Грузинські місця пам'яті Одеси та інших місцевостей Південної України: виникнення, історія, легенда
Метою цієї статті є дослідження стану місць пам'яті на території Південної України, зокрема, Одеси, пов'язаних з історією грузинської національної спільноти у цьому регіоні. Целью этой статьи является исследование состояния мест памяти на территории Южной Украины, в частности, Одессы, свя...
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Краєзнавство |
|---|---|
| Datum: | 2015 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainisch |
| Veröffentlicht: |
Інститут історії України НАН України
2015
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/168538 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Грузинські місця пам'яті Одеси та інших місцевостей Південної України: виникнення, історія, легенда / О. Музичко // Краєзнавство. — 2015. — № 1-2. — С. 121-127. — Бібліогр.: 15 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859481478006571008 |
|---|---|
| author | Музичко, О. |
| author_facet | Музичко, О. |
| citation_txt | Грузинські місця пам'яті Одеси та інших місцевостей Південної України: виникнення, історія, легенда / О. Музичко // Краєзнавство. — 2015. — № 1-2. — С. 121-127. — Бібліогр.: 15 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Краєзнавство |
| description | Метою цієї статті є дослідження стану місць пам'яті на території Південної України, зокрема, Одеси, пов'язаних з історією грузинської національної спільноти у цьому регіоні.
Целью этой статьи является исследование состояния мест памяти на территории Южной Украины,
в частности, Одессы, связанных с историей грузинской национальной общины в этом регионе, а также украинско-грузинскими связями.
The purpose of this article is to study the state of the memory locations in Southern Ukraine, particularly in
Odesa, related to the history of the Georgian national community in the region, as well as the Ukrainian-Georgian
relations.
|
| first_indexed | 2025-11-24T15:05:09Z |
| format | Article |
| fulltext |
121
УДК 930(477.7+479.22)
Олександр Музичко (м. Одеса)
Грузинські місця пам'яті Одеси
та інших місцевостей Південної України:
виникнення, історія, легенда
Метою цієї статті є дослідження стану місць пам’яті на території Південної України, зок-
рема, Одеси, пов’язаних з історією грузинської національної спільноти у цьому регіоні.
Ключові слова: Одеса, грузини, місця пам’яті, Південна Україна.
Завдяки французькому історику П’єру Нора
в лексикон багатьох європейських країн увійшло
поняття «Місце пам’яті» або «пам’ятне місце»,
яке тісно пов’язане з більш широкими понят-
тями «Історична пам’ять» і «колективна
пам’ять». Згідно П. Нора, місце пам’яті у всіх
сенсах цього слова охоплює діапазон від най-
більш матеріального і конкретного, геогра-
фічно певного об’єкта до об’єкта найбільш
абстрактного та інтелектуально сконструйова-
ного. Тобто місцем пам’яті може бути конк-
ретне географічне місце, пов’язане з певною
подією, але також і пам’ятник, музей, архів,
символ, художній твір, певна організація або
саме історична подія. Об’єкт стає місцем
пам’яті, коли уникає забуття, викликає емоцію
у певної спільноти [1].
Метою цієї статті є дослідження стану місць
пам’яті на території Південної України, зокрема,
Одеси, пов’язаних з історією грузинської націо-
нальної спільноти у цьому регіоні. Єдиним при-
кладом систематизації та функціонального на-
повнення грузинських місць пам’яті у Південній
Україні є Крим, нині, на жаль, окупований Ро-
сійською Федерацією. У Сімферополі в 2012 р.
в Кримському етнографічному музеї, за участі в
якості консультантів грузинської громади, було
створено історико-культурний маршрут «Народи
Кавказу і Крим. Грузини» для прихильників но-
стальгічного, патріотичного, паломницького,
наукового туризму. Загальна тривалість від 1 до
7 днів (за вибором). Опублікований змістовний
і поліграфічно якісний буклет. Але загалом, про-
цес систематизації місць пам’яті ще далекий від
завершення.
Найсуттєвішим місцем пам’яті є назви: ву-
лиць, скверів, закладів тощо, оскільки вони най-
більше звертають на себе увагу обивателя, не
вимагають від нього спеціальних зусиль,
безпосередньо втягують мислення в процес
історичної пам’яті, навіть поза волею людини,
який сприймає їх як належне в побуті, роботі
та ін. Передусім слід згадати про такі назви ву-
лиць як Грузинська, Шота Руставелі в Одесі,
Батумська в Севастополі. Не будучи власне міс-
цями пам’яті для південноукраїнських міст, ці
назви актуалізують Грузію, викликаючи відпо-
відні асоціації, нагадують про українсько-
грузинські зв’язки і побратимські-партнерські
відносини. Дещо інша ситуація з генералом, ге-
роєм 1812 р., Петром Івановичем Багратіоном,
ім’ям якого названа вулиця в Сімферополі, ту-
ристичні об’єкти в Ялті та Судаку. З особис-
тістю князя пов’язана тільки Ялта, причому
опосередковано: тут знаходився маєток Єлиза-
вети та Віри Багратіон, внучатих племінниць
князя, які жили тут до середини ХХ ст. і, ймо-
вірно, були поховані у Криму.
