На марґінесі розділів книги Юрія Волошина
Рецензія на книгу: Юрій Волошин. Козаки і Посполиті: міська спільнота Полтави другої половини ХVІІІ ст. – Київ: К.І.С., 2016. – 356 с.
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Соціум. Альманах соціальної історії |
|---|---|
| Datum: | 2017 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інституту історії України НАН України
2017
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/159010 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | На марґінесі розділів книги Юрія Волошина / М. Долинська // Соціум. Альманах соціальної історії. — 2017. — Вип. 13-14. — С. 361–368. — Бібліогр.: 14 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-159010 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Долинська, М. 2019-09-20T09:24:00Z 2019-09-20T09:24:00Z 2017 На марґінесі розділів книги Юрія Волошина / М. Долинська // Соціум. Альманах соціальної історії. — 2017. — Вип. 13-14. — С. 361–368. — Бібліогр.: 14 назв. — укр. 1995-0322 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/159010 Рецензія на книгу: Юрій Волошин. Козаки і Посполиті: міська спільнота Полтави другої половини ХVІІІ ст. – Київ: К.І.С., 2016. – 356 с. uk Інституту історії України НАН України Соціум. Альманах соціальної історії Огляди, рецензії На марґінесі розділів книги Юрія Волошина On the Margins of Yuriy Voloshyn’s Book. Cossaks and Commoners: the City Community of Poltava in the second half of the 18th Century. Kyiv: KIS Press, 2016. – 356 p. Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
На марґінесі розділів книги Юрія Волошина |
| spellingShingle |
На марґінесі розділів книги Юрія Волошина Долинська, М. Огляди, рецензії |
| title_short |
На марґінесі розділів книги Юрія Волошина |
| title_full |
На марґінесі розділів книги Юрія Волошина |
| title_fullStr |
На марґінесі розділів книги Юрія Волошина |
| title_full_unstemmed |
На марґінесі розділів книги Юрія Волошина |
| title_sort |
на марґінесі розділів книги юрія волошина |
| author |
Долинська, М. |
| author_facet |
Долинська, М. |
| topic |
Огляди, рецензії |
| topic_facet |
Огляди, рецензії |
| publishDate |
2017 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Соціум. Альманах соціальної історії |
| publisher |
Інституту історії України НАН України |
| format |
Article |
| title_alt |
On the Margins of Yuriy Voloshyn’s Book. Cossaks and Commoners: the City Community of Poltava in the second half of the 18th Century. Kyiv: KIS Press, 2016. – 356 p. |
| description |
Рецензія на книгу: Юрій Волошин. Козаки і Посполиті: міська спільнота Полтави другої половини ХVІІІ ст. –
Київ: К.І.С., 2016. – 356 с.
|
| issn |
1995-0322 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/159010 |
| citation_txt |
На марґінесі розділів книги Юрія Волошина / М. Долинська // Соціум. Альманах соціальної історії. — 2017. — Вип. 13-14. — С. 361–368. — Бібліогр.: 14 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT dolinsʹkam namargínesírozdílívknigiûríâvološina AT dolinsʹkam onthemarginsofyuriyvoloshynsbookcossaksandcommonersthecitycommunityofpoltavainthesecondhalfofthe18thcenturykyivkispress2016356p |
| first_indexed |
2025-11-25T01:56:56Z |
| last_indexed |
2025-11-25T01:56:56Z |
| _version_ |
1850501277605167104 |
| fulltext |
На марґінесі розділів книги Юрія Волошина… 361
Мар’яна Долинська
На марґінесі розділів книги Юрія Волошина. [Рец.:] Козаки
і Посполиті: міська спільнота Полтави другої половини ХVІІІ ст. –
Київ: К.І.С., 2016. – 356 с.
