Архітектурно-стильові особливості монастирських комплексів руської провінції реформатів у ХVІІ–ХVІІІ століттях
Saved in:
| Date: | 2009 |
|---|---|
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України
2009
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/16954 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Архітектурно-стильові особливості монастирських комплексів руської провінції реформатів у ХVІІ–ХVІІІ століттях / О. Романченко // Українське мистецтвознавство: матеріали, дослідження, рецензії: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2009. — Вип. 9. — С. 233-239. — Бібліогр.: 29 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-16954 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Романченко, О. 2011-02-17T18:52:19Z 2011-02-17T18:52:19Z 2009 Архітектурно-стильові особливості монастирських комплексів руської провінції реформатів у ХVІІ–ХVІІІ століттях / О. Романченко // Українське мистецтвознавство: матеріали, дослідження, рецензії: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2009. — Вип. 9. — С. 233-239. — Бібліогр.: 29 назв. — укр. XXXX-0042 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/16954 uk Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України Архітектура Архітектурно-стильові особливості монастирських комплексів руської провінції реформатів у ХVІІ–ХVІІІ століттях Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Архітектурно-стильові особливості монастирських комплексів руської провінції реформатів у ХVІІ–ХVІІІ століттях |
| spellingShingle |
Архітектурно-стильові особливості монастирських комплексів руської провінції реформатів у ХVІІ–ХVІІІ століттях Романченко, О. Архітектура |
| title_short |
Архітектурно-стильові особливості монастирських комплексів руської провінції реформатів у ХVІІ–ХVІІІ століттях |
| title_full |
Архітектурно-стильові особливості монастирських комплексів руської провінції реформатів у ХVІІ–ХVІІІ століттях |
| title_fullStr |
Архітектурно-стильові особливості монастирських комплексів руської провінції реформатів у ХVІІ–ХVІІІ століттях |
| title_full_unstemmed |
Архітектурно-стильові особливості монастирських комплексів руської провінції реформатів у ХVІІ–ХVІІІ століттях |
| title_sort |
архітектурно-стильові особливості монастирських комплексів руської провінції реформатів у хvіі–хvііі століттях |
| author |
Романченко, О. |
| author_facet |
Романченко, О. |
| topic |
Архітектура |
| topic_facet |
Архітектура |
| publishDate |
2009 |
| language |
Ukrainian |
| publisher |
Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України |
| format |
Article |
| issn |
XXXX-0042 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/16954 |
| citation_txt |
Архітектурно-стильові особливості монастирських комплексів руської провінції реформатів у ХVІІ–ХVІІІ століттях / О. Романченко // Українське мистецтвознавство: матеріали, дослідження, рецензії: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2009. — Вип. 9. — С. 233-239. — Бібліогр.: 29 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT romančenkoo arhítekturnostilʹovíosoblivostímonastirsʹkihkompleksívrusʹkoíprovíncííreformatívuhvííhvííístolíttâh |
| first_indexed |
2025-11-27T07:38:34Z |
| last_indexed |
2025-11-27T07:38:34Z |
| _version_ |
1850806643657277440 |
| fulltext |
233
24 ДАМК. – Ф. Р-1, оп. 1, спр. 2666.
25 Мокроусова О. Історична довідка на будинок-пам’ятку архітектури по вулиці М. Заньковецької 5/2. –
К., 2004 (Фонд...).
26 Нариси історії архітектури Української РСР. – К., 1962. – С. 92–93.
27 Гербов К. Підсумки архітектурної дискусії // Соціалістичний Київ. – 1936. – № 3.
28 Ясієвич В. Київський зодчий П. Ф. Альошин. – К., 1966. – С. 45.
29 Мокроусова О. Історична довідка на будинок-пам’ятку архітектури по вулиці Л. Толстого 25. – К., 2004
(Фонд...).
30 Владіміров Л. Будівництво житлового будинку «Комуніста» // Соціалістичний Київ. – 1934. – № 7–8. –
С. 12.
31 Мокроусова О., Скібіцька Т. Історична довідка на будинок-пам’ятку архітектури по вулиці Вєтрова
3/25. – К., 2002 (Фонд...).
32 Ніколаєв Б. Будинок-шкатулка // Соціалістичний Київ. – 1935. – № 9. – С. 27.
33 Там само.
34 Гіляров С. Два роки столичної архітектури // Соціалістичний Київ. – 1937. – № 2. – С. 13.
35 Мокроусова О., Скібіцька Т. Історична довідка на будинок-пам’ятку архітектури по вулиці Костьольній,
10. – К., 2003 (Фонд...).
36 Грищенко О. Житловий будинок на вулиці Челюскінців // Архітектура Радянської України. – 1940. –
№ 4. – С. 9.
