Марчук Ігор. Командир УПА-Північ Дмитро Клячківський-“Клим Савур”
Рецензія на книгу: Марчук Ігор. Командир УПА-Північ Дмитро Клячківський-“Клим Савур”. – Рівне: Видавець Олег Зень, 2009. –168 с.
Gespeichert in:
| Datum: | 2009 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainisch |
| Veröffentlicht: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
2009
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/16178 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Марчук Ігор. Командир УПА-Північ Дмитро Клячківський-“Клим Савур” / В. Ковальчук // Український археографічний щорічник. — К., 2009. — Вип. 13/14. — С. 774-782. — Бібліогр.: 31 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860269276267544576 |
|---|---|
| author | Ковальчук, В. |
| author_facet | Ковальчук, В. |
| citation_txt | Марчук Ігор. Командир УПА-Північ Дмитро Клячківський-“Клим Савур” / В. Ковальчук // Український археографічний щорічник. — К., 2009. — Вип. 13/14. — С. 774-782. — Бібліогр.: 31 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| description | Рецензія на книгу: Марчук Ігор. Командир УПА-Північ Дмитро Клячківський-“Клим Савур”. – Рівне: Видавець Олег Зень, 2009. –168 с.
|
| first_indexed | 2025-12-07T19:05:01Z |
| format | Article |
| fulltext |
На фоні таких знакових для історії українського повстанського руху
середини ХХ ст. фігур, як Степан Бандера, Роман Шухевич та ін., добре ім’я
командира УПА на Волині та Поліссі Дмитра Семеновича Клячківського
(1911–1945) дещо “губиться”. Пересічному читачеві воно маловідоме. Рів-
ненський історик Ігор Марчук, прагнучи змінити ситуацію, кілька років тому
видав серію статей про Клячківського, більше знаного в УПА за псевдонімами
“Клим Савур”, “Панас Мосур” і “Охрім”1. І ось нещодавно з’явився логічний
підсумок багаторічних студій ученого. Вийшла друком перша наукова моно-
графія, де на основі широкого кола незнаних документів реконструйовано
біографію повстанця з акцентом на його військово-політичній діяльності.
Особливо детально розглядається “місія” Клячківського у період другої по-
ловини 1943 р. – початку 1945 р., коли він очолював волинську та поліську
УПА.
Час від народження Дмитра Клячківського до закінчення “першого періо-
ду” перебування в ОУН (1941), тобто 1920-ті – початок 1940-х рр. простежено
в першому, вступному розділі книги. Виокремлено найважливіші події цього
відтинку: навчання у Станиславівській гімназії, торговельні курси у Львові,
служба в польській армії, вступ до ОУН, продаж різного краму в магазинчи-
ку в м. Збаражі, членство в тамтешньому осередку спортивного товариства
“Сокіл-Батько”, керування юнацтвом Станиславівського обласного проводу
ОУН (с. 5–6, 9). Не претендуючи на лаври посутнього дослідника “вступної”
частини біографії Клячківського, історик дуже деталізує період 1940 – першої
половини 1941 рр. Зокрема, рясно цитується архівна кримінальна справа
“Процес 59-и членів ОУН”, де йдеться про перебування революціонера під
слідством і суд над ним.
У даній частині книги історик мав би сповна використати дослідниць-
кий інструментарій, зокрема реалізувати можливості порівняльного аналізу.
1 Марчук І. Останній бій “Клима Савура” (фрагмент з історичної розвідки) // Виз-
вольний шлях. – 2003. – № 3. – С. 34–39; його ж. Останній бій “Клима Савура” // Волинь
(Рівне). – 2005. – № 5. – 4 лютого; http://www.volyn.rivne.com/2005/2/710-11.html; його ж.
Командир УПА–Північ Дмитро Клячківський ― “Клим Савур” // Визвольний шлях. –
2005. – № 2. – С. 88–105.
Володимир КОВАЛьЧУК (Київ)
Марчук Ігор. коМандир уПа–ПІвнІч
дМитро клячкІвський-“клиМ савур”. –
рІвне: видавець олег Зень, 2009. – 168 с.
774
Втім, переважає описовий метод. Також добре було б перший розділ більше
“наситити” інформацією про батьків Дмитра Клячківського, його родину. Не
досліджене належно і середовище, яке оточувало майбутнього повстанця,
обставини формування характеру. Не слід обходити і подробиці особистого
життя осіб з таким значним внеском у історію.