Сьогодні в українській історичній науці практично відсутні дослідження,
пов’язані з історією міського простору. Дослідників, які зосереджуються на
інших проблемах, не надто цікавлять питання, де відбувалися ті чи інші про-
цеси, а чи який статус мала певна локація. Однак тенденція, що недавно з’яви-
лася на межі соціології, історії та використання геоінформаційних систем1,
переконує в необхідності детальних студій просторового становлення і розвитку
урбаністичних одиниць. Адже в багатьох випадках такі дослідження дозволяють
глибше зрозуміти соціальні, економічні і культурні явища, які відбувалися в
конкретному місці2.
Юрію Волошину в своєму дослідженні вдалося яскраво і достатньо повно
зобразити картину міського життя Полтави другої половини XVIII ст. На під-
ставі детальної студії тогочасних достатистичних джерел із застосуванням
демографічних методів і врахуванням антропологічної складової та великого
масиву наукових досліджень автор показав різні зрізи міського соціуму Полтави
на тлі міського простору. Написано книгу легким стилем від першої особи (так
нехарактерно для пострадянської України), що в читача створюється враження
безпосереднього спілкування з автором та участі в описаному дійстві. Текст
Юрія Волошина не тільки знайомить читача із новим фактажем, а й дозволяє
побачити низку аналогій в просторовому і соціальному устрої Полтави з іншими
містами України, що раніше чи пізніше жили відповідно до засад магдебурзь-
кого права. Книжка, відповідно, провокує низку питань, пов’язаних зі спільними
рисами в їх устрої та функціонуванні, а також тих, що стосуються термінології
та її уніфікації. Проблема вживання термінів у історичному дослідженні давно
потребує окремого обговорення. Скажімо, варто було б продискутувати питання
про те, наскільки доречно використовувати поняття і терміни, що містяться
безпосередньо в джерелах (зрозуміло, з якнайповнішим їхнім тлумаченням), а чи
———————
1 Szady B. Praktyczny wymiar «historical GIS». Рецензія на: International Journal of Applied
Geospatial Researches. Vol. 2, № 4: Special Issue on the Past Informing the Future: Applied
Geospatial Solution. 2011 // Studia Geohistorica. № 1, 2013. – S. 132-133.
2 Для прикладу практичне втілення названого напряму демонструє Гарвардська про-
грама «Mapa», доступна за посиланням: http://gis.huri.harvard.edu
ISSN1995-0322. ÑÎÖ²ÓÌ. Àëüìàíàõ ñîö³àëüíî¿ ³ñòîð³¿. Âèïóñê 13-14. – Ñ. 361–368
© Ìàð’ÿíà Äîëèíñüêà, 2017
Мар’яна Долинська 362
варто виробляти сучасну термінологію? Тож дослідження полтавського історика
спонукало авторку цих рядків зробити помітки на полях видання, які згодом
були оформлені в текст. Він не претендує на повноцінну рецензію, а представляє
роздуми в процесі читання монографії Ю. Волошина.
Полтава – місто, що функціонувало на засадах магдебурзького права. Місто
отримало право на самоврядування досить пізно, аж в 1752 р., завдяки універ-
салу гетьмана Кирила Розумовського. Правда, існує припущення, що тоді від-
булося його повторне надання чи підтвердження (с. 63). Варто зауважити, що
саме при читанні фрагменту, присвяченому цим проблемам (с. 61, 63, 70), у
авторки цих рядків виникло кілька питань. Скажімо, чому і з якого часу поняття
«ратушне місто» означає поселення без міського права, а «місто магістратське» −
таке, що функціонувало на засадах магдебурзького права. Оскільки обидва сло-
ва, і «ратуша», і «магістрат», уживаються в двох сенсах, − інституції та споруди,
то подекуди читачеві тяжко зорієнтуватися, про що саме йдеться. Тож варто
було б чіткіше пояснити терміни «магістрат» і «ратуша» та їх уживання, які
автор, схоже, використовує так, як вони представлені в джерелах, адже ці тер-
міни в західних регіонах мали інше змістовне наповнення.
