Один з організаторів київського футбольного клубу "Динамо" (штрихи біографії Сергія Арсентійовича Бармінського)
Спираючись на унікальні архівні документи та матеріали, вперше детально відтворюються
 основні етапи життя С. А. Бармінського, його участь у масових політичних репресіях в 1920-1930-х
 роках в Україні та на Далекому Сході. Опираясь на уникальные документы и материалы, впервые детальн...
Saved in:
| Published in: | Краєзнавство |
|---|---|
| Date: | 2015 |
| Main Authors: | , |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
2015
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/168554 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Один з організаторів київського футбольного клубу "Динамо" (штрихи біографії Сергія Арсентійовича Бармінського) / О. Бажан, В. Золотарьов // Краєзнавство. — 2015. — № 1-2. — С. 235-246. — Бібліогр.: 61 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860112379031846912 |
|---|---|
| author | Бажан, О. Золотарьов, В. |
| author_facet | Бажан, О. Золотарьов, В. |
| citation_txt | Один з організаторів київського футбольного клубу "Динамо" (штрихи біографії Сергія Арсентійовича Бармінського) / О. Бажан, В. Золотарьов // Краєзнавство. — 2015. — № 1-2. — С. 235-246. — Бібліогр.: 61 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Краєзнавство |
| description | Спираючись на унікальні архівні документи та матеріали, вперше детально відтворюються
основні етапи життя С. А. Бармінського, його участь у масових політичних репресіях в 1920-1930-х
роках в Україні та на Далекому Сході.
Опираясь на уникальные документы и материалы, впервые детально воссоздаются основные этапы
жизни С. А. Барминского, его участие в массовых политических репрессиях в 1920-1930-х годах в Украине
и на Дальнем Востоке.
Based on the unique documents and materials, S. Barminskiy’s main life stages have been restored in detail.
There has also been described his participation in the mass political repressions of the 1920-1930-ies in Ukraine
and in Far East.
|
| first_indexed | 2025-12-07T17:34:36Z |
| format | Article |
| fulltext |
235
Етапи життєвого шляху покровителя
київського футбольного клубу «Динамо» Сергія
Арсентійовича Бармінського у вітчизняній та
зарубіжній літературі подаються, зазвичай, у
вигляді скупих біографічних довідок [1]. Віднай-
дені авторами архівні джерела дозволяють
пролити світло на історію життя одного з
впливових співробітників радянських органів
державної безпеки, зусиллями якого утверджу-
валася комуністична карально-репресивна сис-
тема в Україні.
УДК 93/94(477-25):005 Динамо
Олег Бажан (м. Київ), Вадим Золотарьов (м. Харків)
Один з організаторів київського футбольного клубу «Динамо»
(штрихи біографії Сергія Арсентійовича Бармінського)
Спираючись на унікальні архівні документи та матеріали, вперше детально відтворюються
основні етапи життя С. А. Бармінського, його участь у масових політичних репресіях в 1920-1930-х
роках в Україні та на Далекому Сході.
Ключові слова: Сергій Арсентійович Бармінський, політичні репресії, футбольний клуб
«Динамо» Київ, Далекий Схід, Одеса.
Народився Сергій Арсентійович Бармінський
25 березня 1900 р. в селі Корино Арзамаського
повіту Нижньогородської губернії в родині сіль-
ського священика. Батько мріяв, щоб син пішов
його стежкою. Довелося Сергію після закін-
чення сільської школи та Арзамаського духов-
ного училища у 1914 р. поступати до Нижньо-
городського духовного училища. За кілька
місяців батько помер і спокійному патріархаль-
ному життю настав кінець [2]. Про тяжку го-
дину скрути та перші життєві університети
С. Бармінський докладно розповідає у своїй
«Автобіографії»: «Напередодні смерті батька
перейшов в 1 клас духовної семінарії, звідки в
1915 р. після 15-ти місяців навчання був звіль-
нений без права навчання у середній школі за ак-
тивну участь в учнівському страйку. У цей час
моя мати, молодший брат та сестра залишились
без засобів існування. Я вступив на службу в
Москві (куди переїхали усією сім’єю до далеких
родичів матері – учитель) і утримував за свої
кошти всю сім’ю до початку 1917 р. Служив
кур’єром в редакції журналу «Техніка. Промис-
ловість і торгівля», потім підручним та контор-
ником на Данилівському механічному заводі.
В 1917 р. сестра почала заробляти кошти служ-
бою, я залишив сім’ю і переїхав до старшої сес-
три у м. Балахну (повітовий центр Нижнього-
родської губернії – авт.), де і сестра та чоловік її
служили (вчитель). Незабаром поступив на
службу у продовольчу управу рахівником (бух-
галтерію вивчав у Москві), а після Жовтневої Ре-
волюції, з відкриттям у Балахні радянської
школи ІІ ступеня почав одночасно екстернувати.
Так вдалося пройти до початку 1919 р. 6 та 7
класи одночасно працюючи рахівником, бухгал-
тером та інструктором у відділі праці та в нарос-
віті (у різний час)» [3].
Як бачимо, про свою участь в революції Бар-
мінський в «Автобіографії» не зазначає, хоча
пізніше пригадував, що під час жовтневого пе-
ревороту в Москві організував добровольчу дру-
жину молоді, яка займалася розшуком і захоп-
ленням колишніх поліцейських і жандармів [4].
Уникнувши опису трудового шляху за період з
листопада 1917 р. по листопад 1918 року, Сергій
Арсентійович наповнює «Автобіографію» фак-
тами з власного життя, пов’язаними з партійною
роботою, службою у лавах РСЧА та підрозділах
ВЧК-ДПУ: «У Балахнінській радянській школі
був обраний головою учнівського комітету.
Зв’язався у своїй роботі з повітовим партійним
комітетом, під керівництвом якого в листопаді
1918 р. узявся за організацію повітового комі-
тету робітничої молоді ( згодом – КСМ). Комітет
організував, організація молоді зростала, де я
працював і секретарем та головою комітету.
У кінці грудня 1918 р. організацією був відряд-
жений у Москву для навчання в Центральній
школі агітаторів та інструкторів при ВЦВК, на-
вчався близько 3 місяців. Повернувся в організа-
цію і відразу по кампанії комсомолу (тиждень до-
бровільного вступу у лави Червоної Армії) пішов
у Червону Армію добровольцем. Був призначе-
ний Нижньогородським губвоєнкоматом у бата-
льйон військ ВЧК червоноармійцем та політпра-
цівником, де і прослужив до серпня 1919 року.
Перед вступом до лав Червоної Армії Балахнін-
ською організацією прийнято у ряди членів пар-
тії. У серпні 1919 р. батальйонним партійним ко-
лективом був обраний для поїздки у Москву для
навчання на спеціальні курси при ВЧК, звідки був
прикомандирований до Особливого відділу ВЧК.
З тих пір до сьогодення (автобіографія датована
20 січня 1929 р. – авт.) неперервно працюю в ор-
ганах ЧК у Москві, Одесі, Тирасполі, Харкові та
Києві весь час на відповідальних посадах. За цей
час брав участь на чолі загону та в ліквідації по-
встань, неодноразово брав участь в одноосібних
сутичках з бандитами.
У 1921 р. при чистці партії був переведений
у кандидати на 1 рік. тоді відбулася плутанина –
мені інкримінували перевищення влади. Непоро-
зуміння вияснилося (обставини суто службового
порядку) і це рішення К(онтрольної) К(омісії)
було змінено.
За весь час роботи в ЧК-ГПУ несу партійне
навантаження по осередку: неодноразово оби-
рався в Бюро осередку, керував гуртками, робив
доповіді, брав участь у роботі ряду партійних ко-
мітетів та проводив обстеження. У даний час
ХІV Київською окружною партійною конферен-
цією обраний членом окружної контрольної ко-
місії та при Ленінському РПК обраний головою
Ради Безбожників. Служу заступник начальни-
ком Київського окрвідділу ГПУ» [5].
Перш ніж розглядати український період в
житті С.А.Бармінського, наведемо уривки з 2-х
листів голови ВЧК Ф.Е.Дзержинського, які той
надіслав з Харкова у 1920 року 14 травня керів-
ник державно-політичного карального органу
більшовицького уряду повідомляв свого заступ-
ника І.К. Ксенофонтова, що зробить все для
того, аби дати «можливість зміцнитися ЧК, за-
хищаючи її від українщини» [6]. Ще більш ці-
каві слова «залізний Фелікс» написав через 12
днів В.І.Леніну (наводимо мовою оригіналу):
«Местные коммунисты какие-то недоноски,
живут мелкими интересами. Русопятства я
не замечал, да и жалоб не слышал. В области
моей специальности – здесь обильный урожай.
Вся, можно сказать, интеллигенция средняя
украинская – это петлюровцы… Громадной
помехой в борьбе – отсутствие чекистов-укра-
инцев» [7] (виділені слова вилучали з радян-
ських видань. Глибоко символічно, що вилучили
їх і з сучасної російської збірки документів, при-
свячених Ф.Е.Дзержинському, який підготували
співробітники Федеральної Служби Безпеки
Російської Федерації- авт.) [8].
