Об'єднання УНР і ЗУНР: причини, передумови, сутність та значення
У статті аналізуються передумови об'єднання УНР і ЗУНР; розглянуто основні етапи на шляху
 до об'єднання, відображено умови і наслідки підписання Акту злуки. The Ukrainian Revolution of 1917-1921 should be reconsidered and reexplained by new generation of historians.
 The i...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Краєзнавство |
|---|---|
| Дата: | 2018 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2018
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/169521 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Об'єднання УНР і ЗУНР: причини, передумови, сутність та значення / Р. Тимченко // Краєзнавство. — 2018. — № 4. — С. 98-110. — Бібліогр.: 24 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859999946097295360 |
|---|---|
| author | Тимченко, Р. |
| author_facet | Тимченко, Р. |
| citation_txt | Об'єднання УНР і ЗУНР: причини, передумови, сутність та значення / Р. Тимченко // Краєзнавство. — 2018. — № 4. — С. 98-110. — Бібліогр.: 24 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Краєзнавство |
| description | У статті аналізуються передумови об'єднання УНР і ЗУНР; розглянуто основні етапи на шляху
до об'єднання, відображено умови і наслідки підписання Акту злуки.
The Ukrainian Revolution of 1917-1921 should be reconsidered and reexplained by new generation of historians.
The important achievement of the revolutionary process of that time was the proclamation of the independent
Ukrainian state.
The article analyzes the preconditions for the unification of both parts of Ukraine into a common state
during the period of the Ukrainian Revolution of 1917-1921. The author particularly explores on events after
the proclamation of the Western Ukrainian People's Republic in Lviv. He concludes the causes of the
reluctance of Galician politicians to declare a unification with the Greater Ukraine.
The main stages of the unification process, the conditions of the signing of the pre-accession Agreement
and its influence on the relations between the UNR and the ZUNR are considered. Also, the author describes
the entire unification process in January 1919and its consequences were analyzed.
As a result of the research, the author notes that the proclamation of the Unification Act became an outstanding
event that contributed to the growth of the Ukrainian national consciousness, the formation of the
Ukrainian political nation, its consolidation. This event marked the completion of the first stage of the struggle
for the unity, and opened the possibility of development of the Ukrainian statehood.
|
| first_indexed | 2025-12-07T16:35:46Z |
| format | Article |
| fulltext |
98
Доба Української революції 1917-1921 рр.
залишила в спадок наступним поколінням
явища й події минулого, які з плином часу не
втрачають своєї значущості, потребують осмис-
лення сконденсованого в них ретроспективного
досвіду як позитивного, так і негативного.
Однією з важливих складових тогочасного
революційного процесу була спроба утворення
єдиної незалежної соборної української дер-
жави. Розвиток національно-визвольного руху,
державотворчі зусилля східного й західного
українства дозволили в кінці 1918 – початку
1919 рр. проголосити об’єднання двох історично
роз’єднаних гілок українського народу в єдине
державне тіло. Проте втілити в життя одвічне
прагнення українців тоді не вдалося. Більше
того, були втрачені й здобутки державної неза-
лежності.
Наше завдання полягає у висвітленні пере-
думов та причин об’єднання Західної і Наддніп-
рянської України в одну державу; розгляді його
основних етапів; реконструюванні умов підпи-
сання Акту злуки 1919 р., а також визначенні
його сутності.
Перша світова війна сприяла розвитку на-
ціонально-визвольних рухів у Європі, а українці
не були виключенням у цьому відношенні. Після
ліквідації в Росії царської влади, вони утворю-
ють свій власний орган самоуправління – Цен-
тральну Раду, яка дбала про збирання всіх укра-
їнських етнографічних земель, опікуючись
водночас і долею Галичини. На переговорах з
країнами Четверного союзу однією з умов під-
писання мирного договору було утворення окре-
мого коронного краю для Східної Галичини й
Буковини. У свою чергу, підавстрійські українці
УДК 94(477)
Роман Тимченко (м. Київ)
Об’єднання УНР і ЗУНР:
причини, передумови, сутність та значення
У статті аналізуються передумови об’єднання УНР і ЗУНР; розглянуто основні етапи на шляху
до об’єднання, відображено умови і наслідки підписання Акту злуки.
Ключові слова: Західноукраїнська Народна Республіка, Українська Народна Республіка, Євген
Петрушевич, Симон Петлюра, Акт злуки.
Roman Tymchenko
Association of UPR and WUPR:
causes, background, essence and value
The Ukrainian Revolution of 1917-1921 should be reconsidered and reexplained by new generation of his-
torians. The important achievement of the revolutionary process of that time was the proclamation of the in-
dependent Ukrainian state.
The article analyzes the preconditions for the unification of both parts of Ukraine into a common state
during the period of the Ukrainian Revolution of 1917-1921. The author particularly explores on events after
the proclamation of the Western Ukrainian People's Republic in Lviv. He concludes the causes of the
reluctance of Galician politicians to declare a unification with the Greater Ukraine.
The main stages of the unification process, the conditions of the signing of the pre-accession Agreement
and its influence on the relations between the UNR and the ZUNR are considered. Also, the author describes
the entire unification process in January 1919and its consequences were analyzed.
As a result of the research, the author notes that the proclamation of the Unification Act became an out-
standing event that contributed to the growth of the Ukrainian national consciousness, the formation of the
Ukrainian political nation, its consolidation. This event marked the completion of the first stage of the struggle
for the unity, and opened the possibility of development of the Ukrainian statehood.
Key words: Western Ukrainian People’s Republic, Ukrainian People’s Republic, Yevgeny Petrushevich,
Symon Petliura, Act of Unity.
Об’єднання УНР і ЗУНР: причини, передумови, сутність та значення
99
з радістю зустріли проголошення IV Універсалу
й підписання Брестського договору. Однак зміни
в політичному керівництві Наддніпрянської
України перешкодили Центральній Раді довести
розпочату справу до завершення.
Об’єднавчу політику продовжив П. Скоро-
падський. Суперечливе ставлення гетьмана до
галичан відбилося й на виробленні та здійсненні
зовнішньополітичної лінії щодо західноукраїн-
ських земель. Та все ж головним гальмівним
чинником виступала залежність української
влади від Австро-Угорщини, війська якої окупу-
вали значні терени Української Держави. Неба-
жання австрійської влади розв’язувати проблему
західноукраїнських земель посилювали східний
вектор у зовнішній політиці гетьманату.
6 жовтня 1918 р. на відкритті Державного
Українського університету в Києві член австрій-
ського парламенту Л. Цегельський виголосив
палку промову: «Сьогодні положено найкращий
камінець під будучину українського народу.
Українська нація прилучилася до європейської
культури, і це прилучення є найкращою запору-
кою, що Україна не загине. Я вірю, я певен в
тому, що ви, браття, пригорнете й нас, галичан,
до себе...»1. Таким чином, українці вірили в май-
бутню об’єднану державу.
Невідворотна поразка країн Четверного
союзу в Першій світовій війні змістила центр со-
борницьких волевиявлень з Наддніпрянщини до
Східної Галичини. Однак восени 1918 р. галиць-
кий провід на чолі з Є. Петрушевичем не поспі-
шав йти на зближення з Наддніпрянською Украї-
ною. Навіть у той момент, коли Габсбурзька
імперія формально розпалася, лідери УНРади ві-
рили в прихильність цісаря Карла до української
справи. Вони були переконані, що він легітимно
передасть владу у Східній Галичині новоутворе-
ній 18 жовтня Українській Національній Раді.
Тоді як інші ж народи імперії активно виступали
за створення власних незалежних держав – Пів-
денно-слов’янської, Чехословаччини, Польщі, їх
мало цікавила подальша доля Австро-Угорщини.
Обговорювалося 18-19 жовтня і питання злуки з
Наддніпрянською Україною. Однак, у результаті
гострої дискусії, західноукраїнські керівники
вирішили не проголошувати об’єднання негайно.
На це впливала присутність великої оку паційної
австро-угорської армії у Над дніп рян ській Ук-
раїні, хитке становище гетьмана П. Скоропад-
ського і націленістю Українського національного
союзу на повстання проти гетьмана.
Стрімкий розвиток подій вніс корективи
у подальші відносини обох частин України.
