Страта Данила Кушніра і родина Ґдишицьких. Уніати та православні на Наддніпрянщині другої половини XVIII ст.
У другій половині XVIII ст. на Наддніпрянщині розгортається кампанія з навернення з унії у православ’я. Зміна конфесії носила не лише релігійний, а й політичний характер, адже парафії на території Речі Посполитої переходили у підпорядкування Переяславської єпархії Російської православної церкви. У...
Saved in:
| Published in: | Соціум. Альманах соціальної історії |
|---|---|
| Date: | 2017 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інституту історії України НАН України
2017
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/159003 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Страта Данила Кушніра і родина Ґдишицьких. Уніати та православні на Наддніпрянщині другої половини XVIII ст. / О. Смірнов // Соціум. Альманах соціальної історії. — 2017. — Вип. 13-14. — С. 245–260. — Бібліогр.: 64 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-159003 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Смірнов, О. 2019-09-20T09:22:48Z 2019-09-20T09:22:48Z 2017 Страта Данила Кушніра і родина Ґдишицьких. Уніати та православні на Наддніпрянщині другої половини XVIII ст. / О. Смірнов // Соціум. Альманах соціальної історії. — 2017. — Вип. 13-14. — С. 245–260. — Бібліогр.: 64 назв. — укр. 1995-0322 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/159003 947.7:271.2/.4”17” У другій половині XVIII ст. на Наддніпрянщині розгортається кампанія з навернення з унії у православ’я. Зміна конфесії носила не лише релігійний, а й політичний характер, адже парафії на території Речі Посполитої переходили у підпорядкування Переяславської єпархії Російської православної церкви. У відповідь польські світські та уніатські церковні власті вдавалися до репресій проти новонавернених «схизматиків», доходило навіть до кровопролиття. Один із таких трагічних випадків, страта мліївського ктитора Данила Кушніра, і є темою цієї статті. Данило у православному наративі перетворився на мученика за віру, а його історія була використана Росією для дипломатичного тиску на Річ Посполиту. Зіставляючи різні реляції про цю подію, автор намагається очистити її від агітаційних нашарувань та пропонує розглядати її через призму особистісного конфлікту між священиком та громадою, а не з погляду міжконфесійного протистояння. Особлива увага приділена винуватцям страти – родині Ґдишицьких, які опинилася між унією та православ’ям, вміло використовуючи обидві Церкви у власних інтересах. Лавірування між двома конфесіями стало для Ґдишицьких стратегією виживання в умовах переслідувань, повстань, та зміни політичних кордонів. The second half of the 18th century saw a massive change of denomination in the southeast corner of the Polish-Lithuanian Commonwealth. The Uniate parishes were converting to the Pereyaslav diocese of the Russian Orthodox Church; therefore, the change of denomination meant political allegiance to Russia. In response Polish secular and Uniate church authorities resorted to repression against newly converted «schismatics», it even came to bloodshed. The article discusses one of such tragic events, the execution of Danylo Kushnir, a churchwarden from Mliyiv. Danylo became a martyr for the faith in the Orthodox narrative; his story was used by Russia for diplomatic demarche against the Polish-Lithuanian Commonwealth several times. Comparing different descriptions of Kushnir case the author peels back the propagandistic layers from this incident and suggests analyzing it in the light of a personal dispute between a priest and his parish rather than as an interconfessional conflict. A close attention is given to those responsible for the execution, namely a family of Gdyszycki’s who found themselves between the Orthodoxy and Union trying to use both Churches in their own interests. For them manoeuvring between two denominations was a survival strategy in times of repression, uprisings, and shifting political borders. uk Інституту історії України НАН України Соціум. Альманах соціальної історії Історична конфліктологія Страта Данила Кушніра і родина Ґдишицьких. Уніати та православні на Наддніпрянщині другої половини XVIII ст. Danylo Kushnir’s Execution and Gdyszycky Family: the Orthodox and Uniates in Dnieper Ukraine in the second Half of the 18th Century Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Страта Данила Кушніра і родина Ґдишицьких. Уніати та православні на Наддніпрянщині другої половини XVIII ст. |
| spellingShingle |
Страта Данила Кушніра і родина Ґдишицьких. Уніати та православні на Наддніпрянщині другої половини XVIII ст. Смірнов, О. Історична конфліктологія |
| title_short |
Страта Данила Кушніра і родина Ґдишицьких. Уніати та православні на Наддніпрянщині другої половини XVIII ст. |
| title_full |
Страта Данила Кушніра і родина Ґдишицьких. Уніати та православні на Наддніпрянщині другої половини XVIII ст. |
| title_fullStr |
Страта Данила Кушніра і родина Ґдишицьких. Уніати та православні на Наддніпрянщині другої половини XVIII ст. |
| title_full_unstemmed |
Страта Данила Кушніра і родина Ґдишицьких. Уніати та православні на Наддніпрянщині другої половини XVIII ст. |
| title_sort |
страта данила кушніра і родина ґдишицьких. уніати та православні на наддніпрянщині другої половини xviii ст. |
| author |
Смірнов, О. |
| author_facet |
Смірнов, О. |
| topic |
Історична конфліктологія |
| topic_facet |
Історична конфліктологія |
| publishDate |
2017 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Соціум. Альманах соціальної історії |
| publisher |
Інституту історії України НАН України |
| format |
Article |
| title_alt |
Danylo Kushnir’s Execution and Gdyszycky Family: the Orthodox and Uniates in Dnieper Ukraine in the second Half of the 18th Century |
| description |
У другій половині XVIII ст. на Наддніпрянщині розгортається кампанія з навернення з
унії у православ’я. Зміна конфесії носила не лише релігійний, а й політичний характер,
адже парафії на території Речі Посполитої переходили у підпорядкування Переяславської єпархії Російської православної церкви. У відповідь польські світські та
уніатські церковні власті вдавалися до репресій проти новонавернених «схизматиків»,
доходило навіть до кровопролиття. Один із таких трагічних випадків, страта мліївського
ктитора Данила Кушніра, і є темою цієї статті. Данило у православному наративі
перетворився на мученика за віру, а його історія була використана Росією для дипломатичного тиску на Річ Посполиту. Зіставляючи різні реляції про цю подію, автор
намагається очистити її від агітаційних нашарувань та пропонує розглядати її через
призму особистісного конфлікту між священиком та громадою, а не з погляду міжконфесійного протистояння. Особлива увага приділена винуватцям страти – родині
Ґдишицьких, які опинилася між унією та православ’ям, вміло використовуючи обидві
Церкви у власних інтересах. Лавірування між двома конфесіями стало для Ґдишицьких
стратегією виживання в умовах переслідувань, повстань, та зміни політичних кордонів.
The second half of the 18th century saw a massive change of denomination in the
southeast corner of the Polish-Lithuanian Commonwealth. The Uniate parishes were converting
to the Pereyaslav diocese of the Russian Orthodox Church; therefore, the change of
denomination meant political allegiance to Russia. In response Polish secular and Uniate
church authorities resorted to repression against newly converted «schismatics», it even came
to bloodshed. The article discusses one of such tragic events, the execution of Danylo Kushnir,
a churchwarden from Mliyiv. Danylo became a martyr for the faith in the Orthodox narrative;
his story was used by Russia for diplomatic demarche against the Polish-Lithuanian
Commonwealth several times. Comparing different descriptions of Kushnir case the author
peels back the propagandistic layers from this incident and suggests analyzing it in the light of
a personal dispute between a priest and his parish rather than as an interconfessional conflict.
