Суспільно-політичні орієнтири Володимира Вернадського
У статті розкрито деякі маловідомі суспільно-політичні орієнтири великого природознавця, філософа і мислителя Володимира Івановича Вернадського, що характеризують багатовимірність його неординарної особистості. Нещодавно у видавництві «Академперіодика» вийшла друком
 монографія автора статті...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Вісник НАН України |
|---|---|
| Дата: | 2020 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
2020
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/169905 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Суспільно-політичні орієнтири Володимира Вернадського / В.М. Даниленко // Вісник Національної академії наук України. — 2020. — № 3. — С. 3-13. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860072900663443456 |
|---|---|
| author | Даниленко, В.М. |
| author_facet | Даниленко, В.М. |
| citation_txt | Суспільно-політичні орієнтири Володимира Вернадського / В.М. Даниленко // Вісник Національної академії наук України. — 2020. — № 3. — С. 3-13. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Вісник НАН України |
| description | У статті розкрито деякі маловідомі суспільно-політичні орієнтири великого природознавця, філософа і мислителя Володимира Івановича Вернадського, що характеризують багатовимірність його неординарної особистості. Нещодавно у видавництві «Академперіодика» вийшла друком
монографія автора статті В.М. Даниленка «В.І. Вернадський. Простір життя і думки», в якій життєпис відомого вченого підготовлено на основі його праць, щоденників, листів, недоступних раніше документів і матеріалів та подано в контексті складних і суперечливих суспільно-політичних процесів тієї епохи.
|
| first_indexed | 2025-12-07T17:11:45Z |
| format | Article |
| fulltext |
ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2020, № 3 3
СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ОРІЄНТИРИ
ВОЛОДИМИРА ВЕРНАДСЬКОГО
У статті розкрито деякі маловідомі суспільно-політичні орієнтири вели-
кого природознавця, філософа і мислителя Володимира Івановича Вернад-
ського, що характеризують багатовимірність його неординарної особис-
тості. Нещодавно у видавництві «Академперіодика» вийшла друком
монографія автора статті В.М. Даниленка «В.І. Вернадський. Простір
життя і думки», в якій життєпис відомого вченого підготовлено на основі
його праць, щоденників, листів, недоступних раніше документів і матеріа-
лів та подано в контексті складних і суперечливих суспільно-політичних
процесів тієї епохи 1.
Володимир Вернадський і як учений, і як громадянин, і як лю-
дина повною мірою ще не пізнаний. Дослідники справедливо
зазначають, що «параболічного і багатогранного В.І. Вернад-
ського вже після його смерті (1945 р.) було загнано у вузький
коридор геології і геохімії» 2. Оскільки його стосунки з більшо-
вицькою владою були непростими, то й ім’я його, і наукові пра-
ці в СРСР тривалий час не толерувалися, не актуалізувалися в
науковій спільноті.
Саме «відсутність для В.І. Вернадського ніші в тодішній
ідеологічній системі» 3, вважає один з дослідників спадщини
вченого Федір Вольвач, була причиною тривалої паузи у її ви-
вченні. А якщо зважити на той факт, що в останні роки з’явився
колосальний документальний матеріал з історії науки, науко-
вої і суспільної діяльності вченого (лише його опубліковані
щоденники становлять понад 100 др. арк.), то цілком зрозумі-
ло, що Володимир Вернадський потребує нового й нового про-
читання, вивчення і наукового аналізу.
1 Більший акцент на громадсько-політичній діяльності В.І. Вернадсько-
го зроблено в книзі автора статті В.М. Даниленка «Володимир Вернад-
ський. Життя в політиці і політика в житті». Парламентське видавни-
цтво, 2019.
2 Воробйова Л.В. Володимир Вернадський і фізична економія. Молодий
вчений. 2017. № 2. С. 240.
3 Вольвач Ф. В.І. Вернадський у контексті доби: потреба нового прочи-
тання. Сучасність. 2000. № 6. С. 83.
НАУКА НАУКА
І СУСПІЛЬСТВО І СУСПІЛЬСТВО
ДАНИЛЕНКО
Віктор Михайлович —
член-кореспондент НАН
України, завідувач відділу історії
України другої половини ХХ ст.
Інституту історії України НАН
України
doi: https://doi.org/10.15407/visn2020.03.003
4 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2020. (3)
НАУКА І СУСПІЛЬСТВО
Визначною подією в науковому й суспільно-
культурному житті України став вихід у світ
«Вибраних праць академіка В.І. Вернадсько-
го», здійснений Національною академією наук
України протягом 2010–2013 рр. Крім праць
ученого, томи містять ґрунтовні статті, присвя-
чені В.І. Вернадському. Їх авторами є відомі вче-
ні — члени НАН України Л. Дубровіна, А. Заго-
родній, О. Онищенко, В. Смолій та ін. Тексти
супроводять розлогі коментарі та покажчики.
Продовжило тематику «Володимир Івано-
вич Вернадський і Україна», започатковану в
низці томів серії «Вибрані наукові праці ака-
деміка В.І. Вернадського», видання «В.І. Вер-
надський і Україна: з листування» у 2 книгах.
Академічну працю підготували співробітни-
ки Національної бібліотеки України імені
В.І. Вернадського.
Творчий доробок В. Вернадського охоплює
найрізноманітніші галузі знань. Його глибокі
й надзвичайно оригінальні ідеї набагато ви-
передили час, вони змінили хід розвитку при-
родознавства, розкривши при цьому величезні
перспективи прогресу як науки, так і людської
цивілізації.
В. Вернадський зробив великий внесок у
справу оволодіння людством ядерною енергі-
єю. Він одним з перших на початку минулого
століття усвідомив масштаби прихованих в
атомному ядрі сил. Напередодні Першої світо-
вої війни з його ініціативи розпочалася реалі-
зація програми створення ядерної зброї. При
цьому вчений виходив з того, що чим більш
руйнівними силами оволодіває людство, тим
досконалішими і надійнішими повинні бути
механізми соціального контролю над ними.
