"Гетман-изменник": конструювання образу Івана Мазепи у XVIII ст.
Перехід Івана Мазепи на бік шведського короля призвів до створення образу «гетьмана-зрадника». Окремі його елементи мало чим відрізнялися від ідеологічних кліше, які використовували проти попередників Мазепи, тих, хто виступили проти московського царя. Втім, новий міф правління, створюваний Петром...
Gespeichert in:
| Datum: | 2017 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інституту історії України НАН України
2017
|
| Schriftenreihe: | Соціум. Альманах соціальної історії |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/159002 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | "Гетман-изменник": конструювання образу Івана Мазепи у XVIII ст. / А. Бовгиря // Соціум. Альманах соціальної історії. — 2017. — Вип. 13-14. — С. 235–244. — Бібліогр.: 38 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-159002 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-1590022025-02-09T14:15:13Z "Гетман-изменник": конструювання образу Івана Мазепи у XVIII ст. «Hetman-traitor»: The Construction of Masepa’s Image in XVIII Century Бовгиря, А. Історична конфліктологія Перехід Івана Мазепи на бік шведського короля призвів до створення образу «гетьмана-зрадника». Окремі його елементи мало чим відрізнялися від ідеологічних кліше, які використовували проти попередників Мазепи, тих, хто виступили проти московського царя. Втім, новий міф правління, створюваний Петром І, вимагав і нового сценарію для дискредитації гетьмана в очах його прихильників та мешканців Гетьманщини в цілому. Для цього в основу образу були покладені політичні та релігійні аспекти, включно із зображенням Мазепи новим Юдою, зрадником свого суверена, противником загального блага. Складовими цього процесу стали царські маніфести та церковна анафема. Hetman Ivan Mazepas decision to ally himself with the Swedish king caused the beginning of the process of creating an image «Hetman-traitor». Some of its elements are not much different from the ideological clichés used against Mazepa predecessors who spoke against the Tsar. However, the new myth created by Peter I, demanded a new scenario for Hetman discredit in the eyes of his supporters and inhabitants of Hetmanate in general. On the basis Masepa’s image were put political and religious aspects, including the image of new Judas, a traitor of sovereign, the enemy of the common good. The components of this process were the manifestos, church anathema. 2017 Article "Гетман-изменник": конструювання образу Івана Мазепи у XVIII ст. / А. Бовгиря // Соціум. Альманах соціальної історії. — 2017. — Вип. 13-14. — С. 235–244. — Бібліогр.: 38 назв. — укр. 1995-0322 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/159002 343.3:94(477)”18” uk Соціум. Альманах соціальної історії application/pdf Інституту історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Історична конфліктологія Історична конфліктологія |
| spellingShingle |
Історична конфліктологія Історична конфліктологія Бовгиря, А. "Гетман-изменник": конструювання образу Івана Мазепи у XVIII ст. Соціум. Альманах соціальної історії |
| description |
Перехід Івана Мазепи на бік шведського короля призвів до створення образу «гетьмана-зрадника». Окремі його елементи мало чим відрізнялися від ідеологічних кліше, які
використовували проти попередників Мазепи, тих, хто виступили проти московського
царя. Втім, новий міф правління, створюваний Петром І, вимагав і нового сценарію для
дискредитації гетьмана в очах його прихильників та мешканців Гетьманщини в цілому.
Для цього в основу образу були покладені політичні та релігійні аспекти, включно із
зображенням Мазепи новим Юдою, зрадником свого суверена, противником загального
блага. Складовими цього процесу стали царські маніфести та церковна анафема. |
| format |
Article |
| author |
Бовгиря, А. |
| author_facet |
Бовгиря, А. |
| author_sort |
Бовгиря, А. |
| title |
"Гетман-изменник": конструювання образу Івана Мазепи у XVIII ст. |
| title_short |
"Гетман-изменник": конструювання образу Івана Мазепи у XVIII ст. |
| title_full |
"Гетман-изменник": конструювання образу Івана Мазепи у XVIII ст. |
| title_fullStr |
"Гетман-изменник": конструювання образу Івана Мазепи у XVIII ст. |
| title_full_unstemmed |
"Гетман-изменник": конструювання образу Івана Мазепи у XVIII ст. |
| title_sort |
"гетман-изменник": конструювання образу івана мазепи у xviii ст. |
| publisher |
Інституту історії України НАН України |
| publishDate |
2017 |
| topic_facet |
Історична конфліктологія |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/159002 |
| citation_txt |
"Гетман-изменник": конструювання образу Івана Мазепи у XVIII ст. / А. Бовгиря // Соціум. Альманах соціальної історії. — 2017. — Вип. 13-14. — С. 235–244. — Бібліогр.: 38 назв. — укр. |
| series |
Соціум. Альманах соціальної історії |
| work_keys_str_mv |
AT bovgirâa getmanizmennikkonstruûvannâobrazuívanamazepiuxviiist AT bovgirâa hetmantraitortheconstructionofmasepasimageinxviiicentury |
| first_indexed |
2025-11-26T17:55:04Z |
| last_indexed |
2025-11-26T17:55:04Z |
| _version_ |
1849876501637365760 |
| fulltext |
«Гетман-изменник»: конструювання образу Івана Мазепи 235
УДК 343.3:94(477)”18”
Андрій Бовгиря
кандидат історичних наук, старший науковий співробітник
Інституту історії України НАНУ (Київ, andrzej@ukr.net)
«ГЕТМАН@ИЗМЕННИК»: КОНСТРУЮВАННЯ ОБРАЗУ
ІВАНА МАЗЕПИ У XVIII ст.
