Мистецькі сюжети Холмського літопису князя Данила Романовича: Нотатки до відчитання, сприйняття та інтерпретації джерела
Виняткові для літописної спадщини старокиївського родоводу мистецькі сюжети холмського літопису князя Данила Романовича неодноразово привертали увагу, проте ніколи не були об’єктом докладнішого вивчення. Понад столітня літературна традиція, вибудована насамперед на поверховому переказі здебільшого п...
Gespeichert in:
| Datum: | 2009 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
2009
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/16143 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Мистецькі сюжети Холмського літопису князя Данила Романовича: Нотатки до відчитання, сприйняття та інтерпретації джерела / В. Александрович // Український археографічний щорічник. — К., 2009. — Вип. 13/14. — С. 38-72. — Бібліогр.: 211 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-16143 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Александрович, В. 2011-02-07T13:25:03Z 2011-02-07T13:25:03Z 2009 Мистецькі сюжети Холмського літопису князя Данила Романовича: Нотатки до відчитання, сприйняття та інтерпретації джерела / В. Александрович // Український археографічний щорічник. — К., 2009. — Вип. 13/14. — С. 38-72. — Бібліогр.: 211 назв. — укр. XXXX-0011 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/16143 Виняткові для літописної спадщини старокиївського родоводу мистецькі сюжети холмського літопису князя Данила Романовича неодноразово привертали увагу, проте ніколи не були об’єктом докладнішого вивчення. Понад столітня літературна традиція, вибудована насамперед на поверховому переказі здебільшого помилкових інтерпретацій авторів останньої третини XIX ст., була доповнена багатьма новішими непорозуміннями. Стаття заснована на ретельному зіставленні та аналізі оригінальної вимови літописних повідомлень та критичному переосмисленні відповідної літературної традиції. На цьому прикладі автор висуває теоретичні проблеми відчитання, осмислення та інтерпретації джерел. Исключительные для летописного наследия старокиевского родовода сюжеты холмской летописи князя Даниила Романовича, посвященные искусству, неоднократно привлекали внимание, но никогда не были предметом более пристального изучения. Более чем столетняя литературная традиция, построена прежде всего на поверхностном изложении в большинстве своем ошибочных толкований авторов последней трети XIX в., была дополнена многочисленными новейшими недоразумениями. Статья основана на тщательном сопоставлении, а также анализе оригинального содержания летописного изложения, критическом пересмотре соответствующей литературной традиции. На этом примере автор ставит теоретические проблемы прочтения, осмысления и интерпретации источников. The art issues of the Kholm chronicles of Prince Danylo Romanovych, being exceptional for the chronicle heritage of the ancient Kyiv family tree, repeatedly attracted scholars’ attention but they have never been a subject of detailed research. For over a century the literary tradition has been dwelling first and foremost on a superficial rendering of mainly erroneous interpretations by the authors of the last third of the 19th century numerously enriched with newer misunderstandings. The article is based on a careful comparison and analysis of the chronicle messages, original pronunciation and critical consideration of the respective literary tradition, which serves to highlight some theoretical problems regarding the understanding, comprehension and interpretation of the source. uk Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України Археографія, джерелознавство Мистецькі сюжети Холмського літопису князя Данила Романовича: Нотатки до відчитання, сприйняття та інтерпретації джерела Сюжеты об искусстве в Холмской летописи князя Даниила Романовича: Заметки к прочитанию, восприятию и интерпретации источника The Subjects of Art in the Kholm Chronicles of Prince Danylo Romanovych: Notes for the Reading, Understanding, and Interpretation of the Source Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Мистецькі сюжети Холмського літопису князя Данила Романовича: Нотатки до відчитання, сприйняття та інтерпретації джерела |
| spellingShingle |
Мистецькі сюжети Холмського літопису князя Данила Романовича: Нотатки до відчитання, сприйняття та інтерпретації джерела Александрович, В. Археографія, джерелознавство |
| title_short |
Мистецькі сюжети Холмського літопису князя Данила Романовича: Нотатки до відчитання, сприйняття та інтерпретації джерела |
| title_full |
Мистецькі сюжети Холмського літопису князя Данила Романовича: Нотатки до відчитання, сприйняття та інтерпретації джерела |
| title_fullStr |
Мистецькі сюжети Холмського літопису князя Данила Романовича: Нотатки до відчитання, сприйняття та інтерпретації джерела |
| title_full_unstemmed |
Мистецькі сюжети Холмського літопису князя Данила Романовича: Нотатки до відчитання, сприйняття та інтерпретації джерела |
| title_sort |
мистецькі сюжети холмського літопису князя данила романовича: нотатки до відчитання, сприйняття та інтерпретації джерела |
| author |
Александрович, В. |
| author_facet |
Александрович, В. |
| topic |
Археографія, джерелознавство |
| topic_facet |
Археографія, джерелознавство |
| publishDate |
2009 |
| language |
Ukrainian |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| format |
Article |
| title_alt |
Сюжеты об искусстве в Холмской летописи князя Даниила Романовича: Заметки к прочитанию, восприятию и интерпретации источника The Subjects of Art in the Kholm Chronicles of Prince Danylo Romanovych: Notes for the Reading, Understanding, and Interpretation of the Source |
| description |
Виняткові для літописної спадщини старокиївського родоводу мистецькі сюжети холмського літопису князя Данила Романовича неодноразово привертали увагу, проте ніколи не були об’єктом докладнішого вивчення. Понад столітня літературна традиція, вибудована насамперед на поверховому переказі здебільшого помилкових інтерпретацій авторів останньої третини XIX ст., була доповнена багатьма новішими непорозуміннями.
Стаття заснована на ретельному зіставленні та аналізі оригінальної вимови літописних повідомлень та критичному переосмисленні відповідної літературної традиції. На цьому прикладі автор висуває теоретичні проблеми відчитання, осмислення та інтерпретації джерел.
Исключительные для летописного наследия старокиевского родовода сюжеты холмской летописи князя Даниила Романовича, посвященные искусству, неоднократно привлекали внимание, но никогда не были предметом более пристального изучения. Более чем столетняя литературная традиция, построена прежде всего на поверхностном изложении в большинстве своем ошибочных толкований авторов последней трети XIX в., была дополнена многочисленными новейшими недоразумениями.
Статья основана на тщательном сопоставлении, а также анализе оригинального содержания летописного изложения, критическом пересмотре соответствующей литературной традиции. На этом примере автор ставит теоретические проблемы прочтения, осмысления и интерпретации источников.
The art issues of the Kholm chronicles of Prince Danylo Romanovych, being exceptional for the chronicle heritage of the ancient Kyiv family tree, repeatedly attracted scholars’ attention but they have never been a subject of detailed research. For over a century the literary tradition has been dwelling first and foremost on a superficial rendering of mainly erroneous interpretations by the authors of the last third of the 19th century numerously enriched with newer misunderstandings.
The article is based on a careful comparison and analysis of the chronicle messages, original pronunciation and critical consideration of the respective literary tradition, which serves to highlight some theoretical problems regarding the understanding, comprehension and interpretation of the source.
|
| issn |
XXXX-0011 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/16143 |
| citation_txt |
Мистецькі сюжети Холмського літопису князя Данила Романовича: Нотатки до відчитання, сприйняття та інтерпретації джерела / В. Александрович // Український археографічний щорічник. — К., 2009. — Вип. 13/14. — С. 38-72. — Бібліогр.: 211 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT aleksandrovičv mistecʹkísûžetiholmsʹkogolítopisuknâzâdanilaromanovičanotatkidovídčitannâspriinâttâtaínterpretacíídžerela AT aleksandrovičv sûžetyobiskusstvevholmskoiletopisiknâzâdaniilaromanovičazametkikpročitaniûvospriâtiûiinterpretaciiistočnika AT aleksandrovičv thesubjectsofartinthekholmchroniclesofprincedanyloromanovychnotesforthereadingunderstandingandinterpretationofthesource |
| first_indexed |
2025-11-24T16:10:00Z |
| last_indexed |
2025-11-24T16:10:00Z |
| _version_ |
1850483398269730816 |
| fulltext |
38
Мистецтво епохи князя Данила Романовича – тема, якої дотеперішні
студії над княжою добою української історії торкались, назагал, не так уже
й часто. Коли ж мова про нього все-таки заходила, то скупі міркування, як
правило, обмежувалися коротким побіжним викладом літописної оповіді про
княжий Холм та його храми. Збережена в новіших списках версія тексту дає
підстави для різнорідних інтерпретацій – її вимова далеко не завжди чітка й
однозначна. Однак ці нотатки присвячені не дискусійним моментам джерела,
принаймні – не їм насамперед. Перегляд публікацій, утім, показує, що не
можна не мати істотних застережень до коректності переважної більшості
висловлювань, так чи інакше основаних на відомостях скромного за обсягом
літописного оповідання. Причому, це стосується не лише тих випадків, коли
його матеріали наводяться у віддаленому від буквальної вимови викладі. Не
менш показові й нібито досить докладні є й цитування. Немало авторів не-
рідко далеко відходили від буквального змісту повідомлень джерела навіть
при прямій та однозначній вимові тексту, не кажучи про місця, складніші
для тлумачення. Внаслідок цього поставали твердження й висновки, навіть
найдалекосяжніші, для яких літопис не дає не лише достатніх, але, трапля-
ється, – найменших підстав. Їх немало, й це ніяк не відособлені поодинокі
помилки. Уже сама кількість не дозволяє не добачати за ними ширшої тен-
денції. Частина таких висловлювань належить російським авторам. Їхні по-
гляди здебільшого відзначені наполегливими пошуками аналогій у власній
традиції, внаслідок цього скерованими до найперше впізнаваних – з огляду
“свого” інтересу – моментів літописної розповіді, тлумачених у звичному,
“домашньому” контексті.
Хоч як не дивно, але дo “гостродискусійних” проблем потрапив навіть
час заснування Холма. Лаконічне повідомлення про те, як князь Данило
Романович вибрав місце для майбутнього міста під час полювання, вписано
до літопису щойно під 1259 р.: “4зд-щоу же емоу по полю и ловы д\ющоу.
и вид\ м\сто красно. и л\сно на гор\. /бход-щоу /кроугь его полю. и
вопраша. тозем\ц како именоуетьс- м\сто се. /ни же рекоша Холмъ емоу.
им- есть. и возлюбивъ м\сто то. и помысли да сожижеть на немь градець
малъ. /б\щас- Бо ,у стм ,оу Иваноу Златооустоу. да створить во им- его.
Володимир АЛЕКСАНДРОВИЧ (Львів)
МИСТЕЦЬКІ СЮЖЕТИ ХОЛМСЬКОГО ЛІТОПИСУ
КНЯЗЯ ДАНИЛА РОМАНОВИЧА:
НОТАТКИ ДО ВІДЧИТАННЯ, СПРИйНЯТТЯ
ТА ІНТЕРПРЕТАЦІї ДЖЕРЕЛА
39
црк ,вь и створи град\ц малъ. и вид\въ же 4ко Бъ, помощникъ емоу и И/а,нъ
сп\шникъ емоу есть и созда град иныи. егоже Татарове не возмогоша при4ти.
егда Батыи всю землю Роускоую поима”1. Помпей Батюшков, враховуючи
вказівку єпископа Якова Суші (який не знав літопису2) щодо спорудження
холмського собору 1001 р. заходами святого Володимирa Великого, твердив,
нібито князь Данило Романович “около 1235 года возобновил город Холм”3.
Михайло Грушевський зіставив згадки 1234 р. (під 1248 р.) “и еще бо Холмoу
не. поставлeнoу бывъшю*”4, 1235 р. “Кондратoви же ставшоу. кде нин\ град
Холмъ. стоить”5, того самого року (опис подій 1238 р.) про перебування князя
у Холмі й похід звідтіля до Галича6 та інші найраніші нотатки про місто і
ствердив: “На сїй горі свій перший «малий городок» Данило поставив, видко,
десь коло 1237 р.”7. Іван Крип’якевич, не вдаючись до деталей хронології та
допускаючись очевидного часового зміщення, перенiс заснування холмського
укріплення на час уже найвищого піднесення міста. Об’єднуючи обидва ета-
пи, він наголосив: “Холм був побудований Данилом близько 1237 р. як голов-
ний замок для захисту Забужжя”8. За Юрієм Артамоновим, дату виникнення
міста, “вероятно, следует относить к 1237–38 гг.”9. Володимир Ричка ствердив
навіть, нібито 1237 р. датується саме повідомлення про вибір місця10.
Пропонувалися й інші датування. Володимир Пашуто відносив появу
Холма тільки на період після поїздки князя Данила до Золотої Орди 1245–
1 Ипатьевская летопись // Полное собрание русских летописей. – М., 1962. – Т. 2. –
Стб. 842–843 (Л. 281об.). У виданні помилково повторно вказано аркуш – “281”.
2 Gil A. Geneza nowożytnego kultu ikony Matki Boskiej Chełmskiej // Волинська ікона:
дослідження та реставрація. – Луцьк, 2003. – Вип. 10: Матеріали Х Міжнар. наук. конф.,
м. Луцьк, 17–19 вересня 2003 р. – C. 106–107; idem. Źródła kultu ikony Matki Boskiej
Chełmskiej. Z dziejów religijności w XVII-wiecznej Rzeczypospolitej // Series Byzantina. –
Warszawa, 2004. – T. 2. – S. 205–207.
3 Холмская Русь. Исторические судьбы Русского Забужья / Изд. П. Н. Батюшков. –
СПб., 1887. – С. 40. Твердження Якова Суші див.: Susza J. Phoenix tertiato reddivivus albo
obraz starożytny chełmski Panny y Matki Przenajświętszey sławą cudownych swoich dzieł po
trzecie ożyły. – Zamość, 1684. – S. 45.
* У М. Грушевського – “сущу”.
4 Ипатьевская летопись. – Стб. 799 (Л. 268об.).
5 Там само. – Стб. 775 (Л. 262).
6 Там само. – Стб. 778 (Л. 262об.).
7 Грушевський М. Історія України-Руси. – Львів, 1905. – Т. 2: XI–XIII вік. – С. 381.
Пор.: його ж. Хронологія подій Галицько-Волинської літописи // Записки Наукового
товариства імени Шевченка. – Львів, 1901. – Т. 41. – С. 19.
8 Крип’якевич І. Галицько-Волинське князівство. – 2-е вид., змін. і доп. – Львів,
1999. – С. 40.
9 Артамонов Ю. А. Княжеская символика в архитектуре древнего Холма // Столич-
ные и периферийные города Руси и России в средние века и раннее новое время: Тезисы
докладов научной конференции (Москва, 3–5 декабря 1996 г.). – М., 1996. – С. 21.
10 Ричка В. Холмський проєкт Данила Галицького // Україна: культурна спадщина,
національна свідомість, державність. – Вип. 13: Confraternitas. Ювілейний збірник на
пошану Ярослава Ісаєвича. – Львів, 2006–2007. – С. 106.
Мистецькі сюжети холмського літопису князя Данила Романовича. . .
40
1246 р.11. Павло Раппопорт публікував матеріали проведених на початку
XX ст. археологічних досліджень і наголошував на недостовірності доданого
згодом до тексту датування. Дослідник майже не користав із самого літопису
і “не зауважив” навіть опoвідання про напад татар 1241 р., не кажучи про
ще глибше заховані раніші конкретні вказівки, й наголошував: “основание
Холма можно относить к 30 – 40-м годам XIII в.”12. У публікаціях Малґожа-
ти Сморонґ-Ружицької відзначено хронологічно перше повідомлення про
столицю князя Данила Романовича ще під 1223 р.13. Однак другий абзац
статті 6731 (1223) р., в якому йдеться про заснування Холма й натяком –
обставини переведення до нього з Угровська єпископської кафедри, ніяк
не випадає трактувати розповіддю про події саме цього року14. До того ж,
приймаючи це нібито перше повідомлення про місто, авторка геть заплу-
талася у викладі поданих услід за цим початків холмської катедри: “Chełm
[...] około połowy tego stulecia (sic!) stał się stolicą Księstwa Halickiego (sic!).
