Народне мистецтво в архітектурному ансамблі традиційного житла
Saved in:
| Date: | 2008 |
|---|---|
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України
2008
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/16874 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Народне мистецтво в архітектурному ансамблі традиційного житла / Т. Косміна // Українське мистецтвознавство: матеріали, дослідження, рецензії: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2008. — Вип. 8. — С. 52-62. — Бібліогр.: 14 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860165339943272448 |
|---|---|
| author | Косміна, Т. |
| author_facet | Косміна, Т. |
| citation_txt | Народне мистецтво в архітектурному ансамблі традиційного житла / Т. Косміна // Українське мистецтвознавство: матеріали, дослідження, рецензії: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2008. — Вип. 8. — С. 52-62. — Бібліогр.: 14 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| first_indexed | 2025-12-07T17:56:30Z |
| format | Article |
| fulltext |
5252
Отже, в обстежених під час мистецтвознавчої експедиції церквах Бойківщини ви-
явлено дерев’яне облаштування XVIII – початку ХХІ ст., тектоніка й художні осо-
бливості якого тісно пов’язані з віяннями загальноєвропейських стилів, а також
локальними художніми явищами того чи іншого періоду, що й створило у мистець-
кому сенсі таке розмаїття. водночас у сучасних предметах облаштування простежу-
ється застосування новітніх матеріалів, які не завжди гармоніюють із внутрішнім
простором церкви. Поряд з тим із середини 1980-х років в облаштуванні храмів по-
мітні вдалі художні рішення дерев’яних богослужбових предметів, зокрема престо-
лів, проскомідійників, кивотів та інших, які не порушують існуючого ансамблю, а
навіть навпаки – збагачують його.
Ансамбль як багатокомпонентний мистецький комплекс виникає на основі
композиційних закономірностей, і суть його полягає в єдності розмаїття. він може
утворитися завдяки єдиному задуму автора або первісна архітектоніка доповню-
ється ідеями (реалізованими та злагодженими з основною) інших авторів. Осо-
блива виразність художньої цілісності інтер’єру, зокрема церковного, досягається
синтезом архітектури і пластичного мистецтва. Мистецького комплексу в інтер’єрі
можна досягти не лише завдяки оздобленню площин приміщення, а й у поєднанні
з його облаштуванням. Утилітарність, розташування, період виготовлення, нео-
днорідність матеріалу, художньо-естетичні засади впливають на гармонійну ці-
лісність площинних та об’ємних компонентів інтер’єру. Без дотримання компози-
ційних закономірностей ансамбль може бути порушений іншими формами через
необдумане їх привнесення.
Тамара Косміна
народне мистецтво в арХІтектурному ансамБлІ традицІйного
житла
в архітектурному ансамблі традиційного житла передбачено не лише раціональ-
ну впорядкованість обсягово-просторових елементів і певний набір предметів та
речей, а передовсім символічно-образний просторовий світ в усій його соціальній
та духовно-культурній значимості. У цьому штучно створеному життєвому архі-
тектурному середовищі активно взаємодіють архітектурно-пластичні форми його
монументальних складових із творами народного мистецтва.
Шляхом матеріалізації світоглядних уявлень щодо формування архітектурних
ансамблів життєвого простору людина стверджувала своє ставлення до навколиш-
нього світу, а також свої ідеали та можливості. У них віддзеркалене ставлення їх-
ніх творців до природи, історичного минулого, етнічної самобутності, новаційних
тенденцій сучасного.
Кожна епоха формувала свої принципи гармонізації архітектурно-предметного
ансамблю, свою концепцію цього простору, його впорядкованість, стильові фор-
мотворчі принципи тощо.
Етнічна єдність традиційних житлових архітектурних ансамблів зумовлена спільніс-
тю традиційних світоглядних уявлень українців, які вони матеріалізували в однотип-
них архітектурно-просторових принципах формування свого життєвого простору.
Як відомо, основу світобачення українського землеробського етносу становила
«філософія родючості». Її ідеологічним фундаментом було язичництво і христи-
янство, які водночас живилися нерелігійними, раціональними спостереженнями
5353
(народними знаннями) 1. До основних компонентів найархаїчнішого пласта світо-
глядних уявлень українців належав запліднювально-репродуктивний комплекс,
сформований вічними стихіями: «вода-земля» + «вогонь-сонце» (джерело енергії).
Ідея родючості реалізовувалася за допомогою таких складових, як культ рослинності
і культ зерна й насіння, а отже, використанням та вшануванням рослин. Цей аспект
світоглядних уявлень широко втілений не лише в обрядовому використанні рос-
линності для оздоблення житла та обійстя, а й у превалюванні рослинних мотивів
у різних видах творчої практики народних майстрів (різьблення, кераміка, ткацтво,
вишивка, розписи тощо), яка творила предметне середовище. відповідно до тради-
ційних світоглядних уявлень формувалися як пріоритетний вибір, так і викорис-
тання прийомів символічно-декоративного оформлення просторово-предметного
середовища.
Архітектурний ансамбль традиційного українського житла, беззаперечно, був
результатом поліфонічної гармонії прийомів та засобів його творення спільної
праці представників багатьох галузей творчої практики, як-от будівничі майстри,
теслі, стельмахи, столярі, ковалі, бондарі, гончарі, ткачі, вишивальниці, «декора-
тори» тощо. Реалізовуючи традиційні світоглядні уявлення, вони підпорядкову-
вали естетику своїх творів архітектонічним вимогам житла кожного з історико-
етнографічних районів України. Цей принцип сприяв творенню цілісних зонально
виразних архітектурних ансамблів.