Яка чудова аналогія напрошується між батьками Д. Клячківського і
С. Бандери! І Семен, і Андрій перебували в лавах Українських Січових
Стрільців. (Отже, прагнення до визволення України в родинах Бандер і Кляч-
ківських було “в крові”). Крім того, обоє стали жертвами пошесті тифу: пер-
ший від нього помер у 1919 р., другому того саме року вдалося видужати.
Характер героя книжки Марчука формувався без батька. Його матір (ді-
воче прізвище – Кінах) довгий час виховувала сина сама. У цьому контексті
викликає зацікавлення доля рідних сестер Дмитра Клячківського – Лесі та
Софії. Автор констатує, що у 1920-х рр. вони виїхали на заробітки до Канади
(с. 5). На нашу думку, цей сюжет заслуговує на деталізацію. Тим більше, що
є така інформація з радянських джерел: одна із сестер Клячківського була
заміжня за Лохмицьким Паньком, але в 1939 р. його покинула і виїхала до
Америки2. Виїжджали за кордон й інші родичі та близькі знайомі майбутнього
командира УПА. Наприклад, Іван – син тітки Клячківського Марії Прашко –
по закінченні теологічного факультету Львівського університету за протек-
цією графа Шептицького виїхав до Рима3. Збаразький друг Клячківського
Пражковський (студент теології) виїхав до Америки.
Нам здалося, що подана автором візія “Клима Савура” як людини з усіма
її недоліками та перевагами є трохи ідилічною. У книжці годі шукати критику
вчинків чи недоліків. Характер, темперамент та інші особисті якості Клячків-
ського виписані І. Марчуком доволі схематично. Він часто-густо цитує ґречні
оцінки соратниками повстанця його персони, наприклад панегірики Р. Волоши-
на (с. 19), але не робить їхнього комплексного аналізу. В ідеалі, можна було б
узагальнити відомості із численних спогадів членів ОУН і УПА, свідків їхньої
боротьби про “Клима Савура” в окремому розділі. Деякі з характеристик, які
збереглися, свідчать про неоднозначність натури повстанця. Так, зв’язковий
УПА Василь Бакшин (“Дунай”) у 1943 р., наприклад, помічав за ним надмірну
рухливість, “знервованість, що відчувалася в його рухах”4. Клячківський був
упертою людиною, націоналістом-фанатиком, сином своєї епохи. Попри успіхи
у польській гімназії (“визначний учень, просто геній”), його звідти виключали
за “націоналістичну діяльність”. У 1938 р. у Збаражі “принципово не бажав
розмовляти польською мовою”, хоча тоді вона була державною5.
З архівів Галузевого державного архіву Служби безпеки України можна
дізнатися, до кого Клячківський в юнацькі роки був небайдужий. Під час
2 Галузевий державний архів Служби безпеки України (далі – ГДА СБУ). – Ф. 11. –
Спр. С-8467. – Т. 2. – Арк. 197.
3 Там само. – Т. 1. – Арк. 33.
4 Руцький М. Голгофа. – Рівне, 1996. – С. 87.
5 ГДА СБУ. – Ф. 11. – Спр. С-8467. – Т. 2. – Арк. 5.
Марчук Ігор. Командир УПА–Північ Дмитро Клячківський-“Клим Савур”
775
перебування до 1938 р. у Збаражі Д. Клячківський упадав за Марією Олек-
сіївною Бохінською, мешканкою вул. Лесі Українки. Вона “проводила з ним
час”6, – стверджувала рідна сестра Марії Надія. Остання також зазначила,
що “веселий, життєрадісний, енергійний” Д. Клячківський в роки німецької
окупації намагався заприязнитися з Іриною Бучинською, котра працювала
в ландкомісаріаті Збаража. Очевидно, що кохання революціонера до цих
жінок виявилося не взаємним. Марія Бохінська вийшла заміж за якогось
Костецького і переїхала працювати вчителькою у с. Токи Новосільського р-ну.
