Картографічний аспект дослідження адміністративно-територіального устрою України
У статті висвітлюється просторова локалізація адміністративних одиниць в Україні у картографічному зображенні. Особливу увагу приділено делімітаційним та демаркаційним картам кордонів, що проходили територією України у різний час, із зазначенням місць їх зберігання. В статье освещается пространств...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Регіональна історія України |
|---|---|
| Дата: | 2014 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2014
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/160605 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Картографічний аспект дослідження адміністративно-територіального устрою України / Р. Сосса // Регіональна історія України: Зб. наук. ст. — К.: Інститут історії України НАН України, 2014. — Вип. 8. — С. 95-108. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-160605 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Сосса, Р. 2019-11-12T17:42:12Z 2019-11-12T17:42:12Z 2014 Картографічний аспект дослідження адміністративно-територіального устрою України / Р. Сосса // Регіональна історія України: Зб. наук. ст. — К.: Інститут історії України НАН України, 2014. — Вип. 8. — С. 95-108. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. 2519-2760 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/160605 93(477):528.9 У статті висвітлюється просторова локалізація адміністративних одиниць в Україні у картографічному зображенні. Особливу увагу приділено делімітаційним та демаркаційним картам кордонів, що проходили територією України у різний час, із зазначенням місць їх зберігання. В статье освещается пространственная локализация административных единиц в Украине в картографическом изображении. Особое внимание уделено делимитационным и демаркационным картам границ, проходивших по территории Украины в разное время, с указанием мест их хранения. The article deals with the spatial localization of the administrative units in Ukraine on the maps. Particular attention is paid to the delimitation and demarcation maps of borders, held in the territory of Ukraine in different times. The locations of maps storage are mentioned. uk Інститут історії України НАН України Регіональна історія України Політико-правові проблеми територіальної організації Картографічний аспект дослідження адміністративно-територіального устрою України Картографический аспект исследования административно-территориального устройства Украины Studies on Administrative-Territorial System of Ukraine: Cartographic Aspect Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Картографічний аспект дослідження адміністративно-територіального устрою України |
| spellingShingle |
Картографічний аспект дослідження адміністративно-територіального устрою України Сосса, Р. Політико-правові проблеми територіальної організації |
| title_short |
Картографічний аспект дослідження адміністративно-територіального устрою України |
| title_full |
Картографічний аспект дослідження адміністративно-територіального устрою України |
| title_fullStr |
Картографічний аспект дослідження адміністративно-територіального устрою України |
| title_full_unstemmed |
Картографічний аспект дослідження адміністративно-територіального устрою України |
| title_sort |
картографічний аспект дослідження адміністративно-територіального устрою україни |
| author |
Сосса, Р. |
| author_facet |
Сосса, Р. |
| topic |
Політико-правові проблеми територіальної організації |
| topic_facet |
Політико-правові проблеми територіальної організації |
| publishDate |
2014 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Регіональна історія України |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| format |
Article |
| title_alt |
Картографический аспект исследования административно-территориального устройства Украины Studies on Administrative-Territorial System of Ukraine: Cartographic Aspect |
| description |
У статті висвітлюється
просторова локалізація адміністративних одиниць в Україні у картографічному зображенні. Особливу увагу приділено делімітаційним
та демаркаційним картам кордонів, що проходили територією України у різний час, із зазначенням місць їх зберігання.
В статье освещается пространственная локализация административных единиц
в Украине в картографическом изображении. Особое внимание уделено делимитационным и демаркационным картам границ, проходивших по территории Украины в разное время, с указанием мест их
хранения.
The article deals with the spatial localization
of the administrative units in Ukraine on the maps. Particular attention
is paid to the delimitation and demarcation maps of borders, held
in the territory of Ukraine in different times. The locations of maps storage
are mentioned.
|
| issn |
2519-2760 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/160605 |
| citation_txt |
Картографічний аспект дослідження адміністративно-територіального устрою України / Р. Сосса // Регіональна історія України: Зб. наук. ст. — К.: Інститут історії України НАН України, 2014. — Вип. 8. — С. 95-108. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT sossar kartografíčniiaspektdoslídžennâadmínístrativnoteritoríalʹnogoustroûukraíni AT sossar kartografičeskiiaspektissledovaniâadministrativnoterritorialʹnogoustroistvaukrainy AT sossar studiesonadministrativeterritorialsystemofukrainecartographicaspect |
| first_indexed |
2025-11-27T01:41:39Z |
| last_indexed |
2025-11-27T01:41:39Z |
| _version_ |
1850791550292852736 |
| fulltext |
УДК 93(477):528.9
Ростислав Сосса
КАРТОГРАФІЧНИЙ АСПЕКТ
ДОСЛІДЖЕННЯ
АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНОГО
УСТРОЮ УКРАЇНИ
Геопросторову інформацію про адміністративно-територіальний
устрій території подають картографічні джерела – загальногеогра-
фічні та тематичні карти і атласи. Лише картографічні зображення
передають просторову локалізацію адміністративних одиниць і про-
ходження їх меж. Картографічна інформація (у паперовій, електрон-
ній чи цифровій формах) про адміністративно-територіальне розме-
жування містить у наочному графічному вигляді насамперед дані про
державні кордони й адміністративні межі. Іншою складовою змісту
політико-адміністративних і адміністративних карт є населені
пункти як центри різного адміністративно-територіального рангу.
