Соціальна безпека як елемент державного регулювання: соціально-економічний та гуманітарний контекст
Визначено місце і роль безпеки як міждисциплінарної філософської, економічної та соціальної категорії, а також ключової складової сталого людського розвитку. Доведено, що в системі економічних категорій безпека виконує інтегральну функцію щодо економічної свободи та захисту від небезпеки економічної...
Saved in:
| Published in: | Управління економікою: теорія та практика |
|---|---|
| Date: | 2018 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут економіки промисловості НАН України
2018
|
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/159913 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Соціальна безпека як елемент державного регулювання: соціально-економічний та гуманітарний контекст / О.Г. Сидорчук // Управління економікою: теорія та практика: Зб. наук. пр. — К: ІЕП НАНУ, 2018. — С. 95-109. — Бібліогр.: 26 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860201392640098304 |
|---|---|
| author | Сидорчук, О.Г. |
| author_facet | Сидорчук, О.Г. |
| citation_txt | Соціальна безпека як елемент державного регулювання: соціально-економічний та гуманітарний контекст / О.Г. Сидорчук // Управління економікою: теорія та практика: Зб. наук. пр. — К: ІЕП НАНУ, 2018. — С. 95-109. — Бібліогр.: 26 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Управління економікою: теорія та практика |
| description | Визначено місце і роль безпеки як міждисциплінарної філософської, економічної та соціальної категорії, а також ключової складової сталого людського розвитку. Доведено, що в системі економічних категорій безпека виконує інтегральну функцію щодо економічної свободи та захисту від небезпеки економічної дестабілізації. 
Обґрунтовано реалізацію безпеки як соціальної категорії в рамках моделі соціальної держави. Досліджено розширення воєнно-політичного концепту безпеки до меж соціально-гуманітарної сфери. Встановлено, що національна безпека набуває більш широкого соціально-економічного змісту як одна з базових складових державного регулювання суспільних відносин. Особливістю нової моделі доброго (належного, нового) врядування є включення до процесу управління широкого кола суспільних суб’єктів.
Проаналізовано концептуальні зміни законодавства України про національну безпеку з урахуванням основних принципів і підходів до її розуміння в США та ЄС. Обґрунтовано, що розуміння соціальної безпеки як синтезу державної та громадської безпеки загалом відповідає європейському та світовому трендам щодо розширення соціально-гуманітарного трактування безпеки.
Определены место и роль безопасности как междисциплинарной философской, экономической и социальной категории, а также ключевой составляющей устойчивого человеческого развития. Доказано, что в системе экономических категорий безопасность выполняет интегральную функцию по отношению к экономической свободе.
Обоснована реализация безопасности как социальной категории в рамках модели социального государства. Изучено расширение военно-политического концепта безопасности до рамок социально-гуманитарной сферы. Установлено, что национальная безопасность приобретает более широкое социально-экономическое содержание как одна из базовых составляющих государственного регулирования социальных отношений. Особенностью новой модели нового управления является привлечение к процессу управления широкого круга социальных субъектов.
Проанализированы концептуальные изменения законодательства Украины о национальной безопасности с учетом основных принципов и подходов к ее пониманию в США и ЕС. Обосновано, что понимание социальной безопасности как синтеза государственной и общественной безопасности в целом соответствует европейскому и мировому трендам относительно расширения социально-гуманитарной трактовки безопасности.
The place and role of security as an interdisciplinary philosophical, economic and social category, as well as a key component of sustainable human development, are defined. It is proved that in the system of economic categories, security performs an integral function in relation to economic freedom and protection from the danger of economic destabilization, which ensures the stability of the economic system and guarantees the economic security of the state, man and society.
The implementation of security as a social category in the framework of the social state model is substantiated. The expansion of the military-political concept of security to the framework of the social and humanitarian sphere has been studied. It has been established that national security acquires a broader socio-economic content as one of the basic components of the state regulation of social relations, including state administration, public administration and public administration, as integral elements of the social management mechanism. It is shown that the peculiarity of the new model of proper (new) management is the involvement of a wide range of social subjects in the management process.
The conceptual changes in the legislation of Ukraine on national security, taking into account the basic principles and approaches to its understanding in the United States and the EU were analyzed. It is shown that, under the influence of an increase in the need to protect the national sovereignty and territorial integrity of the country, there has been a narrowing of the legislative definition of national security to a spectrum that covers state, public and military security. Based on the results of a comparative analysis, it is substantiated that the understanding of social security as a synthesis of state and public security generally corresponds to European and world trends regarding the expansion of the social and humanitarian interpretation of security.
|
| first_indexed | 2025-12-07T18:10:33Z |
| format | Article |
| fulltext |
95
О.Г. Сидорчук, к.н. держ. упр.
СОЦІАЛЬНА БЕЗПЕКА ЯК ЕЛЕМЕНТ ДЕРЖАВНОГО
РЕГУЛЮВАННЯ: СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ
ТА ГУМАНІТАРНИЙ КОНТЕКСТ
Головними ознаками складних соціальних систем є стабіль-
ність, безпека, захищеність і відповідальність. Завдяки цим харак-
теристикам соціум здатен функціонувати в умовах конфліктів, криз,
невизначеності, ризику та забезпечувати збереження своєї струк-
тури, підтримання рівноваги ендогенних елементів і надійності
зв’язків, а також має можливість протистояти зовнішнім і внутріш-
нім загрозам. Узгоджене функціонування та розвиток усіх соціаль-
них інститутів створюють умови для гармонійного взаємовпливу
різних сфер життєдіяльності людини, суспільства і держави, що за-
безпечує високу якість життя, умови гідної праці та соціальний за-
хист громадян, політичну й економічну стабільність країни та її без-
пеку.
