Іван Франко – співець єдності України
У статті проаналізовано роль Каменяра у налагодженні галицько-наддніпрянських стосунків у останній третині ХІХ ст., розкриті його погляди на проблему соборності українського народу, формування й утвердження модерної української нації. After P. Kulish left his political activity, the place of the mai...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Краєзнавство |
|---|---|
| Дата: | 2016 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2016
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/168811 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Іван Франко – співець єдності України / О. Реєнт // Краєзнавство. — 2016. — № 3-4. — С. 11-16. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-168811 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Реєнт, О. 2020-05-16T12:20:53Z 2020-05-16T12:20:53Z 2016 Іван Франко – співець єдності України / О. Реєнт // Краєзнавство. — 2016. — № 3-4. — С. 11-16. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. 2222-5250 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/168811 82-1(092):070 У статті проаналізовано роль Каменяра у налагодженні галицько-наддніпрянських стосунків у останній третині ХІХ ст., розкриті його погляди на проблему соборності українського народу, формування й утвердження модерної української нації. After P. Kulish left his political activity, the place of the main mediator in the Galician-Dnipro relations in 1873 was taken by M. Drahomanov. However, from the very beginning there seemed to be a conflict with the “senior” leadership of the populist movement. It was based on their reluctance to print without any changes radical articles by representatives of the younger generation of People’s Party and M. Drahomanov as well. In fact, in the late 1870-ies, the Galician-Dnipro relations were on the verge of the rupture, and Dnipro region residents rejected the idea of creating their center in Lviv. Only thanks to I. Franko’s active uniting position, on the one hand and to M. Drahomanov, an indefatigable “arouser of souls”, on the other, did not allow the final break of all ties between the Austrian and Russian Ukraine. It was them since the late 1870-ies who were the main mediators in the Galician-Dniprorelationship, who determined their character and structure. During the 1880-ies in collaboration with M. Drahomanov, populists and Polish left movement I. Franko’s outlook formation actually took place. The conflict with Polish socialists on national grounds showed an unusually large weight of the idea to unite in the poet’s views. В статье проанализировано роль Ивана Франко в налаживании галицко-надднепрянских отношений в последней трети ХІХ в., раскрыты его взгляды на проблему единства украинского народа, формирования модерной украинской нации. uk Інститут історії України НАН України Краєзнавство До 160-річчя з дня народження Івана Франка Іван Франко – співець єдності України Ivan Franko as Singerof Ukraine’s Unity Иван Франко – певец единения Украины Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Іван Франко – співець єдності України |
| spellingShingle |
Іван Франко – співець єдності України Реєнт, О. До 160-річчя з дня народження Івана Франка |
| title_short |
Іван Франко – співець єдності України |
| title_full |
Іван Франко – співець єдності України |
| title_fullStr |
Іван Франко – співець єдності України |
| title_full_unstemmed |
Іван Франко – співець єдності України |
| title_sort |
іван франко – співець єдності україни |
| author |
Реєнт, О. |
| author_facet |
Реєнт, О. |
| topic |
До 160-річчя з дня народження Івана Франка |
| topic_facet |
До 160-річчя з дня народження Івана Франка |
| publishDate |
2016 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Краєзнавство |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| format |
Article |
| title_alt |
Ivan Franko as Singerof Ukraine’s Unity Иван Франко – певец единения Украины |
| description |
У статті проаналізовано роль Каменяра у налагодженні галицько-наддніпрянських стосунків у останній третині ХІХ ст., розкриті його погляди на проблему соборності українського народу, формування й утвердження модерної української нації.
After P. Kulish left his political activity, the place of the main mediator in the Galician-Dnipro relations
in 1873 was taken by M. Drahomanov. However, from the very beginning there seemed to be
a conflict with the “senior” leadership of the populist movement. It was based on their reluctance to
print without any changes radical articles by representatives of the younger generation of People’s
Party and M. Drahomanov as well.
In fact, in the late 1870-ies, the Galician-Dnipro relations were on the verge of the rupture, and
Dnipro region residents rejected the idea of creating their center in Lviv. Only thanks to I. Franko’s
active uniting position, on the one hand and to M. Drahomanov, an indefatigable “arouser of souls”,
on the other, did not allow the final break of all ties between the Austrian and Russian Ukraine. It was
them since the late 1870-ies who were the main mediators in the Galician-Dniprorelationship, who
determined their character and structure.