Реальна загроза захоплення поляками влади у
Східній Галичині змусила УНРаду і старшин
військового комітету прийняти рішення про вій-
ськове повстання. У ніч на 1 листопада команда
українських воїнів зайняла казарми, усі дер-
жавні установи й захопила владу в Львові. За
схожим сценарієм відбувалося переобрання
влади українцями й в інших містах Східної Га-
личини. 13 листопада 1918 р. УНРада ухвалила
«Тимчасовий закон про державну самостійність
українських земель бувшої австро-угорської мо-
нархії», яким визначалася назва держави – За-
хідно-Українська Народна Республіка, герб (зоб-
раження золотого лева на синьому фоні) та її
кордони. Таким чином декларувалося створення
в Європі ще однієї незалежної держави2.
Варто детальніше зупинитися на офіційній
назві новоутвореної країни. У маніфесті, виголо-
шеному УНРадою 19 жовтня, зазначалося про
утворення «української держави», таке наймену-
вання було продубльовано у відозві до населення
1 листопада 1918 р. Очевидно, це пов’язано з
існуванням держави з однойменною назвою в
Наддніпрянській Україні. Таким чином, західно-
українські політики намагалися підкреслити іс-
торичну єдність обох гілок українства й не ви-
ключали об’єднання з Великою Україною. Коли
ж становище гетьманату П. Скоропадського по-
гіршилося, а галицьким лідерам стали відомі
плани Українського Національного Союзу (УНС)
про початок протигетьманського повстання,
серед членів УНРади поширилася думка, що іс-
нування держави П. Скоропадського це явище
тимчасове. Далі буде розвиватися Українська
Народна Республіка, яку започаткувала ще Цен-
тральна Рада, тому й виникла назва «Західно-
Українська Народна Республіка». У той час на
Надніпрянщині соціалістична опозиція, яку
1Гай-Нижник П. Акт Злуки УНР і ЗУНР: втілення і крах ідеалу Соборної України [Електронний ресурс].
Режим доступа:http://www.hai-nyzhnyk.in.ua/doc/172doc.php (дата звернення 10.09.2018).
2Тимченко Р. Євген Петрушевич – лідер Західноукраїнської Народної Республіки (до 150-річчя з дня на-
родження та 95-річчя з дня утворення ЗУНР) // Український історичний журнал. – 2013. – Вип. 5. – С. 146-147.
уособлював Український Національний Союз,
готувалася до повалення Гетьманату П. Скоро-
падського й відновлення УНР. Однак галицька
еліта не наважувалися вступати в тісні відно-
сини з гетьманатом, який узяв курс на федера-
тивне об’єднання У той час як галицькі соціал-
демократи, студентство й більшість населення
виступали за негайне об’єднання з Великою
Україною.
Військовий конфлікт ЗУНР з Польщею по-
ставив на порядок денний потребу у зброї й аму-
ніції. Починається процес зближення лідерів
обох українських державних утворень. Хоча
перші контакти відбулися ще до взяття влади в
Західній Україні, 28 жовтня 1918 р. на засіданні
Львівської делегації УНРади було запропоно-
вано обговорити з міністром фінансів Україн-
ської Держави щодо можливої емісії власної
грошової одиниці3. 29 жовтня представник за-
хідноукраїнського проводу О. Колесса повідо-
мив П. Скоропадського про утворення УНРади
як конституанти українських земель Австро-
Угорщини. Крім того, громадсько-політичний
діяч В. Панейко, перебуваючи в Києві, агітував
офіцерів вищого командного складу до служби
в західноукраїнській армії.
Гетьман, у свою чергу, наголошував на не-
обхідності відправлення делегації до Львова, яка
налагодила б зв’язок з УНРадою, оскільки по-
трібно готувати фундамент «для братерських з
ними зносин»4. Він вважав, що національні кола
України вітатимуть такий крок, а Росія, звісно,
що федеративна, також була б задоволена через
реалізацію воєнної мети щодо єдності «Червоної
Русі» з Російською державою. Тому до Галичини
була направлена дипломатична делегація Геть-
манату на чолі з О. Саліковським, однак вона так
і не прибула до місця призначення. У цей же час
у Відні розпочали співпрацю українська вій-
ськово-санітарна місія та віденське представ-
ництво УНРади, а також Збірна Станиця для
українських військовиків, яку утворила УНРада
у столиці Австрії5.
Український Національний Союз боявся, що
об’єднання Східної Галичини й Української Дер -
жави підніме престиж гетьмана в очах українців
і зірве плани протигетьманського повстання.
Ще 16 жовтня відбулося засідання УНС, на
якому проведено вибори його представників до
УНРади у Львові. Ними стали В. Прокопович,
В. Чехівський і М. Корчинський6. Але не маючи
змоги направити їх до Львова, УНС телеграмою
привітав національне самовизначення «наших
австро-угорських братів» та заявив про готов-
ність підтримати боротьбу галичан за об’єднання
українських земель в одну державу7.
Взагалі, УНС ще в середині жовтня висту-
пив із широкою програмою об’єднання України,
яку розраховував втілити в життя в майбут-
ньому. У його заяві про внутрішнє й міжнародне
становище України, підписаній головою Союзу
В. Винниченком і секретарем П. Дідушком про
об’єднання «в один державний український ор-
ганізм всіх заселених українцями земель, які до
цього часу через історичні та міжнародні обста-
вини не ввійшли в склад Української держави,
цебто: Східної Галичини, Буковини, Угорської
України, Холмщини, Підляшшя, частини Бесса-
рабії з українським населенням, частини етно -
графічно-української Донщини, Чорноморії і
Кубані»8. Ця декларація містила заповітний при-
нцип соборності як одвічне прагнення україн-
ського народу.
З метою отримання допомоги від гетьмана
5 листопада 1918 р. делегація УНРади у складі
О. Назарука й В. Шухевича відправилася до
Києва. Там уже працював тимчасовий представ-
ник ЗУНР, громадсько-політичний діяч Г. Мике-
тей. Вислухавши делегатів та порадившись із
військовим міністром М. Рогозою, заступником
4 ’2018Роман Тимченко К Р А Є З Н А В С Т В О
100
3 Центральний державний історичний архів України у м. Львові (далі – ЦДІА у м. Львові), ф. 359, оп. 1,
спр. 371, арк. 78.
4 Діло. – 1918. – 14 листопада.
5 Павлишин О. Львівщина в добу Західно-Української Народної Республіки (1918–1919). – Львів, 2008. –
С. 103.
6 Західно-Українська Народна Республіка 1918-1923. Документи і матеріали: в 5 т. Т. 1. – Івано-Фран-
ківськ, 2001. – С. 205.
7 Там само. – С. 206.
8 Христюк П.Замітки і матеріали до історії української революції: 1917–1920 рр. : [у 4 т.]. Т. 3. Відень,
1921. – С. 112.
Об’єднання УНР і ЗУНР: причини, передумови, сутність та значення
101
міністра закордонних справ О. Палтовим і мініс-
тром праці М. Славінським, П. Скоропадський
пообіцяв направити загін Січових Стрільців, а
також 10 мільйонів австрійських корон, ескадру
літаків, 2 панцирні автомобілі, батарею гаубиць,
амуніцію9. Після цього галицька делегація зус-
трілася з головою УНС В. Винниченком. Він ви-
словив незадоволення їхньою аудієнцією у геть-
мана П. Скоропадського й виступив проти
відправлення до Східної Галичини легіону Сі-
чових Стрільців, оскільки вони мали стати
ядром протигетьманського повстання.
Після зустрічі з головою УНС делегати по-
їхали до Білої Церкви. На Стрілецькій Раді
13 листопада О. Назарук говорив про галицький
П’ємонт, про план пізнішого походу проти Росії.
Однак 8 членів Ради й 4 старшини (всі були
вихідцями з Галичини) не погодилися. Лише
Р. Сушко поділяв думки О. Назарука. М. Загає-
вич вважав, що для Львова достатньо й однієї
стрілецької сотні з чотирма скорострілами. Біль-
шість старшин на чолі з Ф. Черником вірили, що
загін Січових Стрільців може здобути Львів, але
боялися за Київ і не хотіли відпускати «ані од-
ного багнету, бо кожний Стрілець у даних умо-
вах ціниться більше від своєї ваги золотом».
Вони вважали, що виступ проти Скоропадського
в ім’я української демократичної держави був
неминучий, бо гетьманський режим здискреди-
тував державну ідею України. Тому повстання,
за словами стрілецьких старшин, слід підняти
під гаслом оборони української державності й
довести, що гетьманат й Україна не тотожні по-
няття10.
