Родовід одеського скульптора Бориса Едуардса

У статті робиться спроба з'ясувати родовід Бориса Едуардса, а також викласти окремі факти біографії митця на основі його особової справи та спогадів скульптора і його щоденника, які він писав на Мальті у 1920-1923 роках....

Full description

Saved in:

Bibliographic Details
Date:	2017
Main Author:	Кудлач, В.
Format:	Article
Language:	Ukrainian
Published:	Інститут історії України НАН України 2017
Series:	Краєзнавство
Subjects:	Джерела та біографічні студії
Online Access:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/168901
Tags:	Add Tag No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:	Родовід одеського скульптора Бориса Едуардса / В. Кудлач // Краєзнавство. — 2017. — № 3-4. — С. 137-142. — Бібліогр.: 11 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-168901
record_format	dspace
spelling	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-1689012025-02-09T14:29:44Z Родовід одеського скульптора Бориса Едуардса Pedigree Boris Eduards Родословная Бориса Эдуардcа Кудлач, В. Джерела та біографічні студії У статті робиться спроба з'ясувати родовід Бориса Едуардса, а також викласти окремі факти біографії митця на основі його особової справи та спогадів скульптора і його щоденника, які він писав на Мальті у 1920-1923 роках. The article is devoted to Boris Edwards, a prominent Odesa sculptor of European level, during its active exhibition activities as a member of the Association of the South Russian artists in early 1890. Boris Edwards’ residence in Odesa during that period is studied on the base of reference books, exhibition catalogs of the association, maps and some art history books. Boris Edwards (1860-1924) – son of merchant, Russified British partial of Irish origin and Ukrainian aristocrat of Maksimovic family. The article used documents from the collections of the Odesa National Research Library, the State Archives of Odesa region, publications in scientific collections. Edwards entered the history of Ukrainian art as a talented sculptor who has successfully worked as a muralist and author of chamber works. Portrait genre and works of religious themes were the priority in his work. Among the famous works of master - a group of sculptures «Christ and the Sinner» (silver medal at the World Exhibition in Paris, 1900); busts of Louis Pasteur, «Shurka», monuments of Andreyevskiy E., A. Pushkin, M. Gogol, Alexander Suvorov. Among his latest sculptures – «The lady in the chair» created in Malta, where the sculptor emigrated in 1919. This work was exhibited in 1923 at the Colonial Exhibition. In 1890, the enterprising sculptor opened the Atelier of Art and Industry sculpture at Sofievska Street, 18, and four years later - a bronze foundry in the courtyard of his house in Sofievska Lane, which was the first workshop of such type in Ukraine. В статье предпринята попытка выяснить родословную Бориса Эдуардса, а также изложить отдельные факты биографии художника на основе его личного дела, воспоминаний скульптора и его дневника, который он писал на Мальте в 1920-1923 годах. 2017 Article Родовід одеського скульптора Бориса Едуардса / В. Кудлач // Краєзнавство. — 2017. — № 3-4. — С. 137-142. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. 2222-5250 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/168901 7.071.1(477).«18/19» uk Краєзнавство application/pdf Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Джерела та біографічні студії Джерела та біографічні студії
spellingShingle	Джерела та біографічні студії Джерела та біографічні студії Кудлач, В. Родовід одеського скульптора Бориса Едуардса Краєзнавство
description	У статті робиться спроба з'ясувати родовід Бориса Едуардса, а також викласти окремі факти біографії митця на основі його особової справи та спогадів скульптора і його щоденника, які він писав на Мальті у 1920-1923 роках.
format	Article
author	Кудлач, В.
author_facet	Кудлач, В.
author_sort	Кудлач, В.
title	Родовід одеського скульптора Бориса Едуардса
title_short	Родовід одеського скульптора Бориса Едуардса
title_full	Родовід одеського скульптора Бориса Едуардса
title_fullStr	Родовід одеського скульптора Бориса Едуардса
title_full_unstemmed	Родовід одеського скульптора Бориса Едуардса
title_sort	родовід одеського скульптора бориса едуардса
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2017
topic_facet	Джерела та біографічні студії
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/168901
citation_txt	Родовід одеського скульптора Бориса Едуардса / В. Кудлач // Краєзнавство. — 2017. — № 3-4. — С. 137-142. — Бібліогр.: 11 назв. — укр.
