Марксистська рецепція творчого доробку Михайла Грушевського (Перша третина ХХ століття)

У статті проаналізовано праці російських та українських істориків-марксистів першої третини ХХ ст., присвячені осмисленню творчого доробку М. Грушевського. Виявлено головні оціночні тенденції при інтерпретації наукових праць історика і зроблено висновок про зростання критичності у сприйнятті діяльно...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2009
Автор:	Тельвак, В.
Формат:	Стаття
Мова:	Українська
Опубліковано:	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України 2009
Теми:	Історичні статті
Онлайн доступ:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/16157
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Марксистська рецепція творчого доробку Михайла Грушевського (Перша третина ХХ століття) / В. Тельвак // Український археографічний щорічник. — К., 2009. — Вип. 13/14. — С. 365-397. — Бібліогр.: 112 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1860124420716101632
author	Тельвак, В.
author_facet	Тельвак, В.
citation_txt	Марксистська рецепція творчого доробку Михайла Грушевського (Перша третина ХХ століття) / В. Тельвак // Український археографічний щорічник. — К., 2009. — Вип. 13/14. — С. 365-397. — Бібліогр.: 112 назв. — укр.
collection	DSpace DC
description	У статті проаналізовано праці російських та українських істориків-марксистів першої третини ХХ ст., присвячені осмисленню творчого доробку М. Грушевського. Виявлено головні оціночні тенденції при інтерпретації наукових праць історика і зроблено висновок про зростання критичності у сприйнятті діяльності вченого внаслідок догматизації наукового життя в радянській державі. В статье проанализированы работы российских и украинских историков-марксистов первой трети ХХ века, посвященные осмыслению творческого наследия М. Грушевского. Выявлены главные оценочные тенденции при интерпретации научных идей историка и сделан вывод о нарастании критичности в восприятии деятельности ученого вследствие догматизации научной жизни в советском государстве. The article provides analysis of the works by Russian and Ukrainian Marxist historians of the first third of the 20th century which are devoted to the comprehension of Hrushevsky’s creative heritage. It reveals the main appraisal tendencies in the interpretation of the historian’s scientific heritage. The results of the study lead to the conclusion that there was increasing criticism directed towards Hrushevsky’s activity. This was due to the dogmatization of scholarly life in the Soviet state.
first_indexed	2025-12-07T17:40:29Z
format	Article
fulltext	365 Серед багатьох проблем, котрі постають перед дослідником при звер- ненні до особливостей сприйняття наукового та публіцистичного доробку М. Грушевського у середовищі його сучасників, чи не найбільше труднощів викликає з’ясування процесу його ідеологізації. Адже доводиться врахо- вувати широке контекстуальне тло становлення ідеологічних парадигм, їх взаємовпливи та модифікації. Одним із найяскравіших проявів ідеологізації наукових праць М. Грушевського за його життя було їх осмислення з марк- систських позицій. Незважаючи на значну пізнавальну цінність та суспільну резонансність теми “Грушевський та марксизм”, до сьогодні скільки-небудь цілісного опрацювання набула лише проблема ідеологічного наступу радян- ських марксистів на доробок ученого в останній третині 1920-х – на початку 1930-х рр., що завершився погромом його київської школи та масштабними репресіями. До цієї проблеми у своїх ґрунтовних студіях зверталися переду- сім Р. Пиріг, Ю. Шаповал, В. Пристайко, П. Сохань, С. Кіржаєв, С. Плохій1. Натомість уважне опрацювання різнопланових історіографічних джерел дає змогу стверджувати, що марксистська рецепція праць патріарха україн- ської гуманістики мала доволі тривалу традицію та не завжди була в своїх оцінках настільки відверто негативною, як про це зазвичай некритично по- вторюється в багатьох грушевськознавчих працях. На початку ХХ ст. твори М. Грушевського, у першу чергу завдяки його власним зусиллям, упевнено ввійшли в коло читацьких інтересів інтеліген- ції Російської імперії. При цьому намагання львівського професора популя- ризувати здобутки української модерної культури та науки зустріло опір з 1 Див., напр.: Пиріг Р. Я. Життя М. С. Грушевського: останнє десятиліття (1924–1934). – К., 1993. – С. 55–72; Сохань П. С., Ульяновський В. І., Кіржаєв С. М. М. С. Грушевський і Academia: ідея, змагання, діяльність. – К., 1993. – С. 90–94; Пристайко В., Шаповал Ю. Михайло Грушевський і ДПУ–НКВД. Трагічне десятиліття: 1924–1934. – К., 1996. – С. 34–50; Шаповал Ю. Занурення у темряву: Михайло Грушевський у 1919–1934 рр. // Актуальні проблеми вітчизняної історії ХХ ст.: Зб. наук. пр., присвячений пам’яті акад. НАН України Ю. Ю. Кондуфора: У 2 т. – К., 2004. – Т. І. – С. 340–349; Plokhy S. Unmaking Imperial Russia. Mykhailo Hrushevsky and the Writing of Ukrainian History. – Toronto; Buffаlo; London, 2005. – P. 215–280. Віталій ТЕЛЬВАК (Дрогобич) МАРКСИСТСЬКА РЕЦЕПЦІЯ ТВОРЧОГО ДОРОБКУ МИХАЙЛА ГРУШЕВСЬКОГО (ПЕРША ТРЕТИНА ХХ СТОЛІТТЯ) 366 боку представників правомонархічного табору та викликало співчуття в ко- лах, опозиційних національній політиці царату. Серед представників остан- ніх були й російські марксисти. Про їхнє тогочасне сприйняття культурно- громадської праці лідера українства опосередковано свідчить саркастична рецензія М. Покровського на ювілейний збірник, котрий вийшов на пошану одного з найбільш принципових опонентів М. Грушевського, київського цензора Тимофія Флоринського. На сторінках “Русской мысли” один із пер- ших російських марксистів висловив своє здивування з приводу вшануван- ня людини, котра за свою громадську діяльність заслуговує лише засуджен- ня, та в’їдливо зауважив, що у книзі “не вистачає тільки якої-небудь значної передовиці про малоросійську та польську зраду”2. Безпосередньо до праць М. Грушевського російські марксисти звер- нулися після появи його науково-популярної “Иллюстрированной исто- рии Украины”, що була надзвичайно схвально сприйнята в російських чи- тацьких колах3. Російський історик-марксист М. Рожков присвятив праці розлогу рецензію. Уже на самому початку огляду рецензент зазначає, що дивиться на працю М. Грушевського як на цікаву пам’ятку українського “лівого націоналізму”, а на автора – як на “засліпленого націоналістичним ентузіазмом”4. Саме ці обставини, на переконання критика, зумовили чис- ленні слабкі моменти книги. Серед останніх він називає сепаратний розгляд внутрішньої та зовнішньої історії; хибне, на його думку, зображення ґенези українського народу та української державницької традиції; наголошує на недооцінці економічної складової історичної еволюції; неправильному ро- зумінні економічних та соціальних законів людського поступу; національно- му, а не класовому поясненні низки культурних, суспільних та економічних явищ тощо. “Повсюди, – резюмує рецензент, – п. Грушевський засліплений своїм культом національності, підміняє класову підвалину національною”. Акцентуючи на “дрібнобуржуазності” історичних поглядів М. Грушевсько- го, рецензент усе ж віднаходить і сильні моменти його праці. Такими для нього є зображення розвитку сільського господарства на українських зем- лях XVII ст., ґенези козаччини, боротьби козаків із польським гнітом. Імпо- нує рецензентові також мовне, літературне та мистецьке виконання книги. “Загалом, – підсумовує М. Рожков, – варто рекомендувати книгу п. Грушев- ського читацькому загалові: вона цікава та важлива як сама по собі, своїм змістом та малюнками, так і як певне літературне явище, що відбиває важ- ливий струмінь суспільного руху в російській та зарубіжній Україні”5. 2 Покровский Н. Изборник Киевский, посвященный Т. Д. Флоринскому // Русская мысль. – 1905. – Кн. VII. – С. 213–214. 3 Див. докл.: Тельвак В. Науково-популярні праці Михайла Грушевського в історіогра- фічних дискусіях початку ХХ століття // Дрогобицький краєзнавчий збірник. – Дрогобич, 2006. – Вип. Х. – С. 348–358. 4 Рожков Н. Проф. Мих. Грушевский. Иллюстрированная история Украины. – СПб. [б. г.] // Современный мир. – 1913. – № 4. – С. 119. 5 Там само. – С. 121. Віталій ТЕЛЬВАК 367 Характеризуючи рецензію М. Рожкова з перспективи подальшого по- глиблення та урізноманітнення грушевськознавчої рефлексії в історичній науці ХХ ст., можемо говорити про становлення класичного для російської історіографії6 та типового для марксизму комплексу дискусійних проблем в обговоренні наукового доробку М. Грушевського, а через його особу – й ключових постулатів української національної історичної думки. Виступ М. Рожкова своєю загостреною ідеологічно-класовою спрямованістю при- вернув увагу оглядачів українського інтелектуального життя. Так, у москов- ському журналі “Украинская жизнь” з приводу рецензії М. Рожкова було зауважено: “Рецензент відкидає деякі погляди українського вченого на ро- зуміння подій української історії, але протиставлені їм погляди самого ре- цензента надто догматичні та аподиктичні, щоб могли мати силу переконли- вості. В окремих випадках п. Рожков проявляє себе вже не як історик, з яким можна погоджуватися або сперечатися, а радше як людина певної партії”7. Якщо ставлення російських марксистів до наукових праць М. Гру- шевського в цілому було виваженим, то значно гостріше сприймалася суспільно-політична публіцистика львівського професора, в якій наголо- шувалося на пріоритетності боротьби за національно-культурне визволення українців, акцентувалася потреба в консолідації всіх соціальних прошарків народу для відстоювання його прав і свобод. Такі погляди не могли не ви- кликати застережень з боку російських соціал-демократів. Наприклад, один з їхніх лідерів В. Ульянов-Ленін, конспектуючи працю М. Грушевського “Украинство в России, его запросы и нужды”, особливу увагу звернув на авторську тезу про небезпеку перетворення, під впливом репресивної по- літики царату, українського національно-визвольного руху на революційно- терористичний. Адже таким чином не лише народ може втратити своїх лі- дерів, й національна складова боротьби з царатом елімінується, відійде на другий план, поступаючись класовій. Занотовуючи цю тезу, Ленін на полях свого зошита промовисто відреагував – “Реакція!!”8. Після тривалої перерви, спричиненої подіями війни та революції, ува- гу науковців молодої радянської держави привернули здобутки науково- дослідної діяльності М. Грушевського в еміграції. Своєрідним інтелекту- альним викликом для них стала поява важливої суспільствознавчої студії вченого “Початки громадянства (генетична соціологія)”, де було критично осмислено здобутки західної соціологічної думки, включно з марксистською теорією. У своїй рецензії тогочасний лідер української марксистської історі- ографії М. Яворський відзначив актуальність порушеної у книзі М. Грушев- ського проблематики, що в умовах трансформації традиційного суспільства 6 Див. докл.: Наукові погляди Михайла Грушевського в історіографічних дискусіях у Російській імперії кінця ХІХ – початку ХХ ст. // Студії з архівної справи та докумен- тознавства. – К., 2008. – Т. 16. – С. 42–57. 7 Литературная летопись // Украинская жизнь. – 1913. – № 6. – С. 110. 8 Ленинский сборник / Под ред. В. В. Адоратского, В. М. Молотова, М. А. Савельева, В. Г. Сорина. – М., 1937. – Т. ХХХ. – С. 26. Марксистська рецепція творчого доробку Михайла Грушевського 368 як на Заході, так і на Сході континенту привертає до себе увагу не лише нау- ковців, а й загалом освіченої публіки. На численні актуальні питання науко- вого та суспільного характеру “Початки громадянства”, переконує оглядач, дають “вичерпуючу відповідь”. М. Яворський наголошує: “Треба признати, що таку відповідь вона [праця “Початки громадянства”] дає й своїм багатим матеріялом з найновіших дослідів і широкою ілюстрацією давнього побуту в його генетичнім процесі, на що вже вказує сам підзаголовок книжки, та врешті виложенням, хоч і не повним, пануючих в ХІХ і ХХ ст.ст. теорій і шкіл з обсягу соціології, підпертим багатою літературою”9. Промовистою ознакою певного рівня інтелектуальної свободи в тогочасній радянській Україні було те, що рецензент цілком спокійно сприймає авторську критику марксистської соціологічної теорії. Коротко розкриваючи зміст цілої праці, М. Яворський вказує на оригінальність підходу М. Грушевського до низ- ки суспільствознавчих проблем, нерідко поділяючи його висновки. Особ- ливо цінною, на його переконання, є остання частина праці, де містяться авторські роздуми над ґенезою української первісної культури й наведено докладну літературу предмета. У підсумках М. Яворський вкотре зазначив цінність рецензованого видання: “Такий зміст книжки М. Грушевського, що уявляє собою підсумок дотеперішніх найновіших дослідів… […] Робота М. Грушевського являється великим вкладом в матеріялістичну літературу соціології з її цінними виводами головно про теорію родової організації”10. Відзначимо, що виважений об’єктивний тон рецензії М. Яворського дуже швидко зазнав критики з боку молодої генерації радянських суспільство- знавців, а самому автору пригадали його прихильність до ідей М. Грушев- ського у період “загострення боротьби на історичному фронті” наприкінці 1920-х рр. Відгукнулися радянські гуманітарії також на появу перших томів “Іс- торії української літератури”. Аналізуючи нову працю М. Грушевського, ві- домий у той час радянський літературознавець В. Коряк зауважив, що вона належить яскравому представнику “буржуазної” науки, котрий під гаслом об’єктивності приховує свої справжні класові інтереси. Водночас він по- зитивно охарактеризував методологічну сторону перших томів, зазначивши послідовне застосування автором соціологічного підходу до вивчення ви- значних явищ історико-літературного процесу. Цим, вказує В. Коряк, “Іс- торія української літератури” М. Грушевського “наближається в деякій мірі до нашого розуміння”11. На еміграційну добу життя та діяльності М. Грушевського припадає та- кож поява перших узагальнюючих характеристик його творчого доробку та суспільно-політичної діяльності з боку радянських публіцистів. Масштаб- ність постаті М. Грушевського, його авторитет в українському та західно- 9 Яворський М. [Рец.:] Мих. Грушевський. Початки громадянства (генетична соціо- логія). – Прага, 1921. – 328 с. // Книга. – 1923. – № 2. – С. 33. 