Фундаментальною рисою сучасного суспільства є соціаліза-
ція всіх сфер людського життя та підпорядкування їх соціальним
цілям. У Декларації соціального прогресу і розвитку ООН [1] під-
креслено важливість тісного зв’язку і взаємного впливу безпеки, со-
ціального прогресу та економічного розвитку. При цьому соціальна
безпека виступає передумовою не лише соціального, але й еконо-
мічного прогресу країни.
Українській соціум перебуває в ситуації підвищеного рівня
небезпеки і дефіциту стабільності, спричиненій як зовнішніми ви-
кликами для незалежності держави, пов’язаними з агресією Росій-
ської Федерації на сході України та анексією АР Крим, так і внут-
рішніми чинниками соціально-економічної кризи. Це актуалізує за-
вдання забезпечення національної, воєнної, громадської, соціаль-
ної, суспільно-політичної, інформаційної та культурної безпеки. У
свою чергу, забезпечення соціальної безпеки людини, суспільства
і держави є важливим чинником формування суспільної довіри до
діяльності влади, необхідної для успішної реалізації проголошених
в Україні реформ.
Автори численних наукових публікацій визначають власні
підходи до розуміння соціальної безпеки. Так, О. Новікова [2]
О. Хомра, Т. Русанова [3] та ін. трактують соціальну безпеку як не-
© О.Г. Сидорчук, 2018
96
від’ємну складову національної безпеки. Концептуальні та страте-
гічні підходи до забезпечення соціальної безпеки громадян у кон-
тексті людського розвитку досліджує О. Власюк [4]. Змістовну
структуру соціальної безпеки запропоновано в роботах А. Колота,
І. Гнибіденка та ін. [5] – автори виокремлюють три макроструктурні
складові соціальної безпеки – соціальну безпеку держави, суспіль-
ства і людини. Однак, незважаючи на високий рівень опрацювання
теоретичних і методичних підходів до вивчення соціальної безпеки,
її дослідження як елемента державного регулювання національної
безпеки в сучасному соціально-економічному та гуманітарному
контексті поки не дістали достатнього розвитку.
Метою статті є аналіз соціальної безпеки як філософської,
економічної та соціальної категорії, її сучасного соціально-еконо-
мічного та гуманітарного змісту як елемента державного регулю-
вання національної безпеки, визначення специфічних підходів та
відмінностей трактування і законодавчого унормування соціальної
безпеки в Україні, США та ЄС.
Науковою новизною даної роботи є визначення соціальної
безпеки як філософської, економічної та соціальної категорії, її
місця і ролі в системі державного регулювання національної без-
пеки в широкому соціально-економічному та гуманітарному кон-
тексті, а також специфічних підходів та відмінностей трактування і
законодавчого унормування соціальної безпеки в Україні та світі.
У процесі дослідження застосовано такі методи: узагальнення
та системного аналізу (при вивченні існуючого наукового доробку
щодо розуміння соціальної безпеки як елемента державного регу-
лювання національної безпеки, обґрунтуванні методології до-
слідження); порівняння (для систематизації даних, визначення спе-
цифічних підходів та відмінностей сучасного трактування і законо-
давчого унормування соціальної безпеки); абстрактно-логічний
(для формулювання висновків за результатами дослідження).
Генезис поняття «безпека» (лат. securitas, грец. ασφάλεια)
зумовлений біологічною природою людини як суб’єкта, першо-
основою якого є інстинкт самозбереження. Потреба в забезпеченні
особистої та колективної безпеки супроводжує існування людини в
часовому континуумі цивілізаційного розвитку та нерозривно
пов’язана зі становленням соціуму і держави. Саме тому категорія
безпеки є міждисциплінарною, має глибокий філософський зміст та
історичне коріння, а також взаємозв’язок із політологією, історією,
правом, економікою, соціологією та іншими науками. Безпека лю-
дини є ключовою складовою стратегічного напряму, визначеного
97
Організацією Об’єднаних Націй (ООН) як сталий людський розви-
ток, у рамках якого відбувається формування критичних умов еко-
логічної стійкості, безпеки і прав людини, сприяння рівності та со-
ціальній справедливості [6, с. 98].
Інтерпретація безпеки як економічної категорії випливає з ро-
зуміння економіки (грец. oikonomia – управління господарством) як
найважливішої сфери суспільного буття, де з використанням різ-
ного роду ресурсів здійснюються виробництво, обмін, розподіл та
споживання продуктів людської діяльності, а система економічних
відносин формується і постійно розвивається під впливом еконо-
мічних законів. Безпека виступає важливою характеристикою стій-
кості, невразливості економічної системи країни, стабільності про-
цесів розширеного самовідтворення національної економіки для
збалансованого задоволення потреб громадян, суспільства і дер-
жави на певному визначеному рівні та часовому проміжку, протидії
економічній дестабілізації під впливом внутрішніх і зовнішніх чин-
ників, а також забезпечення конкурентоспроможності національної
економіки у світовій системі господарювання.
Основна функція безпеки як економічної категорії зумовлена
наявністю диспропорцій і дисфункцій, що виникають у процесі
функціонування ринкового економічного механізму у зв’язку з іс-
нуванням так званих «провалів ринку». Зокрема, це стосується до-
тримання суб’єктами господарювання норм економічної конкурен-
ції, стандартів якості та безпеки товарів і послуг, взаємодії еконо-
мічного механізму із соціальною, екологічною та іншими сферами
з питань зайнятості населення, рівня оплати та безпеки праці,
впливу на навколишнє середовище тощо. З огляду на це, безпека в
системі економічних категорій поєднує в собі економічну свободу
та захист від небезпеки економічної дестабілізації, що означає ство-
рення умов для досягнення стійкості економічної системи та ста-
лого розвитку суспільства, а також заходи щодо гарантування еко-
номічної безпеки держави, особи і суспільства.
