Міське самоврядування Станіслава/Івано-Франківська у другій половині ХІХ ст.
У статті проаналізовано особливості функціонування органів самоврядування Станіслава у другій
 половині ХІХ ст. Охарактеризовано закони 1862 р. та 1866 р., які сприяли процесу формування виборних
 органів самоврядування в Австрійській імперії. Після адміністративно-територіальної реф...
Saved in:
| Published in: | Краєзнавство |
|---|---|
| Date: | 2019 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
2019
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/169720 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Міське самоврядування Станіслава/Івано-Франківська у другій половині ХІХ ст. / С. Добржанський // Краєзнавство. — 2019. — № 3. — С. 6-13. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860131194677493760 |
|---|---|
| author | Добржанський, С. |
| author_facet | Добржанський, С. |
| citation_txt | Міське самоврядування Станіслава/Івано-Франківська у другій половині ХІХ ст. / С. Добржанський // Краєзнавство. — 2019. — № 3. — С. 6-13. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Краєзнавство |
| description | У статті проаналізовано особливості функціонування органів самоврядування Станіслава у другій
половині ХІХ ст. Охарактеризовано закони 1862 р. та 1866 р., які сприяли процесу формування виборних
органів самоврядування в Австрійській імперії. Після адміністративно-територіальної реформи 1867 р.
Станіслав отримав статус повітового центру. Тоді ж, за новим законодавством обрано «першого незалежного» бургомістра.
На вказаний період перебування Станіслава у складі Австро-Угорщини припадає розквіт міського
архітектурного стилю.У 1862 р. відбулося урочисте святкування 200-річчя від дня заснування міста.
1866 р. було відкрито залізницю Львів-Чернівці, тоді ж запрацювала паровозоремонтна майстерня та
залізничний вокзал. Активно побудувалися інші заводи та фабрики.
На той час муніципальна влада, відповідно до законодавства, була незалежна від повітової адміністрації на відомчій території якого знаходилося місто, і мала більше автономії, ніж сільські громади
чи інші населені пункти. Муніципалітет очолював бургомістр, призначуваний імператором за поданням
міської ради Станіслава. Із 1868 р. вона складалася із тридцяти шести членів, які здійснювали контроль
над діяльністю магістрату. Констатовано, що Статут 1868 р. суттєво розширив права міського самоврядування Станіслава. Окрему увагу зосереджено на функціональних обов'язках міської ради і магістрату. Підкреслено, що вони мали розпорядчо-наглядові та адміністративно-виконавчі функції відповідно. Натомість крайова влада наглядала за тим, щоб органи самоврядування не перевищували
повноважень і не порушували чинного законодавства.
In the article it has been analyzed the specifics of the functioning of self-government bodies in the second
half of XIX century.The laws of 1862 and 1866 contributed to the formation of elected self-governing bodies in
the Austrian Empire. After the administrative-territorial reform of 1867, Stanislaviv became a county center.
Under the new legislation, the «first independent» Burgomaster was elected.
The period when Stanyslaviv was part of Austro-Hungarian Empire was marked by a flourishing in city
architectural style. In 1862 the first recorded city celebration took place to commemorate the 200th Anniversary
of the foundation of the city. On 1866 the city was connected to a railway network Lviv-Chernivtsi, while the
locomotive-repair shop was opened along with the train terminal. At around that time series of plants and
factories were built.
The urban municipality were town which for their local government were independent of the counties in
which they were situated, and have, therefore, a larger amount of municipal autonomy than the communes or
the other towns. The administration of the municipalities is carried on by a Burgomaster appointed by the king,
aided by a City council. Since 1868 municipality of the Stanislaviv had a council of thirty-six members to exercise
control over its Municipality.It was indicated that the Statute in 1868 significantly expanded the rights
of Stanislaviv urban self-government. Particular attention has been focused on functional responsibilities of
public council and magistrate. They had the regulatory with supervisory and administrative executive functions
respectively. In return the regional authorities have supervised that the bodies of self-government have not
exceeded powers and has not violated the law.
|
| first_indexed | 2025-12-07T17:44:36Z |
| format | Article |
| fulltext |
6
УДК 908(477).07:352.075
Сергій Добржанський (м. Чернівці)
кандидат історичних наук,
доцент кафедри історії України
Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича
E-mail: dobrserg2128@gmail.com
ORCID: https://orcid.org/0000-0003-2443-3591
Міське самоврядування Станіслава/Івано-Франківська
у другій половині ХІХ ст.
У статті проаналізовано особливості функціонування органів самоврядування Станіслава у другій
половині ХІХ ст. Охарактеризовано закони 1862 р. та 1866 р., які сприяли процесу формування виборних
органів самоврядування в Австрійській імперії. Після адміністративно-територіальної реформи 1867 р.
Станіслав отримав статус повітового центру. Тоді ж, за новим законодавством обрано «першого не-
залежного» бургомістра.
На вказаний період перебування Станіслава у складі Австро-Угорщини припадає розквіт міського
архітектурного стилю.У 1862 р. відбулося урочисте святкування 200-річчя від дня заснування міста.
1866 р. було відкрито залізницю Львів-Чернівці, тоді ж запрацювала паровозоремонтна майстерня та
залізничний вокзал. Активно побудувалися інші заводи та фабрики.
