Історія міста й місто в історії

Рецензія на книгу: Леп'явко С. Чернігів. Історія міста: Науково-популярне видання. – Київ: Темпора, 2012. – 432 с.: іл.

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Veröffentlicht in:	Краєзнавство
Datum:	2013
Hauptverfasser:	Гейда, О., Демченко, Т.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут історії України НАН України 2013
Schlagworte:	Огляди
Online Zugang:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/166899
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Історія міста й місто в історії / О. Гейда, Т. Демченко // Краєзнавство. — 2013. — № 2. — С. 223-227. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-166899
record_format	dspace
spelling	Гейда, О. Демченко, Т. 2020-03-08T13:40:56Z 2020-03-08T13:40:56Z 2013 Історія міста й місто в історії / О. Гейда, Т. Демченко // Краєзнавство. — 2013. — № 2. — С. 223-227. — укр. 2222-5250 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/166899 Рецензія на книгу: Леп'явко С. Чернігів. Історія міста: Науково-популярне видання. – Київ: Темпора, 2012. – 432 с.: іл. uk Інститут історії України НАН України Краєзнавство Огляди Історія міста й місто в історії Article published earlier
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
title	Історія міста й місто в історії
spellingShingle	Історія міста й місто в історії Гейда, О. Демченко, Т. Огляди
title_short	Історія міста й місто в історії
title_full	Історія міста й місто в історії
title_fullStr	Історія міста й місто в історії
title_full_unstemmed	Історія міста й місто в історії
title_sort	історія міста й місто в історії
author	Гейда, О. Демченко, Т.
author_facet	Гейда, О. Демченко, Т.
topic	Огляди
topic_facet	Огляди
publishDate	2013
language	Ukrainian
container_title	Краєзнавство
publisher	Інститут історії України НАН України
format	Article
description	Рецензія на книгу: Леп'явко С. Чернігів. Історія міста: Науково-популярне видання. – Київ: Темпора, 2012. – 432 с.: іл.
issn	2222-5250
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/166899
citation_txt	Історія міста й місто в історії / О. Гейда, Т. Демченко // Краєзнавство. — 2013. — № 2. — С. 223-227. — укр.
work_keys_str_mv	AT geidao ístoríâmístaimístovístoríí AT demčenkot ístoríâmístaimístovístoríí
first_indexed	2025-11-25T21:29:30Z
last_indexed	2025-11-25T21:29:30Z
_version_	1850557903942975488
fulltext	222 Огляди 223 Минають роки, проносяться століття та ти- сячоліття, змінюються люди, їхні звички та уподобання, безслідно зникають назви урочищ, старих вулиць та установ, а Місто продовжує жити власним життям, витонченою історичною аурою приворожуючи городян та численних ту- ристів. Багато є на землі великих і славетних міст. Стародавній Чернігів не схожий на жодне з них. Він має своє особливе обличчя, свою вдачу, свій характер. Чернігів неповторний. Про нього складають легенди та історичні поеми, на його честь створюють мистецькі по- лотна, знімають кінофільми. Чернігову присвя- чені поетичні та прозові рядки Миколи Зерова, Аркадія Казки, Павла Тичини, Олександра До- вженка та багатьох наших сучасників. Приступаючи до створення науково-попу- лярного видання про минуле й сьогодення Чер- нігова, автор рецензованого видання С. Леп`яв - ко, очевидно, чітко усвідомлював труднощі та й обсяг роботи. Чернігів – місто особливе, істо- ричне у прямому розумінні слова. Скільки б не писали про досягнення соціалістичної доби, як би не пишалися здобутками індустрії, але ві- кову славу місту над Десною, привабливість для туристів здобули не комбінат «Хімво- локно», радіоприладний завод чи якийсь інший промисловий об`єкт доби «розвинутого соціа- лізму», – а князі з династії Рюриковичів, будів- ничі Української козацької держави XVII– XVIII ст. У свідомості української духовної і культурної еліти утвердився саме такий підхід, сформувався