37 Там само.
Олександр Романченко
(Київ)
АРХІТЕКТУРНО-СТИлЬОВІ ОСОблИВОСТІ
МОНАСТИРСЬКИХ КОМПлЕКСІВ РУСЬКОЇ ПРОВІНЦІЇ РЕФОРМАТІВ
У ХVІІ–ХVІІІ СТОлІТТЯХ
Реформатами або францисканцями-реформатами називають відгалуження Ордену Братів
Менших (Ordo Fratres Minores), що організаційно виокремилося в першій половині ХVІ ст. в Італії
як одна з груп обсервантів 1.
Колискою Реформатів вважається монастир Fontecolombo 2 неподалік Риму, зведений у
стилістиці раннього ренесансу з ремінісценціями готики. Швидко поширюючись на Апеннінському
півострові, реформатські осередки в 1532 році отримали право на заснування окремих монастирів
для прибічників «повнішої обсервації», а в 1579 році – дозвіл на власні статути.
Поширенню реформатських монастирських спільнот у середовищі католицької церкви
посприяла т. зв. riformella 3, ініційована в першій половині ХVІІ ст. в Італії, суть якої полягала в
якнайточнішому наслідуванні принципів суворого аскетизму, проголошених Франциском Ас-
сизьким 4.
Першими прибічниками «суворішої обсервації» на землях Речі Посполитої стали монахи-
бернардини 5. Будучи прихильниками реформістичних течій, починаючи від 80-х років ХVІ ст.,
вони часто відвідували Італію з метою ознайомлення зі способом життя тамтешніх Реформатів.
Оскільки запровадити реформатський рух на теренах Речі Посполитої в межах існуючих провінцій
Бернардинів їм не вдалося, було розпочато створення власних кляшторів.
Незважаючи на певні складнощі організаційного характеру, завдяки прихильності чис-
ленних світських і духовних благодійників та особисто короля, на початку ХVІІ ст. з магнатсько-
шляхетських фундацій було закладено перші реформатські монастирські осідки, зокрема в
Пінчові та Вєлічці біля Кракова, а також у Варшаві. До середини ХVІІ ст. постало ще два десятки
кляшторів, зокрема в межах Руського воєводства – у Перемишлі (1629) та у Львові (1630), а в другій
половині ХVІІІ ст. фундаційна активність поширилася, зокрема на Волинь та Поділля.
У 1746 році з Малопольської провінції Реформатів було виділено кілька монастирів – у
Львові, Раві-Руській, Судовій Вишні та Холмі 6 з метою створення на їхній базі Руської кустодії.
Зокрема, протягом наступних двох десятиліть кількість монастирських згромаджень в кустодії,
відданій під опіку Матері Божої Болісної, досягла десяти. З’явилися нові осідки в Кременці (1744),
Золочеві та Великих Дедеркалах (1748), Крилові (1753), Букачівцях (1757), а також у Жорнищі (1766) 7.
234
Враховуючи зазначені кількісні зміни, у 1763 році кустодія отримала статус провінції зі збережен-
ням свєї назви – Руська.
Варто зазначити, що протягом першої половини ХVІІ – ХVІІІ ст. реформатський рух набув
значного поширення – провінції та кустодії було засновано в Баварії, Угорщині, Чехії, Хорватії,
Семигороді, Константинополі, Триденті, у Прусії та Силезії 8. Процеси секуляризації наприкінці
ХVІІІ ст. призвели до регресу розвитку руху Реформатів, а в 1897 році було ліквідовано відмінності
між різними частинами Ордену Братів Менших Обсервантів.
Як уже зазначалося, Реформати не створили окремого ордену, однак мали власну
адміністративну структуру – кустодії та провінції, а також власне партикулярне право – гене-
ральне й провінційне законодавство, т. зв. статути.
Зовнішнім проявом обітниць щодо «найвищої і найсуворішої убогості» була будівельна
діяльність Реформатів, яка повинна була відповідати заповіту Святого Франциска: «Нехай побою-
ються Браття прийняти храми, житло, і все, що збудовано для них, якщо це не відповідає святій
убогості, яку ми обіцяли..., і повинні вони знаходити там прихисток лише як подорожні» 9.
Окрім загальних міркувань стосовно виняткової бідності, Реформатами в Речі Посполитій
упродовж першої половини ХVІІ ст. вироблено конкретні приписи та вимоги щодо монастирсько-
го будівництва, які були сформульовані в статутах 10.