Ірина Бучинська виїхала до Самбора і там також одружилася7. Зате Дмитро
Клячківський знайшов собі пару у Львові. Він “має дружину і дитину”,
свідчив на допиті житель м. Збаража Волошинський 17 серпня 1944 р. Якщо
все вищевикладене не вигадка працівників чи агентів НКВС, то Дмитрові
Клячківському пощастило тільки з третім коханням, як і Степанові Бандері
з Ярославою Опарівською (нерозділеність його почуттів до “попередниць” –
Юлії Якимович і Ганни Чемеринської – уже хрестоматійний, але не доведений
документально факт).
Добре розкривши в першому розділі період від затримання до засудження
Дмитра Клячківського радянською владою (жовтень 1940 – січень 1941 рр.),
Ігор Марчук залишив “у тіні” спроби повстанця оскаржити рішення суду.
Уже засуджений до розстрілу, він за допомогою адвоката Куриленка 25 січня
1941 р. подавав касаційну скаргу на рішення Львівського облсуду, ухвалене
тижнем раніше. Революціонер наголосив, що до ОУН ніколи не належав8.
Також від імені Клячківського адвокат надіслав до Президії Верховної Ради
УРСР прохання замінити розстріл на іншу міру покарання. Підопічний Кури-
ленка аргументував своє прохання лаконічно: “Я ще молодий”. На жаль, точну
дату цього документа встановити не вдалося9. Останнє прохання виявилося
результативним. Як читаємо в рецензованій книзі, вищу міру покарання було
замінено на 10 років ув’язнення (с. 133).
У другому розділі книги аналізуються свідчення про перебування Дмитра
Клячківського на посаді керівника Крайового проводу ОУН(б) на Волині та
Поліссі у 1942 р. Виходить, Клячківський очолив провід випадково: роком
раніше його попередник Володимир Робітницький помер, “виснажений пра-
цею, підпіллям, боротьбою” (с. 15) у Львові, а його заступника – Ростислава
Волошина – заарештували німці. Відколи саме волинське підпілля отримало
нового керівника, І. Марчук переконливо встановити не зміг. Припускаю-
чи, що повстанець очолив Крайовий провід ОУН(б) на Волині та Поліссі
на початку 1942 р., автор книги оперує лише спогадами та протоколами
допитів сучасників (с. 16). Але як було насправді? З одного боку, знаємо,
що повстанець утік з радянської Бердичівської в’язниці влітку 1941 р. З ін-
шого, перший завірений Клячківським-“Охрімом” документ, який зберігся
6 Там само. – Т. 1. – Арк. 79.
7 Там само. – Арк. 88.
8 Там само. – Т. 2. – Арк. 8.
9 Там само. – Арк. 7.
Володимир Ковальчук
776
в українських архівах, датується аж 13 листопада 1942 р.10. Що робив і де
був Клячківський у міжчассі? Цікаві ще такі дві деталі, які залишилися за
рамками рецензованої праці. Упродовж певного часу за німецької окупації
“Савур” міг працювати інспектором молочарської централі у Луцьку (нею
керував кооператор з Воротньова Сергій Наїдко)11, тобто намагався не втра-
чати свої професійні навички. Якщо вірити радянському доносу за 1943 р., то
“Клим Савур” узагалі прибув на Волинь з Галичини, де закінчив “спеціальні
військові курси”12. Таким чином, потрібно визнати: значною мірою 1942 р.
залишається “білою плямою” не лише в біографії Дмитра Клячківського, а
й в історії ОУН(б) загалом.
Що відрадно, у третьому розділі “Початки УПА та переговори з отаманом
Тарасом Бульбою-Боровцем” не порушується проблема створення цієї армії
як такої. На документальній основі Ігор Марчук вже вкотре просто констатує
давно очевидний факт: армія сформувалася навесні 1943 р. на Волині (с. 34).
Як доказ, автор подає розгорнутий перелік перших військових відділів ОУН(б)
на початку 1943 р. (с. 41). Щороку, коли наступає жовтень, деякі історики зно-
ву нагадують про одномоментне створення Української Повстанської Армії
14 жовтня 1942 р. Скільки вже списів поламано навколо цієї проблеми! На
нашу думку, найкращою антитезою цього твердження є таке місце у наказі
Дмитра Клячківського для підлеглих членів УПА і запілля на Волині та Поліссі
від 24 січня 1944 р.: “Рік збройної боротьби проти німецького і московського
займанця уже за нами. … Другий рік боротьби зістрінемо повні віри і надій”13.
