Українська народна кераміка в ансамблі традиційного житла: мальована миска
Saved in:
| Date: | 2008 |
|---|---|
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України
2008
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/16875 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Українська народна кераміка в ансамблі традиційного житла: мальована миска / О. Клименко // Українське мистецтвознавство: матеріали, дослідження, рецензії: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2008. — Вип. 8. — С. 62-70. — Бібліогр.: 35 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860177559023517696 |
|---|---|
| author | Клименко, О. |
| author_facet | Клименко, О. |
| citation_txt | Українська народна кераміка в ансамблі традиційного житла: мальована миска / О. Клименко // Українське мистецтвознавство: матеріали, дослідження, рецензії: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2008. — Вип. 8. — С. 62-70. — Бібліогр.: 35 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| first_indexed | 2025-12-07T18:00:46Z |
| format | Article |
| fulltext |
6262
представників різних суспільних сфер практичні навички володіння і творчого
переосмислення її в сучасному культурному житті.
1 Гримич М. традиційний світогляд та етнопсихологічні константи українців (Когнітивна
антропологія). – К., 2000. – с. 7, 31–40; Гримич М. світоглядні уявлення українців // Українська
етнологія: Навч. пос. для студентів вищих навч. закладів. – К., 2007. – с. 372.
2 чубинский П. труды этнографическо-статистической экспедиции в западнорусский край: в 7 т. –
с.Пб., 1872–1878. – т. VII. – с. 391; Волков Ф. Этнографические особенности украинского народа //
Украинский народ в его прошлом и настоящем: в 2 т. – Петроград, 1916. – т. 2. – с. 531; Косміна Т.
традиції та інновації в архітектурі народного житла Києва та Київщини // Етнографія Києва та
Київщини. традиції й сучасність. – К., 1986. – с. 182; Косміна Т. сільське житло Поділля. Кінець
XIX – XX ст. Історико-етнографічне дослідження. – К., 1980. – с. 159, 160.
3 Косміна Т. Еволюція розписів житла українців: від ідеограм до графемної орнаментації // символ,
миф, обряд: традиции и современность. Материалы международной научной конференции 30.ХІ–2.
ХІІ. – К., 2000. – Ч. 2. – с. 28, 29.
4 Шероцкий К. Художественное убранство дома в прошлом и настоящем // Очерки по истории
декоративного искусства Украины. – К., 1914; Reinfuss R. Meblarstwo ludowe w Polsce. – Wrocław;
Warszawa; Kraków; Gdańsk, 1977. – S. 45–61; Станкевич М. Українське художнє дерево. – Л., 2002. –
с. 323–354.
5 Матейко К. Народна кераміка західних областей Української РсР. Історико-етнографічне
дослідження. – К., 1959; Мусієнко П. Українська кахля // НтЕ. – 1968. – № 3. – с. 80; Лащук Ю.
Народная керамика украинских Карпат // Карпатский сборник. – М., 1976. – с. 87; Косміна Т.
сільське житло Поділля. – с. 178–180.
6 Добрянська І. Хатні розписи українців західних Карпат // Матеріали з етнографії та художнього
промислу. – К., 1954. – вип. 1. – с. 46–55; Уманцев Ф. Народні розписи // Історія українського
мистецтва. – К., 1970. – с. 297–301; Косміна Т. сільське житло Поділля. – с. 160–170; Космина Т.
Интерьер жилого дома // Украинцы. – М., 2000. – с. 186–190.
7 Косміна Т. сільське житло Поділля. – с. 178; Станкевич М. Українська витинанка. – К., 1986.
8 Мусієнко П. Українська кахля.
9 Косміна Т., Косміна О. Регіональні типи // Українці: Історико-етнографічна монографія:
у 2 т. – К., 2005. – т. 2. – с. 140–148; Історико-етнографічне районування України (кін. ХІХ –
поч. ХХ ст.) // Косміна О. Українське народне вбрання. – К., 2006. – с. 12, 13; Косміна Т., Косміна О.
Україна. Етнографічні регіони // Україна та українці. галичина. Буковина. Історико-етнографічний
мистецький альбом Івана гончара. – К., 2007. – с. 299.
10 Никорак О. Українська народна тканина. – Л., 2004. – с. 250, 251.
11 Мусієнко П. Українська кахля. – с. 86, 87.
12 Спаська Є. Кахлі Чернігівщини. Попереднє звідомлення. відбиток зі збірника «Український
Музей». – К., 1927. – с. 12.
13 Косміна Т., Косміна О. Регіональні типи // Українці. – т. 2. – с. 140–148; Історико-етнографічне
районування України… – с. 12, 13; Косміна Т., Косміна О. Україна. – с. 299.
14 Никорак О. Українська народна тканина. – с. 230.
