Особливості формування архітектурних стилів у традиційному сакральному будівництві Полісся
Gespeichert in:
| Datum: | 2009 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України
2009
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/16950 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Особливості формування архітектурних стилів у традиційному сакральному будівництві Полісся / В. Завада // Українське мистецтвознавство: матеріали, дослідження, рецензії: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2009. — Вип. 9. — С. 212-218. — Бібліогр.: 22 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-16950 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-169502025-02-23T17:37:17Z Особливості формування архітектурних стилів у традиційному сакральному будівництві Полісся Завада, В. Архітектура 2009 Article Особливості формування архітектурних стилів у традиційному сакральному будівництві Полісся / В. Завада // Українське мистецтвознавство: матеріали, дослідження, рецензії: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2009. — Вип. 9. — С. 212-218. — Бібліогр.: 22 назв. — укр. XXXX-0042 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/16950 uk application/pdf Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Архітектура Архітектура |
| spellingShingle |
Архітектура Архітектура Завада, В. Особливості формування архітектурних стилів у традиційному сакральному будівництві Полісся |
| format |
Article |
| author |
Завада, В. |
| author_facet |
Завада, В. |
| author_sort |
Завада, В. |
| title |
Особливості формування архітектурних стилів у традиційному сакральному будівництві Полісся |
| title_short |
Особливості формування архітектурних стилів у традиційному сакральному будівництві Полісся |
| title_full |
Особливості формування архітектурних стилів у традиційному сакральному будівництві Полісся |
| title_fullStr |
Особливості формування архітектурних стилів у традиційному сакральному будівництві Полісся |
| title_full_unstemmed |
Особливості формування архітектурних стилів у традиційному сакральному будівництві Полісся |
| title_sort |
особливості формування архітектурних стилів у традиційному сакральному будівництві полісся |
| publisher |
Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України |
| publishDate |
2009 |
| topic_facet |
Архітектура |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/16950 |
| citation_txt |
Особливості формування архітектурних стилів у традиційному сакральному будівництві Полісся / В. Завада // Українське мистецтвознавство: матеріали, дослідження, рецензії: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2009. — Вип. 9. — С. 212-218. — Бібліогр.: 22 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT zavadav osoblivostíformuvannâarhítekturnihstilívutradicíjnomusakralʹnomubudívnictvípolíssâ |
| first_indexed |
2025-11-24T04:56:06Z |
| last_indexed |
2025-11-24T04:56:06Z |
| _version_ |
1849646296081629184 |
| fulltext |
212
1 Творческая архитектурная мастерская «В. Шкрогаль»: Проспект. – К., 2007.
2 Химич Юрій Іванович (1928–2003) – архітектор, художник. Заслужений діяч мистецтв УРСР (з 1990 р.).
Викладав у КІБІ (1964–1985) та КХІ (з 1984 р.). Професор (з 1989 р.). Створив великі живописні серії
пам’яток архітектури України – Галичини, Криму, Києва, Львова, Чернігова та інших міст; серію пам’яток
дерев’яного зодчества півночі Росії.
3 Штейнберг Яків Аронович (1896–1982) – архітектор-художник, канд. архіт. (з 1947 р.), чл.-кор. АА УРСР (з
1946 р.), чл.-кор. АБіА УРСР (1958–1963). Викладав у ХІБІ (нині– ХНУБА, з 1923 р.), згодом – у КІБІ (нині –
КНУБА). За його проектами споруджені громадські та житлові будівлі в Донецьку, Києві, Харкові, Гаграх.
Представник конструктивізму.
4 Хорхот Олександр Якович (1907–1993) – архітектор, заслужений архітектор УРСР (з 1970 р.), доктор архіт.
(з 1967 р.), професор КІБІ (з 1963 р.). Викладав у КІБІ (нині – КНУБА). Автор промислових споруд у Києві,
Сталінграді, Москві, Горькому; генеральних планів (у колективі) Запоріжжя, окремих районів Черкас,
Тернополя, Калуша, Одеси, Львова, Києва; низки книг з питань планування та архітектури промислових
підприємств. Почесний член УАА (з 1992 р.).
5 Чепелик Віктор Васильович (1927–1999) – архітектор, канд. архіт. (з 1964 р.), дійсний член УАА (з 1993 р.),
професор (з 1987 р.). Викладав у КНУБА (КІБІ) з 1958 р. Займався дослідженням історії архітектури, зокре-
ма зачатків і розвитку українського архітектурного модерну. Автор книг «Київський осередок розвитку на-
родних традицій в архітектурі початку 20 століття» (1986), «Архітектура і мова» (1991), «Зодчі середньовіччя
і Нового часу (VI–XIX ст.)» (1991); «Український архітектурний модерн» (2000).
