Інноваційна екосистема Придніпровського економічного району: актори, їх якість та повнота

В останні роки інтерес науковців до концепції інноваційної екосистеми значно підвищився: процеси формування інноваційних екосистем досліджуються на різних рівнях – від віртуального до глобального. Дана робота присвячена проблематиці формування інноваційних екосистем на рівні регіонів як найбільш спр...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Опубліковано в: :	Вісник економічної науки України
Дата:	2020
Автор:	Підоричева, І.Ю.
Формат:	Стаття
Мова:	Українська
Опубліковано:	Інститут економіки промисловості НАН України 2020
Теми:	Менеджмент інновацій
Онлайн доступ:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/170663
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Інноваційна екосистема Придніпровського економічного району: актори, їх якість та повнота / І.Ю. Підоричева // Вісник економічної науки України. — 2020. — № 1 (38). — С. 116-130. — Бібліогр.: 52 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1859636193310801920
author	Підоричева, І.Ю.
author_facet	Підоричева, І.Ю.
citation_txt	Інноваційна екосистема Придніпровського економічного району: актори, їх якість та повнота / І.Ю. Підоричева // Вісник економічної науки України. — 2020. — № 1 (38). — С. 116-130. — Бібліогр.: 52 назв. — укр.
collection	DSpace DC
container_title	Вісник економічної науки України
description	В останні роки інтерес науковців до концепції інноваційної екосистеми значно підвищився: процеси формування інноваційних екосистем досліджуються на різних рівнях – від віртуального до глобального. Дана робота присвячена проблематиці формування інноваційних екосистем на рівні регіонів як найбільш сприятливого для здійснення інновацій. Серед науковців немає згоди щодо того, які структурні елементи і відносини є найважливішими в інноваційних екосистемах, і яким має бути їх склад. Традиційно учасників екосистеми розділяють за моделями потрійної або чотирьохланкової спіралі, роблячи акцент на інституційних секторах, а не на функціях і ролях учасників. Запропоновано розширити перелік акторів (діючих осіб, структурних елементів) інноваційної екосистеми й об’єднати їх у шість секторів, залежно від виконуючих ними функцій і ролей: підприємницький, державний, науково-освітній, фінансового забезпечення, інфраструктурної підтримки, громадських об’єднань. Відповідно до цього підходу, здійснено аналіз стану регіональних інноваційних екосистем в областях Придніпровського економічного району за всіма секторами акторів на предмет їх повноти та якості для забезпечення цілісності та дієвості екосистем. На підставі аналізу виявлено, що найрозвинутішими секторами акторів є підприємницький та науково-освітній, але з поправкою на нерівномірність їх розосередження по областях району, структурну розбалансованість промислового комплексу та поступове виснаження кадрового потенціалу наукової сфери. Обґрунтовано, що ці вузькі місця не зменшують внутрішніх резервів областей для підвищення інноваційності та конкурентоспроможності регіональної економіки. Така перспективна можливість залежить від акторів державного сектору, секторів фінансового забезпечення та інфраструктурної підтримки інновацій. Поки що вони є найбільш критичними як за кількістю, так і за якістю акторів. Зроблено акцент на винятковій ролі держави у розвитку інноваційних екосистем, яка має полягати у створенні (сприянні створенню) відсутніх акторів, підвищенні якості діючих та формуванні умов (макроекономічних, інституційних, технологічних), які підтримуватимуть кожну складову екосистеми, стимулюючи їх взаємне підсилення та співпрацю. Підкреслено, що українській державі потрібно розвивати інклюзивні інститути, імплементуючи формат інклюзивної інноваційної політики, змінюючи культуру відносин між владою і громадськістю, закладаючи в їх основу принципи відкритості, довіри і партнерства. В последние годы интерес ученых к концепции инновационной экосистемы значительно повысился: процессы формирования инновационных экосистем исследуются на разных уровнях – от виртуального до глобального. Данная работа посвящена проблематике формирования инновационных экосистем на уровне регионов как наиболее благоприятного для осуществления инноваций. Среди ученых нет единого мнения относительно того, какие структурные элементы и отношения являются важнейшими в инновационных экосистемах, и каким должен быть их состав. Традиционно участников экосистемы разделяют по моделям тройной или четырехзвенной спирали, делая акцент на институциональных секторах, а не на функциях и ролях участников. Предложено расширить перечень акторов (действующих лиц, структурных элементов) инновационной экосистемы и объединить их в шесть секторов, в зависимости от выполняемых ими функций и ролей: предпринимательский, государственный, научно-образовательный, финансового обеспечения, инфраструктурной поддержки, общественных объединений. В соответствии с этим подходом, проанализировано состояние региональных инновационных экосистем в областях Приднепровского экономического района по всем секторам акторов на предмет их полноты и качества для обеспечения целостности и действенности экосистем. На основании анализа выявлено, что наиболее развитыми секторами акторов являются предпринимательский и научно-образовательный, но с поправкой на неравномерность их рассредоточения по областям района, структурную разбалансированность промышленного комплекса и постепенное истощение кадрового потенциала научной сферы. Обосновано, что эти узкие места не уменьшают внутренних резервов областей для повышения инновационности и конкурентоспособности региональной экономики. Такая перспективная возможность зависит от акторов государственного сектора, секторов финансового обеспечения и инфраструктурной поддержки инноваций. Пока они являются наиболее критичными как по количеству, так и по качеству акторов. Сделан акцент на исключительной роли государства в развитии инновационных экосистем, которая должна заключаться в создании (содействии созданию) отсутствующих акторов, повышении качества действующих и формировании условий (макроэкономических, институциональных, технологических), которые будут поддерживать каждую составляющую экосистемы, стимулируя их взаимное усиление и сотрудничество. Подчеркнуто, что украинскому государству нужно развивать инклюзивные институты, имплементируя формат инклюзивного инновационной политики, изменяя культуру отношений между властью и общественностью, закладывая в их основу принципы открытости, доверия и партнерства. In recent years, interest in the concept of innovation ecosystem has increased significantly in the scientific community: formation processes of innovation ecosystems are exploring at different levels – from virtual to global. This study is devoted to the issues of innovation ecosystems formation at the regional level as the most favorable for innovations. There is no unanimity among scientists as to whether what structural elements and relationships are essential in innovation ecosystems, and what their composition should be. Traditionally, ecosystem actors are divided into Triple Helix or Quadruple Helix models by focusing on institutional sectors, rather than on the functions and roles of actors. To expand the range of innovation ecosystem actors (structural element) and combine them into six sectors, according to the functions and roles performed has been proposed, namely: entrepreneurial, government, scientificeducational, financial support, infrastructural support, public associations. Under this approach, the state of the regional innovation ecosystems across all sector actors in the Pridneprovsky economic region has been analyzed in order to determine their completeness and quality to ensure the integrity and efficiency of ecosystems. Based on the analysis, it has been revealed that the most developed sector actors are entrepreneurial and scientific-educational, with adjustments for their uneven diffusion across the regions, structural imbalance of the industrial complex and the gradual depletion of the human resources of the scientific sphere. It has been predicted these bottlenecks do not reduce the internal reserves of the regions in order to increase the innovativeness and competitiveness of the regional economy. In doing so, such a promising opportunity depends largely on actors in the public sector, financial support sector, and infrastructure support sector. While they are the most critical in terms of both quantity and quality of actors. Emphasis has been given on the exceptional role of the government in innovation ecosystems development, which should consist in creating (promoting the creation) of absent actors, improving the quality of existing and establishing conditions (macroeconomic, institutional, technological) that will support each component of the ecosystems, stimulating their mutual strengthening and cooperation. It has been emphasized that the Ukrainian state needs to develop inclusive institutions, implementing the format of inclusive innovation policy, changing the culture of relations between the government and the public, laying in their basis the principles of openness, trust, and partnership.
first_indexed	2025-12-07T13:16:35Z
format	Article
fulltext	ПІДОРИЧЕВА І. Ю. 116 ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ УДК 330.341.1:338.2:574 DOI: https://doi.org/10.37405/1729-7206.2020.1(38).116-130 Ірина Юріївна Підоричева канд. екон. наук ORCID 0000-0002-4622-8997 e-mail: pidoricheva@nas.gov.ua, Інститут економіки промисловості НАН України, м. Київ ІННОВАЦІЙНА ЕКОСИСТЕМА ПРИДНІПРОВСЬКОГО ЕКОНОМІЧНОГО РАЙОНУ: АКТОРИ, ЇХ ЯКІСТЬ ТА ПОВНОТА 1 Постановка проблеми.1 В Україні на регіональ- ному рівні активно розробляються стратегії смарт-спе- ціалізації. Смарт-спеціалізація — це розумний підхід до виявлення сильних сторін, унікальних функцій і акти- вів регіону завдяки постійній співпраці бізнесу, науки, влади та громадськості у пошуку та підтримці пріори- тетів інноваційного розвитку економіки регіону, що базуються на його науковому, освітньому, промисло- вому та інноваційному потенціалі, та мають на меті посилити його конкурентні переваги на міжнародному рівні. Згідно з цим підходом, регіональні органи влади покликані сприяти пошуку і відкриттю в регіонах но- вих інноваційних ніш та розвитку цілісних регіональних інноваційних екосистем як основи сталого випереджа- ючого інноваційного розвитку регіонів та країни в ці- лому. Аналіз останніх досліджень і публікацій. У сучасній науковій літературі інноваційні системи все частіше іменуються екосистемами. Зазвичай науковці [1-3] ус- відомлено використовують цей термін для підкрес- лення важливих властивостей, притаманних сучасним інноваційним процесам, серед яких: нелінійність, ін- терактивність, мережевість, відкритість, стійкість, са- морозвиток, здатність еволюціонувати у часі та по відношенню до зовнішнього середовища, коеволюція, коспеціалізація, коллаборація. Деякі науковці [4-6] не- гласно виступають в підтримку традиційного терміна «інноваційна система», ігноруючи новомодне захоп- лення інноваційними екосистемами, що, слід визнати, є справою академічного смаку і має право на існу- вання, якщо концепція інноваційної системи враховує сучасні реалії. Процеси формування інноваційних екосистем досліджуються на різних рівнях — від віртуального (цифрові платформи) до глобального (міждержавні й транскордонні інноваційні екосистеми). Предметом особливого інтересу економістів є регіональні іннова- ційні екосистеми з огляду на зростаючу роль регіонів у розвитку інноваційних процесів [7]. Засновником концепції регіональної інноваційної системи є профе- сор Кардифського університету (Великобританія) Ф. Кук (P. Cooke), який вперше зробив наголос на тому, що регіони більш пристосовані, ніж національ- ний простір, до налагодження реальних дієвих зв’язків між учасниками інноваційних процесів. Наукова шко- 1 Стаття підготовлена в рамках виконання науково- технічного проєкту «Концепція інституційного забезпе- чення формування інноваційної екосистеми в еконо- мічних районах (на прикладі Придніпровського еко- номічного району)» (номери державної реєстрації: 0120U100941, 0120U100989). ла Ф. Кука розглядає регіон як цілісний (неподільний) організм — певну соціально-культурну єдність, — через призму якого досліджує регіональні інноваційні сис- теми, акцентуючи увагу на організаціях, інститутах та культурі [5; 8; 9]. На відміну від Ф. Кука і його прибічників, інша група науковців наголошує на виключній значимості підприємств, секторів економіки, технологій та під- приємництва у розвитку інноваційних систем, при- чому не стільки регіональних, скільки просторових. Просторові інноваційні системи, на їх думку, є квін- тесенцією національних, регіональних