Мости пам'яті, або ж Про тих, кому судилося вирватися з пастки [Слоньовська О. Упольоване покоління: роман у 2 книгах]
Saved in:
| Published in: | Слово і Час |
|---|---|
| Date: | 2018 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
2018
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/163603 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Мости пам'яті, або ж Про тих, кому судилося вирватися з пастки [Слоньовська О. Упольоване покоління: роман у 2 книгах] / Н. Мафтин // Слово і Час. — 2018. — № 1. — С. 113-116. — укp. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860255948212273152 |
|---|---|
| author | Мафтин, Н. |
| author_facet | Мафтин, Н. |
| citation_txt | Мости пам'яті, або ж Про тих, кому судилося вирватися з пастки [Слоньовська О. Упольоване покоління: роман у 2 книгах] / Н. Мафтин // Слово і Час. — 2018. — № 1. — С. 113-116. — укp. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Слово і Час |
| first_indexed | 2025-12-07T18:49:13Z |
| format | Article |
| fulltext |
113Слово і Час. 2018 • №1
ЛІТЕРАТУРА
1. Бабак Ю. Озії – Тернопіль: Видавництво “Крок”, 2011. – 70 с.
2. Байдак І. Псевдонім. – Тернопіль: Видавництво “Крок”, 2016. – 76 с.
3. Боденчук Б. Море. – Тернопіль: Видавництво “Крок”, 2013. – 50 с.
4. Деремедведь О. Жанрові особливості англійської жіночої літератури мандрів кінця ХVІІІ – першої
половини ХІХ століття (на матеріалі творів про Крим) [Текст] : автореферат дисертації на здобуття
наукового ступеня канд. філол. наук. Спец.10.01.04 – література зарубіжних країн; Таврійський національний
університет ім. В. І. Вернадського (Сімферополь). – Сімферополь : ТНУ ім. В. І. Вернадського, 2008. – 21 с.
5. Завадський Ю. Спазм. – Тернопіль: Видавництво “Крок”, 2013. – 48 с. – Серія “Pixels”.
6. Кіяшко В. Географія кольорів. – Тернопіль: Видавництво “Крок”, 2013. – 60 с.
7. Кіяшко В. Подорож. – Тернопіль: Видавництво “Крок”, 2011. – 94 с.
8. Максим’як М. ЛЮДИ: вибрані поезії. Тернопіль: Крок, 2011. – 64 с.
9. Махно В. Cornelia Steet Cafe: нові та вибрані вірші. – Київ: Факт, 2007. – 224 с.
10. Саєнко В., Гуща П. Модифікації травелогу в сучасній українській та німецькій літературах // Вісник
Одеського національного університету [Текст] : наук. журн. – Т. 21, Вип. 1(13) : Філологія / редкол. сер.:
Є. М. Черноіваненко (наук. ред.) [та ін.]. – Одеса : ОНУ, 2016. – 161 с. : іл. – С. 133–147.
11. Юферева О. Література подорожі. Тенденції її визначення і типологізація жанрів у сучасному
літературознавстві [Текст] // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України : Науково-
методичний журнал. – 2011. – №4. – С. 61–64.
Отримано 4 жовтня 2017 р. м. Київ
Наталя Мафтин
МОСТИ ПАМ’ЯТІ,
АБО Ж ПРО ТИХ, КОМУ СУДИЛОСЯ ВИРВАТИСЯ З ПАСТКИ
[Слоньовська О. Упольоване покоління: роман у 2 кн. – Київ:
Видавництво “Український пріоритет”, 2017. – 752 с.]