У чомусь схожа, але в той же час і зі значним
негативним відтінком, ситуація з назвами на
честь грузинських більшовиків Г.К. Орджоні-
кідзе та Ф.І. Махарадзе. Безумовним лідером
серед назв вулиць є Орджонікідзе (вулиця в
Одесі (тепер їй повернуто назву Розумовсь-
кого), Херсоні, Севастополі, Ізмаїлі, Миколаєві,
Керчі, а також назви скверів, заводів і т.п. Біля
Феодосії знаходиться селище Орджонікідзе.
Назви з’явились вже незабаром після смерті
радянського лідера наприкінці 1937 р. Слід
зазначити, що Г. Орджонікідзе проїздом відві-
дував Херсон під час громадянської війни з
особливими повноваженнями В. Леніна в яко-
сті надзвичайного комісара району України.
Він організував відправку продуктів з ще не по-
грабованих більшовиками районів Південної
України в уже голодуючу під їх владою Росію.
Втім, навряд чи цей епізод дає підставу пов’я -
зувати особистість Орджонікідзе з Херсоном і,
тим більше, в такій мірі увічнювати його. Після
війни влада докладали чимало зусиль для підт-
римки культу С. Орджонікідзе. У Херсоні в
сквері на розі вул. Жовтневої революції та
Леніна в 1946 р. йому встановили пам’ятник.
1959 р. його демонтували, а новий пам’ятник
встановили біля нафтозаводу. Сквер донині
називається ім. Орджонікідзе. Іменем Орджо-
нікідзе названі Херсонський нафтопереробний
завод. Згадка про Орджонікідзе віддає данину
пам’яті одному з творців радянського злочин-
ного режиму, багато зла принісшого і грузин-
ському народу.
Ще більший негатив повинен викликати той
факт, що з радянських часів в Генічеську та
Херсоні існують вулиці, названі на честь ката
Грузинської демократичної республіки у 1921 р.
Ф. Махарадзе. Історія називання вулиці відобра-
жає історію українсько-грузинських зв’язків.
1937 р. Генічеський район України та Махарад-
зевський район Грузії уклали між собою дого-
вір про соціалістичне змагання. Довгий час
райони обмінювалися делегаціями, а в 1967-
1968 рр. відбулися урочистості з нагоди 30-
річчя підписання цього договору. Одна з вулиць
міста тоді і була названа ім’ям Ф. Махарадзе.
По обидва її боки зеленіють незвичайні для цих
місць дерева – самшит, платани, туї, кавказькі
ялинки, привезені з Грузії. Втім, для непосвяче-
них вулиця Махарадзе привносить в Генічеськ
і Херсон грузинський колорит, асоціюється з ві-
домою особистістю грузинського актора та
спортивного коментатора Коте Махарадзе. На
одному з будинків цієї вулиці закріплена дошка
з таким змістом: «вулиця Махарадзе названа на
честь дружби українського та грузинського на-
родів. 1967 р.». На вуличній табличці значиться
тільки: «вул. Махарадзе», отож зрозуміти на
честь якого Махарадзе названа вулиця непро-
сто. Аналогічна ситуація в Херсоні. Водночас
у південноукраїнських містах є вулиці, які
своїми назвами нагадують про осіб, безпосе-
редньо пов’язаних з Південною Україною та
більш достойних людях, аніж Г. Орджонікідзе
та Ф. Махарадзе.
Однак, головним досягненням радянського
періоду став пам’ятник українсько-грузинської
дружби, встановлений в 1967 р. на перетині про-
спекту Миру з вулицею Махарадзе в Генічеську.
Скульптурна група: тримаючись за руки, стоять
поруч українець і грузин, з медаллю-зіркою
«Героїв соціалістичної праці» на грудях в обох.
Автор скульптурної групи – заслужений діяч
мистецтв Грузинської РСР С. Урушадзе. Путів-
ник по Генічеську 1964 р. видання так описував
цей пам’ятник: «На вулиці Махарадзе, біля
входу в сквер, встановлена чудова скульптура;
Напівобнявши стоять українець і грузин, руки
їх злилися в міцному потиску. Цей пам’ятник-
подарунок грузинських друзів. Символ дружби
трудящих двох районів – Генічеського району
Української РСР і Махарадзевського району
Грузинської РСР. Більше двадцяти п’яти років
тому уклали вони договір про соціалістичне
змагання. Щорічно делегації генічан їдуть до
Грузії, а гості з Махарадзе відвідують Гені-
чеськ, щоб підбити підсумки змагання, поділи-
тися досвідом...». Хоч і виконаний за канонами
соцреалізму, пам’ятник, викликає позитивне
враження своїм символізмом, зрозумілою об-
разністю і виразністю.
