100-річний ювілей нереалізованої ідеї: концепція "Балто-Чорноморського союзу" в працях Степана Рудницького і сучасні перспективи
У статті проаналізовано передумови, які викликали необхідність
 розробки концепції співпраці різних країн Балтійсько-Чорноморського
 регіону на початку ХХ ст. Розглянуто основні ідеї «Балтійсько-Понтійської
 федерації», викладені і розвинуті у низці праць Степана Рудницького....
Saved in:
| Published in: | Регіональна історія України |
|---|---|
| Date: | 2018 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
2018
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/160790 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | 100-річний ювілей нереалізованої ідеї: концепція "Балто-Чорноморського союзу" в працях Степана Рудницького і сучасні перспективи / О. Ковалевська // Регіональна історія України: Зб. наук. ст. — К.: Інститут історії України НАН України, 2018. — Вип. 12. — С. 329-345. — Бібліогр.: 16 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860122810502873088 |
|---|---|
| author | Ковалевська, О. |
| author_facet | Ковалевська, О. |
| citation_txt | 100-річний ювілей нереалізованої ідеї: концепція "Балто-Чорноморського союзу" в працях Степана Рудницького і сучасні перспективи / О. Ковалевська // Регіональна історія України: Зб. наук. ст. — К.: Інститут історії України НАН України, 2018. — Вип. 12. — С. 329-345. — Бібліогр.: 16 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Регіональна історія України |
| description | У статті проаналізовано передумови, які викликали необхідність
розробки концепції співпраці різних країн Балтійсько-Чорноморського
регіону на початку ХХ ст. Розглянуто основні ідеї «Балтійсько-Понтійської
федерації», викладені і розвинуті у низці праць Степана Рудницького.
Обґрунтовано особливості позиції вченого щодо включення одних і виключення інших країн до складу союзу. Окреслено основні перспективи
імовірності розвитку співпраці в межах регіону у майбутньому.
В статье проанализированы предпосылки, которые вызвали необходимость разработки концепции
сотрудничества разных стран Балтийско-Черноморского региона в начале
ХХ ст. Рассмотрены основные идеи «Балтийско-Понтийской федерации»,
изложенные в работах Степана Рудницкого. Обоснованы особенности
позиции ученого относительно включения одних и исключения других
стран в состав союза. Намечены основные перспективы возможного
сотрудничества в рамках региона в будущем.
The article analyzes the preconditions that caused the
necessity of developing a concept of cooperation between the Baltic Sea and the
Black Sea region at the beginning of the 20th century. The author considered
the main ideas of the Baltic-Pontic Federation, described and developed in a
number of works by Stepan Rudnytsky. She substantiated the peculiarities of
the position of the scientist regarding the inclusion of some and the exclusion of
other countries in the union. She also outlined the main prospects for the
development of cooperation within the region in the future.
|
| first_indexed | 2025-12-07T17:40:28Z |
| format | Article |
| fulltext |
329
1
0
0
Lр
іч
н
и
й
ю
в
іл
ей
н
ер
еа
л
ізов
а
н
ої ід
еї: к
он
ц
еп
ц
ія
«Б
а
л
т
оLЧ
ор
н
ом
ор
сь
к
ого сою
зу»
УДК 327.7 (477+438) «Рудницький»
Ольга Ковалевська
100LРІЧНИЙ ЮВІЛЕЙ НЕРЕАЛІЗОВАНОЇ
ІДЕЇ: КОНЦЕПЦІЯ «БАЛТОL
ЧОРНОМОРСЬКОГО СОЮЗУ»
В ПРАЦЯХ СТЕПАНА РУДНИЦЬКОГО
І СУЧАСНІ ПЕРСПЕКТИВИ
У статті проаналізовано передумови, які викликали необхідність
розробки концепції співпраці різних країн Балтійсько�Чорноморського
регіону на початку ХХ ст. Розглянуто основні ідеї «Балтійсько�Понтійської
федерації», викладені і розвинуті у низці праць Степана Рудницького.
Обґрунтовано особливості позиції вченого щодо включення одних і ви�
ключення інших країн до складу союзу. Окреслено основні перспективи
імовірності розвитку співпраці в межах регіону у майбутньому.
Ключові слова: Степан Рудницький, Балтійсько!Чорноморський со!
юз, Міжмор’я, Україна, Польща, Крим, країни Балтії, Білорусь.
Якщо не брати до уваги старий концепт творців Речі Поспо�
литої, як держави «від моря до моря» (1569), а також проект
«Гадяцької унії» (1658), за яким українські терени під назвою
«Великого князівства Руського» могли би стати повноцінною учас�
ницею союзу «трьох народів», концепція «Міжмор’я», як реальний
геополітичний союз країн Центральної та Східної Європи, вперше
була сформульована на початку ХХ ст. Вона виникла в умовах
Першої світової війни, мала кілька назв, являла собою різні
варіанти втілення і різних авторів, які прагнули її використати для
обґрунтування права на незалежність новопосталих у 1918 році
держав: Польщі, Литви, України, Латвії, Чехо�Словаччини, Фін�
ляндії тощо. Відтак відзначення у 2018 році 100�річчя відродження
незалежності більшості держав регіону, з одного боку, а також
визнання втрати аналогічних шансів Україною, осмислення при�
чин цієї трагедії, необхідність розробки сучасної стратегії побудови
партнерських стосунків із сусідами, з іншого, — роблять аналіз
наукової спадщини українських вчених та мислителів надзвичайно
актуальним. Особливе місце серед тих, хто 100 років тому об�
ґрунтовував ідею проголошення незалежності української держави,
а також доводив необхідність створення геополітичних союзів для
відстоювання її самостійності, був Степан Львович Рудницький
(1877–1937). Саме тому мета цієї статті полягає в осмисленні
© Регіональна історія України. Збірник наукових статей. Випуск 12. — С. 329–345 © О. Ковалевська, 2018
330
О
л
ь
га
К
ов
а
л
ев
сь
к
а
поглядів вченого, аналізі переваг та вад його бачення Балто�
Чорноморського союзу, проясненні особливостей його позиції, а
також окресленні імовірних перспектив розвитку цієї ідеї у май�
бутньому.
Ще наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття проблемою номер
один, якою переймалися українські інтелектуали та політичні діячі,
було питання будучини українського народу. Незважаючи на те, що
сам народ ще був розділений між двома імперіями, а українська
політична думка по обидва боки російсько�австрійського кордону
ще не виходила поза межі мрій про автономію чи федерацію, вже
знайшлися ті, хто мислив іншими категоріями. Йдеться про по�
одиноких, але найактивніших та сміливих представників україн�
ської інтелігенції, які вже не бачили іншого шляху розвитку свого
народу, крім соборності українських земель (ідея «всеукраїнства») та
політичної самостійності (ідея створення власної національної
держави).
Першим свій ідеал чітко й однозначно описав Юліан Бачин�
ський (1870–1940) у праці «Україна irredenta» (1895). На його
переконання, досягнення усіх мрій та реалізації усіх ідеалів укра�
їнського народу стало би можливим лише за умови його повної
політичної самостійності та повного необмеженого права вирішу�
вати усі справи, які його стосуються1. Аналізуючи текст праці
Бачинського та оцінюючи його значення, Іван Франко писав про те,
що для нього вона важна не лише «як факт нашого політичного
життя, як прояв національного почуття і національної свідомості»,
але й як праця, з якої ставало чітко зрозуміло, що «потреба полі�
тичної самостійности України», то справа порядку денного політич�
ного життя усієї Європи2.
