Історичне та медичне краєзнавство: проблеми ідентифікації та співвідношення

Стаття присвячена визначенню місця медичного краєзнавства у краєзнавчих дослідженнях. Встановлено, що місце медичного краєзнавства досі чітко не визначено, через що наукові студії цієї галузі не мають великої популярності. Особлива увага приділена порівнянню медичного та історичного краєзнавства....

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2014
1. Verfasser:	Демочко, Г.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут історії України НАН України 2014
Schriftenreihe:	Краєзнавство
Schlagworte:	Медичне краєзнавство: суть та науково-дослідницький потенціал
Online Zugang:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/167089
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Історичне та медичне краєзнавство: проблеми ідентифікації та співвідношення / Г. Демочко // Краєзнавство. — 2014. — № 1. — С. 93-98. — Бібліогр.: 19 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-167089
record_format	dspace
spelling	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-1670892025-02-09T14:29:44Z Історичне та медичне краєзнавство: проблеми ідентифікації та співвідношення Историческое и медицинское краеведение: проблемы идентификации и соотношения Historical and medical Study of Region: problems of identification and correlation Демочко, Г. Медичне краєзнавство: суть та науково-дослідницький потенціал Стаття присвячена визначенню місця медичного краєзнавства у краєзнавчих дослідженнях. Встановлено, що місце медичного краєзнавства досі чітко не визначено, через що наукові студії цієї галузі не мають великої популярності. Особлива увага приділена порівнянню медичного та історичного краєзнавства. До наукового обігу вводиться нове поняття – історико-медичне краєзнавство. Як результат можна стверджувати, що медичне краєзнавство – самостійна галузь краєзнавчих досліджень, воно повинно студіюватися на рівні з іншими галузями – історичним, економічним, географічним краєзнавством тощо. Статья посвящена определению места медицинского краеведения в краеведческих исследованиях. Установлено, что место медицинского краеведения до сих пор четко не определено, из-за чего научные исследования этой области не имеют большой популярности. Особое внимание уделено сравнению медицинского и исторического краеведения. Как результат можно утверждать, что медицинское краеведение – самостоятельная отрасль краеведческих исследований, оно должно изучаться наравне с другими отраслями – историческим, экономическим, литературным краеведением и др. The article is devoted to the definition of the place of medical Study of Region in the local history. It is established that the place of medical Study of Region in local history is still not clearly defined, which is why research in the area do not have a lot of popularity. Particular attention is paid to the comparison of medical research and historical Study of Region. As a result, it can be argued that the medical Study of Region – an independent branch of natural history research, it should be studied along with other industries – historical, economic , literary local history etc.. 2014 Article Історичне та медичне краєзнавство: проблеми ідентифікації та співвідношення / Г. Демочко // Краєзнавство. — 2014. — № 1. — С. 93-98. — Бібліогр.: 19 назв. — укр. 2222-5250 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/167089 908:930.2:61 uk Краєзнавство application/pdf Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Медичне краєзнавство: суть та науково-дослідницький потенціал Медичне краєзнавство: суть та науково-дослідницький потенціал
spellingShingle	Медичне краєзнавство: суть та науково-дослідницький потенціал Медичне краєзнавство: суть та науково-дослідницький потенціал Демочко, Г. Історичне та медичне краєзнавство: проблеми ідентифікації та співвідношення Краєзнавство
description	Стаття присвячена визначенню місця медичного краєзнавства у краєзнавчих дослідженнях. Встановлено, що місце медичного краєзнавства досі чітко не визначено, через що наукові студії цієї галузі не мають великої популярності. Особлива увага приділена порівнянню медичного та історичного краєзнавства. До наукового обігу вводиться нове поняття – історико-медичне краєзнавство. Як результат можна стверджувати, що медичне краєзнавство – самостійна галузь краєзнавчих досліджень, воно повинно студіюватися на рівні з іншими галузями – історичним, економічним, географічним краєзнавством тощо.
format	Article
author	Демочко, Г.
author_facet	Демочко, Г.
author_sort	Демочко, Г.
title	Історичне та медичне краєзнавство: проблеми ідентифікації та співвідношення
title_short	Історичне та медичне краєзнавство: проблеми ідентифікації та співвідношення
title_full	Історичне та медичне краєзнавство: проблеми ідентифікації та співвідношення
title_fullStr	Історичне та медичне краєзнавство: проблеми ідентифікації та співвідношення
title_full_unstemmed	Історичне та медичне краєзнавство: проблеми ідентифікації та співвідношення
title_sort	історичне та медичне краєзнавство: проблеми ідентифікації та співвідношення
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2014
topic_facet	Медичне краєзнавство: суть та науково-дослідницький потенціал
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/167089
citation_txt	Історичне та медичне краєзнавство: проблеми ідентифікації та співвідношення / Г. Демочко // Краєзнавство. — 2014. — № 1. — С. 93-98. — Бібліогр.: 19 назв. — укр.
