Київське передмістя Солом'янка наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.
У статті на основі архівних матеріалів, історичної літератури досліджується розвиток
 Київського передмістя Солом'янки на зламі ХІХ-ХХ століть. Відображено процес її зміни від села
 до міського передмістя. В статье на основе архивных материалов, исторической литературы исследует...
Saved in:
| Published in: | Краєзнавство |
|---|---|
| Date: | 2013 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
2013
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/167007 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Київське передмістя Солом'янка наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. / С. Архипова // Краєзнавство. — 2013. — № 4. — С. 23-30. — Бібліогр.: 27 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860019706226802688 |
|---|---|
| author | Архипова, С. |
| author_facet | Архипова, С. |
| citation_txt | Київське передмістя Солом'янка наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. / С. Архипова // Краєзнавство. — 2013. — № 4. — С. 23-30. — Бібліогр.: 27 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Краєзнавство |
| description | У статті на основі архівних матеріалів, історичної літератури досліджується розвиток
Київського передмістя Солом'янки на зламі ХІХ-ХХ століть. Відображено процес її зміни від села
до міського передмістя.
В статье на основе архивных материалов, исторической литературы исследуется развитие Киевского
предместья Соломенки на рубеже ХІХ-ХХ вв. Отображается процесс ее изменения от села до городского
предместья.
Origin and development of one Kyivan suburb – Solomyanka during the end of XIX – beginning of XX st. is described
in the article. Basing on archive materials, author depicted the process of changing – from village to city suburb.
|
| first_indexed | 2025-12-07T16:46:38Z |
| format | Article |
| fulltext |
22
Історія міст
і сіл України:
історико-теоретичні
проблеми вивчення
23
УДК 911.375.632 (477-25) «19/20»
Світлана Архипова (м.Київ)
Київське передмістя Солом’янка
наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.
У статті на основі архівних матеріалів, історичної літератури досліджується розвиток
Київського передмістя Солом’янки на зламі ХІХ-ХХ століть. Відображено процес її зміни від села
до міського передмістя.
Ключові слова: міська історія, історичні місцевості, Київ, Солом’янка, передмістя, міська
забудова.
Утворення та розвиток колишніх міських око-
лиць, входження їх до території Києва є однією із
складових для повного всебічного вивчення
історії всього міста. Всі ці історичні місцевості
складають окремі частини, без яких неможливо
створити цілісну картину Києва. На прикладі ок-
ремої місцевості Солом’янки показаний процес її
перетворення від звичайної слобідки з критими
соломою хатами до міського передмістя.
Вперше Солом’янці було приділено увагу в
праці «Киев и его предместия: Шулявка, Соло-
менка с Протасовыя Яром, Байкова Гора и Де-
миевка с Саперною слободкою по переписи
2 марта 1874 года» (1875 р.), розробленої Пів-
денно-Західним відділом Імператорського ро-
сійського географічного товариства [1]. В книзі
наведені відомості про кількість населення, дво-
рів, будинків, різного роду закладів Солом’янки
та інших місцевостей. Із сучасної літератури
можна виділити книгу Михайла Рибакова «Не-
відомі та маловідомі сторінки історії Києва»
(1997 р.) [2], у якій висвітлені питання адмініс-
тративно-територіального поділу міста у різні
часи, наведені відомості про ряд київських міс-
цевостей, в тому числі про Солом’янку. Окрім
цього про місцевості в нього є ряд публікацій у
пресі, зокрема стаття «Київська околиця Со-
лом’янка», яка опублікована в журналі «Архіви
України» (1980 р.), де прослідковується історія
передмістя від утворення до 30-х років мину-
лого століття [3]. В 2010 році видана книга
«Солом’янський район міста Києва вчора, сьо-
годні, завтра», написана києвознавцем М.Каль-
ницьким (історична частина), Н.М.Вітюком та
С.В.Євсєєвим [4], в якій широко висвітлений
процес розвитку всіх історичних місцевостей
району.
Утворення Солом’янки як київського перед-
містя починається із 1830-х років, зокрема на
плані Києва 1859 року вона фігурує як «сло-
бідка Солом’янка» [5]. Забудована була пере-
важно хатами під солом’яними стріхами (звідки
й назва).
7 січня 1834 р. згідно з положенням «Об ус-
тройстве Кієва» в місті почали будувати Києво-
Печерську фортецю. 28 травня 1857 р. на заміну
землі, вилученої для її будівництва, Києву була
відведена частина земель Петропавлівсько-Бор-
щагівської волості Київського повіту площею
898,33 десятин з платежем оброку по 486 руб.
82,5 коп. щорічно [6]. Внаслідок цього мешкан-
ців Печерська частково переселили на терито-
рію між р. Либідь і Черепановою горою, а час-
тково розселили вздовж Либеді і Кучминого яру,
де й виникла Солом’янка (вся Солом’янка тоді
називалась Кучминим Яром) [7]. Але при пере-
дачі землі виявилося, що частина земельної те-
риторії в кількості 17,90 дес. була зайнята під са-
диби відставних солдат (4,69 дес.) та інших осіб
різного звання (13,21 дес. офіційно, а в дійсності
більше). З часом кількість населення збільшува-
лась, в першу чергу була заселена частина не-
зручної землі, що знаходилась під цегельним за-
водом і сінокосом. Згодом там заселили осіб,
садиби яких забрали під будівництво з 1860-х
років Курсько-Київської залізниці.
Пізніше Київське міське управління, згідно з
роз’ясненням Міністерства внутрішніх справ від
26 червня 1864 р. за № 4376, частину цієї землі
почало давати в користування під забудову спо-
чатку без контрактів, а згодом по терміновим до-
говорам, частина ж землі заселялась самовільно.
