Російська мілітаризація Київщини у ХVІІІ ст.
В статті розглянуті підвалини виникнення та поетапного зміцнення російської військової присутності на Київщині з метою подальшої експансії на терени Правобережної України. Досліджено
 мілітарні заходи і приготування, спрямовані на реалізацію зовнішньополітичних прагнень самодержавства за доп...
Saved in:
| Published in: | Регіональна історія України |
|---|---|
| Date: | 2014 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
2014
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/160608 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Російська мілітаризація Київщини у ХVІІІ ст. / А. Скрипник // Регіональна історія України: Зб. наук. ст. — К.: Інститут історії України НАН України, 2014. — Вип. 8. — С. 131-140. — Бібліогр.: 36 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860069156030775296 |
|---|---|
| author | Скрипник, А. |
| author_facet | Скрипник, А. |
| citation_txt | Російська мілітаризація Київщини у ХVІІІ ст. / А. Скрипник // Регіональна історія України: Зб. наук. ст. — К.: Інститут історії України НАН України, 2014. — Вип. 8. — С. 131-140. — Бібліогр.: 36 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Регіональна історія України |
| description | В статті розглянуті підвалини виникнення та поетапного зміцнення російської військової присутності на Київщині з метою подальшої експансії на терени Правобережної України. Досліджено
мілітарні заходи і приготування, спрямовані на реалізацію зовнішньополітичних прагнень самодержавства за допомогою військової сили.
В статье рассмотрены начала возникновения и поэтапного
укрепления российского военного присутствия на Киевщине с целью
дальнейшей экспансии на территорию Правобережной Украины.
Исследованы милитаристские мероприятия и приготовления, направленные на обеспечение внешнеполитических устремлений
самодержавия при помощи военной силы.
The paper considers the background and gradual strengthening of
Russian military forces in the Kyiv region which aimed at the further expansion
to the Right-Bank Ukraine. Military arrangements representing
the foreign policy of the autocracy have been investigated.
|
| first_indexed | 2025-12-07T17:10:01Z |
| format | Article |
| fulltext |
УДК 94 (477.41): 355. 311.1 (XVII)
Анатолій Скрипник
РОСІЙСЬКА
МІЛІТАРИЗАЦІЯ
КИЇВЩИНИ У XVIII ст.
Збройні сили були і є одним з основних інститутів держави, що не
тільки функціонує як оборонний гарант країни, а є вагомою політичною
силою, яка впливає на статус країни на міжнародній арені. Вони можуть
виконувати роль оборонця або ж агресора. Російська держава протягом
майже всієї своєї історії раннього Нового часу в силу географічного роз-
ташування й самодержавного політичного світогляду вела постійні,
часто агресивні загарбницькі війни. Природно, що в тій країні, де стан
війни є звичайним елементом існування суспільства, наявність боєз-
датних збройних сил була неодмінною умовою її існування. Для Росій-
ської імперії періоду XVIII–ХІХ ст. питання наявності вишколеної й по-
тужної армії було не тільки суто політичним, а й життєво необхідним
для подальшого опанування й поневолення сусідніх територій.
Метою цієї статті стало з’ясування поетапної підготовки і ступеня
дієвої ефективності військових приготувань російського самодер-
жавства на певній території з планування збройної експансії на землі
Речі Посполитої.
З представників історіографії часів Російської імперії ХІХ ст. до-
цільно згадати праці М. Погодіна, Р. Фадєєва, С. Ржевського, Д. Бан-
тиша-Каменського1; радянський період представлений роботами
А. Чернова та Л. Бескровного2. Серед помітних досліджень сучасної
української науки варто згадати праці М. Бутича, Я. Грицака та
Л. Кудрявцева3. Досить активно вивчається згадана проблематика
131
1 Погодин М. П. Историко-критические отрывки. – Кн.1. М:, 1846; Фадеев Р.
Вооруженные силы России. – М, 1868; Записка о русской армии во второй поло-
вине екатерининского царствования С.М. Ржевского // Русский архив. 1879.
Кн.1. – №3; Бантыш-Каменский Н. Н. Обзор внешних сношений России
(по 1800 годы). Часть третья. – М., 1897.
2 Чернов А.В. Вооруженные силы русского государства в XV–XVIII вв. – М,
1954.; Бескровный JI. Г. Русская армия и флот в XVIII в. – М., 1958.