Проте у численних дослідженнях проблемних питань адміністра-
тивно-територіального устрою України, історичних аспектів його
формування, можливих напрямів реформування картографічна
складова мало присутня. Часто у таких публікаціях картографічні
зображення взагалі відсутні, а в поодиноких випадках автори лише
наводять спрощені схеми адміністративного поділу території з ві-
дображеннями меж і центрів адміністративних одиниць першого
порядку.
У цьому зв’язку доцільно зазначити, що у сучасних працях із за-
гального джерелознавства карти минулого не займають належного
місця. Картографічне джерелознавство порівняно з іншими розді-
лами вітчизняної історичної науки до сих пір залишається слабо роз-
робленим. Очевидно, до сих пір ми відчуваємо негативний вплив то-
тального утаємничення картографічної інформації у радянські часи,
включно із давніми великомасштабними картами. Тоді історики з ве-
ликими процедурними труднощами могли одержати право працю-
вати з картографічними матеріалами, які мали грифи обмеженого
доступу «таємно» чи «для службового користування». Отримані таким
чином на основі карт результати історичних досліджень, не кажучи
вже за репродукції самих карт або їх фрагментів, опублікувати для
відкритого доступу було проблематично. Як наслідок цього і нині на
історичних факультетах вищих навчальних закладів вивченню основ
картографічного джерелознавства майбутніми фахівцями приділя-
ється мало уваги.
95© Регіональна історія України. Збірник наукових статей. Випуск 8. — С. 95–108 © Р. Сосса, 2014
Невміння працювати з картою поглиблюється також і недоскона-
лою організацією зберігання картографічних матеріалів у бібліоте-
ках і архівах. Відсутність належних довідково-інформаційних ресур-
сів про картографічні фонди не сприяє залученню до наукового обігу
цінних картографічних джерел.
У дослідженнях змін адміністративно-територіального устрою
території України досі практично не використовується сучасний
геоінформаційний інструментарій. Тим часом значимість картогра-
фічного методу дослідження для вивчення адміністративно-терито-
ріального устрою територій очевидна. Наочним прикладом тут може
бути виконана Науково-дослідним інститутом геодезії і картографії у
2005 році за дорученням Кабінету Міністрів України дослідницька
робота з організації картографічного та геоінформаційного забезпе-
чення адміністративно-територіальної реформи в Україні у контексті
підготовки проекту Закону «Про територіальний устрій України».
Результатом цієї роботи стали підготовлені пілотні моделі (проекти)
адміністративно-територіального устрою чотирьох областей (Він-
ницької, Івано-Франківської, Луганської, Одеської), а також Хмель-
ницького району Вінницької області та міста-району Свердловська
Луганської області1.
Як відомо, найдокладніше інформація про політико-адміністра-
тивний устрій територій подається на спеціалізованих політико-ад-
міністративних тематичних картах, де вона становить основний їх
зміст. Значний обсяг інформації про адміністративно-територіаль-
ний устрій містять також загальногеографічні карти, серед яких й
топографічні. На інших тематичних і спеціальних картах дані про
політико-адміністративний поділ мають другорядне значення, проте
при відсутності політико-адміністративних і адміністративних карт
їх можна використовувати для одержання необхідної інформації.
Однак точність проведення на карті державних кордонів і адмініс-
тративних меж може бути різною в залежності від підходів до їх
укладання чи одержання їх з раніше створених інших загальногеог-
рафічних або тематичних карт, а стан інформації про адміністра-
тивно-територіальний поділ може не відповідати даті випуску карти.
Серед спеціалізованих тематичних карт, які показують політико-
адміністративний устрій територій, виділяють політичні, політико-
адміністративні й адміністративні карти.
Політичні карти відображають політичний устрій світу чи його
окремих частин. До них відносяться політичні карти світу та мате-
риків, іноді – груп держав. На політичних картах зображуються по-
96
Р
ос
т
и
сл
а
в
С
ос
са
1 Карпінський Ю.О. Геоінформаційне моделювання адміністративно-терито-
ріального устрою України / Ю.О. Карпінський, А.А. Лященко, М.О. Трюхан,
О.В. Смірнова // Державна картографо-геодезична служба України (1991-2006) /
За ред. Р.І. Сосси. – К., 2006. – С. 138-158.
літичний поділ (розміщення держав, їх площі, державні кордони, по-
літичний статус), столиці держав, центри володінь і територій з особ-
ливим статусом.
Політико-адміністративні карти відображають одночасно з по-
літичним поділом території картографування і її адміністративно-
територіальний устрій. Це насамперед карти окремих держав, зрідка
– карти регіонів. На політико-адміністративних картах показують пе-
реважно межі адміністративних одиниць лише першого порядку, на
детальніших картах більшого масштабу подають також межі адмі-
ністративних одиниць другого порядку. Так, на політико-адміністра-
тивних картах України масштабів дрібніших від 1:2 500 000 відоб-
ражають лише межі Автономної Республіки Крим, областей і міст, що
мають спеціальний статус. На картах України більших масштабів до-
датково показують межі районів і територій міст республіканського
(автономія) та обласного підпорядкування.
Адміністративні карти відображають адміністративно-терито-
ріальний устрій окремо взятої території адміністративної одиниці,
як правило, першого чи другого порядку. Стосовно України це карти
Автономної Республіки Крим і областей, районів (для Польщі – воє-
водств і повітів, для Німеччини – земель і округів, для Фінляндії – ляні
та комун тощо). Адміністративні карти містять передусім інформа-
цію про адміністративно-територіальний поділ, про розміщення
адміністративних центрів, про назви населених пунктів, про розмір
території та загальну кількість мешканців.