Перехід Івана Мазепи на бік шведського короля призвів до створення образу «гетьмана-
зрадника». Окремі його елементи мало чим відрізнялися від ідеологічних кліше, які
використовували проти попередників Мазепи, тих, хто виступили проти московського
царя. Втім, новий міф правління, створюваний Петром І, вимагав і нового сценарію для
дискредитації гетьмана в очах його прихильників та мешканців Гетьманщини в цілому.
Для цього в основу образу були покладені політичні та релігійні аспекти, включно із
зображенням Мазепи новим Юдою, зрадником свого суверена, противником загального
блага. Складовими цього процесу стали царські маніфести та церковна анафема.
Ключові слова: Мазепа, Гетьманщина, зрада, анафема.
Можна виокремити декілька образів гетьмана Івана Мазепи в суспільній
свідомості XVIII ст. За ключову дату їх постання слугує 1708 р. Відтак, пане-
гіричний образ гетьмана, рясно обрамлений в античну риторику, в якому він
постає як мудрий володар, щедрий меценат, непереможний полководець, після
цієї дати змінюється дискурсом негації і прокляття, елементи якого продов-
жують існувати до сьогодні. В ньому використовувався той самий риторичний
потенціал, але з протилежним знаком1. Ці два антагоністичні образи доповнює
третій – наративний. Автори козацьких літописів жили в період гетьманування
Мазепи і були свідками подій 1708–1709 рр. Утім, означений період, як і сама
постать гетьмана в наративних текстах, маргіналізуються й зводяться до окре-
мих, суто інформаційних повідомлень. Їх ідеологічне навантаження має свої
особливості. Наприклад, негативний імідж Мазепи, зазвичай пов’язаний з його
виступом проти царя, в «Літописі Величка» набуває іншого персонального
змісту: Мазепа – «хитрий махиавель», був ворогом В. Кочубея – Величкового
патрона і покровителя. Автор «Літопису Граб’янки» та Самовидець взагалі ней-
трально ставилися до гетьмана. Прикметно, що у трьох класичних козацьких
———————
1 Сазонова Л. Гетман Мазепа как образ панегирический: из поэтики восточнославян-
ского барокко // Mazepa e il suo tempo. Storia, cultura, società. Mazepa and his time. History,
culture, society. – Alessandria, 2004. – P. 487.
ISSN1995-0322. ÑÎÖ²ÓÌ. Àëüìàíàõ ñîö³àëüíî¿ ³ñòîð³¿. Âèïóñê 13-14. – Ñ. 235–244
© Àíäð³é Áîâãèðÿ, 2017
Андрій Бовгиря 236
літописах Мазепа – представник «старожитной шляхти украинской»2, «значний
шляхтич козакоруский»3. Втім, пізніше усталилася традиція, за якою він пози-
ціонувався як «природний польский шляхтич»4, аби підкреслити непричетність
«малоросійського народу» до його вчинку5.
Зупинимось на ще одному з образів гетьмана. Він так чи інакше пов’язаний
з усіма попередніми. Йдеться про образ «гетмана-изменника». Спробуємо визна-
чити історичне та правове підґрунтя його появи, методи та особливості конст-
руювання з позиції суб’єкта – імперської влади, її ідеологів та репрезентантів.