певний комплекс оцінок. При- чому не тільки мислителі й поети давніх часів називали місто – «другими Афінами», цю ж ме- тафору повторив у своїх мемуарах О. Лотоць- кий, розповідаючи про громадське життя другої половини ХІХ ст., а поет-неокласик М. Драй- Хмара у сонеті (1930 р.) знову нагадав про давньоруські витоки слави старовинного міста: «Чернігове, за смілого Мстислава на Сівері ти голосно гримів, змагаючись із містом Ярослава, та гомін той заглух у мглі віків». Інша річ, що фальсифікація історичних подій, яка розпочалася відразу із утвердженням радянської влади, дещо затушувала, дещо спо- творила, дещо приховала – і з часом «дефект головного дзеркала», за влучним висловом Ліни Костенко, набув таких масштабів, що з’ясувати істину стало майже неможливо. Істо- рію країни в цілому, а тим паче її країв, стали трактувати крізь призму домінування більшо- вицької ідеології та практики, а соціалістичні перетворення подавати як єдино можливий ва- ріант історичного розвитку. Цей підхід дістав своє остаточне завершення в «Кратком курсе истории ВКП(б)». Історія окремих регіонів втратила свою своєрідність і розглядалася як більш-менш вдала ілюстрація до «магістраль- ної ходи» історичного прогресу, який ототож- нювався з утвердженням соціалізму в одній окремо взятій державі. Пануюча доктрина у ра- дянському краєзнавстві не залишала місця для ретельного дослідження та систематизації ма- теріалу ще й тому, що жорстка селекція поста- тей минулого призвела до «обезлюднення» історії – той діяч був класовим ворогом, інший – буржуазним націоналістом, ще інший – «зрадником» імперії. Це до певної міри пояс- нює брак повнометражних публікацій з історії Чернігова. Історична інерція навіть за нашої доби давала про себе знати. Не тільки до ши- роко святкованого у 1992 р. 1300-ліття міста (дата виникнення визначена за даними архео- логічних розкопок), але й через десятиліття по тому не з`явилося узагальненого дослідження усього історичного минулого міста. Відтак не можна не відзначити повернення до витоків, яке проголосив автор книги як за- садничий постулат своєї концепції уже у всту пі: «Саме чернігівських князів можна без пере- більшення назвати творцями Чернігова» [С. 6]. На нашу думку, такий дискурс повністю відпо- відає сучасним підходам історичної науки, бо Ольга Гейда, Тамара Демченко (м. Чернігів) Історія міста й місто в історії Рец. на: Леп’явко С. Чернігів. Історія міста: Науково-популярне видання. – Київ: Темпора, 2012. – 432 с.: іл. Тут і надалі у квадратних дужках посилання на рецензоване видання. через все видання червоною ниткою проходить строго витриманий принцип хронологічної по- слідовності. Цей аспект реалізується уже в по- ділі зібраного матеріалу. Він концентрується у частинах тексту під загальною, як правило, стислою і вичерпною назвою, наприклад, «Київська Русь» і конкретизується у розділах, до кожного з яких вказані хронологічні рамки із зазначенням століть чи їхніх частин. Остання частина тексту «Століття потрясінь» поділя- ється на чотири розділи, кожний із чітко позна- ченими хронологічними межами на кшталт: «Прапори кольору крові»: 1914–1920 рр. Зага- лом тільки один, наведений вище як приклад, розділ, названий дещо літературно, назви інших звучать усталено й звично для історика. У двох випадках автор використав широко відомі ха- рактеристики, що належать видатним діячам минулого: «Чернігівські Афіни» і «Губернський хутір». Упорядкованість і продуманість розта- шування наукового матеріалу, ілюстрацій по- легшують засвоєння фактографії. При визнанні безумовного пріоритету автора у підготовці дійсно об`ємного дослідження про Чернігів, свого роду компендіума черніговозна- вства, справедливості ради треба відзначити, що історичне минуле старовинного міста зав- жди цікавило дослідників. Та й за останні роки створено чимало оригінальних, насичених