Стародубщина як один з провідних духовних центрів старообрядців у другій половині ХVІІІ – на початку ХХ століття
У статті досліджено основні віхи історії одного з провідних духовних центрів старообрядців у другій половині ХVІІІ – на початку ХХ століття – Стародубщини. Встановлено, що в 50–70-х роках ХVІІІ ст. тут виникла низка старообрядських монастирів, а з 1788 р. російський уряд запровадив єдиновірство т...
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Краєзнавство |
|---|---|
| Datum: | 2013 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainisch |
| Veröffentlicht: |
Інститут історії України НАН України
2013
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/166885 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Стародубщина як один з провідних духовних центрів старообрядців у другій половині ХVІІІ – на початку ХХ століття / С. Таранець // Краєзнавство. — 2013. — № 2. — С. 133-138. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859828624116416512 |
|---|---|
| author | Таранець, С. |
| author_facet | Таранець, С. |
| citation_txt | Стародубщина як один з провідних духовних центрів старообрядців у другій половині ХVІІІ – на початку ХХ століття / С. Таранець // Краєзнавство. — 2013. — № 2. — С. 133-138. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Краєзнавство |
| description | У статті досліджено основні віхи історії одного з провідних духовних центрів старообрядців
у другій половині ХVІІІ – на початку ХХ століття – Стародубщини. Встановлено, що в 50–70-х
роках ХVІІІ ст. тут виникла низка старообрядських монастирів, а з 1788 р. російський уряд
запровадив єдиновірство та ліквідував більшість монастирів, скитів і пустинь.
В статье исследовано основные этапы истории одного из ведущих духовных центров старообрядцев
второй половины ХVІІІ – начала ХХ в. – Стародубья. Установлено, что в 50–70-е годы ХVІІІ в. здесь возник
ряд старообрядческих монастырей, а с 1788 г. российское правительство ввело в регионе единоверие, таким
образом, ликвидировало большинство монастырей, скитов и пустынь.
The article examines main periods of history of Starodubshchyna at the late 18th and the beginning of the 20th centuries.
It’s investigated that some of Old Believers cloisters were found there at the 1750s –1770s. Starting from the
1788th, in Starodubshchyna the Common Faith had been established by the Russian government and most of cloisters,
skits and hermitages were abolished as a result.
|
| first_indexed | 2025-12-07T15:31:14Z |
| format | Article |
| fulltext |
Церковно-історичне
краєзнавство:
витоки та сучасний
дискурс
132
Одним з провідних всеросійських центрів по-
півщини, котрий існував у Чернігівській губернії,
була Стародубщина. Його заснували в 60-х роках
ХVІІ ст., найімовірніше, вихідці з Москви. Авто-
ритет цього центру зростав після вигнання ста-
рообрядців з Вєтки, яке збільшило їхню чисель-
ність у десять разів, а кількість слобод виросла
до 16 поселень. У другій половині ХVІІІ ст. Ста-
родубщина стає впливовим центром старообряд-
ства. У часи Катерини ІІ чільне місце посідають
посади Злинка, Климів, Зибка та Воронок.
У роботі досліджуються основні віхи історії
старообрядської Стародубщини, як одного з
провідних духовних центрів старовірів у другій
половині ХVІІІ – на початку ХХ століття. Автор
намагатиметься довести, що в 50–70-х роках
ХVІІІ ст. тут виникла низка старообрядських
монастирів, серед яких деякі набули всеросій-
ського значення, вкаже на причини конфлікту з
московськими старообрядцями, що призвели до
розриву відносин та падіння Стародубщини, а
також розгляне політику російського уряду сто-
совно запровадження єдиновірства.
У 1735 р. після першого вєтківського вигна-
ння за дві версти від стародубської слободи
Клинці був заснований Пустинно-Нікольський
чоловічий монастир, який, утім, був у занепаді
і не мав поваги в навколишніх жителів, оскіль -
ки належав до єпіфанієвої згоди [1, с. 148].
Влада його ліквідувала в 50-х роках ХІХ ст.
Після розгрому Вєтки в 1764 р. на Стародуб-
щину переселився Іларіон, який носив прізвисько
«Коров’ячі Ніжки». Він зі своїми прибічниками
(Никифором Ларіоновичем та Павлом Григоро-
вичем) звинувачував стародубських старооб-
рядців у тому, що ті підтримували торгівельні
та інші зв’язки з православними. Іларіон зазна-
чав, що «в стародубських слободах пропала віра
і спастися неможливо, бо слобожани живуть
близько до єретиків, хохлів та великоросів, з
якими неодмінно всі змішувалися та сполуча-
лися» [1, с. 304]. Через протиріччя, які виникли
1775 р., Іларіон зі своїми прибічниками пересе-
лився на околиці містечка Чорнобиля (Київська
губернія). Його послідовники заснували низку
поселень, проте духовному лідеру не довелося
там довго жити. Невдовзі він переселився в по-
низзя Дунаю, а звідти на Буковину – у знаме-
ниту згодом Білу Криницю.