Отже стає зрозумілим, чому в Одесі на початку
весни 1920 року висадився «московський десант»
на чолі з новим головою губернського ЧК Ста-
ніславом Францевичем Реденсом. У складі ко-
манди С. Реденса перебував і С.А.Бармінський,
призначений 25 лютого 1920 р. уповноваженим
з військових справ [9]. Ситуація у припортовому
місті була дуже складною. Під час денікінського
режиму багато місцевих комуністів змушені
були переховуватися від «білого терору» у тор-
говців та кримінальників і, як відзначалося в
одному з чекістських документів, одеські біль-
шовики «після повернення радянських військ
опинилися «у боргу» перед ворогами радян-
ського ладу. Одеські спекулянти та грабіжники
широко користувалися цією слабкістю місцевих
партпрацівників. Представники кримінальних
кіл буквально закидали Одеську губернську ЧК
проханнями стосовно окремих заарештованих.
За обставин, які склалися у губернському центрі,
центральне керівництво прийняло рішення про-
вести ротацію особового складу – негайно від-
командирувати до Одеси «безкомпромісних ко-
муністів», не пов’язаних ніякими «особистими
відносинами», що дасть змогу направити роботу
Одеської ЧК на «вірний шлях» [10].
Про оперативну діяльність С. Бармінського в
Одеській губернській ЧК в його особовій справі
інформація відсутня. Відомо, що з 30 квітня
1920 р. працював уповноваженим активної час-
тини секретного відділу; з листопада 1920 р. –
уповноваженим з військових справ і по боротьбі
зі шпигунством; 7 грудня 1920 р. – заступником
начальника особливого відділу та за сумісниц-
1/2 ’2015Олег Бажан, Вадим Золотарьов К Р А Є З Н А В С Т В О
236
твом завідувачем активною частиною; 25 лю-
того 1921 р. – начальником військового відділку.
20 березня 1921 р. С. Бармінський отримав
першу нагороду: «за постановку роботи військо-
вої групи» у Південній Пальмірі дістав «ману-
фактуру на 1 костюм». Відомо, що 12 травня
1921 р. Сергій Арсентійович приступив до ви-
конання обов’язків начальника Тираспольського
особливого відділу № 1 з охорони Румунського
кордону, однак через 13 днів, з невідомих при-
чин, втратив цю посаду, зосередившись на вико-
нанні обов’язків заступника цього ж підрозділу.
У повітовому центрі Одеської губернії Бармін-
ський пропрацював до 9 листопада 1921 р. і
отримав подяки за «викриття румунсько-
польсько-української шпигунської організації»
та «самовіддану енергією та видатну стійкістю
при ліквідації нальоту банд на Тирасполь» [11].
У листопаді 1921 р. – липні 1922 р. С. Бармін-
ський працює у дільничному особливому відділі
№ 3 Одеської губернії: начальником спеціаль-
ного відділку, начальником секретного відділку
та за сумісництвом заступником начальника особ-
ливого відділу. 13 липня 1922 р. Бармінсь кого
призначили начальником контррозвідувального
відділу Секретно-оперативної частини Одесь кого
губвідділу ДПУ, а 29 жовтня 1922 р. – начальни-
ком оперативно-адміністративної частини (ОАЧ)
і секретарем Одеського губвідділу ДПУ. Ціка-
вою видається характеристика С. Бармінського,
підготовлена атестаційною комісією наприкінці
1922 року: «Працездатний, наполегливий.., не-
рвовий.., здібний адміністратор.., не склочник,
не кар’єрист» [12].
24 лютого 1923 р. С.Бармінський був призна-
чений секретарем та начальником ОАЧ Поділь-
ского губвідділу ДПУ. 7 березня він здав справи
в Одесі та відбув у відпустку [13]. Втім перебра-
тися до Вінниці йому не судилося. До Одеси
прибув новий начальник губвідділу ДПУ Леонід
Михайлович Заковський, який три роки тому
вже працював у Південній Пальмірі у складі
«десанту Реденса» та спілкувався з Сергієм Бар-
мінським. Вірогідно, що Л. Заковський домігся
того, щоб Сергія Арсентійовича залишили в
Одесі та 16 березня 1923 р. призначили началь-
ником контррозвідувального відділу (КРВ) [14].
До функцій контррозвідувального відділу Дер-
жавного політичного управління УСРР на той
час відносилися: 1. Боротьба з контрреволюцій-
ними військовими організаціями («повстан-
ськими, змовницькими, бандитськими з політич-
ним забарвленням, кастовими, терористични ми»),
у світлі чого розроблявся колишній офіцерський
і жандармський корпус царської армії, вклю-
чаючи унтер-офіцерів. 2. Боротьба з усіма
видами шпигунства за винятком економічного
(«вій ськовий, політичний, дипломатичний, актив -
но шкідницький – вибухи в тилу»). Розроблялися:
всі дипломатичні представництва іноземних дер-
жав; іноземні колонії на теренах СРСР; кадри
іноземних журналістів та інших іноземців; штати
наркомату іноземних справ і наркомату зовніш-
ньої торгівлі; пошта та телеграф; особи, які пере-
ходять нелегально кордон; особи, які домага-
ються отримання іноземного громадянства;
особи, що прибувають до СРСР; громадяни які
підтримують зв’язок із закордоном. 3. Облік ко-
лишніх білих офіцерів і чиновників. 4. Контроль
за використанням зброї та бойового спорядження
всіма відомствами СРСР та спостереження за
особовим складом воєнізованих частин (лісова
стража, промислова міліція) [15].
Начальник одеської контррозвідки С.А. Бар-
мінський виправдав високу довіру керівництва по
виконанню такого обсягу «специфічних завдань».
Недаремно у «Стислій довідці за 1923–1924 опе-
раційний рік» начальник контррозвідувального
відділу Об’єднаного державного політичного уп-
равління (ОДПУ) при РНК СРСР Артур Хрис-
тиянович Артузов виокремив успіх своїх підлег-
лих у розкритті можливого повстання «в районах
Одещини (Придніпровські куркульські селища)»
[16]. За «видатні заслуги у боротьбі з контррево-
люцією» у 1924 р. С.А.Бармінський був нагород-
жений знаком «Почесний працівник ВЧК-ДПУ
(V) № 290» [17].
Влітку 1925 р. у зв’язку з адміністративно-те-
риторіальною реформою в УСРР губернські
відділи ДПУ були розформовані, а на їхній базі
почали діяти окружні відділи ДПУ. С.А.Бармін-
ський обійняв посаду помічника начальника
Одеського окружного відділу ДПУ [18], ставши
другою людиною в місцевій службовій ієрархії
радянських спецслужб після Леоніда Заков-
ського. У жовтні 1925 р. Одеський окрвідділ
ДПУ очолив Ізраїль Мойсеєвич Леплевський,
який прагнув сформувати власну команду уп-
равлінців-оперативників. За таких обставин
С. Бармінський полишає Одесу і опиняється у
середині грудня 1925 року у Харкові на посаді
помічника начальника контррозвідувального
Один з організаторів київського футбольного клубу «Динамо»
(штрихи біографії Сергія Арсентійовича Бармінського)
237
відділу ДПУ УСРР [19]. До столиці він прибув
разом із своїм одеським підлеглим Володими-
ром Петровичем Кареліним, якого за згодою з
тодішнім начальником КРВ ДПУ УСРР Мико-
лою Івановичем Добродицьким, невдовзі було
призначено уповноваженим групи іноземного
відділку цього підрозділу разом з помічником
уповноваженого Зиновієм Григоровичем Луньо-
вим (Мінцем) [20]. .До речі саме З.Г. Луньов був
одним з організаторів вбивства 19 червня 1926 р.
у селі Городок під Рівним відомого отамана
часів Визвольних змагань Володимира Панте-
леймоновича Оскілка (1892-1926), про що крас-
номовно свідчить запис в його нагородному
листі: «будучи уповноваженим контррозвіду-
вального відділу ДПУ УСРР успішно провів
ліквідацію значного петлюрівського отамана
Оскілка» [21]. У тодішній столиці УСРР С. Бар-
мінський пропрацював недовго, бо вже 15 трав -
ня 1926 р. був призначений помічником началь-
ника 6-го відділку КРВ ОДПУ СРСР.
1 червня 1926 р. він здав справи помічника
начальника КРВ ДПУ УСРР та відбув до Москви
[22]. Очолюваний ним 6-й відділок КРВ ОДПУ
СРСР зосереджував свої зусилля проти білої
еміграції та її військових формувань [23]. Інфор-
мації про конкретні досягнення С.А. Бармін-
ського в контррозвідувальній роботі під час пе-
ребування на Луб’янці віднайти не вдалося.