Цілком очевидно, що стрільці Львів не вря-
тували б, хоч би й пішли на допомогу галича-
нам. Оскільки військо напередодні повстання
було малочисельне, за повідомленням А. Кре-
зуба, становило всього 816 чоловік, а за даними
В. Винниченка 1500 осіб11. Із чотирьох сотень
лише три мали військовий досвід, решта новоб-
ранці, які тільки взяли до рук зброю. Та й плану -
вання Львова, окрім старшин, не знав ніхто. При -
бути вчасно на місце стрільці теж не встигли б.
Адже О. Назарук приїхав до Білої Церкви 12 лис-
топада. За міркуваннями А. Крезуба, якщо б
навіть наступного дня Січові Стрільці відправи-
лися на допомогу, то прибули б на місце призна-
чення лише 19-20 листопада. Це було б надто
пізно й не допомогло галичанам у боротьбі за
Львів, однак, можливо, це не дало б змоги поля-
кам закріпитися в галицькій столиці.
В. Шухевич повернувся в Галичину ні з чим,
а О. Назарук залишився в Білій Церкві й брав
участь у підготовці звернення С. Петлюри до на-
селення. Хоча вже згодом він писав, що не розу-
мів значення цього повстання. Мабуть, його за-
хопили революційні ідеї Директорії й затягли в
русло боротьби проти гетьмана.
Тим часом, 10 листопада на засіданні Укра-
їнської Національної Ради представник УНДП
Р. Перфецький запропонував, щоб УНРада до-
зволила Державному секретаріату здійснити за-
ходи по об’єднанню українських земель. До
його думки приєднався секретар закордонних
справ В. Панейко. Д. Вітовський наголосив, що
зволікати не можна, оскільки «широкі маси се-
лянства, робітництва і все військо бажають з’єд-
нання». Та були й такі діячі, які не сприймали
це рішення. Сумніви щодо негайної злуки ви-
словили секретар віросповідань О. Барвінський
та секретар внутрішніх справ Л. Цегельський.
Останній підкреслював орієнтацію гетьман-
ського уряду на «єдину, нєдєліму», а це, у свою
чергу, могло знищити галицьку державу. Врешті
УНРада погодилася з пропозиціями Р. Перфець-
кого довірила Державному секретаріату здійс-
нити відповідні заходи для об’єднання україн-
ських земель12.
Загалом, галицькі лідери хоч і недружньо
ставилися до гетьмана, однак боялися соціаліс-
тичного перевороту, планованого Директорією.
Вони вважали, що будь-яка зміна влади приведе
до взяття Києва більшовиками, і тоді їхня держава
9 Назарук О. Рік на Великій Україні: Конспект споминів з української революції. – Відень, 1920. – С. 6-7.
10 Кучабський В., Безручко М., Коновалець Є. Золоті ворота. Історія Січових стрільців 1917-1919. –
Львів, 2004. – С. 103.
11 Крезуб А.Нарис історії українсько-польської війни 1918-1919. – Нью-Йорк, 1966. – С. 28-29; Винни-
ченко В. Відродження нації: (Історія української революції, марець 1917 р. – грудень 1919 р.): В 3 ч. – К. –
Відень,1920. – Ч. 3. – С. 90.
12 Тимченко Р. Листопадова революція 1918 р.: передумови, очікування й наслідки // Проблеми вивчення
історії української революції 1917 – 1921 років. – К., 2012. – Вип. 7. – С. 194.
буде оточена з обох боків ворогами. На активі-
зацію зовнішньої політики в східному на-
прямку спонукало не зовсім вдале розгортання
українсько-польської війни й необхідність от-
римання військової допомоги від наддніпрян-
ських побратимів. На даному етапі Директорія
більше цікавилася можливістю об’єднання
обох частин України з метою підвищення влас-
ного авторитету.
УНС, готуючи виступ проти гетьмана, був
увесь час у курсі подій у Галичині. Адже про пе-
ремогу повстання у Львові того ж дня стало ві-
домо в Києві. Із львівського вокзалу телефоном
австрійському консульству було передано, що
українські війська зайняли Львів і Перемишль
і взяли владу у свої руки13. Тому президія УНС
8 листопада оприлюднила підписану В. Винни-
ченком і М. Шаповалом відозву з закликом до
допомоги галичанам у боротьбі проти поляків:
«Треба допомогти рідній Галичині. Вірні, чесні
українські серця мусять озватися. Ідіть у добро-
вольчий корпус оборони Галичини і рятуйте наш
Піємонт від руїни!»14.
Головна рада галицьких, буковинських і
угорських українців у Києві вирішила в Михай-
лівському монастирі організувати комітет для за-
пису добровольців до «Корпусу оборони Гали-
чини». Крім того, вона розповсюдила відозву до
населення з закликом про необхідну допомогу
Наддністрящині15. А київське товариство «Бать-
ківщина» 9 листопада видало своє звернення:
«Браття і сестри!.. Ви знаєте, що робиться в Га-
личині. […] Отож, брати, не гайте часу, записуй-
тесь найшвидше в охочі полки, а ви землі козачої
краса, найкращі сестри, записуйтеся в сестри
«Червоного хреста!»16
У Києві було створено «Загін імені Гонти»,
до складу якого вступило чимало козаків. Те ж
саме відбувалося в Одесі й на Херсонщині. Зок-
рема, Одеська філія Національного Союзу 10 лис-
топада ухвалила рішення організувати «Одеський
Гайдамацький Загін» і сприяти формуванню поза
містом фонду допомоги Галичині. Теж саме пе-
редбачалося зробити на Поділлі. Для доброволь-
ців створювалися спеціальні прийомні пункти в
Жмеринці, Проскурові, Кам’янці-Подільському,
Підволочиську, а також оголосили збір коштів
через одеське відділення Українбанку.
17 листопада до Львова приїхала військова
місія на чолі з І. Луценком для ознайомлення з
матеріально-технічною базою ЗУНР та визна-
чення їй військової допомоги. Галицьких полі-
тиків він закликав не проголошувати злуки, бо
«становище гетьмана Скоропадського і єго зно-
сини з російськими об’єдинителями ще не при-
пинені»17. Крім того, до Львова прибула делега-
ція міністерства шляхів Української Держави
у складі інженера Ю. Коларда, представника
партії самостійників П. Кугія й делегата Голов-
ної ради галицьких, буковинських і угорських
українців В. Гриніва у справі налагодження за-
лізничного руху в Галичині, тісних взаємин між
політичними організаціями Наддніпрянщини й
Наддністрянщини, поставки зброї, а також ко-
ординування військового корпусу оборони Схід-
ної Галичини18.
Тим часом, дедалі складнішим ставало ста-
новище українців у Буковині. У зв’язку з насту-
пом румунських військ за військовою допомо-
гою до Львова й Києва, за розпорядженням
Крайового Комітету передбачалося відправити
Т. Галіпа та М. Драгомирецького, але через
складну військово-політичну ситуацію на шляху
до столиці України вони відмовилися. Згодом з
відповідними дорученнями виїхала делегація у
складі О. Безпалка й М. Кордуби19.
У Львові за рішенням УНРади вони були
наділені повноваженням вести переговори з
гетьманом від імені ЗУНР і вимагати від П. Ско-
ропадського військової допомоги. Також В. Па-
нейко доручив делегатам зв’язатися з тимчасо-
вим представником ЗУНР в Українській Державі
4 ’2018Роман Тимченко К Р А Є З Н А В С Т В О
102
13 Макарчук С. А. Українська республіка галичан: нариси про ЗУНР. – Львів, 1997. – С. 53.
14 Кузьма О. Листопадові дні 1918 р. Нью Йорк, 1960. – Вказ. праця. – С. 221.
15 Діло. – 1918. – 10 листопада.
16 Цит. за: Литвин М. Р. Українсько-польська війна 1918-1919 рр. – Львів, 1998. – С. 295.
17 ЦДІА у м.Львові, ф. 309, оп. 1, спр. 1871, арк. 29.
18 Добржанський О., Старик В. Змагання за українську державність на Буковині (1914-1921 рр.). Доку-
менти і матеріали. – Чернівці, 2009. – С. 305.
19 Кордуба М. В посольстві до гетьмана (Уривок із щоденника) // Добржанський О., Старик В. Бажаємо
до України! – С. 856.
