Розвиток натюрморту в контексті трансформації системи «людина–річ»
Gespeichert in:
| Datum: | 2009 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainisch |
| Veröffentlicht: |
Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України
2009
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/16968 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Розвиток натюрморту в контексті трансформації системи «людина–річ» / В. Лучук // Українське мистецтвознавство: матеріали, дослідження, рецензії: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2009. — Вип. 9. — С. 309-312. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860265831697481728 |
|---|---|
| author | Лучук, В. |
| author_facet | Лучук, В. |
| citation_txt | Розвиток натюрморту в контексті трансформації системи «людина–річ» / В. Лучук // Українське мистецтвознавство: матеріали, дослідження, рецензії: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2009. — Вип. 9. — С. 309-312. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| first_indexed | 2025-12-07T19:00:44Z |
| format | Article |
| fulltext |
309
Валерій Лучук
(Луцьк)
РОЗВИТОК НАТЮРМОРТУ В КОНТЕКСТІ ТРАНСФОРМАЦІЇ
СИСТЕМИ «лЮДИНА–РІч»
Коли минає епоха, залишаються речі.
Наступним поколінням вони можуть
розповісти про час, що їх породив, про
бідних і багатих, культурні зв’язки,
про смаки та ідеологію…
Г. Кнабе
Світ речей – це світ, створений та обжитий людиною. Упродовж усієї історії розвитку люд-
ства річ зберігала внутрішній зв’язок з людиною, будучи амулетом, оберегом, сувеніром або про-
сто улюбленою дрібничкою. Окрім утилітарного призначення, речі також наділені традиційними
смислами та образними асоціаціями. Сукупність досягнень в області науки, освіти, мистецт-
ва, особливості світосприйняття об’єктивуються в речах. Виокремити в суспільному розвит-
ку багатоплановість індивідуального, окремого – означає зрозуміти перш за все його первинну
функціональну одиницю – об’єктивно існуючу людину. Цей процес не можливий без урахування
обставин, які супроводжують життя кожного з нас, звичок і традицій повсякдення, певним чи-
ном організованого побуту. Простішими та сталими серед таких втілень духу епохи є передусім
побутові речі. Однак річ як фізичний предмет не може достатньо розповісти про внутрішній світ
людини, яка нею користувалася. Основна інформація про ціннісні пріоритети епохи віддзеркалена
в тих речах, які зберегли свідчення духовної єдності, взаємозв’язку з людиною. Значення натюр-
морту в цьому контексті постає як сутнісне відображення духовного, ціннісного світу людини,
її зв’язку з річчю, а також значення цього зв’язку. Власне побутування речі, пов’язане з різними
сторонами й етапами життя людини, з емоціями та переживаннями, що їх супроводжують, дає
підстави розглядати натюрморт як багатогранне та надзвичайно глибоке явище в культурі, що
демонструє ставлення людини до навколишньої дійсності й інтерес до всіх її рівнів, отже, виражає
світовідчуття людини певного часу та культурного ареалу [2, 9].
Література про натюрморт доволі різноманітна. Це переважно збірники статей, окремі розділи
праць з історії мистецтва чи естетики, в яких натюрморт висвітлений у контексті загальної про-
блематики. Фундаментальним дослідженням розвитку теорії натюрморту у світовому художньо-
му процесі є праця Б. Віппера «Проблема і розвиток натюрморту», в якій іманентні властивості та
соціальні функції жанру він розглядає на матеріалі зразків багатьох європейських шкіл. Проблемі
відображення статусу речі в натюрморті присвячена робота І. Болотіної «Проблеми російського і
радянського натюрморту», де авторка досліджує розвиток натюрморту в контексті історії розвитку
європейського живопису – від натюрмортних мотивів як деталей композиції давньосхідного, антич-
ного та середньовічного мистецтва до сучасного натюрморту. Також І. Болотіна акцентує увагу на
зміні змісту натюрморту в різні історичні епохи, в якій вбачає відображення соціальної зумовленості
мистецтва в цілому. Форми взаємодії зображуваного об’єкта з навколишньою дійсністю в натюрморті
аналізує А. Кантора. У теоретичних роботах Н. Волкова та С. Даніеля розглянуті деякі композиційні
та колористичні закони натюрмортних полотен. Вивченню західноєвропейського натюрморту
присвячені монографії та статті В. Левінсона-Лессінга, І. Щербачевої, Ю. Кузнецова, Є. Фехнера.
