Методологічні засади фіскальної децентралізації доходів в умовах становлення бюджетної федералізації унітарної держави
У статті розкриті організаційно-економічна сутність та фінансовий зміст бюджетної федералізації унітарної держави. Визначено критерії фінансового потенціалу регіону (валовий регіональний продукт як результат фінансово-економічної діяльності території) та перерозподілу фіскальних повноважень органів...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Вісник економічної науки України |
|---|---|
| Дата: | 2020 |
| Автори: | , , , |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут економіки промисловості НАН України
2020
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/170675 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Методологічні засади фіскальної децентралізації доходів в умовах становлення бюджетної федералізації унітарної держави / В.Ф. Столяров, О.В. Шинкарюк, В.В. Островецький, В.В. Столярова // Вісник економічної науки України. — 2020. — № 1 (38). — С. 202-218. — Бібліогр.: 61 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860243542812655616 |
|---|---|
| author | Столяров, В.Ф. Шинкарюк, О.В. Островецький, В.В. Столярова, В.В. |
| author_facet | Столяров, В.Ф. Шинкарюк, О.В. Островецький, В.В. Столярова, В.В. |
| citation_txt | Методологічні засади фіскальної децентралізації доходів в умовах становлення бюджетної федералізації унітарної держави / В.Ф. Столяров, О.В. Шинкарюк, В.В. Островецький, В.В. Столярова // Вісник економічної науки України. — 2020. — № 1 (38). — С. 202-218. — Бібліогр.: 61 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Вісник економічної науки України |
| description | У статті розкриті організаційно-економічна сутність та фінансовий зміст бюджетної федералізації унітарної держави. Визначено критерії фінансового потенціалу регіону (валовий регіональний продукт як результат фінансово-економічної діяльності території) та перерозподілу фіскальних повноважень органів влади загально-національного, регіонального і місцевого рівнів (досягнення завершеності натурально-речового і вартісного кругообігу складових відтворювальних процесів людського і соціального капіталу згідно завдань державної політики розвитку).
Систематизовано теоретичні та реальні моделі фіскальної децентралізації різних дослідників і конкретних країн. Узагальнено п'ять концепцій фіскальної децентралізації з орієнтацією на впровадження в Україні соціально адекватного менеджменту в міжбюджетному регулюванні доходів і видатків.
Наведено основні стратегічні напрями подальшого розвитку бюджетно-податкової політики та головні завдання удосконалення фіскальної децентралізації в умовах створення Об'єднаних територіальних громад.
В статье раскрыты организационно-экономическая сущность и финансовое содержание бюджетной федерализации унитарного государства. Определены критерии финансового потенциала региона (валовой региональный продукт как результат финансово-экономической деятельности территории) и перераспределения фискальных полномочий органов власти общенационального, регионального и местного уровней (достижение завершенности натурально-вещественного и стоимостного кругооборота составляющих воспроизводственных процессов человеческого и социального капитала согласно задачам государственной политики развития).
Систематизированы теоретические и реальные модели фискальной децентрализации различных ис-следователей и конкретных стран. Обобщено пять концепций фискальной децентрализации с ориентацией на внедрение в Украине социально адекватного менеджмента в межбюджетном регулировании доходов и расходов.
Приведены основные стратегические направления дальнейшего развития бюджетно-налоговой политики и главные задачи совершенствования фискальной децентрализации в условиях создания Объединенных территориальных общин.
The article reveals the organizational and economic essence and financial content of the budget federalization of the unitary state. The criteria of financial potential of the region (gross regional product as a result of financial and economic activity of the territory) and redistribution of fiscal powers of national, regional and local levels (achieving completeness of material and value cycle of components of reproductive processes of human and social capital according to tasks development policy).
Systematized theoretical and real models of fiscal decentralization of different researchers and specific countries. Five concepts of fiscal decentralization are generalized with a focus on the introduction of socially adequate management in Ukraine in the intergovernmental regulation of revenues and expenditures.
