Замість вступу
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Археологія і давня історія України |
|---|---|
| Дата: | 2017 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут археології НАН України
2017
|
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/161949 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Замість вступу / А.П. Томашевський // Археологія і давня історія України: Зб. наук. пр. — К.: ІА НАН України, 2017. — Вип. 4 (25). — С. 7-10. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859881893680381952 |
|---|---|
| author | Томашевський, А.П. |
| author_facet | Томашевський, А.П. |
| citation_txt | Замість вступу / А.П. Томашевський // Археологія і давня історія України: Зб. наук. пр. — К.: ІА НАН України, 2017. — Вип. 4 (25). — С. 7-10. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Археологія і давня історія України |
| first_indexed | 2025-12-07T15:53:10Z |
| format | Article |
| fulltext |
7ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2017, вип. 4 (25)
в останні роки наукове дослідження іс-
торії вітчизняної археологічної науки та
краєзнавства і музейної справи розвиваєть-
ся все більш плідно та активно. збільшується
кількість і якість публікацій та монографій,
розгортається робота спеціалізованого семіна-
ру при Інституті археології НАН України, роз-
ширюється географія, тематика та кількість
відповідних конференцій. І ця тенденція є аб-
солютно закономірною та позитивною, оскіль-
ки визначається дією кількох взаємопов’язаних
факторів.
власне маловідома загалу сьогоднішніх ар-
хеологів цікава історія досліджень, польових,
камеральних та аналітичних. закономірним є
спроби заповнення вакууму незнання як фак-
тичних обставин та результатів досліджень пер-
шої половини ХХ ст., так і оцінки їх значення
з позицій сьогодення. Тому в цьому напрямку
(тренді) властиво поєднуються наукова біогра-
фістика, наукознавство, пам’яткознавство, кон-
цептуальна історіографія, бібліографічні та ар-
хівні пошуки, усна історія, тощо.
Самостійне наукове значення археологічної
біографістики цілком закономірне і неодмінне
з огляду на абсолютно трагічний характер іс-
торії дослідників-археологів України в період
між Жовтневим переворотом 1917 р. та кінцем
Другої світової війни (1939—1945 рр.). Біль-
шість дослідників, які сформували кістяк і ста-
новили цвіт Української археології до початку
репресій 1930-х рр., була фактично фізично та
ідеологічно винищена. Решта була репресова-
на або залякана до нестями. Настав час прой-
дисвітів, безграмотних «шарикових» і тих, хто
купив своє або дороге йому життя близьких ці-
ною страшних угод з власною совістю та катами
з ОДПУ—НКвС. звісно, за радянських часів
годі було сподіватися працювати над правди-
вою біографією окремих постатей науковців,
історією діяльності археологічних інституцій і
тим більше — справжнім аналізом реальних
теоретичних, методичних та практичних засад
наукових досліджень тоталітарної доби, корот-
кої відлиги і наступного тривалого застою та
стагнації радянського псевдо-соціалізму.
Страшна доля кращих, найталановитіших,
найбільш чесних і мислячих українських ар-
хеологів першої половини ХХ ст., що вийшли з
різних соціальних верств, регіонів, мали різні
наукові та ідейні погляди, є в масі незрівнянно
більш трагічною навіть на тлі історії їх колег із
Росії. Якщо більшість російських вчених, яких
було ідейно-політично розкритиковано, затав-
ровано, відсторонено від посад і, таким чином,
репресовано, все ж вижили, то українських ар-
хеологів чекали доноси, арешти, криваві допи-
ти, нелюдські тортури, сталінські трибунали
і безвісна гуртова смерть без ідентифікації та
можливості людського поховання.
закономірним і виправданим є й те, що де-
кілька, чудом не знищених археологів різних
вікових і світоглядних позицій, які вціліли під
час жахіть сталінського терору, скористалися
випадковою можливістю і покинули всесоюз-
ний табірний ГУЛАГ та опинилися згодом на
заході.
Українізація, регіональна «порайонова» іс-
торія, наукове краєзнавство, паростки наукових
шкіл і перспективних напрямків — все було
знищене, оббріхане, затавроване й відкинуте.