За активної участі В. Вернадського в мину-
лому було розроблено теорію алелопатії — бо-
ротьби з бур’янами за допомогою інших рос-
лин, без застосування хімічних засобів, яка все
ширше використовується у країнах, що орієн-
тують власне сільське господарство на еколо-
гічно чисте виробництво.
Започаткована за участю В. Вернадського й
розвинута його зусиллями теорія ноосфери на
сьогодні з особливою силою претендує на роль
провідної світоглядної теорії і навіть ідеології
доби розбудови у світовому масштабі інфор-
маційного суспільства.
Одночасно з ренесансом ідейної та наукової
спадщини Володимира Івановича Вернадсько-
го з’явилися і ставали все настирливішими
спроби привласнення цієї спадщини, узурпації
її однією нацією, однією державою. Ініціато-
рами цього «руху» після розпаду Радянського
Союзу виступив ряд ідеологів, істориків науки
і політиків Росії. Вони на повну потужність
експлуатували й експлуатують «російськість»
світогляду В. Вернадського та його внесок у
розвиток світової культури і науки, зроблений
переважно в російськомовній формі. Ближче
до середини 1990-х років до процесу «держав-
ної націоналізації» спадщини вченого долучи-
лися й окремі українські ідеологи і науковці,
більшість яких зосередилася лише на доведен-
ні «свідомої українськості» видатного мисли-
теля, а через це — виключного права Україн-
ської держави претендувати на його інтелекту-
альну спадщину.
Тільки на початку ХХІ ст. українські інте-
лектуали почали долати це обмежене й безпер-
спективне ставлення до тих багатств, які зали-
шив нащадкам Володимир Іванович Вернад-
ський. Тепер усе більше утверджується розу-
міння життєвої необхідності імплементувати
у свідомість і життя українського народу все
продуктивне і життєздатне надбання великого
вченого, в тому числі й те, що має відношення
до українсько-російських стосунків, яким він
надавав особливого значення.
В. Вернадський завжди пам’ятав про своє
українське походження, хоча й підкреслював,
що за вихованням і почуттям цілком та абсо-
лютно належить Росії. Ключовими поняттями,
що визначали сенс його життя, були «Наука»,
«Сім’я», «Росія», «Україна». Міцні історичні,
сімейні, духовні й інтелектуальні корені визна-
чили єдність В. Вернадського з українською
культурою і наукою. Водночас він був вічним,
невтомним правдошукачем, правдолюбом, лі-
бералом, жителем Землі і Космосу, людиною
ноосфери.
Ставлення В. Вернадського до української
проблеми формувалося під впливом умона-
ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2020, № 3 5
НАУКА І СУСПІЛЬСТВО
строїв частини російської ліберальної інте-
лігенції ХІХ — початку ХХ ст. і вилилося в
пошуки ненасильницьких шляхів і методів її
розв’язання, які враховували б демократичне
право свободи кожної людини. Значний вплив
на нього мали родинні зв’язки з Є.М. Королен-
ком і М.І. Гулаком, а також М.П. Драгомано-
вим. І М. Драгоманов, і В. Вернадський були
українцями і реально на собі, як і тисячі інших
неросіян, відчули вплив політики «самодер-
жавство — народність — православ’я», політи-
ки національної нівеляції та асиміляції.
Зустріч з М. Драгомановим, ідеологом і од-
ним з лідерів українського національно-демо-
кратичного руху, сприяли кристалізації по-
глядів В. Вернадського на шляхи, форми і на-
прями зміни національно-державного устрою
Російської імперії та на міжнаціональні від-
носини в ній. Він поділяв думку М. Драго-
манова про те, що основною перешкодою на
шляху «європеїзації» Росії є її самодержавно-
унітарний устрій і безправ’я народів. Услід за
М. Драгомановим він бачив вихід для України
із цієї ситуації в широкій етнотериторіальній
автономії і можливості розвитку національної
культури в рамках демократичної поліетнічної
загальноросійської федерації. Водночас біль-
шість російської інтелігенції, російський уряд,
як зазначав В. Вернадський, прагнули «певної
мети» — досягнути «повного злиття українців
з панівною народністю і знищити шкідливе
для останньої усвідомлення своєї національної
осібності в українському населенні» 4. На прі-
оритетність саме такої «нівеляційної» компо-
ненти в російському мисленні однозначно вка-
зують слова Петра Столипіна про те, що «іс-
торичним завданням російської державності
є боротьба з рухом..., прозваним українським,
що містить у собі ідею відродження старої
України й устрою малоросійської України на
автономних адміністративно-територіальних
засадах».
Гіркі роздуми про долю Росії, її перспекти-
ви викликала у В. Вернадського поразка пер-
4 Вибрані праці академіка В.І. Вернадського. Т. 1: Воло-
димир Іванович Вернадський і Україна, кн. 2: Вибра-
ні праці. С. 220.
шої російської революції. У поліцейському
деспотизмі, в політиці, характерній для бю-
рократії, яка здійснювала управління держа-
вою, вчений бачив ганьбу і слабкість країни.
«Нову державну могутність» він пов’язував з
побудовою держави на принципах свободи і
соціальної справедливості, широкого вияву ін-
тересів демократії» 5. Для Росії, писав В. Вер-
надський, «тепер стоїть дилема: або залиши-
тися великою державою, зробившись вільною,
демократичною країною з широкою місцевою
автономією, або відігравати у світовій політи-
ці мізерну роль, зберігши свій віджилий само-
державно-бюрократичний устрій...» 6. Погляди
В. Вернадського і М. Грушевського на націо-
нально-державний устрій Росії в цей період по
суті збігалися. Основоположними його прин-
ципами мали стати, на думку вчених, демокра-
тія, децентралізація та автономія.
В. Вернадський не сумнівався «в немож-
ливості якої б то не було гегемонії інтересів
слов’янських народностей у російській дер-
жаві. Панславізм або славянофільство не мо-
жуть мати для нас ніякого прямого політич-
ного значення. Ніяка національна боротьба
не може бути російським державним завдан-
ням. Ін те реси слов’янського народу тотожні
з інтересами нової Росії тільки постільки, по-
скільки вони відповідають принципам свободи
і демократії, поряд з іншими чужими сло в’ян-
ськи ми народами, які входять до складу нашої
держави» 7. Загальноросійське мислення вче-
ного було не імперським, а загальнолюдським.