6 Добровольський Анатолій Володимирович (1910–1988) – архітектор, заслужений будівельник УРСР
(з 1960 р.), дійсний член АА УРСР (1950–1956), дійсний член АБіА СРСР та АБіА УРСР (1956–1966), про-
фесор КХІ (з 1965 р.), академік АМ СРСР (з 1972 р.). Головний архітектор Києва (1950–1955). Проектував
громадські та житлові будинки, зокрема на Хрещатику 23, 25, 27; на вул. Червоноармійській, 48–52; Бу-
динок художників на Львівській пл. в Києві, аеропорт у Борисполі та ін. Лауреат Державної (Сталінської)
премії СРСР (1950, 1951 рр.). Викладав у КІБІ (1947–1949), у КХІ (з 1961 р.). Автор понад 30 наукових праць.
7 Малиновський Олександр Іванович (1915–1976) – архітектор. Працював у Київпроекті, проектував
громадські та житлові будівлі в Києві (Хрещатик, 23, 25, 27, Міська Рада; вул. Червоноарміська, 6, 20, 36
тощо), аеровокзал у Борисполі та ін. Викладав у КДХІ. Брав участь у військових діях Другої світової війни
(1941–1945).
8 Мілецький Авраам Мойсейович (1918–2004) – архітектор. Лауреат Державної премії СРСР (1967). Проекту-
вав громадські та житлові будівлі в Києві, зокрема Палац піонерів та школярів, Парк Вічної Слави воїнам
Великої Вітчизняної війни з обеліском Слави невідомому солдату, Меморіально-поховальний комплекс
на Байковому цвинтарі тощо. Був керівником і головним архітектором проекту історико-археологічного
парку-музею «Стародавній Київ» (кінець 1960-х рр.); пам’ятники в с. Нові Петрівці Київської обл., у Торгаю
на Ельбі (Німеччина). Викладав у КІБІ та КХІ (з 1962 р.). Брав участь у бойових діях Другої світової війни
(1941–1945). Почесний член УАА та МАА. Від 1991 р. жив в Ізраїлі.
9 Френк Ллойд Райт (1869–1959) – американський архітектор (мав незавершену архітектурну освіту). За-
сновник т. зв. «органічної архітектури». Автор багатьох праць з архітектури, серед яких: «Автобіографія»
(Нью-Йорк, 1932); «Органічна архітектура: архітектура демократії» (Лондон, 1939); «Майбутнє
архітектури» (М., 1960; рос. мовою).
10 Мастера архитектуры об архитектуре. – М., 1972. – С. 194.
11 Яців Р. Туга за справжністю // Літературна Україна. – 2008. – 4 грудня. – С. 1, 3.
Віктор Завада
(Київ)
ОСОблИВОСТІ ФОРМУВАННЯ АРХІТЕКТУРНИХ СТИлІВ
У ТРАДИЦІйНОМУ САКРАлЬНОМУ бУДІВНИЦТВІ ПОлІССЯ
Однією з важливих умов об’єктивної та науково обґрунтованої оцінки будь-якого історико-
архітектурного явища (певної художньо-стильової течії, національної або регіональної школи,
конкретного історичного типу будівель і навіть окремої споруди чи ансамблю) є, як відомо, його
розгляд у контексті найголовніших тенденцій і течій світового зодчества. До числа найбільш по-
ширених в архітектурній науці показників історико-культурної та художньої цінності старовин-
них зразків мистецтва будівництва слід віднести, зокрема, їхнє місце в загальному процесі форму-
вання та еволюції історичних стилів. Традиційна увага дослідників саме до цього аспекту історії
архітектури була зумовлена передусім універсальним характером процесів стилеутворення, які в
явній або прихованій формі пронизували практично всі ланки духовної та матеріальної культури,
213
починаючи від літератури та філософії й закінчуючи системами пропорціонування та організації
внутрішнього простору споруди.
Природно, що характерні особливості історичного розвитку українського зодчества (давнє
походження, послідовна і практично безперервна еволюція впродовж наступних історичних періо-
дів, вигідне розташування України на перетині багатьох найважливіших процесів та подій світової
історії тощо) перетворюють художньо-стильовий аналіз на один з найбільш відповідальних напря-
мів вивчення історії нашої архітектури. Невипадково вже на перших стадіях теоретичного осмис-
лення архітектурної спадщини України (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.) цей важливий аспект
так чи інакше знайшов відображення в працях багатьох вітчизняних і зарубіжних учених (Д. Анто-
новича, М. Драгана, В. Залозецького, Г. Павлуцького, В. Січинського, Й. Стржиговського, С. Тара-
нушенка, В. Щербаківського та ін.). На превеликий жаль, подальші сумні історичні події в Україні
та пов’язана з ними вульгарна ідеологізація вітчизняної науки призвели до майже цілковитого при-
пинення комплексних досліджень у галузі історії українського зодчества, передусім аналізу цього
явища в контексті загальної еволюції світових архітектурних стилів.
