Курси українознавства в Одесі у 1917–1919 роках: ідеї, кадри, результати
У статті досліджуються особливості перепідготовки педагогічних кадрів для початкової та середньої школи в умовах розгортання Української революції 1917-1921 років. На основі аналізу наукових праць, архівних документів та періодичної преси автор дійшов висновків про пильну увагу урядів УНР та Україн...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Краєзнавство |
|---|---|
| Дата: | 2019 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2019
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/169705 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Курси українознавства в Одесі у 1917–1919 роках: ідеї, кадри, результати / Т. Вінцковський // Краєзнавство. — 2019. — № 2. — С. 96-110. — Бібліогр.: 18 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859901638136823808 |
|---|---|
| author | Вінцковський, Т. |
| author_facet | Вінцковський, Т. |
| citation_txt | Курси українознавства в Одесі у 1917–1919 роках: ідеї, кадри, результати / Т. Вінцковський // Краєзнавство. — 2019. — № 2. — С. 96-110. — Бібліогр.: 18 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Краєзнавство |
| description | У статті досліджуються особливості перепідготовки педагогічних кадрів для початкової та
середньої школи в умовах розгортання Української революції 1917-1921 років. На основі аналізу наукових праць, архівних документів та періодичної преси автор дійшов висновків про пильну увагу урядів УНР та Української Держави, місцевої адміністрації до означеної проблеми. Однією з особливостей організації курсів українознавства стала підтримка такої ідеї з боку значної частини вчителів,
котрі взяли активну участь у навчальному процесі, до якого залучалися провідні університетські
кадри та громадсько-політичні діячі з профільною освітою. У 1918 р. курси українізації поширювалися й на інші категорії суспільства, що засвідчило необхідність оволодіння українською мовою задля влаштування на роботу в державних структурах.
The article is devoted to the preparation, realization and results of the courses of Ukrainian Studies in
Odesa during 1917-1919, that is, the period of the Ukrainian Revolution. To achieve the goal, the following
research objectives are solved: the sources, which reflects these processes were found, the political and ideological
and legal basis for retraining of educators during the Tsentralna Rada and Hetmanate were analyzed,
personal participation of teachers and scientists in the organization of courses were established, the reflections
of teachers on the proposals put forward were clarified, the total number of participants, material and technical
support of lecturers and listeners were highlighted.
|
| first_indexed | 2025-12-07T15:57:29Z |
| format | Article |
| fulltext |
УДК 94(477.74-21):374.7”1917/1919”
Тарас Вінцковський (м. Одеса)
доктор історичних наук, доцент,
професор кафедри історії України
Одеського національного університету
імені І. І. Мечникова,
Е-mail: taras.ist@gmail.com
ORCID: https://orcid.org/ 0000-0003-3807-5502
Курси українознавства в Одесі у 1917–1919 роках:
ідеї, кадри, результати
У статті досліджуються особливості перепідготовки педагогічних кадрів для початкової та
середньої школи в умовах розгортання Української революції 1917-1921 років. На основі аналізу на-
укових праць, архівних документів та періодичної преси автор дійшов висновків про пильну увагу уря-
дів УНР та Української Держави, місцевої адміністрації до означеної проблеми. Однією з особливос-
тей організації курсів українознавства стала підтримка такої ідеї з боку значної частини вчителів,
котрі взяли активну участь у навчальному процесі, до якого залучалися провідні університетські
кадри та громадсько-політичні діячі з профільною освітою. У 1918 р. курси українізації поширювалися
й на інші категорії суспільства, що засвідчило необхідність оволодіння українською мовою задля влаш-
тування на роботу в державних структурах.
Ключові слова: Українська революція, курси українознавства, УНР, Одеса, Українська Держава,
початкова школа, середня школа, В. Чехівський, М. Слабченко, В. Мурський, Б. Комаров.
Taras Vintskovs’kyi (Odesa)
doctor of historical sciences, associate professor,
professor of The Chair History of Ukraine
of the Odesa I. I. Mechnikov National University.
Е-mail: taras.ist@gmail.com
ORCID: https://orcid.org/ 0000-0003-3807-5502
Classes of ukrainian studies in Odesa in 1917–1919:
ideas, personnel, results
The article is devoted to the preparation, realization and results of the courses of Ukrainian Studies in
Odesa during 1917-1919, that is, the period of the Ukrainian Revolution. To achieve the goal, the following
research objectives are solved: the sources, which reflects these processes were found, the political and ideo-
logical and legal basis for retraining of educators during the Tsentralna Rada and Hetmanate were analyzed,
personal participation of teachers and scientists in the organization of courses were established, the reflections
of teachers on the proposals put forward were clarified, the total number of participants, material and technical
support of lecturers and listeners were highlighted.
Descriptive and quantitative methods were used for writing a research paper. In particular, due to the
historical and genetic method, peculiarities of the system of retraining of teaching staff from the origin of
the idea of the progress of the national school to the implementation of the Ukrainian language into the
learning projects among officials of various ranks are revealed. The problem and chronological method
contributed to the discovery of changes in the organization of courses of Ukrainian Studies in the appointed
period of time, and the comparative method gave an opportunity to find out the dynamics of innovations.
The biographical method was useful in capturing information about the quality of the subject research.
96
Курси українознавства в Одесі у 1917–1919 роках: ідеї, кадри, результати
97
Quantitative methods enabled to receive the digital information that contributed to the dynamic analysis
of research objects.
The existing source base allows us to reconstruct the preparation and realization of Ukrainian Studies
courses in Odesa during 1917-1919, and the main information medium is the reporting documents and reports
in the periodical process, which regularly informs readers about the specified issues. This applies both Ukrain-
ian and Russian newspapers in Odesa, which closely followed the preparations for the transition of school ed-
ucation to the Ukrainian language of teaching.
The purpose of this type of training was the retraining of teachers for the gradual transformation of the
school into a national one, or the opening of new institutions, or the transformation of existing ones, as there
was a deep conviction in the Ukrainian political environment of the important role of the school in society.
Odesa, as one of the main scientific and educational centers of Ukraine, became the basic training camp for
teachers in the southern region, and local activists, united around the Odesa Teachers’ Union, began to imple-
ment of certain tasks already in the summer of 1917 as they sought to train teachers by the beginning of
1917/1918.
Over the years from 1917 to 1919 in Odesa there were a number of similar courses that had both govern-
mental and non-governmental character, in other word, they were initiated by local organizations and profes-
sional institutions, apparently sometimes with a desire to obtain financial benefits. The most large-scale training
was the summer of 1918, which involved the Kyiv and Odesa professors, most professional educators in Odesa.
During their re-training, teachers of all types of schools were trained, and their total number is estimated at a
rate of at least 800 people. The proposed figure is very conventional and is not yet subject to more accurate
verification.
Personnel potential of course organizers and lecturers was formed at the expense of experienced teachers
and public figures, among whom it is worth first of all to allocate V. Chekhivs’kyi, M. Slabchenko, P. Klepats’kyi,
M. Hordievs’kyi, B. Komarov, V. Murs’kyi, K. Ivashchenko and others. Their initiative was positive in that part
of the educational environment, which supported the policy of Ukrainian governments in the direction of school
reform, therefore, for the most part, they carefully followed the curriculum.
Based on the analysis of archival documents and periodical press, the author came to the conclusion of
close attention of the UNR governments and the Ukrainian State, local governments to the indicated problem.
One of the main features of the Ukrainian Studies courses` organization was the concept supporting be the ma-
jority of teachers who participated actively in the initial process, which was joined by Providence University
personnel and political figures with specialized education. In 1918 the Ukrainian Studies courses were spread
to the other society ranks which confirmed the necessity of learning Ukrainian language for employment in
stare structures.
Key words: Ukrainian Revolution, classes of Ukrainian studies, UNR, Odesa, Ukrainian State, primary
school, secondary school, V. Chekhivs’kyi, M. Slabchenko, V. Murs’kyi, B. Komarov.
Поступ Української революції 1917-1921 рр.
у першу чергу пов’язаний з формуванням націо-
нальної держави, але революційна парадигма
орієнтувала соціум й на вирішення супутніх зав-
дань, без яких існування такої суспільної орга-
нізації було б малоймовірним. Одним з таких ви-
кликів стала дерусифікація освітнього простору,
яка у тогочасних реаліях йменувалася «україні-
зацією». Така термінологія використовувалася
представниками практично усіх політичних та-
борів, а згодом увійшла й у наукову лексику, зок-
рема чернігівський історик А. Боровик зазначав,
що початковий етап «українізації» школи став
вагомим елементом цілісної картини революції1.