Об’єднання УНР і ЗУНР: причини, передумови, сутність та значення
103
Г. Микетеєм і просити гетьмана направити до
Львова місію для обговорення питання об’єд-
нання ЗУНР з Наддніпрянщиною.
27 листопада делегати прибули до Києва.
Г. Микетей отримав листа від В. Панейка з від-
повідними рішеннями, але ситуація в столиці
змінилася. Гетьман проголосив федераційну гра-
моту, а тому галицький представник мав отри-
мати дозвіл зі Львова на переговори з П. Скоро-
падським. Самостійно ж вести дипломатичні
відносини з Українською Державою після такого
кроку гетьмана Г. Микетей не став. Та й допо-
могти Буковині П. Скоропадський нічим не міг,
бо, зі слів заступника міністра закордонних
справ А. Галіпа, гетьман готовий був пожертву-
вати навіть частиною Поділля, аби тільки Руму-
нія надала йому військову підтримку20.
Водночас до Києва прибула делегація у
складі Т. Галіпа й І. Поповича, щоб проінформу-
вати П. Скоропадського про ситуацію в Буковині
та просити військову допомогу. Доручення на
поїздку до столиці Української Держави їм надав
у Заліщиках О. Попович, тому вони жодним сло-
вом не знали про поїздку М. Кордуби й О. Без-
палка. У дорозі делегатам довелося зустрітися з
великими труднощами через початок протигеть-
манського повстання, тому й не дивно, що їхали
вони з Чернівців до Києва 17 діб і прибули лише
27 листопада. Після зустрічі з А. Галіпом деле-
гати зрозуміли, що П. Скоропадський довго не
втримається. А вже після зміни влади в Києві
Т. Галіп зустрівся з С. Петлюрою, який пообіцяв
йому протягом двох місяців відправити військо
на допомогу Буковині21. Звісно, це були тільки
слова або велика самовпевненість С. Петлюри,
оскільки в його розпорядженні знаходилося ве-
лике військо в період повстання, яке швидко
зменшувалося після його закінчення. Т. Галіп та
І. Попович вирішили, що їхня місія на цьому за-
кінчилася, адже інша делегація в Києві мала
ширші повноваження. Очевидно, що Т. Галіп не
знав, що М. Кордуба вже покинув місто, а ли-
шився тільки О. Безпалко, якому імпонували ідеї
Директорії.
Галичани, які самі боролися з переважаю-
чими силами поляків, у кінці листопада 1918 р.
вирішили знову направити в Україну своїх пред-
ставників – Л. Цегельського й Д. Левицького.
Однак делегати ЗУНР не змогли вдруге діста-
тися Києва, оточеного протигетьманськими по-
встанцями. Тоді вони виїхали до Фастова, де зус-
трілися з членами Директорії: В. Винниченком,
С. Петлюрою, О. Андрієвським, Ф. Швецем і
А. Макаренком. У результаті обговорення обидві
сторони уклали й підписали у Фастові 1 грудня
1918 р. Передвступний договір про злуку обох
держав22. Відповідно до історичних умов, куль-
турних і соціальних відмінностей у житті укра-
їнських республік ЗУНР мала отримати терито-
ріальну автономію, характер якої повинна
визначити окрема спільна комісія. Ратифікувати
її рішення мали компетентні законодавчі й вико-
навчі державні органи обох частин України.
В. Винниченко вважав, що Рада Держав-
них Секретарів (РДС) звернулася до Директорії
з пропозицією злиття двох республік в одну ук-
раїнську державу, бо не мала впевненості у своїх
силах, та й народні маси прагнули повного
об’єднання з Великою революційною Україною.
В іншому випадку цього б не відбулося. Не
викликала захоплення в голови Директорії й
перспектива боротьби ще з одним ворогом –
Польщею.
Загалом не всі політичні діячі підтримували
ідею об’єднання у той час. Проти виступив ук-
раїнський посол у Відні В. Липинський, який
радим лідерам ЗУНР не погоджуватися на не-
гайну злуку через непевне становище Наддніп-
рянської України і плани Антанта на відрод-
ження Росії в її старих кордонах, у той час
підтримує право народів колишньої Австро-
Угорщини на самовизначення. Д. Левицький
відзначав, що підписуючи «предвступний дого-
вір» відчував, ніби скаче в темряву. Не вірили в
міцність і тривкість Директорії й депутати На-
ціональної Ради23.
Отже, підписуючи прелімінарний договір у
Фастові, делегати УНРади не були впевнені в
20 Там само. – С. 870-871.
21 Галіп Т. Роки війни. З Чернівців до Києва. З моїх спогадів // Добржанський О., Старик В. Бажаємо до
України! – С. 502.
22 Винниченко В. Вказ. праця. – Ч. 3. – С. 154-156.
23 Сеньків М. З історії соборності українських земель (до 95-річчя Акту злуки УНР і ЗУНР) // Наукові
праці історичного факультету Запорізького національного університету. – Вип. XXXVII. – 2013. – С. 93.
стабільності влади Директорії та й до соціаліс-
тичних поглядів її керівників ставилися насто-
рожено. Лідери ЗУНР побоювалися лівого ради-
калізму Директорії, а також анархії й безладдя.
Адже в Наддніпрянщині діяли досить сильні уг-
рупування отаманів, неконтрольованих владою.
Та важке становище в Галичині змусило уряд
ЗУНР наважитися на такий крок.
Договір вперше опублікували в газеті «Нове
життя» 4 січня 1919 р. Він повинен був залиша-
тися до цього часу таємним, але повірений у
справах Австро-Угорщини в Українській Дер-
жаві Е. Фюрстенберг повідомляв про нього
24 грудня 1918 р. телеграмою до Відня, а зна-
чить про підписання стало відомо раніше24.
Уряд ЗУНР не квапився юридично закріп-
лювати Фастівську угоду й вичікував сприятли-
вого моменту, коли українці здобудуть Львів і
зможуть зібратися всі члени УНРади, а не лише
її частина, яка могла прибути до Тернополя. Пи-
тання злуки обговорювалося на засіданнях
уряду 8-9 грудня з представником УНР Г. Сидо-
ренком і 22-23 грудня за участю Л. Бачинського.
На останньому зібранні прийняли постанову на-
правити до Києва делегацію для реалізації засад
об’єднання.
Така непослідовність західноукраїнської
влади викликала незадоволення серед місцевого
населення. Зокрема, 28 грудня 1918 р. на вічі в
Стрию ухвалено наступну резолюцію: проголо-
сити «безпроволочно і торжественно» злуку
обох частин України, зайняти ефективну обо-
рону й закінчити війну до Паризької мирної
конференції, а також не проводити самостійної
зовнішньої політики до відповідних рішень
представниками соборної України. Таких пози-
цій дотримувалися представники зібрань у Дро-
гобичі й Старому Самборі. А мешканці села
Жулин Стрийського повіту в маніфесті наголошу-
вали, що не бажають окремої західноукраїнської
республіки, натомість прагнуть, щоб «східна
Галичина, Буковина і північна часть Угорщини
заселена українськими жителями, належала і
стала сполучена разом з усіма українськими зем-
лями, а головною столицею признаємо місто Київ
і єго Републиканське правительство в Києві»25.
Українські селяни і робітники Перемишльського
повіту у грудні 1918 р. навіть направили С. Пет-
люрі делегацію. Один з її представників писав у
листі до УНРади, що «Перемищина нічого не
хотіла чути о західній Республиці, лише жадає
безоглядної злуки з Україною, навіть на випадок
якби Україна мала належати до Москви. Справді
се нині не грозить, але ми нашого становища не
змінюємо»26. Таким чином, вони виступили
проти умов Передвступного договору, де ЗУНР
отримувала широку автономію і вимагали як-
найшвидшого повного об’єднання обох частин
України.
У середині грудня 1918 р. Л. Цегельського
знову було направлено до Києва відвідати про-
сити допомогу в Директорії. У столиці він узяв
участь в урочистостях, присвячених здобуттю
республіканськими військами міста. На банкеті
в Українському клубі він відмітив, що об’єд-
нання УНР і ЗУНР стало знаковою подією в
історії обох земель27. Однак, повернувшись у
Галичину, доповів власному уряду, що розрахо-
вувати на допомогу від Великої України в най-
ближчому часі навряд чи можна через наступ
більшовиків. Л. Цегельський був упевнений у
швидкому відступі військ Директорії з Києва.
