Панорама подій

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2008
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут народознавства НАН України 2008
Schlagworte:	Панорама подій
Online Zugang:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/16766
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Панорама подій // Мистецтвознавство: Зб. наук. пр. — Львів, 2008. — С. 239-249. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-16766
record_format	dspace
spelling	2011-02-16T12:00:46Z 2011-02-16T12:00:46Z 2008 Панорама подій // Мистецтвознавство: Зб. наук. пр. — Львів, 2008. — С. 239-249. — укр. XXXX-0040 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/16766 uk Інститут народознавства НАН України Панорама подій Панорама подій Article published earlier
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
title	Панорама подій
spellingShingle	Панорама подій Панорама подій
title_short	Панорама подій
title_full	Панорама подій
title_fullStr	Панорама подій
title_full_unstemmed	Панорама подій
title_sort	панорама подій
topic	Панорама подій
topic_facet	Панорама подій
publishDate	2008
language	Ukrainian
publisher	Інститут народознавства НАН України
format	Article
issn	XXXX-0040
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/16766
citation_txt	Панорама подій // Мистецтвознавство: Зб. наук. пр. — Львів, 2008. — С. 239-249. — укр.
first_indexed	2025-11-26T15:32:55Z
last_indexed	2025-11-26T15:32:55Z
_version_	1850626726774702080
fulltext	ПаНоРаМа ПоДій 239 Нечипоренко С.Г. Декоративні тканини та килими України. Альбом-посіб- ник.— Київ, 2005.— 432 с.: іл. це перше видання одного з найталановитіших митців ужиткового мистецтва другої пол. XX – поч. XXI ст. народного художника України Сергія Нечипоренка. книга є вагомим результатом більше ніж 60-літньої наполегливої та плідної творчої і педагогічної праці автора на ниві художнього ткацтва. Справедливим є твердження академіка олександра Федорука, який написав вступну статтю до цієї книги, що «С.Нечипоренко, як талановитий учень С.колоса, спричинився відродженню і розвитку українського народного мистецтва, в т.ч. килимарства, сприяв поширенню осередків народної творчості у даній галузі культури, підтримував і практично керував працею народних майстрів». Значний досвід викладання у мистецьких освітніх навчальних закладах (зок- рема в останні роки С.Нечипоренко працює в київському інституті декоративно- ужиткового мистецтва ім. М.Бойчука) та нестача фахової літератури спонукала його до підготовки методичного навчального посібника для викладачів та студен- тів, а також музейних та наукових співробітників. Праця відзначається чіткою логічно-мотивованою структурою, складається з 8 розділів: «Переплетення в декоративних тканинах», «Декоративні сіро-білі тканини», «Перебірні тканини», «Поперечно-смугасті або човникові тканини», «Стрічкові тканини», «Українсь- кий килим» і «Жаккардові тканини». Розділи, в свою чергу, містять лаконічну інформацію про кожну із задекларованих груп тканин. текстова частина супро- воджується графічним зображенням заправних рисунків, завдяки яким фахівці можуть зрозуміти як створюються ткані вироби різних переплетень з розмаїтими композиціями. автор зосереджує увагу читача, як на характерних особливостях композицій, їх варіантах, так і на типових для кожної групи тканин мотивах, ко- лориті, структурі і фактурі. отже, теоретичні й аналітичні спостереження, вдало доповнені розлогим візу- альним матеріалом, творять органічну цілість альбому-посібника. Варто відзначи- ти, що для ілюстрацій автор використав матеріали з власної збірки. Пропонована праця С.Нечипоренка — визначної особистості з глибоким знанням традицій українського народного ткацтва, визнаного художника-практика і педагога, має важливе наукове і практичне значення насамперед для фахівців цієї галузі. Олена Никорак Нечипоренко С.Г. Український килим.— Київ, 2007.— 156 с.: іл. цей посібник теж представлений як альбомне видання невеликого формату (17,5 х 26,7 см) в твердій обкладинці, гарно проілюстроване кольоровими світлинами та чорно-білими гра- фічними рисунками. У «Слові про автора» тодішній ректор київського державного інституту декоративно-прикладного мистецтва і дизайну ім. М.Бойчука, професор Микола яковлєв відзначив найважливіші досягнення талановитого педагога, про- фесора цього вищого навчального закладу С.г.Нечипоренка за більше ніж 60-літній період творчої праці на ниві українського мистецтва. Саме цьому самовідданому художнику-новатору належить авторство оригінальних технологій виготовлення перебірних декоративних тканин (рушників, скатертин, плахт та ін.). основній, ілюстративній частині книги передує вступ і коротка характеристика розвитку килимарства в Україні. Візуальний ряд книги представлений збіркою українських килимів С.г.