Wskutek zatargu z metropolitą (sic!) ugrowskim (węgrowskim) (sic!) Jozafatem
(sic!), który przypuszczalnie bez zgody księcia obięł biskupstwo (sic!), Daniel
przeniósł je do Chełma, ustanawiając metropolitą (sic!) Jana z soboru Zaśnięcia
Bogurodzicy we Włodzimierzu. To właśnie biskup Jan opisał szczegółowo (sic!)
powstanie Chełma i jego zabudowę w anegdotycznej (sic!) opowieści o polowaniu.
[...] Według latopisu Daniel wzniósł tutaj trzy lub cztery (sic!) cerkwie: św. Jana
Złotoustego, śś. Kosmy i Damiana, św. Trójcy i w 1260 r. (sic!) wielką cerkiew
Bogurodzicy. Przynajmniej dwie z nich, cerkiew św. Jana i śś. Kosmy i Damiana
miały kopułę wspartą na czterech filarach”15. Пізніша стаття повторила цей
переказ iз незначними відмінностями16. При такій поставі щодо джерела
“відкриття” 1223 р. для історії сприймати, звичайно, не випадає. Якщо дата
справді визначає якусь віху, то з доступного літописного тексту така не по-
стає аж ніяк.
П. Раппопорт ствердив: “Основание Холма и постройка описанных в
летописи сооружений относятся, по-видимому, к 30-м гг. XIII в., т. е. до
монголо-татарского вторжения”17. Микола Котляр згадав Холм серед волин-
11 Пашуто В. Т. Очерки по истории Галицко-Волынской Руси. – М., 1950. –
С. 164.
12 Раппопорт П. А. Холм // Советская археология. – М., 1954. – Т. 20. – С. 313.
13 Smorąg Różycka M. Ruś Halicko-Włodzimierska i �itwa w XIII wieku. Związki po-ś Halicko-Włodzimierska i �itwa w XIII wieku. Związki po- Halicko-Włodzimierska i �itwa w XIII wieku. Związki po-Włodzimierska i �itwa w XIII wieku. Związki po- i �itwa w XIII wieku. Związki po-Związki po- po-
lityczne i artystyczne // Sztuka kresów wschodnich. – Kraków, 1996. – T. 2: Materiały sesji
naukowej, Kraków, maj 1995. – S. 10; еаdem. Sztuka cerkiewna Rusi Halicko-Wołyńskiej.
Artystyczna symfonia tradycji bizantyńsko-ruskiej i romańskiej // Sztuka kresów wschodnich. –
Kraków, 1999. – T. 4. – S. 16.
14 Новіший аналіз проблем, пов’язаних з цим записом, див.: Толочко П. Статья 6731
года в Галицко-Волынской летописи и время ее написания // Ruthenica. – 2005. – Т. 4. –
С. 47–53.в’яза
15 Smorąg Różycka M. Ruś Halicko-Włodzimierska... – S. 10–11.
16 Ibidem. – S. 16.
17 Раппопорт П. А. Русская архитектура X–XIII вв.: Каталог памятников [=Археоло-
гия СССР. Свод археологических источников. – Вып. Е1–47]. – Л., 1982. – С. 107.
Володимир АЛЕКСАНДРОВИЧ
41
ських міст, які князь Данило заснував у 20-х – 30-х роках XIII ст.18. Однак
його припущення найочевидніше позбавлене опори у джерелах у частині
щодо 1220-х рр. Воно не суперечить літописним підказкам про таке раннє
започаткування містобудівельної активності князя19, проте ніяк не відповідає
тому, що стверджено про початки власне Холма. Інакше виглядають дві інших
версії датування – як спроба сприйняти заснування міста в широких часових
межах 30-х – 40-х років, так і віднести його появу щойно за середину друго-
го із зазначених десятиліть. Такій можливості суперечать цілком достовірні,
докладно локалізовані в часі літописні свідчення, за якими ці пропозиції –
непорозуміння, посталі через недостатню обізнаність із текстом джерела,
або ж повторення раніших “не обізнаних” висловлювань попередників. Не
вдаючись до докладнішого викладу проблеми, слід зазначити, що літопис
щонайменше двічі однозначно вказує на існування Холма перед монгольським
нашестям. Під 1240 р. прямо сказано, що Бог врятував місто від нападників20.
A на початку обширнішого викладу його ранньої історії та опису храмів у
статті 1259 р. стверджується, що це укріплення було вже другим – замінило
“градєц мал”, споруджений після того, як князь уподобав холмську гору під
час полювання21. Додатковий аргумент – відзначений “галицький” похід,
розпочатий з міста 1238 р. Обидва твердження щодо подій 1241 р. не дають
підстав для сумнівів у їхній достовірності, тому спроби відсунути початки
Холма аж до 40-х років – очевидний “історіографічний курйоз”.
Аналогічна ситуація постає й зі сторінок дослідження літопису, яке схиль-
не робити “героями епохи” татар. М. Котляр, розділивши текст на “повісті”
(ідея Лева Черепніна22), розповідь про заснування Холма та його храми відніс
до “антиординської повісті”. Спорудження столиці сприйнято “справжнім
гімном будівничій діяльності Данила Романовича по Батиєвій навалі” (кон-
18 Котляр М. Ф. Галицько-Волинська Русь [=Україна крізь віки. – Вип. 5]. – К.,
1998. – С. 239.
19 Її початок припадає на раннє володимирське панування Данила Романовича. Ця
активність, очевидно, мала місце насамперед на ґрунті Володимира, Кременця та новоза-
снованих Данилова й Стожка, покликаних захищати східні терени тогочасного Данилового
княжіння. Коротко увагу до цієї обставини в контексті розвитку відповідного напряму
активності князя привернуто: Аłeksandrowycz W. Sztuka XIII-wiecznego Chełma. Zasadnicze
problemy badawcze // Do piękna nadprzyrodzonego: Sesja naukowa na temat rozwoju sztuki
sakralnej od X do XX wieku na terenie dawnych diecezji chełmskich Kościoła rzymskokato-
lickiego, prawosławnego i grecko-katolickiego. – Chełm, 2003. – T. 1: Referaty. – S. 57–58;
його ж. Володимир часів князя Данила Романовича. Вступні нотатки до непоцінованого
періоду історії міста // Минуле і сучасне Волині та Полісся: Володимир-Волинський
в історії України та Волині: Зб. наук. пр. Матеріали XIV Волинської наук. історико-
краєзнавчої конф., присвяченої 13-ій річниці незалежності України та 680-й річниці
надання Володимирові-Волинському Маґдебурзького права, м. Володимир-Волинський,
2004 р. – Луцьк, 2004. – С. 3.
20 Ипатьевская летопись. – Стб. 788–789 (Л. 266).
21 Там само. – Стб. 843 (Л. 281об.).
22 Див.: Черепнин Л. В. Летописец Даниила Галицкого // Исторические записки. –
М., 1941. – Т. 12. – C. 239–252.
Мистецькі сюжети холмського літопису князя Данила Романовича. . .
42
кретика відсилає до знаного опису напливу майстрів)23. Початки Холма – це
“велична картина відбудови зруйнованого ворогом господарства, міст і сіл,
дальшої розбудови Галицько-Волинської держави”24. Однозначно суперечачи
літописові, такий підхід ставить перші кроки історії міста у залежність від
монгольського нашестя. Нею позначений і виразно актуалізований (з оглядом
на загальновідомі вияви сучасної самому автору свідомoстi) висновок автора:
“Поза сумнівом, Данило мав розрахований на багато років план боротьби за
знищення виснажливого монголо-татарського ярма”25. “Виснажливе ярмо” ви-
дає очевидну перевагу у свідомості автора російських історіографічних схем
над реаліями української історії, оскільки літопис не те що не знає “ярма”,
а послідовно відображає зовсім інакші стосунки з наїзниками. У новішому
перевиданні біографії князя Данила київський дослідник навіть ствердив, що
власне після (!) знищення в часі нашестя Галича княжий двір і дружина пере-
бралися до “неприступної фортеці” – Холма26. Саме місто у викладі згадане
тільки декілька разів, правду кажучи, – мимохідь27. Твердженнями про “непри-
ступність” укріплень автор також явно перебирає міру (докладніше див. далі
при розгляді окремих об’єктів). “Галицький слід” – теж очевидна новація. За
свідченням літопису, князь підпорядкував Галич щойно 1238 р. і, звичайно, не
резидував у ньому. Зазначена пропозиція вочевидь ігнорує знаний історичний
шлях князя Данила до Холма – з Володимира через Угровськ.
Оглянуті “передатування” нової княжої столиці стосуються самого її
заснування. Лише М. Грушевський відчитав справжній terminus ante quem,
визначений перебуванням князя у місті та походом з нього задля підпоряд-
кування Галича 1238 р. (у літописі під 1235 р.).
Окремо випадає згадати зовсім курйозну дрібницю у вигляді тлумачення
вказівки стосовно князя Данила “вид\въ же 4ко Бъ, помощникъ емоу и И/а,нъ
сп\шникъ емоу”, за якою “спішником” виявився не святий Іоан Златоуст, а...
холмський владика Іоан28. Л. Черепнін не вловив контексту фрази, не кажучи
вже про хронологію відповідного моменту.
Утім, література подає дискусійним не лише час заснування міста, а й
ведення у ньому будівельних робіт, скупі вказівки на які збереглися в тексті
літопису. Ілля Антипов датував літописні холмські пам’ятки в “широком
диапазоне – от 30-х до середины 50-х гг. XIII в., поскольку точно неизвестно,
когда произошел пожар Холма”29. Вказівки на докладно окреслені обставини
23 Котляр М. Ф. Галицько-волинський літопис XIII ст. – К., 1993. – С. 109.
24 Там само. У наведеній конструкції навряд чи можна не побачити очевидної
паралелі з живучою офіційною радянською фразеологією зразка 1940-х рр.
25 Там само.
26 Його ж. Данило Галицький. – К., 2001. – С. 104.
27 Зате не до порівняння багатослівніше, розлого описано, наприклад, монгольський
погром у північно-східних князівствах: Там само. – С. 92–98.
28 Черепнин Л. В. Летописец... – С. 233.
29 Антипов И. В. Древнерусская архитектура второй половины XIII – первой трети
XIV в.: Каталог памятников. – СПб., 2000. – С. 108.
Володимир АЛЕКСАНДРОВИЧ
43
“Куремсиної війни”, як і початків міста, його уваги не привернули. І. Данилев-
ський за знаним літописним викладом дошукувався “бурного строительства,
которое велось в Холме Даниилом Романовичем Галицким в самом конце
50-х гг. XIII в.”30.
Водночас із “недоопрацьованими” твердженнями привертають увагу
перекази, які, мовби дотримуючись джерела, насправді пропонують “неза-
лежну творчість” на його матеріалі. Такий підхід зазначився уже в першого
автора, що вдався до докладнішого викладу літописного оповідання, – Дмитра
Іловайського. Він нібито буквально переказує текст, проте при цьому робить
незначні, на перший погляд, малопомітні відступи від його автентичної ви-
мови, спотворюючи її, однак, до невпізнання. Зокрема, фразу “помысли да со-
жиж\ть на н\мь град\ць малъ” передано так, нібито, уподобавши холмський
пагорб, князь “вознам\рился построить здесь сначала небольшой городок с
церковью во имя Іоанна Златоуста”31: повідомлення про намір спорудження
невеликого “городка” об’єднано з наступною обітницею князя – збудувати
в ньому церкву святого Іоана Златоуста. Звідси літописцеві приписано вже
твердження про намір спорудити “грaд\ць малъ” з церквою святого. Нібито
мінімальні відмінності від “духу і букви” та подальші цитування так опра-
цьованої основи без зіставлення із самим першоджерелом утворюють зовсім
своєрідну “історію”, спотворену до невпізнання.
Зрештою, є відходження й “значніші”. Відштовхуючись від монумента
з орлом і сприймаючи його як елемент системи “обычныхъ в т\ времена
городскихъ валовъ и укр\плений” (sic!), Д. Іловайський зробив висновок:
“Твердыни Холма были таковыи, что в эпоху Батыева нашествія онъ оказался
въ числ\ немногихъ городовъ, которые татары тщетно осаждали, но не смогли
взять. Эта безопасность привлекла къ нему еще бол\е беженцевъ, которые
наполнили город и окрестные cела”32.
Ці трактування належать до ранніх висновків у науці, проте подібних
речей не позбавлені й новіші праці. Прикладом може бути “предметне ко мен-
тування”33 з наголошенням “романтизованого” викладу початків історії міста
на сторінках літопису. Безпідставною є запропонована при цьому паралель
між легендою про заснування Києва та описом обставин віднайдення місця
для Холма34. Із можливістю використання у тексті певної літературної моделі,
як допускає Василь Пуцько, назагал можна б погодитись лише щодо схеми
викладу35. Бачити в літописній версії походження міста легенду немає най-
30 Данилевский И. Н. Сколько голов у двуглавого орла? // Норна у источника Судьбы:
Сб. статей в честь Елены Александровны Мельниковой. – М., 2001. – С. 102.
31 Иловайский Д. Даниил Романович Галицкий и начало Холма // Холмская Русь. –
С. 3.
32 Тaм само. – С. 4.
33 Пуцько В. Г. Літописне оповідання про місто Холм // Український історичний
журнал. – 1997. – № 1. – С. 115.
34 Там само.
35 Хоча водночас у літературі виразнo зазначається тенденція “надексплуатацiї”
джерельних свідчень, основана на їхньому незнанні. Немало таких прикладів має й
Мистецькі сюжети холмського літопису князя Данила Романовича. . .
44
менших підстав. Не слід забувати, що, на відміну від загубленого в мороці
віків заснування “матері городів руських”, початки Холма на час укладення
відповідного тексту належали зовсім недавньому минулому, яке зберігалося
в живій пам’яті. Розповідь про вибір “уподобаного” на полюваннi холм-
ського узвишшя має достатньо ознак конкретної події, аби не вбачати в ній
тільки – насамперед – “анекдотичний аспект” (якщо про такий може йтися
взагалі)36. На підставі чого маємо приписувати літописцеві видумування
початків недавно заснованої столиці, коли самі обставини її появи ще мали
виразно зберігатися в живій пам’яті сучасників? Однак, надавши їм леген-
дарного забарвлення, В. Пуцько навіть відгукнувся, що місто було “мало не
казково створене (sic!)”. На це, як виявляється, повинна вказати й невдала
спроба татар захопити його “егда Батыи всю землю Русскую поима”37. Проте
літописець все ж, мабуть, мав на увазі зовсім не неприступність поселення38.
Вірогідніше, татари, підійшовши до міста (навряд чи до цього віддаленого
району без більших міських осередків було скеровано значніші сили), не за-
хопили укріплення на пагорбі саме через його природне розташування.
Зрештою, без будь-якого “чуда” літопис відзначає такі ж невдачі на-
падників під стінами Кременця і Данилова, наголошуючи, ніби сам Батий
“видивъ же Крем-н\ць и градъ Даниловъ. 4ко не возможно при4ти емоу. и
6иде 6 нихъ”39. Аналогічно коли 1259 р. Бурундай підійшов до Холма, то,
роздивившись укріплення, – за свідченням літопису – теж дійшов висновку
про неможливість його захопити40. Отож завойовники не штурмували фор-
тифікацій на високих пагорбах, й причина врятування коріниться саме тут.
З такої “неприступності” “надзвичайно широкі будівельні роботи, які майже
не припинялися й під час монголо-татарської навали”41, виводити, природно,
не випадає. Хоча як їхнє проведення (очевидно – поза “грандіозними” епі-
історіографія холмських пам’яток (див. далі). Чи не найпоказовішим новішим з-поза її
кола випадає визнати трактування контрактy князя Олександра Заславського з будівничим
Валентином Мочиґембою на будівництво “кам’яниці” розмірами 90 на 12 ліктів в одному
з княжих замків, яку волею далекосяжної інтерпретації “жартівливо” перетворено на...
склеп для самого князя розмірами... “приблизно 0,5×4 м”: Яковенко Н. Жарти зі смертю
(пародійна мініатюра князя Заславського на тлі його конфесійної ідентичності) // Україна:
культурна спадщина, національна свідомість, державність. – Вип. 13. – С. 269. Не тільки
“майстерне” переведення обумовлених контрактом розмірів (лікоть приблизно дорівнював
0,5 м), але й прийнята величина княжої усипальниці, до якої труну з тілом (зрештою, –
тіло до труни такої ширини!) невідомо як мали би втиснути, красномовно показує всю
своєрідність прикладеного інтерпретаційного зусилля. Стаття не позбавлена також інших
не менш показових, хоча й не настільки вражаючих авторських “жартів”.