все позитивне і передове, що потенційно місти-
ла і мала розвивати молода марксистська ар-
хеологія: палеосоціологічні і палеоекономічні
реконструкції, увага до конкретних природних
умов як складової виробничих сил, спеціаль-
ЗаМісТь ВсТупу
замість вступу
8 ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2017, вип. 4 (25)
не вивчення знарядь праці у їх конкретному
природному і часовому вимірах, зацікавлення
розвитком технології виробничих процесів і ви-
робничих відносин — все було відкинуте. Нато-
мість, після Другої світової війни і сумнозвісної
сесії АН СРСР у Криму на озброєння були при-
мусово взяті найгірші та найбільш відсталі вже
на той час постулати німецьких, і згодом — на-
цистських вчених-ідеологів, про пошуки скрізь
і всюди «крапель крові», але тепер, звісно, не
німецької, а слов’янської. з передових світових
позицій в археології, якими так захоплювався
Гордон чайлд, радянська археологія сповзала
в методологічне болото етнічних спекуляцій та
ненаукових вигадок. замість розробки дієвих
алгоритмів і верифікованих механізмів вияв-
лення і науково вірогідної оцінки явищ міг-
рацій та проявів поступального автохтонного
розвитку давніх соціумів, розгорталася гонка
у відкритті й виділенні нових археологічних
культур та їх етнічних інтерпретацій. Більш
важливим ставало визначити, точніше — при-
значити, до якого етносу відносяться носії
чергової культури, ніж зрозуміти, скільки їх
взагалі було, яку площу і природну нішу вони
освоювали, як господарювали й жили. звідси
деформації не тільки у розумінні конкретних
часо-просторових напрямків історичного проце-
су, але й у відповідних теоретичних розробках,
в основу яких була покладена етно-соціальна
інтерпретація археологічних культур.
Парадокси радянського псевдо-марксизму
в археології на цьому не вичерпуються, а ста-
ють наочними і навіть кричущими на тлі пара-
лельного розвитку передових напрямків світо-
вої археології. Не дивлячись на глибоку кризу
розчарування адептів радянської марксистсь-
кої археології на заході, самі соціально-еконо-
мічні підходи в європейській та американській
археології і соціально-економічній географії
призвели до виникнення спочатку «Нової гео-
графії» і майже відразу ж — «Нової археології».
Пізніше на цьому ж поживному розумовому
фундаменті формується аналітична археологія
й всі її пізніші наступники та антагоністи. На
рубежі 1970—80-х рр. у передову світову архе-
ологію входять нові цифрові технології та тех-
нічні засоби, з’являються ГІСи, комп’ютерна
статистика і машинний аналіз масових дже-
рел, починається ера інформаційних техно-
логій. Не дивлячись, на те що різні теоретич-
ні і практично-методичні підходи змінюють
один одного, по справжньому конкурують, а
їх прихильники входять у взаємні суперечки,
поступальний прогресивний розвиток світової
археології незаперечний. Адже все корисне:
винайдені, розроблені, апробовані і описані
дослідницькі процедури, методичні прийоми і
способи досліджень, успішно застосований апа-
рат інтерпретацій і верифікацій, розроблені
різними вченими в різних закладах та країнах
адаптується і приймається до використання в
світі як відповідні наукові стандарти де факто,
як невід’ємна складова будь-якого серйозного
подальшого дослідження і наукового проекту.