10 Там само. – С. 34. 11 Коряк В. Література на робфаках // Путь просвещения. – 1923. – № 6. – С. 85. Віталій ТЕЛЬВАК 369 європейському середовищах змушували радянських функціонерів тримати наукову та громадську діяльність ученого в полі своєї уваги. Тогочасна ра- дянська періодика зацікавлено висвітлювала проблеми в українському емі- грантському політикумі, зловтішаючись з приводу розколу партії есерів на групи М. Грушевського та М. Шаповала12. Та якщо громадсько-політична ді- яльність ученого на сторінках радянської преси подавалася дуже критично, то оцінки наукового доробку ще не набули одностайно негативного харак- теру, як у пізніші часи. Авторитетність історичних праць М. Грушевського не ставилася під сумнів – на них покликалися, їх рекомендували як підста- вову літературу для осягнення більшості проблем українського минулого13. Причиною цього була передусім слабкість тогочасної радянської історичної науки, нерозробленість її головних історіософських і методологічних посту- латів, які можна було б протиставити поглядам “буржуазних” учених14. Поряд з недостатньою фаховістю радянських дослідників у критиці іс- торичних праць М. Грушевського відзначимо також й інші чинники помір- кованого ставлення до його творчого доробку, які мали суто кон’юнктурний характер. Маючи на меті розколоти українську політичну еміграцію, про- водячи із самим ученим переговори щодо умов його повернення в Україну, радянська влада, на тлі різкої опозиції громадсько-політичній діяльності ав- тора “Історії України-Руси”, залишалася демонстративно лояльною до його наукових здобутків. Це особливо яскраво проявлялося в радянській пресі початку 1920-х рр. при протиставленні інтелектуальної та політичної ді- яльності вченого. Так, повідомляючи читачам про рішення М. Грушевсько- го повернутися в Україну, газета “Більшовик” зазначала: “Не встигла ще контрреволюційна наволоч виплювати всю злісну слину на адресу зрадни- ків, як «бувший голова» Центральної Ради, есер, визначний історик (правда, слабий політик) професор Грушевський заявляє, що не хоче читати лекцій шаповаловським та винниченківським студентам […], що хоче їхати на Ра- дянську Україну і пакується уже, напевно, в дорогу”15. Про пропагандистську суть таких оцінок свідчили й інші численні пу- блікації на сторінках радянської преси, де обговорювалися перспективи по- вернення М. Грушевського. Наприклад, на шпальтах того ж “Більшовика” у статті С. Гірняка “Перспективи української історичної праці в зв’язку з обранням на академіка проф. М. Грушевського” висловлювалося сподіван- ня, що “в швидкому часі київські наукові сили будуть збільшені одним з найвидатніших українських вчених”. Віддаючи належне М. Грушевському 12 Див., напр.: Любченко П. Чотири роки української еміграції // Червоний шлях. – 1923. – № 2. – С. 111–130; Десняк В. Нещасливий рік для української еміграції // Біль- шовик. – 1924. – № 1. – С. 2. 13 Див., напр.: Яворський М. Нарис історії України. – К., 1923. – Ч. І. – С. І–ІV; К., 1924. – Ч. ІІ. – С. 135–136. 14 Див. докл.: Алексеева Г. Д. Октябрьская революция и историческая наука // Исто- рическая наука в России в ХХ веке. – М., 1997. – С. 12–51. 15 Десняк В. Нещасливий рік... – С. 2. Марксистська рецепція творчого доробку Михайла Грушевського 370 як визначному дослідникові та окреслюючи перспективи поступу історич- ної науки в радянській Україні у зв’язку з його приїздом, автор спробував наблизити наукові пошуки видатного вченого до марксистського бачення пріоритетів історичного дослідження: “В українській історії багато ще за- лишилося мало розроблених періодів, а опублікування наукових матеріялів велося у вузьких межах провінціяльно-наукового центру. Це конче потрібно виправити, а також звернути пильну увагу на саму трактовку історичного процесу. У нас в українській історії довго панував традиційний романтич- ний підход, малокритичне відношення до старих оцінок та мала уважність до економичних процесів минулого. З цим треба конче порвати. І якраз проф. М. Грушевський, який чверть віку тому вже зазначав в своїх розвід- ках велике значіння економічної сторони в минулому життю людства, може досить вірно накреслити молоді потрібний напрям та помогти сучасникам виробити певний світогляд на основі розуміння українського минулого”16. Поряд із такими роздумами про місце вченого в системі радянської науки, автори цих публікацій ніби між іншим відзначали опозиційні до приїзду нового академіка настрої в самій ВУАН, тим самим провокуючи загострен- ня недовіри та непорозумінь в академічному середовищі, що й мало місце дещо пізніше. І все ж, попри кон’юнктурно приязне ставлення до Грушевського- історика з боку партійної преси, в середовищі науковців країни він користу- вався незаперечним авторитетом. Так, схвально про наукові пошуки автора “Історії України-Руси” відгукувався один з лідерів тогочасної радянської історичної науки М. Покровський. Схарактеризувавши у своєму історіогра- фічному огляді М. Грушевського як “представника федералістів дрібнобур- жуазного відгалуження”, він достатньо високо оцінив професійний рівень його праць та його внесок до розробки низки наукових проблем історії Росії. Оглядаючи здобутки української історіографії другої половини ХІХ – почат- ку ХХ ст., М. Покровський стверджував, що “Грушевський у своїх перших томах, присвячених Київській Русі, є найбільш свіжим та найбільш євро- пейським дослідником; тому я рекомендую вам 1 том Грушевського як до- відник для отримання певних свідчень про Київську Русь. Він спирається на найновіші археологічні та лінгвістичні дані…”17. Водночас протиставляючи ідеї М. Грушевського історичній концепції свого вчителя В. Ключевського, М. Покровський наголошує, що заперечивши “звичайну” схему російської історії та одночасно сповідуючи федералістські гасла, український історик не може дати “жодної концепції за самою суттю справи”18. Майже так само про значення праць українського вченого для посту- пу східноєвропейської історіографії писав білоруський історик В. Пічета у 16 Гірняк С. Перспективи української історичної праці в зв’язку з обранням на ака- демика проф. М. Грушевського // Більшовик. – 1924. – № 4. – С. 4. 17 Покровский М. Н. Борьба классов и русская историческая литература. – Петро- град, 1923. – С. 90. 18 Там само. Віталій ТЕЛЬВАК 371 своєму “Введении в русскую историю (источники и историография)”. Зро- бивши огляд досягнень української історичної думки ХІХ – початку ХХ ст., він справедливо наголосив на вагомості наукового доробку М. Грушевсько- го. Головну працю вченого В. Пічета назвав “енциклопедією”, “настільною книгою для дослідників Білорусії та України”19. Дослідник підкреслив багатоманітність творчих пошуків видатного історика, його вплив на всі сфери життя українського суспільства. Характеризуючи науковий доробок М. Грушевського, білоруський історик наголосив: “Величезна кількість джерел, суворо критичне до них ставлення, блискучі екскурси критико- методологічного характеру змушують читача з особливою увагою постави- тись до праць Грушевського”20. Попри поширеність щойно наведених оцінок у науковій літературі, офі- ційна радянська наука всіляко намагалася поборювати незаперечний авто- ритет М. Грушевського в українському середовищі. Радянські суспільство- знавці з прикрістю змушені були визнати величезний вплив його історичних праць на широкі верстви українського народу. “Немає жодного села, – йшло- ся, наприклад, у доповіді завідувача агітпропу ЦК КП(б)У М. Попова, – де не було б «Історії» Грушевського, а наша компартія до цього часу нічого в селі цій «Історії» не протиставила”21. Партійні функціонери робили все, щоб обмежити його інтелектуальний вплив, не зупиняючись при цьому на- віть перед знищенням праць історика. Ставлення тогочасної радянської вла- ди в Україні до праць М. Грушевського промовисто ілюструє його лист від 19 липня 1923 р. до пастора В. Кузіва. “…Виявляється, – з гіркотою писав учений, – що мої книги й ріжні инші видання, мною редактовані, захоплені большовиками в 1919–1920 рр., здебільшого були перероблені на папір або розпродані як макулатура до склепів, і висланий торік великий транспорт Дніпросоюза спіткала та ж доля: переробили на картон спочатку ілюстрова- ну історію, потім «Старі часи», а тепер взялися до історії України для шкіл. Були ми схвильовані, читаючи подробиці сеї «роботи». […] Знищені руками нових вандалів книги”22. Подальшої еволюції окреслені тенденції набули після повернення М. Грушевського в Україну. Незважаючи на загалом прихильне, принай- мні спочатку, ставлення радянських функціонерів до М. Грушевського та його діяльності у перші роки після повернення, у марксистських наукових колах поступово вибудовувалася модель критики творчих ідей ученого. В історіографічному аспекті історикам-марксистам певний час було складно протиставити щось вагоме науковій концепції академіка, оскільки в їхньо- му середовищі відчувався брак необхідної фахової ерудиції та підготовки. 19 Пичета В. И. Введение в русскую историю (источники и историография). – М., 1922. – С. 198. 20 Там само. 21 Цит. за: Пиріг Р. Я. Життя М. С. Грушевського... – С. 31. 22 Цит. за: Сохань П. С., Ульяновський В. І., Кіржаєв С. М. М. С. Грушевський і Aca demia... – С. 60. Марксистська рецепція творчого доробку Михайла Грушевського 372 Яскравою ілюстрацією тут слугує розлога стаття одного з провідних укра- їнських марксистських істориків М. Рубача, присвячена докладному ана- лізові доробку М. Грушевського з особливим акцентом на його теоретико- методологічних поглядах. Написана, як зазначив у примітці сам автор, у період з грудня 1924 р. по квітень 1925 р., вона була опублікована значно пізніше в московській збірці статей за редакцією М. Покровського. Аналізуючи становлення та розвиток федералістських теорій історії Ро- сії, автор особливо детально зупинився на всебічній характеристиці науко- вих ідей київського академіка, відзначивши, що той “у своїй особі поєднує відомого історика та визначного політичного діяча”23. Розглядаючи твор- чість М. Грушевського як продовження історіографічних пошуків М. Кос- томарова, М. Рубач також пише про подолання у працях автора “Історії України-Руси” романтичних тенденцій, властивих українській Кліо ХІХ ст. Послідовне застосування критичного документалізму та широке викорис- тання здобутків допоміжних історичних дисциплін поставило праці видат- ного історика на один рівень з досягненнями загальноєвропейської історі- ографії. Найбільшою ж заслугою М. Грушевського, підкреслює М. Рубач, є створення першого цілісного синтезу української історії. Далі дослідник зупиняється на характеристиці теоретичних ідей видатного історика, від- значаючи вагомість його внеску в конструювання самобутньої схеми укра- їнської історії. Загалом погоджуючись із слушністю критики погодинської теорії, визнаючи, що “історія Київської держави належить в основному, в першу чергу, історії українського народу”, М. Рубач водночас підкреслює, що “Грушевський […] у своїх позитивних переконаннях перегинає палицю в інший бік”24. Радянський історик акцентує на рівнозначних з українцями правах російського етносу на давньоруську спадщину. Спірним для М. Ру- бача є й заперечення у працях академіка значної спорідненості українсько- го та російського народів, намагання всіляко акцентувати західні впливи на вітчизняну культуру та протиставити їх східному цивілізаційному типу північного сусіда. Корені цієї “західницької теорії” вченого марксистський критик убачає у політичних симпатіях М. Грушевського, його орієнтації на Німеччину, що яскраво виявила себе в часи Центральної Ради. Цікаво, що розглядаючи проблему націоґенезу у працях М. Грушевського, дослідник відстежує значне наближення його поглядів до марксистської теорії. Проте опанувати нею вчений так і не зміг, залишившись, як стверджує М. Рубач, на еклектичних позиціях “буржуазної” науки. Як і концепції решти західно- європейських суспільствознавців, резюмує він, методологічна модель авто- ра “Історії України-Руси” є ідеалістичною, поєднуючи в собі як визнання дієвості економічних чинників історичної еволюції, так і наголос на вагомій дії біологічних і психологічних факторів. Однак, незважаючи на критику 23 Рубач М. А. Федералистические теории в истории России // Русская историческая литература в классовом освещении: Сб. ст. / Под ред. М. Н. Покровского. – М., 1930. – С. 79. 