A close attention is given to those responsible for the execution, namely a family of
Gdyszycki’s who found themselves between the Orthodoxy and Union trying to use both
Churches in their own interests. For them manoeuvring between two denominations was a
survival strategy in times of repression, uprisings, and shifting political borders.
|
| issn |
1995-0322 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/159003 |
| citation_txt |
Страта Данила Кушніра і родина Ґдишицьких. Уніати та православні на Наддніпрянщині другої половини XVIII ст. / О. Смірнов // Соціум. Альманах соціальної історії. — 2017. — Вип. 13-14. — С. 245–260. — Бібліогр.: 64 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT smírnovo stratadanilakušníraírodinagdišicʹkihuníatitapravoslavnínanaddníprânŝinídrugoípolovinixviiist AT smírnovo danylokushnirsexecutionandgdyszyckyfamilytheorthodoxanduniatesindnieperukraineinthesecondhalfofthe18thcentury |
| first_indexed |
2025-11-25T16:09:33Z |
| last_indexed |
2025-11-25T16:09:33Z |
| _version_ |
1850517652239286272 |
| fulltext |
Страта Данила Кушніра і родина Ґдишицьких 245
УДК 947.7:271.2/.4”17”
Олексій Смірнов
аспірант кафедри історії Національного університету
«Києво-Могилянська академія»
(Київ, Україна, pankotski@gmail.com)
СТРАТА ДАНИЛА КУШНІРА І РОДИНА ҐДИШИЦЬКИХ.
ПРАВОСЛАВНІ ТА УНІАТИ НА НАДДНІПРЯНЩИНІ
ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XVIII ст.
У другій половині XVIII ст. на Наддніпрянщині розгортається кампанія з навернення з
унії у православ’я. Зміна конфесії носила не лише релігійний, а й політичний характер,
адже парафії на території Речі Посполитої переходили у підпорядкування Пере-
яславської єпархії Російської православної церкви. У відповідь польські світські та
уніатські церковні власті вдавалися до репресій проти новонавернених «схизматиків»,
доходило навіть до кровопролиття. Один із таких трагічних випадків, страта мліївського
ктитора Данила Кушніра, і є темою цієї статті. Данило у православному наративі
перетворився на мученика за віру, а його історія була використана Росією для дип-
ломатичного тиску на Річ Посполиту. Зіставляючи різні реляції про цю подію, автор
намагається очистити її від агітаційних нашарувань та пропонує розглядати її через
призму особистісного конфлікту між священиком та громадою, а не з погляду між-
конфесійного протистояння. Особлива увага приділена винуватцям страти – родині
Ґдишицьких, які опинилася між унією та православ’ям, вміло використовуючи обидві
Церкви у власних інтересах. Лавірування між двома конфесіями стало для Ґдишицьких
стратегією виживання в умовах переслідувань, повстань, та зміни політичних кордонів.
Ключові слова: Наддніпрянщина XVIII ст., уніати, православні, Данило Кушнір,
мліївський ктитор, Ґдишицький, Гервасій Линцевський, Мельхіседек Значко-Яворський.
У 1757 р. Гервасій (Линцевський) стає єпископом Переяславським і Борис-
пільським1. За його єпископства розгортається кампанія з навернення мешканців
Наддніпрянщини від унії до православ’я, що його осередком на Правобережжі
виступав Мотронинський Свято-Троїцький монастир, ігуменові якого, Мельхі-
седеку (Значко-Яворському), Гервасій доручив опіку над «закордонними»
———————
1 Гервасий (Линцевский) / Православная энциклопедия. – М.: Церковно-научный центр
«Православная энциклопедия», 2006. – Т. XI. – С. 194-195.
© Îëåêñ³é Ñì³ðíîâ, 2017
ISSN1995-0322. ÑÎÖ²ÓÌ. Àëüìàíàõ ñîö³àëüíî¿ ³ñòîð³¿. Âèïóñê 13-14. – Ñ. 245–260
Олексій Смірнов 246
визнавцями «благочестія»2. Мельхіседек був наділений широкими повноважен-
нями, зокрема правом затверджувати священиків на парафіях. Зміна конфесії
носила не лише релігійний, а й політичний характер, адже парафії на території
Речі Посполитої переходили у підпорядкування Переяславської єпархії Росій-
ської православної церкви. У відповідь польські світські та уніатські церковні
власті вдалися до репресій проти новонавернених «схизматиків», дійшло навіть
до кровопролиття.
Про один із таких трагічних випадків повідомив у Переяслав священик з
Вільшани Семен Федорович, член чигиринського православного правління:
Губерніи смѣлянской, мѣстечка Мглѣева, церквы Рождества Пресвятыя Бого-
родицы прихожанинъ Данило Кушнѣръ, не желая, чтобъ въ оной приходской
церквѣ уніатскіе попи служеніе имѣли, когда обгорнувши завѣсою церковную
чашу и взявъ оную, заховалъ въ скриню и замкнулъ, и по требованію при той
церквѣ находящагося уніатского попа Василія Gдишицкого для служенія ему
оной чаши не далъ; то оной уніятъ, злобствуя на его за то, вздумалъ причину,
будто въ служеніи на переносѣ оной человѣкъ, выхватя въ его зъ рукъ зъ
тайнами чашу и тайни оніе випилъ, о томъ занеслъ жалобу къ показаному
офиціалу Мокрицкому, которой присудилъ отдать его свѣцкой командѣ къ
оному рейментару; а потому, по декрету оного рейментара, виведши на площадь
за мѣстечко Олшану, и тамо минувшого іюля 29 дня первѣе руки ему пенкою
обвертѣвъ и смолою обливъ огнем палили, а потомъ голову ему отрубавъ, въ
страхъ православному народу, на палю оную изстромили, а тѣло все огнемъ
сожгли3.
Семен Федорович написав цей лист 26 серпня 1766 р., тобто майже за
місяць після страти мліївського ктитора. Хоча сам Семен походив із Вільшани,
він навряд чи був свідком події; з іншого документа дізнаємося, що у липні
влада закрила Миколаївську церкву у Вільшані й намагалася заарештувати
священика Семена, та йому вдалося втекти4. Варто зазначити, що вільшанський
священик не вперше і не востаннє повідомляв Переяслав про гоніння право-
славних у «полской области»5. Страту Данила Кушніра він описує у третьому
пункті свого донесення серед інших випадків переслідування католиками та
уніатами православних Наддніпрянщини. У першому пункті він розповідає про
іншу страту, жаботинського сотника Харка, «доброго ревнителя по благо-
честіи», якому «поляки» наприкінці травня 1766 р. «тайнимъ образомъ» від-
рубали голову6. Але це вбивство не набуло розголосу, можливо через його
таємність та брак деталей.
———————
2 Інститут Рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського (далі –
ІР НБУВ). – Ф. ІІ, № 4053, арк. 7-8.
3 Материалы для истории православия в Западной Украине в XVIII ст.: Архимандрит
Мельхіседек Значко-Яворский 1759–1771 // Архив Юго-Западной России [далі – Архив
ЮЗР]. – Київ: Типография Федорова, 1864. – Ч. 1. – Т. 2. – С. 385.
4 Там само. – 1864. – Ч. 1. – Т. 2. – С. 286.
5 Там само. – 1864. – Ч. 1. – Т. 2. – С. 272, 382, 638.
6 Там само. – 1864. – Ч. 1. – Т. 2. – С. 383.
Страта Данила Кушніра і родина Ґдишицьких 247
Єпископ Гервасій під повідомленням вільшанського священика залишив
резолюцію: «О показанномъ Святѣйшему Синоду представить отъ насъ доно-
шеніемъ»; відповідний лист до Синоду було написано вже 28 серпня, із доволі
точним переказом версії Семена Федоровича. Переяславська консисторія ре-
тельно документувала «гоніння» на православних у «польській області» та
відсилала інформацію до Петербурга, де її використовували для дипломатичного
тиску Росії на Річ Посполиту: під приводом захисту прав дисидентів (не като-
ликів) Росія активно втручалася у внутрішні справи сусідньої держави. Цій меті
послужило й повідомлення про страту мліївського ктитора.
