Оздоби українського короваю: типи, художні ознаки, символіка

The article deals with ornamentation of Ukrainian Korovai bread laid upon loaves after the baking of ones. Under consideration are put some elements of floral origin (twigs, leaves, flowers, fruits of growth) as well as those of animal (feather), elements of objective world (bands, towels, spoons, c...

Full description

Saved in:

Bibliographic Details
Date:	2008
Main Author:	Герус, Л.
Format:	Article
Language:	Ukrainian
Published:	Інститут народознавства НАН України 2008
Subjects:	Публікації
Online Access:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/16749
Tags:	Add Tag No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:	Оздоби українського короваю: типи, художні ознаки, символіка / Л. Герус // Мистецтвознавство: Зб. наук. пр. — Львів, 2008. — С. 63-76. — Бібліогр.: 41 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1860119270828015616
author	Герус, Л.
author_facet	Герус, Л.
citation_txt	Оздоби українського короваю: типи, художні ознаки, символіка / Л. Герус // Мистецтвознавство: Зб. наук. пр. — Львів, 2008. — С. 63-76. — Бібліогр.: 41 назв. — укр.
collection	DSpace DC
description	The article deals with ornamentation of Ukrainian Korovai bread laid upon loaves after the baking of ones. Under consideration are put some elements of floral origin (twigs, leaves, flowers, fruits of growth) as well as those of animal (feather), elements of objective world (bands, towels, spoons, candles) and especially produced elements (flowers, bands cut of paper, foil or silk). Symbolism of decorations is being analyzed. Changes in ordering and composition of decorations upon Korovais and in symbolic conceptualization of ones through the late XIX to early XX cc. are being traced in this study.
first_indexed	2025-12-07T17:38:06Z
format	Article
fulltext	людмила геРУС кандидат мистецтвознавства, Інститут народознавства НАН України ОЗДОБИ УКРАЇНСЬКОГО КОРОВАЮ: ТИПИ, ХУДОЖНІ ОЗНАКИ, СИМВОЛІКА головний весільний хліб українців коровай при вагомому символічному значенні та розмаїтті функцій має визначену форму та систему оздоблення. Декоративні елементи, що міс- тяться у верхньому шарі короваю, вирізняється неоднорід- ністю й поділяються на пластичні елементи, які виліплюють з тіста і накладають на коровай перед випіканням, та елементи, якими прикрашають коровай після випікання. В опублікованій у попередньому числі наукового збірника статті розглядалися форма короваю, типи пластичних еле- ментів та принцип компонування їх на поверхні [14, 37–46]. Запропонована стаття є продовженням вивчення художнь- ої виразності українського короваю й висвітлює особливості елементів, якими прикрашають коровай після випікання. Всі ці елементи творять викінчений об’ємно-просторовий образ короваю. У весільній обрядовості ця завершальна дія приготуван- ня короваю називається “убирання”, “рядіння”, “одягання”, “вбрання”, “маяння” короваю, а самі елементи, оскільки вони попри певне символічне значення акцентують художню ви- разність, доцільно назвати оздобами. У більшості місцевостей центральної частини України ко- ровай прикрашали у той день, коли його випікали, переважно у суботу ввечері: коровай молодого вбирали коровайниці, а коровай молодої “дружечки” — дівчата, які після запросин на весілля сходилися до молодої плести віночки, прибирати гільце та коровай [7, 42; 24, 86]. У західній частині України ко- ровай найчастіше прикрашали у день шлюбу: рано перед тим, лЮДМИла геРУС64 як молоді мали вирушати до церкви, сходяться до молодого свашки, староста, родина [19, 85] після вінчання перед вечо- ром, коли молодий збирався до молодої [25, 112-113; 23, 113], „насамперед приберают старосціни коровай” [25, 113]. До найпоширеніших оздоб українського короваю належать рослини, основними серед яких є калина та барвінок. Їхнє використання в оздобленні короваю стверджують не лише конкретні реалії, а й весільні пісні: “На долину, свашенько, на долину, Та по тую червоную калину, Та по той хрещатий барвінок, Уберемо коровай як вінок” [11, 