Його тезу щодо постави української школи в
епоху революції підтримує й полтавська дослід-
ниця І. Передерій, яка слушно зауважила, що пи-
тання україномовної школи стояло на порядку
денному ще до революції. Потребу української
школи обґрунтовував у 1915 р. сільськогоспо-
дарський крайовий з’їзд в Одесі, активно висту-
пала за запровадження української мови в на-
вчанні частина вчителів, у тому числі на
Херсонщині, хоча загалом рух за українську
школу до 1917 р. не мав масового характеру, це
була справа окремих інтелігентів2.
1 Боровик А. Українізація загальноосвітніх шкіл за часів виборювання державності (1917-1920 рр.). –
Чернігів : КП видавництво «Чернігівські обереги», 2008. С. 6.
2 Передерій І.Г. Розбудова національної системи освіти в Україні за доби Центральної Ради: історичний
аспект. – Полтава : вид-во ПолтНТУ, 2009. С. 20-22.
2 ’2019Тарас Вінцковський К Р А Є З Н А В С Т В О
98
Апеляція до Одеси була не випадковою,
адже у найбільшому місті Північного Причор-
номор’я існувала дієва українська громада, яка
послідовно відстоювала власні інтереси до
падіння царату, а з початком 1917 р. активно
включилася у революційні процеси. З-поміж
лідерів українських організацій і партійних
осередків міста знаходимо імена педагогів
В. Чехівського, Л. Ковальчука, М. Слабченка,
В. Мурського, П. Клепацького, А. Рощахів-
ського та інших осіб, які не лише не могли
залишитися осторонь реформування системи
освіти, але й самі ставили питання, котрі необ-
хідно було вирішувати задля позиціювання
нової школи в Українській державі. Важливу
роль в окреслених процесах відігравали кадро-
вий дефіцит, нестача підручників, подекуди
відсутність спеціальної термінології тощо. Від-
так поставала потреба термінового вирішення
вказаних проблем, а одним зі шляхів втілення
в життя ідеї переведення школи на національні
рейки стала організація курсів українознав-
ства. Одеса стала одним з важливих елементів
боротьби за педагогічні кадри позаяк надійно
утримувала імідж головного науково-освіт-
нього центру півдня України.
Таким чином, у пропонованій статті ста-
вимо за мету дослідити підготовку, проведення
та результати курсів українознавства в «півден-
ній перлині» протягом часу їх проведення.
Задля досягнення поставленої мети маємо вирі-
шити наступні завдання: виявити джерела, у
яких відбиті згадані процеси, проаналізувати
політико-ідеологічну та правову базу переква-
ліфікації освітян у період Центральної Ради та
гетьманату, встановити персональну участь пе-
дагогів і науковців в організації курсів, з’ясу-
вати рефлексії учителів на висунені пропозиції,
висвітлити загальне число учасників навчань,
матеріально-технічне забезпечення лекторів й
слухачів.
У згаданій вище монографії І. Передерій
висловила слушну думку, що з початком рево-
люції 1917 р. українське суспільство підняло
шкільну проблему до рівня однієї з найпріори-
тетніших (хоча на нашу думку не першочергову
– Т. В.), про що свідчить той факт, що сюжети,
пов’язані з перебудовою системи освіти обго-
ворювалися практично на всіх з’їздах, мані-
фестаціях, конференціях, зборах3. Додамо, що
освітні реформи стали предметом наукових
студій для значної частини істориків, у тому
числі на рівні дисертацій4. Тезу І. Передерій
підтверджує текст звернення, прийнятого
одеськими студентами й курсистками вже на-
ступного дня після падіння Російської імперії.
Апелюючи до члена виконавчого комітету Пет-
роградської ради робітничих депутатів М. Чхе-
їдзе та міністра юстиції О. Керенського
одеська молодь повідомляла, що на своєму зіб-
ранні 16 (3) березня 1917 р. вона не лише під-
тримала боротьбу за народні ідеали, насампе-
ред встановлення автономії України, але й
вимагала «запровадження української мови у
всіх наших нижчих, середніх і вищих школах;
відкриття українських університетів й запро-
вадження дисциплін з українознавства в уні-
верситетах російських»5.
Втім ставлення різноманітних політичних
сил щодо проектів, спрямованих на дерусифіка-
цію навчання, мало неоднозначну оцінку. Вона
визначалася загальним ставленням до перспек-
тив існування Української республіки, тому
коли йшлося про рефлексії «неукраїнського»
політичного табору, який у цілому був строка-
тим, то його представники здебільшого вважали
3 Передерій І.Г. Розбудова національної системи освіти в Україні за доби Центральної Ради: історичний
аспект. – Полтава : вид-во ПолтНТУ, 2009. С. 23.
4 Агафонова Н.В. Становлення національної системи освіти в Україні: 1917-1920 рр. : автореф. дис. на
здобуття наук. ступеня канд. іст. наук : спец. 07.00.01 «історія України»; Одеськ. дер. ун-т. Одеса, 1998. 18 с.;
Маньківська Т.О. Українізація шкіл і вчительство на Слобожанщині у 1917-1918 роках // Наука. Релігія.
Суспільство. 2012. №4. С. 41-45; Пахоменков Ю.Г. Український освітній процес у 1917-1918 рр. на Подніп-
ров’ї (до історії першої українізації) [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://ir.nmu.org.ua/bitstream/han-
dle/123456789/1635/27.pdf?sequence=1 (27.09.2017); Музичко О. Південна вісь Соборності: націєтворчі про-
цеси в Українському Причорномор’ї (кінець ХІХ – перша половина ХХ ст.). Одеса : ВМВ, 2015. С. 156-161;
Матвієнко Н. Освітня політика українських урядів в революційні часи (1917-1920 рр.): новітня історіографія
// Етнічна історія народів Європи. К., 2013. Вип. 39. С. 145-148.
5 Одесские новости. 1917. 6 марта.
99
такі дії щонайменше передчасними, а часто й
шкідливими6. Натомість у стінах Центральної
Ради, Генерального секретаріату, навчальних за-
кладів, різноманітних громадських інституцій
та в комітетах політичних партій активно обго-
ворювалася необхідність створення мережі ук-
раїномовних шкіл (нижчої початкової, вищої
початкової й середньої) або шляхом створення
нових, або переоблаштуванням вже існуючих,
заснування українознавчих кафедр в універси-
тетах, запровадження у навчальний процес від-
повідних дисциплін (історія України, географія
України, українська мова, українська література
тощо), написання підручників, котрі б забезпе-
чували викладання зазначених предметів та
інших курсів, підготовка педагогічних кадрів,
розробка наукової термінології, універсального
правопису тощо.
Ці та інші питання обговорювалися у ході
роботи І-го Всеукраїнського учительського з’їзду,
що відбувся 18-19 (5-6) квітня 1917 р. в Києві.
Його делегати визнали нагальними вищевказані
завдання, реалізовувати які мало Товариство
шкільної освіти (ТШО, голова І. Стешенко).
У квітні також була заснована Всеукраїнська
учительська спілка (голова С. Русова), а в травні
шкільна комісія при Центральній Раді зверну-
лася до вчителів-українців з закликом закладати
професійні спілки7.
Навесні 1917 р. ТШО виступило ініціатором
проведення спеціальних курсів підготовки вчи-
тельства до викладання в новій школі, яка мала
запрацювати вже з 1 вересня 1917 р. Вони мали
бути організовані в усіх великих і малих містах
України. Спочатку, в травні 1917 р., було прове-
дено інструкторські курси, що готували спеціаль-
них лекторів для курсів перекваліфікації україн-
ського вчительства. Для 75 слухачів лекції читали
професори М. Грушевський і О. Грушевський,
Ф. Сушицький, С. Русова, В. Науменко та інші8.
Низка наступних урядових документів і
стенограми засідань державних структур засвід-
чують, що члени Центральної Ради та їхні одно-
думці поза лаштунками українського передпар-
ламенту достоту усвідомлювали важливість
негайного вирішення окреслених завдань. Так,
10 липня (27 червня) 1917 р. було опубліковано
«Декларацію Генерального Секретаріату», в якій
визначалися питання, що потребували першо-
чергового вирішення. Окрім іншого, у ній кон-
статувалося «В справі народної освіти Секрета-
ріат має на меті насамперед з’єднати в своїх
руках все керування шкільною освітою, а
власне: догляд за переведенням на місцях украї-
нізації школи, організації видання підручників,
відшукання і приготування учителів для шкіл та
поміч в згуртуванню їх у професіональні това-
риства»9.
