Топоніміка Лисянщини як джерело вивчення історії краю
У статті, спираючись на архівні джерела, сучасні наукові праці та місцевий пошуковий матеріал досліджено топоніміку Лисянщини в контексті вивчення історії краю та певного переосмислення співвідношення краєзнавства й регіональної історії. Акцентовано увагу на використанні походження географічних на...
Saved in:
| Published in: | Краєзнавство |
|---|---|
| Date: | 2014 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
2014
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/167231 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Топоніміка Лисянщини як джерело вивчення історії краю / В. Щербатюк // Краєзнавство. — 2014. — № 3-4. — С. 91-96. — Бібліогр.: 23 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859666133600174080 |
|---|---|
| author | Щербатюк, В. |
| author_facet | Щербатюк, В. |
| citation_txt | Топоніміка Лисянщини як джерело вивчення історії краю / В. Щербатюк // Краєзнавство. — 2014. — № 3-4. — С. 91-96. — Бібліогр.: 23 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Краєзнавство |
| description | У статті, спираючись на архівні джерела, сучасні наукові праці та місцевий пошуковий
матеріал досліджено топоніміку Лисянщини в контексті вивчення історії краю та певного
переосмислення співвідношення краєзнавства й регіональної історії. Акцентовано увагу на використанні походження географічних назв краю у створенні місцевої геральдики.
В статье, опираясь на архивные источники, современные научные труды и местный поисковый материал исследована топонимика Лысянщины в контексте изучения истории края и определенного переосмысления соотношения краеведения и региональной истории. Акцентировано внимание на использовании происхождения географических названий края при создании местной геральдики.
On the basis of the archival sources, the modern scientific works and the local researches the article studies
the toponymy of Lysyanshchyna within the context of its history and a certain reconsideration of the correlation
between the local history studies and the regional history. The attention has been concentrated on using the
origin of place-names in the region in the course of local heraldry creation.
|
| first_indexed | 2025-11-30T11:44:19Z |
| format | Article |
| fulltext |
90
Джерелознавчі
та
біографічні студії
91
УДК 413.11(477.46)
Володимир Щербатюк (м. Київ)
Топоніміка Лисянщини як джерело вивчення історії краю
У статті, спираючись на архівні джерела, сучасні наукові праці та місцевий пошуковий
матеріал досліджено топоніміку Лисянщини в контексті вивчення історії краю та певного
переосмислення співвідношення краєзнавства й регіональної історії. Акцентовано увагу на ви-
користанні походження географічних назв краю у створенні місцевої геральдики.
Ключові слова: Лисянщина, топоніміка, населені пункти, версії походження назв, місцева
символіка
Лисянщина – окремий історичний регіон,
виділений академіком І. Крип’якевичем [1]. Іс-
торична Лисянщина займала значні терени пів-
денної Київщини – історико-географічного
краю, зокрема східна частина розташована у
басейні р. Гірський Тікич (притоки Срібна, По-
житочна, Рубанка), центральна і північна – у
басейні р. Гнилий Тікич, північно-східна – час-
тково на вододілі Південного Бугу й Дніпра та
в басейні р. Рось (притока Хоробра). З 1954 р.
більша частина історичного краю входить до
Лисянського району Черкаської області, який
нині охоплює 39 населених пунктів: селище мі-
ського типу (Лисянка), 35 сіл та три селища*.
Топоніміка – розділ ономастики**, який ви-
вчає топоніми (з грецької мови Τόπος – місце,
місцевість і ὄνομα (onoma) – ім’я, назва), що
об’єднують власні назви будь-яких географіч-
них об’єктів. Топоніміка досліджує поход-
ження географічних назв, їх смислове зна-
чення, розвиток, сучасний стан, написання та
вимову, а також природні та соціальні умови
минулого, за яких дані назви виникли. Залежно
від типу позначуваних географічних об’єктів у
складі топонімів розрізняють: ойконіми –
власні назви населених пунктів (напр.: м. Чер-
каси, с. Почапинці), гідроніми – власні назви
природних або створених людиною водних
об’єктів (р. Гнилий Тікич, Діхтярівський став),
омоніми – власні назви підвищень, гірських ут-
ворень, у широкому розумінні – власні назви
будь-яких об’єктів рельєфу земної поверхні
(Чернеча (Тарасова) гора, Середня гора), хоро-
німи – власні назви територій, регіонів, адмі-
ністративно-територіальних одиниць (Подніп-
ров’я, Замостя, Слобідський куток), дрімоніми
– власні назви будь-якої порослої деревами ді-
лянки, лісу, частини лісу,бору, гаю (Холодний
Яр (у значенні лісового масиву), Чорний ліс,
Губський ліс) та ін.
