До 65-річчя з дня народження голови Національної спілки краєзнавців України, головного редактора журналу "Краєзнавство" Олександра Петровича Реєнта

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Опубліковано в: :	Краєзнавство
Дата:	2014
Формат:	Стаття
Мова:	Українська
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2014
Онлайн доступ:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/167111
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	До 65-річчя з дня народження голови Національної спілки краєзнавців України, головного редактора журналу "Краєзнавство" Олександра Петровича Реєнта // Краєзнавство. — 2014. — № 2. — С. 5-13. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1860095922058297344
citation_txt	До 65-річчя з дня народження голови Національної спілки краєзнавців України, головного редактора журналу "Краєзнавство" Олександра Петровича Реєнта // Краєзнавство. — 2014. — № 2. — С. 5-13. — укр.
collection	DSpace DC
container_title	Краєзнавство
first_indexed	2025-12-07T17:26:26Z
format	Article
fulltext	Олександр Реєнт Олександр Петрович Реєнт народився 10 травня 1949 р. у с. Дяківці, що в Літинському районі на Вінниччині, де тече неглибока річка Безим’янка. Зі шкільної пори Олександр за- своїв просту життєву мудрість, яку батько стисло виклав у двох настановах: «Шануй лю - дей праці і знай всьому справжню ціну». Петро Йосипович та його дружина Ірина Трифонівна змалку привчали дітей до виконання домашніх обов’язків, яких у селі завжди вистачає. Але водночас подружжя виношувало заповітну мрію: як не довелося самим «піти в науку» (громадянська війна, важкі 1920-30-ті pp., потім Велика Вітчизняна), то дуже хотілося вивчити своїх чотирьох синів. І хлопці справ- дили батьківські сподівання, хоча не все скла- далося просто й безхмарно. Школа в Дяківцях мала добрі традиції. Сюди не раз приїздив видатний земляк – пись- менник Михайло Стельмах. Зустрічі письмен- ника зі школярами, безпосереднє спілкування залишило незабутнє враження на довгі роки, як і прочитані його книги «Правда і кривда», «Кров людська не водиця», «Гуси-лебеді ле- тять» та інші. Проте й історичне минуле Дяківців, які бе- руть свій початок у XIII ст., створювало трем- тливу ауру безперервності часів, нерозривного зв’язку минулого і сучасного. Саме у молоді роки в Олександра з’явилася стійка жага нових знань про рідний край та буття всього українського народу. Тому у виборі не сумні- вався – в Київському державному університеті ім. Т. Шевченка його вабив історичний фа- культет. Після школи він подав документи до сто- личного вузу, але дві спроби 1966 й 1967 pp. (отримував усі «четвірки» і не проходив за конкурсом) закінчувалися невдачами. Однак це не спинило загартованого працею юнака – змалку вчився долати труднощі, й не манів- цями, а власними зусиллями, наполегливістю та цілеспрямованим прагненням домагатися визначеної мети. Працюючи столяром Київ- міськкомунбуду, Олександр не полишав кни- жок, після трудового дня поспішав до бібліо- теки, на підготовчі курси в університеті. Але третю спробу довелося відкласти на два роки – настав час служити в армії. Після проходження курсу молодого бійця він зали- шився в одній із частин ракетних військ стра- тегічного призначення Білоруського військо- вого округу. В армії хлопець не лише загартувався фізично, здобув певні навички керівника (командир відділення, заступник командира взводу), які згодилися в подаль- шому житті, а й ще раз переконався у необхід- ності освіти. За відмінну службу у Збройних силах старшина Олександр Реєнт отримав першу свою відзнаку – медаль «За військову доблесть». Повернувшись до Києва, юнак подав доку- менти до Київського державного педагогічного інституту ім. О. М. Горького (нині Національ- ний педагогічний університет ім. М. П. Драго- манова) на історико-педагогічний факультет. І вже восени потрапив у вир студентського життя: лекції, семінари, педагогічна й архео- логічна практика, суспільно-корисна праця, спорт. Самодисципліна і жорсткий розпорядок дня дозволяв встигати скрізь, але з часом залишилося два пріоритети: навчання та гро- мадська робота. На той час на історико-педа- гогічному факультеті підібрався сильний про- фесорсько-викладацький колектив: декан Г. В. Січкар, заступник декана І. Х. Ганжа, професори та доценти: М. Д. Березовчук, П. І. Бакуменко, О. П. Гош, Г. А. Джеджула, Л. Д. Денисяко, О. Д. Кардаш, Н. М. Крав- ченко, В. Ю. Ніколаєнко, М. Ф. Олександра, О. Ф. Павелко, Л. М. Проколієнко, В. Г. Ро- китко, В. І. Самійленко, Г. В. Стрельський, Л. В. Таран, А. Ф. Трубайчук, Г. О. Цвікаль- ська, С. І. Черненко та ін. Високий професій- ний рівень і вимогливість вони поєднували з довірою та повагою до студентів, значна ча- стина яких вже мала певний життєвий досвід, армійський і виробничий стаж. Керівництво 5 До 65-річчя з дня народження голови Національної спілки краєзнавців України, головного редактора журналу «Краєзнавство» Олександра Петровича Реєнта інституту вміло використовувало ці якості молоді для організації дійового студентського самоврядування, підвищення якості навчально- виховного процесу. Олександру Реєнту, який