Окремо слід зазначити, що політичні та політико-адміністративні
карти, будучи одним із наймасовіших видів картографічної продук-
ції, виконують також певні ідейно-політичні функції. Такі карти
повинні об’єктивно відображати сучасний політичний устрій світу,
враховуючи позиції міжнародних організацій та спільноти, дотри-
мування міждержавних угод і домовленостей, ставлення держави до
цих чи інших міжнародних подій.
На політичний зміст карт і на їх ідеологічну спрямованість мо-
жуть відчутно впливати політичні інтереси видавців карти. Відомо
багато випадків тенденційної подачі змісту. Особливо це проявля-
ється при відображенні спірних, окупованих чи неврегульованих рі-
шеннями ООН територій, а також після проголошення нових дер-
жав, які ще не визнані світовою спільнотою.
У таких випадках загальноприйнятою практикою в картографії є
відображення законної на даний час юрисдикції території з поси-
ланням на позицію ООН або позицію уряду країни-видавця з відпо-
відними текстовими примітками в легенді карти. У контексті зазна-
ченого на сучасних українських картах світу чи його частин в
легендах до карти вміщують такі пояснення:
– Майбутнє Західної Сахари підлягає врегулюванню згідно з від-
повідними рішеннями ООН;
97
К
а
р
т
огр
а
ф
іч
н
и
й
а
сп
ек
т
д
осл
ід
ж
ен
н
я
а
д
м
ін
іст
р
а
т
и
в
н
о-т
ер
и
т
ор
іа
л
ь
н
ого уст
р
ою
У
к
р
а
їн
и
– Британська Територія в Індійському Океані;
– ООН визнає Македонію під назвою «Колишня Югославська
республіка Македонія»;
– Самопроголошені держави Республіка Абхазія та Південна
Осетія не визнані світовою спільнотою;
– Самопроголошена Республіка Косово офіційно Україною не
визнана.
Надалі ми будемо використовувати термін «адміністративні
карти», під яким розумітимемо як політико-адміністративні карти,
так і власне адміністративні карти.
Серед адміністративних карт за повнотою змісту можна виді-
лити два типи карт. До першого типу відносяться карти, які пода-
ють виключно лише державні кордони і адміністративні межі
та столицю й адміністративні центри без відображення інших
елементів географічної основи. Іноді на таких картах показують
берегову лінію моря та одну чи декілька основних річок. Адмініс-
тративні карти другого типу, які мають значно більше поширення,
містять дані про гідрографію, шляхи сполучення, особливо до-
кладно про населені пункти, а також про деякі інші елементи геог-
рафічної основи. На адміністративних картах цього типу зупини-
мося докладніше.
Такі адміністративні карти нині займають особливе місце серед
карт широкого використання. Вони розраховані на широке коло спо-
живачів в усіх сферах господарської, громадської та культурної ді-
яльності для використання при вирішенні завдань управління і пла-
нування, одержання географічної довідкової інформації. Тому вони
містять значний обсяг загальногеографічної інформації. Традиційно
до змісту адміністративних карт включають: розмежування адмініс-
тративно-територіального устрою (державні кордони, межі адмініс-
тративних одиниць), адміністративні центри, назви та кількість
мешканців населених пунктів, тип населеного пункту (місто, селище,
село), основні шляхи сполучення (залізниці, автомобільні шляхи,
водні шляхи сполучення), особливості географічних умов (гідрогра-
фія, рельєф та ґрунтово-рослинний покрив), інформацію про розміри
території та кількість жителів.
За кольоровим оформленням найбільш поширеними є два види
адміністративних карт:
– карти з фоновим розфарбуванням території адміністративних
одиниць;
– карти з відмивкою (кантом) адміністративних меж і фоновим
зображенням лісу (без фонового розфарбування адміністративних
одиниць).
Відносно швидке «старіння» адміністративних карт, необхідність
приведення їх у відповідність до сучасності зумовлюють потребу у
систематичному оновленні основного змісту цих карт через короткі
98
Р
ос
т
и
сл
а
в
С
ос
са
проміжки часу (1-3 роки). Практично постійно відбуваються зміни в
політичному й адміністративному устрої території картографування,
в транскрипції назв географічних об’єктів, пов’язані з будівництвом
нових об’єктів (штучних водних об’єктів, залізниць, автомобільних
шляхів), у градації населених пунктів, пов’язаних зі змінами кількості
мешканців тощо. У практиці картографування залежно від харак-
теру та кількості виправлень раніше застосовувались різні способи
оновлення карт (перевидання з виправленням видавничих оригіна-
лів, перевидання з переоформленням видавничих оригіналів, пере-
видання з виправленням друкарських фотоформ). При цьому слід
враховувати, що виробничий характер перевидання, який визнача-
ється передусім загальним обсягом змін усіх елементів змісту карти,
зумовлював у свою чергу значною мірою підходи до внесення на
карту тих чи інших змін. Звичайно, всі зміни адміністративно-тери-
торіального устрою враховувались при перевиданні. Проте залежно
від характеру перевидання окремі зміни географічної ситуації могли
не відображатися на адміністративній карті, що потрібно врахову-
вати при використанні карт.
