Маєток Киселів у селі Дідівці на Прилуччині у мережі соціокультурних контактів Лівобережної України (70-ті рр. XIX – 10-ті рр. XX ст.)

Метою статті є характеристика маєтку в селі Дідівці як культурного центру у процесі трансформації дворянських маєтків Лівобережної України на межі XIX–XX ст. Для досягнення мети дослідження було використано історико-порівняльний метод, мережевий підхід як основу теорії мережевого суспільства, принц...

Full description

Saved in:
Bibliographic Details
Date:2018
Main Author: Будзар, М.
Format: Article
Language:Ukrainian
Published: Інститут історії України НАН України 2018
Series:Історіографічні дослідження в Україні
Subjects:
Online Access:https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/160382
Tags: Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:Маєток Киселів у селі Дідівці на Прилуччині у мережі соціокультурних контактів Лівобережної України (70-ті рр. XIX – 10-ті рр. XX ст.) / М. Будзар // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2018. — Вип. 28. — С. 124-143. — Бібліогр.: 22 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Description
Summary:Метою статті є характеристика маєтку в селі Дідівці як культурного центру у процесі трансформації дворянських маєтків Лівобережної України на межі XIX–XX ст. Для досягнення мети дослідження було використано історико-порівняльний метод, мережевий підхід як основу теорії мережевого суспільства, принцип вивчення приватновласницького маєтку як «культурної форми». У дослідженні презентовано, що садиба Киселів функціонувала в системі інтелектуальних зв’язків між дворянськими маєтками Полтавської та Чернігівської губерній. Під час перебування в Дідівцях М. І. Костомарова (1875–1884) маєток набув ознак «робочого кабінету» інтелектуала. На межі XIX–XX ст. його власник М. Кисіль, земський діяч, ліберал, просвітник, успішно адаптував форми культурної діяльності в маєтку відповідно до нових суспільних потреб, забезпечив професійне навчання селянської молоді. Дослідження може бути продовжено аналізом форм культурної діяльності дворянських маєтків Лівобережної України на межі XIX–XX ст. Його результати сприятимуть вивченню маєтків української еліти як культурних центрів. Стаття ґрунтується на оригінальній авторській концепції.