series	Краєзнавство
work_keys_str_mv	AT demočkog ístoričnetamedičnekraêznavstvoproblemiídentifíkacíítaspívvídnošennâ AT demočkog istoričeskoeimedicinskoekraevedenieproblemyidentifikaciiisootnošeniâ AT demočkog historicalandmedicalstudyofregionproblemsofidentificationandcorrelation
first_indexed	2025-11-26T20:31:12Z
last_indexed	2025-11-26T20:31:12Z
_version_	1849886324561018880
fulltext	Медичне краєзнавство: суть та науково- дослідницький потенціал УДК 908:930.2:61 Ганна Демочко (м. Харків) Історичне та медичне краєзнавство: проблеми ідентифікації та співвідношення Стаття присвячена визначенню місця медичного краєзнавства у краєзнавчих дослідженнях. Встановлено, що місце медичного краєзнавства досі чітко не визначено, через що наукові студії цієї галузі не мають великої популярності. Особлива увага приділена порівнянню медичного та іс- торичного краєзнавства. До наукового обігу вводиться нове поняття – історико-медичне краєз- навство. Як результат можна стверджувати, що медичне краєзнавство – самостійна галузь кра- єзнавчих досліджень, воно повинно студіюватися на рівні з іншими галузями – історичним, економічним, географічним краєзнавством тощо. Ключові слова: Національна спілка краєзнавців України, краєзнавство, історичне краєзнавство, медичне краєзнавство, В.Д. Отамановський, методологія. 93 З досягненням Україною незалежності очіку- вано значного розвитку на початку 90-х років минулого століття набули студії з історії нашої держави. Відтепер українська історія почала по- даватися читачеві без ідеологічного нашару- вання, неупереджено, із заповненням «білих плям» тощо. Значний доробок в історичних сту- діях становлять краєзнавчі дослідження – як за- гальні, так і галузеві. Мета даної статті – визначити роль і місце ме- дичного краєзнавства у системі краєзнавчих до- сліджень та порівняти його з іншими галузями, зокрема історичним краєзнавством, окреслити методи, які використовує медичне краєзнавство і довести, що медичне краєзнавство – само- стійна галузь краєзнавства в цілому, яке повинно студіюватися відповідними фахівцями. Для того, щоб розібратися у понятті «краєз- навство», звернемося до роботи П.Т. Тронька «Історичне краєзнавство: крок у нове тисячо- ліття: Досвід. Проблеми. Перспективи», яка по- бачила світ у 2000 році. На сторінці 12 своєї мо- нографії П. Тронько дає вичерпне і водночас досить розпливчасте визначення поняття «кра- єзнавство»: краєзнавство – це сукупність науко- вих дисциплін, різних за змістом і окремих за методами дослідження, які вивчають конкрет- ний регіон, район, місцевості, в історичному, географічному, геологічному, етнографічному, археологічному та інших аспектах [1]. З визна- чення цього цілком зрозуміло, що ми маємо стале поняття «регіон» (або край, район, місце- вість), яке треба студіювати з різних аспектів. Що ж до аспектів вивчення, то цілком зрозуміло, що історики не можуть взятися за вивчення гео- логічного або географічного аспекту краю, бо для цього треба мати відповідну кваліфікацію – географічну або геологічну освіту. В той же час і геологи, і географи не можуть дати якісного продукту дослідження, адже не володіють кра- єзнавчою, історичною методологією. Виходом з цієї пастки є співпраця науковців різних галузей, щоб отримати високоякісні результати. Багато років тому Валентин Отамановський, відомий суспільний діяч, член Центральної Ради, один з фундаторів краєзнавчого руху в Україні, розробив «Орієнтаційний плян праці Районового Краєзнавчого Товариства», вміщений у його ро- боті «Краєзнавство на Поділлі, найближчі його завдання, потреба й роля в краєзн. праці кабінету виучування Поділля» [2]. Вивчення регіону за цим планом аж ніяк не обмежується історичним аспектом. В. Отамановський окреслив такі необ- хідні пункти, за якими треба описувати регіон: «Положення та обшир району. Поверхня. Гідрог- рафія. Клімат. Рослинність та ґрунти. Фавна. Ар- хеологія та історія. Сучасне населення. Побут кожної національної групи району. Мова. Госпо- дарство. Торгівля. Шляхи. Пошта й телеграф. Школи й позашкільна освіта. Місцеві державні установи. Бібліографія» [2]. Вже тоді В.