Історія козацько-старшинського роду Бороховичів

У статті розповідається про старшинський рід гадяцького полковника Михайла Бороховича. В статье рассказывается о старшинском роде гадячского полковника Михаила Бороховича. Данная работа является актуальной, поскольку период слома XVII – XVIII вв. в истории Гадячского полка еще слабо исследован и...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Veröffentlicht in:	Краєзнавство
Datum:	2013
1. Verfasser:	Баранець, П.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут історії України НАН України 2013
Schlagworte:	До 350-річчя набуття Гадячем статусу гетьманського міста
Online Zugang:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/166876
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Історія козацько-старшинського роду Бороховичів / П. Баранець // Краєзнавство. — 2013. — № 2. — С. 56-60. — Бібліогр.: 7 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-166876
record_format	dspace
spelling	Баранець, П. 2020-03-08T13:37:39Z 2020-03-08T13:37:39Z 2013 Історія козацько-старшинського роду Бороховичів / П. Баранець // Краєзнавство. — 2013. — № 2. — С. 56-60. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. 2222-5250 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/166876 94(477.53):929.522 У статті розповідається про старшинський рід гадяцького полковника Михайла Бороховича. В статье рассказывается о старшинском роде гадячского полковника Михаила Бороховича. Данная работа является актуальной, поскольку период слома XVII – XVIII вв. в истории Гадячского полка еще слабо исследован и требует изучения. The article is about the Cossack family of the Gadyach Colonel Michael Borohovych. This work is relevant because during XVII - XVIII centuries the history of the regiment Gadyackiy is still poorly investigated and needs further study. uk Інститут історії України НАН України Краєзнавство До 350-річчя набуття Гадячем статусу гетьманського міста Історія козацько-старшинського роду Бороховичів История казацко-старшинского рода Бороховичи The history of the Cossack family Borohovych Article published earlier
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
title	Історія козацько-старшинського роду Бороховичів
spellingShingle	Історія козацько-старшинського роду Бороховичів Баранець, П. До 350-річчя набуття Гадячем статусу гетьманського міста
title_short	Історія козацько-старшинського роду Бороховичів
title_full	Історія козацько-старшинського роду Бороховичів
title_fullStr	Історія козацько-старшинського роду Бороховичів
title_full_unstemmed	Історія козацько-старшинського роду Бороховичів
title_sort	історія козацько-старшинського роду бороховичів
author	Баранець, П.
author_facet	Баранець, П.
topic	До 350-річчя набуття Гадячем статусу гетьманського міста
topic_facet	До 350-річчя набуття Гадячем статусу гетьманського міста
publishDate	2013
language	Ukrainian
container_title	Краєзнавство
publisher	Інститут історії України НАН України
format	Article
title_alt	История казацко-старшинского рода Бороховичи The history of the Cossack family Borohovych
description	У статті розповідається про старшинський рід гадяцького полковника Михайла Бороховича. В статье рассказывается о старшинском роде гадячского полковника Михаила Бороховича. Данная работа является актуальной, поскольку период слома XVII – XVIII вв. в истории Гадячского полка еще слабо исследован и требует изучения. The article is about the Cossack family of the Gadyach Colonel Michael Borohovych. This work is relevant because during XVII - XVIII centuries the history of the regiment Gadyackiy is still poorly investigated and needs further study.
issn	2222-5250
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/166876
citation_txt	Історія козацько-старшинського роду Бороховичів / П. Баранець // Краєзнавство. — 2013. — № 2. — С. 56-60. — Бібліогр.: 7 назв. — укр.