Відомо лише, що 18 грудня 1927 р. на честь де-
сятиріччя ВЧК-ОДПУ Сергій Бармінський отри-
мав свідоцтво та золотий годинник [24]. Втім зві-
ряти нагородний годинник з боєм кремлівських
курантів Сергію Арсентійовичу довелося не-
довго. У 1927 р. радянська контррозвідка зазнала
відчутних поразок як на внутрішньому фронті,
так і на закордоном. «Оргвисновки» партійного
керівництва не забарилися. У листопаді 1927 р.
втратили свої посади начальник КРВ ОДПУ
СРСР Артур Артузов [25] та начальник 6-го від-
ділку КРВ ОДПУ СРСР Ігнат Сосновський [26].
Ймовірно новий начальник контррозвідувального
відділу ОДПУ СРСР Ян Калікстович Ольський
(справжнє прізвище – Куліковський) та новий на-
чальник 6-го відділку КРВ ОДПУ СРСР Микола
Іванович Демиденко не висловлювали свого за-
хоплення від роботи С.А.Бармінського. Не дивно,
що 16 березня 1928 р. Бармінського від рядили до
ДПУ УСРР, а вже 26 березня 1928 р. він присту-
пив до виконання обов’язків помічника началь-
ника Київського окружного відділу ДПУ [27].
У Києві Сергій Бармінський упродовж нетри-
валого часу працював під началом Семена Ізраї-
левича Западного (з грудня 1925 р. по липень
1928 р. начальник Київського окружного відділу
ДПУ), а з кінця липня 1928 р. Василя Тимофі-
йовича Іванова (начальник Київського окруж-
ного відділу/ оперативного відділу ДПУ у період
з 25 липня 1928 р. по 5 січня 1932 р.). Під ору-
дою В.Іванова С.А.Бармінський та інші співро-
бітники Київського окружного відділу ДПУ
заходилися «вичищати» Київщину від «прихо-
ваних петлюрівців» та «білогвардійців». Напе-
редодні проведення насильницької колективіза-
ції органи ДПУ УСРР нанесли «удар по
контрреволюційному елементу на селі». В ос-
танні місяці 1928 р. на Київщині за участь або
причетність до терористичних актів, контррево-
люційну агітацію, зрив хлібозаготівлі було за-
арештовано майже 350 осіб [28].
Значні зусилля підлеглих В. Іванова були спря-
мовані на придушення опозиційного руху у мо-
лодіжному середовищі. Так, наприкінці 1928 р.
чекістами було викрито «Українське селянське
об’єднання», яке складалося зі студентів київ-
ських вузів. Навесні 1929 року у Києві ДПУ
УСРР ліквідувало угруповання, яке називало
себе «Центральною (в СРСР) революційно-со-
ціалістичною групою» ( підпільний осередок
виготовляв й поширював серед робітників лис-
тівки «Чому більшовики вороги робітничого
класу?») [29]
У квітні 1929 р. Київський окружний відділ
ДПУ ліквідував чергову антирадянську органі-
зацію під назвою «Комітет визволення України».
Організація, яка мала «філії» у Києві, Уман-
ському та Білоцерківському округах. Організа-
ція «ставила за мету відновлення УНР». На
основі зібраних матеріалів до кримінальної від-
повідальності було притягнуто 28 осіб, яких
ДПУ УСРР звинуватило у виданні та поширенні
листівок із закликами до українського населення
поновити УНР. За рішенням суду трьох учасни-
ків «КВУ» було розстріляно, а решту засуджено
до різних термінів ув’язнення [30].
Наступного місяця у м. Києві викрита так
звана «Спілка української молоді» (СУМ) на
чолі із завідувачем першої Київської трудової
школи В. Дурдуківським. Слідство у цій справі
дало підстави ДПУ УСРР розпочати підготовку
процесу над «СВУ». В той самий час чекістами
було завершено слідство стосовно «Всеукраїн-
1/2 ’2015Олег Бажан, Вадим Золотарьов К Р А Є З Н А В С Т В О
238
Один з організаторів київського футбольного клубу «Динамо»
(штрихи біографії Сергія Арсентійовича Бармінського)
239
ської партії шевченківців». Киян Василя Басюка,
Василя Бороняка, Мечислава Пекарика, Матвія
Харчука та ін. звинуватили за ст. 54-4, 54-10, 54-
11 КК УССР у створенні підпільної української
контрреволюційної організації, яка прагнула
«об’єднати західну й східну Україну в одне ціле
і встановити владу «Самостійної великої собор-
ної України» під керівництвом «Всеукраїнської
партії шевченківців» [31].
За перше півріччя 1929 року співробітниками
Київського окружного відділу ДПУ було затри-
мано 583 особи (з них: 331 селянина; 59 служ-
бовців, 82 студенти, 28 учителів, 7 робітників,
33 кустарі, 15 торговців). 551 заарештованим
слідчі висунули обвинувачення в контрреволю-
ційній агітації, 261 визнали учасниками контр-
революційних угруповань, 111 – членами контр-
революційних організацій, 85-х звинуватили у
прагненні до активних антирадянських дій,
143 – організацію терористичних актів [32].
Значно раніше за інші регіони на Київщині
розпочався наступ карально-репресивних струк-
тур на священнослужителів та віруючих Україн-
ської Автокефальної Православної Церкви. Коли
на початку вересня 1929 р. секретний відділ
ДПУ повідомив про підготовку до операції щодо
нейтралізації УАПЦ «у зв’язку із зростаючою
антирадянською активністю церковників-авто-
кефалістів, а також із ліквідацією контрреволю-
ційною організації «Союз визволення України»
у Київському та Тульчинському округах опера-
цію частково вже було проведено, внаслідок якої
було заарештовано понад 40 священиків та
мирян [33].
Лише за перше півріччя 1929 р. Київським
окрвідділом ДПУ УСРР було заарештовано 583
осіб, з них 331 хлібороб, 59 службовців, 82 сту-
денти, 28 учителів, 7 робітників, 33 кустарі, 15
торговців. Проти 551 висунуто обвинувачення у
контрреволюційній агітації, 261 визнано учас-
никами контрреволюційних організацій, 85-м
інкриміновано прагнення до активних дій, 143 –
організацію терористичних актів. До розстрілу
присудили 10 чоловік, 188 вислали на Соловки,
67 – за межі УСРР, 31 – звільнили [34].
Згідно відомчих положень та посадових
інструкцій помічнику начальника Київського ок-
ружного відділу ДПУ С. Бармінському підпо-
рядковувався іноземний відділок контррозвіду-
вального відділу. За наказом С. Бармінського
співробітники іноземного відділку за короткий
період часу створили так звану легендовану роз-
галужену антирадянську організацію з метою
«зав’язати зв’язки» безпосередньо з гетьманом
Павлом Скоропадського, який перебував в еміг-
рації у Німеччині. Про розробку утаємничої опе-
рації довідуємося зі свідчень уповноваженого
іноземного відділку контррозвідувального від-
ділу Київського окрвідділу ДПУ Володимира
Максимовича Пескер - Піскарьова [35] : «Я от-
римав завдання через Бармінського і Сапіра [36]
про створення організації, завдання якої поля-
гало у формуванні на Україні гетьманських
громад з членів колишнього «Союзу хліборобів»,
які залишилися живими і перебуваючих на волі
гетьманських кадрів (Шеметів, Омеляновича-
Павленка). Організація була безпосередньо
пов’язана з Німеччиною, особисто з гетьманом
Скоропадським. Гетьманські громади з декількох
осіб справжніх ворогів, з залученням одного-
двох агентів створювалися в Харкові, Києві, Луб-
нах, Харкові, Кам’янець-Подільському.
Я організував регулярну посилку в Берлін зі
спеціальним завданням кур’єрів, яких забезпе-
чував цифровим матеріалом, докладами по ряду
економічних та політичних питань, наскільки
пам’ятаю нині, я відправив доповіді про цукрове
виробництво, насінницьку справу, релігійне пи-
тання та по декілька іншим. Для укладання цих
доповідей я залучав спеціалістів. Основні допо-
віді укладав проф. Левицький, який є головним
агентом, що посилався мною в Німеччину.
Слинько та Лазаревський (Лазаревський Гліб
Олександрович (1877-1949). Український літе-
ратурознавець. У січні 1930 р. за завданням
ДПУ виїхав до Польщі та Франції нібито для
збору матеріалів про Т.Г.Шевченка та лишився
за кордоном повернувся до СРСР у 1939 р. –
авт.) колишній товариш прокурора старого часу,
відправлений, у подальшому під виглядом непо-
верненця у Варшаву, де він поселився у Зи-
менка. Левицького-Слинько я декілька разів
відправляв до Берліна, де вони жили у Скоро-
падського у Ванзеє, під Берліном. Під час пере-
бування Левицького та Слинько у Києві доповіді
надсилалися хімічними листами. Крім цієї ін-
формаційної роботи я провів ще наступні про-
вокаційні заходи: для надання всій легенді
більшої солідності та збільшення коштів, які від-
пускалися німецькою розвідкою Скоропадсь -
кому, я разом з Левицьким склав та віддрукував
на стеклографі листівку, яка возвеличувала
гетьмана... Один екземпляр листівки був кинуто
у поштову скриньку німецького консульства в
Києві. Один екземпляр був надісланий в редак-
цію «Пролетарської правди»*. Я домовився зі
співробітником редакції про те, що він разом з
редактором газети Щупаком (Щупак Самійло
Борисович (1895-1937). У 1920-х – 30-х роках
редактор газет «Більшовик», «Пролетарська
правда», «Літературна газета». Заарештова-
ний 10 листопада 1936 р. Страчений 10 березня
1937 р. – авт.), напише велику статтю-відповідь
на цю листівку під виглядом критики популяри-
зації гетьмана. Стаття разом з декількома екзем-
плярами листівки була відправлена у Берлін.