Жваве обговорення «Декларації», котре три-
вало на засіданнях 5-ї сесії Центральної Ради
9-10 липня (26-27 червня), продемонструвало на-
явність схожих тенденцій у різних регіонах Ук-
раїни, а спільною базою дискусії стала констата-
ція факту нестачі педагогічних кадрів для нової
української школи. Зокрема, З. Висоцький ствер-
джував, що на Херсонщині «учительство дена-
ціоналізоване», а його колега, директор Вер-
хньодніпровської сільськогосподарського школи,
науковець П. Тушкан поглибив думку до тези:
«<…> На Катеринославщині завше проводилася
спеціальна русифікація. Учителі призначалися
завше великороси»10.
Окрім визнання невтішної ситуації з учи-
тельським забезпеченням школи депутати Цен-
тральної Ради робили висновки щодо потреби
рішучих дій задля зламу існуючого status quo,
тим більше в окремих випадках вчителі самі
проявляли організаційну ініціативу, беручи
участь в агітаційних заходах і збираючи гроші
на «рідну справу». Мовознавець М. Любин-
Курси українознавства в Одесі у 1917–1919 роках: ідеї, кадри, результати
6 Українська Центральна Рада: документи і матеріали у двох томах / Упоряд. В. Верстюк та ін. – К. : На-
укова думка, 1996. – Том І. 4 березня – 9 грудня 1917 р. – С. 128-129, 132; Вінцковський Т. З історії становлення
української національної школи в Одесі в 1917 році // Одеська «Просвіта»: минуле, сучасне й майбутнє (до
100-річчя Одеської «Просвіти») : матеріали науково-практичної конференції. Одеса : Друк, 2006. С. 77; Вільне
життя. 1918. 2 квітня.
7 Передерій І. Г. Вказ. праця. С. 28.
8 Там само. С. 51-52.
9 Українська Центральна Рада: документи і матеріали у двох томах. Том І. 4 березня – 9 грудня 1917 р.
С. 159.
10 Там само. С. 128-129.
2 ’2019Тарас Вінцковський К Р А Є З Н А В С Т В О
100
ський, апелюючи до поважної аудиторії, гово-
рив: «<…> мушу зазначити, що в шкільній
справі можна було б взяти більший темп». Його
підтримав член Української трудової партії, оде-
ський історик П. Клепацький, який наголосив на
тому, що «Українізація шкіл повинна бути пере-
ведена негайно. Справа шкільна дуже важна; се
альфа і омега автономії. Зараз вона надається
найбільше до здійснення»11.
Як зазначалося вище, наведена полеміка
проходила в той час, коли Центральна Рада
прийняла попередні рішення, спрямовані на
перекваліфікацію учителів. Влітку 1917 р. у
губернських центрах пройшли перші курси
українознавства. У монографіях А. Боровика
та І. Передерій подається теоретичне обґрун-
тування ролі таких курсів в реформуванні
системи освіти, а у першій з них виділено ок-
ремий підрозділ12, окреслена проблема була
предметом дослідження і у наших попередніх
розвідках13, тому в даній публікації немає по-
треби додатково звертатися до вказаної сюжет-
ної лінії. Більшою мірою зосередимося на тих
елементах практики втілення в життя прийня-
тих рішень, котрі не висвітлювалися у науковій
літературі.
В межах Одеського повіту підготовчі заходи
припали на весну 1917 р., коли Український ке-
рівничий комітет (УКК) вирішив делегувати до
Києва декількох вчителів на курси лекторів-
інструкторів, які мали розпочати свою роботу
28 (15) травня. З цією метою УКК 24 (11) травня
звернувся до попечителя Одеської шкільної
округи з проханням про фінансування відряд-
ження, виділивши асигнування обсягом не
менше 900 крб. У відповіді на клопотання вка-
зувалося на відсутність необхідних коштів та
запізнілі терміни листування як з даною устано-
вою, так і з Міністерством освіти Росії, бо прак-
тика діловодства передбачає близько 2 тижнів на
розгляд таких питань14.
Перші курси перекваліфікації вчителів про -
йшли в Одесі влітку 1917 р. з ініціативи Оде-
ської учительської спілки (ОУС), котра розро-
била програму занять і взялася вирішувати
питання матеріально-побутового забезпечення,
посилаючись на байдужість офіційних кіл, не-
зважаючи на те, що захід охопив педагогів оде-
ського, ананьївського і тираспольського повітів.
Першу фінансову допомогу організаторам надав
УКК, виділивши 1000 крб. на видатки анонсова-
ного заходу з фондів земств та Міністерства
фінансів, частина з яких пішла на закупівлю під-
ручників і надання фінансової допомоги кож-
ному з учителів в розмірі 40-50 крб.15. У цілому
було акумульовано 5000 крб., наданих Міністер-
ством освіти16.
У місцевій пресі доволі регулярно й опера-
тивно оприлюднювалася відповідна інформація,
зокрема йшлося про те, що курси мають відкри-
тися 14 (1) липня й 16 (3) липня 1917 р17. На
нашу думку дана колізія може пояснюватися ор-
ганізацією двох потоків курсів або для різних ка-
тегорій учителів, або лекторів, адже у газеті
«Херсонские губернские ведомости» повідомля-
лося про читання лекцій головою ОУС В. Чехів-
ським на українських учительських курсах у
червні 1917 р18.
Про важливість проведення курсів нагадав
В. Чехівський і делегатам І-го Херсонського
українського губернського з’їзду, який працював
в Одесі протягом 11-14 липня (28 червня –
1 липня) 1917 р., а певну частину присутніх
складали педагоги. У промові, присвяченій
школі та просвіті в Україні, проголошеній
13 липня (30 червня), доповідач пропонував ре-
золюцію, прийняту одностайно, у пунктах 2 і 3
якої йшлося, що з’їзд з першочергових завдань
виділяє організацію курсів українознавства для
освітян й видання підручників, а дані рішення
мають стати обов’язковими для виконання:
«<…> З’їзд вимагає, щоб шкільним урядом
11 Там само. С. 129, 132.
12 Боровик А. Вказ. праця. С. 154-172.
13 Вінцковський Т. Вказ. праця. С. 74-80.
14 Держархів Одеської області, ф. 42, оп. 35, спр. 2830, арк. 2, 4.
15 Українське слово. 1917. №7. С. 3-4.
16 Там само. №8. С. 13.
17 Одесский листок. 1917. 28 июня; Українське слово. 1917. №7. С. 4; № 8. С. 13.
18 Херсонские губернские ведомости. 1917. 21 июня.
Курси українознавства в Одесі у 1917–1919 роках: ідеї, кадри, результати
101
поставлено було за обов’язок прослухати курси
українознавства всім тим учителям, що навча-
ють дітей українського народу»19.
Отже курси для учителів відкрили свою
роботу 16 (3) липня в анатомічній аудиторії Но-
воросійського (Одеського) університету за адре-
сою вул. Ольгієвська, 4. У пресі роз’яснювалася
мета курсів (підготовка до шкільної та поза-
шкільної просвітницької роботи серед україн-
ського населення) й орієнтований перелік дис-
циплін (історія, література, мова, політичне
життя, соціально-економічні відносини, органі-
заційна справа)20.
На курси зголосилося 140 слухачів, котрим
запропонували лекції з української мови (лек-
тор – В. Мурський), української літератури
(В. Чехівський, В. Мурський, П. Клепацький),
історії України (В. Чехівський, П. Клепацький),
географії України (Б. Комаров), права (С. Шелу-
хин), історії політичної боротьби в Україні й у
Галичині (В. Чехівський,В. Мурський), історії
української політичної думки (М. Гордієвський),
земельного питання (В. Голубович), історії ук-
раїнської музики (В. Мурський), історії освіти в
Україні (П. Клепацький), програми політичних
партій (В. Чехівський, В. Голубович, П. Кле-
пацький), українського мистецтва (Гаскевич).
Тривалість навчання визначалася місячним тер-
міном21.
Станом на сьогодні у відомих нам науковій
літературі й джерелах не вдалося відшукати ана-
лізу результатів організації перших курсів та
його повноцінного персонального виміру, тому
лише можна припускати про амбівалентну
оцінку заходу, оскільки з одного боку вже з
1917/1918 навчального року в Одесі відкрили
свої двері початкові школи з українською мовою
навчання. А з іншого, В. Чехівський, висту-
паючи на засіданні ІІ-го Всеукраїнського учи-
тельського з’їзду, який працював у Києві 24-25
(11-12) серпня 1917 р., повертаючись до теми
курсів українознавства, вказав на те, що місцеві
земства та «інтернаціональне громадянство м.