Ще одна термінологічна проблема пов’язана з територіальним устроєм Пол-
тави. Це місто, як і переважна більшість міст на магдебурзькому праві, скла-
далося з укріпленого середмістя і значно більших за площею неукріплених
передмість. Здебільшого і в ранньомодерних джерелах, і в сучасних студіях, ці
просторові складові називають «середмістям»3 і «передмістями» (звичайно, з
урахуванням мови документу чи публікації: «urbis inter muros»/«stadt»/
«sródmieście» та «suburbium»/«vorstadt»/ «przedmieścia»). Але для міст Лівобе-
режжя, зокрема і Полтави, застосовуються поняття «фортеця» і «форштадт»
(с. 22 і далі), що, відповідно, означають «середмістя» і «передмістя». Чому
«середмістя» та «передмістя» для міст Лівобережної України називаються саме
так, можна лише здогадуватися. Основною причиною побутування терміну
«фортеця», напевно, було пізнє надання магдебурзького права існуючому обо-
ронно-урбаністичному комплексу, укріплена частина якого закономірно нази-
валася «крепость»/«фортеця», і саме це найменування продовжило жити і в
наступні періоди. Термін «форштадт» дослідники (Ю. Волошин, О. Коваленко4
та інші), очевидно, запозичили із бюрократичних документів часів Російської
імперії, які, своєю чергою, транслітерували німецьке слово «vorstadt», що
означає «передмістя». Чому ж його не переклали зрозумілим словом? Тут може
бути глибша причина: російська мова не має відповідника до терміну «перед-
містя», оскільки на території Росії не було самоврядних міст і, відповідно,
такого просторового вирішення, яке б відповідало міському праву. На схід від
———————
3 Для терміну «середмістя» завжди побутувало декілька синонімів, зокрема, «місто в
мурах», «власне місто», «місто». Дуальне трактування поняття «місто» нерідко стає при-
чиною нерозуміння, чим територіально є ранньомодерне місто: тільки середмістям із від-
повідною інфраструктурою, чи адміністративно залежними від магістрату теренами, куль-
турний ландшафт яких ближчий до сільського і природнього.
4 Коваленко О. Полтава XVII–XVIII століть. – К., 2015. – 232 с.: іл.
На марґінесі розділів книги Юрія Волошина… 363
Полтави просторова організація міст зберігала архаїчний уклад: поселення
купців і ремісників («поділ»/«підгороддя») оточувало укріплене місце прожи-
вання володаря, яке нерідко іменувалося «город». Чиновник, який у XVIII ст.
був зобов’язаний для фіскальних та подібних документів чітко зазначити лока-
цію об’єкту, не міг не звернути увагу на принципову відмінність між про-
сторовим укладом звичних для імперії урбаністичних утворень і міста на
магдебурзькому праві. Як наслідок, і виник бюрократичний термінологічний
покруч. А втім, саме з описів та реконструкцій Юрія Волошина випливає, що
просторова організація Полтави відповідала містам на магдебурзькому праві.
Мої припущення щодо термінології, мабуть, варто дослідити окремо, базу-
ючись на документах ранішого періоду, бо, як зауважує Оксана Коваленко: «У
судових справах 60-х рр. XVII ст. […] поняття місто вжите й на позначення тієї
території, яку займала фортеця»5, а Ю. Волошин цитує працю, де вказано, що на
початку XVIII ст. побутували поняття «старий город» і «новий город» для
означення неодночасно укріплених частин середмістя Полтави (с. 23). Така
студія, в якій би було визначено тлумачення і взаємозамінність просторових
понять для різних часових зрізів і для різних типів урбаністичних одиниць,
спростила б розуміння особливостей просторового розвитку різних міст і стала б
основою для їхнього порівняння.
