"Забійник" та "літератор" або "Рутинна робота" слідчого НКВС Юрія Толкачова
Опираючись на різноманітні документальні джерела, автори вибудовують життєвий шлях старшого лейтенанта державної безпеки Юрія Толкачова та розкривають його роль у масових політичних репресіях другої половини 1930-х років в Українській РСР. Relying on unique documents and materials, the main stages o...
Saved in:
| Published in: | Краєзнавство |
|---|---|
| Date: | 2018 |
| Main Authors: | , |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
2018
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/169331 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | "Забійник" та "літератор" або "Рутинна робота" слідчого НКВС Юрія Толкачова / О. Бажан, В. Золотарьов // Краєзнавство. — 2018. — № 3. — С. 196-209. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860226990404009984 |
|---|---|
| author | Бажан, О. Золотарьов, В. |
| author_facet | Бажан, О. Золотарьов, В. |
| citation_txt | "Забійник" та "літератор" або "Рутинна робота" слідчого НКВС Юрія Толкачова / О. Бажан, В. Золотарьов // Краєзнавство. — 2018. — № 3. — С. 196-209. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Краєзнавство |
| description | Опираючись на різноманітні документальні джерела, автори вибудовують життєвий шлях старшого лейтенанта державної безпеки Юрія Толкачова та розкривають його роль у масових політичних репресіях другої половини 1930-х років в Українській РСР.
Relying on unique documents and materials, the main stages of the life of the Chekist Yuri Mikhailovich
Tolkachov are reproduced in detail. The authors disclose the participation of the senior lieutenant of state security
investigator Y. Tolkachov in the punitive operation performed by the United State Political Office organs which
was held in the years 1930-1931 in order to “clean” the Red Army from the specialists of the former Russian
Imperial Army, and civilians, including former white officers. In addition, there is illustrated his participation
in defeating the branch of the all-Ukrainian counter-revolutionary organization «Ukrainian Military Organization
» in the Odessa region. A significant place in the article is given to the role of investigator Y. Tolkachov in
the mass repression of the Chekists during the Great Terror in the Ukrainian SSR in 1937-1938.
Основываясь на разнообразных документальных источниках авторы выстраивает жизненный
путь старшего лейтенанта государственной безопасности Юрия Толкачева и раскрывают его роль
в массовых политических репрессиях второй половины 1930-х годов в Украинской ССР.
|
| first_indexed | 2025-12-07T18:20:36Z |
| format | Article |
| fulltext |
УДК [94(477.73) «1937»]: 908
Олег Бажан (м. Київ), Вадим Золотарьов (м. Харків)
«Забійник» та «літератор» або
«Рутинна робота» слідчого НКВС Юрія Толкачова
Опираючись на різноманітні документальні джерела, автори вибудовують життєвий шлях стар-
шого лейтенанта державної безпеки Юрія Толкачова та розкривають його роль у масових політичних
репресіях другої половини 1930-х років в Українській РСР.
Ключові слова: Юрій Толкачов, Великий терор, НКВС УРСР.
Oleh Bazhan Vadim Zolotarow
«Killer» and «Writer» or Routine Work
of the NKVD Investigator Yuriy Tolkachov
Relying on unique documents and materials, the main stages of the life of the Chekist Yuri Mikhailovich
Tolkachov are reproduced in detail. The authors disclose the participation of the senior lieutenant of state security
investigator Y. Tolkachov in the punitive operation performed by the United State Political Office organs which
was held in the years 1930-1931 in order to “clean” the Red Army from the specialists of the former Russian
Imperial Army, and civilians, including former white officers. In addition, there is illustrated his participation
in defeating the branch of the all-Ukrainian counter-revolutionary organization «Ukrainian Military Organiza-
tion» in the Odessa region. A significant place in the article is given to the role of investigator Y. Tolkachov in
the mass repression of the Chekists during the Great Terror in the Ukrainian SSR in 1937-1938.
Key words: Yuri Tolkachov, Great Terror, NKVD of the Ukrainian SSR.
Олег Бажан, Вадим Золотарев
«Забойщик» и «литератор» или
«Рутинная работа» следователя НКВД Юрия Толкачева
Основываясь на разнообразных документальных источниках авторы выстраивает жизненный
путь старшего лейтенанта государственной безопасности Юрия Толкачева и раскрывают его роль
в массовых политических репрессиях второй половины 1930-х годов в Украинской ССР.
Ключевые слова: Юрий Толкачев, Большой террор, НКВД УССР.
196
У добу Великого терору у країні Рад для
ведення кримінально-слідчих справ функціону-
вало дві групи слідчих, які на жаргоні співробіт-
ників НКВС називали «забійщики» (вибивали
підписи під протоколами) та «літератори» (скла-
дали тексти протоколів). Фальсифікація кримі-
нальних справ на чекістському сленгі втілена у
слові «ліпачество». Справжнім віртуозом у ви-
кривленні фактів, підробці документів, «зри-
ванні масок» з прихованих ворогів народу у часи
масових політичних репресій в Українській РСР
по праву можна вважати старшого лейтенанта
державної безпеки Юрія Михайловича Тол-
качова.
Майбутній слідчий НКВС
народився 23 квіт ня 1900 р.
на Троїцькій гуральні Ново-
оскільського повіту Курської
губернії (нині у складі Бєлго-
родської області Російської
Федерації) у родині бондаря.
Після смерті матері у 1902 р.
батько з трьома дітьми пе -
реїхав до повітового міста
Курської губернії – Старого
Оскола, в якому працював
бондарем на маслозаводах
братів Ліхушинів та Івана
Толкачов
Юрій
Михайлович
«Забійник» та «літератор» або «Рутинна робота» слідчого НКВС Юрія Толкачова
197
Дьякова. Епізоди своєї юності Ю. Толкачов
волів описувати досить скупо: «У 1911 році
вступив до реального училища та отримав
повну стипендію. Закінчив у 1918 році. Під час
навчання я працював спочатку з батьком у майс-
терні, а потім в мебельній майстерні Кістєрєва і
Бєлкіна. В навчанні робив перерви на кілька
місяців, потім наздоганяв … Знаю трохи фран-
цузьку та німецьку мови»1. Старооскольське
семикласне реальне училище, основу якого
складали природничо-математичні предмети,
Ю. Толкачов закінчив 27 квітня 1918 р. круглим
відмінником, отримавши найвижчі оцінки з За-
кону Божого, російської мови, німецької мови,
французької мови, арифметики, алгебри, геомет-
рії, тригонометрії, історії, географії, суспільно -
знавства, фізики, малювання та креслення2.
У розпал революційних подій в 1917 р.
Юрій Толкачов долучається до створення у
м. Старий Оскол, об’єднання молоді, яка опира-
лася на платформу Російської комуністичної
спілки молоді (РКСМ). Невдовзі активного юнака,
причетного до зародження комуністичного мо-
лодіжного руху у Старооскольському повіті Кур-
ської губернії, у 1918 році було прийнято до лав
більшовицької партії. Одним з перших партій-
них завдань Ю. Толкачова стосувалося налагод-
ження ефективної пропагандистської роботи на
посаді позашкільного інструктора Курського гу-
бернського відділу народної освіти, а потім за-
відувача позашкільним підвідділом Староос-
кольського відділу народної освіти. Про свій
«шлях в революцію» Ю. Толкачов згадував на-
ступним чином: «1919 року спочатку був деле-
гований партією на інструкторські курси до Кур-
ська, закінчив їх і був направлений до 9-го
кавалерійського полку 9-ї дивізії помічником по-
літкому. Після тифу я перевівся до Старого Ос-
колу, де брав участь у формуванні маневреного
загону, виїздив з ним на куркульські виступи.
У вересні 1919 р. разом із загоном виступив на
позицію і під Єльцом наш загін злився з єлець-
ким кавалерійським загоном, де я лишився
помічником командира. З цим загоном я брав
участь в боях Єлець-Касторне. Зазнавши конту-
зії снарядом, я отримав відпустку з армії і був
призначений членом ревкому Старого Осколу та
завідувачем відділу охорони здоров’я. Намагаю-
чись позбутися цієї посади, я поступив до
ПТНК3, де працював комісаром повіту станції
Касторне та завдувачем СОЧ4, потім після роз-
формування ВРТНК5, я був призначений завіду-
вачем повітового політбюро6. У липні на моє
прохання я, за партійною мобілізацією, пішов до
Червоної Армії. Був призначений інструктором
і начальником секції політвідділу ХІІІ армії, де
пробув до ліквідації фронтів, весь час виїж-
джаючи у бойові дивізії. У листопаді 1920 р. я,
через політвідділ Південного фронту, після роз-
формування ХІІІ армії, був призначений в Уп-
равління особливих відділів Південного і Пів-
денно-Західного фронтів у м. Харкові»7.