Безпека як соціальна категорія в широкому розумінні висту-
пає уособленням соціалізації всіх сфер людського життя та підпо-
рядкування їх соціальним цілям у рамках моделі соціальної дер-
жави (держави загального добробуту), практичне втілення якої від-
булося у 80-х роках ХІХ ст., коли уряд О. Бісмарка надав соціальній
політиці статусу офіційної доктрини Німеччини та згодом закріпив
її у Веймарській конституції (1919 р.) [7]. Концепції держави зага-
льного добробуту в 40-70-х роках ХХ ст. базувалися на положеннях
утилітарної концепції англійського філософа Дж. Бентама і перед-
98
бачали наявність сильної держави, що брала на себе значну частину
функцій перерозподілу благ у суспільстві, основними цілями якої
були забезпечення визначеного рівня добробуту, підтримка соціа-
льно вразливих громадян і цілих соціальних груп. Пізніше в розу-
мінні соціальної держави стали переважати субсидіарні підходи,
згідно з якими держава створює умови для діяльності та розвитку
громадян, їх об’єднань і залишає за собою право втручатися тоді,
коли люди дійсно не можуть подбати про себе власними зусиллями
[8].
У дискурсі постпозитивістського парадигмального переходу
Т. Куна в суспільних науках відбувається зміна акцентів зі статич-
ного розуміння безпеки на динамічне. Динамічну складову до тлу-
мачення безпеки привносить поява термінів «сек’юритизація» і «де-
сек’юритизація» [9, с. 23-26]. О. Полтораков зазначає, що в кон-
тексті становлення «сек’юритології» (науки про безпеку) на кінець
першого десятиліття ХХІ ст. постала проблема реконцептуалізації
поняття «безпека», імпортованого з воєнної та міжнародно-політич-
ної науки, де категорія «безпека» посідає центральне місце разом із
категорією «національний інтерес» [10, с. 18]. Відбувається поши-
рення суспільно-політичного концепту безпеки з воєнно-політичної
(переважно міжнародної) сфери на суміжні соціально-гуманітарні
галузі.
Національна безпека стає міждисциплінарною категорією,
синтетичним поняттям політології та соціології, воєнних й еконо-
мічних наук, що викликає її досить широке тлумачення. Така термі-
нологічна експансія поступово концептуалізується як інтелектуа-
льна проблема постмодерністської реконструкції соціальної реаль-
ності. У зв’язку з цим особливого значення набуває проблема зміс-
товного наповнення ключових категорій, на яких базуються спроби
осмислення сучасного «безпекоцентричного» світу [9, с. 19, 21-22,
24-26].
На думку американського соціолога Р. Інглхарта, актуаль-
ність безпекової проблематики зростає у зв’язку з тим, що відбува-
ється притаманне добі постмодерну зрушення від «матеріалістич-
них» цінностей з акцентом на економічній та фізичній безпеці до
цінностей «постматеріальних», орієнтованих на проблеми індивіду-
ального самовираження та якості життя [11, с. 10]. Цей процес су-
проводжується імплементацією воєнно-політичного визначення
безпеки (англ. security) до соціально-гуманітарної сфери, на відміну
від природничо-технічного розуміння безпеки, що оперує англо-
мовним терміном safety [9, с. 21-22].
99
Перетворення національної безпеки з абстрактної політоло-
гічної категорії на базовий параметр практики державного регулю-
вання [9, с. 23] в його широкому розумінні відбувається під впливом
загальної теорії соціального управління, множинність об’єктів та
суб’єктів якого зумовлює різноманітність його видів, що забезпечує
організаційний вплив з боку носіїв державно-владних повноважень
на суспільні відносини з метою їх регулювання [12, с. 29, 31, 35; 13,
с. 12].
Поняття державного регулювання та державного управління
частково збігаються, оскільки вони спрямовані на впорядкування
соціальних об’єктів і процесів. Водночас ці дві категорії мають
значні відмінності, пов’язані з використанням специфічних засобів
(методів) управлінського впливу. Державне регулювання є більш
широким поняттям, ніж державне управління. Останнє являє собою
певний вид діяльності органів держави, що має владний характер
і передбачає вплив на об’єкти управління шляхом використання
певних повноважень.
Державне регулювання не може бути здійснене без застосу-
вання методів безпосереднього впливу на об’єкти управління, вод-
ночас його також пов’язують із використанням непрямих методів
управлінського впливу (економічних, заохочення, стимулювання).
Питання доцільності та ступеня застосування державного регулю-
вання в економічній теорії розглядається в рамках класичної школи
(А. Сміт, Т. Мальтус, Д. Рікардо, Дж. Мілль та ін.), яка відстоює
повне невтручання держави в ринкову економіку. М. Фрідман та
його послідовники вважають за доцільне помірне непряме державне
регулювання грошової сфери (Дж. Кейнс, П. Самуельсон та ін.) з
ідеями необхідності безпосереднього державного втручання в еко-
номіку.