24 Там само. – С. 87–88. Віталій ТЕЛЬВАК 373 поглядів М. Грушевського з точки зору радянської моделі марксизму, М. Ру- бач досить високо оцінює його внесок у східноєвропейську історичну на- уку. “М. С. Грушевський є, безперечно, найбільшим істориком, – наголошує він. – Його історія «України-Руси» не тільки збірний твір, що підсумовує ве- личезний до нього накопичений матеріал, а й у низці найважливіших періо- дів і питань, особливо у першому томі, є свіжою, самостійною працею, що має велике наукове значення. […] Праці Грушевського з історії українського народу завершують цілий етап розвитку української буржуазної науки”25. Поширеність щойно наведених поглядів у середовищі радянських су- спільствознавців засвідчують і праці інших українських учених середини 1920-х рр. Так, в одному з тогочасних партійних документів вказувалося, що “Історія Грушевського – це одно із джерел, що може, при відповідному підході, кинути ярке світло на тлумачення історії України та взагалі укра- їнської справи”26. Про тогочасну затребуваність творів М. Грушевського в системі радянської науки та освіти свідчить достатньо високий індекс ци- тування його праць, а також той факт, що твори вченого незмінно містили- ся у списках літератури, необхідної для вступу у вищі навчальні заклади27. Зазначимо також, що загалом прихильно, з обов’язковим підкресленням солідності фахового рівня, про історичні праці М. Грушевського писали й російські історики-марксисти. Їхній лідер М. Покровський, наприклад, ха- рактеризуючи давньоруську культурну спадщину у “Нарисі історії росій- ської культури”, рекомендував читачам “надзвичайно хороші, як завжди”, праці українського вченого28. Втім, поступове зміцнення теоретико-методологічних засад радянсько- го суспільствознавства та поява молодих кадрів марксистських істориків, вихованих у дусі ідеологічної непримиренності, не могли не позначитися на поглибленні критики історіографічного доробку М. Грушевського. Спо- чатку така критика мала непрямий характер, проявляючись у численних іс- торіографічних дискусіях, що спалахували на сторінках партійних часопи- сів. Прикладом може слугувати полеміка між Д. Багалієм та М. Яворським з приводу нарису української історії останнього, де було висловлено кри- тичне ставлення до наукових праць українських істориків другої половини ХІХ – початку ХХ ст. На зауваження Д. Багалія про об’єктивний характер студій представників школи В. Антоновича, оскільки ті були оперті на со- лідній джерельній базі, його опонент укотре підкреслив класовий “буржуаз- ний” характер їхніх пошуків. “Викриваючи” вади старої української історіо- 25 Там само. – С. 106–107. 26 Центральний державний архів громадських об’єднань України (далі – ЦДАГО). – Ф. 1. – Оп. 20. – Од. зб. 2255. – Арк. 33. 27 Див., напр.: Условия приема в украинский институт марксизма на 1924–25 г. // Коммунист. – 1924. – № 141. – С. 4; Яворський М. Україна в епоху капіталізму. – Харків, 1924. – С. 10, 12–13. 28 Покровский М. Н. Очерк истории русской культуры. – М.; Л., 1925. – Ч. І. – С. 42, 175. Марксистська рецепція творчого доробку Михайла Грушевського 374 графії, М. Яворський патетично запитував: “Чи проф. М. Грушевський […] не писав своїх праць про український народ під кутом оправдання змагань до самостійності України, під кутом погляду боротьби за цю самостійність, затемнюючи тим самим процес класової боротьби, основний процес історії українського народу?”29. Про дійсне, а не тільки деклароване ставлення офіційних радянських чинників до історіографічної спадщини М. Грушевського вже в перші роки після його повернення промовисто свідчать декілька фактів. Так, коли М. Грушевський запропонував перевидати його багатотомну “Історію України-Руси”, президія “Укрнауки” у квітні 1925 р. визнала за бажане пе- ревидання цієї праці, але висунула низку умов і зрештою зробила загальний висновок: “Відкласти до відповідного моменту”. Як відомо, за життя вчено- го цей “момент” так і не настав. Не менш красномовно виглядало й те, що у списку праць для вступників до Комуністичного університету ім. Арте- ма називалися книги лише марксистських істориків і не згадувалася жодна праця академіка30. Та чи не найвиразнішим свідченням того, що у працях історика вбачали значну ідеологічну загрозу і здійснювали заходи щодо їх локалізації, став циркуляр, розісланий влітку 1925 р. органам ДПУ. У ньо- му вказувалося: “Історія України-Руси” ідеолога українського націоналізму проф. Грушевського визнана ворожою та шкідливою для радянської влади лженауковою історією. Питання про заборону цієї книги у даний час розгля- дається Урядом СРСР і ОДПУ в Москві. А поки що пропонуємо р. р. [район- ним резидентам] фіксувати всіх тих, хто виявляє інтерес до згаданої книги, та її розповсюдження серед населення. Інформуйте про це наших т/і [таєм- них інформаторів] і зобов’яжіть їх посилити нагляд за такими особами”31. У перші роки перебування М. Грушевського в Україні також посту- пово зростала критичність радянських функціонерів до його науково- організаційної та видавничої діяльності. Особливо дошкуляла їм редак- ційна політика вченого в журналі “Україна”, шпальти якого принципово залишалися вільними від офіційної марксистсько-ленінської проблема- тики32. Попри те, що “Україна” як академічне видання не підлягала цен- зурі, до часопису прикріпили “опікуна”, котрий час від часу виступав з різноманітними провокаційними ініціативами на зразок поради помістити в журналі статтю про Леніна, неодмінно написану М. Грушевським33. Не- змінність редакційної політики часопису призвела до появи гострокритич- них рецензій на нього в радянській періодиці. Яскравим прикладом може 29 Яворський М. Де-що про “критичну” критику, “об’єктивну” історію та ще й про бабусину спідницю // Червоний шлях. – 1924. – № 3. – С. 174. 30 Пиріг Р. Я. Життя М. С. Грушевського... – С. 46. 31 Циркуляр ДПУ щодо праці М. Грушевського “Історія України-Руси” // Михайло Грушевський: між історією і політикою (1920–1930-ті роки): Зб. док. і мат. – К., 1997. – С. 64. 32 ЦДАГО. – Ф. 1. – Оп. 20. – Од. зб. 2255. – Арк. 57. 33 Див. докл.: Пиріг Р. Я. Життя М. С. Грушевського... – С. 44. Віталій ТЕЛЬВАК 375 слугувати огляд В. Юринця, що з’явився на початку 1926 р. на сторінках “Більшовика України”. Охарактеризувавши основні рубрики журналу та їхнє змістове наповнення, рецензент наголосив: “В усіх цих рубриках, то очевидячки, то заслонено-езоповськи, проявляється й проводиться уперто одна тенденція: оминати й нехтувати те все, чим живе наша жива (кур- сив В. Юринця. – В. Т.) українська дійсність, що для всіх, хто із запалом береться творити основи української культури, є злобою дня. Тому дуже хотілось би назвати цей журнал «українознавства» журналом пропаганди незнання того, що дійсно твориться на Україні”34. Далі оглядач дорікнув редакції “України” в тому, що журнал друкує розвідки, “байдужі з пер- спективи революції”, а також оминає такі події, як гайдамаччина, 1905 р., 1917 р. тощо, що у виборі тем “Україною” є “якась тенденція зрештою дуже прозора, яка викликає сильні нотки скептицизму відносно життьо- вости цього журналу”35. Окреме місце в рецензії було відведено крити- ці публікацій самого М. Грушевського. В. Юринцю особливо впала в око його стаття “Місія Драгоманова”, названа рецензентом взірцем того, як висловлюються погляди, що “об’єктивно можуть викликати дуже неба- жані наслідки”. Пересмикуючи авторські цитати (метод, що зрештою став традиційним для радянського суспільствознавства в аспекті боротьби з ідеологічними опонентами), критик за будь-яку ціну намагається довести, що М. Грушевський хибно ставиться “до складних серйозних й відпові- дальних питань про спадкоємство й зв’язки революційних ідеологій”36. Та якщо історіографічна концепція М. Грушевського та її змістове на- повнення деякий час залишалися без якої-небудь глибшої оцінки з боку істориків-марксистів, то соціологічні погляди вченого, викладені в “Почат- ках громадянства”, розгорнута у цій праці полеміка з марксистською візі- єю первісного суспільства послужили своєрідним викликом для радянських адептів марксизму. Перша реакція радянських суспільствознавців на “По- чатки громадянства”, про що вже йшлося, була загалом спокійною. Втім, зростаюча догматизація радянського суспільствознавства, поглиблення во- йовничої риторики в радянській науці щодо інакомислячих учених не могли оминути цю важливу суспільствознавчу працю, в якій порушувалася тема- тика, пізніше цілковито монополізована партійною наукою. Зміцнення позицій радянського суспільствознавства, посилення непри- миренності риторики стосовно опонентів відбилися на критичній статті А. Річицького “Як Грушевський «виправляє» Енгельса”. На її початку автор незадоволено зауважив, “що пером червоної професури розсипано кілька рецензентських компліментів що до цієї роботи Грушевського”, а самого 34 Юринець В. [Рец.:] Україна. Науковий двохмісячник українознавства. Під ред. акад. Михайла Грушевського. – ДВУ. – Кн. 1, 2, 3 за 1926 р. // Більшовик України. – 1926. – № 2–3. – С. 128. 35 Там само. – С. 129. 36 Там само. – С. 129–130. Марксистська рецепція творчого доробку Михайла Грушевського 376 історика мало не зараховано до симпатиків марксистського вчення37. Засу- джуючи надмірну толерантність своїх колег, А. Річицький послідовно роз- критикував полеміку М. Грушевського з марксистським баченням ґенези суспільства та держави. Віддаючи належне ерудиції вченого, що зібрав у книзі “великий фактичний матеріал”, критик водночас закликав вилущити його “з тої шкаралупи еклектичного, а в суті річи націонал-ідеалістичного світогляду, в якій цей матеріал подано”38. З позицій догматизованого марк- сизму А. Річицький закинув авторові “Початків громадянства” ретроград- ство, еклектизм, “фетишизм національний”, нерозуміння “дійсного” сенсу марксистського вчення, спробу показати не лише сильні, а й слабкі його моменти, користуючись, на переконання рецензента, виключно застарілими аргументами ідеологічних дискусій другої половини ХІХ – початку ХХ ст. Не полемізуючи з М. Грушевським по суті порушених у його книзі числен- них дослідницьких проблем, категорично відкидаючи будь-яку її наукову вартість, критик у своїй статті лише заповзято боронить істинність марк- систських ідей у тих моментах, де з ними полемізує чи розходиться автор “Початків громадянства”. Така логіка проведення дискусій у радянському суспільствознавстві загалом та з поглядами М. Грушевського зокрема ста- вала традиційною разом із поглибленням тоталітарних проявів у суспільно- політичному житті країни. Іншою промовистою ілюстрацією ставлення радянських функціонерів до суспільствознавчих пошуків М. Грушевського може слугувати справа з переведенням з Відня до Києва очолюваного ним УСІ, щодо чого вчений звернувся до Народного комісаріату освіти (Наркомосу) одразу після повер- нення з еміграції. Після тривалого мовчання Наркомат освіти, якому підпо- рядковувалася ВУАН, дав негативну відповідь, посилаючись на відсутність “необхідних передумов і живих сил”. Через рік М. Грушевський знову звер- нувся з аналогічним проханням. Цього разу причина відмови формулюва- лася відвертіше: “З огляду на нестачу відповідних наукових сил, особливо вчених-марксистів”. Проте академік не здавався і восени наполіг на черго- вому розгляді питання про УСІ. І хоча було підтверджено попередню ухвалу з цього питання, при кафедрі історії України дозволили відкрити кабінет первісної культури. Переломним у ставленні партійних діячів до різнопланової діяльності М. Грушевського можна вважати 1926 р., коли було широко відзначено шіст- десятиріччя історика та сорокаріччя його наукової діяльності. Зазначимо, що ювілей київського академіка був помітною подією в культурному житті українців39. На відміну від патріотично налаштованої української інтеліген- ції, радянські партійні органи намагалися всіляко применшити можливий 37 Річицький А. Як Грушевський “виправляє” Енгельса // Червоний шлях. – 1924. – № 3. – С. 183. 38 Там само. – С. 183–184. 