series	Краєзнавство
work_keys_str_mv	AT kudlačv rodovídodesʹkogoskulʹptoraborisaeduardsa AT kudlačv pedigreeboriseduards AT kudlačv rodoslovnaâborisaéduardca
first_indexed	2025-11-26T20:32:03Z
last_indexed	2025-11-26T20:32:03Z
_version_	1849886377294954496
fulltext	Борис Васильович (Вільямович) Едуардс (1860–1924) на- лежить до плеяди видатних українських скульпторів ХІХ – першої чверті ХХ ст., які значною мірою визначили розвиток вітчизняного мистецтва (І. Мартос, П. Забелло, М. Мікешин, В. Беклемішев та ін.). Він став одним із перших скульпторів «півдня Росії», майстром психологічного портрета, жанрових, релігійних композицій, а також одним із найбільш затребува- них монументалістів і власником першої в Україні бронзової ливарні. У статті робиться спроба з’ясувати родовід Бориса Еду- ардса, а також викласти окремі факти біографії митця на основі його особової справи, яка зберігається в Державному архіві Одеської області (ДАОО), та спогадів скульптора і його 137 УДК 7.071.1(477).«18/19» Володимир Кудлач (м. Одеса) Родовід Бориса Едуардса У статті робиться спроба з’ясувати родовід Бориса Едуардса, а також викласти окремі факти біографії митця на основі його особової справи та спогадів скульптора і його щоденника, які він писав на Мальті у 1920-1923 роках. Ключові слова: скульптор Борис Эдуард, Асоціація південноросійських художників. Volodymyr Kudlasch Pedigree Boris Eduards The article is devoted to Boris Edwards, a prominent Odesa sculptor of European level, during its active exhibition activities as a member of the Association of the South Russian artists in early 1890. Boris Edwards’ residence in Odesa during that period is studied on the base of reference books, exhibition catalogs of the as- sociation, maps and some art history books. Boris Edwards (1860-1924) – son of merchant, Russified British partial of Irish origin and Ukrainian aris- tocrat of Maksimovic family. The article used documents from the collections of the Odesa National Research Library, the State Archives of Odesa region, publications in scientific collections. Edwards entered the history of Ukrainian art as a talented sculptor who has successfully worked as a mu- ralist and author of chamber works. Portrait genre and works of religious themes were the priority in his work. Among the famous works of master - a group of sculptures «Christ and the Sinner» (silver medal at the World Exhibition in Paris, 1900); busts of Louis Pasteur, «Shurka», monuments of Andreyevskiy E., A. Pushkin, M. Gogol, Alexander Suvorov. Among his latest sculptures – «The lady in the chair» created in Malta, where the sculptor emigrated in 1919. This work was exhibited in 1923 at the Colonial Exhibition. In 1890, the enterprising sculptor opened the Atelier of Art and Industry sculpture at Sofievska Street, 18, and four years later - a bronze foundry in the courtyard of his house in Sofievska Lane, which was the first workshop of such type in Ukraine. Key words: Association of the South Russian artists, sculptor Boris Vilyamovych Edwards, Ukrainian sculpture, sculptors of Odesa. Владимир Кудлач Родословная Бориса Эдуардcа В статье предпринята попытка выяснить родословную Бориса Эдуардса, а также изложить отдельные факты биографии художника на основе его личного дела, воспоминаний скульптора и его дневника, который он писал на Мальте в 1920-1923 годах. Ключевые слова: скульптор Борис Эдуард, Ассоциация южнорусских художников. Борис Едуардс. Фото кінця 1890-х. щоденника, які він писав на Мальті у 1920–1923 роках (вони лише частково опубліковані). Додат- ковим джерелом з’ясування біографії Едуардса є також спогади його племінника, відомого художника-авангардиста Михайла Андрієнка- Нечитайла (1894–1982). Далі імена членів родини Едуардсів подава- тимуться відповідно до їх самоідентифікації. За- значу, що в рекламних оголошеннях Бориса Еду- ардса завжди величали «Вільямович», а не «Васильович», як то було прийнято в офіційних документах в межах Російської імперії, влада якої проводила політику асиміляції національ- них меншин. В умовах багатонаціональної Одеси представники одеської гілки роду Едуар- дсів по лінії Вільяма помітніше підкреслювали своє англійське походження. Деякі дослідники необґрунтовано приписують Б.