У ХІХ ст. розподіл окремих площ інтер’єру та взаємне розміщення визначальних
об’ємно-просторових його складових вирізнялися повсюдною типологічною єд-
ністю, яка становила його загальноетнічну (загальнонаціональну) ознаку – своє-
рідний національний канон 2. Не менш важливою, ніж функціональний взаємний
розподіл та розміщення окремих частин внутрішнього простору хати, була їхня
роль в обрядово-календарному життєвому циклі сільської родини. відповідно зна-
чимим був і принцип упорядкування на стінах культурно-обрядових символів (об-
разів) і символічні функції предметів щоденного та святкового вжитку.
виняткова доцільність надавала кожному з елементів інтер’єру хати (просто-
рових чи предметних) поліфункціонального значення: щоденного (ужитково-
утилітарного) і магічного (обрядово-культового). саме магічно-обрядова роль ви-
значала характер їхнього оформлення, зумовлюючи вибір відповідних прийомів.
високим ступенем сакралізації народна уява наділяла головну складову жит-
ла – піч. У народній традиції українців вона слугувала своєрідним язичницьким
центром, що мав подвійне значення – позитивне й негативне. з одного боку, піч
як місце домашнього вогнища-жертовника і місце приготування їжі – ідея всьо-
го житлового простору, наповненого благополуччям і добробутом. з другого боку,
наявність відкритого доступу до зовнішнього тривожного світу через димар ство-
рювала небезпеку проникнення в житло негативних міфологічних істот і надпри-
родних сил (чорти, вовкулаки, відьми, душі мерців, хвороби, блискавки тощо). Це
зумовлювало підвищену увагу жінки-декоратора до оздоблення її площин та отво-
рів обереговими знаками. Для печі в українській хаті завжди відводили канонізо-
ване місце – внутрішній кут. з одного боку від вхідних дверей розміщували піч,
яка пічним отвором була обернена до поздовжньої фасадної стіни – чільної, входо-
вої, передньої – з двома або трьома вікнами.
По діагоналі від печі (язичницький центр) влаштовували християнський центр –
парадний кут (покуть, червоний кут, святий вугол, божий кут), на стінах якого роз-
міщували образи. У парадному куті на святий вечір ставили дідуха («злато, щоб
увесь рік жити багато»), а на зелені свята – клечання та свячену вербу; зберігали
5454
тут стрітенську свічку – громичку, яка мала охороняти хату від грому, та страсну,
вогнем якої писали хрест на сволокові, «щоб лиха нечисть хату минала» і т. п.
Майже до середини 50-х років ХХ ст. головну композиційну ознаку архітек-
тоніки інтер’єру українського житла становив канонізований народною україн-
ською традицією обсягово-просторовий принцип діагонального взаєморозміщен-
ня двох сакральних центрів.
відповідно до характеру значимості кожного з двох сакральних центрів україн-
ської хати застосовували і прийоми символічного їх оформлення.
Одні з прийомів творчої практики народних майстрів мали багатовікову істо-
рію, зароджуючись як складне, багатозначне і поліфункціональне світоглядно-
символічне явище. У їх основі лежала синкретична цілісність традиційної куль-
тури, що формувалася в той час, коли всі різноманітні культурні вияви були
безпосередньо вплетені в матеріальність і обрядово-ритуальне спілкування, у
реальну життєдіяльність колективу. такими, зокрема, є орнаментальні графеми
та їх композиційні варіації 3. Інші (прийоми пластичного світло-тіньового оформ-
лення фасадів, професійні стилістичні прийоми виготовлення меблів, новацій-
ність технологічних прийомів тощо) – результат тривалих пріоритетних уподобань
щодо акумуляції сільськими майстрами творчих практик інших соціальних верств
українського суспільства й етносів 4.
в оформленні інтер’єру або предметів хатнього начиння відповідно до ступеня
їхньої сакралізації набували провідного значення конкретні графемні знаки.
в архітектурній кераміці (кахлі та керамічний посуд) 5, розписах 6, витинан-
ках 7, якими оформляли печі, превалювала графема Дерева життя (вазон, квітка),
яка, втративши свій першопочатковий міфологічно-символічний зміст, на почат-
ку ХХ ст. почала виконувати переважно декоративну функцію. Ці ж графеми ви-
користовували в оформленні підглазурованим розписом ритуально-святкового
керамічного та порцелянового посуду. варіативна різноманітність художньої роз-
робки народними майстрами однотипних символічних знаків свідчила про смак і
багатство творчих прийомів, що формували етнічну виразність усього інтер’єрного
ансамблю 8.
У розписах червоного кута, або покутя, – своєрідного сімейного вівтаря, пере-
вагу віддавали таким графемам, як хрест, коло, розетка, шести-, восьми променеві
зірки, більшість яких у ХІХ ст. виконувала роль орнаментально-декоративних еле-
ментів, сприяючи зоровій акцентуації культового місця хати. виняток становила
графема хрест, яку, згідно з християнськими уявленнями, усвідомлювали як куль-
тове зображення розп’яття, що в VI ст. н. е. утвердилось як християнська емблема.
графеми настінних розписів (площі стін, обрамлення дверей, вікон) – коло, зір-
ки, розетки, хвилясті лінії – сприймалися суто декоративно, демонструючи уміння
й художній хист жіноцтва родини.
