Український національний рух в Херсонській і Таврійській губерніях на початку ХХ ст.
Висвітлено і проаналізовано український національний рух в Херсонській і Таврійській губерніях на початку ХХ століття. Описано основні напрями політичної діяльності українських партій. Проаналізовано діяльність національних просвітницьких організацій в регіоні. Автор доводить, що український націона...
Saved in:
| Date: | 2009 |
|---|---|
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України
2009
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/16038 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Український національний рух в Херсонській і Таврійській губерніях на початку ХХ ст. / Є.П. Назарова // Історичний архів. Наукові студії: Зб. наук. пр. — Миколаїв: ЧДУ ім. Петра Могили, 2009. — Вип. 3. — С. 59-63. — Бібліогр.: 54 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860073922605613056 |
|---|---|
| author | Назарова, Є.П. |
| author_facet | Назарова, Є.П. |
| citation_txt | Український національний рух в Херсонській і Таврійській губерніях на початку ХХ ст. / Є.П. Назарова // Історичний архів. Наукові студії: Зб. наук. пр. — Миколаїв: ЧДУ ім. Петра Могили, 2009. — Вип. 3. — С. 59-63. — Бібліогр.: 54 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| description | Висвітлено і проаналізовано український національний рух в Херсонській і Таврійській губерніях на початку ХХ століття. Описано основні напрями політичної діяльності українських партій. Проаналізовано діяльність національних просвітницьких організацій в регіоні. Автор доводить, що український національний рух в Херсонській і Таврійській губерніях розвивався в рамках загальноукраїнських тенденцій.
Освещено и проанализировано украинское национальное движение в Херсонской и Таврической губерниях в начале ХХ века. Описано основные направления деятельности украинских политических партий. Проанализировано деятельность национальных просветительных организаций в регионе. Автор доказывает, что украинское национальное движение в Херсонской и Таврической губерниях развивалось в рамках общеукраинских тенденций.
The Ukrainian national movement in Kherson and Tavrya provinces at the beginning of XX century is considered and analysed. General trends of Ukrainian parties’ political activities have been described. Activities of national educational organizations in region have been analyzed. Author proves that Ukrainian national movement in Kherson and Tavrya provinces developed in frame of general Ukrainian tendencies.
|
| first_indexed | 2025-12-07T17:12:11Z |
| format | Article |
| fulltext |
59
УДК 94 (477.7) «19»
УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ РУХ В ХЕРСОНСЬКІЙ
І ТАВРІЙСЬКІЙ ГУБЕРНІЯХ НА ПОЧАТКУ ХХ ст.
Є.П. Назарова
Висвітлено і проаналізовано український національний рух в Херсонській і Таврійській губерніях
на початку ХХ століття. Описано основні напрями політичної діяльності українських партій. Про-
аналізовано діяльність національних просвітницьких організацій в регіоні. Автор доводить, що украї-
нський національний рух в Херсонській і Таврійській губерніях розвивався в рамках загальноукраїнсь-
ких тенденцій.
Ключові слова: політичний рух, політична партія, революція, вибори, зібрання, депутат.
Освещено и проанализировано украинское национальное движение в Херсонской и Таврической
губерниях в начале ХХ века. Описано основные направления деятельности украинских политиче-
ских партий. Проанализировано деятельность национальных просветительных организаций в ре-
гионе. Автор доказывает, что украинское национальное движение в Херсонской и Таврической гу-
берниях развивалось в рамках общеукраинских тенденций.
Ключевые слова: политическое движение, политическая партия, революция, выборы, собра-
ние, депутат.
The Ukrainian national movement in Kherson and Tavrya provinces at the beginning of XX century is
considered and analysed. General trends of Ukrainian parties’ political activities have been described. Ac-
tivities of national educational organizations in region have been analyzed. Author proves that Ukrainian
national movement in Kherson and Tavrya provinces developed in frame of general Ukrainian tendencies.
Key words: political movement, political party, revolution, election, meeting, deputy.
В сучасній Україні сформувалися належні умо-
ви для розвитку громадянського суспільства. Важ-
ливою складовою громадянського суспільства є
діяльність політичних партій і громадських органі-
зацій. Цінним джерелом для розбудови цих складо-
вих громадянського суспільства є досвід українсь-
ких політичних партій і громадських організацій
початку ХХ ст.