Процес називання вулиць іменами жителів
південноукраїнських міст, що залишили реаль-
ний слід в їхній історії, веде свій початок з
ХІХ ст. Так, ім’я градоначальника Керчі у 1833 –
1850 рр. З. С. Херхеулідзе було увічнено у назві
Керченської вулиці. Вулиця змінила свою назву
спочатку на «Соляну слобідку», потім стала
носити ім’я П. Л. Войкова, а у 1959 р. була на-
звана на честь художника-мариніста І.К. Айва-
зовського. На початку 2003 р. на вулиці Айва-
зовського встановлено меморіальну дошку в
пам’ять про те, що спочатку і досить тривалий
час вона називалася Херхеулідзевською. Серед
городян виникла ініціатива установити на цій
вулиці пам’ятник градоначальнику. Першою
зробила внесок у фонд будівництва пам’ятника
своєму знаменитому прапрадіду Т.А. Глонти.
Але відомостей про успішне завершення про-
екту у нас немає.
У новітній історії першими були відзначені в
назвах вулиць герої Другої світової війни, учас-
ники боїв за південноукраїнські міста і підпілля.
У Сімферополі ім’ям Зої Рухадзе назвали ву-
лицю і школу. З ветеранів війни такої честі в
Херсоні удостоївся Георгій Давидович Шенгелія
(1908- 1981). До кінця листопада 1943 р. бійці
батальйону майора Г. Шенгелія зайняли рай-
центр Херсонської області селище Гола При-
стань і вийшли південніше міста Херсон. Лінія
1/2 ’2015Олександр Музичко К Р А Є З Н А В С Т В О
122
Грузинські місця пам'яті Одеси та інших місцевостей Південної України:
виникнення, історія, легенда
123
Джерела та література
фронту по Дніпру в цьому районі стабілізува-
лася до березня 1944 р. Г. Шенгелія придумав
план подвійного форсування Дніпра – відволі-
каючий і основний. У ніч на 13 березня 1944 р.
одна із стрілецьких рот батальйону приступила
до демонстраційного форсування Дніпра прямо
навпроти Херсону. Але бійці роти перевиконали
завдання – вони захопили острів Мало-Потьом-
кінський, на західному березі хутір П’ятихатки
і увірвалися на околицю Херсону. З іншим скла-
дом батальйону Г. Шенгелія форсував Дніпро
південніше Херсона в районі сіл Кузьменко та
Глинище. Г. Шенгелія особисто повів своїх бій-
ців вглиб ворожої оборони, вибив супротивника
з укріпленого рубежу, забезпечивщи переправу
іншим підрозділам полку. 28 березня 1944 р. ба-
тальйон майора Г. Шенгелія брав участь у боях
на південних околицях Миколаєва, у складі 5-ї
ударної армії з боями дійшов до Одеси, беручи
участь у вуличних боях. За мужність і героїзм,
проявлені під час боїв за визволення Півдня Ук-
раїни, Г. Шенгелія 3 червня 1944 р. присвоєно
звання Героя Радянського Союзу.1967 р. йому
було присвоєно звання «Почесний громадянин
міста Херсон».
Правда, нових «грузинських вулиць» дове-
лося чекати довго. У квітні 2001 р. сесія Іллі-
чівської міськради прийняла рішення увічнити
пам’ять першого начальника Іллічівського
морського порту В. Хантадзе, присвоївши його
ім’я вулиці міста, що раніше називалась Буді-
вельна. У лютому 2013 р. за рішенням Одеської
міськради провулок Цегельний в Приморському
районі був перейменований у провулок Карка-
шадзе на честь заслуженого будівельника
України Гіві Каркашадзе.
Найбільш очевидним місцем пам’яті є нек-
рополі і часто встановлені на них пам’ятники.
Ці грузинські місця пам’яті майже не зберег-
лися, хоча ХІХ і особливо початок ХХ ст. дали
приклади не тільки існування таких місць, а й
прагнення грузинів надати їм символічне, на-
цієтворче значення. Відомо, що на надмогиль-
ному пам’ятнику З. Херхеулідзе в Керчі було
накреслено «Незабутній для Керчі». Конкрет-
них відомостей про долю цього пам’ятника
немає, але зрозуміло, що він був знищений в
числі інших при знесенні старого цвинтаря в
Сімферополі в радянський період. На І-у кла-
довищі Одеси був похований у 1862 р. «звіль-
нений від турецького невільництва син убитого
турками жителя Озургетського повіту» Максим
Абрамович Ломадзе (помер 13 березня 1862 р.
на 13 році житття) [2]. Могила існувала до лік-
відації кладовища у 1930-х рр.