У 1764 р. на Стародубщину з братією втік на-
стоятель Вєтківського Покровського монастиря
ієромонах Михайло (Калмик). Він клопотався
перед слобожанами за спасіння давньо право -
славної Покровської церкви. За рішенням Кли-
мівського собору старообрядський бургомістр
О. В. Хрущев звернувся до генерала Маслова з
проханням дозволити перевести старообрядську
святиню в межі Стародубщини. Дозвіл був отри-
маний. З появою церкви в регіоні з’явилися ченці,
що втекли з Вєтки. Їм дозволили селитися на-
вколо Покровської церкви, яка була поставлена в
лісі між Климівською та Митьківкою слободами.
19 грудня 1765 р. ієромонах Михайло (Кал-
мик) разом зі священиками Петром, Григорієм,
Іоакимом з Вєтки, Олексієм з Митьківки, Ники-
фором з Воронка, Симеоном з Климова та дия-
коном Павлом освятили на давньому антиминсі
церкву в ім’я Покрови Пресвятої Богородиці. На
річці Придовжик був облаштований старооб-
рядський монастир, який став одним з найавто-
ритетніших у середовищі старовірів. Поряд з
Покровським кам’яним храмом побудували
дерев’яну трапезну церкву в ім’я Архангела
Михаїла, а також 23 келії, готель, 3 склади для
борошна, конюшню, ковальню, млин, дерев’яне
гумно, сараї для сіна та дров, викопали криниці
тощо. Монастир володів понад 200 десятинами
землі.
УДК 271.222 (477.51) – 86 «17–19»: 2–584
Сергій Таранець (м. Київ)
Стародубщина як один з провідних духовних центрів
старообрядців у другій половині ХVІІІ – на початку ХХ століття
У статті досліджено основні віхи історії одного з провідних духовних центрів старообрядців
у другій половині ХVІІІ – на початку ХХ століття – Стародубщини. Встановлено, що в 50–70-х
роках ХVІІІ ст. тут виникла низка старообрядських монастирів, а з 1788 р. російський уряд
запровадив єдиновірство та ліквідував більшість монастирів, скитів і пустинь.
Ключові слова: старообрядство, Стародубщина, провідний духовний центр, монастирі.
133
Покровський храм мав багату ризницю, сріб -
ні з позолотою оклади для ікон, вишиті перлами
ризи, утримував бібліотеку рукописів і старо-
друків та іконописну майстерню. Тут меш кали
вихідці з Володимирської, Московської, Калузь -
кої, Курської, Смоленської, Полтавської, Тверсь-
кої, Орловської, Чернігівської губерній, а також
Області Війська Донського. З історією Покров -
ського монастиря пов’язана доля намісника
Білокриницької митрополії єпископа Ону ф рія
Браїловського (Парусова) [3, с. 11]. У 1847 р. цей
мона стир був перетворений на єдиновірський
[4, с. 1243].
Наприкінці 50-х років ХVІІІ ст. після розо-
рення владою Гудиської обителі в Литві було
споруджено Покровсько-Норську федосіївську
жіночу обитель у п. Злинка Чернігівської губер-
нії, що проіснувала до 1848 року [5, с. 82].
У 60-х роках ХVІІІ ст. на землях злинських куп-
ців та міщан в урочищі Малинів острів на березі
річки Іпути за 12 верств на північ від п. Злинки
місцевим старообрядцем Савином Памфіловим
був заснований Малино-Островський Різдва
Богородиці чоловічий монастир [6, с. 246].
У 1767 р. ієромонах Веніамін освятив тут
церкву. На території обителі було споруджено
три храми: перший – на честь Різдва Пресвятої
Бого родиці, другий – Великомученика Димитрія
Солунського і третій трапезний – Преображення
Господнього. Монастир мав 80 десятин лісу та
сіножатей. З уведенням у 1842 р. в цьому мона-
стирі єдиновірства він перестав відігравати по-
мітну роль у старообрядському світі. Обитель
прийшла в занепад, причому так, що в 1858 р. її
реорганізували в жіночий монастир.
У 60-х роках ХVІІІ ст. в лісі під назвою
«Красний Бор» вєтківськими ченцями був зас-
нований Красноборський Предтечів монастир.