Олена Клименко
українська народна керамІка в ансамБлІ традицІйного житла:
мальована миска
Комплексне дослідження художнього ансамблю в народному мистецтві розпоча-
лося кілька десятиліть тому, однак ця проблема й дотепер залишається поза увагою
мистецтвознавців. Цікаві роздуми щодо цього питання авторів колективної моно-
графії «Искусство ансамбля. Художественный предмет – интерьер – архитектура –
среда» (1988) 1, на жаль, майже не були розвинуті дослідниками народного мистецтва.
6363
Поділяючи основні теоретичні положення збірника (особливо статей М. Некрасової,
г. вагнера, г. Борисевича та К. Макарова 2), спробуємо обґрунтувати те, що гончарні
вироби є невід’ємною складовою ансамблю традиційного селянського житла, роз-
крити механізм їх взаємодії з іншими елементами ансамблю й продемонструвати,
що ці зв’язки побудовані на цілісній образній основі. головну увагу приділено най-
популярнішому різновиду українського столового посуду – мисці.
стосовно до ролі й місця гончарних виробів у житловому ансамблі виділяємо
три групи, кожна з яких має певне утилітарне, декоративне чи обрядове наванта-
ження й виконує певні, зумовлені традицією, функції.
До першої групи відносимо зразки архітектурної кераміки – кахлі, облицюваль-
ні плитки, димарі. Це елементи інтер’єру (кахлі) та екстер’єру (димарі, облицю-
вальні плитки 3), що беруть активну участь у синтезі 4 декоративного оздоб лення
житла та мають усталене, визначене утилітарними й декоративними потребами,
місце застосування – піч, дах, стіни. вони не переміщуються в просторі й досить
довго існують у часових межах, на відміну від суто побутових речей, які можуть
бути розбиті чи пошкоджені в процесі користування.
Другу групу становлять більш «рухливі» вироби, також задіяні в синтезі архітектур-
ного середовища інтер’єру; вони прикрашають помешкання, але водночас можуть
використовуватися в побуті та обрядах. Це декоративний посуд, антропоморфні,
зооморфні, орнітоморфні посудини й скульптура. з кінця ХІХ – початку ХХ ст.
до цієї групи долучили дрібну пластику історико-етнографічного характеру, що
з’явилася на Полтавщині (Опішне) під впливом діяльності земських майстерень.
Найтісніше ця група виробів пов’язана з меблями, на яких вони розміщені стаціо-
нарно (мисник) або під час трапези (стіл), і разом з іншими елементами оздоблення
інтер’єру (рушники, скатертини, килими, настінне малювання, різьблений і ма-
льований дерев’яний посуд) становить цілісний художній організм.
Переважна більшість гончарних виробів (третя група) постійно змінюють своє
положення в просторі житлового ансамблю, виконуючи утилітарну (приготування
і вживання їжі, зберігання харчів, прання білизни, миття посуду тощо) або (рід-
ше) ритуально-обрядову функції. У синтезі ці вироби участі не беруть, однак вони
виступають невід’ємною складовою ансамблю традиційного житла, взаємодіють з
іншими його елементами не тільки на побутовому чи обрядово-ритуальному рів-
нях, а й на художньо-образному, адже кожен гончарний виріб, навіть простий ку-
хонний горщик або глечик, завдяки естетично осмисленій утилітарній формі несе
художнє навантаження й може розглядатися як витвір мистецтва (за умови його
виконання на належному фаховому рівні). Образ світу, який М. Некрасова через
аналіз ансамблю житла простежує в розписах прялок або в народному костюмі 5,
наявний і у формах простих гончарних виробів. згадаймо хоча б назви конструк-
тивних частин глечика, які підкреслюють антропоморфність посудин: тулуб, пліч-
ка, шийка, вушко. «Маленьке й велике у народній творчості охоплене одним розу-
мінням світу, вираженим у системі образів, дії одних законів» 6.
Усталеність у розміщенні визначених нами груп гончарних виробів зумовлена
чітким однотипним плануванням української хати, яке упродовж багатьох століть
залишалося незмінним до початку, а в окремих регіонах і до середини ХХ ст. Дослід-
ники українського народного житла підкреслюють однотипність його планування в
переважній більшості регіонів 7. Особ ливо це стосується інтер’єру української хати.
Наведемо його опис на прикладі Поділля: «Біля входу в хату із сіней по один бік у
кутку розташовувалась піч, по другій – мисник для посуду. Між піччю та причілко-
вою стіною весь простір займав широкий дерев’яний настил з дощок для спання –
піл. У кутку, протилежному по діагоналі від печі («на покуті»), вішались образи, а
6464
під ними вздовж причілкової та чільної стін хати йшли лави. Перед лавою вздовж
чільної стіни ставили стіл, між столом і ліжком – скриню. Якщо стола не було, за
нього правила скриня. Біля стола або печі ставили невеликий переносний стільчик
(“ослін”). У кутку між дверима та піччю було місце для кочерг, коцюб, а в другому,
біля мисника, – для цеберка (“зрізка”) з водою» 8.
