Генерації вчених-істориків та «Великий терор»: від інтелектуальної покори до репресій (на прикладі одеської корпорації гуманітаріїв)
У статті здійснюється спроба дослідження відносини комуністичного адміністративно-ідеологічного апарату та наукової інтелігенції в умовах «Великого терору» 1937–1938 рр. відповідно щодо запропонованих автором генерацій одеських вчених-істориків. Виявлено основні форми і методи репресивної політики...
Saved in:
| Published in: | Краєзнавство |
|---|---|
| Date: | 2017 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
2017
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/168869 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Генерації вчених-істориків та «Великий терор»: від інтелектуальної покори до репресій (на прикладі одеської корпорації гуманітаріїв) / В. Левченко // Краєзнавство. — 2017. — № 1-2. — С. 201-207. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-168869 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Левченко, В. 2020-05-19T16:34:21Z 2020-05-19T16:34:21Z 2017 Генерації вчених-істориків та «Великий терор»: від інтелектуальної покори до репресій (на прикладі одеської корпорації гуманітаріїв) / В. Левченко // Краєзнавство. — 2017. — № 1-2. — С. 201-207. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. 2222-5250 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/168869 93/94:930(477.74) У статті здійснюється спроба дослідження відносини комуністичного адміністративно-ідеологічного апарату та наукової інтелігенції в умовах «Великого терору» 1937–1938 рр. відповідно щодо запропонованих автором генерацій одеських вчених-істориків. Виявлено основні форми і методи репресивної політики щодо вчених. Розглянуто найважливіші архівно-слідчі справи проти науковців. Подаються нові досі невідомі історичні факти та документи, повернуто до історичного вжитку забуті імена діячів культури. The article attempts to study the relations of the communist administrative-ideological apparatus and the scientific intelligentsia in the conditions of the «Great terror» of 1937–1938 years. Respectively, the generation of Odessa scientists-historians proposed by the author. The main forms and methods of repressive policy regarding scientists. The most important archival and investigative cases against scientists. New facts and documents that have been hitherto unknown, new names of cultural figures have been returned to the historical reference. In 1937–1938 years Indoctrination historians did not stop, and received new touches that differed from previous new motives, methods, intensity, etc. effects. Negative developments became what historians have gradually drawn into the yoke of the official ideology and the party-state control. This situation misled scientists and historians fear the current government, disagreement which led to the restriction of academic freedom, which is manifested in total regulation and standardization of various professional and harassment (of dismissal to the far-fetched criminal liability). This has led to further serious negative consequences for the historical development of education and science in particular, in Odessa in the USSR as a whole, significantly reducing its quality and performance establishments stalled, out of which there has been only after almost sixty years. В статье осуществляется попытка исследования отношений коммунистического административно-идеологического аппарата и научной интеллигенции в условиях «Большого террора» 1937–1938 гг. соответственно предложенным автором генерациям одесских ученых-историков. Выявлены основные формы и методы репрессивной политики в отношении ученых. Рассмотрены важнейшие архивно-следственные дела против ученых. Подаются новые доселе неизвестные факты и документы, возвращено в историческое упоминание забытые имена деятелей культуры. uk Інститут історії України НАН України Краєзнавство До 80-річчя «Великого терору» Генерації вчених-істориків та «Великий терор»: від інтелектуальної покори до репресій (на прикладі одеської корпорації гуманітаріїв) Generation of scientist-historians and Great terror: from intellectual vicinity to repressions (on the example of the Odessa corporation of humanitarians) Генерации ученых-историков и «Большой террор»: от интеллектуальной покорности до репрессий (на примере одесской корпорации гуманитариев) Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Генерації вчених-істориків та «Великий терор»: від інтелектуальної покори до репресій (на прикладі одеської корпорації гуманітаріїв) |
| spellingShingle |
Генерації вчених-істориків та «Великий терор»: від інтелектуальної покори до репресій (на прикладі одеської корпорації гуманітаріїв) Левченко, В. До 80-річчя «Великого терору» |
| title_short |
Генерації вчених-істориків та «Великий терор»: від інтелектуальної покори до репресій (на прикладі одеської корпорації гуманітаріїв) |
| title_full |
Генерації вчених-істориків та «Великий терор»: від інтелектуальної покори до репресій (на прикладі одеської корпорації гуманітаріїв) |
| title_fullStr |
Генерації вчених-істориків та «Великий терор»: від інтелектуальної покори до репресій (на прикладі одеської корпорації гуманітаріїв) |
| title_full_unstemmed |
Генерації вчених-істориків та «Великий терор»: від інтелектуальної покори до репресій (на прикладі одеської корпорації гуманітаріїв) |
| title_sort |
генерації вчених-істориків та «великий терор»: від інтелектуальної покори до репресій (на прикладі одеської корпорації гуманітаріїв) |
| author |
Левченко, В. |
| author_facet |
Левченко, В. |
| topic |
До 80-річчя «Великого терору» |
| topic_facet |
До 80-річчя «Великого терору» |
| publishDate |
2017 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Краєзнавство |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| format |
Article |
| title_alt |
Generation of scientist-historians and Great terror: from intellectual vicinity to repressions (on the example of the Odessa corporation of humanitarians) Генерации ученых-историков и «Большой террор»: от интеллектуальной покорности до репрессий (на примере одесской корпорации гуманитариев) |
| description |
У статті здійснюється спроба дослідження відносини комуністичного адміністративно-ідеологічного
апарату та наукової інтелігенції в умовах «Великого терору» 1937–1938 рр. відповідно щодо запропонованих автором генерацій одеських вчених-істориків. Виявлено основні форми і методи репресивної політики
щодо вчених. Розглянуто найважливіші архівно-слідчі справи проти науковців. Подаються нові досі невідомі
історичні факти та документи, повернуто до історичного вжитку забуті імена діячів культури.