Східна волинь, дослідженням археологічної
спадщини якої присвячена ця збірка, характе-
ризується низкою взаємопов’язаних унікаль-
них особливостей. Перш за все — це унікальне
поєднання природних умов — строкатої ланд-
шафтної структури, різноякісного рельєфу, мі-
неральних покладів, сировинних запасів. Таке
контрастне і різноманітне природне тло забез-
печувало необхідні умови для заселення і ос-
воєння Житомирщини з самих давніх давен. Ін-
шим важливим фактором є відносна близькість
регіону до Києва. Цей фактор здавна визначав
значення регіону в історії і заселенні Київської
землі, а також забезпечував практичну належ-
ність Східної волині до сфери безпосередніх на-
укових і пошукових інтересів київських дослід-
ників. важливо, що саме на території Східної
волині сформувалося і розвивалося літописне
древлянське племінне княжіння. Після вклю-
чення до складу Київської землі на території
Житомирщини формуються два окремих по-
тужних історико-соціальних організми — літо-
писна Овруцька волость на півночі і Болохівсь-
ка земля на півдні. Не можна не відзначити,
що саме територію Східної волині вчені різних
гуманітарних дисциплін — археологи, антро-
пологи, етнографи, мовознавці визначають як
найдавнішу слов’янську прабатьківщину. На
жаль, є й негативні особливості — абсолютна
спадкова байдужість обласних очільників і чи-
новників до свого історико-культурного надбан-
ня. І ця обставина входить у разючий дисонанс
і протиріччя з унікально високим археологіч-
ним потенціалом Житомирщини і досягнутим
науковцями найвищим на Україні ступенем
археологічної дослідженості.
Ми слабко, неповно і часто — спотворено,
уявляємо реальну історію нашої науки. Особ-
ливо, якщо мати на увазі наше невеличке ар-
хеологічне співтовариство в цілому, в усіх його
вікових та інших градаціях. Перш за все, це сто-
сується сучасної молоді, яка приходить в архео-
логію нині. Серед низки негативних факторів,
які визначають таке становище головним чин-
ником ми вважаємо вади сучасної археологіч-
ної освіти, яка свідомо позбавлена практично
будь-яких спроб офіційного знайомства з пред-
метом та завданнями теоретичної археології
в широкому сенсі. Мова йде про необхідність
роз’яснення хоча б молоді самої суті історичної
та археологічної науки, її завдань, специфіки
джерел та відображення історичного процесу,
азів знання про історичну динаміку розвитку
теоретичних та методичних положень поперед-
ньої та сучасної археології.
значення вивчення та осмислення історії
науки та аналітичної історіографії важко пе-
реоцінити. в історії досліджень ми шукаємо
підтвердження правильності наших припу-
замість вступу
9ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2017, вип. 4 (25)
щень, гіпотез, висновків та спрямування самих
дослідницьких напрямків, обраних методів
і способів дослідження. Можна сказати, що
важливе не тільки знання біографістики, до-
слідження окремих персоналій та їх доробку,
але й усвідомлення сильних і слабких сторін
функціонування науки в цілому на різних
етапах, визначення ключових методологіч-
них проблем та основних трендів відповідних
періодів, усвідомлення пануючих уявлень і
практик застосування методичних прийомів та
дослідницьких процедур. Такі знання немож-
ливі без історіографічного аналізу відповідних
наукових ідей та концепцій того чи іншого пе-
ріоду розвитку археологічної науки, її галузей,
існуючої в ті часи інституційної та кадрової
структури. в сьогоднішніх умовах, коли після
ліквідації відділу теорії і методики археологіч-
них досліджень пройшло стільки часу, почат-
ком відновлення всієї цієї неодмінно потрібної
галузі археології може і має стати цілеспрямо-
ване вивчення історії вітчизняної науки і від-
новлення традиції формулювання тематики,
пов’язаної зі студіюванням, осмисленням та
адаптацією передового світового досвіду сучас-
них археологічних досліджень.
Аналіз історії розвитку науки та її окремих
галузей, тематики, досягнень і визначення про-
блемних питань, погано досліджених регіонів
та явищ є, поряд з усвідомленням сучасних
наукових тенденцій та методик, найбільш вип-
равданою та обґрунтованою основою для визна-
чення актуальних наукових тем для глибокого
спеціального дослідження. Те саме стосується
діагностики, правильного формулювання та
пошуку шляхів виходу з існуючих проблемних
ситуацій в археології та їх кризових проявів.