Таким чином виникли передмістя Верхня і
Нижня Солом’янки, Кучмин і Протасів Яри.
Трохи пізніше зайнята населенням цих перед-
мість земля в кількості 939.2198 кв.саж. була на-
ділена їм за люстраціями 1873, 1895 і 1905 рр.
без згоди на те власника – міста Києва [8].
Територіальному зростанню Києва, зокрема
передмістя Солом’янки, в кінці ХІХ – на початку
ХХ ст. першочергово сприяло формування та роз-
виток його залізничного господарства. Так, з
1860-х років розпочалось будівництво Києво-Кур-
ської (Москва–Курськ–Київ) та Південно-Західної
(Петербург–Київ–Балта–Одеса) залізниць. У 1868-
1870 рр. у долині річки Либідь відбулось зве-
дення першої Київської залізничної станції з па-
сажирським та товарним відділеннями. Автор
першого пасажирського вокзалу Києва – архітек-
тор С.А. Вишневський. Вокзал був збудований у
стилі англійської готики, декоративні бійниці на
фасаді і зубці на дахах імітували середньовічну
фортецю. Проіснувавши майже півстоліття, напе-
редодні Першої світової війни будівля була де-
монтована, оскільки начебто займала багато
місця. У проміжку між знищенням старого при-
міщення і побудові нового (1929-1932 рр.) (архі-
тектор О.М. Вербицький), до 1928 р. центральним
вокзалом слугувала тимчасова дерев’яна споруда.
Перші залізничні лінії, прокладені в заплаві
р. Либідь, сприяли її подальшій забудові як жит-
ловими, так і виробничо-складськими спору-
дами, що мали безпосереднє відношення до
залізниці. Спочатку сюди переселялись домов-
ласники з прилеглої до залізниці території –
зони відчуження, а потім почали селитись і ро-
бітники залізниці та залізничних майстерень.
Солом’янка стрімко розростається і перетворю-
ється на робітниче селище. Поява залізниці
сприяла розділенню Солом’янки на Нижню
(вздовж р. Либідь і залізниці (тепер господар-
ська зона), і Верхню Солом’янку (по обидві сто-
рони сучасної вулиці Урицького).
Перший вокзал Києва розміщувався поблизу
товарної станції «Київ-1», до залізничних колій
якої з боку Верхньої Солом’янки прилягали
«Головні залізничні майстерні», котрі виникли
одночасно з залізницею в 1868 р. для ремонту
потягів та вагонів. У 1879 р. вони отримали
назву «Головні залізничні майстерні Південно-
Західної залізниці». Від початку свого засну-
вання майстерні стали найкрупнішим підприєм-
ством Києва: спочатку тут працювали 467 осіб,
через 10 років – 1300 осіб, а на початку ХХ ст.
воно забезпечувало роботою 2500 осіб [9].
«Залізничні майстерні» поклали початок бу-
дівництва містечка залізничників – київської
«Залізничної колонії», розпочате у 1860 р.
і пов’язане з ім’ям О.В. Кобелєва – цивільного
інженера за фахом, пізніше – професора Київ-
ського політехнічного інституту. З 1887 по
1912 р. він працював в управлінні Південно-За-
хідної залізниці, де втілював у проект ідею «Ко-
лонії», а потім керував її будівництвом. Завдяки
О.В. Кобелєву в цей час виникають: технічне
училище (один із корпусів якого зберігся по
вул. Лукашевича, 15) та пансіонат при ньому
(1884-1886 рр.), корпуси залізничної лікарні з
амбулаторією та аптекою (1890-і), притулок для
сиріт – дітей залізничників, розрахований на 150
вихованців (1899-1901 рр.), їдальня та ін. Під
керівництвом О.М. Кобелєва та за участю інже-
нера шляхів сполучення О.П. Бородіна, було
споруджено хімічну та механічну лабораторії
(одну – на території «Колонії», іншу – на тери-
торії «Залізничних майстерень»), а також ряд ви-
робничих цехів ремонтних майстерень. Будівля
першої в Росії хімічної лабораторії для дослід-
ження властивостей води, палива, мастил та
інших матеріалів, створена в 1879 р. з ініціативи
О.П. Бородіна, є однією з нечисленних споруд
«Колонії», що збереглася до нашого часу. Деякі
фрагменти історичної забудови «Залізничної ко-
лонії» (в межах вулиць Брюллова, Фурманова,
частково Богданівської) ще існують [10].
Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. характер
забудови на Залізничній колонії змінився: замість
дерев’яних будівель з’явились цегляні у невели-
ких кварталах, розпланованих між вулицями-лі-
ніями. До речі, кілька років у Залізничній колонії
жив майбутній славетний артист і виконавець
власних пісень Олександр Вертинський, його су-
сідкою була відома співачка Ксенія Держинська.
Перші повні відомості про Солом’янку маємо
з 70-х років ХІХ ст. 2 березня 1874 році Південно-
Західний відділ імператорського Російського
географічного товариства провів у Києві одно-
денний перепис населення. І хоча Соло м’ян ка
офіційно на той час не була у складі Києва, тим не
менше вона мала істотну вагу в загальноміському
житті. Тому межі для перепису були вибрані
таким чином, що вона разом з місцевостями Про-
тасів Яр та Деміївкою, а також військова гімназія
та селища біля кладовища на Байковій горі були
враховані. На противагу їм деякі з місцевостей,
які були у складі міської межі, наприклад Горенка
і Котурські хутори, не мали міського спряму-
вання, не були органічно зв’язані з міським жит-
тям, тому їх територія під час перепису не врахо-
вувалась. Жителі Солом’янки та прилеглих до неї
місцевостей в основному були євреями і займа-
лись дрібною міською торгівлею, ремеслами, по-
4’2013Світлана Архипова
24
К Р А Є З Н А В С Т В О
Київське передмістя Солом’янка наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.