Натомість зовнішньополітичне становище
України наприкінці 1918 р. ставало дедалі склад-
нішим. Між УНР і більшовицькою Росією точи-
лася війна. Галицька армія не витримувала під
наступом польських військ, а УНРада переїхала
з Тернополя до Станіславова. Боротьба з пере-
важаючими ворогами, а також соборницькі
настрої населення змусили західноукраїнське
керівництво активізувати об’єднавчу політику.
Питання злуки було одним із пріоритетних
на січневій сесії УНРади, яка розпочалося 2 січня
1919 р. Є. Петрушевич у своєму виступі доповів
про складне становище Галичини та наголосив:
«Кров най буде тим першим звеном, що лучить
4 ’2018Роман Тимченко К Р А Є З Н А В С Т В О
104
24 Ereignisse in der Ukraine deren Bedeutung und historisches hintergrunde. Philadelphia, 1966. Bd. 4. – S. 65.
25 Західно-Українська Народна Республіка. Документи і матеріали: в 5 т. – Івано-Франківськ, 2005. –
Т. 3. – Кн. 2. – С. 6; Дрогобицький листок. – 1919. – 1 січня; Наддністрянські вісті. – 1919. – 6 січня; ЦДІА у
м. Львові, ф. 581, оп. 1, спр. 206, арк. 70–71 зв.
26 Цит. за: Нариси історії Української революції 1917-1921 років. – Київ, 2012. – Кн. 2. – С. 182.
27 Цегельський Л. Від легенд до правди: Спомини про події в Україні пов’язані з Першим листопада
1918 р. – Нью-Йорк, Філадельфія, 1960. – С. 195.
Об’єднання УНР і ЗУНР: причини, передумови, сутність та значення
105
нас в одну соборну Україну […] Нас ждуть
важні завдання, найперше – злука з Наддніпрян-
ською Україною»28. Учасникам зібрання повідо-
мили про фастівські домовленості з Директорією
щодо спільного ведення зовнішньої політики,
формування війська й фінансової системи, нато-
мість відзначили, що організація шкільництва,
релігійні проблеми, судочинство й місцева адмі-
ністрація залишаться у віданні галицького уряду.
На засіданні розгорнулася дискусія щодо
майбутнього об’єднання з УНР. Соціал-демо-
крати продовжували відстоювати позиції пов -
ного об’єднання українських земель. Він на -
полягав на створенні спеціальної комісії для
швидкого вирішення даного питання й передачі
управління київській владі. Злука, на його думку,
повинна бути завершена як із політичного, так
і з економічного боку. Представник радикальної
партії П. Шекерик-Доників також наголошував,
що всі питання державотворення мають вирішу-
ватися в Києві, і радив присутнім прийняти три-
зуб за національний герб. Селянський посол
Т. Старух вважав необхідним введення двох га-
личан, Є. Левицького й С. Вітика, до Директорії.
Він запропонував, аби Директорія провела май-
бутні парламентські вибори на підставі загаль-
ного виборчого права й встановила тісне співро-
бітництво з галицьким урядом. Л. Бачинський
відстоював необхідність тимчасового продов-
ження дії місцевого законодавства й функціону-
вання налагодженої військової та цивільної
адміністрації. Директор гімназії в Городенці
А. Крушельницький наголосив, що для майбут-
ньої держави мають бути введені однакові за-
кони, які б стосувалися земельних справ та
шкільництва, і закликав не встановлювати кор-
дон між обома республіками. Як бачимо, остан-
ній більше дбав про інтеграцію двох республік.
Д. Вітовський навпаки виступав проти ліквідації
існуючих кордонів між УНР і ЗУНР до підпи-
сання договору про товарообмін.
Останні питання постанови про ратифіка-
цію фастівської угоди розглядалися на закри-
тому засіданні зовнішньополітичної комісії.
Проте через складне військове становище УНР
галицький провід вирішив дотримуватися визна-
ченої лінії й не проголошувати негайного по-
вного об’єднання. Така позиція керівництва
ЗУНР не викликає подиву, адже на Велику Ук-
раїну наступали більшовики, і жодне із звернень
Директорії до уряду РСФСР з цього приводу не
дало бажаного результату.
3 січня в Станіславові – тимчасовій столиці
ЗУНР – відбулася ратифікація фастівської угоди.
У рішенні наголошувалося: «Українська Націо-
нальна Рада, виконуючи право самовизначення
Українського народу проголошує торжественно
зєдиненє з нинішнім днем Західно-Української
Народної Республіки і Української Народної
Республіки»29. Були затверджені й інші поло-
ження, які обговорювалися 1 грудня 1918 р. у
Фастові. Законодавча влада в Галичині до Уста-
новчих зборів мала належати УНРаді, а цивільна
й військова адміністрація – Раді Державних Сек-
ретарів.
На цьому ж засіданні Є. Петрушевич виго-
лосив палку промову щодо об’єднання з УНР.
Він був глибоко переконаний, що прийняття та-
кого рішення назавжди залишиться в історії ук-
раїнського народу. І справді, це один із найвиз-
начніших днів в історії обох гілок українства,
адже вони були одностайними у своїх устрем-
ліннях. По закінченню засідання 3 січня у Ста-
ніславові відбувся військовий парад. З віталь-
ними словами й зверненнями до громади та
війська промовами виступили Є. Петрушевич,
Д. Вітовський і С. Вітик.
Із нагоди ухвали історичного документа
УНРаду гаряче привітав представник УНР, «го-
ловноуповноважений з постачання» Р. Трохи-
менко: «Ми є одно тіло, одна душа, ваша побіда
є наша, а ваша туга і біль – є наша туга і біль,
наша історична судьба мусить бути вашою, а
ваша нашою»30. Посланець Закарпаття С. Клочу-
рак звернувся з проханням до галицьких україн-
ців, щоб допомогли їм об’єднатися з Галичиною,
а через неї і з Великою Україною в єдину дер-
жаву, оскільки угорські русини хотіли, щоб пра-
пор незалежної, соборної України вічно стояв на
вершині найвищої української гори Говерли31.
28 Західно-Українська Народна Республіка1918-1923. Документи і матеріали: в 5 т. – Т. 2. – С. 147.
29 Там само. – С. 142.
30 Цит. за.: Долинський Д. Борьба українського народу за волю і незалежність: Огляд подій за рр. 1918,
1919 і 1920. – Вінніпег, 1920. - С. 145.
31 Клочурак С. До волі (спомини). – Нью-Йорк, 1978. – С. 129.
Уже в день прийняття Ухвали Д. Вітовський
телеграфічно передав рішення УНРади до Києва,
де високо оцінював об’єднання українських рес-
публік: «Хай злука, спаяна спільно пролитою
кров’ю обох бувших Республік, довершить мрію
і щастя робочого українського народу». У відпо-
відь С. Петлюра привітав Д. Вітовського й ви-
словив сподівання, що з ліквідацією кордону
зникне байдужість, а їх місце займе глибока віра
у світле майбутнє32.
Під впливом ухвали УНРади про злуку в ба-
гатьох містах і селах ЗУНР пройшли велелюдні
урочистості, учасники яких висловили принци-
пову підтримку справі об’єднання українських
земель. Зокрема, такі заходи відбулися 8 січня
1919 р. в Калуші, 12 січня – Товмачі, Заліщиках
і Войнилові, 14 – Чорткові, 20 – Дрогобичі.
Наддніпрянські ж політики досить уважно
слідкували за подіями в Галичині. У перші дні
роботи сесії УНРади Директорія надіслала те-
леграму з проханням прискорити прийняття
Акту злуки. Проте в Києві також були не дуже
зацікавлені в цілковитому об’єднанні ЗУНР і
УНР, адже автоматично остання вступала у війну
проти Польщі, а військової сили на два фронти в
Директорії не вистачало. Так з приводу злуки мі-
ністр закордонних справ УНР В. Чехівський на-
голошував, що «сам народ вирішить, чи буде це
автономія чи федерація»33. Як бачимо про єдину
унітарну державу жодна із сторін у той час і не
замислювалася думала. Водночас, за допомогою
об’єднання Директорія сподівалася отримати не-
обхідну підтримку з боку ЗУНР на запланова-
ному Трудовому Конгресі.