39 Див. докл.: Тельвак В. Життєвий і творчий шлях М. Грушевського в ювілейних оцінках 1926 р. // УІЖ. – 2008. – № 6. – С. 111–125. Віталій ТЕЛЬВАК 377 резонанс від ювілею, нівелювати його національно-культурну вагу. Про це свідчить документація партійних установ, де визначалась офіційна позиція та рівень представництва на цьому святкуванні. Було вирішено обмежити ювілейні заходи межами Києва та Академії наук; визнати можливою присут- ність на святі представника Київського окрвиконкому; розмістити на сторін- ках комуністичних часописів критичні нариси про громадсько-політичну та наукову діяльність ученого, представивши його як зміновіхівця, що визнав свої помилки та перейшов на радянські позиції40. Про виняткову пильність, з якою владні органи стежили за ювілеєм, свідчать також виявлені сучасни- ми дослідниками численні оперативні інформаційні зведення ДПУ, де до- кладно аналізувався перебіг організації святкування та наголошувалося на необхідності контролю за його проведенням41. Під час самого ювілею офіційне ставлення до доробку М. Грушевського висловили присутні на святкуванні О. Левицький, М. Баран та П. Любченко. На відміну від більшості доповідачів, вони не обмежилися лише констата- цією фундаментальності внеску ювіляра до скарбниці національного куль- турного та наукового життя. М. Грушевському пригадали його перебування “у великій класовій борні по той бік барикади” – головування у Централь- ній Раді та неприхильне ставлення до встановлення більшовицької влади в Україні. До такого “помилкового висновку” та “помилкового кроку”, зазна- чали вони, вченого привела “відсутність діялектичної методи в досліджен- ні минулого й сучасного”42. Сприйнявши повернення вченого в радянську Україну як визнання ним помилковості власних дій, відкинувши “буржуаз- ну” тезу про аполітичність науки, представники влади висловили ювілярові побажання партійної верхівки країни – “знищити неясність” у взаєминах із владою, відверто стати на радянські позиції та з класових марксистських засад переосмислити зроблене і творити далі в новому річищі. Саме на цих побажаннях радянських функціонерів, підкреслюючи їх аж ніяк не випадко- вий характер, сконцентрувала свою увагу партійна преса, описуючи перебіг київського святкування43. Висловлені на ювілеї у тезовому вигляді міркування радянських функ- ціонерів були розширені у ювілейних статтях, що з’явилися на сторінках партійної преси. З партійного комуністичного погляду сорокалітню діяль- ність М. Грушевського охарактеризував І. Лакиза у статті під сухою назвою “Михайло Сергієвич Грушевський”. Характер його статті був визначений задовго до її появи постановою Політбюро ЦК КП(б)У, в якій задано ракурс висвітлення наукової діяльності ювіляра як “дрібнобуржуазної”, що при- звела Грушевського-політика до поразки. Рекомендувалося наголосити, що 40 Витяг з протоколу засідання Політбюро ЦК КП(б)У про ювілей Грушевського // Михайло Грушевський: між історією і політикою... – С. 70–71. 41 Пристайко В., Шаповал Ю. Михайло Грушевський і ДПУ–НКВД. – С. 38–41. 42 Там само. – С. 13. 43 Ювілей академика М. С. Грушевського // Пролетарська правда. – 1926. – № 230. – С. 5. Марксистська рецепція творчого доробку Михайла Грушевського 378 вчений, усвідомивши та задекларувавши свої політичні помилки, повернув- ся обличчям до радянської влади44. У цьому контексті у статті І. Лакизи й було змальовано головні віхи життєвого та творчого шляху ювіляра. Стисло окресливши здобутки вченого на дослідницькій, науково-організаційній та громадсько-політичній ниві, І. Лакиза зазначив: “В особі М. С. Грушевсько- го маємо видатного вченого-історика, видатного тим, що він вперше широко поставив справу освітлення й вивчення історії України, зібрав силу для неї матеріалів, надав їм певної форми, показав їх світові, виявив продуктивну, різноманітну наукову активність, максимально використав маловідомі істо- ричні джерела”45. Не оминув автор статті і теоретико-методологічних під- став наукової творчості ювіляра, підкресливши, що вони властиві західній моделі науки. Доводячи останню тезу, він вказав на співзвучність поглядів М. Грушевського з теоретичними настановами школи Е. Дюркгейма, наві- вши традиційну марксистську критику ідей французького соціолога. Далі І. Лакиза критично висвітлив громадсько-політичну діяльність М. Грушев- ського, безапеляційно зауваживши, що той “своєю громадською роботою опинився у таборі, протилежному робітниче-селянським масам України, і об’єктивно чимало доклав сил, щоб затримати їхній революційний рух та придушити зародки їхнього нового соціяльного й національного життя”46. Цей життєвий вибір ученого, стверджував автор, виявився природним для “дрібнобуржуазної інтелігенції”, типовим представником якої був і М. Гру- шевський. Утім, ціною жорстокого життєвого досвіду та радикальної пере- оцінки цінностей, наголосив автор нарису, видатний історик повернувся до роботи в радянській Академії наук, “маючи всі можливості працювати як учений на користь українських робітниче-селянських мас”. Процитувавши уривок з виступу П. Любченка на київському святкуванні ювілею М. Гру- шевського про необхідність “знищити неясність” у взаєминах ученого та ра- дянської влади, І. Лакиза побажав ювілярові якомога швидше зрозуміти та сприйняти радянські умови, пов’язати свою роботу з тими завданнями, що “стоять перед радянською владою та соціалістичним будівництвом”. Лише за цієї умови, зауважив він, М. Грушевський отримає владну підтримку та зможе плідно працювати. Ще критичніше життєвий та творчий шлях М. Грушевського був висвіт- лений на сторінках української радянської преси. У день київського святку- вання “Пролетарська правда” вийшла зі статтею П. Кулиниченка, зміст якої також визначався вже згадуваною постановою Політбюро ЦК КП(б)У. Стаття містила коротенькі біографічні відомості та невеликий, проте принципово- критичний огляд політичної й наукової діяльності М. Грушевського. В очах партійного публіциста політична діяльність науковця була “дрібнобуржу- 44 Витяг з протоколу засідання Політбюро ЦК КП(б)У про ювілей Грушевського // Михайло Грушевський: між історією і політикою... – С. 70. 45 Лакиза І. Михайло Сергієвич Грушевський. (З нагоди 60-х роковин народження та 40-х роковин наукової діяльности) // Життя й революція. – 1926. – № 10. – С. 101. 46 Там само. – С. 102. Віталій ТЕЛЬВАК 379 азною”, націоналістичною та антинародною. Цю тезу автор розкриває на тлі всієї епохи революційної боротьби, зауваживши, що видатний учений опинився серед тих, котрі “не склали історичного іспиту і опинились по той бік барикад, проти свого народу”47. Явно суперечачи логіці та хронології іс- торичних подій, П. Кулиниченко зазначає, що М. Грушевський “став на чолі Центр[альної] Ради, що була організатором і фортецею цього дрібнобуржу- азного націоналістичного руху, що призвела до окупації з боку німецьких імперіялістів Радянської (?) України”. Грушевського-історика партійний дописувач характеризує як плідного дослідника та видатного збирача дже- рельних матеріалів, утім, стверджує, що його “історична концепція і мето- да […] є характерна для буржуазної історичної науки”48. Наш метод, пише П. Кулиниченко, інший, це метод Маркса і Леніна. Цим методом, наголошує він, сучасні радянські історики повинні переорати всю попередню історію України, відтак перед ювіляром відкриваються великі можливості на цьому полі. Єдиний позитив, який зауважує автор у М. Грушевського, полягає в його рішучому неприйнятті Празького наукового з’їзду; Кулиниченко вітає видатного вченого лише з його відходом від тієї частини “так званих україн- ських діячів, що ще й досі мріють про ліквідацію радянської влади”. Стаття у “Пролетарській правді”, написана всупереч традиції ювілейних публіка- цій, промовисто засвідчила дійсне ставлення комуністичної влади не лише особисто до М. Грушевського, а й до всього не-комуністичного українства, до всієї української національної інтелігенції, водночас визначивши межі та характер наукової діяльності істориків – переписувати історію України у ленінсько-марксистському дусі. Ідеологізовано-заанґажований зміст цієї статті критично сприйняла українська патріотична преса, де емоційним те- зам радянського публіциста було протиставлено значно виваженіші оцінки світової громадськості49. Загалом же, відзначення ювілею М. Грушевського яскраво продемон- струвало його високий авторитет у науковому та громадському середовищі не лише України, а й далеко за її межами, ставши, як зазначив сам ювіляр, святом усього українства50. Це вочевидь суперечило планам радянських функціонерів всіляко применшити громадський резонанс ювілею і знизити рівень представництва на ньому. Усе це, поряд із гідною поведінкою вче- ного при підготовці до святкувань і під час самих торжеств, коли не було висловлено жодного очікуваного владою славослів’я на її адресу, мало на- 47 Кулиниченко П. Михайло Сергієвич Грушевський. (З нагоди 60-х роковин наро- дження та 40-х роковин наукової діяльности) // Пролетарська правда. – 1924. – № 228. – С. 2. 48 Там само. 49 [Жук А.] Ювілей академіка М. Грушевського. Надіслана кореспонденція // Рада. – 1926. – Ч. 77 (97). – С. 1. Авторство статті встановив І. Гирич. 50 До ювілею академика М. С. Грушевського // Пролетарська правда. – 1926. – № 233. – С. 6; Отвертий лист Акад. М. С. Грушевського до учасників його ювілейного свята 3 жовтня // Новий час. – 1926. – Ч. 78. – С. 6. Марксистська рецепція творчого доробку Михайла Грушевського 380 слідком поступовий перегляд ставлення до нього з боку партійної верхівки республіки. Останнє оперативно відбилося в постанові засідання Політбю- ро ЦК КП(б)У з кінця жовтня 1926 р., де було вирішено “в світлі нових фактів” поставити питання про М. Грушевського як президента Академії наук51. Уже до кінця року значно зросла критичність в оцінках творчого до- робку академіка на сторінках партійних суспільствознавчих часописів. Так, у грудневому номері журналу “Життя й революція” вийшла стаття П. Люб- ченка під характерною для того часу назвою – “Старі теорії й нові помилки”. Автор гостро та критично закинув М. Грушевському “дрібнобуржуазність”, яка полягала в розумінні селянської верстви як націєутворювальної та го- ловного об’єкта наукових студій; “користування з «теорії» безбуржуазності української нації”, намагання реставрувати “політичну течію буржуазної де- мократії”; називав ученого в цьому аспекті продовжувачем наукової справи М. Костомарова та В. Антоновича52. П. Любченко, на противагу академіку, акцентував провідну роль пролетаріату у національно-визвольній боротьбі із царатом. Безапеляційність критики своєї наукової діяльності М. Грушев- ський сприйняв досить болісно, що було відзначено у зведеннях ДПУ53. Ще рішучіше в листопаді ювілейного року з критикою всієї твор- чої спадщини М. Грушевського виступив тодішній нарком освіти УСРР О. Шумський. Його доповідь на зборах партосередку Наркомату освіти, пізніше надрукована на сторінках “Більшовика України”, була присвя- чена питанням ідеологічної боротьби на культурному фронті. Критика наркома була спрямована на розвінчання Хвильового та неокласиків на літературному фронті, а М. Грушевського – на науковому. Не шкодуючи лайливих висловів для розправи із письменниками, він накинувся з вуль- гарною критикою й на академіка з приводу його статті, приуроченої до п’ятдесятиліття Емського указу. У ній М. Грушевський писав, що внаслі- док революційних перетворень “дзвін” антиукраїнства було “затоплено”, проте його приглушене гудіння й надалі чути час від часу. Так учений відреагував на виступи Ю. Ларіна та А. Єнукідзе на сесії ЦВК, які у своїх промовах критикували розмах та темпи українізації. Рясно цитуючи урив- ки зі статті М. Грушевського, О. Шумський кваліфікував окремі її тези як шовіністичні, а всю загалом – як “неприпустимий наклеп на Радян- ську владу, скерований на дискредитацію союзу й на розрив братерства народів”54. Висловивши свої сумніви стосовно щирості запевнень ви- датного вченого у готовності спів працювати з радянською владою, автор статті доводив ідейну єдність творчості академіка та “неокласиків”: “Чого 51 Витяг з протоколу засідання Політбюро ЦК КП(б)У про ювілей М. Грушевського... – С. 86. 52 Любченко П. Старі теорії й нові помилки // Життя й революція. – 1926. – № 12. – С. 75–88. 53 Пристайко В., Шаповал Ю. Михайло Грушевський і ДПУ–НКВД. – С. 49–50. 54 Шумський О. Ідеологічна боротьба в українському культурному процесі // Біль- шовик України. – 1927. – № 2. – С. 16. Віталій ТЕЛЬВАК 381 не договорив в поезії М. Рильський, те ясно договорив акад. Грушевський в його одвертім листі до вчасників його ювілею 3 жовтня цього року”55. Після повернення М. Грушевського на Батьківщину виступ О. Шумського став першим, що засвідчив про відверте політичне шельмування вченого. Як відзначають сучасні грушевськознавці, цей виступ не лише відображав ставлення до академіка з боку вищого партійно-державного керівництва, але й був спробою самого наркома виправдатися перед союзним центром за “прорахунки” у проведенні українізації, які врешті й призвели до його зняття з посади56. Про справедливість цієї думки свідчить і критична стаття наступника О. Шумського на його посаді М. Скрипника, надрукована в тому ж номері “Більшовика України”. У редакційній примітці до цієї публікації вказува- лося, що редакція журналу цілком погоджується з пропозицією дописувача щодо О. Шумського. У статті піддавалась обструкції діяльність наркомату та його голови у сфері культурної політики. Віддавши належне О. Шумсько- му за викриття М. Грушевського та неокласиків, М. Скрипник зауважив, що той у своїй доповіді занадто захопився розвінчанням творчості академіка замість того, щоб присвятити належну увагу пролетаріату як активному чиннику культурного процесу в Україні57. Це було невипадково: в намаганні влади реорганізувати ВУАН учений надалі залишався найкращою перехід- ною фігурою на посаду її президента, що й було відображено у березневому 1927 р. рішенні ЦК КП(б)У58. “Маятник симпатій, – зазначає Р. Пиріг, – цьо- го разу колихнувся в його бік. Востаннє”59. Остання третина 1920-х рр., пов’язана з наростанням тоталітарних тенденцій в суспільно-політичному та культурному житті країни, на дум- ку більшості дослідників, стала періодом “великого перелому” у боротьбі влади з українською історіографією60. Стосовно М. Грушевського вказані процеси проявилися у розгорнутій в останній третині 1920-х – першій по- ловині 1930-х рр. кампанії цькування всієї суспільно-політичної та наукової діяльності академіка. Разом із тим відзначимо, що офіційні оцінки життя та діяльності М. Грушевського в радянській історіографії залежали від по- літичної кон’юнктури, рівня ідеологізації суспільного життя, періодичних 55 Там само. – С. 19–20. 