Виконуючи вказівки Бармінського, я включав у
громади і не агентів...
Легенда набула характеру справжньої великої
к.-р. організації. Розмах моєї к.- р. роботи налякав
Кареліна [37], який викликав мене у Харків і за-
пропонував незважаючи на те, що все робилося з
його санкції скоротити об’єм цієї роботи» [37].
Окрім оперативної роботи Сергій Аресенті-
йович багато уваги приділяв дітищу Київського
окружного відділу ДПУ – футбольному клубу
«Динамо». Саме за згодою Семена Западного
народилася футбольна команда «Динамо». Го-
ловний чекіст Київщини зовсім не цікавився
футболом [38], на відміну від свого помічника
С.А. Бармінського, який був фанатиком шкіря-
ного м’яча, грав у футбол на першість міста [39].
За згодою начальника Київського окружного від-
ділу ДПУ Василя Іванова, Сергій Бармінський
опікувався підбором перспективних гравців до
клубу (приманкою для футболістів служила
можливість рахуватися працівниками правоохо-
ронних органів). Завдяки С. Бармінському вда-
лося перетягнути до Києва з Одеси Лазаря Ко-
гена, організатора відомої на той час команди
«Містран» та інших талановитих футболістів.
Допомагати та просувати футбольну команду
до нових спортивних вершин С.Бармінському
випала нагода лише упродовж двох перших
сезонів – 1928 та 1929 років. 10 травня 1930 р.
С.А. Бармінський був відкликаний у розпоряд-
ження ДПУ УСРР, а згодом призначений на-
чальником контррозвідувального відділу пов -
предства ОДПУ по Далекосхідному краю (ДСК).
З чиєї волі С.Бармінський відбув до Хабаровська
достеменно невідомо. Можна припускати, що
новий заступник повноважного представника
ОДПУ ДСК С.І.Западний оцінив його здібності
та запропонував працювати в одній команді. Як
би там не було, але для самого Сергія Арсенійо-
вича це було, безперечне підвищення по службі
та проявом високої довіри з боку московського
керівництва. Велетенський Далекосхідний край,
до складу якого входили Амурська, Зейська,
Камчатська, Нижньоамурська, Приморська,
Сахалінська та Хабаровська області, а також Єв-
рейська автономна область, Коряцький і Чукот-
ський національні округи [40], за розмірами та
за оперативно-тактичним значенням був одним
із найважливіших адміністративно-територіаль-
них одиниць СРСР.
Восени 1930 р. контррозвідувальні відділи в
ОДПУ СРСР були ліквідовані, а їхні функції по-
кладено на особливі відділи. Після реорганізації
С.А.Бармінський був призначений заступником
начальника Особливого відділу (ОВ) ОДПУ
Особливої Червонопрапорної Далекосхідної
армії (ОЧДСА). На той час особливий відділ
очолював повноважний представник ОДПУ по
ДСК Терентій Дмитрович Дерібас [41], проте
оперативною роботою фактично керував Сергій
Арсентійович. У заступниках Бармінський про-
ходив майже 6 років, поки 7 лютого 1937 р. він
офіційно не був призначений начальником ОВ
ГУДБ НКВС і за сумісництвом начальником
5-го (особливого) відділу УДБ УНКВС по ДСК.
На певному етапі його оперативна робота влаш-
товувала Луб’янку, про що свідчать різні види
заохочення: 14 лютого 1936 р. «на честь 15-річчя
прикордонної охорони НКВС СРСР» С.А.Бармін-
ський нагороджений орденом Червоної Зірки
[42]; у 1934 р. – знаком «Почесний працівник
ВЧК-ДПУ (XV)»; у 1930 та 1932 рр. – пістоле-
тами системи «Маузер» від Колегії ОДПУ СРСР;
у 1932 р. – золотим годинником від Далекосхід-
ного крайвиконкому [43]. Наприкінці грудня
1935 р. С.А.Бармінському було присвоєне
спеціальне звання старшого майора державної
безпеки (прирівнювалося загальноармійському
званню комдив – авт.) [44].
Ці відзнаки були отримані не лише за ефектив -
ну протидію японській розвідці та збройним фор-
муванням колишніх білогвардійців, але і за очи-
1/2 ’2015Олег Бажан, Вадим Золотарьов К Р А Є З Н А В С Т В О
240
* Газета «Пролетарська правда» була органом міськкому КП(б)У, Київського обкому, обласного окрви-
конкому.
Один з організаторів київського футбольного клубу «Динамо»
(штрихи біографії Сергія Арсентійовича Бармінського)
241
щення армії від так званих «антирадянських еле-
ментів». У 1934 р. в ОЧДСА були засуджені 260
чоловік середнього та старшого командно-началь-
ницького складу, в 1935 р. – 78 осіб (за іншими да-
ними – 92 осіб), в 1936 р. – 55 осіб [45]. Проте
після лютнево-березневого пленуму ЦК ВКП(б)
1937 р. показники боротьби з ворожим елементом
в Червоній армії перестали влаштовувати Москву.
23 квітня 1937 р. до Хабаровська прибула
спеціальна слідча бригада на чолі з начальни-
ком 3-го (контррозвідувального) відділу ГУДБ
НКВС СРСР комісаром державної безпеки 2-го
рангу Левом Григоровичем Мироновим [46] для
«виявлення і розгрому шпигунсько-шкідниць-
ких троцькістських та інших груп на залізницях
і в армії» [47]. Заступником Л.Г. Миронова був
помічник начальника 1-го відділу (охорони)
ГУДБ НКВС СРСР старший майор державної
безпеки Арнольд Аркадійович Арнольдов –
рідний брат першого заступника начальника
УНКВС по ДСК комісара державного безпеки
3-го рангу Семена Западного. Відзначимо, що
А.А. Арнольдов у 1919 р. працював заступником
начальника секретно-оперативної частини Оде-
ської губернської ЧК і нахвалявся у своїй авто-
біографії тим, «брав участь у червоному терорі,
який проводив тов. Балицький» [48].
А.А. Арнольдов поселився у брата – Семена
Западного та пояснив йому конкретне завдання
бригади: «У Москві є відомості, що Дерібас і ти
не вірите у справи, тому і бригада надіслана,
щоб показати вам, що робиться у краї». На опе-
ративній нараді А.А.Арнольдов обізвав дале-
косхідних чекістів «тайговиками» і звинуватив
в тому, що вони не вміють працювати в нових
умовах. Комісар державної безпеки 1-го рангу
Терентій Дерібас досить критично поставився
до приїзду високих московських гостей, але,
розуміючи вимоги часу, заявив на нараді підлег-
лим: «Зараз за провали роботи не знімають, а
садять до в’язниці. Сяду я, сядете і ви» [49].
Охочих обживати тюремні камери серед че-
кістів не було, і тому на Далекому Сході розпо-
чалися масові арешти, які охопили в першу
чергу військовослужбовців. Так лише в одній з
чисельних телеграм до Москви Лев Миронов ра-
портував про арешт 11 осіб начальницького
складу РСЧА та повідомляв, що «арешт інших
готуємо» [50]. Активізував свою роботу і Сергій
Бармінський. Якщо у січневих та лютневих зве-
деннях він інформував командуючого ОЧДСА
маршала Василя Костянтиновича Блюхера про
окремі випадки антирадянських проявів та ста-
вив питання про звільнення окремих команди-
рів, то у квітні-травні 1937 року він просто об-
межувався інформацією про проведені арешти.
Так, наприклад, 18 квітня 1937 р. Сергій Бармін-
ський повідомив про арешт 29 військовослуж-
бовців; 22 квітня – 12 чоловік; 26 квітня – 20;
6 травня – 25, 25 травня – 26 [51].
3 червня 1937 р. до Хабаровська прибув новий
начальник крайового УНКВС комісар державної
безпеки 1-го рангу Всеволод Аполлонович
Балицький [52], який в першу чергу мав зосере-
дитися на викритті учасників «військово-фа-
шистської змови» в ОДСЧА. На допомогу на-
чальника виїзної бригади ГУДБ у цьому питанні
В.А. Балицький розраховувати не міг, оскільки
6 червня 1937 р. отримав таємну шифровку з
Луб‘янки, в якій містився наказ заарештувати
Лева Миронова та відправити його до Москви.
Наступного дня начальник УНКВС по ДСК від-
рапортував про виконання наказу [53].