Негативні наслідки тривалого штучного стримування одного з найбільш важливих напрям-
ків вітчизняного архітектурознавства не могли не вплинути на існуючий рівень уявлень про місце
українського зодчества в загальному процесі художньо-стильового розвитку мистецтва будуван-
ня. Незважаючи на помітне послаблення в 1980–1990-х рр. багатьох ідеологічних обмежень не-
давнього минулого та появу цілої низки ґрунтовних досліджень з цієї теми (Ю. Асєєва, Г. Логвина,
В. Тимофієнка, В. Чепелика, В. Ясієвича та ін.), усі вони були спрямовані переважно на вивчення
окремих стилістичних напрямків і періодів історії українського зодчества. Неважко помітити, що
поза увагою дослідників при цьому залишився порівняльний аналіз художньо-стильових проявів
у різні історичні періоди, у різних народів і, що особливо важливо, у різних галузях культури та
мистецтва. Це ускладнює не лише окреслення цілісної картини процесу стилеутворення, але й
саму можливість об’єктивної наукової оцінки його окремих історичних стадій, тенденцій і моди-
фікацій у контексті загального розвитку світової культури.
Звернення до традиційної культури будівництва на Поліссі – одного з найбільш архаїчних
регіональних напрямків української народної архітектури – є зовсім не таким випадковим, як це
може здатися на перший погляд. Реліктовий характер зазначеної архітектурно-будівельної школи
та її особлива роль у формуванні вітчизняного та східнослов’янського зодчества перетворюють
її на унікальний за своєю чистотою еталон первісності та автохтонності (за всієї умовності обох
категорій) української архітектури. Окрім цього, усталений і практично безперервний упродовж
багатьох століть характер поліського народного будівництва дозволив йому акумулювати лише
найсуттєвіші процеси й тенденції в розвитку вітчизняного, європейського та світового зодчества,
відкидаючи менш значимі, маргінальні напрямки та впливи. Ці специфічні особливості культури
будівництва на Поліссі найбільш повно виявилися в архітектурі традиційних культових споруд
цього регіону, порівняльний аналіз яких дає унікальну можливість простежити загальні законо-
мірності процесів стилеутворення як в межах вищезгаданої регіональної школи, так і в масштабах
усієї української архітектури в цілому.
Звичайно, тривала й послідовна еволюція поліської культури будівництва не тільки сприяла
формуванню цілісної та розгалуженої системи власних архітектурно-композиційних, інженерно-
технічних та художньо-декоративних засобів, але й дозволила виробити особливу генетичну ви-
бірковість у темпах і глибині засвоєння інновацій. Водночас важливо підкреслити, що первісна
територіальна та культурно-історична віддаленість практично всіх художньо-стильових напрям-
ків європейського зодчества від православно-язичницького Полісся досить відчутно стримувала
(принаймні на ранніх стадіях) процес їхнього повноцінного становлення, створюючи умови лише
для часткового засвоєння окремих художньо-стильових принципів, елементів і прийомів. До
цього слід додати також і певну уповільненість традиційного сакрального будівництва (зокрема
поліського) у сприйнятті зовнішніх імпульсів і впливів, пов’язану з необхідністю їх поступового
пристосування до специфічних конструктивно-технологічних вимог відповідної архітектурно-
будівельної школи.
Зазначена обставина примушує шукати прояви окремих архітектурних стилів далеко за їх
формальними хронологічними межами, знаходячи окремі ремінісценції тої чи іншої художньо-
стильової течії із запізненням у два-три, а інколи й чотири-п’ять століть. Виходячи з цього, а також
214
з необхідності комплексного аналізу наявних в натурі дерев’яних храмів, наведені нижче спосте-
реження процесів стилеутворення в традиційній сакральній архітектурі Полісся окреслені хроноло-
гічними межами зафіксованих тут архітектурних пам’яток і деяких допоміжних історичних джерел,
тобто періодом ХVІ–ХХ ст. Цілком природно, що об’єктами дослідження тут виступили готика,
ренесанс, бароко, класицизм, а також деякі більш пізні художньо-стильові напрямки й течії (нео-
готика, неоросійський стиль, модерн, конструктивізм та ін.), які певним чином знайшли своє ві-
дображення в архітектурі дерев’яних храмів Українського Полісся.
готика – це один з найменш вивчених в Україні архітектурних стилів, що пов’язано, з одно-
го боку, з порівняно ранньою хронологією цього яскравого художнього явища та досить поганим
рівнем його збереженості в історичних джерелах (починаючи з пам’яток архітектурної готики й
закінчуючи відповідними іконографічними та письмовими свідченнями). З другого боку, помітне
відставання зазначеного напрямку вітчизняного архітектурознавства від аналогічних розробок
зарубіжних вчених було пов’язане з недооцінкою і навіть запереченням існування цього явища в
Україні, зумовленими все тією ж вульгаризацією нашої архітектурної історії. У більшості фунда-
ментальних праць з історії української архітектури роль готичного фактору традиційно зводилася
до незначних впливів на рівні окремих декоративних прийомів або деталей 1. Відсутність скільки-
небудь глибоких слідів готики у вітчизняній архітектурі пояснювали передусім її виникненням
і найбільшим розквітом у країнах Західної Європи – Франції, Іспанії, Німеччині та інших. Ще
однією причиною незначного поширення стилю в архітектурі України висували ту обставину, що
в очах більшості наших співвітчизників (православних у своїй основі) він ототожнювався з про-
цесом їх насильницького покатоличення 2.