Після смерті одеського хіміка А. Клдіашвілі,
загиблого в Одесі у 1905 р. від рук російських
чорносотенців, професори, викладачі та сту-
денти Новоросійського університету прийняли
безпрецендентне рішення поховати героя у дворі
університету, але на прохання матері тіло упо-
коїли у рідній землі. 12 листопада 1905 р. члени
академічного союзу Новоросійського універси-
тету запропонували Раді професорів увічнити
пам’ять А. Клдіашвілі та інших убитих під час
погрому студентів. Зокрема, його колишні ко-
леги пропонували встановити пам’ятник-бюст
А. Клдіашвілі у дворі університету біля хімічної
лабораторії [3].
Після смерті іншго хіміка, професора Ново-
російського університету В.М. Петріашвілі
до Товариства поширення освіти серед грузи-
нів надійшли пожертви на заснування школи
ім. В. Петріашвілі або інше увічнення його
пам’яті: від П. Меликишвили та Я. Бардаха –
100 руб., А. Медведєва – 25, Н. Зелінського –
50, князя Тавгерідзе Н.– 25 руб, від дворян-
ських зборів Тифліської губернії – 110 руб., від
мешканців Сухумі – 70 руб. [4]. Але ці плани
не були реалізовані. Вдалося лише за прохан-
ням викладачів фізико-математичного факуль-
тету повісити портрет покійного грузинського
хіміка у приміщенні Новоросійського універ-
ситету [5]. Символічним був акт поховання,
цинкову труну опустили у склеп та заклали до
верху камінням. Все було влаштовано так, щоб
труну можна було в будь-який момент вийняти
і відправити на Батьківщину, так як вже неза-
баром після звістки про смерть В. Петріашвілі
до влади з цим проханням стали звертатися
представники грузинської громадськості. Зо-
крема про це просила Кутаїська міська управа
відзначаючи, що життя покійного є прикладом
служіння Батьківщині. Про це ж просило Тиф-
ліське товариство грамотності, з’їзд марганце-
промисловців в Грузії, правління Михайлівсь-
кого дворянського земельного банку в Кутаїсі.
У листі до Катерини Петріашвілі її знайомий
висловлював радість тим, що «кавказці вміють
любити своїх синів Кавказу і цінують їх» [6].
Однак, уряд так і не дозволив поховати профе-
сора в Грузії.
До 1920-х рр. на могилі В. Петріашвілі регу-
лярно проводилися поминальні церемонії.
1913, 1917, 1918 рр. грузини, разом із шану-
вальниками покійного вченого, організовували
в день його поховання панахиди біля його
могили [7].
Найбільше значення для розширення кола
грузинських місць пам’яті мала Друга світова
війна. Слід зазначити наявність на території
міст та сіл Південної України численних похо-
вань грузинських вояків Другої світової війни,
полеглих при обороні або відвоюванні цих
населених пунктів. За результатами фронталь-
ного перегляду відповідних томів «Книги
пам’яті України» можна зробити висновок, що
74 грузинських воїни, загиблі під час оборони
та відвоювання Одеси, за винятком І. Берішвілі,
поховані на території Одеси та Одеської
області. Зокрема, на ІІ-му християнському,
Криво-Балківському і Латівському кладовищах
Одеси поховано 14 грузинських вояків. На
кладовищах 21 з 26 районів Одеської області
(за винятком Арцизького, Савранського, Тару-
тинського, Фрунзенського та Ширяївського)
поховано 60 грузинських вояків. У Херсонській
області поховані 33 грузинських вояки. У брат -
ській могилі с. Михайлівка поховані рядові
І. Гогашвілі, Г. Ломгадзе, І. Хаталадзе, гвардії
молодший лейтенант Ш. Джінжалія, старший
лейтенант, командир взводу 221 полку 61 стр.
дивізії В. Лешкавелі. Всі вони загинули 1944 р.
У братській могилі біля с. Саги Цюрупинського
району Херсонської області поховані, загиблі у
1943 р., рядові М. Кабаладзе, Ш. Хапілідзе,
М. Кабаладзе, С. Шарашидзе, Є. Кокая. У брат -
ській могилі в с. Рівне Генічеського району
Херсонської області покояться капітан Й. Ціц-
кішвілі, рядові М. Бердзенішвілі, А. Гогелія,
Ш. Гагнідзе. Рядовий О. Хведелідзе – в с. Ко-
стянтинівка Новоодеського району Миколаївсь-
кої області. Безумовно, ці дані не є повними.
Тисячі грузинських вояків поховані в Криму,
головними центрами пам’яті є с. Глазьєвка не-
подалік Керчі та Сапун-гора біля Балаклави та
Севастополя. У Глазьєвці в радянський час був
встановлений меморіал, на якому викарбовані
імена всіх похованих. Їх близько 4 тис., у тому
числі шість Героїв Радянського Союзу. На по-
стаменті портрети солдатів, зокрема грузинів,
та пам’ятна дошка з написом російською та
грузинською мовами: «Вічна пам’ять воїнам-
грузинам, полеглим в боях за Батьківщину
у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.».