В. Едуардсу ні- мецьке коріння, що, ймовірно, пов’язано з його неодноразовим перебування в Німеччині та од- руженням вже в еміграційний період на німкені1. Від «Гадеса»2 до Одеси Родовід Бориса Едуардса по лінії батька більше розкритий, перш за все, завдяки ви- вченню Едуардсами своєї генеалогії у зв’язку з повідомленням у 1892 році в британських та ро- сійських газетах про заповіт багатого американ- ського родича Роберта Едуардса, який володів земельною ділянкою в Нью-Йорку на Манхет- тені (помер у1880-ті) склав духовний заповіт. Це викликало помітну активність старших Едуар- дсів – одесита Вільяма і Петра, мешканця Керчі, котрі понад двадцять років з якихось причин не спілкувалися, а також синів і доньки Вільяма – Жоржа, Бориса і Лідії. Всього ж у Вільяма Еду- ардса було п’ятеро дітей, крім названих, ще був син Вільям і донька, ім’я якої не встановлене (див. схему). Ця історія сприяла відновленню їх родинних контактів. Судячи з усього, найбільш активним у цій справі був Петро Йосипович Едуардс. Листу- вання щодо з’ясування родоводу тривало (про 3/4 ’2017Володимир Кудлач К Р А Є З Н А В С Т В О 138 1 У 1902 р. Борис Едуардс розлучився зі своєю дружиною Тетяною Дмитрівною Ухтомською, у шлюбі з якою мав двох дітей – сина Олександра та доньку Марію (Мусю). У 1913-1914 рр. Б. Едуардс їздив до Ні- меччини, щоб купити машину з обробки виробів зі слонової кістки для свого художнього ательє, тоді по- знайомився з Розою Райш, жителькою невеличкого курортного містечка Бад Наухайма (Bad Nauheim), земля Гессен. Це знайомство переросло у кохання. Перша світова війна їх надовго розлучила. Лише в 1919 р., вже на Мальті, Едуардс відновив контакти з коханою, і обоє прийняли рішення поєднати свої долі. 25 грудня 1922 р. Б. Едуардс і Р. Райш повінчалися в православній церкві у Вісбадені. Сім’я оселилася на острові, Еду- ардсу одержав мальтійське громадянство. Вони також збиралися придбати будинок в Німеччині. Можливо, саме це викликало помилкове припущення про німецьке походження Едуардса. 2 Гáдіс (Гáдес) – легендарне місто на півдні Піренейського півострова, поблизу Гібралтарської протоки, засноване фінікійцями бл. 1100 р. до н.е. Нині іспанське портове місто Кадіс. У переносному значенні – «на краю світу» Генеалогічне древо роду Едуардсів що свідчать документи), принаймні, сім років (до 1899)3. Наразі не відомо, чи отримали Едуардси щось у спадок, сума якого газетярі явно зави- щили, однак, завдяки їх меркантильним праг - ненням ми маємо більше відомостей про поход- ження Бориса Едуардса. Наскільки можна судити, сам Борис Вільямович не приділяв помітної уваги цій справі (отримання спадку) через свою надзвичайну зайнятість й певний скептицизм. У роду Б.