Попередні роздуми органічно пов’язані з питанням про смисли і сенси
понять, яке на сьогодні студіюється переважно щодо абстрактних (високих)
понять. Зауважене вище вживання різних термінів для означення того самого
поняття добре демонструє, що і конкретні об’єкти, які, здавалося б, абсолютно
зрозумілі на побутовому рівні, дуже часто сприймалися і передавалися в доку-
ментах ранньомодерної епохи по-різному. У львівських ранньомодерних доста-
тистичних джерелах така проблема виникає з характеристикою природних і
створених людиною (фізичних і віртуальних) об’єктів, які отримували назви
і/або були складовими міської топографії6. Причина різного трактування могла
полягати в тому, що будь-яке поняття не мало уніфікованого і юридично
визначеного пояснення, яке б змушувало урядника в документах уживати його
однозначно.
Таке дослідження в контексті монографії Ю. Волошина можна провести
щодо поняття «вулиця». На підставі Румянцевського опису 1765 р. автор моно-
графії подає перелік вулиць і фактори, що вплинули на їхні назви (с. 25). А та-
кож вказує, що в інструкції до складання цього опису зазначалася вимога
найменувати безіменні вулиці (с. 26); з чого випливає, що станом на 1765 р.
низка вулиць не мала назв. Ця коротенька згадка дуже цінна для вузького
фахівця, який цікавиться внутрішньоміськими назвами, з кількох причин.
Йдеться про традиційний і офіційний статус годонімів (назв вулиць). В модер-
ний період практично всі назви мають офіційний характер, оскільки надаються
органами влади відповідно до прийнятої процедури, як, наприклад, у Львові в
———————
5 Там само. – С. 42.
6 Dołynśka M. Przestrzеnny model miasta (Lwowa) na prawie niemieckim: rzeczywistośċ i
recepcja nowożytna. Здано до друку.
Мар’яна Долинська 364
1870 р.7 До моменту цієї процедури найменування були неофіційними, вони
увійшли у вжиток з усного мовлення (хоча зустрічаються і в деяких доку-
ментах). Такі назви можна вважати традиційними. Отже, чи внесення назв ву-
лиць до Рум’янцевського опису можна вважати і початком офіційного, юридич-
ного закріплення вуличних імен? Чи це тільки використання традиційних назв
вулиць, які (як і назви інших об’єктів у місті) виникають із необхідності людини
орієнтуватися в просторі? Якщо існують достатистичні документи, раніші від
розглянутих Ю. Волошиним, то можна суттєво поповнити дані щодо урбаноні-
міки та історичної топографії Полтави.
Юрій Волошин ясно зазначив таку ж проблему щодо різночитання і тлу-
мачення понять, які застосовувалися до соціального складу населення міста
(с. 91-92). Вже на початку відповідного підрозділу автор зазначає, що в церков-
них розписах окремих храмів до «некозацького» населення Полтави застосо-
вувалися різні поняття. Так назва «посадські», ужита до однієї із соціальних
груп міських мешканців, на думку автора, аналогічна поняттю «посполиті» чи
«міщани»; вона використовувалася церковними бюрократами тільки в церков-
ний розписах як наслідок беззаперечного дотримання інструкції, адже у пи-
тальнику є назва «посадські». (с. 92-93). Автор стверджує, що «жодне з відомих
на сьогодні джерел не фіксує існування такого посаду» (с. 92), тобто не було
території, яка б називалася «посад», і де б за логікою мали проживати «по-
садські». Проте, якщо врахувати, що посад/поділ – характерна просторова
складова міст/городів княжого періоду, то традиція вживання цього денотата-
терміну в усному мовленні (а не в офіційній інструкції, створеній у Санкт-
Петербурзі) могла перейти на передмістя, які документи (а за ними – і до-
слідники) іменують форштадтами. Якщо б вдалося локалізувати місця прожи-
вання парафіян на тогочасній мапі, то можна було б точніше відповісти на
питання, чи не йшлося в даному разі про певну групу вірних, які мешкали на
терені передмість/форштадтів, і тому називалася «посадськими». А це дозволило
б ототожнити її з категорією «передміщан» в інших містах. Утім, імовірність цієї
гіпотези невелика, бо церква Миколая не була передміською і розташовувалася
у фортеці/середмісті.