work_keys_str_mv	AT baranecʹp ístoríâkozacʹkostaršinsʹkogoroduborohovičív AT baranecʹp istoriâkazackostaršinskogorodaborohoviči AT baranecʹp thehistoryofthecossackfamilyborohovych
first_indexed	2025-11-27T02:33:39Z
last_indexed	2025-11-27T02:33:39Z
_version_	1850794642184863744
fulltext	В українській історичній регіоналістиці вже давно назріла потреба створення окре- мих істо рій полків Гетьманщини. На жаль ця робота, започаткована на початку ХХ ст. Олександром Лазаревським та Вадимом Мод- золевським, нині лише набуває свого розмаху. Дослідження історії цього козацького роду у новітній час було започатковано спільними археологічними експедиціями Полтавського краєзнавчого музею та Полтавського національ - ного педагогічного університету ім. В. Г. Коро - ленка. Очолювані Оксаною Коваленко та Ро- маном Луговим дослідження у 2009-2010 рр. виявили фамільну усипальницю Бороховичів, що знаходилася в зруйнованій радянською владою Успенській церкві с. Лютенька Га- дяцького району [2]. Найяскравішим представником роду був Михайло Борохович, який очолював Гадяць- кий полк у 1687-1704 рр. Він зміг накопичити великі статки, які успадкували його дружина та діти. Цей рід відзначився і своєю мецена- тською діяльністю, зокрема Михайло Борохо- вич був ктитором релігійної громади, а ще за його кошт збудовано величну церкву на честь Успіння Пресвятої Богородиці в якій і знайшов останній притулок [6]. Хоча рід бере свій початок від Андрія Бо- роховича, найдавнішу згадку про старшин- ського ді яча з таким прізвищем ми знаходимо в народній думі під назвою “Хмельницький та Барабаш”, де згадується багато сподвиж- ників Богдана Хмельницького, а дія відбува- ється на самому початку Визвольної війни (1648-1657 років). “...Кров їх лядську у полі з жовтим піском мішайте, Віри своєї християнської у поругу вічні часи не подайте!» Коли б ти добре дбав, Кума мого Хмельницького живцем узяв, Ляхам, мостивим панам, до рук подав, – Ще б нас могли ляхи, мостивії пани, за білозорів почитати». От тогді-то Хмельницький як сії слова зачував, Так на кума свого Барабаша велике пересердіє мав, Сам на доброго коня сідав, Слугу свого повіреного з собою забирав, От тогді-то припало йому з правої руки Чотири полковники: Первий полковниче – Максиме Ольшанський, А другий полковниче – Мартине Полтавський, Третій полковниче – Іване Богуне, А четвертий – Матвій Бороховичу. От тогді-то вони на славну Україну прибували, Кролевські листи читали, Козакам козацькі порядки давали. Тогді-то у святий день, у божественний, у вовторник УДК: 94(477.53):929.522 Петро Баранець (м. Полтава) Історія козацько-старшинського роду Бороховичів У статті розповідається про старшинський рід гадяцького полковника Михайла Бороховича. Ключові слова: історична регіоналістика, археологічна експедиція, заповіт, гадяцький полковник, ктитор, обозний, сотник, народні думи. 56 Історія козацько-старшинського роду Бороховичів Хмельницький козаків до сходу сонця пробуждає І стиха словами промовляє: «Ей, козаки, діти, друзі, молодці! Прошу я вас, добре дбайте, Од сна уставайте, Руський оченаш читайте, На лядські табори наїжджайте, Лядські табори на три часті розбивайте, Ляхів, мостивих панів, упень рубайте...” Покищо ми не можемо сказати чи мав якесь відношення згадуваний у народній думі Ма- твій Борохович до роду Михайла Бороховича, але й не виключаємо такої можливості. Власне одні з перших згадок про рід Бороховичів стосуються батька Михайла Бо- роховича – Андрія. В свій час Вадим Модза- левський згадував Андрія Бороховича у своїй праці [4]. Проте, це лише згадки. Відомо лише, що Андрій Борохович також як і його син був гадяцьким обозним. Михайла Бороховича на посаду гадяцького полковника