Ідею самостійності та незалежності соборної України підхопив і,
по�своєму, обґрунтував Микола Міхновський (1873–1924) у своїй
знаменитій праці «Самостійна Україна» (1900). Аналізуючи при�
чини того історичного «антракту», що стався в історії українського
народу від 1654 року, він цілком слушно заявляв про те, що «коли
справедливо, що кожна нація з огляду на міжнародні відносини
хоче виливатись у форму незалежної, самостійної держави, коли
справедливо, що тільки держава одноплемінного національного
змісту може дати своїм членам нічим не обмежовану змогу все�
стороннього розвитку духовного і осягнення найліпшого матеріаль�
ного гаразду: коли справедливо, що пишний розцвіт індивідуаль�
ности можливий тільки в державі, для якої плекання індивіду�
——————
1 Бачинський Ю. Україна irredenta. 3-є вид. — Берлін, 1924. — Електронний
ресурс. — Режим доступу: http://chtyvo.org.ua.
2 Дорошенко В. Значіння «України irredent-и» в історії розвитку української
національної свідомості // Бачинський Ю. Україна irredenta. — Там само.
331
1
0
0
Lр
іч
н
и
й
ю
в
іл
ей
н
ер
еа
л
ізов
а
н
ої ід
еї: к
он
ц
еп
ц
ія
«Б
а
л
т
оLЧ
ор
н
ом
ор
сь
к
ого сою
зу»
альности є метою — тоді стане зовсім зрозумілим, що державна
незалежність є національним ідеалом у сфері міжнаціональних
відносин»3.
Таким чином, протягом доволі короткого часу від 1895 до 1900
року у працях найбільш передових представників української
інтелігенції обох «Україн», була окреслена головна мета («Одна,
єдина, нероздільна, вільна Україна від гір Карпатських аж по
Кавказькі»4) й основні політичні завдання для лідерів та пересічного
загалу українського суспільства: політична, економічна, соціальна
самостійність, духовна свобода, недопущення панування чужинців
на своїй землі, вирішення «українського питання» в контексті май�
бутнього Європи, а також вирішення проблем з сусідами (Росія,
Польща, Австрія).
На жаль, повільний, але невпинний рух мешканців і підавст�
рійської і підросійської України до усвідомлення необхідності
створення політичної української нації, тобто без огляду на те, «чи
це автохтон�Українець, чи колоніст: Великорос, Поляк, Жид чи
Німець», яких об’єктивно мав об’єднати «спільний інтерес», пере�
творивши їх на «патріотів»5, був перерваний Першою світовою
війною (1914–1918). Українці та їхні політичні провідники, тепер
вже по обидва боки фронту, зустріли цю подію непідготовленими.
Більшість тогочасних політичних діячів захопилася соціалістич�
ними ідеями, а разом із ними ідеями «областничества», автономії та
федерації, ідеями створення «української пролетарської республіки»
у союзі з іншими народами. Мало хто на той час розумів, що війну
можна було з успіхом використати не у вузькопартійних цілях, а в
інтересах усього народу. Голоси Бачинського та Міхновського про
необхідність боротьби за самостійність почули лише одиниці.
Серед них опинився й Степан Рудницький, який окрім щирого і
завзятого відстоювання необхідності проголошення самостійної
української держави в етнічних межах, першим почав говорити й
писати про пошук союзників, з якими б українцям було «по дорозі»
до своєї незалежності. Відтак вів став першим, хто з українських
інтелектуалів, озвучив необхідність створення Балтійсько�Чорно�
морського союзу6, як гарантії недоторканості українських теренів та
незалежності української держави.
——————
3 Міхновський М. Самостійна Україна (Передрук з видання Ю. Колларда,
1948), 2012. — С. 2–3.
4 Там само. — С. 11.
5 Бачинський Ю. Україна irredenta. — С. XXV.
6 Хилько М. Питання геополітичного призначення України у працях акаде-
міка С. Рудницького // Україна просторова в концепційному окресленні Степана
Рудницького. — К., 2003. — С. 97–106; Булгаков В. Степан Рудницький —
332
О
л
ь
га
К
ов
а
л
ев
сь
к
а
Розробка концепції Балтійсько�Понтійської федерації7, здійс�
нена Степаном Рудницьким у цілій низці праць протягом 1914–
1923 років8, заслуговує на особливу увагу, оскільки вона спиралася
не лише на традиції спільного життя та пережитого досвіду тих
народів, які здавен�давен мешкали у великому регіоні «від Бал�
тійського до Чорного моря». Його обґрунтування спиралося на
глибокі знання вченого�географа, який прагнув використати не
лише історичні особливості країн регіону, але й його чіткі гео�
графічні межі.
Степан Рудницький (1877–1937) був видатним вченим, істори�
ком, фундатором української географічної науки, засновником
української геополітики, фаховим картографом, який все своє
життя присвятив розвиткові української науки та боротьбі за
незалежну українську державу.
З початком Першої світової війни українці, як і інші бездержавні
народи Європи, отримали можливість заявити свої права на ство�
рення власної держави. Однак без обґрунтованих географічних
уявлень про те, що слід вважати українськими територіями, про
розселення представників українського народу, без наукового під�
ходу при виборі столиці майбутньої держави, об єктивної оцінки
ресурсів та людського потенціалу, здійснити це було неможливо.
Саме тому Степан Рудницький доклав чимало зусиль заради того,
аби довести самим українцям, а також представникам провідних
країн тогочасного світу, що Україна й українці є, а їхнє право на
власну державу є законним (Курсив — О.К.).
Вчений неодноразово публікував брошури українською, росій�
ською, німецькою та англійською мовами про українське Полісся,
про Лемківщину та Холмщину, про Кубанську та Каспійську
Україну, про Зелений Клин на Далекому Сході. Предметом особ�
теоретик «Чорноморсько-Балтійського» геополітичного вектора України // Там
само. — С. 107–115.
7 Саме так називав його Рудницький у своїх працях.
8 Відстоювання ідеї створення та розбудови самостійної соборної Україн-
ської держави, а також ідею «Балтійсько-Понтійського союзу» Степан Руд-
ницький розвивав у багатьох своїх працях, найважливішими з яких є: «Україна,
Польща і Литва з військово-географічного погляду», «Східна арена воєнних
дій», «Чому це так?», «Дотеперішні територіальні втрати України», «Відповідь
на лист С. Шелухіна», «Географічне становище Галичини та її політична доля»,
«Галичина й нові держави Європи», «Економічні основи галицької держав-
ності», «Політично-географічні анальогії між Галичиною і Швайцарією»,
«Політично-географічне й економічно-географічне значіння Східної Галичини
для розв’язання проблємів Східної Європи», «Галичина і Соборна Україна»,
«Чому ми хочемо самостійної України», «Огляд національної території
України», «Українська справа зі становища політичної географії», «До основ
українського націоналізму» та ін.
333
1
0
0
Lр
іч
н
и
й
ю
в
іл
ей
н
ер
еа
л
ізов
а
н
ої ід
еї: к
он
ц
еп
ц
ія
«Б
а
л
т
оLЧ
ор
н
ом
ор
сь
к
ого сою
зу»
ливої уваги Степана Рудницького був Крим. Ще у далекому 1923 р.