Дана публікація має на меті не лише дослі-
дити географічні назви населених пунктів за-
значеного краю, їх походження, смислове зна-
чення та розвиток, йдеться водночас й про
вивчення в конкретно-науковому напрямі (то-
поніміці) окремо взятого мікрорегіонального
простору на порівняно невеликій території.
Цим ми продовжуємо процес певного переос-
мислення співвідношення краєзнавства й регіо-
нальної історії, розпочатий виходом з друку в
2002 р. дослідження «Історія регіонів України:
Лисянщина» [2]. Тоді ж започатковано серію
видань в історичній науці – «Історія регіонів
України». За оцінкою сучасних вітчизняних до-
слідників проблем історичної регіоналістики
України це засвідчило появу нового напряму іс-
торичних досліджень – мікрорегіональної істо-
рії [3]. Підкресливши цей факт, український
* В українському законодавстві не існує чіткого визначення терміну селище на відміну від селища мі-
ського типу. Відсутні й критерії, які б відрізняли селище від села. Раніше такі селища, тобто невеликі по-
селення, мали історичну назву – хутір, куток, рибальські та дачні селища тощо. Нині вони здебільше ад-
міністративно приєднані до сільської ради найближчого села. У проекті нового адміністративного
законодавства пропонується повернути цим невеликим поселенням назву хутір.
** Ономас́тика (від грец. Óνομα – «ім’я», «назва») – наука, розділ мовознавства про сукупність власних
(у більш вузькому сенсі – особистих) імен (онімів) об’єктів. Ономастика вивчає історію та закономірності
їх виникнення, розвитку і функціонування, зміни, поширення і структури власних імен у мові і мовленні,
в літературній і діалектичній сферах.
історик Я. Верменич відзначила: «продемон-
стрований у такий спосіб відхід від фрагмен-
тарності краєзнавчих пошуків дав виразний
ефект максимального наближення до території
і життя простих людей з одночасним розши-
ренням можливостей проникнення у складний
світ ментальності, ідентичностей, формування
національної ідеї» [3,216]. Наочно і перекон-
ливо це продемонстровано в одному з наступ-
них видань зазначеної серії – історико-етногра-
фічному дослідженні «Шевченків край» [4].
Тож для досягнення зазначеної вище мети ми
знову ставимо одним із завдань відхід від емо-
ційно-оціночних домінант у висвітленні історії
краю та певною мірою витворення на основі
нових парадигм і підходів мікрорегіонального
дослідження Лисянщини, у даному випадку
через її топоніміку.
Питанням топонімів Лисянщини у різний
час займалися історики, краєзнавці, фолькло-
ристи, філологи та ін. Серед них – Лаврентій
Похилевич, Олександр Вдовиченко, Ілля Шуль -
га, Микола Лубко, Михайло Лаврега, Микола
Котенко, Всеволод Сабадин, Володимир Гонча-
ренко, Олег Березовський, Віктор Жадько, Ми-
кола Демчук, Володимир Щербатюк, Н. Охрі-
менко та ін. Однією з найбільш повних
останніх досліджень, де висвітлюються топо-
німи населених пунктів краю є праця В. Щер-
батюка та М. Щербини «Топоніміка Черка-
щини: Лисянський район», що побачила світ у
серпні 2014 р. на сторінках Черкаського ви-
дання «Нова доба» [5]. Значна частина наших
досліджень, що ми їх накопичили з 1992 р.
увійшла до публікації на сторінках цієї газети.
Найдавніша писемна згадка з числа посе-
лень Лисянщини стосується села Журжинці –
1480 р. Вони згадуються як поселення Джу-
ринці – вотчина Баглаїв [6,265,552]. Сусіднє
село Хижинці згадується 1599 р. У дослідженні
«Край козацький» 2004 р. ми зазначали, що за
дозволом короля Сигизмунда ІІІ (відповідна
грамота від 28 травня 1599 р.) село у складі
Брацлавського староства було передане Він-
ницьким і Брацлавським старостою Ю. Стру-
сем шляхтичу О. Калиновському [7,73,289]. Ці
два села Лисянщини виникли на основі посе-
лень, що, входили до Журжинсько-Хижинсь кого
городища, датованого VІ ст. до н. е. [7,92,93]
Наприкінці ХVІ ст., зокрема 1593 р. польський
історик О. Яблоновський згадує містечко Ли-
сянка з існуючим уже на той час замком [8,89].