The main strategic directions of further development of fiscal policy and the main tasks of improving fiscal decentralization in the conditions of creation of the United Territorial Communities are given.
|
| first_indexed | 2025-12-07T18:32:50Z |
| format | Article |
| fulltext |
СТОЛЯРОВ В. Ф., ШИНКАРЮК О. В., ОСТРОВЕЦЬКИЙ В.В., СТОЛЯРОВА В. В.
202 ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ
УДК 338.244.47: 336.14:342.2 DOI: https://doi.org/10.37405/1729-7206.2020.1(38).202-218
Василь Федосійович Столяров
д-р екон. наук, проф.
академік АЕН України
ORCID 0000-0002-4399-7117
e-mail: stolyarovvf@ukr.net;
Оксана В'ячеславівна Шинкарюк
канд. екон. наук, докторант
академік АЕН України
ORCID 0000-0002-3004-0404
e-mail: kseniya3001@yahoo.com;
Віталій Володимирович Островецький
канд. екон. наук, докторант
e-mail: v.ostrovetskyy@gmail.com,
Вікторія Василівна Столярова
д-р філософії в галузі економіки і фінансів
ORCID 0000-0002-9483-5126
e-mail: antoshka@ukr.net,
Інститут фізичної економіки ім. С.А. Подолинського, м. Київ
МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ФІСКАЛЬНОЇ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ
ДОХОДІВ В УМОВАХ СТАНОВЛЕННЯ БЮДЖЕТНОЇ
ФЕДЕРАЛІЗАЦІЇ УНІТАРНОЇ ДЕРЖАВИ
Вступ. Впроваджуючи передовий світовий досвід
і закладаючи основу сучасної системи управління дер-
жавними фінансами в останні роки, Україна провела
низку важливих реформ в галузі управління держав-
ними фінансами. Зокрема, успішно впроваджено су-
часну систему казначейського обліку із застосуванням
єдиного казначейського рахунку [1]. Кодифіковано
національне законодавство з питань оподаткування.
Здійснюється модернізація системи податкового
адміністрування на основі відмови від традиційного
адміністративно-командного стилю до більш сучас-
ного, орієнтованого на надання послуг [2].
З 2017 року введено трирічне планування Дер-
жавного бюджету України, створено Державний Фонд
Регіонального розвитку, розпочато процес децентралі-
зації державного управління [3].
Проте, попри всі проведені реформи і удоскона-
лення, низька ефективність державних видатків, недо-
статні інвестиції у розвиток інфраструктури, недовер-
шеність адміністрування процесу формування бюджет-
них доходів (наявність податкового боргу по сплаті за-
гальнодержавних податків, заборгованість з відшкоду-
вання ПДВ), дефіцитність Державного та профіцит-
ність місцевих бюджетів України у поєднанні із не-
гнучкими моделями фінансового управління усклад-
нюють проведення ефективної соціально-економічної
та бюджетно-податкової політики.
Бюджетно-податкову політику визначено серед
основних інструментів сприяння активному, сталому
і збалансованому економічному зростанню, передусім,
на основі стабілізації ситуації у бюджетній сфері. Про-
ведення ефективної бюджетно-податкової політики
сприятиме підвищенню впевненості та соціально-еко-
номічної стійкості світової та регіональних (націо-
нальних) виробничо-технологічних систем, досяг-
ненню фінансової стабільності та її захисту, а також
забезпеченню всього світового суспільства можливос-
тями для отримання переваг від глобалізації та впро-
вадження останніх досягнень науково-технічного про-
гресу.
В Комюніке тридцять четвертої наради Міжна-
родного валютно-фінансового комітету (МВФК) від
8 жовтня 2016 року наголошувалось, що всім країнам
слід застосовувати гнучку бюджетно-податкову полі-
тику із акцентом на створення умов та сприяння еко-
номічному зростанню, в тому числі на основі пріори-
тетної уваги до розміщення високоякісних інвестицій.
Одночасно слід нарощувати фінансову стійкість
держави шляхом забезпечення стабільної траєкторії
зменшення відношення державного боргу до валового
внутрішнього продукту (ВВП).