Ту ж думку обстоював Роман Шухевич. 1 січня 1945 р. він так почав своє
cвяткове звернення до командирів і бійців УПА з нагоди Новорічних свят:
“За нами 1944 рік – другий рік славного існування УПАрмії”14. Якщо 1944 р.
був “другим”, то 1943 р. – рік її формування, чи не так?
Оперуючи маловідомими документами, у третьому розділі автор спра-
ведливо відзначає першість отамана “Тараса Бульби” у спробах налагодити
військову співпрацю з ОУН(б) на Волині. Такі переговори розпочалися в
грудні 1942 р. і тривали до квітня 1943 р. (с. 46, 49). Не викликає сумніву й
те, що бандерівська УПА на чолі з Дмитром Клячківським була створена у
квітні–травні 1943 р. (с. 50–51). Як відомо, тоді ОУН(б) на Волині припинила
переговори з представниками інших напрямків українського самостійниць-
кого руху і “запозичила” абревіатуру УПА в “бульбівців”.
Четвертий розділ має назву “Літо – осінь 1943-го: війна на три фронти”.
Там конкретизується, яку саме структуру УПА (поділ на курені, сотні, чоти)
10 ЦДАВО. – Ф. 3838. – Оп. 1. – Спр. 40. – Арк. 11–14.
11 Семенюк С. Неопубліковані спогади. – С. 22.
12 ГДА СБУ. – Ф. 11. – Спр. С-8467. – Т. 1. – Арк. 12.
13 Літопис УПА. Нова серія. – К.; Торонто, 1999. – Т. 2: Волинь і Полісся: УПА
та запілля. 1943–1944. Документи і матеріали / Упор. О. Вовк та ін.; співгол. ред. ради
П. Сохань та ін. – С. 44–45.
14 Роман Шухевич у документах радянських органів державної безпеки (1940–1950) /
Заг. ред. В. Сергійчука; ред. С. Богунов та ін. – К., 2007. – Т. 1. – С. 397.
Марчук Ігор. Командир УПА–Північ Дмитро Клячківський-“Клим Савур”
777
та його запілля своїм липневим наказом запровадив “Клим Савур”. Також
йдеться про відвідини ним нарад керівного повстанського активу на Сар-
ненщині та Степанщині (Рівненська обл.) у серпні – вересні 1943 р. (с. 80).
Згадано також і візит Клячківського на Конференцію поневолених народів
Європи і Азії, яка відбулася 21–22 листопада 1943 р. в с. Будераж Здолбу-
нівського р-ну (с. 87). Не варто забувати, що на той момент “Клим Савур”
занедужав. Як зазначала референтка Крайового проводу ОУН(б) на ПЗУЗ
“Медуна”, у жовтні командир був “серйозно хворий”15. І справді, “Клим
Савур” раніше хворів на сухоти, свідчив 14.02.1945 р. політичний керівник
з’єднання “Холодний Яр” УПА–Південь Кучерук Григорій Лук’янович16.
Лікар “Бурлай”-“Омелько”, уродженець Володимиро-Волинського р-ну, на-
весні 1944 р. перебував з “Климом Савуром” у м. Холмі. Мабуть, саме тому,
за словами очільника групи “Турів” Ю. Стельмащука, Клячківський ніколи
не переховувався у криївках17 (с. 136).
У четвертій частині книги доволі слабко проаналізовані документи, заві-
рені головним командиром УПА на ПЗУЗ Д. Клячківським, а саме його накази.
Хоча зверхник згадується досить часто, незрозумілим виглядає ступінь його
впливу на армію. Варто було б рельєфніше вималювати портрет начальника
штабу армії “Клима Савура” – колишнього полковника армії УНР Леоніда
Ступницького ― “Гончаренка”. Лаконічна інформація про останнього є, але
чомусь не в четвертому, а у п’ятому розділі книги (с. 91–92).
Ігор Марчук влучно розвінчує думку деяких сучасних польських до-
слідників щодо існування “конкретного наказу” Дмитра Клячківського про
одномоментне знищення поляків на Волині (с. 70). Особливо дісталося за
такі інсинуації В. Філяру. Здійснивши текстологічний аналіз листа керівника
військової округи “Турів” Ю. Стельмащука до члена проводу ОУН(б) М. Ле-
бедя від 24.06.1943 р., автор майстерно підловив поляка на фальсифікації
(с. 70–71). Нагадаємо, що в цьому епістолярії згадувався сумнозвісний наказ
“Клима Савура” про винищення поляків. Останнім часом низка істориків по-
стійно згадує цей документ, а виявити та опублікувати чомусь не може.
