Сучасна архітектурна еклектика: причини і тенденції

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2009
1. Verfasser:	Бачинська, Л.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України 2009
Schlagworte:	Архітектура
Online Zugang:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/16944
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Сучасна архітектурна еклектика: причини і тенденції / Л. Бачинська // Українське мистецтвознавство: матеріали, дослідження, рецензії: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2009. — Вип. 9. — С. 186-190. — Бібліогр.: 5 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-16944
record_format	dspace
spelling	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-169442025-02-23T17:21:08Z Сучасна архітектурна еклектика: причини і тенденції Бачинська, Л. Архітектура 2009 Article Сучасна архітектурна еклектика: причини і тенденції / Л. Бачинська // Українське мистецтвознавство: матеріали, дослідження, рецензії: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2009. — Вип. 9. — С. 186-190. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. XXXX-0042 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/16944 uk application/pdf Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Архітектура Архітектура
spellingShingle	Архітектура Архітектура Бачинська, Л. Сучасна архітектурна еклектика: причини і тенденції
format	Article
author	Бачинська, Л.
author_facet	Бачинська, Л.
author_sort	Бачинська, Л.
title	Сучасна архітектурна еклектика: причини і тенденції
title_short	Сучасна архітектурна еклектика: причини і тенденції
title_full	Сучасна архітектурна еклектика: причини і тенденції
title_fullStr	Сучасна архітектурна еклектика: причини і тенденції
title_full_unstemmed	Сучасна архітектурна еклектика: причини і тенденції
title_sort	сучасна архітектурна еклектика: причини і тенденції
publisher	Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України
publishDate	2009
topic_facet	Архітектура
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/16944
citation_txt	Сучасна архітектурна еклектика: причини і тенденції / Л. Бачинська // Українське мистецтвознавство: матеріали, дослідження, рецензії: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2009. — Вип. 9. — С. 186-190. — Бібліогр.: 5 назв. — укр.
work_keys_str_mv	AT bačinsʹkal sučasnaarhítekturnaeklektikapričiniítendencíí
first_indexed	2025-11-24T02:49:50Z
last_indexed	2025-11-24T02:49:50Z
_version_	1849638351190097920
fulltext	186 2. Розповсюдження німецького права призвело до поширення регулярного землекористуван- ня та регулярного містобудівництва. 3. Залежно від освіченості та особистих симпатій власників у галицьких барокових закладен- нях знайшли відображення французький планіметричний та італійський архітектурно- просторовий напрямки в містобудівництві. 4. В ідейно-символічному змісті середньовічних міст Галичини, подібно до інших християн- ських міст, мали своє відображення ідеї Божого Граду та жертовника, трапези. У період ба- роко вони поповнилися темою унії – найкраще це відобразилося в побудові плану Станісла- вова. Крім того, у графічних побудовах планів відображалися честолюбні амбіції власників, як то маньєристична символіка Марса в шестикутному плані , та пов’язані з їх геральдикою (Потоцькі – хрест – Пилява). 1. Глазычев В. Социально-экономическая интерпрeтация городской среды. – М., 1984. 2. Половчанська У. З історії роду Потоцьких – власників міста Станіславова у XVII–XVIII ст. // Станіславівська колегіата між минулим і майбутнім. – Івано-Франківськ, 2003. 3. Грушевський М. Культурно-національний рух на Україні в XVI–XVII віці. – К.; Л., 1912. 4. Кравцов С. Принципы регулярного градосторительства Галичины XIV–XVII вв. // Автореф. … дисс. канд. искусств. – М., 1993. 5. Мельник В. Колекція сакрального мистецтва Івано-Франківського художнього музею // Ста- ніславівська колегіата між минулим і майбутнім. – Івано-Франківськ, 2003. 6. Мифы народов мира // Энциклопедия: в 2 т. – М., 1987. 