Важливими складовими українського національ-
ного руху початку ХХ ст. були культурно-
просвітницькі організації і політичні партії. Питання
діяльності українських «Просвіт» на Півдні України
висвітлено в рамках комплексного дослідження
Л. Євселевського і С. Фариної [1]. В роботах
А. Мисечко проаналізовано діяльність українських
культурно-просвітницьких товариств на Херсонщині
[2-4]. У комплексних дослідженнях О. Голобуцького і
В. Кулика [5], І. Калмакана і О. Бриндака [6], А. Павка
[7], Ю. Лаврова [8], присвячених політичним партіям і
організаціям в Україні на початку ХХ ст., побіжно
розглянуто питання діяльності українських партій у
Херсонській і Таврійській губерніях. Частково діяль-
ність політичних партій на Півдні України висвітлена
в рамках досліджень окремих політичних сил. Серед
таких робіт, в першу чергу, слід відзначити дослі-
дження В. Головченка «Від «Самостійної України» до
Союзу визволення України» [9], С. Донченко
«Ліберальні партії України (1900-1919 рр.)» [10] і
Т. Бевз «Партія соціальних перспектив і національних
інтересів (Політична історія УПСР)» [11]. Проблема
розвитку українського національного руху на Півдні
України висвітлена в рамках досліджень Г. Турченко,
присвячених аналізу суспільно-політичних процесів у
південноукраїнському регіоні на початку ХХ ст. [12-
14]. Однак у сучасній українській історіографії відсут-
нє окреме узагальнююче наукове дослідження, при-
свячене розвитку українського національного руху
Південної України. Тому ми зробили спробу визначи-
ти особливості розвитку українського національного
руху у Херсонській і Таврійській губерніях на початку
ХХ століття.
В південноукраїнському регіоні були представ-
лені обидві течії українського політичного руху –
самостійники і автономісти. На початку ХХ ст. неве-
ликі групи самостійників виникають в Одесі
[15, с.118]. Наприкінці літа 1901 р. члени РУП (яка
до 1903 р. перебувала на самостійницькій платформі)
О. Коваленко і Л. Мацієвич, перебуваючи в Севасто-
полі, організували нелегальний пропагандистський
гурток. Потрібну літературу вони отримували через
випускника Харківського технологічного інституту
К. Румницького та сестер Л. Мацієвича [9, с.21].
Досить впливовою на Півдні України була одесь-
ка група самостійників на чолі з І. Луценком, І. Липою
і С. Шелухіним. Вони були найактивнішими діячами
українства в місті. Саме в Одесі 23 листопада 1905 р.
пройшов перший у Російській імперії український
мітинг. Серед організаторів активною діяльністю від-
значилися українські самостійники. Розпорядником
мітингу був І. Луценко. Учасник мітингу
Д. Сигаревич характеризував цю подію наступним
чином: «За багато років свого політичного рабства
українці в перший раз змогли вільно заговорити на
рідній мові про власні потреби» [16, с.58]. Виголошу-
60
вали промови С. Шелухін і Д. Сигаревич. Учасників
мітингу привітали представники російських есерів і
есдеків, Бунду, польської та литовської громади міста
[16, с.58]. Участь у мітингу 23 листопада 1905 р. взяли
близько 2 тис. українців [17]. 4 грудня 1905 р. в Одесі
відбувся новий український мітинг, організований за
участі І. Луценка.
Одеські самостійники стояли і біля витоків місце-
вої «Просвіти». Так, у правління товариства входили
І. Луценко і С. Шелухін [18]. І. Луценко став першим
головою одеської «Просвіти» [19, с.416], а С. Шелухін
був обраний товаришем голови товариства [20, с.327].
Редактором перших україномовних видань Одеси
«Народное дело» і «Народна справа» був також
І. Луценко [19, с.416]. На початку 1906 р. офіційним
редактором і видавцем місцевого українського видання
«Вісті» стала дружина С. Шелухіна – Л. Шелухіна [21].
Одеські самостійники брали активну участь у
політичних процесах, що відбувалися в Одесі.
І. Луценко представляв інтереси одеської громади
УДП в Одеській раді робітничих депутатів наприкінці
1905 р. Варто зазначити, що самостійник входив до
складу Пленуму Одеської ради [22, с.265]. Під час
виборів до І Державної Думи С. Шелухін, І. Луценко
та наближені до самостійників Ф. Шульга і
Д. Сигаревич балотувалися за виборчим списком пар-
тії кадетів як представники української громади міста
[23]. Однак непорозуміння з кадетами в 1906 р. при-
звели до того, що під час виборчої кампанії до ІІ Думи
С. Шелухін, І. Луценко, Ф. Шульга та Д. Сигаревич
вже йшли на вибори за списком менш популярної
російської Партії мирного оновлення як кандидати від
«української поступово-демократичної групи» [24].