Після Різдвяних свят 1919 р. до Галичини
прибув міністр земельних справ УНР М. Шапо-
вал. На його честь у Золочеві був влаштований
військовий парад, яким командував сотник
І. Цьокан. Представник УНР наголосив, що після
злуки українських земель, кожний ворог стає
спільним, і в боротьбі з ним повинні об’єднатися
всі українці, а у війні ЗУНР із Польщею Наддніп-
рянщина допоможе галичанам одягом і військо-
вою амуніцією. Для забезпечення участі галиць-
ких представників у Трудовому Конгресі поїздку
до Станіславова здійснив і Є. Коновалець.
12 січня відбулося засідання Ради Держав-
них Секретарів, на якому розгорілася дискусія
щодо можливої злуки УНР і ЗУНР. Л. Цегель-
ський і М. Козаневич акцентували, що ратифіка-
ція УНРадою ухвали про об’єднання взагалі
може призвести до втрати суверенності ЗУНР.
Д. Вітовський і С. Витвицький не погоджува-
лися з цим твердженням. На засіданні лунали за-
клики не поспішати з відправленням делегатів
до Києва, а провести вибори до Трудового Кон-
гресу. Однак більшість учасників зібрання на
чолі з С. Голубовичем не підтримали ці пропо-
зиції.
16 січня до Києва було надіслане офіційне
звернення голів усіх гілок влади ЗУНР під на-
звою «До Світлої Директорії Української Народ-
ньої Республіки у Києві» з повідомленням про
ратифікацію фастівської угоди. У ньому захід-
ноукраїнська влада зазначала про створення ко-
місії, що «має з Правительством Українсько-На-
родної Республіки увійти в близші переговори
що до способу зреалізованя висше наведеної
ухвали (від 3 січня – Р.Т.)»34.
З метою урочистої нотифікації ухвали
УНРади, завершення оформлення злуки двох
республік до Києва була направлена представ-
ницька делегація ЗУНР на чолі з Л. Бачинським,
якому надано вірчу грамоту для Директорії. До її
складу ввійшли державні секретарі: О. Бурачин-
ський, Д. Вітовський, Л. Цегельський, І. Мирон
та інші. Слід зауважити, що в делегації були пред-
ставники Буковини (О. Безпалко) й Закарпаття
(І. Мигалка, І. Патрус). За інструкцією УНРади
вони могли взяти участь у Трудовому Конгресі
лише у випадку збільшення кількості мандатів
для західноукраїнської республіки35.
18 січня галицьких делегатів на київському
вокзалі під мелодію «Ще не вмерла Україна»
зустрічали наддніпрянський прем’єр В. Чехів-
ський, а також стрільці на чолі з Є. Коновальцем
і А. Мельником. Голова РНМ у вітальній про-
мові відзначив, що бачить в об’єднанні УНР і
ЗУНР прообраз щасливого майбутнього Ук-
раїни. Для представників ЗУНР такий прийом
був несподіваний, оскільки вони не очікували
ніяких почестей від наддніпрянців. Делегати
4 ’2018Роман Тимченко К Р А Є З Н А В С Т В О
106
32 Нова Рада. – 1919. – 5 січня; Нове життя. – 1919. – 11 січня.
33 Цит. за: Нариси історії Української революції 1917-1921 рр. – Кн. 2. – С. 184.
34 Західно-Українська Народна Республіка1918-1923. Документи і матеріали: в 5 т. – Т. 2. – С. 161-162.
35 ЦДІА у м. Львові, ф. 581, оп. 1, спр. 123, арк. 4.
Об’єднання УНР і ЗУНР: причини, передумови, сутність та значення
107
продовжували дивуватися, коли побачили, що
оголошення й таблички на вулицях Києва, вико-
нані українською мовою. Та, на жаль, більшість
із них були написані з помилками, бо робили їх
похапцем за наказом Команди Січових Стріль-
ців. Деякі написи на установах, магазинах, рес-
торанах викликали сміх – «Парикмахерская»
стала називатися «Парікмахерчеська», а скле-
пову вивіску «Обломов» замінили на «Облімів».
Президію галицької делегації розмістили в го-
телі «Континенталь», а решту в «Гранд-готелі»,
куди прибували інші учасники Трудового Кон-
гресу. У другій половині дня відбулося зібрання
західноукраїнських представників, а через кілька
годин осадний корпус Січових Стрільців влаш-
тував святкову вечерю, де з промовами висту-
пили полковники Є. Коновалець, Р. Дашкевич й
гості з Галичини – Т. Старух, Л. Цегельський36.
19 січня західноукраїнські дипломати відві-
дали береги Дніпра, де відбувався обряд Водох-
рещення, і Володимирський собор, де проходила
панахида по січових стрільцях, що загинули під
Мотовилівкою. Після цього траурна процесія ру-
шила Володимирською вулицею й Хрещатиком
до Царського саду.
Напередодні Рада Народних Міністрів ухва-
лила рішення про святкування об’єднання Украї -
ни 22 січня, на якому мали оголосити декларацію
Директорії про злуку УНР і ЗУНР. Організацію
урочистостей доручили міністру освіти І. Огі-
єнку й асигнували для цього 100 тис. карбованців.
Також передбачалося надіслати до Галичини де-
легацію з представників уряду в складі міністрів
земельних справ, освіти, пошти й телеграфу37.
21 січня 1919 р. відбулася нарада Директорії
та Ради Народних Міністрів із представниками
Галичини щодо об’єднання двох республік, де
було схвалено всі акти соборності. Після закін-
чення наради РНМ постановила ухвалити злуку
УНР і ЗУНР.
Надаючи величезного суспільно-політич-
ного значення цій події, керівництво Директорії
подбало про те, щоб сам Акт злуки став дійсно
святковою маніфестацією єднання двох гілок ук-
раїнського народу. Столиця набула урочистого
вигляду. Будинки прибрали національними пра-
порами, на балконах вивісили килими й полотна
з національною символікою, тріумфальну арку
при вході з Володимирської вулиці на Софіїв-
ську площу прикрасили старовинними гербами
Наддніпрянської України й Галичини. Організа-
цією свята, розподілом місць серед делегацій,
порядком проведення займався актор і режисер
М. Садовський. З наказу міністерства освіти у
всіх школах УНР і ЗУНР 22 січня 1919 р. відмі-
нено навчання.
Духовенство також брало безпосередню
участь у святкуванні цієї події в Софіївському
соборі, де єпископ Черкаський Назарій відпра-
вив службу Божу, а о 12 годині хресний хід на-
правився на майдан. На чолі процесії були архіє-
пископ катеринославський Агапит і єпископи:
мінський – Георгій, вінницький – Амвросій, чер-
каський – Назарій, канівський – Василій і уман-
ський – Димитрій.
З часом почали збиратися українські вій-
ськові підрозділи, студенти й учні, численні де-
легації різних установ і відомств. Люди заполо-
нили весь майдан і навіть прилеглі до нього
вулиці. Рівно опівдні з’явилися делегати Трудо-
вого Конгресу, члени Директорії, посланці ЗУНР,
міністри на чолі з головою уряду, представники
дипломатичного корпусу.
Урочистості розпочалися промовою голови
делегації ЗУНР, віце-президента УНРади Л. Ба-
чинського. У своєму виступі він наголосив, що
населення західноукраїнських земель, «будучи
одною кров’ю, одним серцем і одною душею з
усім народом Української Народної Республіки,
власною нашою волею» бажає відновити націо-
нальну державну єдність українського народу,
яка існувала за Володимира Великого і Ярослава
Мудрого й до якої тяжіли гетьмани – Богдан
Хмельницький, Петро Дорошенко та Іван Ма-
зепа. «Відсьогодні Західна Україна, – констату-
вав Л. Бачинський, – лучиться в одне нерозривне
тіло, в Соборну й Суверенну Державу»38.
Далі Л. Цегельський оприлюднив грамоту
УНРади, ухвалену 3 січня в Станіславові, і пе-
редав її В. Винниченку. Ф. Швець ознайомив
присутніх з Універсалом Директорії про об’єд-
нання УНР та ЗУНР: «Од нині воєдино злива-
ються століттями одірвані одна від одної частини
єдиної України – Західно-Українська Народна
36 Литвин М. Р., Науменко К. Є. Історія ЗУНР. – Львів, 1995. – С. 131.
37 Народна воля. – 1919. – 22 січня.
38 Стахів М. Україна в добі Директорії УНР. – Т. 2. – Скрентон, 1963. – С. 53-54.