During the 1880-ies in collaboration with M. Drahomanov, populists and Polish left movement
I. Franko’s outlook formation actually took place. The conflict with Polish socialists on national
grounds showed an unusually large weight of the idea to unite in the poet’s views.
В статье проанализировано роль Ивана Франко в налаживании галицко-надднепрянских
отношений в последней трети ХІХ в., раскрыты его взгляды на проблему единства украинского народа, формирования модерной украинской нации.
|
| issn |
2222-5250 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/168811 |
| citation_txt |
Іван Франко – співець єдності України / О. Реєнт // Краєзнавство. — 2016. — № 3-4. — С. 11-16. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT reênto ívanfrankospívecʹêdnostíukraíni AT reênto ivanfrankoassingerofukrainesunity AT reênto ivanfrankopevecedineniâukrainy |
| first_indexed |
2025-11-25T13:06:41Z |
| last_indexed |
2025-11-25T13:06:41Z |
| _version_ |
1850515168255016960 |
| fulltext |
10
До 160-річчя
з дня народження
Івана Франка
11
УДК 82-1(092):070
Олександр Реєнт (м. Київ)
Іван Франко – співець єдності України
У статті проаналізовано роль Каменяра у налагодженні галицько-наддніпрянських стосун-
ків у останній третині ХІХ ст., розкриті його погляди на проблему соборності українського
народу, формування й утвердження модерної української нації.
Ключові слова: Іван Франко, Михайло Драгоманов, народовство, громадівський рух.
Оleksander Reent
Ivan Franko as Singerof Ukraine’s Unity
After P. Kulish left his political activity, the place of the main mediator in the Galician-Dnipro re-
lations in 1873 was taken by M. Drahomanov. However, from the very beginning there seemed to be
a conflict with the “senior” leadership of the populist movement. It was based on their reluctance to
print without any changes radical articles by representatives of the younger generation of People’s
Party and M. Drahomanov as well.
In fact, in the late 1870-ies, the Galician-Dnipro relations were on the verge of the rupture, and
Dnipro region residents rejected the idea of creating their center in Lviv. Only thanks to I. Franko’s
active uniting position, on the one hand and to M. Drahomanov, an indefatigable “arouser of souls”,
on the other, did not allow the final break of all ties between the Austrian and Russian Ukraine. It was
them since the late 1870-ies who were the main mediators in the Galician-Dniprorelationship, who
determined their character and structure.
During the 1880-ies in collaboration with M. Drahomanov, populists and Polish left movement
I. Franko’s outlook formation actually took place. The conflict with Polish socialists on national
grounds showed an unusually large weight of the idea to unite in the poet’s views.
Key words: Ivan Franko, MykhailoDrahomanov, populist movement, community movement.
Александр Реент
Иван Франко – певец единения Украины
В статье проанализировано роль Ивана Франко в налаживании галицко-надднепрянских
отношений в последней трети ХІХ в., расскрыты его взгляды на проблему единства украин-
ского народа, формирования модерной украинской нации.
Ключевые слова: Иван Франко, Михаил Драгоманов, народовство, громадовское движение.
Іван Франко у працях філософського та сус-
пільно-політичного спрямування піднімав про-
блеми, актуальні не лише й не стільки для його
часу, як для наступних поколінь українців, в
успіх та щасливу долю яких він щиро вірив.
Саме у вмінні Франка виокремити з безлічі ас-
пектів громадського життя якраз ті, які матимуть
вирішальне значення для майбутнього україн-
ської нації, запропонувати реальні шляхи їх ви-
рішення і полягала велич Івана Франка як мис-
лителя та суспільно-політичного діяча.
Однією з таких проблем, які завжди хвилю-
вали вченого, була роз’єднаність української
нації, і не так у геополітичному плані, як ідейна,
в підходах до базових духовних підвалин існу-
вання народу1. Хіба ж не злободенна ця проблема
1 Ця тема червоною ниткою проходить через поему «Мойсей».