Перші спроби регламентувати правопорушення, пов’язані з «изменой»,
зроблені ще наприкінці XIV ст. У Псковській судовій грамоті фіксується термін
«переветник» на позначення неблагонадійної, в сенсі політичної лояльності до
володаря, особи. Пізніше, вже в московських судебниках його було замінено на
«крамольник», «градский сдавец»6, що були синонімами до слова «изменник».
У Московській державі в другій половини XV ст. з’являються своєрідні угоди
про політичну лояльність – так звані «крестоцеловальные записи о неотъезде», в
яких колишні удільні князі, що стрімко втрачали свій статус, і бояри запевняли
великого князя у відсутності намірів перейти на службу до інших державців.
Порушення умов таких угод вважалося актом зради – «изменой»7. Ідеологія
Московського царства значною мірою ґрунтувалася на ізоляціонізмі, який став
особливо актуальним у часи після Смути. Відтак перехід кордону без дозволу
царя, а також будь-який зв’язок з іноземцями розглядалися саме як «измена».
При цьому не важило, чи були такі дії потенційно небезпечними для країни й
правлячої династії. «Закордоння» уявлялося «нечистими» теренами, де прожи-
вали «паписты, люторы, магометане» – однаково ворожі єдиному істинно-хрис-
тиянському Царству8. Крім цього, «измена» мала формальну ознаку – пору-
шення, зміна умов, що були зафіксовані в записі підданого про особисту вірність
московському володарю. В XVII ст. хрестоцілувальні записи мали вже не
індивідуальний характер угоди володаря і його васала, а ставали загальною
формулою вірнопідданської присяги служилих людей монарху при його вступі
на престол9. Ширше трактування такого злочину, як «измена», тісно пов’язане з
———————
2 Літопис Самовидця / підготовка до видання Я. Дзири. – Київ, 1971. – С. 146.
3 Величко С. Летопись событий в Юго–Западной России в XVII веке. – К., 1851. – Т. ІІ. –
С. 342.
4 Симоновский П. Краткое описание о казацком малороссийском народе и о военных его
делах. – М., 1847. – С. 116.
5 Див. детальніше про формування образу Івана Мазепи у козацьких літописах XVIIІ ст. –
Кравченко В. Іван Мазепа в українській історичній літературі XVIII – першої чверті XIX ст. //
Mazepa e il suo tempo. Storia, cultura, società. Mazepa and his time. History, culture, society. –
С. 264-268.
6 Тельберг Г. Очерки политического суда и политических преступлений в Московском
государстве XVII века. – М., 1912. – С. 51.
7 Там же. – С. 70.
8 Анисимов Е. Дыба и кнут. Политический сыск и русское общество. – М., 1999. – С. 29-
30.
9 Тельберг Г. Очерки политического суда и политических преступлений в Московском
государстве XVII века. – С. 71-72.
«Гетман-изменник»: конструювання образу Івана Мазепи 237
посиленням самодержавства, з тими змінами, що пережив політичний устрій
Московського царства у XV–XVII ст.10 Ці трансформації фактично призвели до
зміни статусу всіх служилих людей, які в результаті потрапили у повну особисту
залежність від правителя і трактувалися як «государевы холопы»11.
В «Соборном уложении» 1649 р. поняття «измена» регламентоване чіткіше.
Зокрема, в розділі 2 містилося відповідне положення: «А будет кто царьского
величества недругу город здаст изменою, или кто царьского величества в
городы примет из иных государьств зарубежных людей для измены же»12. Його
трактування на практиці залежало від низки факторів. Наприклад, за спосте-
реженнями Г. Тельберга, виступи «служилых людей» у Москві й Сибіру за
об’єктивними ознаками мали багато спільного, однак перші під час розсліду-
вання були потрактовані як «бунт», «заговор» чи «скоп» (колективний виступ,
протест), натомість другі – як «измена», тобто значно тяжче правопорушення, бо
в таких діях влада вбачала небезпеку для себе13. У регіонах, де існували колись
власні державні традиції – Сибір (Сибірське ханство), Лівобережна Україна-
Гетьманщина, увага до подібних випадків була особливо прискіплива. Про це,
зокрема, свідчать численні інструкції від центральних властей місцевій коло-
ніальній адміністраці, аби ті стежили, щоб в «тамошнем народе» не було ніяких
«шатостей» та «измен»14.
Виступ Івана Мазепи кваліфікувався згідно із «Соборним уложением»
1649 р. як «большая измена», яка, на відміну від «измены партикулярной»,
передбачала вилучення частини території з-під суверенітету російського мо-
нарха15. Як зазначив Є. Анісімов, подібне трактування було характерним для
імперського сприйняття підданства інших народів, що входили до складу імпе-
рії, як акту незмінного і вічного, а будь-яка спроба зміни розцінювалася як
державна зрада. Самодержавство, продовжує дослідник, розглядало гетьманів
України XVII–XVIII ст., подібно до своїх князів і бояр XV ст., як «государевих
холопов», вихід яких із підданства царя зі своєю землею вважався «воровством»
і «изменою»16.