Республіка (Галичина, Буковина і Угорська Ук-
раїна) і Наддніпрянська велика Україна. Здійсни-
лися віковічні мрії, якими жили і за які умирали
кращі сини України. Однині є єдина незалежна
Українська Народна Республіка. Однині народ
український, визволений могутнім поривом
своїх власних сил, має змогу об’єднаними друж-
ними зусиллями своїх синів будувати нероз-
дільну самостійну Державу Українську…»39.
У документі вказувалося, що Директорія УНР
ухвалила злуку на умовах постанови ЗУНР від
3 січня 1919 р.
Варто відзначити, що Акт злуки публіку-
вався в багатьох періодичних виданнях під різ-
ними назвами – Акт злуки, Акт об’єднання, Уні-
версал соборності, Акт соборності. В урядовому
виданні «Вісника Української Народної Респуб-
ліки» його вміщено під назвою «Універсал Ди-
ректорії Української Народної Республіки»40. За
умовами цього акту ЗУНР стала частиною УНР
і отримала назву Західна область Української
Народної Республіки (ЗОУНР), а державний сек-
ретар закордонних справ Л. Цегельський ставав
першим заступником міністра закордонних
справ УНР. З ним мали узгоджуватися всі рі-
шення щодо взаємовідносин України з Поль -
щею, Румунією та Чехословаччиною.
Після урочистого проголошення Акту со-
борності духовенство на чолі з архієпископом
Агапитом відправило молебень із побажанням
багатоліття Директорії, вільному українському
народу та його війську, згадало полеглих у бо-
ротьбі за незалежність України. У своїй пропо-
віді архієпископ звертався до Бога, щоб він
разом із національним об’єднанням двох народів
послав і духовну єдність. Потім відбувся парад
українського війська й урочиста маніфестація по
Володимирській вулиці до Оперного театру. Там
усіх повідомили, що відкриття Трудового Кон-
гресу відбудеться наступного дня. Процесія ру-
шила до будинку Губернського земства, де
В. Винниченко й С. Петлюра виступили з бал-
кону будівлі.
Увечері відбувся святковий банкет в Україн-
ському клубі на честь Акту злуки за участю чле-
нів Директорії та уряду УНР, керівників УНС,
військових старшин, керівників центральних
установ та делегатів ЗУНР. Його відкрив О. Са-
ліковський, наголосивши, що об’єднання Над-
дніпрянщини з Галичиною мало велике зна-
чення. «Сполучення з нами галичан – людей
європейської культури, людей дисципліни, що
звикли до практичної праці і ставлять на перший
плян утворення національної держави, – усе це, –
заявив п. Саліковський, внесе істотні корективи
до наших невільних дефектів і в спільний завзя-
тий праці буде дуже користним для загальної
справи – утворення й зміцнення української
державности»41. З привітальними промовами
виступили Л. Бачинський, В. Винниченко,
С. Петлюра, М. Шаповал, Л. Цегельський та
інші. Голова Директорії В. Винниченко наголо-
сив: «Ми дамо вам, брати-галичане, степовий,
широкий розмах нашої душі, і візьмемо в вас
дисципліну, європеїзм, точний аналіз і тоді з нас
вийде добра нація. Нехай в даний мент ми й не
вдержимося, але те, що ми зробили, не загине».
Л. Бачинський підкреслив, що тепер спільними
зусиллями «творитимем наше національне
життя»42. Міністр земельних справ УНР М. Ша-
повал, галичани «не гості наші, а рідні брати.
Ми мало працювали, більш приходилось бала-
кати. Зараз, в хвилини з’єднання з вами, будемо
пам’ятати, що ми мусимо вкупі працювати для
будування єдиного національного фронту». Він
висловив сподівання, що буде утворений спіль-
ний уряд у Києві, який призначить генерал-гу-
бернатора на західні землі й здійснюватиметься
єдине спільне командування військом. Цю про-
позицію підтримав і С. Вітик. Проте міністр
внутрішніх справ УНР О. Мицюк не погодився
й піддав її гострій критиці. Тоді член радикаль-
ної партії Галичини П. Шекерик-Доників вимагав
припинення партійних суперечок і об’єднання
всіх політичних сил у боротьбі за національну
державність, а Головний Отаман С. Петлюра
врешті виголосив тост за успішне ведення бо-
ротьби з ворогами української державності.
Отже, від самого початку в складному об’єд-
навчому процесі виникли внутрішні протиріччя
4 ’2018Роман Тимченко К Р А Є З Н А В С Т В О
108
39 Директорія, Рада Народних Міністрів Української Народної Республіки. Листопад 1918 — листопад
1920 pp.: Док. і матеріали. У 2-х томах, 3-х частинах. – К., 2006. – Т. 2. – С. 441.
40 Вістник УНР. – 1919. – 25 січня.
41 Трибуна. – 1919. – 24 січня.
42 Україна. – 1919. – 24 (11) січня.
Об’єднання УНР і ЗУНР: причини, передумови, сутність та значення
109
та труднощі. Звідси й неоднозначне ставлення
до Акту злуки УНР і ЗУНР. Для одних – це
лише перший крок на шляху до соборності
українських земель. Для інших – формаль-
ність, оскільки кожна республіка зберігала
свою окремішність і продовжували жити влас-
ним життям.
Отже, ліквідація самодержавства в Росій-
ській імперії, утворення в Києві Центральної
Ради й надання автономії українським землям у
складі Росії стало важливим етапом на шляху на-
ціональної консолідації. Наддніпрянська влада
(Центральна Рада, П. Скоропадський) робили
численні спроби, аби досягти утворення на захід-
ноукраїнських землях окремого коронного краю,
наголошували на єдності обох гілок українців.
Однак через складне міжнародне становище їм
не вдалося реалізувати поставлені завдання.
Проголошення ЗУНР на західноукраїнських
землях й успішне повстання демократичних сил
під проводом Директорії відкрили шлях до
об’єднання обох гілок українського народу. Вже
назва «Західно-Українська Народна Республіка»
виражала принцип соборності й спільності з
Наддніпрянською Україною, оскільки Директо-
рія планувала відновити Українську Народну
Республіку. Однак політики ЗУНР не бажали не-
гайного зближення з Наддніпрянщиною, боя-
чись не стільки важкої геополітичної ситуації у
Великій Україні, скільки втрати владних преро-
гатив у Східній Галичині. Лише невдалий роз-
виток війни з Польщею прискорив процес об’єд-
нання. Галичани, потребуючи військової й
економічної допомоги, звернулися до наддніп-
рянських політиків.
Затвердження Акту злуки стало визначною
подією, яка сприяла зростанню національної
свідомості українців, формуванню української
політичної нації, її консолідації й знаменувала
завершення початкового етапу боротьби за
соборність, відкривала можливість практичної
розбудови державності України. Цей акт мав
глибоку історичну детермінованість і виявлен-
ням споконвічних мрій українського народу про
незалежність і соборність національної держави.
Він був кульмінаційним моментом націонал-де-
мократичної революції, вираженням волі укра-
їнства до політичної й територіальної інтеграції,
а також яскравим свідченням динамічного по-
ступального руху на шляху самоіндентифікації
українців, творення політичної нації. До того ж,
сам акт пройшов можливі в тих умовах проце-
дури й був ратифікований вищим представниць-
ким органом – Трудовим Конгресом.
Фактично Україна ставала конфедеративною
державою, де уряд ЗОУНР зберігав за собою
право проводити свою внутрішню політику на
території Східної Галичини. Однак творці Акту
соборності розглядали його як попередній дого-
вір про об’єднання, остаточне оформлення якого
відкладалося на невизначений термін майбут-
німи Установчими Зборами. Не були створені
єдині армія й органи управління державою, не
визначені політичні пріоритети.
На жаль, Акт соборності був не реалізова-
ний у практичній площині: кожна республіка
продовжувала жити власним життям через осо-
бистісне протистояння С. Петлюри і Є. Петру-
шевича, не зацікавленість Антанти у відрод-
женні незалежної України тощо.
References
Dobrzhans’kyj O., Staryk, V. (2009). Zmahan-
nia za ukrains’ku derzhavnist’ na Bukovyni (1914-
1921 rr.). Dokumenty i materialy. Chernivtsi. [in Uk-
rainian].
Dolyns’kyj D. (1920). Bor’ba ukrains’koho na-
rodu za voliu i nezalezhnist’: Ohliad podij za rr. 1918,
1919 i 1920. Vinnipeh. [in Ukrainian].