У січні 1768 р. Мельхіседек за дорученням Переяславської консисторії
виїхав до Варшави для внесення позову про переслідування православних перед
початком сейму. Його було оформлено, ймовірно того ж місяця7, у вигляді
«Маніфесту» за підписами шляхти та «обивателів» Наддніпрянщини. Мель-
хіседек вніс «Маніфест» до ґродського суду, а також передав його текст росій-
ському послу в Варшаві Ніколаю Репніну та Архієпископу Білоруському Геор-
гію Кониському – єдиному на той час православному ієрархові в Речі Пос-
политій. Опис арешту й страти Данила Кушніра та згадка про страту сотника
Харка, подані у «Маніфесті», майже дослівно переказують версію вільшан-
ського священика8. Раніше про обидві страти згадав Георгій Кониський у своїй
проповіді 21 квітня 1767 р. у Святодухівському Віленському монастирі з нагоди
іменин імператриці Катерини ІІ. Тут це звучало так: на «польській» Україні
«двумъ головы отрублены, и изъ тѣхъ одному сперва руки живому созжены»9.
У жовтні 1766 р. постала інша версія арешту та страти мліївського ктитора.
Під цією версією стоїть підпис священика Марка Клиницького з Мошнів, проте
підпис зроблено іншою рукою та іншою орфографією, ніж основний текст10.
———————
7 Оригінал «Маніфесту» датований 15 грудня 1767 р., найімовірніше заднім числом,
оскільки його укладено за висланим Георгієм Кониським взірцем, що був отриманий Пере-
яславською консисторією 5 січня 1768 р. Докладніше про датування див.: Serczyk W. A.
Melchizedek Znaczko-Jaworski i klasztor Motreninski przed wybuchem Koliszczyzny // Studia
Historyczne. – 1968. – R. XI. – Z. 3 (42). – S. 318.
8 У «Маніфесті» арешт та страту Кушніра викладено так: «W gubernii smiłanskiéy w
miasteczku Mliiowie parafianin Daniel Kusznierz cerkwi sub titulo Narodzenia Pańskiego,
nieсhcąc, aby w oney miał służbę Bożą uniacki kapłan Bazyli Gdyszycki, kielich zawinowszy w
zasłonę cerkiewną, zachował w domu swoim, ani wyciągaiącemu gwałtownie temu kapłanowi
wydał, za co ten kapłan uniacki, pełny zemsty, udał onego prawowiernego Daniela do i. x. officiała
pomienionego kłamliwie (tu Boga na swiadectwo zowiemy, że fałszywie), iakoby on Daniel od
maiącego mszą, uniackę Gdyszyckiego circa offertorium wyrwał kielich z ręk у wypił, któren
oddany do świeckiego sądu do jaśnie wiel. imci pana Reymentarza wspomnionego dekretowany,
wyprowadzony na plac za miastem Olszaną, et julii 29, przy obwiciu rąk pienką, oblaniem smołą,
ogniem palony, ścięty, a potym cały spalony, statek wiary swiętey prawdziwey krwią, niewinną,
męczeńską, zakończył». Архив ЮЗР. – 1864. – Ч. 1. – Т. 3. – С. 346-347.
9 Конисский Г. Собрание сочинений Георгия Конисского, архиепископа Белорусского. –
СПб., 1835. – Ч. І. – С. 160.
10 Опис арешту та страти Данила Кушніра написано парадним скорописом, натомість
підпис Марка зроблено невправною рукою, з великими відстанями всередині слова; на
відміну від основного тексту, де перед голосними стоїть «і», Марко підписався вживаючи
«и» перед «й»: «Клиницкий»: ІР НБУВ. – Ф. 232, № 411, арк. 6.
Олексій Смірнов 248
Далі йде текст, написаний єпископом Гервасієм, із майже дослівною копією
історії про Кушніра. Всі три документи зшиті разом та оформлені у Переяс-
лавській консисторії11. Отже, є всі підстави вважати, що другий опис арешту та
страти Кушніра постав у Переяславі, а не на Наддніпрянщині, а підпис Кли-
ницького було додано для більшої достовірності. Ця версія, на відміну від
викладеної Семеном Федоровичем, багата на подробиці й має вже виразно
белетризований характер. У ній повідомляється, що прихожани Успенської
церкви Млієва намагалися навернути унійного священика Василя Ґдишицького
на православ’я: «чтобы онъ единогласно съ ними обѣщался содержать благо-
честіе цѣло и ненарушимо, и надлежалъ бы къ епархіи переясловской». Той на
це ніби не погодився і «первое ихъ самихъ разнообразно бранилъ, потомъ
православныхъ архіереевъ непотребными словами поносилъ, а наконецъ и пра-
вославной греко-россійской вѣры исповѣданіе хулилъ и уничижалъ»12. Прихо-
жани, аби не допустити Ґдишицького до церкви, сховали у скрині священицький
одяг, книги та начиння, але побоялися взяти дарохранильницю. Однак, за намо-
вою місцевого отамана, це погодився зробити Данило Кушнір: «Со страхомъ и
благоговѣніемъ приступилъ къ престолу Божію и предъ престоломъ положилъ
три поклона до земли, и завѣсою церковною руки обернувъ, взялъ оную гроб-
ницу съ престола, благоговѣйно постановишь въ показанномъ же сундукѣ»13.
Дізнавшись про це, Василь Ґдишицький поїхав у Смілу до батька, смі-
лянського декана Атанасія, «уніата, а изъ прежнихъ прошедших еретиковъ
еретика и гонителя на вѣру православного народа, и тамо ему ложную занеслъ
жалобу, что якобы оній Даніилъ съ гробницею въ корчму ходилъ и оною пилъ
горѣлку, а съ горѣлкою и частки Святыхъ Даровъ повипивалъ. Оній же Даніилъ
какъ оставилъ горѣлку пить, семь годовъ уже тогда миновало»14. За скаргою
Ґдишицьких Данила Кушніра заарештувала світська влада. Громада намагалася
його визволити, пробуючи навіть викупити грошима. Атанасій Ґдишицький
буцімто обіцяв мліївському ктитору помилування, якщо той перейде на унію,
проте «онъ не толко не пожелалъ самъ приставать на унію, но еще и тому
православному народу совѣтовалъ крѣпко и ненарушимо содержать право-
славное грекороссійское исповѣданіе, и просилъ при томъ ихъ, чтобы уже
больше объ немъ не просили, сказуя: «Я готовь за вѣру православную и умрети,
а на унію пристать не хощу»15. Перед смертю Кушнір відмовився сповідуватися
в унійного священика, а під час тортур говорив: «Православніе христіане! Не
вѣруйте вы уніатамъ, они проклятіи, и вѣра ихъ проклятая».
За другою версією, Атанасій Ґдишицький (батько) особисто був присутній
на тортурах Данила і вимагав скарати ктитора на горло: «По какому Ґдишицкаго
велѣнію, когда, завязиваючи оному невинному мученику очи, палачъ сказалъ:
“Не бойся, старичекъ! Богъ съ тобою”, то оній мученикъ, при послѣднемъ уже
———————
11 Там само. – Ф. 232, № 411, арк. 1-15.
12 ІР НБУВ. – Ф. 232, № 411, арк. 1.
13 Там само.
14 Там само. – Ф. 232, № 411, арк. 2.
15 Там само. – Арк. 3.
Страта Данила Кушніра і родина Ґдишицьких 249
своемъ издыханіи, говорилъ палачу: “Я не боюсь, а ты дѣлай то, что тебѣ
велять“. И тако и главу ему вдругъ отсѣкъ и, отсѣкши, встромилъ на палю, и
пригвоздилъ гвоздемъ большимъ желѣзнымъ посреди головы до пали, а при-
гвоздивъ, пришелъ къ оному Gдишицкому и, отеръ свои руки объ полы одѣянія
его Gдишицкаго, началъ требовать отъ него денегъ»16. Після страти Василь
Ґдишицький (син) прийшов до вдови Данила і вимагав від неї 8 руб. на соро-
коуст за її чоловіком. Почувши про це, генеральний рейментар Воронич сказав
офіціалу Григорію Мокрицькому, що руки Василя заплямовані кров’ю «непо-
винного оного мученика», і «такъ не толко ему Василію за его душу ни
отправлять, но и до олтара и Престола Божія допускати и касатися не
слѣдуетъ»17.