У сучасних наукових дослідженнях приділяється значна увага
понятійному узгодженню термінів «управління», «врядування»,
«адміністрування», визначенню взаємозв’язків і відмінностей соці-
ального та державного управління, державного правління і вряду-
вання, управління як адміністрування, а також розвитку пов’язаних
із ними концепцій належного (доброго) врядування і публічного ме-
неджменту. У більшості країн зі сталою і тривалою демократичною
традицією використовують поняття «публічне адміністрування»
(англ. public administration) (у значенні «суспільне» або «громад-
ське»). Разом з урядуванням (англ. government) у значенні управ-
лінської діяльності уряду або політичного (державного) правління,
що передбачає ухвалення рішень, останнім часом у західному світі
100
інтенсивно затверджується нове поняття «врядування» (англ.
governance). Для позначення його змісту використовується термін
«публічне врядування» (англ. public governance), що містить коно-
тацію горизонтального, мережевого вимірювання процесу управ-
ління як взаємодії, співпраці та скеровування, підкреслює залу-
чення до управлінської діяльності більшої кількості суб’єктів та її
вихід за межі уряду. Згідно з новими підходами публічне вряду-
вання є також справою інших суспільних суб’єктів: бізнесу, грома-
дянського суспільства [14].
К. Колесникова вважає, що поняття «публічне адміністру-
вання» є більш широким, ніж «державне управління», оскільки
перше містить такі додаткові дефініції, як суспільний, народний, за-
гальнонародний, загальнодоступний, комунальний, відкритий, гла-
сний, а також включає володіння, керівництво, організацію. Пуб-
лічне адміністрування охоплює всю систему адміністративних ін-
ститутів з ієрархією влади та являє собою скоординовані групові дії
з питань державних справ, що:
пов’язані з трьома гілками влади (законодавчою, виконавчою
і судовою);
мають важливе значення у формуванні державної політики;
є частиною політичного процесу;
значно відрізняються від адміністрування у приватному сек-
торі;
пов’язані з численними приватними групами та індивідами,
які працюють у різних компаніях та громадах.
Якщо в державному управлінні об’єктом виступає держава,
то в публічному адмініструванні – суспільство. Відповідно, ключо-
вими елементами державного управління є держава і державна
влада, а публічного адміністрування – суспільство та публічна
влада. Публічне адміністрування виступає складовою публічного
управління (врядування), що забезпечує зв’язок між державним та
публічним управлінням (врядуванням) через організацію втілення
прийнятих рішень [15, с. 42-45]. Отже, державне управління
(government), публічне адміністрування (public administration) та
публічне управління (врядування) (public governance) є органічно
пов’язаними між собою складовими соціального управління.
В основу публічного управління покладено, принаймні, три
глобальних підходи:
ринково-ліберальний, сформульований у концептуальних мо-
делях нового менеджменту, що спирається на ринкову модель,
101
«байдужу до політики», де громадянин виступає в ролі споживача
або клієнта;
комунітарно-ліберальний, що розвиває концепції «політич-
них мереж» і спирається на розвиток договірних структурних від-
носин між політичними інститутами держави і суспільства, ви-
знання рівності громадян та інших суб’єктів мережевих взаємодій;
демократичного громадянства, заснований на особливому
«рецептивному» («сприйнятливому») адмініструванні, поклика-
ному служити громадянину, а не клієнту або споживачу (до остан-
нього напряму належать концепції «менеджменту участі» та «ре-
цептивного адміністрування»).
З точки зору історичного підходу йдеться про зміну трьох па-
радигм управління. Із кінця ХІХ ст. до 40-50-х років ХХ ст. у захід-
ноєвропейських країнах паралельно із становленням демократії
розвивалася концепція «раціональної бюрократії» (М. Вебер). У
1960-70-х роках задля подолання негативних наслідків бюрократи-
зації на заміну їй прийшла більш відкрита і гнучка концептуальна
модель «нового публічного менеджменту», а з 1980-90-х років інте-
нсивно впроваджуються підходи публічного врядування (gover-
nance) та його різновиду – «доброго (належного, нового) вряду-
вання» (good governance). Останнє робить акцент на взаємовідноси-
нах, процесах, намагається знайти поліцентричні та мінімально
ієрархізовані форми ефективного, але водночас гнучкого регулю-
вання суспільних процесів із залученням приватного та громад-
ського секторів. Тим самим добре врядування наближається до су-
спільного самоврядування та моделі «деліберативної», або «дорад-
чої», демократії. Концепція «доброго врядування» по-новому фор-
мулює принципи та критерії належного врядування – це не лише
впорядкованість і раціональність, ефективність, підзвітність і під-
контрольність, але і відкритість, доступність (інклюзивність), чут-
ливість до вимог громадян, їх потреб і запитів, а отже, справедли-
вість. Добре врядування являє собою демократичне врядування,
адже саме демократичним режимам властивий акцент на суспіль-
ному саморегулюванні, тоді як недемократичні системи наголошу-
ють на наведенні ладу державою [14].
А. Колодій відзначає характерні риси нової моделі публічного
врядування, що уможливлює та полегшує колективні дії через спі-
льно прийняті рішення переважно шляхом горизонтальної коорди-
нації. Автор констатує, що до суспільства все більше переходять
ключові функції визначення напряму розвитку, прийняття й упро-
вадження загальнозначущих рішень, вироблення та здійснення
102
публічної політики. Нова парадигма випливає з необхідності «роз-
державлення» управлінських функцій, включення до процесу уп-
равління всіх зацікавлених сторін: уряду, бізнесу, громадянського
суспільства, інших суспільних суб’єктів – в інтересах кращої керо-
ваності, вищої ефективності та більшої легітимності управлінської
діяльності [16].