Д. Ота- мановський не виводив історичну складову на перше місце, а зробив її лише одним з аспектів студіювання того чи іншого регіону. Дослідник справедливо стверджував, коли писав: «Лише беручи об’єктом дослідження природничу, етно- логічну й культурно-історичну цілісність, до- слідник може додержати науковості в описанні та зробити належні наукові узагальнення» [2]. Проте підкреслимо, що серед плану досліджен - ня краю медична складова не виділена, однак таке поняття, як «дані про поширені хвороби й боротьба з ними» включене як підпункт у на- прямі «Сучасне населення». Правильніше було б виділити охороноздоровчий аспект окремо, та все одно запропонований ним план давав дослідни- кам значно ширшу благодатну ниву. Дещо раніше подібні краєзнавчі питання почали вивчати наші північні сусіди – росіяни. Ще 4 березня 1908 року у Петербурзі вони за- снували Товариство з вивчення Сибіру, мета якого полягала «в сборе материалов, характери- зующих экономическое и социальное развитие Сибири…» [3]. Та цікаво те, що Товариство з вивчення Сибіру заснувало такі секції: «естес- твенно-историческую, медицинскую, финансо- вую, правовую» [3]. Тобто вже тоді історико- медична складова вбачалася як одна з галузей краєзнавства Сибірського регіону. Приводячи приклади майже столітньої дав- нини, треба зауважити, що сьогодні історична спільнота пострадянського простору всерйоз за- цікавлена перспективами краєзнавства. Росій- ські дослідники взагалі вважають, що сьогодні «краєзнавство виступає як історіографічний анахронізм, релікт тоталітарного мислення», а краєзнавець більше сприймається не як науко- вець, а як громадський діяч, популяризатор-ен- тузіаст [4]. У той же час дослідники вважають, що краєзнавство ще має свій потенціал і його «ренесанс» цілком можливий. Для цього треба лише знайти нові концепції та дослідницькі стратегії, які, зокрема, лежать у площині дослід- ження історії повсякдення, історичної регіона- лістики, мікроісторії [4]. Саме тому розробка нових галузей – нагальна потреба «оздоров- лення» краєзнавства, привнесення у нього сві- жого матеріалу, можливість прагнути нових го- ризонтів. Сьогодні компоненти (або аспекти, напрями, галузі) краєзнавства, як такого, трак- туються неоднозначно. Тобто набір тих аспектів, які студіюються, ще не склався, цей процес зараз знаходиться у динаміці, як і історична наука в цілому. Наразі, дослідники вже виділяють у кра- єзнавстві комплексне та галузеве краєзнавство. Наприклад, студентам Криворізького держав- ного педагогічного університету запропоновані праці з краєзнавства за 1961–2010 роки, які по- ділені таким чином: 1. загальні питання краєз- навства (комплексне краєзнавство); 2. історичне краєзнавство; 3. географічне краєзнавство; 4. екологічне краєзнавство; 5. краєзнавство у школі; 6. інші напрями краєзнавства. Пункти 2,3,4,6 цілком відповідають галузевому краєз- навству. Наведемо приклади, що до останньої категорії «інші напрями» входять: економічне краєзнавство, бібліотечне краєзнавство, му- зично-фольклорне краєзнавство, туристичне краєзнавство, освітнє краєзнавство тощо. Як зауважив у своїй доповіді на початку 2012 року О.П. Реєнт, «напрацьований за останні роки досвід краєзнавчої роботи допомагає визначити основні напрями наукової діяльності всіх струк- тур Спілки (Національної спілки краєзнавців Ук- раїни – авт.)» [5] . Зокрема, О.П. Реєнт визначає традиційні напрями (галузі) краєзнавства: історичне; географічне; етнографічне; культурно-мистецьке; освітянське; пам’яткознавче; музеєзнавче; бібліотечне; та ті, що сформувалися в останній час – екологічне та туристичне краєзнавство [6] . Не дивлячись на те, що медичне краєзнавство не було визначене як самостійна галузь краєзнав- чого знання, О.