Одеси» вороже ставляться до українського руху,
хоча про конкретні досягнення чи прорахунки
на ниві підготовки учителів доповідач нічого не
сказав22.
На думку І. Передерій одним з недоліків
таких курсів було те, що вони дуже часто запо-
літизовувалися. Дослідниця насамперед посила-
лася на досвід Одеси, де крім загальноосвітніх
дисциплін, читалися також лекції з історії полі-
тичної боротьби в Україні, земельного питання,
програм політичних партій23. Хоча, на нашу
думку, мала місце інша мотивація організаторів
курсів, спрямована на посилення загальної обіз-
наності педагогів у політичній ситуації, адже їм
доводилося працювати в умовах серйозної кон-
куренції з боку тих політичних сил, котрі ста-
вили під сумнів необхідність утвердження авто-
номії України.
Необхідність подальшої перекваліфікації
освітянських кадрів була настільки нагальною,
що восени 1917 р. одеське товариство «Україн-
ська хата» анонсувало наступну чергу курсів,
котрі мали розпочатися 1 жовтня й мати харак-
тер вечірніх занять. На них вже традиційно про-
понували читати лекції з української мови, іс-
торії української літератури, історії та географії
України. Лекторами залишалися В. Мурський,
В. Чехівський, П. Клепацький і Б. Комаров24.
А при виконавчому комітеті Одеської української
військової ради (ОУВР) було створено агіта-
ційно-просвітницьку комісію (розташовувалася
на вул. Тираспольська, 20), яка планувала орга-
нізувати курси за програмою учительських, що
дало б можливість військовим після демобіліза-
ції працювати у школах. Допомоги в реалізації
проекту ОУВР просила у керівників ОУС, пла-
нувала залучити для читання лекцій педагогів і
студентів, заснувати взірцеву школу грамоти25.
Наразі нам не вдалося знайти підтвердження
реалізації пропонованих ідей, хоча у газеті «Рід-
ний курінь» неодноразово нагадувалося чита-
19 Українське слово. 1917. №11. С. 9-11.
20 Одесские новости. 1917. 2 июля.
21 Українське слово. 1917. №8. С. 13.
22 Боровик А. Вказ. праця. С. 159.
23 Передерій І.Г. Вказ. праця. С. 52-53.
24 Українське слово. 1917. №11. – С. 13; Рідний курінь. 1917. 25 вересня.
25 Рідний курінь. 1917. 29 вересня.
чам про розробку даного напряму діяльності
ОУВР26. Списки бажаючих відвідувати на-
вчання формувалися щонайменше до листо-
пада, а остаточно питання мало вирішитися
30 (17) листопада 1917 р. Існування гуртка вчи-
телів-військових при ОУВР27 дає підстави при-
пустити про втілення в життя принаймні час-
тини плану.
Практика короткотермінових вчительських
курсів продовжувалася і надалі. Генеральна
шкільна рада протягом березня – квітня 1918 р.
розробила чітку програму наступних лектор-
ських та вчительських курсів. Згідно з нею,
курси для лекторів мали бути проведені у Києві,
Одесі, Полтаві, Харкові, Катеринославі. На вчи-
тельських курсах передбачалося читання не
тільки загальноосвітніх, але й психолого-педа-
гогічних дисциплін (школознавство, принципи
нової школи, психологія шкільного віку тощо).
Крім того, заняття мали поділятися на лекційну
й практичну частини. Наприклад, на українську
мову виділяли 30 годин лекцій і 40 практичних
вправ28.
Як з’ясував А. Боровик, урядові структури
ретельно підійшли до фінансової складової
проведення курсів, у тому числі щодо місць й
термінів проведення кваліфікаційних заходів,
а також враховували логістичну доцільність.
22 квітня 1918 р. шкільна рада остаточно визна-
чила, що курси для вчителів вищих початкових
та середніх шкіл пройдуть з 10 червня по 10
липня 1918 р. у Києві, Харкові та Одесі, а з
15 липня по 15 серпня у Полтаві, Катеринос-
лаві й Вінниці. Курси для вчителів нижчих по-
чаткових шкіл мали пройти у 50 містах УНР.
Загалом передбачалося проведення трьох типів
курсів – лекторські, для учителів середніх і
вищих початкових шкіл, для учителів нижчих
початкових шкіл, а кожен слухач забезпечу-
вався безкоштовним проживанням та допомо-
гою у розмірі 100 крб. 24 квітня уповноваже-
ною особою при Міністерстві народної освіти,
яка відповідала за організацію системи пере-
підготовки учителів був призначений О. Музи-
ченко29.
Після державного перевороту 29 квітня
1918 р. Міністерство народної освіти не змі-
нило обраної стратегії дій, радше навпаки, вра-
ховуючи недоліки проведення курсів у 1917 р.,
намагалося налагодити тісні стосунки з орга-
нами місцевого самоврядування для кращої
взаємодії в організаційних питаннях. Першо-
чергово відкриття лекторських курсів було
призначено на 12 травня, для вчителів шкіл від-
повідно 10 і 14 червня. Але пізніше дату пер-
шого типу курсів змістили на 1 червня, що
потягнуло за собою небезпеку зриву двох
інших типів занять, оскільки там мали працю-
вати сертифіковані лектори. Варто відзначити,
що паралельно організовувалося навчання для
учителів національних шкіл з неукраїнською
мовою викладання. У Києві, Вінниці та Жито-
мирі готувалися педагоги-поляки, а в Одесі й
Києві – викладачі для єврейських навчальних
закладів. Для останньої категорії уряд виділив
87700 крб.30
А. Боровик у своєму дослідженні рекон-
струює методичні рекомендації для різних кате-
горій слухачів курсів. Наприклад, лекторам з ук-
раїнської мови необхідно було надати допомогу
у володінні навичками читання, письма та роз-
мовної мови, тому на практичні заняття виді-
ляли левову частину годин – 35 з 55 загальних.
Для цього виду занять дозволявся поділ груп на
6 осіб. А лекторам з історії України пропонува-
лося зосередитися на дискусійних питаннях ми-
нулого. Хоча для різних типів занять розробля-
лася різна структура програми, але в усіх
випадках більша частина часу мала відводитися
на українознавчі студії31.
В Одесі курси українознавства з певною ко-
рекцією розпочалися у визначені заздалегідь
терміни. 10 червня 1918 р. почали свою роботу
курси для учителів вищих початкових і середніх
навчальних закладів, 12-13 червня мали розпо-
чатися курси для лекторів з наявною вищою
2 ’2019Тарас Вінцковський К Р А Є З Н А В С Т В О
102
26 Там само. 22 жовтня, 19 листопада.
27 Там само. 30 жовтня, 16 листопада.
28 Передерій І.Г. Вказ. праця. С. 54.
29 Боровик А. Вказ. праця. С. 161-162.
30 Там само. С. 162-163, 165.
31 Там само. С. 166-167.
Курси українознавства в Одесі у 1917–1919 роках: ідеї, кадри, результати
103
освітою (ще 7 червня достеменно не була відома
точна дата навчання для лекторів, адже недоу-
комплектованою залишалася група слухачів32), а
14 червня – для педагогів нижчих початкових
шкіл. На перших з них анонсувалися лекції ки-
ївської (Є. Тимченко, О. Музиченко, К. Широць-
кий, В. Чехівський) та одеської (М. Гордієв-
ський, С. Вілінський, П. Потапов) професури,
провідних фахівців міста у галузі українознав-
ства Б. Комарова, П. Клепацького, М. Слабченка
і В. Мурського33.
Таким чином, 10 червня 1918 р. у залі вели-
кої аудиторії медичного факультету Новоросій-
ського (Одеського) університету на вулиці Оль-
гієвській, 4, прикрашеній у національному стилі
з портретом Т. Шевченка і бюстом М. Гоголя,
було відкрито курси українознавства. В урочис-
тостях взяли участь голова комісаріату освіти
Б. Комаров, чиновник комісаріату В. Лащенко,
приват-доцент університету П. Клепацький, пре-
зидія ОУС на чолі зі М. Слабченком та її члени,
лектори М. Гордієвський та В. Мурський. Від-
крив захід Б. Комаров, який зупинився на досвіді
проведення аналогічних курсів минулого року й
умовах цьогорічного навчання, значенні існу-
вання української школи. Від учительської
спілки слово взяв М. Слабченко, а від відділу по-
зашкільної освіти В. Мурський, який оперував
прикладом галицької інтелігенції у боротьбі за
долю України. Останній цілком слушно назвав
вчительство найповажнішою частиною україн-
ської інтелігенції, наголосивши на тому, що воно
«мусить взяти на себе велику частину тієї ро-
боти, яку зобов’язана зробити інтелігенція будь
якого народу». Також звернулися до присутніх
досвідчений педагог К. Іващенко, котрий пред-
ставляв не одеську частину освітян, і М. Горді-
євський34.