В. Едуардса поєдналося ірланд- ське, іспанське та українське коріння. Прадід Бориса Вільямовича – Wiliam Edwards, служив в англійській армії. Він був «квартирмейстером 20-го легкого драгунського полку» і першим ко- мендантом Гібралтарської фортеці (з 1804). Помер в Гібралтарі 1 березня 1815 року5. Його нащадок, який доводився Борису дідом – Josef Wiliam Edwards, народився 18 квітня 1788 року в Уельсі (Валії)6. Згодом навчався у військовому училищі у Кірк-Імоні, після закінчення якого на деякий час повернувся до родичів у Дублін. Під час перебування на військовій службі в Іспанії обвінчався в польовій військовій церкві з місцевою панночкою Камілою Феррарі7. Каміла свого часу отримала прекрасну освіту, володіла п’ятьма мовами (російською розмов- ляла з акцентом), любила і колекціонувала живопис. У 1819 році, у період режиму «порто- франко», зі своїм невеличким торговим флотом (вісім баркасів) сім`я Джозефа (Йосипа) Ві- льяма Едуардса прибула до Одеси, де заснувала власну торгову справу. Англійський комерсант вивозив з Росії сировину, переважно шкіру, а натомість завозив готові англійські товари. Він відкрив магазин на розі вулиць Дерибасівської і Рішельєвської, а також заснував шкіряний завод. У 1823 році Джозеф виїхав до Ірландії, Родовід Бориса Едуардса 139 3 Лист Петра Йосиповича Едуардса з Керчі до племінниці Лідії від 5 листопада 1899 р. (ДАОО, ф. 154, оп. 1, спр. 22, арк. 14). Можливо, це листування викликане тим, що на той час Вільяма, батька Лідії, вже не стало. 4 Герб роду Едуардсів являє собою сполучення двох срібних овальних щитів, які найбільше були по- ширені в геральдиці в XVI–XVIII ст. Овальний щит ще називали «італійським». Лівий розділений правим дугоподібним перев’язом, на який еквіполентно (по одній осі) нанесено три прямих хрести з квадратними отворами. Правий – «витий щит», який у нижній частині горизонтально розділений джгутом (ймовірно, бакштаг – трос для кріплення щогли). Над ним зображена частина фігури лева зі здійнятими передніми ла- пами (т.з. повсталий лев). Відсутність пазурів на передніх лапах лева дозволяє віднести його до типу «не- озброєних». Вінчає герб шоломова корона з п’ятьма ліліями, яка символізувала феодальний статус володаря герба. Герб обрамлений скупим рослинним орнаментом. Правий перев’яз пурпурного кольору. Рисунок не дозволяє в цілому судити про символіку кольору герба, але срібло і пурпур, відповідно, символізують шля- хетність і благочестя. 5 «Мой дед Виллиам Эдуардс, «квартирмейстер 20 Легкого драгунского Полка» умер в Гибралтаре 1 марта 1815 года, имея родственников в Валлисии и Ирландии. После его смерти все его полковые документы и бумаги были отвезены в / Maidsfone Cavalry Depof / Майденское кавалерийское депо сержантом Джоном Коллиер, того же полка, будучи родственником». (ДАОО, ф. 154, оп. 1, спр. 22, арк. 14). 6 У старій російській редакції Валія – Вàллис. «Мои предки были из Валлисии и Дублина, мой отец ро- дился в Валлисии, где он проживал до известного возраста у своих родных в Дублине, и оттуда был отдан в училище в Киркъ-Имонъ, после учения он возвратился в Дублин». (ДАОО, ф. 154, оп. 1, спр. 22, арк. 14). 7 Маниович А. Разговор с Сергеем, нашедшим рукописи воспоминаний и дневник скульптора Бориса Эдуардса // Дерибасовская-Ришельевская: одес. альм. – Одесса, 2010. – Вып. 41. – С. 176. Родовий герб Едуардсів4. ДАОО, ф. 154, оп. 1, спр. 22, арк. 7. за три роки повернувся до Одеси. Одного разу під час шторму частина кораблів Джозефа за- тонула, а невдовзі згорів шкіряний завод. Це стало фатальним для його підприємницької діяльності. У Джозефа і Камілли було п’ятеро дітей: три сини і дві доньки: Джон, Єлизавета, Вільям, Йосип. Ім`я ще однієї доньки не відоме. Після кончини глави сімейства в 1851 році8 Камілла переселилася у домівку сина Вільяма, який продовжив торгову справу батька. Мати передала йому домашнє зібрання західноєвро- пейського живопису, в якій були полотна фла- мандських та італійських живописців, зокрема П. Рубенса, Я. Тінторетто, С. Рози, П. Бріля, Ф. Цукарелі та ін9. Як пізніше згадував Борис Едуардс, в світлиці висів портрет діда, завдяки якому він тільки й знав свого пращура. Прина- гідно зазначу, що серед улюблених дитячих за- бавок