1991 р. тут же встановили пам’ятник воякам
грузинської дивізії, які загинули в боях за Керч.
У складі цієї дивізії воювали люди багатьох
національностей, але більше половини з них
були грузинами. Урочисте відкриття відбулося
13 червня 1992 р., на цю подію прибула гру-
зинська делегація на чолі з віце-мером Тбілісі
Г. Гоцирідзе. До складу делегації входив син за-
гиблого під Керчю офіцера, професор Тбілісь-
кого держуніверситету Н. Асатіані, отець Іоан
– священик Сіонського кафедрального собору.
С. Тавадзе згадував, що «на відкриття з’їхалися
представники грузинської діаспори, міністр
оборони Грузії, дипломати, військові, матері
загиблих...» [8].
2005 р. за ініціативою лідера керченських
грузинів С. Товадзе біля входу на військовому
цвинтарі було встановлено пам’ятник загиблим
грузинським воїнам архітектора А. Морозова,
скульпторів В. Будіна та А. Мельникова. Пам’ят-
ник виглядає як модель каплички з хрестом і
дзвоном, на арці написано російською та гру-
зинською мовами: «Перехожий пам’ятай! Тут
спочивають загиблі за нашу і вашу свободу гру-
зинські вояки».
Ще величнішим є меморіал воїнам 414-й гру-
зинської дивізії, полеглим в боях за Севастополь,
встановлений на 10-й км. Балаклавської шосе на
південно-західному схилі Сапун-гори в 1961 р.
(скульптор Т.І. Сихарулідзе, архітектор А.Н. Го-
кадзе). 414-а дивізія, сформована в Грузії, відво-
йовувала Північний Кавказ та Крим. 7-12 травня
1944 р. у складі Приморської армії 4-го Укра-
їнського фронту вона брала участь у битві за
Севастополь. У дні відвоювання Севастополя
дивізія під командуванням генерал-майора
В.С. Дзабахідзе наступала на напрямку голов-
ного удару. Лівий її фланг брав участь у штурмі
висоти Гірської, а частини, що знаходилися на
правому фланзі, билися на рубежах Сапун-гори.
Запеклими були бої 9 травня 1944 р., коли штур-
мові загони дивізії наступали вздовж Бала-
клавського шосе, прориваючись зліва від Сапун-
гори на плато. Тут штурмуючи ворожі позиції
загинули смертю хоробрих понад тисяча її воя-
ків. Частина загиблих похована на 10-му км.
Балаклавського шосе в двох братських могилах
(понад 250 осіб). 1944 р., тут був споруджений
обеліск.
1/2 ’2015Олександр Музичко К Р А Є З Н А В С Т В О
124
125
Сімнадцять років потому, на цьому місці
звели новий пам’ятник. На широкому пірамі-
дальному постаменті з сірого граніту височіє
стрункий обеліск, нижня його частина прикра-
шена грузинським національним орнаментом,
на гранях обеліска укріплені мармурові мемо-
ріальні дошки з написами російською та гру-
зинською мовами: «Вічна слава героям 414-й
Грузинської Анапской Червонопрапорної стрі-
лецької дивізії, полеглим в боях за визволення
міста Севастополя 7-12 травня 1944 р.» і слова
великого грузинського поета Шота Руставелі:
«Краще смерть зі славою, ніж безславних днів
ганьба».
В інших місцях братських поховань грузини
окремо не виділені. Однак, це не означає, що ці
місця не користувалися увагою як місця пам’яті
грузинів. Перш за все, мається на увазі меморіал
героям Аджимушкайських каменоломень в
Керчі, захисникам Керчі. У 1982 р. з ініціативи
Е. Шеварднадзе була створена спеціальна нау-
кова група з вивчення подій у Керчі та в Аджи-
мушкаї 1942 р. Рештки воїна для Могили Неві-
домого солдата, спорудженої в Тбілісі, були
взяті з Аджимушкайских каменоломень. В кінці
2012 р. в Тбілісі показали документальний
фільм про грузинів, які загинули в Керчі [9].
Найбільш увічненою для пам’яті нащадків є
замучена нацистами підпільниця Зоя Рухадзе.
Їй споруджені пам’ятники в Сімферополі та
Тбілісі, присвячені п’єса і поема, про подвиги
двох Зой – Космодем’янської та Рухадзе – на-
гадують їх космічні «двійники» – дві зірки,
імена яких – ЗОЯ-1 і ЗОЯ-2 затверджені міжна-
родним планетним центром. 1970 р. в Сімферо-
полі кіностудія «Грузія-фільм» зняла фільм про
Зою Рухадзе «Дівчина з камери № 25» (автори
сценарію Г. Сіверський та Р. Ебралідзе, режи-
сер – Д. Ронделі). Такий рівень увічнення і про-
славлення є наслідком радянської пропаганди,
прагненням створити аналог Зої Космодем’ян -
ської, який, як уже відомо, не позбавлений про-
блемних місць.