Заходи податково-бюджетної політики, які вселя-
ють довіру і відповідають цим принципам, сприяти-
муть динамічному економічному зростанню і підви-
щенню впевненості у майбутньому. Ретельно побудо-
вані податкові структури, а також завдання щодо
вдосконалення бюджетного планування, мобілізації
бюджетних доходів, сприятимуть прискоренню і тем-
пів соціально-економічного зростання, і захисту враз-
ливих груп населення та зменшенню соціальної не-
рівності [4].
Становлення та розвиток інституту місцевого са-
моврядування в Україні, забезпеченого достатніми
джерелами фінансування конституційних повнова-
жень, визначає необхідність розбудови оновленого
формату відносин між Державою, органами місцевого
самоврядування та платниками податків (бізнесом
і домашніми господарствами). Основним завданням у
сфері розвитку місцевого управління України (яке од-
ночасно є значимою проблемою) є зміцнення дохід-
СТОЛЯРОВ В. Ф., ШИНКАРЮК О. В., ОСТРОВЕЦЬКИЙ В.В., СТОЛЯРОВА В. В.
2020/№1 203
них джерел органів місцевого самоврядування з метою
формування економічно-спроможних, конкуренто-
здатних та самодостатніх Об’єднаних територіальних
громад (далі — ОТГ).
Модернізація моделі місцевого самоврядування,
що є пріоритетом поточної економічної політики Ук-
раїни, потребує розробки виважених, прозорих і ре-
зультативних рішень щодо удосконалення процесу
формування фінансових ресурсів ОТГ.
Основні засади, принципи і критерії, а також
пропорції, форми і механізм акумуляції фінансових
ресурсів на різних рівнях державного управління на-
бувають особливого значення в процесі трансформації
взаємовідносин між центральним рівнем управління
та локальними юрисдикціями. Оскільки будь-які но-
вації у сфері державного управління потребують фі-
нансового забезпечення на всіх етапах їх розробки,
впровадження та адміністрування. Відповідно, потре-
бують теоретичного обґрунтування і основні вектори
трансформації доходної бази місцевого самовряду-
вання, зорієнтованої на формування бюджетів органів
місцевого самоврядування України, спроможних за-
безпечити прискорений регіональний розвиток у всіх
сферах соціально-економічної та іншої діяльності.
Весною 2014 року Кабінет Міністрів України
ухвалив Концепцію реформування місцевого самовря-
дування та територіальної організації влади в Україні,
яка відповідає європейським принципам самовряду-
вання [5; 6].
У червні 2014 року прийнято Закон України «Про
співробітництво територіальних громад» [7].
Відповідно до Позачергового послання Прези-
дента України [8], Стратегії сталого розвитку «Україна
2020» [9], Коаліційної угоди [10], Програми діяльності
Кабінету Міністрів України [11], Верховна Рада за-
твердила План законодавчого забезпечення реформ в
Україні [12].
Проєкт змін до Конституції України, у разі його
прийняття, дозволить остаточно закріпити адміністра-
тивно-територіальний, устрій, та нову регіональну
карту території та повноваження територіальних гро-
мад.
У результаті децентралізації державного управ-
ління в Україні органи місцевого самоврядування на-
бувають більшої фінансової автономії, значно розши-
ряється і сфера їх повноважень, а разом з цим — і суми
державних коштів, що надходять та/або лишаються у
їх розпорядженні. Місцеві органи влади приймають
все більше рішень щодо здійснення державних інвес-
тицій, експлуатації й обслуговування найбільших
і найважливіших об'єктів інфраструктури, в частині
фінансування робіт з експлуатації, технічного обслу-
говування та оновлення основних засобів.
Передусім, це сфери охорони здоров’я і освіти, а
також сфера комунальних послуг. Означені повнова-
ження потребують відповідного фінансового забезпе-
чення як у формі власних доходів нових адміністра-
тивно-територіальних утворень, так і у вигляді спе-
ціалізованих субвенцій та субсидій із Державного
бюджету України.
Законом України «Про місцеве самоврядування в
Україні» від 21.05.1997 року були визначені сфери від-
повідальності органів місцевого самоврядування, роз-
діляючи кожну з них на власні і делеговані повнова-
ження [13]. Власними (або самоврядними) повнова-
женнями є права і обов'язки місцевих органів само-
врядування, які визнані державою і передбачають са-
мостійне рішення населенням питань місцевого зна-
чення.