і сьогодні, коли політики заради вирішення своїх
тактичних завдань усе активніше намагаються
розділити український народ на «дві України»,
абсолютно незважаючи на стратегічну перспек-
тиву, на ту шкоду, яка завдається наступним по-
колінням, що змушені будуть докладати чимало
зусиль для подолання цих, здебільшого штуч-
них, бар’єрів?
У цьому контексті дуже вдалою та актуаль-
ною видається цитата з “Одвертого листа до га-
лицької української молодежі” І. Франка: “Ми
мусимо навчитися чути себе українцями – не га-
лицькими, не буковинськими, а українцями без
офіціальних кордонів”“2. Це одна з провідних
ідей творчості мислителя у зрілому віці після за-
хоплення соціалізмом та ґрунтовного вивчення
й аналізу праць основних його теоретиків, до-
волі жорсткої (як згодом характеризував сам
Франко навіть жорстокої) «драгоманівської»
школи, зрештою розчарування в одному та ін-
шому та переході на національно-демократичні
позиції.
Саме тому, на нашу думку, важливо проана-
лізувати роль Каменяра у налагодженні га-
лицько-наддніпрянських стосунків у останній
третині ХІХ ст., розкрити його погляди на про-
блему соборності українського народу, форму-
вання й утвердження модерної української нації.
Для того, щоб зрозуміти роль І. Франка у роз-
витку галицько-наддніпрянських стосунків дру-
гої половини ХІХ ст., соборницьких змагань
того часу загалом слід проаналізувати стан цих
стосунків на середину 1870-х рр. З відходом П.
Куліша від активної політичної діяльності, місце
головного посередника у галицько-наддніпрян-
ських стосунках від 1873 р. зайняв М. Драгома-
нов. Він відразу ж справив велике враження на
“молодших народовців”. Як зазначав один з їх
представників, В. Навроцький, «Драгоманов
дійсно покликаний будити – будити до праці для
добра народного»3.
Однак уже з самого початку намітилася
тенденція до конфлікту зі «старшим» проводом
народовського руху, в основі якої було неба-
жання останніх друкувати без змін усі ради-
кальні статті як представників молодшого
покоління народної партії, так і самого М. Дра-
гоманова. Кількаразові спроби досягти певного
порозуміння не дали бажаного результату, а пе-
рипетії зі створенням Літературного товариства
імені Шевченка призвели до ще більшого загос-
трення стосунків. Згідно із задумом наддніп-
рянців, які в основному й профінансували
створення останнього, воно мало стати все -
українською інституцією з провідним науково-
літературним напрямком діяльністю, з наголо-
сом на дослідженні народного життя в Україні,
а також передбачався полегшений доступ до
нього кожного бажаючого. Однак остаточний
варіант статуту, підготовлений львівськими на-
родовцями, суттєво відрізнявся від попередніх
домовленостей. Він значно обмежив можли-
вість набуття членства, а управа товариства
фактично стала повновладним його господа-
рем, що М. Драгоманов справедливо характе-
ризував як “олігархію”4.
Найбільше ж невдоволення наддніпрянців
викликало обрання О. С. Качали головою орга-
нізаційного комітету товариства. Тези його бро-
шури “Політика Русинів” негативно сприйняли
на Наддніпрянщині, а саме підтримку ним кон-
кордату, конфесійних шкіл та привілеїв като-
лицької церкви. У відкритому листі до редакції
народовського часопису “Правда” надніпрянці
висловили свій протест проти цієї брошури й за-
значили, що «хто хоч би й признавав федералізм
країв і рівноправність народностей, але при
тому не держиться у питаннях політичних і со-
ціальних основ свобод і народоправства, а у пи-
таннях культурних – свобод розуму, той хай не
покликується на народ і народовців на Україні”5.
Слід зауважити, що серед діячів українського
руху на Наддніпрянщині тоді панувала віра у со-
ціалістичну теорію й, як зазначав Павло Жи-
тецький у промові на шевченкових роковинах,
«про діячів Київської громади російська права
3/4 ’2016Олександр Реєнт К Р А Є З Н А В С Т В О
12
2 Франко І. Одвертий лист до галицької української молодежі // Зібрання творів у 50-ти томах. – Т. 45. –
К., 1986. – С. 405.