56 Див. докл.: Пиріг Р. Я. Життя М. С. Грушевського... – С. 68–72. 57 Скрипник М. Хвильовизм чи шумскизм? // Більшовик України. – 1927. – № 2. – С. 36. 58 Витяг з протоколу засідання Політбюро ЦК КП(б)У про Академію наук // Михайло Грушевський: між історією і політикою... – С. 95. 59 Пиріг Р. Я. Життя М. С. Грушевського... – С. 72. 60 Рибалко О. 1930. Чистка з класовим оскалом // Старожитності. – 1991. – Ч. 1. – С. 5; Дашкевич Я. Хто такий Михайло Грушевський? // Наука і культура. Україна: Щорічник. – К., 1989. – Вип. 23. – С. 194; Кістерська Л. Д., Яновський О. К. Наукова інтелігенція України в пореволюційну добу (1917–1924 рр.) // Вісник АН УРСР. – 1991. – № 10. – С. 79; Коваль М. В., Рубльов О. С. Інститут історії України НАН України: перше двадцятиріччя (1936–1956 рр.) // УІЖ. – 1996. – № 6. – С. 51. Марксистська рецепція творчого доробку Михайла Грушевського 382 кампаній боротьби на “історичному фронті”. Так, досить респектабельною постать М. Грушевського поставала зі сторінок радянських довідникових видань, де його діяльність характеризувалася порівняно помірковано. На- приклад, цілком солідно в науковому плані М. Грушевський виглядав на сто- рінках “Большой советской энциклопедии”. Автор енциклопедичного гасла М. Рубач, на відміну від нищівних оцінок, які озвучував у той час у своїх численних критичних публікаціях в Україні, писав про вченого як про “відо- мого історика України, видатного діяча українського національного руху”61. Стисло змальовуючи життєвий та творчий шлях М. Грушевського, він від- значив науково-організаційні здобутки вченого львівської доби. Наприклад, стверджувалося, що “Записки НТШ” були ним “перетворені на серйозний історичний журнал”. При аналізі історіографічного доробку М. Грушевсько- го підкреслювалося, що “він уперше дав самостійну історію укр[аїнського] народу, закінчивши роботу попередніх українських істориків: Костомарова, Антоновича, Лазаревського та ін.”. Паралельно відзначалося та ілюстру- валося на кількох прикладах, що вчений у своїх теоретико-методологічних підходах надалі “залишається ідеалістом-еклектиком”, який не розуміє дій- сного значення розвитку виробничих сил і класової боротьби. “Ненауково та неісторично”, на думку автора, М. Грушевський також протиставляє в низці праць український та російський історичний процеси. Попри те, що “рево- люція примусила Г[рушевського] визнати помилковість висунення на пер- ший план національно-культурних завдань замість соціально-економічних, ясного визнання керуючої ролі пролетаріату у Г[рушевського] немає”, як немає і правильного розуміння всієї марксистської теорії62. Про радянську добу життя академіка також повідомлялося у виключно інформаційному ключі. Не менш поважно з наукового та достатньо спокійно із суспільно- політичного погляду М. Грушевський виглядав на сторінках московської “Літературної енциклопедії”. І хоча вченого названо “короткозорим, дрібно- буржуазним політиком”, водночас сказано про перегляд ним своїх попере- дніх політичних симпатій і перехід на бік більшовицької влади. У науково- літературному плані слабкість художньої майстерності М. Грушевського, продемонстрована у його белетристичних і прозових творах, протиставляла- ся солідності фахового рівня історико-літературних праць; багатотомні “Іс- торії української літератури” названо “головним внеском Г[рушевського] в літературознавство” та “основним джерелом у галузі вивчення стародавньої української літератури”63. Критикуючи методологію історико-літературних студій українського дослідника, автор енциклопедичного гасла писав: “Бу- дучи послідовником французького соціолога Дюркгейма та не будучи в 61 М. Р. [Рубач М.] Грушевский Михаил Сергеевич // Большая советская энциклопедия. – М., 1930. – Т. 19. – С. 673. 62 Там само. – С. 676. 63 Буревой К. Грушевский Михаил Сергеевич // Литературная энциклопедия. – М., 1930. – Т. 3. – С. 73. Віталій ТЕЛЬВАК 383 стані зрозуміти великий закон класової боротьби, Г[рушевський] вносить у свої цінні праці багато еклектизму”64. Свідченням авторитетності М. Грушевського в науковому середовищі країни стало обрання його до складу союзної Академії наук65. Розгорну- та в 1928 р. у республіканській і центральній пресі кампанія просування кандидатури українського академіка не лише відбивала намагання верхівки країни певним чином компенсувати вченому невиконані обіцянки, пов’язані з його президентством у ВУАН, а й віддзеркалювала тогочасне неоднознач- не ставлення до нього з боку влади. Ця неоднозначність мала промовистий вияв у публікаціях, в яких обговорювався науковий доробок претендента на академічне звання. Наприклад, на сторінках “Пролетарської правди” досить категорично вказувалося, що “М. С. Грушевський має погляди не марксистські. У всіх його історичних працях – і раніших, і теперішніх – усе просякнуто дрібнобуржуазним ідеалізмом та народницькими мріями. Він не визнає пролетарського марксизму і в своїх історичних працях додержу- ється ще й досі своїх власних схем, які відкинула вже сучасна українська марксистська історична наука. Ці його старі схеми, що їх він розвиває й у теперішніх своїх наукових творах, досить заважають по-марксистському досліджувати історію України й навіть до деякої міри заважають сучасному будівництву нової робітничо-селянської України”66. Принагідно, виходячи з потреби пояснити факт просування вченого в союзні академіки, зауважува- лося: “Проте сучасна українська марксистська історична наука високо цінує наукові заслуги та історичну ерудицію найвидатнішого історика України. А трудящі Радянської України, озброєні досить розвиненою вже своєю марк- систською історичною наукою, не вагаються визнати ті наукові знання, що їх так багато має академик М. С. Грушевський”. І вже зовсім контрастно до першої характеристики виглядав висновок: “Переконувати союзних ака- деміків у тому, що зробив М. С. Грушевський для науки, не треба. Всім їм добре відомі його наукові роботи. З ними він займе належне йому по праву місце дійсного члена Союзної Академії Наук”. Офіційний відгук про наукову діяльність претендента на академічне звання дав лідер українських марксистів М. Яворський67. Як безперечну за- слугу М. Грушевського він назвав розробку та утвердження в науці само- бутньої схеми українського історичного процесу: “Вже один цей методоло- гічний виступ М. С. Грушевського з проблемою самостійної схеми україн- ського історичного процесу створив епоху в українській історіографії, що мала величезне значення, якого не заперечує і сучасна марксистська істо- 64 Там само. – С. 74. 65 Див. докл.: “Наше положение хуже каторжного”. Первые выборы в Академию наук СССР // Источник. Документы русской истории. – 1996. – № 3. – С. 109–140. 66 Кияниця П. Перед виборами до Всесоюзної Академії Наук. Михайло Сергійович Грушевський // Пролетарська правда. – 1928. – № 241. – С. 4. 67 Яворский М. И. Записка об ученых трудах проф. М. С. Грушевского. – Л., 1929. – С. 1–27. Марксистська рецепція творчого доробку Михайла Грушевського 384 рична школа, не зважаючи на ідеалістичний, буржуазний зміст цієї спроби, усвідомлюючи все її значення у боротьбі зі старою буржуазно-дворянською схемою російської історії, яка обстоювала національні інтереси російського капіталізму”. Не менш схвально М. Яворський оцінив і теорію безкласової природи української нації, пропаговану М. Грушевським у його численних працях. І хоча вона заперечується марксистами, стверджував автор відгуку, свого часу “відіграла колосальну роль в історичній науці тим, що вона на історичну арену вивела в ролі вирішального фактора народні маси”. Голо- вним досягненням українського академіка М. Яворський справедливо назвав створення першого цілісного синтезу українського минулого, який базуєть- ся на практично вичерпному аналізі відомих джерел та історіографічної літератури. Позитивно у відгуку було змальовано й науково-організаційну діяльність М. Грушевського, стверджувалося, що він є “прекрасний органі- затор науки” та має “найкрупніший організаторський талант”. У підсумку М. Яворський підкреслив, що кандидатура українського вченого – “одна з найбільш достойних збагатити АН СРСР новими творчими силами на ново- му шляху у її нових завданнях”. Наведені щойно спроби зваженого погляду на творчий доробок М. Гру- шевського в радянській науці були поодинокими, а вже на зламі 1920-х – 1930-х рр. стали практично неможливими. Після арешту М. Грушевсько- го в 1931 р. в Україні розпочалася масова та тривала кампанія з викриття суспільно-політичних та наукових поглядів ученого, стало модним прово- дити численні дискусії погромного характеру, в яких всіляко заперечувала- ся вартість наукових праць автора “Історії України-Руси”. Так, уже у травні 1931 р. на Соціально-економічному відділі ВУАН відбулися засідання циклів історії та філософії, повністю присвячені розвінчанню доробку академіка. Потягом двох днів із таврувальними за характером доповідями виступило більше десятка промовців, серед яких були і представники офіційної марк- систської історіографії, і недавні учні самого М. Грушевського68. Прикмет- но, що виступ М. Могилянського під час цього обговорення, в якому він охарактеризував соціологічні теорії М. Грушевського як еклектичні й тому не варті уваги, присутні кваліфікували як хитру спробу захистити академі- ка69. З недовірою сприйняли й покаянну заяву його учнів70. Такі “дискусії” широко висвітлювалися в республіканських газетах, нерідко отримуючи на їхніх шпальтах своє продовження. Оскільки еволюція ставлення до науко- вого доробку М. Грушевського з погляду радянської моделі марксизму до- сить повно представлена в літературі, присвяченій останньому десятиліттю життя вченого, ми лише схематично окреслимо головні тенденції71. 68 Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського (далі – ІР НБУВ). – Ф. Х. – Од. зб. 14628. – 192 арк. 69 Там само. – Арк. 138–140. 70 Там само. – Арк. 182. 71 Див., напр.: Пиріг Р. Я. Життя М. С. Грушевського... – С. 73–144; Сохань П. С., Ульяновський В. І., Кіржаєв С. М. М. С. Грушевський і Academia... – С. 130–135; Віталій ТЕЛЬВАК 385 Найбільш завзято радянські суспільствознавці атакували соціологічні погляди академіка, слушно вбачаючи в них серйозну загрозу для утверджен- ня марксизму як “єдино вірної теорії вивчення суспільних явищ”. “Суть на- укової роботи акад. Грушевського, – наголошував голова Держвидаву Укра- їни, член ВУЦВК та ЦК КП(б)У А. Річицький, – саме в його соціології й методології”72. “Улюбленим” об’єктом марксистської критики залишалася соціологічна студія М. Грушевського над початками громадянства, її нази- вали “працею, цілком спрямованою проти марксизму на захист буржуазної методології”73. Ученого звинувачували у скептичному ставленні до суспіль- ної теорії марксизму та її вульгаризації, закидали пропаганду “ідеалістич- ної” теорії “безкласовості” української нації та “позакласовості” україн- ського історичного процесу74. При розгляді в радянській суспільствознавчій літературі “буржуазних” соціологічних теорій, зокрема дюркгеймівської, традиційно згадували М. Грушевського як послідовника та популяризатора ідей французького вченого, при цьому наголошували на необхідності “взя- тися за розгляд поглядів деяких наших українських істориків і соціологів не тому, звичайно, що вони оригінальні, а тому, що виявляють весь мізерний еклектичний стан української буржуазної соціологічної думки, яка історич- ний матеріалізм ще й досі трактує á la Грушевський”75. Особливо розгнузданою критика соціологічних підходів академіка ста- ла після його фактичного заслання до Москви. Характеризуючи на початку 1930-х рр. загальнофілософські та соціологічні погляди вченого, чи як тоді стало модним писати – “грушевіянства”, комуністичні ідеологи взагалі не вважали за потрібне обтяжувати себе полемікою з його концепціями, тради- ційно пов’язуючи їх з модними на той час течіями “буржуазної” науки. Так, В. Юринець, узагальнюючи суспільствознавчий доробок видатного істори- ка, безапеляційно заявив, “що концепції Грушевського містять у собі зараз, Рубльов О. С. Михайло Грушевський: перший рік у радянській Україні (спроба рекон- струкції) // УІЖ. – 1996. – № 5. – С. 50–71; № 6. – С. 3–25; Удод О. А. Історія в дзеркалі аксіо логії: Роль історичної науки та освіти у формуванні духовних цінностей українського народу в 1920–1930-х роках. – К., 2000. – С. 34–131; Шаповал Ю. Занурення у темряву: Михайло Грушевський у 1919–1934 рр. – С. 306–421; Plokhy S. Unmaking Imperial Russia. Mykhailo Hrushevsky and the Writing of Ukrainian History. – P. 346–414. 72 Річицький А. Проти інтервенції буржуазної науки // Більшовик України. – 1931. – № 9–10. – С. 35. 73 Скубицкий Т. Классовая борьба в украинской исторической литературе // Историк- марксист. – 1930. – Т. 17. – С. 30. 74 Див., напр.: Яворський М. Сучасні течії серед української історіографії // Явор- ський М. На історичному фронті: Збірка статтів. – Одеса, 1929. – Т. І. – С. 206–207; його ж. Провідні думки в розвиткові історичної науки // Прапор марксизму. – 1929. – № 1. – С. 107–108, 113–114; Річицький А. Проти інтервенції буржуазної науки. – С. 41–43. 