За назвою урочища його почали називати також
«Полоса» [7, с. 54]. Засновником обителі був
старець Афанасій (Кулаков), який поселився на
відстані 15 верст від п. Клинці Чернігівської гу-
бернії [8, с. 365]. Першим ігуменом монастиря
став чернець Макарій (Глинкін)*. До нього оби-
теллю управляли рядові ченці. У різні часи мо-
настир очолювали чернець Власій, чернець
Йосип, ієромонах Варлаам, ієромонах Іоасаф,
ігумен Алімпій. У ХІХ ст. в монастирі мешкало
близько 60 ченців і бєльців, у 1914 р. – 45 на-
сельників, у т. ч. 15 ченців.
Усі монастирські споруди були розміщені на
подвір’ї обителі правильним чотирикутником, в
центрі якого стояла церква на честь Різдва Іоан на
Предтечі. У середині ХІХ ст. тут спорудили
близь ко 20 келій. У дворі розміщувалася келар ня,
різні двірні споруди, сарай, погреби, конюш ня,
двір для худоби. На монастир багато жертвували
клинцівські купці М. А. Степунін та М. Б. Куба -
рєв, а також мільйонер Д. В. Баришников.
У 1913 р. на кошти єпископа Флавіана Новозиб-
ківського тут було споруджено нові цегляні навіси,
сараї, конюшню, погреб, хлібопекарню, а сам мо-
настир обнесли кам’я ною стіною [8, с. 369].
Красноборський монастир був резиденцією
старообрядських архієреїв Новозибківської єпар-
хії. Там розміщувалися кафедри єпископів Силь-
вестра, Гермогена та Михайла Новозибківських.
Певний час в обителі перебував майбутній єпи-
скоп Арсеній Уральський, жив і працював автор
Окружного послання І. Г. Ксенос, а також аполо-
гет старовірства Ф. Ю. Мельников. На мона-
стирському кладовищі було поховано близько 500
ченців і послушників, у т. ч. такі відомі в старо-
обрядському світі персони, як калузький купець
П. В. Мтєєв та І. Г. Ксенос. Цей монастир не був
приєднаний до єдиновірства і проіснував у Чер-
нігівській губернії до утвердження радянської
влади. Його ліквідували лише в 30-х роках ХХ ст.
У 1765 р. на відстані двох верст від п. Клинці
на краю лісу був заснований Преображенсько-
Нікольський чоловічий монастир. З Гомеля фун-
датори монастиря вєтківські ченці привезли на
це місце церкву в честь Преображення Господ-
нього. Згодом неподалік від цього храму було
зведено другий, в ім’я Миколи Чудотворця.
Після обернення Покровського монастиря у
єдиновірський ця обитель зіграла доволі по-
мітну роль у житті стародубських старообряд-
ців. У другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.
монастир займає важливе місце в духовному
житті старовірів краю (належав до Білокри-
ницької ієрархії окружників). У 1889 р. Клин-
цівський монастир був резиденцією єпископа
Балтського і Новозибківського Сильвестра. Мо-
настир не був навернений у єдиновірство і
проіснував до 1937 року [7, с. 57].
* Глинкін Михайло Михайлович прийняв чернечий постриг у Красноборському монастирі, цього ж року
рукопокладений в ієромонахи, був першим ігуменом монастиря. Вирізнявся енергійністю, діяльністю,
досвідченістю.
Сергій Таранець 2’2013
134
У 1775 р. неподалік від п. Климова Новозиб-
ківського повіту на землях слободи Митьківка
був заснований Климівський Казанський жіно-
чий монастир, який у духовних справах підпо-
рядковувався Покровському чоловічому мона-
стирю. Його облаштуванням займався також
ієромонах Михайло, котрий огородив обитель
стіною, побудував церкву, а навколо неї спорудив
два ряди келій. Церкву освятили в 1787 р. на
честь Казанської ікони Божої Матері [6, с. 244].
Навколо Казанської та Іллінської церков
тіснилося багато келій, що розмежовувалися
огорожами. Загалом на території монастиря на-
раховувалося 234 хати-келії. Казанський мона-
стир був обнесений високим дощатим тином.
На його територію можна було ввійти через
п’ять існуючих воріт, а також хвіртки. У влас-
ності монастиря було близько 5 десятин землі.
У різний час там проживало від 500 і більше
черниць і послушниць із Петербурзької, Ка-
лузької, Чернігівської, Орловської, Курської,
Смоленської, Єлисаветградської та інших гу-
берній. Кошти на утримання монастиря надхо-
дили у вигляді пожертвувань з Москви, Ка-
луги, Дону, а також від рідних та занять
рукоділлям.