вчений писав про те, що Крим є безсумнівною інтеґральною
частиною України. Крим був нерозривно пов’язаний з Україною як
численними шляхами сполучень, так економічно, історично та
культурно9. Саме тому, на думку вченого, відлучення Криму від
України не могло мати ніяких наукових чи практично!економічних
основ (Курсив — О.К.).
Обґрунтовуючи права українців на соборну державу, Руд�
ницький не міг не звернути увагу на потенційні загрози для
незалежної України з боку її сусідів. Намагаючись відсторонитись
від проявів політики «централістичної Росії й імперіалістичної
Польщі», вчений пропонував українцям виступити ініціаторами
створення «Балтійсько�Понтійської (Балтійсько�Чорноморської) фе�
дерації», яка б складалася з Фінляндії, Естонії, Латвії, Литви,
Білорусі і України10. Це геополітичне утворення дало б можливість
українцям, з одного боку, захиститись від територіальних претензій
поляків і росіян, з іншого — дозволило б у союзі з неслов’янськими
народами забезпечити власну окремішність і відстояти власну
політичну спроможність вважатися цілком самодостатньою на!
цією та суверенною державою (Курсив — О.К.).
Мета цього союзу повинна була полягати у тому, аби стати
буферною зоною між Німеччиною та Росією і сприяти формуванню
спільних підходів держав блоку до проблеми протидії німецьким та
російським імперіалістичним впливам. Це питання було доволі
актуальним як напередодні, так і під час Першої світової війни.
Водночас після 1918 року Рудницького непокоїли спроби віднов�
леної Польської держави розширити свої кордони до меж 1772 року.
Тому він не поспішав включати Польщу до складу «Міжмор’я». На
його переконання Польська держава в своїх етнічних межах на�
лежала до центрально�європейського регіону. Лише перебування у
її складі західноукраїнських та західнобілоруських земель пере�
творювало цю країну на центрально�східноєвропейську державу11.
Степан Рудницький уточнював та поглиблював основні поло�
ження своєї концепції не лише у контексті аналізу наслідків Великої
——————
9 Рудницький С. Огляд національної території України. — Берлін, 1923.
10 Рудницький С. Українська справа зі становища політичної географії //
Степан Рудницький (1877–1937). Історія. Геополітика. Географія / Укладач, авт.
передмови, коментарів, упоряд. візуальних матеріалів О. Ковалевська, переклад
з нім., чеськ., рос. І. Андрущенко. В 5-х кн. — Кн.2. Геополітика. — К., 2017. —
С. 425.
11 Рудницький С. Огляд національної території України. — Берлін, 1923;
Рудницький С. Українська справа зі становища політичної географії. — Берлін,
1923.
334
О
л
ь
га
К
ов
а
л
ев
сь
к
а
війни (1914–1918). Ця тема залишалася актуальною для нього й в
контексті міжвоєнного часу та його загроз.
Майже у 20�ти геополітичних працях12 вченого було обґрун�
товано цілу низку важливих тез. Головними серед них були такі:
1) український народ, розділений між Австро�Угорською та Росій�
ською імперіями, є народом поневоленим, що впливає на його
економічне та соціальне становище, рівень освіти та свідомості;
2) війна дає шанс українцям, загальна кількість яких на той час
становила 40 млн населення13, проголосити власну соборну
державу; 3) єдиним принципом визначення кордонів майбутньої
держави повинен бути лише етнічний14, а не політичний; 5) при
усіх спільних рисах матеріальної і духовної культури між україн�
цями, білорусами, поляками та росіянами, відмінностей між ними
значно більше, ніж може здаватися; 6) український народ — це
цілком самостійний народ з унікальною і неповторною власною
мовою, культурою, традиціями, історією; 7) український народ
здавна жив, живе і житиме, навіть якщо хтось буде заперечувати
цей факт; 8) внаслідок свого «окрайного положення» Україна
мусить йти своїм власним, своєрідним шляхом розвитку,
цілком відмінним від шляху держав Європи й Азії15.
Різко критикуючи політичний меморандум, який українська
делегація презентувала на мирній конференції в Парижі (1919),
обґрунтовуючи перед світовою спільнотою право українців на
власну державу, Степан Рудницький, звертаючись до голови укра�
їнської делегації Сергія Шелухіна заявив, що добросовісний «дип�
ломатичний географ» мусив представити перед світовою спіль�
нотою якнайдокладніший «обсяг територіальних претензій своєї
держави»16. Відтак, керуючись етнічним принципом і тогочасними
статистичними відомостями щодо розселення українців в Східній
——————
12 У другій книзі видавничого проекту «Степан Рудницький (1877–1937).
Історія. Геополітика. Географія» (К., 2017–2018) представлено 17 праць.
13 Ця цифра за свідченнями самого Рудницького включала не лише меш-
канців підавстрійської України (Галичина, Буковина, Закарпаття) та населення
9-ти підросійських губерній, але й українців, які проживали в межах Північно-
Західного краю Російської імперії (нинішня територія Білорусі), в передкавказзі
(на теренах між узбережжями Азовського та Чорного й Каспійського морів), на
території Середньої Азії, Казахстану й Далекого Сходу.
14 Звертаємо увагу, що в оригінальних текстах С. Рудницького використано
термін «етнографічний», хоча по суті має бути «етнічний», тобто такий, що має
відношення до певного народу, нації в цілому.
15 Ковалевська О. Степан Рудницький та його науковий доробок // Степан
Рудницький (1877–1937). Історія. Геополітика. Географія. — Т. 1. — К., 2017. —
С. 33.
16 Рудницький С. Відповідь на лист д. С. Шелухіна // Воля. — 1920. — Т. 3. —
Ч. 1. — С. 17–20.
335
1
0
0
Lр
іч
н
и
й
ю
в
іл
ей
н
ер
еа
л
ізов
а
н
ої ід
еї: к
он
ц
еп
ц
ія
«Б
а
л
т
оLЧ
ор
н
ом
ор
сь
к
ого сою
зу»
Європі, Рудницький зарахував до українських територій значні
терени від Східних Карпат по Кавказ і Каспійські степи, зокрема,
Галичину, Буковину, Закарпаття, Холмщину, Полісся, Слобожан�
щину, Бесарабію, Донську, Кавказьку й Каспійську Україну, а також
наголосив на важливості українських колоній в Євразії, в межах
тогочасних російських губерній. Його загальним висновком було
твердження: Україна, збудована як держава в етнічних кордонах,
була б великою державою, яка б за розміром території стояла на
другому місті в Європі (850 000 км2), а за кількістю населення — на
третьому (41 724 000 млн на 1920 р.)17. Такі висновки вченого, об�
ґрунтовані цілою низкою суто географічних аргументів, підкріп�
лених цифрами тогочасної офіційної статистики Австро�Угорщини
та Росії, не могли не викликати заперечення як з боку поляків, так і
з боку росіян. Не менший спротив чинили й європейські політики,
які виявилися абсолютно не обізнаними з станом «українського
питання».
Заявивши про імовірні територіальні претензії українців, у
випадку позитивного вирішення питання про можливість появи
незалежної української держави вже на початку ХХ століття,
Рудницький цілком розумів, який спротив це може викликати з боку
щойно посталої Другої Речі Посполитої, Білоруської Народної Рес�
публіки і, звичайно, Радянської Росії. Тому він спеціально наголосив
на тому, що висловлені ним теоретичні територіальні претензії, не
будуть означати реальних вимог українців на включення до кор�
донів своєї держави земель, заселених українцями, що входили до
складу інших держав. Навпаки, вчений заявив про необхідність
співпраці багатьох народів, які віками жили поруч. Їм потрібно було
забезпечити усі права для розвитку мови, культури, релігії.
