Забузькі голєндри на Волині: походження, господарство, культура
У статті висвітлюється життєдіяльність на території Волині етнічної групи бузьких голєндрів з часу появи перших колоній (початок ХІХ ст.) до переселення їх у Німеччину в 1940 р. Розглядаються питання походження групи забузьких голєндрів, які на початку ХІХ ст. переселилися на територію Волинської...
Saved in:
| Published in: | Краєзнавство |
|---|---|
| Date: | 2013 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
2013
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/166810 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Забузькі голєндри на Волині: походження, господарство, культура / В. Надольська // Краєзнавство. — 2013. — № 1. — С. 167-172. — Бібліогр.: 16 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-166810 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Надольська, В. 2020-03-03T14:27:47Z 2020-03-03T14:27:47Z 2013 Забузькі голєндри на Волині: походження, господарство, культура / В. Надольська // Краєзнавство. — 2013. — № 1. — С. 167-172. — Бібліогр.: 16 назв. — укр. 2222-5250 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/166810 [94(477.82):314.15(492)] «181/194» У статті висвітлюється життєдіяльність на території Волині етнічної групи бузьких голєндрів з часу появи перших колоній (початок ХІХ ст.) до переселення їх у Німеччину в 1940 р. Розглядаються питання походження групи забузьких голєндрів, які на початку ХІХ ст. переселилися на територію Волинської губернії. Розкриваються особливості їх самоідентифікації, господарства, традиційно-побутової культури. В статье освещается жизнедеятельность на территории Волыни этнической группы бужзских голендров со времени появления первых колоний (начало ХІХ в.) до переселения их в Германию в 1940 г. Рассматриваются вопросы происхождения группы забужзских голендров, переселившихся в начале ХІХ в. на территорию Волынской губернии. Раскрываются особенности их самоидентификации, хозяйственной деятельности, традиционно-бытовой культуры. The article highlights the vital activity in the territory of Volyn the ethnic group of buzskih golendrov from the time of appearance the first colonies (the beginning of the 19 th century) to the relocation to Germany in 1940. The questions of the origin of zabuzskih golendrov who moved to the beginning of the nineteenth century in the territory of Volyn province are considered. The peculiarities of their identities, economic activity, traditional and consumer culture are revealed. uk Інститут історії України НАН України Краєзнавство Історія України у світлі регіональних досліджень Забузькі голєндри на Волині: походження, господарство, культура Колонии забужзских голендров на Волыни The colonies of Zabuzskih golendrov on Volyn: ancestry, household, culture Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Забузькі голєндри на Волині: походження, господарство, культура |
| spellingShingle |
Забузькі голєндри на Волині: походження, господарство, культура Надольська, В. Історія України у світлі регіональних досліджень |
| title_short |
Забузькі голєндри на Волині: походження, господарство, культура |
| title_full |
Забузькі голєндри на Волині: походження, господарство, культура |
| title_fullStr |
Забузькі голєндри на Волині: походження, господарство, культура |
| title_full_unstemmed |
Забузькі голєндри на Волині: походження, господарство, культура |
| title_sort |
забузькі голєндри на волині: походження, господарство, культура |
| author |
Надольська, В. |
| author_facet |
Надольська, В. |
| topic |
Історія України у світлі регіональних досліджень |
| topic_facet |
Історія України у світлі регіональних досліджень |
| publishDate |
2013 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Краєзнавство |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| format |
Article |
| title_alt |
Колонии забужзских голендров на Волыни The colonies of Zabuzskih golendrov on Volyn: ancestry, household, culture |
| description |
У статті висвітлюється життєдіяльність на території Волині етнічної групи бузьких
голєндрів з часу появи перших колоній (початок ХІХ ст.) до переселення їх у Німеччину в 1940 р.
Розглядаються питання походження групи забузьких голєндрів, які на початку ХІХ ст. переселилися
на територію Волинської губернії. Розкриваються особливості їх самоідентифікації, господарства,
традиційно-побутової культури.
В статье освещается жизнедеятельность на территории Волыни этнической группы бужзских
голендров со времени появления первых колоний (начало ХІХ в.) до переселения их в Германию в 1940 г.
Рассматриваются вопросы происхождения группы забужзских голендров, переселившихся в начале ХІХ в. на
территорию Волынской губернии. Раскрываются особенности их самоидентификации, хозяйственной
деятельности, традиционно-бытовой культуры.