Порівняймо першу «коротку» та другу «довгу» версії подій. Як уже було
зазначено, автор першої версії, священик Семен Федорович, навряд чи був
свідком страти, тому його розповідь досить стисла. На відміну від свідчення
вільшанського священика, у другій версії багато прямої мови, репліки діючих
осіб тут по-театральному красномовні, що, проте, не додає описові вірогідності.
У другій версії, ймовірно інспірованій житіями святих, Кушнір розмовляє як
ідеальний мученик за віру, а не людина, якій загрожує смерть, його антиунійні
промови не втрачають пафосу навіть під час тортур. Варто додати, що Марко
Клиницький, чий підпис стоїть під другою версією, сам перейшов з унії на
православ’я зовсім недавно перед описуваними подіями, 10 лютого 1766 року18.
Є у двох версіях і фактологічна розбіжність: у першій версії Данило ховає у
скриню чашу, а в другій — дарохранильницю («гробницу»). На цю розбіжність
звертав увагу ще Петро Лебединцев, утім, на його думку, це означало, що
Кушнір сховав у скриню і чашу, і дарохранильницю19.
У другій версії страти мліївського ктитора повідомляється про викрадення
голови Данила й перенесення її до Переяслава. На наступних сторінках після
опису страти єпископ Гервасій залишив детальний план поховальної процесії,
яка за участю городян та під дзвони всіх церков міста мала проходити від
Покровської церкви до катедральної Вознесенської церкви. В цій останній
церкві, у місці, визначеному Гервасієм, 4 жовтня і було врешті поховано
голову20. Невідомим автором було також укладено віршоване надгробне слово21.
У суміші з антипапською та антиунійною риторикою тут викладено подробиці
арешту та страти Кушніра:
[…] В местечку Мглееве бодр ктытор Даниил,
Соглашался с людми, часто к попу ходил
Оувещевать, чтоб он, от унии отстал
———————
16 Там само. – Ф. 232, № 411, арк. 4.
17 Там само. – Арк. 5.
18 Архив ЮЗР. – 1864. – Ч. 1. – Т. 2. – С. 475-477.
19 Лебединцев П. Страдание и мучение за православие Даниила Кушнира, жителя
млиевского // Руководство для сельских пастырей. – 1860. – № 2. – С. 52.
20 ІР НБУВ. – Ф. 232, № 411, арк. 6-7.
21 ІР НБУВ. – Ф. VІІІ, № 216, арк. 140-142. Опубліковано: Ластовський В. Слово над
гробом Данила Кушніра (1766) // Київська Старовина. – 2001. – № 6. – С. 117-121.
Олексій Смірнов 250
И Ц(е)рков Рождественску правой веры отдал,
Но как Васка поп ругая отгонил их,
Затем прихожане зделали тот оуспех,
Сосуды аппараты взялы у ц(е)рквы своей,
А гробныце по прозбе ктытор коснулся сей,
Что все с благочинно под ключ далы и скрыть,
Чем бы упремство поп возмогл свое скратить,
Сей то случай вину поднося вишше хмар,
Огненный на ктытора приспособыл удар.
Но причына не та действию дала вид,
То важность, что унии народ наносил стид,
А заодно Васка поп з братом своим спешил,
В Смелу, чтоб их отец, с ными в донос вступил.
Афанас дзиекан, верной унии друг,
Не пожалел на кров своих лож(н)и(х) услуг.
И чтоб невинного вразить на смертной час,
От Диавола лжы позичилы в запас.
Сведчил отец с детмы, что ктытор Даниил
Гробницею в шинку выно горяче пил,
Будьто б и частицы поглотил он тогда,
Но что ктытор сего не деливал вреда,
И что горелку он как пил уж седмый год
Подтверждал Мглеевский совестию народ,
И что затем оны о(у)прятали Престол
Дабы с Ц(е)рквы вещей поп не ограбил sол,
Якож дважды уже в Ц(е)ркве двери ломал,
И чтоб возмогл добуть, тое тайно б сховал.
Все постоянство их представлялы при том,
Что попы преже того страшно клялись Хр(и)стом
Дабы отцев с(вя)тых по правилам итить
А в новой секте униатской не быть.
Но как православным всякой папыста враг,
Без выни у(з)ныка велы на смертной праг,
Рейментар Воронеч, с поля рукы пускал,
Но дзиекан вязня, кату в руки отдал.
А как от меча сей невынии уже оумер,
В чем дзиеканови кат полой руки обтер,
О Гдишицкий твой дух должен тебе блажить,
За то что кат кровию ризы твоя святить,
Он то пророчества тебе, вскривлет дар,
Что капеланом там будеш, где Ирод Цар,
Володкович тебе на то грамоту даст,
Равну им с тобой держать тиранску власть.
И сын твой Василий, молитвеннык немал,
На поминки в жены денег осми рубле(й) прохал,
Но губернатор Вонжа сказал ему вступить.
Что недостоин он в Ц(е)рков входить[…]22.
———————
22 Ластовський В. Слово над гробом Данила Кушніра (1766). – С. 117-121.
Страта Данила Кушніра і родина Ґдишицьких 251
Як бачимо, надгробне слово повторює другу версію подій, а не версію
Федоровича. У вірші з’являється і дещо нове, а саме: винесення з церкви
начиння послужило лише приводом для арешту, натомість його справжньою
причиною було неприйняття громадою унії («Но причына не та действию дала
вид, то важность, что унии народ наносил стид»).
24 жовтня 1766 р. другу версію арешту та страти Кушніра ще раз пере-
писали у Переяславській консисторії та підшили після тексту, підписаного
Клиницьким, та плану процесії, що його уклав єпископ Гервасій. Ця копія майже
дослівно повторює другу версію, до неї додано лише вступ про те, що «за
Днѣпромъ, в Коронѣ Полской находящіеся священство и народъ, издревле
содержали по всѣмъ обрядамъ христіанскимъ православно-восточное грекорос-
сійское исповеданіе», – це стандартне формулювання багатьох російських
документів, які стосуються захисту православ’я у Речі Посполитій. Саме цю
версію використали для дипломатичного демаршу 11 років потому: у 1777 р. цей
текст під назвою «Страданіє» разом із надгробним словом було надіслано
Колегією іноземних справ до російського посла у Варшаві графа Отто Шта-
кельберга з проханням повідомити про переслідування православних короля та
вимагати від нього «удовлетворенія»23. Залишається відкритим питання, чому
розширена версія прислужилася для політичних цілей так пізно. Можливо, вона
видавалася занадто сміливою навіть для її автора чи замовника. Але не для
пізніших істориків. Адже саме ця версія, попри свій вочевидь агітаційний ха-
рактер (а може якраз завдяки йому?), була у другій половині ХІХ ст. розти-
ражована такими істориками як Петро Лебединцев24, Феофан Лебединцев25 та
Михайло Максимович26.
Врешті, Федір Лобода в «Киевской старине» у 1886 р. надрукував «на-
родну» пісню з колекції Платона Лукашевича27, начебто списану ним зі збірки
1767 р. Тут страту Кушніра представлено так:
Захотіла Смілянщина віру утвердити,
Восточному цареві главу преклонити,
Зараз стали бідних людей в обоз вигонити.
Да вчинили ляхи-пани меж собою справу,
Розігнали вірних людей в московськую страну,
Худоби їх забирали, монастирі драли,
А ще бідним християнам й страх завдавали.
———————
23 ІР НБУВ, ф. VІІІ, № 216, арк. 136.
24 Лебединцев П. Страдание и мучение за православие Даниила Кушнира. – С. 40-47.
25 Архив ЮЗР. – 1864. – Ч. 1. – Т. 2. – С. 393-401.