Вирішення цього завдання має два ключових аспекти: кон-
цептуальний (теоретичний) і практичний. На концептуальному
рівні мають бути визначені та проаналізовані структура, стан, спе-
цифіка соціального потенціалу інститутів громадянського суспіль-
ства а також основні чинники, що впливають на його залучення до
процесу управління. На практичному рівні необхідно створити ме-
ханізми розвитку та залучення громадянського суспільства до за-
безпечення соціальної безпеки на національному і регіональному
рівнях [17, с. 129-130].
У світовій практиці визначення соціальної безпеки має пере-
важно прикладне, інструментальне значення, пов’язане зі створен-
ням та функціонуванням державних систем соціальної підтримки
людей із суспільно неадекватним низьким рівнем доходів або їх
відсутністю [18, с. 185]. Чітко окреслений «безпековий» контент
містять лише два словосполучення – власне у парадигмі безпеки
(social security) та у значенні захисту (social safety). Вони включа-
ють практично ідентичний набір лексичних одиниць: безпека, за-
безпечення, захист, страхування та допомога (табл. 1). Англомовна
термінологія у сфері соціальної безпеки дещо відрізняється у США.
Так, для позначення системи підтримки бідних людей, які не мають
гарантованого соціального мінімуму доходів, використовується so-
cial assistance, тоді як у США – welfare. Термін social security у
США вживається як у значенні програми соціального страхування
пенсіонерів та інвалідів, так і в більш широкому розумінні еконо-
мічної безпеки суспільства в контексті випадків, коли люди стика-
ються з певними соціальними ризиками.
Від початку ХХ ст. у США та ряді інших західних країн ви-
значення безпеки (англ. security) розглядається переважно з воєнно-
політичної точки зору – як стан, що є результатом реалізації обо-
ронних заходів для підвищення захищеності держави від ворожих
актів чи інших видів зовнішнього втручання. При цьому особлива
увага приділяється проблемам безпеки держави, або національної
безпеки [9, с. 21]. Поняття національної безпеки (англ. national
security) є невід’ємним атрибутом у більшості воєнно-політичних
103
концепцій у контексті національної оборони і зовнішніх відносин
[19, с. 305].
Таблиця 1
Основні лексичні одиниці поняття «соціальна безпека»
в англомовній термінології 1
Варіанти
визначення Основні лексичні одиниці поняття «соціальна безпека»
Social
safety без-
пека
за-
безпе-
чення
за-
хист
стра-
хуван-
ня
допо-
мога
гаран-
тії
підтримка
Social secu-
rity
Social pro-
tection
гаран-
тії
Social in-
surance
Social wel-
fare
допо-
мога
добробут,
благополуччя
Social
assistance
підтримка,
сприяння
Social pro-
vision
по-
слу-
ги
Social ser-
vices
служба,
обслугову-
вання
1 Складено автором.
В ухваленому в 2003 р. Законі України «Про основи націона-
льної безпеки України» [20] поняття національної безпеки було ви-
значено в широкому соціально-гуманітарному контексті. У 2018 р.
відбулася зміна концептуального розуміння національної безпеки з
перенесенням змістовних акцентів із соціально-гуманітарного на
воєнно-політичне її трактування. Унаслідок цього в Законі України
«Про національну безпеку України» (від 21.06.2018 р. № 2469-VIII)
[21] сфера національної безпеки звужена до державної, воєнної та
громадської безпеки (табл. 2).
Відповідно, у законодавчому визначенні національної без-
пеки в Україні актуальний пріоритет віддано захисту державного
суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конститу-
ційного ладу і лише після цього – іншим національним інтересам
України, до яких належать життєво важливі інтереси людини,
104
суспільства і держави. При цьому якщо в 2003 р. законодавством
визначався вичерпний перелік сфер життєдіяльності суспільства, у
яких забезпечується виявлення, запобігання і нейтралізація загроз
національним інтересам, то в 2018 р. було унормовано, що загрози
національній безпеці України та відповідні пріоритети державної
політики у сферах національної безпеки і оборони визначаються у
стратегіях національної, воєнної безпеки, кібербезпеки та інших до-
кументах з питань національної безпеки і оборони.
Таблиця 2
Основні елементи законодавчого визначення
окремих видів безпеки 1
Національна
безпека
Державна
безпека
Воєнна
безпека Громадська безпека
Захищеність державного суверенітету,
територіальної цілісності та демократич-
ного конституційного ладу
та інших на-
ціональних
інтересів Ук-
раїни
та інших життєво важливих
національних інтересів
Захищеність життєво важли-
вих для суспільства та особи
інтересів, прав і свобод лю-
дини і громадянина, забезпе-
чення яких є пріоритетним
завданням діяльності сил без-
пеки, інших державних орга-
нів, органів місцевого само-
врядування, їх посадових осіб
та громадськості, які здійсню-
ють узгоджені заходи щодо
реалізації та захисту націо-
нальних інтересів
від реальних
та потенцій-
них загроз
від реальних і
потенційних за-
гроз невоєн-
ного характеру
від воєн-
них загроз
від впливу загроз
1 Складено за джерелом [21].
На противагу цьому підходу, європейська політика у сфері со-
ціальної безпеки ґрунтується на базових гуманістичних цінностях,
визначених в Угоді про соціальну політику та Протоколі про еконо-
мічну, соціальну та територіальну єдність, що є додатками до Дого-
вору про Європейський Союз (ДЄС) [22].
105
Європейська соціальна модель передбачає наявність норм
щодо заборони дискримінації та обмеження основних свобод. Забо-
ронні норми підтримуються, конкретизуються і доповнюються єв-
ропейським законодавством (вторинним правом), заснованим на
розподілі компетенцій між ЄС і країнами-членами. Цей розподіл
впливає на розвиток європейської соціальної моделі шляхом пози-
тивного і негативного визначення компетенцій. Крім того, він вста-
новлює, що ЄС може робити самостійно (виняткові компетенції), а
що – у взаємодії з країнами-членами (невиняткові компетенції).