До ХVІІ ст. відносимо першу згадку про посе-
лення Рубаний Міст [7,242], Орли [7,185,283].
Зокрема, в Універсалі Б. Хмельницького від
20 вересня 1656 р. про село Орли йдеться, що
поселення передавалось у власність Ірдинському
Виноградському монастирю. За тим же роком в
Універсалі згадуються й села Смільчинці та
Будища Лисянські [7,283]. В цілому слід зазна-
чити, що більшість поселень краю вперше зга-
дуються за козацької доби у ХVІІ – ХVІІІ ст. [5]
Матеріали опублікованих документів та ар-
хівів дають нам можливість твердити про поход-
ження назв поселень краю. Однак значна кіль-
кість інформації все ж базується на переказах та
легендах і тому потребує подальшого дослід-
ження та уточнень. Сьогодні ми можемо, гово-
рити, що значна частина топонімів Лисянщини
походить від імен чи прізвищ (інколи прізвиськ)
перших поселенців або перших власників посе-
лення. Так, на думку історика з Черкас М. Щер-
бини від імен, прізвищ та прізвиськ утворилися
такі назви сіл Лисянщини: Вотилівка (від пер-
шопоселенця Вотили) Мар’янівка (від імені
поміщиці Мар’яни), Михайлівка (від осадника
Михайла Дробота), Петрівка-Попівка (від пер-
шого власника попа Петра), Семенівка (від Се-
мена), Тихонівка (від Тихона), Ганжалівка (від
Ганжі), Ріпки (від козака Ріпки, хоча є й версія,
що від звичайної ріпи – дворічної трав’янистої
рослини з родини капустяних), Розкошівка (від
козака Розкоша), Чаплинка (від пана Чаплин-
ського), Чеснівка (від Чесного), Шушківка (від
Шушка), Яблунівка (від поміщика Яблонов-
ського) [9]. Добавимо, що с. Федюківка має
назву від власника хутора Федора Моро-
зова [2,54]. До цієї категорії назв віднесемо й
назву села Шестеринці, яка утворена найімо-
вірніше від прізвища або прізвиська, яке ще по-
требує окремого дослідження. Проте історик і
краєзнавець із с. Почапинці Лисянського району
Михайло Лаврега висунув версію походження
назви поселення від наявних там у свій час
шести ринків і виголосив її в одній із телепере-
дач Черкаської телекомпанії «Рось». На нашу
думку версія чекає на своє обґрунтування.
Ряд населених пунктів походять від водних
об’єктів, їх водно-ландшафтних особливостей,
берегів тощо. Це, зокрема: Босівка (від річки
3/4’2014Володимир Щербатюк К Р А Є З Н А В С Т В О
92
Босівка), Бужанка (від річки Буржа), Виноград
(від річки Виноград, а вона – від дикого виног-
раду, що ріс по її берегах), Дубина (від річки
Дубинка, що протікала дубовим гаєм, [за іншою
версією – від однойменної назви хутора –
В.Щ.], Жаб’янка (від річки, правої притоки
Гнилого Тікича), Кам’яний Брід (від кам’я -
нистих берегів річки Гнилий Тікич, що проті-
кає повз село, або ж від місцевих переходів
(бродів) через цю ж річку), Шубині Стави (від
козака Шуби і численних місцевих ставків, ні-
бито ним викопаних) [9]. Особливу увагу на
себе звертає в цьому контексті поселення Жур-
жинці, яке згадується 1480 р. як вотчина Баг-
лаїв [6,265,552.]. Першоназва села – Джуринці,
Джурджинці [10, арк. 35]. Походить від дже-
рел, в яких журчала (джурчала) вода: поблизу
поселення починалися дві річки Зубря та Ли-
сянка – притоки Гнилого Тікича, що протікали
гористою й лісовою місцевістю[11, арк. 36,37];
водночас не виключаємо походження назви й
від іменника на позначення роду занять джура –
зазвичай у ХVІ–ХVІІІ ст. молоді хлопці-зброє-
носці, помічники козацької старшини) [9].