3 Бутич М. До історії створення та діяльності генерал-губернаторств і вій-
ськових губернаторств на Україні (кінець XVIII – початок XX ст.) // Історичні до-
слідження. Вітчизняна історія. – Вип. 11. — К.,1985. – С. 45-50.; Грицак Я. Нарис
історії України. Формування модерної української нації XIX–XX ст. – К. : 2000;
Кудрявцев Л. История губернаторства в Киеве и Украине. – К., 2003.
© Регіональна історія України. Збірник наукових статей. Випуск 8. — С. 131–140 © А. Скрипник, 2014
російськими істориками; заслуговують на увагу розвідки Р. Амирова,
О. Сазонова, А. Каменського, В. Золотарьова4.
Російська військова присутність на Київщині бере свій початок
з XVIII століття. Цар Петро І своїм указом від 18 грудня 1708 р. щодо
облаштування губернського устрою та розподілу міст запровадив у
Київській губернії (яка за першим поділом російської держави на-
лічувала близько 56 міст) посади київського військового коменданта
та інженерного генерала у фортеці5. Разом з тим, усім начальникам
губерній з Ближньої канцелярії були надіслані спеціальні табелі за
підписом царя, які мали «бути в армії поширені» із зазначенням їх
основних посадових обов’язків і функцій у мирний час. Командирів
розташованих в губернії військових частин зобов’язали «…в Губер-
ніях грошові збори здійснювати та за всякими справами догля-
дати»6. Вже тоді на армію, як на надійний інститут держави, було
покладено фіскальні та поліцейські функції в регіонах. Це передба-
чало отримання широких повноважень щодо контролю і при необ-
хідності – втручання у сфери соціального й економічного життя
краю.
З першої половини XVIII ст. населення Київської губернії змушене
було виконувати військові повинності. Указ Сенату від 22 січня
1719 року про перебування на квартирах військ та постачання про-
довольства і фуражу зобов’язував утримувати шість піхотних і дра-
гунських полків та підрозділи польової артилерії коштом обивателів7.
Того ж року Петро І поділив території губерній на провінції, а в кожне
провінційне місто були призначені «командири», тобто військові
коменданти. Назва посади теж не була випадковою, адже такий чи-
новник мав усю повноту військової влади і виконував накази тільки
київського генерал-губернатора. Сама ж губернія була розділена на
4 провінції: Білгородську, Київську, Орловську і Севську8.
132
А
н
а
т
ол
ій
С
к
р
и
п
н
и
к
4 Амиров Р. З. Армия как полицейская сила в механизме Российского госу-
дарства в период становления и укрепления абсолютной монархии. – Уфа, 1997;
Сазонов О. Н., Сепченков В. А. Российская армия в войнах XVIII – начала XX
веков. – СПб, 1997; Каменский А. Б. От Петра I до Павла I. Реформы в России
XVIII века. Опыт целостного анализа. – М., 1999; На путях к регулярной армии.
Армия и флот в эпоху Петра Великого. – СПб., 2002.
5 Краткое описание Киева, содержащее историческую перечень сего города,
так же показание достопамятностей и древностей онаго. Собраное надворным
советником Максимом Берлинским. – СПб., 1820. – С. 15.
6 Полный свод законов Российской империи (далі – ПСЗ) – І. – Т. IV. – СПб.,
1830. – № 2218. – С. 436-437.
7 Центральний державний історичний архів України у м. Києві (далі –
ЦДІАУК). Ф.51. – Оп. 4. – Спр. 35. – Арк. 8-9.
8 ПСЗ-І Т.VI – СПб., 1830. – № 3990. – С. 669; ПСЗ-І. – Т. V. – СПб. 1830. –
№ 3380. – С. 701.
У лютому 1720 року виходить законодавче положення «Генералі-
тет чи табель польової армії», в якому було розписано кількість «Ге-
нералів, функції Генерального штабу, драгунські й піхотні полки, про
провіант і раціони, і про кожну річ окремо, і скільки коштів потрібно
на утримання польової армії і гарнізонів, скільки з тієї Генеральної
суми на кожного драгуна і солдата припадає»9. Відповідно до указу,
всі збройні сили Російської імперії були поділені на армію і гарнізонні
полки. Якщо армійські полки не мали постійного чи довготривалого
місця розташування, то гарнізонні власноручно були розподілені
Петром по великих містах з долученням до кожного з них чиновника
на посаді аудитора. Зокрема, на території Київській губернії на той
час розташовувалося п’ять гарнізонних полків по 1200 солдат і офі-
церів у кожному10.