Новою формою поминання загиблих воїнів
Другої світової війни стало спорудження церкви
Св. Ніно в Керчі, спеціально приурочене до
9 травня і присвячене пам’яті полеглих. Гру-
зинські меморіали Другої світової війни є міс-
цем паломництва грузинських делегацій [10].
Брат ську могилу в Керчі, де похований його
батько, відвідував Вахтанг Кікабідзе. Особливо
урочистим і багатолюдним було зібрання у 2002 р.
в Глазьєвці, в якому взяв участь посол Грузії в
Україні Г. Катамадзе. В той же час, в Грузії є
пам’ятники – своєрідна перекличка пам’яті з
південноукраїнськими містами і селами: на
честь дружби і братерства українського і гру-
зинського народів у с. Шрома споруджено
пам’ятник, на якому зображені грузинська мати
Мелінка Мжаванадзе і поранений воїн-украї-
нець Василь Лаврентьєв з с. Рівного Херсонської
області. У пресі непоодинокими були повідом-
лення про вандалізм по відношенню до місцевих
грузинських пам’ятників і могил [11].
У ніч на 28 квітня 1944 р. в районі Севасто-
поля командир торпедного катера Олександр
Георгійович Кананадзе (1916-1999) потопив
транспорт супротивника водотоннажністю 5 000
тонн. 1944 р. йому було присвоєно звання Героя
Радянського Союзу, у Севастополі йому вста-
новлено бюст на алеї Слави. 4 квітня 1944 р.
лейтенант, представник княжої грузинської ди-
настії, Дмитро Олексійович Шервашидзе (1919-
1944) загинув під хутором Тарасівка Іванівсь-
кого району Одеської області разом з 46 бійцями
своєї роти. Лейтенант і його бійці були поховані
тут же у братській могилі. У 2007 р. зусиллями
Грузинського одеського товариства «Сакарт-
вело» та сільської ради було встановлено по-
груддя война, на його честь була названа вулиця
села. У процесі пошуку родичів лейтенанта
взяло участь Генеральне консульство Грузії в
Одесі.
Пізніше, на будівлі Одеського морехідного
училища ім. А.І.Маринеско за адресою Канатна
№8 було встановлено меморіальну дошку ви-
пускнику училища 1948 р., капітану далекого
плавання, Герою соціалістичної праці, ветерану
війни, кавалеру медалі «За бойові заслуги»,
Сергію Левановичу Дондуа. Крім дошки на ву-
лиці Канатній ім’я С. Дондуа увічнено серед
тридцяти нових нових імен на Стіні Героїв
(маються на увазі герої СРСР і герої соціаліс -
тичної праці СРСР) в Одесі, відкритої в квітні
2013 р. [12].
Початок ХХІ ст. ознаменувався справжнім
проривом в актуалізації грузинських місць
пам’яті. Головна подія 2007 р., в процесі вста-
новлення грузинських місць пам’яті, відбулося
неподалік від Алушти в Кучук-Ламбатський
бухті, де в травні на Прідворцовий площі сана-
торію «Утес» був встановлений пам’ятник
Грузинські місця пам'яті Одеси та інших місцевостей Південної України:
виникнення, історія, легенда
княжні Анастасії Гагаріній (Орбеліані) – брон-
зова скульптура «Пам’ятник коханню» – мо-
лода жінка з трояндою в руці. Подія була при-
урочена до сторіччя зведення замку Гагаріних,
де нині розташовується санаторій. Грузинська
княжна Тассо Давидівна Орбеліані і князь
Олександр Іванович Гагарін одружилися в Гру-
зії, де служив князь. Їхній шлюб був щасливим,
однак через три роки князя вбили. У 1857 р.
Анастасія в скорботі усамітнилася, а через пів-
року переїхала в Крим до маєтку чоловіка
Кучук-Ламбат. Тут в 1902 р. у віці 70 років кня-
гиня почала будівництво палацу, реалізуючи
мрії чоловіка. Для проектування палацу, домо-
вої Олександро-Невської церкви і винних по-
гребів та нагляду за будівництвом був запроше-
ний відомий архітектор М.П. Краснов. Палац
виконаний в мотивах модернізованої старо-
давньо-німецької архітектури, а церква – візан-
тійської. Фасад будівлі облицьований кераміч-
ною плиткою золотавого кольору, замовленої в
Італії, вікна прикрашає «венеціанське» скло з
Франції, а дах покриває німецька черепиця.