Відкриття курсів супроводжувалося публіка-
цією на першій шпальті одеської газети «Вільне
життя» передовиці «Курси для учителів по ук-
раїнознавству» авторства Павловича (П. Кле-
пацького). У ній фаховий історик доступно роз-
тлумачував різницю між трьома типами курсів.
Так, він пояснював, що лекторські курси призна-
чаються для тих учителів з вищою освітою,
котрі уже достатньо обізнані з українським пи-
танням і потребують лише деяких додаткових
знань, щоб виступити вчителями на повітових
курсах другої черги для учителів початкових
шкіл. Характер занять зі слухачами цієї категорії
П. Клепацький визначав як «семінарійний»,
себто «по вказівками сього провідника курсисти
мають складати власні реферати на відповідні
теми і читати їх перед своїми товаришами».
Курси для учителів вищих початкових й серед-
ніх шкіл мали відрізнятися від попередніх як
характером навчання, так і обсягом. Зокрема, на-
голос робився на лекціях, з розширеним обсягом
дисциплін. Нарешті курси для учителів нижчих
початкових шкіл автор статті визначав як підго-
товчий до праці в українській школі. Прикметно,
що вони розраховувалися й на педагогів неукра-
їнських шкіл, які мали орієнтуватися в «україн-
ських питаннях»35.
14 червня 1918 р. та сама аудиторія відкрила
свої двері для нового потоку слухачів. Окрім
Б. Комарова курсистів вітав представник губерн-
ського комісаріату М. Хвіст, висловивши думки
щодо ролі народної школи в Українській дер-
жаві. М. Слабченко у своїй промові виголосив
тези про громадське виховання на основі вчення
Л. Фейєрбаха36. П. Клепацький прочитав курс з
методики викладання та виховання в народних
32 Вільне життя. 1918. 7 червня.
33 Молодая Украйна. 1918. 6 июня, 7 июня, 8 июня.
34 Молодая Украйна. 1918. 11 июня; Вільне життя. 1918. 11 червня.
35 Вільне життя. 1918. 11 червня.
36 Молодая Украйна. 1918. 15 июня.
Володимир Чехівський Богдан Комаров
школах, про що детальніше йдеться у розвідці
О. Музичка37.
Графік занять на курсах для учителів
вищих початкових і середніх шкіл оприлюд-
нила місцева преса, він підтверджується й звіт-
ною документацією. Протягом місяця слухачі
мали відвідувати навчальні аудиторії з 9.00
до 13.30 і після перерви з 17.00 до 19.30. Роз-
селення учителів відбувалося за гендерною
ознакою. Чоловіки отримали кімнати в примі-
щенні духовної школи по вул. Зовнішній, 74,
а жінки в Інституті благородних дівчат, за
адресою вул. Зовнішня, 3438. Незабаром у часо-
писі резюмувалося, що більшість слухачів
поставилися до курсів дуже поважно та брали
діяльну участь у навчальному процесі, який
закінчився 11 липня лекцією В. Мурського.
Після чого були прощальні слова лекторів і слу-
хачів, учасники заспівали «Ще не вмерла Ук-
раїна» і «Заповіт»39.
Про перебіг курсів українознавства в Одесі,
їхнє урочисте закінчення та результати можна
також зробити проміжні висновки на основі зві-
тів завідувачів курсів. Керівник підготовки учи-
телів вищих початкових і середніх шкіл В. Ярема
доповідав 18 серпня 1918 р. на засіданні ОУС40.
Він повідомляв, що до складу курсистів записа-
лося 345 осіб, але 50 з них так і не з’явилися на
заняття. Із 295 слухачів 155 були учителями
середніх шкіл, 87 – вищих початкових шкіл та
53 – вільні слухачі. Місцевих було 228 осіб й
67 – з інших повітів. Навчальні заняття прохо-
дили щодня по 8 годин, окрім вихідних і святко-
вих днів. Разом з екскурсіями витратили 180
годин навчального часу, найбільше на практич-
ний курс української мови (25 лекцій) та наукову
граматику з методики української мови (20 лек-
цій), обидві вів В. Мурський. Варто відзначити
й екскурсію до музею Одеського товариства
історії та старожитностей (ОТІС) під керівниц-
твом проф. Б. Варнеке41.
Але не всі слухачі виконали навчальний
план у більш-менш повному обсязі, тому не
могли отримати відповідне свідоцтво. За рішен-
ням комісаріату Одеської шкільної округи лише
205 осіб стали власниками бажаного документа,
бо були присутні на 2/3 годин навчальних за-
нять. До звіту увійшли й фінансові затрати,
котрі становили 27214 крб. 70 коп., з них на
оплату праці лекторам виділили 5400 крб., на
матеріальну допомогу курсантам – 19400 крб42.
У межах обговорення звіту констатувався факт,
що міська управа відмовилася надати субсидію
для курсів43.
Завершення курсів українознавства для
учителів нижчих початкових шкіл припало на
18 лип ня 1918 р., що подавалося як свято на яке
прибули І. Луценко разом з губернським комі-
саром освіти А. Рощахівським і повітовим ко-
місаром освіти М. Захаржевським. У привіталь-
ній промові перший з них сказав, що
найсильнішим народом є той, хто досяг висо-
кого рівня розвитку культури, а задля цього «по-
трібен добрий вчитель»44. У ході декламації вір-
шів, хорового виконання «Заповіту» та гімну,
виголошених промов і подяк, на думку одного
з освітян С. Вітера, викристалізувалася думка,
що потреба плекати українську школу не лише
згуртувала усіх педагогів, а й сформувала націо-
нальну ідею45.
Репрезентативним джерелом є звіт завіду-
вача цього типу курсів, учителя 1-ї вищої по-
чаткової школи Одеси С. Вітера, побудованого
за схемою, яку зустрічаємо у попередньому
2 ’2019Тарас Вінцковський К Р А Є З Н А В С Т В О
104
37 Чорноморська хвиля Української революції: провідники національного руху в Одесі у 1917–1920 рр. :
монографія / Вінцковський Т. С., Музичко О. Є., Хмарський В. М. [та ін.]; відп. ред. В. М. Хмарський. Одеса :
ТЕС, 2011. С. 208.
38 Вільне життя. 1918. 9 червня; Держархів Одеської області, ф. 42, оп. 35, спр. 2843, арк. 36, 107,
107 зв.
39 Вільне життя. 1918. 9 липня, 12 липня; Держархів Одеської області, ф. 42, оп. 35, спр. 2843, арк. 37.
40 Вільне життя. 1918. 21 серпня.
41 Держархів Одеської області, ф. 42, оп. 35, спр. 2843, арк. 107.
42 Боровик А. Вказ. праця. С. 167.
43 Вільне життя. 1918. 21 серпня.
44 Вільне життя. 1918. 19 липня; Держархів Одеської області, ф. 42, оп. 35, спр. 2843, арк. 111.
45 Держархів Одеської області, ф. 42, оп. 35, спр. 2843, арк. 145, 145 зв.
Курси українознавства в Одесі у 1917–1919 роках: ідеї, кадри, результати
105
звітному документі. Насамперед він повідом-
ляв про серйозні організаційні труднощі,
пов’язані з бездіяльністю першого завідувача
курсами Чердацького, який не зумів підготу-
вати належним чином реалізацію проекту,
відтак за три дні до початку навчання довелося
вирішувати левову частину питань. За його сло-
вами, бажаючих підвищити педагогічну квалі-
фікацію виявилося 232 особи, котрих розділили
на дві категорії – дійсні (ті, хто займав учитель-
ські посади, 194 особи) та вільні (38 осіб) слу-
хачі. Втім, далеко не усі з них відвідували лек-
ції, тому свідоцтва отримали 158 курсистів,
здебільшого дійсні слухачі – 138 осіб, та вільні
– 20 осіб. Перша категорія отримала державну
допомогу в розмірі 100 крб. кожен. А загальна
сума фінансових затрат становила 19704 крб.