З метою регулярного і надійного забезпечення військ у великих і
стратегічних населених пунктах, близьких до державного кордону,
створювалися продовольчі магазини для заготівлі і зберігання про-
віанту і фуражу. Протягом 1731-1766 років у київському магазині збе-
рігалося 40000 чвертей муки і 2500 чвертей круп для харчування Ка-
рабінерського і Ландміліційного полків11.
Із зростанням кількості військ наприкінці 60-х рр. XVIII ст. Сенат,
з незначними доповненнями, законодавчо затвердив старі штатні
та нові розписи полків регулярної армії. Разом з тим, за поданням
Канцелярії від артилерії й фортифікації усі прикордонні фортеці ім-
перії було поділено на 6 департаментів. До 3-го увійшли укріплення
по польському і кримському кордонах, в тому числі Київ Печерський
і Київ Старий. З метою підсилення гарнізонів цих фортець були сфор-
мовані ще два окремі полки12.
Розташування Києва, який впродовж усього XVIII ст. був
прикордонним містом, робило його важливим у стратегічному від-
ношенні. 20 жовтня 1775 р. Катерина ІІ через Сенат видала указ про
приєднання міста Києва до Малоросії. «Для покращення управління
прикордонними територіями» скасовувалося губернське правління,
а київський магістрат і населення підпорядковувалися малоросій-
ському генерал-губернатору графу Румянцеву-Задунайському13.
У 1781 р. місто отримало статус центру Київського, Чернігівського й
Новгород-Сіверського намісництва у складі 9 повітів, залишаючись
адміністративним центром. Незважаючи на періодичну зміну кор-
133
Р
осій
сь
к
а
м
іл
іт
а
р
и
за
ц
ія
К
и
їв
щ
и
н
и
у X
V
III ст
.
9 ПСЗ-І. Т. ХLIII. Ч.1. Книга штатов. Отд.1. – СПб., 1830. – № 3511. Табл.
VI. – С. 15.
10 Там же. – С. 37.
11 Там же. – № 5819. Пункт 3. – С. 91; № 12612. – С. 113.
12 Там же. – № 5803. Пункт XIV. – С. 65.
13 ПСЗ-І. Т. ХХ. – СПб., 1830. – № 14381. – С. 223.
донів, Київ не тільки зберігав статус губернського міста, а й посту-
пово перетворювався у своєрідний плацдарм для подальшої експан-
сії Російської імперії на територію Правобережної України14.
Намагаючись заручитися підтримкою киян шляхом загравання
та обіцянок, Катерина ІІ у своїй «Жалуваній грамоті місту Києву» за-
боронила командуванню і солдатам гарнізонних полків втручатися у
життя громади. Для них було введено цілу низку обмежень: заборона
жати сіно на міщанських угіддях з метою подальшого продажу; за-
борона постою в садибах киян, використання возів для військових
потреб тільки з відома і дозволу київського воєводи. Водночас у гра-
моті гарантувався вільний безкоштовний в’їзд і виїзд мешканців з
міста, а найголовніше – вона дозволяла міщанам апелювати до київ-
ського генерал-губернатора зі скаргами15.
Наприкінці XVIII ст. значна частина російських збройних сил
складалася з гарнізонних військ. У мирний час вони призначалися
для внутрішньої служби в містах та фортецях, а у воєнний – мали вхо-
дити до складу діючих армійських корпусів чи у разі «виступу полків
з квартир» займали їх місце у гарнізоні. Однак з часом стало зрозу-
міло, що тримати таку кількість бездіяльних солдат не раціонально.
У 1770 році вийшов указ Військової колегії про прирівняння десяти
піхотних і одного кавалерійського полку Української дивізії до по-
льових полків російської армії. Розпочали з уніфікації одностроїв, бе-
ручи до уваги аргументи генерал-фельдмаршала П. Румянцева про
економічну недоцільність використання колишніми «ландміліцій-
ними» полками каптанів з білого сукна, які не витримували триріч-
ного терміну використання порівняно із зеленими кращої якості кап-
танами польових полків. «У сучасних умовах ведення війни, – писав
генерал, – вони потребували частого відбілювання, а саме сукно рідко
буває тканим, а з великим ворсом чорної і жовтої вовни погано фар-
бується. Таким чином, казна зазнає зайвих витрат. Крім того, ці
полки втратили свій міліційний статус, і як показали останні вій-
ськові кампанії, особливо штурм Бендер, нічим не поступаються ре-
гулярним частинам»16.