The article highlights the vital activity in the territory of Volyn the ethnic group of buzskih golendrov from the time
of appearance the first colonies (the beginning of the 19 th century) to the relocation to Germany in 1940. The questions
of the origin of zabuzskih golendrov who moved to the beginning of the nineteenth century in the territory of
Volyn province are considered. The peculiarities of their identities, economic activity, traditional and consumer culture
are revealed.
|
| issn |
2222-5250 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/166810 |
| citation_txt |
Забузькі голєндри на Волині: походження, господарство, культура / В. Надольська // Краєзнавство. — 2013. — № 1. — С. 167-172. — Бібліогр.: 16 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT nadolʹsʹkav zabuzʹkígolêndrinavolinípohodžennâgospodarstvokulʹtura AT nadolʹsʹkav koloniizabužzskihgolendrovnavolyni AT nadolʹsʹkav thecoloniesofzabuzskihgolendrovonvolynancestryhouseholdculture |
| first_indexed |
2025-11-24T20:50:27Z |
| last_indexed |
2025-11-24T20:50:27Z |
| _version_ |
1850496389131272192 |
| fulltext |
w!!!
Історія України
у світлі регіональних
досліджень
167
Волинь належить до регіонів України, де
впро довж декількох століть поряд із україн -
ським населенням проживали численні ком пак-
тні етнічні громади поляків, євреїв, чехів, ро-
сіян, вірменів. Історично в краї склалися й
тривалі українсько-німецькі міжетнічні контак -
ти, складовою яких стала поява у краї й посе-
лень забузьких голєндрів.
Перша іноземна колонія з’явилася на Волині
у Володимир-Волинському повіті, одній із при-
кордонних територій краю. В 1787 р. вихідці з
Голландії заснували тут поселення Скерневські
(Свєженські) Голєндри [5, с. 164], яке у своїй
назві зафіксувало місце виходу колоністів. Якщо
ж говорити про самосвідомість іммігрантів, то
вона була релігійною. Для німецькомовної мен-
шини головною функціональною рисою самоі-
дентифікації була саме релігія. Прибулі до краю
колоністи за віровизнанням були менонітами*.
Як самостійна етноконфесійна спільність,
меноніти сформувалися на території Привіслен-
ського Помор’я із нідерландських біженців.
Після поділів Польщі цей регіон увійшов до
складу Пруссії, де ці жителі компактно прожи-
вали на території Данцизького, Ельбінзького та
Марієнбурзького Вердерів. Закони прусських ко-
ролів Фрідріха ІІ та Фрідріха Вільгельма ІІ,
спрямовані проти менонітського землеволо-
діння, змусили цю групу населення емігрувати
до Російської імперії. Переїзд голландських
менонітів до Росії зумовлювався й релігійними
переслідуваннями, яких вони зазнавали в себе
на батьківщині. Запрошені для освоєння мало-
заселених земель імперії з гарантуванням їм
особливих привілеїв, переселенці, рухаючись
через Волинь, осідали і в маєтках місцевих зем-
левласників.
На початку ХІХ ст. до менонітів приєдналися
й мігранти, котрих до переїзду спонукали еко-
номічні вигоди. Це були лютерани з колоній
Гродненської губернії. Існує декілька точок зору
щодо їхнього етнічного походження. Німецький
дослідник Вальтер Кун, який ще в 1930-х рр.
вивчав історію німецьких колоній на р. Буг і
на Волині, вважав, що вони були нащадками
голландців. На думку В. Куна голландці ще в
1563 р. були переселені у Нойдорф (Нейдорф) і
в Нойбрау (Нейбров), які розташовувалися у
нижній течії річки Буг південніше Бреста. Па-
сторська печатка з датою 1564 у старих метри-
ках уродженців бузьких колоній, цілком ймо-
вірно може свідчити про утворення в цьому році
Нейбров-Нейдорської парафії [8, с. 14].
Існують й інші точки зору щодо походження
забузьких голєндрів. Одна з них базується на ви-
явленому у церковній хроніці повідомлення про
те, що у 1617 р. польський граф Рафаель Ле-
щинський надав 14 селянським родинам з Прус-
сії привілей оселитися на його землях біля річки
Західний Буг в якості вільних колоністів. Ці сім'ї
і стали засновниками двох перших поселень,
які перебували в 30 кілометрах на південь від
УДК [94(477.82):314.15(492)] «181/194»
Валентина Надольська ( м. Луцьк)
ЗАбуЗЬКІ ГОЛЄНдРИ НА ВОЛИНІ:
ПОХОдЖЕННЯ, ГОСПОдАРСТВО, КуЛЬТуРА
У статті висвітлюється життєдіяльність на території Волині етнічної групи бузьких
голєндрів з часу появи перших колоній (початок ХІХ ст.) до переселення їх у Німеччину в 1940 р.