Монастирі першої половини ХVІІ ст., зведені з дерева як будівельного матеріалу, що особ-
ливо виразно підкреслював їхню простоту й убогість, були спустошені під час подій т. зв. «Потопу»
1655–1660 років. Муроване будівництво почало активно впроваджуватися, починаючи від середини
ХVІІ ст., коли, згідно зі статутними приписами, було сформульовано певну архітектурно-художню
програму створення реформатських монастирських комплексів, що вирізнялися характерною
об’ємно-просторовою композицією та архітектурно-стилістичним трактуванням елементів декору
фасадів та інтер’єрів. Ця програма послідовно реалізовувалася протягом наступного століття.
Загалом будівля реформатського монастирського костелу – це максимально проста
композиція з двох невеликих прямокутних у плані об’ємів, сполучених між собою: вужчого –
презбітерію і ширшого – нави. Обидва об’єми, укриті двосхилими дахами, фланкуються з боку
головного входу та з боку вівтаря фронтонами. Презбітерій, де містяться головний вівтар і мона-
стирський хор, відділений від об’єму нави стіною з арковим прорізом.
Позаяк кількість дзвонів була обмежена двома, дзвіничні вежі не споруджували ні в складі
будівлі костелу, ні як окремі споруди. Сигнатура з одним-двома малими дзвонами розміщувалася
найчастіше над презбітерієм. Використання музичних інструментів під час літургійних відправ забо-
роняли, тому музичний хор у костелі не влаштовували. Варто зазначити, що, починаючи з ХVІІІ ст.,
поширилася традиція влаштування перед костелами каплиць Хресної дороги – т. зв. кальварій 11.
Статути Реформатів вимагали, щоб костели будували «так, аби нічим особливим не
вирізнялися ні зовні, ні всередині – ні багатством, ані величчю». Інтер’єри як нави, так і презбітерію
оздоблювали скромним архітектурним декором на основі тосканського ордеру та перекривали за-
звичай напівциркульними склепіннями з розпалубками над віконними та дверними прорізами.
Для інтер’єрів храмів характерні два типи об’ємно-просторових вирішень. Бічні стіни нав
могли бути трактовані як площини з віконними прорізами та пілястрами між ними, або ж при
стінах влаштовували пілони з накладеними на них пілястрами, утворюючи ніші для розміщення
бічних вівтарів. Варто зазначити, що відповідно до вимог убогості стосовно оздоблення інтер’єрів,
заборонялося золотити вівтарі та ікони. Вівтарі дозволялося виготовляти одноярусними з дереви-
ни волоського горіха (у випадку її відсутності – з дуба).
Загалом реформатський монастир – це функціонально обґрунтована система будівель,
згрупована навколо прямокутного в плані замкнутого внутрішнього дворика з криницею. При
цьому однією зі стін внутрішнього двору є бічна стіна костелу. Корпус келій споруджували за-
звичай двоповерховим, де найбільшим за площею приміщенням була трапезна, а вздовж пери-
метру внутрішнього двору традиційно влаштовували коридор. Перший поверх переважно мав
склепінчасті перекриття, а другий – пласкі дерев’яні.
Оскільки в заповіті Святого Франциска Ассизького було прямо вказано: «І я працював
своїми руками і бажаю працювати; і це моя тверда воля, щоб всі браття займалися гідною власно-
ручною працею» 12. Біля монастирів, якщо було можливо, облаштовували земельні ділянки для садів
та городів, обведені мурами.
235
Суворі й прості форми будівель реформатських монастирських комплексів не були таки-
ми ефектними як будівлі інших католицьких орденів. І хоча святині споруджували в пануючо-
му в ХVІІ–ХVІІІ ст. стилі бароко, проте вони вирізнялися надзвичайною простотою оздоблень.
Традиційно архітектурний декор, що ґрунтувався на засадах тосканського ордера, зосереджувався
на головному фасаді костелу, у той час як бічні та тильний фасади, а також фасади монастирського
корпусу були практично позбавлені оздоблень, за винятком увінчувальних карнизів.
Хоча конкретні розміри для спорудження костелів та келій законодавчо не регламентували-
ся, фундаторам не дозволялося вказувати розміри й стилістику майбутніх будівель, а архітектор,
опрацьовуючи проект разом із двома монахами, визначеними провінціалом, повинен був дотри-
муватися приписів статуту. Ці самі два ченці наглядали за ходом будівельних робіт.
Зведені костели й кляштори було заборонено самочинно змінювати та перебудовувати, а для
проведення значних відбудовчих робіт після руйнувань або пожеж вимагали розробити та узгоди-
ти з провінціалом проект.
На нашу думку, на формування характерного образу реформатських монастирів у Речі
Посполитій певний вплив могла мати архітектура будівель згаданого монастиря Fontecolombo.