Про початок кар’єри Ю. Толкачова в радян-
ських органах державної безпеки довідуємося
зі скупих рядків послужного списку чекіста: з
грудня 1920 р. – помічник начальника активної
частини особливого відділу (ОВ) ВНК Пів-
денно-Західного фронту (м. Харків); з березня
1921 р. – начальник агентурного відділу Харків-
ського губернського ОВ надзвичайної комісії
(НК); з квітня 1921 р. – помічник начальника
активного відділу ОВ Харківського військового
округу (м. Катеринослав); з 10 червня 1921 р. –
помічник уповноваженого 2-го відділу секретно-
оперативної частини (СОЧ) Катеринославської
губернської ЧК (ГЧК); з 21 червня 1921 р. –
уповноважений 2-го відділу СОЧ Катеринослав-
ської ГЧК; з липня 1921 р. – т.в.о. начальника 2-го
відділу СОЧ Катеринославської губ. ЧК; з лис-
топада 1921 р. – начальник СВ Севастопольської
ЧК; з лютого 1922 р. – уповноважений інозем-
ного відділу (ІНВ) Севастопольського відділу
ДПУ; з травня 1922 р. – помічник начальника
ІНВ Севастопольського відділу ДПУ; з липня
1922 р. – начальник 3-го (іноземного) спецвід-
ділу Севастопольського відділу ДПУ; з листо-
пада 1922 р. – уповноважений 3-ї групи Севасто-
польського відділу; з 1922 р. – т.в.о. начальника
1 Галузевий державний архів Служби безпеки України (м. Миколаїв), особова справа №4537, т. 1, арк. 1.
2 Там само, арк. 3.
3 ПТНК – повітова транспортна надзвичайна комісія.
4 СОЧ – секретно-оперативна частина.
5 ВРТНК – відділення районної транспортної надзвичайної комісії.
6 Повітове політбюро – орган надзвичайної комісії в повітах у 1919–1921 роках.
7 ГДА СБУ (м. Миколаїв), особова справа № 4537, т. 1, арк. 2.
3 ’2018Олег Бажан, Вадим Золотарьов К Р А Є З Н А В С Т В О
198
контррозвідувального відділу Севастопольського
відділу ДПУ; у січні 1923 р. – звільнений з ДПУ
у зв’язку скорочення штатів.
Під час служби в Криму з Ю. Толкачовим
сталися дві прикрі події, які істотно вплинули на
його чекістську кар’єру в майбутньому. Перебу-
ваючи в Севастополі, Ю. Толкачов дізнався, що
його «механічно» виключили з лав РКП(б). Як
з’ясувалося згодом, в 1921 р. в Катеринославі
Ю. Толкачов пройшов «чистку партійних рядів»,
але через відрядження до Севастополя не встиг
отримати членський квиток. Особливий відділ
Харківського військового округу, в партійній ор-
ганізації якого Юрій Михайлович проходив «пе-
ревірку на благонадійність», був розформований
і тому відповідні документи не знайшли свого
адресата8. Ще одна неприємна оказія трапилася
з Ю. Толкачовим внаслідок його тісної дружби
з товаришем по службі Барковським (Завьяло-
вим), з яким разом мешкали в службовій квар-
тирі в Севастополі. Барковського викрили у ви-
маганні хабаря, і побоюючись арешту, він подався
у біга, прихопивши з собою особисті документи
Юрія Толкачова. Через деякий час Барковський
під іменем Толкачова Юрія Михайловича влаш-
тувався на роботу до Київського губернського
відділу ДПУ, а потім перевівся до Вінниці. Через
протерміновану відпустку, яку відбував у Смо-
ленську, Барковський був заарештований та ета-
пований до Харкова, де й був упізнаний справ-
жнім Толкачовим. Службове розслідування було
доручено старшому слідчому Президії ДПУ
УСРР Еріху Йосифовичу Дзиркалу (1898- ?),
який констатував, що «в слідчій справі є дані, що
обидва вони перебували у доброму знайомстві,
та маса інших моментів, які дають підставу вва-
жати, що як той так і інший, якщо і не є шпигу-
нами, то у будь-якому випадку є особами вельми
підозрілими. Те, що вони пов’язані, підтверджує
той факт, що наш Толкачов ( Юрій Михайлович
Толкачов – авт.) дуже цікавиться цією справою,
незважаючи на те, що слідча частина навіть не
збиралася викликати його для дачі показів». На
диво, Барковський зумів втекти з Харківського
будинку примусових робіт і справу закрили9.
Наприкінці зими 1923 р. Толкачов полишає
Севастополь і прямує до Харкова. У столиці
УСРР Ю. Толкачов упродовж березня-червня
1923 р. обіймає посаду уповноваженого особли-
вого відділу ДПУ УСРР; у червні-жовтні 1923 р.
виконував функції помічника уповноваженого
секретного відділу ДПУ УСРР, у жовтні – лис-
топаді 1923 р. перебуває в якості уповноваже-
ного особливого відділу ДПУ УСРР. Наприкінці
осені 1923 р. Юрія Михайловича направляють
до Києва у розпорядження особливого відділу
14-го стрілецького корпусу, а потім відряджають
до Білої Церкви для виконання конкретного зав-
дання – започаткувати особливий відділ, сфор-
мованої на 1 листопада 1923 р. територіальної
45-ї стрілецької дивізії. Налагоджувати ефективну
роботу підрозділу військової контррозвідки ГПУ
при управлінні дивізії у місті над Россю протягом
грудня 1923 р. – березня 1924 року Ю. Толкачову
довелося в статусі уповноваженого та заступника
начальника особливого відділу 45-ї стрілецької
дивізії. З березня 1924 р. – по січень 1926 р.
Ю. Толкачов працював помічником уповноваже-
ного секретного та контррозвідувального від-
ділку Харківського окружного відділу ДПУ.
Упродовж січня 1926 р. – травня 1928 р. займав
посаду помічника уповноваженого секретного
відділу ДПУ УСРР. У травні 1928 р. – квітні
1931 р. посів крісло уповноваженого секретного
відділу ДПУ УСРР. Про суть та результати
утаємничої роботи співробітника радянських
спецслужб в другій половині 1920-х років дові-
дуємося з матеріалів регулярних атестацій:
«1. По справі партії «Дашнак-Цутюн»10
т. Толкачовим виявлено в Харкові та ліквідований
Всеросійський ЦК Дашнак-Цутюн. По справі
було притягнуто до 80 осіб, з яких засуджено 46.
В учасників організації вилучено близько 40 ек-
земплярів зброї. За активною участю т. Толка-
чова були виявлені та ліквідовані низка місцевих
організацій цієї партії в Україні (в Одесі, Мико-
лаєві, Сталіно та Києві).
2. По справі СВУ11 керував у 1929 р. слідчою
групою в Чернігові. По справі було вилучено 14
чоловік, з яких 6 засуджено.
8 ГДА СБУ (м. Миколаїв), особова справа № 4537, т. 1, арк. 12 зв.-13.
9 Там само, т. 2, арк. 31.
10 Вірменська революційна федерація Дашнакцутюн була урядовою партією у Вірменії у 1918–
1920 роках. У результаті захоплення РСЧА території незалежної Республіки Вірменія у листопаді 1920 року
дашнакський уряд припинив своє існування, а керівництво партії було змушено емігрувати.
11 СВУ (Спілка визволення України) – міфічна «контрреволюційна організація», яка нібито існувала в
УСРР з 1926 року.
«Забійник» та «літератор» або «Рутинна робота» слідчого НКВС Юрія Толкачова
199
3. По справі «Весна»12 т. Толкачов працював
в слідчій групі в Харкові. По цій справі домігся
зізнання ряду арештованих про їхню діяльність в
к.р. організації, участі в шпигунстві, а також їхні
організаційні зв’язки по ряду місць Київщини.
4. По справі «Ображені» – повстанська к.р.
організація в районі Луганська, Сталіно. Керу-
вав у 1930 р. ліквідацією та слідством, по справі
було притягнуто близька 150 осіб, під час про-
ведення слідства безпосередньо домігся зізнан -
ня від 20 обвинувачених. Із загальної кількості
арештованих, 16 засуджені до вищої міри соці-
ального захисту, інші засуджені на різні тер-
міни»13.
За іронією долі «виробничі успіхи» Ю. Тол-
качова затьмарила родинна обставина, за яку він
буде виправдовуватися все життя. Старший брат
Ю. Толкачова – Михайло під час Першої світо-
вої війни служив прапорщиком і потрапив у
1915 р. в угорський полон. Після повернення
через чотири роки з полону в Росію він був мо-
білізований білими, служив військовим чинов-
ником і евакуювався до Греції, де влаштувався
робітником на тютюнову фабрику. У 1923 р. Ми-
хайло повідомив родичам, що з ним усе гаразд,
а ще через чотири роки написав брату Юрію про
своє бажання повернутися до СРСР. Ю. Толка-
чов про наміри брата повідомив рапортом на-
чальника контррозвіду-
вального відділу ДПУ
УСРР Миколу Івановича
Добродицького (1899–
1939), який запропону-
вав залучити емігранта
до співпраці з радян-
ськими спецслужбами.
Невдовзі Михайло Тол-
качов повідомив рідним,
що отримав радянську
візу, але до Радянського
Союзу так і не приїхав, а
згодом зв’язок з ним буде
втрачено14.
Одеса
Після створення у квітні 1931 р. в структурі
ДПУ УРСР секретно-політичного відділу (СПВ)
(шляхом злиття секретного та інформаційного
підрозділів), місця в центральному апараті для
Ю. Толкачова не знайшлося. За обставин, які
склалися, 21 квітня 1931 року Ю. Толкачова при-
значили уповноваженим
секретно-політичного
відділ ку Одеського опера-
тивного сектора ДПУ. Ймо -
вірно за все до Одеси він
відбув разом з Віктором
Михайловичем Блюманом
(1899–1938), якого при зна -
чили начальником цьо го
підрозділу з посади на-
чальника 1-го відділку
секретного відділу ДПУ
УСРР.
