Поет на всі часи (ностальгійно-вдячний есей)
Збережено в:
| Дата: | 2018 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
2018
|
| Назва видання: | Слово і Час |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/166427 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Поет на всі часи (ностальгійно-вдячний есей) / М. Поляков // Слово і Час. — 2018. — № 7. — С. 124-125. — укp. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-166427 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-1664272025-02-23T17:49:16Z Поет на всі часи (ностальгійно-вдячний есей) Poet for All Times (Essay of Nostalgia and Gratitude) Поляков, М. Некролог 2018 Article Поет на всі часи (ностальгійно-вдячний есей) / М. Поляков // Слово і Час. — 2018. — № 7. — С. 124-125. — укp. 0236-1477 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/166427 uk Слово і Час application/pdf Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Некролог Некролог |
| spellingShingle |
Некролог Некролог Поляков, М. Поет на всі часи (ностальгійно-вдячний есей) Слово і Час |
| format |
Article |
| author |
Поляков, М. |
| author_facet |
Поляков, М. |
| author_sort |
Поляков, М. |
| title |
Поет на всі часи (ностальгійно-вдячний есей) |
| title_short |
Поет на всі часи (ностальгійно-вдячний есей) |
| title_full |
Поет на всі часи (ностальгійно-вдячний есей) |
| title_fullStr |
Поет на всі часи (ностальгійно-вдячний есей) |
| title_full_unstemmed |
Поет на всі часи (ностальгійно-вдячний есей) |
| title_sort |
поет на всі часи (ностальгійно-вдячний есей) |
| publisher |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України |
| publishDate |
2018 |
| topic_facet |
Некролог |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/166427 |
| citation_txt |
Поет на всі часи (ностальгійно-вдячний есей) / М. Поляков // Слово і Час. — 2018. — № 7. — С. 124-125. — укp. |
| series |
Слово і Час |
| work_keys_str_mv |
AT polâkovm poetnavsíčasinostalʹgíjnovdâčnijesej AT polâkovm poetforalltimesessayofnostalgiaandgratitude |
| first_indexed |
2025-11-24T04:54:20Z |
| last_indexed |
2025-11-24T04:54:20Z |
| _version_ |
1849646184154529792 |
| fulltext |
Слово і Час. 2018 • №7124
строфікою, активізує базовану на особливостях фольклорного віршування тоніку,
поновлює в правах верлібр, залучає образні ресурси з інших видів мистецтва.
Буйна метафоричність, свіжість світосприймання, експресіоністична гіперболізація
почуттів, жага опанування й “переплавлення” здобутків світової культури (і певна
еклектичність у їх поєднанні), космізм і “заземленість”, щирість і епатаж – ці та інші
риси емоційно-мислительної поліфонії, як і стильової палітри, чи не найбільш яскраво
виявилися саме в перших чотирьох збірках. Еволюція Драчевого стилю відбиває й
драматичні колізії синтезу народності й модерності, традиціоналізму й новаторства,
риторичності й іронічності, інтелектуалізму й чуттєвості.
Надзвичайно важлива і творчість Драча-кіносценариста. Фільми “Криниця для
спраглих” (реж. Ю. Іллєнко) і “Пропала грамота” (Б. Івченко та І. Миколайчук),
витримавши тривалу ідеологічну облогу, входять до золотої скарбниці українського
кіно. “Камінний хрест” (Л. Осика), “Іду до тебе” (М. Мащенко), “Вечори на хуторі біля
Диканьки” (Ю. Ткаченко), “І в звуках пам’ять відгукнеться” (Т. Левчук за кіноповістю
про М. Лисенка, написаною у співавторстві з І. Миколайчуком) – вдалі спроби
наблизити до сучасного глядача творчість наших геніїв. Чекають на екранне втілення
“поема для кіно” “Числа” (про непрості стосунки мистецтва й кібернетики), задум
фільму про Г. Сковороду, документальна драма-колаж “Гора” (за документами, які
стосуються Т. Шевченка та його перепоховання).
Літературна критика й есеїстика письменника здебільшого теж осмислює улюблені
імена й мотиви: Г. Сковорода, Т. Шевченко, Леся Українка, М. Рильський, М. Бажан,
В. Земляк, Данте, П. Елюар, Е. Гемінґвей, Ф.-Ґ. Лорка, П. Неруда, сучасна література,
театр, кіно…
І. Драч переклав сучасною українською мовою “Історію Русів”, твори Данте,
В. Шекспіра, П. Севака, О. Вацієтіса, О. Чиладзе, інших авторів (підсумкова збірка
перекладів “Наближення”, 2008). Його твори також перекладено на основні мови
народів світу. Збірку англійських перекладів “Orchard Lamps” іще в 60-х роках
номіновано на Нобелівську премію, книжку перекладів на російську “Зеленые врата”
(1980) відзначено Державною премією СРСР 1983 р.