36 Поняття анекдотичності до відповідного місця за В. Пуцьком застосувала також:
Smorąg Różycka M. Ruś Halicko-Włodzimierska... – S. 11.
37 Пуцько В. Г. Літописне оповідання про місто Холм. – С. 115.
38 Там само. – С. 116.
39 Ипатьевская летопись. – Стб. 786 (Л. 265).
40 Там само. – Стб. 751 (Л. 283об.).
41 Пуцько В. Г. Літописне оповідання про місто Холм. – С. 116.
Володимир АЛЕКСАНДРОВИЧ
45
тетами), так і продовження й після 1241 р. не підлягають сумніву. Поняття
неприступності “переексплуатував” також М. Котляр: “Попервах це був не-
великий замок, який згодом (? – В. А.) переріс у величезну фортецю, рівних
якій не знала Східна Європа (sic!)”42. Утім, про “нездобутню фортецю Холм”
писав уже І. Крип’якевич43.
Наступний об’єкт не завжди коректних тлумачень – опис того, як до
новозаснованого міста сходився ремісничий люд: “видивъ же се кн ,зь Дани-
ло 4ко Бо ,у пoсп\вающоу м\стоу томоу нача призывати. прихода\ Н\мц\
и Роусь. ино4зычникы. и Л-хы ид-хоу дн,ь и во дн ,ь и оуноты. и мастер\
вс-ции б\жахоу ис Татаръ. с\д\лници и лоучници. и тоулници. и коузнец\
жел\зоу и м\ди и среброу. и б\ жизнь. и наполниша дворы. /крсть крад
поле села”44. Д. Іловайський побачив тут безпосередній наслідок невдалої
спроби татар захопити “твердині Холма”: “Эта безопасность привлекла къ
нему еще бол\е беженцевъ, которые наполнили и городъ, и окрестные села”45.
Серед звернень виділяється не зовсім коректний у деталях, без згадки про
обставини і джерело відомостей, виклад Павла Жолтовського: “На землі
Галицько-Волинського князівства, що залишились вільними (sic!) після на-
паду на Русь орд Чінгісхана (sic!), стали приходити ремісники різних фахів.
Основна маса ремісників прийшла сюди з розгромлених татарами східних
князівств (sic!)... Поруч з ними творили й майстри-чужоземці, зокрема німці
та поляки”46. Вжита для майстрів-втікачів замість оригінального літописного
поняття “русь” не надто виразна згадка про ремісників “зі східних князівств”
отримала несподіване продовження у викладі М. Котляра, який не міг не знати
свого попередника – В. Пуцька. Останній запропонyвав нібито малопомітне
уточнення до нотатки про “русь”.
Попервах його прокоментовано: “тобто майстри з Подніпров’я”47. Проте
далі на тій самій сторінці окресленню надано ширшого, цілком конкретного
продовження. Виходячи з добаченої аналогії між коротко, не зовсім доклад-
но описаною у барвистому літописному викладі скульптурою холмської
церкви святого Іоана Златоуста (про неї див. далі) та знаним скульптурним
оздобленням Георгіївської соборної церкви Юр’єва Польського, В. Пуцько
ствердив: “З цього логічно випливає припущення, що в Холмі мали опини-
тися ті ж самі майстри, які працювали раніше на північному сході, а потім
«бъжахоу ис Татаръ»”. “Проте ми не наполягатимемо на вірогідності цієї
гіпотези, оскільки на її користь бракує переконливих аргументів (sic!)”48.
Oднак “продовжувача”-історика відсутність аргументів не зупинила. Не
42 Котляр М. Ф. Галицько-Волинська Русь. – С. 240.
43 Крип’якевич І. Історія України. – Львів, 1990. – С. 79.
44 Ипатьевская летопись. – Стб. 843 (Л. 281об.).
45 Иловайский Д. Даниил Романович Галицкий... – С. 4.
46 Жолтовський П. М. Метал // Історія українського мистецтва: У 6 т. – К., 1967. –
Т. 2: Мистецтво XIV – першої половини XVII століття. – С. 377.
47 Пуцько В. Г. Літописне оповідання про місто Холм. – С. 116.
48 Там само.
Мистецькі сюжети холмського літопису князя Данила Романовича. . .
46
відкликаючись до попередника, але розвиваючи його “самозаперечену”
гіпотезу, М. Котляр ствердив щодо одинокого на сторінках літопису холм-
ського майстра Aвдія: “Є підстави вважати, що раніше він був головним
будівничим (sic!) при володимиро-суздальському дворі”49. Утім, про таке
походження Авдія писав уже В. Суслов50, а за ним – Микола Воронін51.
Єдиний “доказ” гаданого суздальського епізоду біографії “хитреця”, про
який раніше ніхто не здогадався, викладено через наступне твердження:
“Схожість між архітектурою Галицької та Суздальської Русі впадає в око
навіть непрофесіоналові”52. Для конкретного наведеного висновку “непро-
фесіоналові” такого проникнення виявилося достатньо! Коли давніші росій-
ські автори вбачали “галицького” майстра Бакуна будівничим Георгіївської
соборної церкви Юр’єва Польського53, то тепер немов осягнуто пожаданий
реванш. Якщо, звичайно, не брати до уваги надто очевидної “дрібниці”: не
просто “бракує переконливих аргументів”, а навіть без надмірної прискі-
пливості не вловлюється найменших.
У зверненнях до найдавнішої мистецької історії Холма центральне місце,
природно, посідають його храми. Проте виклад про них грішить відвертими
перекрученнями, як, наприклад, показове з академічної “Історії українського
мистецтва”: “Білокам’яна архітектура розвивалася у XVIII (sic!) столітті і в
іншому центрі західної Русі – Холмі. З літописів (sic!) видно, що за князя
Данила Галицького (1230–1264) (sic!) тут збудовано церкви Успіння (sic!),
Івана (sic!), Трійці, Кузьми та Дем’яна”54.
Оскільки на сторінках літопису найдокладніше описано церкву святого
Іоана Златоуста, найбільше тлумачень набралося навколо неї. Втім, не обі-
йшлося й без cвоєрідної “запрограмованості” від не завжди однозначного,
а навіть зрозумілого джерела. Проте поодинокі автори немало додали й
від себе.
М. Макаренко, основуючись на літописній даті розповіді про храм, ствер-
див: “Року 1259 енерґійний галицький князь Данило будує у своєму столич-
49 Котляр М. Ф. Данило Галицький. – С. 118. Навряд чи автор знав попередницю
іменування Авдія будівничим: Мезенцева Г. Г. Скульптура // Історія українського
миcтецтва. – К., 1966. – Т. 1: Мистецтво найдавніших часів та епохи Київської Русі. –
С. 243.
50 Cуслов В. В. Очерки по истории древнерусского зодчества. – СПб., 1889. –
С. 80.
51 Воронин Н. Н. Зодчество северо-восточной Руси XII–XV веков. – М., 1962. – Т. 2:
XIII–XV столетия. – С. 125.
52 Котляр М. Ф. Данило Галицький. – С. 118.
53 Здогад про галицьке походження суздальських майстрів запропонував Никодим
Кондаков: Толстой Ф., Кондаков Н. Рyсские древности в памятниках искусства. – СПб.,
1899. – Вып. 6. – С. 38. Про відчитане на стіні Георгіївської церкви в Юр’єві Польському
ім’я Бакуна, в якому бачили майстра з Галича, див.: Вaгнер Г. К. Мастера древнерусской
скульптуры. Рельефы Юрьева Польского. – М., 1966. – С. 33–35.
54 Асєєв Ю. С. Архітектура Середнього Подніпров’я та галицько-волинських зе-
мель у XII–XIII століттях // Історія українського мистецтва. – Т. 1. – С. 218.
Володимир АЛЕКСАНДРОВИЧ
47
ному місті Холмі церкву на честь святого Івана”55. Неочікуваним виглядає
іменування церкви у В. Пуцька “міським собором”56. Воно не є коректним,
оскільки не притаманне українській традиції й знову демонструє приклад
відзначеного російського “впізнавання”. Літопис не вирізняє жодного із
храмів за статусом, навіть собору Богородиці (згодом – Різдва Богородиці).
Несподіваним є також твердження про його спорудження в 1230-х роках57.
Час – можна здогадатися – підказала аналогія... з датуванням згаданої перед
тим Георгіївської соборної церкви Юр’єва-Польського 1230–1234 років –
черговий приклад упізнавання “російського ока”. А. Ґіль коротко згадав храм
як собор, знищений у пожежі Холма й не відбудований – його мав замінити
новий собор Богородиці58. І. Антипов писав про споруду 30-х–50-х років59.
Якщо механізм появи раннього датування, яке прийняв В. Пуцько, оче-
видний, то причину його прийняття у тексті викладено аж надміру виразно.
Однак, як зазначалося, сам погляд – лише намагання надати “нового імпульсу”
“зв’язку мистецтва Галицько-Волинської землі і Юр’єва-Польського”, без
відкликання тиражуючи твердження понад столітньої давнини. При цьому
навіть зображення патрона храму на західній стіні відзначає нібито “цілкови-
та подібність, звичайна здебільшого для певного мистецького напряму”60, з
холмською скульптурою святого Іоана Златоуста на порталі. Виведена у такий
спосіб, вона стала ще одним аргументом на користь “приходу” юр’євських
майстрів до Холма. Проте “зв’язок навпаки” навіть в очах самого В. Пуцька –
тільки історія, яка “могла бути”.
Літопис не зберіг підстав для обґрунтування таких пропозицій. Вперше
на його сторінках церкву відзначено у вересні 1253 р. в короткому описі по-
дячної молитви князя Данила після повернення з чеського походу61. На цьому
побіжно наголосив уже М. Грушевський, виводячи з повідомлення про існуючі
“розкішні”, за його словами, “церкви Богородицї й св. Івана” висновок: “На
початку десь 50-х рр. “поставлєние” сього нового, великого Холма було, здаєть
ся, вже довершене”62, чого новітні автори одностайно не зауважують63.
Пропонувалося навіть ім’я будівничого. А. Соловйов ствердив: “Літопис
коротко згадує архітектора, прибулого з Візантії (sic!) до Галичини, який збу-
55 Макаренко М. Скульптура й різбярство Київської Руси перед монгольських
часів // Київські збірники з історії й археології, побуту й мистецтва. – [К.,] 1930. – Зб.
перший. – С. 86.
56 Пуцько В. Г. Літописне оповідання про місто Холм. – С. 116.
57 Там само.
58 Gil A. Prawosławna eparchia chełmska do 1596 roku [=Archiwum Chełmskie. – T. 3]. –
�ublin; Chełm, 1999. – S. 66.
59 Антипов И. В. Древнерусская архитектура... – С. 104.
60 Пуцько В. Г. Літописне оповідання про місто Холм. – С. 117.
61 Ипатьевская летопись. – Стб. 826 (Л. 276об.).
62 Грушевський М. Історія України-Руси. – Т. 2. – С. 382.
63 Вперше у новішій літературі це літописне повідомлення відзначено: Аłeksandro
wycz W. Sztuka... – S. 56. Пор.: його ж. Мистецтво Холма доби князя Данила Романовича //
Княжа доба. – 2007. – Вип. 1. – С. 141.
Мистецькі сюжети холмського літопису князя Данила Романовича. . .
48
дував холмський собор, – це «хитрець Авдій»; правдоподібно, грек використав
візантійську імператорську емблему, щоб передати могутність православного
князя, який прагнув бути коронованим «королем Русі (sic!)»”64. Г. Мезенцева
натомість відзначила “розповідь про церкву Івана, збудовану руським зодчим
(sic!) і скульптором – “хитрецем” Авдієм (sic!)”65. Проте літопис, згадуючи
саме ім’я (див. далі), храму мистцеві не приписує, проблеми авторства не тор-
каючись взагалі. Запропоноване візантійське походження Авдія, як і намагання
побачити в ньому архітектора, природно, – теж позаджерельнa версія.
Утім, існують навіть своєрідні підваження посвяти холмського храму.
Олександр Некрасов вбачав у ньому поруч зі Спасом зображення “Иоанна
(Крестителя?)”66 – традиційно тут вбачалося святого Іоана Златоуста, якому
посвячено храм. Церквою святого Іоана Хрестителя його назвав А. Флієр67.
Р. Михайлова теж сприйняла його за “собор”, добачивши в ньому якусь
“євангельську тему”68.
Коротку розповідь про церкву розпочинає опис завершення: “зданье же е\
сиче быс. комары с каждо угла преводъ. и сто4нье ихъ на четырехъ головахъ
члвцскихъ изва4но отъ н\коего хытр\чь”69. Ще Д. Іловайський бачив тут
чотири підкупольні стовпи “и каждый столп на вс\хъ своихъ четырехъ
сторонахъ, оканчивался вверху изваяніeмъ челов\ческой головы, как бы под-
пиравшей своды”70. Докладніший новіший аналіз ствердив: “Эта конструкция
представляет собой не что иное, как четыре подпружные арки, опирающиеся
на капители в виде человеческих голов”71. З цим ніби можна погодитись, але
продовження далеко не таке переконливе. “Эти капители могли находиться
только на колонках, которые, в свою очередь, должны были располагаться
на уступах подкупольной опоры. Таким образом, форма столбов в церкви
Иоанна Златоуста, так же как в церкви Пантелеймона (галицькій. – В. А.) и
в васильевском храме (у Василеві Чернівецької обл. – В. А.), должна была
быть сложной, с дополнительными уступами в закрестиях. Прием завершения
колонок, на которые опирались своды (комары), капителями в виде человечес-
ких голов является еще одним свидетельством связей галицкого зодчества с
64 Solovjev A. V. �es emblèmes héraldiques de Byzance et les slaves // Seminarium Kon-
dakovianum. – 1935. – T. 7. – P. 147, not. 171 (“�a chronique nome justement un architecte
venu de Byzance en Galicie, qui bâtit la catédrale de Holm – c’est le «prudent Audios»; il est
probable que ce Grec ce suit servi d'une emblème imperial byzantin pour représenter la puissance
d’un prince orthodoxe, qui aspirait neme à être curonné comme «rex Russiae»”).
65 Мезенцева Г. Г. Скульптура. – С. 243.
66 Некрасов А. И. Очерки по истории древнерусского зодчества XI–XVII века. – М.,
1936. – С. 136.
67 Флиер А. Я. Эволюция планов православных каменных храмов на территории
Украины с X по сер. XVII в. // Архитектурное наследство. – М., 1988. – Т. 35. – С. 91.
68 Михайлова Р. Художня культура Галицько-Волинської Русі. – К., 2008. – С. 74.
69 Ипатьевская летопись. – Стб. 843 (Л. 281об.).
70 Иловайский Д. Даниил Романович Галицкий... – С. 3.
71 Иоаннисян О. М. Основные этапы развития галицкого зодчества // Древнерусское
искусство. Художественная культура X – первой половины XIII в. – М., 1988. – С. 54, 56.
Володимир АЛЕКСАНДРОВИЧ
49
позднероманской архитектурой Венгрии – с аналогичным приемом мы стал-
киваемся в дворцовой капелле в Эстергоме”72. Проте чи не надто акцентовано
угорські аналоги, які й підказали розташування голів на колонках опорних
стовпів? Чи не згадано “звичайні” для тодішнього монументального церков-
ного будівництва чотириликі капітелі, відомі за збереженими в Георгіївській
соборній церкві Юр’єва-Польського 1230–1234 рр.73?