Під час виборів до IV Думи в 1912 р. одеські українці
висунули власного кандидата – С. Шелухіна [25].
Прихильники автономіських поглядів входили
до складу українських соціалістичних і ліберальних
партій. На початку ХХ ст. в південноукраїнському
регіоні йшов процес формування організаційної
структури майбутньої Української партії соціаліс-
тів-революціонерів. В період російської революції
1905-1907 рр. українські есерівські гуртки виника-
ють в Сімферополі та Одесі [26, с.75]. Лідером сім-
феропольських українських есерів в 1907 р. був
Л. Топчинський. Варто зазначити, що в Сімферопо-
лі виник конфлікт між українськими та російськими
соціалістами-революціонерами. Останні виступили
проти створення українських есерівських осередків
та відмовляли своїм українським союзникам по по-
літичній боротьбі в праві вести агітаційну роботу на
українській мові. Ця ситуація сприяла зближенню
українських есерів з татарськими соціалістами.
Представники Сімферопольського осередку
українських есерів створили власне робітниче відді-
лення. Українські есери брали активну участь у
селянських заворушеннях, боролися за поширення
свого впливу в селянських спілках в період першої
російської революції. Велася робота зі створення
селянських есерівських гуртків. Так, Сімферополь-
ський есерівський гурток створив невелику селян-
ську групу в с. Велика Михайлівка Мелітопольсько-
го повіту. Спільними заходами представників Київ-
ського та Сімферопольського есерівських гуртків
створено селянські організації у селах Чернігівсь-
кої, Волинської та Подільської губерній [5, с.68].
Першою українською партією, чиї осередки
сформувалися на Півдні України на початку ХХ ст.,
була Революційна українська партія (далі – РУП).
Впродовж 1903-1904 рр., коли РУП відмовилася від
самостійницької платформи, виникла Одеська парт-
організація [9, с.28], яка мала добре налагоджені
зв’язки зі своїми колегами з інших регіонів Украї-
ни. У 1903 р. представники РУП від Одеси і Севас-
тополя взяли участь у святкуванні ювілею
І. Котляревського в Полтаві [27, с.131,132].
Відносно активну роботу вели руповці в Одесі.
Місцева парторганізація в 1904 р. агітувала «проти ро-
сійсько-японської війни». Українські соціал-демократи
видали відозву до робітників, у якій, аналізуючи причи-
ни війни і роль російського уряду у воєнних діях, дово-
дили, що це «нікому не потрібне вбивство» [28]. Одесь-
ка Вільна громада брала участь в ідеологічній дискусії,
що точилася в РУП на початку 1905 р. Одеські есдеки
підтримали позицію М. Порша, який, спираючись на
роботи К. Каутського, доводив необхідність створення
власної національно-політичної програми української
соціал-демократії [29, с.108].
Видання РУП, особливо «Селянин», здобули
популярність серед сільської молоді Херсонської
губернії. Створювалися гуртки, на засіданнях яких
молодь читала й обговорювала партійні видання
[30]. Іноді херсонські селяни самі розкидали по се-
лах відозви РУП [31].
На думку В. Головченка, агітація РУП позна-
чилась на суспільно-політичних процесах в регіоні.
Так, страйк сільськогосподарських робітників, що
почався зі Сквирського повіту, на початку травня
1905 р. поширився всією Київською, а згодом Пол-
тавською, Волинською і Херсонською губерніях
[9, с.71]. Керівниками виступів селян в 1905 р. ста-
ли українські соціалісти й есери, які очолили місце-
ві відділення Всеросійської селянської спілки. Го-
ловними вимогами Спілки були створення земель-
ного фонду, наділення трудящого селянства землею
й автономія України [12, с.61].
На ІІ партз’їзді у грудні 1905 р. РУП було пере-
йменовано на Українську соціал-демократичну робіт-
ничу партію (далі – УСДРП) [32, с.130]. На Херсонщи-
ні і Таврії, де знаходилися найбільші промислові
центри і був зосереджений фабрично-заводський про-
летаріат, УСДРП мала невеликі партійні групи [9, с.64].
Українські соціал-демократи Одеси наприкінці
1905 р. брали участь в роботі Одеської ради робіт-
ничих депутатів, де інтереси УСДРП представляв
робітник Хижняка [22, с.266]. Однак до початку
Української революції 1917 р. українські соціал-
демократи не виявляли більше політичної активнос-
ті в Одесі [6, с.39].