Дві цікаві авторські таблиці – неповний перелік старшин та вояків легіонів
“Нахтігаль” та “Роланд”, які брали участь у створенні УПА на Волині та Поліссі
(с. 60–61), неповний список старшин армії УНР, які брали участь у створенні
УПА (с. 61–62) – більше доречні у третьому, аніж у четвертому розділі.
Діяльність Д. Клячківського ― “Охріма” від листопада 1943 р. до червня
1944 р. простежена в розділі 5. Мабуть, цей період став для нього та армії ви-
рішальним. На Волинь наприкінці 1943 р. “накотився” радянсько-німецький
фронт. Відтак, абсолютно не співмірна з УПА потуга Червоної Армії (далі –
ЧА) примусила українських повстанців якось пристосовуватися до ситуації.
На рубежі 1943 і 1944 рр. упівці вирушили назустріч ворогам, у радянські
тили, щоб там з новою силою розпочати збройну боротьбу. На жаль, автор
15 ГДА СБУ. – Ф. 11. – Спр. С-8467. – Т. 1. – Арк. 251.
16 Там само. – Т. 2. – Арк. 52.
17 Там само. – Арк. 94–95.
Володимир Ковальчук
778
рецензованої книжки недооцінив такий тактичний прийом повстанців і відвів
розповіді про нього обмаль місця (с. 99–100).
Під час переходу фронту командування зіткнулося з багатьма проблема-
ми. До місць призначення дісталися не всі. Частина повстанців потрапила у
вороже оточення, дехто дезертирував чи заблукав. Були і додаткові причини
послаблення УПА. По-перше, армія переживала реформу: на рубежі 1943 і
1944 рр. вона розділилася на УПА–Північ, УПА–Південь і УПА–Захід. По-
друге, вже із січня армію почали активно “роз’їдати” зсередини радянські
агенти18. Служба безпеки, своєю чергою, затіяла системні “чистки” з роз-
стрілами підозрюваних. По-третє, поширилася епідемія тифу19. По-четверте,
радянські прибульці на Волині та Поліссі розпочали масштабні мобілізації
до ЧА. По-п’яте, організовуються кампанії “явок з повинною”. По-шосте, на
боєздатність війська негативно вплинула незвично холодна весна зі снігом.
За даними командира загону “Котловина” групи УПА “Заграва” С. Коваля,
“сильні морози і сніг” стояли навіть на початку квітня 1944 р.20.
Зовсім не дивує те, що Марчук ставить під сумнів німецькі підрахунки
чисельності УПА на Волині та Поліссі. Справді, Клячківському не могло на
рубежі 1943–1944 рр. підпорядковуватися від 20 до 30 тис. чол. (с. 91). Як
свідчать нещодавно виявлені нами документи, якщо до переходу радянсько-
німецького фронту в чотирьох групах УПА, підпорядкованих Д. Клячківському,
нараховувалося 5960 чол., то після просування фронту на захід і відокремлення
групи “Богун” – всього 3840 чол.21. У першій половині 1944 р. чисельність усіх
трьох груп УПА–Північ зменшилася. Якщо 1 січня у групі “Турів” було 3048
повстанців, то 15 серпня стало 1270, група “Заграва” за цей час “схудла” на
50%22, а група “Тютюнник” навесні нараховувала до 1 тис. чол.23.
Автор рецензованого видання не обійшов увагою контакти між УПА–
Північ, з одного боку, і угорськими та німецькими чинниками – з іншого. Що
дуже актуально, у п’ятому розділі розвінчується міф радянської пропаганди
про започаткування у квітні 1944 р. систематичного співробітництва упів-
18 Літопис УПА. Нова серія. – Т. 8. – С. 574.