The article attempts to study the relations of the communist administrative-ideological apparatus and the
scientific intelligentsia in the conditions of the «Great terror» of 1937–1938 years. Respectively, the generation
of Odessa scientists-historians proposed by the author. The main forms and methods of repressive policy regarding
scientists. The most important archival and investigative cases against scientists. New facts and documents
that have been hitherto unknown, new names of cultural figures have been returned to the historical
reference. In 1937–1938 years Indoctrination historians did not stop, and received new touches that differed
from previous new motives, methods, intensity, etc. effects. Negative developments became what historians have
gradually drawn into the yoke of the official ideology and the party-state control. This situation misled scientists
and historians fear the current government, disagreement which led to the restriction of academic freedom,
which is manifested in total regulation and standardization of various professional and harassment (of dismissal
to the far-fetched criminal liability). This has led to further serious negative consequences for the historical
development of education and science in particular, in Odessa in the USSR as a whole, significantly reducing
its quality and performance establishments stalled, out of which there has been only after almost sixty years.
В статье осуществляется попытка исследования отношений коммунистического административно-идеологического аппарата и научной интеллигенции в условиях «Большого террора» 1937–1938
гг. соответственно предложенным автором генерациям одесских ученых-историков. Выявлены основные формы и методы репрессивной политики в отношении ученых. Рассмотрены важнейшие архивно-следственные дела против ученых. Подаются новые доселе неизвестные факты и документы, возвращено в историческое упоминание забытые имена деятелей культуры.
|
| issn |
2222-5250 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/168869 |
| citation_txt |
Генерації вчених-істориків та «Великий терор»: від інтелектуальної покори до репресій (на прикладі одеської корпорації гуманітаріїв) / В. Левченко // Краєзнавство. — 2017. — № 1-2. — С. 201-207. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT levčenkov generacíívčenihístorikívtavelikiiterorvídíntelektualʹnoípokoridorepresíinaprikladíodesʹkoíkorporacíígumanítaríív AT levčenkov generationofscientisthistoriansandgreatterrorfromintellectualvicinitytorepressionsontheexampleoftheodessacorporationofhumanitarians AT levčenkov generaciiučenyhistorikovibolʹšoiterrorotintellektualʹnoipokornostidorepressiinaprimereodesskoikorporaciigumanitariev |
| first_indexed |
2025-11-26T08:37:54Z |
| last_indexed |
2025-11-26T08:37:54Z |
| _version_ |
1850618681597362176 |
| fulltext |
200
До 80-річчя
«Великого терору»
201
УДК 93/94:930(477.74)
Валерій Левченко (м. Одеса)
Генерації вчених-істориків та «Великий терор»:
від інтелектуальної покори до репресій
(на прикладі одеської корпорації гуманітаріїв)
У статті здійснюється спроба дослідження відносини комуністичного адміністративно-ідеологічного
апарату та наукової інтелігенції в умовах «Великого терору» 1937–1938 рр. відповідно щодо запропонова-
них автором генерацій одеських вчених-істориків. Виявлено основні форми і методи репресивної політики
щодо вчених. Розглянуто найважливіші архівно-слідчі справи проти науковців. Подаються нові досі невідомі
історичні факти та документи, повернуто до історичного вжитку забуті імена діячів культури.
Ключові слова: генерації, вчені-історики, політичні репресії, «Великий терор», Одеса, інтелекту-
альна еліта, більшовики.
Valery Levchenko
Generation of scientist-historians and Great terror:
from intellectual vicinity to repressions
(on the example of the odessa corporation of humanitarians)
The article attempts to study the relations of the communist administrative-ideological apparatus and the
scientific intelligentsia in the conditions of the «Great terror» of 1937–1938 years. Respectively, the generation
of Odessa scientists-historians proposed by the author. The main forms and methods of repressive policy re-
garding scientists. The most important archival and investigative cases against scientists. New facts and doc-
uments that have been hitherto unknown, new names of cultural figures have been returned to the historical
reference. In 1937–1938 years Indoctrination historians did not stop, and received new touches that differed
from previous new motives, methods, intensity, etc. effects. Negative developments became what historians have
gradually drawn into the yoke of the official ideology and the party-state control. This situation misled scientists
and historians fear the current government, disagreement which led to the restriction of academic freedom,
which is manifested in total regulation and standardization of various professional and harassment (of dismissal
to the far-fetched criminal liability). This has led to further serious negative consequences for the historical
development of education and science in particular, in Odessa in the USSR as a whole, significantly reducing
its quality and performance establishments stalled, out of which there has been only after almost sixty years.
Key words: generation, historians, political repressions, the «Great Terror», Odessa, the intellectual elite,
the Bolsheviks.
Валерий Левченко
Генерации ученых-историков и «Большой террор»:
от интеллектуальной покорности до репрессий
(на примере одесской корпорации гуманитариев)
В статье осуществляется попытка исследования отношений коммунистического администра-
тивно-идеологического аппарата и научной интеллигенции в условиях «Большого террора» 1937–1938
гг. соответственно предложенным автором генерациям одесских ученых-историков. Выявлены основ-
ные формы и методы репрессивной политики в отношении ученых. Рассмотрены важнейшие архивно-
следственные дела против ученых. Подаются новые доселе неизвестные факты и документы, возвра-
щено в историческое упоминание забытые имена деятелей культуры.
Ключевые слова: генерации, ученые-историки, политические репрессии, «Большой террор»,
Одесса, интеллектуальная элита, большевики.