Нечипоренка, ретельно зібраною і систематизованою впродовж тривалого життєвого і творчого шляху. це кольорові малюнки зразків килима з різних регіонів України. Вони дозволяють скласти уяву про особливість ПаНоРаМа ПоДій240 декоративного вирішення килимів з рослинними та геометричними мотивами, побачити значну різноманітність схем композицій, специфіку розробки форм мо- тивів, варіативність кольорової гами. Шкода, що запропоновані проекти килимів не мають докладнішої атрибуції (назви твору, конкретизації місця і часу створення самого артефакту тощо). Випускники мистецьких навчальних закладів, як і інші творчі працівників покликані якомога ширше популяризувати безцінні надбання попередніх поколінь і на цьому міцному ґрунті багатих традицій українського килимарства створювати нові вироби, відповідні естетичним критеріям і побутовим умовам сучасного стан- дартизованого суспільства. Від глибокого усвідомлення ролі та значення наших родовідних джерел залежатиме чи наше предметно-просторове середовище не стане безликим і безбарвним, чи знайдеться в ньому місце для оригінальних ручно тканих виробів, створених за традиціями українського ткацтва і килимарства. Сподіваємося, що цьому сприятиме й рецензований посібник. Хочеться вірити, що не зів’яне килимарство, яке зросло на міцному грунті традиційного українського мистецтва, допоки ним опікуються такі щирі вболівальники за долю національної культури, як наш шановний патріарх Сергій Нечипоренко. Олена Никорак Нечипоренко С.Г. Мої Берегині.— Київ: ПФ Оранта, 2007.— 127 с.: іл. це альбомне видання в твердій обкладинці, невеликого формату (17 х 22 см), містить кольорові ілюстрації творів автора присвячених темі «Берегиня». У вступній статті «талант покликаний народом» канд. мистецтвознавства, заслужений діяч мистецтв Василь Щербак розкрив зміст терміну «Берегиня». У дохристиянському пантеоні багатобожжя праукраїнців Берегиня посідала чільне місце. цей символ був настільки значущим, що він перейшов і до християнської віри, а в період київської Русі він трансформувався в образ Богоматері-оранти. Підтвердженням цьому є зображення оранти в Софіївському соборі києва. В ук- раїнському народному мистецтві образ Берегині теж був поширеним, особливо в ткацтві та килимарстві. Зокрема в найрізноманітніших інтерпретаціях бачимо його в традиційних поліських тканих виробах — рушниках, настільниках, килимах тощо. Найяскравіше цей образ представлений у кролевецьких рушниках. Народний художник України Сергій Нечипоренко впродовж тривалого періоду творчості теж створив серію тематичних композицій під загальною назвою «Мої Берегині». До неї увійшли декоративні рушники та панно присвячені історичним, суспільним і сакральним темам. В альбомі вміщено біля ста тридцяти композицій з різними назвами та щораз іншим оригінальним мистецьким вирішенням. Представлені в альбомі твори із серії «Берегинь», розкривають читачеві лише одну з яскравих граней мистецького доробку автора. Не менш цінними за худож- нім вирішенням є плахтові тканини, скатертини, крайки, килими та інші твори, які є значним надбанням національної української культури і теж вартують на опублікування й ознайомлення з ними не лише фахівців, але й широкого кола шанувальників народного мистецтва. У наш час знецінення загальнонаціональних традицій у різних сферах культури творчість Сергія Нечипоренка є унікальною — зразком для наслідування й гідного продовження його улюбленої ткацької справи. Олена Никорак ПаНоРаМа ПоДій 241 Наприкінці 2007 року вийшло у світ видання Василь Шостопалець і кераміка Сокаля. Альбом.— львів: інститут народознавства НаН України, інститут колек- ціонерства українських мистецьких пам’яток при НтШ.— 2007.— 136 с. автор концепції і текстів галина івашків. це перша цілісна публікація, у якій висвітлено творчість відомого сокальського гончаря Василя Шостопальця, а та- кож інших майстрів, його сучасників — М.кірика, о.Шостопаляця, і.гордійчука, і.Боярського, і.Білика та інших. Даний альбом відзначається високою якістю поліграфії та великою кількістю кольорових ілюстрацій зразків сокальської кераміки XIX–XX ст. , що зберігається в музеях України, Польщі та приватних збірках. Вступна стаття г.івашків є ре- зультатом ретельного дослідження автором архівних документів, інвентарних книг та написів на гончарних виробах, завдяки чому вдалося віднайти кілька десятків прізвищ гончарів та атрибутувати значну частину гончарних творів. особливий інтерес викликає, складений автором родовід родини Шостопальців, розміщений на форзаці книги. Сокаль, який упродовж довшого часу був знаний лише за іменем Василя Шостопальця, в цьому альбомі вперше постає як визначний гончарський осередок кінця XVIII–XIX століття. це видання є вагомим внеском у вивчення вітчизняної кераміки і сприяє повнішому висвітленню української мистецької спадщини як в нашій країні, так і в світі. Романа Мотиль 31 січня — 1 лютого на засіданнях Спеціалізованої вченої ради Д.35.103.01 у львівській національній академії мистецтв відбулися прилюдні захисти дисер- тацій: •луковська ольга ігорівна «Художнє ткацтво львова другої половини XX століття (художні особливості, традиції та новації)», науковий керівник к.