вивчення вітчизняної історії археологічної на-
уки крім іншого демонструє згубні й катастро-
фічні наслідки штучних розривів природньої
естафети наукових поколінь Лакатоса. в таких
умовах надзвичайно актуальним є завдання
подолання культивованих в пізню радянську
добу негативного ставлення до можливості поя-
ви наукових шкіл, свідомої роботи з науковими
учнями, підготовки наукової молоді, здатної до
взаємної співпраці і дієвих горизонтальних та
вертикальних наукових зав’язків.
Драматизм вітчизняної археології тоталі-
тарної доби позначається далеко не тільки в
трагічній долі більшості науковців, знищенні
паростків наукових шкіл і напрямків, перери-
ванні наукової традиції та естафети всебічного
практичного та теоретичного навчання стар-
шими дослідниками молодших.
Не менш значимими і фатальними були ці
наслідки для розвитку вітчизняного наукового
пам’яткознавства в усіх аспектах. Найголовні-
ша проблема полягає в тому, що левова частка
археологічних пам’яток, виявлених і дослідже-
них науковцями в першій половині ХХ ст. за-
лишилися не тільки мало або практично зовсім
не відомими сьогодні, але й навіть не визначені
їх місце розташування, культурно-хронологіч-
на належність та інші ключові характеристи-
ки. в документальному аспекті вони фактично
не існують, спроби знайти їх і додатково або по
новому дослідити практично, закінчуються, як
правило, фіаско. Серед факторів, які зумовили
таке положення є більш об’єктивні та більш
суб’єктивні. знищення разом з науковцями
значної частини архівної документації завдяки
репресіям і воєнним катастрофам це — більш
об’єктивні чинники. Але з іншого боку вираз-
но виступають більш суб’єктивні вади власне
організації роботи тодішніх науково-дослідних
установ і закладів, а також вкрай обмежений,
заідеологізований і не інформативний формат
представлення тодішніх наукових досліджень
та їх результатів. Ми знаємо про дослідницькі
проекти, експедиції, розвідки та розкопки тих
часів, про вражаючі уяву результати унікаль-
них розкопок (Райковецьке городище, Город-
ськ та інші) переважно з фрагментарно збере-
женої адміністративної, а не наукової звітності,
матеріалів планування, протоколів засідань,
кошторисів, бюрократичного листування та «ко-
ротких звідомлень» і надрукованих там вкрай
лаконічних абзаців інформації. Ми навіть не
можемо бути певними, чи проводилися реаль-
но заплановані науковцями дослідження, чи
вони так і залишалися не папері, без фінансу-
вання і організаційної підтримки. Орієнтовні
пробні підрахунки свідчать, що ми сьогодні
знаємо, тобто повноцінно науково користуємо-
ся лише 1/4—1/3 кількості пам’яток, виявле-
них нашими попередниками у 1920—40-х рр.
Справжня драма полягає в тому, що значна,
точніше, — переважна частка цих виявлених,
але незадовільно документованих і не знай-
дених наступниками археологічних пам’яток
знищена і фізично не зберіглася до сьогоден-
ня. А отже недоступна вже ніколи справжня
інформація про ці важливі, іноді — еталонні
археологічні об’єкти. вивчення історії довоєн-
ного пам’яткознавства демонструє чітку кар-
тину фактичного переривання поступального
процесу кількісного і якісного накопичення на-
укового знання. в купі з наступними кількома
хвилями радянського, ідеологічно мотивовано-
го, знищення і розорювання старожитностей,
сьогоднішнім варварським масовим нищенням
пам’яток мародерами, господарниками, забу-
довниками, це призводить до масового катас-
трофічного необоротного зникнення фонду
історико-археологічної спадщини України як
унікальної складової всесвітнього культурного
надбання.
Наукове пам’яткознавство, особливо в сучас-
ному його розумінні (наприклад, — у Тімоті
Дарвіла та інших) нерозривно зв’язане з нау-
ковим обґрунтуванням та створенням системи
охорони та моніторингу стану збереження ар-
хеологічної спадщини.
