Актуальні паралелі в ретрорепортажі києвознавця
Рецензія на книгу: Сергій Вакулишин. Репортаж з Києва 1913 року. – Київ: Українська видавнича спілка, 2012. – 115 с.
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Краєзнавство |
|---|---|
| Datum: | 2013 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут історії України НАН України
2013
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/167041 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Актуальні паралелі в ретрорепортажі києвознавця / О. Гончаров // Краєзнавство. — 2013. — № 4. — С. 276-279. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-167041 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Гончаров, О. 2020-03-13T17:01:29Z 2020-03-13T17:01:29Z 2013 Актуальні паралелі в ретрорепортажі києвознавця / О. Гончаров // Краєзнавство. — 2013. — № 4. — С. 276-279. — укр. 2222-5250 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/167041 Рецензія на книгу: Сергій Вакулишин. Репортаж з Києва 1913 року. – Київ: Українська видавнича спілка, 2012. – 115 с. uk Інститут історії України НАН України Краєзнавство Огляди Актуальні паралелі в ретрорепортажі києвознавця Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Актуальні паралелі в ретрорепортажі києвознавця |
| spellingShingle |
Актуальні паралелі в ретрорепортажі києвознавця Гончаров, О. Огляди |
| title_short |
Актуальні паралелі в ретрорепортажі києвознавця |
| title_full |
Актуальні паралелі в ретрорепортажі києвознавця |
| title_fullStr |
Актуальні паралелі в ретрорепортажі києвознавця |
| title_full_unstemmed |
Актуальні паралелі в ретрорепортажі києвознавця |
| title_sort |
актуальні паралелі в ретрорепортажі києвознавця |
| author |
Гончаров, О. |
| author_facet |
Гончаров, О. |
| topic |
Огляди |
| topic_facet |
Огляди |
| publishDate |
2013 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Краєзнавство |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| format |
Article |
| description |
Рецензія на книгу: Сергій Вакулишин. Репортаж з Києва 1913 року. – Київ: Українська видавнича спілка,
2012. – 115 с.
|
| issn |
2222-5250 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/167041 |
| citation_txt |
Актуальні паралелі в ретрорепортажі києвознавця / О. Гончаров // Краєзнавство. — 2013. — № 4. — С. 276-279. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT gončarovo aktualʹníparalelívretroreportažíkiêvoznavcâ |
| first_indexed |
2025-11-27T07:36:55Z |
| last_indexed |
2025-11-27T07:36:55Z |
| _version_ |
1850803760487464960 |
| fulltext |
Олександр Гончаров (м. Київ)
Актуальні паралелі в ретрорепортажі києвознавця
Рец. на кн.: Сергій Вакулишин. Репортаж з Києва 1913 року. – Київ: Українська видавнича спілка,
2012. – 115 с.
державності напередодні Другої світової війни,
характеру подій 13-14 березня 1939 р. в Хусті та
ін., не є достатньо аргументованими і викликати-
муть дискусію серед науковців.
Але безперечним є те, що проробивши вели-
чезну науково-пошукову роботу в численних ар-
хівосховищах України та зарубіжних країн, в
тому числі державних служб безпеки, провівши
численні інтерв’ю з учасниками і свідками істо-
ричних подій на Закарпатті в досліджуваний
період, залучивши до написання своєї книги ори-
гінальні, раніше невідомі інші джерела з
історії національно-визвольного руху на Закар-
патті перш. пол. ХХ ст., С. М. Аржевітін підго-
тував унікальну, широко документовану і вкрай
цікаву для широкого загалу працю, без викорис-
тання якої в майбутньому не обійдеться жодний
фаховий дослідник історії Закарпаття та України
в цілому. Сподіваємося, що започаткований ним
із щирою любов’ю до рідної землі – Закарпаття і
своєї малої батьківщини – с. Колочава на
Міжгірщині науково-видавничий проект буде ус-
пішно продовжено (а автором заплановано під-
готувати ще дві книги про національно-визволь-
ний рух на Закарпатті) і викличе значний інтерес
у читачів та сприятиме подальшому правдивому
дослідженню складної історії невеличкого клап-
тику української землі в центрі Європи.