сволок – основний конструктивний елемент стелі, що відмістовував внутріш-
ній простір хати від зовнішнього світу, розписували такими графемами, як розетки,
кола, спіралеподібні «вертуни», пучкоподібні хвилясті лінії, «раки», хрести. вони мали
виконувати охоронну функцію, гарантом якої, відповідно до традиційних уявлень,
був господар – фундатор житла, ім’я якого також вирізьблювали на сволоку.
Основними графемами розписів стелі залишалися, як і в традиціях давніх куль-
тур світу, коло, зірки, розетки. Художня реалізація цих графем властива і ритуаль-
ним тканим виробам.
Як засвідчують наукові джерела, музейні фондові зібрання, а також наші польо-
ві дослідження 1960–1980-х років, значення джерельних космогонічних ідеограм у
5555
традиційному світосприйнятті українців і після прийняття ними християнства за-
лишалося досить широким і не вичерпувалося лише християнською символікою.
Після прийняття християнства – візантійської релігійної ідеології – українська
культура, збагатившись християнськими ідеями, сюжетами та образами, і надалі
проявляла фрагментарне знання семантики світоглядно-архаїчних ідеограм, які
використовували в декоративних композиціях як орнаментальні графеми.
зональна варіативність сприйняття інтер’єрів значною мірою була зумовлена ко-
лористикою настінного живопису. вона варіювалася від стриманої тонально врів-
новаженої гами розписів північних районів України (Полісся, галичина), графічної
ажурності білого контурного живопису лемків до поліхромності пишних вазонних
композицій у південних районах Поділля, Полтавщини, слобожанщини і відверто
контрастного, пломеніючого кольору в контурній обвідці живопису південних райо-
нів Дніпропетровщини і Херсонщини. така зональна своєрідність колористики жи-
вопису була притаманна хатнім розписам українців ХІХ ст. І лише в кінці століття, з
початком використання барвників штучного походження, вона зазнала змін.
Крім розписів в оформленні інтер’єру українського житла наприкінці ХVIII –
початку XIX ст. (з переходом від курної хати до «білої») почали послуговуватися
рушниками, які отримали загальноетнічне символічне значення. згодом пер-
вісно превалюючий символічний характер рушників набув ознак декоративно-
естетичної значущості. У цьому виявився основний принцип народного мисте-
цтва, характерний для всіх його видів, – перетворення ритуально-символічної
значущості в художню виразність.
функції кожного з елементів інтер’єру в щоденному й обрядово-календарному жит-
тєвому циклі сільської родини визначали потребу в так чи інакше організованому про-
сторі, у формах предметів, їхній семантично-символічній знаковості, яка передавала
культурну інформацію від покоління до покоління, наповнюючи глибоким змістом
щоденне та святково-ритуальне життя українських селян.
Принцип взаємної підпорядкованості різних елементів ансамблю народно-
го житла і різних мистецтв у його створенні дозволяв досягати єдності цілого, на
що був спрямований кожний предмет у його чіткій співвіднесеності з оточенням.
в ансамбль він не обов’язково входив співзвучно, повторюючи домінуючі архітек-
тонічні декоративні прийоми та ритми, він також входив як кольоровий і формо-
творчий контраст до них. суголосність і контрастність принципів художньої ви-
разності предметів декоративно-прикладного мистецтва в оформленні народного
житла обумовлена різнорідністю матеріалів виготовлення кожного з них та відпо-
відними технологічними прийомами оформлення. При цьому пріоритетний вибір
стилістики оформлення творів народними майстрами детерміновано, у свою чер-
гу, художніми традиціями – загальноетнічними, регіональними або локальними.
таким чином, наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. на тлі загальноетнічної єд-
ності архітектурних ансамблів сільських житлових комплексів України сформу-
валися декілька типів, які майже до 50-х років ХХ ст. виявляли досить яскраву зо-
нальну виразність.
Найвиразнішими були архітектурні ансамблі поліського, центрально-лісостепо вого
(з право- і лівобережним підтипами), південностепового й карпатського сільських жит-
лових комплексів України 9.
Ансамбль поліського житлового комплексу становив своєрідний літопис пра-
давніх форм зрубного зодчества України і старожитніх творів поліських народних
майстрів. він вражав артистичним умінням поліщуків жити в гармонії з приро-
дою. Казкова поетичність поліських архітектурних старожитностей випромінюва-
5656
ла їхній обрядово-таємничий світ, утілений у неповторній ансамблевості споруд та
предметному начинні.
зберігаючи давні прийоми поєднання в одній споруді декількох окремих клітей,
силует поліського житла набув видовженості завдяки об’єднанню різновисоких бу-
дівель, які приєднували одну до одної суміжними стінами. в архітектоніці полісько-
го ансамблю домінувала горизонтальність. Її підсилювали горизонтальним ритмом
вінців зрубових стін та побіленими швами між вінцями. Поліські народні майстри
вільно володіли багатьма способами оформлення побілкою зрубних стін – від ак-
центування побілкою на тлі відкритого зрубу стіни лише віконних отворів, часткової
побілки фасадної стіни в межах лише житлової частини аж до суцільної зовнішньої
побілки всіх стін споруди.
Ареальної своєрідності архітектурі поліського житлового комплексу надавало
розмаїття конструктивних варіантів виведення критих деревом дахів, їхня форма
та способи покриття: рублені шатрово-пірамідальні, двосхилі, вивершені накотом
по рублених фронтонах, двосхилі гребенево-балочної конструкції, варіанти пере-
ходових форм від дво- до чотирисхилих, чотирисхилі в поєднанні з різноманітни-
ми виносами даху.