П. Реєнт яскраво показав, що кра- єзнавство різноманітне, воно не тільки відкрите до співпраці із суміжними науками, а й має по- зитивні результати, що дозволяє виокремити га- лузі краєзнавства. Справедливо обнадійливо О. Реєнт зазначив, що краєзнавство має «міждис- циплінарний характер, закладений історією, ет- нографією, геологією, археологією, природоз- навством, генеалогією, культурологією тощо». Саме тут, у підвалинах краєзнавства і має стояти медична складова, адже «міждисциплінарний ха- рактер краєзнавства висвітлює загальні тенденції сучасної науки до синтезу і посилення інтегра- ційних процесів, взаємовпливу і взаємопроник- нення (виділено автором) різних галузей знань при вивченні конкретного краю» [5]. Не дивно, що на сьогодні ми не маємо повного визначення краєзнавчих галузей, адже за словами голови НСКУ «постає нагальна необхідність оновлення теоретико-методологічної основи краєзнавства, його категоріального апарату, обґрунтування власної номенклатури наукових дефініцій та по- нять» [5]. Тому підняття питання ідентифікації медичного краєзнавства та визначення його місця у краєзнавчій науці – це нагальна потреба часу, актуалізована становленням підвалин кра- єзнавства та створенням Державної програми розвитку краєзнавства до 2025 року, яка має бути затверджена в цьому році [7]. Одним з аспектів, який занедбаний на сьогод- нішній час, є медичне краєзнавство. Маємо кон- статувати, що медичне краєзнавство не представ- лене у жодній фундаментальній праці з краєзнавства. Вочевидь, у монографії П. Тронька воно криється у визначенні «та інших аспек- тах», а у статті д.і.н. Я. Верменич медичне кра- єзнавство мається на увазі у категорії «тощо» 1’2014Ганна Демочко К Р А Є З Н А В С Т В О 94 Історичне та медичне краєзнавство: проблеми ідентифікації та співвідношення 95 [8]. Лише у 1995 році у журналі «Краєзнавство» завідувачка відділу україніки Харківської дер- жавної наукової бібліотеки ім. В.Г. Короленка В. Ярошик у своїй статті «Краєзнавча бібліогра- фія Харківщини» віднесла до краєзнавчої біб- ліографії, яка ілюструє історію краю, видання природничого характеру і серед них – «Харьков- ский медицинский журнал» [9]. На жаль, ця «перша ластівка так і не злетіла у небо…» Таке розпливчасте, боязке ставлення до кра- єзнавчих студій значно обмежує історичну свідо- мість науковців, які розглядатимуть тільки істо- ричні, археологічні, етнографічні аспекти розвитку краю, бо більше за все розуміються на цьому. Інші ж аспекти – зась! Або через неба- жання оволодівати суміжними знаннями, або через недосконалість самого поняття «краєзнав- ство», яке в повній мірі не відображає, які ж ас- пекти можна студіювати. Саме тому, ми маємо обмежену кількість публікацій (навіть не підруч- ників, а статей чи тез доповідей) з галузевого краєзнавства – дослідники навіть не намагаються відійти від «константи». Для того, щоб проілюс- трувати цей постулат порахуємо, скільки статей з медичного краєзнавства було вміщено у фахо- вому науковому виданні «Краєзнавство» з 1993 року, коли було поновлено вихід журналу, до ос- таннього його № 2, виданого у 2013 році. Аж дві [10]! При цьому стаття Олени Замури щодо за- хворюваності вміщена у розділі «Регіональні ас- пекти історичної демографії», хоча захворюва- ність населення вивчає така галузь, як медична демографія. Такий стан речей яскраво ілюструє відсутність у структурі історичного знання «ме- дичної регіоналістики». Це у черговий раз дово- дить, що поняття «краєзнавство» потребує ґрун- товної розробки та підтримки усіх його галузей на вищому науковому рівні. Для того, щоб чіткіше визначитися з дефіні- ціями, сформулюємо, що ж таке медичне краєз- навство. Вперше цей термін авторка зустріла у статті І. Воронцовської, головного бібліографа Чернігівської обласної наукової медичної бібліо- теки, однак застосовувалося «медичне краєзнав- ство» лише як відображення краєзнавчого на- пряму роботи медичної бібліотеки – збирання інформації про лікарів Чернігівщини, окремі за- клади медичної освіти та охорони здоров’я ре- гіону, видання бібліографічних покажчиків тощо [11]. Медичне краєзнавство, як напрям роботи бібліотеки, досліджувалося й Л. Лавриненко під час написання нею дисертаційного дослідження з історії медицини Чернігівщини, однак надалі авторка не стала розробляти цей термін [12]. Сьо- годні є потреба розширити поняття медичного краєзнавства, показати його науково-дослідниць- кий потенціал, не звужуючи його до напряму ро- боти медичних бібліотек. Отже, в краєзнавстві він з’явиться уперше. Медичне краєзнавство – це галузь краєзнавчої