«Нова Росія, — вважав В. Вернадський, — зав-
дяки своїй обширності й етнічному складу, має
коло інтересів, які виходять далеко за межі на-
ціональної держави... Наша зовнішня політика
повинна бути побудована на більш широкій
базі загальнолюдських інтересів, і в цьому по-
лягає запорука надзвичайного майбутнього
державної могутності Росії» 8.
5 Вернадский В.И. Публицистические статьи. Мо-
сква, 1995. С. 104.
6 Там само. С. 107.
7 Там само.
8 Там само. С. 107–108.
6 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2020. (3)
НАУКА І СУСПІЛЬСТВО
Майбутнє Росії, «держави-континента»,
вважав В. Вернадський, полягає в піднесенні й
поширенні освіти і знань. «...Тільки підняттям
культури можна зберегти світове значення на-
шої батьківщини, яке сильно похитнулося» 9.
В. Вернадський був переконаний, що саме
протидія культурній праці в національних
формах поглиблювала внутрішній розлад у
державі, суспільстві і народі, породжувала
прірву взаємної недовіри, що переходила у
ворожість, а не сприяла її зміцненню, єднан-
ню. Він виступав проти практики державного
насильства в національних відносинах, за їх
побудову на правовій основі. В. Вернадський
вважав, що негативне ставлення уряду Росії до
українського руху сприяло потягу українців
до зовнішніх центрів, «у бік неросійських тя-
жінь», що не могло не послаблювати культур-
ний і політичний вплив Росії на український
рух. Саме в упередженому трактуванні укра-
їнського руху як «шкідливого і притому на-
носного явища в державному і національному
організмі» 10 далекоглядно бачив він найбіль-
шу небезпеку для Росії.
Аргументуючи необхідність відмови уряду
від попередньої національної політики сто-
совно України, В. Вернадський ні в якому разі
не виступав за відділення останньої від Росії.
«При відмові від традиційної політики най-
більш широкий розвиток української культу-
ри цілком сумісний з державною єдністю Росії,
навіть при відповідних прагненням українців
реформах внутрішнього ладу» 11.
В. Вернадський пропонував ряд починів,
які, на його думку, могли б змінити ставлення
російського суспільства до українського пи-
тання. Це видання праць російських учених і
громадських діячів, у яких з наукових позицій
висвітлювалася б історія українського руху;
висвітлення ролі рідної мови в народній шко-
лі і заходи зі звільнення української мови від
обмежень з метою сприяння якнайшвидшому
9 Там само. С. 169.
10 Вибрані праці академіка В.І. Вернадського. Т. 1: Во ло-
ди мир Іванович Вернадський і Україна, кн. 2: Виб ра-
ні праці. С. 224.
11 Там само.
роз в’я занню шкільного питання; сприяння
введенню спеціальних дисциплін з україно-
знавства у вищій школі і відповідних пред-
метів у середній; сприяння відміні будь-яких
обмежень у галузі літератури, преси і куль-
турної роботи, встановлених для українців.
В. Вернадський вважав за доцільне піднести
голос проти передбачуваної передачі україн-
ського населення Буковини й Галичини Руму-
нії та Польщі, за збереження там української
культури.
Працюючи з серпня 1917 р. товаришем (за-
ступником) міністра освіти Росії, В. Вернад-
ський ґрунтовно займався, як він писав, пи-
таннями «правильної організації наукової і
навчальної роботи». Протягом короткого часу
його праці в міністерстві в практичній пло-
щині постало питання про створення нових
академій наук. «Порушувалося питання про
Грузинську академію наук і про Академії наук
в Україні і в Сибіру» 12. При цьому він вихо-
див безпосередньо з державних інтересів Росії,
необхідності зміцнення її економічної й полі-
тичної могутності, збереження єдності. Саме в
збереженні єдності Російської держави, змен-
шенні центробіжних сил у ній В. Вернадський
бачив одне з найважливіших завдань держав-
ної політики. І якщо до цього часу, вважав він,
центробіжні прагнення придушувалися «гру-
бою силою і насильницькою русифікацією»,
то тепер з метою державної єдності суспільні
прагнення повинні йти іншим напрямком.
Держава має відмовитися від насильства в на-
ціональних відносинах, не допустити перерос-
тання російської культури у великоруську.
Думки В. Вернадського були спрямовані
на державну організацію роботи зі взаємного
ознайомлення народностей, які проживали в
Росії, на вивчення їхнього життя в усіх про-
явах. Він вважав необхідним надання широкої
державної допомоги у вивченні історії, мови,
етнографії, літератури народностей Росії, у ви-
вченні батьківщинознавства окремих областей
нашої країни. Треба перейти, вважав В. Вер-
надський, до «політики національної свобо-
12 Цит. за: Мочалов И.И. Владимир Иванович Вер над-
ский. Москва, 1982. С. 219.
ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2020, № 3 7
НАУКА І СУСПІЛЬСТВО
ди, державної підтримки національних уста-
нов народностей, при збереженні державної
єдності» 13. Позитивні підсумки науково-до-
слідної роботи, на його переконання, які могли
бути досягнуті в результаті такої політики, вже
самі по собі ставали б могутнім засобом згурту-
вання народів. Отже, єдність — через розквіт.
В. Вернадський вважав, що посилення на-
укової роботи, пов’язаної з місцевим або наці-
ональним життям, дозволить активізувати ду-
ховні сили народу на місцях, інтенсифікувати
наукову працю. «А вона неминуче пов’язана з
посиленням вивчення, а відповідно, і вико-
ристанням природних виробничих сил даної
місцевості, а відповідно, й усього державного
цілого» 14.
Серед компонентів, які виділяв В. Вернад-
ський у справі збереження єдності Російської
держави, ключова роль належала культурі, а
також особистим зв’язкам між діячами в різ-
них місцях і областях Росії.