Опинившись в Південній Пальмірі, Ю. Тол-
качов був залучений до слідства по справі неіс-
нуючого «Українського національного центру»
(УНЦ), якому приписувалася підготовка зброй-
ного повстання з метою скинути радянську владу
в Україні. Дотримуючись «орієнтування» респуб-
ліканського керівництва ДПУ про належність до
міфічної організації колишніх чле нів КПЗУ та
безпартійних, переважно вихідців з Галичини,
Ю. Толкачов зосередився на викритті у портовому
місті «військово-галицької лінії УНЦ по Одесі»15.
Вагомі результати, досягнуті у викритті при-
хованих ворогів радянської влади, налагодженні
розгалуженої агентурної мережі у вузах Одеси,
допомогло йому у 1931 році набути статусу кан-
дидата у члени ВКП(б). Прикметно, що одну з ре-
комендацій в партію Ю. Толкачову надав його
протеже Віктор Блюман. Професійну зрілость
партієць Ю. Толкачов доводив своєю безпосеред-
ньою участю у розробці оперативної справи «Та-
ємні», на підставі якої у Херсоні у 1932 р. лікві-
дована терористична група молоді та вилучено
близько пуда вибухових речовин16.
12 «Весна» – каральна операція органів ОДПУ, проведена 1930– 31 роках із метою «чистки» лав РСЧА
від спеціалістів колишньої царської армії. Офіційним мотивом для початку масових репресій щодо військо-
вих фахівців «старої генерації» стало «викриття» в грудні 1930 р. антирадянської військової. організації, яка
нібито навесні 1931 р. (звідси й назва справи – «Весна») очікувала на інтервенцію Антанти і в зв’язку з цим
готувала збройне повстання.
13 ГДА СБУ(м. Миколаїв), особова справа № 4537, т. 1, арк. 1.
14 Там само.
15 Там само.
16 Там само.
Добродицький
Микола Іванович
Блюман Віктор
Михайлович
На початку 1930-х років Толкачов залучався
до збирання доказів у справі про контрреволю-
ційну організацію в сільському господарстві
УСРР, яка увійшла в історію під різними на-
звами – справа «Конденсатор-Незадовільні», або
справа «Незадовільні – Трактороцентру» (за вер-
сією чекістів могутня контрреволюційна пов -
станська та шкідницька організація охоплювала
своїм впливом 133 райони УСРР, налічувала до
3000 осіб, мала свої контрреволюційні осередки
у 114 колгоспах, 102 МТС, 167 районних цен-
трах України, підтримувала зв’язок із закордон-
ним і з Московським контрреволюційним цен-
тром, активно готувала повстання навесні 1933
року17). Про «особистий внесок» Ю. Толкачова
у викритті осередку антирадянської організації
на Одещині в архівних документах радянських
спецслужб зазначено досить скупо: «Беручи
участь у слідстві, досяг у 32–33 рр. зізнання від
групи арештованих про повстанську діяльність
по області, зв’язки з Московським центром і
конкретної шкідницької діяльності»18. Відомо,
що Ю. Толкачов був причетний до «викриття» на-
прикінці 1932 року «великої, широко розгалуже-
ної контрреволюційної націоналістичної «Укра-
їнської військової організації» («УВО»), яка
нібито мала за мету «повалення радянської влади
шляхом збройного повстання та встановлення в
Україні фашистської диктатури». Заступник го-
лови ОДПУ при РНК СРСР Всеволод Балицький
вважав, що справа «УВО» «заслуговує на найсер -
йознішу увагу та потребує бойових оперативних
темпів для її подальшої ліквідації та розгрому».
Навесні 1933 р. для проведення слідства у справі
«УВО» було сформовано так звану «ударно-
слідчу групу» на чолі з начальником СПВ ДПУ
УСРР Михайлом Костянтиновичем Александров-
ським (1898–1938). В Одеському облвідділі ДПУ
до її складу увійшли: Григорій Борисович Загор-
ський (1899–1938) – начальник СПВ, Абрам Ми -
хайлович Симхович (1902–1940) – помічник на-
чальника СПВ; Микола Олексійович Григоренко
(1903–?) – начальник 2-го відділку СПВ; Зельман
Давидович Лівшиць (1888–?) – оперуповноваже-
ний СПВ; Анатолій Микитович Чаплін (1903–?) –
оперуповноважений СПВ; Еммануїл Анатолійо-
вич Шперлінг (1905–?) – уповноважений особ-
ливого відділу, Бєлов – уповноважений особли-
вого відділу, Брінер уповноважений особливого
відділу; Ігнат Петрович Рудницький (1905–?) –
уповноважений економічного відділу; Вольфін –
помічник уповноваженого іноземного відділу, а
також оперуповноважений СПВ Юрій Толкачов19.
Характеризуючи роботу Ю. Толкачова у ви-
явленні відгалуження «УВО» на Півдні України,
начальник одеського облвідділу ДПУ Хома Яки-
мович Леонюк (1892–1967) відзначав, що за
його «активної участі по справі отримані… без-
посередньо вельми цінні свідчення від ряду
основних арештованих, в тому числі і від керів-
ника одеської організації Чайковського20. Вда-
лося викрити діяльність контрреволюційної ор-
ганізації «УВО» в Одесі»21. Належним чином
зусилля чекістів задіяних у затриманні та прове-
денні слідства над «членами» «Української вій-
ськової організації» оцінив і голова ГПУ Украї -
ни В.А. Балицький. У наказі ДПУ УСРР № 452
від 23 вересня 1933 р. В. Балицький відзначав,
що незважаючи на «виняткову оперативну
складність цієї справи, значну розгалуженість
організації, а також наявність цілого кубла різ-
них контрреволюційних течій і орієнтацій у її
складі, слідство було проведено в мінімально
короткий термін. Завдано нищівного удару по
контрреволюційному підпіллю. Успіхи по роз-
грому «УВО» були досягнуті виключно завдяки
революційної відданості, чекістській оператив-
ній чіткості та самовідданості у роботі всіх пра-
цівників ... які працювали по справі «УВО». Цим
же наказом всім учасникам ударно-слідчих груп,
в тому числі і Ю. Толкачову, було висловлено
подяку від імені Колегії ДПУ УСРР22.
3 ’2018Олег Бажан, Вадим Золотарьов К Р А Є З Н А В С Т В О
200
17 Золотарьов В.А. ЧК-ДПУ-НКВС на Харківщині: люди та долі. 1919–1941. – Харків: Фоліо, 2003. –
С. 175–176.
18 ГДА СБУ (м. Миколаїв), особова справа № 4537, т. 1, арк. 2.
19 Золотарьов В.А. Секретно-політичний відділ ДПУ УСРР: справи та люди. – Харків: Фоліо, 2007. –
С. 201–202.
20 Чайковський Микола Андрійович (1887–1970) – український математик, доктор філософії, професор.
У 1929 р. переїхав до СРСР з Польщі. З 1930 р. – завідувач навчальної частини Одеського інституту народної
освіти. 19 березня 1933 р. заарештований як фігурант «УВО», засуджений до 10 років позбавлення волі.
21 ГДА СБУ (м. Миколаїв), особова справа № 4537, т. 1, арк. 2.
22 Золотарьов В.А. Секретно-політичний відділ ДПУ УСРР: справи та люди. – Харків: Фоліо, 2007. – С. 202.
«Забійник» та «літератор» або «Рутинна робота» слідчого НКВС Юрія Толкачова
201
На початку березня 1934 р. Ю. Толкачов от-
римав службове підвищення – посаду началь-
ника 4-го (церковного) відділку СПВ Одеського
облвідділу ДПУ. Невдовзі начальник Одеського
облвідділу ДПУ Х.Я. Леонюк підписав подання
на нагородження «кваліфікованого оперативного
працівника» Ю. Толкачова «Нагрудним знаком
почесного чекіста»23. Проте отримати вищої ві-
домчої нагороди Ю. Толкачову так і не судилося,
натомість в січні 1935 р. він отримав догану за
невиконання розпорядження начальника СПВ
УДБ УНКВС Одеської області Григорія Марко-
вича Осініна (1899–1940),
а у березні 1935 р. нака-
зом наркома внутрішніх
справ УСРР В.А. Балиць-
кого був заарештований на
10 діб за невиконання на-
казу наркома внутрішніх
справ СРСР Г.Г. Ягоди про
перебудову оперативно-
агентурної роботи. Такий
засіб впли ву вельми ко-
рисно подіяв на Ю. Толка-
чова, так як в його атес-
тації від 10 травня 1935 р.,
складе ною помічником начальника СПВ УДБ
УНКВС Одеської області М.Б. Спектором вка-
зувалося, що «за останній час, після відбуття по-
карання, відзначається різке поліпшення в аген-
турно-оперативній роботі… Добре знайомий з
об’єктами по українській контрреволюції, мо-
нархістам і духовенству, також знає роботу по
антирадянським політпартіям, зокрема добре
знає роботу по дашнакам... Останнім часом про-
вів відсів непрацездатної мережі, поліпшив ін-
структаж і роботу з агентурою, що залишилася.