Поминувши козацьку складову в населенні Полтави, можна порівняти со-
ціальну стратифікацію тих мешканців, які підпадали під юрисдикцію магістрату,
з соціальною стратифікацією інших міст на магдебурзькому праві. Теоретично,
це були громадяни міста (міщани) і плебс. Професійно міщани складалися з
купців і ремісників, а соціально серед них вирізнялися заможні купці. В дже-
релах до історії Полтави другої половини XVIII ст. Юрію Волошину вдалося
виокремити купців і ремісників та об’єднання останніх у цехи (с. 99); одночасно
нецехових ремісників, яких як і в інших містах, називали «партачами» і вони не
перебували в магістратській юрисдикції. Відсутність патриціату в Полтаві від-
повідає духові досліджуваного часу. Помітна чисельна група мешканців, яку
автор називає проміжною (с. 112-128): до неї належали слуги і так звані піддані-
———————
7 Центральний державний історичний архів України у Львові. − Ф. 52 (Львівський ма-
гістрат), оп. 1, спр. 34.
На марґінесі розділів книги Юрія Волошина… 365
підсусідки. Серед слуг, напевно, було чимало учнів ремісників. Окремо автор
виділяє міських маргіналів (с. 129-130). За аналогією до міст на німецькому
праві обидві ці групи (проміжну та маргінальну) можна назвати міським плеб-
сом. Дуже цікаве спостереження автора про невелику частину мешканців, які у
джерелі іменуються «посполитими», а водночас в одному зі сповідних розписів
щодо них ужитий термін «міщанин» (с. 101-102). На жаль, документи не
вказують, з яких занять чи праці жили «посполиті», проте відомості про убогі
умови їхнього проживання дозволяють зарахувати їх до плебсу. Із авторського
аналізу переконливо випливає, що в документах XVIII ст. відбувалося змішу-
вання і різночитання понять, аж до того, що «міщанами» називали якусь окрему
невелику групу мешканців міста без яскравих соціальних стратифікаційних
ознак.
Шкода, що з монографії (а, мабуть, і з джерел) не можна довідатися про
умови, необхідні для отримання особою прав громадянина Полтави (с. 96).
З цитат випливає, що, по-перше, це були купці, по-друге, існував ценз неру-
хомості: «содержуют в домах своїх земель» (с. 97). А що ж із ремісниками? Чи
були статеві та вікові обмеження (до речі, в тогочасній Полтаві фіксується
несподівано високий відсоток жінок-ремісниць, с. 100)? Чи були вимоги щодо
віровизнання? Чи обмежень не існувало, а чи документи не висвітлюють
відповіді на ці питання?
Жива оповідь Юрія Волошина спонукає до роздумів і порівнянь, зокрема
яскраво промальовуються паралелі з іншими містами, зокрема і з тими, що
існували в інших політичних умовах, і мали давні консервативніші традиції, які
стосувалися функціонування міського права. Особливість міст Гетьманщини
полягала в їхніх подвійних функціях − в першу чергу, як центрів військово-
адміністративних управлінських одиниць, а потому – як міст купців і ремісників.
Розглядаючи домогосподарства, автор наголошує, що вони віддавна розта-
шовувалися на міщанських, козачих чи церковних місцях (с. 29), тобто не весь
терен перебував під юрисдикцією магістрату, а деякі його частини підлягали
козацькій і духовній адміністрації. Натомість податок магістрату сплачувався
тільки з міщанських місць. Тож напрошується аналогія з лібертаціями та юри-
диками, що з XVII ст. почали масово утворюватися на міських територіях маг-
дебурзьких міст Речі Посполитої8. Органічне вплетення земельної нерухомості
шляхти в міську територію з відсутністю юридичного та економічного підпо-
рядкування магістрату (податок сплачували тільки передміщани в межах магіст-
ратської юрисдикції) повністю корелює з такою ж ситуацією козацьких домо-
господарств на терені Полтави. Цікаво, чи козацька верхівка асоціювала себе зі
шляхтою і чи запозичила подібний територіально-адміністративний устрій від
міст Речі Посполитої? Важливий момент: чи козацькі домогосподарства одного
власника розташовувалися компактно, а чи були розкидані в різних кутках? Їхнє
компактне розташування і, відповідно, проживання там підданих, які адмініст-
———————
8 Долинська М., Капраль М., Фелонюк А. Розвиток міста у пізньому середньовіччі та
ранньомодерний час (простір і мешканці) // Атлас українських історичних міст. Т. 1: Львів /
за наук. ред. М. Капраля. – К., Картографія, 2014. – С. 37-40.