В українському мистецтвознавстві питанню вивчення даного аспекту приділено недостат-
ньо уваги. Саме тому метою статті є виявлення сутнісних вимірів натюрморту як сфери виражен-
ня онтологічного статусу речі.
Залежно від смаків, моди й навіть географічного ареалу теми та предмети, що склада-
ють композицію натюрмортів, варіювалися. Художнє зображення предметів – це розгорнута
енциклопедія матеріального світу, що в образній, символічній формі світовідчуття втілює став-
лення людини до природи та предметного світу.
В епоху Середньовіччя річ не була одноплановою, адже символізувала значно більше. Річ
виступала в якості певного посередника між людиною та Богом, об’єктивацією Слова, з яким Го-
сподь звертався до людей і водночас слова віруючих, спрямованого до Абсолюту. У мистецтві, як
310
і в обряді, усі предмети постають не «річчю для себе», а своєрідним символом, репрезентацією
вищої реальності, тому в середньовічному живописі предмети зображували з певним вищим сен-
сом. Прикладом символічності зображуваних у середньовіччі речей є численні сюжети на тему
священної трапези: обрядове відтворення таїнства причастя, євхаристії. Серед них: чаша, хліб, ви-
ноград або вино, в ранніх християнських фресках та мозаїках була також присутня риба як символ
Христа. Згодом з’явилася Книга (Біблія) як зримий образ Слова («На початку було Слово, а Слово
у Бога було, і Бог було Слово» [8, 128]). Поступово перелік символічних предметів збільшився,
але значення «зримої подоби незримого» (Псевдо-Діонісій Ареопагів) зберіг. Таким чином, у
середньовічному мистецтві матеріальне втілення речі займало другорядне місце, а провідну роль
у сприйнятті художнього образу відігравало внутрішнє наповнення [6].
У період раннього Відродження речі ще зберігали свою символічну ауру, хоча сюжетно вже
належали системі картини, поєднуючи в собі два значення: світське та сакральне. У полотна на
релігійну тематику проникають окремі реалістичні деталі. Так, у ранніх ренесансних картинах
ваза з ірисами була предметом побуту, частиною інтер’єру і водночас символом Богородиці. Посту-
пово символічний зміст речі відійшов на другий план, перетворившись на традицію. Роль речей у
мистецтві цього періоду зводиться до конкретизації середовища, в якому перебувають персонажі,
уточнення просторових меж інтер’єру. Речі втратили своє самостійне символічне навантажен-
ня і трансформувалися в елемент предметного світу людини, ставши показником роду її занять,
соціального статусу тощо [2].
Найбільшого розквіту натюрморт досяг у XVІІ ст., коли виокремився як жанр. Поширився
він передусім у Голландії і саме тут набув повноцінного художнього статусу, витіснивши певною
мірою сюжети на тему Святого Письма. У цей час річ стала важливим смисловим елементом не лише
в натюрморті, а й в інших живописних жанрах. Натюрморт XVІІ ст. наповнюють речі, створені
людиною, – різноманітне домашнє начиння, предмети мистецтва, дорогоцінні книги тощо, тобто
виключно мертві речі. Також предметом зображення стали дичина, упіймана риба, зірвані фрукти
та овочі, зрізані квіти тощо. Тема смерті так чи інакше присутня в усіх натюрмортах. Однак наяв-
ний в цих полотнах й інший, не менш важливий, мотив життя. Натюрморт – це особливий «театр
речей», який через предмети побуту, сповнені енергетики повсякденного спілкування з людьми,
дозволяє торкнутися їхнього життя ще інтимніше, ніж у розгорнутій сюжетній картині [9, 66].
Секуляризація суспільного життя, спрощення і, як наслідок, збільшення продукування
необхідних у побуті предметів у результаті механізації виробництва призводять до того, що речі все
більше втрачають свою символічність, перестають бути знаками чогось Іншого, натомість стаючи
рівними самим собі – речами, вживаними людиною за своїм прямим призначенням. Машинне вироб-
ництво замінило індивідуальні вироби. Вже у XVІІІ ст. речі не мали звичної образної багатовимірності,
філософських і релігійних рефлексій щодо головних засад людської екзистенції. «З “речі більшої за себе
саму” вона перетворюється на “рівну собі”, з речі-вісті, вона стає просто річчю, прирученою людиною;
про них людина піклується, любить їх, думає про них, але під ними хаос не ворушиться» [9, 74].