7. Саваренская Т. Западноевропейское градостроительство XVII–XIX вв: эстетические и теоретические предпосылки. – М., 1987. 8. Сіреджук П. До питання про генезис міст Галицької землі у XIV–XVIII столітті // ВЛІВС. – Л., 1995, – Вип. 2. 9. Українська хрестологія. Спецвипуск НЗ ІННАНУ. – Жовква, 1997. 10. Українське барокко та європейський контекст. – К., 1991. 11. Gebarowicz M. Materiały zródłowe do dziejow kultury i sztuki XVI–XVIII w. – Wrocław, 1737. 12. Horn M. Zydzi na Rusi Czerwonej w XVI i pierwszej połowy XVII wieku: Działalnosc gospodarcza na tle rozwoju demograficznego. – Warszawa, 1975. 13. Kowalczyk J. Sebastiano Serlio a sztuka polska. – Wrocław, 1973. 14. Krawcow S. Stanisławow w XVII–XVIII wiekach. Układ prestrzenny i jego simbolica // Kwartalni k architektury i Urbanistyki. F.I. – Warszawa, 1993. 15. Mańkowski T. Lwowskie koscioły barokowe // Prace Sekcij Historii Sztuki i kultury Towarzystwa Naukowego we Lwowie. – Lwów, 1932. 16. Szarłowski A. Rys historyezny miasta Stanisławowa. – Stanisławów, 1887. 17. Szarłowski A. Stanisławow i powiat stanisławowski pod wzgledem historycznym i geograficzno- statystycznym. – Stanisławów, 1887. Людмила Бачинська (Київ) СУчАСНА АРХІТЕКТУРНА ЕКлЕКТИКА: ПРИчИНИ І ТЕНДЕНЦІЇ Перш ніж розглядати явище архітектурної еклектики в сучасних умовах, спробуємо уточни- ти, що є еклектикою взагалі та в архітектурі й мистецтві зокрема. Дефініція «еклектизм», виникнувши у стародавній Греції, спершу означала вчення, що не належить певній школі, але засноване на сполученні положень, запозичених з різних філософ- ських систем [1, 649]. З часом вона розповсюдилася на інші галузі науки й набула значення меха- нічного поєднання в одному вченні різнорідних, органічно несумісних елементів, навіть безприн- ципне запозичення та змішування суперечливих ідей, оцінок теорій тощо [2, 235]. У мистецтві та 187 архітектурі це – «поєднання в одному творі різнорідних елементів, прийомів, стилів...». Це явище як суміш стилів характерне для «перехідних періодів, коли об’єктивно співіснують два або декіль- ка стилів (напрямів), які заміняють один одного в часі [3, 312]». Оскільки еклектика як «суміш стилів» є антитезою формулюванню «стиль», важливо з’ясувати, що є стилем в архітектурі, а також коли, за яких умов можлива поява стилю в архітекту- рі. Для цього потрібний невеличкий екскурс в область суспільно-економічного руху історії. Містобудування можна вважати архітектурою більш крупних об’єктів. Архітектурні споруди й містобудівні об’єкти належать до єдиного об’єктного ряду, формуються під впливом різноманіт- них чинників: природно-кліматичних, економічних, соціальних, релігійних, науково-технічного прогресу, історичних подій, політичного життя народу, ідеологічних, естетичних і багатьох ін- ших. Вид визначальної господарської діяльності людей у певну епоху (економічний лад) породжує відповідну їй структуру соціуму з чітко виявленою роллю кожного члена суспільства. Соціаль- на структура населення містить і представництво влади в державі. Саме цей соціум як система зв’язків або відносин, що виникають із сумісного життя людей, відтворених і трансформованих їх діяльністю, саме ця соціальна структура населення, відповідно до економічних відносин, має свою сформовану суспільну свідомість як результат життєдіяльності. Суспільна свідомість обіймає різ- номанітні суспільні погляди – світогляд, ідеологію, спрямованість на опрацювання теоретичних проблем, національні традиції, здатність до певної історичної оцінки, життєвий досвід, норми моральності, законодавство та право, що прийняті в державі, і взагалі будь-які прояви культури народу, зокрема і сформований естетичний ідеал. Отож, естетичний ідеал як частина суспільної свідомості є продуктом епохи з певними економічними відносинами та відповідною соціальною структурою населення. Підсумком життєдіяльності людей є не тільки система сформованих поглядів, але й плоди цієї діяльності у вигляді різноманітних надбань матеріальної культури, значною частиною якої за масштабами, тривалістю створення, матеріальному внеску й обсягом