Найпоказовішим для українського народного житла всіх регіонів є незмінне
розміщення печі в кутку біля входу по діагоналі від покутя 9. Місце гончарних ви-
робів в ансамблі житла чітко регламентоване і відповідає традиційному розподілу
внутрішнього простору хати на зони-кутки, кожен з яких «мав свою назву й при-
значення, при цьому існувала певна ієрархія кутків» 10, головний з них – покуть,
другий за значенням – жіночий – біля печі, третій – дверний або задній куток 11.
зони відповідали елементарним функціональним потребам селянської родини:
«робоча зона – біля печі та вільний простір, зона для сну – піч, піл та лави; святко-
ва, або парадна, зона – покуть, стіл» 12.
Одна й та сама посудина може «перебувати» в різних зонах. Наприклад, горщик
у процесі приготування їжі стоїть у печі, потім – на припічку, який спеціально під-
водили темним кольором глини, щоб ставити закопчені сажею горщики 13. вимиті
горщики перевертали на лаві, сушили на подвір’ї. Частину горщиків заносили в
чулан, на горище. Нерідко у великих горщиках зберігали збіжжя. У ХХ ст. великі
горщики підставляли під ринви для стікання дощової води. важливою була роль
горщика в різноманітних обрядах 14.
Більшість гончарних виробів виконують кілька функцій. Наприклад, миски є
окрасою інтер’єру, посудом для вживання їжі і в окремих випадках – ритуальними
предметами (т. зв. подільська миска на принос). Миски розміщують на миснику біля
входу (декоративна функція), під час трапези у святкові дні їх ставлять на стіл біля
покутя – місця, освяченого іконами й молитвою, а на Різдво й великдень взагалі
виносять із хати до церкви. Найчастіше вироби, пов’язані з церковними святами, не
застосовували в повсякденному житті (глечики для свяченої води, глечики на ко-
ливо, миски на принос, поставці на кутю, форми для випікання пасок тощо). Кілька
функцій виконують і макітри: у великих, укритих зсередини поливою, розчиняли
тісто та зберігали випечений хліб, у невеликих за розміром теракотових розтирали
мак. У мальованих тиквах (баньках) подавали на стіл узвар, у простих носили воду
в поле, тримали олію тощо.
важливу декоративну функцію в інтер’єрі української хати відігравали мальо-
вані миски разом із мисником – спеціальною полицею для посуду, яку розміщу-
вали біля входу з протилежного боку від печі 15. Найдавніші мисники складали-
ся з кількох поличок, підвішених на стіні чи розташованих на двох стовпчиках,
укопаних у долівку. згодом полички доповнювали знизу шафою з дверцятами 16.
Дослідники розрізняють кілька типів мисників: «полицю-мисник одинарний,
мисник великий з багатьма поличками (дві, три і більше), який стоїть при сті-
ні або підвішений під стелею. здебільшого нижню частину мисника (прилавок)
закривають дверками» 17. Прикрашають мисники розписом або різьбленням.
важливу декоративну роль відіграє і профілювання бокових дощок великих мис-
ників та кронштейни у вигляді голівок коня, постатей вершника тощо 18. Разом
із розміщеним на ньому посудом (окрім глиняних, виставляли також дерев’яні
мальовані миски, тарілки, хлібниці) мисник виступає яскравим композиційним
і колористичним елементом хатнього ансамблю, демонструючи естетичну роль
побутових речей.
Найчастіше форма мисника та його оздоблення підкреслюють і вигідно пред-
ставляють красу мальованих виробів, розміщених на ньому, адже саме вони не-
6565
суть головне естетичне навантаження, тож і декоруються яскравим малюванням.
спробуємо стисло визначити головні художньо-стильові особливості українських
мальованих мисок.
У переважній більшості гончарних осередків вирізняються два типи конфігу-
рації стінок миски – заокруглено-розгорнуті та з колінчастим зламом (ребром)
посередині висоти чи вгорі. Перший тип миски вважається найдавнішим. тра-
пляється він повсюдно в Україні з варіантами в характері вигину стінок або ви-
рішенні вінець. Леся Данченко розглядає цей тип як «миску з округлим бочком»
і подає народні назви: прості, на шуту 19. Лідія Шульгіна наводить назву, поши-
рену в Бубнівці на Поділлі кругла миска 20. виділяючи два різновиди подільських
полив’яних мисок, Марія фріде зазначає: «Давніший тип має рівні, трохи зао-
круглені стінки з невеликим відхилом з горішнього краю, що його іноді засту-
пає просте погрубшання або валець» 21. Миски з колінчастим зламом також ви-
готовляли в більшості регіонів України паралельно з круглобокими. вони теж
мають давню традицію. т. Романець зауважує: «Миски з ребром зустрічаються в
кераміці енеоліту (трипільській)…» 22. Про виникнення таких мисок у давнину на
території середньої Наддніпрянщини пише Л. Данченко, наводячи гончарську
термінологію першої половини ХХ ст.: миски до лавки, до полички, крайковані 23.
Обидва різновиди оздоблюють підполивним розписом, хоча серед круглобоких
переважають прості, без декору.