Відомий сучасний романіст Джон Фаулз в одному зі своїх есеїв про складність
“виживання” жанру роману в наш час зауважив: “Будь-який видовий чи слуховий
ряд у сучасному романі просто нудний: камера й мікрофон зареєструють і
передадуть все набагато краще”. Тому композицію цікавого роману талановитий
письменник розбудовує з урахуванням кінематографії: “Наша уява “знімає”
епізоди і сцени, і ми створюємо описи того, що знято”. Спалахи-кінокадри – це
благодатний матеріал і невичерпні можливості для ретроспекції, мандрівки в
минуле, воскресіння відчуттів, запахів, кольорів, облич, силуетів… людського
життя, цілої епохи. Роман Ольги Слоньовської компонується саме за таким
принципом. Оживає пейзаж пам’яті: “Зима повернулася, коли в садах зацвіли
вишні. Увечері дуже постуденіло, а вночі звіялася буря, нагнала важких, як старі
ватяні ковдри, хмар, розсмикала їх на блідо-сірі клапті й жужмом витрясла на
Обласний Центр” (с. 5). Наповнюється голосами студентська аудиторія, лунає
дзвінок. Відкривається завіса… Перед нами – презентація колоритних постатей
мешканців однієї з кімнат студентського гуртожитку: “ангела во плоті” Паші
Ластовенко; “писаної красуні”, яка вміє зберігати абсолютний спокій навіть
у точці “повного випаровування”, Галі Дайщастя; пишногрудої комсомолки-
кар’єристки Іри Коник, котра потребує уваги сильної половини і перейняла
естафету у факультетської Проні Прокіпівни; вишуканої Анелі Шутки. Усталений
ритм обертання довкола орбіти “Обласний Центр (гуртожиток – інститут,
дуже рідко – кафе “Сніжинка”) – дорога щоп ’ятниці додому, в Село”,
іноді давав збій від “незрозумілих подій, у які ніхто не втаємничував”. Сніг на
вишневому цвіті – цей образ, яким, власне, й починається роман, далеко не
Слово і Час. 2018 • №1114
випадковий: це містка метафора юності, чиє цвітіння опинилося під загрозою.
І морозяний подих епохи дуже швидко вривається в студентське життя,
що “текло розміреним плином”. З перешіптувань, фрагментів випадково
побаченого складається картина, не зовсім зрозуміла ще дитячій психології
головної героїні Ольдзі Понятовської: “Десь у ті дні на подвір’ї інституту я
побачила подію, що врізалася мені в пам’ять надовго. Три міліціонери нещадно
копали в обличчя лежачого й, піднявши на ноги, немилосердно били кулаками
під дих і попід ребра, а тоді силоміць запхали в міліцейський “бобик” високого
русявого хлопця. Я знала цього студента!” (с.11). Так прийшло відчуття тривоги,
бажання дізнатись: чому? за що? І перша відверта відповідь від смертельно
хворого дядька-юриста із засторогою “не патякати язиком”. І перше “вірую”:
“Ти ще доживеш до тієї пори, коли можна буде говорити вголос про все на
світі й при цьому не оглядатися, чи хтось зумисно не підслуховує, щоб із
бебехами здати в КДБ” (с. 14). Мисляча юнка йде проти усталених стереотипів
і щоразу ставить викладачів у незручне становище: то відмовляється вбачати
в образі Чіпки народного месника, натомість – бандита, то зовсім урозріз із
радянською ідеологією трактує образи “Землі” Ольги Кобилянської, “Катерину”
Тараса Шевченка… Пам’ять оповідачки світлим прожектором вихоплює з
минулого постаті тих, хто намагався вберегти, застерегти допитливу студентку
і водночас не притлумити її нестандартного мислення, відтак переноситься в
ті часи, коли Ольдзя вже й сама почне викладати, коли стануть ближчими й
зрозумілішими долі наставників, пережиті ними трагедії.
Перефразовуючи Мілана Кундеру, література – це помста людини безликості
історії. У романі О. Слоньовської історія набуває людських облич. Ніби профілі
на чорно-білих світлинах, зринають вони в пам’яті головної героїні, проходять
перед внутрішнім зором галереєю… Жертви й кати, і просто впольовані.