25
стачанням м’яса тощо. Окрім того, ці місцевості
слугували притулком для осіб, яким з різних при-
чин було заборонено проживання в Києві.
На час перепису Київ був поділений на 6 час-
тин (Печерська, Двірцева, Старокиївська, Либід-
ська, Подільська та Плоська), Лук’янівський та
Куренівський квартали і передмістя: Шулявка,
Солом’янка і Протасів Яр, Байкова гора, Деміївка
і Саперна слобідка. І по окремо взятій частині,
кварталу і передмістю були подані відомості.
За результатами перепису на Солом’янці і в
Протасовому Яру проживало 3910 осіб [11]. Було
212 дворів, 379 житлових (з них критих соломою
– 116, деревом – 240, залізом – 23) і 349 нежитло-
вих приміщень (з них критих землею – 5, соло-
мою – 104, деревом – 224, залізом – 16) – всього
728 будівель [12]. Тільки 36 дворів мали колодязі,
4 – зі стоячою або текучою водою і 172 двори вза-
галі не мали води. В Солом’янці разом із Прота-
совим Яром нараховувалось 43 заклади фабрич-
них, промислових і ремісничих підприємств (з
них: 1 завод сухих дріжджів, 2 цегляних заводи, 1
пекарня, 3 буфети, 4 корчми і харчевні, 6 гонча-
рень, 4 столярні майстерні, 8 слюсарень). На час
перепису там функціонувало 112 закладів різного
роду (з них: 17 магазинів і крамниць, 1 пивний по-
гріб, 2 готелі з номерами для приїжджих, 7 по-
стоялих дворів, 1 залізнична станція, 1 телеграфна
станція, 3 кузні, 1єврейська школа, 1 лікарня) [13].
У 1879 році Солом’янка ввійшла до складу но-
воутвореної Бульварної поліцейської частини
міста [14] (всього в Києві на той час було 8 полі-
цейських частин). І хоча вона офіційно і перебу-
вала у складі Києва, міська дума стосовно неї про-
водила інертну політику, байдуже ставилася до
нагальних потреб місцевого населення. За станом
свого благоустрою вона посідала одне з останніх
місць: вулиці були брудні і занедбані, особливо
після дощів. Сюди не доходили мережі водогону
та електричного освітлення; не було стаціонарних
медичних закладів, окрім лікарні залізничників.
Нижня ж Солом’янка була в складі міської
межі і мала сплановані та замощені вулиці, ос-
вітлення, водогін. Для інших передмість Києвом
було відведено землю під будівництво церкви,
кладовища і школи. Турботами міського управ-
ління була впорядкована базарна площа на Вер-
хній Солом’янці, обладнано освітлення ліхта-
рями навколо церкви. В 1902 р. місто мало
замостити головну вулицю Верхньої Соло м’ян -
ки, для чого навіть вже був заготовлений камінь
(пізніше солом’янці цим каменем, самовільно
взятим, замостили цю ж вулицю). Міське управ-
ління обслуговувало всі ці передмістя пожеж-
ними командами, безкоштовною медичною
допомогою (функціонував Шулявський Куратор-
ський пункт) та ін. За матеріалами дослідниці ки-
ївських некрополів Л.Проценко, кладовище на
території Солом’янки існувало ще з 1832 р. і спо-
чатку містилося неподалік від р. Либідь. Проте
внаслідок прокладення залізниці його ліквіду-
вали, а натомість 1878 р. ухвалили створити нове
кладовище площею 1,5 дес. у Верхній частині
Солом’янки, недалеко від Кадетського Гаю, у
1903 р. додано ще 2 десятини. Тут, зокрема, ут-
ворилась ділянка для поховань учнів та вихова-
телів Кадетського корпусу [15].
Освітня справа на Солом’янці розпочалася в
1895 р., коли було відкрито церковнопарафі-
яльну школу. Вона розмістилася на погості май-
бутньої Покровської церкви, яку тоді ще тільки
будували. У школі навчали лише Слова Божого,
російській мові та арифметиці. Проте у 1900 р.
тут відкрили двокласне селищне училище у най-
маному приміщенні, де викладали геометрію, іс-
торію, географію, вчили кресленню та чистопи-
санню. За даними на 1910 рік в училищі
навчалось загалом 98 хлопців та 76 дівчат. При
ньому діяло також ремісниче столярно-токарне
відділення на 20 учнів. Згодом було створено
4-класне вище початкове Солом’янське учи-
лище, де навчали початковим знанням з фізики,
механіки та хімії. Для нього 1914 р. спорудили
власний двоповерховий цегляний будинок (арх.
Іполит Ніколаєв) по сучасній вул. Урицького, 36
(на той час вул. Графа Ігнатьєва, 98). У Заліз-
ничній колонії теж були навчальні заклади: у
1876 р. відкрили однокласне училище, у 1890
воно стало двокласним, а після 1912 р. отримало
статус вищого початкового закладу (для хлопців
і дівчат) [16]. Також там були залізничний тех-
нікум та школа робітничої молоді.
Покровська церква на Солом’янці постала на-
прикінці ХІХ ст. З 1905 по 1915 рр. настоятелем
її служив випускник Київської Духовної акаде-
мії Василь Костянтинович Липківський (1864-
1937 рр.). Він був одним із тих, хто організував
Українську автокефальну православну церкву, в
1921 р. став її митрополитом і залишався в цьому
сані до 1927 р. На стіні Покровської церкви нині
встановлено пам’ятну дошку з його барельєфом.