На той час муніципальна влада, відповідно до законодавства, була незалежна від повітової адмі-
ністрації на відомчій території якого знаходилося місто, і мала більше автономії, ніж сільські громади
чи інші населені пункти. Муніципалітет очолював бургомістр, призначуваний імператором за поданням
міської ради Станіслава. Із 1868 р. вона складалася із тридцяти шести членів, які здійснювали контроль
над діяльністю магістрату. Констатовано, що Статут 1868 р. суттєво розширив права міського
самоврядування Станіслава. Окрему увагу зосереджено на функціональних обов’язках міської ради і
магістрату. Підкреслено, що вони мали розпорядчо-наглядові та адміністративно-виконавчі функції
відповідно. Натомість крайова влада наглядала за тим, щоб органи самоврядування не перевищували
повноважень і не порушували чинного законодавства.
Ключові слова: міське самоврядування, виборче право, міський статут, бургомістр, магістрат.
Serhii Dobrzhanskyi (Chernivtsi)
Candidate of Historical (Ph. D. in History), Associate professor,
Department of history of Ukraine,
YuriyFedkovych Chernivtsi National University
E-mail: dobrserg2128@gmail.com
ORCID: https://orcid.org/0000-0003-2443-3591
The local self-government of Stanyslav/Ivano-Frankivsk
in the second half XIX century
In the article it has been analyzed the specifics of the functioning of self-government bodies in the second
half of XIX century.The laws of 1862 and 1866 contributed to the formation of elected self-governing bodies in
the Austrian Empire. After the administrative-territorial reform of 1867, Stanislaviv became a county center.
Under the new legislation, the «first independent» Burgomaster was elected.
The period when Stanyslaviv was part of Austro-Hungarian Empire was marked by a flourishing in city
architectural style. In 1862 the first recorded city celebration took place to commemorate the 200th Anniversary
of the foundation of the city. On 1866 the city was connected to a railway network Lviv-Chernivtsi, while the
locomotive-repair shop was opened along with the train terminal. At around that time series of plants and
factories were built.
7
Проблеми функціонування органів місцевого
самоврядування, пов’язані із низькою ефектив-
ністю їх роботи, породжуються не лише відсут-
ністю належного фінансування чи управлінського
досвіду у чиновників. Підґрунтя для різноманіт-
них зловживань і недоліків, у першу чергу, фор-
мує загальна нормативно-законодавча база. Від
того, якими є зафіксовані у ній виборча система,
регламент роботи, повноваження органів само-
врядування і система контролю їх діяльності,
залежать всі інші аспекти, які й визначають рі-
вень соціально-економічного розвитку громади.
У цьому контексті, українські міста почали отри-
мувати власне управління та статути у другій по-
ловині ХІХ ст., у період прискореної модернізації.
Закладені у той час основи самоврядування та
торгово-промислові потужності багато в чому ви-
значають навіть їх сучасний розвиток. Тож, заяв-
лена тема має очевидну суспільну, а також, зва-
жаючи на відсутність окремого комплексного
дослідження, наукову актуальність.
Джерельну базу статті сформували законо-
давчі акти, які регулювали розвиток самовряду-
вання Станіслава у другій половині ХІХ ст.
(закони «Про основні засади організації громад»
1862 р. та «Про устрій громади і громадську ви-
борчу ординацію» 1866 р., Статут міста 1868 р.,
тощо), в тому числі й архівні матеріали; історіог-
рафічна основа включає тогочасні наукові праці
і деякі напрацювання сучасних дослідників
(К. Левицького, А. Шарловського, Б. Гавриліва,
П. Арсенича, П. Гураля та ін.).
У середині ХІХ ст. процес реформування
системи управління Станіславом започаткували
революційні події 1848 р. Щоправда, створений
тоді «міський виділ» (комітет, прообраз міської
ради) проіснував менше року і був трансформо-
ваний у чотири комісії (залежно від сфери ком-
петенції): фінансову, громадських робіт, сані-
тарну, безпеки і порядку. Статут наступного
1849 р. фіксував, що повноваження міського ви-
ділу мали охоплювати наступні питання: «роз-
гляд і затвердження міського бюджету, пошук
нових джерел доходів, видача дозволу на збір
додаткових податків, встановлення правил уп-
равління міським майном, зміна структури ма-
гістрату і загальний контроль над справами ма-
гістрату»1.
Саме події «весни народів» 1848–1849 рр.
сприяли поширенню в Австрійській імперії ідеї
про необхідність заміни існуючої системимі-
ських магістратів на дієву систему виборного
самоврядування. Відповідні положення у пер-
винному вигляді було закладенов основу «про-
візоричного громадського закону» від 17 березня
1849 р. Однак, поразка революції законсерву-
вала ситуацію більш, ніж на 10 років2.
У 1855 р. всі міста Австрійської імперії було
поділено на три класи, залежно від розміру
річно го прибутку: І клас – понад 20 тис. крон,
ІІ клас – від 8 до 20 тис. крон, ІІІ клас – до 8 тис.
крон. Згід но цього розподілу Станіслав увійшов
до групи першого класу. На той час управлін-
ський апарат міс та складався із голови (бурго-
містра), двох засі да телів (асесорів, радників),
одного секретаря, од но го касира, трьох ділово-
дів (писарів), будівни чо го та 20 городових. Бурго-
містр (а також й засідателі) обирався членами мі-
ського виділу з-поміж себе або членів громади і
затверджувався намісництвом3. У 1861 р. міський
Міське самоврядування Станіслава/Івано-Франківська у другій половині ХІХ ст.