Має цінну агентуру, яку особисто завербував,
втім за останній час нових вербовок не має. Про-
тягом останнього півріччя особисто провів ряд
агентурно-слідчих справ, як по духовенству і
сектантству («місіонери», «аллілуйники»), так і
по молоді («недоросль»). Особисто пов’язаний
з 11 агентами, 10 спеціальними інформаторами і
3 резидентами24... Слідчу роботу знає добре, але
у слідстві недостатньо наполегливий. В слідстві
безпосередньо брав участь… Серед працівників
користується авторитетом, вміє виховувати нові
кадри, але недостатньо приділяє уваги підняттю
чекістської дисципліни у відділку. Особисто в
роботі ініціативний, проте виявляє деяку повіль-
ність у виконанні термінових завдань. Роботою
відділку не задоволений. Має бажання працю-
вати по ВУЗам і молоді»25.
Бажання Ю. Толкачова про зміну напряму в
чекістській роботі було задоволено і 1 липня
1935 р. він був переведений на посаду началь-
ника 3-го відділку СПВ УДБ УНКВС Одеської
області. У особовій справі Ю. Толкачова зберег-
лися дві цікаві довідки про його оперативну
діяльність на цій посаді, підготовлені начальни-
ком СПВ УДБ УНКВС Одеської області, капіта-
ном державної безпеки Г.М. Осініним та началь-
ником 4-го відділу (так з 2-го січня 1937 р. в
НКВС УРСР став називатися СПВ) старшим
лейтенантом державної безпеки М.М. Герзоном.
Ю. Толкачову у заслугу
ставилось: агентурні роз-
робки: «Ядро», «Зліт»,
«Бо лото», «Недобитки»,
«Вихід», «Фашисти», «Ді -
ячі», «Підбурювачі»; ве-
дення слідчих справ:
«Козаки», «Абхазці» (те-
рористична група молоді),
«викриття троцькістської
групи в партійних органах
і виявлення великих тро -
ць кістів-дворушників».
Навесні 1937 р. 4-ті (секретно-політичні)
відділи переберуть на себе провідну роль в
контррозвідувальній діяльності НКВС, перш за
все у викритті «троцькістів і правих» серед то-
дішньої партійно-радянської номенклатури. Зда-
валося вміння слідчого Ю. Толкачова «розко-
лоти прихованого ворога радянської влади» мав
би пригодитися у розпочатій широкомасштабній
репресивній чекістській акції. Однак відділ кад-
рів Одеського облуправління вважав за потрібне
перевести Ю. Толкачова на посаду начальника
особливого відділу НКВС 15-ї авіаційної бри-
гади26 в Кірово (нині м. Кропивницький). Пере-
їзд на нове місце служби з невідомих причин не
відбувся, проте Ю. Толкачову все одно довелося
23 ГДА СБУ (м. Миколаїв), особова справа № 4537, т. 1, арк. 1.
24 Там само, т. 2, арк. 8.
25 Там само, арк. 9.
26 Там само, арк. 25.
Осінін Григорій
Маркович
Герзон Матвій
Михайлович
в недалекому майбутньому вишукувати «ворогів
народу» серед військових. У червні 1937 р. він
був викликаний до Києва і був прикомандирова-
ний до слідчої групи 5-го відділу УДБ НКВС
УРСР27. Цей підрозділ мав 55 штатних посад28 і
своїми силами був не змозі «дати раду» великій
кількості виявлених учасників «військово-фа-
шистської змови». Тому не дивно, що для ве-
дення слідства було відкомандировано кілька де-
сятків слідчих з обласних УНКВС, в тому числі
і Ю. Толкачова. По приїзді до столиці УРСР Ю.
Толкачов мав довірливу розмову з начальником
5 відділу УДБ НКВС Віктором Блюманом, який
і посприяв переведенню його до Києва. Як при-
гадував згодом Ю. Толкачов, В. Блюман прагнув
розповісти про нового наркома внутрішніх
справ УРСР, комісара державної безпеки 2-го
рангу І.М. Леплевського як про людину, яка по-
винна докорінним чином змінити стан речей в
органах НКВС УРСР. Для цього І. Леплевському
потрібні рішучі та віддані співробітники. Долу-
чення до команди наркома сулитиме Ю.Толка-
чову величезні можливості для кар’єрного зрос-
тання29. Згодом Толкачова викликав до себе
Ізраїль Леплевський, який доручив йому прово-
дити слідство у справах заарештованих співро-
бітників НКВС, а також наказав суворо дотри-
муватися вказівок, які будуть надходити від
особливоуповноваженого НКВС УРСР В. Блю-
мана30. Таким чином, Ю. Толкачов формально
ставав заступником В. Блюмана і мав керуватися
настановами патрона: «в жодному випадку не
вносити до протоколу допитів… всіх учасників
організації, про які будуть давати свідчення
арештовані», а повідомляти про «замаскованих
ворогів народу» серед чекістів «нагору»31.
3 ’2018Олег Бажан, Вадим Золотарьов К Р А Є З Н А В С Т В О
202
27 ГДА СБУ (м. Миколаїв), особова справа № 13951-С, арк. 39.
28 Окіпнюк В.Т. Органи державної безпеки УРСР (1922–1941 рр.): історико-правове дослідження: моног-
рафія. – Херсон: ФОП Грінь Д.С., 2017. – С. 268.
29 ГДА СБУ (м. Миколаїв), спр. № 13951-С, арк. 39.
30 Там само, арк. 41.
31 Там само, арк. 42.
20 грудня 1937 р., генеральний секретар ЦК КП(б)У тов. С. В. Косіор і Наркомвнусправ УРСР
І. М. Леплевський прийняли групу нагороджених урядом СРСР до ХХ-річчя ВЧК–ОДПУ–НКВС
орденами співробітників НКВС УРСР і поздоровили їх з нагородою. На знімку: С.В. Косіор і
І.М. Леплевський серед нагороджених: (зліва направо) Б.І. Борисов, Д.А. Перцов, Г.І. Коркунов,
В.М. Блюман, О.Р. Долгушев і Д.І. Джирін, нагороджені орденами «Червоної Зірки».
Фото Б. КОЗЮКА.
«Забійник» та «літератор» або «Рутинна робота» слідчого НКВС Юрія Толкачова
203
Про методи роботи Ю. Толкачова із заареш-
тованими чекістами красномовно описав в своїй
заяві на ім’я М.І. Єжова колишній помічник на-
чальника 4-го відділу УДБ НКВС УРСР Соло-
мон Соломонович Брук (1898–1938): «З перших
днів слідства я відчув, що
на об’єктивність мені че-
кати нічого, погрози бути
побитим і зойки, що роз-
дирають душу, осіб яких
били у сусідній кімнаті,
привели мене спочатку до
невдалої спроби накласти
на себе руки, а потім мені
спала думка написати Вам,
щоб ви викликали мене
зі справою до Москви, де
об’єктивність покаже, що
я не винен. Коли я …пере-
дав слідчому заяву на ваше
ім’я, він відповів «Ми тобі зараз покажемо Мос-
кву», в кімнаті в той час були Козаченко, Зеле-
ний, а потім зайшов особливоуповноважений
Блюман, який прочитав заяву та віддав наказ –
дослівно: «Бийте його, покажіть йому де Москва
знаходиться», вийшов і зателефонував моєму
слідчому Толкачову, щоб мене забрали до іншої
кімнати. Мене повели до кімнати, де на дверях
був наклеєний папірець «стороннім особам вхід
суворо заборонений», або просто «вхід заборо-
нений». З цього приводу Толкачов іронізував:
«бачиш, а тебе пускаємо». Щойно я зайшов, за-
крили завісу, першим розпочав Толкачов. За ним
Зелений32, затиснув голову мою між своїми но-
гами та розпочав, як він при цьому промовляв,
відбивати нирку. Потім теж саме виробляв Коза-
ченко. Після цього методу Козаченко почав бити
мене кулаками в живіт, коли я намагався руками
захистити себе від ударів в обличчя. Він мене по
обличчю, коли я намагався руками захистити
себе від ударів в живіт. Так тривало майже пів-
години. Коли це не допомагало, Козаченко вий-
шов з кімнати, приніс з собою велику дубову
палку, а Зелений приніс складений в кілька разів
електричний провід і почалася форменне кату-
вання. Як я не налаштовував себе до цього биття,
обіцяного слідчим, я, на свій сором, не витримав
і став на злочинний шлях обмовлення себе та
людей… Протокол мій писався таким чином.
Спочатку слідчий говорив зі мною, питаннями,
що наводять, показував, що йому потрібно. Потім
він фіксував, окремі місця пропускав, пропо-
нуючи мені виправити їх своєю рукою для того,
щоб придати протоколу більше правдоподіб-
ності. Що це, ніби то, пише не сам слідчий, а
точно зі слів арештованого, останній навіть ви-
правляє… 14 вересня я був викликаний до слід-
чого і мені було повідомлено ним, що я викли-
каюся до Москви… При цьому мені слідчий
Толкачов заявив, що зі мною можливо буде го-
ворити товариш Єжов, і спитав у мене, чи буду
я говорити про побиття. Я прямо відповів, що
буду, оскільки не вірю, що мене били, як було за-
явлено, з відома та згоди товариша Єжова. На
що Толкачов, посміхнувшись, відповів «Переко-
наєшся», додавши іронічно «а секретарю ЦК
потрібно говорити, звичайно, правду. Може ста-
тися, що наше побиття, проти московського, тобі
покажеться ласкою»33 (як сильно мордували
С.С. Брука в Москві невідомо, проте 8 лютого
1938 р. його було розстріляно34).