Ось постать Ромка Ганцяка, знищеного системою, за коротеньку розмову з
яким на автобусній зупинці дівчину вперше викликають у КДБ; ось постать
кадебіста-пенсіонера, що вигулює собак біля міського озера й аж нетямиться
від ледь стримуваного бажання спустити вовкодавів на студенток, які біжать
крос біля того ж таки озера… Ось постать Ганни Станіславівни з покаліченими
руками – колишньої учасниці упівського підпілля, катованої по таборах, але
незломленої. Уведена в текст роману розповідь про Гната Босого, сільського
божевільного, колишнього повстанця, який днює й ночує на руїнах землянки-
криївки, зірваної “істребками”, звучить як сага й водночас вражає затамованим
німим голосінням над поламаними долями, відібраним життям кращих із
кращих: Гнат “любить розповідати, що тут його кращий друг загинув, і тіло
хлопця привезли в наше село, заставили людей впізнавати, чи тутешній.
Жінки, чоловіки й дітиська проходили й лише хитали головами, що такого не
знають. Хоч багато хто з першого погляду впізнавав – такий хлопець був один
на все село і ростом, і розумом, і вродою. З іншими й мама Кирилова пройшла
повз рідну кровинку, не схлипнувши. Навіть сльози не пустила, бо ж удома
ще п’ятьох, одне від одного менших залишила, та коли нога за ногою насилу
повернулася до хати, впала на постіль, як підрубана, й підвестися з ліжка вже
не змогла – розбив параліч” (с. 262). Страшна картина катування Гната і його
коханої Юстини – це свідчення нелюдських, сатанинських злочинів кривавих
сталінських інквізиторів, не затерте на скрижалях народної пам’яті, хоч як би
того хотіли сучасні їхні високопоставлені нащадки.
Невдовзі страшна тінь безликої нелюдської системи-катівні загрозливо
нависне й над тендітними плечима дівчини, і тільки несподівана наївна віра
врятує її від уміло розставлених пасток: “Погано я знала Систему, її методи,
засоби і прийоми, навіть не уявляла страхітливих розмірів того ковпака, яким
був накритий увесь СРСР, і кількість донощиків у ньому на душу населення”
115Слово і Час. 2018 • №1
(с. 336). Тоді вже дізнається нарешті від батька, як і чому заслали в Сибір її
бабусю, знатиме з розповідей Ганни Станіславівни про сталінські концтабори,
у яких колишня фельдшерка-упівка пройшла власні кола пекла.
У творі О. Слоньовської спрацьовують усі “чудесні можливості архітектоніки
роману” (М. Кундера): невимушена свобода імпровізації, де роздуми сусідять
з анекдотами, а екскурси в минуле перемежовуються роздумами про сучасне
й вічне. Світ, створений чаклунством оповідача, у якому нитка пам’яті тчеться
то срібною павутинкою, то раптом зводить таки веселкові мости пам’яті, бо ж
у холодній юності впроголодь була сама Юність.
У ноосфері, як і у фантазії оповідача, не існує дат – тільки симпатії,
захоплення, антипатії й огида: “У пам’яті всі минулі події на одній відстані від
теперішнього. Навіть, буває, ближчі здаються набагато дальшими від тих,
що минули значно раніше. Зле й погане людська пам’ять закидає десь аж на
периферію, щоб ненароком не торкнути, не потривожити” (с. 70). В ореолі
доброї усмішки постають перед нами то кумедні й часом сумні сільські історії,
то анекдотичні випадки з гуртожитського життя, як історія про прибиральницю
Явдоху та її котів чи походеньки Лади Чморик, такого собі “трикстера” в спідниці,
котра через власну захланність і непорядність часто-густо вплутується в різні
“страшні історії”… Суд почуттів, суд пам’яті викликає з минулого й гіркі кривди,
заподіяні бунтівному дівчаті (не такому ж, як усі!), і скромні радощі, і радість від
перших публікацій віршів у центральному журналі. І те, що вперто вислизає з
пам’яті теперішнього, затирається щоденними клопотами, згодом, із відстані
років, сприймається гостро, по-іншому, трагедією. Ідеться про Поліну, котра
через лікарську помилку народила дитину-каліку, чи іншу студентку, прикуту на