Головний тягар по розгрому військових кадрів
на Далекому Сході знову ліг на плечі С.А. Бар -
мінського. Вже 14 червня 1937 р. В.А. Балиць-
кий повідомляв союзне керівництво що по
справі військово-троцькістської організації в
ОЧДСА та Тихоокеанському Флоті проходить
472 учасника, заарештовано 169 військовослуж-
бовців, «в тому числі 169 зізналися, додатково
заарештовуємо згідно до отриманої санкції та по
узгодженні на місці 70 чоловік. Очікуємо сан-
кцію на арешт 117. Розшукуємо 27, уточнюємо
свідчення на 89 чоловік» [54].
19 червня 1937 р. В.А. Балицький несподі-
вано був знятий з посади та відкликаний до Мос-
кви, а крісло начальника УНКВС на Далекому
Сході знову дістанеться Терентію Дерібасу. Рокі-
ровка в Управлінні НКВС аж ніяк не позначилася
на ході репресивних акцій, здійснюваних підлег-
лими С. А. Бармінського. Так 25 червня 1937 року
С.А.Бармінський рапортував В.К. Блю херу про
арешт 78 військових, а через два тижні 10 липня
1937 р. – ще 58 [55].
8 серпня до Хабаровська прибув новий на-
чальник УНКВС ДСК комісар державної без-
пеки 3-го рангу Генріх Самійлович Люшков –
давній знайомий С.А.Бармінського та С.І.Запад-
ного по службі в ДПУ УСРР. Очікуваного «ве-
чора спогадів» давніх приятелів не відбулося.
У день приїзду нового керівника радянських
1. Шаповал Ю.І., Пристайко В.І., Золотарьов В.А.
ЧК – ГПУ – НКВД в Україні: особи, факти, доку-
менти. – К.: Абрис, 1997. – С.438-439; Буяков А.М.
Ведомственные награды ОГПУ-НКВД: 1932-1940 гг.
Ч. 2. Знак «Почетный работник ВЧК-ГПУ (XV)». –
Владивосток: Русский остров, 2008. - С.308-309.
2. Буяков А.М. Ведомственные награды ОГПУ-
НКВД: 1932-1940 гг. Ч. 2. Знак «Почетный работник
ВЧК-ГПУ (XV)». – Владивосток: Русский остров,
2008. – С.308.
3. Галузевий державний архів Служби безпеки
України, ф. 64, спр. 1128, арк. 2.
4. Буяков А.М. Ведомственные награды ОГПУ-
НКВД: 1932-1940 гг. Ч.2. Знак «Почетный работник
ВЧК-ГПУ (XV)». – Владивосток: Русский остров,
2008. – С.308.
органів держбезпеки на Далекому Сході був за-
арештований Семен Западний, а 9-го серпня за
ґратами опинився Сергій Бармінський (санкція на
арешт С. Бармінського була видана лише 15 сер-
пня 1937 року – авт.) та його дружина – началь-
ник спеціального сектора крайового управління
народної освіти Тетяна Миколаївна.
Знаючи про витончені методи дізнання, які за-
стосовують в казематах НКВС, Сергій Арсенті-
йович відразу погодився співпрацювати зі слід-
ством, Вже на другий день арешту С. Бар мінський
визнав себе «активним учасником правотроць-
кістської організації», очолюваної колишнім пер-
шим секретарем крайкому Л.Й.Лаврентьєвим
(Картвелішвілі), та розповів, що «по лінії особ-
ливого відділу провів низку шкідницьких підрив-
них заходів, які сприяли зриву та послабленню
боротьби особливих органів із ворогами» [56].
Задоволений Георгій Люшков того ж дня надіслав
телеграму наркому внутрішніх справ СРСР Ми-
колі Єжову: «Після закінчення доби на допиті
сьогодні, Бармінський подав на ваше ім’я заяву
про свою приналежність до правотроцькістської
організації в УНКВС. Називає як учасників
Дерібаса, Западного, начальника відділу кадрів
Полозова, колишнього начальника адміністра-
тивно-господарчого відділу Бубенного, началь-
ника Приморського обласного УНКВС Візеля,
начальника Амурського облуправління Давидова.
Шпигунську діяльність поки що заперечує» [57].
Нову серію «щиросердних» показів з вуст С.
Бармінського вдалося отримати заступнику на-
чальника 4-го (секретно-політичного) відділу
УДБ УНКВС по ДСК старшому лейтенанту
державної безпеки Олександру Марковичу Мал-
кевичу. У власноручній заяві, С. Бармінський вка-
зував, що у 1923-1924 рр., працюючи в Одесі він
був завербований в агенти німецької розвідки на-
чальником ОВ губвідділу ДПУ Фріцом Гансови-
чем Клейнбергом, якому передав ряд таємних
даних про роботу органів, характеристики чекіс-
тів. Далі Бармінський визнав, що «працюючи в
Київсько му окружному відділі ДПУ під впливом
Западного у нього з’явилася зневіра у лінію пар-
тії, яка переросла в антирадянські настрої», а з
1931 р. за завданням Т.Д. Дерібаса та С.І. Запад-
ного став займатися шпигунською діяльністю на
користь німецької та японської розвідок [58].
Продукувати компромат на товаришів по
службі С. Бармінський продовжував і далі. Так,
наприклад, на допиті 27 листопада 1937 р. він
додатково назвав учасників «правотроцькіст-
ської організації» – співробітника резерву
майора державної безпеки Арвіда Яковича Мар-
тинеллі, помічника начальника ОВ ГУДБ НКВС
ОДСЧА капітана державної безпеки Леоніда
Михайловича Богословського, заступника на-
чальника відділу кадрів старшого лейтенанта
державної безпеки Семена Васильовича Хлоп-
лянкіна, «які, перебуваючи на свободі, вживають
заходи по звільненню учасників організації Де-
рібаса, Западного, Бармінського та інших» [59].
3 лютого 1938 р. Й.В. Сталін, Л.М. Каганович,
В.М. Молотов і К.Є. Ворошилов дали свою згоду
на засудження за 1-ю категорією 127 колишніх
співробітників УНКВС Далекосхідного краю,
серед яких було і подружжя Бармінських [60].
Першою, 9 лютого 1938 року, зустріла свою
смерть дружина Сергія Арсентійовича – Тетяна
Миколаївна Бармінська. Наступного дня о 23 го-
дині обірвалося життя і Сергія Арсентійовича,
якого військова колегія Верховного суду СРСР
засудила до вищої міри покарання за ст. 58-1»б,
58-8, 58-11 Кримінального кодексу РРФСР [61].
Таким чином, сторінки біографії С. А.Бар-
мінського допомагають створити реалістичний
соціально-професійний портрет співробітника
Надзвичайної комісії, порівняти з усталеним у
радянські часи ідеалізованим образом співробіт-
ника органів державної безпеки з притаманним
йому професіоналізмом, освіченістю, загальною
культурою та чесністю.
1/2 ’2015Олег Бажан, Вадим Золотарьов К Р А Є З Н А В С Т В О
242
Джерела та література
243
5. Галузевий державний архів Служби безпеки
України, ф. 64, спр. 1128, арк. 2-2 зв.
6. Ф.Э.Дзержинский – председатель ВЧК-ОГПУ.
1917 – 1926 / Сост. А.А. Плеханов, А.М. Плеханов –
М.: МФД: Материк, 2007. – С. 188.
7. Большевистское руководство. Переписка. 1912-
1927. – М: РОССПЭН, 1996. – С. 137-138.
8. Ф.Э.Дзержинский – председатель ВЧК-ОГПУ.
1917-1926 / Сост. А.А. Плеханов, А.М. Плеханов –
М.: МФД: Материк, 2007. – С. 192.
9. Галузевий державний архів Служби безпеки
України, ф. 64, спр. 1128, арк. 2 зв.
10. Отчет Центрального Управления Чрезвычай-
ных Комиссий при Совнаркоме Украины за 1920 год.
К5-му Всеукраинскому съезду советос. – Харьков:
Типография Цупчрезкома, 1921. – С. 6.
11. Галузевий державний архів Служби безпеки
України, ф. 64, спр. 1128, арк. 4 зв.
12. Центральний державний архів вищих органів
влади і управління України, ф. 288, оп. 7, спр. 64,
арк. 8.
13. Центральний державний архів вищих органів
влади і управління України, ф. 288, оп. 7, спр. 64,
арк. 7 зв.
14. Галузевий державний архів Служби безпеки
України, ф. 64, спр. 1128, арк. 4 зв.
15. Абрамов В. Контрразведка. Щит и меч против
Абвера и ЦРУ. – М.: Яуза, Эксмо, 2006. – С. 28-29.
16. Абрамов В. Контрразведка. Щит и меч против
Абвера и ЦРУ. – М.: Яуза, Эксмо, 2006. – С. 31.
17. Буяков А.М. Ведомственные награды ОГПУ-
НКВД: 193-1940 гг. Ч.2. Знак «Почетный работник
ВЧК-ГПУ (XV)».–Владивосток: Русский остров,
2008. – С.309.