Допитуючи своїх колишніх колег, Ю. Толка-
чов діяв за певною схемою: спочатку виявляв
чорні плями в біографіях, а вже потім отримував
потрібні свідчення щодо їхньої участі в антира-
дянській організації. Так колишній особливо -
уповноважений НКВС УРСР Наум Львович
Рубінштейн (1897–1937)
1-го липня написав заяву
на ім’я М.І. Єжова, в якій
зізнався, що насправді на-
родився 1897 року в Се-
вастополі, а не в 1890 р. в
Одесі, як писав раніше в
усіх офіційних докумен-
тах, що парт квиток зі ста-
жем з травня 1917 р. от-
римав незаконно в Києві
у 1919 р., і що у 1920 р.
одружився за релігійним
обрядом. До цього ж він
додав, що «вів весь час
32 Зелений Савелій Олексійович (1903– ?) – лейтенант державної безпеки. У липні–вересні 1937 р. член
слідчої групи НКВС УРСР у справах заарештованих співробітників.
33 ГДА СБУ, ф. 5, спр. 64826, т. 2, арк. 111–120.
34 Шаповал Ю., Пристайко В., Золотарьов В. ЧК-ГПУ-НКВД в Україні: особи, факти, документи. – К.:
Абрис, 1997. – С. 445.
Брук Соломон
Соломонович
Рубінштейн
Наум Львович
розпусний спосіб життя, не цурався … повій.
Пиячив, і у п’яному вигляді з’являвся у публіч-
них місцях»35. Про те, яким чином Блюман з
Толкачовим домоглися щиросердного зі знання
Н. Рубінштейна, можна дізнатися зі спогадів
колишнього секретаря 1-го відділу (охорони)
УДБ НКВС УРСР Йосифа Генріховича Ґудзя
(1899–?): «Коли двері камери (куди мене пере-
водили) відчинилися, переді мною постав ко-
лишній особливоуповноважений НКВС Украї -
ни Рубінштейн Наум Львович, який мав вигляд
божевільного, без будь-якої людської свідомості
та розуміння, злякавшись вигляду цієї людини,
я почав просити коменданта не лишати мене з
ним, але мене з силою вштовхнули, двері зачи-
нилися. Я стояв біля дверей, побоюючись ру-
шити з місця, на мої запитання, чи впізнає він
мене, Рубінштейн відповів миканням. Через дея-
кий час я відчув страшенний сморід і тут же вия-
вив, що Рубінштейн, втративши будь-які люд-
ські норми, наклав у білизну та одяг. Я потяг
його до вбиральні, вимив його, перевдягнув у
чисту білизну та почав його повертати до життя.
Через кілька днів мені вдалося йому повернути
деяку свідомість, і він розповів мені, що його
довго катували та били, змушуючи зізнатися у
шпигунстві, довели до несамовитого стану, і він
підписав все, що від нього вимагали. Рубін-
штейн протягом дня і ночі не відходив від две-
рей камери, викликаючи коменданта, щоб його
вивели та розстріляли»36.
Допитував Ю. Толка-
чов і свого колишнього
на чальника О.Б. Розано ва,
який заявив на допиті 17
серпня 1937 р.: «У всіх
моїх службових і партій-
них документах я значуся
як Розанов Олександр Бо-
рисович, росіянин. Справ -
жнє моє прізвище Розен-
барт, ім’я – Абрам. Я єврей.
Змінив я ім’я та прізвище
у 1918 р., працюючи у упов -
новаженого ЦК КП(б)У
Семена Шварца. Змінив я з санкції Шварца та
голови Курської губ. ЧК Камінського. Останній
мені оформив переписування прізвища. Націо-
нальність «росіянин» я став про себе писати піз-
ніше. В усіх пізніших документах я став вказу-
вати лише – «Розанов Олександр Борисович,
росіянин», повідомляючи, що іншого прізвища
я не мав. Робив я це із почуття хибного сорому,
але не із бажання приховати національність»
(слід зазначити, що пам’ять таки підводила
О. Розанова, бо в деяких документах, наприк-
лад, в анкеті делегата ХІ з’їзду КП(б)У, він
власноручно записувався українцем37). 13 сер-
пня 1937 р. заарештований начальник 5-го від-
ділу УДБ НКВС УРСР Ісак Юлійович Купчик
(1900–1937) «зізнався» Ю.Толкачеву, що в усіх
партійних і службових документах приховував
той факт, що його батько у 1901–1905 рр. мав
власну торгівлю в Бахмуті, а у 1914–1917 рр.
разом з батьком Я.В. Письменного мав у тому ж
місті магазин фарб. Не служив Купчик і у Чер-
воній Гвардії, а насправді був лише членом ка-
раульної дружини в Бахмуті. Приписував він
собі арешт в Києві комендантом міста полков-
ником Євгеном Коновальцем за підозрою у біль-
шовизмі та втечу з-під варти (насправді Купчик
в цей час спокійнісінько готувався до вступу в
інститут), поранення та контузію, яких насправді
не було, роботу в тилу білих і т.п.38
Від заарештованого начальника фінансового
відділу НКВС УРСР Леоніда Геннадійовича
Сло винського (1899–1937) Ю. Толкачов і стар-
ший інспектор апарату особливоуповноваже-
ного НКВС УРСР Михайло Кирилович Арте-
мов (1904–?) домоглися зізнань про численні
фінансові порушення та розбещеність Всево-
лода Балицького «Київський період визначався
гульбою, випивками, розпусними оргіями Ба-
лицького та його наближених осіб»39.
Основна група «учасників змови в НКВС
УРСР» була засуджена до розстрілу виїзною се-
сією військової колегії СРСР в Києві 7 вересня
1937 р.: Аузен Альберт Янович (1899–1937) –
начальник карного розшуку Управління робіт-
ничо-селянської міліції (УРСМ) НКВС УРСР,
3 ’2018Олег Бажан, Вадим Золотарьов К Р А Є З Н А В С Т В О
204
35 Шаповал Ю.І., Золотарьов В.А. Всеволод Балицький: особа, час, оточення. – К.: Стилос, 2002. – С. 332.
36 ГДА СБУ (м. Миколаїв), спр. 13951-С, арк.150.
37 Золотарьов В.А. Начальницький склад НКВС УСРР у середині 30-х рр. // З архівів ВУЧК–ГП –НКВД –
КГБ. – 2001. – № 2. – С. 332.
38 Шаповал Ю., Золотарёв В. «Гильотина Украины»: нарком Всеволод Балицкий и его судьба. – М.:
РОССПЭН, 2017. – С. 288–289.
39 Шаповал Ю.І., Золотарьов В.А. Всеволод Балицький: особа, час, оточення. – К.: Стилос, 2002. – С. 336–337.
Розанов Олександр
Борисович
«Забійник» та «літератор» або «Рутинна робота» слідчого НКВС Юрія Толкачова
205
майор міліції; Берман Олександр Михайлович
(1903-1937) – заступник начальника адміністра-
тивно-господарського управління НКВС УРСР,
капітан державної безпеки; Бордон Георгій
Миколайович (1905–1937) – оперуповноваже-
ний 3-го (контррозвідувального) відділу УДБ
НКВС УРСР; Гафанович Яків Еммануїлович
(1906–1937) – начальник аероклубу «Динамо»;
Грушевський Микола Дмитрович (1905–1937) –
помічник начальника Старобільського окруж-
ного відділу НКВС, лейтенант держбезпеки;
Джавахов Михайло Григорович (1903–1937) –
начальник Запорізького міського відділу НКВС,
капітан державної безпеки; Енклер Костянтин
Костянтинович (1907–1937) – начальник 5-го
відділку 2-го (оперативного) відділу УДБ НКВС
УРСР, молодший лейтенант державної безпеки;
Кулеша Микола Гнатович (1898–1937) – началь-
ник оперативного відділу Управління прикор-
донної та внутрішньої охорони (УПВО) НКВС
УРСР, полковник; Купчик Ісак Юлійович (1900–
1937) – начальник 5-го відділу УДБ НКВС УРСР
і особливого відділу ГУДБ НКВС Київського
військового округу, майор державної безпеки;
Ольшанський Семен Абрамович – начальник 2-го
(оперативного) відділу УДБ УНКВС по Хар ків -
сь кій області, старший лейтенант державної без-
пеки; Орелович Соломон Лазарович (1902–1937) –
директор київської кінофабрики; Письменний
Яків Вульфович (1902–1937) – начальник 6-го
(транспортного) відділу УДБ НКВС УРСР, майор
державної безпеки; Піотровський Станіслав Йоси-
пович (1898–1937) – помічник начальника 9-го
відділку 3-го відділу УДБ НКВС УРСР, старший
лейтенант ДБ; Пустовойтов Сергій Аполлоно-
вич (1893–1937) – начальник 3-го відділку 4-го
відділу УДБ НКВС УРСР, старший лейтенант
державної безпеки; Родал Меєр Беніамінович
(1898–1937) – заступник начальника відділу
місць ув’язнення УНКВС Дніпропетровської об-
ласті, лейтенант державної безпеки; Розанов
Олександр Борисович (1896–1937) – начальник
УНКВС по Воронезькій області, старший майор
державної безпеки; Рубінштейн Наум Львович
(1897–1937) – співробітник резерву НКВС УРСР,
капітан державної безпеки; Селиванов Петро
Максимович (1894–1937) – начальник УРСМ
УНКВС по Одеській області, старший майор мі-
ліції; Семенов Петро Васильович (1897–1937) –
заступник начальника УПВО НКВС УРСР, ком-
бриг; Словинський Леонід Геннадійович (1899–
1937) – начальник фінансового відділу НКВС
УРСР, інтендант 1-го рангу; Соколов-Шостак
Петро Григорович (1896–1937) – начальник
УНКВС по Чернігівській області, майор держав-
ної безпеки; Сороцький Лев Мойсейович (1899–
1937) – співробітник резерву НКВС УРСР (колиш -
ній начальник політвідділу УПВО НКВС УРСР),
дивізійний комісар; Стрижевський Леонід Гнато-
вич (1898–1937) – заступник начальника секрета-
ріату НКВС УРСР, полковий комісар; Хан Наум
Мойсейович (1898–1937) – комендант 27-го Крим -
ського морського прикордонного загону, капітан;
Шостак Юхим Григорович (1903–1937) – началь-
ник 22-го Волочиського прикордонного загону
НКВС, майор; Шульман Борис Йосифович (1892–
1937) – інженер, таємний співробітник НКВС40.