все життя до ліжка “через кляту студзагонівську панщину в колгоспі” (с. 109),
або ще одну ровесницю, у якої примусове донорство убило ненароджене
дитя…
Перуанський романіст Маріо Варгас Льоса зауважував, що “вигадування
історій є способом виявлення свободи й бунту проти тих, хто вирішив знищити
свободу”. “Упольоване покоління” О. Слоньовської, всупереч назві, – це роман
про історію виразного особистісного бунту, роман про вперті й невтомні пошуки
“дороги в тумані”, у безпросвітній, здавалося б, імлі режиму. Фундаментальну
проблему будь-якого художнього тексту – проблему самопізнання персонажа,
індивіда, яскравої особистості – авторка розв’язує по-своєму: її героїня
повинна або вириватися з пастки Системи, Матриці, або ж змиритись із
жалюгідними умовами існування й погаснути. Тож центральна проблема
вирішується через три ключові відмови, які стають моральними координатами
й визначають характер і долю героїні: відмова від співпраці з системою (на
всіх рівнях – від слідчого КДБ до директора-самодура); відмова підкоритися
меркантильній заангажованості, захланності, дебілізму радянського існування,
чим уражені чи не всі жертви системи; відмова зректися власного я, своєї
індивідуальності – стати подібною до всіх. Цей найглибший бунт – проти
вторинності, нав’язуваної Ольдзі часто навіть найріднішими людьми, –
є найболючішим…
Усе життя героїню роману переслідуватиме метафоричний образ клітки,
точніше самої загрози клітки, винесений із розмови з колишньою упівкою:
“…Ви – упольоване покоління. Ніхто не насмілюється бути самим собою.
Каже те, що вже іншими сказано й на державному рівні схвалено. І досить
одному поколінню добровільно погодитися жити в неволі, приручитися, визнати
свого ворога годувальником, як його діти й онуки починають остерігатися
волі. Тобі жити серед приручених. Це ще гірше, ніж у лісі” (с. 217). Усе життя
вперто вириватиметься одна з упольованого покоління, щоб зберегти свою
душу, свою самість, своє творчо-бунтівне єство. Цю особистість не в змозі
Слово і Час. 2018 • №1116
зламати ні невдалий шлюб, ні наклепи-пересуди Села, що плювало плітками
у спину молодій жінці (знову ж: категорично не така, як усі, не стадна!), ні
невлаштованість у далекому Криму, куди вперто, усупереч материній забороні,
рвалася після закінчення інституту. У пам’яті – маркерами епохи – розповідь
про трагедію учня зі степового села, брутальні російські частівки, спогади
про нелюдське ставлення до колег захланного керівника однієї зі шкіл уже
на рідній “Бандерівщині” – малій батьківщині Ольдзі, куди героїня мусить
повернутися, “бартерні” дев’яності. Здавалося б, це автобіографічна сповідь
про себе саму. Але це художня розповідь про багатьох із нас – представників
“упольованого покоління”. Так, кожен письменник знаходить поживу для тем
своєї творчості в собі самому – наче міфічна істота, що явилась святому
Антонієві і згодом була змальована Борхесом у його “Підручникові фантастичної
зоології”. Письменник, звичайно, не буквально, але ж угризається у власний
досвід, відшукуючи матеріал для вигадування історій. Тимчасом різниця між
романом і художньою автобіографією принципова: роман відкриває те, що
приховано в кожному з нас. Відтак “поліцейський метод” Сент-Бева (“щоб
зрозуміти художній твір, треба все знати про його автора”) тут не працює.
У романі живе друге “я”, не ідентичне авторові: “я” письменника виявляється
тільки в його книжках, незважаючи на те, що тою чи тою мірою всі письменницькі
твори є автобіографічними, вони все ж становлять “правдиву вигадку”.
Оживають у пам’яті героїні й недавні події – Майдан, напруга тих днів, коли
невідомість і тривожне очікування, здавалось, загусли над Україною, і те, що
раптом відкрилось як незворотне, віками вистраждане українською нацією:
“…Діти одного народу, ще впольованого, але вже готового гризти ґрати й
трощити кліті” (с. 719).