Розглядаються питання походження групи забузьких голєндрів, які на початку ХІХ ст. переселилися
на територію Волинської губернії. Розкриваються особливості їх самоідентифікації, господарства,
традиційно-побутової культури.
Ключові слова: забузькі голєндри, колонія, Волинь, лютеранство.
* У менонітів не було своєї історичної батьківщини (впродовж своєї історії вони жили послідовно у Нідерлан-
дах, Німеччині, Франції. Пруссії, Російській імперії, Канаді, США, Болівії, Мексиці, Гондурасі, Парагваї, Брази-
лії та в інших країнах). Тому їх батьківщиною був їх маєток, подвір’я – місце де вони жили і працювали. І до
України вони ставилися так само, як до території зі сприятливим ґрунтом, де вони в черговий раз власноруч на-
магалися влаштувати собі свою Батьківщину. Вони не відчували і не могли відчувати особливого зв’язку з меш-
канцями цієї території і ставилися до них як до сусідів – гостинних або замкнутих, терпимих або заздрісних, але
у всякому випадку – як до чужих.
1’2013
168
Валентина Надольська
Бреста. Предки запрошених колоністів жили в
низинах Рейну, але в зв’язку з малоземеллям і
політичними умовами залишили свою батьків-
щину в середині XVI ст. Морським шляхом вони
прибули в гирло р. Вайкзель (Вісла) і посели-
лися в районі Данцигу (Гданська).
Сучасний німецький вчений Гельмут Хольц
вважає початковим місцем проживання цих
людей Пруссію, оскільки більшість молитовних
книг, якими користувалися колоністи, були над-
руковані у Східній Пруссії. Багато нейдорф -
ських пасторів також приїхали в колонію з
Пруссії. На думку Г. Хольца, застаріле слово
Haulaеnder (так німці називали мешканців об-
роблюваних земель, що з’явилися після вирубу-
вання лісу) трансформувалося в Hollaеnder (гол-
ландець). Можливо, цьому сприяло й те, що
серед перших колоністів, які заселяли польські
землі, були також і голландці. Часто слова «гол-
ландець» і «колоніст» сприймалися як синоніми
[132, с. 31].
Населення спочатку невеликих сіл Нейбров і
Нейдорф збільшувалося і згодом ці поселення
об’єдналися в одну велику колонію зі своєю
церквою, пастором і парафією. Перебуваючи у
слов’янському оточенні, повністю ізольовані від
своєї батьківщини, вони з часом повністю за-
були німецьку мову. Місце їхньої рідної мови
зайняла польська. Поселенці лише зберегли свої
прізвища, вірність лютерансько-євангелічній
вірі та готичний шрифт. Їх називали забузькими
голєндрами (Holendry – польською мовою гол-
ландці).
На початку ХІХ ст. із перенаселених сіл над
Бугом забузькі голєндри перебрались далі на схід.
На Волині вони заснували колонії Замостище,
Голєндри, Янів. У 1816 р. східніше Рожищ ними
була утворена колонія Олешковичі. У цьому ж
році у маєтку Леванідова Володимир-Волин-
ського повіту вихідцями із колоній Гродненської
губернії було засноване поселення Олексан-
дрівка. За контрактом від власника у безстрокове
користування колоністи отримали 166 дес. землі
з оплатою 60 коп. з моргу [2, с. 3]. Оселившись
у казенному маєтку с. Забужжя Володимир-
Волинського повіту, вихідці із бузьких голєн-
дрів у 1827 р. були зараховані до селянської
громади Забужанського староства і отримали
земельний наділ за люстрацією. Так з’явилося
поселення Забузькі Голєндри. У 1836 р. забузькі
голєндри змінили менонітів у Жозефіні. Із утво-
рених колоній згодом виділилися менші посе-
лення [8, с. 14]. Усі створені на Волині забузь-
кими голєндрами колонії перебували у тісному
зв’язку з «материнською» колонією Нейбров-
Нейдорф.