40 коп46.
Важливим елементом звіту став аналіз роз-
поділу освітян за гендерною і географічною оз-
наками, хоча й з певними математичними похиб-
ками, адже за даними, поданими у таблиці
нижче, загальна кількість слухачів мала бути не
232 особи, а 222, а виданих свідоцтв 157, хоча
у текстовому звіті знаходимо 158 прізвищ.
З-поміж курсистів домінували жінки – 163 запи-
салося і 111 пройшли навчання, чоловіків відпо-
відно 59 – 4747. Хоча дана пропорція засвідчує
більшу дисциплінованість чоловіків-педагогів,
з яких лише 12 не відвідували заняття. Втім це
може мати й прозаїчніше пояснення, пов’язане
з виконанням побутових справ жіночою части-
ною соціуму.
Прикметно, що більше половини курсистів
(59%) працювали в Одесі, що пояснюється як
чисельністю населення найбільшого міста Пів-
денної України, відповідно й кількістю шкіл, так
і логістичними зручностями. Адже у виділених
приміщеннях за адресами вул. Зовнішня, 34 та
Зовнішня, 32 (їдальня 2-ї дівочої школи) осели-
лося лише 10 жінок і 2 чоловіків. Решта приїж-
джих мали в Одесі родичів, котрі надали їм своє
помешкання48. Останній чинник загалом міг
суттєво впливати на формування контингенту
курсистів.
Поданий у звіті перелік лекторів частково
співпадав з тим, який подавався вище. Це були
П. Клепацький, С. Вілінський, Б. Комаров,
Д. Бузько, а також К. Іващенко, С. Локрієнко,
В. Герасименко, А. Шаравська, В. Крижанів-
ський, О. Агура, О. Погибко, Кушнір. До на-
вчального плану увійшли відвідини музею
ОТІС й екскурсії за межі міста для ознайом-
лення з різними видами успішних господарств.
За словами С. Вітера попри брак лекторів най-
більший інтерес викликали дисципліни з украї-
нознавства (мова, історія та інші). Дисонансом
виглядало читання частини лекцій російською
мовою, передусім з не українознавчих студій,
оскільки не усі викладачі вільно володіли укра-
їнською49.
№
Територіально-
адміністративна
одиниця
З
ап
и
са
ли
ся
О
тр
и
м
ал
и
св
ід
о
ц
тв
о
1 Одеса 130 81
2 Херсонська губернія 61 51
2.1 Одеський повіт 44 38
2.2 Єлисаветградський повіт 8 5
2.3 Ананьївський повіт 6 6
2.4 Тираспольський повіт 3 2
3 Подільська губернія 9 7
4 Холмська губернія 7 5
5 Київська губернія 5 5
6 Бессарабська губернія 3 3
7 Волинська губернія 2 2
8 Гродненська губернія 2 2
9 Таврійська губернія 1 1
10 Чернігівська губернія 1 0
11 Варшавська губернія 1 1
46 Там само, арк. 140, 141 зв., 145, 145 зв.
47 Там само, арк. 141 зв.-142.
48 Там само, арк. 142.
49 Там само, арк. 141-141 зв.
На цей та інші факти звернув увагу невідо-
мий автор, прихований за псевдо Цікавий, кот-
рий надіслав до редакції «Вільного життя»
листа, в якому розкритикував окремі аспекти
перекваліфікації освітян. Він стверджував, що
не був постійним слухачем (не вказував яких
саме курсів – Т. В.), відтак орієнтувався в оцін-
ках не лише на основі своїх дискретних вра-
жень, але й на словах колег по навчанню. Ано-
німа передусім не влаштовувала виділена сума
коштів на кожну особу, бо отриманих 100 крб.
на його думку не вистачало на купівлю підруч-
ників і журналів, проїзд у трамваї, попри обі-
цяне безкоштовне переміщення містом, тощо50.
Частково дана інформація підтверджується зві-
том В. Яреми, де теж констатувався факт до-
рожнечі на товари першої необхідності, хоча
він наполягав, що продаж українських книг та
газет здійснювався за зниженими цінами51.
Видані комісаріатом Одеської шкільної ок-
руги свідоцтва залишаються цінним джерелом
для з’ясування окремих аспектів організації під-
готовки педагогів. У переліку осіб, котрі стали
власниками відповідних документів, знаходимо
доволі відомих в Одесі та поза її межами діячів
культури. Зокрема, йдеться про Федора Михай-
ловича Панченка-Чаленка (випускник історико-
філологічного факультету Імператорського
Новоросійського університету), Анастасію Кос-
тянтинівну Шаравську (членкиня музично-дра-
матичного гуртка «Українська хата» в Одесі),
Миколу Полікарповича Ковальчука (учитель
Одеської гімназії М.С. Панченка, брат голови
Одеської української міської ради (ОУМР), пе-
дагога Леонтія Ковальчука), Назарія Івановича
Букатевича (голова педагогічної ради Седлець-
кої жіночої гімназії, майбутній вчений-етнограф
і філолог, викладач одеських вишів), Всеволода
Миколайовича Крижановського (учитель росій-
ської літератури в одеських гімназіях), Василя
Олександровича Чудновцева (учитель Одеської
чоловічої гімназії В.І. Малярова), Володимира
Яковича Герасименка (випускник Миколаїв-
ського учительського інституту, майбутній про-
фесор літературознавець, репресований більшо-
вицькою владою), Костянтина Опанасовича
Бачинського (учитель російської мови та літера-
тури гімназії Ю. Шилейко – М. Ріхтер), Арсенія
Парфеновича Клочка (делегований ОУС) та
інших52.
Отримані свідоцтва та діловодна докумен-
тація коригують дату(и) відкриття курсів для
лекторів, які ймовірно працювали двома або на-
віть трьома потоками. Перший з них протягом
18 червня – 17 липня 1918 р. (при цьому доку-
менти датувалися 16 липня – Т. В.), а їхні квалі-
фікаційні програми готувалися за трьома
напрямками в однаковій пропорції – історія
України, географія України, українська літера-
тура53. Другий потік датувався 30 червня –
17 липня 1918 р. й розраховувався на фахівців з
української мови. Завідувачем лекторського
типу курсів був В. Крижановський54.
Лист до губернського комісаріату Катери-
нославщини від своїх одеських колег дає під-
стави вважати, що з 15 червня по 15 липня в
Одесі готувалися лектори на курси для вчителів
початкових шкіл. А 21 липня 1918 р. мала роз-
початися підготовка лекторів у тому числі для
сусідньої адміністративної одиниці55. Загалом
даний аспект проблеми потребує подальшого
вивчення і насамперед уточнення хронологічних
рамок проведення цього типу курсів.
Міркуємо, що курси, організовані Міністер-
ством народної освіти, не повною мірою охопили
усіх бажаючих долучитися до поступу україн-
ської школи, або принаймні отримати перспек-
тивне свідоцтво, бо протягом липня 1918 р. до ко-
місаріату Одеської шкільної округи надходили
листи з проханням записатися на навчання навіть
тоді, коли лекції вже читалися. Відтак комісар ре-
комендував прохачам долучитися до процесу пе-
рекваліфікації в інших містах, зокрема, Катери-
нославі, де такі курси відкривалися 23 липня56.
2 ’2019Тарас Вінцковський К Р А Є З Н А В С Т В О
106
50 Вільне життя. 1918. 9 липня.
51 Держархів Одеської області, ф. 42, оп. 35, спр. 2843, арк. 107 зв.
52 Там само, арк. 3, 12, 14-19, 143 зв.
53 Там само, арк. 1-20.
54 Там само, арк. 21.
55 Там само, арк. 51.
56 Там само, арк. 33.
Курси українознавства в Одесі у 1917–1919 роках: ідеї, кадри, результати
107
Втім у липні 1918 р. наступна черга курсів
з українознавства відкрилася й в Одесі. Необ-
хідність у подальшій підготовці кадрів для ниж-
чих початкових шкіл змусила ОУС оголосити
про початок роботи курсів українознавства 23
липня 1918 р. Проте у перебігу підготовки до
заходу розпорядженням губернського комісара
освіти Херсонщини А. Рощахівського заняття
перенесли до Миколаєва, посилаючись на
хлібну кризу в найбільшому місті Українського
Причорномор’я57. Продовольчі труднощі не
вплинули на ентузіазм ініціаторів підготовки пе-
дагогів, тому за тиждень ОУС підтвердила ба-
жання посадити за парти групу освітян почат-
кової школи, які б займалися паралельно з
колегами по Миколаєву. Цього разу фінансову
підтримку обіцяв надати шкільний відділ мі-
ської управи58.