Український вимір поняття «измена» як політичного злочину мав свої особ-
ливості. Якщо проаналізувати тексти царських указів, листування вельмож,
посадовців, звинувачувальні акти, в яких зафіксовано протиправні дії україн-
———————
10 В часи Петра І хоч і було частково змінено ставлення до закордону як ворожого
простору, втім, у «Військовому артикулі» категорія «измена» зберігалася. Тут цьому злочину
надавався військово-державний зміст (втеча до ворога під час військових дій або сприяння
йому). Окрім цього, державна зрада розглядалася як «злочин проти підданства». Іншими
словами – «изменой» вважався сам намір вийти із підданства монарха.
11 Анисимов Е. Дыба и кнут. – С. 29.
12 Соборное уложение 1649 г. / под ред. М. Тихомирова, П. Епифанова. – М., 1961. –
С. 72.
13 Тельберг Г. Очерки политического суда и политических преступлений в Московском
государстве XVII века. – С. 70.
14 Полное собрание законов Российской империи. – Т. 1. – № 236, 262, 265, 413, 426, 427;
Т. 3. – № 1336, 1542; Т. 4. – № 1579, 1594.
15 Соборное уложение 1649 г. – С. 30-31.
16 Там же. – С. 31.
Андрій Бовгиря 238
ських гетьманів, звинувачених у зраді, то можна виділити кілька основних
деталей, що дозволяють розкрити суть трактування «измены» у XVII – поч.
XVIII ст. Зазвичай під це поняття потрапляють такі дії, як порушення єван-
гельської клятви, зносини з іноземними монархами, злочини проти православної
церкви. Прикметно, що ім’я гетьмана, який учинив «измену», вживалося від-
тепер у зневажливій манері – «по-холопськи». Цим актом мали на меті при-
низити колишнього гетьмана, нівелювати його попередній статус, передусім в
очах його колишніх підданих, звести його, навіть формально, до рівня «госу-
дарева холопа».
Гетьман Порушення
клятви
Зносини з
іноземними
монархами
Злочини проти
православ’я «нове ім’я»
Іван
Виговський17
«Забыв страх
Божый и крестное
целование и нашу
Великого Госу-
даря милость
постави в пре-
зренне»
[зносини з
кримським
ханом, поль-
ським королем,
Гадяцька угода]
«гонитель всех
правосланых
християн».
«…хотя церкви
Божии до конца
разорить»
«Ивашко
Выговский»
Юрій Хмель-
ницький18
«не помятуя свое
пред Святым
Евангелие с клят-
вою обещание и
крестное цело-
вание»
[зносини з
поляками й
татарами,
Чуднівська
угода]
[сприяв розорен-
ню православ-
них храмів
поляками й
турками]
«Юрась»,
«Юраско»
Іван Брюхо-
вецький19
«забыв обещание
пред Святым
Евангелием»
[зносини з
польським
королем]
«горше бусур-
ман гонит нашу
християнскую
церковь, хотят
церкви в запус-
тение предати»
«Ивашко
Брюховець-
кий»
Дем’ян Мно-
гогрішний20
«Забыв Господа
Бога и свое пред
Святым Еванге-
лием обещание и
государеву пре-
многую милость»
«хотел под-
даться турскому
султану»
«хотел отдать
православных в
нестерпимую
бусурманскую
неволю»;
«православных
християн хотят
крови разлития»
«Демко
Игнатов»,
«Демяшко
Игнатьев»
Іван Мазепа21 «забыв страх
Божий и крест-
«переехав к
королю швед-
«церкви святые
сквернил»,
«Ивашка
Мазепа»
———————
17 Полное собрание законов Российской империи (далі – ПСЗР). – СПб., 1830. – Т. 1. –
№ 236, 262, 265.
18 Акты, относящиеся к истории Южной и Западной Руси (далі – АЮЗР). – СПб., 1873. –
Т. 8. – С. 202, 223, 312, 333; Акты Московского государства. – СПб., 1901. – Т. ІІІ. – С. 191.
19 ПСЗР. – Т. 1. – № 426, 427.
20 АЮЗР. – К., 1877. – Т. 9. – С. 693-695, 697, 804-806.