Декілька сіл названі за рослинним і тварин-
ним світом. Серед них: Дібрівка (від наявності
з поселенням численних дібров – типу лісів з
домінуванням дуба серед деревостану), Товсті
Роги, (від добротних (товстоногих) волів, яких
мав першопоселенець (поселенці) або місцеві
селяни) [9].
Частина назв поселень пов’язана з фахом
осадчих чи промислами, якими вони займа-
лися, або ж широко були розвинуті у даній міс-
цевості). Серед них: Будище, першу згадку, як
зазначено вище відносимо до 1656 р., (також
застосовується назва Будища; для виокрем-
лення з поміж інших однойменних назв (Бу-
дища Глухівського району Сумської області,
Будище Звенигородського району Черкаської
області, Будища Диканського району Полтав-
ської області та ін.) поселення називають як Бу-
дище (Будища) Лисянські. Тарас Шевченко, зу-
пиняючись у Будищах уточнював назву у праці
«Прогулянка із задоволенням і не без моралі»
– «Гнилі Будища» [12,250], тобто Будища, які
розташувались на р. Гнилий Тікич; назва села
походить найімовірніше від поташного про-
мислу, тут була «буда», тобто поташний завод),
Петрівська Гута (в історії зустрічалась й назва
Барська Гута, Циганська Гута); назва походить
від гутництва – промислу з виробництва
скла) [2, 48], Писарівка (раніше поселення
мало назву Дучино [13, 630.], яка походила від
місцевого землевласника Дучинського; нова
назва можлива від наявності у даній місцевості
писарів, писарчуків [9]).
За особливостями географічного місцероз-
ташування назване село Кучківка (від куч (па-
горбів), на яких виникло поселення) [9].
Ряд населених пунктів отримало назву від
історичних подій, переважна частина з яких пе-
реросли у легенди, перекази тощо. Останні, хоч
і потребують певних уточнень та досліджень,
все ж являються історичним джерелом у топо-
німіці.
Так, назва села Рубаний Міст походить,
скоріш за все, від створеного поблизу чи без-
посередньо у поселенні дерев’яного (рубаного)
мосту. Це й стало основоположним фактом у
зображенні на геральдичному щиті герба
села [14, 5]. Також, можливий варіант поход-
ження назви від бою (битися, тобто рубатися)
на одному з місцевих мостів [9].
Цікавою є легенда щодо походження села
Погибляк. Складова назви походить від слів
«погиб» і «лях». За легендою, яку у свій час за-
писали від місцевих старожилів і оприлюднили
історики М. Лубко та О. Вдовиченко, козаки
Семена Палія поблизу села розгромили по-
льське військо: «побили ляхів, покидали їх у
Тікич. А котрі хотіли втекти… потопилися, бо
Тікич – глибока річка… Отож ж і село зветься
«Погиб лях» [15,20;16,10,11].
Не з’ясованою до кінця залишається назва
села Почапинці. Одну із версій нам переповів
місцевий краєзнавець Микола Котенко: «в уро-
чищі Могила, що за тири кілометри від сучас-
ного села є урочище Могила, де у давнину роз-
ташовувалось поселення, жителі якого з часом
залишили його… і заснували неподалік нове
місце проживання. Згодом новому поселенню
дали назву Почапинці, нібито від слова «поча-
пати», тобто піти. Ті, хто прийшли на нове
місце, стали називатися почапинці, тобто люди,
які прийшли (пришлі люди). Звідси й назва по-
селення» [7,132]. Інший місцевий історик і кра-
єзнавець Михайло Лаврега виводить назву від
двох слів «поча» і «ченці», тобто монахи на бо-
лоті. Він розповів давню легенду, згідно якої
Топоніміка Лисянщини як джерело вивчення історії краю
93
під час набігу монголо-татар ченці одного із
місцевих монастирів залишили його і подалися
у недоступні місця, у заліснені місцеві болота,
заснувавши там поселення [17].