Прикладом того, як Степан Рудницький пропонував вирішувати
існуючі проблеми налагодження взаємовідносин з сусідами, не
шкодячи інтересам самих українців, стали його багаторазові заяви
про необхідність розвитку національної освіти, науки і релігійної
толерантності, про обов’язок кожного «інтелігентного і свідомого
українця» бути спроможним відстоювати державну самостійність і
окремішність українського народу, спираючись на поважні наукові
аргументи.
Найкращим варіантом співіснування та взаємодії між різними
поневоленими народами, які прагнули створення власних держав
на уламках колишніх імперій, Рудницький вважав саме створення
«Балтійсько�Понтійської (Балтійсько�Чорноморської) федерації».
Вперте небажання вченого включати Польську державу до
складу Балтійсько�Чорноморського блоку було викликано цілою
низкою об’єктивних та суб’єктивних причин. З одного боку,
——————
17 Рудницький С. Огляд національної території. — Відень, 1923.
336
О
л
ь
га
К
ов
а
л
ев
сь
к
а
Рудницький підходив до проблеми створення такого геополітичного
блоку як класичний географ, обґрунтовуючи існування чітких
природних кордонів між регіонами Центральної та Східної Європи.
Крім того, на його думку, Польща заздалегідь повинна була бути
виключена зі складу федерації через небезпеку з боку «польського
імперіалізму» не лише для українців, але й для білорусів, литовців і
латишів18. З іншого — існувала ціла низка причин суто особистого
характеру, які мали значення для вченого і заважали йому бути
неупередженим. По�перше, це була війна Польщі проти Західно�
української Народної республіки. По�друге, закріплення польської
влади у Львові та як наслідок цього — звільнення Рудницького з
Львівського університету та вимушена еміграція. По�третє, постійні
контакти та тісна співпраця з представниками західноукраїнських
еміграційних кіл, які обумовили не лише особливості його полі�
тичних переконань, але й деякі наукові висновки. Під тиском цих
поглядів та життєвих обставин Рудницький вже наприкінці 1920�х
років погодився на співпрацю з радянською владою і прийняв
запрошення повернутися в Україну. Влада запропонувала вченому
очолити кілька наукових інституцій у Харкові — столиці тодішньої
Радянської України, а також розпочати підготовку нових наукових
кадрів для радянської науки. Прийнявши рішення співпрацювати з
радянським урядом України, Рудницький не міг прихильно ста�
витися до Польщі19. І саме тому він не міг прийняти ані концепцію
Йозефа Пілсудського, ані концепцію Романа Дмовського20, які зачі�
пали долю західноукраїнських земель.
Відомо, що Пілсудський планував створення мережі незалежних
держав, суміжних з Польщею, які відділили б Другу Річ Посполиту
від Радянської Росії широким кордоном. У результаті навколо
Польщі повинні були постати незалежні Литва, Білорусь та Україна,
які б були пов’язані з Польщею військовим союзом, орієнтованим
проти щойно утвореної Російської Федерації21. Зрозуміло, що сама
——————
18 Рудницький С. Українська справа зі становища політичної географії //
Степан Рудницький (1877–1937). Історія. Геополітика. Географія. — Кн. 2. —
С. 426.
19 Це підтверджується змістом цілої низки документів та публікацій 1920–
1939 років (Докладніше дивись: Україна–Польща 1920–1939 рр.: З історії дип-
ломатичних відносин УССР з Другою Річчю Посполитою): Документи і мате-
ріали. — К., 2012.
20 Новікова К., Трибус В. Архітектори Міжмор’я // Український тиждень. —
2016. — № 36 (460). — С. 27–30.
21 Загалом очільник Польщі прагнув об’єднати Польщу, Чехо-Словаччину,
Угорщину, Румунію, Югославію, Молдову, Латвію, Естонію, Литву, Білорусь та
Україну в межах партнерського блоку держав, який би протистояв Росії та
Німеччині.
337
1
0
0
Lр
іч
н
и
й
ю
в
іл
ей
н
ер
еа
л
ізов
а
н
ої ід
еї: к
он
ц
еп
ц
ія
«Б
а
л
т
оLЧ
ор
н
ом
ор
сь
к
ого сою
зу»
Польща повинна була відігравати у цьому федеративному союзі
провідну роль.
Натомість Роман Дмовський був противником створення такого
союзу. Він вважав, що на сході до складу Другої Речі Посполитої не
варто включати занадто багато земель. Лише стільки, аби польське
населення на тих теренах домінувало, а національні меншини
можна було би якнайшвидше сполонізувати.
Незважаючи на те, що сам Рудницький з названих вище причин
не хотів включати Польську державу до складу запропонованого
ним варіанту Балтійсько�Чорноморського союзу, сама по собі ідея
виявилася надзвичайно актуальною та багатовимірною. І знайшла
своє продовження і кілька варіантів інтерпретації у ХХ столітті.
Зокрема, ідею союзу ще у 1919 році підтримав голова Міністерства
закордонних справ Латвії Зігфрід Мейєровіц, який закликав в ме�
жах Балто�Чорноморського блоку створити оборонний союз, інте�
грувати економічні системи, запровадити спільну валюту і прий�
няти політичну конвенцію про взаємну підтримку та спільну зов�
нішню політику, забезпечити вільний шлях від Балтійського до
Чорного моря22.
Наприкінці 1930�х і початку 1940�х ідея союзу земель, що
лежать між Балтійським, Чорним, Егейським і Адріатичним моря�
ми була відроджена урядом Польщі у вигнанні під керівництвом
Владислава Сікорського. У 1960�х роках політик і публіцист Єжи
Гедройц і політолог Юліуш Мірошевський адаптували концепцію
«Міжмор’я» до геополітичної реальності післявоєнного світу в своїй
доктрині ULB («Україна, Литва, Білорусь» — О.К.), викладеної на
сторінках польського журналу «Культура» в 1974 році.
На початку 1990�х років концепція «Міжмор’я» стала співзвуч�
ною ідеї екс�президента Польщі Леха Валенси — «НАTO�біс». У бе�
резні 1993 року в Польщі була опублікована книга Томаша Шча�
паньского «Міжмор’я», в якій автор дав геополітичну характерис�
тику регіону, розглянув різні варіанти формування Балтійсько�
Чорноморського союзу і заявив про імовірні відносини блоку з
Росією, Західною Європою і Скандинавією. Однак слід відзначити,
що водночас зі спробами надати концепції «Міжмор’я» нового
змісту, почала вихолощуватися її початкова ідея, відбита, зокрема,
у працях Степана Рудницького. Нагадаю, що «Балтійсько�Чорно�
морський союз» за задумом українського вченого, мав допомагати
щойно проголошеним у 1918–1919 роках незалежним державам
Європи протистояти агресії з боку Росії та Німеччини. Достатньо
уважно придивитися до конфігурації тогочасних кордонів імовір�
——————
22 Волович О. Балто-Чорноморський Союз: перспективи реалізації. —
Електронний ресурс. — Режим доступу: http://bintel.com.ua/uk/article/volodich-
balto.