Наскільки можна судити з наявного ілюстративного матеріалу, комплекс будівель цього
центральноіталійського монастиря було сформовано навколо прямокутного замкнутого дворика,
і він так само має риси суворого аскетизму. Костел монастиря Fontecolombo є невеликим, одно-
навовим, без веж та трансепта храмом, який ледве перевищує прилеглий двоповерховий корпус
келій. Основним композиційним акцентом головного фасаду костелу є велике кругле вікно над
порталом, а його бічний фасад ритмічно розчленований пласкими пілястрами та невеликими
віконними прорізами без наличників.
Прототипом мурованих реформатських храмів Малопольської провінції 13, з якої згодом ви-
окремилася Руська провінція, вважається костел у Вєлічці поблизу Кракова, споруджений упро-
довж 1624–1626 років коштом короля Зигмунта ІІІ з прибутків місцевої соляної копальні 14. Одно-
навовий храм ощадливо зведений, має добрі пропорції. Серед елементів скупої декорації фасадів
можна відзначити хіба що неширокий увінчувальний карниз. Трикутний фронтон головного
фасаду подекуди прикрашено барельєфними зображеннями святих, розміщених у трьох негли-
боких нішах. Три ніші на осі головного, подекуди й на вівтарному фронтоні, до певної міри, ста-
ли своєрідним знаковим елементом, часто вживаним при будівництві мурованих реформатських
святинь. Пілястри як на головному, так і на бічному фасаді костелу відсутні. Варто зауважити,
що скелетні конструкції на фасадах костелу та келій, виконані із залізобетону, є наслідком про-
ведених кілька десятків років тому ремонтно-реставраційних робіт, метою яких було зміцнення
основних конструкційних елементів будівлі.
Головна святиня Малопольської провінції Реформатів – Краківський монастир Свято-
го Казимира, зведений у межах міських мурів у 1666–1672 роках коштом кам’янецького каш-
теляна Ф. Шембека, теж є типовим зразком реформатських будівель. Костел поєднує риси,
притаманні стилістиці ренесансу та раннього бароко. Фронтон головного фасаду костелу, подібно
до вєлічківського, прикрашають три ніші зі скульптурними зображеннями святих. Нижче ніш
містяться невеликі отвори у вигляді бійниць, які слугують продухами для горищного простору,
а ще нижче – карниз із пілястрами. Монастир Святого Казимира, з урахуванням його особливо-
го статусу, очевидно, мав певний вплив на формування архітектурно-стилістичних особливостей
реформатських будівель Малопольської, а також Руської провінції.
Найдавнішою збереженою будівлею Реформатів в Україні є костел Святого Казимира біля
підніжжя Високого Замку у Львові. Дерев’яний костел із монастирем на цьому місці був збудова-
ний у 1630 році коштом різних добродійників, завдяки старанням одного з перших послідовників
Реформатів у Речі Посполитій – отця Бонавентури з Перемишля 15.
Після того як у 1648 році дерев’яні монастирські будівлі згоріли, кам’яний костел на тому са-
мому місці був зведений практично одночасно з однойменним краківським костелом (упродовж
1656–1664 років) з фундації кам’янецького каштеляна М. Бігановського 16. Об’ємно-просторова
композиція львівського костелу цілком відповідає статутним приписам. Бічні фасадні стіни святині,
подібно до згаданих костелів у Кракові та Вєлічці, позбавлені архітектурного декору за винятком
увінчувального карниза та двох контрфорсів, які, радше, мають пізніше походження. В інтер’єрі
бічні стіни нави поділені пілонами на три прясла, а презбітерій має гладкі стіни та перекритий
236
подібно до нави півциркульним склепінням. Архітектурно-декоративний вистрій головного фасаду
в стилістиці розвиненого бароко виразно вказує на його пізніше походження. Згідно з історичними
даними 17, храм перебудовували в 1730 році коштом київського ловчого Францішка Завадського.
Імовірно, для виконання цих робіт міг бути залучений відомий архітектор італійського
походження Паоло Фонтана 18. Під час реконструкції головний фасад костелу було позбавлено
надмірної аскетичної суворості, характерної для реформатських храмів першої половини ХVІІ ст.,
та вирішено подібно до композиційної схеми, започаткованої римським костелом Іль-Джезу.
Відомо також про ліквідацію монастиря в 1783 році та проведення ґрунтовної реконструкції його
приміщень у 1877 році під керівництвом архітектора Ігнатія Віняра для потреб шпиталю та школи
Сестер-Шариток з улаштуванням музичного хору та розписом стін в інтер’єрі 19.