«Гетман-изменник»: конструювання образу Івана Мазепи 239
Гетьман Порушення
клятви
Зносини з
іноземними
монархами
Злочини проти
православ’я «нове ім’я»
ное свое к Нам
Великому госу-
дарю целование»
ському, дабы
малороссийской
край отдать в
порабощение
еретикам шве-
дам и под иго
полякам»
«превращение
в римскую веру
и унию»
Таким чином, дії Мазепи постають цілком пересічними в низці «измен»
українських гетьманів. Сам же зміст злочину, у візії московських урядовців,
тримався на «трьох китах» – порушення клятви, зносини з іноземними монар-
хами, антиправославні вчинки. Порівнюючи антимазепинські пасажі в офіцій-
них текстах 1708 р. з іншими, які містять звинувачення попередників Мазепи,
легко помітити їх подібність. Очевидно, автори царських маніфестів 1708 р.
брали за взірець аналогічні зразки XVII ст., вибудовуючи звичну схему.
Втім, Петро І розумів, що таких аргументів, аби відвернути від Мазепи його
прихильників, уже не досить. Українці, перебуваючи довгий час у політичному
просторі Речі Посполитої, сприймали вчинок Мазепи як один із багатьох
конфліктних епізодів між їхніми гетьманами й московськими царями. Той факт,
що гетьман оголошувався московськими урядовцями зрадником, не мало аж
надто великого впливу на кількість його прихильників чи антагоністів22. Те ж
саме відбувалося й по інший бік конфлікту. Царю Олексію Михайловичу не
спадало на думку розгорнути проти Івана Виговського широку ідеологічну
кампанію, хоч той зрікся підданства царю на користь польського короля та ще й
розгромив вщент московську армію. Те ж саме можна сказати й про ситуацію з
Іваном Брюховецьким, який понищив московські гарнізони в містах Геть-
манщини, а чи з Юрієм Хмельницьким, що у найвідповідальніший момент
залишив московські війська та перейшов на бік польського короля23.
Чому саме Мазепа став об’єктом гострої ворожості й нищівної пропаганди,
а його явні й надумані прихильники – об’єктами жорстоких переслідувань?
Можна припустити, що вирішальну роль відіграла особиста позиція царя24.
Невдовзі після вступу на престол, особливо після перших перемог в Азовських
———————
21 ПСЗР. – Т. 4. – № 2209-2212.
22 Subtelny O. Mazepa, Peter I and the Question of Treason // Harvard Ukrainian Studies. –
1978. – № 2. – Р. 176-180.
23 До цього переліку можна долучити також Петра Дорошенка або Івана Сірка, чиї
політичні пріоритети не раз змінювалися, однак відношення до них московського царя
залишалося навіть прихильним (Таирова-Яковлева Т. Иван Мазепа и Российская империя.
История «предательства». – М., 2011. – С. 3-4).
24 Як зауважила Тетяна Таїрова-Яковлева, Петро І любив маніпулювати подіями,
використовуючи їх на свою користь. Роблячи з Мазепи породження пекла, він, наприклад, в
1719 р. видав указ про траур в Росії за померлим Карлом XII (Таирова-Яковлева Т. Иван
Мазепа и Российская империя. История «предательства». – С. 371).
Андрій Бовгиря 240
походах, він став ініціатором творення нового сценарію і міфу свого правління.
В основу творення символічного образу царя було покладене ототожнення його
з Христом, а його наближених – із апостолами. Певним інструментом єднання
Петра з колом довірених осіб стало запровадження в 1698 р. ордену Андрія
Первозваного. Серед його кавалерів – особливо наближених до монарха персон –
став і Іван Мазепа, який отримав відзнаку другим після боярина Ф. Головіна,
адмірала новоствореного морського флоту. Перехід Мазепи на бік шведського
короля уявлявся (і був використаний тодішньою пропагандою) як акт зречення
Юдою Христа. Невдовзі був створений й орден Юди, яким планувалося «наго-
родити» гетьмана, прилучивши його до диявольського братства ворогів Хрис-
та25. Химерні обряди «страти» й спалення опудала Мазепи, символічне позбав-
лення його членства в ордені були складовими сценарію дискредитації гетьмана,
його прихильників й симпатиків.
Апофеозом такого сценарію стало церковне прокляття гетьмана – анафема,
яка мала легітимізувати монарший гнів ще й в церковній площині. Світогляд
населення Гетьманщини, як і більшості людей ранньомодерного часу, значною
мірою складався під впливом церкви. Відтак анафема мала знищити образ
Мазепи як православного християнина, світського правителя, чий авторитет
підтримувався зокрема за рахунок його меценатства, покровительства право-
славної церкви. Це був потужний інформаційний крок, оскільки церковний
амвон у той час залишався подекуди єдиним джерелом інформації про політичне
життя.