338
О
л
ь
га
К
ов
а
л
ев
сь
к
а
ного союзу у складі Фінляндії, Естонії, Латвії, Литви, Білорусі,
України, при відсутності штучно вклиненої «ворожої» території,
якою після закінчення Другої світової війни, стали терени Калі�
нінградської області Російської Федерації, аби зрозуміти, що цей
союз дійсно мав стати надійним буферним пасом. З одного боку, він
мав утримувати усі країни�учасниці однією спільною Балто�Чор�
номорською віссю, а з другого — виступати надійним захистом для
країн Західної Європи, і, перш за все, самої Польщі. І хоч умовний
спосіб не може бути застосований до історичних подій, цілком
імовірно, що саме небажання європейських політиків початку
ХХ ст. підтримати незалежність України, а також неуважне став�
лення до ідеї «Міжмор’я» саме у викладі Рудницького, призвело і до
розділу Польщі у 1939 році23, і до розриву монолітності «геополі�
тичного пасу» «калінінградським клином», і до появи буферної зони
у вигляді країн «народної демократії» вздовж кордону СРСР та
багатьох інших проблем.
Повертаючись до ідеї імовірної реанімації ідеї «Міжмор’я» вже в
умовах кінця ХХ ст., слід звернути увагу на геополітичні альтер�
нативи 1990�х років. Перш за все, це стосується створення у 1991
році «Вишеградської четвірки» (V4) у складі Польщі, Чехії, Словач�
чини та Угорщини. Метою створення цієї групи стала інтеграція
країн�учасниць до євроатлантичних структур. Актуальність цієї
мети на той час була очевидною, але, як показав час, коротко�
тривалою і малоперспективною. Спільність інтересів розпалася,
щойно Польща, Чехія та Угорщина стали членами НАТО, у той час,
як в Словаччині на певний період запанував так званий «м’який
авторитаризм», який обумовив відсунення вступу цієї країни до
Альянсу24. Протягом 1992–1998 рр. зустрічі очільників країн V4
стали нерегулярними, а з 2009 р. намітився фактичний занепад
блоку. Ще більше на поступове розходження інтересів країн
«Вишеградської четвірки» вплинув вступ Словаччини в зону євро,
попри опір з боку інших країн�учасниць25. Відтак з того часу
фактичний розпад V4 як неформального геополітичного об’єднання
став неминучим і природним процесом, особливо з огляду на те, що
——————
23 Цікаво, але вірогідність Другої світової війни Рудницький передрікав ще
у 1927 році, коли писав: «світова війна хоч і принесла людству втрати на всіх
ділянках життя, та не втихомирила боротьби між класами, народами, держа-
вами, господарськими системами. Навпаки ця ворожнеча ще загострилася.
Великі війни не за нами, а перед нами…» // Рудницький С. Оборона краю й
навчання географії // Культура і побут: додаток до газети «Вісті ВУЦВК». —
Харків, 1927. — № 32. — С. 1. Курсив Рудницького (!).
24 Польща, Чехія та Угорщина стали членами НАТО у 1998 році, а Сло-
ваччина — у 2004 р.
25 Логінов Я. Вишеградська четвірка: кінець ілюзій. — Електронний ресурс. —
Режим доступу: https://dt.ua/article/print/international/vishegradska-chetvirka.
339
1
0
0
Lр
іч
н
и
й
ю
в
іл
ей
н
ер
еа
л
ізов
а
н
ої ід
еї: к
он
ц
еп
ц
ія
«Б
а
л
т
оLЧ
ор
н
ом
ор
сь
к
ого сою
зу»
всередині союзу не відбулася інтеграція на рівні суспільств. Події
2013–2014 рр. в Україні продемонстрували подальше розходження
зовнішньополітичних позицій країн�учасниць і через різну їх
оцінку, і через вибір стратегічних партнерів (Німеччина або Росія), і
навіть через територіальні претензії однієї країни блоку до іншої
(зокрема, претензії Угорщини до Словаччини). Відтак будь�які
заяви українських політиків про перспективи співпраці України з
країнами «Вишеградської четвірки» у форматі V4+1, або навіть
перетворення V4 на V5, є лише заявами про наміри26. Така спів�
праця може бути лише тимчасовою та ситуативною, і лише за
умови відсутності ускладнень у міжнародних відносинах між
країнами�членами союзу, що в умовах 2018 року вже є неакту�
альним. Отже, геополітичне утворення під назвою «Вишеградська
четвірка», виконавши свої завдання, вже давно втратило свою
зовнішньополітичну привабливість. Однак сам факт його появи і
побудови на виключно тимчасовій спільності інтересів незначної
групи учасників, на роки загальмувало відродження ідеї «Міжмор’я»,
в кордонах, запропонованих колись Рудницьким.
Виходячи з цього, цілком логічним уявляється утворення у 1997
році такої структури, як ГУАМ27. Якщо V4 не бачила Україну своїм
постійним членом, то їй варто було шукати собі союзників в іншому
напрямку. Тим більше, що ГУАМ не лише складався з більш близь�
ких країн колишнього Радянського Союзу та був антиросійськи
зорієнтованим. Це об’єднання складалося з держав, які тяготіли до
акваторії Чорного моря. Рудницький у кількох своїх працях неод�
норазово наголошував на особливому значенні цього моря для
історичної долі та політичної будучності України. Підкреслюючи
роль і значення Чорного моря, Степан Рудницький зазначав, що
воно є «єдиним добрим природним кордоном України»28. Щоб вести
діалог із Заходом (зокрема, з Польщею) та Сходом (тобто з Росією) і
відстоювати власні інтереси, Україна має спертися на своє чорно�
морське узбережжя. Тому, вважав він, самостійність української
——————
26 «Вишеградська» четвірка може перетворитися на «п’ятірку» — Поро-
шенко. — Електронний ресурс. — Режим доступу: https://www.pravda.com.ua/
news.
27 Організація за демократію та економічний розвиток ГУАМ — це регіо-
нальне об’єднання чотирьох держав: Грузії, України, Азербайджану, та Мол-
дови. В основі утворення цієї форми співпраці лежить єдність позицій країн із
подібними політичними й економічними зовнішніми орієнтаціями. Організація
була створена для протистояння впливу Росії в регіоні й отримала підтримку
США.
28 Рудницький С. Українська справа зі становища політичної географії //
Степан Рудницький (1877–1937). Історія. Геополітика. Географія. — Кн. 2. —
С. 392.
340
О
л
ь
га
К
ов
а
л
ев
сь
к
а
держави не мислима без Криму29. Саме із Причорномор’я та цього
півострова розходяться вигідні й зручні шляхи на Балкани, Кавказ,
до Передньої Азії, тобто загалом у Південну Європу, Азію та Північну
Африку. Отже, щоб бути міцною та незалежною державою, Україна
повинна міцно триматися за ті геополітичні переваги, які має, і
використовувати їх для блага своїх громадян. Зрозуміло, що Пре�
зидент України Леонід Кучма, який підписав «Заяву Президентів
Азербайджанської Республіки, Грузії, Республіки Молдова, України і
Республіки Узбекистан»30, навряд чи керувався висновками праць
Степана Рудницького. Однак це не заперечує значимості для
України Чорного моря та пріоритетної співпраці з країнами чор�
номорського регіону, про що свого часу в різний спосіб заявляли як
вчитель Рудницького — Михайло Грушевський (у праці «Орієнтація
чорноморська», 1918), так і його послідовник — Юрій Липа (у праці
«Чорноморська доктрина», 1940).