трудових зусиль, а також за ступенем відбиття соціально-історичних процесів є містобудування та архітектурні споруди. За Е. Грушкою будівництво населених міст – це колективна справа «комплексного характеру»: вона утворює засоби суспільного життя людей на окремих етапах суспільного розвитку й одночасно стає виразним ідеологічним і державно-політичним знаряддям [4, 19], тобто відбиває функціо- нальні потреби й художні переконання. Кожний економічний лад переживає три періоди – зародження, розквіту та занепаду. У стані занепаду на базі старих економічних відносин виникають нові, а самий процес їх зародження від- биває стрімкий розвиток на тлі існуючих раніше. Згідно з цими трьома етапами суспільна свідомість є такою, що відповідає перехідній фазі або перебуває у стані розквіту, коли певний вид економічних відносин уже оформився. Архітектура й містобудування є важливою частиною матеріальної культу- ри, яка відбиває стан суспільної свідомості (духовного життя народу, життєдіяльність якого визна- чена економічними відносинами). Залежно від соціально-економічного стану, який певною мірою зумовлює систему правління, вид державності, через саму систему правління, насамперед структу- ру влади містобудування набуває певних рис: планування, зонування, конфігурації, силуету міста, типу містобудівного ансамблю, наявності міського майдану, системи вулиць, які відбивають спосіб просторової організації населення в місті й ідеологічні завдання держави, і тоді в міському просторі визначається тип, місцезнаходження кожного окремого архітектурного об’єкта і його зовнішній ви- гляд, який повністю залежить від перелічених вище чинників тощо. Зв’язок між економічним ладом, соціальною структурою населення та наслідками його ма- теріальної та духовної діяльності (зокрема в містобудуванні й архітектурі) добре проглядається через філософські категорії змісту та форми, де економічна діяльність людей є змістом їхнього життя, згідно з якою люди організовані за певною соціальною ієрархією, і такий спосіб їх органі- зації є проявом внутрішньої форми існування суспільства, а зовнішня форма проступає в плодах його матеріальної та духовної діяльності, зокрема й у способі розселення в містах і в певних типах необхідних йому споруд з відповідним зовнішнім виглядом. Неабияким аспектом формування архітектури та стилю є відображення в них впливу ідео- логії існуючої системи правління, котра відбивається передусім у спорудах – представниках офі- ційної архітектури: резиденціях, адміністративних і урядових будівлях, а також у різноманітних типах громадських споруд, що репрезентують владу. 188 Таким чином, часова належність до різних фаз певного економічного стану відбиває від- мінний рівень формування суспільної свідомості (а отож, і духовного життя, ідеології правлячих шарів, естетичного ідеалу тощо), і через те спостерігається неоднакове сприйняття архітектурної форми й несхожі вимоги до її відтворення, тобто це зумовлює або неоднаковий ступінь зрілості певного стилю (приміром архаїчний та класичний – у Стародавній Греції), або різні стилі, що більш чітко відповідають кожному етапу та послідовно змінюють один одного (приміром роман- ський та готичний з усіма його періодами). Отже, можна стверджувати, що стиль в архітектурі відображує рівень суспільної життєдіяль- ності, зокрема естетичні й ідеологічні аспекти, перші з яких відбивають зміст і характер суспіль- ної свідомості, а другі – вид системи державного правління. У складі численних дефініцій стилю можна виділити найсуттєвіше, що відзначають фахівці – це сам стиль як сукупність характерних рис або ознак мистецтва [1, 552], єдність змісту, образної системи та художньої форми, що склалася за конкретних суспільних умов і властива різним історичним періодам і епохам [2, 638], відносно стійка система функціональних, просторових, естетичних характеристик архітектурної форми, яка складається в історичному розвитку матеріальної й духовної культури суспільства [3, 278]. Таким чином, основний зміст визначення стилю розподіляється на