На початку 1905 р. з РУП виокремилася група на
чолі з М. Меленевським і утворила Українську соціал-
демократичну «Спілку», що увійшла до складу
РСДРП [32, с.136]. «Спілка» влітку 1905 р. створила в
Одесі власну типографію. До Одеси зі Львова було
перенесено редакцію газети «Правда», яка почала
61
виходити російською мовою. В одеській типографії
також видавалися прокламації, що розповсюджували-
ся серед селян Бессарабської губернії [33, с.134].
В умовах реакції діяльність «Спілки» фактично
припинилася. У 1912 р. Провінційне бюро Українсь-
кої соціал-демократичної спілки робить спробу від-
новити місцеві осередки, закликавши своїх партійців
брати активну участь у сільській кооперації та місце-
вому самоврядуванні [34, арк.2,3зв.]. У 1912 р. соці-
ал-демократичні гуртки, створені «Спілкою», діяли в
Єлисаветграді [35, арк.268].
Формування українських ліберальних партій у
південноукраїнському регіоні відбувалося на основі
громад Загальної безпартійної організації, що діяли
в Єлисаветграді, Одесі, Херсоні і Севастополі. Вну-
трішня структура громад не змінилася навіть після
створення навесні 1904 р. Української демократич-
ної партії й ухвалення нею своєї програми [8, с.23].
Після створення Українська демократична пар-
тія (далі – УДП) майже одразу розділилася на ради-
калів і поступовців. Розкол торкнувся і Одеської гро-
мади, що розпалася на Стару (на чолі з М. Комаром)
та Нову (на чолі з С. Шелухіним) громади. Українсь-
ка радикальна партія популярності в місті не здобу-
ла, обидві громади виявилися прихильними до УДП
[5, с.44]. Політична діяльність українських лібералів
на всій Наддніпрянщині виявилася паралізованою,
тому постало питання про об’єднання двох напрям-
ків українського ліберального руху.
У регіоні сформувалися досить активні грома-
ди Української демократично-радикальної партії
(далі – УДРП). Так, на об’єднавчому з’їзді делегати
Одеської, а також полтавська і катеринославські
громади УДРП висловили бажання видавати власні
щотижневі газети, і запропонували Київській гро-
маді самій взятися за видання щоденної української
газети [8, с.36]. Слід зазначити, що вже у листопаді
1905 р. Одеська громада УДП виявила бажання ор-
ганізувати власне україномовне видання [36].
Близькість поглядів українських лібералів і
російських кадетів стала основою для їх співпраці.
Під час виборів до І Думи в Одесі представники
УДРП були внесені до виборчого списку кадетів
[37, с.3]. Радикал-демократи взяли активну участь у
передвиборчій кампанії кадетів. Так, на передвибо-
рчих зборах І. Пилипинський порушив питання про
необхідність викладання українською мовою в шко-
лі. На цих зборах самостійник І. Луценко роз’ясню-
вав присутнім незрозумілі терміни виборчого зако-
нодавства українською мовою [38]. Однак, вважаю-
чи громадську підтримку українських лібералів в
Одесі недостатньою, кадети замінили напередодні
голосування українських кандидатів на більш попу-
лярних представників від єврейської громади міста.
У жовтні 1906 р. на з’їзді УДРП було перегля-
нуто партійний статут, що дозволило членам УДРП
одночасно належати і до інших політичних партій.
Тепер українські ліберали могли брати безпосеред-
ню участь у Партії народної свободи [10, с.67]. Про-
те співпраця з кадетами мала негативні наслідки
для українських лібералів. Більша популярність
кадетів серед населення і схожість вимог соціально-
економічної програми українських і російських лі-
бералів ставали на заваді розширення соціальної
бази УДРП. Наприкінці 1907 р. після виборів до
III Думи значна частина членів УДРП перейшли до
Партії народної свободи [39, с.122]. Таким чином,
російські кадети насправді були потужним конкуре-
нтом УДРП у боротьбі за вплив на населення пів-
денноукраїнського регіону.
В період реакції громади УДРП зосередили свою
діяльність на участі в культурно-просвітницьких захо-
дах. На Півдні України відбувається процес формування
організацій Товариства українських поступовців (далі –
ТУП). За своїм змістом і характером діяльність ТУП
поширювалась на справи легальні. Однак, враховуючи
переслідування з боку уряду, діяльність поступовців
мала таємний, «конспіративний характер» [39, с.124].