Наступним об’єктом інтерпретацій став опис вівтаря: “вход-щи во
/лтарь. cто4ста два столпа. 6т ц\ла камени. и на нею комара. и выспрь же
в\рхъ оукрашенъ. зв\здами златыми на лазоур\”74. Ще для М. Грушевського
це – “олтарна арка [...] на двох колюмнах з одноцїльного каменя”75. Проте
В. Пуцькові пояснення видалося недостатнім: “Але, можливо, говориться не
про розпис, а про зовнішній декор купола?”76. Звідкіля той мав взятися в описі
інтер’єру – питання риторичне. Та й аналогією до оздоблення зовнішнього
покриття глави в автора чомусь теж слугує мозаїка бані равенського мавзолею
Галли Плацидії77. “Два стовпи перед вівтарем, здається, не підкупольні, адже
вони являли собою моноліти. Якби стовпи були викладені з тесаного каменю,
автор оповідання не міг би написати, що вони «от цела камени»”78. З тим,
що стовпи не підкупольні, важко не погодитись – два “підкупольних стовпи”
відпадають самі собою. Думку, однак, продовжує висновок: “Отже, мова
може йти лише про два стовпи вівтарної огорожі, і тоді уточнення «входящи в
олтарь» означає «одвірок вівтарного входу». Тобто, то були стовпи з суцільних
кам’яних брил, що характерно для візантійської архітектури”79. М. Сморонґ-
Ружицька у зв’язку з ними теж згадала “arkadę kamiennego templonu”80. На
плані храму при статті А. Флієра “загадкові” стовпи позначені як окремо
стоячі у вівтарній частині храму (sic!)81.
Звичайно, формула “стовпи із суцільних кам’яних брил” не надто вдала,
як і поняття “одвірка вівтарного входу”, насправді йдеться про два стовпи.
Однак важливіше інше. Як уявити передвівтарну огорожу лише з двох моно-
літних стовпів в обрамленні проходу до вівтаря? Звичні розміри таких огорож
теж неминуче відсилають і до наповнення вжитого поняття монолітності.
Що ж пропонує літопис для з’ясування цих запитань? Моноліти,
“вход-щи во /лтарь”, стояли в перехoді від святилища дo нави. Оскільки,
за В. Пуцьком, літописець віднотовує насамперед дивне і незвичне, важко
72 Там само. – С. 56.
73 Вагнер Г. К. Скульптура Владимиро-Суздальской Руси. Юрьев-Польский. – М.,
1964. – С. 55, 71. – Табл. VIII, IX.
74 Ипатьевская летопись. – Стб. 843 (Л. 281об.).
75 Грушевський М. Історія України-Руси. – Т. 2. – С. 383.
76 Пуцько В. Г. Літописне оповідання про місто Холм. – С. 117.
77 Там само.
78 Там само.
79 Там само.
80 Smorąg Różycka M. Sztuka cerkiewna... – S. 20.
81 Флиер А. Я. Эволюция планов... – С. 91.
Мистецькі сюжети холмського літопису князя Данила Романовича. . .
50
сприйняти в них нічим не виділені, звичні елементи передвівтарної огорожі.
Виразне зіставлення зі склепінням вівтаря, очевидно, вказує, що вони підтри-
мували його від захoду. Така інтерпретація, природно, дає змогу сприйняти їх
саме стовпами й рідкісним для тогочасної української церковної архітектури
елементом інтер’єру. Зрештою, запропоноване трактування підтверджує
загальновідома візантійська будівельна практика, яка знала не лише кам’яні
стовпи передвівтарної огорожі, а й опори передньої сторони вівтарного про-
стору. Один з аналогів – церква апостолів Петра й Павла у Велико Тирново
в Болгарії82. Наведені мiркування пропонують реконструювати будівлю на
зразок храму на Федорівщині у Володимирі83. Це лише додатковий аргумент
для підтвердження не зауваженої донедавна володимирської ґравітації цер-
ковного будівництва княжого Холма84.
Утім, існує переконливе свідчення, здатне остаточно усунути ґрунт з-під
кривотлумачень навколо відповідного фраґмента літописного оповідання.
Холмський єпископ Яків Суша прямо вказав, що перед перебудовою собору
1630-х рр. склепіння його вівтарної частини від заходу спиралося на два
стовпи, усунуті, оскільки вони “захаращували” інтер’єр85. Це й були літописні
моноліти. Зрештою, за холмським єпископом про них писав Г. Хрусцевич86,
проте відповідний текст залюбки цитованого збірника не привернув уваги.
Дальшим доказом на користь такої інтерпретації слугує опис наступної
холмської церкви – святих Кузьми і Дем’яна, вказуючи аналогічні стовпи й
у цьому храмi (див. далі).
Згадану поряд зі стовпами “комару” М. Грушевський вважав аркою ві-
втаря87. В. Пуцько, розвиваючи прийняту версію про відзначення насамперед
дивного, прихилився, натомість, до єдино можливого, на його думку, пояс-
нення уваги до склепіння у готичних формах та нервюрах. На підтвердження
вказано лише: “Кам’яні деталі готичного склепіння зберігаються досі у старо-
му Галичі. Вони походять з Успенського собору, але їхня приналежність до
первісної конструкції подекуди сумнівна: радше вбачати в них сліди певної
реставрації XIII ст.”88. Питання про поєднання “готичних” елементів зі збудо-
ваним, мабуть, у 1150-х рр. галицьким собором перед російським автором не
постало. Навіть якщо їх справді датувати XIII ст. Не менша, зрештою, загад-
82 The Glory of Byzantium. Art and Culture of the Middle Byzantine Era. A. D. 843–1261.
Exhibitions Catalogue: New York, Metropolitan Museum of Art, Marsch 11 – July 6, 1997 /
Ed. by Helen C. Ewans and William D. Wixom. – New York, 1997. – P. 34.
83 Раппопорт П. А. “Старая кафедра” в окрестностях Владимира Волынского //
Советская археология. – 1977. – № 4. – С. 255, рис. 2. Ідентифікацію з храмом жіночого
Федорівського монастиря див.: Там само. – С. 265.
84 У літературі ця проблема постала: Аłeksandrowycz W. Sztuka... – S. 56–59. Про
взаємозв’язки мистецької традиції обох міст див. також: його ж. Володимир... – С. 3–4.
85 Susza J. Phoenix... – P. 47. У літературі на це cвiдчення у відповідному контексті
вказано: Александрович В. Мистецтво Холма. – С. 142, прим. 9.
86 Хрусцевич Г. Город Холм // Холмская Русь. – С. 15.
87 Грушевський М. Історія України-Руси. – Т. 2. – С. 383.
88 Пуцько В. Г. Літописне оповідання про місто Холм. – С. 118.
Володимир АЛЕКСАНДРОВИЧ
51
ка – й самі “елементи”. Очевидно, йдеться про одинокий оброблений камінь
(Музей у Крилосі), що його опублікував Ярослав Пастернак як фраґмент
ківорію Успенської церкви XVI ст.89. Ця знахідка й стала єдиною підставою
інтерпретації конструкції склепіння вівтарної частини холмського храму!
Однак прийняття існування елементів готики у храмах Холма і Галича
уже на XIII ст. (не кажучи, звичайно, про раніший час) на таких підставах –
очевидна фантазія. Не дошукуючись джерела, закономірно не можна не за-
уважити відсутності продовження “традиції”. Втім, не шукаючи “дивного”
аж так наполегливо, пояснення уваги до вівтарної частини холмського храму
можна віднайти й у свoєрідності конструктивного поєднання з монолітними
стовпами.
Позбавлене однозначнoї вимови й oздоблення “верха” золотими зорями
на лазуровому тлі. Для Д. Іловайського – “Верхи сводовъ покрыты лaзурью
и золотыми звездами (на подобіе свода небесного)”90. М. Грушевський, як
зазначалося, вбачав тут вівтарну арку й саме до неї віднiс золоті зірки скле-
піння на блакиті91. На думку М. Сморонґ-Ружицької, це теж декоративний
елемент вівтаря; вона дошукувалася в ньому насамперед романського елемен-
ту “симфонії” традицій православного Сходу та католицького Заходу через
відсутнiсть в інтер’єрі монументального малярства92. Проте його брак – не
виключно “романська” ознака. Фресок немає й у ніяк не “латинізованому”
луцькому соборі святого Іоана Богослова 1170-х рр.93 та сучасних йому храмах
Гродна, Смоленська, Турова94. Отже, це ширша не лише місцева особливість:
зазначений підхід продовжили монастирські храми князя Льва Даниловича
кінця XIII ст. у Спасі та Лаврові95.
Однак літописна нотатка про оздоблення зорями на лазурі все ж включає
проблему, яка так і не потрапила в поле зацікавлення дослідників, – питання
де все-таки знаходилося описане малювання. Відзначена в цьому контексті
вівтарна арка М. Грушевського, безперечно, – помилкa. Звичайно зорі бачать
на склепінні вівтаря чи склепінні взагалі, як у Д. Іловайського. Такий погляд
виводиться від вміщеного на початку самого фраґмента звороту “вход-щи во
/лтарь”. Проте окреслення найвиразніше стосується вказаних далі стовпців
і “комари” – арки над ними. Заключна частина фрази з малярським відне-
89 Пастернак Я. Старий Галич. Археологічно-історичні дослідження 1850–1943 рр. –
Краків; Львів, 1943. – С. 125.
90 Иловайский Д. Даниил Романович Галицкий... – С. 3.
91 Грушевський М. Історія України-Руси. – Т. 2. – С. 383.
92 Smorąg Różycka M. Sztuka cerkiewna... – S. 20.
93 Малевская М. В. Церковь Иоанна Богослова в Луцке – вновь открытый памятник
архитектуры XII века // Древнерусское искусство: Исследования и атрибуции. – СПб.,
1997. – С. 20.
94 Там само. – С. 20–21.
95 Зазначені монастирські церкви отримали ансамблі фресок тільки в середині
XVI ст. Див.: Александрович В. С. Образотворче та декоративно-ужиткове мистецтво //
Історія української культури: У 5 т. – К., 2001. – Т. 2: Українська культура XIII – першої
половини XVII століття. – С. 427–428.
Мистецькі сюжети холмського літопису князя Данила Романовича. . .
52
сенням вказує на інше. Логічно випрaвданий розподіл усуває домінуючий у
попередніх інтерпретаціях видуманий взаємозв’язок й дає змогу відчитати
справжній зміст лаконічного висловлювання щодо малярських реалій. Сприй-
маючи зворот поза описаними досі елементами архітектури початкового
відтинку вівтарного простору – стовпами, на які від заходу опиралася арка
його склепіння, отримуємо однозначне віднесення до завершення споруди:
“и выспрь же в\рхъ оукрашенъ зв\здами златыми на лазоур\” – оздоблення
прикрашало баню. Окрім логіки тексту, додатковий аргумент дають церковна
та будівельна термінологія, незмінно іменуючи верхом саме її.
Наступна частина опису стосується західного та південного входів:
“дв\ри же еи. дво4 оукрашены. каменьемь Галичкым б\лымъ. и зеленымъ.
Холмъскымъ тесанымъ. оузоры т\. некимь хытр\чемь. Авдьемь. прил\пы 6
вс\хъ шаровъ. и злата. напреди ихъ же б\ изд\ланъ Сп,съ. а на полоунощных
ст ,ы Иванъ. 4коже всимъ зр-щимъ дивитис- б\”96. Саме цей фраґмент
цитувався чи не найчастіше, викликаючи водночас, мабуть, і найбільше
тлумачень.
Д. Іловайський, зокрема, ствердив: “Снаружи храмъ былъ испещрeнъ
“прил\пами” (р\зными изображеніями), раскрашенными и отчасти
позолоченными”97. М. Макаренко докладніше зупинився на тому, де саме
знаходилося описане оздоблення, логічно доводячи його вміщення не на
“дверях”, а на порталах98. О. Некрасов вважав, що на порталах “можно пред-
положить изображение Спаса и Иоанна (Крестителя?)” (sic!)99. Розвиваючи
останнє припущення, він одразу ж запропонував наступне: “Не находился
ли Спас на западном портале и не предполагалось ли еще сделать южный
с изображением богоматери, дав таким образом деисис?”100. Безпідставний
здогад постав “впізнаванням з оглядом на власний досвід” на основі зна-
ного мотиву оздоблення Георгіївської соборної церкви Юр’єва Польського.
В. Пашуто з приводу імені майстра зазначив: “Летописью отмечен один из
мастеров – резного орнамента (sic!) – «хитрец» Авдий”101. М. Воронін роз-
винув версію В. Суслова про північноcхідноруське походження різьбаря,
підкріпивши її подібним, на його думку, зіставленням оздоблення холмської
та юр’євської церков: “Сходство далеких друг от друга, но близких хроноло-
гически памятников позволило исследователям выдвинуть предположение,
что замечательный (sic!) резчик «хитрец» Авдий, украсивший резьбой холм-
ский храм, был выходцем из Владимирского княжества, бежавшим от татар
в Галицкую Русь, что, следовательно, убранство собора в Юрьеве Польском
было делом его рук”102. Г. Мезенцева переказала: “Портали було оздоблено
96 Ипатьевская летопись. – Стб. 844 (Л. 281об.).
97 Иловайский Д. Даниил Романович Галицкий... – С. 3.
98 Макаренко М. Скульптура... – С. 89.
99 Некрасов А. И. Очерки... – С. 136.
100 Там само (збережено правопис оригіналу).
101 Пашуто В. Т. Очерки... – С. 165.
102 Воронин Н. Н. Зодчество... – С. 125.
Володимир АЛЕКСАНДРОВИЧ
53
білим (sic!) та зеленим каменем, скульптури (sic!) на фасадах (sic!) розма-
льовано фарбами з позолотою (sic!?)”103. Відзначений принцип російського
впізнавання дав таку інтерпретацію: “Летописец упоминает... узоры (sic!) и
образ Спаса на стенах (sic!)... Все это настолько восхитило летописца, что он
счел необходимым сообщить имя “хитреца Авдия”, выполнившего декора-
тивную резьбу на фасадах (sic!)”104. “Узоры”, як і “декоративне рiзьблення на
фасадах”, звичайно, виводяться від оздоблення суздальських храмів. Інший
приклад дає переклад: “Две двери были выложены тесаным камнем (sic!):
белым галицким и зеленым холмским; а узоры разноцветные и золотые,
сделаны некиим художником (sic!) Авдеем; на западных вратах (sic!) был
изображен Спас, а на северных – святой Иоанн”105. Стилізація переконує,
нібито каменем викладено справді двері, а “врата” покликані сприйнятися
чимось іншим, відмінним від них. Розмірковувань М. Макаренка про розташу-
вання оздоблення, вочевидь, не зауважено. Російська література “з відвертих
православних позицій” навіть протиставила це оздоблення... літургійному
посудові церковних дарів князя Володимира Васильковича: “По своему
типологическому составу утварь, вложенная Владимиром Васильковичем,
строго канонична и соответствует византийским нормам в отличие от про-
изведений, созданных по заказу его дяди Даниила Романовича Галицкого,
заключившего церковную унию с Римом (sic!)”106.
М. Сморонґ-Ружицька на підставі опису порталів звернулася до питан ня
про матеріал, з якого споруджено храм: “Biskup Jan jednoznacznie stwierdza,
że cerkiew p. w. św. Jana w Chełmie zbudowano z białego ciosu kamiennego (?),
zwanego halickim, a dla wykonania detalu architektonicznego użyto miejscowego
piaskowca o zielonej barwie. Wiarygodność tej relacji potwierdziły znalezione
w czasie wykopalisk archeologicznych liczne ciosy z białego i zielonego
piaskowca”107. Після щойно ствердженого вживання цього матеріалу тіль-
ки “dla wykonania detalu architektonicznego”, “liczne ciosy z... zielonego
piaskowca”, природно, несподівані; дискусійний і “biały piaskowiec” – на-
справді “галицький” алебастр. Утім, текст згадує їх лише при оздобленні
порталів. Зазначений фраґмент водночас сприйнято доказом подвійного по-
свячення церкви святого Іоана Златоуста – ще також Христу108. Пропозиція
не лише су пе речна церковній практиці, а й очевидна “романізація” з-поза
можливого для східнохристиянського світу. Тим більше фантастичнe – так
103 Мезенцева Г. Г. Скульптура. – С. 243.
104 Лазарев В. Н. Искусство средневековой Руси и Запад (XI–XV вв.). – М., 1970. –
С. 20.
105 Галицко-волынская летопись // Памятники литературы Древней Руси. XIII век. –
М., 1981. – С. 345.
106 Стерлигова И. А. Древнерусское церковное убранство по данным “Летописца
Владимира Васильковича Волынского” // Древнерусское искусство: Русь. Византия.
Балканы. XIII век. – СПб., 1997. – С. 272.
107 Smorąg Różycka M. Sztuka cerkiewna... – S. 17.
108 Ibidem. – S. 18.
Мистецькі сюжети холмського літопису князя Данила Романовича. . .