Делегованими визнано повноваження, що надані
органам місцевого самоврядування законом, з одно-
часною передачею необхідних матеріальних і фінансо-
вих ресурсів, реалізація яких контролюється органами
виконавчої влади України.
До сфер відповідальності місцевих органів само-
врядування України належить: забезпечення комп-
лексного розвитку території громади; планування;
бюджет і фінанси; управління власністю громади
і місцевими фінансовими засобами; забезпечення по-
треб населення в житлі, транспорті, торгівлі і комуна-
льні послуги; соціальний захист населення; зовніш-
ньоекономічна діяльність; сприяння обороні держави;
розвиток охорони здоров'я, освіти, культури та спорту;
захист навколишнього середовища; регулювання зе-
мельних відносин; облік; ліцензування та реєстрація;
а також інформаційне забезпечення.
Згідно з останніми змінами, внесеними до
Бюджетного кодексу Законом України від 28 грудня
2014 року за № 79-VIII, було скасовано розподіл до-
ходів на перший і другий кошики.
Актуалізації теми дослідження сприяла розробка
проєктів:
— Державної стратегії регіонального розвитку на
2021-2027 рр. (національний рівень) та Регіональних
стратегій адміністративних областей на період до
2027 р. (регіональний рівень);
— Планів заходів з реалізації Стратегії на 2021-
2023 рр. (перший етап).
Формування вказаних стратегій і планів заходів
передбачає наявність національно визначених точок
економічного зростання в ОТГ на підставі комплекс-
ного об'єктивного аналізу їх фінансового потенціалу —
рівня та динаміки валового регіонального продукту
(ВРП), як результативного показника фінансово-еко-
номічної діяльності території [14].
Доречним стає також аналіз вітчизняного досвіду
фінансового вирівнювання регіонів та досягнення зба-
лансованості місцевих бюджетів районів і областей в
умовах створення ОТГ, які отримують трансферти з
Державного бюджету України.
Фахівцями Інституту фізичної економіки розроб-
лені «Науково-методичне забезпечення стратегічного
планування та державне регулювання регіонального
людського розвитку в Україні» [15] та «Науково-мето-
дичні засади державного регулювання стійкого люди-
ноцентриського розвитку регіонів» [16] в контексті
впровадження бюджетного федералізму соціального
устрою держави та узгодженості національних завдань
та індикаторів Цілей Сталого Розвитку на період до
2030 року з системою 33-х показників шести блок-ас-
пектів виміру Індексу регіонального людського роз-
витку (ІРЛР).
Стисла характеристика і постановка проблеми.
Мета статті. Бюджетний федералізм в унітарній дер-
жаві полягає в регламентації фінансової самодостат-
ності органів регіональної влади та місцевого самовря-
дування, яка визначена за доходами, виходячи з їх ви-
даткових повноважень в соціально-економічному роз-
витку та на основі прогнозних розрахунків джерел
і обсягів місцевих фінансів.
Видаткові повноваження мають відповідати об-
сягу фіскальних надходжень. Регіональні органи влади
СТОЛЯРОВ В. Ф., ШИНКАРЮК О. В., ОСТРОВЕЦЬКИЙ В.В., СТОЛЯРОВА В. В.
204 ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ
та органи місцевого самоврядування, не очікуючи вка-
зівок і контрольних цифр від органів загальнонаціо-
нальної влади, самостійно аналізують варіанти влас-
них фінансових можливостей у базовому, звітному та
плановому періодах (як мінімум у трирічному вимірю-
ванні) й на підставі екологічних і соціальних нормати-
вів (не нижче рівня мінімальних соціальних потреб
і галузевих стандартів надання послуг населенню —
освітня та медична субвенція, кошти на соціальний за-
хист і соціальне забезпечення) самостійно приймають
рішення щодо реалізації Місцевих цільових програм
і Планів заходів з реалізації Регіональних стратегій [17;
18].