Напередодні другого поділу Польщі (1793 р.) російське військове
командування намагалося уникати будь-яких конфліктів і непорозу-
мінь з польською прикордонною адміністрацією. У 80-х рр., під час
війн з Оттоманською Портою, російські війська звикли без перешкод
проходити по польській території, і майже без митного огляду його
134
А
н
а
т
ол
ій
С
к
р
и
п
н
и
к
14 Андриевский А. Исторические материалы, извлеченные из архива Киевского
губернского правления. – Киев, 1885. Выпуск XVIII. – С. 205-207.
15 Российский государственный архив древних актов (РГАДА). – Ф. 248 –
Оп. 29. – Д. 1828. – Л. 3-4.; ПСЗ-І. Т. ХVI. – СПб., 1830. – № 12249. – С. 916-920.
16 ПСЗ-І. Т.ХLIII. Ч.1. Книга штатов. Отд.1. – СПб., 1830. – № 13532. –
С. 178-179.
перетинали військові обози. На початку 1789 року генерал-поручик
Бібіков, який прямував із своїми полками на зимові квартири до Ки-
ївської губернії, отримав несподіваний наказ командувача Катери-
нославською армією генерал-аншефа від артилерії І. Меллера, в
якому йшлося про заборону перетину польського кордону підпоряд-
кованими йому військами, а після прибуття на місце – про подальше
пильне спостереження за пересуванням польських частин і поси-
ленням охорони власного кордону. Одразу ж «до Василькова був на-
правлений один батальйон Єлецького піхотного полку, саме там ви-
никли непорозуміння щодо не пропуску через кордон». Одночасно до
правителя Київського намісництва стали надходити рапорти і скарги
від офіцерів про відмову польської прикордонної сторожі пропускати
обози, команди підконвойних полонених турків і військових пошто-
вих кур’єрів до Української армії.
Росіяни вміло скористалися недалекоглядними діями поляків. Під
приводом охорони та захисту власних меж командування суттєво
збільшило кількість російських військових підрозділів у 28 населе-
них пунктах на кордоні з Польщею17. Наступним кроком була пропо-
зиція 8 червня 1790 року малоросійського генерал-губернатора
М. Кречетнікова київському губернатору С. Ширкову щодо форму-
вання місцевого ополчення. «Обставини теперішнього військового
часу… вимагають мати в містах прикордонних… а особливо в Києві,
міщан, які при необхідності могли б захистити місто», – йшлося у
листі. У стислі терміни серед киян було набрано 1996 піших і 140 кін-
них, озброєних за кошти міста, купців і міщан18. Наприкінці місяця
подібний підрозділ, що складався з 200 мешканців, готових висту-
пити на захист кордону, з’явився у місті Переяславі.
Водночас з польського боку східний кордон Речі Посполитої при-
кривали «у верхів’ях Дніпра дві бригади: Лазанського і Швейков-
ського, від Лоєва до Канева бригада генерала Держека, а від Канева
до закінчення польського кордону на півдні – бригада Перекладов-
ського. В кожній бригаді нараховувалося по сімсот жовнірів народо-
вої кавалерії». За донесеннями російських шпигунів, з середини бе-
резня кількість військ починає поступово збільшуватися: «до міста
Поволоч прибула Кам’янецька піхотна команда з 500 жовнірів, у
Чуднові стоїть готовий до походу драгунський полк, до Богуславля
прибула сотня кінноти, а ескадрони на кордоні кожного дня попов-
нюються рекрутами». Трохи далі від кордону, в Подільському і Брац-
лавському воєводствах, розташовувалися ще дві дивізії під коман-
135
Р
осій
сь
к
а
м
іл
іт
а
р
и
за
ц
ія
К
и
їв
щ
и
н
и
у X
V
III ст
.
17 Исторические Материалы из архива Киевскаго Губернскаго Правления.
Выпуск 1-й. Изд. редактор неофициальной части Киевских Губернских Ведомо-
стей. – К., 1882. – С. 105-108.
18 Андриевский А. Киевский вооруженный мещанский корпус в 1790 году //
Киевская старина. Июль. Год десятый. Т. XXXIV. – 1891. – С. 129-131.
дою генерал-поручиків князя Любомирського і С. Любовецького, які
мали можливість швидко підійти на допомогу передовим частинам19.