Ні В. Вернадський, ні вся кадетська партія
не допускали думки про можливу самостійну
державність України. У 1917 р. відомий укра-
їнський філософ і правознавець Богдан Кістя-
ківський писав: «Як би там не було, а російське
суспільство не має права нарікати на те, що по-
літичне життя в Україні прийняло в останній
рік оберт, якого воно не могло чекати. Воно не
знало України та українців, а тому цілком при-
родно, що менш усього передбачало те, що на-
справді відбулось. Освічену російську людину
не цікавили якісь там українці, вона вважала
їхнє існування дрібницею провінційного жит-
тя... Тільки відтепер створилися зовнішні умо-
ви для того, аби російське суспільство спро-
можне було зрозуміти українців» 15.
В. Вернадський на той час також ще не за-
уважив важливу тенденцію в національно-
му житті українців. Про це написав пізніше у
статті «Доля імперій» видатний російський фі-
лософ Георгій Федотов: «На наших очах наро-
13 Вернадский В.И. Публицистические статьи. Мо-
сква, 1995. С. 248.
14 Там само. С. 249
15 Цит. за: Гусейнов Г. В чужую правду вслушаться, ко-
торая не ниже твоей. Віче. 1997. № 4. С. 97.
джувалася на світ нова нація, але ми закривали
на це очі. Ми були ніби переконані, що нації
існують вічно і незмінно як види природи для
доеволюційного природознавства. Ми бачили
химерність українських міфів, що творили для
Київської епохи особливу українську націю,
відмінну від російської. Але ми забували, що
історична міфологія служила лише для пояс-
нення справжньої реальності. Нації не було,
але вона народжувалася — народжувалася сто-
літтями, але прискореним темпом у наші дні.
1917 р. став актом її офіційного народження» 16.
Із начерків програми створюваної в 1917 р.
В. Вернадським української партії народної
свободи випливало, що він не полишив ідеї
відновлення великої російської держави. Він
виступав за співробітництво, зближення Укра-
їни з Росією у сфері економіки та культури.
До того ж, орієнтуючись на Росію, В. Вернад-
ський вважав за необхідне враховувати інте-
реси України, українського населення. Праг-
нення ж українських самостійників створити
українську незалежну державу він повністю
відкидав. На його думку, розвиток самобутньої
української культури був цілком сумісним з
функціонуванням України в рамках єдиної Ро-
сії. Це була, звичайно, фантазія. Як не міг бути
здійсненим і не здійснився соціальний проєкт
кадетів, так не міг бути реалізованим у євра-
зійській Росії і проєкт національний — і про це
засвідчив пізніше досвід більшовицький, хоча
очевидно, що такий самий результат міг мати і
досвід кадетів, якби вони лишилися при владі.
Реальне життя в новітні часи підтвердило
хибність партійно-кадетського розуміння ро-
сійської історії і закономірність відновлення
та існування незалежної української держави.
Російські вчені експлуатують фактично тільки
ті тези В. Вернадського, які обмежені програ-
мою його партії, світоглядом її партійних ліде-
рів, і оминають ті думки і твердження вченого,
які виходять за межі цієї ідеології. Зокрема,
неоднозначно сприймав він аксіомну для ка-
детів тезу про українців і росіян як «єдино-
руське плем’я». Ще у 1885 р., в докадетський
16 Федотов Г. Доля імперій. Сучасність. 1993. № 1.
С. 104.
8 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2020. (3)
НАУКА І СУСПІЛЬСТВО
період життя, В. Вернадський в записках істо-
рико-краєзнавчого характеру, маловідомих у
сучасній Україні, на основі багатого емпірич-
ного матеріалу зробив важливий висновок:
«…Різниця між малоросами і росіянами дуже
різка…» 17. Виразно відображаючи етнічну від-
мінність двох народів, молодий учений повто-
рив по суті, свідомо чи несвідомо, твердження
козацьких літописів початку ХVІІІ ст. та «Іс-
торії Русів» про те, що Великоросія з Малоро-
сією — різні землі, населені різними народами,
які мають різне походження. Його твердження
перегукується й з аналогічною думкою улю-
бленого Т. Шевченка про іншість українського
народу, висловленою поетом у 1847 р.: «Мос-
калі мають свою мову і свій народ, українці ж
теж мають свою мову і свій народ». У позиції
В. Вернадського, його баченні світу, яскраво
проглядалися світоглядні орієнтири батька —
Івана Васильовича Вернадського, етнічного
українця, який «завжди залишався українцем
і різко відділяв їх від росіян» 18.
Пророчими стали і слова Володимира Івано-
вича про дві можливі іпостасі існування Росії.
Він сповідував ідею демократичної Росії, віль-
ної співдружності народів. «Нову державну
могутність» він пов’язував з побудовою держа-
ви на принципах свободи і соціальної справед-
ливості, широкого вияву інтересів демократії.
Йому чужий був «централістичний ідеал», і
російський, і «якобінський український». Пе-
ред очима вченого-мислителя були демокра-
тичні Сполучені Штати Америки, Британія,
яка саме в той час перетворювалася з імперії
у Співдружність націй, він спостерігав успіш-
ний розвиток цих держав, ефективність їхньої
демократії. В. Вернадський зазначав: «Те нове,
що дає велика за розмірами держава в побуті
людей, які проживають у ній, наближається
за устроєм до майбутнього, до якого ми всі
прагнемо, — до мирного світового співжиття
народів». Таким чином, нова демократична Ро-
сія, за В. Вернадським, не «тюрма народів», а
17 Источник. Документы русской истории. 2001. № 4(52).
С. 41.
18 Вернадский В.И. Дневники: март 1921 — август 1925.
2-е изд. Москва: Наука, 1999. С. 177.
єдина історико-культурна і геополітична ціліс-
ність була важливою, але проміжною ланкою
в досягненні головної мети, ідеалу — світової
єдності вільних народів, приходу «єдиної сві-
тової організації людства».