Класичним зразком осередку, де виробляли мальовані миски лише з непрофі-
льованими стінками, є головківка на середній Наддніпрянщині 24. Найчастіше
в одному осередку виготовляли обидва різновиди мисок, які оздоблювали малю-
ванням (Дибинці на середній Наддніпрянщині, Бубнівка, Бар, смотрич на По-
діллі тощо). Мальовані миски з профільованими стінками вгорі переважали, зо-
крема, в Опішному 25. Класичний тип опішненської миски має рівні, розгорнуті
під кутом стінки, які вгорі утворюють різкий злам, що переходить у характерний
жолобок з пласкими вінцями над ним. Безпосередніх аналогій профілюванню
верхньої частини стінок опішненських мисок в інших регіонах України поки що
не виявлено 26, хоча в багатьох осередках стінки мисок мають злам угорі: у Постав-
Муках на Полтавщині, у вербі та Олешні на Чернігівщині верхня частина стінок
угорі має ребро і випрямлена. Подібна особливість поширена на тернопільщині
й Покутті, де вона поєднується з колінчастим зламом середини корпуса. На схід-
ному Поділлі переважають миски, що мають широко розгорнуті або порівняно
високі стінки, нерідко профільовані посередині. Миски смотрича й Миньківців
(Хмельницька обл.) мають напівсферичну форму. Паралельно в смотричі виробля-
ли миски з колінчастим зламом стінок. Конфігурація вінець української миски
також має низку варіантів: пласкі вузенькі або порівняно широкі, відігнуті під
кутом або горизонтально, заокруглені й опущені вниз чи трохи підняті вгору, ви-
рішені у вигляді валика, загнуті всередину тощо. трапляються і фестоновані він-
ця. У багатьох осередках робили миски, вінця яких конструктивно не виражені
або намічені ледь помітним потовщенням. Особливо це стосується мисок зі зла-
мом у верхній частині стінок (Постав-Муки на Полтавщині, Олешня й верба на
Чернігівщині, Косів, Пістинь на Івано-франківщині).
Щодо технологічних ознак, то в Україні виробляли миски теракотові, розписані
кольоровим ангобом, димлені з лискованим декором, вкриті кольоровою або без-
колірною поливою, іноді прикрашені ритуванням чи відбитками штампа та ма-
льовані з підполивним малюванням, які дослідники, зокрема Юрій Лащук, від-
носять до народної майоліки 27. Мальовка на мисках виконується за допомогою
коров’ячого ріжка, гумової груші чи спеціального глиняного інструмента – гургу-
6666
ли – у техніках контурного малювання (його найчастіше називають ріжкуванням),
фляндрування, ритування та урізу 28.
Ріжкування передбачає обведення контуру візерунка з наступним заповненням
ангобом іншого кольору (лише зрідка заповнення відсутнє). При фляндруванні
фарби наносять на сиру обливку і «змішують», розтягуючи спеціальним гачком
або ключкою. До контурного за характером виконання близький розпис, що на-
мічає елементи без контуру й заповнення його. Найчастіше це геометричні моти-
ви, які є доповненням до основного орнаменту (кривульки, смуги, лінії, накапування,
великі крапки, косиці, сосонки, курячі лапки тощо). Поєднання підполивного малю-
вання з ритуванням здійснюється шляхом продряпування контуру малюнка піс-
ля нанесення обливки й заповнення його кольоровим ангобом або керамічними
фарбами. Найвідоміші осередки такого розпису – Косів, Пістинь, Кути на Івано-
франківщині, сокаль на Львівщині, товсте на тернопільщині та Бар на вінничи-
ні. техніка урізу характерна для закарпатської кераміки: вкриту обливкою посу-
дину підсушують, а потім спеціальним ножем зрізають окремі мотиви декору, які
доповнюють розписом.
Найчастіше декор українських мальованих мисок підкреслює конструктивні
особливості форми: виділяються денце, береги та вінця миски. Нерідко розпис за-
ймає всю площину денця і стінок й окремо акцентуються вінця (наприклад, коли
зображується пташка чи букет). Переважають центричні або вертикальні компо-
зиції. варіантів їх безліч при досить обмеженій кількості орнаментальних мотивів.
Миски з вертикальними композиціями із зображеннями вазона, квітки, пташки,
сюжетних сценок (Бар, Косів, Пістинь) ніби спеціально призначені для розміщення
на миснику, хоч миски із центричною композицією також виставляли на миснику
для оздоблення інтер’єру.
У деяких осередках можна говорити про безсистемне (на перший погляд) роз-
міщення мотивів декору, коли рослинні й геометричні мотиви в поєднанні із зо-
бражальними елементами вільно «розкидані» по внутрішній поверхні миски. Чи
не найпоказовішими щодо цього є миски з Дибинців (Київська обл.), де, окрім
зразків із центричною та вертикальною композиціями, трапляються вільно «роз-
кидані» зображення птахів, риб, тварин (коза, кінь, заєць), побутових предметів
(сокира, чобітки тощо), зброї (рушниця), доповнені рослинними й геомет ричними
елементами й навіть написами («оружие», «заецъ», «коза», «Россева яр коропцы»).