та галузевих інноваційних систем та не обмежуються адміністра- тивними межами регіону, а тому є гнучкішими і мо- жуть приймати різноманітніші конфігурації у просторі [10; 11]. Обидва підходи мають свої переваги і будуть враховані при проведенні подальших досліджень. В Україні наукові інтереси дослідників зосе- реджені на пошуку напрямів розбудови регіональних інноваційних екосистем в умовах євроінтеграційних процесів [12], налагодження співпраці між їх ключо- вими гравцями [13]; на розробці нових поглядів на теоретичні засади формування і реалізації державної наукової, науково-технічної та інноваційної політики [14-16]. Проте, серед фахівців немає згоди щодо того, які структурні елементи і відносини є найважливішими в інноваційних екосистемах, і яким має бути їх склад. Традиційно учасників екосистеми розділяють за моде- лями потрійної спіралі (наука — бізнес— держава) або чотирьохланкової спіралі (наука — бізнес — держава — громадянське суспільство), роблячи акцент на інсти- туційних секторах, а не на функціях і ролях учасників. Нами пропонується розширити перелік складових (ак- торів) інноваційної екосистеми, залежно від викону- ючих ними функцій та ролей, і на прикладі Придніп- ровського економічного району проаналізувати їх на предмет наявності, достатності та якості для форму- вання цілісних працюючих регіональних інноваційних екосистем на рівні областей та економічного району в цілому. У цьому полягає мета даного дослідження. Виклад основного матеріалу. Актори2 регіональної інноваційної екосистеми розглядаються як організації, що вбудовані в інституційну конструкцію регіону, представлену сукупністю інститутів (законів, норм, 2 У неокласичній економіці всі організації, які бе- руть участь в інноваційних процесах, прийнято позначати економічними агентами; в інституційній економічній теорії вони іменуються «акторами» і відрізняються від економічних агентів тим, що займаються не лише еконо- мічною, але й іншими видами діяльності, а отже, прий- мають рішення, які впливають на всі сфери діяльності су- спільства. ПІДОРИЧЕВА І. Ю. 2020/№1 117 правил, успадкованих соціальних звичок, традицій, цінностей), що визначають інституційне оточення ді- яльності організацій, впливають на відносини між людьми в організаціях, між організаціями, між органі- заціями і зовнішнім середовищем. Виходячи з цього, пропонується розглядати регіональну інноваційну екосистему як співвідношення таких структурних еле- ментів (акторів), згрупованих у шість секторів відпо- відно до їх призначення та ролей: підприємницький сектор — створює інновації та формує основний попит на інновації — представлений підприємствами всіх сфер економічної діяльності, форм власності та розмірів, українськими та інозем- ними, сталими і молодими (стартапами); державний сектор — сприяє (підтримує) або блокує інновації — органи державної влади і регіонального уп- равління, які визначають та реалізують державну та ре- гіональну інноваційну політику; інші владні струк- тури, які своїми управлінськими рішеннями вплива- ють на перебіг інноваційних процесів; науково-освітній сектор — навчає, нарощує люд- ський потенціал; продукує нові знання, ідеї, відкриття — включає заклади освіти всіх рівнів (дошкільної, за- гальної середньої, професійної (професійно-техніч- ної), фахової передвищої та вищої); організації, які займаються фундаментальними та прикладними до- слідженнями і розробками всіх інституційних секторів (державного, підприємницького, приватного непри- буткового, вищої освіти); сектор фінансового забезпечення — фінансує іннова- ції протягом усього інноваційного циклу — включає дер- жавні фонди та установи; українські венчурні фонди; банки; міжнародні учасники — це можуть бути зару- біжні венчурні інвестори, компанії, які укладають контракти з науковими установами на проведення ко- мерційних досліджень і розробок; зарубіжні програми і фонди та інші; сектор інфраструктурної підтримки — з’єднує ак- торів в одній локації, здійснює інкубацію, тестування, апробацію, просування на ринок — представлений суб’єктами інноваційної інфраструктури, які: допома- гають запустити інноваційний бізнес, надаючи офісні площі, спеціалізовані послуги та консультації щодо створення підприємства, залучення інвестицій, за- хисту інтелектуальної власності (бізнес-інкубатори та акселератори); сприяють просуванню інноваційних розробок наукових установ і університетів до бізнесу (центри трансферу технологій); надають доступ до спеціалізованого обладнання та виробничих площ для створення мінімально життєздатного продукту та його апробації на життєздатність і затребуваність кінцевим споживачем з подальшим внесенням (за необхідності) змін до його комплектації і виведення на ринок (тех- нологічні, наукові та індустріальні парки) та інші, які всіляко допомагають перетворити креативні ідеї і роз- робки в реальний інноваційний бізнес; сектор громадських об’єднань — надає і поширює інформацію, об’єднує акторів у вирішенні спільних ці- лей — включає недержавні неприбуткові самоврядні організації, спілки, асоціації, які своєю діяльністю впливають на розвиток інноваційної екосистеми, до- помагаючи долати соціальні бар’єри між людьми, озвучуючи реальні проблеми, з якими стикаються їх члени та суспільство в цілому, пропонуючи своє ба- чення та конкретні шляхи їх вирішення, ініціюючи об’єднання акторів у спільні структури (наприклад, кластери) для досягнення синергетичного ефекту від спільної діяльності. Таке групування дає чітке розуміння призна- чення кожного актора в екосистемі, оскільки для того, щоб бути частиною екосистеми недостатньо працю- вати на території її локації — в нашому випадку в ме- жах економічного району, — потрібно внести свій вклад в її розвиток. Відповідно до цього групування, проаналізуємо стан інноваційних екосистем в областях Придніпров- ського економічного району за секторами акторів на предмет їх повноти та якості для забезпечення ціліс- ності регіональних інноваційних екосистем на рівні областей та економічного району в цілому. 1. Підприємницький сектор Придніпровський економічний район у складі трьох областей — Дніпропетровської, Запорізької та Кіровоградської — є одним із найбільш промислово потужних економічних районів України. Промисло- вість району представлена практично всіма видами промислової діяльності, серед яких провідне місце по- сідають гірничо-металургійний комплекс, машинобу- дування, харчова промисловість та електроенергетика. Причому Дніпропетровська і Запорізька області мають виражений індустріальний характер економіки, а Кіровоградська область — аграрно-індустріальний (табл. 1). Таблиця 1 Структура випуску за деякими видами економічної діяльності по областях Придніпровського економічного району у 2017 р., у % до підсумку1 Області Усього Сільське гос- подарство, лі- сове та рибне господарства Добувна промис- ловість і розроб- лення кар’єрів Переробна промисловість Постачання елект- роенергії, газу, пари та кондиційованого повітря Дніпропетровська 100,0 6,1 17,1 42,8 2,9 Запорізька 100,0 9,4 1,7 52,5 9,5 Кіровоградська 100, 31,1 5,8 21,8 2,4 Останні доступні дані. 1 Складено автором за джерелом [17, с. 103]. Переважна більшість підприємств економічного району, як і в цілому України, є малими і середніми за розмірами (табл. 2), вони сконцентровані пере- важно у промисловості, сфері торгівлі та сільському господарстві (табл. 3). Малі і середні підприємства (МіСП) економічного району є менш інноваційно ак- тивними, ніж великі підприємства, що характерно для України і світу в цілому. В економічному районі, од- нак, зустрічаються приклади високоінноваційних МіСП, наприклад, Infocom Ltd і Sprybuild (м. Запо- ріжжя), Distributed Data Systems (м. Дніпро). ПІДОРИЧЕВА І. Ю. 118 ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ Таблиця 2 Кількість підприємств за їх розмірами в Україні та областях Придніпровського економічного району у 2018 р.1 Усього, одиниць у тому числі великі підприємства середні підприємства малі підприємства одиниць у % до зага- льної кілько- сті підпри- ємств області одиниць у % до загаль- ної кількості підприємств області одиниць у % до зага- льної кілько- сті підпри- ємств області Україна 355952 446 0,1 16124 4,5 339382 95,4 Дніпропетровська область 29124 54 0,2 1298 4,4 27772 95,4 Запорізька область 14995 26 0,2 594 3,9 14375 95,9 Кіровоградська область 8068 3 0,0 344 4,3 7721 95,7 1 Складено автором за джерелом [18] Таблиця 3 Частка великих, середніх і малих підприємств у загальній кількості підприємств відповідного розміру за окремими видами економічної діяльності у 2018 р.1 Дніпропетровська область* Запорізька області* Великі підпри- ємства Середні підприєм- ства Малі підприєм- ства Великі підпри- ємства Середні підприєм- ства Малі підпри- ємства Усього 100,0 100,0 100,0 100,0 100,0 100,0 Сільське, лісове та рибне господарство - 9,4 14,7 - 17,4 19,1 Промисловість 70,4 36,5 12,1 77,0 38,3 12,9 Будівництво - 7,2 7,7 - 4,2 7,3 Оптова та роздрібна торгівля; ремонт авто- транспортних засобів і мотоциклів 24,1 19,1 31,2 23,0 14,2 27,0 Транспорт, складське господарство, поштова та кур’єрська діяльність 3,7 7,1 4,3 - 6,1 3,5 Операції з нерухомим майном - 2,8 10,6 - 1,8 11,0 Професійна, наукова та технічна діяльність 1,9 3,1 7,0 - 2,7 6,0 1 Складено автором за джерелами [19; 20]. * Головним управлінням статистики у Кіровоградській області відповідна інформаціє не надається. Серед трьох областей економічного району най- нижчий рівень інноваційної активності мають про- мислові підприємства Дніпропетровської області, при- чому така тенденція (за виключенням декількох років) є стійкою і триває, починаючи з 2011 р. (рис. 1). Це, якщо розглядати відносні показники, але в абсолют- ному виразі кількість інноваційних промислових під- приємств найвищою є саме у Дніпропетровській об- ласті — 71 підприємство проти 36 і 26 підприємств у Запорізькій та Кіровоградській областях відповідно [21, с. 66]. Позитивним є те, що у 2018 р. Кіровоградська об- ласть стала лідером серед усіх регіонів України за часткою реалізованої інноваційної продукції (послуг) у загальному обсязі реалізованої промислової продук- ції (послуг) — 4,8% (у 2017 р. — 1,8%). У Дніпропет- ровській області цей показник є нижчим за середній по Україні — 0,2% проти 0,8% (у 2017 р. — 0,1% і 0,7% відповідно). У Запорізькій області він складає 2,1% (у 2017 р. — 2,4%) [21, с. 81; 22, с. 102]. Однак за ступенем новизни реалізованої іннова- ційної продукції лідером є Запорізька область: частка реалізованої інноваційної продукції — нової для рин- ку — в ній склала 31,4% обсягу реалізованої інновацій- ної продукції області, проте, цей рівень є меншим за середній по Україні (31,6%); у Дніпропетровській об- ласті частка такої продукції дорівнює 19,6%; а от під- приємства Кіровоградської області реалізовували пе- реважно продукцію, яка була новою лише для підпри- ємства (87,7%) [21, с. 81]. Як видно з табл. 4, різним в областях району є розподіл інноваційних витрат за напрямами іннова- ційної діяльності. Прогресивнішою виглядає струк- тура витрат на підприємствах Дніпропетровської об- ласті, які витрачають приблизно однакові суми на внутрішні, зовнішні дослідження і розробки та прид- бання обладнання. Але промислові підприємства більш схильні до закупівлі машин і обладнання, що також характерно для Запорізької області, підприєм- ства якої недооцінюють важливість зовнішніх НДР в інноваційних процесах. У Кіровоградській області на внутрішні дослідження і розробки та закупівлю об- ладнання підприємства витрачають приблизно одна- кові суми, але вони є закритими до зовнішніх знань. Отже, за станом інноваційної діяльності підпри- ємств області суттєво відрізняються між собою. Це обумовлено насамперед їх різною галузевою спеціалі- зацією, технологічним рівнем галузей, сформованим інституційним середовищем, політикою регіональної влади та керівництва підприємств. Так, підприємства гірничодобувної та металургійної галузей, які займа- ють провідне місце у структурі промислового комп- лексу Дніпропетровської області, мають низьку науко- місткість, їх технології є відносно стабільними, а про- ПІДОРИЧЕВА І. Ю. 2020/№1 119 дукція — однотипною й нерізноманітною. Натомість, підприємства харчової промисловості (основний вид діяльності переробної промисловості Кіровоградської області) та машинобудування (найважливіша галузь промислового комплексу Запорізької області) сприй- нятливіші до інновацій і більшою мірою потребують освоєння інноваційно-ринкових механізмів господа- рювання для виходу їх виробництв на конкуренто- спроможні позиції на світовому й внутрішньому рин- ках. Рис. 1. Частка інноваційно-активних промислових підприємств, у % до загальної кількості промислових підприємств відповідних областей* * Побудовано автором за даними: Державної служби статистики України, головних управлінь статистики у