Над головним входом розташований родовий
герб князів Гагаріних і напис латиною: «У дав-
нині – сила». 1907 р. у пам’ять про свого чоло-
віка княгиня Гагаріна побудувала невеличку
лікарню на кілька ліжок, де на власні кошти
містила лікаря і медперсонал. Лікар надавав
безкоштовну медичну допомогу жителям
довколишніх сіл. У цьому ж році княгиня по-
мерла і була похована у дворику домової Олек-
сандро-Невської церкви. Унікальність палацу в
тому, що це єдине місце пам’яті (причому
подвійне – про чоловіка і про саму княжну),
створене грузином (безумовно, слід пам’ятати
і про будинки Каркашадзе, але вони не мають
туристичного та меморіального значення, крім
назви).
Успадкувала маєток її племінниця, княгиня
Олена Тархан-Моураві. Княгиня ретельно сте-
жила за порядком, організувала чітку роботу
всього господарства маєтку. Після революції
маєток перетворився на будинок відпочинку, а
княгиня доживала віку в двох кімнатах палацу.
Тут склала вона каталог своєї багатої бібліотеки,
яку подарувала будинку відпочинку. О. Тархан-
Моураві померла в 1922 р., у віці 72 років.
Відкриття пам’ятника княгині Анастасії від-
булося в рамках фестивалю «Особистості
Криму – творці історії», бронзову скульптуру
освятив настоятель гурзуфській церкви отець
Дмитро [14].
У 2010 р. в Миколаєві в рамках святкування
дня заснування міста відкрито меморіальну
дошку корабелу Н.Л. Чантурія на Жовтневому
проспекті № 329, де він довгий час жив і пра-
цював. 27 лютого 2008 р. в Одесі відбулася
церемонія відкриття меморіальної дошки чем-
піону з вільної боротьби Амуру Дудучава в ре-
сторані «Сакартвело» (об’їзна дорога, розвилка
на ст. Усатове). Наприкінці травня 2015 р. на
будинку Одеської кіностудії відкрито меморі-
альну дошку видатному кінорежисеру та скуль-
птору І.П. Кавалерідзе, який у 1930-і рр. від-
зняв тут низку фільмів, зокрема, «Колїївщину».
22 серпня 2012 р. в Ялті при вході в міську фі-
лармонію урочисто відкрили меморіальну
дошку в пам’ять почесного консула Грузії в
Криму, почесного громадянина Ялти, дирек-
тора Ялтинського відділення Кримської дер-
жавної філармонії Елгуджі Григоровичу Кепу-
ладзе (1937-2011).
Отже, якщо порівняти чисельність грузин в
Південній Україні з грузинськими місцями
пам’яті в цих землях, то ситуація виглядає до-
сить сприятливою. Використані всі види увіч-
нення пам’яті про грузинів, зокрема, досить ори-
гінальні і креативні. Однак, якщо враховувати
величезний внесок конкретних осіб в різні
сфери життя, то ми побачимо і факти історичної
несправедливості, коли багато видатних грузи-
нів так і не удостоїлися заслужених місць
пам’яті (наприклад, В. Петріашвілі, П. Меликіш-
вілі, Т. Горгіладзе). Наповнення місць пам’яті
більш виразним південноукраїнським грузин-
ським змістом і виправлення конкретних випад-
ків несправедливості і забуття має стати одним
із пріоритетних завдань грузинських товариств,
одним з методів і напрямів їх роботи. Південно-
українська топоніміка відображає не тільки
реальних грузинських героїв краю, а й символи
радянської пропаганди, пов’язані з Грузією. Но-
вітні тенденції дають підставу сподіватися, що
надалі перевага остаточно закріпиться за пред-
ставниками першої групи, а також географіч-
ними грузинськими назвами. Очевидно, розши-
рення та популяризація грузинських місць
пам’яті має важливе значення для розвитку ту-
ризму на багатому на цікаві та знакові місця
півдні України.
1/2 ’2015Олександр Музичко К Р А Є З Н А В С Т В О
126
Грузинські місця пам'яті Одеси та інших місцевостей Південної України:
виникнення, історія, легенда
127
1. Нора П. Теперешнє, нація, пам’ять. – К., 2014. –
С. 99 – 108.
2. Смирнов В.І., Губарь О. Первые некрополи
Одессы. – Одесса, 2012. – С. 60.
3. Одесские новости. – 1905. – 15 ноября.
4. Одесские новости. – 1908. – 8 августа.
5. Державний архів Одеської області (далі –
ДАОО), ф. 45, оп. 4, спр. 1531, арк. 18.
6. ДАОО, ф. 163, оп. 1, спр. 7, арк. 1
7. Южная мысль. – 1913. – 21 апреля; Одесский
листок. 1917. 25 июля; Одесский листок. – 1918. –
8 августа.