Напередодні другого поділу Польщі з 55 000 вояків загальної кіль-
кості коронних регулярних військ і озброєної шляхти у східних
воєводствах перебувала майже половина – близько 20 00020. Таке
угрупування, хоча й було частково деморалізоване останніми дра-
матичними змінами у становищі країни, але могло чинити серйоз-
ний опір російським військам. Це потягнуло б за собою не тільки
бойові втрати, а й політичні ускладнення для Росії в контексті дема-
гогічних гасел про «збирання російських земель».
З весни 1792 р. на правому березі Дніпра почали поступово розмі-
щуватися нові регулярні військові підрозділи російської армії. Розпо-
рядження з С-Петербурга генералу М. Каховському передбачали у пер-
шій половині травня введення на землі Правобережжя основних сил
Української армії (в деяких джерелах її називають 1-ю Армією – А. С.)
загальною кількістю 64-тисячі вояків (54 піхотних батальйони, 109 ка-
валерійських ескадронів, 13 козацьких полків), що були поділені на чо-
тири самостійних корпуси. Пізніше, згідно з подальшими вказівками
Катерини ІІ, чисельність військ, які направлялися в Україну, збільшили
в кілька разів за рахунок підкріплень з внутрішніх губерній та полків,
що звільнилися після Шведської війни (1788-1790 рр.). У рескрипті на
ім’я М. Кречетнікова зазначалося: «Передаємо під ваше керівництво під
назвою обсерваційних корпусів усі Наші війська, розміщені у воєвод-
ствах Київському, Брацлавському, Подільському, Волинському»21.
Напередодні вступу російських військ на територію Речі Посполи-
тої в районі Києва розташовувався корпус генерал-поручика А. Лева-
нідова кількістю близько 12 000 тисяч вояків. У складі двох дивізій пе-
ребували піхотні, драгунські та кавалерійські полки. Корпус отримав
завдання наступати на Волинь у тил польській армії князя Йосипа По-
нятовського. З початку травня 1793 року протягом місяця походу вій-
ська з боями дісталися до Бреста-Литовського, а в перших числах ве-
ресня частина полків корпусу повернулася в межі Київської губернії:
Московський карабінерський полк зайняв свої старі квартири у Києві,
Староінгерманландський, Ризький та Рязький піхотні полки розміс-
тилися на околицях міста22. Драгунські полки: Санктпетербурзький,
Смоленський, Кінбурнський та долучені до корпусу в ході бойових дій
136
А
н
а
т
ол
ій
С
к
р
и
п
н
и
к
19 Исторические Материалы из архива Киевскаго Губернскаго Правления. –
С. 120-122.
20 Коробков Н. Польская война 1794 года в реляциях и рапортах А. В. Суво-
рова // Красный архив, 1940. – № 4 (101) – С. 149-151.
21 Материалы для истории Подольской губернии (1792-1796). Каменец-По-
дольск, 1885. – Випуск І-й. – С. 6, 10, 15.
22 ПСЗ-І. Т. ХХІІІ. – СПб., 1830. – № 17249 – С. 554-555.
з поляками три донських козацьких полки під командою генерал-лей-
тенанта Орлова, з метою належного утримання коней на придатних
пасовиськах та побудови на зиму стаєнь і приміщень, розташовува-
лися у Київському і Васильківському повітах губернії23.
Слід зазначити, що напередодні походу до Польщі кількість особо-
вого складу в 11-ти полках корпусу генерала Леванідова не відповідала
штатним розкладам, у середньому в кожному нараховувалося трохи
більше 1500 вояків замість 2400 за штатом. Зазнавши втрат загиб-
лими, пораненими та померлими в ході бойових дій, ці частини мали
у своїх лавах близько третини вояків від належної кількості. Отже, на
«зимових квартирах» наприкінці 1793 року перебувало близько 5000
піхотинців та 6000 драгунів і козаків. Тому впродовж наступного року
відбувалося поповнення цих підрозділів рекрутами з числа міщан, дер-
жавних і поміщицьких селян Ізяславської і Брацлавської губерній та
доведення їх до повного штатного розкладу24. Проаналізовані Ю. Пруд-
ніковим архівні документи та власні підрахунки засвідчують, що на-
прикінці 1794 року польові частини, розташовані на південних і пів-
денно-західних кордонах Російської імперії, були укомплектовані ледь
на 72 %, а вся армія на січень 1795 року була недоукомплектована
трохи більше ніж на 21%. Намагаючись виправити ситуацію при до-
помозі нових наборів рекрутів, переходу військ на штати мирного часу
та доукомплектування за рахунок гарнізонних частин, уряд розрахо-
вував поповнити польові війська до 92-94 %25.