Після розстрілу основної групи «внутрішніх
зрадників» Ю. Толкачов отримав через началь-
ника відділу кадрів НКВС УРСР М.С. Северина
завдання І.М. Леплевського виїхати до Вінниці
та розслідувати матеріали, надіслані з комісії
партійного контролю ЦК ВКП(б). Вінницький
чекіст Сойфер інформував партійне керівництво
про те, що колишній начальник УНКВС по Він-
ницькій області Давид Мойсейович Соколин-
ський (1902–1940), збирав в облуправлінні троць -
кістів, просував і прикривав троцькіста Плоткіна,
дружина якого була близька до Г.Є. Зинов’єва.
Давид Соколинський, нібито, всі матеріали на
Плоткіна зберігав у себе, приховуючи від колек-
тиву. Перед від’їздом до Вінниці Толкачов заві-
тав до начальника секретаріату НКВС УРСР
капітана державної безпеки Еммануїла Олексан-
дровича Інсарова (1902–1938). Пізніше Юрій
Михайлович свідчитиме, що останній нібито дав
йому наступну директиву: «адже ти знаєш, що
Давид (Соколинський) майже єдиний з «незап-
лямованих» начальників облуправлінь». Цього
мені виявилося досить, щоб зрозуміти свою
місію як рятувальника Соколинського»41.
У ході слідства Толкачов з’ясував що дру-
жина начальника УНКВС по Донецькій області
Соколинського – донька заможного торговця та
утримувача притону у м. Ананьїві Херсонської
губернії, «була з великою помпою протягнута в
40 Шаповал Ю., Золотарёв В. «Гильотина Украины»: нарком Всеволод Балицкий и его судьба. – М.:
РОССПЭН, 2017. – С. 381, 382.
41 ГДА СБУ (м. Миколаїв), спр. № 13951-С, арк. 43, 44.
партію». Встановлено також, що Соколинський
не реагував на троцькістські виступи керівника
партшколи УНКВС старшого лейтенанта дер-
жавної безпеки Льва Давидовича Тєлишевського
(1904–1938). Однак зібраний компромат Ю. Тол-
качов приховав, написавши у рапорті, що «факти
не підтвердилися», а виявлено лише «ліберальне
ставлення Соколинського до Плоткіна»42. Пере-
віряючи сигнали з місць стосовно поведінки че-
кіста Давида Соколинського, Толкачов одночасно
зібрав інформацію, яка викривала тем ні сторони
діяльності заступника начальника УНКВС по Він-
ницькій області Миколи Трохимовича Приходька
(1896 –1937). Останній нібито «свідомо змазав
справу про підпал вінницького обласного партій-
ного архіву» та «прикривав» колишнього бороть-
биста – завідувача агітаційно-пропагандистським
відділом Вінницького обкому КП(б)У Федора
Самутіна. Як стверджував пізніше Ю. Толкачов
«я за вказівкою Інсарова, якого проінформував
про діяльність Приходька, всім матеріалам ніякого
ходу не дав, завдяки вся злочинна діяльність При-
ходька виявилася безкарною»43.
Специфіка службового розслідування Ю. Тол -
качова наглядно доводить, що у часи Великого
терору його головні виконавці балансували над
прірвою. Будучи тісно пов’язаними з тодішньою
партійно-радянською номенклатурою, чекісти
досить легко могли перетворитися з катів на
жертви. Що кінець-кінцем і сталося з Юрієм
Толкачовим.
Задоволений діями підлеглого, І.М. Леплев-
ський затвердив дострокову атестацію, яка за-
кінчувалася словами «т. Толкачов гарний слід-
чий, активно виявив себе під час слідства по
справам внутрішніх зрадників. Гідний надання
звання капітан державної безпеки»44. 17 листо-
пада 1937 р. наказом НКВС СРСР було при-
своєно звання капітана державної безпеки 13-ти
українським чекістам: Григорію Йосифовичу
Гришину-Шенкману (1899–?) – заступнику на-
чальника УНКВС по Житомирській області;
Давиду Ізраїльовичу Джиріну (1904–1938) – на-
чальнику 2-го (оперативного) відділу УДБ НКВС
УРСР; Михайлу Савовичу Здунісу (1903–?) – на-
чальнику 4-го відділу УДБ УНКВС по Дніпро-
петровській області; Олександру Григоровичу
Мірошниченку (1894–?) – начальнику 1-го від-
ділу (охорони) УДБ НКВС УРСР; Володимиру
Львовичу Писарєву-Фуксу (1900–1938) – заступ-
нику начальника УНКВС по Полтавській об-
ласті; Марку Павловичу Роголю (1905–1941) –
начальнику 3-го (контррозвідувального) відділу
УДБ УНКВС по Київській області; Михайлу Се-
вериновичу Северину (1895–1938) – начальнику
відділу кадрів НКВС УРСР; Абраму Михайло-
вичу Симховичу (1902–1940) – начальнику 4-го
відділу УДБ УНКВС по Харківській області;
Ісаку Йосифовичу Соколову-Шейнісу (1900–7) –
заступнику начальника УНКВС по Кам’янець-
Подільській області; Марку Борисовичу Спектору
(1905–1985) – заступнику начальника УНКВС по
Одеській області; Герману Борисовичу Толчин-
ському (1895–?) – начальнику 3-го відділу УДБ
УНКВС по Вінницькій області; Йосифу Борисо-
вичу Фішеру (1898-?) – т.в.о. начальника УНКВС
по Миколаївській області; Олександру Георгійо-
вичу Шашкову (1900–1942) – коменданту НКВС
УРСР45. У списку відзначених союзним нарко-
матом внутрішніх справ чекістів, які додали собі
у петлицю по черговій «шпалі», Ю. Толкачов не
значиться. З яких причин це сталося нам досте-
менно невідомо. Ймовірно, причиною тому була
скромна посада Юрія Михайловича, який пере-
бував на посаді начальника відділку 4-го відділу
УДБ УНКВС по Одеській області.
Миколаїв
8 грудня 1937 р. наказом НКВС УРСР по
особовому складу № 489 колишній начальник
відділку 4-го відділу УДБ УНКВС по Одеській
області старший лейтенант державної безпеки
Ю.М. Толкачов був призначений т.в.о. началь-
ника 4-го відділу УДБ УНКВС по Миколаївській
області46. Кому мав завдячувати Ю. Толкачов
своїм призначенням? Невже наркому внутрішніх
справ Ізраїлю Леплевському? На перший погляд,
це виглядає достовірно. Юрія Михайловича не
без відома І. Леплевського призначено началь-
ником провідного відділу обласного управління
3 ’2018Олег Бажан, Вадим Золотарьов К Р А Є З Н А В С Т В О
206
42 Там само, арк. 44–45.
43 Там само, арк. 45.
44 Там само, особова справа № 4537, т. 2, арк. 33.
45 Архів Головного управління МВС України по Харківській області. Колекція документів. Наказ НКВС
СРСР № 2226 від 17 листопада 1937 р.