28 липня, напередодні відкриття заходу,
відбулося велике учительське віче, найімовір-
ніше організоване ОУМР, оскільки одним з
головних ораторів став голова організації
П. Климович. Окрім нього присутніх вітали
А. Рощахівський, Д. Бузько, М. Хвіст, Е. Тем-
ницький, В. Мурський, представник білору-
ської ради, а головним лейтмотивом свята стала
усталена думка про непересічну роль школи в
житті українського народу. На завершення вис-
тупів доповідачі поділилися з присутніми ін-
формацією про відкриття в Одесі з нового
навчального року двох українських гімназій –
для хлопців і дівчат59.
Початок навчання педагогів нижчих почат-
кових шкіл було призначено на 29 липня 1918 р.,
а коло лекторів розширювалося за рахунок
Д. Бузька (граматика і правопис) й І. Луценка
(географія України), зі збереженням поперед-
нього кадрового потенціалу – В. Мурського
Розпорядження місцевої адміністрації
щодо відкриття курсів та матеріального
забезпечення слухачів
(документ зберігається в Державному архіві
Одеської області)
Свідоцтво слухача курсів
Леонтія Плотницького
(документ зберігається в Державному архіві
Одеської області)
57 Вільне життя. – 1918. – 9 липня, 17 липня, 24 липня.
58 Там само. – 24 липня, 25 липня.
59 Там само. 30 липня.
(граматика і правопис), Б. Комарова (географія
України), М. Слабченка й П. Клепацького (істо-
рія України)60. Курси знову відкрив Б. Комаров,
який у вступній промові зазначив, що робота
профільного міністерства продовжується тим
шляхом, який намітила Центральна Рада, навіть
незважаючи на зміну влади. Він закликав до ак-
тивної праці і сам прочитав цикл лекцій з гео -
графії України для вчителів початкових шкіл61.
Часопис «Вільне життя», який регулярно ви-
світлював освітянську проблематику, повідом-
ляв що курси українознавства, організовані ОУС
для педагогів нижчих початкових шкіл, викли-
кали великий інтерес. На них записалося понад
200 слухачів, у тому числі вчителі вищих почат-
кових і середніх шкіл, а навчання триватиме не
три, а чотири тижня. Прикметно, що до канце-
лярії й після 29 липня надходили запити щодо
третьої хвилі перекваліфікації педагогів, але
цього разу ОУС не планувала продовжувати
таку практику62. Урочисте закриття навчання
(завідувачем курсів був Комарецький) відбулося
24 серпня 1918 р. вже за звичним сценарієм, до
чого додалося декламування власних віршів
одним зі слухачів63.
Особливістю 1918 р. стало також прове-
дення неурядових курсів з українознавства,
котрі ініціювала просвітницька секція ОУМР.
Вони розпочали свою роботу 3 червня у примі-
щенні залізничної «Просвіти» (вул. 19 лютого
(тепер Б. Хмельницького – Т. В.), 53) та по вулиці
Інститутській (тепер В. Дідріхсона – Т. В.), охо-
пивши загалом близько 100 осіб. Першу лекцію
з історії української культури прочитав секретар
ОУМР А. Миколюк. Його почин підтримали
М. Іскімчі (політична економія), Писаренко (іс-
торія української літератури), Янчевський (істо-
рія робітничого законодавства), А. Клочко (істо-
рія України) і Б. Божовський («про Небо і
Землю»). Головою комісії з проведення курсів
був Ф. Шульга64. Мали місце курси для канцеля-
ристів одеської міліції, де викладали українці-
офіцери австро-угорського війська65, залізнич-
ників66.
Окреслена тенденція, спровокована викли-
ками революційної епохи, де українська мова от-
римувала перспективи проникнути у всі сфери
державного життя, сприяла й спробам комерціа-
лізації навчання з українознавчих дисциплін.
Так, колегія лекторів-інструкторів відділу гу-
бернського комісара освіти Херсонщини по Оде-
ській окрузі анонсувала платні вечірні курси з
українознавства для мешканців міста, пояс-
нюючи свій намір державними вимогами та «ін-
тересом зацікавлених кіл громадянства». Струк-
тура курсів загалом залишалася сталою, для
чотирьох предметів передбачалося виділити 70
лекційних астрономічних годин, з них най-
більше на теоретичний курс української мови
(32 лекції), а найменше з географії України
(3 лекції). Плата за навчання фіксувалася у роз-
мірі 25 крб., а самі заняття мали проходити у
приміщенні 1-ї вищої початкової школи (вул.
Старопортофранківська)67.
Втім гучні заяви про державні інтереси оче-
видно розбилися об мур байдужості міського на-
селення, котре не поспішало витрачати кошти на
справу, яка не завжди видавалася конче потріб-
ною. Якщо у першочергових намірах лекторів-
інструкторів фігурувала дата відкриття шести-
тижневих курсів 29 липня 1918 р., то незабаром
вона переносилася на 4 серпня, а наступні рек-
ламні оголошення свідчили, що вони не розпо-
чали свою роботу до початку вересня. Навіть
попри відсутність згадок про плату за на-
вчання68.
Курси українознавства в Одесі проводилися
й у 1919 р., коли місто перебувало під владою
2 ’2019Тарас Вінцковський К Р А Є З Н А В С Т В О
108
60 Там само. 28 липня.
61 Чорноморська хвиля Української революції: провідники національного руху в Одесі у 1917–1920 рр.
– С. 220.
62 Вільне життя. 1918. 11 серпня.
63 Там само. 25 серпня.
64 Молодая Украйна. 1918. 4 июня, 5 июня.
65 Вільне життя. 1918. 7 червня.
66 Там само. 9 липня.
67 Там само. 31 липня.
68 Там само. 31 липня, 24 серпня, 8 вересня.
денікінців, тому вони ініціювалися без під-
тримки з боку уряду другої УНР. Газета «Нові
шляхи» повідомляла, що 23 березня в школі
ім. І. Стешенка відбулося відкриття таких кур-
сів, найімовірніше за підтримки ОУМР, яка й
надалі опікувалася україномовною освітою
в місті. З привітальним словом виступили
М. Слабченко, В. Чудновцев, о. Микита
(О. Кожин), К. Іващенко, професор Київського
університету Ф. Сушицький. Кількість слухачів
була значно меншою за попередні роки, лише
декілька десятків осіб69, що пояснюється не-
сприятливими суспільно-політичними подіями,
адже білогвардійський режим ставив під сумнів
доцільність надання освітніх послуг україн-
ською мовою.
Таким чином, наявна джерельна база дозво-
ляє реконструювати підготовку і проведення
курсів українознавства в Одесі протягом 1917-
1919 рр., а головними носіями інформації є
звітні документи та дописи в періодичній пресі,
яка регулярно доносила читачам новини щодо
окресленого кола питань. Сказане стосується і
україномовних, і російськомовних газет Одеси,
які пильно стежили за підготовкою до переходу
шкільного навчання на українську мову викла-
дання.
Метою проведення такого типу занять була
перекваліфікація педагогів задля поступового
перетворення школи на національну шляхом
або відкриття нових закладів, або перепрофі-
лювання існуючих, оскільки в українському
політичному середовищі існувало глибоке пе-
реконання вагомої ролі школи в житті суспіль-
ства. Одеса, як один з головних науково-освіт-
ніх центрів України, стала базовим містом
підготовки викладачів у південному регіоні, а
місцеві активісти, згуртовані навколо Одеської
учительської спілки, заходилися втілювати ви-
значені завдання вже влітку 1917 р., позаяк
прагнули підготувати вчителів до початку
1917/1918 н. р.
Протягом 1917-1919 рр. в Одесі пройшла
ціла низка подібних курсів, які мали як урядо-
вий, так і неурядовий характер, себто ініціюва-
лися місцевими організаціями та професійними
установами, вочевидь інколи з бажанням отри-
мати фінансовий зиск. Найбільш масштабними
стали навчання літа 1918 р. до яких була залу-
чена київська і одеська професура, найбільш фа-
хові освітяни Одеси. Під час їхнього проведення
перекваліфікацію пройшли викладачі усіх типів
шкіл, а їх загальна кількість обраховується у
межах не менше 800 осіб. Пропонована цифра є
дуже умовною і наразі не підлягає точнішій ве-
рифікації.