науки, яка вивчає історію і су- часний рівень розвитку охорони здоров’я, меди- цини та фармації краю в усіх його проявах. Об’єктом медико-краєзнавчих студій є обраний регіон, а предметом – стан здоров’я населення, робота установ охорони здоров’я різних форм власності, в тому числі й фармацевтичних (дер- жавних, приватних, громадських), медична та фармацевтична наука та освіта, здобутки окремих особистостей у сфері медичної науки та охорони здоров’я, фармації тощо. Цей арсенал медичного краєзнавства, потрапляючи до рук істориків, має надзвичайно вигідне становище. Саме історики можуть студіювати ці явища в ретроспективі, аналізувати та синтезувати, встановлювати при- чинно-наслідкові зв’язки, показувати пролонго- вані результати дії того чи іншого фактору. Якщо медичне краєзнавство має вивчати, зокрема, істо- рію охорони здоров’я, то у цій площині воно перетинається з історичним краєзнавством, яке вивчає історію краю всебічно. Медичне краєзнав- ство тут тісно переплітається з історичним кра- єзнавством, і разом вони утворюють історико- медичне краєзнавство – відгалуження як історич- ного, так і медичного краєзнавства. Медичне краєзнавство сьогодні має досить вузьке коло дослідників. Елементи історико-ме- дичного краєзнавства відображувалися як части - на загальної історії регіону, або його певного бо - ку. Натомість, історико-медичне краєзнавство – цілком самостійне, хоча й прикордонне, відгалу- ження у краєзнавстві того чи іншого краю, яке треба вивчати окремо. Дисертаційні дослід- ження 1990-х – поч. 2000-х років переконливо доводять, що студіювання медичного аспекту розвитку краю – важлива складова відтворення КРАЄЗНАВСТВО Етнографічне Музейне тощо Історико- медичне Освітнє Медичне ЕкономічнеГеографічне Історичне його історії [13]. Без історико-медичного краєз- навства всебічне вивчення регіону неможливе, адже історик не може дати цілісну картину роз- витку, побудовану тільки на деяких аспектах. Такі однобокі дослідження краю не слугують ос- новній меті краєзнавства – всебічному вивченню регіону. По суті, ми отримуємо такий собі «по- луфабрикат» – з одного боку дослідження про- ведене, однак повнота його сумнівна, одразу ви- никає низка питань автору з історії розвитку регіону. Висновки дисертаційних досліджень, в першу чергу, доводять, що результати історико- медичного краєзнавства не зводяться тільки до студіювання історії медицини, чого бояться на- уковці-історики. Результати проведених студій відбивають і соціальний бік розвитку регіону, адже отримані вони під кутом зору аналізу охо- роноздоровчої практики. А охорона здоров’я включає в себе не тільки медичну практику, а й заходи соціальні, економічні, юридичні, адмініс- тративні тощо. Ось та перлина, якої не вистачає у краєзнавчому намисті регіону. При цьому конкретних фактів можна навести безліч. Як свідчить стан справ у сучасних наукових колах, багато дослідників, які «взялися» за пі- дйом цього шару історії, або надалі покинули вивчення обраної теми, або переорієнтувалися на суто історичний аспект, вважаючи медичне краєзнавство безперспективним. Дійсно, авторка статті також стикалася з певним скептицизмом у наукових колах, коли студіювала історію хар- ківської охорони здоров’я у 1919–1934 роках [14]. Деякі науковці хибно відносили таке до- слідження до історії медицини і їм важко було визначити соціальний аспект у роботі. Таке став- лення до історико-медичного краєзнавства в змозі загасити намагання молодих науковців щодо розробки цього напряму. Тим не менше, сьогодні є фундаментальне ди- сертаційне дослідження, яке спростовує, що істо- рико-медичне краєзнавство – «чужа» галузь у системі краєзнавства як такого. У дисертації, за- хищеній І.Ю. Робаком у 2009 році [15], чітко ви- значено, що історія повсякдення, яка студіюється сьогодні, відображається у багатьох аспектах – іс- торичному, культурному, побутовому, релігієзнав- чому, економічному. Без комплексного вивчення цих аспектів ми не маємо права говорити про все- бічне вивчення, ми відтворюємо та вивчаємо лише один аспект або декілька. Для того, щоб створити комплексне дослідження, треба вивчати і охорону здоров’я населення краю також. Це на- самперед, сфера суспільної діяльності, яка скла- дається з державних і громадських заходів, спря- мованих на збереження та поліпшення здоров’я населення. При цьому медична складова хоча і ві- діграє певну роль, але є лише науковою базою, спрямованою на ті ж самі результати – збере- ження та поліпшення здоров’я населення. У ди- сертації І.