добре знав студентство, довірили очолити інсти - тутську групу молоді, яка виїжджала на педа- гогічну практику до Німецької Демократичної Республіки. Громадська робота зблизила його з іншими активістами вузу – В. І. Гон чаровим, М. Л. Головком, М. Даниленком, І. І. Дроботом, В. А. Зінченком, Н. С. Ковальовою, О. І. Крас- ною, Н. Козак, М. В. Левченком, Н. Конєвою, В. Г. Олійником, О. С. Падалкою, В. Рибчуком, В. Скубієнко, В. С. Чишком, Т. Чупак, Л. М. Ширяєвою, В. Г. Щабельською. Ініціа- тивна та творча позиція громадських органі- зацій інституту дозволяла реалізувати потен- ціал кожного студента. Та одним з найбільш популярних напрямів громадської роботи у вузі стала організація студентських будівельних загонів. Влітку 1971 р. Олександр випробував свої сили як рядовий член такого загону. Наступні три роки очолюваний ним загін «Славутич» працював у радгоспі «Буревісник» Наурзумського райо - ну Кустанайської області (Казахська РСР). «То була нелегка, хоча й цікава справа, – зга- дує колишній будзагінник. – Робочий день командира починався вдосвіта, як кажуть, з першими півнями, і тривав 14-15 годин. Дово- дилося вирішувати найрізноманітніші питан - ня: налагоджувати помешкання та харчування бійців, укладати договори на виконання робіт, підписувати наряди, вести складні розрахунки з організаціями-субпідрядниками. У процесі роботи оволодівав функціями виконроба, май- стра, бухгалтера». Ось тоді й згодилися на- вички, набуті в «Київміськкомунбуді» та армії. Працювали багато і завзято. Та, незважаючи на втому, встигали й концерти для місцевих жите- лів влаштовувати, і спортивні змагання прово- дити. А який неоціненний життєвий досвід та імпульс до роботи давало спілкування з дирек- тором радгоспу – Героєм Соціалістичної Праці Миколою Григоровичем Козловим. «...Він умів так поставити виробничий процес, – згадує Олександр Петрович, – що кожна його ланка діяла як відлагоджений механізм. Нам вдава- лося не порушувати цього ритму. Напевно, ще й донині служать людям зведені нами в дале- кому Казахстані ферми, житлові будинки, ви- робничі та складські приміщення». І по сьогодні не поривають зв’язків ко- лишні бійці будівельних загонів – історики. Найчастіші зустрічі з друзями: М. І. Біликом – викладачем професійно-технічного училища, В. І. Галатенком та П. Г. Іванютою – директо- рами шкіл, Л. П. Олійник – істориком на Жи- томирщині, В. М. Кравченком – працівником органів внутрішніх справ на Миколаївщині та ін. Бійці «Славутича» двічі привозили до пе- дінституту ім. О. М. Горького прапор пере- можців у змаганні будівельних загонів, а його командир О. П. Реєнт був нагороджений зна- ком ЦК BЛKCM «Молодому передовику ви- робництва». Із 1973 р. виконуючи обов’язки заступ- ника секретаря комітету комсомолу КДПІ ім. О. М. Горького, а з 1974 р. секретаря, Олек- сандр Петрович намагався активізувати та урізноманітнити громадську діяльність сту- дентів, спрямувати її у творче русло. Саме за- вдяки ентузіазму останніх, які відпрацювали десятки тисяч людино-годин на будівництві гуманітарного корпусу інституту по вул. Тур- генівській, піднеслась у небо 16-поверхова споруда зі скла та бетону зі зручними аудито- ріями, навчальними кабінетами, лабораторією, просторою їдальнею й залом для масових за- ходів. Свою виразну громадську позицію сту- денти педінституту продемонстрували у що- річних виїздах до с. Раски Малинського рай- ону на Житомирщині, а також і в ході кампанії за збереження пам’яток історії та культури України. З їх стипендій вливалися струмочки до грошових збірок на реставрацію Золотих воріт, які нині стали однією з візитних карток столиці. Посада секретаря комітету комсомолу ви- магала мобільності, комунікабельності, вміння приймати правильні рішення. За словами О. Реєнта, він вчився діловим якостям у керів- ників інституту, багаторічного ректора, акаде- міка М. І. Шкіля, а також лідерів громадських організацій О. П. Гоша, О. В. Кокойла, М. В. Левченка, Б. О. Лобовика, О. Г. Мороза, І. І. Шкурка та інших. 2’2014Олександр Лисенко К Р А Є З Н А В С Т В О 6 До 65-річчя з дня народження Олександра Петровича Реєнта 7 В 1976-1978 pp. О. Реєнт обирався до складу бюро РК ЛКСМУ Радянського району м. Києва. У 1975 р., завершивши курс навчання на історико-педагогічному факультеті, Олександр Петрович отримав значок ЦК ВЛКСМ «За від- мінне навчання», разом із великою групою київських активістів був сфотографований біля Прапора Перемоги у Москві, а також от- римав рекомендацію до аспірантури. Особ- ливу роль у науковій орієнтації майбутнього вченого відіграв заступник декана, а згодом декан історико-педагогічного факультету, кан- дидат історичних наук, доцент Іван Хомич Ганжа. О. П. Реєнт у листопаді 1977 р. був зарахо- ваний до аспірантури Інституту історії АН УРСР з відривом від виробництва. 7 лютого 1978 р. Вчена рада Інституту затвердила тему його дисертаційного дослідження – «Робітни- чий клас України у 1920 p.». Науковим керів- ником було призначено академіка М. І. Супру- ненка. «Микола Іванович, – згадує Олександр Петрович, – мав незаперечний авторитет серед колег та аспірантів. Ерудований, інтелігент- ний, уважний, він володів здатністю просто й точно доводити до свідомості найскладніші нюанси історичних явищ і процесів, тонко аналізувати та ясно й чітко їх висловлювати. Цьому навчав і своїх аспірантів. Спілкування з академіком Супруненком вважаю справж - ньою науковою школою, яка формувала мене як ученого-дослідника». 