Упродовж ХІХ ст. річ набуває все більшої прозаїчності. Із предмету духовного поціновування
вона стає одиницею матеріальних цінностей, показником рівня соціальної успішності. Натюрморт
втрачає свою образну оригінальність і неповторність. ХІХ ст. – період «розречевлення» предметів,
що оточуюють людину.
Нову для натюрморту епоху започаткували імпресіоністи, які «розчинили» річ у повітрі,
дематеріалізували світлом. Річ перестала зосереджувати на собі пильний погляд художника,
стала вищою, але втратила свою «предметність». Так, наприклад, у «Квітах» Клода Моне важ-
ко розпізнати різновид квітів. Зображені кольорові плями вже не є власне квітами, вони стали
квінтесенцією цвітіння, позбавленою матеріальної субстанції.
Зі зростанням міст і відповідно з масовим притоком населення лише найзаможніші люди мали
можливість співпрацювати з найкращими майстрами, які виготовляли унікальні речі на замовлення,
й у такий спосіб відмежовувалися від впливу масового виробництва. Індивідуальні вироби замінили
машинні. Згодом зріс попит на художню продукцію, у результаті чого декоративне мистецтво набуло
широкого розповсюдження, але водночас значно знизилася його якість. Городяни-неофіти створи-
ли ефемерну субкультуру: намагаючись перейняти спосіб життя корінних (і, як правило, зі знач-
но вищим соціальним станом і матеріальним статком) городян, вони скопіювали форму, так і не
зрозумівши змісту. Таким чином, міщани створили профанний світ дешевих копій. Свої квартири
311
та будинки в передмісті вони наповнювали речами-формами та речами-оболонками, які побачили
в інших і з якими не мали зв’язку. У такому побуті людина й річ існують окремо, тому зв’язок між
ними втрачається. Символічне наповнення предметів, що оточують людину, зникає. Відчуження
від предметного середовища закономірно проектується і на інші рівні життя людини [3].
У ХХ ст. культурна система «людина–річ» зазнала суттєвих змін. Строкатий вимір постмо-
дерну передбачав співіснування різних поглядів, позицій і цінностей, які втілилися, з одного боку,
у плюралізмі ціннісних та світоглядних пріоритетів, а з другого, – у втомі від перенасичення куль-
турного простору безмежною кількістю образів, форм і речей найрізноманітнішого характеру. Ми-
стецтво традиційно стало тією сферою, де згадані тенденції знайшли найяскравіше відображення.
«Класичне» розуміння мистецтва, що спирається на традиційне сприйняття через рефлексію
(коли розглядові підлягає не власне зображення речі, а інтерпретаційні аберації, що виникають
у свідомості реципієнта) відійшло на другий план. Тепер речове збіглося з речовинним, здатним
втілити певну інформацію. Інший тип відношення перегукується із хайдеггерівським розумінням
речового, яке полягає в тому, що річ може виступати в повноті свого буття лише завдяки витвору,
хоча в чистому вигляді в ньому не перебуває. У даному випадку йдеться про річ як сферу об’єктивації
істини, «відкривання потаємного» [10, 225]. Отже, крім прямого призначення, утилітарної функції,
річ також має інше, ширше значення – призначення в житті людини.
Водночас постмодерне мистецтво пов’язане з протилежним явищем у культурі – проблемою
кітчу, «річчю-картиною», коли мистецтво перетворюється на річ серед інших речей. Сприйняття ар-
тефакту невибагливим глядачем зводиться до традиційного пошуку фабули. Річ у цьому контексті
збігається з одиничністю витвору. Таким чином, зображення речі ототожнюється з самою річчю. Зміст
натюрморту втрачає глибину. «За лаштунками немає нічого, на що можна було б подивитись» [4, 230].