54
само з оглядом на латинську іконографію, де Христос на порталі західного
входу нерідко виступав у композиції Страшного cуду, – cприйняття зображен-
ня Христа як покликаного нести аналогічну ідею109. Ця пропозиція – лише
доказ незнання ситуації, контексту й епохи.
І. Антипов, наголошуючи на “малярстві” порталів, зазначив:“Полихромная
естественность материалов дополнялась росписью и, по-видимому, оковкой зо-
лоченной медью «прил\пы 6 вс\хъ шаровъ. и злата»”110. “Окуття”, найочевид-
ніше, “перенесено” з літописного опису “золотого” собору Різдва Богородиці
в Суздалі: “издну црk,ви 6 верха. и до долу. и по ст\нам и по столпомъ ковано
золотомъ. и дв\ри же и /бодв\рье црk,ви златом же ковано”111.
Р. Михайлова, у свою чергу, віднесла цитований виклад оздоблення
порталів до холмського собору112.
Несподіваний новіший коментар отримало також повідомлення про іко-
ни – князь “оукраси же иконы еже принесе ис Кыева. каменьемь драгымъ.
и бисеромъ златымъ. и Сп ,са. прстое Бц,\ иже емоу сестра Федора и вда из
мoнастыр- Федора. иконы же прине. изо Оуроучего. Оустр\тенье. 6 /тца
его. дивоу подобны. 4же погор\ша вo црк,ви ст,го Ивана. /динъ Михаилъ /
стас- чюдных т\хъ иконъ”113. Прикінцева згадка про їхню загибель у пожежі
мовби однозначна за вимовою. Проте з’явилася версія, нібито Холмська чудо-
творна ікона Богородиці ідентична зi згаданою в літописі гаданою київською
з церкви святого Іоана Златоуста. Позбавлений підстав погляд навіть пере-
творився на традицію. Свою інтерпретацію “київського” походження окремих
із згаданих пам’яток дав Ярослав Щапов. Відкликаючись до київського Фе-
дорівського монастиря, дослідник ствердив: “Монастырь пережил монголь-
ское нашествие, сохранив свои святыни: праправнук Мстислава (засновника
монастиря Мстислава Володимировича, сина Володимира Мономаха. – В. А.)
Даниил Романович Галицкий после смерти старших родственников и сестры
Феодоры считал себя наследным владельцем монастыря, создав в Холме но-
вую кафедру, передал ей в 1259 г. (sic!) иконы и колокола (sic!) «из монастыря
Федора»”114. Щодо дзвонів, то зразу слід зазначити, що їх літопис подає
тут же після вказівки на знищення холмського храму, проте без будь-якого
зв’язку з раніше згаданим “монастирем Федора”. “Київські” ікони, нагадаємо
також, описано не в соборі. Версію київського походження Холмської ікони
Богородиці підхопив і розвинув В. Пуцько. Спершу, зіставляючи пізні від-
творення Холмської ікони та зображення Богородиці на білгородській гривні,
він побіжно вказав на можливість перенесення до Холма київської святині115.
109 Пуцько В. Літописне оповідання про місто Холм. – С. 118.
110 Антипов И. Древнерусская архитектура... – С. 105.
111 Ипатьевская летопись. – Стб. 581 (Л. 206).
112 Михайлова Р. Художня культура... – C. 72.
113 Ипатьевская летопись. – Стб. 845 (Л. 281об.–282).
114 Щапов Я. Н. Государство и церковь в Древней Руси XI–XIII вв. – М., 1989. –
С. 142.
115 Пуцко В. Ікони Богородиці у давньому Києві // Церковний калєндар 1993. Видання
Перемисько-Новосанчівської єпархії. – [Сянок, 1992]. – С. 132–133.
Володимир АЛЕКСАНДРОВИЧ
55
Далі холмську реліквію визнано копією ікони князя Володимира Мономаха
з київського монастиря Мономаховичів116. У підсумку запропоновано таке
тлумачення: “Коли будувалася холмська церква, храм його (київського монас-
тиря. – В. А.) ще стояв, але, напевно, вже існувала реальна загроза монголо-
татарського нападу, чим можна пояснити вилучення двох ікон з родинного
князівського монастиря в Києві (sic!). Безперечно, там вони також мали бути
приналежністю вівтарної огорожі візантійського типу”117. Втім, ідея “вилу-
чення” – не нова й належить (в іншій версії) Д. Іловайському: “Н\которые
иконы, унизанныя дорогими камнями и бисером, были принесены князем изь
Кіева и Овруча, каковы: Спаса, Богородицы, Михаила и Ср\тенія. Первые
дв\ сестрою князя, (еодорою (супругою Михаила Черниговскаго, впросл\
дствии замученного въ орд\118), взяты изъ Кіевскаго (еодорова монастыря,
а Ср\теніе была отцовская икона изъ Овруча”119. Наведений текст, звичайно,
не аналізувався. У ньому очевидною є безперечна суперечність між згаданими
першими “Спасом” та ”Богородицею”, які князь сам привіз із Києва й Овруча,
a водночас – “взяла” з київського монастиря “сестра”. Звичайно, “вилучення”
ікон, навіть “у передчутті” монгольського нашестя (sic!), – “przypuszczenie
nie mające potwierdzenia w materiałe źródłowym” (Даріуш Домбровський)120.
Так само немає підстав датувати холмський храм святого Іоана Златоуста
часом “реальної загрози монгольського нападу”, а не 1240-и рр., коли, за
свідченням літопису, розбудовувалося місто. В. Ричка версію сприйняв з
корекцією у детaлях, внаслідок якої відпали постаті сестри та “отця” – князь
одноосібно “звозить” до Холма “з Києва і Вручого християнські святині
(sic!)”121. Вoдночас висунуто й інший мотив київського сліду: “Вилучення
Данилом двох намісних ікон із знаменитого київського монастиря св. Фе-
дора... навряд чи можна пояснити загрозою монголо-татарського нападу на
Київ. Після смерті старших родичів та сестри Феодори Данило вважав себе
спадкоємним володільцем цього монастиря”122, – у чому, зрештою, лише
повторено Я. Щапова (див. вище). Втім, Холмська ікона нотується тільки в
соборі: її належність до церкви святого Іоана Златоуста – так само позадже-
рельне непорозуміння.
116 Його ж. Ікона Богородиці Холмської // Церковний калєндар на 1994 рік: Видання
Перемисько-Новосанчівської єпархії. – [Сянок, 1993]. – С. 85. Запропонований виклад не
цілком зрозумілий – автор висловився плутано, або ж його думку недокладно відтворено
при опрацюванні тексту до друку. Щодо останнього, то привертає увагу твердження про
“перевезення” київської ікони до Холма ще у... XII ст.: Там само. – С. 87.
117 Пуцько В. Літописне оповідання про місто Холм. – С. 118.
118 Твердження помилкове. Дружиною князя Михайла Всеволодовича була не
Фeодора, а її сестра, правдопoдібно, – Олена. Найдокладніше про неї див.: Dąbrowski D.
Rodowód Romanowiczów książąt halicko-wołyńskich [=Bibloteka Genealogiczna. – T. 6]. –
Poznań; Wrocław, 2002. – S. 51–59.
119 Иловайский Д. Даниил Романович Галицкий... – С. 3–4.
120 Dąbrowski D. Rodowód Romanowiczów... – S. 49, przyp. 150.
121 Ричка В. Холмський проєкт... – C. 106.
122 Там само. – С. 107.
Мистецькі сюжети холмського літопису князя Данила Романовича. . .
56
Р. Михайлова навіть додала холмській реліквії нових епізодів історії,
віднісши позбавлену реалій розповідь Я. Суші про татарський напад і погра-
бування шати до знаного набігу Бурундая, а навіть зруйнування холмського
собору (sic!)123. Насправді у розповіді про цей похід Холма не згадано взагалі.
Джерелом же розмови про “пограбування” для київської авторки, згідно з
наведеним відкликанням, слугує початок літописного опису Батиєвого за-
воювання Києва (sic!).
Зрештою, аналізований зворот не подає однозначно, чого власне стосуєть-
ся київський акцент. Якщо походження ікон, то незрозуміло, чому вони мали
надійти від сестри124. Якщо їх “вилучено”, то як до цього причетна княжа
сестра? Не відомо так само, що вона могла робити у київському125, до того
ж, – ще один істотний переочений момент – чоловічому монастирі126? Запи-
тання, що неминуче постають при цій пропозиції, природно, відкидають її не
лише як суперечну до джерела, а й позбавлену сенсу. Втім, літописний фраґ-
мент наділений далеко не однозначною вимовою. Його вдається відчитати й
інакше, ніж це робилося досі. Дотепер згадку про ікони сприймали як єдину
суцільну з винятком лише овруцького сюжету та його продовження: “оукраси
же иконы еже принесе ис Кыева. каменьемь драгымъ. и бисеромъ златымъ. и
Сп,са. прстое Бц,\ иже емоу сестра Федора и вда из мoнастыр- Федора”. Про-
те вoнa членується й на менші самостійні елементи, насамперед – “оукраси
же иконы еже принесе ис Кыева. каменьемь драгымъ. и бисеромъ златымъ”.
Тут на початку виділено оздоблення якихось не вказаних об’єктів київського
походження. Лише саме прикрашення, звичайно нотоване на сторінках літо-
пису найперше щодо найважливіших ікон храму127, здатне підказати здогад,
що серед них могла бути пара намісних128. Як і до попереднього фраґмента,
123 Михайлова Р. Художня культура... – C. 73.
124 Дослідникам генеалогії вона відома тільки до 1200 р.: Войтович Л. Князівські
династії Східної Європи (кінець IX – початок XVI ст.): склад, суспільна і політична роль:
Історико-генеалогічне дослідження. – Львів, 2000. – С. 225. Лише Д. Домбровський
звернув увагу на пізніше повідомлення – аналізований запис про її дар: Dąbrowski D.
Rodowód Romanowiczów... – S. 45, 48–49.
125 Про нього див.: Закревский Н. Описание Киева. – М., 1868. – Т. 1. – С. 222–225.
Матеріали археологічного дослідження монастиря див.: Килиевич С. Р., Харламов В. А.
Исследование храма Вотча Федоровского монастыря XII в. // Древние славяне и Киевская
Русь. – К., 1989. – С. 180–187.
126 До цієї незрозумілим чином переоченої обставини увагу привернуто: Алексан
дрович В. Мистецтво Холма... – С. 143. Тут же вперше запропоновано розвинуте далі
тлумачення літописного епізоду зі згадкою про дар сестри Феодори.
127 На цю обставину вказує найперше опис дорогоцінних прикрас, які князь Воло-
димир Василькович справив для церкви святого Георгія у Любомлі: Ипатьевская лето -
пись. – Стб. 927 (Л. 305). Підтверджує такий висновок і значно докладніше знана церковна
практика новіших часів. Утім, “imagines varias laminis aurei obductas” (різні зображення,
оправлені в золото із самоцвітами), які митрополит Фотій перед 1408 р. вилучив зі скарб-
ниці київського Софійського собору (Kulczyński I. Apendix ad specimen ecclesiae ruthe-
nicae. – Poczajoviae, 1759. – P. 82), переконують, що це булo ширшe явище.
128 Александрович В. Мистецтво Холма... – С. 143.
Володимир АЛЕКСАНДРОВИЧ
57
залишається “спільне” для продовження “оукраси же иконы”, але тепер уже
без київського віднесення, – “и Сп,са. прстое Бц,\ иже емоу сестра Федора
и вда из мoнастыр- Федора”. Так київський акцент у стосунку до княжої
сестри та її дару відпадає, зв’язок із монастирем святого Федора натомість
залишається. Оскільки київське віднесення втрачає силу, в обителі логічніше
вбачати згаданий володимирський Федорівський монастир. Звідсіля холм-
ські ікони від сестри – не київський, а володимирський дар. Так доходимо
вірогідної малярської майстерні – додаткового істотного штриха до історії
тогочасного володимирського мистецького середовища129. Втім, ситуація
виняткова не лише для Володимира – так ранніх відомостей про малярів на
західноукраїнських землях дотепер не виявлено130.
Не однозначне за вимовою й завершення тексту “иконы же принед изо
Оуроучего. Оуср\тенье 6 /тца его”. В. Пашуто пов’язав з Oвручем весь
запис131. Проте він, швидше, так само включає окремі згадки – про ікони з
Овруча та “Стрітення” “6 /тца”. Обидві вони потребують пояснення. Неві-
домо, на чому основані стосунки князя Данила з Овручем. Єдина пропозиція
стосовно ідентифікації особи “отця” належить Леонідові Махновцеві, який
вбачав тут тестя князя Данила – князя Мстислава Удатного132. Отже, ікона
мала надійти перед смертю князя у 1228 р.133. Запропоноване тлумачення
підказує певний особливий об’єкт, про який пам’ятали. Але тоді чи не за-
рисовується інше трактування? Відомо, що станом на 1252 р. князь Данило
був одружений вдруге – з донькою литовського князя Довспрунка134. Шлюб
датують між 1246–1248 рp., принаймні не пізніше останнього року135. Але
129 Там само. – С. 144.
130 Такі джерельні повідомлення збереглися щойно з кінця XIV ст. Їх розпочинають
львівські нотатки 1387 та 1389 рр. про маляра Йоґана: Pomniki dziejowe �wowa z Archiwum
miasta. – �wów, 1897. – T. 1: Najstarsza księga miejska 1382–1389 / Wyd. A. Czołowski. – S. 74,
76, 120. Для українського середовища першим є запис видатків королівської каси 1393 р.
стосовно виплати малярам на чолі з Владикою за малювання костьолу Святого Хрeста на
Лисій горі поблизу Кракова: Wawel. – Kraków, 1913. – T. 2: Materiały archiwalne do budowy
zamku / Zebrał i wydał Adam Chmiel [=Teka Grona konserwatorów Galicii Zachodniej. – T. 5]. –
S. 5. Про ширший контекст цього повідомлення див.: Ałeksandrowycz W. Przemyski ośrodek
malarstwa tradycji bizantyńskiej w końcu XIV i pierwszej połowie XV wieku // Zachodniouk-końcu XIV i pierwszej połowie XV wieku // Zachodniouk- XIV i pierwszej połowie XV wieku // Zachodniouk-połowie XV wieku // Zachodniouk- XV wieku // Zachodniouk-Zachodniouk-
raińska sztuka cerkiewna. – Łańcut, 2004. – Cz. II: Materiały z międzynarodowej konferencji
naukowej Łańcut–Kotań, 17–18 kwietnia 2004 roku. – S. 269–270.
131 Пашуто В. Т. Очерки... – С. 99.
132 Літопис Руський / За Іпат. списк. перекл. Л. Махновець. – К., 1989. – С. 418,
прим. 7.
133 Александрович В. Мистецтво Холма... – С. 144 (Мстислав Мстиславич помилково
названий хрещеним батьком). Наведене часове зіставлення підказує припущення, що є од-
ним із доказів практики обдаровування іконами у княжому середовищі. На її побутування
у відповідному колі вказано: Його ж. Святий Алімпій Печерський – перший віднотований
джерелами український маляр // Велика Успенська церква Києво-Печерської лаври. Слід
у віках: Матеріали міжнар. наук. конф. 1–2 жовтня 2001 р. – К., 2002. – С. 9–10.
134 Ипатьевская летопись. – Стб. 816 (Л. 274).
135 Dąbrowski D. Rodowód Romanowiczów... – S. 75–76 (з давнішою літературою до
цього питання).
Мистецькі сюжети холмського літопису князя Данила Романовича. . .
58
чи логічно приймати згадку про першого тестя, коли князь Данилo давно
був одружений вдруге? Окрім того, при запропонованому розподіленні тек-
сту “Оуср\тенье 6 /тца его” не залежить від овруцького контексту. Тобто
образ – дар чи власність “отця” – пам’ять про нього: джерела княжої доби,
здається, фіксують різнорідну за виявами практику таких дарів136. Зрештою,
її найголовніший доказ – холмські ікони від сестри князя Данила. Тоді чи
“Стрітення” – не пам’ятка по батькові князя, Роману Мстиславичу? Найві-
рогідніше, повинно йтися про родинну реліквію Романовичів, що й здатне
пояснити наголошення на іконі з нібито нічим не виділеним, “звичайним”
сюжетом137.