Негативні визначення компетенцій у ряді випадків виникають
як виключення певних сфер регулювання з позитивних визначень
компетенцій і стосуються політики у сфері: зайнятості, освіти, охо-
рони здоров’я і медичного обслуговування, державного життєза-
безпечення, трудових відносин, соціального захисту. У цих сферах
політики діяльність ЄС через неможливість гармонізації має харак-
тер доповнення або підтримки. Компетенції в аспекті соціальних ас-
пектів у більш вузькому розумінні зберігаються на національному
рівні.
Залежно від розподілу компетенцій ЄС має можливості
впливу у:
«жорсткій», прямій формі – через реалізацію заборонних
норм у первинному законодавстві (договорах про ЄС) та шляхом
введення похідного або вторинного законодавства (директиви, нор-
мативні акти, рішення та ін.);
«м’якій» формі – через так звані «процеси» і метод відкритої
координації;
«дуже м’якій формі» − через суспільні заклики, декларації,
програми дій [23, с. 17-20].
У 1993 р. Європейська Рада прийняла рішення про поши-
рення законодавства ЄС на рівень національних законодавчих сис-
тем, що стало одним із критеріїв відповідності, яким мають задово-
льняти країни-кандидати на вступ до ЄС. Сьогодні система норма-
тивних актів, прийнятих інститутами ЄС, встановлює загальні для
всіх держав-членів рамки й орієнтири у сфері соціальної безпеки
[24, с. 2-3, 10].
Підписання Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сто-
рони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з
атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (далі –
Угода про асоціацію з ЄС) [25] означає прийняття зобов’язань реа-
лізувати чітко визначені економічні та соціальні реформи протягом
конкретного періоду часу. Цей документ містить перелік, що скла-
106
дається з більш ніж 350 директив, регламентів та інших норматив-
них документів, з якими має бути гармонізовано законодавство Ук-
раїни. Зокрема, у сфері зайнятості, соціальної політики та рівних
можливостей Угодою про асоціацію з ЄС передбачено імплемента-
цію 40 директив [26].
Сучасне регулювання соціальної безпеки ЄС залишає за дер-
жавами вибір форм і засобів її досягнення. При цьому уніфікації, як
більш жорсткому методу правового зближення, що передбачає ви-
користання єдиних підходів до визначення і реалізації соціальної
політики на території держав-членів, відводиться менша роль,
унаслідок чого багато питань продовжують регламентуватися на-
ціональними законодавствами.
Висновки. Безпека є міждисциплінарною філософською, еко-
номічною та соціальною категорією, ключовою складовою сталого
людського розвитку, у рамках якого відбувається формування умов
щодо екологічної стійкості, безпеки і прав людини, сприяння рівно-
сті та соціальній справедливості. У системі економічних категорій
безпека виконує інтегральну функцію щодо економічної свободи та
захисту від небезпеки економічної дестабілізації, чим забезпечує
стійкість економічної системи та гарантування економічної безпеки
держави, особи і суспільства. Безпека як соціальна категорія реалі-
зується в рамках моделі соціальної держави та є відображенням со-
ціалізації всіх сфер людського життя й підпорядкування їх соціаль-
ним цілям. Внаслідок цього відбувається розширення воєнно-полі-
тичного концепту безпеки до меж соціально-гуманітарної сфери.
Національна безпека набуває більш широкого соціально-еко-
номічного змісту як одна з найбільш важливих базових складових
державного регулювання суспільних відносин, що поєднує в собі
державне управління, публічне адміністрування та публічне управ-
ління (врядування) як невід’ємні елементи механізму соціального
управління. При цьому характерними рисами нової моделі доброго
(або належного, нового) врядування є «роздержавлення» управлін-
ських функцій, горизонтальна координація та включення до про-
цесу управління не лише уряду, але і бізнесу, громадянського сус-
пільства, інших суспільних суб’єктів для полегшення колективних
дій і спільного прийняття рішень щодо визначення напряму роз-
витку, вироблення та реалізації публічної політики.
Під впливом збільшення потреби в захисті національного су-
веренітету і територіальної цілісності країни від загроз, пов’язаних
з анексією АР Крим і збройною агресією Російської Федерації, Ук-
раїна зробила вимушений реверсний крок проти світового тренду
107
та, зокрема, європейської практики розширення соціально-гумані-
тарного трактування безпеки. Унаслідок цього в сучасному законо-
давстві національна безпека виступає інтегральною синтетичною
категорією, що поєднує державну, громадську та воєнну безпеку.
Однак порівняльний аналіз змістовних визначень наведених скла-
дових дозволяє розглядати соціальну безпеку як категорію, що
включає державну і громадську безпеку. З цієї точки зору в най-
більш загальному розумінні соціальна безпека полягає в захищено-
сті державного суверенітету, територіальної цілісності й демокра-
тичного конституційного ладу та інших життєво важливих націона-
льних інтересів людини, суспільства і держави, прав та свобод лю-
дини і громадянина, реалізація яких забезпечує прогресивний демо-
кратичний розвиток, безпечні умови життєдіяльності та добробут
громадян, від реальних і потенційних загроз невоєнного характеру.
Перспективи подальших наукових досліджень полягають в
аналізі сучасних ризиків та актуальних пріоритетів забезпечення со-
ціальної безпеки і визначенні відповідних завдань на національ-
ному рівні.
Література
1. Декларація соціального прогресу та розвитку. URL:
http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/995_116 (дата звернення:
05.11.2018).
