У пошуках втрачених імен та ілюзій
Рецензія на книгу: Савченко В. А. Анархістський рух в Одесі в 1903-1916 рр. – Одеса: Книжный дом, 2014. – 306 с.
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Краєзнавство |
|---|---|
| Дата: | 2015 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2015
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/168516 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | У пошуках втрачених імен та ілюзій / С. Цвілюк // Краєзнавство. — 2015. — № 1-2. — С. 281-283. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859955053112066048 |
|---|---|
| author | Цвілюк, С. |
| author_facet | Цвілюк, С. |
| citation_txt | У пошуках втрачених імен та ілюзій / С. Цвілюк // Краєзнавство. — 2015. — № 1-2. — С. 281-283. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Краєзнавство |
| description | Рецензія на книгу: Савченко В. А. Анархістський рух в Одесі в 1903-1916 рр. – Одеса: Книжный дом,
2014. – 306 с.
|
| first_indexed | 2025-12-07T16:19:21Z |
| format | Article |
| fulltext |
281
Семен Цвілюк (м. Одеса)
У пошуках втрачених імен та ілюзій
Рец. на кн: Савченко В. А. Анархістський рух в Одесі в 1903-1916 рр. – Одеса: Книжный дом,
2014. – 306 с.
Восени 2014 року в одеському видавництві
«Книжковий дім» вийшла книга відомого істо-
рика Віктора Савченка «Анархістський рух в
Одесі в 1903-1916 рр.», яка стала відкриттям ці-
лого «загубленого» світу невідомої «підпільної»
Одеси. Навіть не стільки невідомої, стільки
табуйованої, забороненої для збереження в істо-
ричній пам'яті.
З історією ліворадикальних
конкурентів комуністів не скла-
лося. У СРСР історики намага-
лися називати їх «бандитами»,
вважаючи, що вони не заслуго-
вують навіть згадки, вважаючи
саму тему маргінальною. Су-
часні історики незалежної Ук-
раїни розглядають, переважно,
теми близькі до «формування
національної державності», а
анархісти розглядаються тільки
прикрим непорозумінням.
Писати про анархістів в Ук-
раїні складно, і не тільки тому, що
вони не вписуються в загальні
схеми... Справа в тому, що заперечуючи владу,
ідею партійності, партійні структури, анархіст-
ський рух, принципово відмовлялися від створен -
ня централізованої партії, фіксованого партійного
членства, партійної документації та бюрократії.
Все це призвело до того, що фактично не існує
«внутрішніх» документів, що висвітлюють рух
українських анархістів 1903-1916 рр. зсередини
(крім окремих резолюцій конференцій та з'їздів,
що проходили, в цей час, в зарубіжному вигнанні).
В. Савченко, по крихтам, відновлюючи істо-
ричний контекст, залучив величезний докумен-
тальний масив трьох архівів, де можливо було
знайти документи про діяльність одеських анар-
хістів: Центрального державного історичного
архіву України, Державного архіву Одеської об-
ласті, Державного архіву Російської Федерації
(в більшості поліцейські і судові документи ).
Відкрити завісу часу і розібратися в діяльності
анархістів автор зміг також завдяки вивченню не-
численних спогадів анархістів, анархістської пре -
си, аналізу газетних публікацій 1905-1916 рр., які
побачили світ у Одесі, Санкт Петербурзі, Москви.
Необхідно зауважити, що монографія В. Сав-
ченка, у своєму роді, унікальна. Вперше в укра-
їнській історіографії з'явилася монографія, що
розкриває певний етап діяльності анархістів в
окремо взятому місті (в Одесі групи анархістів
існували до другої половини
1920-х рр.). Подібних моногра-
фічних досліджень, до цього
часу, не існувало (за винятком ма-
ленької брошури того ж В. Сав-
ченка «Анархисты-террористы в
Одессе 1903-1913» (Одеса, «Оп-
тимум», 2006), в тому числі і по
історії інших політичних партій,
в окремо взятих містах України
(виняток становить РСДРП-РКП
(б)-ВКП (б) -КПРС).
Цінність монографії В. Сав-
ченка полягає у введенні в науко-
вий обіг величезного фактичного
матеріалу. Автор знайомить чи-
тача з десятками повністю забутих імен, які
зіграли, в свій час, помітну роль у знищенні цар-
ського режиму (такі як Я. Новомірській, П. Салі-
мовській, О. Таратута, І. Гроссман, К. Ердалев-
ський та ін.). Історія Одеси, та як і історія всієї
України, завдяки книзі В. Савченка, вже не уяв-
ляється лише лінійним процесом боротьби «чер-
воних» і «білих», а показує складність і неодноз-
начність політичних процесів в імперії, що
руйнувалася.