м. г.Д.кусько, опоненти д.м. Никорак о.і та к.м. цимбалюк о.к.; •істоміна галина Валентинівна «Мистецтво народної кераміки Волині другої половини XIX–XX століть (типологія, стилістика, художні особливості)», науковий керівник д.м. кара-Васильєва т.В., опоненти д.м. Шмагало Р.т., к.м. Жоголь л.Є.;•ямборко ольга ярославівна «гобелен у контексті українського образотворчого мистецтва 1960-1990-х рр.», науковий керівник д.м. Стельмащук г.г., опоненти д.м. Станкевич М.Є., к.м. Падовська о.М.;•Школьна ольга Володимирівна «творчість і мистець- ко-педагогічна діяльність Михайла Жука в контексті становлення української школи художників фарфору перша половина XX століття», науковий керівник д.м. Шмагало Р.т. опоненти д.м. Федорук о.к., к.м. колупаєва а.В. Дисертації подано на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавс- тва: о.луковської. г.істоміної. о.Школьної за спеціальністю 17.00.06 — декоративне і прикладне мистецтво, а о.ямборко — за спеціальність 17.00.05 — образотворче мистецтво. Після публічного обговорення, виступів офіційних опонентів, відгуків на автореферат та за результатами голосування Спеціалізована вчена рада Д.35.103.01 у львівській національній академії мистецтв постановила присудити о.і.луковській, г.В.істоміній, о.я.ямборко та о.В.Школьній науковий ступінь кандидата мистецтвознавства. Олена Никорак історико-архітектурне видання Архітектура курортної забудови Трускавця ХІХ – першої половини ХХ ст.: Монографія.— львів, 2008.— 209 с. Харчук Христини присвячене малодослідженій ділянці української культури — рекреаційній архі- тектурі прикарпатського курорту, генезис якої автор означила кількома періодами ПаНоРаМа ПоДій242 та стильовими напрямками. У роботі вказано, що специфіка лікувально-відпо- чинкової архітектури цього осередку тісно пов’язана насамперед з географічно- кліматичними умовами, багатством корисних джерел, видобуванням озокериту. На розвиток оздоровниці, як повсюдно у галичині, впливали також історичні, політичні, соціально-економічні та культурні чинники, однак це прикарпатське місто має свої особливості, однією з яких є симбіоз архітектурних напрямків, ре- алізованих впродовж ХіХ – першої половини ХХ ст. Влада, що керувала курортом у той чи інший період, усебічно популяризувала його, пильнуючи за покращенням комфорту й обслуговування, зростанням рекреаційної інфраструктури, надаючи важливе значення віллам, пансіонатам, санаторіям та іншим лікувально-відпо- чинковим закладам. Вітчизняні дослідники зазначеної теми торкались спорадично, тому акту- альність монографії не викликає сумніву, у якій охоплено історичні, природно- географічні та естетичні передумови виникнення й формування рекреаційного будівництва трускавця. Хронологічні межі, що обумовлені історичними та соціальними процесами й окреслені 1827–1939 рр., уможливили дослідити існу- ючі та не збережені будівлі, але зафіксовані в архівних джерелах й літературі. особливо гостро постає проблематика монографії на тлі подальшого руйнування трускавецьких пам’яток архітектури та спорудження сучасних об’єктів без вра- хування місцевого містобудівельного колориту, що тим самим нівелює своєрідність курортної забудови. Про освоєння автором сукупності архівних джерел і матеріалів, безпосередньо пов’язаних з обраною проблемою, свідчить поданий історико-містобудівельний розвиток трускавця, в аналізі якого пані Харчук Христина ставить акценти на різнорідність стильових напрямків окремих будівель, зазначаючи водночас і про існування археологічних об’єктів середньовіччя, які потребують ще вивчення. Стилістичні характеристики рекреаційних споруд аналізуються як переосмислен- ня або наслідування окремих форм світових стилів, локальних напрямків архітек- тури, пошук нових планувально-конструктивних концепцій властивих модерну та постмодернізму. Праця Х.Харчук майже вичерпно у межах поставленої проблеми висвітлює тему, відкриваючи нові перспективи в її науковому вивченні. Позитивно оцінюючи монографію з погляду її фахового рівня, новизни пробле- матики, теоретичної та практичної цінності, хотілося б розширити вступ, який поданий лише як коротка інформативна довідка щодо географічних особливостей міста, й не акцентовано основні історичні події курорту, котрі мали немалий впив на формування забудови трускавця. Олег Болюк інститут релігієзнавства львівського музею історії релігії разом з львівсь- ким відділенням інституту української археографії та джерелознавства ім. М. грушевського НаН України й Відділенням релігієзнавства інституту філософії ім. г.