The urban municipality were town which for their local government were independent of the counties in
which they were situated, and have, therefore, a larger amount of municipal autonomy than the communes or
the other towns. The administration of the municipalities is carried on by a Burgomaster appointed by the king,
aided by a City council. Since 1868 municipality of the Stanislaviv had a council of thirty-six members to ex-
ercise control over its Municipality.It was indicated that the Statute in 1868 significantly expanded the rights
of Stanislaviv urban self-government. Particular attention has been focused on functional responsibilities of
public council and magistrate. They had the regulatory with supervisory and administrative executive functions
respectively. In return the regional authorities have supervised that the bodies of self-government have not
exceeded powers and has not violated the law.
Key words: Self-government, Election law, City Statute, Magistrate, Burgomaster.
1 Огляд документальних матеріалів фонду № 7 / Склав провідний архівіст Р.І. Шацький // Державний
архів Івано-Франківської області. Івано-Франківськ, 1993. С. 12.
2 Дет. див.: Добржанський С. Галицькі та буковинські міста другої половини ХІХ – початку ХХ ст.:
порівняльні особливості системи управління // Науковий вісник Чернівецького університету. Історія. 2018.
№ 2. С. 14–20.
3 Szarłowski A. Stanisławów i powiat stanisławowski pod względem historycznym i geograficzno-statystycznym. –
Stanisławów: Nakłsdem. Księgarni Wł. Doboszyńskiego, 1887. S. 187.
виділ Станіслава було перейменовано на міську
раду, а за декілька років до цього, у 1858 р., за
наказом Міністерства внутрішніх справ зміни-
лася організація магістрату. Відтепер він набув
статусу нижчого виконавчого органу державної
влади і, водночас, вищого міського органу влади,
який підпорядковувався безпосередньо наміс-
ництву.
Управлінська структура магістрату була до-
сить розгалуженою. До нього входили:1) бурго-
містр, віце-бургомістр, засідателі;2) політичний
сенат; 3) «протокол подавчий» для сенату; 4) ре-
гістратура; 5) експедиційний відділ;6) касацій-
ний відділ; 7) міська фінансова палата; 8) каса;
9) будівельний відділ; 10) центральний еконо-
мічний відділ; 11) конскрипційний і житловий
відділ; 12) відділ для ведення обліку померлих;
13) міська поліція; 14) міський фізикат (опіку-
вався системою охорони здоров’я); 15) базарний
відділ; 16) цементний відділ; 17) синдикат;
18) лісний відділ; 19) санітарна поліція (контро-
лювала дотримання санітарних норм у госпіталі
та на кладовищах); 20) управління будинком
праці і закладами для сиріт; 21) команда пожеж-
ної охорони і міської охорони4.
Аналіз розвитку безпосередньо виборного мі-
ського самоврядування Станіслава, а також інших
міст Австрійської імперії, у досліджуваний період
варто розпочинати із 1862 р., коли було прийнято
закон «Про основні засади організації громад».
У ньому вказувалося, що грома да у межах своєї
території може вільно здійснювати повноваження
у таких сферах: 1) управління муніципальною
власністю; 2) турбота про безпеку людей та
майна; 3) утримання муніципальних доріг, скве-
рів, мостів та безпека руху; 4) нагляд над здійс-
ненням торгівлі; 5) розвиток системи охорони
здоров’я; 6) нагляд за службовцями і чиновни-
ками; 7) контроль дотримання моральних
прин ципів; 8) боротьба із бідністю та управ-
ління комунальними благодійними устано-
вами; 9) містобудування, дозволи на будівниц-
тво та пожежна безпека; 10) розвиток системи
народної освіти, комунальних навчальних зак -
ладів; 11) врегулювання суперечок між членами
громади; 12) організація і проведення аукці онів
із продажу рухомого майна. Цю діяльність
здійснювалагромадськарада – представницький
колегіальний орган на чолі із головою. Вона
також мала право встановлювати нові податки і
збори на комунальні потреби, однак у цьому ви-
падку потрібне було затвердження вищих орга-
нів влади – повітових, крайових або навіть за-
гальнодержавних. Нагляд за дотриманням
муніципалітетами чинного законодавства здійс-
нював уряд, який міг розпустити місцеве пред-
ставництво5.
Окрема стаття фіксувала право столиць ко-
ронних країв, курортних центрів та, за запитом,
інших великих міст (наприклад, Станіслава)
отримати окремі статути, які регулювати їх сис-
тему управління. У таких випадках вони отри-
мували власні представницькі органи і підпо-
рядковувалися крайовому Сейму, а в окремих
питаннях – уряду, оминаючи повітові та окружні
органи влади6.
Станом на 1862 р. вже відбулися зміни й у
структурі магістрату Станіслава. На той час ним
керувала президія, а відділи і бюро було замі-
нено (або включено до складу) сімома департа-
ментами. Президія, крім здійснення загального
нагляду за діяльністю всіх структур магістрату,
займалася також кадровими питаннями, форму-
ванням міської ради та відносинами із Крайо-
вим сеймом (у тому числі й обранням депутатів
від міста до його складу), організацією діяль-
ності комунальних закладів, завідуванням біб-
ліотекою та архівом. Більшість із семи департа-
ментів відповідала за декілька суміжних сфер,
наприклад, будівництво та пожежна охорона,
освіта і релігія, санітарна інспекція та охорона
здоров’я, промисловість і торгівля, тощо. Де-
кілька із них поділялися на структурні частини
«а» та «б», а в окремих питаннях ділили повно-
важення із деякими із вищеназваних відділів
(дет. див. табл. 1).