Перехід наприкінці 90-х років ХХ ст. на комп’ютерні технології
створення карт дав змогу значно спростити процес оновлення всіх
карт, у тому числі й адміністративних. Хоча технологічно можна
вносити будь-які поточні зміни на карту, але у практиці картогра-
фічного виробництва зберігаються підходи до обмеження внесення
несуттєвих змін для неосновних елементів змісту адміністративних
карт.
Зазвичай на адміністративних картах зазначають дату, на яку
подано інформацію про адміністративно-територіальний устрій.
В окремих випадках, коли відповідне пояснення відсутнє на карті,
то приблизний термін такої інформації можна визначити за роком
видання карти. Проте бувають випадки, особливо на картах кінця
ХІХ – початку ХХ ст., коли на карті відсутня не тільки дата, на яку
дано адміністративно-територіальний устрій, але й рік видання
карти. У такому випадку час випуску карти можна встановити лише
за непрямими ознаками (час існування адміністративної одиниці,
перейменування населених пунктів, поява нових географічних
об’єктів, будівництво нових залізниць тощо).
В історичному контексті важливо зазначити, що в радянські
часи – в умовах тотального утаємничення топографічних карт –
адміністративні карти були найпоширенішими масовими карто -
графічними творами, тільки з їх допомогою пересічний читач мав
можливість ознайомитися з картографічною інформацією на свою
область. Такі карти в СРСР, за відсутності інших карт відкритого ко-
ристування, централізовано видавали великими тиражами (де-
сятки тисяч примірників) і до того ж через один-два роки регулярно
перевидавали.
99
К
а
р
т
огр
а
ф
іч
н
и
й
а
сп
ек
т
д
осл
ід
ж
ен
н
я
а
д
м
ін
іст
р
а
т
и
в
н
о-т
ер
и
т
ор
іа
л
ь
н
ого уст
р
ою
У
к
р
а
їн
и
Особливістю картографування адміністративно-територі -
ального устрою є його офіційна складова. Створювані адміні -
стративні карти повинні базуватися насамперед на достовірній
інформації, що забезпечується використанням актуальної геогра-
фічної основи, офіційно наданих відповідними установами та
організаціями матеріалів і даних. Часто адміністративні карти
мають статус офіційного видання. Правильність відображення
змісту карти визначається як рівнем розвитку цього виду карто -
графування і наявністю відповідних нормативно-технічних доку -
ментів, так і наявністю належного виробничого та кадрового
забезпечення для якісного відтворення інформації у картографіч-
ному вигляді.
Адміністративні карти укладають на актуальній та достовірній
географічній основі, для чого використовують, як правило, топог-
рафічні карти відповідного масштабу. Державний кордон і адмініс-
тративні межі часто проходять уздовж берегової лінії озер і водосхо-
вищ, річок, залізниць, автомобільних шляхів, польових і лісових
доріг, контурів населених пунктів і лісів. Тому детальність і точність
відображення на карті загальногеографічних елементів основи
сприяє достовірності показу адміністративно-територіального роз-
межування.
Окремо слід зазначити, що від середини 60-х до середини 80-х
років ХХ ст., у період найбільшого утаємничення картографічної ін-
формації в СРСР, адміністративні карти створювалися на спотворе-
ній, малонавантаженій та слабоузагальненій географічній основі. Всі
карти відкритого користування укладалися виключно на базі так-
званої карти-основи «Союз Советских Социалистических Республик»
масштабу 1:2 500 000 на 16 аркушах (1964, 1976), що була прийнята
в якості основного картографічного матеріалу. Таким чином геогра-
фічну основу адміністративних карт тоді створювали шляхом укла-
дання за фотомеханічно збільшеним до потрібного масштабу зобра-
женням карти-основи. При створенні карт у масштабі 1:600 000 таке
збільшення було приблизно в 4,2 разу, а в масштабі 1:400 000 – у 6,25
разу. Необхідні об’єкти, що були відсутні на основному картографіч-
ному матеріалі, доукладали окомірним способом. У виняткових ви-
падках дозволялося окремі лінійні об’єкти довантажувати за топог-
рафічними картами, але з точністю, що не перевищує точність
вихідної карти-основи. Уточнення розміщення елементів географіч-
ної основи за топографічними картами було заборонено. На адмініс-
тративних картах картографічну сітку не відображали. Цими обста-
винами і пояснюються нарікання на спотворення і схематизм
зображення на картах відкритого користування, що видавалися тоді
в СРСР.
Іншим важливим джерелом інформації про адміністративно-те-
риторіальний устрій територій є топографічні карти.
100
Р
ос
т
и
сл
а
в
С
ос
са
Упродовж всього розвитку топографічного картографування скла-
довою частиною змісту топографічних карт незмінно були й залиша-
ються державні кордони та адміністративні межі. З кінця ХVІІІ – по-
чатку ХІХ ст. австрійська та російська військово-топографічні служби
неодноразово проводили топографічні знімання територій власних
держав, а також територій своїх військових інтересів, у тому числі й
українських земель – як тих, що входили як до їх складу, так і тих,
які були у полі зору їх інтересів. Слід зазначити, що топографічним
картографуванням тоді займались насамперед спеціальні військово-
топографічні служби. Точні та докладні топографічні карти, укладені
на основі побудови тріангуляційної мережі (визначення положення
опорних точок за допомогою методу тріангуляції), стали необхідною
умовою ведення бойових дій. Удосконалення технології і точності кар-
тографо-геодезичних робіт, підвищені вимоги армії та потреби госпо-
дарства, розвиток мереж населених пунктів і шляхів сполучення зу-
мовили необхідність проведення повторних топографічних знімань.