Впровадження бюджетного федералізму націле-
но, з одного боку, на забезпечення фінансових потреб
кожної територіальної громади відповідно до її еконо-
мічної спроможності з мобілізацією внутрішньо-ре-
гіональних резервів, а, з іншого, — на забезпечення
соціальної рівності в отриманні населенням конститу-
ційно гарантованих державою публічних послуг в ко-
жному районі.
На жаль, положення бюджетного федералізму й
досі не прийняті до практичного використання на-
родними депутати та керівниками Верховної Ради й
Уряду, фахівцями Мінфіну, Мінекономрозвитку,
Міністерства охорони здоров'я та Міністерства освіти
і науки України.
Становлення бюджетного федералізму в Україні
як унітарній державі відбувається надто повільно в
зв'язку з відсутністю належного науково-освітянського
та адміністративного забезпечення. Термін «федералі-
зація» (навіть бюджетна) дратує політиків і керів-
ництво Уряду та Держави на противагу більш по-
пулістського терміну «децентралізація». В Україні не
здійснено переосмислення минулого власного досвіду
та сучасного світового щодо переважно територіаль-
ного (порівняно з галузевим) принципу управління со-
ціально-економічним розвитком у регіоні.
Фахівцями Інституту фізичної економіки ім. С.А.
Подолинського з 2000 року ініціативно підготовлені
наукові наробки з проблем бюджетної федералізації,
інформаційно-методичної узгодженості Цілей Роз-
витку Тисячоліття на 2001-2015 роки, з системою 33-х
показників ІРЛР, впровадження соціально-адекват-
ного менеджменту на національному та регіональних
рівнях управління та ін. [19-22].
Разом із вченими Бердянського університету ме-
неджменту і бізнесу МОН України були розроблені
вперше в українській державі «Регіональна програма
людського розвитку Хмельниччини на 2016-2020 рр.»
(2016 рік) та пілотний проєкт «Державне регулювання
регіонального людського розвитку в адміністративній
області (на прикладі Хмельниччини)» (2017 рік) [23-
24].
На жаль, ці розробки не були визнані та викори-
стані Мінрегіоном України та минулим складом Уряду
України.
Тобто, рекомендації і пропозиції українських вче-
них і фахівців з цих проблем не враховуються. Але
доречно було б нагадати, що після анексії Росій-
ською Федерацією територій АР Крим, коли вже з
18.03.2014 року взаємодії податкової і казначейської
служб України та АР Крим та м. Севастополь були
припинені, 15.04.2016 року Верховною Радою України
приймається Закон України «Про внесення змін до
Бюджетного кодексу України (щодо підвищення фі-
нансової самостійності АР Крим та м. Севастополь)»,
який передбачив розширення прав АР Крим та м. Се-
вастополь у сфері фінансово-бюджетної політики та
підвищення фінансової самостійності й автономії бю-
джетів АР Крим. Зокрема, вказаним законом були пе-
редбачені наступні заходи:
— зарахування в повному обсязі до бюджету АР
Крим усіх доходів, які сплачуються (перераховуються)
на території АР Крим та м. Севастополя;
— надання права місцевій владі визначати ви-
датки на кредитування бюджету в межах надходжень
без застосування механізму вирівнювання, тобто без
втручання держави в процес формування бюджетів АР
Крим та м. Севастополя;
— можливість здійснення розподілу міжбюджет-
них трансфертів між бюджетом АР Крим, міським бю-
джетом м. Севастополя та відповідними місцевими
бюджетами.
З урахуванням зазначених змін бюджети АР Крим
та м. Севастополя стали збалансованими без дефіциту
за дохідною та видатковою частинами з нульовим
трансфертом з Державного бюджету України.
Фахівці Інституту фізичної економіки, які з
2006 року з використанням гармонійних пропорцій
«Золотого Перетину» та положень Концепції люд-
ського розвитку і Соціально Адекватного Менедж-
менту (САМ) досліджують складові механізму та сис-
тему критеріїв і показників бюджетної федералізації в
унітарній Україні, вважають, що громадсько-військо-
вий конфлікт на Українському Донбасі можна було б
упередити у 2013-2014 роках, а на сьогодні й припи-
нити шляхом збільшення фінансової автономії Луган-
ської і Донецької областей у межах України на підставі
впровадження фінансових нормативів бюджетування
складових регіонального людського розвитку (з одно-
часним розповсюдженням на усі регіони України) [21;
22].