Нереформування Росії, вважав В. Вернад-
ський, залишить її у статусі «північної Мос-
ковської Русі» — відсталої, глибоко укоріненої
в монголо-татарську Золоту Орду деспотично-
бюрократичної держави. А це «навряд чи може
бути міцне». Крім того, недооцінка чи запере-
чення українського національно-культурного
відродження приведе до перетворення росій-
ської культури у «великоросійську» (читай: ве-
ликодержавну, шовіністичну, антигуманну) —
культуру, яка «втратить такі дорогі й важливі
загальнолюдські риси», — пророче попереджав
В. Вернадський. Старання «близьких і далеких
родичів» перетворити українську національну
самосвідомість на «етнографічний матеріал
для посилення пануючої народності» були і
будуть безуспішними, зазначав він. «Нове вар-
варство» не може бути тривалим — повторю-
вав В. Вернадський. Застерігаючи, він фактич-
но спрогнозував невтішну реальність і старої
Росії, і більшовицького СРСР та за великим
рахунком і сучасної Росії.
Життя підтвердило, що Росія не пішла де-
мократичним шляхом розвитку, не стала «фе-
дерацією з дуже великими правами окремих
областей — держав», а залишилася в статусі
«північної Московської Русі». Нині очевидно,
що тільки в такій формі вона й може існувати.
В цьому причина сучасної російсько-україн-
ської війни, глибокого розколу фальшованого,
штучно створюваного віками російсько-укра-
їнського світу, поглиблення розриву між Росі-
єю з одного боку та Україною, Грузією, іншими
державами і цілим демократичним світом з ін-
шого. Сучасна російська мілітаризована «ци-
вілізація» — тупиковий шлях розвитку, яким
була й більшовицька. Цей шлях не несе про-
гресу для людства, він суперечить ноосферній
ідеї В. Вернадського. Такою Росію В. Вернад-
ський бачити не хотів. Більшовицький режим,
в умовах якого він змушений був жити, В. Вер-
надський не сприймав, але мусив з ним зми-
ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2020, № 3 9
НАУКА І СУСПІЛЬСТВО
ритися, бо той не тільки фактично відродив
російську державу, а й становив пряму загрозу
життю вченого.
Доля В. Вернадського склалася так, що саме
він став організатором однієї з ініційованих
ним академій — Академії наук України. З при-
ходом до влади гетьмана П. Скоропадського
Україна стала притягальною силою для бага-
тьох великодержавників, які побачили в ній
можливість стати новим державоорганізую-
чим і державоформуючим центром з віднов-
лення великої і неділимої Росії. Києворуська
традиція України мала зіграти вирішальну
роль у відродженні Великої Росії. Кадети всі-
ляко намагалися укріпити владу П. Скоропад-
ського в різних сферах суспільного життя, зо-
крема і в сфері освіти, науки та культури.
В. Вернадському належала провідна роль у
визначенні принципових ідейних, наукових
і організаційних основ Академії. При цьому
він розглядав її не як «просте товариство без
інститутів», а як «об’єднання державних (під-
креслення. — В.Д.) наукових установ: біблі-
отека, архів, геологічні та географічні карти,
національний музей, інститути для експери-
ментальних і гуманітарних наук повинні бути
забезпечені достатніми засобами...». Зі ство-
ренням Академії він пов’язував піднесення
економіки, науки, культури України й усієї
Росії. Оживлення наукових зв’язків між акаде-
міями наук України і Росії сприяло б, на його
погляд, посиленню культурної єдності україн-
ського та російського народів і на цій базі зміц-
ненню союзу України й Росії в рамках єдиної
російської демократичної держави. Інші пози-
ції, як відомо, займав М. Грушевський.
Як учений В. Вернадський змушений був
співпрацювати з усіма владами і режимами,
які існували на території Росії, — і з самодер-
жавною владою, і республіканською, і біло-
гвардійською, і українською незалежною, і
більшовицькою, яку, як зазначалося, органічно
не сприймав і всім єством противився їй, бо не
терпів «дисципліну казарми». За всіх обставин
він дотримувався лінії на відновлення Росії
як єдиної великої держави. На цих засадах за-
кономірно відбулося фактичне примирення
В. Вернадського з більшовицьким режимом,
хоча в силу його природи він неодноразово пе-
ребував на межі загибелі. Як людина передбач-
лива, далекоглядна, В. Вернадський одним із
перших запримітив внутрішню спорідненість
більшовизму з російським самодержавством,
очевидно, сприймаючи більшовизм, услід за
М. Бердяєвим, своєрідним «явищем росій-
ської великодержавності»19. У його основі він
бачив сильну, централізовану державу. Режим
сприйняв В. Вернадського і як великого вче-
ного, і як носія російської великодержавної
ідеї. А В. Вернадський цілком змирився з ра-
дянською дійсністю, навіть відмовився від емі-
грації, ідеї, яка довго ним володіла, бо побачив
реальну силу, яка здатна була відновити і яка
насправді відновила у формі СРСР Велику
Росію. «Думки про Росію весь час», — писав
він неодноразово в щоденнику.
В. Вернадський був ученим дійсно плане-
тарного масштабу, всю глибину наукових ідей
якого людство ще не пізнало й донині. Воло-
димир Іванович об’єктивно відіграв видатну
роль у створенні Української академії наук,
наукової бібліотеки. Однак його суспільно-по-
літичні погляди, в тому числі й на національне
питання, на українсько-російські відносини,
нерідко перебували у сфері ілюзій, утопій та
романтики. У 1918 р., у період організації Укра-
їнської академії наук, він відмовився прийняти
українське громадянство від гетьмана Павла
Скоропадського. Негативно ставився він і до
«українізації» 1920-х років в УСРР, трактую-
чи її як насильницьку; називав тогочасну мову
вивісок і твори М. Грушевського «язичієм». До
української незалежності, як зазначалося, він
ставився негативно, проте не боровся проти
неї на кшталт більшовиків чи білогвардійців,
які, як «старші брати», зброєю насаджували
«Малоросію». Прагнення українців-самостій-
ників вважав «законними», а «величезні без-
перервності нашої території» визначав як при-
родні переваги для національних рухів.