призначив Іван Самойлович 1687 р., проте, того ж року сам втратив гетьманську булаву, але ці зміни на нового гадяцького пол- ковника не вплинули, адже Іван Мазепа зав- жди прихильно ставився до здібних старшин- ських вождів [1, С. 340]. Сам Михайло Борохович плідно дбав про збільшення своїх земель та власної казни. Це йому вдавалося завдяки вірній службі геть- ману та умілому використанню свого статусу. Відомо, що його часто обдаровували, як геть- ман, так і государ російський. Михайло Бо- рохович, одного разу, навіть був послом до Москви, куди він доправляв військовополо- нених, де отримав винагороду від царя. Отри- мував він винагороди і за походи до Криму та на Азов. Варто також зазначити, що на період полковництва Михайла Бороховича Гадяць- кий полк становив досить велику адміністра- тивну одиницю, тож вимагав ведення ба- гатьох заходів для подолання наслідків Руїни, захисту від зовнішньої загрози та налагод- ження господарства [5], [7]. Резиденція Михайла Бороховича знаходи- лася в сотенному містечку Лютенька. Перене- сення резиденції до Лютеньки імовірно було здійснене не лише тому, що містечко належало полковнику, а він був лютенським сотником, а й тому, що Гадяч ще з часів визвольної війни Богдана Хмельницького завжди належав геть- манському домену. Полковник фактично не міг керувати полковим центром. Відкритим залишається і питання про іншу посаду, яку паралельно займав Михайло Бо- рохович. Ми зустрічаємо, що 1687 року він, крім посади полковника, на яку його призна- чено, займає і посаду лютенського сотника. Але чи був він сотником до цього року свід- чень немає [4]. Взагалі Михайло Борохович був діячем, що виконував покладені на нього обов’язки у складний для Гетьманщини час. Йому вдалося подолати наслідки Руїни на території гадяць- кого полку, і це в час, коли йшла війна із Крим- ським ханством та Османською імперією, коли Гетьманщину охоплювали селянські по- встання Петрика та Палія. Найбільш достовірні дані про родину Бо- роховича довідуємося із заповіту його вдови, який був написаний в 1724 році [3]. У цьому заповіті вказано, що у сім’ї пол- ковника було багато дітей. Деякі з них по- мерли ще за життя Михайла Бороховича, їхніх імен полковниця, нажаль, не згадує. Інші, Ма- ксим, Федір, Іван, Феодосія і Марія, залиши- лися живі і після смерті батька. Згідно до заповіту, рід Бороховичів був досить заможним. Деякі маєтності дісталися Бороховичам в спадок, а інші були отримані “своими трудами” [3]. Сотенне містечко Лютенька з присілками, містечко Борки з при- сілком Загрунівкою, с. Будища з двома присіл- ками, с. Тарасівка – були закріплені за Боро- ховичами царською грамотою. Ця грамота була схована у вівтарі Успенської церкви в Лю- теньці, але пізніше викрадена звідти коли Пол- тава знаходилась в облозі шведами. Олена Бо- рохович із доньками була тоді в Полтаві. Михайло Борохович залишив по собі досить значні грошові збереження: “Денегъ мы не дълили ни межъ сыновьями, ни межъ доче- рями, потому что тъ деньги были у насъ спря- таны въ погребі, въ дворі лютенскомъ. А было тъхь денегъ въ одномъ суденці пять тысячей и чотириста червоныхъ золотыхъ; другое су- денце насыпано было талярами битыми, въ 57 якое вмъща ется четыре гарнца меду; третье суденце насыпано было копъйками сребрними старыми въ якомъ вмъщается меду семь или и больше гарнцовъ, того не упомню, только то знаю, что два человъка тое судно едва понести могли. Кромъ того два суденца насыпаны были разными деньгами: талярами, левами, полталярками, чвертками. А когда мужъ мой отъежалъ послъдний разъ въ походъ, въ Польшу, то приказалъ мнъ (и тую заповъдь клятвою – анаема утвердилъ), что если бы тамъ имълъ судомъ божимъ преставиться; то я