Сковороди провели 12–15 травня вісімнадцятий раз поспіль Міжнародну конференцію „Історія релігій в Україні”. Широку тематику мистецтвознавства та музейництва представляли науковці львова, луцька, Хмельницького, Вінниці, києва, Полтави, Дрогобича, Дніпропетровська, Херсона, Чигирина, Ніжина, Житомира, Переяслава-Хмельницького, Святогірська, Бережан, Мінська (Біло- русь), торуня (Польща), Пряшева (Словаччина), Шяуляю (литва), Прово (СШа), Москви (Росія). Доповідачі висвітлювали окремі результати досліджень у кількох напрям- ПаНоРаМа ПоДій 243 ках, а саме в архітектурі (С. Бєляєва, о.Бундак, В.грешлик, о.грицина, В.Дєдов, і.Дутка, а.Перепелиця), облаштуванні храму (о.Болюк, о.гірняк, г.івашків, й. кубера, М.тихонова), скульптурі (о. Бакович), живописі (т.Богуш, г.гриник, т.Думан, У.карелін, а.кізлова, М.Мельнікау, я.Мороз, і.Нетудихаткін, М.олійник, о.Пономаревська, г.Скоп, л.Скоп, П.Скоп, С.Шевчук), графіці (а.іжевський, В.корнієнко, о.Шпак), стародруках (В.ідзьо, о.Сидор, С.тимків), золотництві (Н.Степаненко), дзвонарстві (Б. кіндратюк), літературознавстві (В.Пащенко, о.Півторак, Н.Стрельбіцька), проблем збереження пам’яток (о.Делія, а.Доунар- Запольський, а.Доунар-Запольська, С.Єсюнін, Н.кінд-Войтюк, о.кушпетюк, М.Мартин, к.Поворознюк, а.Стеценко), історичному (а. Васіляускене, Ф.і. Вудс, о.Дроздова, З.Мігоцький, Ю.Помаз, Б. Хіхлач, к.Шимко) та загальнотеоретичному аспектах (т.габрусь, В.головей, а.Дзянісава, л.качковська, а.лещенко, о.огірко, В.Рожко). Доброю традицією в організаторів є регулярне видання двотомного збірника матеріалів ще до роботи конференції, з яких цьогорічний має такий бібліографіч- ний опис: історія релігій в Україні: Науковий щорічник: 2008.— В 2 т.— львів: логос, 2008. Олег Болюк Українська ікона на склі ХіХ ст. — самобутнє явище народного мистецтва, яке й досі викликає до себе неослабний інтерес. Народні ікони на склі досліджували відомі вчені — і.Свєнціцький, Ю.грабовський, В.Свєнціцька, Ю.островський, Д.гоберман, В.откович, художниця о.кульчицька та інші дослідники. Помітною подією у науковому й мистецькому житті став вихід друком книги «Народна ікона на склі. Альбом / Упоряд. О.Романів-Тріска.— Львів: Інститут колекціонерства ук- раїнських мистецьких пам’яток при НТШ, 2008.— 368 с.». це — єдине на сьогодні альбомне видання, повністю присвячене українській іконі на склі, яке представляє її настільки масштабно й на високому поліграфічному рівні. Зважаючи на те, що традиційне малярство на склі найближчих країн-сусідів вже давно репрезенто- ване альбомами, сьогодні можемо сміливо стверджувати: нарешті й українське книговидання поповнилося грунтовним, науковим, багатоілюстрованим альбомом про народну ікону на склі, на необхідності якого наголошувала відома дослідниця, мистецтвознавець Віра іларіонівна Свєнціцька. цей вишуканий альбом — результат спільної праці багатьох людей: насампе- ред — творців ікон (здебільшого — безіменних); тих, хто зібрав, зберіг та надав для опублікування крихкі скляні образи; наукового, літературного та художнього ре- дакторів, інституту колекціонерства українських мистецьких пам’яток при НтШ, спонсорів... Величезна заслуга упорядника оксани Романів-тріски, якій вдалося підібрати багатий ілюстративний матеріал з українських музеїв та приватних збірок колекціонерів: і.гречка, родини Вітруків, родини лозинських, я.лемика, я.Мотики, і.остафійчука, о.Романів, л.тріски, Б.Сороки, а.цибка, л.яремчука, Ю.Юркевича, і.Снігура, я.ковбаснюка, Р.Білика. Дуже важливою є публікація в альбомі 26 унікальних, без перебільшення, ікон, виконаних у колі родини Німчи- ків, зі збірки Діацезіального музею у тарнові (Польща). Введення у науковий обіг вагомого пласту традиційного малярства на склі дозволить піднести дослідження у цій галузі на якісно новий рівень. альбом розпочинається грунтовною статтею доктора мистецтвознавства, професора, члена-кореспондента академії мистецтв України Михайла Стан- кевича «Феномен ікони на склі». У ній знаний фахівець у галузі дослідження ПаНоРаМа ПоДій244 народного мистецтва синтезовано висловив міркування про низку аспектів ікони на склі. У великій за обсягом статті «Західноукраїнське малярство на склі ХіХ – першої третини ХХ століття» автор і упорядник оксана Романів-тріска послідовно зупиняється на питаннях історії малярства на склі в Україні та появі збірок, характеризує техніку, дає відомості про майстрів, розглядає іконографію та особливості художнього вирішення творів. Паралельно з текстовою частиною подано візуальний ряд: іконографічні взірці-прототипи (гравюри та літографії), а також синхронні з малярством на склі й творені тими ж майстрами народні ікони на дошках. автор вперше робить спробу диференціювати твори малярства на склі за художніми особливостями на окремі стилістичні групи. Блок ілюстрацій подається за територіальним принципом: «гуцульщина та По- куття» (257 іл.) й «Буковина» (142 