Останні характеризуються збільшенням масштабів, детальності та
точності відображення елементів географічної ситуації.
Політико-адміністративний устрій українських земель з кінця
ХVІІІ – початку ХІХ ст. відображено на численних тогочасних топог-
рафічних картах, створених російською (в масштабах 1:840 000,
1:420 000, 1:126 000, 1:84 000, 1:42 000) і австрійською (в масшта-
бах 1:288 000, 1:144 000, 1:75 000, 1:200 000) військово-топографіч-
ними службами. У міжвоєнний період західноукраїнські землі були
покриті польськими, чехословацькими та румунськими топографіч-
ними картами.
Загальні підходи (масштаби, система розграфлення, номенкла-
тура, математична основа) до державного топографічного картогра-
фування в СРСР були розроблені наприкінці 1920-х – на початку
1930-х років. Система державного топографічного картографування
враховувала потреби господарства і оборони країни, різноманіття
природних умов, розвиток технологій картографічного виробництва
тощо.
На початок 1990-х років вся територія України була майже
повністю (96 %) покрита топографічними зніманнями масштабу
1:10 000 (за винятком невеликих ділянок у Карпатах і в прикор-
донній смузі) та повністю зніманнями у масштабах 1:25 000,
1:50 000, 1:100 000.
Топографічні карти в Україні (аналогічно як були і в СРСР) є дер-
жавними картами і створюються в масштабах 1:10 000, 1:25 000,
1:50 000, 1:100 000, 1:200 000, 1:500 000 і 1:1 000 000 в єдиній
системі планових координат і висот, розграфленні та номенклатурі
аркушів в уніфікованих і узгоджених між собою умовними знаками.
Топографічні карти створюються тепер у графічній, цифровій та
електронній формах.
101
К
а
р
т
огр
а
ф
іч
н
и
й
а
сп
ек
т
д
осл
ід
ж
ен
н
я
а
д
м
ін
іст
р
а
т
и
в
н
о-т
ер
и
т
ор
іа
л
ь
н
ого уст
р
ою
У
к
р
а
їн
и
Важливими елементами змісту топографічних карт є державні
кордони та адміністративні межі, які відображаються на картах за
певними правилами:
– кордони та адміністративні межі, які проходять по суші і не збі-
гаються з лінійними об’єктами місцевості, зображують умовними
знаками без розривів. Фонове забарвлення канта кордону та межі
дається симетрично осі умовного знака;
– кордони та адміністративні межі, які проходять уздовж лінійних
об’єктів – доріг, каналів, річок, показують групами ланок (по три-чо-
тири у групі) по черзі з обох сторін зображення об’єкта з розривами
між групами. Фонове забарвлення канта у цьому випадку дають без
розривів симетрично осі умовного знака лінійного об’єкта;
– у випадку, коли кордони та адміністративні межі проходять по
фарватеру або посередині річки, яка зображується двома лініями з
проміжком між ними 1-6 мм, їх показують групами ланок між лініями
берегів. Фонове забарвлення канта у цьому випадку дають уздовж
зображення одного з берегів відповідно до його конфігурації;
– кордони та адміністративні межі, які проходять з однієї сторони
лінійного об’єкта, показують групами ланок з тієї сторони зобра-
ження об’єкта, з якого вони проходять на місцевості. З тієї ж сторони
подають фонове забарвлення канта державного кордону;
– кордони та адміністративні межі, які проходять по великих вод-
них об’єктах (морях, затоках, протоках, озерах, водосховищах, річ-
ках і каналах шириною 6 мм і більше у масштабі карти) показують
умовним знаком без розривів. У цьому випадку фоновий кант не
дають;
– якщо кордони або адміністративні межі різного порядку спів-
падають, то показується кордон або межа вищої адміністративної
одиниці2.
Одним з головних елементів змісту адміністративних карт є
державні кордони, які укладають на основі відповідних норма-
тивно-правових актів. Режим державного кордону в Україні регла-
ментується Законами України «Про державний кордон», «Про ви-
ключну (морську) економічну зону України», Митним кодексом, а
також двосторонніми та багатосторонніми міжнародними догово-
рами. Як відомо, державні кордони вважають визнаними та вста-
новленими, коли вони погоджені з сусідніми державами. Одними із
найважливіших питань договірно-правового оформлення держав-
102
Р
ос
т
и
сл
а
в
С
ос
са
2 Умовні знаки для топографічних карт масштабів 1:25 000, 1:50 000, 1:100 000
// Топографо-геодезична та картографічна діяльність: Законодавчі та нормативні
акти. В 2-х част. – Вінниця, 2002. – Ч. 2. – С. 564-626; Умовні знаки для топогра-
фічної карти масштабу 1:10 000 // Топографо-геодезична та картографічна
діяльність: Законодавчі та нормативні акти. В 2-х част. – Вінниця, 2002. – Ч. 2. –
С. 496-564.
ного кордону є питання делімітації та демаркації. Встановленими
вважають кордони, якщо вони делімітовані (лінія проходження
кордону позначена на великомасштабних топографічних картах і
описана) та демарковані (лінія проходження кордону позначена на
місцевості).
Роботи з делімітації та демаркації державного кордону становлять
великий за обсягом і довготривалий за часом комплекс договірно-
правових, організаційних, технічних та інших заходів.