Мар’яна Долинська 366
ративно і юридично підпорядковувалися господареві, було практично аналогіч-
ним до функціонування юридик на передмістях магдебурзьких міст9. Ю. Воло-
шин твердить, що підданими козацької еліти переважно були ремісники
(партачі) (с. 34), які конкурували з міськими ремісниками, об’єднаними у цехи.
Важливо було би довідатися, чи існували хоч якісь обмеження з боку
магістрату щодо надбання неміщанами нерухомості? Наприклад, у Львові,
попри певні обмеження і привілеї, які дозволяли викуповувати з рук шляхти і
духовенства їхні маєтки, зупинити зростання кількості юридик місту так і не
вдалося10. З наведених автором купчих (с. 36-37) виглядає, що представники
козацтва нерухомість купували. І саме тут, як видається, криється основна від-
мінність адміністративно-територіального устрою міст Гетьманщини і, зокрема,
Полтави, та, наприклад, Львова, який залишався в Речі Посполитій. Автор
доводить: «Попри те, що дворові місця були закріплені за соціальними станами,
вони постійно змінювали власників» – міщан і козаків (с. 57). Він подає при-
клади соціальної мобільності, завдяки якій немало міщан набували статус ко-
заків, іноді діставалися до позиції козацької старшини, а подеколи навіть отри-
мували дворянство (с. 130-135). Виглядає, що в Полтаві, аби набути нерухо-
мість, а разом із нею – вищий/вигідніший соціальний статус, не треба було
обходити закони і ухвали, як це було в Речі Посполитій.
У відповідному розділі монографії, де йдеться про міський простір, можна
знайти ще чимало паралелей з «класичним» магдебурзьким містом. Так, двори
ремісників і купців (с. 40-49) за своїми функціями відповідають кам’яницям з
парцелями в середмісті, адже і там, і там, мешкала родина господаря зі слугами,
учнями, відбувалася реміснича діяльність чи провадився торг. Домогосподар-
ства доповнювалися «приналежностями», тобто власник, окрім будинку, володів
подвір’ям із господарськими будівлями, городом, садом полем та іншою неру-
хомістю. Деколи згадані «принадлежности», що належали господарю основної
одиниці власності – двору, як випливає з цитат, могли знаходитися на значній
віддалі від самого двору (як, для прикладу, «село Ковалівка разстояниемъ отъ
Полтавм в десяти верстах», с. 47). Подібна ситуація спостерігається і у Львові,
де власники найпрестижніших кам’яниць володіли великими земельними тери-
торіями на передмістях і в міських селах11. Не дивують і «бездвірні хати», бо і в
інших місцевостях, особливо в середмістях, є певна частка будинків без городів
(«dom bez ogrodu»)12.
У Полтаві не провадилися превентивні протипожежні заходи, як це було в
інших містах, зокрема, не фіксується спорудження межових мурів між парце-
лями з метою запобігти поширенню вогню від одного домогосподарства до
іншого. У Полтаві ж лише «на випадок пожежі були приготовані запаси води»
———————
9 Долинська М., Капраль М., Фелонюк А. Розвиток міста у пізньому середньовіччі та
ранньомодерний час ... – С. 40.
10 Капраль М. Національні громади... – С. 57.
11 Львів: простір на тлі мешканців XIII–XIX ст. – Львів: видавництво УКУ, 2014. – С. 55-
61.