26 Максимович М.А. Млиевский староста Данило Кушнир // Собрание сочинений. – К.,
1876. – Т. І. – С. 566.
27 Першою книгою Лукашевича, товариша Гоголя з Ніжинської гімназії, були «Мало-
российские и Червонно-русские народные думы и песни», видані у 1836 р. (згадана пісня до
цієї збірки не увійшла). Пізніше Лукашевич захопився псевдолінгвістикою, написавши такі
книги, як «Чаромутие или священный язык магов, волхвов и жрецов» та «Микроскопическая
астрономия». Його психічне здоров’я викликало сумніви (Энциклопедический словарь Брок-
гауза и Ефрона. Т. XVIII (1896): Лопари – Малолетние преступники, с. 87-88).
Олексій Смірнов 252
Да вчинили вражі ляхи у Вільшані славу,
Да отняли Даніїлу млієвському главу,
Тіло єго повеліли огнем іспалити,
Главу єго а до палі із гвіздем прибити28...
Ця пісня, ймовірно лірницька, не могла з’явитися у 1767 р., адже на той час
Росією правила Катерина І, а не цар, і мешканцям Смілянщини тоді навряд чи
йшлося про приєднання до Росії. Утім, яким би не було джерело і час появи цієї
пісні, вона засвідчує подальше існування та популярність легенди про Данила
Кушніра.
Відгомін народної версії страти мліївського ктитора знаходимо і в поемі
Тараса Шевченка «Гайдамаки», у розділі «Титар». Поет помилково називає
ктитора вільшанським, а його вбивство пов’язує з подіями Барської конфе-
дерації 1768 р. Як каже сам Шевченко в передмові до поеми: «Галайда впо-
ловину видуманий, а смерть вільшанського титаря правдива, бо ще є люди,
которі його знали»29.
Легенду про Данила Кушніра використовують і в наші дні. 8 березня 1994 р.
Священний Синод Української Православної Церкви (Московського Патріар-
хату) зарахував Данила Кушніра до лику місцевошанованих святих Черкаської
єпархії – з відзначенням дня пам’яті мученика Даниїла 11 серпня (29 липня за
старим стилем), у день його страти30. У Млієві 11 серпня 2016 р. відзначено
250-річчя мученицької смерті Даниїла, біля храму освячено й відкрито пам’ят-
ник йому. Ініціатори святкування цих роковин сподіваються знайти у Млієві
останки тіла Кушніра31. А на думку Митрополита Черкаського і Канівського
Софронія, голова Данила має бути повернута до Млієва32.
За визначенням Валерія Ластовського, «справа Данила Кушніра перетво-
рилася на легенду і набула символічного значення»33. Таке довге тривання
легенди вимагає її верифікації, що ми й спробуємо зробити на підставі доку-
ментів з архіву Переяславської Консисторії, де треба шукати її витоків.
З актів Переяславської консисторії, які не призначалися для подання у
Св. Синод, дізнаємося, що смілянський унійний декан Атанасій Ґдишицький без
———————
28 Лобода Ф. Вирша о сожжении млиевского ктитора Кушнира // Киевская старина. –
1886. – № 1. – С. 205.
29 Шевченко Тарас. Кобзар. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1961. –
С. 120.
30 Дятлов В. Даниил Кушнир – черкасской земли святой мученик. Режим доступу:
http://hram-nikola.kiev.ua/zhitiya-svyatykh/1556-11-avgusta-den-pamyati-muchenika-daniila-
cherkasskogo (відвідано 09.04.2017).
31 У Городищі відкрили пам’ятник шевченковому Титарю. Режим доступу: http://
procherk.info/news/7-cherkassy/47621-u-gorodischi-vidkrili-pamjatnik-shevchenkovomu-titarju
(відвідано 09.04.2017).
32 Чос В. Митрополит Софроній прагне повернути голову Данила Кушніра до Млієва.
Режим доступу: http://pres-centr.ck.ua/print/news-13154.html (відвідано 09.04.2017).
33 Ластовський В.В. Між суспільством і державою. Православна церква в Україні
наприкінці ХVІІ – у ХVІІІ ст. в історії та історіографії. Монографія. – К., Фенікс: НКПІКЗ,
2008. – С. 204.
Страта Данила Кушніра і родина Ґдишицьких 253
згоди громади намагався поставити своїх синів Василя й Теодора до Млієва на
Успенську та Троїцьку парафії34. Утім, мліївці священиків не прийняли.
22 березня 1766 р. консисторія повідомила Мельхіседека, що представники
обох церковних громад з’явилися до Переяслава «безъ всякого отъ васъ вида, а
точію показали обязателство въ монастирѣ вашемъ рукою господина отца
Елпидифора написанное, однакъ оною громадою мглѣевскою не подписан-
ное»35. Ішлося про стандартне зобов’язання триматися православ’я і на унію не
приставати, яке давали громади Наддніпрянщини. Попри недотримання фор-
мальних вимог, обидві громади були прийняті до Переяславської єпархії, а
священиками призначено вікарія Григорія Хоминського та дяка Григорія (з
документів, згаданих нижче, ми дізнаємося його прізвище – Шиленко). Мліївці
їх обрали після того, як обидва брати Ґдишицькі відмовилися переходити на
православ’я. Для оголошення парафіянам Мельхіседеку була надіслана копія
«опредѣленія» з підписом єпископа Гервасія, а також антимінси та миро36.
У листі шафаря Мотронинскаго монастиря Елпідифора до віце-писаря
Переяславської консисторії Івана Стеблинського від 20 березня 1766 р. читаємо:
«Тѣ священники, на коихъ мѣсто дани вѣкаріи (яко то и новомглѣевскіе
Gдишицкого сини), скорбятъ и на отца уже своего жалѣютъ, что не допустилъ
къ православію, почему лишилися парафіи, и, какъ видно, старатимутся быть
при своихъ приходахъ»37.
І справді, як повідомляють прихожани Троїцької церкви у листі від 1 квітня
1766 р.:
едоръ Gдишицкій, видя себе, что онъ безмѣстенъ остался, къ тому жъج
послихавши, что отецъ игуменъ Мотренинского благочестиваго монастира съ
Варшави, отъ его величества короля полского, съ полезною о благочестіи на
находящіеся въ Полше православнія церквы резолюціею въ монастиръ
прибыль шестія неделы поста, ездилъ зъ братомъ своимъ роднимъ, мглѣев-
ской Успенской церквы священникомъ, до сего бывшимъ настоятелемъ
Василіемъ Gдишицкимъ къ оному отцу игумену въ монастиръ, и тамо присягу
учинилъ, а оттуду пріехавши ночю противъ Цвѣтной недели, никому съ насъ
нижайшихъ не обявлясь, точію одному бывшому ктитору Ивану Ропаленку,
церковъ нашу зъ помянутимъ своимъ братомъ, священникомъ Василіемъ
Gдишицкимъ, кой мѣсто дячка на клиросѣ надлежащое тогда отпѣвалъ, и
ктиторомъ помянутимъ подкопавъ, вошолъ въ оную, и тамо всенощное
бдѣніе, утреню и литургію Божественную священнодѣйствовалъ38.
Ґдишицькі показали здивованим прихожанам лист від ігумена Мотронин-
ського монастиря Мельхіседека, в якому той просив вірян прийняти Теодора
Ґдишицького за настоятеля (той, або такий самий лист від Мельхіседека Василь
———————
34 Василь Ґдишицький був призначений настоятелем у січні 1766 р., тоді ж, мабуть, було
призначено і Теодора. Архив ЮЗР. – 1864. – Ч. 1. – Т. 2. – С. 462.
35 ІР НБУВ. – Ф. ІІ, № 4052, арк. 5.
36 Там само. – Арк. 6.
37 Архив ЮЗР. – 1864. – Ч. 1. – Т. 2. – С. 412-413.
38 Там само. – С. 454-455.