Бориса було конструювання кораблів. Це захоплення підтримував його батько, який, однак, був категорично проти мистецької кар’єри сина. Загальна економічна ситуація після відміни режиму «порто-франко» виявилася малосприят- ливою. Невдовзі Вільям Едуардс збанкрутував і продаж більшості картин (фактично за безцінь) лише на короткий час поліпшив матеріальний стан сім`ї. Для дітей Едуардсів настали скрутні часи. У 1850–1860-ті роки сім’я Едуардсів меш- кала в будинку диригента Котардо Розетті (зна- ходився по вулиці Ямській, нині Новосель- ського). Чимало будинків першої половини ХІХ ст. у цьому районі не збереглися, і спроби знайти якісь конкретні відомості про адресу Едуардсів в Одесі у період дитинства і юності Бориса на основі доступних документів не дали бажаних результатів. У 1894 році Борис Вільямович пе- ребрався у власний будинок у Софіївському про- вулку (нині Ляпунова, 3), куди перейшла жити майже уся його родина, включно з батьком Ві- льямом. Останній помер 4 грудня 1896 року, і був похований на Старому християнському кла- довищі, де, ймовірно, знаходився фамільний склеп Едуардсів. Українська лінія родоводу Якщо по лінії батька родовід Едуардсів достатньо відомий, то по жіночій лінії лише оз- начений. Мати Бориса – Софія Юріївна Кіря- кіна, донька чиновника, нащадок славнозвіс- ного українського козацько-шляхетського роду Максимовичів. Скупі відомості про одеську гілку цього роду містяться в опублікованих біо- графічних даних про племінника Едуардса, художника Михайла Федоровича Андрієнка- Нечитайла (1894-1982)10. Мати останнього – Варвара Миколаївна Максимович була кузиною Бориса Едуардса. Варвара мешкала в Херсоні. Інший представник цієї родини, рідний брат Варвари Анатоль Миколайович Максимович жив в Одесі. Свого часу він закінчив Одеську рисувальну школу, однак згодом обрав вій- ськову кар’єру. Відомий скандальний випадок, коли в офіцерському клубі цей нащадок ко- зацької старшини у стані алкогольного сп’я - ніння розсік шаблею портрет російського ім- ператора. Тоді справу «зам’яли». Це лише епізод з біографії, який дійшов до нас, і який, певною мірою, характеризує родинне середо- вище Бориса Едуардса. Цей випадок, однак, не завадив Анатолю Максимовичу дослужитися до звання генерала. Питання самоідентифікації На здивовані запитання окремих публіцис- тів, як у сім`ї комерсанта міг з’явитися худож- ник, хотів би звернути увагу як на іспанську 3/4 ’2017Володимир Кудлач К Р А Є З Н А В С Т В О 140 8 «Мой отец Иосиф Виллиам Эдуардс, сын квартирмейстера Виллиама Эдуардса, родился 18 апреля 1788 года – умер в Одессе (Южной России) в 1851 году…» // Там само. В іншому листі до племінника Джозефа П.Й. Едуардс називає іншу дату смерті батька – 1850 р.: «…Скажи твоему папа, что, насколько мне помнися, то наш отец умер в 1850-м году, когда мы жили в доме Котардо Розетти (диригент – В.К.), а я тогда служил в конторе Шевестер». (ДАОО, ф. 154, оп. 1, спр. 22, арк. 3). 9 Маниович А. Разговор с Сергеем, нашедшим рукописи воспоминаний и дневник скульптора Бориса Эдуардса // Дерибасовская-Ришельевская : одес. альм. – Одесса, 2010. – Вып. 41. – С. 177. 10 Попович В. Михайло Андрієнко / Володимир Попович. – Мюнхен, 1969. – С. 9. Бл.1902 р. Б. Едуардс навідав у Херсоні сестру і подарував малому племіннику скриньку з фарбами. Зі слів колекціонера і громад- ського діяча В. Поповича, який свого часу спілкувався з М. Андрієнком-Нечитайлом, мати Б.