75 Степовий Т. Буржуазні соціологічні школи // Червоний шлях. – 1927. – № 1. – С. 219; Яворський М. Відкриття українського товариства “Історик марксист” // Кому- ніст. – 1928. – № 294. – С. 2; Штепа К. Соціологічна теорія релігії Е. Дюркгема і школа М. Грушевського // Записки Ніженського інституту соціяльного виховання. – Ніжен, 1932. – Кн. ХІІ. – С. 46–74. Марксистська рецепція творчого доробку Михайла Грушевського 386 на даному етапі, всі основні філософські й соціологічні концепції сучас- ного фашизму”76. Загалом у своїх суспільствознавчих ідеях, стверджували партійні критики, М. Грушевський солідаризується з “національною про- грамою українського соціаль-фашизму”, яку проповідують представники української еміграції на зразок М. Шаповала77. З неменшою безоглядністю таврувалися історіософські ідеї видатно- го вченого, обґрунтовані у його численних історичних працях. Боротьба з головними постулатами історичної схеми М. Грушевського визнавалася першорядним завданням українських марксистських істориків78. Цій про- блемі присвячували спеціальні наукові зібрання. На її важливості, зокрема, у своїй доповіді під час роботи Першої Всесоюзної конференції істориків- марксистів у січні 1929 р. наголосив тогочасний лідер української офіційної історіографії М. Яворський. Зазначивши, що схема М. Грушевського є про- довженням теоретичних напрацювань українських істориків-народників, він зробив особливий акцент на критиці тези київського академіка про без- класовий характер української нації. На думку доповідача, небезпека кон- цепції М. Грушевського полягає в її популярності серед молодих істориків, через що “отримує на Україні солідну базу, виявляє надзвичайно сильну тенденцію активно протиставляти себе платформі нашого марксистського фронту”79. Важливість порушеної у доповіді проблеми засвідчувалася та- кож тим фактом, що до неї зверталися більшість диспутантів під час обго- ворення виступу М. Яворського80. Не менш гостро представники марксистської історіографії поставилися до методологічних засад історіографічних пошуків М. Грушевського. Тут найбільш показовим є прискіпливе ставлення офіційної науки до продо- вження вченим роботи над синтетичною “Історією України-Руси”. Розло- гою рецензією Ф. Ястребова на появу першої частини ІХ тому праці від- гукнувся “Прапор марксизму”. Вже епіграф до рецензійної статті з “Науки логіки” Геґеля про хибну та дійсну історію давав підстави очікувати кри- тичного розгляду нової праці М. Грушевського. Утім, суцільний негативізм змісту рецензії перевершував усі сподівання читача, знаменувавши черго- вий етап “марксистського наступу” на погляди академіка. Відзначивши, що з моменту появи першого тому “Історії” минуло тридцять років, рецензент змалював кардинальні зміни, яких зазнала Україна за цей час, протиставив- ши їх надто повільному, на його думку, темпу наукової праці самого вче- 76 Юринець В. Український філософський фронт // Прапор марксизму-ленінізму. – 1932. – № 5–6. – С. 188. 77 Річицький А. Національна програма українського соціяль-фашизму // Більшовик України. – 1930. – № 5–6. – С. 39. 78 Яворский М. Доклад о работе марксистских исторических учреждений на Украине // Труды Первой Всесоюзной конференции историков-марксистов. – М., 1930. – Т. 1. – С. 38; ЦДАГО. – Ф. 1. – Оп. 1. – Од. зб. 251. – Арк. 133. 79 Його ж. Современные антимарксистские течения в украинской исторической науке // Там само. – С. 430–431. 80 Прения по докладу М. И. Яворского // Там само. – С. 436–459. Віталій ТЕЛЬВАК 387 ного, котрий “застряг” на історії XVII ст. Причину цього критик убачав у застарілості методологічної концепції М. Грушевського, що мало наслідком схематизм, відсутність чіткого плану самої праці та надмірну залежність від джерельного матеріалу, коли “документ цілком підкоряє собі автора”81. Національно-психологічному методу М. Грушевського, відмовляючи йому у будь-якій евристичній цінності, Ф. Ястребов протиставляє “дійсний” метод історичного дослідження – діалектичний матеріалізм. Не до вподоби рецен- зенту й ретроспективний метод автора “Історії України-Руси”, адже за його допомогою, наприклад, можна навести історичні паралелі між соціально- політичним життям в Україні за часів Хмельниччини та в добу Центральної Ради. Сукупно ці методи, наголошується в рецензії, й привели академіка до надмірного замилування добою Хмельниччини, пошуку в ній “розбуджено- го національного почуття”, а не проявів класової боротьби. У цьому критик, перефразовуючи відомий вислів К. Маркса, вбачав намагання вченого по- ставити історію “з ніг на голову”, адже, наголошує він, центральними для вивчення повинні бути останні два століття, котрі підготували революцію 1917 р. та встановлення диктатури пролетаріату. Погоджуючись зі слушніс- тю поодиноких наукових знахідок М. Грушевського, рецензент разом із тим цілковито заперечив вартість усієї його концепції, підкресливши, що навіть невеликі за обсягом узагальнення історії українського козацтва з марксист- ських позицій, як це, наприклад, зробив М. Покровський, значно цінніші для науки за всі разом узяті томи “Історії України-Руси”. Оскільки попе- редня марксистська публіцистика вже неодноразово критикувала схему та метод М. Грушевського, визнаючи разом із тим незаперечність його заслуг у галузі археографії та джерелознавства, Ф. Ястребов обрав об’єктом своєї критики саме цю ділянку творчих пошуків академіка. Навівши авторські слова про передчасність глибших висновків над добою Хмельниччини, по- заяк неузагальненим залишається широке коло джерельного матеріалу, ре- цензент зазначив, що ця фраза “як не можна краще малює нам цілковиту розгубленість, безпорадність буржуазного історика перед матеріалом”. З погляду архітектоніки, вважає Ф. Ястребов, рецензована праця постає ба- нальною збіркою численних джерельних свідчень, “книгою без кістяка”, яв- ляючи собою “найкращий приклад «ползучего эмпиризма» та релятивізму”. Критик також зауважив політичний аспект пропагованого М. Грушевським документалізму, наголосивши, що останній є зручною “димовою завісою”, яка дає змогу приховати справжні “дрібнобуржуазні” та “націоналістичні” погляди автора. “Ми повинні, розуміється, використати до кінця всю ту ве- летенську збірку фактів та деяких висновків, що їх подає в окремих місцях своєї роботи Грушевський, – зазначає рецензент, – але ж нам треба, про- роблюючи цю «важку роботу», за допомогою діялектичної методи так само і нещадно розбивати ворожу нам авторову концепцію історії України, що 81 Ястребов Ф. Тому дев’ятого перша половина. [Рец. на кн.: Грушевський М. Істо- рія України-Руси. – Т. 9. – Ч. І: Хмельниччина, роки 1650–1653. – ДВУ, 1928. – 601 с.] // Прапор марксизму. – 1930. – № 1. – С. 136. Марксистська рецепція творчого доробку Михайла Грушевського 388 нею просякнені перші вісім томів його твору”82. Першій половині дев’ятого тому, підкреслює Ф. Ястребов, чи не ще більшою мірою властиві “і наці- оналізм, і психологізм, і документалізм”. Задавши своєму огляду саме та- кий тон, рецензент на наступних його сторінках послідовно, з окреслених партійно-класових позицій, піддав нищівній критиці представлені в книзі інтерпретації подій і документів, повсюдно тавруючи М. Грушевського як “буржуазного історика” та “націоналіста”, що так і “лишився на своїх старих позиціях”. Констатувавши врешті методологічну безпорадність та фахову неспроможність української національної історіографії в особі її найвидат- нішого представника, Ф. Ястребов фактично виніс вирок “«Тому дев’ятого перша половина» – ворожа нам книга!”83. Зауважимо, що в такому ж річищі безапеляційної критики історичних поглядів М. Грушевського, щоправда, зі значно більшим арсеналом лайливих епітетів, була витримана рецензія того ж автора на другу частину ІХ тому, що з’явилася через чотири роки84. В умовах становлення моноідеологічного інтелектуального простору дедалі нетерпимішим було ставлення влади до існування будь-якої фахової періодики, зміст якої не відбивав зацікавлення марксистською тематикою. Особливо яскравим проявом цього була розгорнута у партійних часописах по- громна акція стосовно журналу “Україна”85. “Буржуазно-націоналістичною трибуною” кваліфікувався журнал у назві статті завідувача культпропвід- ділу та агітпроппресвідділу ЦК КП(б)У А. Хвилі. Розглядаючи змістове та ідейне наповнення “України”, рецензент зауважив відсутність на її сторін- ках будь-яких публікацій з “розробки питань робітничого руху”, назвавши часопис “сімейним архівом оцієї української буржуазної інтелігенції та українського панства”86. Аналізуючи деякі статті головного редактора та його співробітників на сторінках часопису, А. Хвиля зосередився на полі- тичній складовій їхнього змісту, наголошуючи на ворожості пропагованих авторами поглядів. Підтвердження своєї оцінки критик також знаходить, досліджуючи термінологію публікацій “України”. За його спостереження- ми, читач не знайде там жодних натяків на більшовицький словотвір, зате, повсюдно вживається термінологія, властива українській історичній літе- ратурі кінця ХІХ – початку ХХ ст. Особливо багато місця А. Хвиля відвів статтям М. Грушевського “Ганебній пам’яті” та “Велике діло”, піддавши 82 Там само. – С. 134. 83 Там само. – С. 148. 84 Ястребов Ф. Націонал-фашистська концепція селянської війни 1648 року на Україні. (З приводу 2 половини ІХ т. “Історії України-Руси” акад. М. Грушевського) // Записки Історично-археографічного інституту. – К., 1934. – № 1. – С. 55–120. 85 Див., напр.: Гуревич З. Псевдомарксизм на службі українського націоналізму. (До останніх виступів О. Гермайзе) // Більшовик України. – 1929. – № 9. – С. 55–69; Скубиц- кий Т. Классовая борьба в украинской исторической литературе. – С. 32–34; Річицький А. Проти інтервенції буржуазної науки. – С. 38–41; Свідзінський М. Критичний огляд жур- налу “Україна” за 1927–1929 р. // Прапор марксизму. – 1929. – № 6. – С. 236–241. 86 Хвиля А. Буржуазно-націоналістична трибуна (про журнал “Україна”) // Більшовик України. – 1931. – № 6. – С. 46. Віталій ТЕЛЬВАК 389 авторські тези жорсткій партійній критиці. У цьому ж ідеологічному річищі автор оцінив й інші публікації на сторінках “України” і дійшов висновку, що журнал виступає “проти нашої пролетарської дійсности”87. Особливо прискіпливою партійна критика була до чисел журналу, присвячених ви- вченню проблематики українського суспільно-політичного та інтелектуаль- ного життя в ХІХ – на початку ХХ ст. Комуністичні оглядачі не могли по- годитися з тим, що на сторінках “України” творча спадщина таких видатних представників вітчизняної культури, як М. Максимович, М. Костомаров, П. Куліш, М. Драгоманов, Т. Шевченко, В. Антонович, О. Лазаревський, була представлена виключно з позицій поступу українського національного життя та їх внеску до осмислення й реалізації ідеї Соборної і Вільної Укра- їни88. При цьому в критичних виступах відбувалася своєрідна “селекція”, коли одних діячів українства таврували як представників “реакційного та- бору” (особливо П. Куліша та О. Лазаревського), інших же зараховували до пантеону офіційно визнаної більшовиками української культури (передусім Тараса Шевченка). У ситуації наростаючого ідеологічного тиску “Україну” спіткала за- кономірна доля – друк часопису було припинено. Відновлений за певний час журнал під такою ж назвою мав уже зовсім іншу редакційну колегію та проіснував недовго. Зміст відновленого часопису відбивав реалії посилення “класової боротьби на історичному фронті”. Про це промовисто свідчили розміщені на його сторінках статті, більшість з яких зосереджувалася на критиці творчого доробку М. Грушевського. Серед критичних публікацій містилися й праці недавніх учнів академіка, які всіляко намагалися відме- жуватися від учителя. Наприклад, на критиці історико-правових поглядів М. Грушевського зосередив увагу Л. Окиншевич. Свій виступ він розглядав як частину розгорнутого в республіці “історичного фронту” проти концеп- цій академіка. Відзначивши необхідність марксистського погляду на студії вченого з галузі історії українського права, критик зауважив, що у дорево- люційні часи вони відігравали “певну корисну” роль, адже “били по центра- лізаторських тенденціях, що відверто й цинічно служили колоніяльній по- літиці російського царизму, російських кріпосників і російського капіталу на Україні”89. Розглядаючи періодизацію М. Грушевським історії правових процесів в українських землях, Л. Окиншевич справедливо вказує, що вона 87 Там само. – С. 58. Див. також: ЦДАГО. – Ф. 1. – Оп. 20. – Од. зб. 4189. – Арк. 2–3. 88 Див., напр.: Навроцький Б. Шевченко в освітленні буржуазно-реставраторської концепції М. Грушевського // Життя й революція. – 1932. – № 4. – С. 27–34; Рубач М. А. Буржуазно-куркульська націоналістична ідеологія під машкарою демократії “трудового народу”. (Соціально-політичні погляди М. С. Грушевського) // Червоний шлях. – 1932. – № 11–12. – С. 127–130; Затонський В. П. Національно-культурне будівництво і боротьба проти націоналізму. (Доповідь та заключне слово на січневій сесії ВУАН). – К., 1934. – С. 31–33. 