4’2013Степан Віднянський
276
К Р А Є З Н А В С Т В О
Невеликого формату книжка у м’якій глянце-
вій палітурці із зображенням листівок з видами
Києва та речей столітньої давнини вже своїм ви-
глядом здатна пробудити у читача ностальгічні
почуття. Прочитана на одному подиху. Захоті-
лося поділитися враженнями, адже
й сьогодні актуальними є багато
речей із життя міста столітньої дав-
нини для міста сучасного.
Книжка написана Сергієм Ваку-
лишиним, позашкільним педаго-
гом, автором кількох києвознавчих
видань, завідувачем Музею історії
Святошинського району, який про-
понує подивитися українськими
очима на Київ 1913 року, що пере-
бував тоді в європейському урба-
ністично-цивілізаційному полі.
Симптоматично, що праця побачила світ у
2012 році, в переддень 2013-го, тобто якраз через
сто років після описаних подій, хоча пропоновані
тексти були частково опубліковані в газетах “Ве-
чірній Київ” (1999) та “Літературна Україна”
(2003). 1913 рік – це, як відомо, пік економічного
розвитку Російської імперії. Саме з цим роком
прийнято було порівнювати досягнення радян-
ської влади. Проте автор звернув увагу на те, що
в довідковій та художній літературі відсутня ці-
лісна картина того року. І справді, події наступних
років нам більш відомі передусім через їх драма-
тизм. Все це й спонукало С. Вакулишина загли-
битися у пошуки, а згодом взятися за перо. Дещо
несподіваною для історичного дослідження є
назва книги, що передбачає журна-
лістську форму подачі матеріалу,
адже репортаж – це жанр журналіс-
тики, який оперативно сповіщає про
яку-небудь подію. При цьому жур-
наліст, котрий використовує даний
жанр, завжди є очевидцем, або учас-
ником події. Проте для науково-
популярного видання назва цілком
прийнятна, оскільки дослідник-киє-
вознавець, заглибившись у пласти іс-
торії столітньої давнини, ніби є оче-
видцем подій початку ХХ століття й
сповіщає про них. До того ж, такий підхід дає
змогу в популярній формі надати читачам інфор-
мацію про життя міста тих часів. Попри науково-
популярний жанр і невеликий формат, праця є ре-
зультатом багатолітніх пошуків автора, роботи в
архівах, з тодішньою пресою. Причому докумен-
тальні дані наведені з посиланням на архіви.
На початку ХХ століття Київ бурхливо роз-
вивався. В цей час побудовано низку визначних
архітектурних споруд. Саме тоді кияни почали
Актуальні паралелі в ретрорепортажі києвознавця
277
користуватися артезіанським водопостачанням,
послугами станції швидкої медичної допомоги
та іншими благами цивілізації. Тому автор праці
зазначає, що він, як киянин, хотів би жити на по-
чатку ХХ-го, а не в кінці XIX сторіччя.
Книга містить ретроспективний довідничок
існуючих в ті часи адміністративних одиниць –
дільниць, які, як зазначає автор, називалися про-
сто і зрозуміло. Й надалі назви районів міста
були “людяними й київськими за духом”.
І лише з середини 1920-х років макротопонімію
почали політизувати. Вказується число жителів
дільниць, перелічені керівні установи, промис-
лові підприємства, заклади освіти і культури, ар-
хітектурні пам’ятки, названі видатні мешканці.
Значна увага приділена культурно-побутовій
сфері, дана загальна панорама буття міста в цей
унікальний рік. Йдеться, зокрема, про діяльність
органів місцевого самоврядування з улашту-
вання “благоустрою по-європейському”. При
Київській міській думі діяла низка комісій – ба-
зарна, садова, освітлення міста, боротьби з до-
рожнечею тощо. Протягом року проблеми бла-
гоустрою ставили на порядок денний думи.
Йшлося, зокрема, про доцільність скасування
механічних сигналів під час поїздок по місту в
інтересах спокою населення, участь у міжна-
родних виставках. Велись переговори з Берлін-
ським автомобільним заводом з приводу вве-
дення в Києві автобусного руху. На мальовничих
схилах Маріїнського парку влаштовано літній
сад з різноманітними розвагами для народу –
“Луна-Парк”. Відділ садівництва переймав “за-
кордонний” (європейський) досвід прикрашання
балконів улітку (преміювання найкрасивіше
влаштованих при будинках палісадників та най-
красивіше декорованих балконів). На зборах Ки-
ївського товариства охорони народного здоров’я
(під головуванням генерал-губернатора) було
чітко визначено заходи боротьби з бродячими
собаками, а також міри відповідальності влас-
ників собак за спричинену тваринами шкоду
[с. 41]. Хіба не актуальною є проблема й сьо-
годні? Маючи Київ за зразок благоустрою, інші
міста Російської імперії намагалися перейняти
його досвід.