8
3’2019Сергій Добржанський К Р А Є З Н А В С Т В О
4 Огляд документальних матеріалів фонду № 7… С. 12.
5 Ustawa z dnia 5. marca 1862 określająca zasadnicze podstawy urządzenia gmin// Ustawa gminna z dnia
12. Sierpnia 1866. Ustawy o obszarach dworskich i Reprezentacji powiatowej, Ordynacja wyborcza dla Gmin i po-
wiatowa obowiązujące dla Galicji wraz z W. Ks. Krakowskiem tudzież Ustawy państwowe o zasadniczych podsta-
wach urządzenia Gmin z dodanym rejestrem abecadłowym / Wyd. 2, niezmienione. – Lwów: Nakładem Karola
Wilda, 1867. S. 102–112.
6 Ibid. S. 111.
Таблиця 1
Департаменти магістрату Станіслава (1862 р.)7
9
7 Огляд документальних матеріалів фонду № 7… С. 13–14.
8 Ustawa gminna z dnia 12. Sierpnia 1866… S. 1–101.
9 Ibid. – S. 4–12; Левицький Кость.Наш закон громадський або які ми маєм права і повинності в громаді //
Просвіта. Львів: Т-во «Просвіта». 1889. Ч. 112. С. 33–36.
Варто зауважити, що маючи такі досить
широкі функціональні повноваження, магістрат
Станіслава на початку 1860-х рр. залишався ви-
конавчим органом державної влади. Практичне
втілення тієї концепції самоврядування, яка була
зафіксована у імперському законі 1862 р., розпо-
чалося через декілька років.
Спочатку «Королівство Галичини та Воло-
димирії» отримало власний закон «Про устрій
громади і громадську виборчу ординацію» від
12 серпня 1866 р.8 Головним, чином, він деталі-
зував зафіксовані у 1862 р. положення на при-
кладі конкретного коронного краю.
Вже у першій статті закону зазначалося, що
громадою (із усіма її повноваженнями й пра-
вами, які далі детально регламентувалися) вва-
жається кожне поселення (село, селище чи
місто), яке мало власні органи управління.Ста-
тус міського громадянина можна було отримати
на основі володіння нерухомістю в межах міста
або сплати прямого податку з підприємства. Ок-
ремо було передбачено так зване «почесне гро-
мадянство», яке присвоювалося муніципаліте-
том за особливі заслуги.
Відповідно до закону, управлінська діяль-
ність мала здійснюватися виборною гмінною
(громадською) радою на чолі з головою (бурго-
містром – у містах). Кількість її обраних членів
(громадських радних) залежала від числаосіб,
які мали право голосу і коливалася від 12 до 36.
Якщо хтось вибував або не міг виконувати свої
обов’язки, то на заміну йому обирали заступ-
ника. Їх не могло бути більше, ніж половина
всього складу. Члени громадської ради обирали
зі свого складу громадську старшину: голову та
щонайменше двох присяжних/асесорів, один із
яких призначався заступником голови. Для про-
ведення цих виборів потрібна присутність не
менше, ніж 3/4 членів ради, а для обрання – про-
ста більшість голосів. Якщо переможця не було
виявлено під час першого голосування, то про-
водилося ще одне. Передбачалася й можливість
третього туру, але лише для двох кандидатів, які
у попередніх набрали найбільше голосів9. Така
Міське самоврядування Станіслава/Івано-Франківська у другій половині ХІХ ст.
№ деп-ту Компетенція
І
а
Міське будівництво та нагляд за громадськими роботами (разом із будівельним відділом),
будівельна інспекція, завідування комунальними будівлями, пожежна охорона, організація
офіційних свят
б Справи церков і костелів, просвітницьких та освітніх установ, управління міськими
початковими школами, призначення стипендій
ІІ Управління екзекуційною канцелярією, канцелярією і господарством магістрату, ландвій-
тівським відділом, обкладення і збір податків
ІІІ Ведення юридичних справ громади, управління міською нерухомістю і касою, реєстр місь -
кого майна, завідування міським паливом, нагляд за службовцями міських підприємств
IV
а Квартирування військових (разом із житловим і конскрипційним відділом), забезпечення
їх підводами і продовольством, рекрутські набори, фонд і будинок інвалідів
б Санітарна інспекція (разом із міським фізикатом), питання медицини і охорони здоров’я,
завідування кладовищами
V
а Промисловість і торгівля, видача концесій та різноманітних дозволів (для підмайстрів, на
торгівлю, полювання), надання громадянства
б Інспекція базарів (разом із базарним і цементним відділом) і здійснення базарного збору,
нагляд за міськими вагами та крамницями
VI Допомога бідним категоріям населення (разом із відділом в’язниць), нагляд за громадськими
організаціями та в’язницями, міська поліція і охорона міста, боротьба із жебрацтвом
VII Збір непостійних податків, особові справи міських чиновників
3’2019Сергій Добржанський К Р А Є З Н А В С Т В О
10
процедура проводилася для обрання голови,
присяжних/асесорів та заступника голови (саме
у такому порядку). Каденція усіх виборних осіб
тривала шість років, після закінчення яких вони
продовжували виконувати обов’язки до початку
роботи нового складу муніципального представ-
ництва.
Перелік повноважень місцевих органів са-
моврядування фактично дослівно повторював ті
12 пунктів, які були подані у законі 1862 р. (див.
вище). Громадська рада мала статус органу, який
приймав рішення і здійснював нагляд. Її засі-
дання повинні відбуватися публічно (крім окре-
мих випадків) і не рідше одного разу на квартал.