В. Савченко не випадково сконцентрував свої
зусилля на дослідженні історії анархістського
руху саме в Одесі. У своїй роботі він перекон-
ливо доводить, що Одеса, в силу розкритих у
монографії причин, 1904-1908 рр. стала голов-
ним центром всього анархістського руху на
теренах Російської імперії. В Одесі було найчис-
ленніше анархістське підпілля, в Одесі анар-
хісти зуміли повести за собою робітничий рух
(організовували численні страйки), з Одеси по-
ширювалися нові анархістські ідеї, анархістська
література, місто стало центром нових організа-
ційних структур (наприклад «Федерації анархіс-
тів-синдикалістів «Новий світ»). Таке «полі-
тичне положення» Одеси зобов'язувало, звісно,
звернути пильну увагу дослідників історії анар-
хізму саме на це місто.
У монографії велика увага приділяється ана-
лізу анархістського політичного та економічного
тероризму, який став бичем Одеси у 1905-1908 рр.
За ці роки сотні терористичних актів проведених
анархістами в Одесі забрали десятки життів,
призвели до руйнування морської галузі госпо-
дарства, посіяли страх серед населення. Одно-
часно з вбивствами і вибухами одеські анархісти
стали «знані» на всю імперію тим, що вперше
встановили систему «політичного рекету» міс-
цевої буржуазії. Анархізм часто густо пов'я -
зують з практикою «бандитизму», вважаючи, що
анархісти ведуть терор заради терору, грабежі -
заради грабежів. Проголошучи «широку і безпе-
рервну вуличну війну» анархісти вели терор не
стільки для усунення конкретних особистостей,
скільки для залякування представників всієї по-
літико-економічної еліти.
Вперше в історіографії автором проводиться
думка про те, що анархістський тероризм був
одним з основних засобів пропаганди для анар-
хістських організацій, які не мали великих мате-
ріальних та організаційних ресурсів, що численні
експропріації анархістів були єдиним засобом для
організаційного будівництва анархістських груп
і налагодження анархістської преси.
Автор детально висвітлює причини та обста-
вини виникнення анархістського руху в Одесі,
наполягаючи на тому, що він завдячує не тільки
діяльності анархістських емісарів із Лондона і
Женеви, але й місцевим групам «Союзу непри-
меренних» та «Незалежній робітничій партії».
Особливу увагу В. Савченко звертає на органі-
заційну та пропагандистську діяльність анархіс-
тів, формування в Одесі напрямків анархізму –
синдикалізму, анархізму – іллегалізму, федера-
цій «Чорний прапор» та «Чорний ворон»,
впливи анархістів на формування місцевого
профспілкового руху.
Дослідження «одеського» анархізму дало мож-
ливість В. Савченку розвіяти деякі соціально-по-
літичні міфи, що так чи інакше пов'язані з істо-
рією анархістського руху. Слова В. Леніна про
анархістів, як про маргіналів та «дрібних бур-
жуа», В. Савченко переконливо спростував, до-
вівши, що починаючи з перших кроків анархізму
в Україні, пропаганда анархістів була спрямо-
вана на робітників – тисячами анархісти вида-
вали листівки із закликами до робітників і селян.
В Одеському порту, серед матросів, на великих
заводах «Гена» та «РОПІТ» (1906-1908 рр.)
існували чисельні групи анархістів. В. Савченко
твердить, що міф про те, що «робітники і тру-
дове селянство не підтримали анархістських
ідей» був створений конкурентами анархістів,
утверджував зневажливе ставлення істориків,
політологів, соціологів до феномену анархізму,
як до чогось несерйозного. В той же час анар-
хісти Одеси, Катеринослава, Житомира, відігра-
вали важливу роль в страйковому робітничому
русі 1905-1907 рр. Згідно розвідки В. Савченка
за професійною приналежністю найбільш чис-
ленні серед робітників-анархістів Одеси вияви-
лися матроси і кочегари цивільного флоту, слю-
сарі, токарі, металурги, електротехніки, друкарі,
харчовики, кравці.
Ще одним несподіваним висновком у книзі
В. Савченка є твердження В. Савченка про те,
що в анархістських групах Одеси значну роль
грало студентство та учні професійних шкіл
(художньої, електротехнічної, школи елінгу).
Автор доводить, що лідерами анархістського
руху були люди, що пройшли «школу політичної
боротьби» – колишні есери і соціал-демократи.
Твердження багатьох істориків, про відсут-
ність масовості в анархістському русі, нечисель-
ність анархістських федерацій і груп, також
спростовується автором. В. Савченко доводить,
що федерації анархістів мали значну кількість
членів і симпатиків ( у часи популярності анар-
хізму в 1906-1907 рр. в Одесі анархістські гуртки
стали утворюватися по гімназіях, народних учи-
лищах, на заводах, у ремісничих майстернях). Це
твердження потребує дальших досліджень, бо
сам автор твердить, що анархістські групи не
мали «фіксованого членства».