У 1788 р. на Стародубщині влада розпочала
вводити єдиновірство. Царський уряд намагався
силою викорінити старовірство, а монастирі й
старообрядські храми перетворити на єдино-
вірські. Для того в стародубські слободи приї-
хав місіонер Андрій Журавльов. Проте, незва-
жаючи на його агітацію, спрямовану на
прий няття верховенства архієреїв панівної
Церкви, старообрядці відмовилися від єдино-
вірства. У посадах розпочалися акції непокори.
У 1791 р. в Новозибків, Климів і Злинку ввій-
шли війська Ізюмського дрібнокінного полку
під командуванням новгород-сіверського губер-
натора І. Б. Бібікова (1739–1806). Його підроз-
діли повністю знищили Климівський Каза-
нський жіночий монастир, унаслідок чого 500
його мешканок лишилося прихистку.
У самому Новозибкові старообрядці забари-
кадувалися в Різдвяній церкві й не пускали туди
солдат. Оборона храму тривала три місяці і чо-
тири дні. При підтримці населення Новозибкова
озброєні дубинами й колами старовіри стриму-
вали натиск солдат. В історії старообрядства ця
подія отримала назву «зибківське сидіння». Ча-
стинам полку так і не вдалося виконати наказ і
довелося відступити.
На єдиновірський силою був перетворений
Никодимовий Троїце-Успенський чоловічий мо-
настир, заснований у 70-х роках ХVІІІ ст. на лі-
сових землях Злинки [6, с. 247]. Фундатором
Троїцької пустині був відомий серед старовірів
чернець Никодим [1, с. 266]. Він народився на
Стародубщині, належав до дияконової згоди і
був автором «Никодимових відповідей». Свого
часу Никодим мав значний вплив на старооб-
рядців. Власне в нього народилася ідея про
об’єднання всіх старовірів як попівських, так і
безпопівських деномінацій. Чернець став одним
з послідовних шукачів архієрейства для старо-
обрядства. У 1779 р. він разом з іншими пред-
ставниками своєї згоди вирішив шукати архіє-
рейської хіротонії на Сході. Для того деякі з
ініціаторів вирушили в Грецію та Палестину.
Проте водночас саме Никодим став автором ідеї
про утвердження єдиновірства. Його палкими
прихильниками в цій справі виявилися купці
Кузнєцови і Біляєви, а також чернець Іоаким.
У 90-х роках Троїце-Успенський монастир
прийняв єдиновірство, але рішення братії не було
схвалене стародубськими старообрядцями. Мо-
настир став бідувати. Аби забезпечити його утри-
мання, ченцям довелося закладати церковне
майно. З огляду на плачевний матеріальний стан
монастиря, Олександр І в 1803 р. розпорядився
перевести його мешканців у раніше ліквідований
Максимівський монастир, розташований у Сос-
ницькому повіті Чернігівської губернії. Потім
численну братію Максимівського монастиря ви-
селили у Висоцький монастир Костромської гу-
бернії, а Никодимівський монастир влада реор-
ганізувала в жіночий. Його черниці так і терпіли
утиски від стародубських старовірів. У 1828 р. їх
перевели в Максимівський монастир, а сам
Троїцький монастир закрили [6, с. 247].
До кінця ХVІІІ ст. на Стародубщині фун-
кціонувало чотири старообрядських монастирі:
три чоловічих і один жіночий, 17 церков і 16
каплиць. Провідну роль серед них відігравав
Покровський чоловічий монастир [9, с. 130].
У 90-х роках ХVІІІ ст. у слободі Климовій діяло
три старообрядських храми: Успенський (освя-
чений у 1779 р.), Покровський і Архангело-
Михайлівський (освячені в 1788 р.), у слободі
Зибка – дві церкви: Смоленської ікони Божої
Матері (освячена в 1774 р.) і святої мучениці
Параскеви (освячена в 1790 р.); у п. Клинці три
церкви: Вознесіння Господнього (освячена в
1779 р.), Архангела Михаїла і Свято-Троїцька;
Стародубщина як один з провідних духовних центрів старообрядців
у другій половині ХVІІІ – на початку ХХ століття
135
у п. Добрянка дві: Похвали Пресвятої Богоро-
диці та святої мучениці Параскеви (освячені в
1790 р.); у п. Лужки – церква в ім’я Успення
Пресвятої Богородиці (освячена в 1788 р.); у
п. Єліонка – церква Знамення Пресвятої Бого-
родиці (освячена в 1790 р.). Загалом у 1828 р. в
стародубських посадах діяло близько 30 старо-
обрядських храмів [4, с. 1232].
Незважаючи на доволі значну кількість мо-
настирів і храмів, конфлікт 1779 р. між старо-
дубськими й рогозькими старообрядцями з при-
воду звареного на Рогозькому кладовищі мира
призвів до занепаду Стародубщини. 23 грудня
1779 р. в Москві попівці вимушені були зібрати
собор, на який прибуло близько 200 делегатів,
проте прийти до спільної думки не вдалося.