щойно виявленою або й добре забутою інфор- мацією публікацій з історико-культурного ми- нулого Чернігова. В основному це статті й по- відомлення у місцевій періодиці та єдиному поки що в регіоні науковому історичному жур- налі «Сіверянський літопис». С. Леп`явко ре- тельно опрацював публікації документів, нау- кові та науково-популярні праці та доречно залучив необхідну інформацію при підготовці своєї книги – у списку використаних джерел і літератури нараховується понад 330 позицій. Принагідно, варто відзначити і мужність автора – відомого дослідника козацької старовини, який взявся за реалізацію непростої ідеї, бо йому доводилося «влізати» в царину «чужої» історії, щоби відтворити цілісну картину мину- лого міста. У рецензованій книзі вдало поєднано, а ще краще сказати – переплетено, три необхідних компоненти для відтворення історії й сього- дення власне міста: насамперед – з`ясування ролі і місця об`єкта дослідження в історичному процесі, що характеризує країну в цілому, по- друге, створення групового портрета його ви- датних представників у всіх сферах суспільного життя і відображення побуту населення різних епох, і нарешті, представлення історичних пам`яток і пам`ятних місць, творів архітектури і мистецтва, які створили і живлять непроми- нальну славу Чернігова. Звичайно, що стовід- сотково упоратися з таким завданням, зва- жаючи на одинадцять століть існування міста, нікому не під силу. Автор скромно відступав у окремих випадках, зазначаючи: «За відсутності письмових джерел, Х ст. залишилося «мовчаз- ним» періодом історії міста» [С. 28]. Водночас для відтворення найдавнішої історії міста ши- роко використовувалися результати археологіч- них досліджень, матеріали з фондів музейних установ, зображальні джерела, реконструкції стародавніх церков, карти-схеми старого міста [С. 13, 68, 94] та його околиць. Така по- тужна та різновидова джерельна база, безу- мовно, збагатила відомі літописні рядки. До по- зитивів дослідження, слід віднести і намагання автора якомога повніше врахувати історіогра- фічні дискусії довкола деяких аспектів історії міста [С. 53, 54, 59, 71]. Так, висвітлюючи питання щодо часу заснування Чернігова, С. Леп’яв ко доречно, хоча й стисло, схаракте- ризував аргументи на користь основних версій сучасних дослідників, а саме: зародження міста на основі групи слов`янських поселень на межі VІІ–VІІІ ст., городища волинцевсько-роменської культури у ІХ ст. або ж віднесення цієї події до часу будівництва фортифікаційних укріплень та формування чітких структурних елементів міста у другій половині Х ст. [С. 14–15, 18]. Цілком зрозуміло, що найменшим за факта- жем і обсягом є підрозділ книги, присвячений історичному періоду татаро-монгольського па- нування в краї (друга половина ХIII – середина XІV ст.), складному для досліджень часу через брак джерел та писемних відомостей. Водночас слід відзначити, що останніми роками дослід- ники, на основі аналізу новітнього археологіч- ного матеріалу, спростували історіографічну тезу радянської доби про «катастрофічне змен- шення населення Сіверщини» після навали та «переселення у північно-східну Русь» та «втрату населенням навичок ремесла та земле- робства», яку на сторінках свого дослідження відстоює дослідник [С. 100–101]. 