Зовсім інакший рівень дослідженості готики спостерігаємо в інших країнах Східної Європи,
споріднених з Україною спільністю культурно-історичного, соціально-економічного та політико-
ідеологічного розвитку. Так, порівняно високий рівень збереженості архітектурної спадщини ХІІІ–
ХV ст. у Литві і, що не менш важливо, особливий інтерес до цього періоду з боку литовських учених
дозволили виявити широкий спектр готичних проявів у різних типах історичних споруд 3. Ще важ-
ливіше місце посідає цей стиль у працях польських дослідників, де він виступає визначальним фак-
тором у розвитку традиційного сакрального будівництва і зокрема у формуванні готичного типу
дерев’яного костелу 4. Навіть у Росії, де завдяки певним історичним умовам вести мову про будь-які
помітні впливи готики не доводиться, сформувався свій особливий напрямок вивчення цього сти-
лю, пов’язаний з виявленням його загальних характеристик – (взаємозв’язку з іншими стилями, ме-
ханізмів поширення в Європі, організації діяльності готичних майстрів тощо 5. Принагідно можна
додати цілу низку цікавих досліджень готики в Білорусі, в архітектурній спадщині якої вдалося ви-
явити досить тривалу та різнопланову еволюцію зазначеного явища від цілісної художньо-стильової
системи в ХІІІ–ХV ст. до окремих готизмів у ХІХ – на початку ХХ ст. 6.
Повертаючись до проявів готичного стилю в традиційному сакральному будівництві дослі-
джуваного регіону України слід передусім звернути увагу на поліські дерев’яні церкви із дзвіни-
цею над бабинцем, які є найбільш давнім тут за хронологією різновидом культових будівель. Як
випливає з самої назви цих споруд, їх західна, вхідна, частина має характерну двоярусну структуру
і складається із низького безвіконного зрубу бабинця та розташованої над ним легкої каркасної
дзвінички з наметовим завершенням. Решта приміщень таких будівель (насамперед нава та вівтар)
вирішувалися у властивому для поліських дерев’яних храмів дусі. Це були квадратні, прямокутні
або шестикутні (для апсиди) в плані зруби, перекриті рубленими верхами чи звичайним каркас-
ним дахом з декоративною маківкою на гребені. Незважаючи на значну питому вагу традиційних
елементів у структурі таких споруд, ускладнення їх західної частини додатковим об’ємом дзвіниці
дещо зміщувало головний акцент у сприйнятті храму з нави на бабинець, надаючи загальній ком-
позиції будівлі зовсім іншого, асиметричного, характеру.
Певне уявлення про архітектуру дерев’яних храмів із дзвіницею над бабинцем дають старо-
винні фотографії та малюнки таких споруд у Суходолах, Машеві та Судчому Волинської області 7, а
також результати обстежень цілої низки існуючих в натурі пам’яток ХVI–ХVIII ст., які попри чис-
ленні пізніші перебудови зберегли дзвіницю над бабинцем (у Гішині, Залізниці та Здомишлі Во-
линської обл.) 8 або, згідно з історичними джерелами, первісно мали її (у Качині та Нуйно Волин-
ської обл.) 9. Переважну більшість цих споруд зафіксовано в західній частині Українського Полісся
(зокрема у Волинській обл.), хоча згідно зі старими документами дерев’яні церкви з дзвіницею над
215
бабинцем зводили колись і в східних районах регіону – у Болячеві, Парипсах, Немиринцях та Буках
Житомирської області, Гуляниках і Колонщині на Київщині тощо 10. Така широка географія зазна-
ченої групи будівель на території досліджуваного регіону, як і готична спрямованість їх аналогів у
прилеглих до Полісся Чехії, Польщі, Словаччині, Румунії та інших країнах Східної Європи (не гово-
рячи про сусідні історичні землі України), дозволяє пов’язувати поліські дерев’яні церкви із дзвіни-
цею над бабинцем з безперечним впливом досліджуваного архітектурного стилю 11.
