Можливі шляхи інноваційного розвитку вугільних підприємств
Незважаючи на природну забезпеченість України вугіллям, збитковість вугільних підприємств, відсутність в галузі цільових фондів інноваційного характеру та стимулювання інноваційного розвитку з боку держави обумовлюють комплекс невирішених проблем на вугільних підприємствах, негативно впливають на по...
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Вісник економічної науки України |
|---|---|
| Datum: | 2019 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainisch |
| Veröffentlicht: |
Інститут економіки промисловості НАН України
2019
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/163871 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Можливі шляхи інноваційного розвитку вугільних підприємств / М.В. Бойченко // Вісник економічної науки України. — 2019. — № 2 (37). — С. 78-81. — Бібліогр.: 4 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860158510865580032 |
|---|---|
| author | Бойченко, М.В. |
| author_facet | Бойченко, М.В. |
| citation_txt | Можливі шляхи інноваційного розвитку вугільних підприємств / М.В. Бойченко // Вісник економічної науки України. — 2019. — № 2 (37). — С. 78-81. — Бібліогр.: 4 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Вісник економічної науки України |
| description | Незважаючи на природну забезпеченість України вугіллям, збитковість вугільних підприємств, відсутність в галузі цільових фондів інноваційного характеру та стимулювання інноваційного розвитку з боку держави обумовлюють комплекс невирішених проблем на вугільних підприємствах, негативно впливають на пошук стратегічного інвестора, зацікавленого в швидкому техніко-технологічному розвитку виробництва, його економічному зростанні.
Сучасна вугільна галузь потребує створення економічної мережі (не комерційної, а інвестиційно-дотаційної) для спільного функціонування збиткових вугільних підприємств і тих бізнесів, яким без вугілля цих збиткових шахт не вижити, оскільки не існує кращого варіанту, ніж безпосередня участь металургів, машинобудівників, енергетиків у вуглевидобутку. 
Приклад розвинених країн свідчить, що відходи є вагомим чинником не тільки раціонального природокористування, але й можуть бути ефективно використані. Враховуючи, що продукція з відходів вуглевидобутку має не тільки якісні та кількісні параметри, які характеризують їх фізичну цінність, але має й вартісну оцінку, то їх виробництво може бути економічно доцільним, тобто рентабельним. 
За критерій оцінки інвестиційної привабливості може бути прийнято рівень рентабельності виробництва продукції з відходів вуглевидобутку, конкурентоздатної на споживчому ринку. Окрім цінності, яку можуть мати відходи вуглевидобутку з точки зору можливого отримання з них різних видів мінерально-сировинних ресурсів, до неї може входити також еколого-економічна та/або соціально-економічні складові.
Розглянуті характеристики цінностей, які можуть мати різні відходи вуглевидобутку дозволяють зробити висновок щодо доцільності їх ранжування. Критерієм ранжування може бути рівень їх практичної цінності для споживачів або ступінь їх готовності до створення на їх основі певних видів споживчих цінностей. Цінність відходів вуглевидобутку, яка може бути потенційною, рентабельною, конкурентоздатною та інвестиційною, впливає на участь певних груп інвесторів у інноваційному розвитку вугільних підприємств.
Несмотря на естественную обеспеченность Украины углем, убыточность угольных предприятий, отсутствие в области целевых фондов инновационного характера и стимулирования инновационного развития со стороны государства обусловливают комплекс нерешенных проблем на угольных предприятиях, негативно влияет на поиск стратегического инвестора, заинтересованного в быстром технико-технологическом развитии производства, его экономическом росте.
Современная угольная отрасль нуждается в создании экономической сети (не коммерческой, а инвестиционно-дотационной) для совместного функционирования убыточных угольных предприятий и тех бизнесов, которым без угля этих убыточных шахт не выжить, поскольку не существует лучшего варианта, чем непосредственное участие металлургов, машиностроителей, энергетиков в угледобыче.
Пример развитых стран показывает, что отходы являются весомым фактором не только рационального природопользования, но и могут быть эффективно использованы. Учитывая, что продукция из отходов угледобычи имеет не только качественные и количественные параметры, характеризующие их физическую ценность, но имеет и стоимостную оценку, то их производство может быть экономически целесообразным, то есть рентабельным.
Критерием оценки инвестиционной привлекательности может быть принят уровень рентабельности производства продукции из отходов угледобычи, конкурентоспособной на потребительском рынке. Кроме ценности, которую могут иметь отходы угледобычи с точки зрения возможного получения из них различных видов минерально-сырьевых ресурсов, к ней может входить также эколого-экономическая и/или социально-экономические составляющие.