Ю. Робака визначені деякі методоло- гічні підходи, які можна використовувати при студіюванні медичного краєзнавства – серед них як загальнонаукові методи, так і конкретно-істо- ричні. Цінність роботи полягає в тому, що на конкретних прикладах автор показує, яким чином можна використовувати ті чи інші методи при ви- вченні теми [15]. Зрозуміло, що ці методи не є ви- черпними і повними, методологію студіювання медичного краєзнавства треба розширювати. Зауважимо, що статут НСК у підпункті 2.1 за- значає: «Завданням спілки є вивчення минулого і сьогодення свого краю, політичного, економіч- ного і культурного розвитку регіонів, міст і сіл, досвіду діяльності окремих трудових колективів, організацій і установ, закладів науки, освіти, культури, громадських організацій» [1]. Тобто, вивчення роботи медичних установ, наукових і освітніх медичних закладів може стати одним із напрямків дослідження сучасних краєзнавців. Звісно, що студіювання історичного краєзнавства перетягнуло на свій бік більшість істориків, які, вивчаючи окремі аспекти історії краю, автома- тично називають себе краєзнавцями, а історичне краєзнавство ототожнюють з краєзнавством у ці- лому, не дивлячись, що на тлі краєзнавчого руху і історичне краєзнавство, і медичне і будь-яке інше мають однакове становище, однаковий ста- тус. Така автоматична підміна одного поняття іншим викликає інстинктивне відторгнення цих галузей краєзнавства. Так склалося, що до галузі історичного краєзнавства влилися майже усі іс- торики, які працюють над студіюванням регіо- нальної історії, історії повсякдення окремих міс- цевостей. Своєрідним закликом до цього стала стаття С. Куделка та С. Посохова, де вони радили вивчати навіть «спільноти їдальні, пивної як місця громадських зібрань та проводження часу» [16]. Це й обумовило популярність саме історич- ного краєзнавства. Тим не менше, не треба забу- вати, що одне лише історичне краєзнавство не дає змогу всебічно вивчити край чи регіон. Тож, історико-медичне краєзнавство сьогодні – органічний напрям краєзнавства, який треба проводити з дотриманням загальнонаукових та конкретно-історичних методів. Історико-ме- дичне краєзнавство покликане вивчати усі ас- пекти охорони здоров’я у ретроспективі, фор- муючи цілісне уявлення про процес розвитку 1’2014Ганна Демочко К Р А Є З Н А В С Т В О 96 Історичне та медичне краєзнавство: проблеми ідентифікації та співвідношення 97 усіх складових охорони здоров’я у регіоні. Вті- люватиметься це через вивчення історико-ме- дичного краєзнавчого фонду того чи іншого ре- гіону, історію окремих установ, вивчення персоналій медиків, науковців, громадських дія- чів, які працювали в охороноздоровчій сфері тощо. Одна з нагальних потреб істориків, що студіюють медичне краєзнавство, – популяриза- ція цих знань серед громадськості. Методологія краєзнавства як такого має на- разі певні доробки, які можуть стати у пригоді й дослідникам історико-медичного краєзнавства. Окремі історики вказують на необхідність актуа- лізації міждисциплінарної структури історич- ного знання [8]. Саме такий шлях допоможе історику бути більш універсальним – досліджу- вати історію й економіку, історію й медицину, іс- торію й літературу тощо. В іншому разі така не- можливість до трансформацій у сучасному науковому світі може «викинути» дослідника обабіч останніх тенденцій. А це, як зауважує ро- сійський науковець М. Кирчанів, веде до «дег- радації убік «старого краєзнавства» [17]. Тобто, оволодіння такою міждисциплінарною методою історичного пізнання є вимога часу. Однак треба розуміти, що опанувати суміжні ме- тоди досить важко. М. Костриця зазначає, що «сучасне краєзнавство має вигляд досить супе- речливого комплексу дисциплін, підходів, при- нципів» [18]. Рівень володіння цим методологіч- ним комплексом