Характерною композиційною ознакою північнополіського житлового комплек-
су була також наявність замкненої забудови двору (оседок, окружний двір, хороми,
підварок), а також цілого ряду її переходових варіантів – від периметрально за-
мкненої до безсистемно вільної у вигляді вільно розміщених окремо одна від одної
поставлених будівель. Досить поширеними були дворядні типи забудови двору і
однорядні довгі хати.
Ансамблевість зовнішніх ахітектурно-просторових прийомів стверджувала гар-
монійність організації внутрішнього простору житла, особливо житлової части-
ни – хати. У характері формування її інтер’єру визначальна роль належала єдності
прийомів оформлення архітектурно-просторових елементів із засобами художньої
виразності численних предметів та речей хатнього начиння.
Із тлом природної сріблястої текстури зрубних стін поліського житла кольоро-
во гармоніювали оформлені в делікатно-стриманій, витонченій манері предмети
хатнього начиння: довбані дерев’яні ємності, сріблясто-чорна «димлена» керамі-
ка, сріблясто-тональні в сіруватих, вохристих, зеленкуватих природних кольорах
з дрібнорапортними узорами інтер’єрні тканини (радюжки, постилки, рядюжки
тощо). саме тканинам належала кольорово формуюча роль в інтер’єрі поліського
житла: поперечно-смугасті, лляні, льоно-конопляні, рідше – конопляні, напів-
вовняні рядна, – в яких світло-сіре тло, інколи в рівномірному ритмі переткане
вузькими чорними спареними смужками, відповідало стриманій поліській мане-
рі організації предметного середовища. Інтер’єрний ансамбль доповнювали також
картаті рядна. в їх орнаментальних полосах домінуючими були двобарвні поєд-
нання – чорного із червоним, чорного із жовтим або зеленим чи темно-синім. Але
найбільш декоративно вишуканими були однотонні рядна з рельєфною фактурою
поверхні, яку створювали з дивовижних комбінацій квадратних і видовжених по
вертикалі та горизонталі прямокутних площин, поєднаних зі смужками чи стовп-
чиками такого ж вертикального чи горизонтального спрямування 10.
Лише наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. в результаті вдосконалення архаїчної
конструкції курної поліської традиційної печі, коли дим почали виводити в сіни
або навіть за межі житла, в інтер’єрі набув масового поширення такий символічно-
знаковий ритуальний предмет, як рушник.
в оформленні християнського культового місця в хаті – покутнього «свято-
го», «червоного» кутка – рушники виконували особливу роль. відповідно до
5757
поліських традицій розміщення образів використовували рушники різної довжи-
ни – короткі або довгі. Якщо образи кріпили до стін, то кожен із них обрамляли
коротким рушником, а якщо образи ставили в покуті на поличках, створивши
своєрідний домашній іконостас, то послуговувалися довгим рушником. Цен-
тральною смугастотканою частиною такого видовженого рушника – божни-
ка – покривали верхній образ іконостаса, а його довгі кінці, оздоблені орна-
ментально тканими смугами та символічними сакральними графемами (хрест,
коло, Дерево життя тощо), спадали донизу, утворюючи божникові завіси. загаль-
ноетнічним принципом оформлення рушниками сакрального християнського
центру української хати в поліському інтер’єрі щодо загальної стриманої його
колористики був принцип контрастного кольорового акценту. згодом первіс-
но превалюючий символічний характер рушників набув ознак декоративно-
естетичної значущості.
Під впливом професійного кахлярства наприкінці ХІХ ст. змінився тради-
ційний для чернігівського різновиду лівобережного поліського житла кахлевий
убір печей. Прості, неполив’яні кахлі змінили рельєфні полив’яні, геометричну
решітку яких заповнювали елементами рослинних та геоментричних орнамен-
тів 11. селянські ефектні й чепурні печі чернігівського житла почали вкривати
мереживом малюнків у вигляді «квіточок, вписаних у ромби», квітами або ва-
зонами з квітів, що контрастували із тлом чистої побіленої стіни. гранчасті ле-
жанки оформлювали кахлями, розписаними хвилястими лініями. Найпошире-
нішим та улюбленим на Чернігівщині кольором кахлевих малюнків був зелений,
дуже рідко – рудуватий. Бувало, що послуговувалися двома тонами – синім із
зеленим або рудуватим із зеленим. Інколи використовували й улюблену в народ-
ній кераміці трикольорову гаму малюнка – рудувато-зелено-жовту. До неї зрідка
додавали й синій колір 12.
Кольоровим контрастом у поліському інтер’єрному ансамблі звучали також
сліпучо-білі ткані елементи народного вбрання, оздоблені яскравою тканою та ви-
шитою орнаментикою червоних, синіх та чорних барв.
У межах спільної регіонально-типологічної єдності архітектурного поліського
житлового комплексу на території його поширення існувало п’ять різновидів: три
правобережних – волинсько-поліський, житомирський та київський і два лівобе-
режних – чернігівський та новгород-сіверський 13.