123]. “Красний коровай, красний, Як місяченько ясний, Краснейко смо го ввили Й калинков намаєли, Бисмо ся похвалили, Наш коровай на столі, То нам буде на славі” (с. гвіздець турчанського повіту) [19, 85]. “Стелися барвіночку, До нашого будиночку, Ми будемо тебе рвати, Коровай убирати. Короваю-раю, Я ж тебе убираю В калинові ягідочки, В барвінкові листочки, У червоні квіти, Щоб любились діти” (с. Хижинці Він- ницького р-ну Вінницької обл.) [36, 49]. якщо барвінок був зе- лений круглий рік, то калина красувалася червоними кетягами з пізнього літа до ранньої весни. як відомо, в Україні весілля справляли найчастіше восени, коли закінчувалася робота на полі, або в час „м’ясниць”, тому дістати калину в такий час було не складно. коли ж весілля святкували весною, замість ягід калини використовували її цвіт. Барвінок іноді поєднували або замінювали гілочками вічнозелених рослин “розмарина” (аспарагуса) (південно-західна частина Поділля [1, 304], пів- денно-східна частина Волині [4, 3]), мирту, а з другої полови- ни ХХ ст. “букшпану” (самшиту), рідше туї (тернопільська, львівська обл.) [4, 5]. крім калини та барвінку весільний коровай прикрашали: садовими квітами, зокрема айстрами (c. Рудня-калинівка На- родицького р-ну Житомирської обл.)[27, 135] — “Чути, коровай, чути, Як ми маємо бути, Надовкола садовина, Всередині цвіт-калина, Надовкола калинонька Усередині перепілонька” (с. Бокиївка Хи- мивці Чорно-острівського р-ну Проскурівської округи, тепер Волочиський р-н Хмельницької обл.) [3, 70]; м’ятою, рутою, васильками (Поділля) [1, 304], “в барвінок, у смеречину та ко- оЗДоБИ УкРаЇНСЬкого коРоВаЮ 65 лючі бодяки” (Доброгостов Дрогобицького повіту) [23, 113] — “Я коровай місила Три зілі ложила, Одне зіля — м’ята, А другеє — рута, А третєє — квіти, Щоб любилися діти” (с. Дзюньків Плисківсь- кого р-ну Бердичівської округи, тепер Погребищенський р-н Вінницької обл.) [1, 304]; “помежи фіглики [пластичні елементи з тіста.— л.г.] запихают зілє”, (правобережне перемишльсь- ке Надсяння) [25, 113]. На Бойківщині в оздобленні короваю використовували овес (Скалатський повіт) [21, 83]. коровай прикрашали також штучними квітами, які виготовляли з па- перу, тканини і фольги. компонування на поверхні короваю рослин визначається його формою й мотивується обрядовим контекстом. калину на коровай клали кетягами, а з барвінку виплітали вінок, яким його оперізували — “Короваю, мій раю, Я ж тебе убіраю, Да у коло да укачаний, Да й у коло да ізверчаний, В середині да з шишечкою” (с. Мелені коростенський р-н Житомирської обл.) [28, 135]. Вінок плели з вівса і клали поверх короваю [21, 83], а також з “розмарина” та мирта. гілочки “букшпана” і туї втикали рів- номірно по всій площині короваю. окремо калину з барвінком клали у центрі короваю. На Бойківщині кетяги калини втикали поміж чотирма раменами хреста, який утворювали, перев’язавши коровай купленою гостями у присутньої на весіллі дівчини стрічкою (с. гвіздець турчанського повіту) [19, 85]. Ще одним типом прикрас весільного хліба були “прапор- ці — зроблені з довгеньких паличок короговки з ріжнобарвного паперу” [24, 86; 10, 60, 66]. Використовували щонайменше шіс- тнадцять і більше таких прапорців (с. Землянка глухівського повіту на Чернігівщині). В деяких місцевостях Бойківщини посередині короваю при- лаштовували на патичку яблуко (Доброгостов Дрогобицько- го повіту) [23, 113]. яблуками прикрашали коровай також на лемківщині [41]. Частіше в коровай застромлювали гілку хвойного або листяного, переважно, фруктового дерева, внаслідок чого коровай набував вертикально орієнтованої структури, що лЮДМИла геРУС66 виявляється різноманітністю варіантів: “… в середину запина- ют ризгу трикінцеву, котрої кажда галузка вівсом, барвінком і іншим зільом обвита, а на каждим кіньци “має” ябко запханоє” (правобережне перемишльське Надсяння) [25, 113]; “…украшу- ють “різкою”; се трираменна галузка, оплетена зеленю, та ко- льоровим папером, а на верх вкладають яблока” [21, 83]. гілки, які запихають у коровай, також обвивають довкола смужкою тіста з нарізаними з одного боку зубцями, окремо випікають, а тоді прикрашають. обвиті тістом й випечені гілки називають: “стоячки” (с. Мшанець Старосамбірського повіту) [15, 10]; “те- ренки” (с.