Дніп- ропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях. Таблиця 4 Частка витрат на інновації підприємств за напрямами інноваційної діяльності, у % до загального обсягу витрат підприємств відповідної області у 2018 р.1 Внутрішні НДР Зовнішні НДР Придбання ма- шин, обладнання та програмного забезпечення Придбання інших зовнішніх знань Інша інноваційна діяльність П* ПП* П ПП П ПП П ПП П ПП Україна 31,4 22,2 8,6 4,1 52,2 68,1 1,1 0,4 6,7 5,2 Дніпропетровська область 36,2 3,6 30,8 к** 30,0 85,5 - к 3,0 10,3 Запорізька область 28,0 6,2 1,9 2,1 69,8 91,5 0,1 к 0,3 к Кіровоградська область 37,2 43,4 0,6 к 41,6 32,5 0,1 - 20,5 к 1 Складено автором за джерелом [21, с. 69, 91]. * П — підприємства всіх видів економічної діяльності; ПП — промислові підприємства. ** к — дані не оприлюднюються з метою збереження конфіденційності інформації. Найшвидшим шляхом продукування інновацій є розвиток стартапів — незалежних організацій, молод- ших п’яти років, націлених на створення, впро- вадження та поширення інноваційного продукту з ви- соким та швидким зростанням. За даними сервісу Startup Ranking, зі 192 країн світу Україна посідає 42 місце за кількістю стартапів (266 од.) [23]. Найпрогре- сивнішим українським стартап-сектором є техноло- гічний сектор: у 2019 р. до цього сектору було залучено рекордні 544 млн дол. США венчурних інвестицій, су- марно за 2014-2019 рр. в українські технологічні ком- панії інвестовано 1400 млрд дол. США [24], що робить Україну однією з найбільш інвестиційно привабли- вих країн Центральної та Східної Європи. Розподіл стартапів по областях є неоднорідним: найбільша їх кількість зафіксована у Київській області (майже 58% або 154 од.), але існує чимало областей, де не зареєс- тровано жодного стартапу. Придніпровський еконо- мічний район до їх числа не відноситься, на його те- риторії зареєстровано п’ять стартапів: у Дніпропетров- ській області — OWOX BI, molfar.io, Flyy.io; у Запорі- зькій і Кіровоградській областях — Callfound та Delibroom відповідно, що свідчить про інноваційний потенціал економічного району. 12,5 10,8 8,2 9,1 8,7 11,9 13,4 13,0 14,7 11,0 14,6 9,8 10,8 7,0 5,3 27,6 28,8 22,9 20,9 22,1 19,1 15,114,3 15,8 10,7 13,2 15,5 18,3 17,3 24,8 17,9 22,6 26,0 0,0 5,0 10,0 15,0 20,0 25,0 30,0 35,0 2004 2006 2008 2010 2012 2014 2016 2018 2020 Дніпропетровська область Запорізька область Кіровоградська область ПІДОРИЧЕВА І. Ю. 120 ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ 2. Державний сектор До акторів державного сектора віднесено: 1) органи державної влади і регіонального управ- ління, які визначають та реалізують державну іннова- ційну політику — це: Президент України; представницькі органи влади: Верховна Рада Укра- їни, Верховна Рада АР Крим, обласні, районні ради, сільські, селищні, міські ради; виконавчі органи влади: Кабінет Міністрів України (КМУ), Рада міністрів АР Крим, обласні та районні державні адміністрації, Київська та Севастопольська міськдержадміністрації, виконавчі органи сільських, селищних, міських рад; центральні органи виконавчої влади (ЦОВВ) — Мінекономрозвитку України, Міні- стерство освіти і науки (МОН) України, Міністерство фінансів України та інші, діяльність яких тою чи ін- шою мірою стосується питань інноваційного розвитку країни (наприклад, Державне космічне агентство Ук- раїни), а також консультативно-дорадчі органи при КМУ (Рада з розвитку інновацій, Національна рада України з питань розвитку науки і технологій). У травні 2018 р. між МОН України і Мінеконом- розвитку України підписано протокол про розподілення повноважень у сфері інновацій. Згідно з ним, МОН Ук- раїни формуватиме інноваційне середовище в освітніх і наукових закладах, а Мінекономрозвитку України за- безпечить умови для комерціалізації розробок [25]; 2) інші державні організації та агентства: Націо- нальний офіс інтелектуальної власності (НОІВ), цент- ри підтримки технологій та інновацій НОІВ, ініціато- рами створення яких можуть виступати будь-які заці- кавлені організації — в Україні діє 11 таких центрів, у тому числі один у Придніпровському економічному районі — на базі Дніпровського національного універ- ситету залізничного транспорту імені академіка В. Ла- заряна; агенції регіонального розвитку у Дніпропет- ровській, Запорізькій та Кіровоградській областях, за- сновниками яких є облдержадміністрації та обласні ради та інші. Система органів державного управління іннова- ційним розвитком України є розгалуженою і достат- ньою для реалізації своїх функцій, однак проблема по- лягає саме в їх належному виконанні та усуненні ва- гомих недоліків, серед яких: брак координаційних міжвідомчих зв’язків; відсутність спадкоємності та по- слідовності в реалізації рішень різними політичними силами; забюрократизованість; відсутність відпові- дальності органів влади за (не)прийняті рішення; від- сутність в органах регіонального управління (окрім де- кількох областей) структурних підрозділів, які б ціле- спрямовано опікувалися проблемами інноваційної ді- яльності; основна увага регіональних органів влади сконцентрована на забезпеченні функціонування гос- подарського комплексу, в той час як регіональна інно- ваційна політика, зазвичай, є невиразною та здійсню- ється безсистемно. Так, у Придніпровському економічному районі в обласних державних адміністраціях відповідні струк- турні підрозділи (департаменти), до компетенцій яких входить забезпечення реалізації на території областей державної політики у сфері освіти, наукової, науково- технічної та інноваційної діяльності, діють лише у двох областях — у Дніпропетровській і Кіровоградській. В об- ласних державних адміністраціях цих областей такі функції виконують відповідно Департамент освіти і науки та Управління освіти, науки, молоді та спорту. У структурі Запорізької ОДА також діє Департамент освіти і науки, але інноваційною діяльністю він не опі- кується, так само, як і інші департаменти, про що можна судити з інформації, наведеної на офіційному сайті облдержадміністрації. За розвиток промисловості областей відповідальні окремі структурні підрозділи облдержадміністрацій. Проте, наскільки вони уз- годжують спільну діяльність між собою і з органами влади вищих рівнів у напрямі формування регіональ- них інноваційних екосистем судити складно. Відповідно до Закону України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні», регіони шляхом формування та виконання регіональних і міс- цевих інноваційних програм та окремих інноваційних проєктів беруть участь в реалізації середньострокових пріоритетних напрямів регіонального рівня. На даний час регіональна програма інноваційного розвиту реа- лізується лише у Дніпропетровській області. У Запорі- зькій та Кіровоградській областях заходи щодо під- тримки інновацій передбачено відповідними стратегі- ями розвитку регіонів. У Запорізькій області — єдиній з трьох областей економічного району — розроблена і затверджена рішенням обласної ради від 12.12.2019 р. № 134 стратегія смарт-спеціалізації — Стратегія регіо- нального розвитку Запорізької області на період до 2027 року, в якій прописано напрями смарт-спеціалі- зації області. Формування проєкту стратегії смарт-спе- ціалізації триває наразі у Дніпропетровській області, Кіровоградська область поки що до цього процесу не долучилася. Держава є гарантом інноваційного розвитку країни та регіонів, оскільки інноваційна екосистема не може базуватися на інтересах бізнесу. Мета бізнесу — мак- симізація прибутку в короткостроковому періоді з найменшим ризиком, що несумісне з інноваційною діяльністю, якщо, звісно, вона не обмежується заку- півлею готових технологічних рішень. Роль держави полягає не лише у створенні спри- ятливого податкового, митного і валютно-фінансового клімату для інновацій, але і у підтримці інклюзивних та блокуванні екстрактивних інститутів. За Д. Адже- моглу і Дж. Робінсоном, інклюзивні інститути спри- яють економічному розвитку, стимулюють участь на- селення в економічній активності, дозволяючи їм розвивати таланти, вільно обирати професію і кар’єру; частиною інклюзивних інститутів є захист прав прива- тної власності, надійна система правосуддя, рівні права і можливості для всіх громадян. Протилежні ін- клюзивним — екстрактивні інститути, вони спрямо- вані на те, щоб «вичавити максимальний дохід з екс- плуатації однієї частини суспільства і направити його на збагачення іншої частини» [26], у такому випадку про інноваційний розвиток мова не йде. Окрім того, до функцій держави належить ство- рення умов для налагодження співпраці та консолідації інтересів усіх зацікавлених в інноваційному процесі сторін. Відповідно до Стратегічного плану діяльності МОН України до 2024 року та Оперативного плану МОН України на 2020 рік [27], в Україні передбачено відповідні заходи у цьому напрямі, а саме: створення та функціонування онлайн-платформи для комуніка- ції між учасниками інноваційного процесу; унорму- вання на законодавчому рівні створення та функціо- нування технологічних платформ. Ці заходи потрібно спускати і на рівень регіонів. ПІДОРИЧЕВА І. Ю. 2020/№1 121 3. Науково-освітній сектор Основна частина науково-освітнього потенціалу економічного району сконцентрована у Дніпропетров- ській області як за кількістю наукових організацій (57,7% наукових організацій економічного району) і закладів освіти всіх рівнів, так і за чисельністю учнів, студентів та наукових працівників [21, с. 13, 16, 21, 28; 28, с. 30-33; 29, с. 16-17, 122; 30, с. 13-14]. Однак привертає увагу тенденція щорічного зменшення протягом останніх років кількості науко- вих організацій економічного району, яка супроводжу- ється виснаженням кадрового потенціалу (табл. 5, 6). Так, за період 2010-2018 рр. чисельність працівників наукових організацій району скоротилася на 4492 особи, у тому числі у Дніпропетровській області — на 22,9%, у Запорізькій області — на 32,0%, у Кіровоград- ській області — на 14,2% (табл. 6). Найменших втрат зазнала Кіровоградська об- ласть, що загалом логічно, ураховуючи її значно мен- ший науковий потенціал, порівняно з іншими облас- тями економічного району. Більше того, кількість на- укових організацій за період 2010-2018 рр. залишилася незмінною (табл. 5), а чисельність дослідників навіть зросла — на 35 осіб (табл. 6). Таблиця 5 Динаміка кількості наукових організацій в Україні та Придніпровському економічному районі, осіб1 2010 р. 2016 р. 2017 р. 2018 р. Темпи падіння 2018 до 2010, % Темпи падіння 2018 до 2016, % Україна 1303 972 963 950 27,1 2,3 Дніпропетровська область 78 58 54 56 28,2 3,4 Запорізька область 33 30 31 26 21,2 13,3 Кіровоградська область 15 15 15 15 100 100 1 Складено автором за джерелами [21, с. 28; 31, с. 35; 32, с. 32, 33]. Таблиця 6 Динаміка чисельності працівників наукових організацій за категоріями персоналу в областях Придніпровського економічного району, осіб1 Дніпропетровська область Запорізька область Кіровоградська область 2010 р. 2016 р. 2018 р. 2010 р. 2016 р. 2018 р. 2010 р. 2016 р. 2018 р. Усього 11231 9675 8658 5755 4203 3913 544 480 467 у тому числі дослідники 5782 6039 5216 1661 1458 1295 318 348 353 техніки 1713 1816 1887 730 419 404 91 48 41 допоміжний персонал 1794 1820 1555 2609 2326 2214 96 84 73 інші 1942 - - 755 - - 39 - - 1 Складено автором за джерелами [21, с. 28; 31 с. 35; 32, с. 32, 33]. Ключовими гравцями наукової сфери економічного району є1: 1. Наукові установи НАН України, Національної академії аграрних наук (НААН) України і Національної академії медичних наук (НАМН) України: у Дніпропетровській області: Інститут геотехнічної механіки ім. М.С. Полякова НАН України; Інститут проблем природокористування та еколо- гії НАН України; Інститут чорної металургії імені З.І. Некрасова НАН України; Інститут чорної металургії НАН України; Інститут технічної механіки НАН України і Дер- жавного космічного агентства України; Інститут зернових культур НААН України; Інститут гастроентерології НАМН України та інші; у Запорізькій області: Інститут олійних культур НААН України; Інститут зрошуваного садівництва НААН Укра- їни; 1 Наведений перелік не є вичерпним, у ньому наве- дено приклади ключових організацій наукової сфери об- ластей Придніпровського економічного району. Пункт Кам’янсько-Дніпровська дослідна станція Інсти- туту водних проблем і меліорації НААН України та інші. 2. Науково-дослідні, проєктно-конструкторські та інші організації, у тому числі підпорядковані міністер- ствам і відомствам України: у Дніпропетровській області: ДП «Конструкторське бюро «Південне» ім. М.