З другої версії, на наш погляд, можемо ви-
окремити раціональне зерно. Перша складова
назви – «поча» є коренем давньослов’янського
слова «почайна», що означає вода, волога. Ос-
таннє вже утвердилось в українській історіог-
рафії при дослідженні назви річки Почайни,
притоки Дніпра. Тому назва «Почаченці», яка з
часом трансформувалась у «Почапинці» і, вра-
ховуючи зазначені вище лінгвістичні уточ-
нення, може значити монахи на воді. Взявши до
уваги, що поселення Почапинці, як писав відо-
мий український краєзнавець Лаврентій Похи-
левич, «розташовані над ставками» та наявність
колишньої однієї із судноплавної річки притоки
Гнилого Тікича (нині на її місці великий став з
підводними течіями у с. Верещаки [2,45]) ця
версія може відповідати реаліям.
Звертають увагу й версії щодо походження
села Боярка. Так, місцевий географ і краєзна-
вець М. Демчук та історик і краєзнавець з Чер-
кас М. Щербина назву виводять за кількома вер-
сіями: 1) від словосполучення частки «бо» з
іменником «ярки». На запитання: «Чому погані
дороги у вас?» Тут відповідали: «Бо ярки». Ро-
бити кращими дороги заважали «ярки», тобто
рельєф місцевості; 2) в основі назви лежить
прізвище першопоселенця – Бояр, яке часто
зустрічається на Черкащині; 3) назва ймовірно
є видозміненим словом «байрак» і вказує на
складний рельєф цієї місцевості [16; 9]. Від
М. Демчука нами записана ще одна версія, яка
є досить поширеною серед місцевого насе-
лення, проте, як на наш погляд, потребує під-
твердження історичними джерелами. За цією
версією назва поселення походить від слова
«бояри»: згідно з народними переказами посе-
лення існувало в часи розквіту Київської Русі –
на лівому березі Гнилого Тікича підносилося
городище Китайгорода. По річці Гнилий Тікич
та її притоці – річці Боярка сюди припливали
бояри на торги та полювання, лишивши по собі
назву річці і селу. З повідомлень М. Демчука
дізнаємось ще одну думку – назва села похо-
дить від тамтешньої річки Боярки, яка впадає в
Гнилий Тікич [16]. Вважаємо, що саме остання
думка є найбільш вірогідною щодо походження
назви поселення. Наукове обґрунтування цих
версій у контексті дослідження історії села та
вихід з друку відповідного наукового видання,
над чим нині й працює відомий краєзнавець
М. Демчук, доповнило б перелік новітніх сучас-
них праць з історії міст і сіл України та сприяло
б більш глибшому вивченню минувшини краю,
розвитку мікрорегіональної історії.
Село Верещаки відоме у писемних джере-
лах з 1645 р. [2,45;] Стосовно його назви існу-
ють три версії. За першою – вона походить від
квітучого вересу; за другою – від слова «вере-
щати»; за третьою – від прізвища осадника або
знаного козака Верещаки. Серед місцевих кра-
єзнавців дискусії розгортаються між прихиль-
никами першої і третьої версії. Однак саме
верес звичайний (Calluna vulgaris) зайняв цен-
тральне місце у гербі села [14,2].
Про назву села Дашуківка, перша писемна
згадка якого датується 1774 р. [7,78], також свід-
чать три версії. Перша з них стверджує, що
назва утворилася від імені доньки польського
магната Дашутки. Друга – від першопоселенця
Дашка (Данила) [19]. В основі третьої, яку надав
нам місцевий краєзнавець, уродженець с. Дашу-
ківка В. Костенко, лежить героїчна легенда про
«душу Кивки», місце поховання осадника, який
загинув тут у боротьбі з татарами. [20].
Три версії розповідають й про походження
назви села Орли, відомого із 1656 р. [7, 283].
Довгий час поселення існувало як хутір і нази-
валось Орлов. Версії дещо перегукуються за
змістом. Так, за першою, назва походить від
степових орлів, які водилися в цій місцевості;
за другою – від засновника поселення – чоло-
віка, який отримав ймення Орел від того, що
бив орлів, адже вони заважали йому вести гос-
подарство [2, 51; 7, 185]; за третьою – від осад-
ників – братів Орлів [19].