18. Галузевий державний архів Служби безпеки
України, ф. 64, спр. 1128, арк. 5.
19. Там само.
20. Луньов (Мінц) Зиновій Григорович
(21.10.1900 - ?). Народився в Кременчуку Полтав-
ської губернії в родині прикажчика. Єврей. У п’яти-
річному віці був важко поранений погромниками.
У 1905 1910 рр. навчався у хедері. У 1910-1913 рр. –
навчався у казенному училищі, вийшов з 1-го класу
через тяжкий матеріальний стан родини. У 1913-
1914 рр. – кур’єр у приватного торговця. У 1914 р. –
кур’єр у технічній конторі інженера Уманського, звіль-
нений через два місяці через непослух. У 1914 р. –
кур’єр у галантерейній торгівлі Палірблехе, звільне-
ний через місяць через непослух. У 1914-1917 рр.
працював на Дніпровському цинкувально-лудильному
заводі (конторник, рахівник, бухгалтер). У 1918 р. –
рахівник мануфактурно-галантерейної торгівлі бра-
тів Немченко, (м.Кременчук). Упродовж червня –
листопада 1919 р. був побитий денікінцями до не-
стями, переховувався від білих у Полтаві та Харкові,
перебиваючись дрібними роботами. У 1920-06.1920 –
працював у чоботарській та утилізаційній майстерні
«Райутиля» у Кременчуку (рахівник, секретар осе-
редку КСМ, член фабрично-заводського комітету).
У 07.1920-08.1920 р. – секретар і завідувач оргвідді-
лом бюро КСМ Кременчука. З 08.1920 – завідувач
інформацією Кременчуцької губ. ЧК. З 02.10.1920 –
у резерві призначень адміністративно-організацій-
ного відділу ВЧК, Москва. Працював у Харкові в
ЦУПНАДКОМІ /ВУЧК (з 11.1921 р. – секретар адмі-
ністративно-організаційного відділу; з 19.05.1921 –
начальник облікового відділку Адміністративно-орга-
нізаційного управління; з 01.07.1921 р. – начальник від -
ділку особового складу при Президії). З 30.06.1922 р. –
начальник загальної частини та секретар особливого
відділку № 6 у Шепетовці. З 13.08.1922 р. – началь-
ник загальної частини та секретар Ізяславського
прикордонного відділку ДПУ. З 08.11.1922 – началь-
ник загальної частини та секретар Новоград-Волин-
ського прикордонного відділку ДПУ. У 03.1923 –
28.04.1923 – начальник загальної частини та секре-
тар Коростенського прикордонного відділку ДПУ.
З 16.05.1923 р. – помічник уповноваженого секрет-
ного відділу ДПУ УСРР. З 25.02.1924 р. – політконтро-
лер відділу політконтролю ДПУ УСРР. У 06.04.1924 р.
– 12.1925 – помічник уповноваженого контррозвіду-
вального відділу ДПУ УСРР. У 1926-1928 рр. – пра-
цював в іноземному відділку контррозвідувального
відділу ДПУ УСРР (помічник уповноваженого, упов-
новажений, старший уповноважений). З 08.07.1928 –
начальник контррозвідувального відділу Дніпропет-
ровського окрвідділу ДПУ. З 17.01.1930 р. – начальник
секретно-оперативного відділу та помічник началь-
ника Херсонського окрвідділу ДПУ. З 17.09.1930 р. –
помічник начальника особливих відділів Вінниць-
кого оперсектора ДПУ і 17-го корпусу. 11 листопада
1931р. призначений начальником особливого відділу
Донецького оперсектора ДПУ. 14.02.1932 р. на від-
міну наказу від 11.11.1931 призначений начальник
особливих відділів Вінницького оперсектора ДПУ
та 17-го корпусу. Служив у 3-му відділку Особливого
відділу ДПУ УСРР (з 02.1932 – помічник начальника
відділку, з 23.07.1932 – начальник відділку). З 02.1933 –
заступник начальника особливих відділів Одеського
облвідділу ДПУ та 6-го корпусу. З 10.01.1934 р. – на-
чальник особливого відділу Молдавського облвідділу
ДПУ. З 14.03.1935 р. – начальник особливих відділів
УДБ УНКВС Дніпропетровської області та 7-го стрі-
лецького корпусу. З 03.01.1937 – начальник 3-го
(контррозвідувального) відділу УДБ УНКВС Київ-
ської області. 4 серпня 1937 р. – відряджений до
НКВС УРСР. 04.09.1937 – звільнений з НКВС як за-
арештований. 16.12.1937 – засуджений до 5 років по-
збавлення волі. Подальша доля невідома. 12.07.1957
Один з організаторів київського футбольного клубу «Динамо»
(штрихи біографії Сергія Арсентійовича Бармінського)
реабілітований. Звання: старший лейтенант держав-
ної безпеки (08.01.1936). Нагороджений знаком по-
чесного працівника ВЧК-ДПУ (XV) (26.01.1937),
двічі бойовою зброєю від Колегії ОДПУ СРСР (1932,
1932), бойовою зброєю від Колегії ДПУ УСРР
(12.1927), бойовою зброєю від НКВС УРСР (1936),
подякою від НКВС УРСР і місячним окладом (1934).
Член ВКП(б) з 1926.
21. ГДА СБУ, ф. 64, спр. 2280, арк. 28; Керів-
ники української зовнішньої розвідки / авт.-упоряд.
В.Д. Хо менко, О.В. Скрипник, І.М. Шиденко, І.В. Біло -
конь, І.В.Романюк. – К.: Ярославів Вал, 2010. – С.46.
22. Галузевий державний архів Служби безпеки
України, ф. 64, спр. 1128, арк. 5.
23. Абрамов В. Контрразведка. Щит и меч против
Абвера и ЦРУ. – М.: Яуза, Эксмо, 2006. – С.27.
24. Галузевий державний архів Служби безпеки
України, ф. 64, спр. 1128, арк. 5 зв.
25. Петров Н.В., Скоркин К.В. Кто руководил
НКВД, 1934-1941: Справочник. – М.: Звенья,1999. –
С. 94.
26. Там само. – С. 390.
27. Галузевий державний архів Служби безпеки
України, ф. 64, спр. 1128, арк. 5 зв.
28. Ченцов В. Політичні репресії в Радянській
Україні в 20-ті роки. Тернопіль: Збруч, 2000. – С. 224.
29. Там само. – С. 161.
30. Сахно А. Дело о КВУ // Киевские новости. –
1995. – № 46.
31. Галузевий державний архів Служби безпеки
України, ф. 13, спр. 59, арк. 13.
32. Золотарьов В. ЧК-ДПУ-НКВС на Харківщині:
люди та долі (1919-1941). – Харків, 2003. – С. 74.
33. Ченцов В. Політичні репресії в Радянській
Україні в 20-ті роки. Тернопіль: Збруч, 2000. – С. 275.
34. Там само. – С. 175.
35. Пескер-Пискарьов (Пескер) Володимир Мак-
симович ( 16.12.(29.12.)1902-25.09.1937). Народився
у Миколаєві у родині помічника присяжного повіре-
ного (згодом повіреного). Єврей. До 1915 – отриму-
вав хатню освіту. У 1915-1920 – навчався у 2-й Ми-
колаївській чоловічій гімназії, закінчив. У 03.1919 –
06.1919 – молодший машиніст і діловод Миколаїв-
ського евакуаційного пункту РСЧА. У 01.1920 –
11.1920 – завідувач полковою бібліотекою клубу
імені Троцького відділу політпросвіти 46-ї бригади
ВОХР. У 11.1920 – 02.1921 – червоноармієць на пан-
церному потязі «Червоний Козак», ст. Знаменка.
У 02.1921 – 04.1921 – працівник політпросвіти полі-
тичного відділу 10-ї бригади ВНУС. У 02.1921 –
03.1921 - діловод слідчої частини економічного від-
ділку Єлизаветградської повітової ЧК. Працював у
Миколаївському особливому відділі ВЧК Чорного та
Азовського морів (з 04.1921 – комісар з обшуків і
арештів, з 20.04.1921 – співробітник для доручень, з
28.04.1921 – помічник уповноваженого 1-ї групи з
контрреволюції та шпигунства, з 21.09.1921 – упов-
новажений з боротьби зі шпигунством та агентурі,
05.05.1922 – зарахований до резерву через хворобу).