Далешів городенського повіту) [13, 7]; так само, як і наявні зверху на короваї пластичні елементи, — “шишки”, іноді “вілочки” (Сарненський, Дубровицький, костопільський р-ни Рівненської обл., олевський р-ни Житомирської обл.) [28, 130; 37, 47]. Для “стоячок” беруть дванадцять гілок з подвійним розгалу- женням — “росошок, як би маленькі вила” [15, 10]. “теренок” роблять дві з черешневих або вишневих галузок з потрійними відростками. гілок-“шишок” переважно буває три, проте у деяких місцевостях їхнє число, зберігаючи непарність, співвід- носиться з кількістю найближчих родичів. Вони із хвойних — сосна (олевський р-н Житомирської обл.), листяних — бере- за, явір, верба (Сарненський, Дубровицький р-ни Рівненської обл.), плодових (костопільський р-н, с. крупове Дубровицького району Рівненської обл.) дерев. головна гілка — “старша шиш- ка”, “квітка”, “вбирана сосна” має потрійне розгалуження (с. Федорівка Сарненський р-н, крупове, кураш Дубровицький р-н Рівненської обл.) [28, 131]. В інших місцевостях гілка — “гільце”, “їльце”, “вільце”, “деревце”, “різка”, “вітка”, “хвойка”, “сосонка”, “ялина” тощо, яку прибирають одночасно з короваєм, також функціонально і змістово пов’язана з хлібом — гілку ставлять у хліб, паляницю, калач, посудину з житом [8, 63]. Принцип розташування гілок на короваї, поєднання їх з іншими елементами оздоблення поглиблюють символічний зміст короваю й суголосні народному баченню краси. гілки оЗДоБИ УкРаЇНСЬкого коРоВаЮ 67 компонують ближче до середини короваю: одну розташовують у центрі, три — на однаковій віддалі довкола центра, біль- ше — рівномірно по поверхні короваю [26; 30]. Водночас вони є оздобою і основою для навішування інших прикрас. крім рослин, аналогічних з тими, які кладуть безпосередньо на ко- ровай, для прикрашання гілок використовують стрічки і квіти з тканини, нитки, пір’я тощо. З початком ХХ ст. в оздобленні весільного вінка [35, 169; 18, 98], “значків” для дружок, дружбів (бояр) та інших весільних чинів, та, зокрема, у прикрашанні короваю набирають популярності квіти з паперу та фольги. Наприклад, паперову квітку “мачок” для прибирання “гільця” виготовляли з накладених один на другий і зшитих ниткою чотирьох різнокольорових — білого, червоного, голубого, зеле- ного кружечків-“кружалок” різного діаметру та з нарізаними по краю зубчиками [20, 86]. Появу квітів з паперу та фольги слід сприймати як певну закономірність, пов’язану з широким застосуванням паперових витинанок у декоруванні внутріш- нього простору житла [34, 27–28]. Згодом ці нові естетичні реалії відобразилися у фольклорі, наприклад, у пісенних рядках: “Як ми гілечко звивали, То з трьох сіл папери збирали” [31, 60; 29, 79] звичне зілля замінено папером. квіти і пір’я прив’язують до гілок. Стрічками й нитками об- мотують гілки, переважно залишаючи вільноспадаючі кінці, а також обвивають “гільце”. В описі весілля початку ХХ ст. П. литвинова-Бартош, зокрема, зазначає, що “вільце-сосонку”, прибране калиною, барвінком, житніми колосками, василька- ми, паперовими квітами, золоченими папірцями, “перев’язують і перепутують червоною лентою, переплітають червоними вов- ночками, торочками, нитками так що вільце стає немов великим гніздом” [24, 102]. На верхівки гілок застромлюють фігурки пташок з тіста (львівська, тернопільська обл., Підляшшя, Холмщина). З дру- гої половини ХХ ст. для надання більшої натуралістичності образам птахів, зокрема, голубам їхні крила та хвости позна- чають справжнім пір’ям. Протягом ХХ ст. вертикально орієнтована структура короваю лЮДМИла геРУС68 набуває розвитку, що головним чином зумовлено поступовою зміною функційних акцентів у весільному обряді з магічних на ігрові, естетично-розважальні [31, 66; 8, 150-151, 166]. На гілки чіпляють й зумисне виготовлені оздоби — “трепетухи”, які мають вигляд довгих гірлянд з ритмічно нанизаними соло- минками однакового розміру і різнокольоровими паперовими