Собор прийняв рішення перервати молитовне
спілкування зі стародубськими дияконівцями, а
зварене на кладовищі миро знищити. Після цьо -
го авторитет Стародубщини в очах Рогозької
громади, почав суттєво втрачатися, а новий ду-
ховний центр перемістився на Іргіз [10, с. 393].
Вагомим фактором падіння Стародубщини
була ліквідація старообрядських монастирів і
скитів, розпочата урядом Миколи І. Під час його
царювання тут діяло п’ять старообрядських мо-
настирів, серед них три чоловічих і два жіночих,
три скити, у т. ч. два чоловічих і один жіночий,
і близько 500 окремих келій, де мешкали пу-
стельники. У лісах неподалік від Новозибкова
старообрядці заснували ще п’ять монастирів,
які називалися «пасіками» або «хуторами»,
утім, їм не вдалося довго проіснувати. За вка-
зівкою чернігівського губернатора їх було за-
крито. У 1848 р. влада знищила значну частину
цих келій (залишилося лише 50). У 1847 р. Кли-
мівський Успенський жіночий монастир став
богадільнею. У 1848 р. ліквідували Ново-По-
кровський монастир. У 1853 р. його будівлі про-
дали, а отримані гроші передали на будівництво
єдиновірських храмів у п. Свяцькому і Тимош-
кіному Перевозі [4, с. 1243].
За свідченнями єдиновірського ченця Мелхи-
седека Якубовського, у 1837 р. на Стародубщині
функціонували такі старообрядські обителі:
Клин цівський Нікольський, Клинцівський Крас-
ноборський (він же Полоса), Митьківський По-
кровський, Свяцький Нікольський чоловічі мо-
настирі, Воронківський і Лужківський чоловічі
ски ти, Клинцівський Успенський, Климівський і
Казанський жіночі монастирі, Воронківська,
Луж ківська, Митьківська і Зибківська жіночі
пустині, а також чоловіча і жіноча безпопівські
обителі в п. Злинка. Отже, на Стародубщині на-
раховувалося чотири чоловічих і три жіночих
монастирі, два чоловічих скити і чотири жіно-
чих пустині.
У 40-х роках ХІХ ст. в Новозибківському
повіті розміщувалося 10 старообрядських обите-
лей, у Суражському повіті – 3 монастирі, у по-
саді Свяцькому – 1 монастир. Загальна чисель-
ність ченців, черниць, бєльців і бєлиць сягала
1256 осіб, з них 236 чоловічої статі [7, с. 47].
За визначенням відомої брянської дослідниці
М. В. Кочергіної, на Стародубщині вєтків ського
напрямку дотримувалися Климівський По-
кровський, Свяцький Ново-Покровський, Крас-
ноборський Предтечів чоловічі монастирі та
Климівський Казанський жіночий монастир.
У 1828 р. вийшов указ Миколи І, згідно з
яким під нагляд місцевого губернського началь -
ства потрапляли всі старообрядські монастирі й
скити. У 1842 р. ченці Малино-Островського
монастиря подали архієпископу Павлу Черні-
гівському (1788–1861) клопотання про їхнє при-
єднання до панівної Церкви на правах єдино-
вірства, однак наміри ченців не поділяли місцеві
старообрядці. Аби захистити монастир від його
передачі єдиновірцям, у день прибуття місіоне-
рів і представників влади навколо стін обителі
зібралося близько трьох тисяч жителів Ново-
зибкова і навколишніх поселень. Вони зачинили
церкви своїми замками, не допускали представ-
ників влади та погрожували вбити «настоятеля-
зрадника». Монастир майже місяць перебував у
руках противників єдиновірства. Більшість за-
хисників обителі жила у спеціально виритих
землянках і споруджених куренях [11, с. 54].
Аби припинити протистояння, у монастир
прибулы начальник чернігівського корпусу жан-
дармів полковник І. О. Арсеньєв (1820–1887),
радник Чернігівського губернського правління
Колоколов, деякі міські голови, члени ратуш,
бургомістри і ратмани стародубських посадів.
Вони умовляли противників єдиновірства зали-
шити монастир і розійтися по своїх помешкан-
нях. Коли старообрядці їх не послухали, то по-
ліція взяла кількох під караул і заарештувала.
Після цього захисники обителі почали розходи-
тися, а начальникам вдалося зняти замки із за-
чинених старовірами храмів [11, с. 54].