безпосередньо відбивається на результатах роботи – ми можемо отримати як професійні серйозні дослідження, так і відверто аматорські «замальовки». Однак історичний до- свід дає нам яскраві приклади того, що поєд- нання методологій, студіювання двох галузей знання може дати високоякісний результат. Так, Степан Рудницький, керуючись гаслом «Любов до рідного краю конче повинна основуватись на його пізнанні», цілком успішно поєднав історію та географію та довів, що Україна – окрема «гео- політична реальність та територіально-просто- ровий комплекс історико-культурних спільнот» [19]. З огляду на такі приклади залишається лише уявити, які наукові результати можна от- римати від поєднання історії та медицини. Отже, оглядаючи ситуацію, що склалася у сфері сучасного краєзнавства, зазначимо необ- хідність підтримувати та заохочувати студії з ме- дичного краєзнавства, яке може стати тим «сві- жим повітрям», що сколихне інші галузі та дасть можливість студіювати їх більш ґрунтовно. Ре- зультати, отримані в медико-краєзнавчих дослід- женнях, доводять, що медичне краєзнавство – це окрема, самостійна, дієздатна галузь краєзнав- ства. Такі результати стають прикладом для роз- витку інших галузей. Аналіз співвідношення історичного і медич- ного краєзнавства як самостійних галузей кра- єзнавчої науки дозволяє зробити висновок, що вони є окремими галузями, однак там, де вони перетинаються, маючи спільний об’єкт і пред- мет дослідження, там виникає історико-медичне краєзнавство. Можна стверджувати, що сьогодні воно складається як невід’ємна частина й істо- ричного і медичного краєзнавства. У перспективі подальших досліджень маємо визначитися з методологією медичного краєзнав- ства і зорієнтувати дослідників, якими методами їм потрібно оволодіти. Що ж до історико-медич- ного краєзнавства, то слід уявляти собі, що одні й ті ж факти можна досліджувати як під медичним, так і під суспільно-історичним кутом зору. Отже, і методи в дослідженнях фахових істориків і ме- диків, як правило, будуть використовуватися різні. Також треба висвітлювати роль медичних бібліотек та медичних музеїв у популяризації краєзнавчих знань, налаштувати краєзнавців на співробітництво з цими установами з метою от- римання матеріалу для досліджень. Окрему увагу треба приділити медичному краєзнавству в освітянстві, адже наукова та освітня діяльність деяких медичних закладів України до сьогодні ґрунтовно не вивчена. Джерела та література 1. Тронько П. Т. Історичне краєзнавство: Крок у нове тисячоліття: Досвід. Проблеми. Перспективи / П.Т. Тронько – К., 2000. – 271 с. 2. Отамановський В. Краєзнавство на Поділлі, найближчі його завдання, потреба й роля в краєзн. праці кабінету виучування Поділля / В. Отаманов- ський. – Вінниця, 1926. – 30 с. 3. Попов Д.И. Культурно-просветительные об- щества и сибирское краеведение во второй половине ХІХ – нач. ХХ века / Д. И. Попов // Вестник Томского государственного университета. – 2005. – Вып. 288. – С. 124–126. 4. Колесник І. Регіональна історія в українській історіографії: практика та рефлексія / І. Колесник // Регіональна історія України. – Вип. 1. – К., 2007. – С. 212–214. 5. Звіт Національної спілки краєзнавців України. Доповідь голови НСКУ члена-кореспондента НАН України Олександра Рента // Краєзнавство. – 2012. – № 1. – С. 13-22. 1’2014Ганна Демочко К Р А Є З Н А В С Т В О 98 6. Реєнт О.П. «Хай надихають славні імена» / О.П. Реєнт // Урядовий кур’єр. – 2013. – 13 вересня. 7. Реєнт О.П. Краєзнавство – невід’ємна складова сучасності / О.П. Реєнт // Слово Просвіти. – Ч. 27 (716) 11-17 липня 2013 р. – С. 5. 8. Верменич Я.В. Суб’єктивні межі та об’єктивні можливості історичного краєзнавства: деякі мірку- вання щодо осмислення шляхів місцевої історії / Я. В. Верменич // Український історичний журнал. – 2008. – Вип. 2. – С. 129-144. 9. Ярошик В. Краєзнавча бібліографія Харків- щини / В. Ярошик // Краєзнавство. – 1995. – № 1-4. – С. 9–12. 10. Афанасьєв О. Перший санаторій-курорт пів- денно-східної України початку ХХ століття / О. Афа- насьєв // Краєзнавство. – 2012. – № 1. – С. 123-128; Замура О. Поширення захворювань серед сільського населення Переяславського полку в другій половині XVIII століття / О. Замура // Краєзнавство. – 2012. – № 3. – С. 46-54. 