Комплекс заходів з делімітації кордону включає: підготовчі роботи
картографо-геодезичних і землевпорядних служб; оновлення наяв-
них топографічних карт; визначення та узгодження проекту лінії
кордону на картографічних матеріалах, погодження його між суміж-
ними районними та обласними органами місцевої влади, а також на
рівні експертних робочих груп і спільних комісій; оптимізацію про-
ходження лінії кордону (взаємний обмін земельними ділянками); роз-
гляд спірних питань; підготовку проекту договору про державний
кордон, а також додатків до нього – опису (протоколу-опису) й аль-
бому топографічних карт.
До комплексу демаркаційних робіт входять: підготовчі карто -
графо-геодезичні та землевпорядні роботи; розробка техніко-еко-
номічного обґрунтування; винесення проекту лінії державного кор-
дону на місцевість; закріплення лінії кордону; встановлення
прикордонних знаків і визначення їх планових координат і висот;
створення або оновлення топографічних карт; складання проекту
протоколу про демаркацію державного кордону, протоколу-опису
проходження лінії кордону, альбому топографічних карт, протоколів
прикордонних знаків, каталогу координат прикордонних знаків та
інших демаркаційних документів; підготовка договору про режим
державного кордону3.
Таким чином офіційним документом для нанесення на карту дер-
жавного кордону є погоджені сторонами матеріали делімітації та де-
маркації.
Делімітаційні та демаркаційні карти кордонів, що проходили
територією України, у різний час, створювали держави, до складу
яких входили українські землі. Такі карти здебільшого зберігаються
у центральних архівах відповідних держав. Чи не єдиним в Україні
архівом, у фондах якого зберігаються демаркаційні карти державних
кордонів, що в минулому знаходились на українських землях, є Цен-
тральний державний історичний архів України, м. Львів (ЦДІАЛ).
Збережені комплекси документів, які містять протоколи засідань де-
маркаційних комісій, угоди, топографічні описи демаркаційних ліній
103
К
а
р
т
огр
а
ф
іч
н
и
й
а
сп
ек
т
д
осл
ід
ж
ен
н
я
а
д
м
ін
іст
р
а
т
и
в
н
о-т
ер
и
т
ор
іа
л
ь
н
ого уст
р
ою
У
к
р
а
їн
и
3 Сосса Р.І.Картографо-геодезичні роботи для встановлення державного кор-
дону України / Сосса Р.І., Заєць І.М., Трюхан М.О. // Державна картографо-гео-
дезична служба України. – С. 176, 177.
та картосхеми окремих ділянок кордону, дозволяють прослідкувати
цей процес аж до його завершення – ратифікації угод та створення
остаточних карт державних кордонів.
Однією з найстаріших є карта кордону між Австрією та Польщею
на території Галичини після другого Варшавського сейму 9 лютого
1776 р., яка відображає лінію кордону від Освєнціма на Віслі (тепер
Польща, воєводство Малопольське) до фортеці Хотин на Дністрі (Чер-
нівецька область). Карта виконана у масштабі 1:28 800 і складається
з 66 секцій4. На ній зображена прикордонна смуга зі значною кіль-
кістю топографічних об’єктів. Карта є результатом діяльності комісії
з демаркації австрійсько-польського кордону після першого поділу
Польщі 1772 р.
Іншим прикладом демаркаційної карти є карта кордону між Ав-
стрійською та Російською імперіями, що створена після Шенбрун-
нського мирного договору 1809 р., за яким Росія отримала частину
земель Східної Галичини (Тернопільський округ). Відповідний прото-
кол 18 березня 1810 р. підписала комісія уповноважених австрій-
ських і російських комісарів. На основі договору та проведених де-
маркаційних робіт 14 червня 1810 р. між сторонами була узгоджена
та підписана у Львові 34-аркушева демаркаційна карта державного
кордону на цьому відтинку5.
Вищезазначені демаркаційні карти, створені наприкінці ХVIII –
на початку ХІХ ст., були рукописними. На початку ХХ ст. такі карти
створювали з використанням багатоаркушевих топографічних карт,
що попередньо були укладені на точній геодезичній основі. Прикла-
дом є демаркаційна карта державного кордону між Річчю Посполи-
тою та Королівством Румунії після Першої світової війни, яка ство-
рена після 1921 р. на ста аркушах у масштабі 1: 2 8806.
З набуттям Україною статусу незалежної держави виникло пи-
тання визначення державних кордонів із колишніми республіками
СРСР, а нині суверенними державами – Російською Федерацією, Рес-
публікою Білорусь і Республікою Молдова – та переоформлення ма-
теріалів демаркації з Республікою Польща, Словацькою Республікою,
Угорською Республікою і Румунією.
Сучасний державний кордон України історично склався на основі
попередніх (до 1991 р.) далеко не рівнозначних за ступенем дого-
вірно-правового оформлення територіальних розмежувань. Захід-
ний кордон України відповідає колишньому державному кордону
СРСР з східноєвропейськими соціалістичними країнами, який був
104
Р
ос
т
и
сл
а
в
С
ос
са
4 ЦДІАЛ. – Ф. 146, оп. 44 (Описання кордонів Австрії з Росією і Прусією,
1776-1906).
5 Кришталович У. Рукописні карти ХVI-XIX століть. З фондів Центрального
державного історичного архіву України, м. Львів. – К., 2011.
6 ЦДІАЛ. – Ф. 146, оп. 44, спр. 22.
забезпечений необхідними міждержавними договірно-правовими
документами і чітко визначений на місцевості. Після проголошення
незалежності України ділянки державного кордону з Польщею, Сло-
ваччиною, Угорщиною і Румунією потрібно було лише перевірити на
місцевості та оновити демаркаційні документи.