іл.). Перелік ілюстрацій має всі ознаки наукового каталога, у т. ч. — переклад англійською мовою. Найвищої оцінки заслуговує макет книги з великоформатними, на цілу сторінку, ілюстраціями, в яких загальний вигляд творів подекуди чергується з побільшеними чи поданими у натуральну величину фрагментами. Усе це дозволяє оцінити виразну та неповторну мову народної ікони на склі. Упорядникові та видавцям вдалося досягти задекларо- ваної мети видання — якнайповніше проілюструвати народну ікону на склі, щоб сформувати цілісну уяву про розвиток цього явища (с.15). альбом «Народна ікона на склі» стане гарним подарунком для художників, мистецтвознавців, колекціонерів та всіх небайдужих до української мистецької спадщини. З моменту виходу в світ це ошатне видання викликало позитивний резо- нанс, що підтвердила його презентація у Палаці Потоцьких та в рамках щорічного форуму видавців у львові. Оксана Шпак культурна вартість монографії старшого наукового співробітника, професора Захарчук-Чугай Р.В. Народне мистецтво Українського Полісся. Чорнобильщина.— львів: інститут народознавства НаН України, 2007.— 336 с. оцінюється тим, що в ній автор розкриває багатий, вже розпорошений нині по різних реґіонах України пласт духовної культури поліщуків з території, що постраждала від аварії на Чор- нобильській аеС. Розглядаючи народне мистецтво поліщуків в усій його повноті та видовому розмаїтті, детальну увагу зосереджую на художніх якостях тканини, вишивки, плетених виробів, виробів з дерева, ковальських виробів, малюванні. аналітичний виклад мистецьких й функціональних особливостей окремих видів народного мистецтва поліщуків підсумовують розділи про орнамент, як феномен мистецької творчості поліщуків, а також про локальні відмінності народного де- коративного мистецтва Українського Полісся. Джерельну основу цього дослідження склали речові пам’ятки й матеріали, які були зібрані автором під час чисельних експедиційних пошуків у 1994–2007 рр. Вони дали можливість простежити еволюційні процеси народного декоративного мистецтва як складової частини історично обумовленої художньої системи. Видання рясно проілюстроване світлинами раритетних пам’яток та фото- хронікою експедиційних буднів, переважна частина яких виконана Миколою Семиногом. книга професора Р.В.Захарчук-Чугай є ґрунтовним дослідженням, яке достойно репрезентує досягнення сучасного українського мистецтвознавства. Людмила Герус ПаНоРаМа ПоДій 245 16 травня святкувала свій ювілей дослідниця українського народного мистец- тва, відома вчена Олена Іванівна Никорак — доктор мистецтвознавства, старший науковий співробітник відділу народного мистецтва інституту народознавства Національної академії Наук України, член НтШ, Національної Спілки художни- ків України, Спілки критиків та істориків мистецтва, товариства «гуцульщина» у львові та Чикаго. олена іванівна Никорак народилася в с.космач косівського р-ну івано-Франківської обл. Фахову освіту здобула у львівському училищі прикладно- го мистецтва (тепер коледж) ім. і.труша (1963–1968) та львівському державному інституті прикладного та декоративного мистецтва (тепер — лНаМ) (1972–1977). Наукову діяльність розпочала 1979 р. у львівському музеї етнографії та художньо- го промислу аН УРСР (у відділі мистецтвознавства), згодом — у відділі народних художніх промислів (тепер — відділ народного мистецтва інституту народознавс- тва НаН України). Пріоритетні напрямки наукових досліджень о.і.Никорак: теорія та історія українського народного мистецтва, зокрема — ткацтво, килимарство, ліжникарство. Вчена є автором монографії «Сучасні художні тканини Українсь- ких карпат» (1988). Дослідниця тривалий час працює над ґрунтовною науковою монографією про українську народну тканину ХіХ–ХХ ст., запланованою у двох частинах: і. інтер’єрні тканини; іі. одягові тканини. У 2004 р. вийшла друком перша частина монографії олени Никорак «Українська народна тканина ХіХ–ХХ ст.: типологія, локалізація, художні особливості. Частина і. інтер’єрні тканини», що є найповнішим на сьогодні узагальненим дослідженням народних інтер’єрних тканин західних областей України. крім того, олена іванівна — автор біля 150-ти науко- вих публікацій в українських і зарубіжних виданнях, співавтор 14 колективних монографій, учасник численних регіональних, всеукраїнських та міжнародних наукових конференцій. олена іванівна Никорак — член Спеціалізованої вченої ради по захисту доторських і кандидатських дисертацій у львівській національ- ній академії мистецтв та Спеціалізованої вченої ради по захисту кандидатських дисертацій Прикарпатського національного університету ім. В.Стефаника. Правління СкіМ, редколегія збірника «Мистецтвознавство’08», колеги щиро вітають прекрасного фахівця, щиру і чуйну людину, доброзичливого наставника молоді олену іванівну Никорак, бажають їй здоров’я, творчої наснаги, здійснення наукових планів і задумів. Оксана Шпак Мирослав Аронець. Денис-Лев Іванців. Життя і творчість: Монографія.