У 1920 р. на теренах України відбулося за-
хоплення влади більшовиками та формування но-
вого політичного режиму. Політичний режим як
один із типів влади характеризується сукупністю
засобів і методів здійснення політичного прав-
ління, що відображає характер взаємовідносин
громадян і держави. Сутності будь-якого типу
(демократичного, авторитарного, тоталітарного)
політичного режиму притаманна форма влади,
яка зводиться до способів впливу суб’єкта на
об’єкт, що веде до підпорядкування останнього
волі суб’єкта, у тому числі покорі авторитету, ма-
ніпуляціям, примусу тощо. В якості об’єктів мо-
жуть виступати як різні політичні інститути, так
і окремі сегменти соціуму, зокрема, наприклад, –
професійні корпорації. Однією з таких корпора-
цій є співтовариство вчених-істориків, яке є скла-
довою однієї з соціальних верств – інтелігенції,
яка стала одним з об’єктів способів впливу радян-
ської влади, що призвело до їх повного підпоряд-
кування та у значній мірі проявилось під час по-
літичних репресій 1920–1950-х рр. загалом і
зокрема у добу «Великого терору».
Трагічний період 1937–1938 рр. увійшов до
аналів історії українського народу як час різкого
посилення і доведеного до максимуму своєї ін-
тенсивності політичних репресій, коли було зни-
щено багатьох людей країни, далеких від полі-
тичної практики, – лікарів і вчених, вчителів й
інженерів, письменників і службовців, священ-
ників і робітників. Не виключенням стали й
представники наукових корпорацій. Більшовики
висловлювали недовіру до вчених з перших днів
захоплення влади, що проявлялося у виступах
державних і партійних діячів різного забар-
влення і ґатунку та документах різного харак-
теру. На практиці це призводило до масових чис-
ток кадрів вишів і наукових установ та звільнень
багатьох вчених через соціальне походження,
політичну позицію, незгоду з проголошеними
ідеями, а згодом і до арештів значної їх частини
з подальшим фізичним знищенням. Ставала
нормою фабрикація існування різних спілок/ор-
ганізацій, створених для проведення контррево-
люційної боротьби.
Серед представників наукової інтелігенції
особливо неугодними політичним режимам були
представники історичної науки, яка ніколи не
була «чистою» (незалежною, незаангажованою)
наукою. Історикам вкрай рідко вдавалося працю-
вати в тиші кабінету, не піддаючись пресингу з
боку різних ідеологічних і політичних течій.
Вони завжди піддавалися тиску і примусу з боку
влади та чиновництва, фінансових груп та акаде-
мічної ієрархії, громадськості та натовпу, засобів
масової інформації та системи народної освіти, а
в більшості випадків як притаманно природі зви-
чайної людини, самі захоплювалися, а іноді зану-
рювалися у вир політичних пристрастей та мимо-
волі ставали їх заручниками. У 1937–1938 рр.
ідеологічна обробка істориків не припинялася, а
отримала нові штрихи, які від попередніх різни-
лися новими мотивами, методами, інтенсивністю,
наслідками тощо. Негативним явищем ставало те,
що історики поступово втягувалися у ярмо офі-
ційної ідеології та партійно-державного кон-
тролю. Така ситуація підводила вчених-істориків
до побоювання діючої влади, непогодження з
якою приводило до обмеження академічної сво-
боди, яке проявлялося в тотальній регламентації
і стандартизації професійної діяльності та різ-
ними утисками (від звільнення з роботи до наду-
маної кримінальної відповідальності).
Про масові репресії зазначеного періоду на-
писано чимало. Особливий інтерес до цих трагіч-
них сторінок історії пояснюється насамперед
прагненням викрити роль політичних режимів у
минулому та сьогоденні. У сучасній історіографії
увагу до соціальної історії, у тому числі до взає-
мин вчених і влади поза сформованих стереоти-
пів радянської історіографії, почали більше при-
діляти місця лише починаючи з кінця 1980-х рр.
У цих публікаціях піддавалися критиці держав-
ний монополізм і бюрократизм в організації на-
укових досліджень, увага акцентувалася на ра-
ніше замовчуваних трагічних обставинах життя,
діяльності та долі вчених. На зламі ХХ–ХХІ ст.
з’явилася велика кількість наукових публікацій,
присвячених репресованим вченим, представни-
кам різних галузей науки, наукових напрямів і
шкіл1. Всі наявні на сьогодні напрацювання від-
новлюють маловідому картину взаємин вчених і
влади під час подій «Великого терору».
Одеська професійна корпорація вчених-істо-
риків за понад двохсот сторічну історію (кінець
ХVІІІ – початок ХХІ ст.) пройшла складний
шлях еволюції, у різні часи мала свої характерні
риси та особливості. Однією з них є наявність
1/2 ’2017Валерій Левченко К Р А Є З Н А В С Т В О
202
1 Див.: Політичні репресії в Україні (1917–1980 рр.). Бібліогр. покажч. / Авт. вступ. статей: С. Білокінь,
Р. Подкур, О. Рубльов. – Житомир, 2007. – 456 с.; Репресії в Україні (1917–1990 рр.): наук.-допом. бібліогр.
покажч. / Нац. парлам. б-ка України; авт.-упор.: Є. К. Бабич, В. В. Патока. – К., 2007. – 519 с. та ін.
умовних періодів розвитку корпорації одеських
вчених-істориків у форматі існування умовлених
дев’яти генерацій, що хронологічно займають
такі рівні: 1) «аматорський»: кінець ХVІІІ ст. –
1817 р.; 2) «ранньоліцейський»: 1817–1837 рр.;
3) «пізньоліцейський»: 1837–1865 рр.; 4) «ранньо -
університетський» імперських часів: 1865 – кінець
ХІХ ст.; 5) «пізньоуніверситетський» імперських
часів: кінець ХІХ ст. – 1920 р. та 1941–1944 рр.;
6) «ранньорадянський»: 1920–1941 рр.; 7) «серед-
ньорадянський»: 1944–1968 рр.; 8) «пізньорадян-
ський»: 1968–1991 рр.; 9) «український»: від
1991 р. – до сучасності2.