Ренесанс відіграв особливу роль у формуванні найбільш численного на території Українсько-
го Полісся волинського типу дерев’яних храмів, багато в чому визначивши архітектурно-художню
цілісність цієї групи традиційних сакральних будівель, які локалізувалися в межиріччі Західного
Бугу та Горині, в західній частині досліджуваного регіону. Найголовніша відмінність цього істо-
рично сформованого типу дерев’яних церков полягала у підкресленому раціоналізмі їх плануваль-
ного та об’ємно-просторового вирішення, тяжінні до «чистих» архітектурних форм (квадратних,
круглих, кубічних, сферичних) та притаманних їм врівноважених і спокійних пропорцій. Най-
більш чітко та послідовно це втілилося в архітектурно-конструктивному вирішенні їх рублених
верхів, особливістю яких був м’який, беззаломний (лише за допомогою чотирьох плоских парусів)
перехід від четверика нижнього ярусу, а також своєрідні співвідношення між гранями склепін-
частого перекриття, які наближають його форму в плані до рівнобічного восьмикутника. До цього
варто додати ще одну характерну для храмів волинського типу ознаку, пов’язану з влаштуванням
уздовж периметра будівлі обхідних аркад-галерей на стовпах («опасання») і розвинених карнизів
на фігурних кронштейнах, які відігравали роль головних горизонтальних акцентів споруди, врівно-
важуючи таким чином вертикальні пропорції її рублених стін та верхів.
Перелік найвиразніших художньо-стильових ознак ренесансу в архітектурі зазначеної групи
традиційних культових будівель Полісся був би неповним без згадки про те, що найпоширенішим
різновидом дерев’яних церков Волинського Полісся впродовж усієї більш, ніж чотирьохсотрічної
історії їхнього формування та розвитку, були тризрубні храми з одним центрально розташова-
ним верхом, будучи найбільш послідовним відображенням загальної ренесансної спрямованос-
ті традиційного культового будівництва в західній частині регіону. Це добре простежується на
прикладі чи не найбільш ранньої серед зафіксованих на Поліссі дерев’яних церков волинського
типу – Благовіщенського собору (1505 р.) в Ковелі Волинської області, фотографію якого ще на
початку ХХ ст. подав у своїй роботі відомий український учений Ф. Волков 12. У контексті дослі-
джуваного архітектурного стилю цей собор показовий ще й досить помітним домінуванням свого
центрального об’єму в загальній композиції споруди, що властиво для більшості інших найдавні-
ших дерев’яних храмів Волинського Полісся (у Смідині, Нуйному та Підбереззі Волинської обл.,
Караєвичах на Рівненщині тощо) 13, відбиваючи одну з найбільш характерних та універсальних
ознак європейського Відродження.
На подальших стадіях еволюції досліджуваної групи будівель тризрубні одноверхі церкви
продовжували домінувати на всій території Волинського Полісся, зберігаючи всі перелічені вище
ознаки храмів волинського типу, як і властиву для них ренесансну спрямованість. Водночас на-
прикінці ХVII і особливо у ХVIII ст. центральний об’єм храму поступово втратив свою домінуючу
роль у його загальній структурі, що не могло не призвести до помітного посилення горизонталь-
них пропорцій та деякої присадкуватості більш пізніх зразків традиційних сакральних будівель
Волинського Полісся (у Піскові й Щекичині на Рівнещині, Карасині, Шепелі, Сильному Во-
линської обл. тощо) 14. Логічним продовженням цієї тенденції стало формування в середині
ХVIII ст. триверхого різновиду тризрубних храмів волинського типу (у Мизові, Липному та
Камені-Каширському Волинської обл., Маринині, Тучині, Вел. Стидині на Рівненщині) 15, що
вказує на певне посилення у традиційному культовому будівництві північної Волині барокових
тенденцій з деяким послабленням його первісної ренесансної спрямованості.
Бароко. Найбільш повне та яскраве втілення головних композиційних і художньо-
декоративних ознак згаданого стильового напрямку простежується в традиційному сакральному
будівництві східних районів Полісся, де, починаючи з першої половини ХVIII ст., дедалі більшого
поширення набували храми особливого, київського, типу. Це пояснюється, зокрема, відсутністю в
цій частині регіону таких глибоких «слідів» ренесансу, як і є на Волині, що добре простежується на
прикладі небагатьох зафіксованих тут дерев’яних церков ХVII ст. (у Вересах і Жубровичах на Жито-
мирщині, Макарові й Дорогинці на Київщині), досить близьких за своєю архітектурою до найпро-
216
стіших культових будівель архаїчного типу 16. Зовсім іншу естетичну концепцію відображали храми
з високими гранчастими зрубами шести- або восьмикутної в плані форми, стрімкими багатоярус-
ними верхами та вишуканим різьбленим декором, перші зразки яких з’явилися тут у 1690–1700-х рр.
(у Володарську-Волинському та Брусилові на Житомирщині, Бородянці на Київщині тощо) 17.