— київ: грані-т, 2008.— 160 с. Перша книга про талановитого українського художника з Покуття, який після закінчення краківської академії мистецтв отримав визнання вже наприкінці 1930-х років: член аНУМ, премія за картину „Хрещення України” (1938), однак за радянської влади на тривалий час був відірваний від мистецького світу Він із 1941 по 1970 рік працював вчителем у рідному селі Делева тлумацького району. книга підготувлена ретельно на архівних матеріалах митця, має чотири розділи і неменш важливі додатки: теоретичні праці художника, спогади, рецензії, інтерв’ю, статті про художника, перелік виставок, бібліографія, каталог основних мистецьких робіт. До ілюстративної частини видання увійшли 73 малярські твори Дениса-лева іванцева. Монографія відзначається скромним і водночас професій- ним рівнем поліграфії. М.С. Вже традиційна комплексна мистецтвознавча експедиція відділу народного ПаНоРаМа ПоДій246 мистецтва Інституту народознавства НАН України проводились цього року 10–22 червня на території галицької та Буковинської гуцульщини. Матеріали будуть залучені у монографічні праці, які готуються у відділі згідно загальної затверд- женої тематики відділу „Парадигми універсального й унікального в традиційному мистецтві українців: порівняльний аспект”. Науково-пошукову роботу експеди- ціонери вели у Старих кутах; Барвінковому, яблуниці івано-Франківської обл., Виженці, Підзахаричах, Ростоках, Петрашах, Мариничах, Усть-Путилі, Довгопіл- лі, конятині, яблуниці, Дихтинці, киселицях, тораках, Путилі, Плоскій, Сергіях, Селятині, Шепоті та віддалених гірських присілках Семаковій, Біскові, Дарадудах, липівці, Фошках Чернівецької обл., опрацьовуючи твори народного декоративно- ужиткового та сакрального мистецтва кожен зі своєї галузі дослідження: герус л.М. (обрядовий хліб, народна іграшка, писанка), Федорчук о.С. (художні вироби з бісеру), Шпак о.Д. (народе малярство на склі, гравюра), козакевич о.Р. (народне плетіння та в’язання), Болюк о.М. (церковна архітектура та дерев’яне облаштуван- ня храму, керівник експедиції). Розмаїття виявлених творів науковці фіксували, використовуючи різні методи дослідження, зокрема фотографування, фільмуван- ня, обмірів, інтерв’ювання та ін. Увага кожного із дослідників була спрямована не лише на свою галузь наукового зацікавлення, а й на пошук раритетів, які вивчають колеги, що значно покращувало роботу та результативність експедиції. також вдалось ознайомитись із експозиціями кількох місцевих музеїв, зокрема відвідали Музей етнографії та краєзнавства гуцульщини у с. Підзахаричах; музеї сіл Довгопілля, яблуниця, Плоска Путильського та яблуниця Верховинського районів; музей-садибу Юрія Федьковича, центр дитячої творчості у м. Путила. Олег Болюк 1 серпня відзначив свій 60-річний ювілей Михайло Станкевич — доктор мистец- твознавства, професор, член-кореспондент академії мистецтв України, член Націо- нальної спілки художників України. Впродовж останніх 15-ти років М. Станкевич очолював відділ народного мистецтва інституту народознавства НаН України. Під його керівництвом співробітниками відділу розпрацьовувались ґрунтовні дослідження з питань українського мистецтва, зокрема, вагомі колективні праці: “Українське сакральне мистецтво: У 3-х т.”, “Хрест в українському мистецтві”, “Українське сакральне мистецтво: Словник”, “Українське народне мистецтво: Порівняльний аспект”, “Українська кераміка: У 3-х т.”, “Українське мистецт- вознавство: ілюстрований довідник”; успішно захистили дисертації на звання кандидата мистецтвознавства 7 вчених з відділу і ще 9 — з інших установ. Фаховість М. Станкевича знають й високо шанують поза межами інституту. Вчений запрошений до викладання лекцій з теорії та історії мистецтва у вищих навчальних закладах, а також до участі у Спеціалізованих вчених радах — у львівській національній академії мистецтв, львівській національній музичній ака- демії. У 2001-06 рр. був призначений експертом Вак України. Михайло Станкевич є ініціатором створення та головою львівської міської громадської організації “Спілка критиків та істориків мистецтва”, яка існує від 1998 року, а також головним редактором спеціального щорічного видання “Мистецтвознавство”. його зусиллями побачило світ десять наукових збірників, на сторінках яких мали можливість висловитись, поряд зі знаними вченими, молоді дослідники. Науковий доробок М. Станкевича складають індивідуальні монографії “Ук- ПаНоРаМа ПоДій 247 раїнські витинанки.— київ, 1986.— 124 с.: іл.”, “Українське художнє дерево XVі–ХХ ст.— львів, 2002.— 480 с.: іл.”, збірник вибраних праць “автентичність мистецтва. Питання теорії пластичних мистецтв.— львів, 2004.— 192 с.: іл.”, нав- чальний посібник “Декоративно-прикладне мистецтво.— Світ, 1992.