Внаслідок неналежного стану благоустрою
на Солом’янці місцеві жителі хотіли відділитись
від міста, яке про них зовсім не піклувалось.
Після неодноразових прохань люстрацією від
16 січня 1901 р. Солом’янка разом з прилеглими
передмістями були вилучені із відання Київ-
ського міського управління і з грудня 1902 р. по-
чали управлятися самостійно на правах сіль-
ського поселення [17], в зв’язку з чим подальші
шляхи по благоустрою були перервані. Соло -
м’ян ка отримала статус сільського поселення у
межах Хотівської волості Київської губернії.
Існування поблизу Києва густо населених, але
в санітарному відношенні відсталих передмість
становило загрозу для міста, зокрема спричи-
няло вплив на збільшення злочинів, жебраку-
вання, на розповсюдження хвороб... На ненор-
мальний стан передмість звертала увагу місцева
губернська влада: Губернським по селянським
справам присутствієм у листопаді 1902 р. жите-
лям передмість було запропоновано утворити са-
мостійне сільське товариство, що і було ними
зроблено на засіданні 11 грудня 1902 р. Але в
процесі цього виникли труднощі, так як вияви-
лось, що не всі жителі передмість бажають бути
зараховані до його складу: міщани не хотіли при-
писуватись до селян, а селяни інших товариств
не хотіли переходити до створюваного. Тому мі-
ське присутствіє не змогло затвердити постанови
на утворення сільського товариства.
Для вирішення проблеми антисанітарії при-
леглих передмість Київська міська дума на збо-
рах 9-16 січня 1903 р. порушила клопотання про
їхнє включення до Києва з нанесенням на план
вулиць і площ. Але в зв’язку з відмовами домов-
ласників передмість поступитись правами в не-
обхідних для впорядкування вулиць випадках,
клопотання було направлено в міністерство внут-
рішніх справ лише 29 жовтня 1905 р. Міська дума
обмежилась складанням плану тільки більш
близьких до міста передмість в кількості 477 дес.,
які було бажано включити до міста. До цього
плану увійшли: 1) землі, зайняті жителями вка-
заних передмість, 2) землі відчуження Південно-
Західної залізниці, 3) частина землі, що залиша-
лась у розпорядженні міста в кількості 286,5 дес.,
4) особисте володіння Києво-Софійського Мит-
рополитанського Будинку («Дача Паньковщина»).
У 1903 р. деякі з домовласників порушили
клопотання перед Губернським по селянським
справам присутствієм про утворення із цих пе-
редмість містечка зі спрощеним міським управ-
лінням, назвавши його «Олександрією», на честь
російської імператриці Олександри Федорівни,
дружини Миколи ІІ. Київська міська дума мало
піклувалася про благоустрій своїх окраїн і перед-
мість, тому, створивши окреме від Києва місто,
жителі планували самостійно привести його до
належного стану. Губернське присутствіє визнало
необхідним створення окремого міста (журнал
від 11 серпня 1904 р. № 3341) і 24 серпня 1904 р.
надіслало клопотання жителів разом з комісією
журналу Київському генерал-губернатору і Мі-
ністерству внутрішніх справ [18].
Центральна і місцеві влади (як видно із їхньої
переписки) підтримували утворення Олексан-
дрії, вважаючи, що Київ тоді більше піклувався
б про свій центр, а не про околиці. Натомість
місцеві жителі, утворивши міське поселення, з
більшим інтересом і увагою відносились би до
потреб свого міста.
Але була одна перешкода: земля, що оточу-
вала передмістя, не могла бути відлучена у влас-
ність нового міста без згоди м. Києва як вічного
власника цієї землі. Щоб вирішити цю про-
блему, Міністерство внутрішніх справ через Ки-
ївського генерал-губернатора (3 серпня 1906 р.
№ 5339) [19] запропонувало Київському мі-
ському громадському управлінню відмовитись
від клопотання про включення в межу міста за-
значених передмість і поступитись правом на ці
землі новому міському поселенню.
Міністерство в цьому питанні, очевидно, ке-
рувалось правилами про порядок утворення по-
селень в місті за 689 ст. т. ІХ вид. 1899 р., згідно
з яким земля під вигін затверджуваному місту
може бути відведена із вільних казенних земель,
що лежать навколо нього. А так як поблизу
Солом’янки інших казенних земель не було, то
Міністерство звернуло свою увагу на безпе-
реоброчні землі Києва, які існували для задово-
лення всіляких земельних потреб, тільки не мі-
ських. Право на ці землі Київ отримав у силу
закону 1857 р. У міністерській пропозиції не
було ніяких вказівок відносно кількості землі,
якою м. Київ повинен поступитись на користь
нового міського поселення. Говорилось невиз-
начено: «всіх земель, зайнятих місцем загаль-
ного користування і які призначені під міський
вигін». Вигоном могла вважатись всяка земельна
територія, тобто це могли бути будь-які землі,
що були в розпорядженні м. Києва [20].
Солом’янці довго боролися за право викупу са -
диб у власність, адже вони були лише орендарями
землі, якою користувалося місто. У 1905 році са-
диби Солом’янки було офіційно викуплено у при-
ватну власність.