46 Керівний склад територіальних підрозділів НКВС УРСР // Україна в добу Великого терору: 1936 –
1938 роки / авт.-упоряд. Ю.Шаповал [та ін.] – К.: Либідь, 2009. – С. 152
НКВС, крім того нарком не заперечував щодо
присвоєння йому позачергового спеціального
звання. Однак, виникають певні сумніви. У спога -
дах чекістів Ю. Толкачов фігурує як заступник
особливоуповноваженого НКВС УРСР В.М. Блю-
мана, але коли 27 вересня 1937 року останній
був призначений начальником 5-го відділу УДБ
НКВС УРСР і за сумісництвом начальником
Особливого відділу ГУДБ НКВС Київського вій-
ськового округу, то його місце зайняв не Ю. Тол-
качов, що виглядало б логічно, а заступник на-
чальника 5-го відділу УДБ НКВС УРСР Федір
Тимофійович Овчинников (1902–?), який до того
ж мав звання молодшого лейтенанта державної
безпеки47. Виходить, що або І. Леплевського не
задовольняла робота Ю. Толкачова, або НКВС
СРСР не затвердив його кандидатуру на посаду
особливоуповноваженого НКВС УРСР. Останнє
здається нам малоймовірним, оскільки ні на-
чальник відділу кадрів НКВС УРСР М.С. Севе-
рин, ні його заступник Г.С. Григор’єв-Фельдман
про це не згадують. По-друге, після утворення
1 жовтня 1937 р. УНКВС по Житомирській,
Кам’я нець-Подільській, Миколаївській, Полтав-
ській областях з’явилися вакансії на посади на-
чальників 4-го відділу, але жодну з них Ю. Тол-
качову не запропонували. 1 листопада 1937 р.,
після призначення старшого лейтенанта держав-
ної безпеки М.Б. Спектора заступником началь-
ника УНКВС Одеської області звільнилася по-
сада начальника 4-го відділу, яка лишалася
вакантною до 28 квітня 1938 р.48, проте Ю. Тол-
качову не довірили значиму посаду у «Південній
Пальмирі», де він пропрацював 6 років і чудово
знав оперативну обстановку. І лише після від-
кликання Р.М. Сараєва у той самий момент коли
«лава запасних» у І.М. Леплевського майже ви-
черпалася, Ю. Толкачов нарешті отримав відпо-
відальну керівну посаду, але з приставкою «тим-
часово виконуючий обов’язки»!
19 грудня 1937 р. ЦВК УРСР «на відзнаку
ХХ-річчя існування органів ВЧК-ОДПУ-НКВС…
За зразкове виконання відповідальних завдань
уряду, активну боротьбу з контрреволюцією і
охорону інтересів трудящих»49 нагородило золо-
тими годинниками – 20 осіб, бойовою зброєю –
10 осіб, цінними подарунками з грамотами – 108
осіб. У переліку нагороджених відсутнє пріз-
вище Ю. Толкачова. Ба більше, не отримав він
навіть цінного подарунку – фотоапарат ФЕД,
яким І. Леплевський нагороджував підлеглих з
нагоди ювілею. Зазначені обставини вказують на
те, що Ю. Толкачов не був фаворитом Леплев-
ського і не мав впливового патрона у відомстві.
Не склалися гарні
стосунки у Ю. Толкачова
і з начальником УНКВС
по Миколаївській області
Й.Б. Фішером, який неод-
норазово критикував ро-
боту керованого ним
підрозділу на партійних
зборах і оперативних на-
радах. З метою «виве-
дення відділу з прорив-
ного стану» начальник
УНКВС навіть доручив начальнику 5-го відділу
УДБ Ф.Т. Овчинникову попрацювати кілька но -
чей з арештованим Хатенковим, якого підлеглі
Толкачова не могли «розколоти» протягом 2,5
місяців50. Особіст «буквально протягом однієї
години» домігся від Хатенкова зізнань про існу-
вання в Миколаєві потужного меншовицького
підпілля, після чого потрапили за грати кілька
десятків чоловік. Тієї ж ночі Й. Фішер наказав
Ф. Овчинникову попрацювати й з іншим «пер-
спективним заарештованим» Дудинським: «Від
Дудинського я добився зізнання максимум за
2 години. Допитував його у присутності началь-
ника відділку 4-го відділу Малиновського51. Ду-
динський виявився значним польським шпигу-
ном, засланим до нас поль ською розвідкою ще
у 1920 р. Наступного дня на оперативній нараді
у Фішера Ю. Толкачов був змушений зізнатися
«Забійник» та «літератор» або «Рутинна робота» слідчого НКВС Юрія Толкачова
207
47 Керівний склад НКВС УРСР у 1937–1938 рр. // Україна в добу «Великого терору» 1936–1938 роки. –
К.: Либідь, 2009. – С.123.
48 Там само. – С. 155.
49 Про нагородження працівників НКВС УРСР. Постанова Центрального Виконавчого Комітету УРСР //
Вісти ВУЦВК. – 1937. – 20 грудня.
50 ГДА СБУ (м. Миколаїв), спр. № 13951-С, арк. 67.
51 Малиновський Петро Йосифович (1903– ?). Народився у м. Тагачин Волинської області. Поляк. Член
ВКП(б) з 1928. 9 жовтня 1937 р. – начальник Чубаровського райвідділу НКВС Дніпропетровської області.
З 9 жовтня 1937 р. – т.в.о. начальника відділку 4-го відділу УДБ УНКВС Миколаївської області. Під час Другої
світової війни служив в особливих відділах НКВС. Лейтенант державної безпеки.
Фішер Йосиф
Борисович
в тому, що не давав своєму оперативному складу
«правильних точок націлювання та погано керу-
вав апаратом»52.
Новий начальник УНКВС по Миколаївській
області Петро Карамишев досить лояльно по-
ставився до Толкачова, про що свідчить його
стрімкий злет по партійній лінії: 20 березня
1938 р. Толкачова обрали членом партійного ко-
мітету УНКВС по Миколаївській області. З цим
категорично не погоджувався Ф.Т. Овчинников,
який звинувачував Юрія Михайловича у зв’яз-
ках з братом-білоемігрантом. Втім начальнику
відділів кадрів УНКВС лейтенанту державної
безпеки Пилипу Михайловичу Горіну (1897–?)
за допомогою матеріалів службової перевірки
вдалося переконати присутніх у відданості ко-
муністичних ідеалів начальника 4-го відділу53.
Ба більше, Толкачова обрали не лише заступни-
ком секретаря парткому УНКВС та делегатом
на міську та обласну партійні конференції, але й
членом Миколаївського обкому КП(б)У і деле-
гатом на XIV з’їзд КП(б)У54. Втім до Києва
Юрій Михайлович поїхав зовсім не в якості де-
легата партійного форуму.
Арешт і слідство
2 червня 1938 р. оперуповноважений 4 від-
ділу УДБ НКВС УРСР Йосиф Львович Хромий
(1903–?) склав коротеньку постанову на арешт
Ю.Толкачова, в якій стверджувалося про при-
четність у шпигунстві55. Протягом наступних
трьох днів військовий прокурор прикордонних і
внутрішніх військ НКВС УРСР Микола Мико-
лайович Гомеров (1895–1938) санкціонував
арешт Ю. Толкачова56. У архівно-кримінальній
справі Толкачова протокол його особистого об-
шуку, датований 2 червня, причому вказано, що
арешт здійснено на підставі розпорядження на-
ркома внутрішніх справ УРСР О.І. Успенсько го57.
2 червня датується і анкета заарештованого, в
якій, зокрема, Юрій Михайлович вказав, що в Ми-
колаєві по вулиці Карла Маркса 17 проживає його
дружина, Марія Савеліївна, 1905 року народ-
ження, та син Всеволод, 1934 року народження58
(названий, скоріш за все, на честь багаторічного
шефа українських чекістів В.А. Балицького).
Тим же числом датована ще одна постанова,
складена начальником 6-го відділку 4-го відділу
УДБ НКВС УРСР лейтенантом державної безпеки
Миколою Юхимовичем Черепеніним (1900 –?) та
затверджена помічником начальника 4-го від-
ділу УДБ НКВС УРСР молодшим лейтенантом
державної безпеки Сергієм Івановичем Гапоно-
вим (1908–?), в якій відзначалося, що Ю.М. Тол-
качов є «активним учасником контрреволюцій-
ної троцькістської змови, існуючої в органах
НКВС України, і крім того він проводить шпи-
гунську діяльність на користь Польщі». З цією
постановою Ю. Толкачова ознайомили 9-го чер-
вня59, а перший протокол його допиту датовано
значно пізніше – 21 липня 1938 року.
Юрій Михайлович Толкачов досить довго
опирався на допитах, і лише на 50-й день арешту
«зізнався» оперуповноваженому 3-го відділу УДБ
НКВС УРСР, молодшому лейтенанту державної
безпеки Миколі Денисовичу Помозову (1907–?),
що з червня 1937 р. є членом антирадянської
троцькістської організації в НКВС УРСР, до якої
був залучений В.М. Блюманом60. Членами орга-
нізації Толкачов назвав: М.С. Севери на – «сина
великого торговця»; Д.І. Джиріна – «родич Леп-
левського»; Е.О. Інсарова (1902–1938) – «колиш-
ній сіоніст», М.М. Герзон – «підлабузник, людина
безпринципна, яка близько стояла до арештованих
В.Т. Іванова і Розанова. Працюючи в Донбасі він
не вів боротьбу з троць кістами, а, навпаки, їх по-
кривав»; заступника начальника відділу кадрів
НКВС УРСР Григорія Самійловича Григор’єва-
Фельдмана (1898–1938) – «відомого бюрократа,
інтригана та темного ділка»61.
«Ворожа діяльність» Юрія Михайловича по-
лягала в тому, що він, наприклад, не зафіксував в
протоколі слова О.Б. Розанова про те, що І.М. Леп-
левський допоміг уникнути арешту одеському
3 ’2018Олег Бажан, Вадим Золотарьов К Р А Є З Н А В С Т В О
208
52 ГДА СБУ (м. Миколаїв), спр. № 13951-С, арк.67
53 Там само, арк. 65.
54 Там само, арк. 66.
55 Там само, арк.1.
56 Там само, арк. 3.
57 Там само, арк.6.
58 Там само, арк.19 зв.
59 Там само, арк. 20.
60 Там само, арк. 38.
61 Там само, арк. 40, 41.