У вир «Великого терору» потрапили представ-
ники двох генерацій одеських вчених-істориків –
«пізньоуніверситетської» і «ранньорадянської».
Наголосимо, що представників першої генерації
умовно можна розділити на два табори – ті, чиї
професійні навички сформувалися у дореволю-
ційний час і залишалися прихильниками імпер-
ського ладу або стояли осторонь від політичних
питань та, ті, хто розпочав свою професійну
кар’єру також у дореволюційний період, але були
заангажовані у лавах різних політичних течій до
політичних подій 1917–1920 рр., а після встанов-
лення 1920 р. радянської влади у різних проявах
не підтримували її. Станом на 1937 р. майже всі
представники «пізньоуніверситетської» і «ранньо-
радянської» генерацій здійснювали професійну
діяльність у багатьох вишах Одеси (Одеський
державний університет3 (ОДУ), Одеський педаго-
гічний інститут тощо) та різноманітних за профі-
лями і структурами науково-дослідних установах
(бібліотеках, музеях). Процес одержавлення і цен-
тралізації в управлінні розвитку історичної освіти
і науки з боку комуністичної партії наростав. По-
становою від 15 травня 1934 р. створювалися уні-
фіковані шкільні підручники з історії СРСР, всі
вчителі історії повинні були відвідати курси пере-
підготовки, почалося видання журналу «Історія в
середній школі», який мав директивний характер
для викладачів історії. Отже, тематика і зміст іс-
торичної освіти і наукових досліджень були тісно
зв’язані з більшовицькою ідеологією, що супро-
воджувалося посиленням адміністративного тис -
ку і контролю та відкритим впливом кон’юнктур-
них політичних реалій на зміст, методологію і
лексику проведення наукової діяльності. Соці-
альне походження і політична благонадійність
вчених-істориків ставали визначальними чинни-
ками в оцінці професійної кваліфікації. У такій
атмосфері радянське керівництво безжально роз-
правлялося з проявами вільнодумства, що позна-
чилося посиленням політичних репресій. Вбив-
ство С. М. Кірова 1 грудня 1934 р. послужило
приводом для нової хвилі політичних репресій,
які переросли у масовий терор. 30 липня 1937 р.
було видано наказ НКВС СРСР (№ 00447 «Про
операцію з репресування колишніх куркулів, кри-
мінальників та інших антирадянських елемен-
тів»), згідно з яким визначалися категорії осіб, які
підлягали репресіям. Всі репресовані розбивалися
на дві категорії. До першої категорії відносили
всіх найбільш ворожих елементів, які підлягали
негайному арешту, а після розгляду справ трій-
ками – розстрілу. До другої категорії відносили
менш активних, але все ж ворожі, елементи. Вони
підлягали арешту та ув’язненню в табори на строк
від 8 до 10 років, а найбільш злісні та соціально
небезпечні із них – ув’язненню на ті ж строки в
тюрми за постановою трійки. Наказом НКВС для
прискореного розгляду тисяч справ були утворені
«оперативні трійки» на рівні республік і областей.
Операцію почали 5 серпня 1937 р. і планували за-
вершити в чотирьохмісячний термін. За двома ка-
тегоріями в Одеській області планувалося заареш-
тувати 4 500 осіб (відповідно за категоріями –
1 000 і 3 500 осіб).
Одеське управління НКВС швидкими тем-
пами почало впроваджувати цей наказ у дію. Во-
сени 1937 р. була сфальсифікована справа «Вій-
ськово-націоналістичної організації» («ВНО»),
Генерації вчених-істориків та «Великий терор»: від інтелектуальної покори
до репресій (на прикладі одеської корпорації гуманітаріїв)
203
2 Детальніше див.: Левченко В. В. Ідея української державності в рецепціях представників професійної кор-
порації одеських істориків першої половини ХХ століття // Проблеми становлення української державності:
Збірник наукових праць за матеріалами науково-практичної конференції з міжнародною участю (до 25-річниці
Незалежності України). – Ізмаїл: РВВ ІДГУ, 2016. – С. 72–81; Його ж. Наукове співтовариство одеських істориків
першої половини ХХ століття крізь призму генераційних процесів: теоретичний аспект // Позитивізм: рефлексії
щодо класичної моделі історіописання: матеріали круглого столу (Харків, 29 листоп. 2016 р.). – Харків: Апос-
троф, 2016. – С. 220–230; Його ж. Генерації одеських вчених-істориків першої половини ХХ століття: періоди-
зація, термінологія, історія // Вісник Одеського історико-краєзнавчого музею. – № 15. – 2016. – С. 220–223 та ін.
3 Див.: Петровський Е. П. Кадрова ситуація на історичному факультеті Одеського державного універси-
тету в 1930-х роках // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки. – Вип. 13. – К., 2005. – С. 260–273.