Постанови у сфері управління стосувалися пи-
тань пов’язанихіз розпорядженням майном гро-
мади (користування, оренда), прийняттям бюд-
жету і ліквідацією його дефіциту, складанням і
перевіркою річних бухгалтерських рахунків, на-
данням дозволу на подання позову до суду та
призначенням представників від громади, тощо.
Більшість рішень могла прийматися за умови
присутності більше половини членів, а такі важ-
ливі як затвердження бюджету – не менше, ніж
2/3 складу. У випадку якщо місцева поліція не
підпорядковувалася виключно уряду, то громад-
ська рада мала право видавати нормативно-
правові акти, які регулювали її діяльність. Однак
у будь-якому разі місцеве самоврядування від-
повідало за утримання будівель і споруд правоо-
хоронних органів, несло відповідальність за
недбалість з цього приводу. Окрема стаття ак-
центувала увагу на необхідності опікуванням
покращенням становища незаможних категорій
населення. По відношенню до громадської стар-
шини, яка здійснювала виконавчі функції, рада
мала наглядові повноваження та могла створю-
вати спеціальні комітети (наприклад, із нагляду
за муніципальними підприємствами).За безпо-
середнє керівництво майном громади, контроль
за використанням і управлінням муніципальною
власністю відповідав голова громади. До його
компетенції також належала підготовка річного
бюджету, який рада мала затвердити не пізніше,
ніж за місяць до початку року10. Іншими сло-
вами, громадська рада мала законодавчі повно-
важення, а громадська старшина – виконавчі.
Стосовно міст, зокрема Станіслава, доцільно го-
ворити про міську раду та магістрат відповідно.
Нагляд за діяльністю громадського самоуп-
равління здійснювався вищими органами влади.
Наприклад, намісник в окремих випадках мав
право розпустити виборні представницькі ор-
гани;крайовий Сейм регулював запровадження
нових податків та зборів; повітова адміністрація
затверджувала низку інших важливих рішень,
наприклад, про заставу майна, довгострокову
оренду чи взяття позики (якщо її загальна сума,
включаючи існуючу заборгованість, перевищу-
вала річний бюджет), мала право штрафувати
вибор них осіб і усувати їх від виконання обов’яз -
ків за зловживання, а також скасовувати вико-
нання рішень, якщо вони виходили за рамки
компетенції громадської ради або не відповідали
чинному законодавству, тощо11. Насамкінець,
оцінюючи значення закону 1866 р., крім конста-
тації його важливості і актуальності для місцевого
самоврядування, варто погодитися із думкою про
те, що він негативно вплинув на звичаєві сіль-
ські зібрання. Впровадження державного регу-
лювання виборів гмінних (громадських) рад і
громадської старшинипідірвалоїх роль у форму-
ванні органів управління12. Поступово зменшу-
валися і функції сільських зібрань, перелік
обговорюваних на них питань.
Після чергової адміністративно-територі-
альної реформи 1867 р. Станіслав отримав ста-
тус повітового центру. Тоді й було обрано за
новим законодавством «першого незалежного»
бургомістра Антона Суханека13. Він очолив
міську раду, яка на той час поділялася на п’ять
комісій, залежно від сфери управління:
І) релігійна та освітня сфера, допомога бід-
ним та нагляд за арештами;
ІІ) організаційні справи, промисловість, по-
датки, торгівля, боротьба із безробіттям, пи-
тання членства у громаді;
ІІІ) фінансові справи;
10 Ustawagminnazdnia 12. Sierpnia 1866… S. 12–16, 21, 27.
11 Ibid. S. 36–40.
12 Гураль П.Місцеве самоврядування в Галичині та його конституційно-правове регулювання(1848–1918) //
Вроцлавсько-Львівський юридичний збірник. – 2011. – № 2. – С. 315.
13 Гаврилів Б., Арсенич П., Процак Р. Літопис Івано-Франківська (Станіслава).Історична хроніка міста з
1662 року. Івано-Франківськ: Нова Зоря, 1998. С. 46.
Міське самоврядування Станіслава/Івано-Франківська у другій половині ХІХ ст.
11
IV) будівництво, громадські роботи, вулична
інфраструктура, громадський порядок, пожежна
безпека;
V) охорона здоров’я, рекрутські набори, на-
гляд за казармами14.
Вже у наступному 1868 році Станіслав отри-
мав новий Статут, який цілком відповідав новому
законодавству і визначив основні засади діяль-
ності тутешніх органів самоуправління. Більшість
його положень відповідали вже охарактеризова-
ним законам 1862 та 1866 рр. із деякими уточнен-
нями та більш детальним поясненням. Статут фік-
сував, що громадянином міста може бути особа,
яка має право вільно розпоряджатися своїм
майном, веде зразковий спосіб життя, володіє не-
рухомістю (у вигляді майна чи підприємства, яке
сплачує податки) або має достатньо засобів для
утримання себе та своєї родини. Цей статус
можна було придбати за певну суму, її розмір ви-
значався окремою постановою міської ради. Пе-
редбачалася й можливість надання почесного гро-
мадянства15. Серед тих, хто наприкінці ХІХ ст.
отримав це звання за рішенням магістрату Станіс-
лава варто виділити таких відомих громадсько-по-
літичних діячів як Отто Гауснер (1878 р.), Октав
Петруський (1885 р.), Юзеф Ланікевич (1889 р.),
художника Яна Матейка (1883 р.) та ін.