Водночас з пошуком вірогідних союзників та утворенням нових
геополітичних блоків та об’єднань, політики країн Балто�Чорно�
морського регіону не полишали й саму ідею створення оновленого
союзу між Балтійським та Чорним морями. Зокрема, після дез�
інтеграції СРСР з ініціативою активізації Балто�Чорноморського
співробітництва на державному рівні виступив тодішній президент
Литви Альгірдас Бразаускас на саміті 1997 року у Вільнюсі. У 2006
року під час міжнародної конференції «Спільне бачення спільного
сусідства», що проходила у Вільнюсі і була присвячена проблемам
Балто�Чорноморського співробітництва, прем’єр�міністр Литов�
ської Республіки Казиміра Прунскенє заявила: «Я не втрачаю надії,
що Балто�Чорноморський альянс — не тільки наше історичне ми�
нуле з часів Великого Литовського князівства. Певні історичні
мотивації залишилися й досі»31. Отже, Литва була і залишається
однією з тих країн, політичне керівництво якої послідовно протягом
——————
29 Рудницький переконливо доводив, що «тепер і на будуче політично-
географічне значення Криму для України дуже велике, без володіння Кримом
вже не могутність, але й самостійність української держави мусить бути дуже
проблєматична» (Рудницький С. Українська справа зі становища політичної
географії // Степан Рудницький (1877–1937). Історія. Геополітика. Географія. —
Кн. 2. — С. 389), а також що «без Криму нема самостійної України — він
розбиває її головну основу й опору: чорноморський берег» // Там само. —
С. 511.
30 Заявление Президентов Азербайджанской Республики, Грузии, Респуб-
лики Молдова, Украины и Республики Узбекистан (від 24 квітня 1999 р. —
Електронний ресурс. — Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws.
31 Волович О. Балто-Чорноморський Союз: перспективи реалізації. —
Електронний ресурс. — Режим доступу: http://bintel.com.ua/uk/article/volodich-
balto.
341
1
0
0
Lр
іч
н
и
й
ю
в
іл
ей
н
ер
еа
л
ізов
а
н
ої ід
еї: к
он
ц
еп
ц
ія
«Б
а
л
т
оLЧ
ор
н
ом
ор
сь
к
ого сою
зу»
років заявляло і про готовність до співпраці, і про відданість Балто�
Чорноморському альянсу, у якого було значно давніше коріння.
Дещо складнішою виявилася ситуація з виявленням позиції
Білорусі. Формально після проголошення так званої «союзної
російсько�білоруської держави» ця країна автоматично «випадала» з
кола вірогідних учасників Балтійсько�Чорноморської спільности,
створюючи тим часом своєрідну географічну «діру» в конфігурації
альянсу. Водночас саме цей факт уможливлював участь у цьому
союзі Польщі, яку, як ми пам’ятаємо, Рудницький категорично
відмовлявся включати до складу буферного пасу на початку ХХ ст.
Натомість наприкінці ХХ — на початку ХХІ ст. участь цієї країни
стала необхідністю, як з суто географічних, так і з політичних
причин. Не слід забувати й про те, що, хоч офіційна Москва, ство�
ривши союзну державу між Російською Федерацією та Республікою
Білорусь, створила суттєву перешкоду на шляху відродження ідеї
«Міжмор’я», прихильники цієї концепції залишилися. Правда лише
серед опозиційних політиків. Зокрема, ще у 1992 р. ідею створення
Балтійсько�Чорноморського союзу як буферного міжнародного ут�
ворення без військових баз НАТО і Росії висунув Білоруський
Народний Фронт, очолюваний Зеноном Позняком. З часом, у 2010
році опозиційними білоруськими політиками було озвучено проект
створення «Народної Республіки» у складі Польщі, Білорусі, Литви,
Латвії та України, тобто у складі так званої «Нової Речі Поспо�
литої»32. Безумовно, «Нова річ Посполита» — це не зовсім те, що
«Балтійсько�Чорноморський союз», однак хто знає, як з часом може
змінитися сучасна розстановка політичних сил в регіоні і які нові
шанси відкриються внаслідок цього.
Повертаючись до позицій українських лідерів щодо концепції
«Міжмор’я», варто нагадати, що ще у лютому 1993 року президент
Леонід Кравчук виступив у Будапешті з ініціативою створення зони
стабільності і безпеки в регіоні Центрально�Східної Європи.
Передбачалось, що до складу цієї зони повинні були увійти держави
Балтії, Україна, Білорусь, Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина,
Австрія, а також Болгарія і Румунія. У квітні 1993 р. у Києві був
підготовлений проект створення Центрально�Східноєвропейського
простору стабільності і безпеки (ЦСПСБ), який мав діяти під гаслом
«Безпека для себе — через безпеку для всіх»33.
У 1994 року у Києві була створена Ліга партій країн Міжмор’я,
яка повинна була розвивати ідею Балтійсько�Чорноморського
альянсу як зони стабільності і безпеки. У вересні 1999 року в Ялті
відбувся саміт під назвою «Балтійсько�Чорноморське співробіт�
ництво: в інтегровану Європу ХХІ століття без ліній розподілу», під
——————
32 Там само.
33 Там само.
342
О
л
ь
га
К
ов
а
л
ев
сь
к
а
час якого обговорювалися питання активізації багатостороннього
співробітництва на просторі між двома морями. Виступаючи на
цьому саміті, екс�президент Леонід Кучма заявив, що: «Балто�
Чорноморська вісь може й повинна стати одним із консолідуючих і
стабілізуючих стрижнів нової Європи, а отже, невід’ємною її скла�
довою»34. Однак, формалізації та інституалізації Балто�Чорномор�
ського співробітництва під час саміту в Ялті не відбулося.
Від 2014 року ідея «Міжмор’я» почала набувати нового змісту у
зв’язку з агресією на сході України та анексією Криму. У 2015 році
президент Польщі Анджей Дуда заявив про намір запропонувати
главам держав Центрально�Східної Європи створити «партнер�
ський альянс держав» від Балтійського до Чорного й Адріатичного
морів. Ідею нового політичного діалогу країн, які розташовані між
Адріатикою та Балтикою підтримала і президент Хорватії Колінда
Ґрабар�Кітарович під час зустрічі з польським президентом у
Кракові 8 вересня 2015 року35. Однак при ґрунтовнішому аналізі
висловлювань різних сучасних європейських політиків, стає зрозу�
мілим, що їхнє бачення суттєво відрізняється і від концепції
«Балтійсько�Чорноморського союзу» Рудницького, і від концепції
«Międzymorza» Пілсудського36. Якщо класичне «Міжмор’я» за Руд�
ницьким мало включати Фінляндію, країни Балтії, Білорусь і
Україну, то його сучасний варіант, як вже зазначалося, мав би
виключити Білорусь, натомість включити Польщу. Водночас існу�
ють й інші варіанти створення «Міжмор’я», але вже не як Бал�
тійсько�Чорноморського, а Балтійсько�Адріатичного союзу, який би
виключав участь у ньому небезпечних для Європи Білорусі та
України, однак включав би країни Балтії, Польщу, Чехію, Словач�
чину, Угорщину, Словенію, Хорватію, Боснію і Герцоговину та
можливо Сербію.