квадратиками чи кружечками. ці навиті на гілки прикраси трі- потять на вітрі, від чого й походить їхня назва [28, 129; 40, 290] (с. кричильськ Сарненського р-ну Рівненської обл.). Подібними до них є гірлянди з нанизаних на нитку кульок або валиків із тіста, які своїм виглядом нагадують намисто (івано-Франківсь- ка, львівська, тернопільська обл.) [26]. Ними прикрашають не тільки застромлені в коровай галузки, а й розташовують їх на поверхні короваю, поєднуючи у центрально-осьові композиції. іноді елементи з тіста нанизують на гнучкий дріт й склада- ють півдугами довкола короваю так, що зверху композиція скидається на квітку [26; 30]. особливо виразно вертикальна структура проглядається на короваях, що складені з двох і більше окремо випечених хлібів. Для прибирання короваю використовуються також деякі предмети. Зокрема, на коровай кладуть дві ложки, зв’язані чер- воною ниткою або стрічкою (Бережанський р-н тернопільської обл., городенківський р-н івано-Франківської обл., Романівсь- кий р-н Житомирської обл.) [4, 12]; “у молодої на коровай кла- дуть дві ложки” (гадяцький повіт Полтавської губ.) [16, 123]. На коровай кладуть гроші. етнографічні факти початку ХХ ст. засвідчують: “запихают у нього грейцарі: запнут на штири колеса, а на п’ятий дишель, по кілько їм заходит”, запинає староста”(с. гвіздець турчанського повіту) [19, 85]. На Житомирщині на коровай ставили чотири звитих до- купи свічки. це стверджується й у піснях: “Ой я свічу сучу, Трьохзіллячко кличу, Дробчастиє квіти, Щоб любилися діти. Щоб любилися, милувалися, Да щоб люди дивувалися”, або: “Ой пчолки, пчолочки, Полетіть в островочки, Принесіте воскечку, Галюні на свічечку” [11, 224]. Свічкою увінчувався верхній край кожної “шишки”-гілки [28, 130]. оЗДоБИ УкРаЇНСЬкого коРоВаЮ 69 У творенні цільного пластично-просторового образу короваю певна смислова й естетична функція відводиться тканині: “… виймають з печи коровай обгортують його навкруги рушником (підперезують) і кладуть на стіл” [24, 86]; “… готовий коровай обв’язували рушником (с. Чемериське Барського р-ну Вінниць- кої обл., с. Пеньки Старокостянтинівського р-ну Хмельницької обл., с. Вілія Шумського р-ну тернопільської обл.), червоним або зеленим поясом (с. Михайлівка Бершадського р-ну Вінни- цької обл.)” [1, 303]; обв’язували навхрест стрічкою (с. гвіздець турчанського повіту) [19, 85]; “… весь коровай обвивають білим рантухом” [23, 113]. В окремих селах українсько-російського пограниччя коровай ставили на столі, обв’язували двома руш- никами, а над ним укріплювали дві дуги, обвиті червоними стрічками, листям барвінку, колосками [2, 80]. Прибраний коровай клали на застелене скатертиною віко хлібної діжі і заносили до комори — “Запрегаймо, запрегаймо воли та корови, Та повезем, та повезем коровай до комори” (с. Базар Народицького р-ну Житомирської обл.) [27, 301]. Рослини та предмети, які використовувались для приби- рання короваю, у традиційних уявленнях мають алегоричне значення. Барвінок українці шанують за його красу і морозос- тійкість. Прикрашаючи коровай барвінком співають: “Бодай же си той ліс розвив, Що нам таке зілля зродив, Що в зимі не вмерзає, Що в літі не всихає, Що в зимі зелененьке, А на весні голубеньке” [8, 58]. У піснях барвінок часто означується як хрещатий, оскільки росте розстилаючись в усі боки, навхрест. З цього огляду іс- тотним видається застосування барвінку у весільному обряді, як й інших обрядах “переходу” (перехрестя?) з одного стану життя до іншого — родильному та поховальному [22, 64–65]. Вічнозелений барвінок вважається символом доброго життя, довгої молодості, безсмертя людської душі. За іншими джере- лами, барвінок пов’язується з поняттями прихильність, любов [24, 94, 100]; “аби му [нареченому.— л.