Служив у Миколаївському губернському / окруж-
ному / повітовому відділі ДПУ (з 30.05.1922 – поміч-
ник уповноваженого 2-ї групи секретного відділу, з
31.05.1922 – т.в.о. уповноваженого 2-ї групи секрет-
ного відділу, з 20.07.1922 – помічник уповноваженого
5-го відділку, з 01.08.1922 – помічник уповноваже-
ного контррозвідувального відділу, з 13.10.1922 –
помічник уповноваженого 1-ї групи 2-го відділу сек-
ретно-оперативної частини, з 17.01.1923 – т.в.о. упов-
новаженого 2-ї групи секретно-оперативної частини,
з 04.04.1923 – уповноважений контррозвідувального
відділу, з 03.10.1923 – помічник уповноваженого
контррозвідувального відділу, з 07.02.1924 – політич-
ний контролер, 02.1924 – відряджений до Одеського
губвідділу ДПУ). Працював в Одеському губерн-
ському/окружному відділі ДПУ (з 03.1924 – помічник
уповноваженого контррозвідувального відділу, з
01.08.1924 – понадштатний помічник уповноваже-
ного контррозвідувального відділу, з 08.09.1924 –
уповноважений контррозвідувального відділу, з
01.1926 – співробітник іноземного відділку контрроз-
відувального відділу, з 15.08.1926 – уповноважений
іноземного відділку контррозвідувального відділу, з
27.04.1929 – старший уповноважений іно земного від-
ділку контррозвідувального відділу). З 01.08.1929 –
уповноважений іноземного відділку контррозвіду-
вального відділу Київського окрвідділу ДПУ.
З 20.09.1930 – старший уповноважений особливого
відділу ДПУ УСРР. З 24.10.1930 – старший уповно-
важений іноземного відділку особливого відділу
ДПУ УСРР. З 11.06.1931 – оперуповноважений
іноземного відділку особливого відділу ДПУ УСРР.
26.12.1932 призначений наказом ДПУ УСРР т.в.о.
начальника іноземного відділку особливого відділу
ДПУ УСРР з 03.11.1932. З 25.08.1933 – начальник
іноземного відділу Одеського облвідділу ДПУ.
04.12.1934 відряджений до НКВС УСРР. З 22.02.1935
– начальник 1-го відділку іноземного відділу НКВС
УСРР. З 27.03.1937 – начальник 2-го відділку 3-го
(контррозвідувального) відділу УДБ НКВС УРСР.
16.08.1937 – заарештований. 25.09.1937 – засудже-
ний на смерть ВК ВС СРСР за ст. 54-1 «б», 54-8, 54-
11 КК УРСР. Розстріляний у Києві. Звання: старший
лейтенант державної безпеки (08.01.1936). Нагород-
жений знаком почесного працівника ВЧК-ДПУ
(XV) (20.12.1932), бойовою зброєю від ВУЦВК
(12.1927), зброєю від Колегії ДПУ УСРР (1930),
зброєю від Колегії ОДПУ СРСР. Кандидат у члени
ВКП(б) з 1930 р.
1/2 ’2015Олег Бажан, Вадим Золотарьов К Р А Є З Н А В С Т В О
244
Один з організаторів київського футбольного клубу «Динамо»
(штрихи біографії Сергія Арсентійовича Бармінського)
245
36. Сапір Абрам Володимирович (11.1900 –
25.09.1957). Народився у с. Блудень Пружанського
повіту Гродненської губернії в родині службовця
скляного заводу (за іншими даними – працівника
залізниці). Єврей. Самоучка (у домашніх умовах
пройшов програму навчання за 1 клас середнього на-
вчального закладу). У 10.1915-12.1918 рр. – чорно-
роб на станції Блудень. У 01.1919 – 02.1919 рр. –
член волосного ревкому ( м. Картуз-Береза Гроднен-
ської губернії). У 03.1919 – 1919 рр. – слідчий при-
кордонної транспортної ЧК (м. Барановичі). У 1919 –
03.1920 р. – слідчий головної транспортної ЧК Бер-
дичівського напрямку. У 03.1920-04.1921 рр. – упов-
новажений та секретар водно-транспортної ЧК,
Одеса-порт. У 04.1921-1921 – начальник агентури
Чорного та Азовського морів. У 1921 – уповноваже-
ний особливого відділу Одеської губ. ЧК. У 1921 –
заступник начальника військово-контрольного спос-
тереження Одеського порту. У 1921 – інспектор
Тираспольського прикордонного особливого пункту.
У 1921-1922 р. - помічник уповноваженого секрет-
ного відділку особливого відділу № 3, м. Одеса.
У 1922-08.1925 рр. – помічник уповноваженого та
уповноважений контррозвідувального відділу Оде-
ського губвідділу ДПУ. Служив у контррозвідуваль-
ному відділі Одеського окрвідділу ДПУ (з 08.1925 –
уповноважений, з 1926 р. – начальник відділу).
З 05.1927 р. – начальник контррозвідувального від-
ділу Київського окрвідділу ДПУ. З 12.1929 – началь-
ник 1-го відділку контррозвідувального відділу ДПУ
УСРР. З липня 1930 р. – начальник 2-го (іноземного)
відділку Контррозвідувального відділу ДПУ УСРР.
З вересня 1930 р. – начальник іноземного відділку
особливого відділу ДПУ УСРР. З травня 1931 р. – на-
чальник особливого відділу Одеського оперсектора
ДПУ. З березня 1932 р. – начальник особливого від-
ділу Одеського облвідділу ДПУ. З лютого1933 р. –
заступник начальника Дніпропетровського облвід-
ділу ДПУ. З 10 липня1934 р. – заступник начальника
УНКВС Дніпропетровської області. З 11 червня
1935 р. – начальник іноземного відділу НКВС УСРР.
З 21 грудня 1936 р. – начальник УНКВС Молдавської
АСРР. З 13 лютого 1937 р. – помічник начальника
3-го (контррозвідувального) відділу НКВС УРСР.
21 лютого 1938 р. заарештований. 23 вересня 1939 р.
звільнений з-під варти. 25.06.1941 заарештований.
21.08.1943 – особливою нарадою при НКВС СРСР
засуджений до 5 років позбавлення волі. З серпня
1943 р. – в’язень Актюбинського табору НКВС.
6 квітня 1945 р. звільнений з табору. 28.02.1955 за-
суджений Кримським обласним судом за статтею 2
Указу Президії Верховної Ради СРСР від 04.06.1947
на 15 років позбавлення волі. Помер у таборі. Звання:
капітан державної безпеки (13.12.1935). Нагородже-
ний знаком почесного працівника ВЧК-ДПУ (XV)
(20.12.1932), бойовою зброєю, двічі – годинником.
Член ВКП(б) у 08.1919-02.1938.
37. Карелін (Білоус) Володимир Петрович
(15.09.1897-03.09.1938). Народився в Одесі у родині
вчителя. Єврей. У 1914 р. закінчив комерційне учи-
лище в Одесі. У 1915 р. служив рядовим у 40-му
піхотному запасному полку, звільнений за станом
здоров’я. З 1915 р. навчався на юридичному факуль-
теті Міжнародного інституту в Одесі, але повний
курс не пройшов. Заробляв на життя приватними
уроками та репетиторством. У 1917-1919 рр. – кон-
тролер Всеросійської спілки союзу міст ( м. Одеса).
У 1919 р. – червоноармієць в Одесі. У 1919 р. – кон-
тролер Одеського губернського фінансового відділу,
бухгалтер Одеського губернської ради народного гос-
подарства. У 1920-11.1920 о. – старший слідчий Оде-
ської комендатури. У 11.1920-04.1921 – старший
слідчий Одеського губернського комітету боротьби з
дезертирством. З квітня 1921 р. – помічник уповно-
важеного Одеської губ. ЧК. У 1922-1923 рр. – поміч-
ник уповноваженого секретного відділу Одеського
губвідділу ДПУ. У 1923-16.03.1923 – начальник
контррозвідувального відділу Одеського губвідділу
ДПУ. У 1923-1924 рр. – помічник начальника Оде-
ського губвідділу ДПУ з охорони кордонів. У 1924-
1925 рр. – помічник начальника Частин прикордон-
ної охорони ДПУ Одеської губернії з оперативних
питань. Упродовж серпня – листопада 1925 р. – по-
мічник начальника контррозвідувального відділу
Одеського окрвідділу ДПУ. У 11.1925 – 15.08.1926 –
уповноважений іноземної групи контррозвідуваль-
ного відділу ДПУ УСРР. У 15.08.1926 – 07.1930 р. –
начальник 2-го (іноземного) відділку контррозвіду-
вального відділу ДПУ УСРР. У 07.1930-25.10.1931 –
помічник начальника Особливого відділу ДПУ УСРР
та Українського ВО. У 25.10.1931-28.07.1932 – за-
ступник начальника ОВ ДПУ УСРР та Українського
ВО. З 28.07.1932 - другий заступник начальника ОВ
ДПУ УСРР та Українського ВО. У 1933-10.07.1934 –
заступник начальника ОВ ДПУ УСРР та Україн-
ського ВО. У 08.1933-10.07.1934 – начальник інозем-
ного відділу ДПУ УСРР. У 11.07.1934-22.11.1934 –
заступник начальника ОВ УДБ НКВД УСРР і ОВ
ГУДБ НКВС УВО. У 11.07.1934- 02.(11.06.-?)1935 –
начальник Іноземного відділу УДБ НКВС УСРР.