У фонді 58 «Волинська палата державного
майна» Державного архіву Житомирської обла-
сті збереглися відомості 50-х років ХІХ ст. про
ці поселення. Так забузькі колоністи посели-
лися біля р. Буг на казенних землях на низин-
ному місці, яке було розчищене від лісу та ча-
гарників їх власними руками. Згодом вони
заключили з генерал-майором Ланге контракт,
який передбачав передання їм в оренду ще 291
моргів землі при умові щорічної сплати 82 руб.
68 коп. сріблом.
Від розливів річки весною й іноді восени всі
поля переселенців заливалися водою, що часто
ставало причиною неврожаїв і навіть розорення.
Складений палатою іменний список колоні-
стів включав 99 чоловіків і 93 жінки. У госпо-
дарствах колоністів оброблялося 126 дес. орної і
сінокосної землі, в середньому 7–9 дес. на сім’ю.
Займалися поселенці головним чином рільниц-
твом, яке частково доповнювалося молочним
тваринництвом і ремеслами. Вони вирощували
ячмінь, жито, овес, просо, картоплю, квасолю.
Всього в колонії утримувалося 18 ко ней, 45
корів, 54 свині, 10 овець, дехто утримував кіз і
всі – домашню птицю. Як зазначалося в доку-
менті, крім сільського господарства колоністи
займалися „купечеством, токаркою, прачкою”.
Стан їх сімейств оцінювався як посередній [3].
Згідно «Інформації про іноземних поселенців
по 2-й мировій дільниці Володимир-Волин-
ського повіту за 1903 р.» в Олександрівці налі-
чувалося 49 дворів колоністів [4].
Забузькі голєндри стали однією із складових
німецької громади Волині, яка продовжувала
зростати в наступні десятиліття завдяки пересе-
ленню до краю прусських менонітів, колоністів
із Привісленських губерній Царства Польського
та Східної Пруссії, з Австрії, Галичини, Сілезії,
Швабії [2, дод. № 1]. Якщо на початку ХІХ ст.
німецька громада Волині налічувала дещо
більше тисячі осіб, то згідно першого всеросій-
ського перепису населення 1897 р. – 171 331
осіб, або 5,73 % [9, с. ІХ].
Але на відміну від німецьких колоністів,
бузькі голєндри зберігали на Волині свою оригі-
нальність, використовуючи польську мову в яко-
сті рідної. Проте в питаннях віри вони залиша-
лися єдиними з німцями.
169
Забузькі голєндри на Волині:
походження, господарство, культура
Абсолютна більшість колоністів вела госпо-
дарство власними силами. Значною перевагою
голєндрів перед українськими селянами було те,
що їх земля була зібрана в одному наділі побіля
садиби, а не складалася з окремих частин. Тому
місцева влада нерідко називала іноземних коло-
ністів «фермерами, які на своїй обгородженій ді-
лянці розпоряджаються досить незалежно від
сусідів» [14].
Якою була типова голєндрська і німецька ко-
лонія того часу дізнаємося із рапорту Шильдер-
Шульднера, чиновника із особливих доручень
при генерал-губернаторові Південно-західного
краю. «Колонії – це не поселення, де є початок і
кінець, це не в лінію побудовані хати, а окремі
садиби на відстані одна від іншої від 100 кроків
до 100 і більше сажнів, які суцільно тягнуться
від самого кордону до Полісся» [15]. Свої особ-
ливості мало й житло голєндрів. Це був будинок-
двір, будинок-комплекс. В одній витягнутій спо-
руді були зібрані функціонально різні частини:
житло, сіни, комори, хлів, тік для обмолоту
зерна, сіновал. Все необхідне для життя селя-
нина знаходилося в одній будівлі. Частини бу-
динку з’єднувалися внутрішніми проходами,
кожна з них мала окремий вихід у двір. У негоду,
холодні дні, які були несприятливими для ро-
боти на городі, на вулицю з такої будівлі вихо-
дити потреби не було.
На волинській землі завдяки наполегливій
праці голєндрам вдалося довести свої господар-
ства до взірцевого рівня. Для ознайомлення із
хутірським типом господарюванням колоністів
в губернію приїздили ходоки з різних регіонів
Російської імперії. Вони звертали увагу на те,
що «колоніст працює багато, з раннього ранку і
до пізньої ночі; він вміє зробити все, що потрібно
для сільського господарства і майже завжди сам
ремонтує будівлі, землеробські знаряддя праці,
упряж і рідко користується найманою працею»
[11, с. 5].