Формування барокових ознак у традиційному сакральному будівництві східних районів По-
лісся здійснювалося поступово й характеризувалося декількома взаємопов’язаними напрямками
або стадіями: 1) ускладненням форми віконних і дверних отворів, фігурних арок-вирізів, а також
усієї системи декоративно-пластичного оздоблення будівлі в цілому; 2) перетворенням рудимен-
тарних, прихованих у масиві наметового даху, однозаломних восьмигранних верхів у двозаломні
(насамперед над центральним, а згодом і над бічними зрубами); 3) збільшенням висоти нижніх
зрубів і посиленням вертикальних пропорцій усіх елементів споруди; 4) переходом до викорис-
тання в нижньому ярусі гранчастих зрубів восьмикутної та шестикутної в плані форми замість
прямокутних і квадратних; 5) ускладненням планувальної та об’ємно-просторової структури
храму шляхом уведення до неї додаткових об’ємно-просторових елементів.
Процес барокових перетворень в архітектурі київської групи поліських дерев’яних церков
добре простежується на прикладі найбільш поширених у східній частині регіону різновиду триз-
рубних культових будівель з трьома рубленими верхами. Для переважної більшості цих споруд (у
Товстому Лісі й Вишгороді на Київщині, Грижанах, Івановичах і Краївщині на Житомирщині) за-
значений процес починався в інтер’єрі храму й обмежувався лише трьома першими з наведених ста-
дій художньо-стильової еволюції, хоча окремі зразки складніших будівель із гранчастими зрубами
з’явилися тут ще на межі ХVII і ХVIII ст. Найбільш ранньою пам’яткою цього типу є Миколаївська
церква (1746 р.) в с. Горбулів Житомирської області 18, у планувальному, об’ємно-просторовому та
конструктивному вирішенні якої досить добре відображений послідовний та поступовий характер
барокових трансформацій в архітектурі тризрубних триверхих храмів на території Київського По-
лісся (поєднання квадратних та шестикутних в плані зрубів, одно- та двозаломних верхів тощо).
Переважна більшість подібних будівель з’явилася тут уже в другій половині ХVIII ст., супроводжу-
ючись при цьому подальшим ускладненням їх об’ємно-просторової композиції та появою таких ви-
шуканих зразків традиційних культових споруд, як храми в Болячеві, Солов’ївці, Васьковичах та
Сушках на Житомирщині, Новопетрівцях під Києвом 19.
Дещо інакше розгортався досліджуваний процес у західній, волинській, частині Полісся,
де головним різновидом традиційних культових будівель на всіх стадіях їхнього розвитку були
тризрубні храми з одним центрально розташованим верхом, чітко відбиваючи загальну рене-
сансну спрямованість історично сформованої тут архітектурно-будівельної школи. Водночас уже
наприкінці ХVII ст. з’явилися перші ознаки барокового ускладнення таких споруд у вигляді не-
великого додаткового залому в основі центрального верху (у Карасині Волинської обл.), хоча най-
повніше ця художньо-стильова тенденція виявилася в тризрубних одноверхих храмах середини
ХVIII ст. (у Тростянці та Сморжеві на Рівненщині, Макаревичах Волинської обл.) 20 з властивими
їм вертикальними пропорціями головних елементів, більш складною формою віконних отворів
та фігурних вирізів, а також загальною вишуканістю декоративного оздоблення церкви в цілому.
І нарешті, вінцем барокових тенденцій в архітектурі зазначеної групи традиційних культових бу-
дівель Полісся стала поступова трансформація найбільш поширеного тут одноверхого різновиду
тризрубного храму в триверхий, ознаменувавшись у ХVIII ст. появою таких вишуканих зразків
традиційних сакральних будівель волинського типу, як Преображенська церква (1730 р.) у Тучині
та Покровська церква (1767 р.) у Великому Стидині на Рівненщині.
класицизм мав порівняно незначний вплив на розвиток традиційного культового будівни-
цтва Полісся, проявившись тут у двох головних формах – незначної «косметичної» трансформації
існуючих локальних типів поліських дерев’яних храмів згідно із загальною художньою концеп-
цією зазначеного стилю, а також безпосереднього перенесення в культуру будівництва регіону
типових, «чистих» проектів класицистичного храму без будь-якого зв’язку з усім попереднім
розвитком поліської народної архітектури. Перший зі згаданих напрямків становлення класи-
цизму в традиційному сакральному будівництві Полісся набув більшого поширення в західній
частині регіону, що легко пояснити внутрішньою спорідненістю цього архітектурного стилю з
визначальною для волинської архітектурно-будівельної школи ренесансною спрямованістю. Ціл-
ком очевидно, що головним об’єктом класицистичного засвоєння став найбільш поширений тут
217
одноверхий різновид тридільного дерев’яного храму, зовнішні форми, пропорції та декор якого,
згідно із новим стилем, набули більш спрощеного, схематичного та характерного для класицизму
вигляду (церкви першої половини ХІХ ст. у Жолобному на Житомирщині, Вільгорі, Городищі, По-
ліському, Будеражі та Лопавшому на Рівненщині, Семаках у Волинській обл. тощо).