89 Окіншевич Л. Національ-демократична концепція історії України в працях акаде- міка Грушевського // Україна. – 1932. – № 1–2. – С. 94. Марксистська рецепція творчого доробку Михайла Грушевського 390 загалом корелюється із загально-історичною схемою вченого. Уже в харак- тері цієї періодизації критик вбачає реалізацію “програми буржуазного на- ціоналізму”, адже в її основі лежить не класовий та соціально-економічний, а виключно національний критерій. Розглянувши погляди М. Грушевського на проблеми українського права з позицій догматизованого марксизму, ав- тор докладніше зупиняється на характеристиках ученим держави Богдана Хмельницького. Це він робить з метою провести паралелі між інтерпретаці- ями автора “Історії України-Руси” та поглядами на козацьку державу В. Ли- пинського. Попри дрібні відмінності, обидва дослідники, на переконання Л. Окиншевича, цілком солідарні в “державницькому” підході до вивчен- ня тієї доби, адже їхня увага зосереджена не на класовому та соціальному протистоянні, а на осмисленні феномена становлення національного дер- жавотворення. Тому й вся історико-правова концепція М. Грушевського, на- голошує автор, “відповідає політичній акції української буржуазії, що для неї перше завдання було утворити національну державу”90. Рясно цитуючи праці Маркса та Леніна, Л. Окиншевич заперечує слушність теоретичних підстав історико-юридичних поглядів автора “Історії України-Руси”, вбача- ючи в них деталізацію його загальної “національ-демократичної” концепції “безбуржуазності” української нації та підкреслюючи їхню залежність “від формально-догматичного методу, який культивувала буржуазно-дворянська наука історії права”91. Цікаво, що даючи таку загальну оцінку концепції М. Грушевського, автор відзначив потужний вплив його ідей на всю україн- ську історико-правову думку першої третини ХХ ст., зокрема, цілком у дусі модного тоді “самовикривання,” й на свої праці. “Реорганізацію” “України” у напрямку “комунізації” змісту з великим занепокоєнням сприйняли укра- їнські оглядачі у вільному світі, слушно вбачаючи в цьому факті остаточний погром створеного М. Грушевським у ВУАН осередку наукового україно- знавства92. Наприкінці 1920-х – на початку 1930-х рр. ім’я М. Грушевського дедалі більше ставало в очах марксистської критики символом всієї української “буржуазної” історичної науки, з якою слід було вести безоглядну бороть- бу на всьому “історичному фронті”. Засобом шантажу та приводом до мо- рального терору українських інтелектуалів з боку партійних органів було їхнє прихильне ставлення до М. Грушевського. Помічених у щонайменшій симпатії чи лояльності до творчих ідей автора “Історії України-Руси” без- апеляційно критикували, що нерідко вело за собою й цілком конкретні ре- пресивні заходи. З маси українознавчої літератури визбирувалися та тавру- валися будь-які позитивні чи просто нейтрально-інформаційні згадки про 90 Там само. – С. 100. 91 Там само. – С. 105. 92 Сірополко С. Відновлена “Україна” та її виступ проти акад. М. Грушевського // Тризуб. – Париж, 1933. – Ч. 8 (366). – С. 3–6; М. Л. [Донцов Д.] З пресового фільму // Вістник: Місячник літератури, мистецтва, науки й громадського життя. – 1933. – Р. І. – С. 156–159. Віталій ТЕЛЬВАК 391 видатного вченого, завважувалася найменша солідарність з його поглядами, пригадувалися й більш віддалені в часі схвальні оцінки внеску академіка в національну культуру, при цьому особливо популярними були характерис- тики, висловлені під час святкування ювілею в 1926 р. Поряд з М. Грушевським, у центрі боротьби з українською національ- ною наукою опинилися також представники його київської школи та спів- робітники в історичних установах ВУАН93. Академічні дослідницькі струк- тури, створені вченим у Києві, партійні функціонери однозначно кваліфі- кували як “найбільш сильне вогнище дрібнобуржуазного та буржуазного напрямку”94, де “адепти історичної науки […] крім вправлятись в дослід- чій роботі, вправлялись ще і в контрреволюційній роботі”95. На сторінках партійної періодики стверджувалося, що діяльність історичних установ, якими керує М. Грушевський, “позначається добором переважно не акту- альних тем для дослідження та опрацювання їх. […] Характерною рисою робіт катедри [М. Грушевського], за незначними винятками, є відірваність дослідження від соціяльно-економічних і політичних процесів на Україні не тільки сучасних, а щодо соціяльно-економічних процесів, почасти і в ми- нулому, недостатня аналіза, а часом і цілковитий брак її, клясової природи історичних явищ і клясової боротьби, що точилася на Україні…”96. Тенден- ційна критика наукового доробку українських істориків другої половини 1920-х – 1930-х рр. з позицій панівної ідеології була своєрідним продовжен- ням боротьби із самим М. Грушевським. Погромні за характером рецензії на наукові праці цих дослідників неодмінно містили висновки про прина- лежність до “національ-демократичної”, “буржуазної”, “реставраторської” школи академіка, що було рівнозначно відмові у фаховій компетентності та звинуваченню в політичній ворожості97. У процесі наростання тоталітарних тенденцій у країні на зламі 1920-х – 1930-х рр. розпочалися пошуки ворога вже всередині самого марксистсько- го історичного середовища республіки: з тією ж нещадністю, що й пред- 93 Юркова О. Діяльність науково-дослідницької кафедри історії України М. С. Гру- шевського (1924–1930 рр.). – К., 1999. – С. 207–265. 94 Скубицкий Т. Классовая борьба в украинской исторической литературе. – С. 27. 95 ІР НБУВ. – Ф. Х. – Од. зб. 1881. – Арк. 1зв. 96 Кокошко С. Стан історичної науки у ВУАН // Пролетарська правда. – 1930. – № 262. – С. 2. 97 Див., напр.: Яворський М. Сучасні течії серед української історіографії. – С. 204– 205; Скубицкий Т. Классовая борьба в украинской исторической литературе. – С. 34–36; Дорошкевич О. Ще одна буржуазна інтерпретація минулого: [Рец. на кн.: Савченко Ф. Заборона українства 1876 р. До історії громадських рухів на Україні 1860–70 рр. – К.: ДВУ, 1930] // Життя й революція. – 1931. – № 11–12. – С. 105–116; Кокошко С. У наступ проти буржуазної історичної науки // Пролетарська правда. – 1931. – № 62. – С. 2; № 65. – С. 3; № 76. – С. 2; Якубовський С. Проти націонал-фашистських настанов у бібліографічних працях ВУАН // Життя й революція. – 1934. – № 1. – С. 101–114; Илюкович М. Н. И. Кос- томаров и буржуазно-националистическая украинская историография // Проблемы марксизма. – 1934. – № 2. – С. 91–114. Марксистська рецепція творчого доробку Михайла Грушевського 392 ставників “буржуазної науки”, таврували недавніх колег за будь-які прояви толерантності до ідей М. Грушевського чи просто недостатню боротьбу з його концепціями. У цьому випадку промовистою ілюстрацією слугує роз- горнута навесні 1929 р. в радянській історіографії дискусія довкола істо- ричних поглядів М. Яворського. Розпочата на Всесоюзному з’їзді істориків- марксистів, вона набула особливої гостроти на травневих засіданнях істо- ричного відділу Українського інституту марксизму-ленінізму. Незважаючи на рівень займаних М. Яворським посад та його численні заслуги перед марксистською історичною наукою в Україні, передусім створення першого синтезу минулого нашого народу з позицій класової боротьби, який було протиставлено ідеологічно небезпечному компендіуму М. Грушевського, його погляди були піддані досить жорсткій критиці. Окрім того, учасники дискусії закидали М. Яворському солідарність із висновками автора “Історії України-Руси” щодо оцінки низки аспектів минулого українських земель, недостатню старанність у викритті “дрібнобуржуазної історіографії”, зара- хувавши врешті його до “одного сімейства з Грушевським”98. Незважаючи на покаянні листи ще недавнього лідера українських марксистів, на сто- рінках партійної періодики виразно вказувалося, що “соціально-політичні коріння основних принципових помилок М. І. Яворського треба шукати […] у М. С. Грушевського”99. Це обговорення, поклавши початок трагічним змінам у долі самого М. Яворського, знаменувало загострення в країні бо- ротьби з будь-якими спробами інтерпретувати дедалі більш догматизований марксистський суспільствознавчий канон. Після розгрому історичних кон- цепцій М. Яворського партійні критики взялися за його учнів, вишукуючи в їхніх творах впливи ідей М. Грушевського. За період з кінця 1920-х рр. і до смерті вченого значно радикалізувалися й загальні оцінки його наукового доробку. Спершу його діяльність характери- зувалася (у класичному для марксистської термінології дусі) як “дрібнобур- жуазна” та “ідеалістична”, в короткому часі почали застосовуватись відверто лайливі визначення типу “зоологічний націоналізм”, а на початку 1930-х рр. після утвердження в Німеччині націонал-соціалізму почастішали звину- вачення у “фашизмі”. Ці тенденції промовисто відобразилися у виданнях Історично-археографічного інституту, що був утворений на місці розгромле- них історичних установ ВУАН. Уже у передмові до першого випуску “Запи- сок” цього інституту вказувалося, що “історичні установи ВУАН об’єднували чималу кількість буржуазно-націоналістичних істориків як з табору україн- 98 Дискусія з приводу схеми історії України М. Яворського // Літопис революції. – 1930. – № 3–4. – С. 189–196, 215–216, 229. Див. також: ЦДАГО. – Ф. 1. – Оп. 20. – Од. зб. 2920. – Арк. 1–42. 99 Рубач М. Ревізія більшовицької схеми рухомих сил і характеру революції 1905–1917 р.р. (Права плятформа на історичному фронті) // Більшовик України. – 1929. – № 17–18. – С. 20. Див. також: Сухино-Хоменко В. На марксистському історичному фронті // Більшовик України. – 1929. – № 17–18. – С. 42–55; № 19. – С. 40–56; ІР НБУВ. – Ф. Х. – Од. зб. 1881. – Арк. 2зв. Віталій ТЕЛЬВАК 393 ського, так і великодержавницького; групуючись, головним чином, навколо академіка М. Грушевського, вони були одним з найбільших загонів україн- ської контрреволюції на історичному фронті і дали чимало класововорожої продукції”100. У виданні також наголошувалося, що головним завданням ін- ституту буде “викрити й розтрощити буржуазно-націоналістичні і націонал- ухильницькі історичні схеми й концепції, боротись з перекрученнями й фаль- сифікацією історії, за правильну марксоленінську схему історії України”101. Зміст “Записок” цілком відповідав поставленому завданню. Практично всі публікації у виданні так чи інакше присвячувалися боротьбі з ідеями М. Гру- шевського та його послідовників. Не додаючи нових суттєвих аргументів до усталеної моделі критики творчого доробку вченого на класовому ґрунті, їхні автори натомість безоглядно вправлялися у брутальності висловлених оці- нок. Про характер цієї критики промовисто свідчать уже самі назви статей І. Кравченка (“Фашистські концепції Грушевського і його школи в українській історіографії”)102 та І. Слизького (“Про націонал-фашистські настанови у ви- данні І тому творів В. Антоновича”)103. Навіть рецензія Ф. Ястребова на другу частину ІХ тому “Історії України-Руси” мала характерну назву – “Націонал- фашистська концепція селянської війни 1648 р. на Україні”104. Таврувальна майстерність радянської критики у цих статтях досягла свого апогею, а самі вони, за влучним виразом Р. Пирога, “назавжди залишаться символами епохи сталінщини, безмірної ідеологізації науки, аморального служіння політиці, взірцями псевдонаукової брутальної риторики”105. Описані вище факти наростання брутальності в оцінках наукових праць М. Грушевського були із тривогою сприйняті як в українському середовищі поза межами радянської держави, так і західноєвропейськими славістами, особливо учнями та колегами видатного вченого106. Оглядачі марксистської періодики вказували на подібність антиукраїнської риторики радянських ав- торів та російських націоналістів кінця ХІХ – початку ХХ ст. Так, характе- ризуючи марксистську критику ІХ тому “Історії України-Руси” М. Грушев- ського, його учень В. Герасимчук зазначав: “Мимохіть насувається питання, 100 Від редакції // Записки Історично-археографічного інституту. – К., 1934. – № 1. – С. 6. 101 Там само. – С. 8. 102 Кравченко І. Фашистські концепції Грушевського і його школи в українській історіографії (академік Грушевський і його школа після повернення з білоеміграції) // Записки Історично-археографічного інституту. – К., 1934. – № 1. – С. 9–54. 103 Слизький І. Про націонал-фашистські настанови у виданні І тому творів В. Анто- новича. (Книжку видано Соцекономвідділом ВУАН 1932 р. / За ред. М. Ткаченка і К. Мельник-Антонович) // Там само. – С. 121–156. 104 Ястребов Ф. Націонал-фашистська концепція селянської війни 1648 року на Україні... – С. 55–120. 105 Пиріг Р. Я. Життя М. С. Грушевського... – С. 140. 