Основу господарської діяльності колоністів
складало рільництво. Попри це велика увага
зверталася на тваринництво, розведення корів,
коней, свинарство, що приносило господарям
прибутки. Продуктивність виробництва підви-
щувалася завдяки трьохпільній сівозміні. Після
збирання врожаю зернових на полі висівалася
конюшина. Вона використовувалася як для ви-
пасання худоби, так і в якості добрива при пе-
реорюванні ґрунту. На вагу золота цінувалася в
колоніях солома. Її не продавали, зрідка викори-
стовували для годівлі худоби, а практично всю
перетворювали в перегній.
Дуже ретельно для висаджування сільсько-
господарських культур готувався ґрунт. На вро-
жайність впливало й використання якісних зна-
рядь праці. Окрім необхідного інвентарю, возів,
упряжі, окремі родини голєндрів мали у своєму
господарстві й передову на той час техніку.
У колоніях були великі садки, удосталь кві-
тів, розчищені доріжки і взірцевий порядок. Такі
традиції господарювання й побуту, колоністи
принесли на Волинь з своєї батьківщини. Тут
вони їх дотримувалися й розвивали.
За короткий термін забузьким голєндрам
вдалося налагодити у Волинській губернії про-
дуктивне сільськогосподарське виробництво з
суміжними переробними галузями. Їхні госпо-
дарства, в яких оброблялося більше 5 десятин
землі, нагадували собою американську ферму й
відрізнялися від більшості селянських вищими
прибутками. На початку ХХ ст. господарства ко-
лоністів відносились переважно до категорії за-
можних, відносно високою була їх товарність.
Культура праці, краща агрономія, вміння раціо-
нально вести господарство, широке викори-
стання технічних досягнень, розвиненість се-
лянських ремесел забезпечували власникам
голєндрських господарств порівняно із місцевим
населенням вищий рівень життя.
Важливе місце в житті колоністів посідала
релігія. Для них вона складала основу само -
ідентифікації. Забузькі голєндри були прихиль-
никами євангелічно-аугзбурзької конфесії, спо-
відували лютеранство. У ХІХ ст. всі голєндрські
поселення перебували у безпосередньому зв’яз -
ку зі старою Нейбров-Нейдорфскою лютеран-
сько-аугзбурзькою парафією. Її головний храм
знаходився у Домачево Брест-Литовського
повіту Гродненської губернії. На великі свята
сюди приїздили мешканці багатьох сіл і хуторів.
У звичайні ж недільні дні служба проходила у
молитовних будинках, куди пастор приїздив із
Домачево лише 4 рази в рік. Якщо в колонії не
було храму, то колоністи збирались у когось
вдома, читали молитви, проповіді, співали пісні
[16, с. 53].
Від Домачево до Забузьких Голєндр Гущан-
ської волості Володимир-Волинського повіту
було близько 50 км. Звідти до Замостища по-
трібно було їхати ще кілометрів 30–40. Незва-
жаючи на відстань, мешканці всіх колоній знали
один одного, нерідко їздили в гості, вибирали
1’2013
170
Валентина Надольська
собі серед мешканців цих сіл наречених. Трива-
лий час дотримувались традиції укладання
шлюбу лише між єдиновірцями.
З релігійним життям громади тісно пов’язу-
валася діяльність конфірмаційних шкіл. У люте-
ран кожен віруючий повинен був вміти само-
стійно читати священні книги. Окрім цього,
відповідно до лютеранських принципів, підлітки
допускалися до обряду конфірмації тільки після
успішного складання спеціального екзамену на
вміння читати різноманітні релігійні тексти і
знати відповідні церковні догмати. Тому пере-
селенці на Волинь поряд з вирішенням еконо-
мічних, побутових проблем відразу дбали й про
відкриття в колоніях шкіл. Такі навчальні
заклади організовувалися за матеріальної під-
тримки громади і функціонували практично в
кожній колонії.
Живучи тривалий час в українському ото-
ченні бузькі голєндри навчилися розмовляти
українською мовою. Вдома вони розмовляли змі-
шаною українсько-білоруською мовою. Але чи-
тали, писали і молились Богу польською мо вою.