3 Навроцький В. По вопросу о малоруской литературе М. Драгоманова. Весна 1876 р. // Правда. – 1876. –
Ч. 10.
4 Драгоманов М. Австроруські спомини // Літературно-публіцистичні праці. – Т. 2. – К., 1970. – С. 196 –
200.
5 Одкритий лист з України до редакції “Правди” // Правда. – 1873. – № 19.
Іван Франко – співець єдності України
13
преса писала, що вони носять в одній кишені пи-
сання “батька” – Тараса (Шевченка), а в іншій –
“Капітал” К. Маркса»6.
У свою чергу, народовців не влаштовувало
нехтування провідними наддніпрянськими дія-
чами того часу національною справою і їх ак-
тивна пропаганда соціалізму, в тому числі й в
Галичині. Різний підхід до визначення пріори-
тетності національного чи соціального фактору
в політичній діяльності призвів до загострення
стосунків М. Драгоманова з «молодшими» наро-
довцями, зокрема М. Бучинським, В. Навроць-
ким, Є. Желехівським. З кінця 1874–1875 рр.
кореспонденція між ними майже припинилася,
а остаточно розрив відбувся восени 1875 р.,
під час чергового відвідання М. Драгомановим
Львова по дорозі в Росію. На зборах львівської
громади він заявив, що «не бачить української
народності», а також підтвердив авторство статті
із тезою про «одноплемінність і одновірність»
українського і російського народів. Народовці ж
не могли погодитися з його теорією про росій-
ську, великоруську і українську літератури та по-
рівняння останньої з провансальською.
Під враженням від таких розмов з М. Драгома-
новим В. Барвінський писав братові Олександру,
що “обох [М. Драгоманова і П. Куліша – О.Р.] слід
вважати за пропащих людей для нашої справи.
Кияни стоять на комуністичнім становищі і не-
хтують самостійність народності, а Куліш, як ви-
читав з його листу до Драгоманова – прийшов
до того переконання, що «оба нарічія (тобто ру-
ська і російська мови) должны со временем сол-
ляться в одно”7. Своєрідним підсумком дискусії
стала стаття В. Барвінського «Слівце до опізнаня
(Відповідь п. Українцеви (М. Драгоманову) на
лист “Опізнаймося”, ч.1 і 2 “Друга”)». У ній ще
раз наголошено, що без попереднього здобуття
національної самостійності “прогрес” неможли-
вий, а самими тільки розмовами ситуацію змі-
нити не вдасться8.
Розірвавши стосунки з народовцями, М. Драго -
манов налагоджує контакти з львівською та ві-
денською студентською молоддю, яка виявилася
більш сприйнятлива до пропагованих ним соціа-
лістичних ідей. У листі до “Старої Громади” у
1876 р. він писав: “Живе ткання, значить, вже під-
росло між нами і галицькою молодіжжю у самій
Галичині, а перенесення наших ідей з Від ня у
Львів – то саме, що перехід українофільства з Пе-
тербурга в Київ”9. М. Драгоманов навіть вважав,
що “ідеалізація” молодих галичан в середині
1870-их рр. мала значний вплив на рішення вида-
вати “Громаду” та його еміграцію з Росії10.
Однак судові процеси 1877–1878 рр. у Гали-
чині завдали удару як по цих планах, так і по га-
лицько-наддніпрянських стосунках загалом.
Вони виявили швидке поширення радикальних,
та навіть революційних ідей серед галицької мо-
лоді, її зв’язок з М. Драгомановим і Київською
громадою. В австрійських урядових колах усе
більше утверджувався погляд на українофільство
як на соціалістичний рух. Ревізії та обшуки по-
мешкань народовських діячів та інституцій при-
звели до зменшення кількості. Відповідно, вони
засудили соціалізм у “Правді”» й всіляко запере-
чували свій зв’язок з М. Драгомановим і його га-
лицькими послідовниками. Народовці навіть
пригрозили повним розривом із наддніпрян-
ськими діячами, якщо ті пропагуватимуть соціа-
лістичні ідеї. У відповідь Київська громада деле-
гувала у 1878 р. у Львів свого представника, який
вимагав від В. Барвінського припинити цьку-
вання соціалістів та виступити на їх захист11.