г.] була мила” [13, 13]. У народній поезії барвінок виступає постійним символом шлюбу [22, 65]. У весільному ритуалі його використовують не лише як прикрасу для короваю і деревця. З барвінку виготовляли лЮДМИла геРУС70 букети для весільних гостей, він був основним компонентом у вінку нареченої. Водночас мотив “барвінок” є одним з найпо- ширеніших в орнаментальній творчості українців [33, 176]. калина символізує дівочу цноту, кохання, вірність. У такому ж символічному контексті калина часто зустрічається в на- родних піснях слов’ян [22, 72–75]. За народними уявленнями “барвінок для життя доброго, а калина — чесність” (с. Буки Малинський р-н Житомирської обл.). З незайманістю асоцію- ються й квіти — “калина і цвіти на короваї означали, що молода не почепана” (с. Будо-Вороб’ї Малинський р-н Житомирської обл.). В деяких місцевостях символом чесності виступав також і барвінок. Вінок з нього після ділення короваю “заносили у хлів, шоб худоба велася” ( с. іванівка Малинський р-н Жито- мирської обл.) [28, 135]. Символічним змістом наділяються й інші рослини, якими прибирають коровай: ласкавець означає привітність, безсмер- тник — вічність, рута — здоров’я, васильки — набожність. Рослини деколи поєднували по двоє, що також має алегорич- ний контекст: калину з хмелем — “як хміль в’ється на калину, так щоб і парубок з дівчиною” [24, 86], житній колос з тмином, барвінок з рутою, васильок з ласкавцем. Рослини мають також інше смислове навантаження, пов’язане з їхніми ботанічними особливостями, —“васильок, аби му [нареченому.— л.г.] все пахла” [13, 13]. Подібні емблематичні значення ці рослини мають і в на- родній поезії: рута означує дівоцтво і моральність [22, 62-64], васильки — святість і чистоту [22, 66-67], хміль — волочіння, відвагу, мужність [22, 67]. колос, колосся, що скупчує вегетативну силу хлібних злаків, за народними уявленнями є знаком плодючості, багатства, щастя [39, 552; 24, 86] — “колоски, аби їм було житє” [13, 13]. Зелені злаки, зокрема, овес, яким прикрашали гілки-“шиш- ки”, символізують життєву енергію, що виявляється стадією дозрівання, а також їхнім кольором [28, 130]. інколи, щоб збе- регти зелений колір, злаки засушували. як зазначав о.Потебня, яблуко у слов’ян було подарунком оЗДоБИ УкРаЇНСЬкого коРоВаЮ 71 на знак кохання [32, 47]. У піснях яблуко співвідноситься з гостинцем, а яблуко, подароване коханим, має звабливі влас- тивості [22, 87]. Дві зв’язані червоною ниткою ложки, які клали на коровай, символізують нерозривність шлюбу [4, 3]. Свічка в селянській хаті була не лише необхідним засобом для освітлення помешкання. Світло свічки вважалося продов- женням світла сонця в оселі. Відповідно й наявність свічки на “гільці” наділяла його солярною символікою — “Зєлєна йолонька, зєлєна, в лєсє стояла, шумнєла, а як на столє стала, то засєяла” (с.обсіч Рокитнівського р-ну Рівненської обл.) [28, 130]. істотну роль в убранні короваю відігравала кольорова сим- воліка. Переважаючим кольором, зокрема, квіток є червоний та рожевий: “Короваю-раю, я ж тебе убираю В рожевії квіти, щоб любилися діти” (с. яцковичі Монастирищенського р-ну) [1, 304]; “Короваю-раю, Я ж тебе убираю В калинові ягідочки, В барвінкові листочки, У червоні квіти, Щоб любились діти” (с. Хижинці Він- ницького р-ну Вінницької обл.) [36, 49]. У символіці слов’ян червоний — колір життя, сонця, пло- дючості, здоров’я [6, 647]. Червоний колір стиглих ягід калини виступає відображенням дівочої краси. Водночас білизна ко- льору її квітів асоціюється з незайманістю [22, 72]. Зелений колір відповідно до асоціацій з кольором рослинності є символом життєвої сили, відродження, мінливості, незрілості (молодості) [5, 305–306] й у весільній обрядовості наділяється продукуючими та захисними властивостями. Жовтий колір в народних уявленнях має переважно нега- тивну оцінку [38, 202]. У весільному обряді неприпустимість жовтого зумовлюється асоціативною пов’язаністю з розлукою, що, головно, стосується квітів, стрічки, якою оперізують коро- вай. Водночас жовтий колір є кольором вогню, сонця, верхнього світу, а також поряд з червоним виступає замінником золота. Позитивне сприйняття жовтого кольору відображає весільна пісня: “То нам ся красни вдав! Підошва єму желізна, Обручи єму сребрниї, А на вершочку жовти цвіт: Славни наш коровай на весь світ!” (правобережне перемишльське Надсяння ) [25, 62]. На лЮДМИла геРУС72 користь зв’язку