К. Янгеля», ПАТ «Український науково-дослідний інститут технології машинобудування», ДУ «Україн- ський науково-дослідний інститут промислової меди- цини», підпорядкована Міністерству охорони здоров’я України; у Запорізькій області: Науково-технічний центр панорамних акустич- них систем НАН України; у Кіровоградській області: ДП «Інженерний центр твердих сплавів «Світкер- мет», підпорядковане Міністерству розвитку еконо- міки, торгівлі та сільського господарства України, ДП «Кропивницький науково-дослідний і проєктний ін- ститут землеустрою». перший містить наукові організації лише тих національ- них галузевих академій наук, які представлені в еконо- мічному районі. ПІДОРИЧЕВА І. Ю. 122 ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ 3. Наукові підрозділи підприємств: ДП «Південмаш» (Дніпропетровська область), АТ «Мотор Січ» (Запорізька область). 4. Заклади вищої освіти III-IV рівнів акредитації (університети, академії, інститути) та їх структурні підрозділи (навчально-наукові інститути, науково-до- слідні, науково-виробничі та проєктні інститути, на- вчально-науково-виробничі центри (сектори, комплекси тощо), для яких, відповідно до п. 1 статті 65 Закону України «Про вищу освіту», провадження наукової і на- уково-технічної діяльності є обов’язковим: у Дніпропетровській області: Національний технічний університет «Дніпров- ська політехніка», Дніпропетровська медична академія МОЗ України, Національна металургійна академія Ук- раїни; у Запорізькій області: Запорізька державна інженерна академія, Запорі- зький національний університет, Національний уні- верситет «Запорізька політехніка»; у Кіровоградській області: Центральноукраїнський національний технічний університет, Центральноукраїнський державний педа- гогічний університет ім. Винниченко. 5. Громадські наукові організації та об’єднання, у тому числі аналітичні центри державної та недержав- ної форм власності: Академія гірничих наук України, Інститут роз- витку міста Кривого Рогу (м. Кривий Ріг), Дніпров- ський центр соціальних досліджень (м. Дніпро). 4. Сектор фінансового забезпечення Питання фінансування є одним із найбільш про- блемних для регіонів. Відповідно до статті 7 Закону України «Про інноваційну діяльність», обласні і районні ради затверджують регіональні інноваційні програми, що кредитуються з обласних і районних бю- джетів; визначають кошти обласних і районних бю- джетів для фінансової підтримки таких програм. Проте Бюджетним кодексом України (БКУ) не перед- бачено в місцевих бюджетах напряму витрат на фінан- сування інноваційної діяльності. Бюджет розвитку місцевих бюджетів (стаття 71 БКУ), за рахунок коштів якого має фінансуватися інноваційна діяльність на ре- гіональному (місцевому) рівні, спрямовується на різні цілі, не пов’язані з інноваціями — погашення місцевого боргу; капітальні видатки, включаючи капітальні трансферти іншим бюджетам; розроблення містобу- дівної документації та інші подібні напрями. Це не за- безпечує обов’язкового виділення коштів на цілі інно- ваційного розвитку областей і вимагає перегляду на- прямів витрат бюджету розвитку місцевих бюджетів і закріплення у ньому джерела коштів на фінансування інноваційних програм. Оскільки головними інноваторами в екосистемі є підприємства та підприємці, доцільно розглянути, на- скільки доступними для них є кошти на розвиток інновацій. Українські підприємства, у тому числі При- дніпровського економічного району, значно обмежені у своїх можливостях займатися інноваціями. Основ- ним джерелом фінансування інноваційної діяльності в промисловості є власні кошти підприємств, на частку яких припадає у Запорізькій, Кіровоградській та Дніп- ропетровській областях — відповідно 83,4%, 78,5% і 74,0% загального обсягу фінансування інновацій [22, с. 92]. Державна інноваційна фінансово-кредитна уста- нова разом із новоствореними Фондом підтримки ви- находів Мінекономрозвитку та Українським Фондом Стартапів не впливають на рівень інноваційної актив- ності бізнесу [33]. У Придніпровському економічному районі пряму державну підтримку отримують [22, с. 136]: з державного бюджету — 1,2% інноваційно ак- тивних підприємств, які працюють у Дніпропетров- ській області; з місцевого бюджету — 8,4% інноваційно актив- них підприємств, з яких 7,1% — підприємства Кірово- градської області, що свідчить про певне усвідомлення регіональною владою важливості інновацій для під- тримання конкурентоспроможності бізнесу. Проте, державну підтримку важливо надавати не в ручному режимі, вирішуючи це «за закритими две- рима», а системно та прозоро, відповідно до пріорите- тів розвитку української економіки та напрямів смарт- спеціалізації областей. На думку експертів, такими пріоритетами для української економіки можуть бути [34, с. 195]: виробництво ракетно-космічної техніки та ракетно-реактивного озброєння; високотехнологічні транспортні системи (енергії, вантажних і пасажир- ських перевезень тощо); високопродуктивний агроп- ромисловий комплекс; розвиток сучасної ІТ-індустрії; атомна енергетика; високотехнологічне, екологічно чисте виробництво на основі унікального ресурсного потенціалу України. Дискусійним є питання про надання державної підтримки окремим суб’єктам літакобудування у ви- гляді звільнення від оподаткування прибутку підпри- ємств, податку на додану вартість, сплати земельного податку і ввізного мита. За оновленим переліком [35], її отримують 7 підприємств економічного району: у Дніпропетровській області: ПАТ «Дніпропетров- ський агрегатний завод»; ДП «Виробниче об’єднання Південний машинобудівний завод імені О.М. Мака- рова»; у Запорізькій області: ПАТ «Мотор Січ»; Запорі- зький машинобудівний завод імені В.І. Омельченка ПАТ «Мотор Січ»; ДП «Запорізьке машинобудівне конструкторське бюро «Прогрес» імені академіка О.Г. Івченка»; ДП «Запорізький державний авіаційний ремонтний завод «Мігремонт»; ТОВ Науково-вироб- нича фірма «МС АВІА-ГРЕЙД». З одного боку, такі преференції є важливим захо- дом підтримки однієї з пріоритетних сфер української економіки, з іншого боку, держава у такий спосіб під- тримує не авіаційну промисловість як таку, а окремі підприємства, що, враховуючи масштаби корупції у владних структурах, не може не викликати запитань. Більше того, авіаційна промисловість є не єдиним ви- дом промислової діяльності України, який потребує невідкладного державного сприяння. Саме тому, по- перше, її не можна розглядати як замінник широким реформам щодо зняття внутрішніх обмежень і вирі- шення проблем макроекономічного та інституційного характеру, несприятливих для розвитку інновацій; по- друге, важливо застосовувати не одиничні сектороорі- єнтовані інструменти підтримки, а впроваджувати за- ходи інноваційної політики, які охоплюватимуть від- разу декілька сфер діяльності та матимуть позитивний вплив на економіку в цілому. В Україні відсутня ефективна система стимулю- вання та мотивування підприємств до здійснення ПІДОРИЧЕВА І. Ю. 2020/№1 123 інновацій. Незважаючи на мету останньої податкової реформи (2017 р.), якою було визначено покращення інвестиційного клімату та сприяння розвитку еконо- міки [36], конкретні інструменти та стимули залучення інвестицій в інновації так і не були передбачені зако- нодавством, у тому числі і в новій редакції Податко- вого кодексу України. Позитивною тенденцією останніх місяців є зни- ження облікової ставки Національного банку України, яка з 13.03.2020 р. зафіксована на рівні 10,0% річних [37]. Це, безумовно, здешевить кредити та фінансу- вання інвестиційних проєктів (реальні процентні ставки у 2018-2019 рр. коливалися в діапазоні 7-10%), але інвестиційну привабливість регіонів суттєво не по- кращить, якщо врахувати підвищені ризики неплате- жів для кредиторів та несприятливі інституційні умови для інвесторів. Крім того, в інших країнах створені на- багато кращі умови інвестування. Так, Європейський центральний банк зафіксував процентні ставки за ос- новними операціями рефінансування і відсоткові ставки по кредитах і депозитах на рівнях 0,00%, 0,25% і 0,50% відповідно [38]. Федеральна резервна система США ухвалила рішення про зниження процентної ба- зової ставки на 1% до 0-0,25% через економічний спад на тлі пандемії коронавірусу [39]. Банки, зазвичай, неохоче кредитують інноваційні проєкти через їх високу ризикованість і неспромож- ність МіСП надати надійні гарантії повернення позик. У розвинених країнах нестача коштів на інноваційні цілі підприємств і підприємців, особливо на ранніх стадіях інноваційного проєкту, компенсується кош- тами венчурних інвесторів. Для підприємств, які роз- робляють принципово нові технології венчурний капі- тал часто є єдиним доступним джерелом фінансу- вання. В Україні на частку венчурного капіталу при- падає лише 0,08% ВВП; у середньому по ЄС — 0,68% ВВП [40]. Венчурні фонди є ключовими гравцями інновацій- них екосистем у багатьох розвинутих країнах. Пози- тивно, що в Україні протягом останніх трьох років венчурні фонди демонструють стабільну динаміку зростання. За період з січня по вересень 2019 р. вен- чурний сектор зріс на 13,9% за чистими активами. Кі- лькість венчурних фондів, починаючи з 3-го кварталу 2017 р., також неухильно збільшується і станом на 3-й квартал 2019 р. в Україні працює вже 1163 венчурних фондів [41; 42]. Управляють активами венчурних фондів компанії з управління активами (КУА). Ос- новна їх частка зосереджена у м. Києві та Київській області, по регіонах їх нараховується незначна кіль- кість, але найбільша — у Дніпропетровській та Харків- ській областях (по 19 КУА); у Запорізькій області — 4 од.; у Кіровоградській — 2 од., що на фоні інших регіонів України виглядає не найгірше (наприклад, у Луцькій, Рівненській, Житомирській, Тернопільській, Сумській областях КУА взагалі відсутні). Головна складність полягає в тому, що венчурні фонди в Україні спрямовують інвестиції переважно у будівництво нерухомості, агропромисловий сектор, оптову та роздрібну торгівлю (зокрема, «Унібудін- вестт», «ІнтергалБудІнвест», «Третій венчурний фонд — Промислові інвестиції», Девелопмент Агро). Вибір таких напрямів інвестування пов’язаний з ба- гатьма причинами, насамперед, з неефективним пра- вовим регулюванням діяльності венчурних фондів від- повідно до базового Закону України «Про інститути спільного інвестування», а також численних поло- жень, які унормовують діяльність КУА. Крім того, венчурні інвестори потребують належного рівня за- хисту об’єктів права інтелектуальної власності при ре- алізації інноваційних проєктів, з чим також в Україні є великі проблеми. Тому лише поодинокі венчурні фонди, які переважно сконцентровані у столиці, заці- кавлені в технологічних інвестиціях і підтримці техно- логічних стартапів, серед них: AVentures, ICU, u.ventures, WannaBiz, SMRK VC Fund, Digital Future, TAV. Отже, хоча в Україні і діє велика кількість вен- чурних фондів і КУА (у тому числі у Придніпров- ському економічному районі), їх діяльність майже ніяк не пов’язана з інноваційною сферою. Це, як і раніше, вимагає створення принципово нової моделі венчур- ного інвестування з урахуванням передового європей- ського досвіду. 5. Сектор інфраструктурної підтримки В Україні немає єдиного інформаційного ресурсу, який би надавав актуальну інформацію про кількість, види суб’єктів інноваційної інфраструктури та їх стан, у тому числі у розрізі регіонів, де велася б їх реєстрація та публікувалися актуальні новини про створення та розвиток таких структур. Наразі МОН України і Мі- некономрозвитку України відповідно до своїх повно- важень у сфері інновацій дають інформацію лише по таких суб’єктах інноваційної інфраструктури, як тех- нологічні парки, наукові парки та індустріальні парки (ІП). Проведений аналіз дозволив визначити, що в економічному районі: 1. Не створено жодного наукового парку. В Україні зареєстровано 28 наукових парків. 2. Зареєстровано один технологічний парк — «Ма- шинобудівні технології» (м. Дніпро). В Україні створено 16 технопарків, з них зареєстрованих — 12. Але у зв’язку з відміною у 2005 р. спеціального режиму інно- ваційної діяльності технопарків ці структури на даний час не виконують своїх функцій. 