Інший, «чистий», варіант класицизму був більше поширений у східній частині регіону, озна-
менувавшись при цьому цілковитою втратою деяких характерних ознак традиційного сакрально-
го будівництва Полісся (зокрема рубленої конструкції верхів), а також використанням малопопу-
лярної тут раніше хрещатої схеми храму з одним центрально розташованим верхом. Природно,
що за таких обставин традиційні сакральні будівлі регіону були лише механічним відтворенням
у дереві канонічних композиційних схем та декоративних прийомів класицистичної архітектури,
створюючи тим самим своєрідну основу для уніфікації традиційного середовища Полісся в період
тотального впровадження тут у другій половині ХІХ і особливо на початку ХХ ст. неоросійського
стилю. Водночас на ранніх стадіях класицистичної «експансії» в архітектуру регіону (першої по-
ловини ХІХ ст.) деревяних храмів тут було створено декілька досить виразних зразків зазначеного
стильового напрямку, для якого характерним було використання низки традиційних рис полісь-
кої народної архітектури (зокрема рублену конструкцію центрального верху). Передусім до них
треба віднести церкву Різдва Богородиці (1835 р.) в містечку Лугини на Житомирщині 21.
Наведені спостереження, безумовно, не вичерпують складної художньої еволюції поліських
дерев’яних храмів, залишивши поза увагою менш значні за своїми масштабами стильові течії піз-
нішого походження (неоготику, неоросійський стиль, модерн, конструктивізм тощо) 22. Попри це,
проведений порівняльний аналіз процесів стилеутворення у традиційному сакральному будівни-
цтві Полісся свідчить про неправомірність подекуди наявних і тепер застарілих уявлень про авто-
номність, самодостатність та відрубність цього явища і всієї української дерев’яної архітектури в
цілому. Крім того, розгляд традиційної будівельної культури України та її окремих регіональних
шкіл (і насамперед поліської) у контексті загальної еволюції світових архітектурних стилів дозво-
ляє підвищити наукову обґрунтованість та об’єктивність художньо-стильової атрибуції окремих
пам’яток українського народного зодчества та їхнього місця в історії будівельного мистецтва. Не
менший інтерес викликає історично сформована у традиційному культовому будівництві Укра-
їнського Полісся вибірковість у темпах і глибині засвоєння тих чи інших стильових інновацій, що
дозволило акумулювати у ньому лише найсуттєвіші тенденції у розвитку будівельного мистецтва.
Ця особливість досліджуваного явища перетворює його на досить важливий об’єкт вивчення уні-
версальних механізмів стилеутворення у розвитку культури та мистецтва на всіх етапах їхнього
розвитку, включаючи й наше сьогодення.
1 Історія українського мистецтва: у 6 т. – К., 1966–1970. – Т. 2. – С. 27; Логвин Г. Украинское искусство (ХІІІ–
ХVІІІ вв.). – М., 1963. – С. 34; Нариси історії архітектури Української РСР (Дожовтневий період). – К.,
1957. – С. 76.
2 Нариси історії архітектури Української РСР... – С. 57.
3 Lietuvos architekturos istorija. – Vilnius, 1987. – Vol. 1. – S. 88–159: Янкявичене А. Принципы и средства ком-
позиции фасадов готических домов Литвы // Архитектурное наследство. – 1984. – № 32. – С. 98–102.
4 Brykowski R. Drewniana architektura kosciolna w Malopolsce XV wieku. – Wroclaw, 1981. – S. 174–205; Kornecki M.
Uwagi do systematyki gotickich kosciolow drewnianych w Malopolsce. – Krakow, 1970. – Т. ІV. – S. 139–162.
5 Муратова К. Мастера французской готики ХІІ–ХІІІ веков: Проблемы теории и практики художественно-
го творчества. – М., 1988.
6 Петросова Л. Готизмы в монументальной архитектуре Белоруссии ХІХ – начала ХХ веков: Автореф.
дис. … канд. искусствоведения. – М.,1992.
7 Волков Ф. Старинные деревянные церкви на Волыни // Материалы по этнографии России. – СПб.,
1910. – С. 345; Цинкаловський О. Волинські дерев’яні церкви ХVІІ–ХІХ ст. – Л., 1935. – С. 54; Gloger Z.
Budownictwo drewne i wyroby z drewa w Dawnej Polsce. – Warszawa, 1907. – S. 91–93.
8 Завада В. Локальные особенности в архитектуре деревянных храмов Украинского Полесья // Архитектур-
ное наследство. – 1990. – № 37. – С. 137; Пам’ятки архітектури та містобудування України: Довідник Дер-
жавного реєстру національного культурного надбання. Ілюстративний блок. – К., 2000. – С. 78–79.