Порядок на вулицях, ринках, транспорті та в
місцях відпочинку великою мірою залежить від
діяльності відповідних структур – поліції або мі-
ліції. Автор праці наводить витяги з наказів ки-
ївського поліцмейстера приставам про вжиття
відповідних заходів і притягнення до відпові-
дальності домовласників та наймачів квартир за
брудні тротуари, про необхідність повсякчас ре-
тельно змітати з них сніг, посипати чистим піс-
ком, а не сіллю. Вказувалось на необхідність
влаштування нових тротуарів замість непридат-
них (проти винуватців пропонувалось порушу-
вати судове переслідування). Йшлося також про
розклеювання афіш та об’яв виключно на афіш-
них стовпах тощо [с. 49-50].
Щодо осіб у нетверезому стані і порушників
порядку на вулицях, то їх рекомендувалося на-
правляти у відділки: перших для витверезіння,
других – для притягнення до законної відпові-
дальності. При цьому заборонялося грубе став-
лення до публіки та заарештованих. Автор наво-
дить приклади про арешт на п’ять діб і звільнення
зі служби за невідповідністю одного з городових
за грубе поводження з публікою біля вокзалу, та
накладання штрафу на інших городових: одного
за паління цигарки на посту, другого – на вулиці!
Чим не актуальні нині питання? Вже майже рік як
набув чинності Закон України про заборону па-
ління в громадських місцях, а хто його виконує?
Автор наголошує на актуальності створення
порядкової поліції (нині міська влада планує ство-
рення подібної структури – муніципальної мілі-
ції), оскільки міське населення щоденно втомлю-
ється від оточуючого безладдя. І справді, мабуть
не погрішу проти істини, якщо скажу, що чув мі-
ліцейський свисток, як реакцію на перехід дороги
в неустановленому місці, ще за радянських часів.
Нині міліція зайнята в основному тим, що “пасе”
політичні мирні зібрання й процесії, при цьому
нерідко перевищує свої повноваження.
Звертаючись до наказів керівника київської
поліції, як до джерела, С. Вакулишин зазначає,
що на їх сторінках майже немає ефектних гонитв
та стрілянини, й нагадує слова П.Столипіна про
тодішню поліцейську систему як засіб уможлив-
лення нормального життя і праці. І все ж, не хо-
тілося б, щоб у читача склався образ майже іде-
альної поліції того часу, особливо беручи до
уваги інші публікації на цю тему, наприклад, в
журналі “КорреспонденТ” (№ 19 від 17 травня
цього року в рубриці “Архів”, автор Максим Бут-
ченко), де стверджується, що на початку мину-
лого століття Київ був самим криміногенним
містом Російської імперії. Ревізії 1908-1911 років
у Києві, проведені Департаментом поліції, пока-
зали доволі низький рівень розкриття злочин-
ності. Збільшення чисельності поліцейських та
деякі інші нововведення (наприклад, у 1912 році
з’явилися городові на велосипедах) не призвели
до покращення криміногенної ситуації в місті.
Безумовно, в усі часи в правоохоронних ор-
ганах було багато сумлінних, чесних працівни-
ків, але траплялося чимало й негідних. Внут-
рішні проблеми правоохоронних органів
відображаються не кращим чином на успішності
їх роботи. Для тодішньої поліції, як і для ни-
нішньої міліції, властиві низька зарплатня пра-
воохоронців, плинність кадрів тощо.
Один із розділів книги присвячено життю
місцевої української громади. Вірний жанру
книги, автор перелічує, в яких культурних укра-
їнських центрах міг побувати уявний турист-
культуролог того часу – музеях, театрах, това-
риствах, книгарнях, клубах, які газети купити,
кого з відомих людей відвідати чи зустріти на ву-
лиці. Автор також звертає увагу на тогочасну лі-
тературу, назвавши один із розділів книги “Єв-
ропейська література”. Саме тоді розкривають
для свого народу яскравий талант молоді пись-
менники-урбаністи Олександр Олесь, Степан
Васильченко та юний Михайль Семенко, на
творчість яких дуже впливав Київ. На той час
також припадає ранній період творчості таких
видатних майстрів слова, як Максим Рильський
та Павло Тичина. Квітневий номер журналу
“Дзвін” відкрив світові драматичну поему
“Оргія” Лесі Українки, актуальну й сьогодні.