Рішення про анафемування Мазепи було прийнято незадовго після звістки
про його перехід на шведський бік. Про це довідуємося із листа царя міс-
цеблюстителеві патріаршого престолу Стефану Яворському від 31 жовтня
1708 р. Його зміст, переповнений нищівними епітетами на адресу гетьмана як
віровідступника, порівняння його з Юдою, не лишає сумнівів у існуванні пря-
мого монаршого наказу для проведення цього акту: «...того ради извольте оного
за такое его дело публично в соборной церкви проклятию предав»26.
Після такого розпорядження 12 листопада того ж року в Москві й Глухові
був проведений відповідний церковний обряд. В Успенському соборі Москов-
ського кремля його очолював Стефан Яворський, чия проповідь під час служби
«Трость, ветром колеблема, то есть непостоянство и жалостная измена Ма-
зепы»27, по суті, була спробою церковної легітимації світського рішення.
Яворський вдається до поетичних аналогій, порівнюючи Мазепу з тростиною,
що хилиться, куди повіє вітер, на відміну від маслини, що має тверду основу та
воліє зламатися й загинути, аніж через хитрість залишитися цілою. У проповіді
йшлося, що впродовж 20 років Мазепа виявляв себе вірним царю та був не лише
———————
25 Зицер Эрнест. Царство Преображения: священная пародия и царская харизма при
дворе Петра великого. – М., 2008. – С. 85-100.
26 Біднов В. Церковна анатема на гетьмана Івана Мазепу // Мазепа. Збірник. – Варшава,
1938. – Т. 2. – С. 41.
27 Там само. – С. 48-50. Текст проповіді надрукований: Слово перед проклятием Мазепы
митрополитом Стефаном // Труды Киевской духовной академии. – 1865. – Т. 12. – С. 502-506.
«Гетман-изменник»: конструювання образу Івана Мазепи 241
маслиною, а «дубом и кедром ливанским мнился быти непреклонным». Однак
все змінилося, варто лише було подути вітру із «уст льва свейського»28.
Яворський, в пошуках легітимації прокляття Мазепи, наводить також приклади
із Біблії про відступництво євреїв від Мойсея, прокляття Господом через про-
років «винограду ізраїльського», який давав кислі плоди, а також аналогії з
прокляттям Христом смоківниці, яка не мала нічого, окрім листя29. Проповідник
йде далі, порівнюючи царя Петра із сонцем, а гетьмана Мазепу із денницею –
вранішньою зорею – символом Люципера в християнстві. Водночас у проповіді
зроблена спроба «вивести з-під удару» всю Гетьманщину, Військо Запорозьке,
старшину, які не підтримали гетьмана. Вони порівнюються з небесним воїн-
ством: «Уподобистеся Михаилу архистратигу и ангелом его, яко супротиву
станте бунтовщику, сатане, хоботом своим третию часть звезд с небесе отторг-
нути хотящему»30.
Зміст «Слова» Яворського, попри активне використання аналогій зі Святого
письма, не давав достатньо підстав для анафемування. В. Біднов підкреслює, що,
згідно з проповіддю, гетьмана Мазепу піддано прокляттю виключно за «измену
и віроломство», тобто за вчинок суто політичний, антидержавний, який не має
нічого спільного зі злочинами проти віри та православ’я. А це прямо суперечило
церковним канонам. Згідно з ними, анафема (грец. Ανάθεμα – відлучення, про-
кляття) вважалася найвищим покаранням, встановленим у 451 р. на Халки-
донському Вселенському соборі. Його мета та зміст полягали у необхідності
захисту церковної громади від людей, що становлять для неї небезпеку.
Підставою для анафеми могли бути єресь, кровозмішання. Існувало два види
відлучень – тимчасове й довічне. Останнє накладалося на єретиків та поруш-
ників християнської моралі, якщо їхня провина була доведена. Якщо ж зви-
нувачені у злочині проти церкви не визнавали своєї провини й наводили аргу-
менти на свій захист, то таких осіб не можна було відлучати від церкви. Адже
анафема, що накладалася на будь-кого без добровільного визнання особою вини,
була незаконною, а тому – недійсною31.