Отже, в умовах політичних обмежень і переслідувань
українські ліберальні діячі були змушені звернутися до
легальних культурницьких форм діяльності.
Найбільш плідними виявилися зусилля пред-
ставників українського національного руху у сфері
культурно-просвітницької діяльності. Перші
«Просвіти» на підросійській Україні були зареєст-
ровані восени 1905 р. саме в Катеринославі та Оде-
сі, що свідчить про згуртованість українського руху
в південноукраїнському регіоні. У 1906 р. була
створена миколаївська «Просвіта» [40, с.8].
25 листопада 1905 р. одеською владою було
затверджено статут місцевої організації «Просвіти».
А 31 грудня відбувся літературно-артистичний ве-
чір на користь новоутвореного товариства в театрі
«Гармонія», що стало першою публічною акцією
одеських просвітян [41].
З 1908 р. на одеську «Просвіту» посипалися всі-
лякі утиски. Просвітян звільняли з роботи, їх переслі-
дували. На сторінках чорносотенної газети «Русская
речь» публікувалися заклики закрити одеську
«Просвіту». Одеські чорносотенці бачили в просвітя-
нах представників крайніх революційних організацій:
«Товариства мазепинців, що існують усюди в Мало-
росії і Галичині під назвою «Просвіта», знаходяться
під впливом поляків і жидів і слугують носієм самого
безумного соціалізму і анархізму» [42]. Для допомоги
і захисту членів свого товариства одесити створили
бюро з працевлаштування [43], а також діяли безкош-
товні консультації присяжних повірених і їхніх поміч-
ників [44]. Однак одеську «Просвіту» було закрито
однією з перших на Наддніпрянщині – в листопаді
1909 р. [45, с.122]. На момент закриття одеська
«Просвіта» в 1909 р. нараховувала 600 чол. [46].
Значну роль у формуванні національної свідо-
мості відіграє колективна історична пам'ять і істо-
ричний міф. Формуванню історичних знань україн-
ського населення південноукраїнського регіону
сприяли лекції і читання рефератів, організовані
«Просвітами». Лекції з історії козачини в
«Просвіті» Миколаєва читав М.Аркас [47]. А лек-
ційний комітет одеської «Просвіти» ухвалив рішен-
ня створити систематичний курс з історії України,
що мав складатися з кількох монографій [48].
Активну видавничу діяльність розгорнули в Оде-
сі представники українського національного руху.
62
Так, 1 січня 1906 р. просвітяни самочинно видали пер-
ший номер газети «Народное дело» [45, с.111]. На
початку лютого 1906 р. вийшов перший номер видан-
ня «Вісті» [49]. А 1910 р. в Одесі місцеве українство
готувало видання журналів «Огляд» і «Stelo
l’Ukrainujo» («Українська зірка», на есперанто). Вида-
вцем обох журналів був В. Хоменко [50;51]. У 1912 р.
П. Боровик отримав дозвіл на видання українською
мовою в Одесі журналу «Громадянин» за редакцією
А. Бовкуна [52]. Однак плани організації нових видань
так і не вдалося реалізувати.
Поряд з «Просвітами» в регіоні діяли й інші украї-
нські культурно-просвітні товариства. Так, українська
інтелігенція Одеси заснувала в 1910 р. одеський
«Український клуб» на зразок «Англійського клубу»
для забезпечення розваг і задоволення мешканців міста.
У 1912 р. велася робота над створенням «Українського
клубу» в Катеринославі [53]. На січень 1913 р. клуб в
Одесі налічував 73 члени. Тільки за 1911 р. український
клуб влаштував 81 вечір і 3 маскаради, 33 літературно-
вокальні вечори та 35 спектаклів [3, с.183]. Однак
20 листопада 1913 р. «Український клуб» було зачине-
но у зв’язку з порушеннями статуту [45, с.123].
Проте діяльність «Українського клубу» в Одесі,
хоча і передбачала літературні та драматичні вечори,
читання рефератів, дещо звужувала культурно-освітні
потреби українства. Тоді було вирішено заходами чле-
нів драматичної секції «Просвіти» організувати музич-
но-драматичну спілку «Українська Хата» в Одесі, що
продовжувала діяти до 1917 р. Засновниками товарист-
ва були актриса О. Бродніцька (Німченко), В. Фоменко
та М. Пілецька-Урбанович. Перші збори «Української
Хати» відбулися 25 серпня 1910 р. в «Домі польсь-
кім» [4, с.96]. У південноукраїнському регіоні також
діяли український музично-драматичний гурток
«Український Кобзар» (Севастополь) [54], українське
артистичне товариство «Баян» (Одеса) [49].