Регіональну типологічну єдність архітектурного ансамблю карпатського жит-
лового комплексу, як і поліського, визначали зрубна техніка виведення стін і по-
криття дахів деревом. Але своєрідна текстура й колір високоякісного хвойно-
го (смерекового, ялинового) і букового лісоматеріалів надавали специфічного
малиново-брунатного, темно-брунатного або бурштинового кольорового звучання
зрубним архітектурним карпатським житловим комплексам. темно-коричневого
кольору зрубних стін досягали мащенням їх нафтою. У деяких районах Карпат сті-
ни фарбували перепаленою глиною, що надавало їм яскраво-коричневого кольо-
ру. А горизонтальний ритм укладених вінців зрубних стін в окремих лемківських,
буковинських та закарпатських житлах підсилювали побілкою промазаних гли-
ною швів між колодами. така яскрава колористика відрізняла карпатські зрубні
ансамблі від стриманої сріблясто-сірої поліської колористики.
На відміну від суто площинних фасадів поліського житла, карпатське вирізнялося
глибокими світлотіньовими ефектами, які створювали значні спуски даху, його гли-
бокі виноси – «піддашки», прибудовані галереї, притули та прибоки. використання
цих архітектурно-конструктивних елементів було викликане необхідністю захисту
стін від частих і значних атмосферних гірських опадів.
5858
зовнішня декоративність зрубного карпатського житла відзначалася багатством
профільованого різьблення (глухого, площинного, наскрізного), горизонтальними
світлотіньовими ефектами та домінантним звучанням даху, висота якого в пропорцій-
ному відношенні до висоти стін превалювала у два-три рази.
своєрідні принципи оздоблення житла мали і лемки, які використовували
не лише загальнопоширене в Карпатах різьблення, а й побілку підсиненим
вапном швів між вінцями зрубу, попередньо промазаних глиною, а також при-
йоми обводки вапном навколо дверей, вікон і торців зрубів. тільки в лемків був
поширений розпис відкритих зрубних стін та окремих архітектурних деталей
споруди (одвірків, дверей, воріт) білою або зеленкувато-жовтою глиною. Часто
їх також розмальовували геометрично-рослинним орнаментом. символіко-
семантична роль, композиція та орнаментальність лінійно-графічного лем-
ківського розпису вирізнялися досконалістю і свідчили про їхні глибокі тра-
диції зорово-семантичного принципу в побуті.
зовнішній вигляд зрубних і каркасних карпатських житлових ансамблів виріз-
нявся прийомами оформлення стін художньо викладеними шалівками, шингля-
ми, пікуванням.
Мальовничими, порівняно з переважно аскетичними поліськими прийома-
ми, були і принципи оформлення інтер’єрів карпатського архітектурного жит-
лового комплексу. Якщо нерухомі об’єкти інтер’єру (жердки, лави, мисники,
піл) і меблі (стіл, скриня, колиска, стільці), виготовлені з дерева, гармонійно
узгоджувалися з природним кольором зрубних стін, то керамічні і ткані ви-
роби гармонійно контрастували. за принципом контрасту печі оздоблювали
полив’яними жовтувато-зеленими мальованими кахлями, прикрашеними жан-
ровими сценами із зображенням людей, птахів і тварин на білому тлі ангобу. Їм
вторили мальовані геометризованим орнаментом полив’яні миски та глечики,
виставлені в миснику, або декоровані поліхромним розписом фаянсові тарелі –
«танжери».
так само контрастували завдяки яскравим барвам й інтер’єрні тканини. гу-
цульські поперечно-смугасті безузорні та дрібноузорні «писані» покривала верети
вирізнялися різноманітними композиціями та барвистістю. На білому тлі різно-
кольорові смужки червоного, оранжевого, вишневого, жовтого забарвлення поєд-
нані із зеленими або синіми чи фіолетовими. феєрична вишуканість кольорових
тональних градацій інтер’єрних виробів гуцульських народних майстрів ткацтва
надавала інтер’єрові чаруючої краси. вони вміло підсилювали емоційне звучання
нюансних колірних співвідношень теплих або холодних відтінків шляхом доміну-
вання червоної барви 14.
До своєрідних ознак оформлення інтер’єрів житла Карпатського ареалу слід від-
нести надання християнського культового сакрального місця торцевій стіні, про-
тилежній до вхідних дверей. До цієї стіни в один або два ряди кріпили образи, які
не покривали рушниками. Яскраві відкриті кольори писаних на дереві або на склі
образів, обрамлених поліхромно розмальованими великодніми писанками, галун-
ками й у деяких районах мальованими тарелями, створювали мажорний життє-
ствердний настрій.
Широким спектром обрядово-магічного символізму складових частин житла,
його архітектурно-конструктивних елементів та всього предметного середовища
були позначені монументально-декоративні принципи формування карпатського
архітектурного житлового ансамблю. На тлі регіональної типологічної спільності
виокремлені шість його різновидів – лемківський, бойківський, гуцульський, по-
кутський, буковинський та закарпатський.
5959
формування ансамблю житлового комплексу українського лісостепу визначав
відмінний від поліської просторово-об’ємної графічної горизонтальності принцип
пластичної мальовничої виразності.
Пріоритетному впровадженню цього принципу в архітектоніку зовнішнього
вигляду лісостепового житлового комплексу сприяло превалююче використання у
зведенні стін каркасної техніки в умовах відсутності достатньої кількості будівель-
ної деревини. Покрита шаром глини й побілена поверхня цих стін набула значення
загальноетнічного, загальноукраїнського символу. Хату українців почали асоці-
ювати з так званою «білою українською хатою». Наявність великих рівних площ
білих стін стимулювала широке використання поліхромного принципу їхнього
оформлення. традиція поліхромного розпису стала одним із провідних мальовни-
чих прийомів архітектоніки лісостепових житлових комплексів.