Село Смільчинці згадується в історичних
джерелах 1656 р. [7, 264, 283] і мало назву
Смольчинці [2, 54; 7, 264]. Про походження
назви свідчать також три версії. Дві з них ви-
водять основу від слова «сміливі», проте дещо
розходяться за змістом. За першою версією –
це сміливі ченці, які самовільно залишили Ір-
динський монастир і звели свої хати на пустці;
в основу іншої версії ліг факт про те, що міс-
цеве населення проявляло сміливість у бо-
ротьбі проти турецько-татарських нападів; за
3/4’2014Володимир Щербатюк К Р А Є З Н А В С Т В О
94
третьою версією назва походить від того, що
місцеве населення добувало із деревини
смолу [19].
Село Хижинці, що вперше згадується в іс-
торичних джерелах 28 травня 1599 р. [7, 73,
289], стосовно свого походження має чотири
версії. За першою – назва могла утворитися від
хижих звірів, яких було багато у навколишніх
лісах; за другою – від хижих ченців, які заги-
нули тут обороняючись від татар; за третьою –
від слова «хижа» – убога хатина, халупа; за чет-
вертою – від прізвища осадника – козака Хиж-
няка чи Хижинця [21]. Третя версія й лягла в
основу герба села [14, с. 2]
Окремо зупинимося на назві центру краю.
Першу згадку про містечко Лисянка (нині має
статус селища міського типу) польський історик
О. Яблоновський відносить до 1593 р. [8, 89].
Щодо походження назви існують різні думки.
Краєзнавець М. Лубко, посилаючись на слов-
ник української мови Б. Грінченка, виводив
назву поселення від іменника лисина, зменшу-
вальне – лисинка, пояснюючи, що місцевість
вирізнялась певною пустинністю серед навко-
лишніх густих лісів. У публікації «Звідки по-
ходить назва Лисянки» він стверджує, що по-
селення мало назву Лисинка, а згодом вона
трансформувалось у Лисянка [22].
За версією укладача топонімічного слов-
ника М. Янко назва Лисянка походить від оро-
німа, неподалік розташованої гори, яка мала
назву Лиса гора. На його думку у давнину її
гола вершина піднімалась серед густих навко-
лишніх лісів. Ця версія безпідставно перекочу-
вала до багатотомної «Історії міст і сіл Укра -
їни». З нею не погоджуються ні М. Лубко,
називаючи її неправомірною, ні сучасні вчені.
Так, М. Лубко справедливо зазначав, що назв
«Лиса гора» в Україні багато – майже біля кож-
ного населеного пункту, мешканці яких у дав-
нину вказували на таке місце, де нібито збира-
лася нечиста сила [22]. У дослідженні «Край
козацький» автори дотримуються думки, що
назва Лисянка походить від назви однойменної
річки – притоки Гнилого Тікича, яка впадає
у неї в північно-східній частині поселен ня
[7, с. 44]. Автор даного дослідження ще в
1999 р. в статті «Знову про походження назви
селища Лисянки», не відкидаючи тлумачення
слова «лисина» за Б. Грінченком, вважав мож-
ливим застосування слова до ділянки річки, яка
могла б відрізнятися своєю ділянкою у посе-
ленні: бути оголеною від лісу, або ж відрізня-
тися кольором води чи дна тощо і бути схожою
на «лисину» чи у зменшувальній формі на «ли-
синку». Назва могла дійсно трансформуватись
згодом у «лисянку». Нині на місці колишньої
річки Лисянка збереглись два ставки, води
якого живляться з колишнього верхів’я річки і
стікають до Гнилого Тікича [23].
Отже топонімія Лисянщини є значним дже-
релом у вивченні історії краю, надзвичайно ці-
кава і до кінця не досліджена, дає нам вагому
інформацію про той чи інший населений пункт
регіону. Водночас топонімічні відомості спри-
яють розвитку місцевої геральдики, що нині в
процесі зростання ролі місцевих громад, є на-
дзвичайно актуальним. На даний час Лисян-
ською районною організацією «Витоки» Націо-
нальної спілкою краєзнавців України за участі
місцевих краєзнавців М. Демчука, В. Саба-
дина, В. Костенка, М. Лавреги, Р. Павленка та
фахівців у галузі спеціальних історичних дис-
циплін, зокрема В. Щербатюка та відомого й
знаного фахівця геральдики і вексилології
Ю. Савчука розроблена символіка (герб і пра-
пор) усіх сіл Лисянського району. Проте для її
затвердження, виготовлення і впровадження в
життя потрібна більша увага та зусилля з боку
районної та сільських влад. Здійснення цього
проекту сприяло б не лише ідентифікації насе-
лених пунктів краю у відповідності з їх істо-
ричним минулим, а й запобігало б перекручу-
ванню історичного фактажу минувшини та
різним містичним інсинуаціям щодо місцевої
символіки, виховувало б почуття патріотизму в
місцевого населення, що є надзвичайно важли-
вим в сучасних історичних обставинах часу.