Автору книги, як педагогу, цікаво було дослі-
дити, в яких виробничих умовах перебував тоді
київський вчитель. Наводяться приклади дбайли-
вого ставлення керівників навчальних закладів до
вчителів (преміювання за хорошу роботу, споруд-
жен ня для них житла), толерантних стосунків мі-
сь кого начальства і шкіл, зокрема керівникам на-
вчаль них закладів надається можливість зосереди-
тися на проблемах навчання і виховання, а вирі-
шен ня господарсько-побутових питань міська
влада намагалася брати на себе. Безумовно, по
оди ничних прикладах не можна скласти стовідсот -
кову загальну картину, проте все-таки вони свід-
чать про атмосферу взаємин в освітянській сфері.
У розділі “Уроки 1913 року” автор констатує,
що “пересічний киянин 1913 року жив набагато
краще, ніж ми сьогодні”. Можна погодитися, що
за деякими параметрами життя киян того часу
було кращим, аніж у сучасну кризову добу.
В той же час не зрозумілі підстави наступних
тверджень автора про те, що “в свою чергу ста-
родавній киянин мав життєві умови кращі, ніж
киянин року 1913 …” [с. 65]. Принаймні, про
давній період у книзі не йдеться.
Цікаву інформацію можна знайти в “Універ-
сальному довіднику цін”. Його цілком побудо-
вано на документальних джерелах, які зберігають
київські державні архіви. Протягом десяти років
автор збирав відомості з різних сфер життєдіяль-
ності киян 1913 року, починаючи з їхніх доходів
і закінчуючи інтелектуальним дозвіллям. Читач,
скориставшись цим довідником, зможе скласти
для себе більш-менш цілісну картину фінансо-
вого становища різних верств тогочасного міста.
Завершує книгу ґрунтовний хронологічний
покажчик “Хронікальна палітра одного року”,
який містить 100 дат. Найбільш важливі події
історії Києва 1913 року виділено жирними
шрифтом. Тут невелика книжка має певні пере-
ваги над узагальнюючими працями. Приміром,
у виданні “Київ: енциклопедичний довідник”
(К., 1981) у хронологічному покажчику під 1913
роком згадані всього лише три події: першот-
равневі страйки робітників Києва, діяльність
Всеросійської промислової виставки в Києві та
відкриття консерваторії.
Передбачаю, що, можливо, зацікавлений читач
забажав би, щоб деякі аспекти життя міста були
висвітлені більш широко. Проте автор, мабуть
вважаючи їх загальновідомими речами, обме-
жився лише штрихами. Та й формат видання не
дозволив розширювати виклад, це вже був би
зовсім інший жанр.
Загалом, зі сторінок книжки постає образ
міста з типовими європейськими рисами. По-
дібне автор стверджує кілька разів впродовж ви-
кладу матеріалу і цілком закономірно вважає, що
знайомство культурної громадськості з цим уні-
кальним фрагментом нашої минувшини йтиме в
загальному руслі мирного поступу України, по-
вернення її до європейської цивілізації. Разом з
тим, не покидає думка, що сучасне місто має, по
суті, значну кількість тих самих проблем, котрі
мало місто столітнього минулого, тільки вже на
іншому, вищому щаблі розвитку. Багато відбу-
лося змін упродовж століття, Київ зробив стри-
бок у техногенному плані, а в культурно-побуто-
вому в деяких речах залишився ще в минулому
столітті…
І, насамкінець, про деякі міркування та про-
позиції, що виникли під впливом прочитаного.
Вихід у світ рецензованої праці співпав з підго-
товкою до історико-краєзнавчої практики сту-
дентів Київського національного університету
імені Тараса Шевченка, котра відбулася в лю-
тому 2013 року. Ознайомлення з книгою на-
штовхнуло на думку запропонувати групі сту-
дентів тематику про столітнє минуле Києва.
Досліджували вони події 1914 року на матеріа-
4’2013Олександр Гончаров
278
К Р А Є З Н А В С Т В О
лах тогочасної преси, отримали навики роботи
з відповідними джерелами.