такий підхід у розміщенні мотивів бачимо і в окремих мисках смот рича на Поді-
ллі (Хмельницька обл.): зображення птаха доповнене гілкою, квіткою, великими
крапками, плямами фляндрівки тощо. Однак в усіх випадках композиція декору
ніколи не буває «розваленою». вона чітко організована кольоровими плямами,
лінійним ритмом контурного малювання і його заповнень, гармонійним поєд-
нанням мотивів, обрамленням у вигляді концентричних кіл або смуг чи «кри-
вульки» у верхній частині стінок і по вінцях.
в одних осередках мотиви розміщені щільно й цілковито заповнюють поверхню
миски, в інших – залишається багато вільного тла. При цьому можуть бути вико-
ристані великі або зовсім дрібні елементи орнаменту, та найчастіше – їх поєднання.
Наприклад, у василькові на Київщині контурні візерунки у вигляді великих гілок
видовженого листя, що нагадує акант, Y-подібні елементи, широкі кривульки-вужики
тощо, щільно розміщені на дзеркалі й стінках мисок, справляючи враження буяння
рослинного світу. У Бережанах на тернопільщині тло заповнене дрібними геометрич-
ними й рослинними геометризованими мотивами, виконаними в техніці фляндру-
вання. вишуканим фляндруванням, що нагадує мереживо, оздоблювали миски гон-
чарі Миньківців на Поділлі.
6767
Прикладом уваги до вільного тла є миски гончарів з Майдана Бобрика (ві-
нницька обл.), оздоблені поодинокими гілочками з квітами, пуп’янками, листоч-
ками, виноградом, виконаними в техніці контурного малювання. зрідка на гілці
розміщено зображення невеликої пташки. Найчастіше контур малюнка нанесе-
но білим ангобом, що якось особливо яскраво й святково «читається» на червоно-
вохристому тлі. Розписи доповнено плямами зеленого й брунатного ангобів. верхня
частина стінок прикрашена концентричними смугами, вінця – кривулькою. Мане-
ра розписів лаконічна, навіть сухувато-графічна. Декор займає незначну частину
миски, залишаючи багато вільного тла.
Особливо вишукана шляхетність, чіткість, узагальненість творчого мислення
вирізняє миски Чернігівщини (Ніжин, Кролевець, верба, Осьмаки, Олешня), де
невеличкі букетики, курячі лапки, маленькі фляндровані квіточки, коротенькі кри-
вульки, крапельки організовані у своєрідні розети, що займають незначну частину
внутрішньої поверхні миски, залишаючи багато вільного тла. Олешнянські гон-
чарі нерідко із зовнішнього випрямленого вгорі боку стінок розміщують ритовану
кривульку, що виступає органічним завершенням стриманого декору.
До чернігівських за формою подібні миски з Постав-Муки (північ Полтавщини),
які переважно оздоблювали смугами фляндрівки, організованими в легкі, спокійні,
ніби застиглі в часі композиції, доповнені рівними або хвилястими лініями. Нерідко
між пелюстками контурної розети розміщені невеличкі фляндровані квіти. тло пе-
реважно вохристого кольору, а мальовка – білого й темно-зеленого, майже чорного.
Манера трактування декору в окремих осередках може бути спокійною, урівнова-
женою, коли лінії малюнка й плями ангобу різного кольору гармонійно спів існують,
ненав’язливо доповнюючи одне одного, або ж навпаки, експресивною, побудованою на
контрасті м’яких та різко окреслених елементів. При цьому традиції певного осередку
поєднуються з індивідуальним почерком майстра, котрий варіює та збагачує особли-
вості своєї школи. Показовими щодо цього є роботи майстрів Косова й Пістиня, в яких
майже однакові сюжети й мотиви та усталений колорит (жовто-зелено-брунатні малюн-
ки на білому тлі) через різне їх трактування й манеру виконання зумовлюють специфіку
кожної школи. Жанрові сценки, зображення птахів, риб, тварин, вазона тощо в Пістині
виконуються надзвичайно експресивно, «розмашисто», ніби майстер поспішає завер-
шити роботу якомога швидше. Динамічність головних мотивів доповнена великими,
впевнено окресленими зубцями, копитцями, трояками та мінливими затіками зеленого
й жовтого кольорів. Це класичний народний примітив з його наївною безпосередністю
у вирішенні образу. Натомість косівські майстри малювали більш спокійно, старанно
обігруючи деталі, органічно поєднуючи великі й дрібні мотиви, досягаючи необхідної
міри узагальнення шляхом відбору найголовніших елементів.
Набір орнаментальних мотивів декору українських мальованих мисок є досить
усталеним у певних осередках чи регіонах, простежуються й загальноукраїнські
елементи. враження ж орнаментального багатства складається завдяки незлічен-
ній кількості варіантів їх поєднання.