Топоніміка Лисянщини як джерело вивчення історії краю
95
Джерела та література
1. Крип’якевич І.П. З минулого Шевченкової
батьківщини / І.П. Крип’якевич // Записки історич-
ного та філологічного факультетів Львівського дер-
жавного університету. – Львів, 1940. – С. 139–147.
2. Щербатюк В.М. Історія регіонів України: Ли-
сянщина. – К.: Логос, 2002. – 428 с.
3. Верменич Я.В. В. Щербатюк. Шевченків край.
Історико-етнографічне дослідження / В. Щербатюк,
О. Березовський, С. Верговський та ін. – К.: На-
укова думка, 2009. – 546 с. [Рецензія] / Я.В. Верме-
нич // Укр. істор. журн. – 2009. – № 6. – C. 215–217.
4. Щербатюк В., Березовський О., Верговський
С. та ін. Шевченків край: історико-етнографічне до-
слідження. – К.: Наук. думка, 2009. – 546, VІІІ с.: іл.
5. Щербатюк В. Цікаві топоніми Черкащини:
Лисянський район / В. Щербатюк, М. Щербина //
Нова доба. – 2014. – № 58. – 5 серпня; № 59. –
7 серпня; № 68. – 9 вересня.
6. Любавский М. Областное деление и местное
управление Литовско-русского государства а вре-
мени издания первого Литовского Статута. – М.:
Универ. типогр., 1892.– 884 с.
7. Щербатюк В. Край козацький. Довідник з іс-
торії Лисянщини / В. Щербатюк (кер. авт. кол.),
О. Беззубець, К. Безрідна та ін. [керівник проекту
В. Смолій, упорядник В. Щербатюк, науковий ре-
дактор О. Гуржій]. – К.: Наукова думка, 2004. –
408 с.
8. Jablonowskie A. Zrodla dzijowe. – T. XXII. –
Warsawa, 1897. – 736 с.
9. Щербатюк В. Цікаві топоніми Черкащини:
Лисянський район / В. Щербатюк, М. Щербина //
Нова доба. – 2014. – № 58. – 5 серпня.
10. Інститут Рукопису Національної бібліотеки
(ІР НБ) України ім. В.І. Вернадського, ф. 10, спр. 680.
11. ІР НБ України ім. В.І. Вернадського, ф. 10,
спр. 11712.
12. Шевченко Т. Прогулка с удовольствием и не
без морали // Зібрання творів: У 6 т. – К., 2003. –
Т. 4: Повісті. – С. 208–326.
13. Список населенных мест Киевской губернии
/ Изд. Киев. губерн. стат. ком. – К.: Типография
Ивановой, 1900. – 1896 с.
14. Демчук М. Атлас Лисянського району Чер-
каської області / М. Демчук, В. Ніщименко,
В. Щербатюк. – К.: Синопсис, 2008. – 32 с.
15. Лубко М. Знаменитий і многолюдний град /
М. Лубко. – Полтава: Вісті, 1998. – 264 с.
16. Вдовиченко О. Село на нашій Україні: ко-
ротка історія села Погибляк за матеріалами експо-
зиції Погибляцького Народного краєзнавчого
музею. – К.: Синопсис, 2009. – 116 с.
17. Пошукові експедиції автора: з розповіді іс-
торика і краєзнавця із с. Почапинці Лисянського
району Черкаської області . – М. Лавреги, 1954 р. н.
18. Пошукові експедиції автора: з розповіді
географа і краєзнавця із с. Боярка Лисянського
району Черкаської області М. Демчука, 1962 р. н.
19. Щербатюк В. Цікаві топоніми Черкащини:
Лисянський район / В. Щербатюк, М. Щербина //
Нова доба. – 2014. – № 59. – 7 серпня.
20. Пошукові експедиції автора: з розповіді кра-
єзнавця із с. Дашуківка Лисянського району Чер-
каської області В. Костенка, 1951 р. н.