У свій час В. Вернадський визнав, що він, як
і його соратники по кадетській партії, не зна-
19 Бердяев Н.А. Истоки и смысл русского коммунизма.
Москва, 1990. С. 99.
10 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2020. (3)
НАУКА І СУСПІЛЬСТВО
ли Росію, переоцінили готовність народу до
сприйняття демократичних ідей, до творчої
праці. Він із жалем констатував, що опозиція
російської інтелігенції до влади, до держави
призвела до руйнування російської держав-
ності. У листі до доньки В. Вернадський писав
у жовтні 1922 р. із Парижа: «Тяжке становище
нашої течії, якій дорога і Україна, і Росія, і ро-
сійська, і українська культури. Для мене росій-
ська культура при насильницькому — як увесь
час було — придушенні українських пошуків і
устремлінь буде культурою хворою, адже рана
українсько-російських відносин буде за цих
умов відкрита. Ставлення до української куль-
тури з кондачка, насмішки над мовою й т. ін. —
прояви тієї дикості російської, які привели до
більшовизму, оскільки російська інтелігенція
абсолютно не зрозуміла поточних змін і умов
політичного життя держави. Те ж, мабуть, і в
українському питанні». На думку В. Вернад-
ського, багато російських політичних діячів не
усвідомлювали небезпеки їхніх ідей — «вони
не розуміють, що неможливо повернути хід
історії у зворотньому напрямку». В. Вернад-
ський завжди вважав «шкідливим для освіче-
ного інтелігента засновувати свою діяльність
виключно на ґрунті однієї народності, яка б
вона не була, особливо шкідлива тут панівна
народність...» 20.
За долю Росії він вболівав завжди і завжди
розумів значення України для існування Росії.
У 1920-ті роки в одному з листів до І.І. Петрун-
кевича В. Вернадський писав, що в Росії «все
зараз стримується терором, моральні основи
комунізму, а мені здається й соціалізму, в Ро-
сії вичерпалися. Стримувати довго терором
і вбивствами неможливо до безконечності, і
коли ці пута щезнуть — з’явиться справжній
зміст російського життя. Не знаю, чи не роз-
валиться Росія і, зокрема, чи не відійде в нове
Україна — національна свідомість у якій за ці
роки робить величезні успіхи»21.
20 Вернадский В.И. Письма Н.Е. Вернадской. 1866–
1889. С. 160.
21 Вернадский В.И. «Я верю в силу свободной мыс-
ли...». Письма В.И. Вернадского И.И. Пет рун ке ви чу.
Новый мир. 1989. № 12. С. 213.
Характеризуючи національну політику в
СРСР, В. Вернадський загострював увагу на
окремих моментах, які, на його думку, можуть
перетворитися за певних обставин на серйоз-
ний чинник політичного життя. «Багато хто
дивиться оптимістично з погляду російської
мови і значення російської культури. У мене є
серйозні сумніви й занепокоєння» 22, — писав
він тому ж І.І. Петрункевичу. «Україна, мені
здається, зараз зміцніла національно, і кому-
ністи там повинні рахуватися з національним
рухом більше, ніж у Росії. Це зараз важливий
чинник внутрішнього політичного життя, і з
ним доводиться рахуватися на кожному кроці,
зокрема, ним визначається, наприклад, і новий
устрій нашої Академії наук (мається на увазі
перетворення РАН у Всесоюзну. — В.Д.). Адже
серйозно було поставлене питання (у зв’язку з
Дніпровськими порогами) про вихід України
із Союзу» 23.
Як переконаний великоросійський дер-
жавник, В. Вернадський до кінця свого життя
боявся втрати цілісності російської держави.
В єдиній Росії він бачив умову її сили і про-
цвітання. Улітку 1929 р., перебуваючи у відря-
дженні в Празі, в безцензурному листі до сина
В. Вернадський писав: «Більше всього я боюся
розпаду російської держави, знову зв’язувати
розірвані частини, звичайно, ніколи не вдаєть-
ся — Україна і Грузія (підкреслення. — В.Д.) —
найбільш небезпечні частини...» 24.
Державного відродження України побою-
вався не лише видатний учений В. Вернад-
ський, а й радянські політики. Тому й вияви-
лося воно розстріляним. У Радянському Союзі
було достатньо прихильників ідеї В. Вернад-
ського про зближення національних культур
з російською через їхній розквіт. І Україна ще
довгі радянські роки «інтегрувалася» з Росією,
а український народ разом з іншими плавився
в радянський, поки не з’явилася в нього мож-
ливість стати самим собою. Справдилося істо-
ричне передбачення В. Вернадського, вислов-
22 Там само. С. 220.
23 Там само.
24 Минувшее. Исторический альманах. Вып. 7. Париж,
1989. С. 447.
ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2020, № 3 11
НАУКА І СУСПІЛЬСТВО
лене ним у статті «Українське питання і ро-
сійське суспільство», що старання «близьких і
далеких родичів» перетворити українську на-
ціональну самосвідомість на «етнографічний
матеріал для посилення панівної народності»
залишалися і залишаються безуспішними25.
І становлення незалежної Української держа-
ви в період життя В. Вернадського не відбулося
значною мірою тому, що не відбулося нової, де-
мократичної Росії. Ні в 1917 р., ні пізніше.
Історичний досвід українсько-російських
відносин засвідчує, що українсько-російське
єднання, не як частини і цілого, про що піклу-
вався В. Вернадський, а рівносуб’єктне і рів-
ноправне, можливе, доцільне і потрібне, але в
умовах, коли український народ утвердиться
як повноцінна державна нація й українська
державна самостійність набуде незворотного
характеру, тоді, коли і Росія, і Україна стануть
правовими демократичними державами з роз-
виненими громадянськими суспільствами.
І якщо ця думка не зовсім вписується в систе-
му суспільних поглядів видатного вченого, то
цілком логічно випливає вона з його вчення
про майбутнє людства, про ноосферу — сферу
розуму, гармонізації відносин між природою
і суспільством, організації нових форм люд-
ського співжиття, рівності рас і народів, що
відмовляються від війни, насилля як засобу
розв’язання спірних питань, створення, за ви-
значенням В. Вернадського, «цивілізованого
культурного людства».