До творчої спадщини Паоло Антоніо Фонтана (1696–1765), якого називали найвідомішим
архітектором Любельщини та Волині, окрім широко відомих творів, що вирізняються особливим
динамізмом та експресивністю, зокрема Єзуїтського костелу в Кременці, костелів Святого Йо-
сипа в Ізяславі, Святої Анни в Любартові 20, Греко-католицької катедри в Холмі, належать також
монастирі реформатів у Раві-Руській (1737), Судовій Вишні (1741) та в Холмі (1738–1750). Значна
кількість зведених відомим зодчим реформатських святинь пояснюється тим, що П. Фонтана по-
над 30 років був придворним архітектором великого коронного маршалка литовського Павла Ка-
роля Сангушка, який приятелював із Реформатами.
Майстрові імпровізації, який активно використовував широку палітру виражальних засобів,
характерних для стилю бароко, П. Фонтана навіть у рамках встановлених жорстких статутних об-
межень та приписів вдалося створити кілька монастирських ансамблів, що несуть відбиток його
своєрідного творчого почерку.
Зосереджуючись на композиційному вирішенні головних фасадів костелів, основна увага
зодчого концентрується на стримано трактованих, проте ошатних фронтонах барокових обрисів,
оздоблених сандриками, пілястрами, нішами, іншими архітектурно-декоративними елементами.
Навіть бічні фасади мають членування у вигляді розкрепованих пілястр, а в костелі Святого Ми-
хайла в Раві-Руській бароковий фронтон із сандриком зведено не лише на головному фасаді, але
й над презбітерієм. Інтер’єр цього самого костелу також відзначається порівняно «пишним»
оздобленням. На пристінні стовпи-пілони, що несуть підпружні арки склепінь, накладено
здвоєні пілястри. Нава, поділена на три прясла, перекрита циліндричним склепінням із роз-
палубками, а два прясла монастирського хору перекрито хрестовими склепіннями.
Зі збереженого листування між фундатором і провінціалом відомо, що П. Фонтана приїздив
до Судової Вишні для визначення місця під будівництво кляштора з Рави-Руської, де він наглядав
за будівництвом монастиря Реформатів 21.
До Судової Вишні Реформати прибули в 1730 році, а будівництво монастиря було
закінчено в 1741 році. Фундаторами костелу Вознесіння Пресвятої Діви Марії з кляштором були
Я. Семінський – львівський каштелян і Ф. Завадський – київський ловчий, а землі під фундацію
надав король Август ІІІ 22. Подібно до рава-руського, у судово-вишенському костелі нава теж три-
пряслова, презбітерій нижчий і вужчий за неї, двопрясловий. Зі сходу до костелу прилягає будівля
кляштору. Фасади костелу в Судовій Вишні дійшли до нашого часу в значно перебудованому
вигляді, однак, судячи з іконографічних матеріалів, первісно вони були стриманішими, порівняно
з костелом у Раві-Руській.
Костел Реформатів у Холмі, який також було збудовано за проектом П. Фонтана в 1750 році,
до нашого часу дійшов у значно зміненому вигляді. Оскільки храм міститься поза межами України,
відповідні матеріли щодо цього об’єкта нами не опрацьовувалися.
Отже, завдяки творчій діяльності П. Фонтана, який звів та реконструював названі монастирі
Руської провінції, було значно змінено усталений погляд на архітектуру фасадів та інтер’єрів
костелів Реформатів – на зміну вкрай простим аскетичним формам прийшли більш виразно
окреслені – барокові, які, проте, продовжували формуватися з використанням найпростішого з
ордерів – тосканського.
Стриманими архітектурними формами відзначається монастир Святого Петра з Альканта-
ри в Кременці, запроектований придворним архітектором родини Собєських – Антоніо Кастелло
(Antonio Castello) – коштом фундаторки Терези Вишневецької, вдови краківського каштеляна. Роз-
237
роблений проект було затверджено капітулою, а в 1746 році автор проекту приїздив до Кременця
для огляду місця будівництва монастиря 23.
Із візитації 1802 року, складеної М. Ходоровичем, довідуємося, що «до 1745 року костел з
кляштором були дерев’яні, які під час випадкової пожежі згоріли. Пізніше з ласки познанського
воєводи Станіслава Потоцького муровані костел із кляштором були збудовані в 1771 році (оче-
видно, вказана дата завершення будівництва). Структура костелу є звичайною, дві частини його
становить нава, третя частина – презбітерій з монастирським хором» 24.