На відміну від проповіді С. Яворського, де містилося порівняно мало полі-
тичних пасажів й вказівок на пряму вину Мазепи в порушенні церковних кано-
нів, у так званих «архієрейських грамотах» ці аспекти артикульовані виразніше.
Йдеться про грамоти українських церковних очільників, серед них митрополита
Й. Кроковського, архієпископів І. Максимовича та З. Корниловича. Всі вони
майже ідентичні за змістом і в цілому повторювали зміст світських царських
маніфестів про наміри гетьмана запровадити унію й віддати малоросійський
народ у польське ярмо. Ці грамоти переслідували дві мети. Одна із них –
інформаційна: роздруковані тексти прибивалися на дверях церков для озна-
———————
28 Слово перед проклятием Мазепы митрополитом Стефаном. – С. 503.
29 Там само. – С. 503-504.
30 Там само. – С. 505.
31 Ковалевська О. Зняття анафеми з Івана Мазепи: історія питання та сутність реалій //
Історія та правознавство. – 2008. – № 11(147). – С. 4. Див. також: Осадчий Ю. Про право-
мірність анафеми гетьману Івану Мазепі // Світогляд – філософія – релігія. – 2014. – Вип. 5. –
С. 95-105.
Андрій Бовгиря 242
йомлення з ними великої кількості людей. Друга мета полягала у створенні
видимості соборності, тобто колективного рішення архієреїв Гетьманщини про
вчинення прокляття її колишньому очільнику32.
Про «політичність» й світський слід в анафемі гетьмана Мазепи свідчить
хоча б факт листа гетьмана І. Скоропадського до київського митрополита Йоса-
фата Кроковського. В ньому міститься фрагмент, де йдеться про необхідність
зняти прокляття з тих прибічників Мазепи, які його полишили та повернулися
на царську службу: «Клятву, во время измены, на них наложенную [цар] повелел
с них сняти»33.
Практика використання церковної анафеми в політичному судочинстві
широко відома в Московському царстві. Її метою передусім було – унемож-
ливити політичні дії опонентів влади або ж покарати за вже скоєні злочини
проти монарха й держави34. У всіх відомих випадках «політичного анафему-
вання» роль світської влади була вирішальна. Вона виступала замовником, а
церковні ієрархи – виконавцями. Так, цар Василій Шуйський у своїй грамоті
віддавав наказ архієреям накласти прокляття на самозванця Григорія Отреп’єва.
Через самозванство й «многие воровские замыслы над московским государ-
ством» за наполяганням царя Олексія Михайловича був підданий анафемі
самозванець Тимофій Анкудінов, що видавав себе за царевича Симеона. За
політичні злочини, що становили загрозу правлячій династії, також був про-
клятий Степан Разін35. Утім, анафема Мазепи лише позірно вписувалася в даний
контекст, бо гетьман не зазіхав на монарший статус і не мав жодних планів
посісти московський престол. Відтак анафема була виключно актом свавілля
царя, елементом політичної гри.
Перехід Мазепи на бік іноземного володаря в 1708 р. вже не вимірювався
такими ж категоріями, якими оцінювалися аналогічні вчинки його попередників
у XVII ст. За часів правління Петра І набувають популярності патримоніальні
ідеї про державу як «благо для усіх підданих». Поряд із концептом сакральності
монарха починав конструюватися міф про «батька вітчизни» – покровителя усіх
її мешканців36. Виступ Мазепи в такому контексті презентувався вже не як
особиста зрада монарху, а як акт державної зради, направлений проти за-
———————
32 Біднов В. Церковна анатема на гетьмана Івана Мазепу. – С. 51.
33 Там само. – С. 62.
34 Лотоцький О. Справа правосильности анатемування гетьмана Івана Мазепи // Мазепа:
Збірник. – Т. 2. – Варшава, 1939. – С. 57.
35 Там само. – С. 59-60.
36 Уортман Р. Сценарии власти. Мифы и церемонии русской монархии. – Т. 1. – М.,
2004. – С. 96-97. Тетяна Таїрова-Яковлева підкреслює, що в працях деяких сучасних
істориків вчинок Мазепи трактується і як військовий злочин, відтак його фігурант підлягає
смертній карі згідно з законами військового часу і за рішенням військового суду. Однак,
Петро І і його оточення ніколи не трактували титул гетьмана як військовий чин. Термін
«Військо Запорізьке» розглядався як суто політичний, а відносини між двома державними
суб’єктами – Московським царством й Гетьманщиною/Військом Запорозьким регламенту-
валися чинними на той час Коломацькими статтями. Див.: Таирова-Яковлева Т. Мазепа – М.,
2007. – С. 219-220.