За визначенням українських учених, В. Вер-
надський замкнув вершину тріади української
космопланетарної наукової думки: С. Подолин-
ський — М. Туган-Барановський — В. Вернад-
ський, а як автор «Філософських думок нату-
раліста» — і філософську космогонічну тріаду:
Г. Сковорода — П. Юркевич — В. Вернадський.
Розробляючи свою концепцію ноосфери, Во-
лодимир Іванович спеціально підкреслював
необхідність перетворення соціальних прин-
ципів суспільства на основі справедливості —
певного балансу між потребою «підтримувати
існування свого тіла» і «невтомною працею».
25 Вернадский В.И. Публицистические статьи. Моск-
ва, 1995. С. 212.
Але ця рівновага, зауважував учений, завжди
нестійка. «Великі перевороти в суспільних
устроях, помилки, здійснені на цьому ґрунті,
завжди призводили до жахливих наслідків» 26.
І дійсно, всі революційні катаклізми, пережи-
ті Росією і Україною в ХХ ст., хоч і здійсню-
валися під гаслами соціальної справедливості,
створення умов і можливостей для вільного
розвитку індивідуальності кожним, завершу-
валися трагічно. Лише в сучасних умовах ви-
користання теорії ноосфери, виявлення з її
допомогою інноваційних аспектів справедли-
вості дозволяє успішно розв’язувати соціальні
техногенні проблеми, які загострилися на по-
чатку третього тисячоліття.
Володимир Іванович Вернадський боготво-
рив науку, надавав їй вирішального значення
у соціальному прогресі людства. Визначаючи
державне значення науки як творчої сили, він
підкреслював, що в утворенні національного
багатства її замінити нічим. Тільки в єдності
з наукою може зростати державна могутність
та державна сила. «Країна, яка не працює са-
мостійно в галузі наукового мислення, яка
тільки засвоює освіту, чужу працю, є краї-
на мертва»,27 — писав учений (виділення. —
В.Д.). Іншим разом він зазначав: «Успіх со-
ціального будівництва — будь-якого — перш
за все зв’язаний з новою науковою творчіс-
тю. Я сам ідейно чужий і капіталістичному,
і соціалістичному ладу. Чужий і національ-
ній державі. Мій ідеал інший, він справа
майбутнього…» 28. У цьому сутність В. Вер-
надського. Можливо, в його твердженні і мир-
на перспектива людства?
Безупинний розвиток науки як планетар-
ного явища, що не залежить у своїй основі від
історичного або географічного місця і часу, як
вважав Володимир Іванович, веде до переходу
біосфери в ноосферу, утворення єдиної сві-
26 Вернадский В.И. Несколько слов о ноосфере. Рус-
ский космизм: Антология философской мысли. Сост.
С.Г. Семеновой, А.Г. Гачевой. Москва, 1993. С. 291.
27 Вернадский В.И. Начало и вечность жизни. Москва,
1989. С. 196.
28 В.И. Вернадский : pro et contra. Сост., вступ. ст., ком-
мент. А.В. Лапо. СПб.: РХГИ, 2000. С. 146–147.
12 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2020. (3)
НАУКА І СУСПІЛЬСТВО
тової культури, світового співжиття народів,
єдиної організації людства. Аналізуючи теоре-
тичні проблеми науки, він завжди намагався
знайти шляхи поліпшення життя людей, вирі-
шення їхніх назрілих практичних завдань.
Позиція В. Вернадського завжди була відпо-
відальною, громадянською. Діяльність уряду,
вважав він, або внаслідок принципових від-
мінностей, або внаслідок махінацій — таємних
і явних — завжди буде неправильною, оскільки
єдиною уздечкою йому може бути громадська
думка. Показником сили й могутності держа-
ви, на думку вченого, є науково вивірене й пра-
вильне управління суспільством. Тому саме
сила розуму — це найбільше надбання й резерв
будь-якої країни. «Ці запаси енергії, з одного
боку, складаються із тієї сили, як фізичної, так і
духовної, — писав він на початку 1916 р. — Чим
воно (населення) володіє більшими знаннями,
більшою працездатністю, чим більше просто-
ру надано його творчості, більше свободи для
розвитку особистості, менше тертя і гальм для
його діяльності — тим корисна енергія, яку ви-
робляє населення, більша, якими б не були ті
зовнішні, що лежать поза людиною, умови» 29.
У світоглядних орієнтаціях В. Вернадсько-
го помітним було філосемітство. Позитивне
ставлення до євреїв він сприйняв, імовірно,
від свого родича Володимира Галактіоновича
Короленка, який витратив багато сил на за-
хист у пресі Бейліса під час відомого процесу у
справі про ритуальні вбивства християнських
дітей. У дореволюційний час Володимир Іва-
нович у своїх газетних публікаціях відгукував-
ся на єврейські погроми та на чорносотенний
«патріотизм» і розумів, чому участь євреїв у
революційному русі Росії була непропорцій-
но великою. Відміна революцією державних
обмежень відкрила їм дорогу в усі сфери жит-
тя, і вони активно кинулися їх освоювати, не
маючи нерідко достатніх знань і відповідної
підготовки. У 1927 р. В. Вернадський писав
своєму другові: «Москва — місцями Бердичів;
сила єврейства — жахлива — а антисемітизм
29 Вибрані праці академіка В.І. Вернадського. Т. 1: Воло-
димир Іванович Вернадський і Україна, кн. 2: Вибра-
ні праці. С. 356.
(і в комуністичних колах) росте нестримно».
А в березні 1938 р. записав у щоденнику: «Іде
руйнування невігласами і ділками. Люди у ви-
давництві «Академія» всі ці роки — нижче се-
реднього рівня. Багате зібрання типів Щедрі-
на–Гоголя–Островського. — Звідки їх беруть?
Новий тип цього роду — євреї, які отримали
владу й силу. При всьому моєму філосемітстві
не можу не рахуватися».