Рассмотренные характеристики ценностей, которые могут иметь различные отходы угледобычи, позволяют сделать вывод о целесообразности их ранжирования. Критерием ранжирования может быть уровень их практической ценности для потребителей или степень их готовности к созданию на их основе определенных видов потребительских ценностей. Ценность отходов угледобычи, которая может быть потенциальной, рентабельной, конкурентоспособной и инвестиционной, влияет на участие определенных групп инвесторов в инновационном развитии угольных предприятий.
In spite of natural coal reserves availability in Ukraine the unprofitability of its coal mining enterprises as well as the lack of branch special-purpose innovation funds and that of innovative development encouragement by government condition the complex of unsolved problems at coal mining enterprises and have the negative influence upon the search of strategic investors interested in the rapid technologic and technical progress in production and its economic growth.
The existing coal mining industry experiences the demand for an economic network formation (not of commercial but of investment and subvention character) designed for joint functioning provision of unprofitable coal mining enterprises and businesses that are essential for such unprofitable mines’ survival because there is no better way than the direct participation of metallurgical, machine-building, and power generation industry in coal production.
The experience gained in developed countries demonstrates that wastes can be not only the substantial factor of rational nature management but effectively utilized. Taking into account the fact that products of coal mining wastes have either qualitative-quantitative parameters specifying their physical value or a cost valuation, their production could be economically expedient that is profitable.
The assessment criterion of economic attractiveness could include the level of products manufacture profitableness of coal mining wastes and their competitiveness in consumer market. Apart from the potential value of coal mining wastes from the viewpoints of their future utilization in various mineral and raw materials’ production it might also include ecological-economical and/or social-economical component
The considered characteristics of values that may have various wastes of coal mining production allow conclusion making as for the reasonability of their ranging. The criterion of such ranging could be the level of their practical value for consumers or their preparedness degree for certain kinds of consumer values formed on their basis. The value of coal mining wastes that can be potentially profitable, competitive and investment attracting would affect the participation of certain investors groups in the innovative development of coal mining enterprises.
|
| first_indexed | 2025-12-07T17:54:23Z |
| format | Article |
| fulltext |
БОЙЧЕНКО М. В.
78 ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ
МЕНЕДЖМЕНТ ІННОВАЦІЙ
УДК 330.341.1:622.3 DOI: https://doi.org/10.37405/1729-7206.2019.2(37).78-81
М. В. Бойченко
д-р екон. наук
ORCID 0000-0002-9874-3085,
НТУ «Дніпровська політехніка»
МОН України, м. Дніпро
МОЖЛИВІ ШЛЯХИ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ
ВУГІЛЬНИХ ПІДПРИЄМСТВ
Україна отримала в спадщину від СРСР вугільну
галузь практично в критичному стані, оскільки вже з
кінця 50-х років у розвитку галузі стали спостерігатися
досить тривожні тенденції. На погіршення ситуації у
вугільній промисловості впливали як об’єктивні, так
і суб’єктивні чинники. По-перше, зниження вуглеви-
добутку було обумовлено значною мірою погіршенням
гірничо-геологічних умов на шахтах Донбасу. По-
друге, не сприяла розвитку вугільної промисловості
Донбасу й державна інвестиційна політика. Більш
того, навіть заплановані та передбачені на рекон-
струкцію галузі кошти постійно скорочувалися. Зміна
державних господарських пріоритетів була пов’язана
не тільки з безперервним зростанням витрат на видо-
буток і переробку вугілля на Донбасі, а й з освоєнням
нових вугільних басейнів з більш дешевим вугіллям на
сході країни, нафтових і газових покладів у Сибіру, з
появою альтернативних джерел енергії. Подібна полі-
тика центру вкрай негативно вплинула на розвиток ву-
гільної промисловості УРСР. А вже в 60-х роках було
прийнято рішення про переорієнтацію Донбасу на ви-
пуск іншої продукції, у тому числі високотехнологіч-
ної. У 1969 році починається будівництво Донецького
бавовняного комбінату, який повноцінно запрацював
з 1976 року, у 1973 році було зведено багатоповерховий
корпус Донецької фабрики іграшок — найбільшої в
СРСР і Європі, у 1974 році було засновано підприєм-
ство «Топаз», а у 1987 році — спеціальне конструктор-
ське бюро радіотехнічних пристроїв.