Обсяг нашої публікації не дозволяє розглянути все розмаїття регіональних шкіл
української мальованої кераміки, тож особливості оздоблення мальованих мисок
окремих осередків пропонуємо простежити на матеріалі східного Поділля 29.
Подільські гончарі, як і майстри інших регіонів України, застосовували рос-
линні й геометричні орнаменти, зображення птахів, риб, іноді людей (Кіблич, Буб-
нівка) і навіть сюжетні сценки (Бар). Популярні такі мотиви, як кривулька, капан-
ка, косиці, сосонки, квіти, спускавки, заячі вуха, великі й малі крапки, різноманітні
смуги, риски, які в кожному осередку трактуються своєрідно, хоча трапляються не
6868
лише в межах Поділля, а повсюдно в Україні. Характерними тільки для Поділля є
вилоги, індичі хвости, каблучки, карбики тощо 30.
Особливості мальованих мисок східного Поділля яскраво характеризують ви-
роби низки осередків, розміщених навколо гайсина, давнього цехового міста су-
часної вінницької області. серед них перше місце у довершеності розписів посідає
с. Бубнівка 31. форма миски має тут чимало варіантів: миска на принос, поставець,
миска з ребристим зламом стінок, круглобока тощо. У бубнівських мисках пере-
важає яскраве вогнисто-червоне тло, а колористичне багатство й різноманітність
комбінацій мотивів, характерних для цього села (вилоги, косиці, індичі хвости
тощо), безкінечні. Подібні мотиви популярні і в с. Жерденівці, однак тут вони дріб-
ніші, більш деталізовані. Активне використання техніки фляндрування створює
живописну мінливість контурів, рухливість мотивів. Жерденівська назва миски на
принос – салятирка 32.
У декорі мисок гайсина популярні косиці, сосонки, квіти. трапляються також
мотиви, подібні до косиць, з характерними видовженими відростками, нерідко
доповненими крапками 33. Розпис виконується білим, темно-брунатним (майже
чорним) і зеленим (зі своєрідним яскравим відтінком) ангобом. Мотиви й колорит
оздоблення мисок с. Шури-Бондурівської аналогічні. Манера трактування моти-
вів в обох осередках досить динамічна, навіть «живописна». Їй притаманні якийсь
особливий «неспокій», рухлива мінливість контурів, «розмашистість».
серед виробів майстрів Кіблича вирізняється велика миска на принос Н. Ямко-
вого, оздоблена складною композицією вертикальної орієнтації, утвореною віяло-
подібними елементами, виноградними гронами, плямами фляндрівки та хрестами.
Із зовнішнього боку стінки миски прикрашені сосонками й хрестами 34. Характер-
на риса кіблицьких розписів – виконання фігурних зображень (наприклад, птаха)
технікою фляндрування.
в оздобленні мисок торканівки переважають геометричні мотиви з віртуозною
фляндрівкою: аркоподібні елементи нанесені на концентричні кола й заповне-
ні плямами фляндрівки. Декор мисок із с. василівка відзначається деталізацією
дрібних мотивів, нанесених на концентричні кола й перетворених фляндрівкою.
трапляється кривулька, S та Х-подібні елементи тощо. фляндрівка поширена і в
розписах таких відомих центрів, як Берлінці Лісові та Рахни Лісові.
Композиція розписів мисок с. горишківка центрична: розета оточена смугами
декору у вигляді концентричних кіл, плям, рисочок, смужок тощо. Популярною є
чотирипелюсткова контурна розета, утворена кількома різнокольоровими лініями
або арками. У пелюстках розети розміщуються плями фляндрівки.
заслуговують на увагу й миски, що походять із с. Крищинці. вони порівняно
великі за розміром і декоровані традиційними для східного Поділля мотивами:
сосонки, вилоги, розети тощо, які досить детально і старанно виписані. візерунки
нанесено на щільно розміщені концентричні лінії, що утворюють своєрідне тло.
Колорит виконано в теплій вохристій гамі.
На естетичному рівні «співіснування» мальованих мисок певного осередку із
середовищем інтер’єру будується на принципах контрастного або органічного
поєднання з іншими елементами ансамблю. Найважливішими факторами при
цьому є лінійний ритм і колорит. Мальовані миски на тлі білої потинькованої
стіни центральних регіонів України сприймаються інакше, ніж на тлі дерев’яної
поверхні гуцульського зрубу або полтавської т. зв. митої хати 35. велику роль ві-
діграє тло миски, що варіюється від червоно-брунатного, червоно-вохристого
чи світло-вохристого до жовтуватого й майже білого. саме воно й «читається»
на поверхні стіни, або контрастуючи (темне на світлому і навпаки), або створю-
6969
ючи ледь помітний відтінок: біла (жовтувата) миска на тлі потинькованої хати.
в останньому випадку увага закцентована на колориті малюнка, що, як відомо,
найчастіше є контрастним до тла миски.