Письмо Ольги Слоньовської на “спектральному зрізі” стилю поєднує
ностальгійні відтінки з провокативно-відвертими, майже натуралістичними
штрихами, філософські роздуми – з публіцистичними відступами, вправно
змодельовані діалоги – з лаконічними, але ж якими колоритними пейзажними
замальовками! Метафоричним, наскрізним для всього роману стає образ
яблуневого й вишневого цвіту, що асоціюється то з долею самої героїні, її
незахищеною душею, на квітування якої раз у раз падають люті морози, то з
долею цілого покоління, так немилосердно знищеного системою. Цей образ
стає лейтмотивним у творі: ним починається роман, він спалахує в картині
шлюбної ночі молодого подружжя, трансформується в образ саду, посадженого
батьковими руками. Власне, сад, який щедро зародив плодами та став для
героїні багатовимірним символом краси людського буття й надії: “Для мене
вони й досі – запах і смак дитинства, татової щедрості, роботящості, любові до
людей і всього світу” (с. 727). Не випадково й фінальні рядки роману містять
образ плоду, яблука як доброго батьківського благословення новим поколінням
українців – дітям вільнонароджених батьків: “Як Божа благодать, із неба
прозорими й рідкими пасмами їх поливає теплий липневий дощ упереміш зі
снопами сонячного проміння, і розімліле від спеки літо духмяно пахне житом
і першим урожаєм білого наливу” (с. 750).
Роман О. Слоньовської не тільки є непроминальним твором сучасної
української прози, а й має всі шанси стати цікавою сторінкою в історії
української романістики, адже написаний у традиціях таких майстрів слова, як
Анатолій Дімаров та Михайло Стельмах, помножених на яскраве світобачення
та оригінальний авторський стиль письменниці.
Отримано 7 листопада 2017 р. м. Івано-Франківськ
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-163603 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0236-1477 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T18:49:13Z |
| publishDate | 2018 |
| publisher | Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Мафтин, Н. 2020-02-03T13:06:33Z 2020-02-03T13:06:33Z 2018 Мости пам'яті, або ж Про тих, кому судилося вирватися з пастки [Слоньовська О. Упольоване покоління: роман у 2 книгах] / Н. Мафтин // Слово і Час. — 2018. — № 1. — С. 113-116. — укp. 0236-1477 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/163603 uk Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України Слово і Час Літературна критика Мости пам'яті, або ж Про тих, кому судилося вирватися з пастки [Слоньовська О. Упольоване покоління: роман у 2 книгах] Bridges of Memory, or About Those Who Were Destined to Escape from Trap [Olha Sloniovska. Caught Generation: Novel in 2 Books] Article published earlier |
| spellingShingle | Мости пам'яті, або ж Про тих, кому судилося вирватися з пастки [Слоньовська О. Упольоване покоління: роман у 2 книгах] Мафтин, Н. Літературна критика |
| title | Мости пам'яті, або ж Про тих, кому судилося вирватися з пастки [Слоньовська О. Упольоване покоління: роман у 2 книгах] |
| title_alt | Bridges of Memory, or About Those Who Were Destined to Escape from Trap [Olha Sloniovska. Caught Generation: Novel in 2 Books] |
| title_full | Мости пам'яті, або ж Про тих, кому судилося вирватися з пастки [Слоньовська О. Упольоване покоління: роман у 2 книгах] |
| title_fullStr | Мости пам'яті, або ж Про тих, кому судилося вирватися з пастки [Слоньовська О. Упольоване покоління: роман у 2 книгах] |
| title_full_unstemmed | Мости пам'яті, або ж Про тих, кому судилося вирватися з пастки [Слоньовська О. Упольоване покоління: роман у 2 книгах] |
| title_short | Мости пам'яті, або ж Про тих, кому судилося вирватися з пастки [Слоньовська О. Упольоване покоління: роман у 2 книгах] |
| title_sort | мости пам'яті, або ж про тих, кому судилося вирватися з пастки [слоньовська о. упольоване покоління: роман у 2 книгах] |
| topic | Літературна критика |
| topic_facet | Літературна критика |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/163603 |
| work_keys_str_mv | AT maftinn mostipamâtíabožprotihkomusudilosâvirvatisâzpastkislonʹovsʹkaoupolʹovanepokolínnâromanu2knigah AT maftinn bridgesofmemoryoraboutthosewhoweredestinedtoescapefromtrapolhasloniovskacaughtgenerationnovelin2books |