дві складові, які містять: а) що таке власне стиль; б) де його місце в життєдіяльності людини та суспільно-історичному роз- витку. Слід також мати на увазі, що стиль реалізується не тільки у формах, деталізації, у члену- ваннях архітектурного об’єкта, але й в організації простору навколо нього, у створенні великих просторових композицій або їх відсутності. Еволюційні процеси в людській життєдіяльності, їх матеріальна й духовна складові зумовлю- ють поступову зміну архітектурних стилів, які зароджуються на тлі вже існуючих, і самий процес зародження і становлення стилю може проявлятися змішанням форм і деталей (тобто еклектизмом). Формування стилю у творчості окремих майстрів виникає як новації часу, на котрі сформоване со- ціальне замовлення, суспільне мислення «підготовлене» до появи нового в оточенні. Європейська еклектика кінця ХІХ – початку ХХ ст., як і сучасна архітектурна еклектика, на відміну від вже згаданого прояву еклектики, є цілковито іншим явищем, яке потребує докладного розгляду з погляду характеру економічних відносин цього періоду. Історичний період Нового часу (поява зачатків капіталістичних відносин) у Росії й Україні зсунутий і ущільнений відносно Єв- ропи (у Європі – це ХV–XVIII ст., тобто майже 400 років, у нашій країні – лише з останніх років ХVІІ до другої третини ХІХ ст. – не більше 180 років). Також, як і період Новітнього часу, означе- ного розвиненими капіталістичними умовами, двері в які були відкриті першими буржуазними революціями в кінці ХVІІІ ст., і до Першої світової війни, у європейській історії продовжувався майже 125 років, тоді як тривалість його в Росії, починаючи з промислового перевороту 1870-х років, складала усього 40–45 років. Отож, ступінь активізації суспільного життя в Європі та Ро- сії вельми різний. Росія повинна була досягнути стадії монополізації капіталу за проміжок часу в три рази менший. Звичайно, що процеси формування міського оточення відповідно до нового мислення проходили набагато швидше й гостріше. У кінці ХІХ – на початку ХХ ст. розквіт капіталу характеризує відносини між приватни- ми власниками на основі конкуренції та рекламності розмірів їхніх капіталів, що неминуче від- бивається на їхній нерухомості – принципах забудови, типах будинків, зовнішньому вигляді, їх деталізації за допомогою економного використання міських ділянок при забудові за червоними лініями, без «авансцени» і прийомами повного «накриття» прибутковими будинками майданчика забудови, зовнішній вигляд якої – яскрава кольорова гама, контраст кольорів, форм, пишне опо- рядження – повинні підкреслювати високий рівень прибутків власника, міцність та надійність його майна, впевненість у перспективі в порівнянні із оточенням. Кожний будинок сповіщає, ар- тикулює в середовище своєю архітектурою нібито істинний стан справ власника, але насправді є лише його рекламою. Для реклами застосовуються усілякі засоби в будь-якому сполученні, будь- які найяскравіші архітектурні елементи, що найвиразніше можуть своїми формами підкреслити правдиву сутність суспільних відносин (за аналогією можна згадати архітектуру імператорського Риму, коли навіть поверхня сусідніх колон в одній споруді оброблялася по-різному, щоб підсили- ти ефект пануючої ідеології). Від провокуючого суспільним станом хаосу в зовнішньому вигляді споруд оберігає смак майстра-зодчого, який, виконуючи соціальне замовлення, привносить в ар- хітектуру певне відчуття міри, композиції, сполученості архітектурних форм та деталей. 