Таким чином, 8 вересня 1842 р. Малино-
Островський монастир був визнаний єдиновір -
ським. Проте саме відтоді йому потрібна була
Сергій Таранець 2’2013
136
допомога, оскільки старообрядці навколишніх
посадів і слобод перестали жертвувати на нього,
а ченці, не витримавши утисків, його залишали.
У 1845 р. із соборної церкви монастиря вкрали 8
ікон давнього письма і більше ніж 40 одиниць
церковного начиння. У 1865 р. в келії власним
послушником був убитий ігумен Олександр. До
утвердження радянської влади на території Ста-
родубщини діяло тільки три єдиновірських оби-
телі: Климівський Покровський чоловічий мона-
стир, Малино-Островський Різдва Богородиці
жіночий монастир і Злинський Каменський жі-
ночий скит.
Із серпня 1844 по березень 1846 року дії
В. А. Аляб’єва щодо старообрядців вирізнялися
крайньою жорстокістю. Проти старообрядців
чиновником було відкрито 11 справ у Черні-
гівській, Могильовській та Полтавській губер-
ніях для їхнього приєднання до єдиновірства.
Методи боротьби В. А. Аляб’єва були такими
брудними, що І. С. Аксаков уважав про них на-
віть згадувати. Проти старообрядців «уміло»
вели свої справи місіонери панівної Церкви
Тимофій та Іван Верховські. У 1848 р. прислані
за особистою вказівкою Миколи І з Санкт-Пе-
тербурга Т. Верховський і В. Аляб’єв силоміць
приєднали до єдиновірства Климівський По-
кровський монастир [7, с. 6]. Багато відомих ста-
рообрядських діячів покинули цю обитель, зо-
крема в Клинцівський монастир переїхав
І. Г. Кабанов. Крім Предтечивського монастиря,
гоніння вистояли Преображенсько-Нікольський
монастир і Злинський Успенський жіночий скит.
Влада тиснула на Клинцівський Предтечив -
ський монастир. У 1846–1848 роках настоятеля
цього монастиря сім разів викликали в Чернігів,
щоб переконати його прийняти єдиновірство.
Лише завдяки позиції ченців і місцевого купец-
тва, цю обитель вдалося відстояти. Як старооб-
ряд ський, цей монастир проіснував аж до
1933 р., тобто до того часу, поки його не закрила
радянська влада [7, с. 7]. Проте в 40-х роках
ХІХ ст. більшість старообрядських монастирів,
скитів та пустиней була ліквідована. Загалом
упродовж 1847–1857 років у Чернігівській гу-
бернії царська влада закрила 17 старообряд -
ських монастирів, 42 храми, вислала за межі
Стародубщини 1,5 тис. ченців і черниць.
У середині ХІХ ст. на релігійне життя старо-
обрядців цього регіону найбільше вплинули два
центри: Клинці (духовний) і Новозибків (інте-
лектуальний). На початку ХХ ст. головним цен-
тром біглопопівщини вважався п. Лужки. Пред-
ставник панівної Церкви Д. І. Скворцов називав
його митрополією біглопопівщини [12, с. 6].
Крім нього, великими центрами біглопопів-
щини були п. Чуровичі, Добрянка, Новомлинка,
Тимошкин Перевоз, Клинці, Митьківка, Злин -
ка, Шеломи, Свяцьк.
Найвпливовішими центрами окружників
були п. Клинці, Єлеонка і Свяцьк. Недалеко від
Клинців розміщувалося два окружницьких мо-
настирі, у яких перебувало близько 100 ченців і
послушників. Протиокружники проживали у
Воронку, Лужках і Добрянці. До протиокруж-
ницьких належав Покровський чоловічий мо-
настир, який очолював ігумен Саватій.
На початку ХХ ст. головним центром безпо-
півщини Чернігівської губернії залишалася
Злинка. Безпопівці проживали в посадах і слобо-
дах Шеломи, Митьківка, Чуровичі Новозибківсь-
кого повіту, Добрянка, Радуль Городнянського по-
віту, Ардон і Клинці Суразького повіту [13, с. 29].
У 1900 р. в Чернігівській губернії діяло 48 ста-
рообрядських церков і молитовних будинків, се -
ред них 19 біглопопівських, 14 окружницьких, 5
протиокружницьких і 10 безпопівських. У 1910 р.
у Клинцях за клопотанням місцевої Преображен-
ської старообрядської громади розпочалося бу-
дівництво нового жіночого монастиря [10, с. 393].