2’2013Ольга Гейда, Тамара Демченко 224 Проте, там де в автора був вибір, доступ до маловідомих джерел він зупинявся на малові- домих подіях і віддавав перевагу практично не- відомим постатям. Так, С. Леп`явко багато уваги приділив висвітленню історії бомбарду- вання Чернігова у серпні 1941 р., підкре- сливши, що воно «стало одним із перших ці- леспрямованих руйнувань міста у роки Другої світової війни» та навівши переконливі при- чини цієї злочинної акції, в результаті якої за- гинули тисячі чернігівців, був сплюндрований історичний центр міста [С. 366]. Численні фо- тодокументи вдало ілюструють цей майже не- відомий у світі прояв варварства. Багато кого, безумовно, змусить задуматися і висновок із цього важливого в контексті авторської концеп- ції сюжету: виявляється, що в списку міст Радянського Союзу, котрі зазнали найбільших руйнувань, Чернігів посів четверте місце – після Севастополя, Волгограда і Воронежа. «Якщо взяти до уваги, що всі вищеназвані міста перебували в епіцентрі великих битв, то поява в цьому переліку Чернігова свідчить про особ- ливу жорстокість його бомбардувань». Проте матеріальні та й культурно-історичні втрати міста були пов`язані і з сутужними умовами окупаційного побутування, скажімо, «шукаючи дров для опалення, чернігівці потихеньку роз- бирали напівзруйновані будинки» глорифікації героїчної боротьби у бік зображення страждань та нещасть, що випали на долю міських меш- канців, та суттєво спотворили облік старовин- ного Чернігова цілком відповідає парадигмі дослідження цієї наукової проблеми, що кон- струюється в історіографічних працях остан- нього часу. Книга С. Леп`явка густо населена історич- ними персонажами. Ми нарахували в іменному покажчику близько 800 імен і прізвищ. Навіть якщо взяти до уваги, що певний відсоток скла- дають автори історичних робіт, видатні постаті минулого, напряму не пов`язані з Черніговом, то варто відзначити високий ступінь охоплення власне уродженців Чернігова та Чернігівщини, а також діячів, які пов`язали своє життя з мі- стом над Десною. Авторові є що сказати про черніговців, і він ніколи не ухиляється від цього, хоча, з іншого боку, системний виклад багатовікової історії не передбачає розлогих біограм. На сторінках книги можна знайти легендарні оповідки про князя Чорного, Іллю Муромця, Івана Гостинного сина, а також за- хоплюючі розповіді про колоритну перемогу першого літописного чернігівського князя Мстислава Володимировича над князем косо- гів Редедею, похід одного з найвідоміших представників чернігівської династії Ольгови- чів Ігоря Святославича на половців, про полі- тику литовського князя Свидригайла, який прагнув домогтися за підтримки чернігівського боярства, задля реалізації власних амбіцій, утворення на територіях Чернігово-Сіверщини у 20-30-х рр. ХV ст. автономного Руського князівства у складі Литви [С. 31, 53, 102]. Перед читачем постають величні постаті коза- цької доби – перші чернігівські полковники Мартин Небаба та Стефан Подобайло, щедрий меценат В. Дунін-Борковський, оборонець прав української старшини П. Полуботок [С. 126, 133, 141]. Приваблює увагу й стислий, але вичерпний як на жанр книги, виклад біо- графії одного з уродженців Чернігова – героя Першої світової війни, командира одного з пер - ших російських підводних човнів – М. Кити- цина (1885-1960), який змушений був емігру- вати до США [С. 310]. Хотілося б відзначити, що для автора історії Чернігова прості люди, які населяли місто упродовж віків, не просто населення, а земляки, яким він співчуває, ретельно відшукуючи бодай крихти інформації про їхній побут, умови праці, настрої, прагнення і мрії, якими пишається, прагнучи показати їх повноцінними суб`єктами історичного процесу. На жаль, життя «простих людей» майже ніколи не було щасливим. Набіги кочових племен, князівські усобиці, монголо- татарська навала, війни XVI-XVII ст. не сприяли заможному, безпечному життю мирних обивателів, які славилися своїм ремеслом. Проте С. Леп`явко детально зупиняється і на трагедіях, не спричинених тодішніми політич- ними реаліями. Загальною бідою всіх міст були пожежі. «У ніч з 19 на 20 травня 1750 р. в Чер- нігові сталася найбільша за його історію по- жежа. Господиня шинку, який стояв у центрі міста, пішла до погреба і присвітила собі свіч- кою. Від вогника щось загорілось, а за мить спалахнув увесь будинок. Вітер перекинув полум`я на сусідні споруди. При тісній дерев`яній забудові поширення вогню стало справою кількох хвилин. Усе довкола запа- лало», – так просто, навіть приземлено описано 225 Історія міста й місто в історії у книзі пожежу, яку чернігівці і через півсто- ліття трактували «як найбільшу трагедію міста» [С. 170]. Згодом, з плином часу, чернігівцям та жите- лям приміських сіл довелося зазнати не мен- ших лих та поневірянь. Автор не обійшов реа- лій сумнозвісних 30-х років ХХ ст. Голодомор тут теж зібрав великий «урожай». «У Чернігові, як і по всій Україні, заборонили вільний продаж продовольства. 