замість вступу
10 ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2017, вип. 4 (25)
вивчення історії нашої науки нерідко змушує
стикаючись з документами, які стосуються на-
магань науковців післяреволюційної доби боро-
тися проти нищення пам’яток та за збереження
історико-археологічної спадщини не можна не
порівнювати ті ситуації з сумним сьогоденням.
відчуваєш, що ніби й не пройшло майже ціле
століття: все те саме — злочинна байдужість не-
освічених державних чиновників, невігластво і
жадібність громадян, відсутність адміністратив-
них запобіжників та дієвої системи охорони ар-
хеологічної спадщини на початку ХХІ ст.
Сучасні світові і передові вітчизняні дослід-
ження здійснюються у формі проектів і включа-
ють низку взаємопов’язаних характеристик. Оз-
наками сучасних науково-дослідних проектів і їх
невід’ємними складовими частинами є: поперед-
ня продуманість і спланованість дослідної діяль-
ності, детальність, ретельність і багатомірність у
фіксуванні результатів досліджень, наскрізна ін-
форматизація всіх напрямків і програм відповід-
них задумів. в рамках таких, методично новітніх
проектів розвиваються нові тенденції: застосову-
ються спеціальні бази даних і інтегровані з ними
географічні інформаційні системи (ГІС), засто-
совуються різноманітні неруйнівні методи до-
сліджень, залучаються і раціонально використо-
вуються ресурси краєзнавців і любителів, тощо.
Стає все більш зрозумілим, що рушійною силою
такого спланованого поглибленого вивчення
відповідних територій та об’єктів є усвідомлене
спеціальне тематичне зацікавлення відповідних
дослідників та творчих наукових колективів.
Досвід успішної реалізації тривалого комп-
лексного наукового проекту призвів до усвідом-
лення потреби у інструментах надійної оцінки
його результатів і необхідності об’єктивного
порівняння отриманих результатів. Так в ході
досліджень Овруцького проекту, присвяченому
комплексному вивченню окремого історико-со-
ціального організму — літописної Овруцької
волості, поступово визріла, сформувалася та
почала розвиватися теорія та методика виз-
начення та оцінки ступеню археологічної
дослідженості (САД). Певною мірою, це мож-
ливо є новим субдисциплінарним напрямом,
оскільки має відповідні мету, завдання та спе-
ціальний науково методичний апарат, просто-
ровий, кількісні та якісні виміри. Одночасно,
вивчення і оцінка САД, є квінтесенцією, під-
сумком та результатом всіх попередніх дослід-
жень, (польових і кабінетних), а з іншого боку
є стартовою точкою і базисом для подальшого
вірогідного моделювання, прогнозів, порівнян-
ня, аналітики, пам’яткознавства і охорони істо-
рико-археологічного надбання на принципово
новому кількісному і якісному рівнях. Тільки
з позицій досягнутого високого САДу ми може-
мо коректно оцінювати результати досліджень
попередників та свої власні. виконання проце-
дур САД на основі верифікованих порівнянь
визначати типовий рівень археологічної до-
слідженості відповідних територій і співставно
порівнювати діахронні і синхронні історико-со-
ціальні організми давнини.
Андрій ТоМАШЕВСький
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-161949 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2227-4952 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T15:53:10Z |
| publishDate | 2017 |
| publisher | Інститут археології НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Томашевський, А.П. 2019-12-28T15:36:22Z 2019-12-28T15:36:22Z 2017 Замість вступу / А.П. Томашевський // Археологія і давня історія України: Зб. наук. пр. — К.: ІА НАН України, 2017. — Вип. 4 (25). — С. 7-10. — укр. 2227-4952 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/161949 uk Інститут археології НАН України Археологія і давня історія України Замість вступу Introduction Article published earlier |
| spellingShingle | Замість вступу Томашевський, А.П. |
| title | Замість вступу |
| title_alt | Introduction |
| title_full | Замість вступу |
| title_fullStr | Замість вступу |
| title_full_unstemmed | Замість вступу |
| title_short | Замість вступу |
| title_sort | замість вступу |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/161949 |
| work_keys_str_mv | AT tomaševsʹkiiap zamístʹvstupu AT tomaševsʹkiiap introduction |