Поряд із кітчевим характером сучасного мистецтва та споживацьким ставленням до речі, а
отже, й до мистецтва в цілому, існує зворотна тенденція, пов’язана з художньою діяльністю поп-
арту, що використовує ready-made, принципово нехудожній реквізит у вигляді цілком конкретних
і навіть інтимно-побутових речей. Варто зауважити, що поп-арт знівелював межу між мистецтвом
та життям, побутом, звернувшись до пересічних, банальних, іноді навіть вульгарних мотивів і тем,
прийнявши позицію відкритості щодо буденності довкілля.
М. Дюшан, засновник нового напрямку в поп-арті, виставляючи предмети серійного ви-
робництва, намагався підкреслити умовність цінностей і норм традиційного мистецтва і во-
дночас привернути увагу до результатів тиражування речей і репродукування художніх творів,
що спричинило їх девальвацію та десакралізацію. Зміст утилітарної функції предмету транс-
формувався. Перемістившись у новий контекст, річ більше не використовувалася за своїм пря-
мим призначенням, отримала статус артефакту. Побутові речі перетворились на знаки-символи.
Особливість поп-арту виявляється в ігровому, іронічному зіставленні природного та штучного,
реально існуючого та навмисно спродукованого, а також у стиранні межі між ними. Паралель-
но з класичними витворами вільно співіснує світ звичайних речей у незвичайних контекстах, що
підкреслюють їх повну зневагу до функціонального минулого. Наповнення простору речами в
поп-арті інтерпретується як модель dasein, як гіпертрофія фізичної близькості речі й одночасно її
повної речової відстороненості, віддаленості. Позиція художника тут є певною провокацією: він
перестає бути творцем, а лише цитує, перекомбіновує уже існуючі явища дійсності. Однак саме
поп-арт вилучає річ зі сфери реклами та моди, що зумовили споживацьке ставлення до предметно-
го світу, продемонструвавши речі у нових сполученнях елементів, нових матеріалах і контекстах.
Поп-арт намагався привернути увагу реципієнта до проблеми споживання, пов’язаної з
тим, що виробництво повсякденних речей стає індустріальним, стандартизованим процесом
інституціонального взаємозв’язку та контролю, відокремленим від використання в побуті спожива-
чем і від його життя в цілому. Така річ втратила свою «ауру», перетворившись у легко замінний (аж
до одноразового використання) функціональний компонент повсякденної діяльності людини. Коли
такий предмет виходить з ладу чи вичерпується ситуативна потреба в ньому, його просто викидають.
У результаті цього не людина володіє річчю, а сама річ починає володіти людиною. Потік виробництва
речей на потребу масової культури стандартизує суб’єкта споживання, перетворюючи його на жерт-
ву розвитку предметного світу, гаранта купівельної спроможності запропонованого, часто навіть
нав’язаного товару. Спостерігається тенденція до профанації всіх аспектів культурного статусу речей.
Будь-який предмет сучасного виробництва забезпечує комфорт, але не має онтологічного підґрунтя.
312
«Символічна порожнеча нашої технічної могутності» компенсується досконалістю,
завершеністю форм серійних речей, які виконують певні ситуативні функції [1, 28]. «Удосконалюю-
чись, форма відводить людині роль стороннього спостерігача власної могутності» [1, 29]. Відбулася
своєрідна побутова революція: речі стали складнішими, ніж дії людини відносно них. У побуті
жодна річ не має символічного значення. В інтер’єрі сучасного споживача «в речах немає людсько-
го відображення, – тут самі лише знаки, чисті знаки, все переповнене посиланнями – східними,
шотландськими, early American і т. д. Перед нами – світ споживання» [1, 102]. Система речей-знаків
набуває нової функції: не символізуючи собою жодного самовираження людини, вони описують
глибинну порожнечу стосунків, коли «обидва партнери не існують один для одного» [1, 102].
Епоха змінює епоху, моделюючи напрями трансформації в системі «людина–річ». Натюрмор-
ти різних часів відображають сутнісний бік цих змін. Так, наприклад, у мистецтві XVІІ ст. постає
передусім активність самого натюрморту як сфери репрезентації смислу, значення та ролі речі в житті
й відповідно в мистецтві, його здатності не лише розмовляти з людиною, але і говорити за саму люди-
ну про її ставлення до світу мовою метафор і символів. Крім того, речі надають простору конкретної
предметності та якісної різноманітності. Вони виконують роль посередників між людиною та Абсолю-
том, олюднюють світ, створюють «вогнище, біля якого може погрітися душа» [9, 72]. Сьогодні ж, в умо-
вах ринку, постає пов’язана з кітчем проблема симуляції в культурі. Серійне промислове виробництво
зумовлює втрату річчю унікальності: зникає оригінал, а натомість виготовляється серія ідентичних
одиниць. Уже не людина формує ставлення до речі, творячи її, а готова річ впливає на людину.