106 Див. про це докл.: Тельвак В. Творча спадщина Михайла Грушевського в оцінках сучасників (кінець ХІХ – 30-ті роки ХХ століття). – К.; Дрогобич, 2008. – С. 340–342, 350–352. Марксистська рецепція творчого доробку Михайла Грушевського 394 чи під позором [виглядом] страху про пролєтарську справу не вилазить зле укритий давний чорний воюючий націоналізм імперіялістичної марки?”107. Перманентному зростанню істерії у ставленні до постаті Михайла Гру- шевського з боку представників радянської влади та офіційної науки покла- ла край трагічна смерть ученого, захопивши зненацька партійних функціо- нерів. Про це промовисто свідчили некрологи, котрі з’явилися на шпальтах республіканської і центральної преси. Ніби слідуючи давньому правилу – “про мертвих або добре, або нічого”, зі шпальт радянських газет цілковито зникли узвичаєні характеристики постаті М. Грушевського з відповідною лайливою риторикою. Досить виважено і спокійно, услід за “Правдою”, вче- ного кваліфікували як одного з “найвидатніших буржуазних істориків Укра- їни”, котрий, подібно до інших зміновіхівців, переосмислив своє ставлення до радянської влади і повернувся з еміграції. Виключно в інформаційному ключі висвітлювалися й основні віхи життя та діяльності академіка108. На похороні М. Грушевського офіційне ставлення до нього висловив нарком освіти В. Затонський. Назвавши покійного “фундатором української буржуазної” історіографії, він відзначив солідність його внеску в українську культуру. Поряд із згадкою про заслуги померлого у боротьбі з царизмом, до- сить завуальовано було сказано про його непрості стосунки з більшовиками в часи Визвольних змагань. Традиційно для радянської публіцистики нарком зо- бразив вченого як зміновіхівця. Даниною тому часу боротьби з “українським буржуазним націоналізмом” стала згадка у його виступі про те, як націоналіс- ти “цькували” академіка за його намагання стати на радянські позиції. Завер- шуючи свій виступ, В. Затонський спробував наблизити М. Грушевського до радянської влади, фактично заперечуючи попередні роки безоглядного та по- всюдного таврування вченого. “В цей час на схилі довгого життя, аналізуючи об’єктивні факти історії, Михайло Сергійович знаходить в собі сили уявити хибність попередніх висновків з своїх соціологічних теорій, що приводили його на шлях боротьби з диктатурою пролетаріату. Він бачить крах буржуаз- ної цивілізації, визнає перевагу соціалізму. Він шукає і знаходить своє місце серед учених радянської країни. Радянська влада завжди з повагою ставилася до людей науки, до працівників мистецтва, техніки, культури. Як видатного вченого, вшановуємо ми М. С. Грушевського”109. 107 Герасимчук В. З нагоди появи IX тому “Історії України-Руси” М. Грушевського / Публ. Я. О. Федорука // Український археографічний щорічник. Нова серія. – К., 1999. – Вип. 3/4. – С. 540. 108 М. С. Грушевский // Правда. – 1934. – № 326. – С. 3; М. С. Грушевский // Известия. – 1934. – № 276. – С. 3; Акад. М. С. Грушевський // Червоний шлях. – 1934. – № 11–12. – С. 171; М. С. Грушевський // Комуніст. – 1934. – № 273. – С. 2; М. С. Грушевский // Пролетарий. – 1934. – № 272. – С. 4; Акад. М. С. Грушевський // Вісті Всеукраїнської Академії Наук. – 1934. – № 6–7. – Вересень–жовтень. – С. 35–36; М. С. Грушевський // Вісті ВУЦВК. – 1934. – № 272. – С. 2. 109 Промова наркома освіти УСРР акад. В. П. Затонського на похоронах акад. М. С. Грушевського // Вісті Всеукраїнської Академії Наук. – 1934. – № 6–7. – Вересень– жовтень. – С. 37–40. Віталій ТЕЛЬВАК 395 Крім кількох некрологів і виступу українського наркома, на сторінках радянської періодики не знаходимо інших рефлексій щодо смерті видатного діяча. Крім дійсного гостро критичного ставлення до нього, це пояснюється й тією обставиною, що невдовзі після смерті українського вченого було вби- то одного з лідерів радянської держави – С. Кірова, і ця подія відсунула все інше на другий план. По смерті академіка розгнуздана критика його твор- чої спадщини в радянському суспільствознавстві значною мірою стихла. У 1936 р. з’явився підготовлений до друку донькою М.С. Грушевського Х том “Історії України-Руси”; також відомо про плани видання VІ тому “Історії української літератури”, про що свідчить видавнича рецензія на нього О. Бі- лецького110. Ці факти, стверджує С. Білокінь, “сигналізують про наявність якоїсь сприятливої для Грушевського ситуації саме наприкінці 1930-х років, хоч як би парадоксально це виглядало”111. Кардинальна зміна тональності в офіційних оцінках ще недавнього класового ворога, чий доробок було визнано особливо небезпечним для підвалин радянської держави, викликала збентеження в українському сус- пільстві. Цю розгубленість у середовищі київської інтелігенції дотепно оха- рактеризувала у своїх спогадах Н. Полонська-Василенко. На запитання зна- йомої комуністки, у чому ж полягає причина такої небаченої метаморфози у ставленні до М. Грушевського, історик з іронією відповіла: – “Діалектика”112. Влучність цього вислову підтверджувалася наведеною нею чуткою про те, що коли директор видавництва ВУАН надрукував виступ В. Затонського на похороні М. Грушевського на сторінках чергового академічного видан- ня, то останнє було конфісковане, а сам ініціатор поплатився партквитком і посадою. Підсумовуючи все вищезказане про марксистську рецепцію наукового доробку М. Грушевського протягом першої третини ХХ ст., можемо впев- нено ствердити, що вона стала своєрідним дзеркалом, у якому виразно від- билася еволюція радянізованої версії марксистської соціологічної теорії. На початку ХХ ст. російські марксисти М. Рожков та М. Покровський, закида- ючи українському вченому недооцінку соціально-економічного чинника іс- торичного поступу та гіперболізацію значущості культурно-ідейних явищ, загалом визнавали наукову вагомість його доробку, евристичну цінність обстоюваних ним концепцій, наголошуючи на необхідності деякої корекції дослідницьких акцентів. Перетворення марксизму на офіційну ідеологічну доктрину радянської держави призвело до поступового закостеніння головних світоглядних по- ложень цієї філософської моделі. Радянські суспільствознавці, виконуючи 110 Білокінь С. Рецензія О. Білецького на шостий том “Історії Української Літера- тури” // УІЖ. – 1991–1992. – № 3–4/1–4. – С. 261–264. 111 Там само. – С. 257. 112 Н. Д. [Полонська-Василенко Н.] З моїх спогадів про М. Грушевського. (Процес СВУ. Смерть і похорон М. Грушевського) // Україна. – Париж, 1953. – Ч. 9. – С. 744– 747. Марксистська рецепція творчого доробку Михайла Грушевського 396 партійні директиви про перманентне “загострення боротьби на ідеологіч- ному фронті”, дедалі нетерпиміше ставилися до будь-яких спроб альтер- нативного погляду на суспільно-історичні явища. Домінуючою стала ідея непримиренної боротьби зі здобутками західної та дореволюційної історіо- графії, котрі стали інтерпретуватися як ідеалістичні, антинародні, анти- марксистські. В оцінці творчих пошуків учених старої школи переважав од- нобічний підхід: безапеляційна, агресивна критика. Це промовисто відби- лося на еволюції оціночних інтерпретацій наукових праць М. Грушевського з боку представників офіційної науки. Так, досить тривалий час радянські суспільствознавці, різко засуджуючи політичне минуле вченого, цілком ло- яльно ставилися до його наукового доробку. Вони толерували історичну схему М. Грушевського; покликаючись на його здобутки, використовували зібраний ученим джерельний матеріал для ілюстрації власних теорій. Утім, загострення суспільно-політичної ситуації в країні, згортання процесів українізації, наростання тоталітарних тенденцій в ідеології та науці, вре- шті – поява молодих марксистських кадрів, вихованих у дусі ідейної непри- миренності та наукового догматизму, призвели, починаючи з останньої тре- тини 1920-х рр., до стрімкого зростання критичності на адресу наукового доробку М. Грушевського. При цьому відзначимо, що представники російської марксистської на- уки, на відміну від своїх українських колег, більш стримано ставилися до Грушевського-історика. Чи не найбільш яскраво це проявлялося в тому, що навіть у роки загострення ідеологічної боротьби на “історичному фронті” ставлення з боку російських радянських учених до праць М. Грушевського було помірковано критичним, що особливо контрастувало з тією істерією, яку здійняли на сторінках київських і харківських видань українські су- спільствознавці. Загалом же, радянська грушевськіана, так і не піднявшись до рівня наукової критики праць патріарха вітчизняної науки та коректної полеміки з ним, вульгарністю оцінок продемонструвала крайні варіанти іде- ологізації доробку вченого. Віталій Тельвак (Дрогобич). Марксистська рецепція творчого доробку Михай- ла Грушевського (Перша третина ХХ століття). У статті проаналізовано праці російських та українських істориків-марксистів пер- шої третини ХХ ст., присвячені осмисленню творчого доробку М. Грушевського. Ви- явлено головні оціночні тенденції при інтерпретації наукових праць історика і зроблено висновок про зростання критичності у сприйнятті діяльності вченого внаслідок догма- тизації наукового життя в радянській державі. Ключові слова: М. Грушевський, рецепція, творча спадщина, українська історіогра- фія, російська історіографія, марксизм. Віталій ТЕЛЬВАК Виталий Тельвак (Дрогобыч). Марксистская рецепция творческого наследия Михаила Грушевского (Первая треть ХХ века). В статье проанализированы работы российских и украинских историков-марк- систов первой трети ХХ века, посвященные осмыслению творческого наследия М. Гру- шевского. Выявлены главные оценочные тенденции при интерпретации научных идей историка и сделан вывод о нарастании критичности в восприятии деятельности ученого вследствие догматизации научной жизни в советском государстве. Ключевые слова: М. Грушевский, рецепция, творческое наследие, украинская исто- риография, российская историография, марксизм. Vitalii Telvak (Drohobych). Marxist Reception of Mykhailo Hrushevsky’s Creative Heritage (The First Third of the 20th Century) The article provides analysis of the works by Russian and Ukrainian Marxist historians of the first third of the 20th century which are devoted to the comprehension of Hrushevsky’s creative heritage. It reveals the main appraisal tendencies in the interpretation of the histo- rian’s scientific heritage. The results of the study lead to the conclusion that there was increas- ing criticism directed towards Hrushevsky’s activity. This was due to the dogmatization of scholarly life in the Soviet state. Key words: Hrushevsky, reception, creative heritage, Ukrainian historiography, Russian historiography, Marxism. Марксистська рецепція творчого доробку Михайла Грушевського
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-16157
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	XXXX-0011
language	Ukrainian
last_indexed	2025-12-07T17:40:29Z
publishDate	2009
publisher	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
record_format	dspace
spelling	Тельвак, В. 2011-02-07T15:03:51Z 2011-02-07T15:03:51Z 2009 Марксистська рецепція творчого доробку Михайла Грушевського (Перша третина ХХ століття) / В. Тельвак // Український археографічний щорічник. — К., 2009. — Вип. 13/14. — С. 365-397. — Бібліогр.: 112 назв. — укр. XXXX-0011 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/16157 У статті проаналізовано праці російських та українських істориків-марксистів першої третини ХХ ст., присвячені осмисленню творчого доробку М. Грушевського. Виявлено головні оціночні тенденції при інтерпретації наукових праць історика і зроблено висновок про зростання критичності у сприйнятті діяльності вченого внаслідок догматизації наукового життя в радянській державі. В статье проанализированы работы российских и украинских историков-марксистов первой трети ХХ века, посвященные осмыслению творческого наследия М. Грушевского. Выявлены главные оценочные тенденции при интерпретации научных идей историка и сделан вывод о нарастании критичности в восприятии деятельности ученого вследствие догматизации научной жизни в советском государстве. The article provides analysis of the works by Russian and Ukrainian Marxist historians of the first third of the 20th century which are devoted to the comprehension of Hrushevsky’s creative heritage. It reveals the main appraisal tendencies in the interpretation of the historian’s scientific heritage. The results of the study lead to the conclusion that there was increasing criticism directed towards Hrushevsky’s activity. This was due to the dogmatization of scholarly life in the Soviet state. uk Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України Історичні статті Марксистська рецепція творчого доробку Михайла Грушевського (Перша третина ХХ століття) Марксистская рецепция творческого наследия Михаила Грушевского (Первая треть ХХ века) Marxist Reception of Mykhailo Hrushevsky’s Creative Heritage (The First Third of the 20th Century) Article published earlier
spellingShingle	Марксистська рецепція творчого доробку Михайла Грушевського (Перша третина ХХ століття) Тельвак, В. Історичні статті
title	Марксистська рецепція творчого доробку Михайла Грушевського (Перша третина ХХ століття)
title_alt	Марксистская рецепция творческого наследия Михаила Грушевского (Первая треть ХХ века) Marxist Reception of Mykhailo Hrushevsky’s Creative Heritage (The First Third of the 20th Century)
title_full	Марксистська рецепція творчого доробку Михайла Грушевського (Перша третина ХХ століття)
title_fullStr	Марксистська рецепція творчого доробку Михайла Грушевського (Перша третина ХХ століття)
title_full_unstemmed	Марксистська рецепція творчого доробку Михайла Грушевського (Перша третина ХХ століття)
title_short	Марксистська рецепція творчого доробку Михайла Грушевського (Перша третина ХХ століття)
title_sort	марксистська рецепція творчого доробку михайла грушевського (перша третина хх століття)
topic	Історичні статті
topic_facet	Історичні статті
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/16157
work_keys_str_mv	AT telʹvakv marksistsʹkarecepcíâtvorčogodorobkumihailagruševsʹkogoperšatretinahhstolíttâ AT telʹvakv marksistskaârecepciâtvorčeskogonaslediâmihailagruševskogopervaâtretʹhhveka AT telʹvakv marxistreceptionofmykhailohrushevskyscreativeheritagethefirstthirdofthe20thcentury

Марксистська рецепція творчого доробку Михайла Грушевського (Перша третина ХХ століття)

Репозитарії

Схожі ресурси