Напередодні світової війни український полі-
тичний рух в Південній Україні, як і в інших части-
нах Наддніпрянщини, не набув масового характеру.
Причиною цього стала потужна конкуренцію з боку
інших суспільно-політичних рухів, у першу чергу,
загальноімперських. Безумовно, на тлі дій добре зор-
ганізованих і більш масових російських політичних
партій і організацій, прояви активності представни-
ків українських партій виглядали незначними. Од-
нак, агітація українських політичних сил знайшла
свій відгук серед населення Півдня України. Усі по-
літичні течії українського національного руху були
представлені в південноукраїнському регіоні.
На Півдні України були представлені як україн-
ські автономісти, так і самостійники. Соціальні вимо-
ги українських соціалістичних партій знайшли підтри-
мку серед селянства Півдня України, серед яких украї-
нці складали 93,4 % на початку ХХ ст. [12, с.40]. Саме
під керівництвом українських соціал-демократів і есе-
рів в регіоні формуються в період російської револю-
ції 1905-1907 рр. місцеві відділення Всеросійської
селянської спілки. Більш того, українські соціалісти
Півдня очолили у досліджуваний період Всеросійську
селянську спілку. Центром діяльності українських
есерів Півдня України стала Таврійська губернія.
Українські ліберали Півдня України пережива-
ли ті ж самі політичні процеси, що і решта українсь-
ких ліберальних організацій. Так, майже одразу після
створення місцевих громад УДП відбувся розкол у
громадах Одеси і Катеринослава. Варто зазначити,
що місцеві самостійники входили також до складу
ліберальних партій – УДП і УДРП. Про впливовість
одеських самостійників свідчить те, що вони змогли
висунути власних кандидатів під час виборів до Дер-
жавних Дум. Окрім того, прихильники ідеї самостій-
ності України були одними із засновників одеської
«Просвіти». Основними методами політичної діяль-
ності представників українського руху була агітація і
культурно-просвітницька робота з населенням.
Щодо українського культурно-просвітнього
руху, то саме на Півдні України виникають перші
«Просвіти» на Наддніпрянщині – в Одесі і Катери-
нославі. У регіоні виходила низка українських ви-
дань – «Вісті» (Одеса), «Народное дело» (Одеса). У
діяльності місцевих «Просвіт» брали участь такі
відомі діячі українського національного руху, як
М. Комаров, С. Шелухін, І. Луценко (Одеса),
М. Аркас (Миколаїв) тощо. Значну популярність
мали місцеві українські аматорські гуртки, в яких
активну участь брали селяни і робітники регіону.
ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА
1. Євселевський Л.І., Фарина С.Я. «Просвіта» в Наддніпрянській Україні. Історичний нарис. – К., 1993.
2. Мисечко А.І. До традиції святкування Шевченківських днів в Одесі // Записки історичного факультету. Оде-
ський державний університет імені І.І. Мечникова. – Одеса, 2001. – Вип. 11. – С. 260-265.
3. Мисечко А.І. М.Ф. Комаров і Одеська «Просвіта» // Записки історичного факультету. Одеський державний
університет імені І.І. Мечникова. – Одеса, 2000. – Вип. 10. – С. 178-185.
4. Мисечко А.І. Товариство «Українська хата» в Одесі // Записки історичного факультету. Одеський державний
університет імені І.І. Мечникова. – Одеса, 1998. – Вип. 7. – С. 94-99.
5. Голобуцький О., Кулик В. Український політичний рух на Наддніпрянщині кінця ХІХ – початку ХХ століття:
Дослідження. – К., 1996.
6. Калмакан І.К., Бриндак О.Б. Виникнення та еволюція національної партійної системи в Україні в ХХ столітті:
Дослідження. – Одеса, 1992.
7. Павко А.І. Політичні партії і організації в Україні: наприкінці ХІХ – початок ХХ століття. Зародження, еволю-
ція, діяльність, історична доля. – К., 1999.
8. Лавров Ю.П. Виникнення та діяльність українських політичних партій (кінець ХІХ – початок ХХ ст.) // Історія
України. – 1999. – № 21-24. – С. 1–64.