«Гетман-изменник»: конструювання образу Івана Мазепи 243
гального блага37. Це вплинуло й на подальшу долю української автономії. У так
званих Решетилівських статтях 1709 р., що стали відповіддю царя на прохання
гетьмана Івана Скоропадського про підтвердження традиційних прав і воль-
ностей, міститься один дуже символічний фрагмент. Там, де йдеться про недо-
пустимість втручання царської адміністрації у внутрішнє судочинство Гетьман-
щини, зауважено, що це не стосується «государственных дел яко измена и
прочее»38. Ці слова фактично регламентували початок політичного судочинства
в Гетьманщині з усіма властивими йому атрибутами. Категорії «державний
інтерес», «государев интерес», «государственное дело» та пов’язані з ними
«слово і діло», тобто «політичні злочини» (переслідування за образу честі
монарха, будь-які висловлювання й вчинки проти символів його влади), стають
невід’ємною частиною суспільно-політичного життя автономії. «Государев
інтерес» саме у цей час переважує традиційні права і вольності, ставиться понад
ними, адже до виступу Мазепи політичні злочини в Гетьманщині, за окремими
винятками, не фіксуються.
REFERENCES
Anisimov, E. (1999) Dyba i knut. Politicheskiy sysk i russkoe obschestvo.
Moskva [in Russian].
Bidnov, V. (1939) Cerkovna anatema na get’mana Ivana Mazepu. Mazepa.
Zbirnyk. (2). Warshava [in Ukrainian].
Kovalevs`ka, O. (2008) Znyattya anafemy z Ivana Mazepy: istoriya pytannya ta
sutnist` realij. Istoriya ta pravoznavstvo. (11(147) [in Ukrainian].
Lotoc`kyj, O. (1939) Sprava pravosyl’nosti anatemuvannya get’mana Ivana
Mazepy. Mazepa: Zbirnyk (2). Warshava [in Ukrainian].
Osadchyj, Y. (2014) Pro pravomirnist’ anafemy get’manu Ivanu Mazepi.
Svitoglyad-Filosofiya-Religiya (5), (pp. 95-105) [in Ukrainian].
Sazonova, L. (2004) Getman Mazepa kak obraz panegiricheskiy: iz poetiki
vostochnoslavyanskogo barokko. Mazepa e il suo tempo. Storia, cultura, società.
Mazepa and his time. History, culture, society. Alessandria [in Russian].
Subtelny, O. (1978) Mazepa, Peter I and the Question of Treason. Harvard
Ukrainian Studies. (2), (pp. 176-180).
Tairova-Yakovleva, T. (2011) Ivan Mazepa i Rossiyskaya imperiya. Istoriya
«predatelstva». Moskva: Centrpoligraph [in Russian].
Tairova-Yakovleva, T. (2007) Mazepa. Moskva: Molodaya gvardiya [in Russian].
Telberg, G. (1912) Ocherki politicheskogo suda i politicheskih prestupleniy v
Moskovskom gosudarstve XVII veka. Moskva [in Russian].
Uortman, R. (2004) Stsenarii vlasti. Mify i tseremonii russkoy monarhii. T. 1.
Moskva [in Russian]
———————
37 Subtelny O. Mazepa, Peter I and the Question of Treason. – Р. 179.
38 Письма и бумаги Петра Великого. – М., 1950. – Т. 9. – С. 323.
Андрій Бовгиря 244
Zitser, E. (2008) Tsarstvo Preobrazheniya: svyaschennaya parodiya i tsarskaya
harizma pri dvore Petra velikogo. Moskva [in Russian]
Andrii Bovgyria
Candidate of Historical Sciences, senior research worker,
Institute of History of Ukraine NASU
(Ukraine, Kyiv, andrzej@ukr.net)
«HETMAN@TRAITOR»: THE CONSTRUCTION OF MASEPA’ S IMAGE
IN XVIII CENTURY
Hetman Ivan Mazepas decision to ally himself with the Swedish king caused the
beginning of the process of creating an image «Hetman-traitor». Some of its elements are not
much different from the ideological clichés used against Mazepa predecessors who spoke
against the Tsar. However, the new myth created by Peter I, demanded a new scenario for
Hetman discredit in the eyes of his supporters and inhabitants of Hetmanate in general. On the
basis Masepa’s image were put political and religious aspects, including the image of new
Judas, a traitor of sovereign, the enemy of the common good. The components of this process
were the manifestos, church anathema.
Keywords: Mazepa, Hetmanate, treason, anathema.
|