19 Ось лише три цитати з документів про часті захворювання на тиф у березні–травні
1944 р. “В зв’язку з епідемією тифу під час постоїв на квартирах забороняю: лягати, сідати
чи доторкуватися до домовласника річей як подушки, простині і інш[е]. Спати виключно
на соломі” (ЦДАВО. – Ф. 3838. – Оп. 1. – Спр. 62. – Арк. 12). “Друже командир. Що я маю
робити із форими? Тепер зафоріло пару друзів на тиф. Дуже сильну таку горячку мають,
що аж з горячкі говорять і нічого не їдять. Що маю з ними робити – чи відставляти їх на
футір, чи держати біля себе? Двох сильно було форих, то я відставив на футір” (там само. –
Спр. 83. – Арк. 4). “Лікар Максим захворів на тиф, а також очутились рани, які він мав ще
з полону. Я його залишив на півдні на організаційній сітці, не маючи з ним зв’язкі” (там
само. – Арк. 127).
20 Там само. – Арк. 33.
21 ГДА СБУ. – Ф. 2. – Оп. 55: 1953 р. – Спр. 7. – Арк. 158.
22 Кентій А. Збройний чин українських націоналістів. 1920–1956. – К., 2008. – Т. 2. –
С. 233, 237.
23 Там само. – С. 234–235.
Марчук Ігор. Командир УПА–Північ Дмитро Клячківський-“Клим Савур”
779
ців з вермахтом (Клим Дмитрук й інші радянські пропагандисти свого часу
твердили, що Клячківський ― “Охрім” 2 квітня запропонував німцям через
абверкоманду армійської групи “Північна Україна” спільно боротися з Чер-
воною армією, обіцяючи в обмін на допомогу зброєю подавати розвідувальну
інформацію). Майже не ставлячи під сумнів текст цього звернення, дослідник
цитує маловідому відповідь офіцера німецької розвідки від 4 квітня, який
назвав пропозиції “Охріма” “нахабними вимогами” (с. 108). Крім того, Ігор
Марчук наводить приклади інших аналогічних контактів різнополюсних
військово-політичних сил Другої світової війни (поза сумнівом, тактичних,
а не стратегічних), зокрема між радянським загоном Д. Медведєва і “бульбів-
цями” (осінь 1942 р.), а також згадує, як радянські органи державної безпеки
через своїх представників С. Каріна-Даниленка і А. Хорошуна намагалися
порозумітися з високопоставленими керівниками ОУН(б) і УПА Д. Маїв-
ським і Я. Бусолом (березень 1945 р.)24. У “творчій спадщині” радянських
чекістів можна надибати і таке сумнівне твердження: Клячківський Дмитро
у с. Деражне (на північ від Клевані, Рівненська обл.) у 1944 р. підписав від
імені ОУН угоду з полковником військ СС Шифельдом про спільну бороть-
бу проти радянських партизанів і ЧА25. На жаль, вони не обтяжували себе
наведенням посилань на відповідні архівні джерела, тому зрозуміло, чому в
рецензованій книзі це питання не розглядається.
Шостий розділ книги не так стосується постаті Дмитра Клячківського,
як розповідає про його ініціативи з реорганізації УПА–Північ і підпілля у
другій половині 1944 р. (с. 111–130). Виявляється, командир “зустрів у шти-
ки” ідею створення Народно-визвольної революційної організації. З його
ініціативи в листопаді реформується підпільна мережа ОУН(б) на Волині та
Поліссі. Наприкінці року Клячківський навіть виношував ідею щодо заміни
неповоротких військових загонів УПА–Північ на ВОП-и та боївки (с. 123).
На с. 125 дослідник описує емоційні розмови “Клима Савура” з командиром
ВО “Тютюнник” Федором Воробцем (“Верещакою”) восени 1944 р. “Клим
Савур” звинуватив свого візаві у воєнних невдачах. Складається враження,
що він безкомпромісно став на бік “есбістів”, наказавши вести нещадну
боротьбу з радянськими агентами усередині УПА (с. 125).
На наш погляд, у даному разі слід було б згадати і про випадки поми-
лування головним командиром УПА на ПЗУЗ деяких своїх соратників, запі-
дозрених в організаційній зраді. У 1943 р. Клячківський врятував від смерті
організаційно-мобілізаційного референта ВО “Заграва” Павла Трофимчука26,
24 Див. блискучу статтю з цієї тематики: Росов О. Советская Украина и подполье
ОУН: мир был возможен // Еженедельник “2000”. – 2008. – № 51. – 19–25 декабря; http://
www.2000.net.ua.
25 Со щитом и мечом: Очерки и статьи. – Львов, 1988. – С. 123.