6 З історії Київської української громади. Промова Павла Житецького на Шевченкових роковинах // За-
писки НТШ. – Львів, 1913. – Т. 116. – С. 183. Цит. за Грицак Я. Нарис історії України: формування модерної
української нації ХІХ – початку ХХ ст. – К., 2000. – С. 68.
7 Лист В. Барвінського до брата Олександра від 21 вересня 1875 р. // Відділ рукопису Інституту літератури
НАН України, ф. 135, спр. 2282.
8 [Барвінський В.] Слівце до опізнаня (Відповідь п. Українцеви (М. Драгоманову) на лист «Опізнаймося
у ч. 1 і 2 «Друга») // Правда. – 1877. – Ч. 4 і 5.
9 Архів М. Драгоманова. Том І. Листування Київської Старої громади з М. Драгомановим (1870–1895). –
Варшава, 1937. – С. 241.
10 Лист М. Драгоманова до І. Франка від 26 вересня 1884 р. // Драгоманов М. Літературно-публіцистичні
праці у 2-х томах. – Т. 2. – К., 1970. – С. 502–510.
11 Архів М. Драгоманова. – С. 310; Переписка М. Драгоманова з М. Павликом. – Т. ІІ (1876–1878). – Чер-
нівці, 1910. – 291.
Судові процеси зумовили також відхід час-
тини радикальної молоді від активної громад-
ської діяльності. Фактично, наприкінці 1870-их
років галицько-наддніпрянські стосунки опини-
лися на межі повного розриву, а наддніпрянці
відмовилися від ідеї створення свого осередку в
Львові. Як згадував М. Драгоманов, у Києві
постановили накладати штраф на кожного, хто
заговорить про яку-небудь консолідацію з Гали-
чиною. І лише активна соборницька позиція
І. Франка, з одного боку, та невтомного “буди-
теля душ” М. Драгоманова, з іншого, дозволили
не розірвати остаточно всі зв’язки між підав-
стрійською та підросійською Україною. Саме
вони з кінця 1870-х рр. були основними посеред-
никами у галицько-наддніпрянських стосунках,
визначали їх характер та конструкцію.
Юний Франко привернув увагу як місцевих
галицьких, так і наддніпрянських діячів уже
першими ж статтями й оповіданнями у часописі
“Друг”, виразність і сила слова яких свідчили
про неабияку талановитість та перспективність
молодого письменника. До того ж, на відміну від
народовців він був палким прихильником соціа-
лістичної ідеї, зокрема у трактуванні М. Драго-
манова, що також служило певною перепусткою
для налагодження більш тісних контактів з Ки-
ївською громадою. До середини 1880-х рр. усі
контакти останньої з Галичиною практично зво-
дилися до Каменяра й кола його однодумців
(М. Павлика, І. Белея), які, захопившись новіт-
німи європейськими ідеями, започаткували
радикальний напрям суспільного руху у краї,
виразно соборницький від самого початку.
На відміну від народовців, які з 1880 р. задля
пе ретворення в масовий рух і привернення на
свою сторону якнайбільшої кількості прихильни-
ків зменшили активність та непоступливість у
просуванні соборницької ідеї (зокрема відмови-
лись від застарілої фонетики в публікаціях з ог-
ляду на уподобання читачів, а свою увагу зосере-
дили головним чином на галицьких проблемах)
радикальна молодь на чолі з І. Франком у своїй
видавничій діяльності не йшла на жодний компро-
міс. У той критичний для соборницьких змагань
момент саме журнал “Світ”, який вони видавали,
виявився єдиним, що намагався представляти в
Галичині насамперед загальноукраїнські інтереси.
Про це свідчить і листування О. Кониського з його
редактором І. Белеєм у 1881 р. Значну підтримку
своєю працею часопису надав Каменяр, який фак-
тично став його основним дописувачем12.