Нава костелу перекрита напівциркульним склепінням із розпалубками, а вівтарна части-
на – хрестовими склепіннями. Підпружні арки склепіння, оперті на пласкі пристінні пілони,
декоровані спареними пілястрами тосканського ордеру. Такими ж пілястрами з антаблементом
оформлені фасади споруди. Двоповерхові, прямокутні в плані зі внутрішнім двориком келії при-
лягають до південного фасаду костелу. Католицький монастир було ліквідовано в 1807 році. Не-
зважаючи на його перебудову для розміщення православного монастиря, колишній костел і келії
практично повністю зберегли первісну об’ємно-просторову структуру та архітектурне оздоблен-
ня, яке традиційно було зосереджене на головному фасаді, зокрема трикутний фронтон із трьома
нішами по осі. Збереглася навіть первісна барокова сигнатура над вівтарною частиною.
Зовсім мало відомостей маємо про кляштор Святого Хреста в містечку Великі Дедеркали,
що неподалік Кременця. Реформати тут перебували з 1748 року. У 1757–1760 роках кременецький
підстароста Michal do Grotius Preys надавав кошти для будівництва монастирського комплексу з ба-
роковим костелом, оздобленим аттиком 25. Комплекс було споруджено, ймовірно, Яном Колумбані
(Jan Kolumbani) 26, будівничим середини ХVІІІ ст. Після скасування в 1891 році монастиря тут
розміщувалася учительська семінарія, а згодом – пенітенціарний заклад.
Про кляштор під титулом Святого Франциска Ассизького в Букачівцях (нині містечко в
Івано-Франківській області) також відомо небагато. Його будівництво розпочалося в 1757 році кош-
том власників містечка Владислава Лущівського та згодом – кам’янецького каштеляна М. Стад-
ницького. Автор проекту будівництва невідомий. У 1768 році незавершеному монастирю було на-
дано статус конвента. Після «розбору» Польщі в 1807 році, коли мурування досягли відміток вікон,
згідно з рішенням австрійського цісаря Йозефа ІІ, костел підлягав касації. Обмірними креслен-
нями плану, датованими 1808 роком, монастирський комплекс фіксується у вигляді традиційного
прямокутника зі внутрішнім двором. У 1812 році розглядалося питання щодо розташування в
монастирі військових казарм, подальша доля цих будівель невідома 27.
Інформації щодо будівельної діяльності Реформатів у Золочеві роздобути не вдалося.
Останнім об’єктом, збудованим Реформатами Руської провінції, є монастирський комплекс
у селі (давніше – містечко) Жорнище на північний схід від Вінниці (нині Іллінецький район) з
костелом Святого Яна Євангеліста, зведений у 1766 році. Автора проекту будівництва монастиря
не встановлено.
У Російському державному історичному архіві в м. Санкт-Петербурзі вдалося розшука-
ти креслення «План местоположенію упраздненнаго Жорнищскаго католическаго монастиря
съ его окрестностію», «снятый с натуры» в 1834 році підпоручиком 3-го саперного батальйону
Тімашовим (монастир ліквідовано в 1832 році) 28. На плані земельної ділянки монастиря з при-
леглими територіями зображено монастирський будинок з костелом «в одной связи», будинок із
броварнею та конюшнею, комору, криницю, інші будівлі та споруди, обнесені монастирськими
мурами». У межах мурів також містився регулярно розпланований сад. Майданчик перед голов-
ним входом до костелу мав окрему огорожу. Там, імовірно, було влаштовано кальварію.
На окремому аркуші подано креслення «Фасады к плану», виконані тим самим автором. Зо-
крема, креслення фасаду «между литеръ А и Б» – тильний фасад монастирського комплексу. Одно-
навовий костел має традиційну об’ємно-просторову структуру – об’єм презбітерію нижчий і вуж-
чий, порівняно з об’ємом нави. У межах фронтону з боку вівтаря містяться три прямокутні ніші зі
скошеними «по-бароковому» кутами. Над вівтарним об’ємом встановлено сигнатуру, яка, ймовірно,
була змінена під час ремонтів, оскільки видається дещо завеликою. Силуетно прокреслений фрон-
тон головного фасаду за загальною композицією близький до фронтонів згаданих костелів Святого
Михайла в Раві-Руській та Святого Казимира у Львові, автором яких є П. Фонтана. Отже, можемо
зробити припущення, що костел у Жорнищі міг бути твором цього визначного зодчого (помер у 1765
році). Це припущення може стати ймовірнішим у разі встановлення авторства П. Фонтани щодо
238
будівлі Домініканського собору у Вінниці (1758) 29. Простежити на кресленні архітектурні деталі
фронтону головного фасаду костелу в Жорнищі, на жаль, неможливо, за винятком двох складно
профільованих декоративних ваз, які ефектно розміщені на наріжних кутах. Натурні дослідження
дозволять виконати повнішу архітектурно-стилістичну оцінку цього об’єкта.