4 Файтельберг-Бланк В., Савченко В. Террор против одесской научной элиты 1937–1938 гг. // Ресурс до-
ступу: http://odesskiy.com/chisto-fakti-iz-zhizni-i-istorii/terror-protiv-odesskoj-nauchnoj-elity-1937-1938.html
наслідком якої стало викриття «великої змови у
вищій школі Одеси». Нонсенсом цієї справи стало
те, що у «військовій організації» не було жодного
військового, навіть колишнього, і при ретельних
обшуках не було знайдено ніякої зброї4. Чекісти
стверджували, що українські націоналісти висту-
пають за терористичну боротьбу проти керівниц-
тва ВКП (б) і приймають вкрай рішучі заходи у
цій боротьбі. Тільки от привести хоч один при-
клад терористичного акту націоналістів або есерів
чекісти так і не змогли. Справу «ВНО» чекісти
планували як грандіозний процес над одеською
науковою інтелігенцією, в тому числі й істориків,
яка б могла об’єднати до 50–60 жертв. Разом з ук-
раїнцями як «українських націоналістів, що
мріяли про відділення України від СРСР», плану-
вали підвести кілька десятків євреїв, грека, біло-
руса, двох росіян, німця і француза. Отже, при ут-
вердженні тоталітарних структур влада вдалася до
масованої ідеологічної, психологічної та фізичної
обробки вчених. Результатом цих дій стали реп-
ресії 1937–1938 рр., які не обійшли жодного оде-
ського вченого історика.
Незважаючи на те, що у перші роки рефор-
мованої на початку 1930-х рр. мережі вищої
школи, партійне керівництво ще не мало можли-
вості обходитись без послуг викладацького
складу дорадянської вищої школи, але прагнуло
якнайшвидше замінити їх новими пролетар-
ськими кадрами, саме цю частину проімперської
когорти викладачів «пізньоуніверситетської» ге-
нерації оминули події «Великого терору». Усі її
представники вижили у цей скрутний час. Шіс-
тдесяти трьохрічний5 історик античності й те-
атру Б. В. Варнеке (1874–1944) працював у різ-
них вишах Одеси. Шістдесяти восьмирічний
історик літератури В. Ф. Лазурський (1869–
1947), на відміну від більшості колег, які на той
час зазнавали утисків, став організатором і ке-
рівником Одеського інституту іноземних мов,
відкритого на базі ліквідованого Одеського ні-
мецького педагогічного інституту відповідно по-
станові РНК УРСР від 10 квітня 1938 р.6. Шіс-
тдесяти однорічний історик античності й
мистецтва В. І. Селінов (1876–1946) працював
завідуючим відділу феодалізму та торгівельного
капіталізму в Надчорноморських країнах Оде-
ського історико-археологічного музею. П’ятде-
сятиоднорічний історик античності й мистецтва
М. О. Соколов (1886–1953) викладав різні гума-
нітарні дисципліни відразу в декількох вишах
Одеси. П’ятдесятип’ятирічний історик мови, лі-
тератури і театру П. Й. Потапов (1882–1945) з
відкриттям 1937 р. філологічного факультету
ОДУ завідував кафедрою російської мови і
слов’янознавства. Він єдиний з плеяди цієї гене-
рації науковців, хто потрапив у поле зору чекіс-
тів – проходив у справі «ВНО» як «колишній
чорносотенець, монархіст, антисеміт і лиходій»,
але не зазнав жодних утисків. Навпаки 1940 р.
його було обрано депутатом Одеської міської
Ради депутатів трудящих. Усі п’ятеро згаданих
науковців пережили події «Великого терору».
Під час німецько-румунської окупації Одеси за-
лишалися у місті та працювали у відродженому
новою владою за дореволюційною структурою
університеті, що в ситуації скрутного соціально-
економічного становища було обумовлено спро-
бою пристосування до окупаційного режиму за-
ради виживання7. Не потрапляння проімперської
когорти одеських вчених-істориків «пізньоуні-
верситетської» генерації було пов’язано з тим,
що в умовах посилювання тиску, як на немар-
ксистську, так і на марксистську історіографію
радянської історичної науки головною ідеєю
більшовицької верхівки було придушення полі-
тичної опозиції, реальних і уявних політичних
супротивників заради встановлення тоталітар-
ного режиму особистої влади Й. В. Сталіна.
Підтвердженням цієї тези є той факт, що усі
інші одеські вчені-історики, які потрапили до епі-
центру подій «Великого терору» якимось чином
мали відношення до політичної ситуації в країні.
Науковцям закидалися провини різної класифіка-
ції: буржуазне минуле, участь у процесах украї-
нізації, належність у 1917–1920 рр. до опозицій-
них більшовикам політичних течій, навішувались
різного забарвлення політичні ярлики та постійно
наголошувалося на необхідності слідкувати за їх
професійним і особистим життям. Метою втру-
чання комуністичної верхівки у всі сфери життя
представників співтовариства вчених-гуманіта-
1/2 ’2017Валерій Левченко К Р А Є З Н А В С Т В О
204
5 У даному варіанті та у подальших випадках вік вчених вказано станом на 1937 р.
6 Борисенок Е. Ю. Концепции «украинизации» и их реализация в национальной политике в государствах
восточноевропейского региона (1918‒1941 гг.): Дис. ... док. ист. наук. – М., 2015. – С. 752–753.
7 Детальніше див.: Левченко В. В. Діяльність вчених-істориків Одеси в період німецько-румунської оку-
пації (1941–1944 рр.) та їх доля // Південь України: етноісторичний, мовний, культурний та релігійний виміри:
Мат. ІІІ міжн. наук.-практ. конф. Одеса, 15–16 квітня 2011 р. – Одеса, 2011. – С. 233–239.
ріїв була підготовка до впровадження в історич-
ній науці офіційної концепції радянської влади,
утвердження в ній сталінської ідеології. Процес
політизації історії як дисципліни і науки супро-
воджувався свавіллям і насильницькими мето-
дами більшовицького впливу.
Різних форм політичних переслідувань з боку
більшовицької влади зазнали і представники ан-
тирадянської когорти «пізньоуніверситетської» ге-
нерації одеських вчених-істориків. Більшість із
них були звинувачені у причетності до «ВНО». За
сценарієм чекістів «ВНО» була створена 1933 р.