“Світ” став трибуною для висловлення думок
усіх передових письменників Галичини і Над-
дніпрянщини, і не лише соціалістів. У 1910 р. на
цьому наголосив і сам І. Франко, зауваживши,
що “...в ньому перший раз на ґрунті прогресив-
них ідей зустрічалися галичани, російські укра-
їнці й українські емігранти: Драгоманов, Вовк із
одного, Кониський, Нечуй-Левицький, Лиман-
ський, Грінченко – з другого боку. Се була перша
спроба компромісу поступових і радикальних
елементів усієї України-Руси”13. Однак вона про-
демонструвала й проблеми в об’єднанні всіх ук-
раїнських соборницьких сил. Емігранти, зокрема
М. Драгоманов, знеохотилися до співпраці з жур-
налом, тому що там друкувалися люди з Над-
дніпрянщини, погляди яких вони не поділяли14.
Створити справді загальноукраїнський часопис
І. Франко зміг лише у 1898 р., коли розпочалося
видання “Літературно-наукового вісника”, а
“Світ” став підвалиною, попередником цього
майбутнього соборного журналу.
Із середини 1880-х рр., після спаду захоплення
соціалізмом, Київська громада розширює свої
зв’язки з галицькими українофільськими дія-
чами, налагоджує контакти з представниками на-
родовського руху, зокрема з О. Барвінським. Ос-
танній ще у 1882 р. виступав за розрив будь-яких
відносин зі старорусинами й виразне зазначення
соборницьких позицій народовського руху, однак
його загал виступив тоді проти цього15. Із сере-
дини 1880-х рр. О. Барвінського з однодумцями
(група так званих “принципіалістів”) активно під-
тримують наддніпрянські діячі, а контакти між
ними ставали все інтенсивнішими. Фактично
сформувалося дві основні лінії співпраці над-
дніпрянських та галицьких українофілів:
3/4 ’2016Олександр Реєнт К Р А Є З Н А В С Т В О
14
12 Якимович Б. Книга. Просвіта. Нація. Видавнича діяльність Івана Франка у 70–80-их роках ХІХ ст. –
Львів, 1996. – С. 118.
13 Франко І. Молода Україна: Провідні ідеї й епізоди. – Львів, 1910. – С. 26.
14 Якимович Б. Вказ. праця. – С. 119.
15 Янишин Б. Народовський рух у Галичині як суспільно-політична течія (70–80-ті роки ХІХ ст.). Авторе-
ферат дис. к.і.н. – К., 2003.
Іван Франко – співець єдності України
15
1. І. Франко – М. Драгоманов – наддніпрян-
ські українофіли (здебільшого просоціалістично
налаштовані);
2. О. Барвінський – О. Кониський – Київська
громада (на той час ліберального, національно-
демократичного спрямування).
У 1884–1885 рр. наддніпрянці спробували
примирити радикалів (насамперед І. Франка) із
загалом народовського угруповання для зміц-
нення українського руху в Галичині та його
соборницького характеру. Після тривалих пере-
говорів та суперечок влітку 1885 р. за безпосеред-
ньої участі О. Кониського таки вдалося досягти
компромісу16. На скликаній нараді народовців
більшість, крім М. Подолинського і А. Вахня-
нина, виступили за реформування “Зорі” за
участю І. Франка. Протягом 1885–1886 рр. він
фактично редагував її, проте непорозуміння все
ж не зникли. А тому у вересні 1886 р. Каменяр
вирішив розпочати з нового року видання влас-
ного часопису. Щоправда, цього разу Київська
громада не підтримала його видавничих планів
та порадила не зривати відносин із “Зорею” та
народовською партією загалом17. Непостійний,
імпульсивний, все ще відданий прихильник соці-
ально-радикальних поглядів М. Драгоманова він
не вписувався в її політичні плани. З 1886 р.
майже всі стосунки з Галичиною громада розпо-
чала вести через більш поміркованого, схильного
до тактичних компромісів, але не менш щирого
українця О. Барвінського. Нетривалий період
співпраці І. Франка у відновленій “Правді” в
1888 р. не змінив ситуації, а лише закріпив її.
Проведена за наполяганням Київської гро-
мади згода радикалів на чолі з Каменярем із за-
галом народовського угруповання стала однією
з головних причин її розриву з М. Драгомановим.
Останній звинуватив В. Антоновича в тому, що
ініціювавши угоду народовців із поступовцями
він став на перешкоді «внутрішньому розвитку»
галицької молоді, зокрема І. Франка18. Значною
мірою саме М. Драгоманов своїми різко критич-
ними листами, а часом навіть просто образли-
вими характеристиками, допровадив до розриву
поета з народовцями. Отже, після відходу остан-
нього з “Зорі” та інших народовських видань у
галицько-наддніпрянських стосунках закріпився
зазначений вище поділ на дві лінії.