У житлі лісостепового ареалу (завдяки влаштуванню півкурних печей, дим від
яких виходив не в хату, а в сіни) уже в ХІХ ст. з’явилася можливість декорування чис-
тих стін та їх оздоблення рушниками. Ця тенденція набула особливого поширення
в лівобережних районах Лісостепового ареалу і степових районах Півдня України
(на Полтавщині, слобожанщині, Центральному й Нижньому Подніпров’ї, у тав-
рії, Дністровсько-Дунайському межиріччі, у Криму).
відмінність в історичних долях правобережної та лівобережної частин україн-
ського Лісостепу виявилася у своєрідності архітектурних традицій на землях кож-
ної з них, зумовивши виникнення двох регіональних підтипів – лівобережного та
правобережного.
Основою архітектурних традицій лівобережних майстрів став досвід українців,
які освоювали ці землі на правах вільної «займанщини», зводячи житло згідно зі
своїми віковими уявленнями, водночас переосмислюючи традиції своїх північ-
носхідних сусідів – білорусів і росіян. Це знайшло вияв у застосуванні не лише кар-
касної, а й зрубної техніки виведення стін, у способах покриття солом’яних дахів
розстеленою чи «м’ятою» соломою, іноді навіть прилитою зверху рідким глиняним
розчином. М’який абрис даху, позбавлений пластичної розробки, врівноважував
активні світлотіньові ефекти пластичних фасадних архітектурних елементів – під-
острішних брусів, колонок галерей та ґанків.
так, глибоку тінь на фасаді створювали широкі напуски стріхи – піддашки, які під-
тримували винесені на поперечні балки та прогони брусами (підострішники, підост-
рішини), підперті колонками (сішки). Мальовничий світлотіньовий ефект мали під-
острішні бруси, майстерно мережані різьбленою лиштвою, випуски балок (дармовіси)
і верхні вінці зрубу (ощепини), прикрашені профільним різьбленням. фунціональ-
не призначення різних приміщень житла (житлового – хати, сіней і господарсько-
го – комори) у межах площі фасадної стіни підсилювали різними конструктивно-
тональними прийомами, асиметричність яких позбавляла фасад одноманітності.
Мальовничий ефект створювала значна варіативність різьблених орнаментальних
мотивів оформлення архітектурних елементів (кронштейни, виносні балки, стовп-
чики), які підтримували стріху. суттєвим архітектурним прийомом зовнішнього
оформлення були галереї. У різноманітності місць їхнього розміщення (лише перед
коморою чи перед входом у житло, чи вздовж усього чільного фасаду, чи вздовж двох-
трьох, чи навіть усіх чотирьох фасадів) та в їхніх архітектурних елементах (колонки
круглого профілю, своєрідні капітелі), архітектурних профілях (фронтони ґанків,
віконні наличники) проглядався відчутний вплив ампірного архітектурного стилю.
такі галереї надавали монументальності житловим спорудам, одночасно збагачуючи
їх мальовничим ефектом глибокої падаючої тіні на вертикальну площу білої стіни.
Мальовничість і художню довершеність зовнішнього вигляду підсилювали також
6060
різноманітними прийомами різьблення (контурний, профільний, нігтьовий, на-
скрізний тощо), якими артистично оперували місцеві народні майстри.
віконниці, різьблене обрамлення вікон (налишники) і двері малювали глиною різніх
кольорів або олійними фарбами, переважно охристих тонів, та прикрашали квітковим
мальованим орнаментом – цвітками, ружами, півоніями або кольоровими крапками.
Окрім покуті – найсакральнішого місця, в інтер’єрі лівобережного житла, по-
чинаючи з кінця ХІХ ст., рушниками почали прикрашати міжвіконні простінки
чільної стіни, а також рами з портретами господарів дому та членів їхньої родини.
У межах цього регіонального типу сформувалися два його різновиди – полтав-
ський і слобожанський, а також лівобережна частина середньоподніпровського.
традиції Правобережжя, історичним підґрунтям яких була висока культура од-
нієї з наймогутніших держав середньовічної Європи – Київської Русі, виникли на
основі освоєння та перетворення в горнилі власної культури багатовікових виявів
архітектурно-будівельних традицій країн західної Європи. так, про європейську
традицію свідчили такі конструктивні елементи виведення каркасних стін, як під-
коси головних стовпів – крижбанти, відкритий каркас або розпис на тлі білої стіни.
в інтенсивно підсиненому тлі блакитних стін правобережного житла з нанесе-
ними на них малюнками пишних гірлянд рослинно-квіткового орнаменту, в об-
рамленнях цими гірляндами вікон та дверей, у широкому застосуванні вазонних
мотивів також простежується збагачення вікової праукраїнської традиції елемен-
тами та прийомами високих європейських стильових напрямів ХVІІ–ХVІІІ ст. –
бароко і рококо.
Прямі аналогії з традиціями європейських народів виявляла мальовнича плас-
тичність солом’яної стріхи. такого декоративного ефекту досягли способами ви-
кладення солом’яного даху зв’язаними снопами, коли «роги» даху, а іноді й увесь
схил мали розвинуту пластику порядово укладених «сходинками» снопів. Анало-
гічно до європейського житла в українців Правобережжя був спосіб виведення ви-
сокого гребеня даху «під кізлинами».
західноєвропейська традиція простежується також у формі правобережного типу
комина печі.