З моменту вступу російських військ на територію Правобережжя
завдання нейтралізації та швидкого нівелювання польської армії
стало першочерговим для імперського командування. До всіх ко-
мандирів надсилалися нарочні офіцери з маніфестом Катерини ІІ та
листом від М. Кречетнікова з вимогою негайно присягнути на вір-
ність новій державі. Протягом двох тижнів малоросійський генерал-
губернатор отримував переможні донесення про масовий перехід
місцевого населення та військ під владу російської корони. Вищез-
гаданий генерал-поручик С. Любовецький зі своїми бригадними і по-
лковими командирами «після урочистої присяги цариці залишився
командувати своїми польськими військами під новою назвою Укра-
їнської дивізії»26.
Поодинокі випадки спроб польських полковників приховати від
особового складу ці листи та відмова присягнути без наказу вищого
137
Р
осій
сь
к
а
м
іл
іт
а
р
и
за
ц
ія
К
и
їв
щ
и
н
и
у X
V
III ст
.
23 ЦДІАУК. – Ф. 533. – Оп. 1. – Спр. 17. – Арк. 33, 59.
24 ПСЗ-І. Т. ХХІІІ. – СПб., 1830. – № 17249. – С. 554-555.
25 Прудников Ю. Ф. Комплектование русской армии (1794-1804 гг.). Авторе-
ферат дис. к.и.н. – М., 1972. – С. 11.
26 Кречетников М. Н. Выписка из журнала (1793 г.) // Русский архив, 1880. –
Кн. 3. – Вып. 5. – С. 357.
командування викликала миттєву реакцію у вигляді силового тиску.
Так, 14-й піхотний полк полковника Лянцкоронського, що розташо-
вувався в містечку Барі, після відмови підкоритися, за наказом гене-
рала Дерфельдена був оточений Київським кінно-єгерським і Старо-
оскольським піхотним полками. Солдат врешті-решт змусили
присягнути, але командир і офіцери за свої патріотичні переконання
залишилися без посад. Оскільки вони «виказали непоступливість, і
не добровільно, а за примусом підкорилися», тому не варті бути при-
йняті до Російської служби. Отже, «було вирішено спровадити їх за
кордон, а солдат розподілити по інших полках», – йшлося у наказі ге-
нерала Кречетнікова27.
Подальше масове приведення до присяги зі збереженням вій-
ськових звань і посад офіцерів та деяких генералів, повне перейме-
нування та переформування частин на російський зразок мали на
меті зруйнувати польську військову ідентичність та назавжди по-
збавити поляків збройних сил як одного з інститутів власної дер-
жави. У подальшому, до початку ХІХ ст., на території колишніх воє-
водств цей процес тривав по декількох напрямках: 1) окремі частини
залишалися у своїй старій формації (рід військ, місце розташування,
кількість особового складу), мінялася лише назва; 2) повне розфор-
мування за антиросійські настрої й непокору, чи розподіл по інших,
переважно російських полках (частини припиняли своє існування
після повстання 1794 року); 3) створення нових підрозділів з деякими
елементами й атрибутами старого польського війська28.
Розрахунок російського керівництва на збільшення кількості армії
без додаткових витрат за рахунок поповнення колишніми по-
льськими військами наштовхнувся на проблему їх надійності та від-
даності царату29. Рапорти з полків щодо сильних пропольських на-
строїв та потенційних зрадників і перебіжчиків з нових солдат і
офіцерів неабияк турбували командування. Тільки «в корпусі коман-
дувача військами в новоприєднаних провінціях у Малоросії графа
Салтикова нараховувалося біля 15000 ненадійних польських
військ»30. Після придушення повстання 1794 року питання само по
собі втратило свою проблемність і актуальність.
З приходом до влади Павла І в грудні 1796 р., згідно з указом
«Про новий поділ держави на губернії» була утворена нова Київська
138
А
н
а
т
ол
ій
С
к
р
и
п
н
и
к
27 Там же. – С. 356.
28 ПСЗ-І Т. XLIII. Часть 1. Книга штатов. Отд.1. – СПб., 1830. – № 17993. –
С. 22.; Львов С. Армейские уланы в России в 1812 году. – М., 2002. – С. 6-7.
29 Державний архів Вінницької області (далі – ДАВО). – Ф. Д. – 675. – Спр 46. –
Арк 2-3 зв.
30 Российский государственный военно-исторический архив (РГВИА). – Ф.