3. Створено або зареєстровано 6 індустріальних парків (станом на 31.01.2020 р. до Реєстру індустріаль- них парків України (далі — Реєстр) включено 43 ІП), з них [43]:  у Дніпропетровській області зареєстровано 3 ін- дустріальні парки: індустріальний парк «Кривбас» — створений Кри- ворізькою міською радою строком на 30 років, вклю- чений до Реєстру у 2014 р., розмір ділянки — 26,03 га. Фактично не працює, знаходиться на стадії облашту- вання, керуюча компанія не вибрана; індустріальний парк «Павлоград» — створений Дніпропетровською облдержадміністрацією строком на 30 років, включений до Реєстру у 2017 р., розмір ділянки — 250 га (greenfield). Територія парку поділена на 5 зон: машинобудування, хімічна промисловість та виробництво будівельних матеріалів, логістичний ком- плекс, легка промисловість, електроніка, ІТ-техно- логії. Керуючою компанією підписано договори з трьома учасниками, які наразі займаються проєкту- ванням виробничих потужностей на території парку; індустріальний парк «ІNNOVATION FORPOST» — створений Дніпровською міською радою строком на 45 років, включений до Реєстру у 2018 р., розмір ді- лянки — 49,5 га (brownfield). Перебуває у стані облаш- тування, наразі підписано угоди з 11 майбутніми рези- ПІДОРИЧЕВА І. Ю. 124 ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ дентами. У парку планується розміщувати технологічні компанії, пов’язані з Індустрією 4.0, а також створити бізнес-інкубатори, R&D-центри, навчальні кампуси, виставковий комплекс;  у Запорізькій області створено, але не зареєстро- вано, два індустріальні парки: індустріальний парк на базі підприємства ПАТ «За- поріжкран», де успішно працюють 12 промислових підприємств малого бізнесу, з яких 10 — українські компанії; індустріальний парк «Мелітополь» на місці ко- лишнього ПАТ «Мелітопольський завод холодильного машинобудування «РЕФМА», який створено ТОВ «Ізатекс-Індастрі»; парк знаходиться на стадії облаш- тування. Планується створення індустріального парку на території Семенівської сільської ради та індустріаль- ного парку з глибокої переробки зерна «Житниця» (м. Бердянськ). Також нараховується 65 вільних зе- мельних ділянок greenfield і brownfield під створення ін- дустріальних парків;  у Кіровоградській області зареєстровано один ін- дустріальний парк: індустріальний парк «Олександрія» — створений Олександрійською міською радою строком на 49 ро- ків, включений до Реєстру у 2018 р., розмір ділянки — 24,48 га. Перебуває у стані облаштування. Планується створення індустріальних парків у містах Кропив- ницький і Світловодськ. 4. Діє мережа бізнес-інкубаторів (вони можуть створюватися у складі наукових парків, при ЗВО, а та- кож як окремі структури за ініціативою бізнесу чи дер- жави), з них:  у Дніпропетровській області створено різні види бізнес-інкубаторів, зокрема: перший в Україні інкубатор для стартапів у кос- мічній галузі Space Hub; регіональний бізнес-інкубатор InnovationBOX на базі Університету імені Альфреда Нобеля за ініціати- вою Дніпропетровської обласної ради; віртуальний бізнес-інкубатор Криворізького ре- сурсного центру; регіональний офіс 1991 Open Data Incubator — не- комерційний інкубатор, який надає підтримку IT- розробникам у створенні стартапів та сервісів на ос- нові відкритих даних, які будуть корисні громадянам, бізнесу та державним органам;  у Запорізькій області бізнес-інкубатори активно формуються на базі закладів вищої освіти, наприклад: бізнес-інкубатор Запорізького національного тех- нічного університету; бізнес-інкубатор на базі економічного факуль- тету Запорізького національного університету «БІ- ЗАПОРІЖЖЯ»; бізнес-інкубатор при Комунальному закладі ви- щої освіти «Хортицька національна навчально-реабі- літаційна академія»; бізнес-інкубатор при Запорізькій державній інже- нерній академії; бізнес-інкубатор Бердянського державного педа- гогічного університету;  Кіровоградська область відстає від інших облас- тей за кількістю цих структур, на її території ство- рено: Світловодський інноваційний бізнес-інкубатор; інноваційний бізнес-інкубатор при Кіровоград- ській регіональній торгово-промисловій палаті Укра- їни, який спеціалізується на стартапах у сферах ін- формаційних та інформаційно-комунікаційних техно- логій. 5. Створено одиничні центри трансферу техноло- гій, здебільшого при університетах, наприклад: Центр трансферу технологій на базі Запорізького національ- ного університету (м. Запоріжжя); Український центр комерціалізації та трансферу технологій (м. Дніпро). 6. Відсутні технологічні платформи — незалежне партнерство між державою, наукою і бізнесом для ди- версифікації економіки на основі поліпшення техно- логічної бази її секторів. Фактично, вони є інструмен- том комунікації, поєднання інтересів усіх зацікавле- них сторін з метою підвищення конкурентоспромож- ності галузей, швидкого розповсюдження у галузях нових технологій, розробки проривних технологій для створення нових ринків високотехнологічної продук- ції. Технологічні платформи визнаються багатьма кра- їнами як дієвий інструмент інноваційної політики. В Україні технологічні платформи тільки формуються, хоча ще у 2012 р. Держінформнаукою України було розроблено проєкт розпорядження Кабінету Міністрів України «Про затвердження Концепції формування технологічних платформ в Україні». Важливою формою розвитку регіональних інно- ваційних екосистем є кластери — зосереджені на пев- ній території групи взаємопов’язаних підприємств, а також інших організацій та фірм, включених до лан- цюжка створення вартості, які співпрацюють та кон- курують між собою в одній або суміжних галузях еко- номіки з метою підвищення конкурентоспроможності власної продукції/послуг, налагодження їх експорту та сприяння економічному розвитку регіону. У ЄС клас- тери розглядаються як стратегічні інструменти еконо- мічної політики, що сприяють розвитку інновацій та напрямів смарт-спеціалізації регіонів і підтримують МіСП. На економічну діяльність в кластерах ЄС при- падає близько 39% європейських робочих місць і 55% європейської заробітної плати [44]. У ЄС склалися такі практики діяльності кластерів [45; 46; 47]: основною кластеру є коллаборація широкого кола економічних гравців відповідного сектору — ве- ликих підприємств, МіСП, стартапів, університетів, наукових установ тощо; кластери є невід’ємною частиною регіональної економіки, це означає, що учасники кластеру взаємо- діють не лише між собою, але й з іншими економіч- ними гравцями певного сектору, що працюють в регі- оні; розвиток кластерів підтримується кластерною по- літикою та програмами розвитку, що передбачає ство- рення інфраструктури кластерів, сервісних послуг для їх учасників, дозволяючи їм краще реагувати на спіль- ні виклики; кластери високотехнологічних секторів схильні розвивати дослідження, розробки та інновації, але це залежать насамперед від умов їх діяльності; кластери переходять на вищий рівень — міжна- родний, формуються транскордонні та міждержавні кластери, посилюється ділова, наукова, інноваційна та культурна коллаборація між кластерами, що призво- дить до зростання конкурентоспроможності кластерів, їх учасників і територій їх дислокації; ПІДОРИЧЕВА І. Ю. 2020/№1 125 органи влади державного та регіонального рівнів управління покликані впроваджувати кращі практики регулювання діяльності кластерів шляхом оцінки са- мих кластерів та їх учасників, аналізу впливу кластер- ної політики на ефективність їх розвитку. В Україні визначають себе як кластери близько 40 утворень, з них у Придніпровському економічному районі — більше 10, у тому числі: Дніпровський космічний кластер (м. Дніпро); Український аерокосмічний кластер (м. Дніпро); «Дніпро ІТ Ком’юніті» (м. Дніпро); Горіхово-медовий інноваційний кластер (Дніпро- петровська область); «Інжиніринг. Автоматизація. Машинобудування» (Запорізька область); «Айсіті кластер Запоріжжя» (м. Запоріжжя); «Купуй запорізьке. Обирай своє» (Запорізька об- ласть); Кластер бджільництва «Бджола не знає кордонів» (Запорізька область); Інноваційно-технологічний кластер «АгроБУМ» (Запорізька область); Мелітопольський туристичний кластер (Запорі- зька область); ІТ-Альянс 4.0 (Кіровоградська область). Однак, як зазначають фахівці-практики [46], лише одиниці з них підпадають під визначення клас- теру і відповідають європейським практикам, інші є звичайними об’єднаннями підприємств, зазвичай, у формі громадських спілок, які не мають нічого спіль- ного з реальними кластерами, є слабо інтегрованими в регіональну економіку та не мають ніяких цілей щодо її розвитку. Разом із тим спроби створити справжні кластери все ж таки робляться. Однією з останніх є створення кластеру «Інжиніринг. Автоматизація. Машинобуду- вання» в Запорізькій області за ініціативою Запорізької торгово-промислової палати, Асоціації Підприємств Промислової Автоматизації України, Національного університету «Запорізька політехніка». Першими учасниками кластеру стали запорізькі підприємства: «Тріада Зварка», «Ролл Гранд», «Інфоком», «Перетво- рювач», ПК «Котломонтаж», «Кранкомплект», «Буд- комплект». Основними принципами діяльності клас- теру проголошено зміцнення взаємозв’язків між учас- никами з метою виробництва високотехнологічної продукції, формування дієвої інноваційної екосистеми регіону. В Україні також намітилась тенденція започатку- вання міжрегіональних кластерів (наприклад, кластер «Агротехніка», Поліський екологічний кластер), однак області Придніпровського економічного району майже не беруть у цьому участі. 6. Сектор громадських об’єднань 1 Громадянське суспільство, організації та спілки, які створюються громадянами та юридичними осо- бами, для просування та захисту своїх спільних інте- ресів, виступають важливим системоутворюючим еле- ментом інноваційної екосистеми. 1 Громадські організації та громадські спілки є орга- нізаційно-правовими формами громадських об’єднань. Різниця між ними полягає в тому, що засновниками гро- мадської організації можуть виступати лише фізичні особи — громадяни України, інших держав, особи без В умовах Угоди про асоціацію з ЄС Україні по- трібно враховувати позицію європейських держав щодо вагомої ролі громадян у розвитку європейського суспільства [48]. Посилення ролі широкої громадсько- сті в ЄС виражається у застосуванні принципу відкри- тості всіх сфер суспільства для активного діалогу з громадянами: в політиці через «партисипативну демо- кратію» (Participatory Democracy), в державному управ- лінні через «відкритий уряд» (Open Government), в еко- номіці через «відкриті інновації» (Open Innovation), в науці через «відкриту науку» (Open Science). В Україні рівень залучення громадських організа- цій до прийняття політичних рішень зведена до міні- муму. Відсутність належної комунікації органів влади з громадськістю, діючих комунікаційних майданчиків (платформ) для обговорення та спільного ухвалення рішень по всіх важливих для країни та її регіонів пи- таннях, кулуарне їх прийняття призводить до політич- них проблем, загострення соціально-економічної си- туації. Для налагодження такої комунікації потрібна кардинальна зміна відносин між владою і широкою громадськістю у бік формування між ними довіри і партнерства, забезпечення відкритості і прозорості діяльності владних структур. Тим більше, що україн- ське суспільство має активну громадську позицію по багатьох питаннях. За даними державної статистики, 47% населення України є членами громадських орга- нізацій. Громадська активність населення Придніп- ровського економічного району є нижчою за середню по Україні (рис. 2). Серед трьох областей економіч- ного району виділяється Дніпропетровська область, яка у регіональному розрізі є однією з найактивніших за кількістю та різноманітністю громадських об’єднань [49]. Сплеск громадської активності в Україні при- йшовся на 2016 р. (що пов’язано з новими викликами, зумовленими анексією АР Крим Росією та масштаб- ним воєнним конфліктом на сході країни) і продовжує досі зростати. Так, за період 2016-2019 рр. кількість громадських організацій збільшилася на 20,3% і ста- новить 84608 од.; кількість громадських спілок підви- щилася на 93,2% до 1455 од. [50, с. 233-234]. У сфері розвитку науки, освіти та інновацій у Придніпровському економічному районі діють: ГО «Інститут реформ та інновацій», ГО «Лабораторія на- укових ініціатив», ГО «Відкрите знання», ГО «Центр практичних інновацій» (м. Дніпро), ГО «Солянка» (Дніпропетровська область), ГО «Інновації та інвести- ції», ГО «Інститут інноваційної освіти» (м. Запо- ріжжя), ГО «Простір взаємодії», ГС «Обрій» (м. Кро- пивницький). Діяльність цих організацій свідчить про рівень інноваційної культури населення, високу заці- кавленість широкої громадськості в інноваційному оновленні областей і країни в цілому. Регіональна влада областей економічного району вказує на залученість представників громадськості до обговорення важливих для регіонів питань. Така залу- ченість мала місце, наприклад, при розробленні стра- тегії смарт-спеціалізації Запорізької області: до робо- громадянства, які на законних підставах перебувають на території України. Засновниками громадської спілки мо- жуть бути лише юридичні особи приватного права, до яких не відносяться органи державної влади та місцевого самоврядування. ПІДОРИЧЕВА І. Ю. 126 ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ чої групи з її розроблення увійшло понад 250 осіб, з них 51% — представники громадськості. Однак у біль- шості випадків це є звичайною формальністю, всі ключові рішення приймаються кулуарно на користь тих гравців, які використовують адміністративний ре- сурс та лобіюють свої інтереси у владі. Тому в регіонах досі залишається актуальним питання отримання гро- мадянами дієвих важелів впливу на рішення посадов- ців, що в умовах переважання екстрактивних інститу- тів є нездійсненним завданням. Рис. 2 Частка населення України та відповідних областей, які є членами громадських організацій, у % до чисельності наявного населення за