До костелу впритул прилягає одноповерховий келійний корпус, перекритий високим дво-
схилим дахом. Відзначимо, що увінчувальний карниз кляштора є більш розвиненим, порівняно з
карнизом костелу.
Отже, можна стверджувати, що в Україні збереглася більшість будівель колишньої Руської
провінції Реформатів (із них лише два, а саме в Холмі та Крилові, містяться на території Польщі). Ко-
стели та кляштори у Львові, Раві-Руській і Кременці є пам’ятками архітектури та містобудування
національного значення, монастирський комплекс у Великих Дедеркалах – пам’яткою архітектури та
містобудування місцевого значення, а в Жорнищі – щойно виявленим об’єктом культурної спадщини.
Зазначені об’єкти, об’єднані спільними об’ємно-просторовими та архітектурно-
стилістичними вирішеннями, ілюструють більш ніж столітній хронологічний діапазон розвитку
архітектурно-будівельної діяльності Реформатів Руської провінції – від започаткування муро-
ваного будівництва в середині ХVІІ ст. до кінця другої половини ХVІІІ ст., коли було прийнято
рішення щодо припинення діяльності Реформатів як окремого відгалуження францисканського
руху. На прикладі цих об’єктів простежується еволюція архітектурно-стилістичних особливо-
стей монастирських будівель – від аскетично-суворих, позначених рисами пізнього ренесансу,
до періоду розвиненого бароко, коли до створення монастирських комплексів долучилися відомі
італійські архітектори Антоніо Кастелло та Паоло Фонтана. Архітектурна спадщина Реформатів
ХVІІ–ХVІІІ ст. в Україні заслуговує на подальше вивчення.
1 Обсерванти (лат. Observatio – застереження, додержування) – католицькі монастирські ордени, які
відокремилися від материнських згромаджень під гаслом повернення до суворіших правил, встановле-
них засновниками цих орденів.
2 Монастир надано Реформатам у 1519 році, монастирський костел освячено у 1450 році.
3 У перекладі з італійської – «мала реформа».
4 Encyklopedia Katolicka. – Lublin, 1989. – T. V, KUL.
5 Бернардинами в Речі Посполитій називали францисканців, що в 1453 році осіли при костелі Святого Бер-
нарда в Кракові та особливо суворо дотримувалися вимог статуту свого ордену.
6 Нині на території Республіки Польща.
7 O O. Franciszkanie-Reformaci w Polsce. Wykaz klasztorow.
8 Encyklopedia Katolicka.
9 Завещание (Франциск Ассизский).
10 Blachut A. J. Architektura zespolow klasztornych reformatow Malopolskich w XVII wieku. Kwartalnik Architektury
i Urbanistyki, t. XXIV, Z. 3. 1979; Blachut A. J. Budownictwo Malopolskiej prowincji reformatow w XVII wieku w
swietle ustawodawstwa zakonnego. Kwartalnik Architektury i Urbanistyki, t. XXIV, Z. 2. 1979.
11 У перекладі з латинської – Голгофа.
12 Завещание (Франциск Ассизский).
13 Blachut A. J. Architektura zespolow klasztornych reformatow Malopolskich w XVII wieku.
14 Мурований кляштор був зведений дещо пізніше – в 1650–1955 роках. У 1718 році монастирські будівлі
згоріли та були відбудовані за рахунок зібраних пожертв у 1721 році; Shematyzm prowinji Matki Bozej
Anielskiej O. O. Franciszkanow-Reformatow w Polsce. – Krakow, 1971.
15 Rys historyczny kosciola I klasztorzu Sw. Rodziny Franciszkanow Reformatow we Lwowie (w oparciu o zrodla
znajdujace sie w Archiwum Preowincji Franciszkanow Reformatow w Krakowie). Машинопис.
16 Там само.
17 Архітектура Львова. Час і стилі XIII–XXI ст. «Центр Європи». – Л., 2008.
18 Там само.
19 Rys historyczny kosciola I klasztorzu Sw. Rodziny Franciszkanow Reformatow we Lwowie.
20 На території Республіки Польща.
21 S. Lenartowicz. Kosciol P.W. Wniebowziecia Panny Marii I klasztor O O. Franciszkanow-Reformatow w Sadowej
Wiszni. Materialy do dziejow sztuki sakralnej. Koscioly i klasztory rzymskokatolickie dawnego wojewodztwa
Ruskiego. – Krakow, 1995. – T. 3.
22 S. Lenartowicz. Kosciol P.W. Wniebowziecia Panny Marii I klasztor O O. Franciszkanow-Reformatow...
23 J. Kowalczyk. Kierunki w poznobarokowej architekturze sakralnej na Woluniu. «Sztuka kresow wschodnich». –
Krakow, 1994.