В. Едуардса по- ходила з роду Максимовичів. Про це йдеться в листі В. Поповича на ім`я співробітника Одеського художнього музею Людмили Данішевської від 1 лютого 1997 р, відправлене з французького міста Епіне сюр Сен. лінію Едуардсів (колекціонування живопису ба- бусею Камілою Феррарі), так і українську, адже не лише кузен Анатоль Максимович, але й пле- мінник Бориса, Мішель Андрієнко-Нечитайло, мали схильність до мистецтва. Мішель успішно себе реалізував на цьому поприщі – після еміг- рації став відомим на Заході художником-аван- гардистом. Батько Бориса Едуардса мав жорсткий ха- рактер військової людини і від членів родини ви- магав повної покори. Його категоричність пом’якшувала добра і терпелива дружина. Коли батько збанкрутував, Бориса віддали до повіто- вого училища на підготовчі курси, але через не- сплату за навчання він не був допущений до вступних іспитів. Цей важкий час описаний у його мальтійському щоденнику: «Сину, потерпи трішки, ось батько отримає роботу, і все змі- ниться», – благала його мати. Щодо самоідентифікації Едуардсів: прадід скульптора Вільям і дід Джозеф були англізова- ними ірландцями, підданими Британської імпе- рії, які воювали за її інтереси і намагалися з мак- симальною вигодою скористатися перевагами, які надавало їхнє становище. Наступне поко- ління Едуардсів, народжене в Одесі, це зруси- фіковані британці, у більшості православного віросповідання, громадяни Російської імперії, для яких російська і англійська мови були одна- ково рідними. Якщо Джозефа Вільямовича і його сина Вільяма можна назвати космополі- тами, то їхній паросток Борис – це вже нова ге- нерація, інтегрована в нове суспільство і готова служити йому. Як було сказано, в особі Бориса Вільямо- вича поєдналося, щонайменше, три етноси. Під- креслювати свої британські витоки – тоді світо- вої імперії, було престижно. Думаю, що факт надання Борису Едуардсу мальтійського грома- дянства у період еміграції це підтверджує. Вищевикладене – це все, що нині відомо про родовід Бориса Едуардса з доступних нам джерел. Зазначу, що більшість матеріалів з осо- бової справи Едуардса з ДАОО публікуються вперше. Інших відомостей про Едуардсів та про одеську гілку роду Максимовичів і Кірякіних у наведених джерелах не виявлено. Можливо, у разі повної публікації вже згадуваних спогадів і щоденника Бориса Едуардса, які знаходяться у приватній колекції за кордоном, ситуація змі- нилася б. Там, наскільки можна судити, увага акцентується виключно на ірландській лінії Едуардсів. Афішувати українське коріння у тих умовах шкодило б кар`єрі. Інше джерело, яке потребує вивчення, це особова справа Б.В. Еду- ардса, яка була заведена під час його навчання в Петербурзькій академії мистецтв і пізніше пе- редана в Російський державний історичний архів. Щодо дати народження і смерті Бориса Едуардса У біографії Бориса Выльямовича є чимало нез’ясованих моментів, зокрема, пов’язаних з датою народження і смерті. У більшості довід- ників датою народження скульптора вважається 15(27) травня 1860 року, хоча в окремих видан- нях фігурує й 1861-ий. На особовій справі Б.В. Едуардса з фонду ДАОО датою народження Бориса Едуардса вка- заний 1861 рік. Автор детально ознайомився з документами справи і не виявив підтвердження цього факту. Усі наявні довідники вказують на 1860 рік. Швидше за все, було взято до уваги по- відомлення І. Антоновича, який у брошурі «Скульптура Б.В. Эдуардса, 1884–1899» напи- сав, що скульптор народився в 1861 році. Роз- віює сумніви запис самого Едуардса у його мальтійських зошитах «Як пройшло моє життя», фрагментарно опублікованих, де він зазначає, що «15 мая 1920 года мне минуло шестьдесят»11. Достатньо усталеною є дата смерті Едуар- дса – 12 лютого 1924 року. Однак окремі дослід- ники на основі повідомлень племінника Бориса Вільямовича, художника Михайла Андрієнка- Нечитайла, ставлять цю дату під сумнів. Андрі- єнко-Нечитайло вважав, що Едуардс помер на початку 1930-х років в Англії, де на той час жив розпорядник його майна російський емігрант і відомий колекціонер