41. – Д. 266. – Л.136.; История 4-го Лейб-Драгунскаго Псковского Ея Величества
полка 1701-1883 г. – Изд. ІІ. – СПб. 1886. – С. 263.
губернія31. Цього разу територію склала частина земель, що їх отри-
мала Російська імперія від Польської держави. Майже одночасно тут
була запроваджена нова адміністративна посада – військовий губер-
натор. На цю посаду імператор призначив генерала від кавалерії
(через місяць отримав чин генерал-фельдмаршала) Івана Салтикова.
Він набув усієї повноти влади як військовий адміністратор. А саме:
був призначений генерал-інспектором над усією розташованою в гу-
бернії кавалерією та отримав під своє командування Українську
армію, командувач якої генерал-фельдмаршал О. Румянцев був хво-
рий. Пізніше з цієї армії сформували військово-адміністративну оди-
ницю мирного часу – Українську інспекцію, яка тривалий час підля-
гала київським військовим губернаторам.
Окремі повноваження військових губернаторів мали цивільний і су-
до вий характер, проте найбільший масив прав і обов’язків стосувався
армійського відомства. Вони відповідали за належний стан фортифіка-
ційних споруд і укріплень у Києві, облаштування щоденної цілодобової
варти, контролювали діяльність міської поліції. Окрім того, виконували
обов’язки інспектора дивізії (інспекції), до складу якої входили піхотні
й кавалерійські полки, дислоковані в губернії32. До їх обов’язків входило
координування процесу розміщення і продовольчого постачання ар-
мійських підрозділів у населених пунктах; справи будівництва вій-
ськових об’єктів; функціонування хлібних магазинів, казарм, окремих
споруд; вони відповідали за підтримку правопорядку в містах і селах
Київщини. Покладалися на військових губернаторів і особливі функції:
інформування Петербурга про суспільну ситуацію в регіоні, матері-
альне і господарське становище регулярних армійських частин33.
Надалі прикордонний статус Правобережжя зумовив запровад-
ження тут особливої, напіввійськової форми адміністративного уп-
равління, згідно з якою губернії краю підпорядковувалися не ци-
вільному, як у інших регіонах імперії, а військовому губернатору34.
Розподіл повноважень було проведено таким чином: владу у Волин-
ській та Подільській губерніях отримали Кам’янець-Подільський і
Житомирський військові губернатори, у Київській – київський вій-
ськовий губернатор35.
139
Р
осій
сь
к
а
м
іл
іт
а
р
и
за
ц
ія
К
и
їв
щ
и
н
и
у X
V
III ст
.
31 Государственные учреждения России в XVIII в. Законодательные мате-
риалы. Справочное пособие. – М., 1960. – С. 315.
32 ПСЗ-І Т.ХХVI – СПб., 1830. – № 19951. – С.722-728.
33 Кудрявцев Л. История губернаторства в Киеве и на Украине. – С. 92.
34 Бутич М. До історії створення та діяльності генерал-губернаторств і вій-
ськових губернаторств на Україні. – С. 47.
35 ПСЗ-І. Т. ХХIV – СПб., 1830. – № 18117. – С. 706-710.: ПСЗ-І. Т. ХХVI. –
СПб., 1830. – № 20004. – С. 775-778.; Романцов О. Впровадження посади Київсь-
кого військового губернатора (1797-1812 рр.) // Проблеми історії України ХІХ –
початку ХХ ст. – Вип. ХV. – К., 2009. – С.143-147.
Російським імперським керівництвом армія розглядалася як діє-
вий інструмент зовнішньої політики, яка в свою чергу мала насту-
пальний, агресивний характер стосовно сусідніх народів і держав.
Весна 1792 року була відзначена різким поворотом у зовнішній полі-
тиці Росії. Складні відносини з Пруссією, загроза «революційної
війни» з боку Франції, поширення якобінських ідей в австрійських
Нідерландах, нестабільність у Речі Посполитій підштовхували Кате-
рину ІІ до участі у військово-політичних союзах, спрямованих на про-
тидію потенційним загрозам інтересам східноєвропейських імперій.