Починаючи з 1987 року й по теперішній час, ні в
якій більше галузі не було проведено стільки руйнів-
них експериментів структурної перебудови управління
як у вугільній галузі.
Як відомо, не існує альтернативного вугіллю виду
органічної сировини для виробництва коксу, необхід-
ної складової металургійного виробництва. Вугілля є
незамінною сировиною для виробництва різноманіт-
ної хімічної продукції, а потенційні можливості його
технологічної переробки дозволяють отримувати з
нього газоподібне та рідке паливо.
Тому питанням не тільки інноваційного а й вза-
галі розвитку вугільної галузі, забезпечення її стабіль-
ного функціонування, вдосконалення системи управ-
ління, безпечної праці, гідної оплати праці гірників та
багатьом іншим аспектам функціонування галузі при-
свячено десятки монографій та дисертацій, сотні пуб-
лікацій, профільні інститути розробили не одну про-
граму реструктуризації з урахуванням пропозицій ке-
рівників вугільних підприємств, але стан вугільної га-
лузі тільки погіршується з кожним роком.
Збиткові підприємства, підприємства зі склад-
ними гірничо-геологічними умовами, висока енерго-
ємність вугільної продукції, необґрунтоване співвідно-
шення цін на різні види енергоносіїв, хронічна нестача
коштів не тільки на розширене, а навіть на просте від-
творення основних фондів обмежують можливості
рентабельного розвитку вуглевидобутку. В галузі не-
має цільових фондів інноваційного характеру з на-
ступною розстрочкою повернення сум до бюджету за
рахунок прибутку від реалізації інвестиційних проек-
тів. Держава також не стимулює інноваційний розви-
ток вугільних підприємств. Саме тому, незважаючи на
природну забезпеченість України вугіллям, комплекс
невирішених внутрішніх техніко-технологічних, уп-
равлінських, організаційних, господарсько-фінансо-
вих проблем негативно впливає на пошук стратегіч-
ного інвестора, зацікавленого в швидкому техніко-
технологічному розвитку виробництва, його еконо-
мічному зростанні.
Тобто, питання пошуку можливих шляхів іннова-
ційного розвитку вугільних підприємств не втратило
своєї актуальності та є метою цієї статті.
Безумовно, вугільна галузь потребує вирішення
проблем:
можливості впровадження інновацій щодо вве-
дення нових виробничих потужностей;
технічного переоснащення діючих підприємств;
підвищення продуктивності праці та рентабель-
ності підприємств;
покращання якості вугільної продукції.
На жаль, навіть створення самостійних або взає-
мопов’язаних виробництв на базі технологій комплек-
сного використання ресурсів не є гарантією вирі-
шення всіх цих проблем. Як для приватних власників,
так і для держави найбільш прийнятним більшістю
вчених вважався варіант розвитку вугільної галузі на
базі критеріїв корпоративної та бюджетної ефективно-
сті за рахунок державно-приватного партнерства, яке
дозволило б узгодити довгострокові інтереси у питан-
нях розподілу відповідальності та ризиків. Але реально
держава не змогла підтримувати вугільні підприємства
навіть на таких засадах.
Тому пошук шляхів виходу з кризи вугільної га-
лузі, можливості її інноваційного розвитку продовжу-
ється.
Один з таких шляхів пропонують автори моно-
графії [1]. Не можна не погодитися з ними щодо того,
що якби реформування вугільної промисловості відбу-
валося в середовищі безпосередніх учасників системи
постачальників і споживачів вугільної продукції, тобто
БОЙЧЕНКО М. В.
2019/№2 79
були встановлені прямі відносини між ними в межах
інститутів економічних мереж, то це відповідало б ін-
тересам основних гравців й було більш ефективними,
ніж централізована система державної підтримки.
Тобто, сучасна вугільна галузь потребує створення
економічної мережі (не комерційної, а інвестиційно-
дотаційної) для спільного функціонування збиткових
вугільних підприємств і тих бізнесів, яким без вугілля
цих збиткових шахт не вижити, оскільки не існує кра-
щого варіанту, ніж безпосередня участь металургів,
машинобудівників, енергетиків у вуглевидобутку. До
того ж ця схема пройшла апробацію та показала хо-
роші результати ще в 90-х роках минулого сторіччя.
Йдеться про корпоративну розробку шахтного поля,
неформального промислового парку, реалізованого в
підземних умовах, тобто про створення індустріальних
парків на базі шахт за участю великих компаній мета-
лургійного та енергетичного призначення [2].