завідувачем кабінету історії в Одеському медич-
ному інституті, раніше завідуючим кабінету істо-
рії в Одеському педагогічному інституті, колиш-
нім лідером одеських есерів В. О. Арнаутовим
(1881–1938). Він дійсно був лідером одеської ор-
ганізації Української партії лівих есерів-синдика-
лістів у 1920–1921 рр., але згодом під натиском ра-
дянської влади вийшов з цієї партії про що
повідомив публічно. Першим у справі «ВНО» був
заарештований М. М. Петринський (1890–1938) –
доцент ОДУ, провина якого полягала у тому, що
в 1907–1919 рр. він був есером і до того ж україн-
цем, так що чекістам не складало труднощів зви-
нуватити його в українському буржуазному націо-
налізмі. Разом з ним за звинуваченням у
перебуванні в партії есерів з 1904 р. був заареш-
тований Л. Г. Стрижак (1886–1938) – викладач
Одеського педагогічного інституту. Особливою
знахідкою чекістів став професор ОДУ М. І. Гор-
дієвський (1885–1938), на якого ще з 1920-х рр.
чекісти мали матеріал як на «переконаного укра-
їнського націоналіста і колишнього лівого есера»,
але у середині 1920-х рр. він також офіційно ого-
лосив в пресі про вихід з партії боротьбистів і від-
мовився від попередньої політичної позиції. У
жовтні 1938 р. Воєнна колегія Верховного суду
СРСР засудила його до розстрілу8. 15 липня 1938
р. за звинуваченням в «антирадянській підривній
роботі на ідеологічному фронті, пропаганді анти-
радянської буржуазно-націоналістичної трактовки
у момент читання лекцій» було заарештовано
Н. І. Букатевича (1884–1984). Деяких істориків,
зокрема професора Є. О. Загоровського (1885–
1938), звинувачували у державному злочині. Під-
ставою для цього було відвідування іноземних
представництв, які були акредитовані в Одесі,
участь в культурних програмах, виступи з лек-
ціями тощо9. 22 лютого 1938 р. його було розстрі-
ляно. 26 грудня 1937 р. було заарештовано викла-
дача низки одеських вишів – М. О. Бачинського
(1887–1937). Слідчі йому закидали знайомство з
одним з керівників Центральної Ради і Директорії
В. К. Винниченком та засудженими у справі
«СВУ» М. Є. Слабченком і Й. Ю. Гермайзе, член-
ство в партії українських есерів тощо. Після де-
кількох допитів 27 грудня, наступного дня був ви-
несений вирок – «вища міра покарання», який
виконали 29 грудня 1937 р. Викладача Одеського
німецького педагогічного інституту М. М. Віркау
(1892–1937) заарештували 25 грудня 1937 р. як
«одного з активних учасників контрреволюційної
організації українських націоналістів». Через два
дні – 28 грудня 1937 р. його приговорили до роз-
стрілу, а 30 грудня того ж року вирок було вико-
нано. Як «сіоніст, раніше виключений з ВКП (б)»
потенційною жертвою став професор Одеського
медичного інституту Я. Є. Мерзон (1891–19??).
Як «колишнього бундівця» заарештували викла-
дача В. Є. Черняховського (1885–19??). Було за-
арештовано й декана Одеського педагогічного ін-
ституту М. М. Гриценка (1897–19??), який в
дорадянські часи входив до складу партії україн-
ських есерів-боротьбистів, а 1937 р. був виключе-
ний з ВКП (б) «за зв’язок з ворогами народу». Ви-
кладача історії Одеського зуболікарського
технікуму Л. Г. Гофмана (1896–1938) за соціал-де-
мократичні погляди було заарештовано 27 січня
1938 р., а 20 квітня того ж року – розстріляно. Ди-
ректор Одеського педагогічного інституту
А. О. Луненок (1894–19??), який знаходився в
ув’язненні від квітня 1938 р. до січня 1940 р., не-
зважаючи на тортури і випробування, не зважився
на обмови себе та колег.
У скорому часі справа «ВНО» повністю роз-
валилася за відсутністю будь-яких фактів і дока-
зів. Багато заарештованих було випущено на
свободу, їх поновили на роботі, деяким навіть
повернули партквиток (тим, хто не визнав себе
винним). Так, А. О. Луненок був реабілітований
1940 р. і працював в Одеському педагогічному
інституті до 1960 р. Отже, багатьох одеських іс-
ториків радянська верхівка вважала реальними
чи потенційними ворогами комуністичної партії
у посиленні тоталітарного режиму, тому не-
щадно з ними розправлялася.
До молоху «Великого терору» потрапили й
представники «ранньорадянської» генерації оде-
ських вчених-істориків, які стали справжнім на-
Генерації вчених-істориків та «Великий терор»: від інтелектуальної покори
до репресій (на прикладі одеської корпорації гуманітаріїв)
205
8 Історія Одеси / Голов. ред. В. Н. Станко. – Одеса, 2002. – С. 327.
9 Там само. – С. 329.
дбанням впровадження комуністичної ідеології.
Ці особи (Г. Й. Герман, С. Ф. Збандуто, Д. Д. Ки-
парісов, С. М. Ковбасюк, І. І. Погорілий, І. Д. Сє-
роглазов, Г. М. Трачевський, І. П. Шмідт та інші)
складали авангард тих, хто галасливо підтриму-
вали організовані згори ідеологічні кампанії,
виступали з критикою вчених «пізньоуніверси-
тетської» генерації, звинувачених у немарксист-
ському викладанні навчальних дисциплін чи у
належності до антипартійних течій тощо10. «На-
уковці» радянської порослі опановували мар-
ксистську фразеологію, комуністичну ідеологію
та намагалися видавати написане за нові підходи
у галузі історичної науки відповідно марксист-
сько-ленінської ідеології сталінського зразка.