10 грудня 1932 р. міліція про- вела спеціальну операцію на міському ринку з метою припинення торгівлі продуктами харчу- вання… Хліб відпускався тільки за картками, які видавали за місцем роботи. Встановили спе- ціальні норми відпуску хліба. Все населення поділили на 3 категорії… У найважчому травні 1933 р. третій категорії мали видавати по 200 г хліба на день, а їхнім дітям (яких називали «иж- дивенцами») – по 100 грамів». Студентам учи- тельського інституту видавали по 100 г хліба, а учням медичного технікуму – 75 г хліба на день [С. 343]. Не менш шокуючими виглядають і будні «Великого терору» в обласному центрі. Чернігівська «трійка» з літа 1937 р. до осені 1938 р. приговорила до розстрілу 4 625 осіб, а до заслання в табори – 3463 [С. 345]. Як ілю- страцію до того, як функціонував механізм то- тального терору в Чернігові, з одного боку, і як типовий приклад долі українського інтелігента, з іншого, історик наводить справу директора Чернігівського учительського інституту Г. Ва- силенка [С. 346]. На щастя, не тільки кривавими катакліз- мами визначалося життя чернігівців. Автор не шкодує місця, щоб показати хай і маленькі радощі своїх земляків, поліпшення умов праці і побуту, відобразити у книзі особливості їхнього дозвілля. Зі сторінок книги читача вражають досконалістю коштовні шати ікон, ювелірні вироби чернігівських майстрів, твори образотворчого мистецтва, старовинні книги у дорогоцінних оправах. Навіть далекого від історичних вподобань чернігівця не може не зацікавити опис такої масової розваги як кіно на початку ХХ ст. та докладно з`ясована «тех- ніка показу кіно» у тодішніх «сінематогра- фах» [С. 303–304]. Не менш привабливо й доречно виглядає згадка про інженера Ю. Гар- маша, який у 1952 р. сконструював телевізійну антену та підсилювач сигналу і «став першим глядачем телевізора у місті» [С. 382]. З увагою до, на перший погляд, незначних подробиць С. Леп`явко показує успіхи в зростанні добро- буту мешканців міста, якими можна було похвалитися наприкінці 50-х рр. ХХ ст.: «На 1957 р. у місті було вже понад 150 при- ватних автомобілів, до 400 мотоциклів, понад 600 телевізорів та ін. Транспорт міста скла- дався з 60 автобусів, 51 таксі марки «Победа». П`ять разів на день автобуси курсували на Київ» [С. 383]. Огляд історико-публіцистичного доробку С. Леп`явка був би неповним, якби ми не зга- дали ще одного мовчазного, але неодмінного учасника всіх без винятку подій, що відбува- лися у старовинному місті. Йдеться про улюб- леницю чернігівців ріку Десну, без якої годі уявити собі життя цього краю. Мабуть, багато поколінь корінних жителів та гостей міста у своїй свідомості нерозривно пов`язують ці то- поніми, як це зробив у одному з ранніх віршів А. Казка: Десна – мов шабля. Вал старезний. Мазепи дім. Гармати в ряд. Поринувши у сон давнезний, Сумною вартою стоять. Заснув Чернігів. Проте з Десною асоціюються не тільки ро- мантичні прогулянки, веселі розваги на воді, але й драматичні події в історії Чернігова. Вір- ний своєму принципові відтворювати не тільки колізії суспільно-політичного характеру, але й негаразди, спричинені стихією, автор докладно з`ясовує обставини останньої у ХХ ст. великої повені на Десні, що трапилася у 1970 р. У Чер- нігові вода сягнула позначки на 8 м вище зви- чайного рівня. Були