15 листопада 1980 р. О. П. Реєнта було за- тверджено на посаді молодшого наукового співробітника відділу історії Жовтневої рево- люції й громадянської війни. А вже через рік відбувся успішний захист кандидатської ди- сертації. З травня 1984 р. Олександр Петрович – старший науковий співробітник Інституту іс- торії АН УРСР (на конкурсній основі). У березні 1985 р. Бюро відділення історії, філософії та права АН УРСР створило відділ громадянської війни й іноземної інтервенції, до складу якого ввійшов і О. П. Реєнт. Моло- дий перспективний учений поринув у напру- жену наукову роботу, виконував обов’язки ученого секретаря відділу, відповідального секретаря колективної монографії «Антина- родна імперіалістична інтервенція на Україні», готував доповідні записки для Бюро відді- лення історії, філософії та права АН УРСР, партійних і державних органів. Результатом багаторічного наукового пошуку став вихід у 1984 р. його першої монографії «Рабочий класс Советской Украины на завершающем этапе гражданской войны (1920 г.)». У 1989 р. побачила світ документальна повість «Бес- страшный бронепоезд», написана О. Реєнтом за спогадами учасника громадянської війни Г. А. Печенка. Напруженою, але водночас цікавою вияви- лася робота над енциклопедичним довідником «Великий Октябрь и гражданская война на Украине», до якого Олександр Петрович під- готував більше 20 статей, а також такими ви- даннями, як VI том «Истории Украинской ССР» та «История классов и социальных слоев Украинской ССР» (1989 р.). Паралельно з інтенсивною науковою діяль- ністю О. П. Реєнт виконував безліч громадсь- ких доручень як член методичної ради Київсь- кого обласного товариства «Знання», член експертної комісії з пам’яток Республікансь- кого товариства охорони пам’ятників історії та культури, голова народного контролю Інсти- туту, член партійного бюро Інституту, секре- тар партійної організації відділу. Наукова і громадська зрілість Олександра Петровича припадає на 1990-ті роки. Можли- вості, що відкрилися з початком перебудови, вчений використав для поглибленого вивчення джерельної бази періоду 1917-1920 років. При нагоді стало його дворічне стажування (1990- 1991 pp.) в Інституті історії СРСР АН СРСР у Москві. Копітка робота в архівах, Державній бібліотеці СРСР ім. В. І. Леніна, Інституті нау- кової інформації супроводжувалася активним спілкуванням з провідними російськими вче- ними з досліджуваної проблематики С. Г. Гім- пельсоном, В. П. Дмитрієнком, І. І. Мінцем, Т. В. Осиповою, В. Полікарповим, І. І. Розго- ном та ін. Результатом цього відрядження стала підготовка до друку монографії «Робіт- ничий клас України. 1917-1920 pp. (Соці- ально-економічні зміни)», виданої 1992 p., а також брошур «Робітництво України і Цент- ральна Рада» // Історичні зошити (К., 1993), «Більшовизм і українська революція 1917- 1920 pp. Спроба визначення характеру і дина- міки соціальних процесів» (К., 1994), «З'їзд поневолених народів (8-15 вересня 1917 р.)» // Історичні зошити (К., 1994, у співавторстві). Водночас велася підготовка докторської ди- сертації «Робітники України в 1917-1920 pp. (Соціально-політичні та економічні зміни)», успішний захист якої відбувся наприкінці 1994 р. Монографічний варіант дисертацій- ного дослідження вийшов друком у 1996 році. Водночас із заглибленням у складну діа- лектику суспільно-політичних й економічних процесів в Україні періоду 1917-1920 pp. роз- ширюється творчий діапазон, коло наукових інтересів ученого. Так, з’являються праці «Україна: на межі цивілізацій (історико-полі- тологічні розвідки)» (К., 1995, у співав- торстві), «Україна: проблеми самоорганізації (Начерки новітньої доби)» (К., 1996, у співав- торстві), «Українська національна ідея і хри- стиянство» (К., 1997, у співавторстві), статті з проблем формування національної свідомості українського народу, історії релігії й церкви, історичного краєзнавства. У грудні 1996 р. О. П. Реєнта обрано заступником голови Все- української спілки краєзнавців, а вже наступ- ного року як член редколегії він брав участь у підготовці до друку двох цікавих видань – «II з’їзд Всеукраїнської спілки краєзнавців. Матеріали та документи» (К., 1997), а також «VIII Всеукраїнська наукова конференція «Історичне краєзнавство і культура» (Наукові доповіді та повідомлення. – К.