Доволі вдалим прикладом економічної мережі з
безпосередньою участю металургів, машинобудівни-
ків, енергетиків у вуглевидобутку можна вважати
Метінвест — міжнародну вертикально інтегровану гір-
ничо-металургійну групу компаній, до складу якої вхо-
дять видобувні та металургійні підприємства в Україні,
Європі та США, а також мережа торговельних пред-
ставництв у всіх основних регіонах світу. Метінвест
розвиває власну систему корпоративного управління
відповідно до найкращих світових практик, прагнучи
підтримувати високий рівень корпоративного управ-
ління та прозорість своєї діяльності. Щороку на під-
приємствах Метінвесту розробляють і реалізують еко-
логічні програми, мета яких — зменшити вплив на
довкілля. На додаток до традиційних екологічних за-
ходів підприємства впроваджують нові технології, що
дозволяють запобігти утворенню забруднень і викори-
стовувати відпрацьовані ресурси для повторної пере-
робки. Але на основі останніх доступних даних Дер-
жавної служби статистики України, найбільшим за-
бруднювачами є підприємства енергетичної та мета-
лургійної галузі. Й, на жаль, підприємства Метінвеста
все ще знаходяться у першій їх десятці.
Приклад розвинених країн свідчить, що відходи є
вагомим чинником не тільки раціонального природо-
користування, але й можуть бути ефективно викорис-
тані. Але для цього потрібно керівникам підприємств
усвідомити нагальну потребу в переході до управління
відходами, до впровадження технологій вторинного їх
використання, тим більше, що подібні технології є як
для підприємств вугільної галузі, так і для металургій-
них підприємств. На рисунку наведено відсоток утво-
рених за 2017 рік відходів за основними видами діяль-
ності.
Тому саме цей напрям — використання відходів —
також може стати одним з напрямів, який дозволить
підвищити ефективність функціонування вугільної га-
лузі [3].
Рисунок. Відсоток утворених відходів основним забруднювачами, %1
1 Побудовано за даними: Довкілля України за 2017 рік: стат. зб. Київ: Держ. служба статистики України, 2018. С. 111.
На сучасному етапі виробництво різних видів мі-
нерально-сировинних або інших ресурсів з відходів на
вугільних підприємствах може стати супутнім видом
діяльності, оскільки дуже незначний відсоток відходів
вуглевидобутку утилізується. В той же час некомпен-
сована плата за утилізацію відходів з кожним роком
зростає та фактично становиться втратами дефіцитних
коштів вугледобувних підприємств.
В Україні вчені інституту «Луганськдіпрошахт»
запропонували схему конвертації в товарну продукцію
всіх відходів господарського функціонування шахти.
Так, можуть бути використані:
метан і важкі вуглеводні, які присутні в шахтній
атмосфері, — для генерації енергії в котлоагрегатах,
двигунах внутрішнього згорання або для отримання в
мультигенераторах газів, наприклад, вуглекислого
азоту;
80,2
3,5
6
Добування металевих руд Добування вугілля Металургійна галузь
БОЙЧЕНКО М. В.
80 ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ
шахтна вода після демінералізації та відфільтру-
вання — для побутового споживання населенням, а
вода зі стоків очищена до параметрів технічної води —
у виробничих цілях;
мул, що залишається, — для вироблення генера-
торного газу та/або цеглин;
лужний електроліт, що розклався, може бути ви-
користано як каталізатор при спалюванні вугілля або
як добавку при брикетуванні твердого палива;
порожня порода, відходи збагачення, деревина
тощо — для отримання пірокарбону, органічних роз-
чинників, фільтратів (сорбентів), альтернативного па-
ливного мазуту й моторного пального;
органічні вуглецеві сполуки, що містяться у ву-
гільному, сланцевому пилу або інших непотрібних для
основної продукції домішках, — як енергоносії.
З відходів гірничої маси й термохімічного збага-
чення вугілля можна отримати: антисептики, будмате-
ріали, інгібітори, кераміку, рідкісні сплави, хімічні
реактиви.
Враховуючи, що продукція з відходів вуглевидо-
бутку має не тільки якісні та кількісні параметри, які
характеризують їх фізичну цінність, але має й вартісну
оцінку, то їх виробництво може бути економічно до-
цільним, тобто рентабельним.