областями* * Побудовано автором за джерелами [51, с. 7; 52, с. 245-246]. Висновки. Проведене дослідження свідчить, що за різними групами акторів області Придніпровського економічного району знаходяться на різних рівнях го- товності до формування цілісних інноваційних еко- систем. Найрозвинутішими секторами акторів є підприєм- ницький та науково-освітній з поправкою на нерівно- мірність їх розосередження по областях району, струк- турну розбалансованість промислового комплексу та поступове виснаження кадрового потенціалу наукової сфери. Проте, навіть ці вузькі місця не зменшують внутрішніх резервів областей для суттєвого підви- щення інноваційності та конкурентоспроможності ре- гіональної економіки. Кожна з них має свої переваги: Запорізька область є лідером за ступенем новизни ре- алізованої інноваційної продукції (нової для ринку); Кіровоградська область утримує лідерські позиції за рівнем інноваційної активності промислових підпри- ємств, обсягами реалізованої інноваційної продукції; Дніпропетровська область має прогресивнішу струк- туру інноваційних витрат підприємств, які витрачають приблизно однакові суми на внутрішні, зовнішні до- слідження і розробки та придбання обладнання. Така ситуація обумовлена різною галузевою спеціалізацією областей, технологічним рівнем їх базових галузей, сформованим інституційним середовищем, політикою місцевої влади та керівництва підприємств. Усі області мають потенціал у розвитку стартапів. Основна частина науково-освітнього потенціалу Придніпровського економічного району сконцентро- вана у Дніпропетровській області як за кількістю на- укових організацій і закладів освіти всіх рівнів, так і за чисельністю учнів, студентів та науковців. Тенденція виснаження кадрового потенціалу наукової сфери торкнулася всіх областей, але меншою мірою Кірово- градської області. За різноманітністю акторів наукова сфера економічного району виглядає більш-менш зба- лансованою, на її території діють: наукові установи НАН України, двох галузевих академій наук (аграрних і медичних); науково-дослідні, проєктно-конструктор- ські організації, підпорядковані міністерствам і відом- ствам; чимало освітніх установ, закладів вищої освіти III-IV рівнів акредитації; громадські наукові організа- ції, аналітичні центри, а також наукові підрозділи про- мислових підприємств. Перспективна можливість підвищення інновацій- ності та конкурентоспроможності економіки областей залежить значною мірою від акторів державного сек- тору, секторів фінансового забезпечення та інфра- структурної підтримки інновацій. Поки що вони є най- більш критичними за кількістю та якістю акторів. Розбудова інноваційної екосистеми не може здій- снюватися виключно зусиллями бізнесу, науки та гро- мадськості за відсутності підтримки з боку владних структур. Якщо держава не є активним учасником інноваційних процесів, не зацікавлена в інноваційних перетвореннях будь-які спроби бізнесу та суспільства їх запровадити натикатимуться на державний ступор, який буде «заморожувати» ініціативи та консервувати застій, що спостерігається в Україні. Базуючись чис- ленних дослідженнях та досвіді інших країн, можна за- ключити, що така ситуація відбувається, коли струк- турні зміни, базовані на інноваціях, загрожують прав- лячій еліті втратою важелів впливу, зміною існуючого балансу влади та перерозподілом ренти. Для того, щоб остаточно не втратити економічну незалежність, не за- знати фіаско при все зростаючому відставанні від країн-інноваційних лідерів, українській державі по- трібно розвивати інклюзивні інститути, імплементу- ючи формат інклюзивної інноваційної політики, в ос- нові якого лежить розуміння того, що, чим більше лю- дей залучено до інноваційного процесу, тим суттєві- шими є вигоди для широкого кола осіб — чи то інно- ваторів, чи споживачів інноваційної продукції. 47,0 27,9 22,0 12,3 0,0 5,0 10,0 15,0 20,0 25,0 30,0 35,0 40,0 45,0 50,0 Україна Дніпропетровська область Запорізька область Кіровоградська область ПІДОРИЧЕВА І. Ю. 2020/№1 127 Проте, у секторі громадських об’єднань економіч- ного району склалася суперечлива ситуація (що ха- рактерно для України в цілому): з одного боку, регіо- нальна влада визнає необхідність залучення широкої громадськості до обговорення та участі у вирішенні нагальних проблем регіонального та місцевого роз- витку, з іншого боку, вона не створює для цього на- лежних умов — усі ключові рішення приймаються ку- луарно на користь тих гравців, які використовують ад- міністративний ресурс та лобіюють свої інтереси у владі. Це вимагає розвитку зовсім іншої культури від- носин між владою і громадськістю, заснованої на принципах відкритості, довіри і партнерства. З цих по- зицій та в контексті європейської інтеграції досвід ЄС щодо відкриття всіх сфер суспільства для активного діалогу з громадянами має бути показовим для Укра- їни. Очевидно, що без розвинутих та збалансованих за складом секторів фінансового забезпечення та інфра- структурної підтримки інновацій не варто і казати про можливість створення працюючих регіональних інно- ваційних екосистем. У цих секторах економічного району є мало діючих осіб, а ті, що існують, по-перше, не виконують або неякісно виконують свої функції, не завжди відповідають тій ролі, яку повинні відігравати в екосистемі (технопарки, венчурні фонди, державні фонди та установи з фінансування інновацій); по- друге, існують формально, а на ділі майже ніяк не впливають на інноваційні процеси (центри трансферу технологій). Навіть ті одиничні структури, які з’явля- ються останнім часом і дійсно прагнуть запустити ін- новаційні процеси в регіонах (одиничні кластери, біз- нес-інкубатори, індустріальні парки), не зможуть са- мотужки підтримувати стабільність інноваційних про- цесів, поширювати їх позитивний вплив на регіона- льну економіку. Тут потрібна, як вже зазначалося вище, участь держави у створенні (сприянні ство- ренню) відсутніх акторів, підвищенні якості діючих та формуванні умов (макроекономічних, інституційних, технологічних), які підтримуватимуть кожну складову екосистеми, стимулюючи їх взаємне підсилення та співпрацю. Заповнення відсутніх акторів по всім секторам регіональних інноваційних екосистем, досягнення повноти, достатності і балансу за якісним та кількіс- ним їх складом дозволить перекрити розриви між ста- діями інноваційного циклу, подолати так звану «до- лину смерті», до якої потрапляють багато гарних ідей, так і не доходячи до ринку. Ці аспекти можуть бути системно викладені у концептуальних документах розвитку регіональних інноваційних екосистем на рівні областей або економічних районів і затверджені обласними радами для надання їм юридичної сили. Як пілотну пропонується розробити Концепцію інститу- ційного забезпечення формування регіональної інно- ваційної екосистеми на прикладі Придніпровського економічного району для подальшої дуплікації й тира- жування в інших регіонах і економічних районах Ук- раїни. Аналіз, проведений у цій роботі, буде покладе- ний в основу такої Концепції. У цьому полягають перспективи подальших досліджень. Список використаних джерел 1. Adner R. Ecosystem as structure. An actionable construct for strategy. Journal of Management. 2017. Vol. 43 (1). P. 39-58. 2. Gloor P.A. Swarm Creativity: Competitive Ad- vantage through Collaborative Innovation Networks. New York: Oxford University Press. 2006. 212 р. 3. Rabelo R., Bernus P., Romero D. Innovation Eco- systems: A Collaborative Networks Perspective. 16th Working Conference on Virtual Enterprises (PROVE), Albi, France. 2015. Р.323-336. https://doi.org/10.1007/ 978-3-319-24141-8_29. 4. Cooke P., Uranga M.G., Etxebarria G. Regional Systems of Innovation: An Evolutionary Perspective. Envi- ronment and Planning. 1998. Vol. 30. P. 1563-1584. 5. Asheim Bjorn T., Gertler Meric S. The geography of innovation: regional innovation systems. In: Fagerberg, Jan, Mowery, David, Nelson, Richard (Eds.), The Oxford Handbook of Innovation. Oxford University Press, Oxford. 2005. Р. 291-317. 6. Kravchenko S. Simulation of the national innova- tion systems development: a transnational and coevolution approach. Virtual Economics. 2019. Vol.2 No 3. P. 41-54. https://doi.org/10.34021/ve.2019.02.03(4). 7. Іванов С.В., Ляшенко В.І., Підоричева І.Ю. та ін. Україна в європейському науково-освітньому та інноваційному просторі: концепція адаптації та інтег- рації в умовах Угоди про асоціацію з Європейським Союзом. Київ : НАН України, Ін-т економіки пром- сті. 2018. 331 с. 8. Cooke P. Regional innovation systems: competitive regulation in the new Europe. Geoforum. 1992. Vol. 23. Р.365-382. 9. Cooke P. Strategies for regional innovation sys- tems: learning transfer and applications. Centre for ad- vanced Studies Cardiff University (Prepared for UNIDO World Industrial Development Report). 2001. 35 р. 10. Doloreux D., Parto S. Regional Innovation Systems: A Critical Review. International Journal of Inno- vation Management. 2003. № 7. 26 р. 11. Oinas P., Malecki E. J. Spatial innovation sys- tems. Making connections: Technological learning and re- gional economic change, edited by E. J. Malecki and P. Oinas. Aldershot, UK: Ashgate. 1999. Р. 7-33. 12. Давимука С. А., Федулова Л. І. Регіональні ін- новаційні екосистеми: напрями розбудови в умовах європейської інтеграції : монографія / ДУ «Інститут регіональних досліджень імені М.І. Долішнього НАН України». Львів, 2016. 464 с. 13. Соловьев В.П. Инноватика — сотрудничество науки, власти и бизнеса. Наука та наукознавство. 2017. № 3. С. 23-33. 14. Єгоров І.Ю. Формування державної науково- технічної та інноваційної політики на основі розши- реної моделі «потрійної спіралі» (держава—наука—про- мисловість) (коротка інформація про проект). Nauka innov. 2018. № 14 (1). С. 86-89. https://doi.org/10.15407/ scin14.01.086. 15. Хименко О. А. Засади та шляхи удоскона- лення державної політики щодо активізації розвитку національної інноваційної системи в Україні. Ефекти- вна економіка. 2020. № 3. URL: http://www.econ- omy.nayka.com.ua/?op=1&z=7732. https://doi.org/10.32 702/2307-2105-2020.3.70. 16. Перший етап модернізації економіки України: досвід та проблеми: моногр. / О.М. Алимов, О.І. Амоша та ін.; за заг. ред. В.І. Ляшенка; ІЕП НАН України, КПУ, Запоріжжя: КПУ, 2014. 798 с. 17. Валовий регіональний продукт у 2017 році: стат. збірник. Київ, 2019. 159 с. ПІДОРИЧЕВА І. Ю. 128 ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ 18. Кількість підприємств за їх розмірами за регі- онами у 2018 році. Державна служба статистики Укра- їни. URL: https://ukrstat.org/uk/operativ/operativ2013/ fin/kp_reg/kp_reg_u/ kp_reg_u_2018.htm. 19. Кількість підприємств за видами економічної діяльності з розподілом на великі, середні, малі та мі- кропідприємства у 2018 р. Дані Головного управління статистики у Дніпропетровській області. URL: http: //www.dneprstat.gov.ua/statinfo%202015/rpid/. 20. Кількість підприємств за видами економічної діяльності з розподілом на великі, середні, малі та мі- кропідприємства у 2018 р. Дані Головного управління статистики у Запорізькій області. URL: http://www.zp. ukrstat.gov.ua/index.php/statystychna-informatsiia#2.2.1. 21. Наукова та інноваційна діяльність України за 2018 рік: стат. збірник. Державна служба статистики України. Київ. 2019. 108 с. 22. Наукова та інноваційна діяльність України за 2017 рік: стат. збірник. Державна служба статистики України. Київ. 2018. 178 с. 23. Startup Ranking. Countries. URL: https: //www.startupranking.com/countries. 24. AVentures DealBook 2020. URL: https: //www. slideshare. net/ YevgenSysoyev/aventures-dealbook-2020- 229990810?fbclid=IwAR00iEpVzPkBTamnIagFaOq5G2X owdfViGGunqbeG0IOVrtXwTor30Ql_jM. 25. МОН створюватиме інноваційне середовище в освітніх і наукових закладах, а МЕРТ — умови для комерціалізації винаходів — підписано протокол про новий розподіл повноважень. Міністерство освіти і науки України. URL: https://mon.gov.ua/ua/news/mon- stvoryuvatime-innovacijne-seredovishe-v-osvitnih-i-nauko vih-zakladah-mert-umovi-dlya-komercializaciyi-vinahodiv -pidpisano-protokol-pro-novij-rozpodil-povnovazhen. 26. Аджемоглу Д., Робинсон Дж. Почему одни страны богатые, а другие бедные. Происхождение вла- сти, процветания и нищеты / Экстрактивные и ин- клюзивные экономические институты. URL: https: //history.wikireading.ru/416046. 27. Плани роботи. Міністерство освіти і науки України. URL: https://mon.gov.ua/ua/ministerstvo/diyal- nist/plan-roboti. 28. Вища освіти в Україні у 2017 році: стат. збір- ник. Державна служба статистики України. Київ. 2018. 298 с. 29. Загальноосвітні та професійно-технічні навча- льні заклади України: стат. збірник. Державна служба статистики України. Київ. 2018. 134 с. 30. Дошкільна освіта в Україні у 2017 році: стат. збірник. Державна служба статистики України. Київ. 2018. 