-Х., 1997, у 2-х частинах). На останньому форумі конференції Олександр Петрович виступив з доповіддю, в якій проаналізував сучасний етап розвитку вітчизняного краєзнавства. Вона дала імпульс для плідної дискусії й вироблення відповідних теоретичних рекомендацій та практичних кро- ків. Своєрідним підсумковим акордом науко- вих зусиль О. П. Реєнта цього періоду став вихід двох монографій: «Українська револю- ція і робітництво» (К., 1996), «У робітнях іс- торичної науки» (К., 1999). Прагнення осмислити уроки минулого і перспективи вітчизняної історичної науки спо- нукали Олександра Петровича звернутися до української історіографії кінця 1980-1990-х pp., а також аналізу методологічних та загально- теоретичних проблем сучасної історії. Пред- метом його критичного розгляду стали праці співробітників Інституту історії України НАНУ за останнє десятиріччя (Історичні зо- шити. – К., 1997). На початку 1990-х років гуманітарії по- стали перед необхідністю переорієнтації на нові методологічні підходи в інтерпретації явищ суспільного життя і минулого, ревізії по- нятійно-категоріального апарату, пошуку влас- ного місця в світовому науковому процесі. Да- леко не всі виявилися готовими до серйозного, критичного аналізу стану історичної науки, власної самоідентифікації в науковому дис- курсі. О. П. Реєнт виявився одним із неба- гатьох, хто взяв на себе таку місію. Трактуючи ситуацію, що склалась у вітчизняному історіє- писанні, як кризову, вчений не тільки конста- тував і позначив «больові точки» й «вузькі місця», а й спробував окреслити засоби їхньо - го подолання, визначити головні вектори «прориву» й органічної інтеграції у світовий науковий простір. Фактично ці концептуальні теоретичні напрацювання започаткували новий дискурс в осягненні місця та ролі фун- даментальних досліджень в житті держави та суспільства на принципово новому етапі їх розвитку. За цикл праць з проблем історії й культури України О. П. Реєнта удостоєно премії Прези- дії НАН України ім. М. І. Костомарова за 1997 рік. Протягом 1998-1999 pp. з’являється кілька його статей, присвячених стану сучасної істо- ричної науки, кризовим явищам і досягненням перехідної доби, внеску українських суспіль- ствознавців у світову науку. Ці публікації ви- кликали неоднозначні оцінки та жваву поле- міку серед фахівців, поставили ряд питань, які рано чи пізно будуть вирішені науковцями. Новий етап у житті Олександра Петровича розпочався у квітні 1994 p., коли його було призначено виконуючим обов’язки заступника директора Інституту історії України з наукової роботи. 10 липня 1996 р. Президія НАН України затвердила О. П. Реєнта на цій посаді. 1994 р. науковець став заступником головного 2’2014Олександр Лисенко К Р А Є З Н А В С Т В О 8 До 65-річчя з дня народження Олександра Петровича Реєнта 9 редактора «Українського історичного жур- налу». Виконання адміністративних функцій ви- магало нового рівня вимог до себе, розпоряд- ливості, вдумливого підходу до кожного пи- тання, яке доводилося вирішувати. У тому, що «дебют» на новій посаді пройшов успішно, Олександр Петрович завдячує усім членам Вченої Ради Інституту історії України, керів- ництву інституту в особі директора, академіка НАН України В. А. Смолія, голови профкому інституту, члена-кореспондента НАН України В. М. Даниленка. Головне своє завдання на новій посаді О. П. Реєнт вбачав у реалізації стратегічної наукової й суспільної діяльності Інституту історії України, виробленої дирек- цією та схваленої Президією НАН України. Предметом його особливих турбот стали акти- візація роботи «Українського історичного жур - налу», оновлення матеріальної бази ком’ю - терно-видавничого відділу відповідно до сучасних вимог, а також комп’ютеризація всіх підрозділів інституту, організація доступу до глобальної інформаційної мережі. Водночас не залишилися без належної уваги проблеми бібліотеки, поліграфічної дільниці і комплекс поточних справ, можливо, менш помітних, але важливих і необхідних для життєдіяльності наукової установи. З 19 травня 1999 р. коло обов’язків Олек- сандра Петровича розширилося: його було призначено завідувачем відділу історії Укра - їни XIX – початку XX ст. з метою осучаснити форми та методи роботи відділу. Під його ке- рівництвом співробітники дослідили чимало питань з вітчизняної історії того періоду й по новому поглянули на загальновідомі події та явища. У площину їх наукових інтересів по- трапили проблеми формування і розвитку української нації, ґенези та ідейного оформ- лення національного руху; особливості полі- тичного й економічного розвитку українських земель у складі Австро-Угорщини та Росій- ської імперії; формування станів і соціальна стратифікація населення України; складання національної буржуазії та становлення підпри- ємництва, банківської справи, торгівлі; специ- фіка розвитку і наслідки реформування аграр- ного сектора; повсякденне життя та добробут населення. Не залишились поза увагою вчених культурницька і духовна тематики. Відбувся суттєвий поступ й у вивченні подій та наслід- ків Першої світової війни. До 90-річчя від її початку співробітники Інституту підготували низку статей, а також спеціальні випуски нау- кового збірника «Проблеми історії України XIX – початку XX ст.» та «Українського істо- ричного журналу». Разом з О. В. Сердюком О. П. Реєнт опублікував монографію «Перша світова війна і Україна», яка стала підсумком кількарічних наукових досліджень істориків. Книга відразу стала раритетом, адже в Україні протягом тривалого періоду не виходили праці, присвячені цьому доленосному, рубіж- ному періоду нашого минулого. В останні роки сили кращих фахівців відділу та провідних спе- ціалістів