Колорит мисок активно взаємодіє і з іншими елементами художнього ан-
самблю хати – рушниками, килимами, настінним малюванням, дерев’яними
виробами (мисник, стіл, посуд) тощо. своєрідність цієї взаємодії чітко простежу-
ється на регіональному рівні. Однак це питання має стати предметом окремої
розвідки.
таким чином, мальовані миски є (а точніше були) одним із найважливіших еле-
ментів художнього ансамблю традиційного житла українців, залишаючись нині
окрасою музеїв і засвідчуючи невичерпний творчий потенціал нашого народу.
1 Искусство ансамбля. Художественный предмет – интерьер – архитектура – среда. – М., 1988.
2 Некрасова М. Ансамбль как образная система // Искусство ансамбля. Художественный предмет –
интерьер – архитектура – среда. – с. 43–96; Некрасова М. Проблема ансамбля в декоративном
искусстве // там само. – с. 13–42; Вагнер Г. Древнерусский ансамбль как образ мира. (К постановке
вопроса) // там само. – с. 97–139; Борисевич Г. Предметный ансамбль древнерусского жилища // там
само. – с. 140–159; Макаров К. К понятию декоративности // там само. – с. 289–333.
3 Облицювальні плитки в оформленні зовнішніх стін можна побачити, зокрема, у селах
Чернігівщини. вони переважно теракотові, з рельєфним декором (ПМА: жовтень, 1982).
4 Підкреслюємо: поняття синтезу й ансамблю не є тотожними. Див., зокрема: Власов В. Новый
энциклопедический словарь изобразительного искусства: в 10 т. – с.Пб., 2004. – т. 1. – с. 296–298;
там само. – с.Пб., 2008. – т. 8. – с. 826–828.
5 Див.: Некрасова М. Ансамбль как образная система. – с. 43–96.
6 там само. – с. 72.
7 Див., зокрема: Косміна Т. сільське житло Поділля кінець ХІХ–ХХ ст. Історико-етнографічне
дослідження. – К., 1980. – с. 159.
8 Косміна Т. сільське житло Поділля... – с. 159, 160.
9 там само. – с. 159.
10 Байбурин А. Жилище в обрядах и представлениях восточных славян. – Ленинград, 1983. – с. 149.
11 там само.
12 Косміна Т. сільське житло Поділля... – с. 165.
13 там само. – с. 128.
14 Див.: Пошивайло О. Етнографія українського гончарства: Лівобережна Україна. – К., 1993. –
с. 246–290.
15 На жаль, про мисник з мальованими мисками можемо говорити лише в минулому часі. Автор
упродовж багаторічних експедицій у різні регіони України лише кілька разів зустрічала в інтер’єрах
хат традиційний мисник з мисками. зокрема, 1981 р. у с. заміхові Новоушицького р-ну Хмельницької
обл. пощастило побачити мисник із мисками роботи гончарів с. Миньківців, розташованого
неподалік. Частину мисок вдалося придбати для колекції Національного музею українського
народного декоративного мистецтва (ПМА: червень, 1981).
16 Косміна Т. сільське житло Поділля... – с. 170.
17 Станкевич М. Українське художнє дерево ХVІ–ХХ ст. – Л., 2002. – с. 327.
18 там само. – с. 328, 329.
19 Данченко Л. Народна кераміка середнього Придніпров’я. – К., 1974. – с. 71.
20 Шульгіна Л. ганчарство в с. Бубнівці на Поділлі // Матеріали до етнології. вип. ІІ. – К., 1929. – с. 150.
21 Фріде М. форма й орнамент посуду з Поділля // Науковий збірник ленінградського товариства
дослідників української історії, письменства та мови. – К., 1928. – вип. ІІ. – с. 82.
22 Романець Т. стародавні витоки мистецтва української народної кераміки. – К., 1996. – с. 57.
23 Данченко Л. Народна кераміка. – с. 16, 35, 71.
24 там само. – с. 162.
25 Переважна більшість «гончарів-мисошників» мешкала в навколишніх селах – передмістях
Опішного: Міських Млинах, Малих Будищах, Попівці, кутку Опішного Їсипівці. Більшість
опішненських мальованих мисок має профілювання у верхній частині стінок під вінцями, хоча є й
7070
округлобокі, а прості миски без декору або з розписом у техніці описки майже завжди округлобокі.
26 У деяких мисках, що походять з поки що не встановленого осередку Полтавщини, також
наявний жолобок, однак злам стінок миски під ним не такий різкий, як в Опішному (Національний
музей-заповідник українського гончарства в Опішному, інв. № К-14407, К-14435).
27 Див., зокрема: Лащук Ю. Українське гончарство – феномен народного мистецтва слов’янського
світу // Українське гончарство: Національний культурологічний щорічник / Науковий збірник за
минулі літа. – К.; Опішне, 1993. – Кн. 1. – с. 373.
28 Лащук Ю. Кераміка // Нариси з історії українського декоративно-прикладного мистецтва. – Л.,
1969. – с. 44; Лащук Ю. Українське гончарство… – с. 375.