2. Новікова О. Ф. Соціальна безпека: організаційно-економі-
чні проблеми і шляхи вирішення. Донецьк: ІЕП НАН України, 1997.
460 с.
3. Хомра О. У., Русанова Т. Є. Соціальна безпека: виклики,
загрози, критерії. Проблеми національної безпеки. Стратегічна па-
норама. 2004. № 1. URL: http://www.niisp.gov.ua/vydanna/panorama/
issue. php?s=prnb1&issue (дата звернення: 03.12.2018).
4. Власюк О. С. Національна безпека України: еволюція про-
блем внутрішньої політики: вибр. наук. праці. Київ: НІСД, 2016.
528 с.
5. Соціальна безпека: теорія та українська практика: моно-
графія / І.Ф. Гнибіденко, А.М. Колот, О.Ф. Новікова та ін.; за ред.
І.Ф. Гнибіденка, А.М. Колота, В.В. Рогового. Київ: КНЕУ, 2006.
292 с.
6. Новак І. М., Калашнікова Т.М. Дослідження взаємозв’язку
сталості людського розвитку і стабільності держави. Демографія та
соціальна економіка. 2016. № 3 (28). С. 94-107.
108
7. Сидорина Т. Ю. «Социальное рыночное хозяйство» Герма-
нии и проблема систематизации моделей социальной политики. Ис-
торико-экономические исследования. 2006. Т. 7. № 2. URL:
http://jh.isea.ru/2006--7_2/1_3.asp (дата звернення: 08.10.2018).
8. Кудюкин П. Наиболее реалистический вариант для Рос-
сии – субсидиарное государство. URL: http://www.hse.ru/pressa2002
(дата звернення: 19.11.2018).
9. Полтораков О. Реконцептуалізація поняття «безпека» в су-
часному політико-політологічному дискурсі. Політичний менедж-
мент. 2009. № 5. С. 19-28.
10. Варналій З. С., Білик Р.Р. Економічна безпека та конку-
рентоспроможність регіонів України : монографія. Чернівці: Тех-
нодрук, 2018. 454 с.
11. Инглхарт Р. Постмодерн: меняющиеся ценности и изме-
няющиеся общества. Политические исследования. 1997. № 4. С. 6-
32.
12. Білокур Є. І. Функції державного управління: поняття,
особливості, правове регулювання: дис. ... канд. юрид. наук:
12.00.07; Нац. ун-т "Одес. юрид. акад." Одеса, 2015. 194 с.
13. Державне управління: теорія і практика; за заг. ред.
В.Б. Авер’янова. Київ: Юрінком Інтер, 1998. 432 с.
14. Енциклопедія державного управління у 8 томах. Том 8:
Публічне врядування; наук. ред. колегія: В. С. Загорський (голова),
С. О. Телешун (співголова) та ін. Львівський регіональний інститут
державного управління Національної академії державного управ-
ління при Президентові України. Львів: ЛРІДУ НАДУ, 2011, 630 с.
15. Колесникова К. Співвідношення державного управління
та публічного адміністрування у процесі суспільної трансформації.
URL: http://www.kbuapa.kharkov.ua/e-book/putp/2013-3/doc/1/06.pdf
(дата звернення: 18.10.2018).
16. Колодій А. Концепція публічного (нового) врядування в її
застосуванні до демократичних і перехідних систем. Демократичне
врядування. 2012. Вип. 10. URL: http://lvivacademy.com/
vidavnitstvo_1/visnik10/fail/Kolodij.pdf (дата звернення: 13.10.2018).
17. Сидорчук О.Г. Механізми залучення соціальних ресурсів
громадянського суспільства у контексті забезпечення соціальної
безпеки України. Вісник економічної науки України. 2016. №1.
С. 129-133.
109
18. 1001 financial words you need to know; D. Bach, editor. New
York: Oxford University Press, 2003. 237 p.
19. Department of Defense Dictionary of Military and Associated
Terms. JCS, 1989. 633 р. Retrived from. URL: http://www.bits.de/
NRANEU/others/jp-doctrine/jp1_02(00).pdf (дата звернення:
22.11.2018).
20. Закон України «Про основи національної безпеки Укра-
їни» № 964-IV від 19.06.2003 р. Відомості Верховної Ради України.
2003. № 39. Ст. 351.
21. Закон України «Про національну безпеку України»
№ 2469-VIII від 21.06.2018 р. Офіційний вісник України. 2018. № 55.
С. 51. Ст. 1903.
22. Консолідовані версії Договору про Європейський Союз та
Договору про функціонування Європейського Союзу (2010/
С83/01). URL: old.minjust.gov.ua/file/23491.docx (дата звернення:
07.12.2018).
23. Вітте Л. Європейська соціальна модель і соціальна згурто-
ваність: яку роль відіграє ЄС? Київ: Заповіт, 2006. 43 с.
24. Bronstein A. Labour Law Reform in the EU Candidate Coun-
tries: Achievements and Challenges. Geneva, International Labour Of-
fice, 2003. 41 p.
25. Закон України «Про ратифікацію Угоди про асоціацію між
Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейсь-
ким співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами,
з іншої сторони» № 1678-VII від 16.09.2014 р. Відомості Верховної
Ради України. 2014. № 40. Ст. 2021.
26. Угода про асоціацію. Урядовий портал. URL:
https://www.kmu.gov.ua/ua/diyalnist/ yevropejska-integraciya/ugoda-
pro-asociacyu (дата звернення: 12.10.2018).