України було сконцентровано також на завершенні фундаментального видавничого проекту «Велика війна 1914-1918 рр. і Укра - їна» (К., 2013. – 784 с.), всеукраїнська презен- тація якого відбулася в Книгарні «Є», а також у провідних вищих навчальних закладах Укра - їни. Нині ж зусилля колективу відділу спря - мовані на створення збірника документів, який дозволить широкому загалу читачів ознайоми- тися з архівними матеріалами 1914-1918 рр., спогадами, приватним листуванням солдатів і пересічних громадян, фотоматеріалами тощо. Із 2000 р. регулярно виходить збірник нау- кових праць «Проблеми історії України ХІХ- початку ХХ ст.», незмінним головою редак- ційної колегії якого є Олександр Петрович. У видан ні публікуються результати науково- дослідницької діяльності співробітників, аспі- рантів та здобувачів Інституту історії України НАН України, працівників провідних вітчиз- няних наукових установ та викладачів вищих навчальних закладів нашої держави. Вже пер- ший його випуск (2000 р.) засвідчив, що допи- сувачі визначилися в перспективних напрямах наукового пошуку та виявили готовність і вмін ня вирішувати складні завдання. Теоре- тичні засади досліджуваних питань й обґрун- тування нових підходів до них були викладені О. П. Реєнтом у заголовній статті збірника «Проблеми історії України XIX – початку XX ст.: стан і перспективи наукової розробки». Автор доводить необхідність системного під- 2’2014Олександр Лисенко К Р А Є З Н А В С Т В О 10 ходу до вивчення питань соціокультурного се- редовища, ментальності українського народу, економіки, явищ політичного життя, наголошує на необхідності типологізації специфічних рис розвитку суспільства України в XIX та на по- чатку XX століття. Водночас О.П. Реєнт наго- лосив на посиленні уваги до гуманітарних про- блем, вивчення «малих світів», переведення людини в центр наукового пошуку. Рецензуючи перші номери видання, Ю. І. Те рещенко і С. Л. Гнатюк звернули увагу на «добре продуману проблемно-тематичну структуру збірника, яка, до того ж, постійно, від випуску до випуску, вдосконалюється й розширюється, так само як і кількість пред- ставлених статей і повідомлень» (Український історичний журнал. – 2003. – № 4. – С. 146). На початок 2014 р. світ побачили вже 22 випуски «Проблем історії України ХІХ – по- чатку ХХ ст.», в яких висвітлено широке коло політичних, соціально-економічних, культуро- логічних, релігієзнавчих та біографічних пи- тань з історії українських земель того періоду. Чимало розвідок присвячено методології, історіографії та джерелознавству. Сьогодні співробітники відділу продов- жують працювати над актуальними пробле- мами «довгого дев’ятнадцятого століття», спрямовуючи свою дослідницьку увагу на вив- чення конкретних явищ соціально-побутового, психологічного, релігійно-етичного порядку, а також на теоретичне осмислення глобальних подій з метою заповнення існуючих прогалин у вітчизняній історіографії. Інтенсивно працює О. П. Реєнт і на ниві атестації наукових та педагогічних кадрів. У грудні 1997 р. президія Всеукраїнської ате- стаційної комісії України призначила Олек- сандра Петровича головою Експертної ради ВАК з історичних наук, обов’язки якої він ви- конував у 1997-2001 рр., обирався членом пре- зидії ВАК України у 2009-2011 рр. та членом Державної атестаційної колегії МОНмолодь- спорту України з 2011 – по теперішній час. Упродовж чотирьох років його кваліфіко- вану експертну оцінку отримали десятки кан- дидатських та докторських дисертацій. Рішен- ням Вченої ради Інституту історії України від 23 квітня 1998 р. доктору історичних наук О. П. Реєнту присвоєне вчене звання профе- сора зі спеціальності «Історія України». У ве- ресні 2000 р. він став почесним професором Ізмаїльського державного педагогічного інсти- туту. Незважаючи на постійну працю в академіч- ній установі та багаторічні дослідження про- блем фундаментальної науки, О. П. Реєнт ніко - ли не був «кабінетним» ученим. У 1970-90-ті pp. викладав історичні дисципліни студентам «альма-матер» – КДПІ ім. О. М. Горького, а також Київського державного інституту теат- рального мистецтва ім. І. К. Карпенка-Карого, курсантам Вищої школи міліції МВС СРСР, Київського державного лінгвістичного універ- ситету. Значний педагогічний та викладацький досвід науковця було використано під час ви- роблення програми досліджень історії митної справи в Україні (для Академії митної служби), типової програми кандидатського іспиту зі спеціальності «07.00.01 – історія Укра їни». Він є автором навчальних посібників з історії України для 9 і 10 класів загальноосвітньої школи, а також ряду вузівських підручників. Олександр Петрович охоче ділиться знан- нями не лише зі студентською, а й з учнівсь- кою молоддю. Протягом кількох останніх років він очолює журі секції «Історичне крає- знавство» всеукраїнських конкурсів-захистів науково-дослідницьких праць учнів – членів Малої Академії наук України, а також допома- гає в організації всеукраїнських студентських олімпіад з історії та методики її викладання, за що був нагороджений Почесною грамотою Міністерства освіти України й отримав подяку міністра. Дбайливо плекає Олександр