У той же час, можливість організації рентабель-
ного виробництва з використання відходів вуглевидо-
бутку не завжди є достатньою умовою для їх реалізації
на споживчому ринку ресурсів та здатна конкурувати
з аналогічними видами продукції, яка поступає з дру-
гих джерел.
Наприклад, відходи, накопичені у відвалах і шла-
монакопичувачах вугільних підприємств, в золошла-
кових відвалах у споживачів вугільної продукції не мо-
жуть бути використані для виробництва конкуренто-
здатної продукції.
В умовах ринкової економіки диверсифікація ді-
яльності, в тому числі пов’язана з використанням від-
ходів, потребує залучення інвестицій, тому повинна
мати певну привабливість для інвесторів.
За критерій оцінки інвестиційної привабливості
може бути прийнято рівень рентабельності виробни-
цтва продукції з відходів вуглевидобутку, конкуренто-
здатної на споживчому ринку, який може, як відпові-
дати, так і не відповідати інтересам інвесторів.
Окрім цінності, яку можуть мати відходи вугле-
видобутку з точки зору можливого отримання з них
різних видів мінерально-сировинних ресурсів, до неї
може входити також еколого-економічна та/або соці-
ально-економічні складові.
Еколого-економічна складова цінності викорис-
тання відходів вуглевидобутку може мати два види в
залежності від того, яка роль цих відходів у сумарному
забрудненні довкілля.
Створення любого з видів еколого-економічної
складової цінності безпосередньо пов’язано з тим пе-
ріодом часу, коли передбачається використання відхо-
дів вуглевидобутку. Тому оцінку еколого-економічної
складової цінності використання відходів вуглевидо-
бутку слід виконувати або для поточного періоду часу,
або для любого наперед заданого часового інтервалу.
Таким чином, оцінку обох видів еколого-еконо-
мічної складової цінності використання відходів вуг-
левидобутку треба виконувати як для умов стану
довкілля в районі їх накопичення в поточному періоді
часу, так і для тих умов, які можуть виникнути в май-
бутньому.
Перший вид еколого-економічної складової цін-
ності використання відходів вуглевидобутку буде мати
місце в тому випадку, коли сумарне забруднення
довкілля в районі накопичення відходів не перевищує
та не буде перевищувати в майбутньому екологічних
нормативів. Еколого-економічна складова цього виду
еколого-економічної складової цінності є величиною
екологічного збитку, який було відвернено внаслідок
зменшення впливу відходів вуглевидобутку на довкіл-
ля.
Другий вид еколого-економічної складової цін-
ності використання відходів вуглевидобутку буде мати
місце в тому випадку, коли сумарне забруднення до-
вкілля в районі накопичення відходів перевищує або
буде перевищувати в майбутньому екологічні норма-
тиви. У цьому випадку еколого-економічна складова
цінності використання відходів вуглевидобутку буде
сумою двох величин, одна з яких є величиною еколо-
гічного збитку, який було відвернено внаслідок змен-
шення впливу відходів вуглевидобутку на довкілля.
Інша — економія екологічних витрат у інших учасни-
ків забруднення, яку буде отримано внаслідок змен-
шення екологічної напруги в районі їх накопичення.
Цінність використання відходів вуглевидобутку
для вирішення завдань соціального розвитку регіону
визначається її соціально-економічними складовими.
При цьому їх кількість та якість залежить від складу
учасників, що інвестують свої кошти у використання
відходів вуглевидобутку.
У розробці продукції з відходів вуглевидобутку
можуть приймати участь підприємці, а також зацікав-
лені у соціальному розвитку регіону місцеві органи уп-
равління.
Тобто, можливі три варіанти складу учасників ін-
вестицій у використання відходів вуглевидобутку:
один спільний та два окремих.
При спільній участі підприємців і місцевих орга-
нів у використанні відходів вуглевидобутку можуть
бути всі три соціально-економічні складові. Перші дві
з яких — це певна величина економії коштів у підпри-
ємців і в місцевих бюджетах. Третя — певне зростання
соціального благополуччя в регіоні.
При самостійній участі в інвестування коштів на
використання відходів вуглевидобутку місцевих орга-
нів управління соціально-економічна складова при
використанні відходів вуглевидобутку буде характери-
зуватися двома складовими. Перша з яких — це зрос-
тання соціального благополуччя в регіоні. Друга —
певна економія бюджетних коштів, яку буде отримано
за рахунок більшої переваги використання відходів ву-
глевидобутку для вирішення соціальних завдань регі-
ону по відношенню до других можливих об’єктів.