— 272. іл.” у співавторстві з Є. антоновичем та Р. Захарчук-Чугай, “Словник українського сакрального мистецтва.— львів, 2006.— 288 с.: іл.” за науковою редакцією М. Станкевича, а також численні теоретичні статті у фахових виданнях. Запорукою успіху М. Станкевича є активна життєва позиція, устремління до опрацювання нових тем, освіта, яку вчений здобув спочатку у косівському училищі прикладного мистецтва (1964–1968 рр.), згодом у Державному художньому інституті у києві (1972– 1978 рр.), та родинне тепло й затишок, створені дружиною Марією, сином Юрієм, донькою Наталею. Сердечно вітаємо ювіляра, бажаємо здоров’я й наступних звершень у науковій та громадській діяльності. Людмила Герус Українське сакральне мистецтво з колекції „Студіон”/ автор-упорядник о. д-р Севастіян Дмитрух.— Ч. іі. У збірці Національного музею у львові імені андрея Шептицького.— львів: Срібне слово, 2008.— 160 с.: іл. Чудовий великоформатний альбом репродукцій сакральних творів з колекції „Студіон”, що тепер зберігаєть- ся в Національному музеї у львові імені андрея Шептицького, споряджений коротким вступом і низкою статей отця Севастяна, вислуженого ігумена монахів Студитського уставу („ікона в українській культурі”, „Роль греко-католицького духовенства у збереженні українського сакрального мистецтва”, „ікона – зрима Євангелія”, „Сакральна спадщина українсько-польського пограниччя” та ін.), а та- кож нарисами працівників музею ольги Войтюк, Марії гелетович, Романа Зілінко, ярослави Павличко та Данути Посацької. окремим розділом книги представлена добірка документів про збірку „Студіону” та її рятівника Мар’яна Пигаля. С. М. Івашків Г. Декор української кераміки ХVI – першої половини ХХ століть. — Львів: Інститут народознавства НАН України, 2007.– 544 с. Монографія, розпра- цьована на основі захищеної автором кандидатської дисертації (2004), присвячена комплексному аналізу декору української кераміки як цілісної мистецької та семантичної системи. В історичному аспекті висвітлюються витоки, питання трансформації, спадкоємності ряду мотивів і знаків у кераміці доісторичного періоду (на прикладі пам’яток різних археологічних культур на території Украї- ни). окремо розглядаються цехове і сільське гончарство. акцентуються основні техніки керамічного декорування як важливий чинник художньої виразності і декоративності глиняних виробів (миски, дзбанки, кахлі тощо). особливості оздоб- лення української кераміки простежуються в еволюції основних орнаментальних структур, чому сприяє виокремлення провідних і рідкісних мотивів та елементів декору, визначення основних типів композицій і сюжетів, як і абстрагованих форм. Значна увага приділяється іконографії сюжетів і образів, серед яких — міфологічні, християнські образи й сюжети, фігурні зображення, побутові сценки. текстова частина супроводжується багатим ілюстративним рядом (графічні малюнки, кольорові фотографії та цілі блоки), який в унікальних, маловідомих і типових зразках достатньо відображає особливості декору української кераміки. Великий ПаНоРаМа ПоДій248 формат, якість друку, дизайн — відповідні для художніх видань. книга містить цінний фактичний та аналітичний матеріал, що базується на обширній джерельній базі, зокрема — ретельному вивченні колекцій української кераміки у численних музеях України, Росії, Польщі, а також приватних збірках (львів, київ, Чернівці), аналізі рукописних і архівних документів та широкому за- лученні результатів власних польових досліджень автора (1994–2005). У науковий обіг уведено значну кількість невідомих і маловивчених явищ, а також уточнено й розширено характеристики вже досліджуваних ділянок в галузі декору глиняних виробів. Відтак книга безперечно сприятиме повнішому, глибшому науковому осяг- ненню оздоблення української кераміки — цього самобутнього виду національного мистецтва та потужного засобу етнокультурної ідентифікації. Агнія Колупаєва Косміна Оксана. Традиційне вбрання українців. Том 1. Лісостеп. Степ.— Київ: Балтія–Друк, 2008.— 150 с.— іл.— Рез. англ. Під такою промовистою назвою нещо- давно вийшла в світ монографія відомої київської дослідниці, етнографа, кандидата історичних наук оксани косміної. Видання присвячене одній з найважливіших ділянок культури — народному вбранню українців. це ошатна книга квадратного формату (23,5 х 23,5 см) у твердій обкладинці, яка містить кольорові світлини ста десяти комплексів традиційного одягу та окремих компонентів. Вона є своєрід- ною ілюстрованою енциклопедією традиційного одягу українців. Важливо, що всі комплекси народної одежі, сформовані з ретельно відібраних найтиповіших автентичних компонентів, які зберігаються в державних музеях і декількох при- ватних колекціях. авторка знайомить читача з вишуканими в мистецькому розумінні зразками українського народного вбрання різних регіонів. У першому томі представлене вбрання лісостепу і Степу. Другий