У зв'язку з цим метою статті є гносеологічні
оцінки процесів і процедур моделей фіскальної де-
централізації, її методологічних засад з врахуванням
світового досвіду та їх переосмислення в українських
умовах Євроінтеграції з визначенням стратегічних на-
прямів та завдань бюджетно-податкової політики уні-
тарної держави Україна.
Виклад основного матеріалу: оцінки вихідних поло-
жень світового досвіду фіскальної децентралізації. Де-
централізація державного управління означає пере-
дачу відповідальності за збільшення видаткової і до-
хідної частин бюджету на місцевий рівень [25]. Іде-
ально децентралізована система має забезпечувати рі-
вень і зміст суспільних послуг та узгоджуватися із упо-
добаннями виборців і, одночасно, забезпечувати на-
явність стимулів до ефективного надання таких по-
слуг. При цьому, можуть забезпечуватися гарантії
контролю з боку центрального рівня державного уп-
равління або надання компенсуючих трансфертів, у
випадках, коли враховуються зовнішні ефекти, що по-
в'язані із географією (місцерозташуванням), еконо-
мією від масштабів, адміністративними видатками, а
також видатками, що пов'язані з дотриманням вимог
міжнародного і національного законодавства. До того
ж, застосування на практиці цих вихідних положень
вимагає значної кількості пересічних юрисдикцій.
В теорії фіскальної децентралізації в регіональ-
ному і місцевому фінансовому управлінні виділяють
СТОЛЯРОВ В. Ф., ШИНКАРЮК О. В., ОСТРОВЕЦЬКИЙ В.В., СТОЛЯРОВА В. В.
2020/№1 205
три основні моделі децентралізованого управління: де-
волюція, делегація і деконцентрація [26, с. 4].
Деволюція, або переміщення, вважається най-
більш довершеною моделлю децентралізації, яка пе-
редбачає передачу місцевим урядам повну відповідаль-
ність за здійснення всього переліку комунальних по-
слуг одночасно із повноваженнями щодо збирання по-
датків для фінансового забезпечення всіх видів послуг
[26, с. 5].
Делегація — це проміжна модель децентралізації,
яка ґрунтується на тому, що місцевим урядам делего-
вана відповідальність за надання деяких видів суспіль-
них послуг під наглядом та/або за погодженням із
центральним урядом, який може забезпечувати деякі
форми фінансування цих видів услуг [28].
Деконцентрація передбачає обмежену передачу
деякої адміністративної свободи дій для місцевих ор-
ганів від центральних міністерств і відомств [29].
Розрізняють також деконцентрацію з повноважен-
нями і без повноважень. Перша означає, що регіо-
нальні відділення центральних урядових установ наді-
лені повноваженнями приймати самостійні рішення.
Друга — має місце тоді, коли регіональні відділення
центральних урядових установ приймають рішення
після їх схвалення центром.
Відповідно до вказаної класифікації багато країн
колишнього Радянського Союзу, в тому числі й Укра-
їна, більшою мірою тяжіють до моделі деконцентрації.
Деякі теорії фіскальної децентралізації, що отри-
мали світове визнання, наводять серйозні аргументи
на користь децентралізації процесу прийняття рішень
і надання місцевому управлінню більшої значущості
на основі ефективності, підзвітності і керованості, а
також завдань і положень автономності.
Вважається, що місцева влада має більше інфор-
мації щодо потреб місцевого населення порівняно із
органами управління вищого рівня. Органи місцевого
самоврядування краще справляються із культурною
неоднорідністю регіону та створюють умови для еко-
номічного зростання через зниження рівня податків,
більш якісного визначення відповідності між місце-
вими потребами і необхідними послугами, якості на-
дання суспільних послуг. Одночасно виникають пере-
думови щодо скорочення управлінського апарату ор-
ганів місцевого самоврядування [30]. Також спостері-
гаються передумови для зниження рівня корупції че-
рез політичну конкуренцію і зростання відповідально-
сті місцевих органів влади (більш виражено в країнах
з автократичним режимом, де система стримувань
і противаг більш потужна на місцевому рівні) [31; 32].