9. Головченко В. Від «Самостійної України» до Союзу визволення України. Нариси з історії української соціал-
демократії початку ХХ ст. – Харків, 1996.
63
РЕЦЕНЗЕНТИ:
Г.Ф. Турченко – д.і.н., професор, Запорізький національний університет;
Ю.В. Котляр – д.і.н., професор, ЧДУ ім. П. Могили.
10. Донченко С.П. Ліберальні партії України (1900-1919 рр.). – Дніпродзержинськ, 2004.
11. Бевз Т.А. Партія соціальних перспектив і національних інтересів (Політична історія УПСР). – К., 2008.
12. Турченко Ф.Г., Турченко Г.Ф. Південна Україна: модернізація, світова війна, революція (Кінець ХІХ ст. –
1921 р.): Історичні нариси. – К., 2003.
13. Турченко Г.Ф. Південна Україна на зламі епох (1914-1922 рр.). – Запоріжжя, 2005.
14. Турченко Г.Ф. Суспільно-політичні рухи в південноукраїнському регіоні на початку ХХ ст. // Наукові праці
історичного факультету Запорізького державного університету. – Запоріжжя, 2008. – Вип. ХХІІ. – С. 32-38.
15. Турченко Ф. Микола Міхновський: Життя і Слово. – К., 2006.
16. Сигаревич Дм. Первый украинский митинг в Одессе // Южные записки (Одесса). – 1905. – 16 октября. – С. 57-58.
17. Коммерческая Россия (Одесса). – 1905. – 25 ноября.
18. Народное дело (Одесса). – 1906. – 1 января.
19. Мисечко А. До взаємовідносин польської та української громади в Одесі в другій половині ХІХ – на початку
ХХ століття // Причорноморський регіон в контексті європейської політики. – Одеса – Ополе – Вроцлав,
2008. – С. 414-418.
20. Дружкові І.С. Внесок Одеси у український державотворчий рух 1917-1918 рр. (на прикладі діячів Централь-
ної Ради та Гетьманату) // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету. – Вінниця,
2008. – Вип. ХІV. Серія: Історія. – С. 327-332.
21. Рідний край (Полтава). – 1906. – 10 лютого.
22. Рябинин-Скляревский А. Совет Рабочих Депутатов г. Одессы в 1905 г. // 1905 год. Революционное движе-
ние в Одессе и Одещине. – Одесса, 1925. – С. 253-267.
23. Рада (Київ). – 1907. – 25 січня.
24. Рада (Київ). – 1907. – 28 січня.
25. Дніпрові хвилі (Катеринослав). – 1912. – 5 лютого.
26. Павко А. Між романтизмом і реалізмом (З історії Української партії соціалістів-революціонерів) // Пам’ять
століть. – 2000. – № 4. – С. 71-79.
27. Повідомлення директора Департаменту поліції начальну катеринославського охоронного відділення про
діяльність РУП. 27 листопада 1903 р. // Історія українських політичних партій: Хрестоматія-посібник. Кінець
ХІХ ст. – 1917 р. Ч. 1. – К., 2003. – С. 131-132.
28. Праця (Львів). – 1904. – березень.
29. Касьянов Г. Український соціалізм: люди, партії, ідеї (початок ХХ сторіччя) // Політологічні читання. – 1992. –
№ 2. – С. 101-114.
30. Праця (Львів). – 1904. – вересень.
31. Праця (Львів). – 1904. – травень.
32. Борисенко В.А. До питання про Революційну українську партію // Наукові праці з питань політичної історії. –
К., 1991. – Вип. 169. – С. 129-137.
33. Риш А. Очерки по истории «Спилки» // Летопись революции. – 1925. – № 2. – С. 125-173.
34. Центральний державний архів громадських об’єднань, ф.57, оп.1, спр.115.
35. Центральний державний історичний архів у м. Київ, ф.268, оп.1, спр.740.
36. Коммерческая Россия (Одесса). – 1905. – 26 ноября.
37. Штерн С. Десятилетие к.-д. партии в Одессе (клочки воспоминаний). – Одесса, 1915.
38. Юг (Херсон). – 1905. – 17 ноября.
39. Павко А. Товариство українських поступовців: маловідомі сторінки // Віче. – 2000. – № 3. – С. 120-127.
40. Мисечко А.І. Український культурно-освітній рух на Південній Україні (1900-1914 рр.): Автореф. дис… канд.
іст. наук: 07.00.01. – Одеса, 1999.
41. Рідний край (Полтава). – 1905. – 24 грудня.