Вочевидь придумане “вилучення” настільки припало до вподоби його
творцеві, що в аналогічний спосіб інтерпретовано й “овруцьке” походження
“Стрітення” та інших нібито вказаних поряд із ним ікон (чого в тексті насправ-
ді немає): “Мабуть, їх було вилучено з церкви святого Василія”138 (знаного
овруцького храму). Таке “проникнення” у вимову джерела коментарів не по-
требує. Показово також, що незалежно від згаданого погляду на походження
холмської “Богородиці” В. Пуцько завершив відповідну частину свого тексту
повторенням літописної звістки про “сумну долю” ікон холмського храму.
Інше, також суперечне зі свідченням літопису, трактування щодо згад-
ки про походження відзначених холмських ікон дав М. Котляр. За його
словами, князь “прикрасив Холмську церкву святого Іоанна іконами, при-
136 З викориcтанням аналізованих холмських відомостей дo цього явища увагу при-
вернуто: Александрович В. Святий Алімпій Печерський... – С. 9–10. Тепер є можливість
уточнити окремі із запропонованих тут інтерпретацій (див. далі). Київський літопис згадує
“порты блаженных первых князей”, які вони залишили храмам на пам’ять про себе. Про
цю практику див.: Терновский Ф. А. Откуда взял свое начало обычай вешать княжеские
одежды в храмах, о существовании которого упоминается в летописи под 1203 и 1237 гг. //
Труды Третьего Археологического съeзда в России, бывшего в Киеве в августе 1874
года. – К., 1878. – С. 111–113. Пор.: Толочко А. П. “Порты блаженных первых князей”:
к вопросу о византийских политических теориях на Руси // Южная Русь и Византия:
Сборник научных трудов (к XVIII конгрессу византинистов). – К., 1991. – С. 34–42.
137 Утім, скромна спадщина українського релігійного малярства княжої доби все ж
зберегла один зразок цієї іконографії з винятковими на тлі східнохристиянської релігійної
культури акцентами – другої половини XIV ст. з церкви Собору святих Йоакима та Анни
у Станилі (Національний музей у Львові імені [митрополита] Андрея Шептицького).
Унікальним виявляється те, що первoсвященика старозавітного храму Симеoна потрак-
товано архієреєм у фелоні з хрестами (!), а замість звичного для іконографії ківорію у тлі
вміщено ліворуч старозавітний храм, а праворуч – церковний престол під ківорієм, чим
своєрідно наголошено перехід від Старого до Нового Завіту. Найдокладніше про ікону
див.: Александрович В. “Стрітення зі сценами життя Марії за Протоєвангелієм Якова” з
церкви Собору Йоакима та Анни у Станилі (з колишнього Музею Духовної семінарії –
Богословської академії у Львові) // Українська Греко-Католицька Церква і сакральне
мистецтво (історичний досвід та проблеми сучасності). – Львів; Рудно, 2003. – Вип. 2:
Матеріали II Міжнар. наук. конф., присвяченої 220-літтю Львівської Духовної семінарії,
м. Львів–Рудно, 22 грудня 2003 року. – С. 36–62.
138 Пуцько В. Літописне оповідання про місто Холм. – С. 118.
Володимир АЛЕКСАНДРОВИЧ
59
везеними з Києва. А його сестра подарувала цій церкві ікони, написані в
Овручі (sic!)”139.
Наступний рідкісний холмський об’єкт, який потрапив до поля зору літо-
писця, – “вежа же сред\ города высока. 4коже бити с не4 /крстъ града, под-
сздана каменеемь въ высотоу. е ,і. лакоть. создана же сама. девомъ тесанымъ. и
оуб\лена 4ко сыръ, св-т-щис- на всеи стороны”140. Д. Іловайський згадав
тільки вежу “на каменномъ основаніи”141. З небагатьох конкретних деталей
літописної розповіді про будівництво Холма М. Котляр у цитованій брошурі
про Галицько-Волинський літопис окремо відзначив лише спорудження цієї
вежі: “В докладній розповіді (sic!) про зведення Холма є красномовна подро-
биця. Данило не встиг збудувати вежу однієї з церков (sic!)”142. Проте навіть
два інших звернення самого автора до цього холмського об’єкта передають
літописне повідомлення адекватно його вимові143. Р. Михайлова, виходячи
зі знаходження вежі “сред\ города”, говорила про неї як про мiську вежу
(sic!). Мало того, вдаючись до вельми прозорих і безпідставних богородич-
них аналогій, вона побачила в донжоні княжої резиденції... богородичний
символ. Розвиваючи ідею й трактуючи літописний виклад на так позначену
“власну потребу”, вона спочатку зіставила, а далі й ніби “ототожнила” вежу
з холмським собором: “До певної міри цей храм перебрав на себе змістовну
функцію, яку до пожежі виконувала башта”144.
Далі літописець лаконічно згадав третю закладену зусиллями князя
церкву – святих Кузьми і Дем’яна: “и созда црк,вь ст,ыма безм\здникома во
чсть имать. д,. столпы 6 ц\ла камени. истесанаго. держаща в\рхъ. с т\хъ же
дроугыи. и волтаръ прст ,ого Дмитре4 стоить же ти. предъ бочными дв\рми
красенъ. принесенъ издалеча”145. Незважаючи на лаконічність й нібито одно-
значний зміст опису, без несподіваних коментарів не обійшлося. А. Пауткін
об’єднав зворот “c т\хъ же другый” з наступною згадкою про (?) святого Ди- з наступною згадкою про (?) святого Ди-
митрія, принесеного здалеку, й подав, що в храмі стояла скульптура святого146,
продовживши цим фантастичний “холмський скульптурний ряд”. І. Антипов
датував церкву 30-ми – 50-ми роками, “поскольку точно неизвестно когда
произошел пожар Холма” (sic!)147. Він бaчив у ній “постройку, сложенную,
вероятно, из галичского белого и холмского зеленого камня”148, переносячи
139 Котляр М. Ф. Галицько-Волинська Русь. – С. 307. Очевидно, висновок запозичено
з наведеного твердження В. Пашута.
140 Ипатьевская летопись. – Стб. 844 (Л. 282).
141 Иловайский Д. Даниил Романович Галицкий... – С. 4.
142 Котляр М. Ф. Галицько-волинський літопис... – С. 109.
143 Його ж. Формирование территории и возникновение городов Галицко-Волынской
Руси IX–XIII вв. – К., 1983. – С. 155; його ж. Галицько-Волинська Русь. – С. 239.
144 Михайлова Р. Художня культура... – С. 72.
145 Ипатьевская летопись. – Стб. 845 (Л. 282).
146 Пауткин А. А. “Созда градъ именем Холмъ” (Об архитектурных описаниях в
Галицкой летописи) // Русская речь. – 1989. – № 1. – С. 99.
147 Антипов И. В. Древнерусская архитектура... – С. 108.
148 Там само.
Мистецькі сюжети холмського літопису князя Данила Романовича. . .
60
на неї знані моменти літописної характеристики оздоблення церкви святого
Іоана Златоуста. В. Пуцько побачив в описі доказ своєї інтерпретації двох
монолітних стовпів у церкві святого Іоана Златоуста: “Ця згадка дає змогу
перевірити вірогідність нашого припущення щодо функціонального призна-
чення двох стовпів у церкві Івана Златоуста, бо тут чітко сказано, що вони
«держаща верхъ», тобто підтримують ківорій над престолом”149. Чому “верх”
має бути “ківорієм над престолом” – проблема не для з’ясування. Окрім того,
припущення російського автора при викладі опису храму святого Іоана Злато-
уста, нагадаємo, твердило про портал входу до вівтаря. Зрештою, стовпчики
ківорію навряд чи можна вбачати у відповідному контексті, не кажучи вже,
що в соборi вони – дерев’яні, точені й золочені, а в тексті, крім цих чотирьох,
згадано ще два “такі ж” стовпи. Наведений фраґмент опису церкви святих
безмезників, як уже зазначалося, вказує на стовпи самого храму, а не пооди-
ноких елементів облаштування його інтер’єру. Тобто й цього разу “візія” теж
здомінувала вимову джерела.
Широкий спектр трактувань викликав опис “стовпа” з орлом в околиці
холмського укріплення: “стоитъ же столпъ поприща. 6 город каменъ. а на
н\мь /релъ каменъ. изва4нь. высота же камени. дес-ти лакоть с головами.
же. и съ подножьками. в,і. лакоть”150. Своєрідні основи інтерпретації повідо-
млення заклав ще в XVII ст. Феодосій Софонович, віднісши до орла вказані
розміри стовпа, на якому його вміщено: “от города поприще поставилъ столпь
каменныи и на немъ орелъ каменныи выбитыи. Высота того каменного /
рла (sic!) десятъ локти з головою и с подножкомъ двенатцать локти”151. Втім,
хоча київський хроніст виглядає предтечею “кривотрактування” унікального
холмського монументу, традицію тлумачення започатковано заново у XIX ст.
За Антоном Петрушевичем: “Из выраженія «с головами» надо заключати, что
выставленный каменный орел был двуглавный яко знамя или гербъ Даніловой
державы”152. Микола Дашкевич сприйняв згадку про орла у геральдичному
контексті: “Некоторые догадываются, что орел, изваянный на столбе вблизи
города, был символом последнего, находившимся на высоте”153, віднісши
водночас вираз про стовп “вблизи города” до веж у Білавині та Стовпі154.
Новітню історіографічну традицію (хоча вона й продовжила київського
автора XVII ст.) заклав текст Д. Іловайського: “В н\котором разстояніи отъ
149 Пуцько В. Літописне оповідання про місто Холм. – С. 119.
150 Ипатьевская летопись. – Стб. 845 (Л. 283).
151 Софонович Ф. Кройніка о Русі // Софонович Ф. Хроніка з літописців стародавніх. –
К., 1992. – С. 155.
152 Петрушевич А. Краткое изв\стие о Холмской епархии и святителехъ ея // Науко-
вый сборник издаваемый Литературным обществом Галицко-русской матицы. – Львов,
1866. – Вып. 3–4. – С. 175. Пор.: Його ж. О город\ Галич\ за Луквой // В\стник На-
родного Дома. – Львов, 1887. – Ч. 53. – С. 467.
153 Дашкевич Н. Княжение Даниила Галицкогo по русским и иностранным источ-
никам // Университетские известия. – К., 1873. – С. 90.
154 Там само. – С. 92, прим. 3.
Володимир АЛЕКСАНДРОВИЧ
61
города Даниилъ воздвиг каменный “столп” или четырехгранную башню, на
верху которой стоялъ выс\ченый изъ камня двуглавый орелъ, изображавшій
знамя или гербъ державы”155, у головному перейнятий від А. Петрушевича.
Літописний стовп без будь-яких підстав потрактoвано вежею. Що вона була
чотиригранною – також лишe здогад. Так само зовсім незрозуміло, як дах
“вежі” мав вінчати “выс\ченый изъ камня двуглавый орелъ”. Зрештою, що
орел російського історика двоголовий – теж наслідок насамперед призвича-
єння росіянина до герба власної держави.
Продовжуючи виклад, Д. Іловайський пішов ще далі: “Кром\ этой
башни до нашего времени сохранились остатки другой подобной, стоявшей
также вн\ города. Надобно полагать, что он\ защищали подступы къ горо-
ду и входили въ систему обычныхъ въ т\ времена вн\городскихъ валовъ и
укр\плений”156. Шестиметровий стовп цього разу потрактовано оборонною
вежею, покликаною захищати підступи до міста. Автор, безперечно, част-
ково надихнувся збереженими на його часи вежами в Білавині та Стовпі.
Пристосовуючи їх до “загальнопоширених” (найочевидніше поверхових)
уявлень про середньовічну систему міських укріплень, він їх обидві, а
отже, – й потрактований так само “оборонною вежею” монумент, відніс до
“вн\городскихъ валовъ и укр\плений”. Звичайно, в Холмі він не був й веж
не бачив. Тільки з віддаленої столичної перспективи розташовані на чималій
відстані від міста – навіть у його межах другої половини XIX ст. – обидві
споруди можна було сприйняти за міські укріплення. У такому контексті орел,
на якому укладач літопису природно акцентував увагу як на важливому еле-
менті “свого” стовпа, загубився зовсім, знівельований наданим монументові
мілітарним значенням. Д. Іловайський цілком очевидно вважав літописний
стовп аналогічним знаній оборонній вежі в Білавині поблизу Холма, оскільки
“остатки другой подобной” можуть бути тільки нею.
Версію Д. Іловайського повторив М. Грушевський. Розповідаючи про
укріплення Холма, історик додав дещицю від себе, перетворивши “вежі” на
“замки”: “Крім того збудованo сторожеві вежі – замки; одна, по словам лїтописи,
поставлена була «поприще» від міста, і прикрашена в горі великим, різьбле-
ним з каменя двуголовим орлом, 12 локтів завбільшки. Се, очевидно, та вежа,
що від неї й досї зацїлїли останки на пів милї від Холма, на р. Угорцї (коло с.
Білявина), на острівцї, наоколо облитім водою. Вона, очевидно, мала боронити
переходу через річку. Останки її (одна стїна) й досї мають коло 20 метрів висо-
кости, коло 9 широкости; мур грубий на 1 метр, збудований з білого й синього
каменя, на цементї”157. Переписування надто очевидне, хоча виклад і доповнено
розмірами залишків білавинської вежі. Як вона могла бути “прикрашена в горі
великим, різьбленим з каменя двуголовим орлом, 12 ліктів завбільшки” – ав-
тор вочевидь не задумувався. Тим більше, що наступний том праці переказує
літописний текст бeз інтерпретаційних прикрас – поза віднесенням розмірів
155 Иловайский Д. Даниил Романович Галицкий... – С. 4.
156 Там само.
157 Грушевський М. Історія України-Руси. – Т. 2. – С. 382.
Мистецькі сюжети холмського літопису князя Данила Романовича. . .
62
стовпа із зображенням орла до самого орла: “За «поприще» від міста стояв
на камінній підставці вирізблений з каменя монументальний орел, високости
дванадцяти ліктів”158. Понад двадцятиметрова “вежа” попереднього тому тут
– лише “камінна підставкa”. І. Крип’якевич так само подав повідомлення з
коментарем й окремими доповненнями від себе, теж ототожнивши монумент з
білавинською руїною: “Літописець згадує, що недалеко від Холма (в Білавино)
побудовано кам’яний «стовп», «а на ньому вирізаний кам’яний орел, а висота
каменя десять ліктів, з головами ж і з підніжками 12 ліктів». З цього опису ви-
ходить, що скульптура зображала двоголового орла. Неясно, чи це була тільки
архітектурна прикраса стовпа, чи герб. Якщо це княжий герб, то він належить
Данилу, який побудував цей «стовп» разом з іншим холмськими укріплення-
ми. Цікаво було б з’ясувати, як цей герб знайшовся в Галицько-Волинському
князівствi”159. Автор також схильний ототожнити літописний стовп з орлом зі
“стовпами” – оборонними вежами й саме тому, виразно суперечачи поданій у
джерелі відстані, приписав літописцеві вказівку на спорудження стовпа з орлом
у Білавині. Сприйняття орла як двоголового виходить лише від того, що придані
птахові голови згадано множиною. Показове й вагання стосовно конкретного
призначення орла, отже, – його значення та вкладеного в нього змісту: “чи це
була тільки архітектурна (? – В. А.) прикраса стовпа, чи герб”.
М. Макаренко так само бачив вежу, завершену орлом: “Кам’яне скуль-
птурне зображення орла, що увінчує високу, на 10 ліктів, теж кам’яну башту,
підкреслює, що князь Данило співчував розвиткові скульптурного мистецтва.
Залишки стовпа стоять біля с. Столп’є на віддаленні однієї милі від Холма”160.
Що миля не відповідає літописному поприщу – не звернуто уваги, так само
як і на те, що висота Стовпенської вежі не вкладається у десять (чи навіть
дванадцять) ліктів. Київський історик мистецтва бачив холмський монумент у
романському контексті: “Крім орла, що звершує Холмський стовп, літописець
згадує про якісь голови з підніжками, що належать до цього самого стовпа.
Такі голови на базах, на підніжках – звичайна річ у мистецтві романському.