При самостійній участі в інвестування коштів на
використання відходів вуглевидобутку любого з учас-
ників соціально-економічна складова буде полягати
тільки в зростанні соціального благополуччя в регіоні.
Розглянуті характеристики цінностей, які можуть
мати різні відходи вуглевидобутку, дозволяють зро-
бити висновок щодо доцільності їх ранжування.
Критерієм ранжування може бути рівень їх прак-
тичної цінності для споживачів або ступінь їх готов-
ності до створення на їх основі певних видів спожив-
чих цінностей.
БОЙЧЕНКО М. В.
2019/№2 81
Найнижчий рівень з точки зору практичної цін-
ності відходів можна назвати «потенційною» цінністю.
Другий, більш високий — рівнем їх «рентабельної»
цінності. Третій, ще більш високий, — рівнем їх «кон-
курентоздатної» цінності. Й самим високим — рівнем
їх «інвестиційної» цінності.
У використання відходів, які мають «потенційну»
цінність, потрібно зацікавити мешканців шахтарських
міст, залучити їх до вирішення цієї проблеми. Це
можливо зробити за допомогою краудінвенстингових
проектів, які будуть стосуватися не тільки утилізації
відходів, але й розвитку інфраструктури міст, покра-
щання стану довкілля, рівня й якості життя всіх гро-
мадян [4].
При третьому та другому рівні споживчої цінності
інвесторами у використання відходів вуглевидобутку
можуть бути металурги та енергетики або самі, або спі-
льно з місцевими органами влади. А при найвищому
рівні споживчої цінності інвесторів у використання
відходів вуглевидобутку найти не буде дуже складно,
це можуть бути не тільки металурги та енергетики, а й
місцеві підприємці або підприємці з інших регіонів
країни, або навіть зарубіжні інвестори.
Таким чином, одним з шляхів досягнення інно-
ваційного розвитку вугільних підприємств може стати
створення економічної мережі (не комерційної, а ін-
вестиційно-дотаційної) для спільного функціонування
збиткових вугільних підприємств і тих бізнесів, яким
без вугілля цих збиткових шахт не вижити: металур-
гійного, машинобудівного та енергетичного.
Іншим шляхом, який дозволить підвищити ефек-
тивність функціонування вугільної галузі може стати
участь у використанні відходів вуглевидобутку різних
інвесторів на підставі оцінки споживчої цінності про-
дукції, отриманої з цих відходів.
Список використаних джерел
1. Амоша А.И., Залознова Ю.С., Череватский
Д.Ю. Угольная промышленность и гибридная эконо-
мика: моногр. Київ: ІЕП НАН України, 2017. 196 с.
2. Ильяшов М. А., Левит В. В., Череватский Д.Ю.
Трехмерные индустриальные парки: определение, осо-
бенности и направления развития. Економіка промис-
ловості. 2015. № 1. С. 74—83. doi: https://doi.org/
10.15407/econindustry2015.01.074
3. Майдуков Г.Л. К вопросу о выборе стратегии
инновационных преобразований в угольной отрасли.
Економічний вісник Донбасу. 2017. № 2(48). С. 15—26.
4. Кочешкова І.М. Застосування краудінвестингу
при впровадженні великих інноваційних проектів у ву-
гільній промисловості. Застосування публічно-приват-
ного партнерства у сфері інноваційного розвитку вугіль-
ної промисловості: колективна моногр. Київ: ІЕП НАН
України, 2017. С. 136—147.
References
1. Amosha A.I., Zaloznova Yu.S., Cherevatskiy
D.Yu. (2017). Ugol'naya promyshlennost' i gibridnaya
ekonomika [Coal industry and hybrid economy]. Kyiv,
Institute of Industrial Economics of NAS of Ukraine [in
Russian].
2. Il'yashov M. A., Levit V. V., Cherevatskiy D.Yu.
(2015). Trekhmernyye industrial'nyye parki: opredeleniye,
osobennosti i napravleniya razvitiya [Three-dimensional
industrial parks: definition, characteristics, and
development trends]. Ekonomika promyslovosti — Economy
of industry, 1, рр. 74—83 [in Russian]. doi: https://doi.org/
10.15407/ econindustry2015.01.074
3. Maydukov G.L. (2017). K voprosu o vybore
strategii innovatsionnykh preobrazovaniy v ugol'noy otrasli
[On the issue of choosing a strategy for innovative trans-
formation in the coal industry]. Ekonomichnyi visnyk
Donbasu — Economic Herald of the Donbas, 2(48), рр. 15—
26 [in Russian].