96 с. 31. Наукова та інноваційна діяльність України за 2016 рік: стат. збірник. Державна служба статистики України. Київ. 2017. 141 с. 32. Наукова та інноваційна діяльність України за 2012 рік: стат. збірник. Державна служба статистики України. Київ. 2013. 287 с. 33. Підоричева І.Ю., Ляшенко В.І. Стартапи в Україні: як здолати «долину смерті». Дзеркало тижня. 2019., 19-25 жовт. (№ 39). URL https://dt.ua/ macrole vel/startapi-v-ukrayini-yak-zdolati-dolinu-smerti- 326705_.html. 34. Вишневський В.П., Єгоров І.Ю., Ляшенко В.І., Антонюк В.П., Князєв С.І., Підоричева І.Ю., Ковчуга Л.І. До питання про стратегію інноваційного розвитку України або якою має бути стратегія іннова- ційного розвитку України. Вісник економічної науки України. 2018. № 2. С. 183-198. 35. Про внесення змін до переліку суб’єктів літа- кобудування щодо яких запроваджуються тимчасові заходи державної підтримки. Постанова Кабінету Мі- ністрів України від 24.04.2019 № 349. URL: https: //zakon.rada.gov.ua/laws/show/349-2019-%D0%BF. 36. Податкова реформа. Мета податкової рефо- рми. The reforms guide. URL: http://reformsguide.org.ua/ ua/reforms/tax-reform/. 37. Облікова ставка Національного банку Укра- їни. URL: https://bank.gov.ua/monetary/stages/archive- rish/. 38. Monetary policy decisions. European Central Bank. March 12, 2020. URL: https://www.ecb.europa.eu/ press/pr/date/2020/html/ecb.mp200312~8d3aec3ff2.en.ht ml. 39. Federal Reserve issues FOMC statement. Federal Reserve System. March 15, 2020. URL: https://www.fed- eralreserve.gov/newsevents/pressreleases/monetary202003 15a.htm. 40. Relationship between 2.1 Finance and Support and 2.1.2 Venture capital. European Innovation Score- board 2019. Interactive tool. URL: https://interactive- tool.eu/EIS/EIS_2.html#f. 41. Аналітичний огляд ринку управління акти- вами інституційних інвесторів за 2-й квартал 2019 року. Загальні результати. Українська асоціація інвес- тиційного бізнесу. URL: https://www.uaib.com.ua/ analituaib/publ-ici-quart/278470. 42. Аналітичний огляд діяльності управління ак- тивами в Україні. Інститути спільного інвестування. 3- й квартал 2019 року. Українська асоціація інвестицій- ного бізнесу. URL: https://www.uaib.com.ua/analituaib/ publ-ici-quart/3-y-kvartal-2019-roku-instituti-spilnogo- investuvannya. 43. Індустріальні парки в Україні. Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарс- тва України. 2020. URL: https://www.me.gov.ua/Docu- ments/List?lang=uk-UA&id=6463d3ba-aa13-4e54-8db9- 0f36642c43d9&tag=IndustrialniParkiVUkraini. 44. Smart Guide to Cluster Policy. How to support SME Policy from Structural Funds. European Commis- sion. General for Internal Market, Industry, Entrepreneur- ship and SMEs Directorate-General for Internal Market, Industry, Entrepreneurship and SMEs Directorate. 2016. 60 p. 45. European observatory for clusters and industrial change. European Commission. 2020. URL: https://ec.eu- ropa.eu/growth/industry/policy/cluster/observatory_en. 46. Кластери ІАМ. «Інжиніринг. Автоматизація. Машинобудування». Асоціацією Підприємств Проми- слової Автоматизації України. 2020. URL: mautic.ap- pau.org.ua. 47. Miśkiewicz R. Challenges facing management practice in the light of Industry 4.0: The example of Po- land. Virtual Economics. 2019. Vol. 2. No 2. P. 37-47. https://doi.org/10.34021/ve.2019.02.02(2). 48. Vodolazskaya N. Types and ways of moderniza- tion in a context of the international experience. Virtual Economics. 2019. Vol. 2. No. 1. P. 82-94. https://doi.org/ 10.34021/ve.2019.02.01(5). 49. Громадський простір. Карта організацій Укра- їни. 2020. URL: https://www.prostir.ua/category/ngo/. ПІДОРИЧЕВА І. Ю. 2020/№1 129 50. Статистичний щорічник України за 2018 рік. Державна служба статистики України. Житомир: ТОВ «БУК-ДРУК», 2019. 482 с. 51. Діяльність громадських організацій в Україні у 2017 році. Державна служба статистики України: стат. збірник. Київ, 2018. 75 с. 52. Статистичний щорічник України за 2017 рік. Державна служба статистики України. Київ, 2018. 541 с. References 1. Adner, R. (2017). Ecosystem as structure. An ac- tionable construct for strategy. Journal of Management, Vol. 43 (1), рр. 39-58. 2. Gloor, P.A. (2006). Swarm Creativity: Competitive Advantage through Collaborative Innovation Networks. New York, Oxford University Press. 3. Rabelo, R., Bernus, P., & Romero, D. (2015). In- novation Ecosystems: A Collaborative Networks Perspec- tive. 16th Working Conference on Virtual Enterprises (PROVE), Albi, France. Р.323-336. https://doi.org/ 10.1007/978-3-319-24141-8_29. 4. Cooke, P., Uranga, M.G., Etxebarria, G. (1998). Regional Systems of Innovation: An Evolutionary Perspec- tive. Environment and Planning, Vol. 30, рр. 1563-1584. 5. Asheim, Bjorn T., Gertler, Meric S. (2005). The geography of innovation: regional innovation systems. In: Fagerberg, Jan, Mowery, David, Nelson, Richard (Eds.), The Oxford Handbook of Innovation. Oxford University Press, Oxford. Р. 291-317. 6. Kravchenko, S. (2019). Simulation of the national innovation systems development: a transnational and co- evolution approach. Virtual Economics, Vol. 2, No 3, рр. 41-54. https://doi.org/10.34021/ve.2019.02.03(4). 7. Ivanov, S.V., Lyashenko, V.I., Pidorycheva, I.Yu. (Eds). (2018). Ukraine in the European science-educational and innovative spaces: the concept of adaptation and integra- tion in the context of the Association agreement between the EU and Ukraine. Kyiv, Institute of Industrial Economy of NAS of Ukraine [in Ukrainian]. 8. Cooke, P. (1992). Regional innovation systems: competitive regulation in the new Europe. Geoforum, Vol. 23, рр. 365-382. 9. Cooke, P. (2001). Strategies for regional innovation systems: learning transfer and applications. Centre for ad- vanced Studies Cardiff University (Prepared for UNIDO World Industrial Development Report). 10. Doloreux, D., Parto, S. (2003). Regional Innovation Systems: A Critical Review. International Jour- nal of Innovation Management, Vol. 7. 11. Oinas, P., Malecki, E. J. (1999). Spatial innova- tion systems. Making connections: Technological learning and regional economic change. E. J. Malecki and P. Oinas (Eds.). Aldershot, UK: Ashgate. Р. 7-33. 12. Davymuka, S. A., Fedulova, L. I. (2016). Regional innovation ecosystems: development directions in the context of European integration. Lviv, State Institution "Institute of Regional Research named after M. І. Dolishniy of NAS of Ukraine" [in Ukrainian]. 13. Soloviev, V.P. (2017). Innovation theory: coope- ration between science, government and business. Science and Science of Science, Vol. 3, рр. 23-33 [in Russian]. 14. Yegorov, I.Yu. (2018). The formation of national R&D and innovation policy based on «triple helix» (gov- ernment—science—industry) extended model (brief infor- mation about the project). Sci. innov., Vol. 14 (1), рр. 76- 79. https://doi.org/10.15407/scin14.01.086 [in Ukrainian]. 15. Khymenko, О. (2020). The principles and the ways to improve the state policy on activating the national innovation system development in Ukraine. Efektyvna ekonomika. [Online]. Vol. 3. Retrieved from http: //www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z=7732. https: //doi.org/10.32702/2307-2105-2020.3.70 [in Ukrainian]. 16. Alymov, O.M., Amosha, O.I., Liashenko, V.I. (Eds). (2014). The first stage of modernization of the Ukrain- ian economy: experience and problems. Zaporizhia, Classic Private University [in Ukrainian]. 17. State Statistic Service of Ukraine. (2019a). Gross regional product in 2017. Statistical book [in Ukrainian]. 18. State Statistic Service of Ukraine. (2020). Number of enterprises by size and regions in 2018. Retrieved from https://ukrstat.org/uk/operativ/operativ2013/fin/kp_reg/ kp_reg_u/ kp_reg_u_2018.htm [in Ukrainian]. 19. Statistical Department of Statistics in the Dnipropetrovsk region. (2020). Number of enterprises by type of economic activity divided by large, medium, small and micro enterprises in 2018. Retrieved from http: //www.dneprstat.gov.ua/statinfo%202015/rpid/ [in Ukrai- nian]. 20. Statistical Department of Statistics in the Za- porizhia region. (2020). Number of enterprises by type of economic activity divided by large, medium, small and mi- cro enterprises in 2018. Retrieved from http://www.zp.ukr- stat.gov.ua/index.php/statystychna-informatsiia#2.2.1 [in Ukrainian]. 21. State Statistic Service of Ukraine. (2019b). Scien- tific and innovative activity in Ukraine in 2018. Statistical Yearbook [in Ukrainian]. 22. State Statistic Service of Ukraine. (2018a). Scien- tific and innovative activity in Ukraine in 2017. Statistical Yearbook [in Ukrainian]. 23. Startup Ranking. Countries. Retrieved from https://www.startupranking.com/countries. 24. AVentures DealBook 2020. Retrieved from https: //www.slideshare.net/YevgenSysoyev/aventures-dealbook- 2020-229990810?fbclid=IwAR00iEpVzPkBTamnIagFaOq 5G2XowdfViGGunqbeG0IOVrtXwTor30Ql_jM. 25. Ministry of Education and Science of Ukraine. (2018a). The Ministry of Education and Science will create an innovative environment in educational and scientific in- stitutions, and the Ministry of Economic Development and Trade — the conditions for the invention commercializa- tion — a protocol was signed on a new distribution of pow- ers. Retrieved from https://mon.gov.ua/ua/news/mon- stvoryuvatime-innovacijne-seredovishe-v-osvitnih-i-nauko vih-zakladah-mert-umovi-dlya-komercializaciyi-vinahodiv -pidpisano-protokol-pro-novij-rozpodil-povnovazhen [in Ukrainian]. 26. Acemoglu, D., Robinson, J. A. (2014). Why Na- tions Fail: The Origins of Power, Prosperity, and Poverty. Retrieved from https://history.wikireading.ru/416046 [in Russian]. 27. Ministry of Education and Science of Ukraine. (2018b). Working Schedule. Retrieved from https: //mon.gov.ua/ua/ministerstvo/diyalnist/plan-roboti [in Ukrainian]. 28. State Statistic Service of Ukraine. (2018b). Higher education in Ukraine in 2017. Statistical book [in Ukrain- ian]. ПІДОРИЧЕВА І. Ю. 130 ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ 29. State Statistic Service of Ukraine. (2018c). Gen- eral educational and vocational educational institutions. Statistical book [in Ukrainian]. 30. State Statistic Service of Ukraine. (2018d). Pre- school education in Ukraine in 2017 Ukraine. Statistical book [in Ukrainian]. 31. State Statistic Service of Ukraine. (2017). Scien- tific and innovative activity in Ukraine in 2016. Statistical Yearbook [in Ukrainian]. 32. State Statistic Service of Ukraine. (2013). Scien- tific and innovative activity in Ukraine in 2012. Statistical Yearbook [in Ukrainian]. 33. Pidorycheva, I.Yu., Liashenko, V.I. (2019). Startups in Ukraine: how to overcome the "valley of death". Mirror weekly. Vol. 39. October 19-25. Retrieved from https://dt.ua/macrolevel/startapi-v-ukrayini-yak-zdolati- dolinu-smerti-326705_.html. 34. Vyshnevskyi, V.P., Yehorov, I.Iu., Liashenko, V.I., Antoniuk, V.P., Kniaziev, S.I., Pidorycheva, I.Yu., Kovchuha, L.I. (2018). To the question of the Strategy of innovation development of Ukraine or what should be the Strategy of innovation development of Ukraine. Bulletin of Economic Science of Ukraine, Vol. 2, рр. 183-198 [in Ukrainian]. 35. Cabinet of Ministers of Ukraine. (2019). On amendments in the list of aircraft industry entities in re- spect of which temporary state support measures are intro- duced of 24.04.2019 № 349. Retrieved from https://za- kon.rada.gov.ua/laws/show/349-2019-%D0%BF [in Ukrainian]. 36. The reforms guide. (2017). Tax reform. The pur- pose of tax reform. Retrieved from http://reformsguide. org.ua/ua/ reforms/tax-reform/ [in Ukrainian]. 37. National Bank of Ukraine. (2020). Discount rate of the National Bank of Ukraine. Retrieved from https://bank.gov.ua/monetary/stages/archive-rish/ [in Ukrainian]. 38. European Central Bank. (2020). Monetary policy decisions. March 12. Retrieved from https://www.ecb.eu- ropa.eu/press/pr/date/2020/html/ecb.mp200312~8d3aec3f f2.en.html. 39. Federal Reserve System. (2020). Federal Reserve issues FOMC statement. March 15. Retrieved from https: //www.federalreserve.gov/newsevents/pressreleases/mone- tary 20200315a.htm. 40. European Innovation Scoreboard. (2019). Rela- tionship between 2.1 Finance and Support and 2.1.2 Ven- ture capital. Interactive tool. Retrieved from https://inter- activetool.eu/EIS/EIS_2.html#f. 41. Ukrainian Association of Investment Business. (2019a). Analytical Review of the Asset Management Mar- ket in Ukraine in Q2 2019. General Results. Retrieved from https://www.uaib.com.ua/analituaib/publ-ici-quart/ 278470 [in Ukrainian]. 42. Ukrainian Association of Investment Business. (2019b). Analytical Review of the Asset Management Mar- ket in Ukraine in Q3 2019. Joint Investment Institutions. Retrieved from https://www.uaib.com.ua/analituaib/publ- ici-quart/3-y-kvartal-2019-roku-instituti-spilnogo-investu- vannya [in Ukrainian]. 