Вищим управлінським органом Станіслава
була міська рада, яка здійснювала керівництво
за допомогою магістрату та інших муніципаль-
них структур. На її чолі стояв бургомістр, він же
керував і магістратом.До складу міської ради
входили 36 членів (радників), які обиралися у
трьох виборчих округах. Склад магістрату – бур-
гомістр, його заступник і делегати (останніх не
більше 7 осіб) – формувався із числа цих радни-
ків. Всі посадові особи, в тому числі й члени мі-
ської ради, обиралися на три роки. Виняток – де-
легати, каденція яких складала один рік. Вони,
а також радники, працювали на громадських за-
садах. Після обрання бургомістра радниками
його кандидатура затверджувалася імператором
і лише після того новообраний складав присягу
наміснику або члену Крайового виділу.
Функціонал міської ради дублював той пере-
лік обов’язків, який було зафіксовано у законах
1862 та 1866 рр. (див. вище), традиційно охоп-
люючи такі сфери як: управління муніципальною
власністю, утримання вуличної інфраструктури,
нагляд за торгівлею, громадським порядком та са-
нітарним станом (за посередництва поліції), міс-
тобудування, соціальний захистнезаможних, ме-
дицина та освіта, пожежна охорона, влаштування
аукціонів та ін. Подібно до цього, у Статуті по-
вторювалися й повноваження щодо затвердження
бюджету і перевірки фінансової звітності. Більш
детально вказувалося на право міської ради здійс-
нювати пропінацію такредитні операції, купувати
і продавати нерухомість, брати позики. В остан-
ньому випадку, якщо розмір фінансових зобов’я -
зань складав понад 5 тис. злотих, то рішення по-
винно було прийматися на двох, не поспіль,
засіданнях за наявності не менше, ніж 2/3 радни-
ків. Перевищення ж суми у 10 тис. злотих (вра-
ховуючи наявні борги міста) потребувало згоди
Крайового виділу. Також міській раді дозволя-
лося здійснювати інвестиції та засновувати нові
муніципальні підприємства16.
Більшість рішень приймалося простою біль-
шістю голосів від загальної кількості радників,
тобто 18+1 голос. Засідання міської ради були
відкритими, а дебати під час обговорення зако-
нопроектів чи бюджету – публічними. Передба-
чалася можливість закритих засідань, зокрема
для розгляду кадрових питань, або за поданням
голови чи не менше10 радників.
Зберігалася структуризація міської ради на
комісії, кожна з яких відповідала за визначений
напрям діяльності. Наприклад, після чергової
реорганізації у 1871 р. поділ був наступним:
1) управління рухомим міським майном; 2) уп-
равління нерухомою власністю; 3) збір податків;
4) соціальних захист незаможних містян; 5) квар-
тирування військових17.
До головних обов’язків бургомістра Станіс-
лава належала підготовка питань для розгляду
на засіданнях міської ради та реалізація на
практиці прийнятих нею рішень. Він мав право
призупинити певну постанову, якщо вважав, що
вона суперечила чинному законодавству. У таких
випадках міська рада повинна була розглянути
її повторно. Висловлення незгоди із рішенням
14 Держархів Івано-Франківської області, ф. 7, оп. 1, спр. 3, арк. 1–3.
15 Там само, спр. 6, арк. 2–3.
16 Там само, арк. 3–6.
17 Огляд документальних матеріалів фонду № 7… – С. 16; Держархів Івано-Франківської області, ф. 7,
оп. 1, спр. 2.
бургомістра потребувало втручання Крайового
виділу. Якщо ж вищий орган управління не
приймав рішення впродовж місяця, то поста-
нова міської ради автоматично набувала чин-
ності. Міський голова також мав право призу-
пинити і передати на розгляд міської ради
рішення магістрату або певної комісії, та само-
стійно вирішувати питання, які належали до
компетенції магістрату, якщо законодавство
цього не забороняло.Крім того, він керував мі-
ськими касами, здійснював представницькі
функції та дисциплінарний контроль над ін-
шими чиновниками міських органів влади (в
тому числі й міг відсторонювати від служби
після відповідної мотиваційної промови на за-
сіданні міської ради), мав право накладати
штраф на членів громади розміром до 10 злотих
або приймати рішення про ув’язнення не
більше, ніж на 48 годин.
До складу магістрату Станіслава, крім вка-
заних виборних осіб (бургомістр, його заступ-
ник, делегати), входили також секретар, магіс-
тратські радники і допоміжні чиновники. Він
мав статус виконавчого органу, нагляд і контроль
за діяльністю якого здійснювала міська рада. Її
рішенням,за поданням бургомістра, признача-
лися магістратські радники, секретар та чинов-
ник рахункової палати, а за поданням магістрату
– інші допоміжні посадовці (наприклад, касир,
будівничий, ревізор поліції та ін.).
Компетенція магістрату стосувалася безпо-
середнього й щоденного управління громад-
ськими справами, муніципальними коштами і
власністю. При цьому обов’язковим було вико-
нання постанов міської ради та дотримання бюд-
жетного розпису. За порушення норм і законів,
які відносилися до громадської сфери управ-
ління (крім кримінальних злочинів), магістрат
мав право накладати власні штрафи. Ці платежі
поповнювали муніципальну касу для незамож-
них містян і у подальшому, за рішенням міської
ради, спрямовувалися на відповідні потреби.
Окремо у Статуті згадувалася рахункова палата
– допоміжний управлінський орган для здійс-
нення бухгалтерського обліку, який звітував
перед міською радою та бургомістром18.