4. Kocheshkova I.M. (2017). Zastosuvannia kraudin-
vestynhu pry vprovadzhenni velykykh innovatsiinykh
proektiv u vuhilnii promyslovosti [The use of crowdsourc-
ing in the implementation of major innovative projects in
the coal industry]. (рр. 16-147). Zastosuvannia publichno-
pryvatnoho partnerstva u sferi innovatsiinoho rozvytku
vuhilnoi promyslovosti — Implementation of public-private
partnership in the field of innovative development of the coal
industry. Kyiv, Institute of Industrial Economics of NAS of
Ukraine [in Ukrainian].
Стаття надійшла до редакції 20.09.2019
Прийнято до друку 19.12.2019
Формат цитування:
Бойченко М. В. Можливі шляхи інноваційного розвитку вугільних підприємств. Вісник економічної науки
України. 2019. № 2 (37). С. 78-81. doi: https://doi.org/10.37405/1729-7206.2019.2(37).78-81
Boichenko М. V. (2019). Potential ways of innovative development of coal mining enterprises. Visnyk ekonomichnoi
nauky Ukrainy, 2 (37), рр. 78-81. doi: https://doi.org/10.37405/1729-7206.2019.2(37).78-81
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-163871 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1729-7206 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T17:54:23Z |
| publishDate | 2019 |
| publisher | Інститут економіки промисловості НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Бойченко, М.В. 2020-02-06T18:35:36Z 2020-02-06T18:35:36Z 2019 Можливі шляхи інноваційного розвитку вугільних підприємств / М.В. Бойченко // Вісник економічної науки України. — 2019. — № 2 (37). — С. 78-81. — Бібліогр.: 4 назв. — укр. 1729-7206 DOI: 10.37405/1729-7206.2019.2(37).78-81 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/163871 330.341.1:622.3 Незважаючи на природну забезпеченість України вугіллям, збитковість вугільних підприємств, відсутність в галузі цільових фондів інноваційного характеру та стимулювання інноваційного розвитку з боку держави обумовлюють комплекс невирішених проблем на вугільних підприємствах, негативно впливають на пошук стратегічного інвестора, зацікавленого в швидкому техніко-технологічному розвитку виробництва, його економічному зростанні.
 Сучасна вугільна галузь потребує створення економічної мережі (не комерційної, а інвестиційно-дотаційної) для спільного функціонування збиткових вугільних підприємств і тих бізнесів, яким без вугілля цих збиткових шахт не вижити, оскільки не існує кращого варіанту, ніж безпосередня участь металургів, машинобудівників, енергетиків у вуглевидобутку. 
 Приклад розвинених країн свідчить, що відходи є вагомим чинником не тільки раціонального природокористування, але й можуть бути ефективно використані. Враховуючи, що продукція з відходів вуглевидобутку має не тільки якісні та кількісні параметри, які характеризують їх фізичну цінність, але має й вартісну оцінку, то їх виробництво може бути економічно доцільним, тобто рентабельним. 
 За критерій оцінки інвестиційної привабливості може бути прийнято рівень рентабельності виробництва продукції з відходів вуглевидобутку, конкурентоздатної на споживчому ринку. Окрім цінності, яку можуть мати відходи вуглевидобутку з точки зору можливого отримання з них різних видів мінерально-сировинних ресурсів, до неї може входити також еколого-економічна та/або соціально-економічні складові.
 Розглянуті характеристики цінностей, які можуть мати різні відходи вуглевидобутку дозволяють зробити висновок щодо доцільності їх ранжування. Критерієм ранжування може бути рівень їх практичної цінності для споживачів або ступінь їх готовності до створення на їх основі певних видів споживчих цінностей. Цінність відходів вуглевидобутку, яка може бути потенційною, рентабельною, конкурентоздатною та інвестиційною, впливає на участь певних груп інвесторів у інноваційному розвитку вугільних підприємств. Несмотря на естественную обеспеченность Украины углем, убыточность угольных предприятий, отсутствие в области целевых фондов инновационного характера и стимулирования инновационного развития со стороны государства обусловливают комплекс нерешенных проблем на угольных предприятиях, негативно влияет на поиск стратегического инвестора, заинтересованного в быстром технико-технологическом развитии производства, его экономическом росте.