том, який готується до друку, буде присвячений традиційному вбранню карпат і Полісся. Завдяки розлогому візуальному ряду представлених у книзі одягових комп- лексів, які супроводжуються докладними ілюстраціями найтиповіших окремих компонентів (сорочка, верхнє плечове, поясне вбрання, головні убори, прикраси та різноманітні аксесуари), а також найоригінальнішим з мистецької точки зору фрагментам цих виробів читач може краще уявити собі їхню красу й етнографічну неповторність. аналізу кожного конкретного регіонального комплексу передує коротка істо- рична довідка у складі яких держав перебувала та чи інша частина української території. оксана косміна аргументовано акцентує, що ті чи інші локальні особли- вості художнього вирішення як окремих елементів так і ансамблю вбрання різних регіонів зумовлені передусім природно-кліматичними умовами, особливостями господарської діяльності та тривалими етнокультурними контактами з сусідні- ми народами (білорусами, росіянами, поляками, чехами, словаками, румунами) та іншими чинниками. Вона ретельно виявляє джерела і шляхи запозичення та взаємовпливів при формуванні різних складових декору, як окремих компонен- тів (запаска, плахта, спідниця, очіпок, кожух, чоботи, прикраси) так і цілісних комплексів одягу. авторка подає фаховий аналіз матеріалів, з яких виготовлена конкретна річ, акцентує увагу на формі, особливостях крою та способів оздоблення. Вказує на територію побутування тих чи інших компонентів. Відзначає спільні та відмінні ПаНоРаМа ПоДій 249 риси декоративного вирішення різних складових одягу сусідніх і віддалених етнографічних районів. Вказує на специфіку ношення і поєднання конкретного виробу з іншими складовими загального комплексу. Надзвичайною цінністю книги є те, що авторка приділяє особливу увагу сим- воліці найважливіших компонентів народного вбрання українців (сорочка, вінок, очіпок, намітка, крайка, постоли, черевики, кожух та ін.). Саме тому навіть на початку третього тисячоліття в умовах сучасного урбані- зованого суспільства не зникає, а посилюється зацікавлення національно-свідо- мих українців родовідними джерелами духовності нашого народу. а традиційне вбрання, як стверджує оксана косміна, є одним із символів українства, складовою, без якої немислима національна ідентичність українського народу. тому всебічне глибоке вивчення традиційного вбрання має велике значення для подальшого розвиту національної культури нашого народу. лише глибокі знання регіональних особливостей традиційної одежі і великий практичний досвід може стати запорукою створення вартісних з мистецької точки зору костюмів, які правдиво відтворюють і по сучасному осмислюють найтиповіші риси автентичних виробів. Відсутність або фрагментарність таких знань призводить до того, що в кращому випадку з’являються більше чи менше вдалі імітації традиційних одягових комплексів, а частіше — псевдонародні, а деколи й потворні костюми, які нічого спільного не мають із вишуканими за художнім вирішенням комплексами народного вбрання різних регіонів України. книга оксани косміної є цінним джерелом найрізноманітнішої інформації, що стосується історії, формування регіональних комплексів, особливостей їх функ- ціонування в сфері побуту та обрядах і символічного значення. Вона містить багато нового й цінного для фахівців різних галузей науки і мистецтва. Вихід у світ цієї праці — значний внесок у дослідження традиційного вбрання українців. особливої похвали заслуговує видавництво «Балтія-друк», яке на високому поліграфічному рівні видає серію гарних альбомів, присвячених різним галузям культури українців. це передусім «Українське народне вбрання» — автор оксана косміна (київ, 2006); «Українська народна іграшка» — автор людмила герус (київ, 2007). Ми щиро вітаємо оксану косміну з виходом у світ глибокої за змістом, серйозної наукової праці. Бажаємо творчої наснаги та з нетерпінням очікуємо опублікування другого тому цього дослідження. Олена Никорак Срібні царські ворота з собору Софії Київської: Альбом/ за редакцією Яна Пав- ліцкі.― Варшава – Краків – Львів – Київ, 2008. Вийшла ще одна книга, із серії про одну унікальну пам’ятку. цього разу вона демонструє царські ворота собору (1747-1750), точніше стан до їх знищення, потім уцілілі 11 фрагментів та етапи відтворення шедевру краківськими майстрами-ювелірами. однак на відміну від доброго реставраційного проекту, книга вийшла незграбною, не тільки в текстовій частині, а, що найголовніше, в ілюструванні самої пам’ятки. Зухвало розміщені фотографії поважних панів-реставраторів на тлі царських воріт, окремі фрагменти абсолютно не мають сенсу, але які саме? цього не можна сказати, бо нумерації сторінок альбом не має, так само як і вихідних видавничих даних. одним словом, він може послужити лише зразком, як не треба видавати книг. С. М.

Панорама подій

Institution

Ähnliche Einträge