Також варто було б, на наш погляд, започат-
кувати серійне видання книг (брошур), примі-
ром, під назвою “Київ : Cто років тому.1914-й”
і т.д. Адже століття – це відтинок часу, який дає
можливість побачити значні зміни в житті міста.
Та й певні приклади маємо. Так, наприкінці
80-х років минулого століття видано фотопутів-
ник по вулицях міста “Київ: Погляд через сто-
ліття”, де автори за допомогою порівняльних
фотографій намагалися показати, “які величезні
зміни сталися в Києві за роки радянської влади”.
Сьогодні нам потрібен український погляд на
події вікової давнини. Можна було б провести
цікаві паралелі, бо, мабуть, завжди знайдуться
події столітньої минувшини тією чи іншою
мірою співзвучні сьогоденню, наприклад, де-
монстрації і страйки протесту в 1914 році проти
заборони святкування 100-річчя з дня народ-
ження Т.Г. Шевченка. На відміну від поперед-
нього ювілею, 200-річчя з дня народження Ве-
ликого Кобзаря у 2014 році святкуватиметься на
державному рівні. Втім, існують побоювання,
що для багатьох чиновників ювілей обмежиться
казенними заходами. Тому саме громадськість
має стати каталізатором належного відзначення
ювілею. У зв’язку з цим Форум на захист мови
й державності, ініційований ВУТ “Просвіта”,
створив Всеукраїнський громадський комітет
із відзначення 200-річчя з дня народження
Т.Г. Шевченка, який розпочав свою роботу
(Шевченкова хода Україною // Слово Просвіти,
10-16 жовтня 20013 року. – с.1). Нагадаємо, що
“Звернення до громадськості України” щодо
розгортання патріотичного руху за гідне від-
значення 200-річного ювілею Т.Г. Шевченка ух-
валили учасники засідання Президії правління
та голів правлінь регіональних організацій На-
ціональної спілки краєзнавців України, яке від-
булося 30 вересня 2012 року у Черкасах. Воно
адресоване передусім краєзнавцям, членам
творчих спілок, науковцям і дослідникам-
аматорам, працівникам освіти і культури (Крає -
знавство. Науковий журнал. – 2012. – № 3. –
С. 191).
Книги (брошури) пропонованої серії могли б
дати більш-менш цілісну картину життя міста у
певні роки, на що не завжди спроможні наукові
праці, побудовані, як правило, за проблемно-
хронологічним принципом. Такий погляд на іс-
торію міста був би цікавим і корисним.
Актуальні паралелі в ретрорепортажі києвознавця
279
Олена Жам, Наталія Ткаченко (м. Переяслав-Хмельницький)
Пам’ять про нього не згасне...
Ім’я Михайла Івановича Сікорського, Героя
України, заслуженого працівника культури УРСР,
лауреата Державної Премії імені Тараса Шев-
ченка, премій імені Дмитра Яворницького, імені
Володимира Вернадського та багатьох інших
громадських відзнак широко відоме і користу-
ється заслуженим авторитетом серед музейного
співтовариства і пересічних громадян України.
На початку жовтня 2013 р., напередодні від-
значення 90-річчя з дня народження видатного
музеєзнавця, краєзнавця, пам’яткоохоронця, гро-
мадського діяча М.І. Сікорського (14.10.1923-
27.09.2011 рр.), вийшло у світ видання «Ми-
хайло Іванович Сікорський: творець історії й
хранитель часу»: колективна монографія, при-
свячена 90-річчю з дня народження М.І. Сікор-
ського. – Національний історико-етнографічний
заповідник «Переяслав» – 2013. – 504 с.
Проект реалізовано силами Національного
історико-етнографічного заповідника «Переяс-
лав» – закладу, в якому М.І. Сікорський пропра-
цював понад півстоліття. У 1951 р. уродженець
Чигиринщини М.І. Сікорський пов’язав свою
життєву долю з Переяславом, коли був призна-
чений на посаду директора Переяслав-Хмель-
ницького історичного музею. За шістдесят років
подвижницької роботи Михайло Іванович вніс
вагомий вклад у дослідження історії та культури
переяславської землі, перетворив м. Переяслав-
Хмельницький на видатний осередок культури
й духовності, скарбницю пам’яток історії нашої
країни, створив унікальний музейний комплекс –
Переяслав-Хмельницький державний історико-
культурний заповідник (з 1999 р. – Національ-
ний історико-етнографічний заповідник «Пере-
яслав»).
|