43. Ministry of Economic Development, Trade and Agriculture of Ukraine. (2020). Industrial parks in Ukraine. Retrieved from https://www.me.gov.ua/Documents/List? lang=uk-UA&id=6463d3ba-aa13-4e54-8db9-0f36642c43d 9&tag=IndustrialniParkiVUkraini [in Ukrainian]. 44. European Commission. (2016). Smart Guide to Cluster Policy. How to support SME Policy from Struc- tural Funds. General for Internal Market, Industry, Entre- preneurship and SMEs Directorate-General for Internal Market, Industry, Entrepreneurship and SMEs Direc- torate. 45. European Commission. (2020). European obser- vatory for clusters and industrial change. Retrieved from https://ec.europa.eu/growth/industry/policy/cluster/ob- servatory_en. 46. Association of Industrial Automation of Ukraine. (2020). IAM cluster “Engineering. Automation. Engineering". Retrieved from mautic.appau.org.ua [in Ukrainian]. 47. Miśkiewicz, R. (2019). Challenges facing manage- ment practice in the light of Industry 4.0: The example of Poland. Virtual Economics, Vol. 2, No 2, рр. 37-47. https://doi.org/10.34021/ve.2019.02.02(2). 48. Vodolazskaya, N. (2019). Types and ways of mod- ernization in a context of the international experience. Vir- tual Economics, Vol. 2, No. 1, рр. 82-94. https: //doi.org/10.34021/ve.2019.02.01(5). 49. Public space. (2020). Map of organizations of Ukraine. Retrieved from https://www.prostir.ua/cate- gory/ngo/ [in Ukrainian]. 50. State Statistic Service of Ukraine. (2019c). Statis- tical Yearbook of Ukraine for 2018 [in Ukrainian]. 51. State Statistic Service of Ukraine. (2018e). Activ- ities of NGOs in Ukraine in 2017. Statistical Yearbook [in Ukrainian]. 52. State Statistic Service of Ukraine. (2018f). Statis- tical Yearbook of Ukraine for 2017 [in Ukrainian]. Стаття надійшла до редакції 02.04.2020 Прийнято до друку 14.04.2020 Формат цитування: Підоричева І. Ю. Інноваційна екосистема Придніпровського економічного району: актори, їх якість та повнота. Вісник економічної науки України. 2020. № 1 (38). С. 116-130. doi: https://doi.org/10.37405/1729- 7206.2020.1(38).116-130 Pidorycheva I. Yu. (2020). Innovation ecosystem of Pridneprovsky economic region: actors, their quality and com- pleteness. Visnyk ekonomichnoi nauky Ukrainy, 1 (38), рр. 116-130. doi: https://doi.org/10.37405/1729- 7206.2020.1(38).116-130
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-170663
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	1729-7206
language	Ukrainian
last_indexed	2025-12-07T13:16:35Z
publishDate	2020
publisher	Інститут економіки промисловості НАН України
record_format	dspace
spelling	Підоричева, І.Ю. 2020-07-29T14:59:41Z 2020-07-29T14:59:41Z 2020 Інноваційна екосистема Придніпровського економічного району: актори, їх якість та повнота / І.Ю. Підоричева // Вісник економічної науки України. — 2020. — № 1 (38). — С. 116-130. — Бібліогр.: 52 назв. — укр. 1729-7206 DOI: https://doi.org/10.37405/1729-7206.2020.1(38).116-130 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/170663 330.341.1:338.2:574 В останні роки інтерес науковців до концепції інноваційної екосистеми значно підвищився: процеси формування інноваційних екосистем досліджуються на різних рівнях – від віртуального до глобального. Дана робота присвячена проблематиці формування інноваційних екосистем на рівні регіонів як найбільш сприятливого для здійснення інновацій. Серед науковців немає згоди щодо того, які структурні елементи і відносини є найважливішими в інноваційних екосистемах, і яким має бути їх склад. Традиційно учасників екосистеми розділяють за моделями потрійної або чотирьохланкової спіралі, роблячи акцент на інституційних секторах, а не на функціях і ролях учасників. Запропоновано розширити перелік акторів (діючих осіб, структурних елементів) інноваційної екосистеми й об’єднати їх у шість секторів, залежно від виконуючих ними функцій і ролей: підприємницький, державний, науково-освітній, фінансового забезпечення, інфраструктурної підтримки, громадських об’єднань. Відповідно до цього підходу, здійснено аналіз стану регіональних інноваційних екосистем в областях Придніпровського економічного району за всіма секторами акторів на предмет їх повноти та якості для забезпечення цілісності та дієвості екосистем. На підставі аналізу виявлено, що найрозвинутішими секторами акторів є підприємницький та науково-освітній, але з поправкою на нерівномірність їх розосередження по областях району, структурну розбалансованість промислового комплексу та поступове виснаження кадрового потенціалу наукової сфери. Обґрунтовано, що ці вузькі місця не зменшують внутрішніх резервів областей для підвищення інноваційності та конкурентоспроможності регіональної економіки. Така перспективна можливість залежить від акторів державного сектору, секторів фінансового забезпечення та інфраструктурної підтримки інновацій. Поки що вони є найбільш критичними як за кількістю, так і за якістю акторів. Зроблено акцент на винятковій ролі держави у розвитку інноваційних екосистем, яка має полягати у створенні (сприянні створенню) відсутніх акторів, підвищенні якості діючих та формуванні умов (макроекономічних, інституційних, технологічних), які підтримуватимуть кожну складову екосистеми, стимулюючи їх взаємне підсилення та співпрацю. Підкреслено, що українській державі потрібно розвивати інклюзивні інститути, імплементуючи формат інклюзивної інноваційної політики, змінюючи культуру відносин між владою і громадськістю, закладаючи в їх основу принципи відкритості, довіри і партнерства. В последние годы интерес ученых к концепции инновационной экосистемы значительно повысился: процессы формирования инновационных экосистем исследуются на разных уровнях – от виртуального до глобального. Данная работа посвящена проблематике формирования инновационных экосистем на уровне регионов как наиболее благоприятного для осуществления инноваций. Среди ученых нет единого мнения относительно того, какие структурные элементы и отношения являются важнейшими в инновационных экосистемах, и каким должен быть их состав. Традиционно участников экосистемы разделяют по моделям тройной или четырехзвенной спирали, делая акцент на институциональных секторах, а не на функциях и ролях участников. Предложено расширить перечень акторов (действующих лиц, структурных элементов) инновационной экосистемы и объединить их в шесть секторов, в зависимости от выполняемых ими функций и ролей: предпринимательский, государственный, научно-образовательный, финансового обеспечения, инфраструктурной поддержки, общественных объединений. В соответствии с этим подходом, проанализировано состояние региональных инновационных экосистем в областях Приднепровского экономического района по всем секторам акторов на предмет их полноты и качества для обеспечения целостности и действенности экосистем. На основании анализа выявлено, что наиболее развитыми секторами акторов являются предпринимательский и научно-образовательный, но с поправкой на неравномерность их рассредоточения по областям района, структурную разбалансированность промышленного комплекса и постепенное истощение кадрового потенциала научной сферы. Обосновано, что эти узкие места не уменьшают внутренних резервов областей для повышения инновационности и конкурентоспособности региональной экономики. Такая перспективная возможность зависит от акторов государственного сектора, секторов финансового обеспечения и инфраструктурной поддержки инноваций. Пока они являются наиболее критичными как по количеству, так и по качеству акторов. Сделан акцент на исключительной роли государства в развитии инновационных экосистем, которая должна заключаться в создании (содействии созданию) отсутствующих акторов, повышении качества действующих и формировании условий (макроэкономических, институциональных, технологических), которые будут поддерживать каждую составляющую экосистемы, стимулируя их взаимное усиление и сотрудничество. Подчеркнуто, что украинскому государству нужно развивать инклюзивные институты, имплементируя формат инклюзивного инновационной политики, изменяя культуру отношений между властью и общественностью, закладывая в их основу принципы открытости, доверия и партнерства. In recent years, interest in the concept of innovation ecosystem has increased significantly in the scientific community: formation processes of innovation ecosystems are exploring at different levels – from virtual to global. This study is devoted to the issues of innovation ecosystems formation at the regional level as the most favorable for innovations. There is no unanimity among scientists as to whether what structural elements and relationships are essential in innovation ecosystems, and what their composition should be. Traditionally, ecosystem actors are divided into Triple Helix or Quadruple Helix models by focusing on institutional sectors, rather than on the functions and roles of actors. To expand the range of innovation ecosystem actors (structural element) and combine them into six sectors, according to the functions and roles performed has been proposed, namely: entrepreneurial, government, scientificeducational, financial support, infrastructural support, public associations. Under this approach, the state of the regional innovation ecosystems across all sector actors in the Pridneprovsky economic region has been analyzed in order to determine their completeness and quality to ensure the integrity and efficiency of ecosystems. Based on the analysis, it has been revealed that the most developed sector actors are entrepreneurial and scientific-educational, with adjustments for their uneven diffusion across the regions, structural imbalance of the industrial complex and the gradual depletion of the human resources of the scientific sphere. It has been predicted these bottlenecks do not reduce the internal reserves of the regions in order to increase the innovativeness and competitiveness of the regional economy. In doing so, such a promising opportunity depends largely on actors in the public sector, financial support sector, and infrastructure support sector. While they are the most critical in terms of both quantity and quality of actors. Emphasis has been given on the exceptional role of the government in innovation ecosystems development, which should consist in creating (promoting the creation) of absent actors, improving the quality of existing and establishing conditions (macroeconomic, institutional, technological) that will support each component of the ecosystems, stimulating their mutual strengthening and cooperation. It has been emphasized that the Ukrainian state needs to develop inclusive institutions, implementing the format of inclusive innovation policy, changing the culture of relations between the government and the public, laying in their basis the principles of openness, trust, and partnership. uk Інститут економіки промисловості НАН України Вісник економічної науки України Менеджмент інновацій Інноваційна екосистема Придніпровського економічного району: актори, їх якість та повнота Инновационная экосистема Приднепровского экономического района: акторы, их качество и полнота Innovation Ecosystem of Pridneprovsky Economic Region: Actors, their Quality and Completeness Article published earlier
spellingShingle	Інноваційна екосистема Придніпровського економічного району: актори, їх якість та повнота Підоричева, І.Ю. Менеджмент інновацій
title	Інноваційна екосистема Придніпровського економічного району: актори, їх якість та повнота
title_alt	Инновационная экосистема Приднепровского экономического района: акторы, их качество и полнота Innovation Ecosystem of Pridneprovsky Economic Region: Actors, their Quality and Completeness
title_full	Інноваційна екосистема Придніпровського економічного району: актори, їх якість та повнота
title_fullStr	Інноваційна екосистема Придніпровського економічного району: актори, їх якість та повнота
title_full_unstemmed	Інноваційна екосистема Придніпровського економічного району: актори, їх якість та повнота
title_short	Інноваційна екосистема Придніпровського економічного району: актори, їх якість та повнота
title_sort	інноваційна екосистема придніпровського економічного району: актори, їх якість та повнота
topic	Менеджмент інновацій
topic_facet	Менеджмент інновацій
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/170663
work_keys_str_mv	AT pídoričevaíû ínnovacíinaekosistemapridníprovsʹkogoekonomíčnogoraionuaktoriíhâkístʹtapovnota AT pídoričevaíû innovacionnaâékosistemapridneprovskogoékonomičeskogoraionaaktoryihkačestvoipolnota AT pídoričevaíû innovationecosystemofpridneprovskyeconomicregionactorstheirqualityandcompleteness

Інноваційна екосистема Придніпровського економічного району: актори, їх якість та повнота

Репозитарії

Схожі ресурси