Одночасно має місце зниження нерівності в ме-
жах населених пунктів (для розвинених країн): меш-
канці скоріше будуть асоціювати себе із регіоном,
який надає їм більш прийнятні комбінації місцевих
податків і рівень державних видатків соціальної спря-
мованості, а також сприяє зростанню доходів і збіль-
шенню населення. [33; 34] Так, Ж. Стіглер (Stigler,
1957) визначає два основних принципи побудови мо-
делі юрисдикції (так зване меню Стіглера): «Чим ближ-
че представники влади до народу, тим краще ця влада
працює. Народ повинен мати право обирати, у якому ви-
гляді і в якому обсязі йому необхідні державні служби»
[35].
Ідея моделі юрисдикції, побудованої за принципом
фіскальної рівності бере свій початок в науковій літе-
ратурі, присвяченій теорії суспільного вибору. Так,
М. Олсон стверджує, що у разі, якщо політична юрис-
дикція і вигода взаємно перетинаються, то вирішу-
ється «Проблема безквіткового проїзду». Граничні ви-
годи дорівнюють граничним витратам виробництва,
що забезпечує оптимальний характер надання суспіль-
них послуг органами державного управління. Фіскаль-
ний еквівалент — термін, що описує оптимальний роз-
поділ обов'язків на основі сфери, яка буде порушена
даними суспільними благами (наприклад, таке націо-
нальне громадське благо як національна оборона, має
надаватися на національному рівні, а такі місцеві сус-
пільні блага, як охорона порядку, комунальні послуги,
мають надаватися під контролем місцевих органів
влади, якщо дана сфера знаходиться в межах їх пов-
новажень) [36].
В. Оутс (Oates, 1972) запропонував принцип відпо-
відності, за яким юрисдикція, яка визначає рівень на-
дання кожного суспільного блага, має враховувати
точно визначений набір індивідів, які споживають це
благо [37].
Даний принцип вимагає наявності великої кіль-
кості пересічних юрисдикцій. У подальшому цю ідею
було розвинуто до визнання концепції функціона-
льно-пересічних конкурентних юрисдикцій.
В. Оутсом сформульовано теорему про децентра-
лізацію, за якою «кожна суспільна послуга, що має на-
даватися юрисдикцією, розповсюджується на терито-
рію, розміри якої мінімально необхідні для освоєння
вигід і витрат від надання таких послуг», оскільки ор-
гани самоврядування краще обізнані та інформовані
про потреби жителів даного регіону [38]. Крім того,
населення, для потреб якого призначаються дані сус-
пільні послуги, може впливати на прийняття рішень
на місцевому рівні, тим самим вчиняючи позитивний
вплив на підвищення фінансової відповідальності та
ефективності, особливо в умовах, коли фінансування
суспільних послуг також децентралізовано.
Одночасно ліквідуються зайві рівні юрисдикції та
зростає конкуренція між юрисдикціями та прагнення
щодо впровадження інновацій. Теорема децентраліза-
ції ґрунтується на асиметрії інформації, допущенні
про те, що місцева влада має більше інформації про
потреби місцевого населення порівняно з органами
управління вищого рівня [38].
Б. Фрей і Р. Айхенбергер довели, що юрисдикції
повинні створюватися за функціональною спрямова-
ністю навіть із частковим територіальним перекриван-
ням, а індивіди і спільноти повинні бути вільні у ви-
борі між конкуруючими юрисдикціями. Таким чином,
індивіди і суспільство висловлюють свої переваги без-
посередньо шляхом висування ініціатив і проведення
референдумів. Юрисдикції мають повноваження у
відношенні до своїх членів, а також частковим фіс-
кальним суверенітетом, правом збільшувати податки з
метою виконання своїх завдань [40].