Halip T. (2008). Roky vijny. Z Chernivtsiv do Ky-
ieva. Z moikh spohadiv. Dobrzhans’kyj O., Staryk V.
Bazhaiemo do Ukrainy! (pp.488-523).Odesa. [in Uk-
rainian].
Hai-Nyzhnyk P. Akt Zluky UNR i ZUNR: vtilen-
nia i krakh idealu Sobornoi Ukrainy [Elektronnyi re-
surs]. Retrieved from: http://www.hai-nyzhnyk.in.ua/
doc/172doc.php.[in Ukrainian].
Karpenko, O., Mytsan, K.(Comps.) (2001) Za-
khidno-Ukrainska Narodna Respublika 1918-1923.
Dokumenty i materialy: v 5 t. (Vol. 1). Ivano-Fran-
kivsk. [in Ukrainian].
Karpenko, O., Mytsan, K.(Comps.) (2003) Za-
khidno-Ukrainska Narodna Respublika 1918-1923.
Dokumenty i materialy: v 5 t. (Vol. 3,b.2). Ivano-Fran-
kivsk. [in Ukrainian].
Karpenko, O., Mytsan, K.(Comps.) (2005) Za-
khidno-Ukrainska Narodna Respublika 1918-1923.
Dokumenty i materialy: v 5 t. (Vol. 3,b.2). Ivano-Fran-
kivsk. [in Ukrainian].
Khrystiuk, P. (1921). Zamitky i materialy do isto-
rii ukrains’koi revoliutsii: 1917–1920 rr. : [u 4 t.].
(Vol. 3). Viden’. [in Ukrainian].
Klochurak, S. (1978). Do voli (spomyny). N’iu-
Jork. [in Ukrainian]..
Korduba, M. (2008). V posol’stvi do het’mana
(Uryvok iz schodennyka). Dobrzhans’kyj O., Staryk
V. Bazhaiemo do Ukrainy! (pp.856-885).Odesa.
[in Ukrainian].
Krezub A., (1966). Narys istorii ukrains’ko-
pol’s’koi vijny 1918-1919. N’iu-Jork. [in Ukrainian].
Kuchabs’kyj, V., Bezruchko, M., Konovalets’,
Ye.(2004) Zoloti vorota. Istoriia Sichovykh stril’tsiv
1917-1919. L’viv. [in Ukrainian].
Kuz’ma O. (1960). Lystopadovi dni 1918 r. N’iu
Jork.[in Ukrainian].
Lytvyn, M. R. (1998). Ukrains’ko-pol’s’ka vijna
1918-1919 rr. L’viv. [in Ukrainian].
Lytvyn, M. R., Naumenko, K. Ye. (1995). Istoriia
ZUNR. L’viv. [in Ukrainian].
Makarchuk, S. A. (1997). Ukrains’ka respublika
halychan: narysy pro ZUNR. L’viv. [in Ukrainian].
Nazaruk O. (1920). Rik na Velykij Ukraini: Kon-
spekt spomyniv z ukrains’koi revoliutsii. Viden’.
[in Ukrainian].
Pavlyshyn, O. (2008). Lvivschyna v dobu Za-
khidno-Ukrains'koi Narodnoi Respubliky
(1918-1919). Navchalnyj posibnyk. Lviv. [in Ukrai-
nian].
Senkiv M. (2013). Z istorii sobornosti ukrain-
skykh zemel (do 95-richchia Aktu zluky UNR i
ZUNR).—Naukovi pratsi istorychnoho fakultetu Za-
porizkoho natsionalnoho universytetu, XXXVII, 93-
96. Zaporizhzhia. [in Ukrainian]..
Smolii V. A. (Ed.). (2011). Narysy istorii Ukrain-
skoi revoliutsii 1917-1921 rokiv (vol.2). Kyiv. [in Uk-
rainian].
Stakhiv, M. (1963). Ukraina v dobi Dyrektorii
UNR. (Vol.2). Skrenton. [in Ukrainian].
Tymchenko R. (2013). Yevhen Petrushevych –
lider Zakhidnoukrainskoi Narodnoi Respubliky (do
150-richchia z dnia narodzhennia ta 95-richchia z dnia
utvorennia ZUNR).Ukrainskyi istorychnyi zhurnal, 5,
143-156.Kyiv. [in Ukrainian].
Tymchenko R. (2012). Lystopadova revoliutsiia
1918 r.: peredumovy, ochikuvannia y naslidky. Pro-
blemy vyvchennia istorii ukrainskoi revoliutsii 1917 –
1921 rokiv, 7, 177-198 – Kyiv. [in Ukrainian].Verstiuk
V. Etc (Comps.) (2006). Dyrektoriia, Rada Narodnykh
Ministriv Ukrains’koi Narodnoi Respubliky. Lystopad
1918 — lystopad 1920 pp.: Dok. i materialy. U 2-kh
tomakh, 3-kh chastynakh. (Vol.2) Kyiv. [in Ukrainian].
Vynnychenko, V. (1920). Vidrodzhennia natsii:
(Istoriia ukrains’koi revoliutsii, marets’ 1917 r. – hru-
den’ 1919 r.) : V 3 ch. (Vol.3). Kyiv, Viden’. [in Uk-
rainian].
4 ’2018Роман Тимченко К Р А Є З Н А В С Т В О
110
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-169521 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2222-5250 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T16:35:46Z |
| publishDate | 2018 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Тимченко, Р. 2020-06-15T17:59:07Z 2020-06-15T17:59:07Z 2018 Об'єднання УНР і ЗУНР: причини, передумови, сутність та значення / Р. Тимченко // Краєзнавство. — 2018. — № 4. — С. 98-110. — Бібліогр.: 24 назв. — укр. 2222-5250 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/169521 94(477) У статті аналізуються передумови об'єднання УНР і ЗУНР; розглянуто основні етапи на шляху
 до об'єднання, відображено умови і наслідки підписання Акту злуки. The Ukrainian Revolution of 1917-1921 should be reconsidered and reexplained by new generation of historians.
 The important achievement of the revolutionary process of that time was the proclamation of the independent
 Ukrainian state.
 The article analyzes the preconditions for the unification of both parts of Ukraine into a common state
 during the period of the Ukrainian Revolution of 1917-1921. The author particularly explores on events after
 the proclamation of the Western Ukrainian People's Republic in Lviv. He concludes the causes of the
 reluctance of Galician politicians to declare a unification with the Greater Ukraine.
 The main stages of the unification process, the conditions of the signing of the pre-accession Agreement
 and its influence on the relations between the UNR and the ZUNR are considered. Also, the author describes
 the entire unification process in January 1919and its consequences were analyzed.
 As a result of the research, the author notes that the proclamation of the Unification Act became an outstanding
 event that contributed to the growth of the Ukrainian national consciousness, the formation of the
 Ukrainian political nation, its consolidation. This event marked the completion of the first stage of the struggle
 for the unity, and opened the possibility of development of the Ukrainian statehood. uk Інститут історії України НАН України Краєзнавство До 100-річчя утворення Західноукраїнської Народної Республіки Об'єднання УНР і ЗУНР: причини, передумови, сутність та значення Association of UPR and WUPR: causes, background, essence and value Article published earlier |
| spellingShingle | Об'єднання УНР і ЗУНР: причини, передумови, сутність та значення Тимченко, Р. До 100-річчя утворення Західноукраїнської Народної Республіки |
| title | Об'єднання УНР і ЗУНР: причини, передумови, сутність та значення |
| title_alt | Association of UPR and WUPR: causes, background, essence and value |
| title_full | Об'єднання УНР і ЗУНР: причини, передумови, сутність та значення |
| title_fullStr | Об'єднання УНР і ЗУНР: причини, передумови, сутність та значення |
| title_full_unstemmed | Об'єднання УНР і ЗУНР: причини, передумови, сутність та значення |
| title_short | Об'єднання УНР і ЗУНР: причини, передумови, сутність та значення |
| title_sort | об'єднання унр і зунр: причини, передумови, сутність та значення |
| topic | До 100-річчя утворення Західноукраїнської Народної Республіки |
| topic_facet | До 100-річчя утворення Західноукраїнської Народної Республіки |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/169521 |
| work_keys_str_mv | AT timčenkor obêdnannâunrízunrpričiniperedumovisutnístʹtaznačennâ AT timčenkor associationofuprandwuprcausesbackgroundessenceandvalue |