Михайло Брайкевич, що певний час був кредитором скульптора. Можливо, прояснити ситуацію з цього питання міг би Олександр Маніович, який де- тально ознайомлений зі щоденниками Едуардса, Родовід Бориса Едуардса 141 11 Маниович А. Разговор с Сергеем, нашедшим рукописи воспоминаний и дневник скульптора Бориса Эдуардса // Дерибасовская-Ришельевская: одес. альм. – Одесса: Пласке, 2010. – Вып. 41. – С. 176 // Режим доступа: http://odessitclub.org/publications/almanac/alm_41/alm_41_169-197.pdf Antonovich I. (1894) Skulptura B.V.Eduardsa, 1884-1899. Odessa. [in Russian]. Golovan V. (2014) 90 let so dnya smerti Borisa Ed- uardsa. Taymer. Retrieved from http://timer odessa.net [in Russian]. Danishevskaia L. Sviazi M.F. Andriienko s Odessoi / Ludmila Danishevskaia // Mihaylo Andrienko i yevropejske mystectvo XX st.: materily mizhnar. konf. / Nats. kom. z pytan povernennia v Ukrainu kultur. cin- nostei pry Kab. Ministriv Ukrainy, In-t mystectvoz- navstva, folklorystyky ta etnologiii im. M.T. Rylskogo NAN Ukrainy; red. O. Fedoruk. – Kyiv, 1996. – 91, [3] s.: port. – (Poverneni imena). – Bibliogr. V kinci st. Pro rodynni stosunky M. Andriienka-Nechytaila z B. Eduardsom. – S. 75; Povidomlennia pro khreshchennia M. Andriienka- Nechytaila v Pokrovskii cerkvi v Odesi. – S. 77. Derzhavnyi arkhiv Odeskoi oblasti (DAOO), f. 154, op. 1. Spr. 22. Maniovich A. (2010). Razgovor s Sergeem, nashed- shim rukopisi vospominaniy i dnevnik skulptora Borisa Eduardsa. Deribasovskaya-Rishelevskaya, 41, 169-197. Retrieved from http://odessitclub.org/publications/al- manac/alm_41/alm_41_169–197.pdf [in Ukrainian]. Nezabytyje mogily. Rossiiskoe zarubezhje : nekrologi 1917-2001. V 6 t. T. 6, kn. 3. Kh-Ya / Ros. Gos. b-ka ; sost. V.N. Chu- vakov ; pod. red. E.V. Makarevich. – Moskva, 2007. – S. 546. Popovich V. (1969). Mihaylo Andrienko. Myunhen. [in Germany]. Eduards Vilyam Osypovich [nekrolog] // Odes. Lis- tok. – 1896. – 6 dek. писаними на Мальті. Він також посвячений у пе- ребіг пошуків могили скульптора на цьому ос- трові. З посиланням на щоденник Едуардса, О. Маніович стверджує, що в останніх записах, які дійшли до нас (31 грудня 1923 року), Едуардс не скаржився на стан свого здоров’я. Є ще джерела, які заслуговують на довіру, наприклад, лист з Парижа приятеля Едуардса, Петра Нілуса до Євгена Буковецького, у якому повідомляється про кончину скульптора. Лист датований 29 квітня 1924 року. Ще раніше в еміг- рантській газеті «Руль» за 26 березня 1924 року про смерть Бориса Вільямовича повідомляв ро- сійський емігрант, історик, викладач Мальтій- ського університету і друг покійного Костянтин Воєнський (де Брезе): «… Последние пять лет Б.В. прожил беженцем на Мальте, и скончался скоропостижно от кровоизлияния в мозг на 63-м году жизни»12. Малярія, від якої страждав Борис Едуардс останні двадцять років, та великі фі- зичні навантаження (на Мальті він працював без підмайстрів) позначалися на роботі серця, що, зрештою, і викликало раптову смерть. Наразі не маємо стовідсоткової певності, що могила, яку знайдено представниками Росій- ського центру науки і культури на Мальті на Ta`Braxia Cemetery у містечку Флоріана, є справді могилою Б.В. Едуардса, оскільки на ній не було намогильної плити і якихось написів. Надгробок встановлений вже у наш час. По- трібні документальні підтвердження. 3/4 ’2017Володимир Кудлач К Р А Є З Н А В С Т В О 142 12 Незабытые могилы. Российское зарубежье: некрологи 1917-2001. В 6 т. Т. 6, кн. 3. Х-Я / Рос. Гос. б-ка; сост. В.Н. Чуваков; под ред. Е.В. Макаревич. – Москва, 2007. – С. 546. Надмогильна плита на захороненні Б.В. Едуардса на Мальті. 2016. Фото Констанци Дохотару. References

Родовід одеського скульптора Бориса Едуардса

Institution

Similar Items