Більшість з них можна віднести до компартій-
них висуванців, які в умовах тоталітаризму
склали авангард радянських вчених марксист-
ської історіографії. Незважаючи на політичну
відповідність у своїй професійній діяльності, пе-
рехід на бік та сприйняття правил гри діючого
політичного режиму у тій чи іншій мірі також
були покалічені долі й цих «вчених». Страх зро-
бити помилку, страх бути звинуваченим за полі-
тичні погляди, страх бути засудженим правля-
чою владою, страх смерті переслідував їх.
Нерідко саме страх, а не «наукова» позиція, ви-
значали їхні інтелектуальні погляди та подальшу
долю. Серед них заарештованими у роки «Вели-
кого терору» були завідувач кафедри історії
УРСР ОДУ І. І. Погорілий (1899–1937, заареш-
товано у серпні 1937 р., розстріляно 28 жовтня
1937 р.) і декан історичного факультету ОДУ
Д. Д. Кипарісов (1899–1941, заарештовано 10
квітня 1938 р., розстріляний 28 липня 1941 р.)11.
Поступове перетворення науки в арену ідео-
логічної боротьби, спрямованої проти вчених,
призвело до масової заміни професійних кадрів
вишів і науково-дослідних інститутів менш ква-
ліфікованими співробітниками, багато з яких не
мали уявлень про науково-дослідницьку роботу.
Переважно викладачами (більше десяти чоло-
вік) були особи, які належали до числа партій-
них висуванців, добре володіли марксистської
фразеологією, але не мали класичної історичної
освіти і фактично були «безпорадними в істо-
ричній науці»12. Саме з числа таких істориків
обирався декан історичного факультету ОДУ –
провідного осередку історичної освіти і науки в
Одесі. Наприклад, з 1 вересня 1939 р. керівни-
ком історичного факультету став двадцяти
дев’ятирічний старший викладач А. М. Литви-
ненко, з 1937 р. виконуючий обов’язки завіду-
вача кафедри історії народів СРСР, який ще у
1933–1936 рр. був студентом, а у 1936–1939 рр.
– аспірантом13. Головними ознаками обрання на
посаду декана історичного факультету того часу
стали – селянське походження, членство у лавах
ВЛКСМ (1925–1939) і ВКП (б) (з 23 вересня
1939 р.). Все це призвело у подальшому до се-
рйозних негативних наслідків для розвитку іс-
торичної освіти і науки зокрема в Одесі та у ці-
лому в УРСР, значно знизивши показники її
якості та загнання в глухий кут, вихід з якого на-
мітився тільки через майже шістдесят років.
Отже, у період «Великого терору» 1937–
1938 рр. репресії за звинуваченнями різного
характеру суттєво вдарили по усім генераціям
вчених-істориків Одеси. За радянським законо-
давством, учених під час судових процесів засуд-
жували за статтями, які стосувалися «контррево-
люційних злочинів». У цей час більшовицька
фільтрація призвела до фізичного винищення
11 істориків (М. О. Бачинський, М. М. Віркау,
М. І. Гордієвський, Л. Г. Гофман, Л. О. Добриць-
кий, Є. О. Загоровський, М. М. Петринський,
І. І. Погорілий, Л. Г. Стрижак, Г. М. Трачевський,
М. Б. Тункельройт), ще 22 історики (В. О. Арнау-
тов, В. Д. Баршівський, Н. І. Букатевич, О. Б. Вар -
неке, Д. Й. Гельфанд, М. М. Гриценко, В. Г. Дель -
вендаль, Д. Д. Кипарисов, А. П. Клочко,
Г. В. Князєв, Р. К. Міквіц, А. М. Мерхер, Е. Г. Ок-
сман, Т. Я. Молчадський, Ф. Є. Петрунь,
О. О. Рябінін-Скляревський, І. Д. Сіроглазов,
Г. І. Таубергер, С. С. Флякс, С. І. Цветко,
В. Є. Черняховський, Г. Д. Штейнванд) були за-
суджені до різних строків (від 3 до 10 років), а
ще десятки колег (О. Л. Грушевська, А. О. Луне-
нок та ін.) у якості заарештованих місяці пере-
бували у тюрмах під слідством і допитами.
У другій половині 1950-х рр. та на зламі
1980–90-х рр. під час процесів з реабілітації
1/2 ’2017Валерій Левченко К Р А Є З Н А В С Т В О
206
10 Див.: Петровський Е. П. Кадрова ситуація на історичному факультеті Одеського державного універси-
тету в 1930-х роках // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки. – Вип. 13. – К., 2005. – С. 260–273.
11 Історія Одеси / Голов. ред. В. Н. Станко. – Одеса, 2002. – С. 328.
12 Урсу Д. П., Петровський Е. П. Відродження історичного факультету в Одеському державному універ-
ситеті (1934–1941 роки) // Записки історичного факультету. – Вип. 19. – 2008. – С. 238–240.
13 ДАОО, ф. П-20, оп. 7, спр. 1245, арк. 1, 4, 7.
засуджених у 1930-х рр. науковців, слідчі розби-
раючи справи, крім сумнівних зізнань, не
знайшли достовірних доказів їх провини. Дивує
і незграбна робота чекістів, які навіть не дбали
про зовнішню правдоподібність справ. Згодом
усіх одеських вчених-істориків засуджених за
часів «Великого терору» було реабілітовано.
Всі сталінські кампанії у боротьбі з вченими-
істориками ламали наукову долю не тільки їх
жертв і не тільки викривачів. У тій чи іншій мірі
були покалічені всі історики, що опинилися у вирі
тих подій. Страх зробити помилку, страх бути зви-
нуваченим у сфабрикованих справах за політичні
погляди (переважно у минулому) заразив істори-
ків. Нерідко саме страх, а не вивчення фактів
визначав їхні наукові погляди та подальшу долю.