Нагороджений орденом князя Ярослава Мудрого V, IV і III ступенів, Герой України.
Почесний докор і професор восьми українських університетів.
Колектив Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка глибоко сумує із приводу смерті
видатного українського поета й державотворця, висловлює щирі співчуття рідним
і близьким Івана Драча.
ПОЕТ НА ВСІ ЧАСИ
(НОСТАЛЬГІЙНО-ВДЯЧНИЙ ЕСЕЙ)
Так уже влаштоване людське життя, що воно колись має закінчитися… Це
закономірне явище, та людська логіка його постійно заперечує. Здається, зовсім
нещодавно наш університет приймав на всеукраїнській Гончарівській науковій
конференції Івана Драча як голову комісії з вивчення творчості митця. Великий
поет своєї країни тоді говорив із високої трибуни й у студентських аудиторіях,
дискутував із майбутніми філологами про сенс мистецтва слова і, як завжди,
зворушливо, довірливо та щиро читав напам’ять свої вірші “Соняшник”, “Балада
золотої цибулі”, “Дівочі пальці”… Це був найкращий майстер-клас поетичного
мистецтва й водночас урок літератури, який студенти запам’ятають на все життя,
а викладачі ще довго розгадуватимуть таємницю метафори Івана Драча, яка
стала культурним і духовним феноменом епохи шістдесятництва. Цей митець із
планетарним масштабом образного мислення створив свою планету поезії, схожу
125Слово і Час. 2018 • №7
на “сонце моє оранжеве, яке щомиті відкриває
для себе якийсь хлопчисько, щоб стати навіки
соняшником”.
Цей поет, як ніхто інший, міг говорити про Україну,
вкарбовуючи в нашу пам’ять безсмертні образи
“калини – аристократки з репаним корінням”, свого
рідного села Теліжинці, земляків баби Корупчихи та
діда Зінька, які стали втіленням народного ідеалу
українця.
А сьогодні ми з болем дізналися про те, що митець
відійшов у вічність. Змиритися із цим неможливо,
хоч усвідомити потрібно. А ще визнати те, що
великий майстер слова був новатором у багатьох
творчих іпостасях – як поет і кінодраматург,
публіцист і громадський діяч. А ще – моральним
авторитетом своєї епохи, яка стала фундаментом
для побудови незалежної держави, людиною
енциклопедичних знань, широкої й доброї душі зі
вродженим почуттям гумору. Справжній українець,
який прагнув гідно представити свою країну у світі.
Мудрий громадський і політичний діяч, який на
перше місце ставив духовні пріоритети розвитку своєї Батьківщини. Таким у світлій і
вдячній пам’яті викладачів і студентів Дніпровського національного університету імені
Олеся Гончара залишиться Іван Драч. Не тільки в минулому часі, а й у майбутньому…
Від імені студентів і викладачів
ректор
Дніпровського національного університету
імені Олеся Гончара,
член-кореспондент НАН України
Микола Поляков
“НА ОСТАННІЙ ЗУПИНЦІ”
(БЕЗСМЕРТЯ АВТОРА)
Це один із віршів збірки “Теліжинці” (1985), де Поет іще напередодні Чорнобиля
тривожно вдивлявся в поступ цивілізації: “В Теліжинцях / Ходять тролейбуси / І
скоро / Пустять метро – / Так мені снилось <…> / Метром тим / Дістатись можна
/ До першого поцілунку / До торби з колосками / До трощі над Роською / До рос
дитинства / Тяжко вертатись / З глибин кам’яних / На денне світло / Лишень
лячно мені / Їхати коло цвинтаря / На останній зупинці / Батько там дивиться /
Незмигно так дивиться / Очима совісті”.
А у вірші, що дав назву збірці, знайшов продовження й ніж-у-сонячний мотив
тривоги – “Від сивої печалі Козерога / В глевке болото рідного села”:
Пилюга твоїх доріг рядняних –
Золотий пісок на всі слова.
Ви зріднили родом, ви зрідняли
Все, що світ бляшаний розривав.
…………………………………..
Мої вічні ще й стосвічні липи –
Мої бджоли ваші груди ссуть.
Є до кого в світі притулитись
І молитись, впавши небом в суть…
|