Олексій Смірнов 254
показував і прихожанам Успенської церкви39). Мліївці пристали на це, однак
через деякий час попросили замінити Теодора на Григорія Шиленка, оскільки
сумнівалися у щирості Ґдишицьких, які перейшли на православ’я «не по бла-
гочестію ревнуя, но чтобъ не потерять своихъ приходовъ, яко съ нихъ доволное
число нажили имущества»40.
Проте, 19 травня 1766 р. Григорій Хоминський і Григорій Шиленко звер-
нулися до єпископа Гервасія з проханням видати їм відкриті укази на пошук
вільного приходу, адже брати Ґдишицькі перейшли на православ’я і були
повернуті на свої приходи за рішенням Мельхіседека. Єпископ Гервасій задо-
вольнив прохання священиків, обраних громадою, тобто підтвердив кандида-
тури братів Ґдишицьких на обох мліївських приходах41.
Із цим рішенням не хотіли погодитися мліївці. Уже 31 травня 1766 р. при-
хожани Успенської церкви знову пишуть до Переяслава, що хочуть бачити своїм
священиком Григорія Хоминського, а не Василя Ґдишицького. Дізнаємося, що у
великодню п’ятницю, 21 квітня 1766 р., парафію відвідав чигиринський благо-
чинний о. Максим42, який закликав дозволити Василю Ґдишицькому відслужити
принаймні дві служби. Віряни пристали на це, але надалі хотіли мати іншого
священика43, бо о. Василь не подобався їм вдачею: «Василий Gдышицкій есть
гордий и сварливий, не такъ барзеся сваритъ, якъ на битву ласий». Обурювало
парафіян і те, що брати посіли священство без письмової згоди громади: «Онъ
писания не имѣетъ до престола церкви нашой Святоуспенской нѣ жаднаго, але
до Смѣлой имѣетъ на отцевское мѣсце, а ми его не затягали и не прохали, и
писания жаднаго ему не давали, а нѣ тижъ отцеви его; они сами силою до насъ
оулѣзли»44.
Як аргумент проти Ґдишицьких, віряни наводять випадок з арештом мліїв-
ського ктитора. За версією мліївців, яка, схоже, була найближчою до правди,
батько та син, Атанасій та Василь Ґдишицькі, у березні 1766 р. вломилися в
зачинену від них парафіянами Успенську церкву та забрали чашу. Натомість
дарохранильницю сховав від них у скриню Данило Кушнір:
Келѣхъ, коштомъ Василія священника, сина его, исправленній, показаний
протопопъ отобралъ и хотѣлъ било и гробницу, коштомъ громади исправ-
ленную, взять, но одинъ съ успенскихъ прихожанъ Данило Кушнѣръ той
гробницѣ взять не допустилъ, спрятавъ въ церковную скриню, за что при-
ценясь протопопъ и его синъ, обявленній Василій, симъ имѣнно, что про-
столюдину не надлежитъ касатся священнимъ вещамъ, обговоря губернатору
смелянскому ІМСІ Вонжу, въ желѣзнія оковы засадилъ45.
———————
39 Там само.
40 Там само. – С. 443-444.
41 Там само. – С. 446-451.
42 20 липня того ж року Теодор Ґдишицький пограбує цього о. Максима. Архив ЮЗР. –
Ч. 1. – Т. 3. – С. 177, 294.
43 АЮЗР. – 1864. – Ч. 1. – Т. 2. – С. 454-455.
44 Там само. – С. 462.
45 Там само. – С. 456-457.
Страта Данила Кушніра і родина Ґдишицьких 255
Мліївці просили братів Ґдишицьких про звільнення ктитора, на що ті їм
відповіли: «Когда насъ по прежнему пріймете къ себе за духовнихъ отцовъ, то
тогда виручимь зъ оковъ его»46.
Під листом мліївців єпископ Гервасій зробив приписку, якою обіцяв при-
значити парафіяльним священиком Григорія Хоминського, та наказав Переяс-
лавській консисторії перевірити його «ставильну грамоту» про рукопокладення
на священство. У відповіді консисторії сказано, що сумнівів у правильності
священства Григорія немає. Наприкінці листа єпископ Гервасій залишив резо-
люцію: «Показанному іерею Григорію въ предъписанній мглѣевской приходъ
граммоту усиновителную выдати, настоятелскую, цѣлопарохіялную». Ця гра-
мота також зберігалася в архіві консисторії, щоправда, з поміткою: «Показанная
граммата священнику Хоминскому не видана, но до разсмотрѣнія оставленна»47.
Очевидно, відбулося подвійне призначення священиків на Успенську та
Троїцьку парафії Млієва: спочатку у Переяславі затверджено тих, кого обрала
громада, а потім, за рішенням ігумена Мотронинського монастиря Мельхі-
седека, – новонавернених на православ’я синів смілянського унійного декана,
Василя і Теодора Ґдишицьких. Згодом Переяслав погодився із вибором Мель-
хіседека всупереч вибору громади та попри те, що моральні якості та щирість
Ґдишицьких у зміні конфесії викликали сумніви. Чому перевагу було віддано
саме їм? Можливо, Мельхіседек не погодився із кандидатурами громади, бо це
рішення було ухвалено за його відсутності шафарем Мотронинського монастиря
Елпідифором із порушенням субординації. Можна також припускати, що Мель-
хіседек зупинив свій вибір на братах Ґдишицьких, аби через них впливати на
їхнього батька, Атанасія. У будь-якому разі, обравши Ґдишицьких всупереч волі
парафіян, православні достойники певною мірою несуть відповідальність за
трагічну смерть Данила Кушніра. Варто нагадати й те, що на момент трагічного
конфлікту з ктитором брати Ґдишицькі формально були православними.
У новому світлі постає і арешт Данила. Приводом до нього було не його
православ’я, а те, що він узяв у руки дарохранильницю («простолюдину не
надлежитъ касатся священнимъ вещамъ»). Ішлося, отже, про профанацію Свя-
тих Дарів, поважний злочин48. Не йшлося і про міжконфесійне протистояння,
радше про спроби Ґдишицьких залякати мліївців («когда насъ по прежнему
пріймете къ себе за духовнихъ отцовъ, то тогда виручимь зъ оковъ его»). Схоже,
для парафіян конфесійні розбіжності теж не грали основної ролі, адже врешті-
———————
46 Там само.
47 Там само. – С. 458-460.
48 Наприклад, католицьке канонічне право за такий злочин передбачає відлучення від
Церкви, а цивільне право сучасної Польщі – позбавлення волі до 2 років за образу релігійних
почуттів вірян. Нещодавно, 14 квітня 2016 р., двоє 16-річних гімназистів виплюнули та
розтоптали гостію в одному з костелів міста Ясла. Цей випадок мав резонанс у польських
ЗМІ, неповнолітні дали свідчення в поліції, але через юний вік їм не було висунуто обви-
нувачення, матеріали справи передані у родинний суд: Wypluli i podeptali hostię. To przes-
tępstwo w wymiarze religijnym i cywilnym. Режим доступу: http://www.tvn24.pl/krakow,
50/gimnazjalisci-sprofanowali-hostie-przestepstwo-religijne-i-cywilne,639248.html (відвідано
09.04.2017).
Олексій Смірнов 256
решт Ґдишицькі перейшли на православ’я, отож переважала особиста неприязнь
(«Gдышицкій есть гордий и сварливий, […] на битву ласий», а також те, що
Василь Ґдишицький намагався стати настоятелем без їхньої згоди («ми его не
затягали и не прохали […] они сами силою до насъ оулѣзли»). Ховаючи
начиння, потрібне для богослужіння, громада намагалася не допустити службу
Ґдишицького у своїй церкві. В конфлікті суттєвим є також те, що келих було
куплено за гроші Ґдишицького, а дарохранильницю – коштом громади.