Книги релігійного змісту, які вони читали, були
написані польською мовою, але готичним шриф-
том. Ні до німців, ні до поляків, ні до українців
колоністи себе не відносили. Знали, що вони «го-
лєндри», але про те, що це означає, як і коли вони
з’явилися на Волині, не задумувались.
Частина голєндрів, чисельність родин яких
за час проживання на Волині значно зросла в
ре зультаті природного приросту (зазвичай їхні ро-
дини були багатодітними), і котрі відчули нестачу
землі, із зацікавленням сприйняли Столипінську
аграрну реформу. Попри низку пільг – без кош -
товний проїзд залізничною дорогою, звільнення
на декілька років від податків, відстрочка від при-
зову в армію та ін. – головною мотивацією пере-
їзду для них стала можливість отримання вели-
кого наділу землі. З 1911 по 1915 рік з Волині до
Сибіру (територія сучасної Іркутської області)
при було 36 переселенських сімей голєндрів
(Кунц, Гіньборг, Гільдебрант, Бендик та ін.) [13,
с. 32]. І сьогодні тут існує громада нащадків за-
бузьких голєндрів, вихідців з Волині.
У роки Першої світової війни колонії голєн-
дрів і німців зазнали повного розорення. Їх по-
воєнне повернення із внутрішніх губерній Росії
тривало декілька років. У зв’язку з війною і ре-
волюційними подіями, бідністю переселенців
останні групи реемігрантів прибували на Во-
линь ще в 1924–1925 роках. Процес відбудови
зруйнованих господарств проходив з багатьма
труднощами.
У міжвоєнний період у господарствах бузьких
голєндрів разом із землеробством розвивалася
відгодівля великої рогатої худоби, що пояснюва-
лося зниженням цін на продукти рільництва.
Продовжують розвиватися переробні галузі про-
мислового виробництва, ремесла, голєндри ак-
тивно залучаються до кооперативного руху.
У цей час голєндри почали більш активно до-
лучатися до життя місцевого українського насе-
лення. Молодь разом святкувала релігійні свята
Андрія і Катерини. Разом ставили п’єси «Назар
Стодоля», «Украдене щастя», «Мартин Боруля»
та ін. В колоніях діяли духові оркестри, послу-
хати які та потанцювати під музику яких сходи-
лася молодь з навколишніх сіл. Почали уклада-
тися змішані шлюби.
Старожили запам’ятали традиційні весільні
звичаї голєндрських колоністів. Коли молодий
їхав до молодої, то споряджав трьох вершників.
Вони були перепоясані різнокольоровими стріч-
ками, що розвівалися на вітрі. А як молоду при-
везуть, то для її зустрічі спеціально зводилася
брама, прикрашена ліхтарями [6].
Голєндрські колоністи запам’яталися їм як
акуратні, справедливі, богомольні люди.
Початок Другої світової війни, німецько-ра-
дянські договори 1939 р. стали вирішальними
для голєндрів і німців Волині. У «Конфидеци-
альном протоколе», який було підписано Моло-
товим і Ріббентропом одночасно з німецько-ра-
дянським договором про дружбу і кордони між
СРСР та Німеччиною 28 вересня 1939 р. зазна-
чалося: „Правительство СССР не будет создавать
никаких препятствий на пути имперских граж-
дан и других лиц германского происхождения,
проживающих на территориях, находящихся в
сфере его влияния, если они пожелают пересе-
литься в Германию или на территории, находя-
щиеся в германской сфере влияния” [7, с. 165].
Для нацистської Німеччини переселенська
акція мала на меті охоронити німецьку націо-
нальну меншість, розпорошену на сході Європи,
від денаціоналізації та зміцнити німецьку етно-
графічну територію. У зв’язку з цим в Німеччині
були надруковані різноманітні брошури, ли-
стівки та газети, в яких говорилося про історичне
коріння цих людей, про їх належність до великої
Німеччини, німецького народу. Звучав заклик:
«Повертайтеся додому, Батьківщина вас пам’ятає
і чекає!» Ця література розповсюджувалася і
171
Забузькі голєндри на Волині:
походження, господарство, культура
серед забузьких голєндрів. У січні 1940 року
вони були поставлені перед конкретним вибо-
ром: Росія чи Німеччина. Але Росія для них уже
не була країною, громадянами якої вони себе
вважали, – адже з 1921 року їх села знаходилися
на польській території. Самої ж Польщі, як зда-
валося в той момент, більше не існувало. А
німці обіцяли їм усілякі блага, акцентуючи увагу
на національних почуттях.
