Маєток Киселів у селі Дідівці на Прилуччині у мережі соціокультурних контактів Лівобережної України (70-ті рр. XIX – 10-ті рр. XX ст.)

Метою статті є характеристика маєтку в селі Дідівці як культурного центру у процесі трансформації дворянських маєтків Лівобережної України на межі XIX–XX ст. Для досягнення мети дослідження було використано історико-порівняльний метод, мережевий підхід як основу теорії мережевого суспільства, принц...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:
Bibliographische Detailangaben
Datum:2018
1. Verfasser: Будзар, М.
Format: Artikel
Sprache:Ukrainian
Veröffentlicht: Інститут історії України НАН України 2018
Schriftenreihe:Історіографічні дослідження в Україні
Schlagworte:
Online Zugang:https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/160382
Tags: Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:Маєток Киселів у селі Дідівці на Прилуччині у мережі соціокультурних контактів Лівобережної України (70-ті рр. XIX – 10-ті рр. XX ст.) / М. Будзар // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2018. — Вип. 28. — С. 124-143. — Бібліогр.: 22 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Beschreibung
Zusammenfassung:Метою статті є характеристика маєтку в селі Дідівці як культурного центру у процесі трансформації дворянських маєтків Лівобережної України на межі XIX–XX ст. Для досягнення мети дослідження було використано історико-порівняльний метод, мережевий підхід як основу теорії мережевого суспільства, принцип вивчення приватновласницького маєтку як «культурної форми». У дослідженні презентовано, що садиба Киселів функціонувала в системі інтелектуальних зв’язків між дворянськими маєтками Полтавської та Чернігівської губерній. Під час перебування в Дідівцях М. І. Костомарова (1875–1884) маєток набув ознак «робочого кабінету» інтелектуала. На межі XIX–XX ст. його власник М. Кисіль, земський діяч, ліберал, просвітник, успішно адаптував форми культурної діяльності в маєтку відповідно до нових суспільних потреб, забезпечив професійне навчання селянської молоді. Дослідження може бути продовжено аналізом форм культурної діяльності дворянських маєтків Лівобережної України на межі XIX–XX ст. Його результати сприятимуть вивченню маєтків української еліти як культурних центрів. Стаття ґрунтується на оригінальній авторській концепції.