з вогнем рослин з жовтими квітами, зокрема, кмину піскового, який використовувався в оздобленні “гільця”, свідчить його локальна назва — “громничник”, що походить від слова “грім” (с. Мульчиці Володимир-Волинського р-ну Рівненської обл.) [28, 151]. окрему увагу звертає оздоблення “гільця” обвиванням нит- ками, стрічками, що робить його схожим на гніздо. “Мабуть “вільце”, як зазначає П. литвинова-Бартош, і служить озна- кою гнізда — “кубелечка”, що ладять собі молоді” [24, 102]. В образно-символічному мисленні українців поняттям “гніздо” означується родина, домашнє вогнище. Відповідно “виття гніз- да” асоціюється зі шлюбом, влаштуванням сімейного життя. У ширшому розумінні гніздо птаха — знак окультуреного (об- лаштованого) простору, напротивагу хаосу знак космосу, що особливо виразно простежується у колядках, які передають картину створення світу. В українському весільному обряді унаочнена обрядовим обвиванням “гільця” тема “виття гніз- да” розгортається у піснях: “...На тій стіні маківочка, на макі- вочці — ластівочка. Звила гніздечко з чорного шовку, а червоним обвила. Вивела дітки однолітки...” [31, 47]. Ділення короваю відбувається в символічній єдності з його оздобами: “як дружба коровай кладе на столі, обдерают з него дівчата, за столом сідячиї, ябка і зілє” [25, 124]. З короваєм ділять також “гільце” — “Дружко коровай несе І вілечком тря- се, Хоч тряси, не тряси, На стіл коровай неси” [20, 93]. У селах рівненської частини Полісся обвитими тістом й випеченими гілками-“шишками” одночасно з короваєм “обсилають” найб- лижчу рідню (с. Федорівка Сарненський р-н, крупове, кураш Дубровицький р-н Рівненської обл.). головну гілку з потрійним розгалуженням — “старшу шишку”, “квітку”, “вбирану сосну” після весілля залишають на горищі у хаті, де будуть жити молоді [28, 130–131]. так само для близьких родичів у кусник короваю вкладають “стоячки” [15, 23]. таким чином, серед оздоб, якими прибирають коровай після випікання, виділяються: 1) елементи рослинного походження (гілки, листя, квіти, плоди оЗДоБИ УкРаЇНСЬкого коРоВаЮ 73 рослин); 2) елементи тваринного походження (пір’я); 3) елементи предметного світу (стрічки, рушники, ложки, свічки); 4) спеціально виготовлені елементи (квіти, прапорці, стрічки з паперу, фольги, тканини). Протягом кінця ХіХ – початку ХіХ ст. типи оздоб короваю, втримуючись в основі незмінними, урізноманітнювалися. Най- стійкішими серед них виявилися калина і барвінок, що водночас належать до найпоширеніших оздоб весільного хліба й загалом весільних рослинних символів українців, а також білорусів та поляків. На початку ХХ ст. в оздобленні короваю з’явилися штучні квіти з тканини, паперу, фольги, які поступово замі- нили природні. З другої половини ХХ ст. у руслі тенденції до натуралістичного трактування фігурок нареченої, нареченого та інших весільних чинів, а також птахів, квіток, які форму- валися й випікалися з тіста [14, 41], застосування додаткових матеріалів — пір’я, тканини, паперу, фольги спрямувалось на поглиблення реалістичності зображень. Податливість до змін простежується у компонуванні оздоб на короваї. ці зміни відбуваються у бік посилення декоративності, що стало загальною лінією розвитку декоративно-ужиткового мистецтва у ХХ ст. Насамперед збільшилася кількість оздоб. активного побутування набули розкішні вертикально орієн- товані композиції, зокрема, виконані на короваях, які скла- дені з двох і більше хлібів. Завдяки комунікативним засобам вони поширюються за межі ареалу появи, набуваючи певних локальних ознак. У контексті модифікації весільного обряду, головним чином у зв’язку зі змінами функційних акцентів з магічних на ігрові, естетично-розважальні, певних змін зазнала й символіка оз- доблення. Постійним залишилося сприйняття барвінку і ка- лини, позаяк асоціативний зв’язок їх з означуваним поняттям є прозорим, зрозумілим і логічно вмотивованим у середовищі існування. Попри певні трансформації оздоби короваю виступають лЮДМИла геРУС74 символами багатства, плідності, молодості, подружньої вір- ності, любові. Поглиблюючи обрядовий зміст, водночас еле- менти рослинного, тваринного походження, предметного світу та спеціально виготовлені довершують вишукану пластичність українського весільного короваю, надають йому особливої ху- дожньої виразності. 