Більшість жителів колоній вирішило виїхати
в Німеччину. «До нас прийшла німецька і росій-
ська комісія, стали ми записуватися. Нам ска-
зали день – 25 січня 1940 року. Батько взяв коня,
воза. Все залишили – будинок, господарство – і
поїхали. Всім селом, 150 сімей, і поїхали», – зга-
дує мешканець Забузьких Голєндр Броніслав
Людвіг. Дітей і людей похилого віку відправляли
на нове місце проживання потягом, всі інші
їхали возами разом із своїми пожитками.
Відповідно до домовленостей у січні 1940 р.
більшість волинських голєндрів і німців була ре-
патрійована до Німеччини. До лютого 1940 р. із
західноукраїнських земель виїхало 20 113 госпо-
дарств німецьких колоністів. Загалом з території
Західної України і Західної Білорусії в цей час до
Німеччини переселилося 67 452 особи, у тому
числі 2 280 забузьких голєндрів [10, с. 53].
Як свідчать документи і спогади самих пере-
селенців, їхнє повернення до історичної бать-
ківщини було добровільним, добре організова-
ним і пройшло без ускладнень. Як Москва, так і
Берлін виявили активність та зацікавленість в
оперативному проведенні цієї операції.
У звітній доповіді першого секретаря обкому
КП(б)У про роботу Волинської обласної партій-
ної організації від 24 квітня 1940 р. наводилися
статистичні відомості щодо національного
складу населення Волинської області і виділя-
лися за кількістю мешканці української, поль-
ської, єврейської, чеської та російської націо-
нальностей [1, с. 48]. Наведені дані свідчили
практично про зникнення з історичної карти
краю значної групи волинського населення –
німців-колоністів, які ще донедавна посідали за
своєю чисельністю четверте місце після україн-
ців, поляків та євреїв.
Деякі сім’ї забузьких голєндрів вирішили за-
лишитися на Волині. Але це рішення виявилося
для них фатальним. Як «осіб німецької націо-
нальності» їх депортували на схід у табори.
Таким чином, ще одна група голєндрів опини-
лася в Сибірі, але вже не по своїй волі.
Тим же, хто «згадав» про своє німецьке по-
ходження, були видані документи, що засвід-
чили їх приналежність до нових громадян III
Рейху. Залишивши Волинь, ці люди приїхали
спочатку в Лодзь, згодом у переселенський табір
в Ерлангені (недалеко від Нюрнбергу), де вони
пробули з квітня по вересень 1940 року. Згодом
вони були направлені у польські етнічні землі
(Генеральне губернаторство, регіон так званого
„Вартегау”, що навколо Познані), де створюва-
лися воєнізовані німецькі землеробські посе-
лення вздовж автострад стратегічного призна-
чення. Усім дали будинки, відібрані в колишніх
польських господарів, худобу, птицю і зобов’я -
зали постачати німецьку армію сільськогоспо-
дарськими продуктами.
Переселенці автоматично діставали німецьке
громадянство, яке давало певні переваги. Це
були різні привілеї, які давалися німцям в Гене-
рал-губернаторстві, тобто краще харчування,
вища платня, вищі посади порівняно із особами
не німецького походження. На них поширювався
обов’язок військової служби і приналежності до
німецьких організацій, виховання дітей у ні-
мецьких школах в німецькому дусі [12, с. 169].
Так вони жили до весни 1944 р., до наступу Чер-
воної армії, коли німці почали терміново зали-
шати ці землі. Поїхали й голєндри. Частина з
них осіла під Берліном, частина поїхала далі на
захід Німеччини, де вони живуть і сьогодні.
І хоча в повоєнний період на території Во-
линської області вже не існувало компактних го-
лєндрських поселень, однак тут дисперсно про-
довжували проживати забужанські голєндри. На
теренах краю залишилася незначна частина пе-
реселенців, які уклали змішані шлюби.
З проголошенням Україною незалежності
контакти колишніх голєндрських поселенців та
їх нащадків з мешканцями Волині відновилися.
Ще й сьогодні мешканців колишніх голєн-
дрських колоній продовжують називати голян-
дерами. Упродовж останнього десятиріччя ко-
лишні волиняни приїздять в область, де мають
можливість відвідати населені пункти в яких на-
родились і де поховані їх батьки та рідні.