должна била тъ денъги раздълить поровну межъ сыновьями и дочерями, говоря, что “одной pуки равные пальцы”. А одну та кую часть должна была я оставить себъ и на моли- тву; за душу мужа...” [3]. Що стосується його дружини, то вона всіма силами намагалася виконати посмертну волю свого чоловіка, і розділити нажиті чоловіком багатства порівну між їхніми дітьми. Але син її Федір у боротьбі за полковницький пернач умовив матір дати йому із неподіленого тоді ще скарбу “тысячу червоныхъ и четырета та- леров битыхъ” [3]. Гадяцького полковництва Федір добитися від Мазепи так і не зміг, а гроші всі витратив, не повернувши матері й копійки. Аналізуючи заповіт полковниці можна припустити, що її син Федір за пернач гадяцького полковництва взагалі не змагався, адже крім заповіту Олени Борохович інших згадок про це немає, а хотів лише обманути матір. У заповіті згадується, що поїхавши до Мазепи, Федір випросив у нього універсал на маєтності матері – на село Борки із Загрунів- кою, та на Червону Луку. Невдовзі Олену Борохович спіткало нове лихо, шведські війська увійшли на Полтав- щину і вона з дітьми (очевидно з доньками) відправилась до Полтави і знаходились там до самої Полтавської битви, в облозі. А син Федір, знаходився тоді при гетьмані Скоро- падському. Навесні шведи вийшли із Лю- теньки, а Федір із своїм сином Романом, від- правились до сотенного містечка і забрав із сховища в батьківському маєтку весь той скарб, який мати мала порівну поділити між своїми дітьми. Про це Олена Борохович і не не знала б якби він, не зжалівшись на її ста- рість, не повернув їй тисячу п’ятсот золотих червінців [3]. По смерті Федора його дружина Тетяна по- казувала Олені Борохович скриню із мілкою срібною монетою і пропонувала забрати ті гроші, але мати покійного відмовилася їх взяти, так як вважала, що решту грошей (зо- лотих червінців) невістка приховала від неї. А потім і Тетяна не поспішала віддавати свекрусі вкрадені гроші. Невдовзі вона одружилася із бригадиром слобідських полків Федором Оси- повим і висватала свого сина Романа за дочку генерального писаря Семена Савича, а по тому померла. Роман же потрапив під вплив свого тестя і пішов таким же неправедним шляхом як і його батьки. Після смерті геть- мана Івана Скоропадського, Роман поїхав із те- стем до Москви і, без відому Олени Борохо- вич, після чолобитної Семена Савича, виправив монаршу грамоту на села Тарасівку, Борки із Загрунівкою, а також на половину со- тенного містечка Лютенька. Цієї зміни онук не оголосив ні Олені Борохович, ні своєму брату Максиму [3]. Після смерті Романа Бороховича, його дру- жина Марія Савичівна показала Олені лише список до тої грамоти. Далі, бездітна вдова Ро- мана, заволоділа майже всім майном, що ко- лись належало Бороховичам. У своєму заповіті Олена описує майно та статки, які їм належали і стверджує, що мало було таких полковників, які могли б зрівняти своє господарство із господарством її покій- ного чоловіка. Вдова полковника пише в заповіті як їй жаль, що, кровною працею, заслужені маєтності розтрачає Романова, без- дітна, дружина разом зі свої братом Федором Савичем. Олена намагалася її зупинити, не дозволити далі розтрачати маєтності і захо- тіла їх повернути назад, але Марія Савичівна нічого їй не повернула, натомість двічі наказувала своїм людям напасти на полков- ницю. Коли померла Олена Борохович точно не ві- домо, знаємо лише, що заповіт був написаний нею 1724 року. Імовірно, наприкінці життя вона тяжко хворіла, про що свідчать антропо- логічні дослідження її останків, тому і вирі- шила скласти заповіт. Ми можемо припустити, що дружина Михайла Бороховича, на той час покійного гадяцького полковника, померла того ж 1724 року, оскільки, імовірно