Не пізніше, ніж за два місяці до закінчення
року магістрат мав підготувати проект бюджету,
а звіт за попередній рік – впродовж такого ж тер-
міну після початку нового календарного року.
Рішення про запровадження додаткових зборів
до існуючих податків приймалися міською
радою у присутності не менше, ніж 2/3 радників.
При цьо му у більшості випадків потрібна була
додаткова згода Крайового виділу, наприклад,
якщо розмір новихзборів перевищував 20% пря-
мих податків чи 40% споживчих.Загалом, варто
говорити про наявність економічних та політич-
них важелів контролю вищих органів влади над
самоврядуванням Станіслава. Крім вже згада-
ного, відповідний інструментарій Крайового ви-
ділу передбачав можливість накладання штра-
фів на бургомістра або його заступника у розмірі
до 50 злотих, скасуван ня постанов міської ради,
розгляду скарг на дії магістрату та його очіль-
ника. Так само як і у законі 1866 р. Статут
1868 р. фіксував право намісника розпустити мі-
ську раду, а громади – оскаржити це рішення у
Міністерстві внутрішніх справ19.
Загалом, три проаналізовані нами документи
(закони 1862 і 1866 р., Статут Станіслава 1868 р.)
формували трирівневе законодавче поле (загаль-
нодержавний, крайовий та міський), яке регла-
ментувало діяльність органів самоврядування
Станіслава наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.
У подальшому мали місце лише незначні зміни у
структурі магістрату. Так, у 1888 р. чергова реор-
ганізація зафіксувала такий внутрішній поділ на
дев’ять департаментів: «1) майнових справ і фі-
нансів; 2) непостійних доходів і нагляду на рес-
торанами; 3) адміністративний, поліцейський і
будівельний; 4) у справах розквартирування вій-
ськових і рекрутського набору до армії; 5) у тор-
гово-промислових справах; 6) у справах місцевої
поліції, санітарії, ветеринарії, закладів для си -
ріт та в’язниць; 7) зі збору податків і екзекуції;
8) у справах релігійних фондів, наукових закладів,
шкіл і бюро окружної шкільної ради; 9) у справах
базарів і санітарії, контролю мір та ваги»20. Ок-
ремо варто згадати статистичне бюро, архів, істо-
ричний музей та бібліотеку, які підпорядковува-
лися міській владі.
3’2019Сергій Добржанський К Р А Є З Н А В С Т В О
12
18 Огляд документальних матеріалів фонду № 7… С. 16; Держархів Івано-Франківської області, ф. 7,
оп. 1, спр. 6, арк. 7–10.
19 Там само, арк. 11–14.
20 Огляд документальних матеріалів фонду № 7… С. 16; Держархів Івано-Франківської області, ф. 7,
оп. 1, спр. 2.
Таким чином, у другій половині ХІХ ст. сис-
тема управління Станіслава зазнала кардиналь-
них змін. Прийняті у той час декілька законів,
зокрема 1862 р. та 1866 р. започаткували в Ав-
стрійській імперії процес формування виборних
органів самоврядування. Дещо заплутана, але
цілком контрольована, структура адміністрації
набула чіткої форми поділу на управлінський за-
конодавчий (міська рада) та виконавчий органи
(магістрат) влади. Отримання Станіславом влас-
ного Статуту у 1868 р. поставило його в один ряд
не лише із Чернівцями та Львовом, а й іншими
провідними містами Австро-Угорщини. Звісно
варто констатувати, що зберігалася залежність і
контрольованість від крайової адміністрації, об-
меженість виборчого права та повноважень.
Однак, враховуючи історичний контекст, це був
значний і потрібний крок на шляху до подаль-
шого формування дієвого самоврядування у кла-
сичному розумінні цього терміну.
Міське самоврядування Станіслава/Івано-Франківська у другій половині ХІХ ст.
13
Центральна площа Ринок Станіслава, будівля ратуші (листівка 1904 р., джерело: polona.pl)
References
1. Dobrzhanskyi, S. (2018). Halytski ta bukovyn-
ski mista druhoi polovyny ХІХ – pochatku ХХ st.:
porivnialni osoblyvosti systemy upravlinnia. Naukovyi
visnyk Chernivetskoho universytetu. Istoriia – History
Journalof Yuriу Fedkovych Chernivtsi National Uni-
versit. (2). [in Ukrainian].
2. Havryliv, B., Arsenych, P., Protsak, R. (1998).
Litopys Ivano-Frankivska (Stanislava). Istorychna
khronika mista z 1662 roku. Ivano-Frankivsk: Nova
Zoria. [in Ukrainian].
3. Hural, P. (2011). Mistseve samovriaduvannia
v Halychyni ta yoho konstytutsiino-pravove rehuliu-
vannia (1848–1918). Vrotslavsko-Lvivskyiy urydych-
nyi zbirnyk – Wroclawsko-Lwowskie zeszytypraw-
nicze. (2). [inUkrainian].
4. Levytskyi, Kost. (1889). Nash zakon hromad-
skyi abo yaki my maiem prava i povynnosti v hromadi.
Prosvita. (112). Lviv: T-vo «Prosvita». [in Ukrainian].
5. Shatskyi, R.I. (1993). Ohliad dokumentalnykh
materialiv fondu № 7. Derzhavnyiarkhiv Ivano-
Frankivskoi oblasti – State Archiveof Ivano-Frankivsk
Oblast. Ivano-Frankivsk: [b. v.]. [in Ukrainian].