У 1935-04.12.1936 - начальник ОВ УДБ НКВС Біло -
руської СРР. У 04.12.1937 – 28.01.1937 – у розпоряд-
женні ВК НКВС СРСР. У 28.01.1937-29.07.1937 – за-
ступник начальника 5-го (особливого) відділу ГУДБ
НКВС СРСР. 29.07.1937 – заарештований. 03.09.1938
ВК ВС СРСР засуджений на смерть. Розстріляний
у Москві 03.09.1938. Майор державної безпеки
(25.12.1935). Нагороджений: орденом Трудового Чер-
воного Прапора УСРР (20.12.1932); орденом Червоної
Зірки (14.02.1936); орденом Знак Пошани (22.07.1937);
знаком почесного працівника ВЧК-ДПУ (V) № 729
(1931); срібним портсигаром від Колегії ВУЧК (1921),
срібним годинником (1923); бойовою зброєю – пісто-
летом системи «Маузер» (1927, 1929).
38. Галузевий державний архів Служби безпеки
України, спр. 47838-ФП, арк. 211-214.
39. Кузьмин Г.Е. «Динамо», которое Вы не знаете
// Киевские новости. – 1992. – № 38.
40. Мирский В.И., Семибратский Б.А. Атакующая
вершины. – К., 1980. – С. 9.
41. Советский энциклопедический словарь. – М.,
1980. – С. 361.
42. Петров Н.В., Скоркин К.В. Кто руководил
НКВД, 1934 – 1941: Справочник. – М.: Звенья, 1999. –
С. 173.
43. Известия. – 1936. – 15 февраля.
44. Буяков А.М. Ведомственные награды ОГПУ-
НКВД: 1932-1940 гг. Ч.2. Знак «Почетный работник
ВЧК-ГПУ (XV)». – Владивосток: Русский остров,
2008. – С.309.
45. Мильбах В.С. Особая Краснознаменная Даль-
невосточная армия (Краснознаменный Дальневос-
точный фронт). Политические репрессии командно-
начальствующего состава, 1937-1938 гг. – СПб.:
Издательство С.-Петерб. ун-та, 2007. – С. 72.
46. Николаев С. Выстрелы в спину // Дальний
Восток. – 1991. – № 2. – С. 140.
47. Петров Н.В., Скоркин К.В. Кто руководил
НКВД, 1934-1941: Справочник / О-во «Мемориал» и
др.; Под ред. Н.Г.Охотина и А.Б.Рогинского – М.:
Звенья, 1999. – С. 301.
48. Відомості люб’язно надані авторам О.М. Буя-
ковим (м. Владивосток).
49. Николаев С. Выстрелы в спину // Дальний
Восток. – 1991. – № 2. – С.140.
50. Волкогонов Д.А. Троцкий. Политический
портрет. – Кн. 2. – М., 1992. – С. 252.
51. Мильбах В.С. Особая Краснознаменная Даль-
невосточная армия (Краснознаменный Дальневос-
точный фронт). Политические репрессии командно-
начальствующего состава, 1937-1938 гг. – СПб.:
Издательство С.-Петерб. ун-та, 2007. – С.106.
52. Наказ НКВС СРСР по особовому складу
№ 159 від 11 травня 1937 р.
53. Хаустов В., Самуэльсон Л. Сталин, НКВД
и репрессии 1936-1938 гг. – М.: РОССПЭН, 2009. –
С. 127.
54. Лубянка. Сталин и Главное управление гос-
безопасности НКВД. – М.: МФД, 2004. – С. 641.
55. Мильбах В.С. Особая Краснознаменная Даль-
невосточная армия (Краснознаменный Дальневос-
точный фронт). Политические репрессии командно-
начальствующего состава, 1937 1938 гг. – СПб.:
Издательство С.-Петерб. ун-та, 2007. – С.107.
56. ГДА СБУ, спр. 47838 - ФП, арк. 318.
57. Лубянка. Сталин и Главное управление гос-
безопасности НКВД. – М.: МФД, 2004. – С. 300.
58. ГДА СБУ, спр. 47838-ФП, арк. 318-319.
59. Там само.
60. Сталинские расстрельные списки. – Компакт
диск международного общества «Мемориал». – М.,
2002.
61. ГДА СБУ, спр. 47838 -ФП, арк. 319.
1/2 ’2015Олег Бажан, Вадим Золотарьов К Р А Є З Н А В С Т В О
246
Олег Бажан, Вадим Золотарев
Один из основателей киевского футбольного клуба «Динамо» (штрихи биографии Сергея
Арсентьевича Барминского)
Опираясь на уникальные документы и материалы, впервые детально возсоздаются основные этапы
жизни С. А. Барминского, его участие в массовых политических репрессиях в 1920-1930-х годах в Украине
и на Дальнем Востоке.
Ключевые слова: Сергей Арсентьевич Барминский, политические репрессии, футбольный клуб
«Динамо» Київ, Дальний Восток, Одесса.
Oleg Bazhan Vadim Zolotariov
One of the Kiev Football Club «Dynamo» Founders (Some Facts of Sergey Barminskiy’s Biography)
Based on the unique documents and materials, S. Barminskiy’s main life stages have been restored in detail.
There has also been described his participation in the mass political repressions of the 1920-1930-ies in Ukraine
and in Far East.
Key words: Sergey Barminskiy, political repressions, football club «Dynamo Kyiv», Far East, Odessa.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-168554 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2222-5250 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T17:34:36Z |
| publishDate | 2015 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Бажан, О. Золотарьов, В. 2020-05-04T12:17:01Z 2020-05-04T12:17:01Z 2015 Один з організаторів київського футбольного клубу "Динамо" (штрихи біографії Сергія Арсентійовича Бармінського) / О. Бажан, В. Золотарьов // Краєзнавство. — 2015. — № 1-2. — С. 235-246. — Бібліогр.: 61 назв. — укр. 2222-5250 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/168554 93/94(477-25):005 Динамо Спираючись на унікальні архівні документи та матеріали, вперше детально відтворюються
 основні етапи життя С. А. Бармінського, його участь у масових політичних репресіях в 1920-1930-х
 роках в Україні та на Далекому Сході. Опираясь на уникальные документы и материалы, впервые детально воссоздаются основные этапы
 жизни С. А. Барминского, его участие в массовых политических репрессиях в 1920-1930-х годах в Украине
 и на Дальнем Востоке. Based on the unique documents and materials, S. Barminskiy’s main life stages have been restored in detail.
 There has also been described his participation in the mass political repressions of the 1920-1930-ies in Ukraine
 and in Far East. uk Інститут історії України НАН України Краєзнавство Джерелознавчі та біографічні студії Один з організаторів київського футбольного клубу "Динамо" (штрихи біографії Сергія Арсентійовича Бармінського) Один из основателей киевского футбольного клуба «Динамо» (штрихи биографии Сергея Арсентьевича Барминского) One of the Kiev Football Club «Dynamo» Founders (Some Facts of Sergey Barminskiy’s Biography) Article published earlier |
| spellingShingle | Один з організаторів київського футбольного клубу "Динамо" (штрихи біографії Сергія Арсентійовича Бармінського) Бажан, О. Золотарьов, В. Джерелознавчі та біографічні студії |
| title | Один з організаторів київського футбольного клубу "Динамо" (штрихи біографії Сергія Арсентійовича Бармінського) |
| title_alt | Один из основателей киевского футбольного клуба «Динамо» (штрихи биографии Сергея Арсентьевича Барминского) One of the Kiev Football Club «Dynamo» Founders (Some Facts of Sergey Barminskiy’s Biography) |
| title_full | Один з організаторів київського футбольного клубу "Динамо" (штрихи біографії Сергія Арсентійовича Бармінського) |
| title_fullStr | Один з організаторів київського футбольного клубу "Динамо" (штрихи біографії Сергія Арсентійовича Бармінського) |
| title_full_unstemmed | Один з організаторів київського футбольного клубу "Динамо" (штрихи біографії Сергія Арсентійовича Бармінського) |
| title_short | Один з організаторів київського футбольного клубу "Динамо" (штрихи біографії Сергія Арсентійовича Бармінського) |
| title_sort | один з організаторів київського футбольного клубу "динамо" (штрихи біографії сергія арсентійовича бармінського) |
| topic | Джерелознавчі та біографічні студії |
| topic_facet | Джерелознавчі та біографічні студії |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/168554 |
| work_keys_str_mv | AT bažano odinzorganízatorívkiívsʹkogofutbolʹnogoklubudinamoštrihibíografíísergíâarsentíiovičabarmínsʹkogo AT zolotarʹovv odinzorganízatorívkiívsʹkogofutbolʹnogoklubudinamoštrihibíografíísergíâarsentíiovičabarmínsʹkogo AT bažano odinizosnovateleikievskogofutbolʹnogoklubadinamoštrihibiografiisergeâarsentʹevičabarminskogo AT zolotarʹovv odinizosnovateleikievskogofutbolʹnogoklubadinamoštrihibiografiisergeâarsentʹevičabarminskogo AT bažano oneofthekievfootballclubdynamofounderssomefactsofsergeybarminskiysbiography AT zolotarʹovv oneofthekievfootballclubdynamofounderssomefactsofsergeybarminskiysbiography |