Іншою була ситуація на ділянках, де раніше були межі між союз-
ними республіками СРСР, а тепер суверенними державами Республі-
кою Білорусь, Республікою Молдова та Російською Федерацією. Ко-
лишні, фактично адміністративні межі, які були зафіксовані на
міжреспубліканському рівні лише на черговій топографічній карті
масштабу 1:100 000 і на землевпорядкувальних матеріалах, у нових
політичних умовах стали державними кордонами. Процедуру вста-
новлення кордонів між колишніми союзними республіками, регла-
ментовану конституціями СРСР 1924, 1936 і 1977 років, часто не ви-
тримували. Постанови вищих законодавчих органів влади про
розмежування територій союзних республік мали здебільшого неве-
лику описову частину, а обов’язкові картографічні додатки часто були
відсутніми.
Тому при визначенні проходження державного кордону між Ук-
раїною та пострадянськими державами довелося вирішувати про-
блемні питання, що значною мірою були обумовлені некоректним ве-
денням економічної діяльності суб’єктами господарювання в умовах
єдиної держави СРСР (здебільшого будівництво нових об’єктів велося
без належного погодження місця розташування з відповідними ор-
ганами державної влади). Як наслідок маємо численні випадки, коли
окремі населені пункти, промислові, сільськогосподарські, транс-
портні та соціально-економічні об’єкти опинилися по обидві сторони
кордону. На цих ділянках державного кордону потрібно було у по-
вному обсязі виконати роботи з делімітації та демаркації кордону, ус-
кладнені складними переговорами щодо належності тієї чи іншої ді-
лянки території та уточненням проходження лінії кордону.
У 1993-1997 роках проведено делімітацію державного кордону між
Україною та Республікою Білорусь (загальна протяжність 1084,5 км).
Найважливішою складовою топографо-геодезичних і картографіч-
них робіт делімітації кордону стало прийняття спільною українсько-
білоруською комісією з делімітації державного кордону між Україною
та Республікою Білорусь рішення про переоформлення топографіч-
них карт масштабу 1:10 000 із розграфленням в системі координат
1963 року в систему координат 1942 року і виконання повного ком-
плексу робіт з оновлення карт за матеріалами аерофотознімання. На
лінії кордону українською стороною було оновлено 161 аркуш топог-
рафічних карт, а білоруською – 103. Лінія делімітації наносилася на
оновлених топографічних картах масштабу 1:10 000. Альбом карт
включав 264 аркуші топографічних карт масштабу 1:10 000, на яких
були нанесені точки поворотів та лінія державного кордону з відті-
105
К
а
р
т
огр
а
ф
іч
н
и
й
а
сп
ек
т
д
осл
ід
ж
ен
н
я
а
д
м
ін
іст
р
а
т
и
в
н
о-т
ер
и
т
ор
іа
л
ь
н
ого уст
р
ою
У
к
р
а
їн
и
ненням. На основі карт альбому створено Протокол-опис проход-
ження лінії державного кордону між Україною і Республікою Білорусь.
Делімітація українсько-білоруського державного кордону завер-
шена у 1997 році з ратифікацією Договору між Україною і Республі-
кою Білорусь про державний кордон Законом України «Про ратифі-
кацію Договору між Україною і Республікою Білорусь про державний
кордон» від 18 липня 1997 року 491/97-ВР). У зв’язку з неврегульо-
ваністю на той час деяких фінансових питань між суб’єктами госпо-
дарювання обох країн Договір набрав чинності 6 вересня 2013 року.
Лише після цього були розпочаті роботи з демаркації державного кор-
дону між Україною та Республікою Білорусь. На сьогодні виконано
польові роботи з винесення на місцевість 112 км лінії державного
кордону.
Упродовж 1995-1999 років виконано делімітацію державного кор-
дону між Україною та Республікою Молдова (загальна протяжність
1222,0 км). Картографічне покриття лінії кордону за часом прове-
дення знімань було дещо кращим, ніж на українсько-білоруському
кордоні, на основі чого було прийнято помилкове рішення про вико-
нання делімітаційних робіт за наявними топографічними картами
масштабу 1:10 000 (при їх відсутності – за топографічними картами
масштабу 1:25 000) без проведення комплексу робіт з оновлення то-
пографічних карт. Підсумковий альбом карт виготовлено з топогра-
фічних карт масштабу 1:50 000. На основі карт альбому виконано
Протокол-опис проходження лінії державного кордону між Україною
і Республікою Молдова. Складовою частиною делімітаційних мате-
ріалів став Список географічних назв, що зустрічаються в Протоколі-
описі. Його необхідність зумовлена тим, що з часу видання топогра-
фічних карт, за якими виконувались делімітаційні роботи, пройшли
значні зміни в сфері передачі географічних назв в обох державах: в
Україні державною мовою стала українська, з якої назви географіч-
них об’єктів транскрибуються на інші мови, а в Молдові перейшли з
кирилиці на латиницю.
18 серпня 1999 року Президент України Л.Д.Кучма та Президент
Республіки Молдова П. Лучинськи підписали Договір між Україною
і Республікою Молдова про державний кордон, а також Додатковий
протокол до цього Договору про передачу у власність України
ділянки автомобільної дороги Одеса – Рені та земельної ділянки, по
якій вона проходить, в районі населеного пункту Паланка, а також
про режим їх експлуатації. Договір та Додатковий протокол рати-
фіковано Верховною Радою України (Закон № 1633-III від 6 квітня
2000 р.) та Парламентом Республіки Молдова (Закон № 348-XV від
12 липня 2001 р.).