1. Артюх Л.Ф. Святкова й обрядова їжа // Поділля. історико–етнографічне до- слідження.— київ, 1994. 2. Артюх Л.Ф Весільне печиво українців і росіян // Народна творчість та етног- рафія.— 1979. — № 5. 3. архів інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології Національ- ної академії наук України.— Ф. 1-7.— од. зб. 734. 4. архів інституту народознавства Національної академії наук України.— Ф. 3.— оп. 2.— Спр. 338.— Зош. 4. 5. Белова О.В. Зеленый цвет // Славянские древности. Этнолингвистический сло- варь под общей редакцией Н. И. толстого: В 5-ти т.— Москва, 1999.— т. 2. 6. Белова О.В. красный цвет // Славянские древности. Этнолингвистический сло- варь под общей редакцией Н. И. толстого: В 5-ти т.— Москва, 1999.— т. 2. 7. Борисенко В.К. Форми побутування весільного короваю // Народна творчість та етнографія.— 1981.— № 5 8. Борисенко В.К. Весільні звичаї та обряди на Україні.— київ, 1983. 9. Борисенко В.К. обряди життєвого циклу людини // Холмщина і Підляшшя. історико – етнографічне дослідження.— київ, 1997. 10. Брижко М. Весілля в містечку Дубовій Уманського повіту в київщині // Ма- теріали до українсько-руської етнології.— львів, 1919.— т. 19-20. 11. Весільні пісні: У 2 кн. / Упоряд., прим. М. М. Шубравської.— київ, 1982.—кн. 2. 12. Войтюк Л. коровайний обряд на Поліссі // Народна творчість та етногра- фія.— 2004.— №3. 13. Волошинський І. Весілє в Далешеві, городенського повіту // Матеріали до ук- раїнсько-руської етнології.— львів, 1919.— т. 19-20. 14. Герус Л. Український коровай: форма, типи і стилістичні особливості пластичних елементів // Мистецтвознавство’06: Науковий збірник.— львів, 2006. 15. Гнатюк В. Бойківське весілля в Мшанці (Старосамбірського повіта) // Матеріа- ли до українсько-руської етнології.— львів, 1908.— т. 10. 16. Гриша О. Весілля у гадяцькому повіті у Полтавщині // Матеріали до українсь- ко-руської етнології.— львів, 1899.— т. 1. 17. гура А. В., Усачева В. В. Барвинок // Славянские древности. Этнолингвистический словарь под общей редакцией Н. И. толстого: В 5-ти т.— Москва, 1999.— т. 2. 18. Здоровега Н. І. Нариси народної весільної обрядовості на Україні.— київ, 1974. 19. Кміт Ю. Бойківське весілє у гвіздци (турчанського повіту) // Матеріали до українсько-руської етнології.— львів, 1908.— т. 10. 20. Коломийченко П. Весілє в селі Прохорах Борзеньського повіту Чернігівської губ. // Матеріали до українсько-руської етнології.— львів, 1919.— т. 19-20. 21. Коненко П. Народна пожива у Скалатському повіті // Матеріали до української оЗДоБИ УкРаЇНСЬкого коРоВаЮ 75 етнології.— львів, 1918.— т. 18. 22. Костомаров М. Слов’янська міфологія. Вибрані праці.— київ, 1994. 23. Левинський В. Бойківське весілля в Доброгостові (Дрогобицького повіту) // Ма- теріали до українсько-руської етнології.— львів, 1908.— т. 10. 24. Литвинова-Бартош П. Весільні обряди і звичаї у селі Землянка глухівського повіту у Чернігівщині // Матеріали до українсько-руської етнології.— львів, 1900.— т. 3. 25. Лозинський Й.І. Українське весілля.— київ, 1992. 26. Народний музей хліба Покрови Пресвятої Богородиці. львів. експозиція. 27. Несен І.І. Весільний обряд: традиційна структура // Полісся України: матеріали історико-етнографічного дослідження.— Вип. 3. У межиріччі Ужа і тетерева 1996.— львів, 2003. 28. Несен І.І.Весільний ритуал центрального Полісся: традиційна структура та реліктові форми (середина ХіХ – ХХ ст.).— київ, 2005. 29. Мишанич С.В. Пісенна культура радянського села (на матеріалах с. Погребище Вінницької області. 1920–70 рр.).— київ, 1977. 30. Музей хліба. київ. експозиція. 31. Пастух Н. Зміни в символіці сучасної весільної обрядової пісенності українців // Народознавчі зошити.— 2004.— №. 1–2. 32. Потебня А.А. о мифическом значении некоторих обрядов и поверий.— М., 1885. 33. Селівачов М.Р. лексикон української орнаментики (іконографія, номінація, стилістика, типологія). — київ, 2005. 