скла- даючи заповіт уже була хворою, а її поважний 2’2013Петро Баранець 58 вік тільки сприяв погіршенню стану здоров’я (близь ко п’ятдесяти років). Спосіб її життя, очевидно, був досить неспокійним і пов’яза- ним із постійною нервовою напругою, адже Олена весь час після смерті чоловіка тільки те й робила, що боролася за чесний поділ його спадщини між їхніми дітьми, що їй не завжди вдавалося. Після смерті полковниці та частина Лю - теньки, яка належала їй, була відписана “на Ея Величество”, як виморочна. Інша частина ді- сталася останньому її племіннику – Івану Іва- новичу Косагову, який був лейте нантом Семе- нівського полку. Маєтки, що належали внуку Михайла Бороховича – Роману, перейшли до власності майора Юрія Федоровича Єропкіна. Незаселені володіння відійшли до родів Ро- щаковських, Бугаєвських та Левенців, із яких перші два були зятями старого полковника, а Левенець був одружений на сестрі Романа Федоровича Бороховича [4]. Старшим сином Михайла Бороховича був Максим. Він йшов слідами діда та батька і обіймав посаду га- дяцького полкового обозного до 1720 року. Але далі цієї посади Максим Борохович дійти не зміг, і на цьому його просування по кар’єр- них сходах закінчилося. Ще будучи живим, Михайло Борохович відділив від своїх маєт- ностей с. Будище з двома присілками на ко- ристь Максима. Універсалом від 15 жовтня 1709 року Максим Борохович отримав під- твердження на володіння селами Будище, Троянівка та Хлопчівка. Точна дата смерті Ма- ксима Бороховича невідома. У В. Модзолевсь- кого ми знаходимо дату 1720 рік, після запису про те, що М. Борохович займав посаду пол- кового обозного. Імовірно, саме 1720 рік і є роком його смерті. Максим Борохович був одружений із Тетяною Косаговою, якій, ста- ном на 1730 рік, належало сім дворів у с. Та- расівка, десять дворів у с. Хлопчівка та шіст- десят дворів у с. Будище. Про дітей Максима та Тетяни Бороховичів нічого невідомо [3]. Іншим сином Михайла Бороховича був Федір. Як уже згадано вище, він не відзна- чився за життя нічим крім того, що обманю- вав матір, незаконно привласнив собі більшу частину батькової спадщини та розтратив ма- єтності, які Михайло Борохович отримав за час своєї старшинської служби. Питання чи вів Федір Борохович боротьбу за гадяцьке пол- ковництво досі не є закритим. Його мати Олена Борохович у своєму заповіті пише, що він випросив у неї кошти із батьківського спадку на боротьбу за полковницький пернач. Бажаної посади Ф. Борохович так і не добився. Натомість він розграбував материну частину батьківського спадку, коли шведські війська покинули Лютеньку. Федір також перебував при гетьмані Івані Скоропадському під час Полтавської битви. Федір Борохович помер 1709 року. Його дружина Тетяна вдруге вийшла заміж за Федора Осипова, бригадира російських Слобідських полків. А спадок Федора Ми- хайловича Бороховича перейшов до його сина Романа. Він служив у війську впродовж 1709-1718 років, зміг дослужитися до посади полкового бунчужного. Гетьманським уні- версалом від 9 травня 1709 року за ним підтверджено маєтності в с. Красна Лука, с. Борки з присілком Загрунівкою і с. Тара- сівку Зіньківської сотні. Пізніше в 1717 році отримав універсал на маєтності с. Лютенька. Усі володіння Романа Федоровича Борохо- вича були закріплені за ним царською грамо- тою від 7 липня 1718 року. Після 1718 року згадки про Романа Бороховича відсутні. Ві- домо лише, що на момент написання заповіту Оленою Борохович, а це 1724 рік, її онука вже не було серед живих. Відомо також, що помер він бездітним, а одружений був на Марії Се- менівні Савич – дочці генерального писаря. Вдруге вона вийшла заміж у 1724 році за Юрія Федоровича Єропкіна, відставного май- ора, якому