189 Еклектика кінця ХІХ – початку ХХ ст. зі своїми чітко вираженими принципами розміщення будинків у міському просторі та завдань вирішення зовнішнього вигляду з’явилася не раптово. Так само, слідуючи за змінами суспільної свідомості, що готувалася до прийдешніх перемін у еконо- мічному житті країни, як у Франції другої половини ХVІІІ ст., у літературі та мистецтві Росії у середині ХІХ ст. з’являються твори утопічного змісту, відбуваються соціальні процеси, що нако- пичують прояви негативного стану до старої форми суспільної життєдіяльності та підготовлюють ґрунт для його оновлення. Саме в цей час, або ще раніше – з 1830–1940-х років – з’являються риси згасання класицизму та народження «моди» на готику, романський стиль, російсько-візантійський, на стилізаторство в дусі європейського середньовіччя тощо. У творчості видатного російського архі- тектора А. Штакеншнейдера, який віртуозно володів мистецтвом інтерпретації стилів відродження та бароко, відобразилися його чудове чуття і здатність розпізнавати потреби часу в певних художніх образах, можливості прочитання форм і деталей з оточення, сполучати різностильові елементи в од- ній споруді та приміщенні, які визначають талановитого стилізатора як еклектика. Стилізатори середини ХІХ ст. спираються на традиційні матеріали і форми, в еклектизмі кінця століття широко використовують метал як ознаку оновленого життя, соціального устрою та мислення. Загострення ситуації в міській забудові передвоєнного часу (потреби у великій кількості прибуткових будинків і квартир для накопичення капіталу та ігнорування проблем здоров’я на- ції), а також післявоєнна ситуація в європейських державах (знищення житлового фонду міст на місцях боїв) збудила здоровий глузд, змусила звернутися до санітарно-гігієнічних та функціональ- них проблем міста на початку ХХ ст., що послужило основою для ствердження та розповсюджен- ня інтернаціонального (позанаціонального і певною мірою позаформеного стилю, що спирається на новий, зручний у виготовленні й застосуванні під час будівельних робіт, міцний, надійний та інертний до агресивної дії середовища будівельний матеріал – залізобетон). Це ознаменувало за- родження нового стилю «функціоналізму» (або «конструктивізму» на російській ниві). Оскільки функціоналізм історично слідував за періодом еклектизму, це дозволило декотрим авторам угледіти в прояві еклектики кінця ХІХ – початку ХХ ст. тенденцію, що була характерною для попередніх епох, коли еклектика підготовлювала появу нового стилю і через те була перехід- ним етапом. Насправді еклектизм періоду ХІХ – початку ХХ ст. відбиває дух часу за його сутністю. Саме з цієї причини дослідник архітектури Петербурга ХІХ ст. А. Пунін називає еклектизм новим напрямом і стилем в архітектурі [5, 326]. Історія радянського періоду ХХ ст. народжує стильові напрямки, що відповідають суспіль- ній ідео логії того часу, завданням внутрішньої політики та визначають вид державної влади та її стан кожного історичного моменту. Але тут йдеться не про це. Кінець ХХ – початок ХХІ ст., незважаючи на попередні етапи псевдо – та неокласицизму в радянській практиці, характерні для централізації влади в державі, а в проміжку між ними – етапу індустріально-техніцизського, що виник на основі впровадження демократичних віянь, ознаменувалися широким розповсюдженням стилізаторства й неприхованого еклектизму в ар- хітектурі крупніших міст України, причому з елементами формування великих симетричних чи дисиметричних композицій. Відвертий, можна сказати, «неприборканий» сучасний еклектизм не гребує неграмотним, не смаковим використанням пишних архітектурних форм без врахування тектоніки конструкцій, запозиченням лінійної та об’ємної композиції з різних стилів, трактова- них у сучасних конструкціях і матеріалах, колориті, великому масштабі. Наука ХХ ст., зважаючи на можливості просторового сприйняття людини, сформулювала принципи створення архітектурної форми, за якими враховуються особливості її перцепції під нео- днаковими кутами, з відмінними відстанями, на різній швидкості руху, за умов гармонійної єдності споруди та оточення. Сучасні архітектурні проекти споруд, що опрацьовуються колективно (поза ав- торською відповідальністю за заподіяне і низькопробної якості, що також є віянням часу, і через те не слід дорікати авторам проекту), особливо це проявляється на багатоповерхових та висотних житлових комплексах, орієнтованих на власну композицію споруди, яка не враховує умови її сприйняття, часто є великомасштабними простими геометричними побудовами з підкресленим центром або віссю симе- трії поза будь-яким композиційним