Таким чином, майже півтора століття на
теренах Волині поряд з українськими селами
розвивалися колонії, заселені своєрідною етніч -
ною групою – забузькими голєндрами. Пересе-
ленцями були привнесені у край традиційні
форми господарювання, культурного життя,
побуту.
1’2013
172
Валентина Надольська
Валентина Надольская
Колонии забужзских голендров на Волыни
В статье освещается жизнедеятельность на территории Волыни этнической группы бужзских
голендров со времени появления первых колоний (начало ХІХ в.) до переселения их в Германию в 1940 г.
Рассматриваются вопросы происхождения группы забужзских голендров, переселившихся в начале ХІХ в. на
территорию Волынской губернии. Раскрываются особенности их самоидентификации, хозяйственной
деятельности, традиционно-бытовой культуры.
Ключевые слова: забужзские голендры, колония, Волынь, лютеранство.
Valentina Nadolska
The colonies of Zabuzskih golendrov on Volyn: ancestry, household, culture
The article highlights the vital activity in the territory of Volyn the ethnic group of buzskih golendrov from the time
of appearance the first colonies (the beginning of the 19 th century) to the relocation to Germany in 1940. The ques-
tions of the origin of zabuzskih golendrov who moved to the beginning of the nineteenth century in the territory of
Volyn province are considered. The peculiarities of their identities, economic activity, traditional and consumer cul-
ture are revealed.
Key words: Zabuzski golendrv, colony, Volyn, Lutheran.
1. Волинь Радянська (1936–1964 рр.). Зб. док.
і матеріалів. – Львів, 1971. – Ч. ІІІ. – 242 c.
2. Воронин А. Об иностранных поселенцах в
Юго-Западном крае / А. Воронин. – [б. м.], [б. г.]. –
32 c.
3. Державний архів Житомирської області,
ф. 58, оп. 1, спр. 1050, арк. 2–5.
4. Державний архів Житомирської області,
ф.70, оп.1, спр. 856, арк. 17.
5. Забелин А. Военно-статистическое обозре-
ние Волынской губернии. Ч. І / А. Забелин. – К.,
1887. – 368 c.
6. Зубчук К. У селі, де колись хазяйнували гол-
ландці / К. Зубчук // Волинь. – 2001. – 22 листо-
пада.
7. Канун и начало войны. Документы и мате-
риалы / Сост. Л. А. Киршнер. – Л., 1991. – 348 с.
8. Кун В. Происхождение волынских немцев /
В. Кун // Родина Волынь. Статьи и воспоминания
о жизни и деятельности немцев на территории сов-
ременных Житомирской, Ровенской и Волынской
областей Украины / Сост. Н. А. Арндт, Г. П. Мо-
крицкий. – Визентхайд ; Житомир : Изд-во «Во-
лынь», 1998. – С. 12–19.
9. Первая всеобщая перепись населения Рос-
сийской империи, 1897 г. VІІІ. Волынская губер-
ния. – СПб., 1904. – 282 c.
10. Перковский А. Л. Источники по националь-
ному составу населения Украины в 1939–1944 гг.:
Людские потери в Великой Отечественной войне /
А. Л. Перковский. – СПб., 1995. – 268 с.
11. Поездка ходоков от крестьян Подольской
губернии в Волынскую губернию для ознаком -
ления с хуторским хозяйством. – СПб., 1907. –
14 c.
12. Сергійчук В. Становище і доля українців у
Генеральному губернаторстві (без Галичини) в
роки німецької окупації / В. Сергійчук // Україна-
Польща: важкі питання. Т. 4. Матеріали ІV між на-
родного семінару істориків „Українсько-польські
відносини під час Другої світової війни”. Вар-
шава, 8–10 жовтня 1998 р. – Варшава, 1999. –
С. 167–182.
13. Соловьева О. Бужские голендры / О. Соло -
вьева // Отечественные записки. – 2005. – № 6. –
С. 30–37.
14. Центральний державний історичний архів
України (м. Київ), ф. 442, оп. 618, спр. 58, арк. 5.
15. Центральний державний історичний архів
України (м. Київ), ф. 442, оп. 693, спр. 349, арк. 18.
16. Helmut Holz. Die Bughaulander: Erste Protes-
tanten Ost-polens / Holz Helmut // Wolhynische
Hefte. – Schwabach ; Wiesent-heid. – 1990. – № 6. –
S. 52–55.
Джерела та література
|