в 1730 році належали майже всі маєтності, що колись були здобуті Михайлом Бороховичем [3], [4]. Наймолодшим сином Михайла Андрій- овича Бороховича був Іван. Очевидно він також був військовим, адже після смерті батька Іван Мазепа за добру службу видав йому універсал на с. Красну Луку. Більше ві- домостей про цього сина Михайла Бороховича невідомо. Мати у своєму заповіті зазначає, що після смерті Івана у 1709 році с. Красна Лука перейшло у її володіння. Виходячи із заповіту Олени Борохович нам відомо про двох доньок Михайла Бороховича: Феодосію та Марію. Вони обоє були заміжні та мали дітей. Старша донька Феодосія була одру- жена із Павлом Миколайовичем Рощаківським Історія козацько-старшинського роду Бороховичів 59 Петр Баранец История казацко-старшинского рода Бороховичи В статье рассказывается о старшинском роде гадячского полковника Михаила Бороховича. Данная работа является актуальной, поскольку период слома XVII – XVIII вв. в истории Гадячского полка еще слабо исследован и требует изучения. Ключевые слова: историческая регионалистика, археологическая экспедиция, завещание, гадячский полковник, ктитор, обозный, сотник, народные думы. Petro Baranets The history of the Cossack family Borohovych The article is about the Cossack family of the Gadyach Colonel Michael Borohovych. This work is relevant be- cause during XVII - XVIII centuries the history of the regiment Gadyackiy is still poorly investigated and needs furt- her study. Key words: historical regionaism, archeological expedition, testament, Hadiach Colonel, churchwarden, obozny, centurion, folk ballads. 1.Величко С. Літопис / [Переклад з книжної укр. мови Валерія Олександровича Шевчука] – К.: «Дніпро», 1991. – Т.2. – 642 с. 2. Коваленко О. В., Луговий Р. С. Звіт про охо- ронні археологічні дослідження на місці Свято- Успенської церкви в с. Лютенька Гадяцького рай- ону Полтавської області у 2009 році. Машинопис. — Полтава, 2009 // Науковий архів Полтавського краєзнавчого музею. – Ф.: 4: ІДС. – 234 арк. 3. Лазаревский А. Борохович Михайло, Га- дяць кий полковник. 1687–1704 гг. / Александр Лаза ревський // Киевская старовина. – 1890. – № 3. – С. 547–551. 4. Модзалевский В. Л. Малороссийский родо- словник / Вадим Львович Модзалевский. – К.: Типография т-ва Г. Л. Фронцкевича и Ко, 1908. – Т. 2. – С. 84. 5. Літопис гадяцького полковника Григорія Грабянки. – К.: Т-во “Знання” України, 1992. – 192 с. 6. Павленко B. Свято-Успенська церква в с. Лютенька Гадяцького району // Валерій Пав- ленко / Полтавський краєзнавчий музей: Збір- ник наукових статей. Маловідомі сторінки істо- рії, музеєзнавство, охорона пам’яток. – Полтава: «Дивосвіт», 2006. – С. 95–119. 7. Сушинський Б. І. Михайло Борохович // Козацькі вожді України. Історія України в обра- зах її вождів та полководців ХV–ХІХ ст. Істо- ричне есе у 2-х томах / Богдан Сушинський. – Одеса: «ЯВФ», 2006. – Т.ІІ. — С. 355–356. Джерела та література Петро Баранець 2’2013 (помер до 1711 року), якому ще за життя Михайла Бороховича було передане с. Лисівка Лютенської сотні. Інша дочка Марія, була одру- жена з Семеном Леонтієвичем Бугаєвським, що пізніше став Опішнянським сотником [3]. Козацький рід Бороховичів проіснував чо- тири покоління, однак і цього часу вистачило, щоб залишити по собі вагомий історичний від- биток. Насамкінець, характеризуючи родину пана полковника не можна оминути увагою його дружину – Олену. Вона, залишаючись вірною Михайлу, навіть після його загибелі, не лише зберегла про нього добру пам'ять, але й від- стоювала волю чоловіка, за якою його спадок мав бути порівну поділений між дітьми та дру- жиною. 60

Історія козацько-старшинського роду Бороховичів

Institution

Ähnliche Einträge