частково або повністю затоплені 45 вулиць, 1 357 житлових будинків, 16 промислових об`єктів і соціально-культур- них закладів. Інтерес викликає й інформація про реакцію на цю аж ніяк не буденну в житті міста подію з боку місцевої преси. Дві тодішні чернігівські газети практично зігнорували, не з своєї, звичайно, волі, цю вкрай злободенну для всього міста та його мешканців подію, бо ра- дянська ідеологія «замовчувала будь-які явища, що не відповідали завданням уявного будів- ництва соціалізму» [С. 387–388]. Затоплені оселі явно не вписувалися у цей контекст… Хотілося б звернути увагу ще на один аспект. Дана книга менше всього нагадує туристичний 2’2013Ольга Гейда, Тамара Демченко 226 227 Іван Паславський – кандидат філософських наук, провідний науковий співробітник відділу середніх віків Інституту украї- нознавства ім. І.Крип’якевича НАН України, відомий своїми ґрунтовними дослідженнями в галузі середньовічної й ранньо- модерної історії України. Коротко про проблему заснування Львова. В літописі місто вперше згадано під час опису пожежі в Холмі 1259 р., яку ні- бито було видно й зі Львова: «1259. Данило ж і Василько все одно зібралися удвох, маючи намір битися з татарами. Але при- лучилось ото за гріхи [наші] загорітися Холмові через окаянну бабу … і полум’я було таке велике, що зо всеї землі [Хомської] заграву було видіти. Навіть і зо Львова дивлячись, було видно [її] по белзьких полях от палахкотіння сильного полум’я. Історики буклет чи альбом історичних та культурних пам`яток, хоча багато і щедро ілюстрована. Головне в ній – текст, вдала, як на нас, спроба показати непереривність історичного життя у місті. Книга орієнтована на молодь, автор, при- свячує її «своїм дітям і дітям Чернігова». За ра- хунок відмови від строго наукового підходу, насамперед у оформленні, уникаючи викори- стання фахової термінології, було досягнуто певної простоти сприйняття тексту, що дає під- ставу сподіватися, що книгу прочитають не тільки історики, краєзнавці, представники чер- нігівських інтелігентних кіл, але й численні лю- бителі історії в місті та Україні. Власне одним з лейтмотивів книги став не артикульований, але наявний заклик автора саме до молодших чер- нігівців: ви побачили доробок поколінь, що давно вже стали історією, отримали непоганий спадок від старшої генерації – далі все буде за- лежати від вас: доля міста, його історичних та культурно-мистецьких пам`яток, підвищення добробуту городян, комфортність проживання – все у ваших руках. Безумовно, що перша спроба дати читачам України й усім, хто цікавиться її минулим, але мешкає далеко за її межами, системний виклад історії одного з найдревніших міст нашої Бать- ківщини викличе і вже викликає різнопланову реакцію. Комусь не сподобається надмір архео- логічного матеріалу, а хтось гостро відчує його брак; будуть нарікання на відсутність тієї чи іншої конче важливої інформації і засилля не- обов`язкових, на стороннє судження, подро- биць; знайдуться і такі, хто не сприйме попу- лярний характер викладу матеріалу або ж він видасться надто вже специфічним. Проте утри- маємося від критичних суджень і зауважень, адже тема дослідження старожитностей та й не- давнього минулого Чернігова аж ніяк не вичер- пана. Навпаки, книга С. Леп`явка стане від- правною точкою для розгортання наукових дискусій, появи нових версій тих чи інших подій, а все разом взяте сприятиме подальшому вивченню історії прекрасного старовинного міста на Десні. Історія міста й місто в історії Ігор Чорновол ( м. Львів) Іван Паславський про заснування Львова Рец. на: Іван Паславський. Хто і коли заснував місто Львів? Вірогідні й невірогідні дати заснування столиці Галичини. Львів: «Українські технології», 2010. 35+1 ст. Літопис руський. Переклад Л.Махновця. Київ, 1990. - С.417.

Історія міста й місто в історії

Institution

Ähnliche Einträge