24 РДІА в Санкт-Петербурзі. – Ф. 822, оп. 12, сп. 3, мікрофільм.
239
25 J. Kowalczyk. Kierunki w poznjbarokowej architekturze sakralnej na Wolyniu...
26 На думку А. Бетлея, автором проекту був П. Гіжицький.
27 Stanislawow. Mejscowosci (машинопис).
28 РДІА в Санкт-Петербурзі. – Ф. 821, оп. 150, сп. 558, арк. 1, 2.
29 На думку Є. Ковальчика, автором проекту будівництва костелу Домініканців у Вінниці був П. Фонтана.
Олена Сердюк
(Київ)
ЕКлЕКТИКА В АРХІТЕКТУРІ КИЇВСЬКИХ ЖИТлОВИХ бУДІВЕлЬ
ДРУГОЇ ПОлОВИНИ ХІХ – ПОчАТКУ ХХ СТОлІТТЯ
У другій половині ХІХ ст. демократизація способу життя спричинила нівелювання
унікальної традиції та масової забудови. В архітектурі розширився діапазон використання
різноманітних стилів для відтворення, не зберігаючи при цьому єдності та чистоти архітектурної
форми. У цій якості еклектики як стилю закладено зміст дешевої розкоші архітектури Києва
другої половини ХІХ – початку ХХ ст. Саме в цей період формується ідеологія масової культури:
масової не за кількістю побудованих споруд, а культури «побудови» архітектурної форми, що
створювалася архітекторами для масового споживання. Проте за своєю внутрішньою суттю ма-
сове будівництво Києва в другій половині ХІХ ст. прагнуло до унікальності. Кожний архітектор
створював умовну неповторність свого зразка деталі художнього стилю 1.
В архітектурних будівлях Києва доби еклектики фасади існували окремо від об’єму спо-
руди, художній стиль фасаду – від стилів інтер’єру. Натомість в інтер’єрі кожної будівлі існує
значна кількість художніх стилів. Водночас стиль – це декоративна деталь, мотив, запозичений з
архітектури певної доби. Київські архітектори в цей період копіюють і тиражують різні архітектурні
форми – від античності до бароко. Звідси – головний принцип «вибору», механічного набору
різних за стильовими ознаками архітектурних форм, що довільно відтворюються на фасаді або в
інтер’єрі, імітують мотив та ігнорують цілісну художню систему, стиль, з якого вони запозичені 2.
Для київського архітектурного середовища характерними стають рівнозначність форм
різних історичних стилів, рівномірність акцентів, рівноцінність набору декоративних деталей на
фасаді. Відтворюють і тиражують будь-які мотиви й архітектурні форми. Вони пристосовуються
до розмірів і форм віконних та дверних прорізів, пілястр, колон, огорожі балконів 3. Виникає певна
одноманітність, рівнозначність усіх споруд в архітектурному середовищі, міському ансамблі.
Одним із характерних прикладів еклектики в архітектурі київських житлових будівель є т. зв.
«Шоколадний будинок» на вул. Шовковичній, 17. Маєток, який отримав таку поетичну назву від
кольору фасадів, був побудований у формах неоренесансу в садибі барона В. Іскюль-Гільдебрандта
в 1898–1901 рр. У будівництві брав участь відомий київський архітектор В. Ніколаєв. Невдовзі
маєток перейшов до С. Могильовцева – підрядника, керуючого установою київського державного
банку. На головному фасаді будівлі виділяється портал із фронтоном, прикрашеним геральдич-
ною символікою. Цікавим в оздобленні фасадів над вікнами першого поверху та в інтер’єрі парад-
ного під’їзду є використання мотиву кадуцея – атрибута бога торгівлі Меркурія 4.
Інтер’єри кожного приміщення маєтку мають виразне декорування, у них використано
стилізуючі принципи готики (їдальня), бароко (вітальня), мавританського, неруського стилю
(кабінет) та стилю модерну (будуар) 5.
В архітектурі Києва еклектика простежувалася в усіх видах і типах споруд – від житлових
до громадських, хоча найпоширенішими в той час все ж таки були житлові будівлі: маєтки та
прибуткові будинки. Саме прибуткові будинки як зразки масового будівництва найбільш повно
і яскраво уособлюють особливості архітектури доби еклектики.
У київській житловій архітектурі процес формування буржуазного маєтку завершується у
80-х рр. ХХ ст. Приблизно в цей період визначаються основні типи квартир у прибуткових будин-
ках, які будували для інтелігенції, дрібної та середньої буржуазії.
«В основу структури прибуткових будинків, що складалися з однорідних, повторюваних по
вертикалі та горизонталі комірок-квартир, була покладена однорідність, повторюваність, що до-
|