У цей же період було ліквідовано відносний орга-
нізаційний плюралізм наукових установ, зокрема –
Українська асоціація марксистсько-ленінських на-
уково-дослідних інститутів 1936 р. була об’єднана
у Відділення суспільних наук АН УРСР. Того ж
року створено Інститут історії України АН УРСР.
Репресивна політика сталінізму істотно підірвала
морально-психологічну здатність вчених до об’єк-
тивної творчості. За визначенням дослідників
М. В. Коваля і О. С. Рубльова, «сталінські ідеоло-
гічні справи, супроводжувані масовими політич-
ними репресіями, призвели до остаточної дефор-
мації історичної думки в СРСР, підпорядкування
її кон’юнктурним ідеологічним вимогам тоталі-
тарного режиму»14. Таким чином, по мірі форму-
вання і дозрівання системи, негативні сторони по-
літики радянської держави відносно наукової
інтелігенції висувалися на перший план, під при-
водом загострення боротьби з класово-чужими
елементами знищувався інтелектуальний і куль-
турний потенціал країни.
Репресії 1930-х рр. нанесли непоправну
шкоду вітчизняній історичній науці. Крім того,
репресії сприяли завершенню процесу уніфікації
історичного знання. Чимало цьому сприяли по-
станови партії і уряду з питань розвитку історич-
ної науки та викладання історії в вузах і школі й
організаційна перебудова історичних установ.
Кожен з одеських вчених-істориків тих часів опи-
нявся перед дилемою особистого вибору. Наслід-
ком цього стало те, що масштаб репресивних дій,
яким були піддані представники наукової інтелі-
генції Одеси у 1937–1938 рр. охопив десятки вче-
них-істориків. Внаслідок цього різноманітними
методами вони були обмежені у праві займатися
науковою діяльністю, спілкуватися з колегами,
передавати свої знання наступному поколінню
науковців, засуджені, заслані, позбавлені життя.
Генерації вчених-істориків та «Великий терор»: від інтелектуальної покори
до репресій (на прикладі одеської корпорації гуманітаріїв)
207
14 Див.: Коваль М. В., Рубльов О. С. Інститут історії України НАН України: перше двадцятиріччя (1936–
1956 рр.) // Український історичний журнал. – 1996. – № 6. – С. 54–68.
References
1. Borisenok, E. Yu. (2015). Koncepcii «ukrainizacii»
i ih realizacija v nacional’noj politike v gosudarstvah vos-
tochnoevropejskogo regiona (1918‒1941 gg.) [The con-
cepts of «Ukrainization» and their implementation in na-
tional politics in the states of the Eastern European region
(1918–1941)] (Doctor’s thesis). Moscow. [in Russian].
2. Stanko, V. N. (2002). Istoriya Odesy. Odesa. [in
Ukrainian].
3. Koval, M. V., Rubl`ov, O. S. (1996). Insty`tut isto-
riyi Ukrayiny` NAN Ukrayiny`: pershe dvadcyaty`ric-
hchya (1936–1956 rr.). Ukrains’kyj istorychnyj zhurnal –
Ukrainian Historical Journal, 6, 54–68. [in Ukrainian].
4. Levchenko, V. V. (2011). Diyal`nist` vcheny`x-is-
tory`kiv Odesy` v period nimecz`ko-rumuns`koyi okupa-
ciyi (1941–1944 rr.) ta yix dolya. Pivden` Ukrayiny`: et-
noistory`chny`j, movny`j, kul`turny`j ta religijny`j
vy`miry, 233–239. [in Ukrainian].
5. Levchenko, V. V. (2016). Ideya ukrayins`koyi der-
zhavnosti v recepciyax predstavny`kiv profesijnoyi kor-
poraciyi odes`ky`x istory`kiv pershoyi polovy`ny` XX
stolittya. Problemy` stanovlennya ukrayins`koyi derzhav-
nosti: Zbirny`k naukovy`x pracz` za materialamy` na-
ukovo-prakty`chnoyi konferenciyi z mizhnarodnoyu uc-
hastyu, 72–81. [in Ukrainian].
6. Levchenko, V. V. (2016). Naukove spivtovary`stvo
odes`ky`x istory`kiv pershoyi polovy`ny` XX stolittya
kriz` pry`zmu generacijny`x procesiv: teorety`chny`j as-
pekt. Pozy`ty`vizm: refleksiyi shhodo klasy`chnoyi modeli
istoriopy`sannya: materialy` kruglogo stolu, 220–230. [in
Ukrainian].
7. Levchenko, V. V. (2016). Generaciyi odes`ky`x
vche ny`x-istory`kiv pershoyi polovy`ny` XX stolittya: peri -
ody`zaciya, terminologiya, istoriya. Visny`k Odes`kogo isto -
ry`ko-krayeznavchogo muzeyu, 15, 220–223. [in Ukrainian].
8. Petrovs`ky`j, E. P. (2005). Kadrova sy`tuaciya na
istory`chnomu fakul`teti Odes`kogo derzhavnogo uni-
versy`tetu v 1930-x rokax. Problemy` istoriyi Ukrayiny`:
fakty`, sudzhennya, poshuky, 13, 260–273. [in Ukrainian].
9. Ursu, D. P., Petrovs`ky`j, E. P. (2008). Vidrod-
zhennya istory`chnogo fakul`tetu v Odes`komu derzhav-
nomu universy`teti (1934–1941 roky`). Zapy`sky`
istory`chnogo fakul`tetu, 19, 238–240. [in Ukrainian].
|