в інтер’єрах правобережного житла образи здебільшого кріпили до стін у по-
кутньому святому (червоному) кутку і, відповідно, кожен з образів оформлювали
вишитим рушником.
застосування в інтер’єрі правобережного житла рухомих меблів (лавки-скрині,
засклені мисники, орнаментовано-різьблені шафи, точені столи й стільці) свідчи-
ло про мальовничі барокові ознаки, характерні для житла європейських народів.
за спільної єдності в межах правобережного регіонального варіанта архітектур-
ного житлового комплексу водночас існували чотири його різновиди: волинський,
галицький, опільський, подільський і перехідний – середньо-подніпровський.
У південноукраїнському регіональному архітектурному житловому комплек-
сі виявилися не лише різнорегіональні традиції українців, а й інонаціональні
архітектурно-будівельні прийоми. Цей комплекс яскраво виявив товарно-зерновий
характер господарства населення ареалу, своєрідність умов заселення безлісних
степових земель вихідцями з різних районів України та їхнього співжиття з іно-
етнічним населенням, яке на пільгових умовах колонізувало вільні землі неспо-
кійного краю. Характерною ознакою цього ареального житлового комплексу був
відкритий тип двору з одно- або дворядно з’єднаними або окремо поставленими
будівлями, з вільно або периметрально поставленими спорудами.
відсутність лісоматеріалів і природне багатство покладів глини сприяло масово-
му поширенню глиносолом’яних стін із наступною їх побілкою, підводкою глиною
6161
різних кольорів та поліхромним розписом. Для покривання дахів поряд із соломою
використовували черепицю й очерет, дернове покриття (по земляному насипу ви-
сівали траву або покривали дах дерном).
степовий архітектурний житловий комплекс виокремлено домінуванням ви-
соти сліпучо-білих стін (майже в півтора–два рази в пропорційному їх співвідно-
шенні до висоти даху). «Амбразурне» заглиблення в товщу широких стін віконних
рам та дверних полотен створювало світлотіньові ефекти на фасадах, а наявність
пластичних елементів у декорі низьких трикутних фронтонів двосхилих дахів і по-
ліхромний розпис стін підсилювали мальовниче сприйняття цього регіонального
архітектурного комплексу.
У межах поширення південностепового ареального типу існувало шість його
різновидів: буджацький, одеський, нижньо-подніпровський, таврійський, при-
азовський і кримський.
таким чином, на тлі загальнонаціональної однотипності в організації та форму-
ванні предметного простору, щоденного та ритуально-святкового його використан-
ня, традиційний архітектурний житловий комплекс українців яскраво демонстрував
регіональне розмаїття – багатство варіативних проявів української традиції.
Упродовж ХІХ та на початку ХХ ст. широкий спектр регіонально фіксованих
формоутворювальних прийомів (традиційних та професійних) зумовив виник-
нення не лише чотирьох зональних архітектурних житлових ансамблів, а й значну
кількість їхніх варіативних реалізацій.
Народна архітектура творилася не індивідуальним талантом професійних архі-
текторів відповідно до панівних стилістичних напрямів, а власноруч народними
майстрами, згідно з віковими традиційними світоглядними уявленнями народу та
виробленими ним канонами. вони передавалися від покоління до покоління при-
йомами організації штучно створеного простору (функціонально та світоглядно
необхідного для життєдіяльності) у вигляді житлових комплексів. форми «свого»
простору, як противага зовнішньому «чужому», формували відповідно до власних
світоглядних уявлень, гармонійного поєднання та використання екологічних мож-
ливостей навколишнього середовища (особливо його природних ресурсів). Народ-
на архітектура утверджувалася традиціями, спадкоємними обрядово-ритуальними
діями, які матеріалізовувалися в ній прийомами спорудження, опорядження, освя-
чення і обживання. Як вагомий та довговічний пам’ятник традиційної культури, на-
родна архітектура є історично значимою джерельною основою культурної спадщини
народу, засвідчивши мистецтво ансамблевого творення предметного середовища.
Регіональність художньо-образної системи (сюжетність, колорит, художні
прийоми і способи декорування) архітектурних ансамблів окремих історико-
етнографічних регіонів України, що переважала над загальноетнічними ознака-
ми, наприкінці ХІХ ст. почала змінюватися в бік загальноетнічного узагальнен-
ня, нейтралізації регіонально-виразних ознак за рахунок збагачення новаційними
архітектурно-конструктивними рішеннями та декоративно-художніми прийома-
ми, що мали повсюдне поширення в культурній традиції українців.
Після тривалого періоду пролетарського інтернаціоналізму сучасна суспіль-
на свідомість дедалі частіше спрямовується до відродження патріотичної ідеї.
Привабливими цінностями для людей різних вікових категорій стали ідентич-
ність та національна культура. Орієнтація на традиційну народну культуру й
рівень сформованості на її основі естетичної культури сучасної особистості
нині набувають значної ваги. Особлива роль у цьому процесі належить знавцям
національної культури – дослідникам і науковцям, а також носіям етнічних
ідентифікаційних ознак культури – народним майстрам, здатним формувати в
6262
представників різних суспільних сфер практичні навички володіння і творчого
переосмислення її в сучасному культурному житті.
1 Гримич М. традиційний світогляд та етнопсихологічні константи українців (Когнітивна
антропологія). – К., 2000. – с. 7, 31–40; Гримич М. світоглядні уявлення українців // Українська
етнологія: Навч. пос. для студентів вищих навч. закладів. – К., 2007. – с. 372.