9 Завада В. Деякі питання реконструкції найдавніших пам’яток дерев’яної архітектури // Вісник. – К.,
2005. – № 3–4. – С. 53–56; Пам’ятки архітектури та містобудування України… – С. 84.
218
10 Похилевич Л. Сказания о населенных местностях Киевской губернии или статистические, исторические
и церковные заметки о всех деревнях, селах, местечках и городах, в пределах губернии находящихся. –
К., 1864. – С. 55, 81, 171, 200, 273.
11 Завада В. Дерев’яні храми Полісся. – К., 2004. – С. 63.
12 Волков Ф. Старинные деревянные церкви на Волыни… – С. 44.
13 Цинкаловський О. Волинські дерев’яні церкви… – С. 8.
14 Завада В. Дерев’яні храми Полісся. – С. 72.
15 Там само. – С. 84, 88; Пам’ятки архітектури та містобудування України... – С. 82, 190, 200.
16 Завада В. Архітектура дерев’яних храмів Полісся за архівними джерелами // Архітектурна спадщина
України. – 1996. – № 3. – Ч. 2. – С. 91; Завада В. Дерев’яні храми Полісся. – С. 96–100.
17 Завада В. Дерев’яні храми Полісся. – С. 106.
18 Там само. – С. 102.
19 Завада В. Архітектура дерев’яних храмів Полісся за архівними джерелами… – С. 89–93.
20 Пам’ятки архітектури та містобудування України... – С. 147.
21 Завада В. Дерев’яні храми Полісся. – С. 144–147.
22 Там само. – С. 149–159.
Олена Кириченко
(Кіровоград)
СТИлЬОВІ ПОШУКИ АРХІТЕКТОРА ОлЕКСАНДРА лІШНЕВСЬКОГО
В ЄлИСАВЕТГРАДСЬКИй ПЕРІОД ТВОРчОСТІ (1895–1901 роки)
Початковий етап діяльності в житті кожної творчої особи заслуговує докладнішого розгля-
ду, оскільки саме в цей час формуються концепції та закладаються підвалини майбутньої есте-
тичної програми. У кожному разі прикладів вдалого дебюту й подальшого розквіту історія мисте-
цтва знає чимало. Архітектор О. Лішневський, відомий в Росії як автор кількох десятків будівель,
створених у першій половині ХХ ст. у Петербурзі (Ленінграді), перші кроки самостійної творчої
кар’єри зробив на теренах України. Петербурзькі біографи майстра зауважують, що архітектор
розпочав професійну роботу «в місті Єлисаветграді» 1. Проте в згадках про цей період не розгля-
нуто й не проаналізовано ані діяльність молодого зодчого на посаді головного міського архітек-
тора, ані здійснені ним архітектурні проекти. Тим часом, за неповні сім років перебування Олек-
сандра Львовича Лішневського в українському місті, ним було спроектовано та побудовано понад
п’ятнадцяти будівель, що помітно змінили зовнішній вигляд цього міста. Також він чимало зро-
бив для впорядкування загальної міської забудови й облаштування міста загалом. Дещо зі ство-
реного О. Лішневським стисло описано, а частіше лише згадано в книгах про історію Кіровограда
(сучасна назва – Єлисаветград), але досі єлисаветградський період біографії майстра докладно не
розглянутий, до того ж у наявних описах і біографічних довідках кіровоградських авторів нерідко
натрапляємо на неточності, розбіжності, не подано конкретні факти його діяльності 2.
На наш погляд, доцільно приділити більше уваги цьому важливому періоду творчості зодчого.
По-перше, постать О. Лішневського досі маловідома широкому колу дослідників історії формування
українських містобудівних тенденцій наприкінці ХІХ – початку ХХ ст., по-друге, в листопаді 2008 р.
минуло 140 років від дня народження майстра, але цю дату кіровоградці не відзначали.
Як і чому архітектор, який уже отримав декілька престижних нагород за конкурсні проекти в
Академії мистецтв, потрапив до міста за значенням повіту – достеменно невідомо. Є дані про те, що
після закінчення Академії 1894 р. йому запропонували місце інженера будівельного відділення Фер-
ганської області 3, проте він скористався запрошенням міського голови Єлисаветграда О. Пашутіна і
на початку 1895 р. обійняв посаду міського (або головного) архітектора, яким був до 1901 р. включно.
Звідки О. Пашутін довідався про О. Лішневського – невідомо. Мабуть цьому сприяли зв’язки О. Пашу-
тіна в Петербурзькій Академії мистецтв 4, звідки ним вже були запрошені в місто деякі фахівці.
Найтривалішим періодом виконання обов’язків головного міського архітектора в історії
Єлисаветграда було десятирічне перебування на цій посаді А. Достоєвського, випускника Петер-
бурзького інституту цивільних інженерів, який пропрацював тут з 1848 по 1859 роки З того часу цю
посаду ніхто не обіймав більше року. Крім того, в Єлисаветграді наприкінці ХІХ ст. був відсутній
|