8. Бондаренко В. Память грузинского сердца ... «не-
протокольное эссе» // Режим доступу: http: / / gazeta.
zn. Ua / POLITICS / pamyat_ gruzinskogo_ serdtsa_ ne-
protokolnoe _esse.html
9. Режим доступу: http: // www. obzor. crimea. Ua /
stare. Php? mark = 60 & day = 8 & month = 05 & year
= 2005.
10. Моряки-чорноморці поклали квіти до брат-
ських могил грузинських і вірменських вояків //
Режим доступу: http: // www. newsebastopol . Com /
news / novosti_sevastopolya/ Moryaki_ chernomortsi_
vozlogili_ tsveti_k_bratskim_mogilam_gruzinskih_i_
armyanskih_voinov
11. Пам’ятники радянським воїнам в Сімферополі
перетворені на сміттєзвалища пляшок і шприців //
http: // www. simferopol. org / modules / news / print.
Php? storyid = 3164
14. Режим доступу: http://www.partenit.ru/cgi-bin/
news2007/ show news text. cgi?id=230
15. Алуштинский вестник. – 2007. – 25 мая.
Джерела і література
Александр Музычко
Грузинские места памяти Одессы и других местностей Южной Украины:
возникновения, история, легенда
Целью этой статьи является исследование состояния мест памяти на территории Южной Украины,
в частности, Одессы, связанных с историей грузинской национальной общины в этом регионе, а также ук-
раинско-грузинскими связями.
Ключевые слова: Одесса, грузины, места памяти, Южная Украина.
Alexandr Muzychko
Georgian memory space of Odesa and other areas of Southern Ukraine: origins, history, legend
The purpose of this article is to study the state of the memory locations in Southern Ukraine, particularly in
Odesa, related to the history of the Georgian national community in the region, as well as the Ukrainian-Georgian
relations
Key words: Odesa, georgians, places of memory, Southern Ukraine.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-168538 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2222-5250 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-11-24T15:05:09Z |
| publishDate | 2015 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Музичко, О. 2020-05-04T12:12:17Z 2020-05-04T12:12:17Z 2015 Грузинські місця пам'яті Одеси та інших місцевостей Південної України: виникнення, історія, легенда / О. Музичко // Краєзнавство. — 2015. — № 1-2. — С. 121-127. — Бібліогр.: 15 назв. — укр. 2222-5250 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/168538 930(477.7+479.22) Метою цієї статті є дослідження стану місць пам'яті на території Південної України, зокрема, Одеси, пов'язаних з історією грузинської національної спільноти у цьому регіоні. Целью этой статьи является исследование состояния мест памяти на территории Южной Украины, в частности, Одессы, связанных с историей грузинской национальной общины в этом регионе, а также украинско-грузинскими связями. The purpose of this article is to study the state of the memory locations in Southern Ukraine, particularly in Odesa, related to the history of the Georgian national community in the region, as well as the Ukrainian-Georgian relations. uk Інститут історії України НАН України Краєзнавство Історія міст і сіл Північного Причорномор'я Грузинські місця пам'яті Одеси та інших місцевостей Південної України: виникнення, історія, легенда Грузинские места памяти Одессы и других местностей Южной Украины: возникновения, история, легенда Georgian memory space of Odesa and other areas of Southern Ukraine: origins, history, legend Article published earlier |
| spellingShingle | Грузинські місця пам'яті Одеси та інших місцевостей Південної України: виникнення, історія, легенда Музичко, О. Історія міст і сіл Північного Причорномор'я |
| title | Грузинські місця пам'яті Одеси та інших місцевостей Південної України: виникнення, історія, легенда |
| title_alt | Грузинские места памяти Одессы и других местностей Южной Украины: возникновения, история, легенда Georgian memory space of Odesa and other areas of Southern Ukraine: origins, history, legend |
| title_full | Грузинські місця пам'яті Одеси та інших місцевостей Південної України: виникнення, історія, легенда |
| title_fullStr | Грузинські місця пам'яті Одеси та інших місцевостей Південної України: виникнення, історія, легенда |
| title_full_unstemmed | Грузинські місця пам'яті Одеси та інших місцевостей Південної України: виникнення, історія, легенда |
| title_short | Грузинські місця пам'яті Одеси та інших місцевостей Південної України: виникнення, історія, легенда |
| title_sort | грузинські місця пам'яті одеси та інших місцевостей південної україни: виникнення, історія, легенда |
| topic | Історія міст і сіл Північного Причорномор'я |
| topic_facet | Історія міст і сіл Північного Причорномор'я |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/168538 |
| work_keys_str_mv | AT muzičkoo gruzinsʹkímíscâpamâtíodesitaínšihmíscevosteipívdennoíukraíniviniknennâístoríâlegenda AT muzičkoo gruzinskiemestapamâtiodessyidrugihmestnosteiûžnoiukrainyvozniknoveniâistoriâlegenda AT muzičkoo georgianmemoryspaceofodesaandotherareasofsouthernukraineoriginshistorylegend |