Чи не востаннє проблеми та перспективи розвитку політичної,
економічної та культурної співпраці в Балтійсько�Чорноморському
регіоні обговорювалися в червні 2018 року під час міжнародної
конференції «Рік 1918 у Литві та Польщі з сучасної перспективи
Центрально�Східної Європи: історія, політика і культура»37, при�
свяченій 100�річчю проголошення незалежності Литви та Польщі.
——————
34 Там само.
35 Prezydent Andrzej Duda steruje ku Międzymorzu. — Електронний ресурс. —
Режим доступу: http://www.fronda.pl.
36 Польські журналісти частіше апелюють до авторитету та ідей Йозефа
Пілсудського, оскільки з ідеями Рудницького вони переважно не знайомі. До
того ж, навіть якби вони дізналися про інтерпретацію «Міжмор’я» українським
вченим, вона би їх не задовольнила, бо не передбачала включення до цього
альянсу Другої Речі Посполитої.
37 Конференція проходила у приміщенні Литовської Національної бібліо-
теки імені Мартінаса Мажвідаса у Вільнюсі.
343
1
0
0
Lр
іч
н
и
й
ю
в
іл
ей
н
ер
еа
л
ізов
а
н
ої ід
еї: к
он
ц
еп
ц
ія
«Б
а
л
т
оLЧ
ор
н
ом
ор
сь
к
ого сою
зу»
Під час заключної дискусії після лекції проф. Джейн Керрі
(Університет Санта Клара, США) «2018 рік у Центральній та Східній
Європі та у світі: старі помилки, нові надії, прогнози стабільності», у
якій взяли участь проф. Збігнєв Крушевський (Університет Техаса в
Ель Пасо, США), проф. Джон Міцгель (Колумбійський університет,
США; Варшавський університет, Польща), Ян Маліцький (директор
Студій Східної Європи Варшавського університету), Ґжеґож По�
знанський (заступник голови місії, керівник секції Посольства
Республіки Польща у Вільнюсі) Маріуш Машкєвіч (посол Республіки
Польща в Грузії), Віґаудас Ушацкас (колишній посол Європейського
Союзу в Росії, колишній міністр закордонних справ Литовської
Республіки, директор Європейського інституту Каунаського техно�
логічного університету), Даріуш Скусевічус (заступник міністра
закордонних справ Литовської Республіки) однозначно прозвучала
думка про необхідність подолання старих непорозумінь і пошук
нових форм співпраці. Водночас стало зрозуміло, що поки нинішній
Європейський Союз ще зберігає свою привабливість як для старих,
так і для нових його країн�членів, основна співпраця буде відбу�
ватися саме в цьому форматі. Натомість ніхто не заперечував ідею
регіональної співпраці, викликаної потребами конкретних держав.
І якщо на сьогодні повернення до давніх ідей «Балтійсько�Чорно�
морського союзу» чи «Міжмор’я», як геополітичного блоку держав,
розташованих між Балтійським та Чорним морями, не є актуаль�
ним38, не є можливим і безпечним з огляду на воєнні дії на Сході
України, то ознайомлення з кращими геополітичними концеп�
ціями, авторами яких були українці, зокрема Степан Рудницький,
залишається актуальним та необхідним. Винайдення нового фор�
мату співробітництва між європейськими державами означеного
регіону не може відбуватися без освоєння досвіду попередників.
Тяглість цього процесу може бути лише запорукою успіху та
взаємовигідного партнерства.
——————
38 БЧС (Балтійсько-Чорноморський союз) був задуманий на початку ХХ ст.
як альянс держав проти агресії тогочасних Росії та Німеччини. На сьогодні
Німеччина є однією з провідних держав-членів ЄС. Натомість і для України, і
для країн ЄС реальною загрозою залишається Російська Федерація, з її полі-
тичним режимом та позицією правлячої еліти. Отже, співпраця різних євро-
пейських країн може бути обумовлена або спільною загрозою зі Сходу, або
необхідністю пошуку форм співжиття з потенційно небезпечним сусідом.
Відтак конфігурація вірогідних геополітичних союзів або інших об’єднань може
бути будь-якою, визначеною ситуативними потребами.
344
О
л
ь
га
К
ов
а
л
ев
сь
к
а
КОВАЛЕВСКАЯ О. 100�летний юбилей нереализованной идеи:
концепция «Балто�Черноморского союза» в произведениях Степана
Рудницкого и современные перспективы. В статье проанализированы
предпосылки, которые вызвали необходимость разработки концепции
сотрудничества разных стран Балтийско�Черноморского региона в начале
ХХ ст. Рассмотрены основные идеи «Балтийско�Понтийской федерации»,
изложенные в работах Степана Рудницкого. Обоснованы особенности
позиции ученого относительно включения одних и исключения других
стран в состав союза. Намечены основные перспективы возможного
сотрудничества в рамках региона в будущем.
Ключевые слова: Степан Рудницкий, Балто!Черноморский союз,
Межморье, Украина, Польша, Крым, страны Балтии, Белорусь.
KOVALEVSKA O. 100th Anniversary of Unrealized Іdea: The concept of
the “Baltic�Black Sea Union” in the writings of Stepan Rudnytsky and
modern perspectives. The article analyzes the preconditions that caused the
necessity of developing a concept of cooperation between the Baltic Sea and the
Black Sea region at the beginning of the 20th century. The author considered
the main ideas of the Baltic�Pontic Federation, described and developed in a
number of works by Stepan Rudnytsky. She substantiated the peculiarities of
the position of the scientist regarding the inclusion of some and the exclusion of
other countries in the union. She also outlined the main prospects for the
development of cooperation within the region in the future.
Key words: Stepan Rudnitsky, Baltic!Black Sea Union, Іnter!Sea, Ukraine,
Poland, Crimea, Baltic countries, Belarus.
References:
Bachyns’kyj Yu. (1924). Ukraïna irredenta z peredmov. V. Doroshenka i
dodatkom: Berlin: Vydavn. ukr. molodi. [in Ukrainian].
Bulhakov V. (2003). Stepan Rudnyts’kyj — teoretyk «Chornomors’ko�
Baltijs’koho» heopolitychnoho vektora Ukrainy. Іn Ukraina prostorova v kon!
tseptsijnomu okreslenni Stepana Rudnyts’koho (pp. 107–115). Kyiv: Ukrains’ka
vydavnycha spilka. [in Ukrainian].
Doroshenko, V. (1924). Znachinnia «Ukrainy irredent�y» v istorii rozvytku
ukrains’koi natsional’noi svidomosti. Іn Bachyns’kyj Yu. Ukraïna irredenta.
Berlin: Vydavn. ukr. molodi. [in Ukrainian].
Khyl’ko, M. (2003). Pytannia heopolitychnoho pryznachennia Ukrainy u
pratsiakh akademika S. Rudnyts’koho. Іn Ukraina prostorova v kontsept!
sijnomu okreslenni Stepana Rudnyts’koho (pp. 97–106). Kyiv: Ukrains’ka
vydavnycha spilka. [in Ukrainian].
Kovalevs’ka, O. (2017). Stepan Rudnyts’kyj ta joho naukovyj dorobok. Іn
Stepan Rudnyts’kyj (1877–1937). Іstoriia. Heopolityka. Heohrafiia. V 5 knyhach.
Kovalevs’ka, O. (Comp.), Andrushchenko, І. (Trans). (Vol. 1, pp. 7–70). Kyiv:
Tempora. [in Ukrainian].
Lohinov, Ya. Vyshehrads’ka chetvirka: kinets’ iliuzij. Retrieved from
https://dt.ua/article/print/international/vishegradska�chetvirka.