Так само звичайною річчю буде й зображення орла на стовпі. Ця скульптура
не розбігається з характером того самого романського стилю”161. “Роман-
ське” тлумачення – ще один приклад того, як знання загамувало пізнання,
здaтність відчитати бyквальний запис джерела. Адже насправді описано не
притаманні, на думку автора, романському стилеві “підніжжя з головами”,
а стовп “з головами і підніжжями”, тобто стовп з двома окремими, само-
стійними елементами, лише один з яких може бути його основою. Згадані
першими “голови” логічно випадає сприймати не лише чимось від самої
основи незалежним, а й важливішим за значенням.
Приблизний переклад й так само довільне тлумачення запропонував та-
кож А. Соловйов, подавши, нібито літопис вмістив ці відомості під 1235 р.:
158 Там само. – Львів, 1905. – Т. 3: До року 1340. – С. 434–435.
159 Крип’якевич І. Галицько-Волинське князівство. – С. 154.
160 Макаренко М. Скульптура... – С. 90.
161 Там само.
Володимир АЛЕКСАНДРОВИЧ
63
“вежа з каменів знаходиться на відстані одного льє від міста і на ній ви-
різьблений з каменю орел, висота каменю з головами десять ліктів, а з під-
ніжками – 12 ліктів. Вираз «орел з головами» не може бути інтерпретований
інакше як «двоголовий орел»; не випадає думати ані про три, ні чотири голо-
ви, оскільки багатоголові чудовиська у європейському мистецтві не відомі
зовсім”162. Йдеться так само про “донжон”, всупереч джерелу, десять ліктів
має стовп разом з головами, а два – лише самі “підніжжя”.
Інтерпретація Д. Іловайського у новішій російській літературі спро-
вокувала дальші “поглиблення”. Величезну скульптуру птаха вбачав тут
М. Воронін163. Лише П. Раппопорт переконливо показав, що йдеться про
пам’ятник, а не вежу164, проте це не зупинило розвиток виробленої “тра-
диції”. Георгій Вагнер у пошуках аналогів середньовічних монументів так
само лише за літописом, не відкликаючись до “інтерпретаторів”, зазна-
чив: “К 1256 г. относится известие летописца об отдельном столпе около
галицкого города Холма. Этот столп был увенчан (курсив наш. – В. А.)
скульптурой орла”165.
М. Котляр досить довільно переповів попередників – Д. Іловайського
та М. Грушевського: “На подходах к Холму были сооружены также хорошо
укрепленные замки, один из которых описан галицким (sic!) летописцем”.
Далі йдеться про “вежу” з “орлом”, з чого виходить, що вона й має бути од-
ним із “замків”. Від попередників навіть переписано: “Остатки описанной
башни холмского сторожевого укрепления сохранились до наших дней”166,
хоча останнє дезактуалізовано знищенням споруди під час Другої світової
війни. При наступному зверненні М. Котляр ще далі відійшов від джере-
ла, перефразовуючи цього разу М. Грушевського: “На підступах до Холма
були зведені добре укріплені замки, висока башта одного з них описана
літописцем”167. Приховану згадку про “укріплення” зберегла й новіша
публікація того самого автора168 (контекст однозначно відкликається до
білавинської пам’ятки).
Леонід Махновець теж прийняв стовп за вежу, так само ствердивши у
підрядковому коментарі до журнального видання свого перекладу літопису:
162 Solovjev A. V. �es emblèmes héraldiques... – P. 147 (“un donjon se trouve à une lieu
de la ville, en briques; et sur lui une aigle sculptée en pierre; et la hauteur de la pierre est de
dix aunes avec les têtes, et avec les supports 12 aunes. �'expression «aigle avec têtes» ne peut
être interprétée que comme «aigle bicéphale»; on ne peut penser ni à trois, ni à quatre têtes car
des monstres pereils sont complèetement inconnus à l’art européen”).
163 Воронин Н. Н. Архитектура // История русского искусства. – М., 1953. – Т. 1. –
С. 314.
164 Раппопорт П. А. Волынские башни // Материалы и исследования по археологии
СССР. – М., 1952. – Т. 31. – С. 213–215.
165 Вагнер Г. К. Скульптура Древней Руси. XII век. Владимир. Боголюбово. – М.,
1969. – С. 91.
166 Котляр Н. Ф. Формирование территории... – С. 155.
167 Його ж. Галицько-Волинська Русь. – С. 240.
168 Його ж. Данило Галицький. – К., 2001. – С. 240.
Мистецькі сюжети холмського літопису князя Данила Романовича. . .
64
“Башта ця частково збереглася донині”169. Володимир Пшик також відніс
літописне повідомлення до білавинської вежі й, приймаючи на “стовпі”
скульптуру орла, припускав її візантійський родовід. Конкретний привід від-
найдено у гіпотетично прийнятому перебуванні на Холмщині й причетності
до спорудження веж у Стовпі (Столп’є) та Білавині візантійського імператора
після загарбання Константинополя хрестоносцями 1204 р.170. Ідентифікацію
з білавинською вежею прийняв також Василь Петрик171.
Найдокладніше, хоча тільки в тезовому викладі, повідомлення розглянув
Ю. Артамонов172. Заперечуючи як давні, так і новіші намагання бачити в літо-
писному “стовпі” оборонну вежу, він, серед інших аргументів, відкликався до
іменування його “каменем”: воно мало вказувати власне на монумент, що по-
кликані підтверджувати також розміри. Для автора – це “колонна (монумент),
верхняя часть которой венчалась каменным изваянием двуглавого орла”173.
Виходячи з літописного поприща – 1140 м, він твердив про “колонну” “на
пути к городу”, покликану слугувати “символом власти и могущества”, –
“символизировать могущество, силу княжеской власти Даниила Романовича
и его новой резиденции – Холма”174.
Андрій Ґречило виходив від “конкретнішого”, на його думку, тверджен-
ня Ф. Софоновича, ніби висоту десять ліктів мав сам орел, і запропонував
“геральдичне” тлумачення монумента: “Отже, можна припустити, що орла
вирізьбили на великій плиті (можливо, вона мала форму щита), а її верхній і
нижній краї й були отими, не зовсім зрозумілими, «головами і підніжками»”175.
Правда, виникає запитання, чому “верхній і нижній краї” гаданого щита з
орлом незрозумілі з огляду геральдики. Якщо арсенал її засобів не підказує
вирішення, то це лише підважує висунуте тлумачення.
На тлі загальноприйнятого російського бачення “рідного” двоголового
орла Ю. Артамонов наголосив, що в тексті йдеться не про двоїну, а мно-
жину, тобто більшу кількість голів орла, ніж у канонічного російського176.
Використовуючи цю пропозицію, І. Данилевський висунув тлумачення,
основане на видінні триголового орла, переможеного левом, описаному
в третій книзі Ездри (Езд. 12: 10–33), запропонувавши його джерелом
169 Галицько-волинський літопис / Перекл. і післям. Л. Махновця // Жовтень. – 1982. –
№ 7. – С. 60. Правда, у книжковому виданні перекладу відповідний текст коментаря не
має: Літопис Руський. – С. 419.
170 Пшик В. Про перебування візантійського імператора Олексія III Ангела на
галицько-волинських землях // Республіканець. – 1994. – № 3–4 (11–12). – С. 53.
171 Петрик В. Містобудівельна діяльність князя Данила Галицького // Король Данило
Романович і його місце в українській історії: Матер. Міжнар. наук. конф. (Львів, 29–30
листопада 2001 р.). – Львів, 2003. – С. 122.
172 Артамонов Ю. А. Княжеская символика... – С. 22–23.
173 Там само. – С. 22.
174 Там само. – С. 25.
175 Ґречило А. До генези герба Перемишльської землі // Дрогобицький краєзнавчий
збірник. – Дрогобич, 2002. – Вип. 6. – С. 81.
176 Артамонов Ю. А. Княжеская символика... – С. 20–23.
Володимир АЛЕКСАНДРОВИЧ
65
російського гербового орла. Старозавітний текст описує орла, що виходив
від моря, як царство з видін ня пророка Даниїла. Звідси виведено образ
триголового орла, співвіднесений з “теорією” третього царства, не зовсім
докладно, на думку автора, названою теорією “Москва – третій Рим”177. При
цьому поставала очевидна проблема триголового орла старозавітної книги
й двоголового московського. Тетяна Опаріна зняла протиріччя наступним
способом: “Возможно, [...] было важно лишь то, что орел на гербе был
многоглавым”178. Хоча в конкретній російській ситуації “багатоголовість”
виступає “двоголовістю”, здається, останнє окреслення дослідниці під-
штовхнуло до пошуків “багатоголового” орла (втім, джерело “натхнення”
не є важливим принципово): “Цель, которую ставил перед собой автор [...]:
попытаться отыскать текст, который мог б дать ключ к пониманию этого
загадочного образа”179. Оскільки пошуки мали увінчатися успіхом, обі-
йдено навіть головну перешкоду – брак обізнаності “на Москві” з текстом
старозавітної книги, поширеним тоді лише на Заході. “Прежде всего следует
учитывать, что многоглавые орлы встречаются и в относительно ранних
письменных источниках, появившихся на территориях, поддерживавших
контакты с католической Европой, где знакомство с 3-й книгой Ездры могло
состояться ранее XV в. Таково, видимо, упоминание Ипатьевской летописи
под 6767 (1259) г. При описании бурного строительства, которое велось в
Холме Даниилом Романовичем Галицким в самом конце 50-х гг. XIII в. (sic!),
летописец рассказывает, что недалеко от новой княжеской резиденции, на
расстоянии поприща от города был поставлен «столпъ... каменъ, а не немь
ор\лъ каменъ изваянъ... с головами (sic!)»”180. Пристосування літописної
розповіді “на насущну потребу” в наведеному цитуванні надто очевидне,
проте це між іншим. Ю. Артамонов, як зазначалося, дошукувався тут не
двоїни, a множини. На думку І. Данилевського, “упоминание нескольких
(более чем двух; возможно (sic!), именно трех) голов у холмского орла мо-
жет иметь и иное объяснение, связанное с семантикой образа двуглавого
орла в контексте указанного ветхозаветного текста”181. При цьому все ж
незрозуміло, скількома все-таки головами наділенo холмського орла: коли
справді нібито трьома, то як це співвідноситься з московським двоголовим
орлом? Проте джерело віднаходили так наполегливо, що проблема доказів
“не докучала”.
В. Ричка під очевидним враженням цієї пропозиції, також не вдаючись
до аналізу пам’ятника, побачив у ньому вже амбіції князя-засновника,
“спрямовані на перетворення Холма у гідне столиці Руського царства (sic!)
177 Данилевский И. Н. Сколько голов... – С. 101.
178 Опарина Т. К вопросу об использовании III книги Ездры в русской публицистике
XVI–XVII вв. // Общественное сознание, книжность, литература периода феодализма. –
Новосибирск, 1990. – С. 145.
179 Данилевский И. Сколько голов... – C. 105.
180 Там само. – С. 102.
181 Там само. – С. 103.
Мистецькі сюжети холмського літопису князя Данила Романовича. . .
66
місто”. Вони “виявилися у пошуках відповідних геральдичних символів для
цього державно-політичного утворення та інсигній влади (? – В. А.)”182. Так
об’єднаним зусиллям князеві Данилу надано ореол “предтечі” претензій
виняткових, все-таки, щодо цього в історії пізніших московських великих
князів та царів. На цій підставі запропонoвано тлумачення: “Холмський
кам’яний монумент зі скульптурним зображенням орла був покликаний,
як уявляється, символічно засвідчити королівську (sic!) гідність Данила
Галицького”183. Для неминучого запитання, чому цей за такого трактування
нібито основоположного значення символ не зайняв місця в історичному
центрі, опинившись “поприща... город”, звичайно, місця не знайшлося. До
того ж, літописний виклад нічим не наголошує на достатньо розробленій уже
в Європі королівській символіці або хоч якихось її акцентах.
Р. Михайлова відреагувала лише на саму згадку про орла: не шукаючи
аргументів, не вдаючись до чималої літературної традиції, вона визнала його...
символом євангеліста Іоана184.
Врешті, усі зацікавлені так чи інакше здебільшого зосереджувалися на
проблемі “голів” (сприйнятій, втім, доволі абстрактно) та пов’язаних з нею
аспектах, не звертаючись не лише до інших описаних реалій пам’ятника, а й
навіть до прийнятого для нього в тому чи іншому баченні контексту.
Не так давно монумент коротко приписано згаданому при описі різьбле-
ного оздоблення порталів церкви святого Іоана Златоуста Авдієві185. Пропо-
зиція основана не лише на активності митця у середовищі, а й на тому, що
“голови”, які конкретна вимова джерела протиставляє “підніжжям” (разом
вони мали висоту два лікті), увінчували монумент, завершували його. Літо-
писна розповідь стверджує таку їхню функцію цілком однозначно, хоча цього
досі не побачили. Отже, всупереч усім пропонованим трактуванням – разом із
найдалекосяжнішими, – у “головах” є підстави вбачати версію описаних при
викладі структури церкви святого Іоана Златоуста чотириликих капітелей, на
які спиралося склепіння храму. Тому, згідно з буквальною вимовою єдиного
джерельного свідчення, холмський монумент випадає визнати десятилікте-
вим кам’яним стовпом із зображенням орла на невисокому постаменті186,
увінчаним чотириликою капітеллю, що разом з підніжжям нараховувала два
лікті висоти. Зазначене завершення має оригінальний аналог у чотириликій
капітелі так званого “Богородичного стовпа” в Боголюбові (Владимиро-
Суздальський історико-художній і архітектурний музей-заповідник)187.
Г. Вагнер інтерпретував її завершенням монумента на пам’ять об’явлення
182 Ричка В. Холмський проєкт... – С. 107.
183 Там само. – С. 108.
184 Михайлова Р. М. Художня культура... – С. 74.
185 Александрович В. Мистецтво Холма... – С. 146.
186 Цю логічну для пам’ятника основу, окреслену в літописній розповіді як “під-
ніжжя” (він стояв на “камінній підставцї”), відзначив: Грушевський М. Історія України-
Руси. – Т. 3. – С. 343.
187 Вагнер Г. К. Скульптура Древней Руси. – С. 88–94.
Володимир АЛЕКСАНДРОВИЧ
67
князеві Богородиці188. У ликах капітелі та їхніх численних іконографічних
аналогах серед місцевої скульптури XII – першої половини XIII ст. він вбачав
богородичний символ. Правда, багата богородична іконографія ніби не під-
тверджувала інтерпретації – попри винятково розбудований культ Богородиці,
середньовічна мистецька спадщина не пропонувала “символам” жодних
аналогів. Їхнє трактування, прикметною особливістю якого нерідко виступає
трилисник-пальмета у волоссі над чолом, так само не зовсім співвідноситься
з чималою богородичною іконографією. Інший незвичний на якнайширшо-
му тлі відповідної теми елемент – докладно оброблений виріз вбрання при
шиї. Лики боголюбського пам’ятника виявилися ангелами – охоронцями
Небесного Єрусалиму189. Ця інтерпретація здатна закріпити за монументом
захисну функцію.
Не вдaючись до контексту такого значення у боголюбському випадку, не
можна не відзначити, що вoнo якнайкраще відповідає можливому сенсові
холмського монумента, здатне переконливо мотивувати його появу при ново-
закладеному місті. Стовп встановлено за поприще від нього. Отже, в пере-
веденні на сучасну систему мір, – на відстані 1140 м. Що, зрештою, названо
“містом”? Історія Холма вкладається у “градeц мал” та “іний град”, який
князь-засновник надалі розбудував у 1240-х рр.: монумент cпіввідноситься
з цим останнім. Термінологія літописного тексту підказує, що під поняттям
граду виступає укріплення княжої резиденції190, а місто постало “навкруг” –
біля підніжжя замкової гори. Знаходження монумента “поприща 6 город”,
звичайно, не означає відстані від передміської околиці. Пунктом відліку
логічно приймати літописний “город” – укріплену княжу резиденцію на
вершині холмського узвишшя. Отже, вірогідні залишки мали зберегтися на
території, зайнятій нинішньою міською забудовою. Топографія міста нe дає
підстав сумніватися: пам’ятник мусив стояти при дорозі до княжої резиденції
на Замковій горі.