42. Русская речь (Одесса). – 1909. – 25 июня.
43. Вісті (Одеса). – 1906. – 21 березня.
44. Слово (Київ). – 1909. – 15 лютого.
45. Болдирев О.В. Одеська громада: істор. нарис про українське національне відродження в Одесі у 70-і рр. ХІХ –
ХХ ст. – Одеса, 1994.
46. Село (Київ). – 1909. – 3 грудня.
47. Рідний край (Полтава). – 1906. – 4 березня.
48. Рада (Київ). – 1906. – 12 грудня.
49. Громадська думка (Київ). – 1906. – 9 лютого.
50. Село (Київ). – 1910. – 21 жовтня.
51. Село (Київ). – 1911. – 6 січня.
52. Засів (Київ). – 1912. – 23 березня.
53. Дніпрові хвилі (Катеринослав). – 1912. – 31 жовтня.
54. Дніпрові хвилі (Катеринослав). – 1913. – 1 березня.
Стаття надійшла до редакції 10.06.09 © Є.П. Назарова
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-16038 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1609-7742 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T17:12:11Z |
| publishDate | 2009 |
| publisher | Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Назарова, Є.П. 2011-02-04T14:23:34Z 2011-02-04T14:23:34Z 2009 Український національний рух в Херсонській і Таврійській губерніях на початку ХХ ст. / Є.П. Назарова // Історичний архів. Наукові студії: Зб. наук. пр. — Миколаїв: ЧДУ ім. Петра Могили, 2009. — Вип. 3. — С. 59-63. — Бібліогр.: 54 назв. — укр. 1609-7742 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/16038 94 (477.7) «19» Висвітлено і проаналізовано український національний рух в Херсонській і Таврійській губерніях на початку ХХ століття. Описано основні напрями політичної діяльності українських партій. Проаналізовано діяльність національних просвітницьких організацій в регіоні. Автор доводить, що український національний рух в Херсонській і Таврійській губерніях розвивався в рамках загальноукраїнських тенденцій. Освещено и проанализировано украинское национальное движение в Херсонской и Таврической губерниях в начале ХХ века. Описано основные направления деятельности украинских политических партий. Проанализировано деятельность национальных просветительных организаций в регионе. Автор доказывает, что украинское национальное движение в Херсонской и Таврической губерниях развивалось в рамках общеукраинских тенденций. The Ukrainian national movement in Kherson and Tavrya provinces at the beginning of XX century is considered and analysed. General trends of Ukrainian parties’ political activities have been described. Activities of national educational organizations in region have been analyzed. Author proves that Ukrainian national movement in Kherson and Tavrya provinces developed in frame of general Ukrainian tendencies. uk Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України Вітчизняна та всесвітня історія Український національний рух в Херсонській і Таврійській губерніях на початку ХХ ст. Украинское национальное движение в Херсонской и Таврической губерниях в начале ХХ в. Ukrainian national movement in Kherson’s and Tavrya’s provinces at beginning of XX c. Article published earlier |
| spellingShingle | Український національний рух в Херсонській і Таврійській губерніях на початку ХХ ст. Назарова, Є.П. Вітчизняна та всесвітня історія |
| title | Український національний рух в Херсонській і Таврійській губерніях на початку ХХ ст. |
| title_alt | Украинское национальное движение в Херсонской и Таврической губерниях в начале ХХ в. Ukrainian national movement in Kherson’s and Tavrya’s provinces at beginning of XX c. |
| title_full | Український національний рух в Херсонській і Таврійській губерніях на початку ХХ ст. |
| title_fullStr | Український національний рух в Херсонській і Таврійській губерніях на початку ХХ ст. |
| title_full_unstemmed | Український національний рух в Херсонській і Таврійській губерніях на початку ХХ ст. |
| title_short | Український національний рух в Херсонській і Таврійській губерніях на початку ХХ ст. |
| title_sort | український національний рух в херсонській і таврійській губерніях на початку хх ст. |
| topic | Вітчизняна та всесвітня історія |
| topic_facet | Вітчизняна та всесвітня історія |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/16038 |
| work_keys_str_mv | AT nazarovaêp ukraínsʹkiinacíonalʹniiruhvhersonsʹkíiítavríisʹkíiguberníâhnapočatkuhhst AT nazarovaêp ukrainskoenacionalʹnoedviženievhersonskoiitavričeskoiguberniâhvnačalehhv AT nazarovaêp ukrainiannationalmovementinkhersonsandtavryasprovincesatbeginningofxxc |