Mikhnovs’kyj, M. (2012). Samostijna Ukraina (Reprint 1948). [in Ukrainian].
Novikova, K. and Trybus, V. (2016). Arkhitektory Mizhmor ia. Ukrains’kyj
tyzhden’, 36, 27–30. [in Ukrainian].
345
1
0
0
Lр
іч
н
и
й
ю
в
іл
ей
н
ер
еа
л
ізов
а
н
ої ід
еї: к
он
ц
еп
ц
ія
«Б
а
л
т
оLЧ
ор
н
ом
ор
сь
к
ого сою
зу»
Rubliov N. S. and Rubliov O. S. (Comps.). (2012). Ukraina — Pol’scha 1920–
1939 rr.: Z istorii dyplomatychnykh vidnosyn USSR z Druhoiu Richchiu
Pospolytoiu: Dokumenty i materialy. Kyiv: Dukh І litera. [in Ukrainian].
Rudnyts’kyj S. (1923). Ohliad natsional’noi terytorii Ukrainy. Berlin:
Ukrains’ke slovo. [in Ukrainian].
Rudnyts’kyj S. (1923). Ukrains’ka sprava zi stanovyscha politychnoi
geohrafii. Berlin: Ukrains’ke slovo. [in Ukrainian].
Rudnyts’kyj S. (2017). Ukrains’ka sprava zi stanovyscha politychnoi
heohrafii. Іn Stepan Rudnyts’kyj (1877–1937). Іstoriia. Heopolityka. Heohrafiia.
V 5 knyhach. Kovalevs’ka, O. (Comp.), Andruschenko, І. (Trans.). (Vol. 2,
pp. 359–486). Kyiv: Tempora. [in Ukrainian].
Rudnyts’kyj, S. (1920). Vidpovid’ na lyst d. S. Shelukhina. Volia, Vol. 3,
Part 1, 17–20. [in Ukrainian].
Rudnyts’kyj, S. (1927). Oborona kraiu j navchannia heohrafii. Kul’tura i
pobut: dodatok do hazety «Visti VUTsVK», 32, 1. [in Ukrainian].
Volovych, O. Balto�Chornomors’kyj Soiuz: perspektyvy realizatsii. Retrie�
ved from: http://bintel.com.ua/uk/article/volodich�balto. [in Ukrainian].
Zayavlenie Prezidentov Azerbajdzhanskoj Respubliki, Gruzii, Respubliki
Moldova, Ukrainy i Respubliki Uzbekistan. (1999). Retrieved from
http://zakon4.rada.gov.ua/laws. [in Russian].
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-160790 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2519-2760 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T17:40:28Z |
| publishDate | 2018 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Ковалевська, О. 2019-11-19T17:34:34Z 2019-11-19T17:34:34Z 2018 100-річний ювілей нереалізованої ідеї: концепція "Балто-Чорноморського союзу" в працях Степана Рудницького і сучасні перспективи / О. Ковалевська // Регіональна історія України: Зб. наук. ст. — К.: Інститут історії України НАН України, 2018. — Вип. 12. — С. 329-345. — Бібліогр.: 16 назв. — укр. 2519-2760 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/160790 327.7 (477+438) «Рудницький» У статті проаналізовано передумови, які викликали необхідність
 розробки концепції співпраці різних країн Балтійсько-Чорноморського
 регіону на початку ХХ ст. Розглянуто основні ідеї «Балтійсько-Понтійської
 федерації», викладені і розвинуті у низці праць Степана Рудницького.
 Обґрунтовано особливості позиції вченого щодо включення одних і виключення інших країн до складу союзу. Окреслено основні перспективи
 імовірності розвитку співпраці в межах регіону у майбутньому. В статье проанализированы предпосылки, которые вызвали необходимость разработки концепции
 сотрудничества разных стран Балтийско-Черноморского региона в начале
 ХХ ст. Рассмотрены основные идеи «Балтийско-Понтийской федерации»,
 изложенные в работах Степана Рудницкого. Обоснованы особенности
 позиции ученого относительно включения одних и исключения других
 стран в состав союза. Намечены основные перспективы возможного
 сотрудничества в рамках региона в будущем. The article analyzes the preconditions that caused the
 necessity of developing a concept of cooperation between the Baltic Sea and the
 Black Sea region at the beginning of the 20th century. The author considered
 the main ideas of the Baltic-Pontic Federation, described and developed in a
 number of works by Stepan Rudnytsky. She substantiated the peculiarities of
 the position of the scientist regarding the inclusion of some and the exclusion of
 other countries in the union. She also outlined the main prospects for the
 development of cooperation within the region in the future. uk Інститут історії України НАН України Регіональна історія України Постаті історичної регіоналістики 100-річний ювілей нереалізованої ідеї: концепція "Балто-Чорноморського союзу" в працях Степана Рудницького і сучасні перспективи 100-летний юбилей нереализованной идеи: концепция «Балто-Черноморского союза» в произведениях Степана Рудницкого и современные перспективы 100th Anniversary of Unrealized Іdea: The concept of the “Baltic-Black Sea Union” in the writings of Stepan Rudnytsky and modern perspectives Article published earlier |
| spellingShingle | 100-річний ювілей нереалізованої ідеї: концепція "Балто-Чорноморського союзу" в працях Степана Рудницького і сучасні перспективи Ковалевська, О. Постаті історичної регіоналістики |
| title | 100-річний ювілей нереалізованої ідеї: концепція "Балто-Чорноморського союзу" в працях Степана Рудницького і сучасні перспективи |
| title_alt | 100-летний юбилей нереализованной идеи: концепция «Балто-Черноморского союза» в произведениях Степана Рудницкого и современные перспективы 100th Anniversary of Unrealized Іdea: The concept of the “Baltic-Black Sea Union” in the writings of Stepan Rudnytsky and modern perspectives |
| title_full | 100-річний ювілей нереалізованої ідеї: концепція "Балто-Чорноморського союзу" в працях Степана Рудницького і сучасні перспективи |
| title_fullStr | 100-річний ювілей нереалізованої ідеї: концепція "Балто-Чорноморського союзу" в працях Степана Рудницького і сучасні перспективи |
| title_full_unstemmed | 100-річний ювілей нереалізованої ідеї: концепція "Балто-Чорноморського союзу" в працях Степана Рудницького і сучасні перспективи |
| title_short | 100-річний ювілей нереалізованої ідеї: концепція "Балто-Чорноморського союзу" в працях Степана Рудницького і сучасні перспективи |
| title_sort | 100-річний ювілей нереалізованої ідеї: концепція "балто-чорноморського союзу" в працях степана рудницького і сучасні перспективи |
| topic | Постаті історичної регіоналістики |
| topic_facet | Постаті історичної регіоналістики |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/160790 |
| work_keys_str_mv | AT kovalevsʹkao 100ríčniiûvíleinerealízovanoíídeíkoncepcíâbaltočornomorsʹkogosoûzuvpracâhstepanarudnicʹkogoísučasníperspektivi AT kovalevsʹkao 100letniiûbileinerealizovannoiideikoncepciâbaltočernomorskogosoûzavproizvedeniâhstepanarudnickogoisovremennyeperspektivy AT kovalevsʹkao 100thanniversaryofunrealizedídeatheconceptofthebalticblackseaunioninthewritingsofstepanrudnytskyandmodernperspectives |