Отже, у другій половині ХVІІІ ст. Стародуб-
щина займала провідні позиції на всеросій-
ському просторі, вона перетворилася на важли-
вий центр старовірства. У 50–70-х роках цього
ж століття тут виникає ряд старообрядських мо-
настирів, зокрема – Вєтківський Покровський,
Малино-Островський Різдва Богородиці, Крас-
ноборський Предтечів, Преображено-Ніколь-
ский та Климівський Казанський монастирі
тощо. Всеросійського значення для старообряд-
ців набули Климівський Покровський чолові-
чий монастир і Климівський Казанський жіно-
чий монастир [1, с. 270]. Із заснуванням
Білокриницької ієрархії Красноборський мона-
стир став резиденцією старообрядських єпи-
скопів Новозибківської єпархії.
Починаючи з 1788 р. російський уряд прово-
див політику запровадження на Стародубщині
єдиновірства. Автором цієї ідеї був старообря-
дець чернець Никодим, який ще в 1779 р. почав
конфліктувати з духовним центром, що розміщу-
вався на Рогозькому кладовищі у Москві – через
приготовлене там миро. Протиріччя між старо-
дубськими й московськими старообрядцями при-
Стародубщина як один з провідних духовних центрів старообрядців
у другій половині ХVІІІ – на початку ХХ століття
137
Сергей Таранец
Стародубье как один из ведущих духовных центров старообрядцев
во второй половине ХVІІІ – начале ХХ в.
В статье исследовано основные этапы истории одного из ведущих духовных центров старообрядцев
второй половины ХVІІІ – начала ХХ в. – Стародубья. Установлено, что в 50–70-е годы ХVІІІ в. здесь возник
ряд старообрядческих монастырей, а с 1788 г. российское правительство ввело в регионе единоверие, таким
образом, ликвидировало большинство монастырей, скитов и пустынь.
Ключевые слова: старообрядчество, Стародубье, ведущий духовный центр, монастыри.
Sergey Taranets
Starodubshchyna as one of the leading centers of Old Believers
at the late 18th and the beginning of the 20th centuries
The article examines main periods of history of Starodubshchyna at the late 18th and the beginning of the 20th cen-
turies. It’s investigated that some of Old Believers cloisters were found there at the 1750s –1770s. Starting from the
1788th, in Starodubshchyna the Common Faith had been established by the Russian government and most of cloisters,
skits and hermitages were abolished as a result.
Key words: Old Believers, Starodubshchyna, leading spiritual center, cloisters.
1. Мельников П. Исторические очерки попо-
вщины. – М., 1864. – Ч. 1.
2. Доброгаев М. Состояние стародубского раскола
в 60-х и 70-х годах ХVІІІ столетия // Черниговские
епархиальные ведомости. 1889. – № 12.
3. Монастырев М. Исторический очерк ав-
стрийского священства после Амвросия. – Казань,
1877.
4. Раскол и единоверие в Черниговской губернии
в царствование императора Николая І // Чернигов-
ские епархиальные ведомости. 1883. – № 23.
5. Кожурин К. Я. Культура русского старообряд-
чества (ХVІІ–ХХ вв.): Учебное пособие. – СПб.,
2007. – Ч. 1.
6. Доброгаев М. Состояние стародубского раскола
в 60-х и 70-х годах ХVІІІ столетия // Черниговские
епархиальные ведомости. 1889. – № 10.
7. Кочергина М. В. Старообрядческие монастыри,
скиты, пустыни и обители Стародубья и Ветки как
центры духовной жизни в 1760–1860 гг. // Старооб-
рядчество: история, культура, современность. – М.,
2006. – Вып. 11.
8. Устинов А. Красноборский Предотечев, что в
Полосе, монастырь // Церковь. Старообрядческий
церковно-общественный журнал. 1914. – № 15.
9. Смирнов П. С. История русского раскола. –
СПб., 1895. – Изд. 2. – С. 130.
10. Посад Клинцы Черниговской губернии // Цер-
ковь. Старообрядческий церковно-общественный
журнал. 1910. – № 15.
11. Поддубный А. И. Как Малино-Островский
Рождества Богородицы монастырь стал единоверче-
ским // Старообрядчество: история, культура, совре-
менность. – М., 1998. – Вып. 6.
12. Скворцов Д. И. Краткий очерк и характери-
стика современного старообрядческого раскола в
Черниговской епархии. – Чернигов, 1899.
13. Скворцов Д. И. Историко-статистическое
обозрение современного старообрядческого раскола
в Черниговской епархии. – Чернигов, 1901.
Джерела та література
Сергій Таранець 2’2013
звели до розриву відносин та падіння Стародуб-
щини як всеросійського центру старообрядства,
що дозволило висунутися на передній план Іргізу.
У 1791 р. у цей регіон було введено царські
війська, після чого єдиновірство прийняв
Троїце-Успенський Никодимів монастир, було
знищено Климівський Казанський монастир.