троцькісту Рутману62; приховав свідчення О.Б. Ро-
занова і Н.Л. Рубінштейна про приналежність до
троцькістської змови начальника УНКВС по Ки-
ївській області Миколи Давидовича Шарова
(1897–1939) та начальника УНКВС по Вінниць-
кій області Михайла Михайловича Тимофєєва
(1896–1957)63; не дав ходу численним свідченням
ще про одного учасника троцькістської змови –
начальника адміністративно-господарського уп-
равління НКВС УРСР Савелія Михайловича
Цикліса (1888–1938)64; приховав компромат на на-
чальника УНКВС по Донецькій області Д.М. Со-
колинського та начальника УНКВС по Кам’янець-
Подільській області М.Т. Приходька. Слідчим
вдалося змусити Юрія Михайловича визнати три-
валі контакти з польською розвідкою65. Заарешто-
ваний начальник відділу кадрів НКВС УРСР
М.С. Северин повідомив слідству, що добре обіз-
наний про приналежність Ю.М. Толкачова до
троцькістської організації66.
23 вересня 1938 р. у Києві відбулося засідання
виїзної сесії Військової колегії Верховного Суду
СРСР у складі: диввійськюрист О.М. Орлов67 (го-
лова), бригвійськюрист І.С. Галенков68 та військ -
юрист 1-го рангу Ф.А. Климін (члени), військ -
юрист 1-го рангу Л.Н. Кудрявцев (секретар).
О 10 годині 30 хвилин розпочався розгляд справи
Ю. Толкачова, який обвинувачувався за статтями
54-1б; 54-8, 54-11 Карного кодексу УРСР. Підсуд-
ний повністю визнав свою провину та підтвердив
свої свідчення, дані на попередньому слідстві, в
останньому слові попросив зберегти йому життя.
Засідання тривало всього 15 хвилин69. В ухвалі
суду відзначалося, що Толкачов, «працюючи у м.
Севастополі заступником начальника іноземного
відділу ОДПУ, встановив у 1923 р. шпигунський
зв’язок з резидентом польської розвідки Берком,
разом з яким приховав від органів ОДПУ групу
агентів іноземних розвідок, перекинутих з Туреч-
чини англійською розвідкою. До 1937 р. передавав
польській розвідці через Берка шпигунські мате-
ріали про роботу органів ДПУ-НКВС УРСР, за що
отримував грошову винагороду. 1937 року Толка-
чов був завербований активним учасником право-
троцькістської терористичної організації В.М.
Блюманом і за завданням цієї організації провів
велику роботу зі збереження троцькістських кад-
рів»70. Враховуючи тривалу та системну діяль-
ність проти радянської влади, Військова колегія
Верховного Суду СРСР ухвалила: Толкачова Юрія
Михайловича позбавити спецзвання «старший
лейтенант держбезпеки» і застосувати вищу міру
соціального захисту – розстріл з конфіскацією
всього майна, що йому особисто належить71.
23 вересня 1938 року «відданого партії та рево-
люції» чекіста Юрія Толкачова стратили.
«Забійник» та «літератор» або «Рутинна робота» слідчого НКВС Юрія Толкачова
209
62 ГДА СБУ (м. Миколаїв), спр. 13951-С, арк.43.
63 Там само, арк. 46.
64 Там само, арк. 46, 47.
65 Там само, арк. 47.
66 Там само, арк. 89.
67 Орлов Олександр Мойсейович (1896–1956) – генерал-майор юстиції. У 1934–1942 рр. – член, у 1942–
1948 рр. – помічник голови Військової колегії Верховного Суду СРСР. З 1948 р. у відставці.
68 Галенков Іван Спиридонович (1891–1980) – генерал-майор юстиції. У 1937–1938 рр. – член Військової
колегії Верховного Суду СРСР. Депутат Верховної Ради УРСР першого скликання (1938).
69 ГДА СБУ (м. Миколаїв), спр. 13951-С, арк.128, 128 зв.
70 Там само, арк.129.
71 Там само, арк.129 зв.
References
Zolotarov V.A. Nachalnytskyi sklad NKVS
USRR u seredyni 30-kh rr. // Z arkhiviv VUChK –
HPU–NKVD–KHB. – 2001. – № 2. – S. 332
Zolotarov V.A. ChK–DPU–NKVS na Kharkiv-
shchyni: liudy ta doli. 1919–1941. – Kharkiv: Folio,
2003. – S. 175, 176. [in Ukrainian]
Zolotarov V.A. Sekretno-politychnyi viddil DPU
USRR: spravy ta liudy. – Kharkiv: Folio, 2007. –
S. 201–202. [in Ukrainian]
Okipniuk V.T. Orhany derzhavnoi bezpeky
URSR (1922–1941 rr.): istoryko-pravove doslidzhen-
nia: monohrafiia. – Kherson: FOP Hrin D.S., 2017. -
S. 268. [in Ukrainian]
Shapoval Yu.I., Zolotarov V.A. Vsevolod Balyt-
skyi: osoba, chas, otochennia. – K.: Stylos, 2002. –
S. 434. [in Ukrainian]
Shapoval Yu., Zolotarёv V. «Hylotyna Ukraynы»:
narkom Vseveolod Balytskyi y eho sudba. –M.:ROS-
SPЭN, 2017. – S. 381–382 [in Russian]
Ukraina v dobu «Velykoho teroru»: 1936–1938
roky / avt.-uporiad. Yu.Shapoval [ta in.] – K.: Lybid,
2009. – S. 152 [in Ukrainian]
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-169331 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2222-5250 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T18:20:36Z |
| publishDate | 2018 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Бажан, О. Золотарьов, В. 2020-06-10T17:15:35Z 2020-06-10T17:15:35Z 2018 "Забійник" та "літератор" або "Рутинна робота" слідчого НКВС Юрія Толкачова / О. Бажан, В. Золотарьов // Краєзнавство. — 2018. — № 3. — С. 196-209. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. 2222-5250 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/169331 [94(477.73) «1937»]: 908 Опираючись на різноманітні документальні джерела, автори вибудовують життєвий шлях старшого лейтенанта державної безпеки Юрія Толкачова та розкривають його роль у масових політичних репресіях другої половини 1930-х років в Українській РСР. Relying on unique documents and materials, the main stages of the life of the Chekist Yuri Mikhailovich
 Tolkachov are reproduced in detail. The authors disclose the participation of the senior lieutenant of state security
 investigator Y. Tolkachov in the punitive operation performed by the United State Political Office organs which
 was held in the years 1930-1931 in order to “clean” the Red Army from the specialists of the former Russian
 Imperial Army, and civilians, including former white officers. In addition, there is illustrated his participation
 in defeating the branch of the all-Ukrainian counter-revolutionary organization «Ukrainian Military Organization
 » in the Odessa region. A significant place in the article is given to the role of investigator Y. Tolkachov in
 the mass repression of the Chekists during the Great Terror in the Ukrainian SSR in 1937-1938. Основываясь на разнообразных документальных источниках авторы выстраивает жизненный
 путь старшего лейтенанта государственной безопасности Юрия Толкачева и раскрывают его роль
 в массовых политических репрессиях второй половины 1930-х годов в Украинской ССР. uk Інститут історії України НАН України Краєзнавство До 80-річчя Великого терору "Забійник" та "літератор" або "Рутинна робота" слідчого НКВС Юрія Толкачова «Killer» and «Writer» or Routine Work of the NKVD Investigator Yuriy Tolkachov «Забойщик» и «литератор» или «Рутинная работа» следователя НКВД Юрия Толкачева Article published earlier |
| spellingShingle | "Забійник" та "літератор" або "Рутинна робота" слідчого НКВС Юрія Толкачова Бажан, О. Золотарьов, В. До 80-річчя Великого терору |
| title | "Забійник" та "літератор" або "Рутинна робота" слідчого НКВС Юрія Толкачова |
| title_alt | «Killer» and «Writer» or Routine Work of the NKVD Investigator Yuriy Tolkachov «Забойщик» и «литератор» или «Рутинная работа» следователя НКВД Юрия Толкачева |
| title_full | "Забійник" та "літератор" або "Рутинна робота" слідчого НКВС Юрія Толкачова |
| title_fullStr | "Забійник" та "літератор" або "Рутинна робота" слідчого НКВС Юрія Толкачова |
| title_full_unstemmed | "Забійник" та "літератор" або "Рутинна робота" слідчого НКВС Юрія Толкачова |
| title_short | "Забійник" та "літератор" або "Рутинна робота" слідчого НКВС Юрія Толкачова |
| title_sort | "забійник" та "літератор" або "рутинна робота" слідчого нквс юрія толкачова |
| topic | До 80-річчя Великого терору |
| topic_facet | До 80-річчя Великого терору |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/169331 |
| work_keys_str_mv | AT bažano zabíiniktalíteratoraborutinnarobotaslídčogonkvsûríâtolkačova AT zolotarʹovv zabíiniktalíteratoraborutinnarobotaslídčogonkvsûríâtolkačova AT bažano killerandwriterorroutineworkofthenkvdinvestigatoryuriytolkachov AT zolotarʹovv killerandwriterorroutineworkofthenkvdinvestigatoryuriytolkachov AT bažano zaboiŝikiliteratorilirutinnaârabotasledovatelânkvdûriâtolkačeva AT zolotarʹovv zaboiŝikiliteratorilirutinnaârabotasledovatelânkvdûriâtolkačeva |