Водночас, протягом 1880-х рр. у співпраці з
М. Драгомановим, народовцями та польським
лівим рухом фактично відбувається світоглядне
становлення І. Франка. Наприкінці 1870-х рр.
останній визначав себе як наївного соціаліста,
“по симпатії”, однак після судового процесу
1878 р. він ґрунтовно вивчив теорію соціалізму.
Як пізніше він згадував, тодішній галицькій мо-
лоді соціалізм “імпонував знанням будучини,
простотою в ставленні і розв’язуванні найсклад-
ніших питань, догматичністю тез, ніби науковою
фразеологією…”19.
Значний вплив на формування поглядів
І. Франка у той час мало листування з М. Драго-
мановим та “громадівська” теорія останнього.
За влучним висловом Я. Грицака, світогляд його
у період зламу 1870–1880-х рр. можна предста-
вити як будівлю, цеглини якої запозичені з різ-
них теорій20. Однак мислитель ніколи не був
конформістом, не сприймав сліпо чужі погляди
і доктрини. Проаналізувавши праці К. Маркса,
Ф. Лассаля та інших теоретиків соціалізму, він
доволі швидко усвідомлює усі хиби соціалістич-
ного вчення, насамперед марксистського зразка,
його невідповідність галицьким умовам, селян-
ському характерові української нації. Розчару-
вання Франка соціалістичним рухом посилилося
після невдалих спроб співпраці з польськими
соціалістами, які виразно виявили їх шовініс-
тичний характер, нехтування українськими на-
ціональними проблемами на користь віднов-
лення «історичної Польщі”21.
16 Матеріали для культурної й громадської історії Західної України. Видає Комісія Західної України ВУАН. –
Т. 1: Листування І. Франка з М. Драгомановим. – К., 1928. – С. 114 – 116.
17 Матеріали для культурної й громадської історії Західної України. Видає Комісія Західної України ВУАН. –
Т. 1: Листування І. Франка з М. Драгомановим. – К., 1928. – С. 184 – 185.
18 Архів М. Драгоманова. С. 28 – 44, 267 – 338.
19 Франко І. Рецензія на А. Фаресов «Народники и марксисты» // Зібрання творів у 50-ти томах. – Т. 45. –
К., 1986. – С. 272.
20 Грицак Я. «Дух, що тіло рве до бою». Спроба політичного портрету Івана Франка. – Львів, 1990. – С. 95.
21 Див.: Химка І. – П. Зародження польської соціал-демократії та українського радикалізму в Галичині
(1860–1890). – К., 2002.
Саме конфлікт із польськими соціалістами на
національному ґрунті продемонстрував надзви-
чайно велику вагу соборницької ідеї у поглядах
поета. Тоді ж, на початку 1880-х рр., з’явився ві-
домий цикл віршів “Україна” (не опублікований
ні у 20-, ні в 50-титомнику праць мислителя),
найвідоміший із яких – “Не пора” – став одним
з українських національних гімнів. У ньому
поет чітко висловлює свою позицію: «Не пора,
не пора, не пора москалеві й ляхові служить! До-
вершилась України кривда стара,– нам пора для
України жить». Звертає на себе увагу викорис-
тання виключно терміну “Україна”, хоч тоді на
позначення усіх українських земель у Галичині
звичайно вживали термін “Русь-Україна”, що
також свідчить про відхід від старої традиції і
перехід на українські соборницькі позиції.