Надійшла до редакції 10.12.2018 р.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-159913 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2221-1187 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T18:10:33Z |
| publishDate | 2018 |
| publisher | Інститут економіки промисловості НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Сидорчук, О.Г. 2019-10-18T18:23:31Z 2019-10-18T18:23:31Z 2018 Соціальна безпека як елемент державного регулювання: соціально-економічний та гуманітарний контекст / О.Г. Сидорчук // Управління економікою: теорія та практика: Зб. наук. пр. — К: ІЕП НАНУ, 2018. — С. 95-109. — Бібліогр.: 26 назв. — укр. 2221-1187 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/159913 Визначено місце і роль безпеки як міждисциплінарної філософської, економічної та соціальної категорії, а також ключової складової сталого людського розвитку. Доведено, що в системі економічних категорій безпека виконує інтегральну функцію щодо економічної свободи та захисту від небезпеки економічної дестабілізації. 
 Обґрунтовано реалізацію безпеки як соціальної категорії в рамках моделі соціальної держави. Досліджено розширення воєнно-політичного концепту безпеки до меж соціально-гуманітарної сфери. Встановлено, що національна безпека набуває більш широкого соціально-економічного змісту як одна з базових складових державного регулювання суспільних відносин. Особливістю нової моделі доброго (належного, нового) врядування є включення до процесу управління широкого кола суспільних суб’єктів.
 Проаналізовано концептуальні зміни законодавства України про національну безпеку з урахуванням основних принципів і підходів до її розуміння в США та ЄС. Обґрунтовано, що розуміння соціальної безпеки як синтезу державної та громадської безпеки загалом відповідає європейському та світовому трендам щодо розширення соціально-гуманітарного трактування безпеки. Определены место и роль безопасности как междисциплинарной философской, экономической и социальной категории, а также ключевой составляющей устойчивого человеческого развития. Доказано, что в системе экономических категорий безопасность выполняет интегральную функцию по отношению к экономической свободе.
 Обоснована реализация безопасности как социальной категории в рамках модели социального государства. Изучено расширение военно-политического концепта безопасности до рамок социально-гуманитарной сферы. Установлено, что национальная безопасность приобретает более широкое социально-экономическое содержание как одна из базовых составляющих государственного регулирования социальных отношений. Особенностью новой модели нового управления является привлечение к процессу управления широкого круга социальных субъектов.
 Проанализированы концептуальные изменения законодательства Украины о национальной безопасности с учетом основных принципов и подходов к ее пониманию в США и ЕС. Обосновано, что понимание социальной безопасности как синтеза государственной и общественной безопасности в целом соответствует европейскому и мировому трендам относительно расширения социально-гуманитарной трактовки безопасности. The place and role of security as an interdisciplinary philosophical, economic and social category, as well as a key component of sustainable human development, are defined. It is proved that in the system of economic categories, security performs an integral function in relation to economic freedom and protection from the danger of economic destabilization, which ensures the stability of the economic system and guarantees the economic security of the state, man and society.
 The implementation of security as a social category in the framework of the social state model is substantiated. The expansion of the military-political concept of security to the framework of the social and humanitarian sphere has been studied. It has been established that national security acquires a broader socio-economic content as one of the basic components of the state regulation of social relations, including state administration, public administration and public administration, as integral elements of the social management mechanism. It is shown that the peculiarity of the new model of proper (new) management is the involvement of a wide range of social subjects in the management process.
 The conceptual changes in the legislation of Ukraine on national security, taking into account the basic principles and approaches to its understanding in the United States and the EU were analyzed. It is shown that, under the influence of an increase in the need to protect the national sovereignty and territorial integrity of the country, there has been a narrowing of the legislative definition of national security to a spectrum that covers state, public and military security. Based on the results of a comparative analysis, it is substantiated that the understanding of social security as a synthesis of state and public security generally corresponds to European and world trends regarding the expansion of the social and humanitarian interpretation of security. uk Інститут економіки промисловості НАН України Управління економікою: теорія та практика Соціальна безпека як елемент державного регулювання: соціально-економічний та гуманітарний контекст Социальная безопасность как элемент государственного регулирования: социально-экономический и гуманитарный контекст Social security as an element of state regulation in the system: socio-economic and humanitarian context Article published earlier |
| spellingShingle | Соціальна безпека як елемент державного регулювання: соціально-економічний та гуманітарний контекст Сидорчук, О.Г. |
| title | Соціальна безпека як елемент державного регулювання: соціально-економічний та гуманітарний контекст |
| title_alt | Социальная безопасность как элемент государственного регулирования: социально-экономический и гуманитарный контекст Social security as an element of state regulation in the system: socio-economic and humanitarian context |
| title_full | Соціальна безпека як елемент державного регулювання: соціально-економічний та гуманітарний контекст |
| title_fullStr | Соціальна безпека як елемент державного регулювання: соціально-економічний та гуманітарний контекст |
| title_full_unstemmed | Соціальна безпека як елемент державного регулювання: соціально-економічний та гуманітарний контекст |
| title_short | Соціальна безпека як елемент державного регулювання: соціально-економічний та гуманітарний контекст |
| title_sort | соціальна безпека як елемент державного регулювання: соціально-економічний та гуманітарний контекст |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/159913 |
| work_keys_str_mv | AT sidorčukog socíalʹnabezpekaâkelementderžavnogoregulûvannâsocíalʹnoekonomíčniitagumanítarniikontekst AT sidorčukog socialʹnaâbezopasnostʹkakélementgosudarstvennogoregulirovaniâsocialʹnoékonomičeskiiigumanitarnyikontekst AT sidorčukog socialsecurityasanelementofstateregulationinthesystemsocioeconomicandhumanitariancontext |