26 З 5 грудня 1945 р. став одним з “далеківців” – на знак протесту проти внутріш-
ньоорганізаційних “чисток” від ворожої агентури входив (як організаційний референт)
до самопроголошеного проводу Північно-східного краю “Одеса” ОУН(б) під кер. С. Яни-
шевського (“Далекий”).
Володимир Ковальчук
780
згодом заступився за “Миколу” – знаного провідника Костопільського над-
району27.
Назва сьомого розділу монографії Ігоря Марчука така ж, як і статті
Ю. Шаповала та Д. Вєдєнєєва про Дмитра Клячківського, що вийшла у
2006 р.28 – “Пастка для «Щура»”. Не будемо переповідати всі перипетії
радянської чекістсько-військової операції зі знищення “Клима Савура” на
початку лютого 1945 р., назагал добре висвітлені автором, а внесемо деякі
уточнення. Дослідник переповідає сюжет про те, як сержант Данилейченко
просто вбив “Клима Савура” (с. 139). Якщо ж говорити про подробиці, то
Анатолій Павлович застрелив його не відразу. Були два попередження зда-
тися29. На думку Марчука, командир УПА помер від кульового поранення
(наскрізна рана грудної клітки) (с. 140). Однак документи ГДА СБУ містять
точніші дані. Як засвідчила медична експертиза, витяги з якої нещодавно опу-
блікував дослідник Мануйлик, кілька куль дійсно прошили “Клима Савура”
навиліт. Вони пройшли через спину і вийшли через груди, але “по дорозі”
зачепили великі артеріальні судини. Були уражені статеві органи. Почалися
сильна кровотеча і больовий шок, що і викликало смерть30. Біля тіла Д. Кляч-
ківського, цитує автор рецензованого видання звіт прокурора Клеванського
району Сметани, було виявлено “різні документи з польовою сумкою” (с. 140).
Нещодавно частину вмісту цієї торби (виявлені документи вже можна на-
зивати сенсаційними) нам вдалося знайти у ГДА СБУ. Це нотатки “Клима
Савура” про зміну чисельності УПА на Волині та Поліссі у три різні часові
проміжки 1944 р., структуру групи “Турів”, об’ємний протокол допиту на-
чальника штабу з’єднання “Донбас” УПА–Південь Ю. Чміля –“Тирси” від
13.11.1944 р. та інші вельми цікаві речі, про які готується окрема розвідка.
Точне місце поховання Д. Клячківського, як і Р. Шухевича, невідоме й досі.
Ігор Марчук наводить єдину версію – тіло командира УПА “ймовірно зако-
пане в безіменній могилі на цвинтарі Грабник, що в Рівному” (с. 145). Та є й
інші міркування. За свідченням неназваного працівника Рівненської тюрми
(вже покійного), яке цитує письменник Євген Шморгун, тіло убитого Дми-
тра Клячківського у 1945 р. привезли через Оржів і Городок у Рівне. Вивели
в’язнів, щоб подивилися на нього. “Потім тіло забетонували”31.
Зміст рецензованої книги органічно доповнюють додатки. Перший – ви-
тяг з газети “Українські щоденні вісті”, де йдеться про втечу групи в’язнів,
у т. ч. Дмитра Клячківського, з Бердичівської в’язниці у 1941 р. Ми б не до-
віряли стовідсотково відомостям, які там викладені, адже згадана газета ви-
27 Марія (“Марічка”). Тисяча доріг (спогади). – Львів; Торонто, 1995. – С. 281.
28 Шаповал Ю., Вєдєнєєв Д. Пастка для “Щура”. 4 листопада одному з засновників
УПА Дмитрові Клячківському виповнилося 95 років // Дзеркало тижня. – 2006. – № 42. –
4–10 листопада; http://www.zn.kiev.ua/ie/show/621/54958/.
29 ГДА СБУ. – Ф. 11. – Спр. С-8467. – Т. 2. – Арк. 199.
30 Там само. – Арк. 207.
31 Джигирей О. Волинська земля вшанувала легендарного к-ра УПА на місці його
загибелі // Волинь. – 2008. – № 18. – 23 травня. – С. 7.