У 2002 році були розпочаті демаркаційні роботи з винесення на
місцевість лінії державного кордону між Україною та Республікою
Молдова. Демаркація кордону була ускладнена у зв’язку з відсутністю
106
Р
ос
т
и
сл
а
в
С
ос
са
сучасних картографічних матеріалів і проведенням лінії делімітації
за застарілими картами. Нехтування на етапі делімітаційних робіт
процесами оновлення топографічних карт уможливило численні не-
коректності щодо проходження лінії державного кордону. Усі ці ви-
падки потрібно було тепер вирішувати шляхом тривалих і складних
переговорів, у яких довелось брати участь і автору як члену україн-
ської делегації Спільної українсько-молдовської демаркаційної комі-
сії у 2005-2007 роках. До того ж із 1 222 км загальної протяжності
державного кордону з Республікою Молдова 267 км становила річ-
кова ділянка, де демаркаційні роботи мали свою специфіку.
На кінець 2008 р. винесено на місцевість, встановлено прикор-
донні знаки та створено демаркаційні документи на північній ділянці
українсько-молдовського кордону, практично повністю виконані ро-
боти на південній ділянці (залишилось винести 0,5 км в районі насе-
леного пункту Джурджулешть) та завершуються роботи зі створення
демаркаційної карти. На центральній ділянці кордону залишилось
винести на місцевість 26 км лінії державного кордону..
Найскладніше вирішувалось питання щодо делімітації україн-
сько-російського кордону (загальна протяжність сухопутної ділянки
1974,04 км). Незважаючи на взаємні зобов’язання Російської Феде-
рації та України про непорушність кордонів, російська сторона довго
ухилялась від українських пропозицій стосовно початку робіт з пра-
вового оформлення українсько-російського кордону. Лише у 1996 р.
Міністерство закордонних справ Росії погодилось розпочати перего-
вори з правового оформлення українсько-російського державного
кордону.
Делімітацію сухопутної ділянки державного кордону між Украї-
ною та Російською Федерацією виконано упродовж 1998-2003 років
на основі топографічних карт масштабу 1:50 000 і в окремих випад-
ках – карт масштабів 1:10 000 і 1:2 000. Альбом карт включає 99 ар-
кушів топографічних карт масштабу 1:50 000, а також окремі фраг-
менти карт у масштабах 1:10 000 і 1:2 000. На основі Альбому карт
створено Опис проходження державного кордону між Україною та
Російською Федерацією. Географічні назви в Описі та в Альбомі карт
подані на території України за офіційними джерелами, а на терито-
рії Російської Федерації – передані українською мовою згідно з «Ін-
струкцією з передачі українською мовою російських географічних
назв та термінів».
29 січня 2003 р. у Києві Президент України Л.Кучма та Президент
Російської Федерації В.Путін підписали Договір між Україною та Ро-
сійською Федерацією про українсько-російський державний кордон,
який був 20 квітня 2004 р. одночасно ратифікований депутатами
Верховної Ради України та Державної Думи Росії. Проте початок
спільних робіт з демаркації сухопутної ділянки кордону російською
стороною довший час зволікався. Спільна українсько-російська
107
К
а
р
т
огр
а
ф
іч
н
и
й
а
сп
ек
т
д
осл
ід
ж
ен
н
я
а
д
м
ін
іст
р
а
т
и
в
н
о-т
ер
и
т
ор
іа
л
ь
н
ого уст
р
ою
У
к
р
а
їн
и
демаркаційна комісія розпочала свою діяльність лише у 2010 році.
На цей час винесено на місцевість 224 км лінії державного кордону на
Чернігівсько-Брянській ділянці та 96 км – на Сумсько-Брянській
ділянці. Розпочато підготовчі роботи на Сумсько-Курській та Сум-
сько-Бєлгородській ділянках. У межах ділянки українсько-росій-
ського державного кордону Харківської, Луганської та Донецької
областей демаркаційні роботи не розпочиналися.
У зв’язку з агресією Російської Федерації проти України вико-
нання робіт із демаркації українсько-російського державного кор-
дону у 2014 році призупинено. 17 червня 2014 року Верховна Рада
України постановою за № 1329-VІІ «Про вжиття заходів для поси-
лення рівня захисту державного кордону України» рекомендувала Ка-
бінету Міністрів України негайно затвердити документи, необхідні
для проведення в односторонньому порядку демаркації сухопутної
ділянки державного кордону України з Російською Федерацією.
Неврегульованим залишається питання з розмежування морської
ділянки українсько-російського кордону. Постійне зволікання росій-
ської сторони стало зрозумілим після окупації Росією Криму.
Таким чином важливою складовою вивчення становлення та змін
адміністративно-територіального устрою України є дослідження
картографічних джерел. Розуміння методів і способів створення у
різні часи картографічних творів, на яких відображено адміністра-
тивно-територіальний устрій, поглиблює можливості ідентифікації
просторової локалізації адміністративних одиниць та їх центрів.
Використання підходів геоінформаційного картографування стає
незамінним інструментом проведення географічного аналізу змін
адміністративно-територіального устрою, а також адміністративно-
територіального реформування.
108
Р
ос
т
и
сл
а
в
С
ос
са
|