12 Долинська М. Теоретична реконструкція історичної топографії містечка (на прикладі
смт Кути): навч. Посібн. – Вид.-во НУЛП, 2007. – С. 93.
На марґінесі розділів книги Юрія Волошина… 367
(с. 71). Адже місто не пережило «класичної» просторової локації, а розвинулося
з форпосту від Дикого поля13, поглинаючи всі попередні планувальні та ін-
фраструктурні надбання.
Цікавою є коротка згадка автора про те, що «під управлінням магістрату
перебувало й населення навколишніх сіл» (с. 62). Питання т.зв. «міських сіл»
(особливо проблема їхнього утворення та причини, через які частина міської
території отримала статус передмість, а її окраїни – сіл) на сьогодні мало
вивчене. Для комплексного дослідження цих проблем дуже цікавими були б
відповіді на такі питання: коли і за яких обставин Полтава отримала села; чи під
юрисдикцією магістрату перебувало лише населення цих сіл (усе чи якась
частина), а чи землі з населенням тощо?
У способах організації роботи міської управи також спостерігається подіб-
ність до магістратів міст Речі Посполитої, що, зокрема, виявлялося в почер-
говості виконання функцій міськими урядниками (с. 66), в існуванні опікунчих
закладів – шпиталів при церквах (с. 72), у поширенні судової юрисдикції тільки
на мешканців міста, що підпорядковувалися магістрату, «натомість козаки
судилися в полковому суді» (с. 77), як і шляхта – в ґродських і земських судах.
Ці деталі непрямо можуть вказувати на існування в Полтаві магдебурзького
права ще перед його відомим наданням у 1752 р., тож подібність у функ-
ціонуванні міста могла виникнути не в результаті наслідування, а як успад-
кування попередніх традицій. Деякі із зазначених питань, схоже, можна було
дослідити за допомогою докладної ретроспективної локалізації нерухомості на
мікрорівні.
Дана монографія вигідно вирізняється достатньо повним описом методик
дослідження, зокрема демографічних (с. 82, 86-90, 191-192), а також конкрет-
ними прикладами, як ці методи застосовуються для вирішення тих чи тих
проблем на підставі певних джерел.
Попри дуже добру літературну складову авторського тексту, у виданні не
вдалося уникнути декількох описок чи погрішностей. Автор уживає прикметник
«кам’яний»: «три випадки кам’яного будівництва» (с. 46) «єдиним кам’яним
житловим будинком» (с. 74). В українській мові на означення технології будів-
ництва, де використовується камінь, цегла, або обидва ці будівельні матеріали,
уживається поняття «мурований». Коли ж необхідно точно описати матеріал
будівлі, пишуть: «мурований з цегли», «мурований з каменю» або «мурований з
каменю і цегли». Відповідно, поняття «мурований» (технологія будівництва) і
«кам’яний»/«цегляний» (матеріал споруди) не можуть взаємно замінюватися.
Тому російське слово «каменный» перекладається як «мурований», а не запо-
зичується поняття, яке ніби звучить зрозуміло, але має інший сенс. Утім, таких
огріхів у книжці дуже мало і вони не псують загального позитивного враження.
Ґрунтовний опис територіально-адміністративного устрою міста й аналіз
одиниць нерухомості творить підоснову для розуміння проблем, викладених у
наступних розділах, що в підсумку дає добрий приклад антропологічного під-
ходу до історичної урбаністики. В передмові до книги про простір і гро-
———————
13 Коваленко О. Полтава… – С. 42.
Мар’яна Долинська 368
мадянство Торуня14 Кшиштоф Мікульський писав, що застосування та порів-
няння джерел різних типів і видів дозволяє збагнути місто, «оживити» його,
«побачити» в історичному часі. Дослідження Юрія Волошина саме є таким
портретом Полтави другої половини XVIII ст.
———————
14 Mikulski K. Przestrzeń i społeczeństwo Torunia od końca XIV do początku XVIII wieku. –
Toruń, 1999. – S. 6.
|