Предметний світ репрезентує багатоманітність умов розвитку та буття людини, що скла-
лися історично та є частиною її свідомості, вираженої на всіх рівнях міжособистісних стосунків у
формуванні ціннісних пріоритетів. Так чи інакше, людина завжди залежатиме від речі. Актуаль-
ним залишається завдання зберегти межу між культом речі («вещизмом») і шанобливим ставлен-
ням до неї як до своєрідного фетиша, об’єкта бажань і суб’єкта спокуси.
Доволі часто річ виявляється довговічнішою, ніж людина, у неї інші відносини з часом. Саме
її побутування в світі людини часто пов’язане з певними віхами життя, які породжують спогади,
мрії, жаль. Річ «вплітається» в долі, буття людської душі, що робить натюрморт жанром глибоко
філософським. Крок за кроком мистецтво розкриває багатство смислів речі, яка є такою ж неви-
черпною, як і світ людини, що її породив.
1. Бодрийяр Ж. Система вещей. – М., 2001.
2. Виппер Б. Проблема и развитие натюрморта. – СПб., 2005.
3. Гройс Б. Комментарии к искусству. – М., 2003.
4. Делёз Ж. Логика смысла. – Екатеринбург, 1998.
5. Кнабе Г. Образ бытовой вещи как источник исторического познания // Випперовские чте-
ния. – М., 1986. – С. 6–13.
6. Лотман Ю. Натюрморт в перспективе семиотики // Там само. – М., 1986. – С. 6–13.
7. Мєднікова Г. Мистецтво постмодернізму як фактор адаптації особистості. – К., 2001.
8. Новий Заповіт і Книга псалмів. – К., 1993.
9. Проблема жанров в европейской живописи. Человек и вещь. Портрет и натюрморт. – М., 1998.
10. Хайдеггер М. Вопрос о технике // Хайдеггер М. Время и бытие. – М., 1993. – С. 221–238.
Олександр Опанасюк
(Львів)
ДО ПИТАННЯ ВИЗНАчЕННЯ ОПТИМАлЬНИХ ЗАКОНОМІРНОСТЕй
СТРУКТУРАлЬНОГО бУТТЯ КУлЬТУР
Питання закономірності культурного розвитку людства присутнє майже в кожній культу-
рологічній концепції. Водночас для характеристики буття культури обирають різні аспекти, що
частково пояснює відсутність єдиного погляду на субстанційне, процесуальне і структуральне
буття культур.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-16968 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | XXXX-0042 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T19:00:44Z |
| publishDate | 2009 |
| publisher | Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Лучук, В. 2011-02-17T19:11:12Z 2011-02-17T19:11:12Z 2009 Розвиток натюрморту в контексті трансформації системи «людина–річ» / В. Лучук // Українське мистецтвознавство: матеріали, дослідження, рецензії: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2009. — Вип. 9. — С. 309-312. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. XXXX-0042 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/16968 uk Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України Культурологія Розвиток натюрморту в контексті трансформації системи «людина–річ» Article published earlier |
| spellingShingle | Розвиток натюрморту в контексті трансформації системи «людина–річ» Лучук, В. Культурологія |
| title | Розвиток натюрморту в контексті трансформації системи «людина–річ» |
| title_full | Розвиток натюрморту в контексті трансформації системи «людина–річ» |
| title_fullStr | Розвиток натюрморту в контексті трансформації системи «людина–річ» |
| title_full_unstemmed | Розвиток натюрморту в контексті трансформації системи «людина–річ» |
| title_short | Розвиток натюрморту в контексті трансформації системи «людина–річ» |
| title_sort | розвиток натюрморту в контексті трансформації системи «людина–річ» |
| topic | Культурологія |
| topic_facet | Культурологія |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/16968 |
| work_keys_str_mv | AT lučukv rozvitoknatûrmortuvkontekstítransformacíísistemilûdinaríč |