 Современная угольная отрасль нуждается в создании экономической сети (не коммерческой, а инвестиционно-дотационной) для совместного функционирования убыточных угольных предприятий и тех бизнесов, которым без угля этих убыточных шахт не выжить, поскольку не существует лучшего варианта, чем непосредственное участие металлургов, машиностроителей, энергетиков в угледобыче.
 Пример развитых стран показывает, что отходы являются весомым фактором не только рационального природопользования, но и могут быть эффективно использованы. Учитывая, что продукция из отходов угледобычи имеет не только качественные и количественные параметры, характеризующие их физическую ценность, но имеет и стоимостную оценку, то их производство может быть экономически целесообразным, то есть рентабельным.
 Критерием оценки инвестиционной привлекательности может быть принят уровень рентабельности производства продукции из отходов угледобычи, конкурентоспособной на потребительском рынке. Кроме ценности, которую могут иметь отходы угледобычи с точки зрения возможного получения из них различных видов минерально-сырьевых ресурсов, к ней может входить также эколого-экономическая и/или социально-экономические составляющие.
 Рассмотренные характеристики ценностей, которые могут иметь различные отходы угледобычи, позволяют сделать вывод о целесообразности их ранжирования. Критерием ранжирования может быть уровень их практической ценности для потребителей или степень их готовности к созданию на их основе определенных видов потребительских ценностей. Ценность отходов угледобычи, которая может быть потенциальной, рентабельной, конкурентоспособной и инвестиционной, влияет на участие определенных групп инвесторов в инновационном развитии угольных предприятий. In spite of natural coal reserves availability in Ukraine the unprofitability of its coal mining enterprises as well as the lack of branch special-purpose innovation funds and that of innovative development encouragement by government condition the complex of unsolved problems at coal mining enterprises and have the negative influence upon the search of strategic investors interested in the rapid technologic and technical progress in production and its economic growth.
 The existing coal mining industry experiences the demand for an economic network formation (not of commercial but of investment and subvention character) designed for joint functioning provision of unprofitable coal mining enterprises and businesses that are essential for such unprofitable mines’ survival because there is no better way than the direct participation of metallurgical, machine-building, and power generation industry in coal production.
 The experience gained in developed countries demonstrates that wastes can be not only the substantial factor of rational nature management but effectively utilized. Taking into account the fact that products of coal mining wastes have either qualitative-quantitative parameters specifying their physical value or a cost valuation, their production could be economically expedient that is profitable.
 The assessment criterion of economic attractiveness could include the level of products manufacture profitableness of coal mining wastes and their competitiveness in consumer market. Apart from the potential value of coal mining wastes from the viewpoints of their future utilization in various mineral and raw materials’ production it might also include ecological-economical and/or social-economical component
 The considered characteristics of values that may have various wastes of coal mining production allow conclusion making as for the reasonability of their ranging. The criterion of such ranging could be the level of their practical value for consumers or their preparedness degree for certain kinds of consumer values formed on their basis. The value of coal mining wastes that can be potentially profitable, competitive and investment attracting would affect the participation of certain investors groups in the innovative development of coal mining enterprises. uk Інститут економіки промисловості НАН України Вісник економічної науки України Менеджмент інновацій Можливі шляхи інноваційного розвитку вугільних підприємств Возможные пути инновационного развития угольных предприятий Potential Ways of Innovative Development of Coal Mining Enterprises Article published earlier |
| spellingShingle | Можливі шляхи інноваційного розвитку вугільних підприємств Бойченко, М.В. Менеджмент інновацій |
| title | Можливі шляхи інноваційного розвитку вугільних підприємств |
| title_alt | Возможные пути инновационного развития угольных предприятий Potential Ways of Innovative Development of Coal Mining Enterprises |
| title_full | Можливі шляхи інноваційного розвитку вугільних підприємств |
| title_fullStr | Можливі шляхи інноваційного розвитку вугільних підприємств |
| title_full_unstemmed | Можливі шляхи інноваційного розвитку вугільних підприємств |
| title_short | Можливі шляхи інноваційного розвитку вугільних підприємств |
| title_sort | можливі шляхи інноваційного розвитку вугільних підприємств |
| topic | Менеджмент інновацій |
| topic_facet | Менеджмент інновацій |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/163871 |
| work_keys_str_mv | AT boičenkomv možlivíšlâhiínnovacíinogorozvitkuvugílʹnihpídpriêmstv AT boičenkomv vozmožnyeputiinnovacionnogorazvitiâugolʹnyhpredpriâtii AT boičenkomv potentialwaysofinnovativedevelopmentofcoalminingenterprises |