11. Воронцовська І. Медичне краєзнавство Черні- гівщини / І. Воронцовська // Вісник книжкової па- лати. – 2010. – № 6. – С. 16-18. 12. Лавриненко Л. Українознавчий аспект медич- ного краєзнавства на Чернігівщині (1920-1990 рр.). – Українознавство. – 2010. – № 2. – С. 94-97. 13. Рогоза О. М. Діяльність земств України по створенню і розвитку системи охорони народного здоров’я (1864-1917 рр.): дис. … канд. іст. наук: 07.00.01: захищена 11.11.2002 / Рогоза Олександр Миколайович. – Х., 2002. – 259 с.; Рубан Н. М. Роз- виток земської медицини в Україні (1865-1914 рр.): дис. … канд. іст. наук: 07.00.01: захищена 21.05.2004 / Рубан Надія Миколаївна ; Донец. нац. ун-т. – До- нецьк, 2004. – 253 с.; Ткаченко І. В. Охорона здоров’я в Україні в роки нової економічної політики: соці- ально-історичний аспект : автореф. дис. … канд. іст. наук : 07.00.01 / І. В. Ткаченко ; Черкас. нац. ун-т ім. Богдана Хмельницького. – Черкаси, 2006. – 20 с.; Ба- рабаш Ю. В. Розвиток інфраструктури охорони здоров’я в Донбасі у 20-х рр. ХХ ст. : історичний аспект: дис. … кандидата іст. наук: 07.00.01: за- хищена 06.06.2008 / Барабаш Юлія Василівна; Східноукраїнський національний університет ім. В. Даля. – Луганськ, 2008. – 179 с. 14. Демочко Г. Л. Формування і розвиток україн- ської радянської системи охорони здоров’я в Харкові (1919–1934 рр.): дис. … канд. іст. наук: 07.00.01 – іс- торія України / Г. Л. Демочко ; Харківський націо- нальний університет ім. В. Н. Каразіна. – Х., 2011. – 262 с. 15. Робак І.Ю. Історичні умови організації та спе- цифіка розвитку охорони здоров’я в Харкові XVIII – початок ХХ ст.: дис….доктора іст. наук.: 07.00.01 – історія України / Робак Ігор Юрійович; Інститут іс- торії НАНУ. – К., 2009. – 438 с. 16. Куделко С. Історичне краєзнавство в контексті сучасних тенденцій розвитку науки та суспільства / С. Куделко, С. Посохов // Краєзнавство. – 1995. – № 1-4. – С. 13-15. 17. Кирчанів М. Регіональні дискурси української історії / М. Кирчанів // Регіональна історія України. – Вип. 1. – К., 2007. – С. 79-88. 18. Костриця М. Ю. Географічне краєзнавство в системі загального краєзнавства / М.Ю. Костриця // Краєзнавство. – 2001. – № 1-4. – С. 44-47. 19. Рудницький С. Україна – наш рідний край / С. Рудницький. – Л., 1917. – 144 с. Анна Демочко Историческое и медицинское краеведение: проблемы идентификации и соотношения Статья посвящена определению места медицинского краеведения в краеведческих исследованиях. Уста- новлено, что место медицинского краеведения до сих пор четко не определено, из-за чего научные исследо- вания этой области не имеют большой популярности. Особое внимание уделено сравнению медицинского и исторического краеведения. Как результат можно утверждать, что медицинское краеведение – самостоя- тельная отрасль краеведческих исследований, оно должно изучаться наравне с другими отраслями – исто- рическим, экономическим, литературным краеведением и др. Ключевые слова: Национальный союз краеведов Украины, краеведение, историческое краеведение, ме- дицинское краеведение, В.Д. Отамановский, методология. Anna Demochko Historical and medical Study of Region: problems of identification and correlation The article is devoted to the definition of the place of medical Study of Region in the local history. It is established that the place of medical Study of Region in local history is still not clearly defined, which is why research in the area do not have a lot of popularity. Particular attention is paid to the comparison of medical research and historical Study of Region. As a result, it can be argued that the medical Study of Region – an independent branch of natural history research , it should be studied along with other industries – historical, economic , literary local history etc.. Key words: All-Ukrainian Union of Study of Region, Study of Region, historical Study of Region, medical Study of Region, V.D. Otamanovsky, methodology.

Історичне та медичне краєзнавство: проблеми ідентифікації та співвідношення

Institution

Ähnliche Einträge