26
4’2013Світлана Архипова К Р А Є З Н А В С Т В О
27
Згідно люстраційного акту 1905 р. в зазначе-
них передмістях налічувалось 264 особи корін-
ного населення, така ж приблизно кількість зна-
чилась і в люстраційних актах 1895 р. Але число
жителів, що не перевищувало 600 осіб, не да-
вало серйозної підстави до виділення цих пе-
редмість у самостійну міську одиницю з приєд-
наними до неї 617 десятинами міських оброчних
земель. До складу нового міста окрім обох Со-
лом’янок з Ярами та Батиєвою Горою мали
увійти ще й Кадетський корпус із Кадетським
Гаєм, територія Бактеріологічного інституту, а
також чимало вільних казенних земель. Площа
нового міста повинна бути 4,8 кв. км, чисель-
ність населення – понад 13000 осіб [21].
У 1906 р. місцеві домовласники заснували
своє Товариство Благоустрою на чолі з активним
борцем за «незалежність Солом’янки» Іваном
Пироженком [22], але воно не мало юридичних
прав і тому не могло дати Солом’янці повний
благоустрій. Що воно реально зробило, так це
замостило центральну вулицю, а серед планів
було замощення всіх вулиць, проведення сюди
до 1908 р. трамваю, вирішення питання водо-
постачання, освітлення, будівництво пожежні
тощо. За цих обіцянок мешканці і хотіли ство-
рити самостійну Олександрію.
На противагу згоді Губернського присутствія,
міська дума висловила категоричний протест
проти виділення для Олександрії казенних зе-
мель, які були в безстроковому і безпереоброч-
ному користуванні міста і складали нагальну по-
требу для нього. На засіданні 12 жовтня 1906 р.
зазначалось, що утворення поряд з Києвом са-
мостійного міського поселення нанесло б Києву
численну шкоду, паралізуючи всі заклади мі-
ського управління, направлені на постачання мі-
ського населення доброякісним м’ясом і т.д.
Тому дума визнала повідомити губернатора про
незгоду на уступку цих земель проектованому
новому міському селищу та порушити клопо-
тання про включення в міську межу частини ка-
зенних земель площею 477 дес.
9 лютого 1908 р. солом’янці подали нове про-
хання Київському генерал-губернатору, в якому
висловились проти приєднання їх до міста, мо-
тивуючи тим, що передмістя – це окремий побу-
товий центр, який має інтереси, не пов’язані з
Києвом, тому всі прибутки передмістя хочуть
витрачати виключно на себе; утворення нового
міста здешевить продукти харчування не тільки
в передмістях, а й у Києві; з приєднанням до
міста передмість у них буде всього 20-30 вибор-
ців, тоді як з утворенням нового міста вибор-
цями буде більшість домовласників внаслідок
пониження виборчого цензу. Також на користь
доводів за утворення нового поселення висту-
пало те, що щорічно міське управління брало з
Солом’янок різні прибутки: оціночний збір з
садиб, збір за місця на базарній площі Верхньої
Солом’янки, прибутки від здачі в оренду орних,
городніх і садибних ділянок на безпереоброчних
землях. В цілому від передмість Київ отримував
в середньому (рахуючи останні 10 років – 1892-
1902 рр.) близько 5000 рублів, а в 1901-1902 рр.
– близько 6800 рублів. Натомість, як уже зазна-
чалося, Київське міське управління на благоус-
трій передмість відвело землю під церкву, кла-
довище і школу, давало щорічну субсидію на
кладовище і школу, привело до ладу базарну
площу на Верхній Солом’янці, виділило камінь
на замощення вулиці (не замостило внаслідок
вилучення в 1902 р. Верхньої Солом’янки із ве-
дення міста) [23].
Проти відокремлення Солом’янки від Києва
енергійний протест висловлювала міська рада,
розуміючи, що суміжність нового міста стане
небезпечним конкурентом Києву з огляду на по-
тенційний розвиток та територіальне розши-
рення. Або ж могло вийти так, що мешканці но-
вого міста будуть користуватися різними
установами Києва, а натомість нічого не спла-
чувати за їх утримання. З «нового міста» була
направлена депутація до Петербургу, яка в
1909 р. мала зустріч із головою царського уряду
Петром Столипіним, котрий отримав від київ-
ської мерії інформацію щодо міста «Олексан-
дрії». Після бесіди з депутацією він відрядив до
Києва компетентних урядовців для вивчення
проблеми на місці. Розглянувши всі обставини,
чиновники зробили висновок про небажаність
створення нового сепаратного міста, у чому їх
переконали звернення представників Батиєвої
Гори, Протасового Яру та Кадетського корпусу,
які висловлювались за приєднання їх до Києва.
У червні 1909 р. Міністерство внутрішніх
справ виявило, що поселення не мають суціль-
ної території: частина передмість розміщена на
казенних землях у безпереоброчне користу-
вання, а частина на землях, що належать різним
відомствам і закладам: Київському Кадетському
корпусу, Міністерству шляхів сполучення, Мит-
рополитанському Будинку, Воєнно-інженерному
і Воєнно-інтендантському відомствам. З утво-
Київське передмістя Солом’янка наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.
ренням з них самостійного міського поселення,
воно буде розміщене на землях різних власників
і в той же час оточеним з різних боків землями
Києва. Будучи містом у місті, воно негативно
впливатиме як на ріст і благоустрій нового міста,
так і на благоустрій Києва.
Небезпечним і шкідливим для Києва був са-
нітарний стан передмість. Київ мав каналізацію,
артезіанське водопостачання, безкоштовну лі-
карську допомогу для бідного населення, а тому
санітарний стан передмість становив йому за-
грозу. В разі утворення міського поселення із
Солом’янки та інших передмість нове місто буде
не в змозі вирішити питання благоустрою. Був
запропонований вихід: замість окремого посе-
лення – приєднати передмістя до Києва і тоді в
них також буде благоустрій – каналізація, арте-
зіанське постачання, було б і електроосвітлення,
і трамвай… На той час лінія міського трамваю в
трьох місцях підходила до межі Солом’янки: по
Караваєвській лінії, по лінії Кадетського корпусу
та по лінії Хрещатик – Керосинна вулиця.