Що ж до Ґдишицьких, то епізод із мліївстим ктитором був не єдиним
випадком їхньої свавільної поведінки. У листі від 9 липня 1767 р. до Переяслава
ігумен Жаботинського монастиря Єфрем Биковський повідомляв про діяльність
братів Ґдишицьких у 1766 р. таке:
Попи уніяти جедоръ и Василій Gдишидкій, издя съ козаками по тѣхъ скит-
кахъ, монаховъ бъючи и въ колодки забывая, подъ арештъ брали и не вѣмъ
куди позавозили, а имущество ихъ и рукоделія, съ котрого пищу получали,
себѣ позабирали, а которіи монахи, боячися ихъ Gдишицкихъ бою и мученія,
келіевъ поотбѣгали и въ лѣсахъ крились, тѣхь монаховъ келіи они, инс-
тигатори, разбойнически двери поотбывая, имущества вси безъ остатку поза-
бирали, по щисленію цѣною всякихъ вещей на четыреста семдесятъ осьмъ
рублевъ; и понынѣ попъ Василій уніатъ Gдишицкій, сидячи въ черкаской
губерніи, которая близъ нашего монастыря состоитъ, в селѣ Лескахъ, за якими
колъвекъ монастырскими нуждами посланнымъ монахомъ великія обыди
всякими здирствами чинить49.
На Теодора Ґдишицького скаржився єпископу Гервасію також намісник
Мошногірського монастиря Герасим, який повідомляв, що 4 грудня 1766 р.
Теодор разом з мошенським городовим отаманом приїхав до монастиря і
намагався заборонити ченцям приймати у себе вірян і давати їм таїнства50. Інші
звістки про насильницьке захоплення майна братами Ґдищицькими походять з
15 та 20 липня 1766 р. – у скаргах священика Теодора Тарасова з села Сикави51
та Максима Левицького з Ревівки (це той Максим52, який кілька місяців перед
тим переконував мліївців прийняти у себе Василя Ґдишицького53). Врешті, саме
в домі уніатського декана Атанасія Ґдишицького тримали під вартою ігумена
Мотронинського монастиря Мельхіседека, заарештованого 23 липня 1766 р.54
В «Экстрактѣ о разныхъ обидахъ и разореніяхъ, послѣдовавшихъ отъ поль-
скихъ поповъ-уніатовъ православному грекороссійскаго восточнаго исповѣданія
въ Коронѣ Польской на Украинѣ», що його у 1772 р. Переяславська консисторія
підготувала для Св. Синоду, Ґдишицькі згадуються неодноразово. Як тут чи-
таємо, 31 липня 1766 р. Атанасій Ґишицький (батько) «не по приличію сана
своего при саблѣ и при пистоляхъ» разом зі спільниками напав на мліївського
———————
49 АЮЗР. – 1864. – Ч. 1. – Т. 3. – С. 311.
50 Архив ЮЗР. – 1864. – Ч. 1. – Т. 3. – С. 52-53.
51 Там само. – С. 141.
52 Там само. – С. 294.
53 Там само. – С. 177.
54 Архив ЮЗР. – 1864. – Ч. 1. – Т. 2. – С. 297; Архив ЮЗР. – 1864. – Ч. 1. – Т. 3. – С. 124.
Страта Данила Кушніра і родина Ґдишицьких 257
православного священика Троїцької церкви, якому вдалося втекти. За намовою
протопопа Ґдишицького комендант польської армії Домбровський, який ста-
ціонував тоді у містечку, видав місцевому населенню наказ, що забороняв
отримувати у православного священика будь-які треби під страхом втрати майна
та страти через повішення55.
Пригадавши, що саме єпископ Гервасій повідомив про страту Данила
Св. Синод, можна було би очікувати від нього ворожого ставлення до Ґди-
шицьких як гонителів «благочестія». Тим часом внутрішня документація Пере-
яславської консисторії свідчить про інше. У листі до Переяслава 17 липня
1767 р. Василь Ґдишицький, описуючи торішні події, пояснює своє навернення
на православ’я тим, що його «от церкви и от прихода уже вовся удалили.
Почему тогда я нижайшій, пришедши къ немалому сожалѣнію и въ раскаяніе, и
посовѣтовався съ вишеупомянутимъ роднимъ своимъ братомъ, оба возимѣли къ
церквѣ святѣй восточнѣй ревность»56. В цьому листі він ані словом не згадує ні
про арешт мліївського ктитора, ні про страту у Вільшаній, натомість твердить,
що у Вільшаній його з братом тримали під караулом польські жовніри за їхнє
навернення на православ’я, і лише батько зміг їх визволити, заради чого вони
повернулися до унії57.
З цього ж листа довідуємося, що 5 липня 1767 р., отже вже після страти
Данила Кушніра, Василь Ґдишицький відвідував Переяслав з покутою і просив
знову прийняти його у лоно Православної Церкви. Своєю резолюцією на листі
Ґдишицького єпископ Гервасій відпускає йому гріхи і призначає епітимію: «Три
псалмы покаянніи на всякой день весь годъ, съ сокрушеніемъ серда и біеніемъ
въ перси единожди прочитувати»58. Таку саму резолюцію отримав і Теодор
Ґдишицький59.
У такий спосіб брати вже вдруге стали православними60, хоч із великою
ймовірністю можна припускати, що через деякий час вони знову перейшли на
унію або, залежно від обставин, для православних були православними, а для
католиків – уніатами. З розлогого документа «Skargi i zażalenia xięży unitów», де
описано події Коліївщини 1768 р., довідуємося про трагічну смерть Теодора
———————
55 Экстрактъ о разныхъ обидахъ и разореніяхъ, послѣдовавшихъ отъ польскихъ поповъ-
уніатовъ православному грекороссійскаго восточнаго исповѣданія въ коронѣ польской на
Украинѣ состоящему народу и ихъ священству и церквамъ Божіимъ, издревле до епархіи
переяславской принадлежащнмъ,1766 года съ генваря мѣсяца, о которыхъ и доношенія въ
Святѣйшій Правительствующій Сѵнодъ съ обстоятельствомъ посланы. Сочиненъ 1772 года
апрѣля дня // Киевские епархиальные ведомости. – 1891. – № 21. – C. 492-493.
56 Архив ЮЗР. – 1864. – Ч. 1. – Т. 3. – С. 294.
57 Там само. – С. 295.
58 Там само. – С. 299.
59 Там само.
60 Цікаво, що після того, як Василь Ґдишицький вдруге став православним священиком,
історія про арешт та страту мліївського ктитора, де о. Василь фігурує як основний вину-
ватець, досі використовувалася як доказ переслідування православних на Наддніпрянщині у
процитованому нами вище «Маніфесті».
Олексій Смірнов 258
Ґдишицького від рук гайдамаків61. Його брат Василь уникнув розправи. В піз-
ніших джерелах згадується унійний декан Йосип Ґдишицький62, а в ревізії
Уманщини за 1850-ті р. знаходимо 40-річного псаломника Покровської церкви
села Косенівка Тимофія Йосиповича Ґдишицького та його сестру Мокрину,
дочку покійного священика Йосипа Васильовича Ґдишицького63. Отож, Йосип,
найімовірніше, був сином, а Тимофій і Мокрина – онуками Василя Ґдишиць-
кого. За ревізією 1858 р. псаломник Тимофій мав 7 дітей64.
Підсумовуючи, можемо констатувати, що конфлікт між мліївським ктито-
ром та Ґдишицькими навряд чи випадає розглядати крізь призму міжконфе-
сійного протистояння. Для мліївської громади, чиї інтереси представляв ктитор
Данило, Ґдишицькі були зайдами, які без згоди вірян намагалися зайняти
парафію; не останню роль відігравала й особистісна антипатія млївців до цих
священиків. Ґдишицькі, натомість, ініціюючи арешт Данила, намагалися заля-
кати мліївців, аби зберегти за собою парафії. Саме заради володіння ними як
джерелом прибутку Ґдишицькі переходили з унії на православ’я, і навпаки, для
них зміна конфесії була стратегією виживання. Така стратегія виявилася успіш-
ною: попри Коліївщину, зміну державної влади, ба зміну церковної політики,
родові Ґдишицьких не лише вдалося вижити і примножитись, а й священно-
діяти, залишаючись на тій самій території.