Кадровий потенціал організаторів курсів та
лекторів формувався за рахунок досвідчених пе-
дагогів та громадських діячів, з-поміж яких
варто насамперед виділити В. Чехівського, М.
Слабченка, П. Клепацького, М. Гордієвського,
Б. Комарова, В. Мурського, К. Іващенка та
інших. Їхня ініціатива знайшла позитивний від-
гук у тій частині освітянського середовища,
котре підтримувало політику українських уря-
дів в напрямку шкільної реформи, тому здебіль-
шого ретельно виконували навчальну програму.
Дії педагогів розширювали визначені міністер-
ськими документами рамки участі в курсах. В
окремих випадках не усі бажаючі отримали
можливість долучитися до своїх колег-курсис-
тів і повинні були шукати альтернативні варі-
анти за межами Одеси, наприклад, у Миколаєві
чи Катеринославі. Прикметно, що слухачами
курсів були педагоги, які залишили помітний
слід в науковому й освітньому житті регіону –
В. Чудновцев, К. Бачинський, А. Клочко, Н. Бу-
катевич та інші.
Курси українознавства в Одесі у 1917–1919 роках: ідеї, кадри, результати
109
69 Нові шляхи. 1919. 25 березня, 28 березня.
References
Ahafonova N. V., (1998) Stanovlennya nacional-
noi systemy osvity v Ukrayini: 1917-1920 rr.: avtoref.
dys. na zdobuttia nauk. stupenia kand. ist. nauk: spec.
07.00.01 «istoriya Ukrainy»; Odesk. der. un-t. –
Odesa, 1998. – 18 s. [In Ukrainian].
Borovyk, A. (2008). Ukrainizaciya zahal’noosvit-
nikh shkil za chasiv vyboruvannya derzhavnosti
(1917-1920 rr.). – Chernihiv: КP vydavnyctvo
«Chernihivs’ki oberehy», 368 p. [In Ukrainian].
Vil’ne zhyttya (Odesa). – 1918. [In Ukrainian].
Vintskovs’kyi, T. (2006). Z istorii stanovlennya
ukrains’koyi nacional’noyi shkoly v Odesi v 1917 roci
// Odes’ka «Prosvita»: mynule, suchasne y maibutnie
(do 100-richchya Odes’koyi «Prosvity»): materially
naukovo-praktychnoyi konferenciyi. – Оdesa: Druk,
P. 74-80. [In Ukrainian].
Man’kivs’ka, T.О. (2012) Ukrainizaciya shkil I
vchytel’stvo na Slobozhanshchyni u 1917-1918
rokakh // Nauka. Relihiya. Suspil’stvo, №4, р. 41-45.
[In Ukrainian].
Matviyenko, N. (2013) Osvitnya polityka ukrain-
s’kykh uryadiv v revoluciyni chasy (1917-1920 rr.):
novitnya istoriohrafiya // Etnichna istoriya narodiv
Evropy. – К., vyp. 39, р. 145-148. [In Ukrainian].
Molodaya Ukrayna (Odesa). – 1918. [In Rus -
sian].
Muzychko, О. (2015) Pivdenna vis’ Sobornosti:
naciyetvorchi procesy v Ukrayins’komu Prychorno -
mor’yi (kinec’ ХІХ – persha polovyna ХХ st.). –
Оdesа, 360 p. [In Ukrainian].
Novi shlyakhy (Odesa). – 1919. [In Ukrainian].
Odesskiye novosti. – 1917-1918. [In Russian].
Odesskiy listok. – 1917-1918. [In Russian].
Pakhomenkov, Y.H. (2017) Ukrains’kyi osvitniy
proces u 1917-1918 rr. Na Podniprov’yi (do istorii per-
shoyi ukrainizacii) [Elektronnyi resurs]. Rezhym dos-
tupu: http://ir.nmu.org.ua/bitstream/handle/123456789/
1635/27.pdf?sequence=1 (27.09.2017). [In Ukra -
inian].
Perederiy, І.H. (2009) Rozbudova nacional’noyi
systemy osvity v Ukraini za doby Central’noyi Rady:
istorychnyi aspekt. – Poltava : vyd-vо PoltNТU,
160 p. [In Ukrainian].
Ridnyi kurin’ (Odesa). – 1917. [In Ukrainian].
Ukrains’ka Central’na Rada: dokumenty i mate-
rially u dvokh tomakh / Uporyad. V. Verstyuk tа іn. –
К. : Naukova dumka, 1996. – Том І. 4 bereznya –
9 hrudnya 1917 r. – 586 p. [In Ukrainian].
Ukrains’ke slovo (Odesa). – 1917. [In Ukra -
inian].
Khersonskiye gubernskiye vedomosti. – 1917.
[In Russian].
Chornomors’ka khvylya Ukrains’koyi rev-
olucii: providnyky nacional’noho rukhu v Odesi u
1917 – 1920 rr.: моnohrafiya / Vintskovs’kyi Т. S.,
Muzychko О. E., Khmars’kyi V. М. [tа іn.]; vidp. red.
V. М. Khmars’kyi. – Оdesа, 586 p. [In Ukrainian].
2 ’2019Тарас Вінцковський К Р А Є З Н А В С Т В О
110
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-169705 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2222-5250 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T15:57:29Z |
| publishDate | 2019 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Вінцковський, Т. 2020-06-22T08:37:07Z 2020-06-22T08:37:07Z 2019 Курси українознавства в Одесі у 1917–1919 роках: ідеї, кадри, результати / Т. Вінцковський // Краєзнавство. — 2019. — № 2. — С. 96-110. — Бібліогр.: 18 назв. — укр. 2222-5250 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/169705 94(477.74-21):374.7”1917/1919” У статті досліджуються особливості перепідготовки педагогічних кадрів для початкової та середньої школи в умовах розгортання Української революції 1917-1921 років. На основі аналізу наукових праць, архівних документів та періодичної преси автор дійшов висновків про пильну увагу урядів УНР та Української Держави, місцевої адміністрації до означеної проблеми. Однією з особливостей організації курсів українознавства стала підтримка такої ідеї з боку значної частини вчителів, котрі взяли активну участь у навчальному процесі, до якого залучалися провідні університетські кадри та громадсько-політичні діячі з профільною освітою. У 1918 р. курси українізації поширювалися й на інші категорії суспільства, що засвідчило необхідність оволодіння українською мовою задля влаштування на роботу в державних структурах. The article is devoted to the preparation, realization and results of the courses of Ukrainian Studies in Odesa during 1917-1919, that is, the period of the Ukrainian Revolution. To achieve the goal, the following research objectives are solved: the sources, which reflects these processes were found, the political and ideological and legal basis for retraining of educators during the Tsentralna Rada and Hetmanate were analyzed, personal participation of teachers and scientists in the organization of courses were established, the reflections of teachers on the proposals put forward were clarified, the total number of participants, material and technical support of lecturers and listeners were highlighted. uk Інститут історії України НАН України Краєзнавство Теоретико-методологічні засади освітянського краєзнавства Курси українознавства в Одесі у 1917–1919 роках: ідеї, кадри, результати Classes of Ukrainian studies in Odesa in 1917–1919: ideas, personnel, results Article published earlier |
| spellingShingle | Курси українознавства в Одесі у 1917–1919 роках: ідеї, кадри, результати Вінцковський, Т. Теоретико-методологічні засади освітянського краєзнавства |
| title | Курси українознавства в Одесі у 1917–1919 роках: ідеї, кадри, результати |
| title_alt | Classes of Ukrainian studies in Odesa in 1917–1919: ideas, personnel, results |
| title_full | Курси українознавства в Одесі у 1917–1919 роках: ідеї, кадри, результати |
| title_fullStr | Курси українознавства в Одесі у 1917–1919 роках: ідеї, кадри, результати |
| title_full_unstemmed | Курси українознавства в Одесі у 1917–1919 роках: ідеї, кадри, результати |
| title_short | Курси українознавства в Одесі у 1917–1919 роках: ідеї, кадри, результати |
| title_sort | курси українознавства в одесі у 1917–1919 роках: ідеї, кадри, результати |
| topic | Теоретико-методологічні засади освітянського краєзнавства |
| topic_facet | Теоретико-методологічні засади освітянського краєзнавства |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/169705 |
| work_keys_str_mv | AT vínckovsʹkiit kursiukraínoznavstvavodesíu19171919rokahídeíkadrirezulʹtati AT vínckovsʹkiit classesofukrainianstudiesinodesain19171919ideaspersonnelresults |