6. Szarłowski, A. (1887). Stanisławów i powiat
stanisławowski pod względem historycznym i geogra-
ficzno-statystycznym. Stanisławów: Nakłsdem. Księ-
garni Wł. Doboszyńskiego. [In Poland].
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-169720 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2222-5250 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T17:44:36Z |
| publishDate | 2019 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Добржанський, С. 2020-06-24T19:01:34Z 2020-06-24T19:01:34Z 2019 Міське самоврядування Станіслава/Івано-Франківська у другій половині ХІХ ст. / С. Добржанський // Краєзнавство. — 2019. — № 3. — С. 6-13. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. 2222-5250 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/169720 908(477).07:352.075 У статті проаналізовано особливості функціонування органів самоврядування Станіслава у другій
 половині ХІХ ст. Охарактеризовано закони 1862 р. та 1866 р., які сприяли процесу формування виборних
 органів самоврядування в Австрійській імперії. Після адміністративно-територіальної реформи 1867 р.
 Станіслав отримав статус повітового центру. Тоді ж, за новим законодавством обрано «першого незалежного» бургомістра.
 На вказаний період перебування Станіслава у складі Австро-Угорщини припадає розквіт міського
 архітектурного стилю.У 1862 р. відбулося урочисте святкування 200-річчя від дня заснування міста.
 1866 р. було відкрито залізницю Львів-Чернівці, тоді ж запрацювала паровозоремонтна майстерня та
 залізничний вокзал. Активно побудувалися інші заводи та фабрики.
 На той час муніципальна влада, відповідно до законодавства, була незалежна від повітової адміністрації на відомчій території якого знаходилося місто, і мала більше автономії, ніж сільські громади
 чи інші населені пункти. Муніципалітет очолював бургомістр, призначуваний імператором за поданням
 міської ради Станіслава. Із 1868 р. вона складалася із тридцяти шести членів, які здійснювали контроль
 над діяльністю магістрату. Констатовано, що Статут 1868 р. суттєво розширив права міського самоврядування Станіслава. Окрему увагу зосереджено на функціональних обов'язках міської ради і магістрату. Підкреслено, що вони мали розпорядчо-наглядові та адміністративно-виконавчі функції відповідно. Натомість крайова влада наглядала за тим, щоб органи самоврядування не перевищували
 повноважень і не порушували чинного законодавства. In the article it has been analyzed the specifics of the functioning of self-government bodies in the second
 half of XIX century.The laws of 1862 and 1866 contributed to the formation of elected self-governing bodies in
 the Austrian Empire. After the administrative-territorial reform of 1867, Stanislaviv became a county center.
 Under the new legislation, the «first independent» Burgomaster was elected.
 The period when Stanyslaviv was part of Austro-Hungarian Empire was marked by a flourishing in city
 architectural style. In 1862 the first recorded city celebration took place to commemorate the 200th Anniversary
 of the foundation of the city. On 1866 the city was connected to a railway network Lviv-Chernivtsi, while the
 locomotive-repair shop was opened along with the train terminal. At around that time series of plants and
 factories were built.
 The urban municipality were town which for their local government were independent of the counties in
 which they were situated, and have, therefore, a larger amount of municipal autonomy than the communes or
 the other towns. The administration of the municipalities is carried on by a Burgomaster appointed by the king,
 aided by a City council. Since 1868 municipality of the Stanislaviv had a council of thirty-six members to exercise
 control over its Municipality.It was indicated that the Statute in 1868 significantly expanded the rights
 of Stanislaviv urban self-government. Particular attention has been focused on functional responsibilities of
 public council and magistrate. They had the regulatory with supervisory and administrative executive functions
 respectively. In return the regional authorities have supervised that the bodies of self-government have not
 exceeded powers and has not violated the law. uk Інститут історії України НАН України Краєзнавство Історія міст і сіл України: історико-теоретичні проблеми вивчення Міське самоврядування Станіслава/Івано-Франківська у другій половині ХІХ ст. The local self-government of Stanyslaviv /Ivano-Frankivsk in the second half XIX century Article published earlier |
| spellingShingle | Міське самоврядування Станіслава/Івано-Франківська у другій половині ХІХ ст. Добржанський, С. Історія міст і сіл України: історико-теоретичні проблеми вивчення |
| title | Міське самоврядування Станіслава/Івано-Франківська у другій половині ХІХ ст. |
| title_alt | The local self-government of Stanyslaviv /Ivano-Frankivsk in the second half XIX century |
| title_full | Міське самоврядування Станіслава/Івано-Франківська у другій половині ХІХ ст. |
| title_fullStr | Міське самоврядування Станіслава/Івано-Франківська у другій половині ХІХ ст. |
| title_full_unstemmed | Міське самоврядування Станіслава/Івано-Франківська у другій половині ХІХ ст. |
| title_short | Міське самоврядування Станіслава/Івано-Франківська у другій половині ХІХ ст. |
| title_sort | міське самоврядування станіслава/івано-франківська у другій половині хіх ст. |
| topic | Історія міст і сіл України: історико-теоретичні проблеми вивчення |
| topic_facet | Історія міст і сіл України: історико-теоретичні проблеми вивчення |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/169720 |
| work_keys_str_mv | AT dobržansʹkiis mísʹkesamovrâduvannâstaníslavaívanofrankívsʹkaudrugíipoloviníhíhst AT dobržansʹkiis thelocalselfgovernmentofstanyslavivivanofrankivskinthesecondhalfxixcentury |