У контексті розвитку і розробки дипломатичних планів з країнами-
союзницями важливе місце мав військовий фактор. В планах нових
територіальних захоплень армія відігравала провідну роль. Друга ро-
сійсько-турецька війна 1787-1792 рр., спільне з Пруссією і Австрією
введення військ до Польщі у 1793 році для «встановлення порядку і
тиші в державі, в справедливій і твердій основі для виправлення на-
ціонального розбрату», подальше перебування великого військового
контингенту в якості стримуючого фактора для поляків стало вті-
ленням прожектів по захопленню нових територій. А потім, у якості
окупантів, відбірні російські війська на чолі з О. Суворовим приду-
шували повстання у Варшаві й Кракові в 1794 р. Бурхлива діяльність
Павла І з реалізації планів боротьби з революційною Францією втяг-
нула збройні сили імперії у європейські конфлікти. Тому наприкінці
XVIII ст. територія Київщини стала місцем концентрації військового
контингенту, більшої частини російської армії, що знаходилася на
той час на південних теренах імперії та новоприєднаних територіях.
Протягом XVIII ст. присутність армії в місцевого населення асо-
ціювалася з функціонуванням відповідних інститутів держави, тобто
наявністю і легітимністю влади. Відповідно, на початковому етапі у
приєднаних землях Правобережжя регулювання політичного, соці-
ального та господарського устрою (за відсутності належного чинов-
ницького апарату) покладалося на військову силу, що рухалася у за-
хідному напрямку. За визначенням В. Шандри, впродовж значного
часу Російська імперія стверджувалася як абсолютна монархія, зо-
рієнтована на армійську модель державного життя. Тому початок ХІХ
століття став часом активних адміністративних перетворень, які
сформували нову систему влади спочатку на місцевому, а потім на
регіональному рівнях36.
140
А
н
а
т
ол
ій
С
к
р
и
п
н
и
к
36 Шандра В. С. Формування бюрократії в Правобережній Україні (ХІХ – по-
чаток ХХ ст.) // Український історичний журнал. – 2007. – № 2. – С. 145, 147.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-160608 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2519-2760 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T17:10:01Z |
| publishDate | 2014 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Скрипник, А. 2019-11-12T17:42:41Z 2019-11-12T17:42:41Z 2014 Російська мілітаризація Київщини у ХVІІІ ст. / А. Скрипник // Регіональна історія України: Зб. наук. ст. — К.: Інститут історії України НАН України, 2014. — Вип. 8. — С. 131-140. — Бібліогр.: 36 назв. — укр. 2519-2760 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/160608 94 (477.41): 355. 311.1 (XVII) В статті розглянуті підвалини виникнення та поетапного зміцнення російської військової присутності на Київщині з метою подальшої експансії на терени Правобережної України. Досліджено
 мілітарні заходи і приготування, спрямовані на реалізацію зовнішньополітичних прагнень самодержавства за допомогою військової сили. В статье рассмотрены начала возникновения и поэтапного
 укрепления российского военного присутствия на Киевщине с целью
 дальнейшей экспансии на территорию Правобережной Украины.
 Исследованы милитаристские мероприятия и приготовления, направленные на обеспечение внешнеполитических устремлений
 самодержавия при помощи военной силы. The paper considers the background and gradual strengthening of
 Russian military forces in the Kyiv region which aimed at the further expansion
 to the Right-Bank Ukraine. Military arrangements representing
 the foreign policy of the autocracy have been investigated. uk Інститут історії України НАН України Регіональна історія України Військово-історична регіоналістика Російська мілітаризація Київщини у ХVІІІ ст. Российская милитаризация Киевщины в ХVІІІ в. Russian Militarization of Kyiv Region in 18th century Article published earlier |
| spellingShingle | Російська мілітаризація Київщини у ХVІІІ ст. Скрипник, А. Військово-історична регіоналістика |
| title | Російська мілітаризація Київщини у ХVІІІ ст. |
| title_alt | Российская милитаризация Киевщины в ХVІІІ в. Russian Militarization of Kyiv Region in 18th century |
| title_full | Російська мілітаризація Київщини у ХVІІІ ст. |
| title_fullStr | Російська мілітаризація Київщини у ХVІІІ ст. |
| title_full_unstemmed | Російська мілітаризація Київщини у ХVІІІ ст. |
| title_short | Російська мілітаризація Київщини у ХVІІІ ст. |
| title_sort | російська мілітаризація київщини у хvііі ст. |
| topic | Військово-історична регіоналістика |
| topic_facet | Військово-історична регіоналістика |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/160608 |
| work_keys_str_mv | AT skripnika rosíisʹkamílítarizacíâkiívŝiniuhvíííst AT skripnika rossiiskaâmilitarizaciâkievŝinyvhvííív AT skripnika russianmilitarizationofkyivregionin18thcentury |