Петрович май бутні кадри, опікуючись молодими нау ков - ця ми, які досліджують проблематику історії Укра їни періоду XIX – початку XX ст. Докто - ранти, аспіранти і пошуковці нині працюють під керівництвом О. П. Реєнта у різних містах Укра їни. Працями високого рівня свою при- належність до наукової школи О. П. Реєнта засвід чують відомі в Україні та далеко за її ме - жами доктори історичних наук Б. І. Андру си - шин, І. В. Довжук, О. Є. Лисенко, А. І. Пав - ко, А. М. Міх ненко; 12 кандидатів історичних наук, поміж яких такі молоді вчені як Н. І. За - гре бельна, В. А. Зінченко, Т. М. Євсеєва, І. А. Коляда, Т. М. Курінна, І. І. Романько, С. Б. Скорченко, Л. Ф. Шепель, Б. М. Янишин та інші. Саме в цих особистостях історична школа члена-кореспондента НАН України О. П. Реєнта знайшла не лише гідних адептів та інтерпретаторів, а перш за все талановитих педагогів, краєзнавців, здатних на самостійну наукову працю з досить високим евристичним потенціалом. О. П. Реєнт постійно перебуває у пошуку нових форм реалізації власних творчих заду- мів. У 2001 р. він ініціював підготовку фунда- ментального узагальнюючого видання «На- риси історії професійних спілок України». Концептуальним стрижнем проекту стало трак- тування професійних об’єднань як продукту суспільної самоорганізації трудящих, інститу- цій, здатних відстоювати інтереси широких мас населення. Протягом двох років очолюваний О. П. Реєнтом авторський колектив опрацьову- вав джерельну базу в архівах України, Росії, Польщі та здійснював широку публічну й нау- кову апробацію результатів наукового дослід- ження. «Нариси» вийшли друком і відразу по- сіли місце найбільш рейтингових праць. На презентації видання були присутні голова ФПУ, народний депутат Укра їни О. М. Стоян, акаде- міки НАН України – директор Інститут історії України НАНУ В. А. Смолій та директор Ін- ституту політичних і етнонаціональних дослід- жень І. Ф. Курас, представники депутатського корпусу, профспілкового руху, громадських ор- ганізацій та ЗМІ. «Нариси» стали навчальним посібником для студентів, які вивчають соціогуманітарний курс дисциплін. Ще одним результатом плідної праці уче- ного став ініційований ним науково-методоло- гічний проект «Україна Соборна», який дістав підтримку широкого наукового загалу. У про- екті, присвяченому 15-річчю незалежності України, поряд з Інститутом історії України НАНУ задіяні Донецький національний універ- ситет, Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет ім. Г. Сковороди, Прикарпатський національний університет ім. В. Стефаника, Черкаський національний університет ім. Б. Хмельницького. Його метою задекларовано об’єднання зусиль академічних вчених та професорсько-викладацького складу кількох вузів країни для проведення спільних досліджень і наукових конференцій (щорічно, почергово у кожному навчальному закладі), підвищення теоретичного рівня молодих фа- хівців з історії, етнополітології, релігієзнав- ства тощо, видавничої діяльності, підготовки методичної літератури, узагальнюючих праць, культурно-освітньої роботи. Ще до початку роботи першої з цілої серії наукових конференцій – «Галичина – Наддні- прянщина – Донеччина: духовна вісь України» (Івано-Франківськ, червень 2004 р.) побачив світ збірник статей «Україна Соборна», відповідаль- ним редактором якого виступив О. П. Реєнт. Перша конференція і збірник статей викли- кали широкий резонанс у країні, позитивні відгуки на підтримку такого проекту. Теоре- тичні положення і практичні рекомендації, вироблені вченими в ході його реалізації, вия- вилися надзвичайно актуальними й затребува- ними під час подій «Помаранчевої революції». На початку 1990-х рр. разом із академіком П. Т. Троньком, як перший заступник голови правління Всеукраїнської спілки краєзнавців О. П. Реєнт відроджував краєзнавчий рух в Укра їні, наполегливо формував регіональні організації Спілки, жваво розробляв перспек- тивні напрями та програмні положення діяль- ності краєзнавців. У січні 2012 р. на V (поза- черговому) з‘їзді Національної спілки крає- знавців України делегати одноголосно обрали його очільником Спілки. У нових суспільно-історичний умовах роз- почався наступний – реформаторський період розвитку НСКУ. Враховуючи сучасні виклики для українського краєзнавства, як вчений О. П. Реєнт органічно поєднав у роботі гро- мадську ініціативу та науково-методологічний підхід. Твердо опираючись на багаторічні традиції у краєзнавстві та набутий досвід, головну стратегію діяльності Спілки він спря- мував на удосконалення її організаційно-струк- турної складової, поглиблення науково-дослід- ного змісту краєзнавчої діяльності, зростання впливу краєзнавства на розвиток українського громадянського суспільства, зміцнення матері- ально-технічної бази. До 65-річчя з дня народження Олександра Петровича Реєнта 11 Високо оцінюючи внесок у розвиток крає - знавства дослідників рідного краю, за пропози - цією О. П. Реєнта запроваджено премії НСКУ імені академіка П. Т. Тронька та М. І. Сікор- ського, Спілка проводить щорічні Троньків- ські та Сікорські читання. О. П. Реєнт, як авторитетний керівник, роз- будовуючи організаційно структуру Спілки, по- мітно підсилив регіональні осередки науковими фахівцями та професорсько-викладацьким скла - дом вищої школи, систематично проводить кон- сультації та зустрічі з краєзнавчим активом у ре гі онах. З метою вивчення проблем місцевих осередків, О. П. Реєнт запровадив проведення Пле нумів прав ління Спілки в областях, особис то бере участь у науково-краєзнав чих експедиціях. Висунуті на таких обговореннях конструктивні про позиції лягли в основу розробленої за ініціати - ви О.