Станом на 1909 р. в межу майбутнього міста
Олександрії були включені: садибна і незручна
земля Протасового Яру – 10 дес. 33 кв.саж.,
землі Митрополитанського Будинку (Батиєва
гора) – 31 дес. 2050 кв.саж., казенні землі, що
знаходились у безпереоброчному користуванні
Києва – 306 дес. 1873 кв.саж. Всього – 441
дес.966 кв.саж. Чисельність населення майбут-
нього міста мала становити близько 15000 осіб.
Згідно з опитуванням, проведеним поліцією,
було зареєстровано домовласників 13108 осіб, з
них 11722 православних, 1047 євреїв, 289 –
інших віросповідань. Службовців залізниці і ре-
місників – 2000 осіб, торговців – 300 осіб, чор-
норобів – 900, тих, хто вів домашнє господар-
ство – 3400 (в ці цифри не ввійшли жінки і діти).
Налічувалась така кількість всіх садиб на
1909 р.: у Верхній Солом’янці – 352, Кучминому
Яру – 62, Батиєвій Горі – 254, Протасовому Яру
– 103. Всього було 771 садиба. Кількість існую-
чих будівель у всіх садибах – 2060, з них
кам’яних – 14, змішаних – 106, дерев’яних –
1940, критих залізом – 2020, деревом – 40. Жит-
лових будівель – 1178, нежитлових – 882 і 1 цер-
ква. Існувало 189 торгово-промислових закладів.
Щоденно на Солом’янській базарній площі (по
вулиці графа Ігнатьєва) збирався базар. Була
приватна гімназія Є.В.Брагінцевої, двокласне
міністерське училище, церковно-приходська
школа, в якій було 17 вчителів і 498 учнів [24].
Зрештою був знайдений компроміс. Київська
міська рада пообіцяла Міністерству внутрішніх
справ у Петербурзі і особливій Комісії із пред-
ставників міністерства і місцевої організації в
Києві, що в Солом’янці у разі приєднання до
міста у найближчий час буде наведено благоус-
трій. Для залучення на свою сторону місцевих
жителів міська дума навіть розіслала їм виписку
постанови про свою готовність у разі приєд-
нання до міста у найближчий час привести Со-
лом’янку до належного стану благоустрою.
Тому Міністерство внутрішніх справ, згідно з
висновком міністерства фінансів постановило в
1910 році включити передмістя Нижню Соло -
м’янку площею 6 десятин, а також Верхню Со-
лом’янку, Кучмин, Протасів Яри та Батиєву Гору
з прилеглими до них землями в 443,66 десятини
в межі Києва. Це було зроблено за умови, що
приєднувана до міста земля залишається повною
власністю осіб і закладів, котрі раніше придбали
її на законних підставах; передмістя ці утворю-
ють особливу виборчу дільницю (ст. 34 Міського
положення Зводу законів, т. ІІ, вид. 1892 р.) за
умови, якщо число виборців у них достатньо для
вибору хоча б одного гласного, інакше вони при-
єднуються до однієї з сусідніх дільниць; для уп-
равління і завідування цими передмістями утво-
рюється в порядку ст. 103 Міського положення
(Звід законів, т. ІІ, вид. 1892 р.) особлива вико-
навча комісія, в складі якої половина членів по-
винна бути з міських виборців по передмістям.
Із її ведення виключались галузі народного гос-
подарства загальноміського характеру: каналіза-
ція, водопровід, трамвай і т.д.; збори і прибутки,
одержувані з передмість на користь міста, по-
ступають у загальноміську касу, але протягом 25
років з дня приєднання до міста вони розподіля-
ються міським громадським управлінням ви-
ключно на потреби і благоустрій передмість, за
виключенням частини, що виділялася на утри-
мання міського громадського управління [25].
Відомості про Солом’янку, подані Київською
міською управою, були опубліковані в «Збірнику
узаконень і розпоряджень про приєднання до
м. Києва суміжних з ним селищ Верхньої і Ниж-
ньої Солом’янки, Кучменого і Протасового Ярів
та Батиєвої Гори 2 червня 1910 року» [26].
З цього документу дізнаємося, що у 1910 році на-
селення Солом’янки становило 25 тисяч. Так, у
Солом’янці утворили окрему виборчу дільницю,
на якій було вибрано двох гласних. Згодом на за-
сіданнях Київської міської думи 15-16 лютого
4’2013Світлана Архипова
28
К Р А Є З Н А В С Т В О
Київське передмістя Солом’янка наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.
29
1911 р. була обрана комісія по завідуванню Со-
лом’янкою, Батиєвою горою, Кучменим і Про-
тасовим ярами. До складу комісії від міста
ввійшли 4 гласних, від Солом’янки – 2 гласних і
3 виборці. Із її ведення виключалися вже згаду-
вані галузі господарства загальноміського ха-
рактеру – каналізація, водопровід, трамвай. Але
так як міське самоуправління, досягнувши при-
єднання Солом’янки до міста, геть забуло про
свої обіцянки, то комісія повинна була взяти на
себе обслуговування і приведення в життя всіх
галузей, якими повинно опікуватись місто.
Впродовж 1 року комісія розглянула близько
200 питань благоустрою: облаштування мостових,
водопроводу, трамваю; пониження страхових пре-
мій з майна, каналізації, електричного освітлення;
покращення сполучення Солом’янки з містом
через залізничну територію; заселення прилеглої
пустопорожньої казенної землі. Було складено за-
гальний план Солом’янки і прилеглих земель із
розподілом їх на ділянки вулицями і кварталами.