зв’язком з оточенням та завданням формування його ансамблю. Пишні й часто монументальні форми, виконані зовсім не тими матеріалами, які вони імітують, або крупні засклені поверхні закривають перфорацію суцільної стіни з відносно невеликими віконними 190 прорізами, і зовсім без врахування як умов візуального сприйняття поверхні фасаду та об’єму будинку, так і розумних вимог функціональної безпеки (приміром, у завершенні багатоповерхової споруди ви- користання балясин або відкритих «французьких» балконів до 30 поверху). Сучасна еклектика з’явилася як нібито оригінальна демонстрація нових умов у порівнянні з радянським періодом суспільного життя незалежної України. Причини її появи – ті ж самі, що і в кінці ХІХ ст., – економічні відносини розквітлого капіталу, які підтримуються усім суспіль- ним життям сучасного міста. «Модно» і матеріально вигідно бути дизайнером-виконувачем волі «власть придержащих». Конкурентноздатність і крайня потреба рекламування конче необхідні як замовникам для здійснення їх мети, так і архітекторам, дизайнерам для підтримання власної марки і можливості вижити в жорстких умовах ринку. Еклектика кінця ХХ ст. увібрала весь історичний досвід стильових напрямків минулого століття (в одній споруді можна побачити не тільки певні класичні, барокові деталі, але й при- йоми конструктивної атектонічності, характерні для постмодернізму), базується на використан- ні нових технологій будівництва, нових матеріалів, зокрема й широкої палітри синтетичних, не- довговічних, токсичних, таких, що імітують натуральні, природні, довговічні, надійні й корисні для людини. Через те своїми хибними прийомами підробки маси, монументальності або легко- сті, прозорості на кшталт «павільйон світла», бажанням не бути, а здаватися, атектонічністю кон- структивної системи, силою примітивних деталей з різних стильових напрямків, великомасш- табністю споруд, що відкидають сталі закони формування середовища навколо них, архітектура початку ХХІ віку, що обтяжена стильовим досвідом минулого століття, констатує агресивність нашого оточення й «кричить» нам про неблагополучний стан духовного життя нашого народу, який, на жаль, є об’єктивною реальністю сьогодення. 1. Брокгауз Ф., Эфрон И. Энциклопедический словарь. Современная версия. – М., 2005. 2. Словник іншомовних слів / За ред. О. Мельничука. – К., 1977. 3. Архітектура. Короткий словник-довідник / За заг. ред. А. Мардера. – К., 1995. 4. Грушка Э. Развитие градостроительства. – Братислава, 1963. 5. Пунин А. Архитектура Петербурга середины ХІХ века. – Ленинград, 1990. Ольга Бачинська (Київ) АРХІТЕКТУРНИй ЕлЕМЕНТ «АРКА»: ІСТОРИчНИй АСПЕКТ І МОЖлИВОСТІ СУчАСНОГО ВИКОРИСТАННЯ В ЖИТлОВІй ЗАбУДОВІ КИЄВА Арка, як архітектурний елемент, відома людству з давніх часів, її найрізноманітніші форми використовували майже у всіх архітектурних стилях. У наш час історичне надбання часто слугує джерелом натхнення для архітекторів. В історико-архітектурній спадщині України цей елемент також набув широкого вжитку. Су- часна архітектура переймає історичні форми арки, але не завжди правильно її використовує. Тому необхідно розглянути арку як архітектурний елемент та частину споруди певного типу (в цьому разі – фасаду житлового будинку), бо в місті Києві саме житлова забудова займає найбільші площі, з 1990-х років інтенсивно здійснюється будівництво нових споруд. Арочні форми фасадів київських житлових будинків раніше не досліджувалися. Метою даного дослідження є використання арки в житловій архітектурі Києва. В архітектурі арка визначається як «криволінійне перекриття отвору в стіні або приміщен- ні» [2], але в сучасній літературі трикутне та прямокутне завершення прорізу також називають ар- кою: трикутною та плоскою [3]. Питання належності цих елементів до арок потребує дослідження, але їх можна віднести до базових форм прорізу, з яких складаються інші арочні форми (наприклад зі скошеними кутами, характерні для українського модерну та ін).

Сучасна архітектурна еклектика: причини і тенденції

Institution

Ähnliche Einträge