Опис підкреслює присутність зображення орла, але не дає вказівки,
що той був двоголовим та увінчував монумент. Останнє літопис, хоча до
цього й не дочиталося декілька поколінь авторів, заперечує категорично,
стверджуючи, що орел знаходився на самому “стовпі кам’яному” як го-
ловному, проте, природно, не єдиному компоненті монумента. До стовпа
додано виразно відокремлені від нього в літописному оповіданні підніж-
жя, в яких звична структура пам’ятника підказує основу, тобто постамент.
Оскільки їх згадано у множині, напрошується висновок про якусь конструк-
188 Там само. – С. 90–92.
189 Таку підкріплену переконливими аргументами інтерпретацію зображення запро-
понував: Лидов А. М. О символическом замысле скульптурной декорации владимиро-
суздальских храмов XII–XIII вв. // Древнерусское искусство. Русь. Византия. Балканы.
XIII век. – СПб., 1997. – С. 172–184.
190 Аналіз відповідної літописної термінології див.: Баран О. Образ укріпленого
міста в Галицько-Волинському літописі // Дрогобицький краєзнавчий збірник. – Дрогобич,
2005. – Вип. 9. – С. 157–159.
Мистецькі сюжети холмського літопису князя Данила Романовича. . .
68
цію ступінчаcтого характеру на зразок сходинок*. Два лікті висоти разом
із “головами” вказують, що їх було дві-три. Стилізація викладу виразно
окреслює цей елемент частиною не самого стовпа, а всієї споруди. За тим
же принципом окремо відзначено й “голови”. Як і підніжжя, їх не менш
однозначно теж протиставлено стовпові й потрактовано разом із “підніжжя-
ми” – навіть вкaзано єдині розміри. Тобто, якщо останні можна сприймати
лише основою монумента, то “голови” не менш послідовно виявляються
його завершенням191. Тільки в такому сенсі два самостійних елементи –
“підніжжя” та “голови” – поєднуються зі стовпом між ними із вміщеним на
ньому орлом. Об’єднання засвідчує також спільна, як зазначалося, для них
висота – два лікті супроти десяти ліктів самого стовпа. Отoж холмський
літописний монумент – десятиліктевий стовп з орлом, поставлений на не-
високому – приблизно півметровому – постаменті й увінчaний якимись
аналогічної ж висоти “головами”. У порівнянні зі стовпом невисокі “голо-
ви” нічим не виділено. Оскільки орла висічено на стовпі, останній навряд
чи міг бути круглим. Можна закладати вміщення зображення на одній зі
сторін чотиригранного (випадає здогадуватися) моноліту – ще одного в
княжому Холмі. Скупий опис вказує на таку структуру однозначно. Тому
лише нехтування оригінальним літописним текстом, винятково поверхове
звернення до нього, а насамперед – переписування з фантастичного тлу-
мачення Д. Іловайського, як і його продовжувачів та виведених від нього
новіших висловлювань, призвели до того, що холмський монумент усе
ще не сприйнято в очевидному й водночас єдиному логічно прийнятному
оригінальному автентичному складі та вигляді.
Останнім холмським об’єктом на сторінках аналізованої частини літо-
пису виступає собор Богородиці192, лаконічним описом якого під 1260 р.
завершено аналізоване літописне оповідання: “Созда же црк,вь привеликоу.
во град\ Холм\. во им- прест,ы4 приснод,вы4 Мр,и4. величествомъ. красо-
тою. не мене соущихъ древних. и украси ю пречюднами иконами. принесе
же. чашю 6 земл- Оугорьскa4. мрамора багр-на. изва4ноу моудростью
чюдноу. и змьевы главы (б\ша) б\ша /кроугъ е4. и постави ю пре дв\рми
црк,овьнымы. нар\цаемыми црскыми. створи же в неи. крестилницю. крстити
водоу. на ст,ое Бо ,4вление створи же в неи блж,ныи пискоупъ Иванъ. 6 древа
красна. точенъ. и позлащенъ. дн\ и вн\ дивлению подобенъ”193.
* Висловлюю щиру подяку кандидатові архітектури Юрієві Дибі, який звернув увагу
на можливість такого трактування.
191 На “голови” як завершення стовпа коротко вказала: Михайлова Р. Художня куль-
тура... – С. 77.
192 Пізніші джерела стверджують посвячення Різдву Богородиці. У літературі його
іноді помилково називають Успенським: Логвин Г. Н. Украинское искусство 1240–1540 гг.:
Автореф. дис. ... докт. исскуств. – К., 1968. – С. 11; Асєєв Ю. С. Архітектура... – С. 218;
Щапов Я. Н. Государство и церковь... – С. 55. Для І. Антипова посвячення “неясное”:
Антипов И. В. Древнерусская архитектура... – С. 109.
193 Ипатьевская летопись. – Стб. 845–846 (Л. 281об.).
Володимир АЛЕКСАНДРОВИЧ
69
М. Воронін та М. Каргер так і датували собор тільки 1260 р.194. Цю саму
дату прийняв І. Антипов195. П. Раппопорт твердив про появу “нової” будівлі
після пожежі міста196. Я. Ісаєвич теж відніс спорудження до відбудови Хол-
ма після описаної в літописі пожежі й звідси подав 1257 р.197. За А. Ґілем та
В. Петриком храм також споруджено щойно після пожежі198, причому перший
з дослідників, як зазначалося, твердив, що він замінив спалений собор святого
Іоана Златоуста. Таке ж датування прийняв В. Ричка, віднісши пожежу до
1255 р.199. Однак цей різнобій – знову ж таки вияв неуваги до джерела. Як
зазначалося, за свідченням літопису, уже восени 1253 р. князь Данило пішов
спершу саме до собору (а потім церкви святого Іоана Златоуста) з подячною
молитвою після повернення “з честю і славою” із чеського походу, що дає
підстави закладати зведення храму, мабуть, у попередньому десятилітті. На
його існування при описі згаданих подій вказав, як зазначалося, ще М. Гру-
шевський, проте одинокого голосу історика не почуто й досі.
З облаштування хрaму більше зацікавлення викликала чаша з червоного
мармуру. Російські автори “встановлюють” її назовні – “на площади перед
западными дверями храма Богоматери”200. “Эта чаша, поставленная в каче-
стве водосвятной («крестильницы») перед западными дверями церкви, как
и многие другие особенности галицкой архитектуры и ее скульптурной де-
корации, находит себе в древнерусском быту аналогию в водосвятной чаше,
поставленной Андреем Боголюбским на дворе Боголюбовского замка также
перед западными вратами дворцовой церкви”201. Джерело уваги російських
дослідників криється якраз у “побутовій” аналогії, однак – безпідставній.
Насправді холмську чашу встановлено перед церковними дверима, “які на-
зивають царськими”, тобто в інтер’єрі – не на подвір’ї, а в храмі, перед пе-
редвівтарною огорожею з царськими вратами. У цитованій статті Я. Ісаєвича
при викладі літописного опису чаші зміїні голови замінено на зміїні “глаза”
(sic!)202. До опису чаші як зворот про неї саму долучено також переказ про-
довження літописного тексту. “В ней епископ Иван устроил крестильницу
для освящения воды на богоявленье, дополнив деталью, выточенной «от
древа красна» местными мастерами. Внешний и внутренний вид чаши был
194 Воронин Н. Н., Каргер М. К. Архитектура // История культуры Древней Руси:
Домонгольский период. – М.; Л., 1951. – Т. 2: Общественный строй и духовная куль-
тура. – С. 282.
195 Антипов И. В. Древнерусская архитектура... – С. 109.
196 Раппопорт П. А. Русская архитектура... – С. 107.
197 Исаевич Я. Д. Культура Галицко-Волынского княжества // Вопросы истории. –
1973. – № 1. – С. 103.
198 Gil A. Prawosławna eparchia chełmska... – S. 66; Петрик В. Містобудівельна
діяльність... – С. 122.
199 Ричка В. Холмський проєкт... – С. 107.
200 Воронин Н. Н., Лазарeв В. Н. Искусство западнорусских княжеств // История
русского искусства. – С. 312.
201 Воронин Н. Н., Каргер М. К. Архитектура. – С. 283.
202 Исаевич Я. Д. Культура... – С. 103.
Мистецькі сюжети холмського літопису князя Данила Романовича. . .
70
«дивлению подобен» – отмечает летописец”203. У ньому, звичайно, не може
не привернути уваги “деталь” “от древа красна”, яку до привезеної кам’яної
чаші мали доробити місцеві майстри. Що ж стосується гаданого продовження
опису чаші, то насправді “дивлению подобен”, звичайно, не її “внешний и
внутренний вид”, а наступний описаний вслід за нею елемент опорядження
інтер’єру. Іменник, що вказував на нього, випущено, проте продовження од-
нозначно підказує тут ківорій. Правда, згадка має ще й іншу інтерпретацію,
згідно з якою літопис розповідає про “дерев’яний ківорій (чашу для пиття)
(sic!), «от дерева красна точен и позлащен вну и вне»”204. В. Ричка, захопив-
шись приписаними князеві Данилові “царськими амбіціями”, акцентував
змій “невід’ємним компонентом середньовічної теології царственних міст”,
відкликаючись при цьому до сакрального будівництва ще святого Костянтина
Великого205.
Прикінцевий фраґмент опису собору для російської дослідниці послу-
жив прикладом з виразним осудом відзначеної “неканонічності”: у ньому
побачено “деревянное золоченое изваяние св. Иоанна Златоуста в церкви
Приснодевы Марии в Холме”206. “Відкриття” спровокував досить своєрідний
переклад використаної публікації літопису, вершиною якого стало перетво-
рення холмського владики Іоана на... святого Іоана Златоуста. Оригінальний
текст опису холмського собору зі згадкою про вклад владики відтворено так:
“Было там изображение блаженного епископа (sic!), Иоанна Златоуста (sic!),
выточенное (sic!) из прекрасного дерева и позолоченное. Снаружи и изнутри
храм был достоин удивления”207. Для М. Сморонґ-Ружицької тут теж згадана
“drewniana, pozłacana figura biskupa (sic!) Jana Złotoustego”208. До інтерпретації
прихилився й І. Антипов: “В последней части летописного отрывка речь идет,
очевидно, о деревянной статуе святого Иоанна Златоуста”209. Ця “дерев’яна
скульптура” є, мабуть, найяскравішим прикладом того, як далеко від букваль-
ного змісту джерела здатні відходити окремі його трактування. Зрештою, – не
найостаннішим, позаяк у Р. Михайлової з’явилося наступне твердження: “Над
її головним порталом, як повідомляє літопис, була рельєфна богородична
композиція (sic!), деталі якої були «розфарбовані та позолочені»”210.
І. Антипов відреагував, зокрема, також на не зовсім докладне зістав-
лення храму з “древніми”: “Указание на то, что церковь Богородицы была
203 Там само. – С. 103–104.
204 Асєєв Ю. С., Калініченко Л. П., Мамолат Є. С. Мистецтво Стародавньої Русі //
Нариси з історії українського мистецтва. – К., 1966. – С. 37.
205 Ричка В. Холмський проєкт... – С. 107.
206 Стерлигова И. Древнерусское церковное убранство... – С. 272, прим. 25.
207 Галицко-волынская летопись. – С. 346, 347.
208 Smorąg Różycka M. Sztuka cerkiewna... – S. 17.
209 Антипов И. В. Древнерусская архитектура... – С. 109.
210 Михайлова Р. Художня культура... – С. 72. При цьому авторка відкликалася до
сторінки перекладу Іпатіївського списку літопису з описом церкви... святого Іоана Зла-
тоуста – відомості про собор у виданні вміщено щойно на третій сторінці після цього.
Володимир АЛЕКСАНДРОВИЧ
71
«вєличествомъ... нє мєнє сущихъ дрєвнихъ», можно рассматривать в качестве
доказательства того, что храм имел объемно-пространственную структуру,
свойственную ранним холмским храмам”211. Утім, це лише додатковий при-
клад як своєрідного читання, так і готовності робити висновки без доклад-
нішого аналізу конкретної ситуації. Завершувати випадає лише з огляду на
відсутність новішої “продукції”. Проте після таких концентрованих успіхів
чи випадало б сумніватися, що продовження не забариться?
“Труднощі” поодиноких авторів з інтерпретацією літопису, звичайно, –
не показник, але суцільні, як послідовно переконує цей огляд, – уже щось
зовсім інше. Про їхній родовід достатньо йшлося на конкретних прикладах.
“Непотрібних реалій” (Вільям Оккам) на матеріалі скромного за обсягом
тексту витворено без ліку. Спосіб використання (докладніше, – те, що і як
систематично експлуатується замість літопису) надто очевидний.
Виявляється, скромні, а водночас – виняткові “мистецькі” сторінки
холмського літопису не дочекалися навіть елементарно уважного читача
(явище, зрозуміло, стосується далеко не виключно холмських мистецьких
справ). Зрештою, послідовно використовувались навіть не вони, а “канонічні”
давніші тексти, частіше – безпосередні попередники. Обов’язком критичної
постави до висловлених міркувань поодинокі автори теж не переобтяжува-
лися. Написану зусиллями “колективного розуму” у такий спосіб “історію”
разом із практикованими методами її “осмислення” згадувати, звичайно, не
випадає.
Володимир Александрович (Львів). Мистецькі сюжети Холмського літопису
князя Данила Романовича: Нотатки до відчитання, сприйняття та інтерпретації
джерела.
Виняткові для літописної спадщини старокиївського родоводу мистецькі сюжети
холмського літопису князя Данила Романовича неодноразово привертали увагу, проте
ніколи не були об’єктом докладнішого вивчення. Понад столітня літературна традиція,
вибудована насамперед на поверховому переказі здебільшого помилкових інтерпретацій
авторів останньої третини XIX ст., була доповнена багатьма новішими непорозуміннями.
Стаття заснована на ретельному зіставленні та аналізі оригінальної вимови літо-
писних повідомлень та критичному переосмисленні відповідної літературної традиції.
На цьому прикладі автор висуває теоретичні проблеми відчитання, осмислення та інтер-
претації джерел.
Ключові слова: Галицько-волинський літопис, князь Данило Романович, Холм,
мистецтво Холма, джерела, інтерпретація джерел.
211 Антипов И. В. Древнерусская архитектура... – С. 109.
Мистецькі сюжети холмського літопису князя Данила Романовича. . .
Владимир Александрович (Львов). Сюжеты об искусстве в Холмской летописи
князя Даниила Романовича: Заметки к прочитанию, восприятию и интерпретации
источника.
Исключительные для летописного наследия старокиевского родовода сюжеты
холмской летописи князя Даниила Романовича, посвященные искусству, неоднократно
привлекали внимание, но никогда не были предметом более пристального изучения.
Более чем столетняя литературная традиция, построена прежде всего на поверхностном
изложении в большинстве своем ошибочных толкований авторов последней трети XIX в.,
была дополнена многочисленными новейшими недоразумениями.
Статья основана на тщательном сопоставлении, а также анализе оригинального
содержания летописного изложения, критическом пересмотре соответствующей лите-
ратурной традиции. На этом примере автор ставит теоретические проблемы прочтения,
осмысления и интерпретации источников.
Ключевые слова: Галицко-волынская летопись, князь Даниил Романович, Холм,
искусство Холма, источники, интерпретация источников.
Volodymyr Aleksandrovych (�viv). The Subjects of Art in the Kholm Chronicles of
Prince Danylo Romanovych: Notes for the Reading, Understanding, and Interpretation
of the Source.
The art issues of the Kholm chronicles of Prince Danylo Romanovych, being exceptional
for the chronicle heritage of the ancient Kyiv family tree, repeatedly attracted scholars’ atten-
tion but they have never been a subject of detailed research. For over a century the literary
tradition has been dwelling first and foremost on a superficial rendering of mainly erroneous
interpretations by the authors of the last third of the 19th century numerously enriched with
newer misunderstandings.
The article is based on a careful comparison and analysis of the chronicle messages,
original pronunciation and critical consideration of the respective literary tradition, which
serves to highlight some theoretical problems regarding the understanding, comprehension
and interpretation of the source.
Key words: the Galician-Volhynian chronicle, Prince Danylo Romanovych, Kholm, the
art of Kholm, sources, sources interpretation.
Володимир АЛЕКСАНДРОВИЧ
|