21. Щербатюк В. Цікаві топоніми Черкащини:
Лисянський район / В. Щербатюк, М. Щербина //
Нова доба. – 2014. – № 68. – 9 вересня.
22. Лубко М. Звідки походить назва Лисянки /
М. Лубко // Лисянщина. – 1999. – № 4. – 20 січня.
23. Щербатюк В. Знову про походження назви
Лисянка / В. Щербатюк // Лисянщина. – 1999. –
№ 19. – 17 березня.
3/4’2014Володимир Щербатюк К Р А Є З Н А В С Т В О
96
Владимир Щербатюк
Топонимика Лысянщины: как источник изучения истории края
В статье, опираясь на архивные источники, современные научные труды и местный поисковый ма-
териал исследована топонимика Лысянщины в контексте изучения истории края и определенного пе-
реосмысления соотношения краеведения и региональной истории. Акцентировано внимание на исполь-
зовании происхождения географических названий края при создании местной геральдики
Ключевые слова: Лысянщина, топонимика, населенные пункты, версии происхождения названий,
местная символика.
Volodymyr Shcherbatyuk
Toponymy of Lysyanshchyna as a source of studying the history of the region
On the basis of the archival sources, the modern scientific works and the local researches the article studies
the toponymy of Lysyanshchyna within the context of its history and a certain reconsideration of the correlation
between the local history studies and the regional history. The attention has been concentrated on using the
origin of place-names in the region in the course of local heraldry creation.
Key words: Lysyanshchyna, toponymy, settlements, versions of place-names origin, local symbolism.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-167231 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2222-5250 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-11-30T11:44:19Z |
| publishDate | 2014 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Щербатюк, В. 2020-03-21T16:13:58Z 2020-03-21T16:13:58Z 2014 Топоніміка Лисянщини як джерело вивчення історії краю / В. Щербатюк // Краєзнавство. — 2014. — № 3-4. — С. 91-96. — Бібліогр.: 23 назв. — укр. 2222-5250 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/167231 413.11(477.46) У статті, спираючись на архівні джерела, сучасні наукові праці та місцевий пошуковий матеріал досліджено топоніміку Лисянщини в контексті вивчення історії краю та певного переосмислення співвідношення краєзнавства й регіональної історії. Акцентовано увагу на використанні походження географічних назв краю у створенні місцевої геральдики. В статье, опираясь на архивные источники, современные научные труды и местный поисковый материал исследована топонимика Лысянщины в контексте изучения истории края и определенного переосмысления соотношения краеведения и региональной истории. Акцентировано внимание на использовании происхождения географических названий края при создании местной геральдики. On the basis of the archival sources, the modern scientific works and the local researches the article studies the toponymy of Lysyanshchyna within the context of its history and a certain reconsideration of the correlation between the local history studies and the regional history. The attention has been concentrated on using the origin of place-names in the region in the course of local heraldry creation. uk Інститут історії України НАН України Краєзнавство Джерелознавчі та біографічні студії Топоніміка Лисянщини як джерело вивчення історії краю Топонимика Лысянщины: как источник изучения истории края Toponymy of Lysyanshchyna as a source of studying the history of the region Article published earlier |
| spellingShingle | Топоніміка Лисянщини як джерело вивчення історії краю Щербатюк, В. Джерелознавчі та біографічні студії |
| title | Топоніміка Лисянщини як джерело вивчення історії краю |
| title_alt | Топонимика Лысянщины: как источник изучения истории края Toponymy of Lysyanshchyna as a source of studying the history of the region |
| title_full | Топоніміка Лисянщини як джерело вивчення історії краю |
| title_fullStr | Топоніміка Лисянщини як джерело вивчення історії краю |
| title_full_unstemmed | Топоніміка Лисянщини як джерело вивчення історії краю |
| title_short | Топоніміка Лисянщини як джерело вивчення історії краю |
| title_sort | топоніміка лисянщини як джерело вивчення історії краю |
| topic | Джерелознавчі та біографічні студії |
| topic_facet | Джерелознавчі та біографічні студії |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/167231 |
| work_keys_str_mv | AT ŝerbatûkv toponímíkalisânŝiniâkdžerelovivčennâístorííkraû AT ŝerbatûkv toponimikalysânŝinykakistočnikizučeniâistoriikraâ AT ŝerbatûkv toponymyoflysyanshchynaasasourceofstudyingthehistoryoftheregion |