REFERENCES
Chos, V. (2009). Mitropolyt Sofroniy prahne povernuty holovu Danyla Kushnira
do Mliyeva. Retrieved from http://pres-centr.ck.ua/print/news-13154.html [in
Russian].
Dyatlov, V. (n.d.) Daniil Kushnir – cherkasskoy zemli svyatoy muchennik.
Retrieved from http://hram-nikola.kiev.ua/zhitiya-svyatykh/1556-11-avgusta-den-
pamyati-muchenika-daniila-cherkasskogo [in Russian].
Ekstrakt o razlichnykh obidakh i razoreniakh, posledovavshykh ot pol’sikh popov
uniatov… (1891). Kievskie eparkhianye vedomosti, 21, 492-493 [in Russian].
———————
61 Замордування Теодора Ґдишицького описано так: «…w własnej plebanii swoim domu
pierwej postrzelony, potem za włosy szarpany, po ziemi włóczony, spisami pchnięty»: Skargi i
zażalenia xięży unitów obrządku greckiego archidyecezyi kijowskiej wniesione do aktów grodzkich
województwa kijowskiego // Akta grodzkie i ziemskie z czasów Rzeczypospolitej polskiej. –
Lwów: Zakład narodowy im. Ossolińskich, 1868. – T. 1. – S. 164.
62 Орловский Петр. Харитатыва // Киевская старина. – 1894. – № 3. – С. 385.
63 Після останнього поділу Польщі 1795 р. і входження східних територій Речі Пос-
политої до Росії, кількість унійних парафій почала зменшуватись, так у 1803 р. у Київській
губернії, до якої входила теперішня Черкащина, їх було лише 7, отже ми можемо припускати,
що Йосип був останнім уніатом у роді Ґдишицьких Черкащини і, найімовірніше, перейшов на
православ’я (Див.: Лось В. Уніатська церква на Правобережній Україні наприкінці XVIII –
першій половині XIX ст. – К.: Друкарня Національної бібліотеки України імені В.І. Вер-
надського, 2013. – С. 53).
64 Кузнець Т. Православне духовенство Уманщини ХІХ – початку ХХ ст. – К.: ВПЦ
«Київський університет», 2006. – С. 251.
Страта Данила Кушніра і родина Ґдишицьких 259
Gervasiy (Lintsevskyi). (2006). In Pravoslavnaya entsyklopedia (Vol. 11,
pp. 194-195) Moscow [in Russian].
Konisskiy, G. (1835). Sobranie sochineniy. Sankt-Petersburg: Izd. protoireem
Ioannom Grigorovichem [in Russian].
Kuznets, T. (2016). Pravoslavne dukhovenstvo Umanshchyny 19 – pochatku
20 stolittya. Kyiv: VPTs «Kyivskyi universytet» [in Ukrainian].
Lastovskyi, V. (2008). Mizh suspilstvom i derzhavoyu. Pravoslavna tserkva v
Ukraini naprykintsi 17 – u 18 st. v istorii ta istoriografii. Kyiv: Feniks NKPIKZ [in
Ukrainian].
Lastovskyi, V. (2001). Slovo nad hrobom Danyla Kushnira (1766). Kyivska
Starovyna, 6, 117-121 [in Ukrainian].
Lebedintsev, P. (1860). Stradanie i muchenie za pravoslavie Daniila Kushnira,
zhytelia mlievskogo. Rukovodstvo dlya selskikh pastyrey, 2, 40-56 [in Russian].
Loboda, F. (1886). Virsha o sozhzhenii mlievskogo ktytora Kushnira. Kievskaya
starina, 1, 202-205 [in Russian].
Los’, V. (2013). Uniats’ka tserkva na Pravobezhniy Ukraini naprykintsi 18 –
pershiy polovyni 19 st. Kyiv: Drukarnya Natsionalnoyi biblioteky Ukrainy imeni
V. I. Vernads’koho. [in Ukrainian].
Lukashevich. (1896). In Entsyklopedicheskiy slovar’ Brockhausa i Efrona (vol.
18, pp. 87-88).
Maksymovych, M. (1876). Mliyeskiy starosta Danilo Kushnir. Sobranie
sochineniy (vol. 1, pp. 565-571). Kyiv [in Russian].
Materialy dlya istorii pravoslavia v Zapadnoy Ukraine v 18 st.: Arkhimandrit
Melkhisedek Znachko-Yavorskiy 1759–1771. (1864). Arkhiv Yugo-Zapadnoy Rossii
(Part 1, vol. 2, 3). Kyiv: Tipografiya Fyodorova [in Russian].
Orlovskyi, P. (1894). Kharytatyva. Kievskaya starina, 3, 382-402 [in Russian].
Serczyk, W. A. (1968). Melchizedek Znaczko-Jaworski i klasztor Motreninski.
Studia Historyczne, 3 (42), 297-322.
Shevchenko, T. (1961). Kobzar. Kyiv: Derzhavne vydavnytstvo khudozhnyoyi
literatury [in Ukrainian].
Skargi i zażalenia xięży unitów obrządku greckiego archidyecezyi kijowskiej
wniesione do aktów grodzkich województwa kijowskiego. (1868). Akta grodzkie i
ziemskie z czasów Rzeczypospolitej polskiej (vol. 1), 163-179. Lwów: Zakład naro-
dowy im. Ossolińskich [in Polish].
U Horodyshchi vidkryly pamyatnyk shevchenkovomu tytaryu. (2016). Retrieved
from http://procherk.info/news/7-cherkassy/47621-u-gorodischi-vidkrili-pamjatnik-
shevchenkovomu-titarju [in Ukrainian].
Wypluli i podeptali hostię. To przestępstwo w wymiarze religijnym i cywilnym.
(2016). Retrieved from http://www.tvn24.pl/krakow,50/gimnazjalisci-sprofanowali-
hostie-przestepstwo-religijne-i-cywilne,639248.html [in Polish].
Олексій Смірнов 260
Oleksii Smirnov
PhD student, History Department,
National University of Kyiv-Mohyla Academy
(Kyiv, Ukraine, pankotski@gmail.com)
DANYLO KUSHNIR’ S EXECUTION AND GDYSZYCKI FAMILY:
THE ORTHODOX AND UNIATES IN DNIEPER UKRAINE IN THE SECOND
HALF OF THE 18TH CENTURY
The second half of the 18th century saw a massive change of denomination in the
southeast corner of the Polish-Lithuanian Commonwealth. The Uniate parishes were con-
verting to the Pereyaslav diocese of the Russian Orthodox Church; therefore, the change of
denomination meant political allegiance to Russia. In response Polish secular and Uniate
church authorities resorted to repression against newly converted «schismatics», it even came
to bloodshed. The article discusses one of such tragic events, the execution of Danylo Kushnir,
a churchwarden from Mliyiv. Danylo became a martyr for the faith in the Orthodox narrative;
his story was used by Russia for diplomatic demarche against the Polish-Lithuanian
Commonwealth several times. Comparing different descriptions of Kushnir case the author
peels back the propagandistic layers from this incident and suggests analyzing it in the light of
a personal dispute between a priest and his parish rather than as an interconfessional conflict.
A close attention is given to those responsible for the execution, namely a family of
Gdyszycki’s who found themselves between the Orthodoxy and Union trying to use both
Churches in their own interests. For them manoeuvring between two denominations was a
survival strategy in times of repression, uprisings, and shifting political borders.
Keywords: 18th c. Dnieper Ukraine, Uniates, Orthodox, Danylo Kushnir, Mliyiv church-
warden, Gdyszycki, Gervasiy Lintsevskyi, Melchisedek Znachko-Yavorskyi.
|