Для реалізації плану благоустрою потрібна
була сума близько 300.000 рублів. Однак на за-
сіданні Думи 9 серпня 1911 р. в позиції на бла-
гоустрій було відмовлено. Тому комісія вирі-
шила домогтись її хоча б на крайню потребу –
на замощеність вулиць, бо їх непроїзний стан
для Києва був не вигідний, так як утруднював
сполучення із сусідніми селами. Відтак міська
дума на цей раз ухвалила виділити суму вдвічі
меншу – в розмірі 160.000 рублів.
Але для жителів потрібні були і водогін, і ка-
налізація, і освітлення, і трамвай. Результати і
робота Комісії по завідуванню Солом’янкою
були практично незначні, бо всі її проекти роз-
кидані по різним галузям міської управи, а
члени міської управи у благоустрої Солом’янки
не були зацікавлені.
Для вирішення питання благоустрою необ-
хідно було, щоб всі справи виносились на роз-
гляд міської управи та думи і щоб позика була
збільшена до першопочаткового трьохсоттисяч-
ного розміру, який би дав можливість охопити
всі нерозв’язані проблеми. Крім того, відчува-
лася нагальна потреба в організації трамвайного
маршруту на Солом’янці, так як сполучення з
містом через залізничну територію для місцевих
жителів було не зручне і сильно гальмувало роз-
виток цієї місцевості. Вносилась пропозиція про
влаштування цілком зручного і безперешкодного
сполучення Солом’янки з містом через заліз-
ничну територію шляхом облаштування мостів і
віадуків як для проходу і проїзду, так і для очі-
кування трамваю та для стоку атмосферних вод
з громадської площі. Солом’янка сполучалась
єдиним проїздом – залізничним віадуком шири-
ною 12 аршинів, збудованим 40 років тому і роз-
рахованим для потреб тодішнього населення у
200-300 осіб, а населення Солом’янки на той час
у кількості 25000 осіб було оточене залізничним
насипом (з центром міста Солом’янка була
зв’язана трамвайним маршрутом лише у 1924-
25 році: від Артилерійського училища до Со-
фійського собору ходив трамвай № 8). Покра-
щення сполучення Солом’янки з містом через
залізничну територію вирішувалось потребою
будівництва нового вокзалу і перебудовою за-
лізничного вузла в Києві. Комісією був складе-
ний план заселення оточуючих солом’янських
казенних пустопорожніх земель, що не прино-
сили ніякого доходу місту і були пориті ярами, із
розподілом на квартали, вулиці і площі. Проект
представили в міську управу, але він лежав без
дії, не дивлячись на те, що кияни, особливо жи-
телі Солом’янки, добивалися прав на заселення
цих земель.
Також акцентувалась увага на тому, щоб з’єд-
нати Солом’янку з мережею електричного
освітлення м. Києва, бо вона сплачувала майже
1% свого прибутку за освітлення тільки частини
її дорогими гасово-гартівними ліхтарями. На кі-
нець, найбільш терміновим було влаштування
на Солом’янці водопроводу і каналізації, так як
при нерівномірному рельєфі місцевості відсут-
ність цих зручностей для жителів було нестер-
пним [27].
Комісією було створено Києво-Солом’янське
пожежне товариство, у 1914 році споруджено мі-
ське училище. Дбала вона і про економічні ін-
тереси громадян: у лютому 1914 р. був запро-
ваджений порядок утримання Солом’янського
ринку – селянам, які привозили продукти влас-
ного господарства, було запроваджене пільгове
користування місцями, водночас велася бо-
ротьба зі спекулянтами-перекупщиками.
Про певне поліпшення благоустрою свідчить
і створення першого кінотеатру «Електро-біо-
граф», який потім отримав назву «Фантазія».
У 1910 році його влаштував підприємець Григо-
рій Нікулін. У радянські часи кінотеатр діяв під
назвою «Іскра» (не зберігся).
На початку 20-х рр. мешканцем Солом’янки
був майбутній письменник М.Островський,
який наймав кут у будинку №5 по тій вулиці, що
сьогодні названа його іменем. В 1910 р. по
вул. Новій, 22 (будівля не збереглась) жив кла-
сик української літератури С.Васильченко.
У зв’язку з будівництвом ТЕЦ Південно-За-
хідної залізниці, більшість житлових споруд
Нижньої Солом’янки у 1930-і роки була знесена.
Від історичної забудови Нижньої Солом’янки на
сьогодні залишились фрагменти будівель лише
по вулиці Вокзальній.
Підсумовуючи вищесказане, можна зробити
висновок, що на рубежі ХІХ-ХХ століть око-
лиці Києва мали невпорядкований вигляд. На
прикладі Солом’янки видно, що всі спроби
мешканців передмість добитись утворення
самостійного поселення для вирішення пи-
тання благоустрою виявились невдалими. В ці-
лому вони чотири рази порушували клопо-
тання про утворення міста в місті, натомість
міська влада бачила їх у своєму складі, що
врешті-решт було й зроблено. Тим не менше
проблема благоустрою на той час так і зали-
шилася невирішеною.
4’2013Світлана Архипова
30
К Р А Є З Н А В С Т В О
1. Киев и его предместия: Шулявка, Соломенка с
Протасовыя Яром, Байкова Гора и Демиевка с Са-
перною слободкою по переписи 2 марта 1874 года. –
К., 1875. – 402 с.
2. Рибаков М.О. Невідомі та маловідомі сторінки
історії Києва. – К., 1997. – 374 с.