Для В. Вернадського невігластво не мало
національної ознаки. Він оцінював людей пе-
редусім за інтелектуальними та морально-ді-
ловими якостями. Володимир Іванович не-
од норазово відзначав досягнення єврейської
культури, товаришував і дружив з багатьма
вченими і діячами культури єврейської націо-
нальності.
В. Вернадський по життю був пацифіс-
том. «Для мене неприйнятне будь-яке вбив-
ство, і смертна кара в тому числі — твердо і
непохитно», 30 — писав він у щоденнику 13 бе-
резня 1938 р. Він пригадує свій виступ у травні
1906 р. в Державній думі і записку, в якій від-
стоював необхідність відміни смертної кари 31.
І в радянський час він постійно і послідовно
виступав за збереження людських життів, а
не їх знищення. Учений намагався уникати
сумнівних кроків, що загрожували людському
життю. В роки репресій, щоб не брати участі в
«чистках», він покинув усі адміністративні по-
сади, залишившись лише науковим консуль-
тантом. Учений не сприймав ніякого насильства.
В. Вернадський завжди залишався пере-
конаним прихильником вільнодумства, віри
у самоцінність незалежної особистості. І в
умовах соціальної напруги, масових репресій
і зовнішніх загроз для країни він неодноразо-
во висловлювався критично щодо аграрної,
кадрової, національної політики більшовиць-
кої партії. Хоча політика тотальних репресій,
пригніченого морально-психологічного стану
суспільства, здається, вплинула і на вченого.
Навіть у своїх щоденникових записах він стає
більш обережним — поряд з критикою існую-
30 Вернадский В.И. Дневники. 1935–1941. Кн. 1. С. 254.
31 Див. Вернадский В.И. Публицистические статьи.
Москва: Наука, 1995. С. 75–77.
ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2020, № 3 13
НАУКА І СУСПІЛЬСТВО
чих радянських порядків і поточної політики
зустрічаються і компліментарні речі, і схваль-
ні оцінки досягнень країни, і своєрідні оцінки
світових подій.
Життя В. Вернадського пройшло у невпин-
ному протистоянні в одній особистості див-
ним чином поєднуваних нею протилежностей:
Знан ня і Віри, Предметно-матеріального та
Ідеального, Раціонального та Емоційного, На-
уки і Релігії. В історію науки він увійшов пере-
дусім як геніальний учений — природознавець
і мислитель, основоположник нових наукових
напрямів. Він не просто створив нові науки, а
змінив погляд на природу взагалі. В. Вернад-
ський володів майже всіма романськими, гер-
манськими і слов’янськими мовами, упродовж
багатьох років мав тісні наукові зв’язки з най-
кращими школами Франції, Італії, Німеччини,
Чехословаччини, Швейцарії, Англії та Греції.
Безумовно, величезний науковий і загаль-
ногуманітарний спадок Володимира Івано-
вича Вернадського ще довго буде джерелом
натхнення й нових плідних ідей для багатьох
поколінь учених, громадських і політичних ді-
ячів, джерелом нового економічного зростан-
ня, духовного й інтелектуального збагачення
людства. І сьогодні є актуальними його слова
про те, що «в геологічній історії біосфери перед
людиною відкривається величезне майбутнє,
якщо вона зрозуміє це і не буде використову-
вати свій розум і свій труд на самознищення».
Виходець із давнього українського роду, ви-
токи якого сягали козацьких часів, Володимир
Вернадський глибоко шанував свій народ, в
Україну вірив значно більше, ніж багато хто
з його (та й наших нинішніх) відомих сучас-
ників, у тому числі українських. «Україна є і
буде», «я вірю у велике майбуття і України, й
Української академії наук», — твердив В. Вер-
надський. Теоретичною і практичною діяльніс-
тю він об’єктивно сприяв розвитку української
науки, освіти, культури, зростанню національ-
ної свідомості українців, зрештою поступаль-
ному рухові до української державності.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-169905 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0372-6436 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T17:11:45Z |
| publishDate | 2020 |
| publisher | Видавничий дім "Академперіодика" НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Даниленко, В.М. 2020-07-02T16:24:57Z 2020-07-02T16:24:57Z 2020 Суспільно-політичні орієнтири Володимира Вернадського / В.М. Даниленко // Вісник Національної академії наук України. — 2020. — № 3. — С. 3-13. — укр. 0372-6436 DOI: doi.org/10.15407/visn2020.03.003 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/169905 У статті розкрито деякі маловідомі суспільно-політичні орієнтири великого природознавця, філософа і мислителя Володимира Івановича Вернадського, що характеризують багатовимірність його неординарної особистості. Нещодавно у видавництві «Академперіодика» вийшла друком
 монографія автора статті В.М. Даниленка «В.І. Вернадський. Простір життя і думки», в якій життєпис відомого вченого підготовлено на основі його праць, щоденників, листів, недоступних раніше документів і матеріалів та подано в контексті складних і суперечливих суспільно-політичних процесів тієї епохи. uk Видавничий дім "Академперіодика" НАН України Вісник НАН України Наука і суспільство Суспільно-політичні орієнтири Володимира Вернадського Socio-political orientations of Vladimir Vernadsky Article published earlier |
| spellingShingle | Суспільно-політичні орієнтири Володимира Вернадського Даниленко, В.М. Наука і суспільство |
| title | Суспільно-політичні орієнтири Володимира Вернадського |
| title_alt | Socio-political orientations of Vladimir Vernadsky |
| title_full | Суспільно-політичні орієнтири Володимира Вернадського |
| title_fullStr | Суспільно-політичні орієнтири Володимира Вернадського |
| title_full_unstemmed | Суспільно-політичні орієнтири Володимира Вернадського |
| title_short | Суспільно-політичні орієнтири Володимира Вернадського |
| title_sort | суспільно-політичні орієнтири володимира вернадського |
| topic | Наука і суспільство |
| topic_facet | Наука і суспільство |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/169905 |
| work_keys_str_mv | AT danilenkovm suspílʹnopolítičníoríêntirivolodimiravernadsʹkogo AT danilenkovm sociopoliticalorientationsofvladimirvernadsky |