34. Станкевич М.Є. Українські витинанки.— київ, 1986. 35. Стельмащук Г.Г. традиційні головні убори українців.— київ, 1993. 36. Творун С.О. Українські обрядові хліби: На матеріалах Поділля.— Вінниця, 2006. 37. Тишкевич Р. Весільні обряди на Сарненщині // Минуле і сучасне Волині й Полісся: роде наш красний. Збірник наукових праць.— луцьк, 2007.— Вип.. 24. 38. Усачева В.В. Желтый цвет // Славянские древности. Этнолингвистический словарь под общей редакцией Н. И. толстого: В 5-ти т.— Москва, 1999.— т.2. 39. Усачева В.В. колос // Славянские древности. Этнолингвистический словарь под общей редакцией Н. И. толстого: В 5-ти т.— Москва, 1999.— т. 2. 40. Dworakowski S. Obrzędy weselne w Niemowiczach (powiat Sarneński) // Rocznik Wolyński.— Równe, 1939.— T. 8. 41. Записано 1 грудня 2008 р. від Марії горбаль 1953 р. н., жительки м. львова. Ludmyla Gerus Ph.D. in Art Studies, The Ethnology Institute, NASU Ornamentation of Ukrainian Korovai Bread: Types, Artistic Expressiveness and Symbolism The article deals with ornamentation of Ukrainian Korovai bread laid upon loaves after the baking of ones. Under consideration are put some elements of floral origin (twigs, leaves, flowers, лЮДМИла геРУС76 fruits of growth) as well as those of animal (feather), elements of objective world (bands, towels, spoons, candles) and especially produced elements (flowers, bands cut of paper, foil or silk). Symbolism of decorations is being analyzed. Changes in ordering and composition of decorations upon Korovais and in symbolic conceptualization of ones through the late XIX to early XX cc. are being traced in this study.
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-16749
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	XXXX-0040
language	Ukrainian
last_indexed	2025-12-07T17:38:06Z
publishDate	2008
publisher	Інститут народознавства НАН України
record_format	dspace
spelling	Герус, Л. 2011-02-16T11:37:36Z 2011-02-16T11:37:36Z 2008 Оздоби українського короваю: типи, художні ознаки, символіка / Л. Герус // Мистецтвознавство: Зб. наук. пр. — Львів, 2008. — С. 63-76. — Бібліогр.: 41 назв. — укр. XXXX-0040 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/16749 The article deals with ornamentation of Ukrainian Korovai bread laid upon loaves after the baking of ones. Under consideration are put some elements of floral origin (twigs, leaves, flowers, fruits of growth) as well as those of animal (feather), elements of objective world (bands, towels, spoons, candles) and especially produced elements (flowers, bands cut of paper, foil or silk). Symbolism of decorations is being analyzed. Changes in ordering and composition of decorations upon Korovais and in symbolic conceptualization of ones through the late XIX to early XX cc. are being traced in this study. uk Інститут народознавства НАН України Публікації Оздоби українського короваю: типи, художні ознаки, символіка Ornamentation of Ukrainian Korovai Bread: Types, Artistic Expressiveness and Symbolism Article published earlier
spellingShingle	Оздоби українського короваю: типи, художні ознаки, символіка Герус, Л. Публікації
title	Оздоби українського короваю: типи, художні ознаки, символіка
title_alt	Ornamentation of Ukrainian Korovai Bread: Types, Artistic Expressiveness and Symbolism
title_full	Оздоби українського короваю: типи, художні ознаки, символіка
title_fullStr	Оздоби українського короваю: типи, художні ознаки, символіка
title_full_unstemmed	Оздоби українського короваю: типи, художні ознаки, символіка
title_short	Оздоби українського короваю: типи, художні ознаки, символіка
title_sort	оздоби українського короваю: типи, художні ознаки, символіка
topic	Публікації
topic_facet	Публікації
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/16749
work_keys_str_mv	AT gerusl ozdobiukraínsʹkogokorovaûtipihudožníoznakisimvolíka AT gerusl ornamentationofukrainiankorovaibreadtypesartisticexpressivenessandsymbolism

Оздоби українського короваю: типи, художні ознаки, символіка

Institution

Similar Items