Згодом у статті “Поза межами можливого”
(1900) І. Франко зазначав: «Все, що йде поза
рами нації, – се або фарисейство людей, що ін-
тернаціональними ідеалами раді би прикрити
свої змагання до панування одної нації над дру-
гою, або хоробливий сентименталізм фантастів,
що раді би широкими “вселюдськими” фразами
покрити своє духове відчуження від рідної
нації”22. Підсумовуючи свій досвід участі у соціа-
лістичному русі, зокрема й співпраці з поль -
ськими соціалістами, він писав: “...В інтернаціо-
нальних справах, як соціалізм, здорові органічні
парості можуть у кожнім краї виростати тільки з
виразного національного ґрунту і тільки тоді
вони перестануть бути теорією і зробляться цві-
тучою дійсністю”23. Очевидно, ці ідеї стали осно-
вою еволюції його поглядів у 1880–1890-х рр. від
прихильника соціалізму до націонал-демокра-
тизму (в 1899 р. І. Франко став одним із заснов-
ників Української націонал-демократичної партії,
а у низці статей наголосив на тому, що створення
національної держави є безумовною передумо-
вою розв’язання соціального питання).
Дозволю собі перефразувати згаданий на по-
чатку вислів мислителя з “Одвертого листа до
галицької української молодежі” – “Сьогодні ми
обов’язково мусимо навчитися чути себе укра-
їнцями – не східними, не західними, не півден-
ними – а українцями без ідейних та духовних
кордонів”. Сподіваюся, що через 25 років нам
не доведеться вже шукати поради Франка для
вирішення проблем єдності, соборності україн-
ської нації.
3/4 ’2016Олександр Реєнт К Р А Є З Н А В С Т В О
16
References
22 Франко І. Поза межами можливого // Зібрання творів у 50-ти томах. – Т. 45. – К., 1986. – С. 284.
23 Франко І. Огляд української літератури за 1906 р. // Рада. – 1907. – 17 січня. Цит. за: Якимович Б. Вказ.
праця. – С. 10.
Franko I. Odvertyy lyst do halyts’koyi ukrayins’koyi
molodezhi // Zibrannya tvoriv u 50-ty tomakh. – T. 45. –
K., 1986. – S. 405.
Navrots’kyy V. Po voprosu o maloruskoy lyterature
M. Drahomanova. Vesna 1876 r. // Pravda. – 1876. –
Ch. 10.
Drahomanov M. Avstrorus’ki spomyny // Literaturno-
publitsystychni pratsi. – T. 2. – K., 1970. – S. 196–200
[Barvins’kyy V.] Slivtse do opiznanya (Vidpovid’ p.
Ukrayintsevy (M. Drahomanovu) na lyst „Opiznaymo-
sya u ch. 1 i 2 „Druha”) // Pravda. – 1877. – Ch. 4 i 5.
Arkhiv M. Drahomanova. Tom I. Lystuvannya
Kyyivs’koyi Staroyi hromady z M. Drahomanovym
(1870–1895). – Varshava, 1937. – S. 241.
Lyst M. Drahomanova do I. Franka vid 26 veresnya
1884 r. // Drahomanov M. Literaturno-publitsystychni
pratsi u 2-kh tomakh. – T. 2. – K., 1970. – S. 502–510.
Arkhiv M. Drahomanova. – S. 310; Perepyska M. Dra -
homanova z M. Pavlykom. – T. II (1876–1878). – Cher-
nivtsi, 1910. – 291.
Yakymovych B. Knyha. Prosvita. Natsiya. Vydav-
nycha diyal’nist’ Ivana Franka u 70–80-ykh rokakh
KhIKh st. – L’viv, 1996. – S. 118.
Yanyshyn B. Narodovs’kyy rukh u Halychyni yak
suspil’no-politychna techiya (70–80-ti roky KhIKh st.).
Avtoreferat dys. k.i.n. – K., 2003.
Materialy dlya kul’turnoyi y hromads’koyi istoriyi
Zakhidnoyi Ukrayiny. Vydaye Komisiya Zakhidnoyi Uk-
rayiny VUAN. – T. 1: Lystuvannya I. Franka z M. Dra-
homanovym. – K., 1928. – S. 114–116.
Franko I. Retsenziya na A. Faresov „Narodnyky y
marksystы” // Zibrannya tvoriv u 50-ty tomakh. – T. 45. –
K., 1986. – S. 272.
Khymka I.-P. Zarodzhennya pol’s’koyi sotsial-
demokratiyi ta ukrayins’koho radykalizmu v Halychyni
(1860–1890). – K., 2002.
Hrytsak Ya. „Dukh, shcho tilo rve do boyu”. Sproba
politychnoho portretu Ivana Franka. – L’viv, 1990. –
S. 95.
|