29 До східно-подільської зони Ю. Лащук відносить вінницьку область, суміжні райони Черкаської,
Кіровоградської та Одеської областей. Див.: Лащук Ю. Украинская народная керамика ХІХ–ХХ ст.:
Автореф. дисс. ... д-ра искусствов. – К., 1976. – с. 16.
30 Про назви мотивів подільської кераміки див.: Спаська Є. Орнамент бубнівського посуду //
Матеріали до етнології. – К., 1929. – вип. ІІ. – с. 201–223; Геппенер Н. Жерденівські гончарі. – К.,
1928; Лащук Ю. Українські гончарі. – К., 1968; Селівачов М. Лексикон української орнаментики
(іконографія, номінація, стилістика, типологія) – К., 2005.
31 Див.: Адамович А. гончарські миски с. Бубнівки. – Кам’янець-Подільський, 1925; Спаська Є.
Орнамент бубнівського посуду. – с. 201–223; Шульгіна Л. гончарство в с. Бубнівці на Поділлі //
Матеріали до етнології. – К., 1929. – вип. ІІ. – с. 111–190; Мельничук Л., Мельничук І., Вдовцов М.
Бубнівська кераміка. – Бубнівка, 1999; Мельничук Л. гончарство нашого краю: Минуле і сьогодення //
Народне мистецтво. – 2002. – № 3, 4. – с. 26–30.
32 Див.: Геппенер Н. Жерденівські гончарі. – К., 1928. А
33 Подібний мотив характерний також для осередків території сучасної Черкаської області,
вироби яких стилістично тяжіють до Поділля, зокрема, це громи Уманського району та Паланочка
Маньківського району.
34 знаходиться в експозиції Музею українського народного декоративного мистецтва.
35 «Мита хата» – це хата рублена з дерева й небілена всередині (найчастіше з дубовими) стінами,
які, замість побілки, щороку «миються» і з часом отримують приємний брунатно-вохристий відтінок.
Подібну хату авторка в 1980-х – на початку 1990-х років бачила в Опішному на кутку Яри. Кілька
років тому ця хата, на жаль, розвалилася.
Юлія Смолій
мальованІ пеЧІ катеринославЩини
1910-х рокІв
Одним із яскравих явищ народного мистецтва Катеринославщини першої тре-
тини ХХ ст. є хатнє малювання, зафіксоване майже в п’ятдесяти осередках, роз-
ташованих на лівобережжі та правобережжі Дніпра 1. Мальована орнаменти-
ка (здебільшого рослинного характеру) прикрашала екстер’єри та інтер’єри хат,
екстер’єри господарських будівель. Це найповніший ансамбль, але він траплявся
нечасто. факт звернення до певного способу декорування (малювання, кольору-
вання, пластики), міра й характер його застосування, питома вага в загальному
художньо-композиційному рішенні були зумовлені кількома факторами – локаль-
ною традицією, естетичними смаками й уподобаннями господарів оселі й навіть
сезонними й кліматичними особливостями. так, навіть у селах, де хатні розписи
були традиційними, їх не робили під час жнив або за погіршення погоди 2.
У загальному ансамблі малювання основну увагу приділяли інтер’єру хати, в якому
домінантою була піч. Євгенія Берченко, досліджуючи селянські стінописи Катери-
нославщини 1920-х років, відзначала: «Улюблена архітектурна частина, що її розма-
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-16875 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | XXXX-0042 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T18:00:46Z |
| publishDate | 2008 |
| publisher | Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Клименко, О. 2011-02-17T16:08:13Z 2011-02-17T16:08:13Z 2008 Українська народна кераміка в ансамблі традиційного житла: мальована миска / О. Клименко // Українське мистецтвознавство: матеріали, дослідження, рецензії: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2008. — Вип. 8. — С. 62-70. — Бібліогр.: 35 назв. — укр. XXXX-0042 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/16875 uk Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України Ансамбль як цілісна система світобачення Українська народна кераміка в ансамблі традиційного житла: мальована миска Article published earlier |
| spellingShingle | Українська народна кераміка в ансамблі традиційного житла: мальована миска Клименко, О. Ансамбль як цілісна система світобачення |
| title | Українська народна кераміка в ансамблі традиційного житла: мальована миска |
| title_full | Українська народна кераміка в ансамблі традиційного житла: мальована миска |
| title_fullStr | Українська народна кераміка в ансамблі традиційного житла: мальована миска |
| title_full_unstemmed | Українська народна кераміка в ансамблі традиційного житла: мальована миска |
| title_short | Українська народна кераміка в ансамблі традиційного житла: мальована миска |
| title_sort | українська народна кераміка в ансамблі традиційного житла: мальована миска |
| topic | Ансамбль як цілісна система світобачення |
| topic_facet | Ансамбль як цілісна система світобачення |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/16875 |
| work_keys_str_mv | AT klimenkoo ukraínsʹkanarodnakeramíkavansamblítradicíinogožitlamalʹovanamiska |