Марчук Ігор. Командир УПА–Північ Дмитро Клячківський-“Клим Савур”
781
ходила вже у місяці німецької окупації України. У другому додатку містяться
спогади про подорожі Волинню в 1943 р. члена ОУН(б) на Вінниччині Євгена
Алетіяно-Попівського. Витяги зі складеного радянським слідчим протоколу
допиту про розмову священика УПА Олексія Гуменюка з “Охрімом” у ве-
ресні 1943 р. опубліковані як додаток № 3. Далі йдуть спогади про головного
командира УПА на Волині та Поліссі Ганни Козачок (додаток № 4). Нарешті,
повідомлення проводу ГК УПА і ОУН(б) про смерть “Клима Савура” стано-
вить останній, п’ятий додаток.
На завершення декілька міркувань стосовно змісту книги в цілому. Ігор
Марчук, що відрадно, неодноразово робить “екскурси” до біографій багатьох
осіб, котрі становили оточення Клячківського в останні роки Другої світової
війни. Такі інформаційні “екскурси” надибуємо майже в усіх розділах. Вони
зі смаком оформлені, виділені із загального тексту, супроводжуються рід-
кісними фотографіями. Втім, за деталізацією життєвої дороги Р. Волошина,
І. Литвинчука, Ф. Воробця та інших іноді губиться власне постать “Клима
Савура”.
В ідеалі полегшила б розуміння місії командира УПА–Північ карта, з
нанесеними на ній місцями, де він перебував у певні моменти. А так у різних
місцях книги “Савур” то “виринає”, то знову “зникає”. Загалом, географія
мандрів Клячківського досить обширна. Бував він на Холмщині, у Луцьку,
Володимирі-Волинському, Любешівському, Ратнівському районах Волинської
області, заїжджав на територію сучасної Білорусі (Кобринщина). На Рівнен-
щині командир зупинявся у різних місцинах Костопільського, Мізоцького,
Клеванського районів.
Історичний портрет командира УПА (УПА–Північ) Д. Клячківського,
ретельно вималюваний істориком з Рівного Ігорем Марчуком – це спроба
ліквідувати одну з прикрих “білих плям” історії України ХХ ст. Де-факто,
дослідникові не було на кого спиратися, адже наукові біографії не те що про
“волиняків”, а навіть про Бандеру, Шухевича та інших зверхників ОУН і УПА
ще не написані. Хтозна, може, це і краще, адже науковця нічого не сковувало у
процесі формування джерельної бази дослідження. В цілому книжка справляє
гарне враження. Поза сумнівом, її поява – давно на часі.
Володимир Ковальчук
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-16178 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | XXXX-0011 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T19:05:01Z |
| publishDate | 2009 |
| publisher | Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Ковальчук, В. 2011-02-07T17:33:59Z 2011-02-07T17:33:59Z 2009 Марчук Ігор. Командир УПА-Північ Дмитро Клячківський-“Клим Савур” / В. Ковальчук // Український археографічний щорічник. — К., 2009. — Вип. 13/14. — С. 774-782. — Бібліогр.: 31 назв. — укр. XXXX-0011 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/16178 Рецензія на книгу: Марчук Ігор. Командир УПА-Північ Дмитро Клячківський-“Клим Савур”. – Рівне: Видавець Олег Зень, 2009. –168 с. uk Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України Рецензії, огляди Марчук Ігор. Командир УПА-Північ Дмитро Клячківський-“Клим Савур” Article published earlier |
| spellingShingle | Марчук Ігор. Командир УПА-Північ Дмитро Клячківський-“Клим Савур” Ковальчук, В. Рецензії, огляди |
| title | Марчук Ігор. Командир УПА-Північ Дмитро Клячківський-“Клим Савур” |
| title_full | Марчук Ігор. Командир УПА-Північ Дмитро Клячківський-“Клим Савур” |
| title_fullStr | Марчук Ігор. Командир УПА-Північ Дмитро Клячківський-“Клим Савур” |
| title_full_unstemmed | Марчук Ігор. Командир УПА-Північ Дмитро Клячківський-“Клим Савур” |
| title_short | Марчук Ігор. Командир УПА-Північ Дмитро Клячківський-“Клим Савур” |
| title_sort | марчук ігор. командир упа-північ дмитро клячківський-“клим савур” |
| topic | Рецензії, огляди |
| topic_facet | Рецензії, огляди |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/16178 |
| work_keys_str_mv | AT kovalʹčukv marčukígorkomandirupapívníčdmitroklâčkívsʹkiiklimsavur |