3. Рибаков М.О. Київська околиця Солом’янка //
Архіви України. - № 6. – К., 1980.
4. Солом’янський район міста Києва вчора, сьо-
годні, завтра (автори М.Б.Кальницький, Н.М.Вітюк,
С.В.Євсєєв). – К.: «Друкарня Діапринт», 2010. –
230 с.: фото. кольор.
5. Державний архів Київської області, ф.1542,
оп.1, спр.27, арк.1,6.
6. Доклад по вопросу о присоединении к городу
Киеву предместий: Верхней и Нижней Соломенок,
Протасового и Кучменого Яров и Батыевой горы. –
Державний архів м. Києва (далі - ДАК), ф.163, оп.7,
спр.1780, арк.75 зв.
7. ДАК, ф.163, оп.7, спр.1780, арк.3 зв.
8. Там само, арк.75 зв.-76.
9. Ієвлєва В. Пам’ятки індустріального розвитку
Києва кінця ХІХ – першої третини ХХ століття. – К.,
2008. – С.26.
10. Там само. – С. 33-35
11. Киев и его предместия: Шулявка, Соломенка с
Протасовыя Яром, Байкова Гора и Демиевка с Са-
перною слободкою по переписи 2 марта 1874 года. –
К., 1875. – С. 3.
12. Там само. – С. 276, 281, 283, 278-279.
13. Там само. – С. 3, 276-279, 286, 290, 391-401.
14. Рибаков М.О. Київська околиця Солом’янка //
Архіви України - К., 1980. – № 6. – С. 68.
15. Солом’янський район міста Києва вчора, сьо-
годні, завтра. – С.63.
16. Там само. – С.146.
17. ДАК, ф.163, оп.7, спр.1780, арк.76 зв.
18. Там само, арк.77-77 зв.
19. Там само, арк.78.
20. Там само, арк.10-11,18.
21. Солом’янський район міста Києва вчора, сьо-
годні, завтра. – С. 20.
22. Там само. – С. 19.
23. ДАК, ф.163, оп.7, спр.1780, арк.85 зв.-86.
24. Там само, арк. 122-123.
25. ДАК, ф.163, оп.7, спр.1851, арк.5.
26. ДАК, ф.163, оп.57, спр.3, арк.1-3 зв.
27. Там само, арк.1-3 зв.
Светлана Архипова
Киевское предместье Соломенка в конце ХІХ – в начале ХХ вв.
В статье на основе архивных материалов, исторической литературы исследуется развитие Киевского
предместья Соломенки на рубеже ХІХ-ХХ вв. Отображается процесс ее изменения от села до городского
предместья.
Ключевые слова: городская история, исторические местности, Киев, Соломенка, предместье, городская
черта.
Svitlana Arhipova
Solomyanka – kyivan suburb during the end of XIX – beginning of XX st.
Origin and development of one Kyivan suburb – Solomyanka during the end of XIX – beginning of XX st. is described
in the article. Basing on archive materials, author depicted the process of changing – from village to city suburb.
Key words: city history, historical place, Kyiv, Solomyanka, suburb, urban border.
Джерела та література
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-167007 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2222-5250 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T16:46:38Z |
| publishDate | 2013 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Архипова, С. 2020-03-13T16:55:13Z 2020-03-13T16:55:13Z 2013 Київське передмістя Солом'янка наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. / С. Архипова // Краєзнавство. — 2013. — № 4. — С. 23-30. — Бібліогр.: 27 назв. — укр. 2222-5250 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/167007 911.375.632 (477-25) «19/20» У статті на основі архівних матеріалів, історичної літератури досліджується розвиток
 Київського передмістя Солом'янки на зламі ХІХ-ХХ століть. Відображено процес її зміни від села
 до міського передмістя. В статье на основе архивных материалов, исторической литературы исследуется развитие Киевского
 предместья Соломенки на рубеже ХІХ-ХХ вв. Отображается процесс ее изменения от села до городского
 предместья. Origin and development of one Kyivan suburb – Solomyanka during the end of XIX – beginning of XX st. is described
 in the article. Basing on archive materials, author depicted the process of changing – from village to city suburb. uk Інститут історії України НАН України Краєзнавство Історія міст і сіл України: історико-теоретичні проблеми вивчення Київське передмістя Солом'янка наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. Киевское предместье Соломенка в конце ХІХ – в начале ХХ вв. Solomyanka – Kyivan suburb during the end of XIX – beginning of XX st. Article published earlier |
| spellingShingle | Київське передмістя Солом'янка наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. Архипова, С. Історія міст і сіл України: історико-теоретичні проблеми вивчення |
| title | Київське передмістя Солом'янка наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. |
| title_alt | Киевское предместье Соломенка в конце ХІХ – в начале ХХ вв. Solomyanka – Kyivan suburb during the end of XIX – beginning of XX st. |
| title_full | Київське передмістя Солом'янка наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. |
| title_fullStr | Київське передмістя Солом'янка наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. |
| title_full_unstemmed | Київське передмістя Солом'янка наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. |
| title_short | Київське передмістя Солом'янка наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. |
| title_sort | київське передмістя солом'янка наприкінці хіх – на початку хх ст. |
| topic | Історія міст і сіл України: історико-теоретичні проблеми вивчення |
| topic_facet | Історія міст і сіл України: історико-теоретичні проблеми вивчення |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/167007 |
| work_keys_str_mv | AT arhipovas kiívsʹkeperedmístâsolomânkanaprikíncíhíhnapočatkuhhst AT arhipovas kievskoepredmestʹesolomenkavkoncehíhvnačalehhvv AT arhipovas solomyankakyivansuburbduringtheendofxixbeginningofxxst |