П.Реєнта Програми розвитку краєзнавства до 2025 р., де викладені першочергові завдання та перспективи краєзнавчого руху в Україні. Для зміцнення наукової бази краєзнавства науковець розробив концепцію діяльності Ін с ти туту краєзнавства, оформлено його попе- редній формат: науково-методичний кабінет крає знавства, в рамках якого послідовно розроб- ляються питання освітянського краєзнавства – підготовлено підручник для студентів вищих на- вчальних закладів «Основи краєзнавства», біб- ліотечного краєзнавства – здійснюєть ся проект «Електронний каталог краєзнавчих видань Ук- раїни», музейного краєзнавства – запроваджено медіа-проект «Музейні скарби України». Зусиллями керманича сучасного краєзнав- чого руху активізувалась видавнича діяльність Спілки. Очо лив ши редакційну колегію науко- вого журналу «Краєзнавство», О. П. Реєнт зо- середив основну увагу на об’єктно-предмет- ній сфері та джерельній базі історичного краєзнавства, значно розширив проблематику та автуру часопису. Вперше за участю усіх ре- гіональних організацій здійснено унікальне видан ня присвячене 200-річчю від дня народ- ження Т. Г. Шевченка «Україна Тараса Шев- ченка», опубліковані матеріали науково-краєз- навчих екс педицій Спілки 2009-2013 рр., готуються до друку «Літопис НСКУ», «Історія краєзнавчого руху в Україні», «Енциклопедія краєзнавства» та ін. Чітке новаторське бачення О. П. Реєнтом перспектив діяльності Національної спілки краєзнавців України, енергійна її розбудова за широкої підтримки краєзнавчого загалу за- свідчують про позитивні тенденції у розвитку українського краєзнавства. О. П. Реєнт відзначений премією HAH Укра їни ім. М. І. Костомарова, Державною премією України в галузі науки і техніки, пре- мією Національної спілки краєзнавців України ім. Дмитра Яворницького. Нагороджений ор- деном «За заслуги» III та ІІ ступеня, почесними грамотами Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, відзнаками HAH України, а також орденами та грамотами різних релігій- них конфесій, багатьма відомчими відзнаками. Розробляючи питання методології історич- ної науки, О. П. Реєнт широко популяризує сучасні історичні знання не лише шляхом пуб- лікацій, але й у ході консультацій, методсемі- нарів, круглих столів. Він брав участь у прове- денні таких наукових заходів у Києві, Львові, Одесі, Харкові, Донецьку, Маріуполі, Черка- сах, Івано-Франківську, Переяславі-Хмель - ницькому, Ізмаїлі, Дніпропетровську, Луган- ську, Вінниці, Кам’янці-Подільському та інших містах України. Неодноразово Олександр Петрович був ак- тивним учасником міжнародних конференцій, що проходили у провідних вузах і наукових центрах зарубіжжя: в Афінах, Берліні, Братис- лаві, Москві, Нью-Йорку, Празі, Стокгольмі, Торуні, Чикаго тощо. Прагнення популяризувати сучасні історич ні знання також знайшло своє втілення у сприянні створенню і становленню кафедри методології та методики викладання історичних дисциплін за всебічної підтримки ректора Переяслав- Хмельницького державного педагогічного уні- верситету ім. Г. Сковороди, доктора історичних наук, академіка Національної акаде мії педаго- гічних наук України Коцура Віктора Петровича, яка за найактивнішої участі Інституту історії України НАН України поступово перетвори- лася на осередок науково-методичної роботи у вузі. З ініціативи кафедралів перед викладача - ми, аспірантами, магістрами і студентами вис- тупили з доповідями академіки НАН Укра їни В. А. Смолій, П. Г. Тронько, член-кореспондент 2’2014Олександр Лисенко К Р А Є З Н А В С Т В О 12 НАНУ В. М. Даниленко, доктори історичних наук О. І. Гуржій, С. В. Куль чиць кий, І. І. Ко - лес ник, О. Є. Лисенко, В. І. Марочко, О. С. Руб - льов, Я. В. Верменич та інші провідні науковці Інституту історії України НАН України. Повсякденну напружену працю Олександра Петровича гідно відзначено науковою громад- ськістю й державними органами. Наказом мі- ністра освіти від 20 вересня 1996 р. «За вагомий внесок у підготовку підручників, на в чаль них посібників та програм з історії Укра їни» О. П. Реєнта нагороджено знаком «Відмінник народної освіти». 16 вересня 1997 р. вийшов Указ Президента України про присвоєння Олександру Петровичу звання «Заслужений діяч науки і техніки України» «за вагомий вне- сок у розвиток краєзнавства, збереження націо- нальної історико-культурної спадщини». 7 квіт - ня 2000 р. Олександра Петровича обрано членом-кореспондентом НАН України, що є високою оцінкою його творчих та організатор- ських здібностей. 2001 року став лауреатом Державної премії України в галузі науки і тех- ніки за цикл праць «Україна крізь віки». Однак О.