В. Савченко вперше підняв питання про орга-
нізаційну структуру анархстського руху. На пер-
ший погляд, анархісти не підпорядковувалися
логіці властивій партійним структурам: керува-
лася локальними завданнями, не мали «проголо-
шеного» формального центру, який віддавав би
директиви, призначав керівництво, вів реєстра-
цію членів. Автор вказує, що в Одесі існували
численні «дикі» анархістські групи, що не під-
282
1/2 ’2015Семен Цвілюк К Р А Є З Н А В С Т В О
порядковувалися жодним загальним лідерам і
центрам, але головну роль в русі мали анархісти,
що були об'єднані у федерації, («Хлеб и воля»,
«Земля и воля», «Черное знамя», «Безначалие»,
«Новый мир», «Черный ворон»), які мали орга-
нізаційні центри, своїх послідовників по містах
імперії, забезпечували взаємозв'язки локальних
груп. В. Савченко вказує на те, що координуючу
роль в анархістському русі виконували найбільш
впливові місцеві організації (федерації): Одеська
і Катеринославська (для губерній південного
заходу Російської імперії), визнані ідейні лідери,
анархістські друковані органи, за допомогою
яких встановлювався інформаційний зв'язок між
групами, формувалися загальні стратегічні цілі,
спільні тактичні завдання.
В історичній науці встановилася хибна думка
про повне заперечення анархістами політичної
боротьби. В. Савченко влучно вказує, що анар-
хісти заперечували лише боротьбу за парла-
ментське представництво, вважаючи її лише
боротьбою за владні повноваження, відносно ж
політичної боротьби взагалі (як боротьби за
маси) анархісти використовували її різноманітні
методи.
Історики штучно обмежували діяльність
анархістських груп 1905 – серединою 1907 р.
(пов’язує її тільки з часом Першої революції
1905-1907 рр.). В. Савченко, на «одеському»
прикладі, твердить що історія анархізму в Ук-
раїні мала більш широкі рамки. Враховуючи іс-
торію таємних морських профспілок «Союз
Чорноморських моряків» (у 1917-1918 р. пере-
йменовано на «Союз моряків» в Одесі), і особ-
ливу роль анархістів у її створенні, можна пого-
дитися з автором монографії, що анархісти
існували як політичний рух зберігали свій вплив
на моряків і після 1907 р.
Наприкінці своєї праці В. Савченко пише:
«Для сучасної України оцінка структури влади
в Російській імперії, зразка «миколаївського»
лихоліття є негативною», додаючи, що «у бо-
ротьбі з абсолютною монархією анархісти, які
виступали проти будь-якої державної системи,
об'єктивно опинилися на одному боці із майбут-
німи творцями української державності...». З
цим важко сперечатися, але в історіографії, за-
мовчувався той факт що у часи царату анархісти
були політичними союзниками українських на-
ціональних рухів і партій, руйнівників прогни-
лих напівфеодальних структур імперії.
Вказуючи на роль анархістського руху в історії
України, не слід забувати, що у боротьбі за «права
народу», анархісти переступили через фундамен-
тальне право людини – право на життя. Анар-
хісти заперечували можливість прогресивного
розвитку капіталізму, намагаючись затягнути ук-
раїнців у вир кровавої боротьби за фантастичні
цілі, яких неможливо було досягнути. У цьому
суть не тільки сумного досвіду анархістів, але й
більшовиків – тиранів революції. Анархістський
рух захлинувся у власному терорі, який, за своєю
природою, не міг служити суспільству.
Гадаю, що представлена монографія історика
В. Савченка, згодом стане частиною великого
дослідження анархістського руху, і широкі уза-
гальнення цього дослідження, відносно ролі
анархістського руху в історії України, допомо-
жуть висвітлити останні «чорні плями» в нашій
історії, розібратися в багатьох складних питан-
нях сторічної давнині і бурхливого сьогодення.
У пошуках втрачених імен та ілюзій
283
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-168516 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2222-5250 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T16:19:21Z |
| publishDate | 2015 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Цвілюк, С. 2020-05-04T12:07:34Z 2020-05-04T12:07:34Z 2015 У пошуках втрачених імен та ілюзій / С. Цвілюк // Краєзнавство. — 2015. — № 1-2. — С. 281-283. — укр. 2222-5250 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/168516 Рецензія на книгу: Савченко В. А. Анархістський рух в Одесі в 1903-1916 рр. – Одеса: Книжный дом, 2014. – 306 с. uk Інститут історії України НАН України Краєзнавство Огляди У пошуках втрачених імен та ілюзій Article published earlier |
| spellingShingle | У пошуках втрачених імен та ілюзій Цвілюк, С. Огляди |
| title | У пошуках втрачених імен та ілюзій |
| title_full | У пошуках втрачених імен та ілюзій |
| title_fullStr | У пошуках втрачених імен та ілюзій |
| title_full_unstemmed | У пошуках втрачених імен та ілюзій |
| title_short | У пошуках втрачених імен та ілюзій |
| title_sort | у пошуках втрачених імен та ілюзій |
| topic | Огляди |
| topic_facet | Огляди |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/168516 |
| work_keys_str_mv | AT cvílûks upošukahvtračenihímentaílûzíi |