2 чубинский П. труды этнографическо-статистической экспедиции в западнорусский край: в 7 т. –
с.Пб., 1872–1878. – т. VII. – с. 391; Волков Ф. Этнографические особенности украинского народа //
Украинский народ в его прошлом и настоящем: в 2 т. – Петроград, 1916. – т. 2. – с. 531; Косміна Т.
традиції та інновації в архітектурі народного житла Києва та Київщини // Етнографія Києва та
Київщини. традиції й сучасність. – К., 1986. – с. 182; Косміна Т. сільське житло Поділля. Кінець
XIX – XX ст. Історико-етнографічне дослідження. – К., 1980. – с. 159, 160.
3 Косміна Т. Еволюція розписів житла українців: від ідеограм до графемної орнаментації // символ,
миф, обряд: традиции и современность. Материалы международной научной конференции 30.ХІ–2.
ХІІ. – К., 2000. – Ч. 2. – с. 28, 29.
4 Шероцкий К. Художественное убранство дома в прошлом и настоящем // Очерки по истории
декоративного искусства Украины. – К., 1914; Reinfuss R. Meblarstwo ludowe w Polsce. – Wrocław;
Warszawa; Kraków; Gdańsk, 1977. – S. 45–61; Станкевич М. Українське художнє дерево. – Л., 2002. –
с. 323–354.
5 Матейко К. Народна кераміка західних областей Української РсР. Історико-етнографічне
дослідження. – К., 1959; Мусієнко П. Українська кахля // НтЕ. – 1968. – № 3. – с. 80; Лащук Ю.
Народная керамика украинских Карпат // Карпатский сборник. – М., 1976. – с. 87; Косміна Т.
сільське житло Поділля. – с. 178–180.
6 Добрянська І. Хатні розписи українців західних Карпат // Матеріали з етнографії та художнього
промислу. – К., 1954. – вип. 1. – с. 46–55; Уманцев Ф. Народні розписи // Історія українського
мистецтва. – К., 1970. – с. 297–301; Косміна Т. сільське житло Поділля. – с. 160–170; Космина Т.
Интерьер жилого дома // Украинцы. – М., 2000. – с. 186–190.
7 Косміна Т. сільське житло Поділля. – с. 178; Станкевич М. Українська витинанка. – К., 1986.
8 Мусієнко П. Українська кахля.
9 Косміна Т., Косміна О. Регіональні типи // Українці: Історико-етнографічна монографія:
у 2 т. – К., 2005. – т. 2. – с. 140–148; Історико-етнографічне районування України (кін. ХІХ –
поч. ХХ ст.) // Косміна О. Українське народне вбрання. – К., 2006. – с. 12, 13; Косміна Т., Косміна О.
Україна. Етнографічні регіони // Україна та українці. галичина. Буковина. Історико-етнографічний
мистецький альбом Івана гончара. – К., 2007. – с. 299.
10 Никорак О. Українська народна тканина. – Л., 2004. – с. 250, 251.
11 Мусієнко П. Українська кахля. – с. 86, 87.
12 Спаська Є. Кахлі Чернігівщини. Попереднє звідомлення. відбиток зі збірника «Український
Музей». – К., 1927. – с. 12.
13 Косміна Т., Косміна О. Регіональні типи // Українці. – т. 2. – с. 140–148; Історико-етнографічне
районування України… – с. 12, 13; Косміна Т., Косміна О. Україна. – с. 299.
14 Никорак О. Українська народна тканина. – с. 230.
Олена Клименко
українська народна керамІка в ансамБлІ традицІйного житла:
мальована миска
Комплексне дослідження художнього ансамблю в народному мистецтві розпоча-
лося кілька десятиліть тому, однак ця проблема й дотепер залишається поза увагою
мистецтвознавців. Цікаві роздуми щодо цього питання авторів колективної моно-
графії «Искусство ансамбля. Художественный предмет – интерьер – архитектура –
среда» (1988) 1, на жаль, майже не були розвинуті дослідниками народного мистецтва.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-16874 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | XXXX-0042 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T17:56:30Z |
| publishDate | 2008 |
| publisher | Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Косміна, Т. 2011-02-17T15:59:37Z 2011-02-17T15:59:37Z 2008 Народне мистецтво в архітектурному ансамблі традиційного житла / Т. Косміна // Українське мистецтвознавство: матеріали, дослідження, рецензії: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2008. — Вип. 8. — С. 52-62. — Бібліогр.: 14 назв. — укр. XXXX-0042 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/16874 uk Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України Ансамбль як цілісна система світобачення Народне мистецтво в архітектурному ансамблі традиційного житла Article published earlier |
| spellingShingle | Народне мистецтво в архітектурному ансамблі традиційного житла Косміна, Т. Ансамбль як цілісна система світобачення |
| title | Народне мистецтво в архітектурному ансамблі традиційного житла |
| title_full | Народне мистецтво в архітектурному ансамблі традиційного житла |
| title_fullStr | Народне мистецтво в архітектурному ансамблі традиційного житла |
| title_full_unstemmed | Народне мистецтво в архітектурному ансамблі традиційного житла |
| title_short | Народне мистецтво в архітектурному ансамблі традиційного житла |
| title_sort | народне мистецтво в архітектурному ансамблі традиційного житла |
| topic | Ансамбль як цілісна система світобачення |
| topic_facet | Ансамбль як цілісна система світобачення |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/16874 |
| work_keys_str_mv | AT kosmínat narodnemistectvovarhítekturnomuansamblítradicíinogožitla |