Одним з основних факторів падіння Стародуб-
щини як центру старообрядства стала політика
уряду Миколи І, спрямована на ліквідацію ста-
ровірських монастирів. У 40-х роках ХІХ ст.
більшість старообрядських монастирів, скитів і
пустиней було ліквідовано. Упродовж 1847–
1857 років у Чернігівській губернії було закрито
17 старообрядських монастирів і 42 храми.
Особливо жорстокими виявилися 1844–1846
роки. Єдиновірськими стали Малино-Островсь-
кий жіночий монастир, Климівський Покровсь-
кий чоловічий монастир і Злинський жіночий
скит. Гоніння властей пережили Предтечів, Пре-
ображено-Нікольський монастирі, Злинський
Успенський жіночий скит та ін.
138
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-166885 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2222-5250 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T15:31:14Z |
| publishDate | 2013 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Таранець, С. 2020-03-08T13:38:55Z 2020-03-08T13:38:55Z 2013 Стародубщина як один з провідних духовних центрів старообрядців у другій половині ХVІІІ – на початку ХХ століття / С. Таранець // Краєзнавство. — 2013. — № 2. — С. 133-138. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. 2222-5250 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/166885 271.222 (477.51) – 86 «17–19»: 2–584 У статті досліджено основні віхи історії одного з провідних духовних центрів старообрядців у другій половині ХVІІІ – на початку ХХ століття – Стародубщини. Встановлено, що в 50–70-х роках ХVІІІ ст. тут виникла низка старообрядських монастирів, а з 1788 р. російський уряд запровадив єдиновірство та ліквідував більшість монастирів, скитів і пустинь. В статье исследовано основные этапы истории одного из ведущих духовных центров старообрядцев второй половины ХVІІІ – начала ХХ в. – Стародубья. Установлено, что в 50–70-е годы ХVІІІ в. здесь возник ряд старообрядческих монастырей, а с 1788 г. российское правительство ввело в регионе единоверие, таким образом, ликвидировало большинство монастырей, скитов и пустынь. The article examines main periods of history of Starodubshchyna at the late 18th and the beginning of the 20th centuries. It’s investigated that some of Old Believers cloisters were found there at the 1750s –1770s. Starting from the 1788th, in Starodubshchyna the Common Faith had been established by the Russian government and most of cloisters, skits and hermitages were abolished as a result. uk Інститут історії України НАН України Краєзнавство Церковно-історичне краєзнавство: витоки та сучасний дискурс Стародубщина як один з провідних духовних центрів старообрядців у другій половині ХVІІІ – на початку ХХ століття Стародубье как один из ведущих духовных центров старообрядцев во второй половине ХVІІІ – начале ХХ в. Starodubshchyna as one of the leading centers of Old Believers at the late 18th and the beginning of the 20th centuries Article published earlier |
| spellingShingle | Стародубщина як один з провідних духовних центрів старообрядців у другій половині ХVІІІ – на початку ХХ століття Таранець, С. Церковно-історичне краєзнавство: витоки та сучасний дискурс |
| title | Стародубщина як один з провідних духовних центрів старообрядців у другій половині ХVІІІ – на початку ХХ століття |
| title_alt | Стародубье как один из ведущих духовных центров старообрядцев во второй половине ХVІІІ – начале ХХ в. Starodubshchyna as one of the leading centers of Old Believers at the late 18th and the beginning of the 20th centuries |
| title_full | Стародубщина як один з провідних духовних центрів старообрядців у другій половині ХVІІІ – на початку ХХ століття |
| title_fullStr | Стародубщина як один з провідних духовних центрів старообрядців у другій половині ХVІІІ – на початку ХХ століття |
| title_full_unstemmed | Стародубщина як один з провідних духовних центрів старообрядців у другій половині ХVІІІ – на початку ХХ століття |
| title_short | Стародубщина як один з провідних духовних центрів старообрядців у другій половині ХVІІІ – на початку ХХ століття |
| title_sort | стародубщина як один з провідних духовних центрів старообрядців у другій половині хvііі – на початку хх століття |
| topic | Церковно-історичне краєзнавство: витоки та сучасний дискурс |
| topic_facet | Церковно-історичне краєзнавство: витоки та сучасний дискурс |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/166885 |
| work_keys_str_mv | AT taranecʹs starodubŝinaâkodinzprovídnihduhovnihcentrívstaroobrâdcívudrugíipoloviníhvííínapočatkuhhstolíttâ AT taranecʹs starodubʹekakodinizveduŝihduhovnyhcentrovstaroobrâdcevvovtoroipolovinehvííínačalehhv AT taranecʹs starodubshchynaasoneoftheleadingcentersofoldbelieversatthelate18thandthebeginningofthe20thcenturies |