П. Реєнт спокійно ставиться до власних нагород. Головне для нього – повсяк- час відчувати пульс життя, встигати за його перипетіями. Ось і сьогодні виконане найваж- ливіше завдання – підготовлено вихід 10-том- ної «Енциклопедії історії України», видання ряду періодичних збірників наукових праць і журналів (у тому числі й зарубіжних), членом редколегій яких він є. Їх перелік зайняв би кілька сторінок, та все ж деякі періодичні ви- дання варто назвати. Серед них – «Україн- ський історичний журнал», «Історичний жур- нал», «Віхи історії», «Вісник Академії праці та соціальних відносин», «Сіверянський віс- ник», «Історія України», «Проблеми історії України XIX – початку XX ст.», «Український консерватизм і гетьманський рух: історія, ідео- логія, політика», «Краєзнавство» та ін. О. П. Реєнт долучився також до підготовки науково-документального видання «Київ у дні нацистської навали (До визволення Києва від гітлерівських загарбників)», який став поміт- ним явищем у вітчизняній археографії. Певного часу від Олександра Петровича вимагає й участь у роботі Вченої ради та Спе- ціалізованої вченої ради Інституту історії України, де часто доводиться виступати з різ- них питань. Також О. П. Реєнт є членом Спе- ціалізованої вченої ради Донецького націо- нального університету. Протягом багатьох років О. П. Реєнт спе- ціалізується на проблемах теорії та методоло- гії історичної науки, історіографії, націогенезу і державотворення, соціально-економічного та політичного життя, національно-визвольних і суспільно-політичних рухів у ХІХ-ХХ ст., історії Церкви та ін. Він є автором понад 600 наукових публікацій, у тому числі близько 40 індивідуальних і колективних монографій, енциклопедично-довідкових видань, 10 під- ручників та посібників. Попри зайнятість, О. П. Реєнт завжди гото- вий до неформальних зустрічей, розв’язання нагальних питань, з якими звертаються до нього не лише співробітники Інституту, а й учені з інших вузів та наукових установ кра - їни. Його відкритість, щирість і порядність підкріплюються активною життєвою пози- цією, готовністю надати допомогу колегам та землякам. До нього пишуть, звертаються за порадою й сприянням з різних куточків країни. Він знаходить час відповідати і нада- вати дійову допомогу своїм землякам із села Дяківці, Гнідинській середній школі на Борис- пільщині, Князівській 9-річній школі на Івано- Франківщині. Справжньою відрадою для Олександра Пет ровича є дві його доньки – Наталка й Олена та троє онуків…. Затишне родинне життя разом з дружиною Валентиною Іванівною дає розраду в нелегкі хвилини, вливає нові сили, заряджає впевненістю у завтрашньому дні. По всіх своїх рідних, близьких та друзях звіряє він правильність обраного шляху й по- трібність справ, до яких долучається. Може, тому здається невичерпною його віра у людей, в їх неосяжний творчий потенціал, здатність власними силами будувати своє майбутнє. Олександр Лисенко До 65-річчя з дня народження Олександра Петровича Реєнта 13
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-167111
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	2222-5250
language	Ukrainian
last_indexed	2025-12-07T17:26:26Z
publishDate	2014
publisher	Інститут історії України НАН України
record_format	dspace
spelling	2020-03-19T11:41:36Z 2020-03-19T11:41:36Z 2014 До 65-річчя з дня народження голови Національної спілки краєзнавців України, головного редактора журналу "Краєзнавство" Олександра Петровича Реєнта // Краєзнавство. — 2014. — № 2. — С. 5-13. — укр. 2222-5250 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/167111 uk Інститут історії України НАН України Краєзнавство До 65-річчя з дня народження голови Національної спілки краєзнавців України, головного редактора журналу "Краєзнавство" Олександра Петровича Реєнта Article published earlier
spellingShingle	До 65-річчя з дня народження голови Національної спілки краєзнавців України, головного редактора журналу "Краєзнавство" Олександра Петровича Реєнта
title	До 65-річчя з дня народження голови Національної спілки краєзнавців України, головного редактора журналу "Краєзнавство" Олександра Петровича Реєнта
title_full	До 65-річчя з дня народження голови Національної спілки краєзнавців України, головного редактора журналу "Краєзнавство" Олександра Петровича Реєнта
title_fullStr	До 65-річчя з дня народження голови Національної спілки краєзнавців України, головного редактора журналу "Краєзнавство" Олександра Петровича Реєнта
title_full_unstemmed	До 65-річчя з дня народження голови Національної спілки краєзнавців України, головного редактора журналу "Краєзнавство" Олександра Петровича Реєнта
title_short	До 65-річчя з дня народження голови Національної спілки краєзнавців України, головного редактора журналу "Краєзнавство" Олександра Петровича Реєнта
title_sort	до 65-річчя з дня народження голови національної спілки краєзнавців україни, головного редактора журналу "краєзнавство" олександра петровича реєнта
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/167111

До 65-річчя з дня народження голови Національної спілки краєзнавців України, головного редактора журналу "Краєзнавство" Олександра Петровича Реєнта

Репозитарії

Схожі ресурси