Відповідно до принципу субсидіарності оподатку-
вання, використання коштів і регуляторні функції по-
винні виконуватися на найбільш можливих низових
рівнях державного управління, якщо не існує пере-
конливих причин, що викликають необхідність пере-
дачі їх виконання на більш високі рівні. Даний прин-
цип бере свій початок в соціальному вченні Римської
католицької церкви і вперше був запропонований па-
пою Львом XIII у 1891 році. В подальшому папа
Пій XI висунув перевагу принципу субсидіарності в
якості третього можливого шляху, проміжного між
СТОЛЯРОВ В. Ф., ШИНКАРЮК О. В., ОСТРОВЕЦЬКИЙ В.В., СТОЛЯРОВА В. В.
206 ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ
диктатурою держави і невтручанням держави в еконо-
міку.
За умовами Маастрихтської угоди цей принцип
став керівним при розподілі відповідальності між чле-
нами Європейського Союзу (ЄС) [41].
При цьому, вертикальні податкові екстерналії ви-
будовуються в процесі взаємодії між податками на на-
ціональному та місцевому рівнях. Тобто, вважається,
що зростання податкових ставок на національному
рівні призведе до зниження місцевих податкових над-
ходжень і змусить органи регіональної влади збільшу-
вати ставки місцевих податків [42].
Принцип субсидіарності є повною протилеж-
ністю залишковому принципу, що зазвичай викорис-
товується в унітарних державах, де місцеві органи дер-
жавної влади приймають на себе функції, які цент-
ральний уряд не хоче виконувати або вважає немож-
ливим для виконання.
Оптимізація кількості та розміру місцевих юрис-
дикцій обумовлює перегляд їх кордонів. З цього при-
воду в теорії розроблено декілька підходів, а саме: го-
лосування ногами, голосування виборчими бюлете-
нями, добровільні об’єднання, перегляд юрисдикції.
На думку Ч. Тібу, при прийнятті рішень про
місце проживання люди враховують існуючі податкові
зобов'язання і набір суспільних послуг, що надаються
конкретної юрисдикцією [43].
Таким чином, подібне «голосування ногами» приз-
водить до утворення юрисдикції, створюючи аналог дії
ринкового механізму в сфері надання громадських по-
слуг.
В. Оутс стверджував, що якщо люди голосують
своїми ногами, фіскальні відмінності між районами
капіталізуються у вартість житлової власності. Однак
даний висновок було спростовано офіційними експе-
риментами з розрахунку алокаційної ефективності, за-
пропонованими Дж. Брукнером [44] і А. Шахом [45].
Дослідження засвідчили, що оптимальна межа на-
дання суспільних послуг не забезпечується лише шля-
хом «голосування ногами», а залежить також і від ра-
ціональної поведінки виборця.
Прихильники теорії «голосування виборчими бюле-
тенями» вважають, що колективний спосіб прийняття
рішень не в змозі забезпечити максимізацію добробуту
електорату, оскільки громадяни й їхні представники в
органах державної влади можуть мати різні цілі та мо-
тивацію. А постулат щодо того, що надання суспільних
послуг через «добровільні об'єднання (клуби)» гарантує
формування юрисдикцій, що співпадають із оптима-
льним наданням громадських послуг, було сформульо-
вано Дж. Бухананом [46].
У той же час, у сучасному суспільстві важливим
процесом формування спільноти є «перегляд кордонів
існуючих юрисдикцій» з метою створення органів із спе-
ціальними або багатоцільовими повноваженнями.
В теорії фіскальної децентралізації виділяють
п'ять концепцій щодо визначення способів взаємодії
державного управління і функцій та обов'язків місце-
вих органів державної влади:
1) традиційний фіскальний федералізм;
2) новий суспільний менеджмент (НСМ);
3) теорія суспільного вибору;
4) нова інституційна економіка (НІЕ);
5) мережеві форми управління на місцевому рівні.
Концепція фіскального федералізму і НСМ фо-
кусуються на усуненні недоліків ринкового механізму
і на пошуках способів найбільш ефективного і спра-
ведливого надання суспільних благ. Теорія суспіль-
ного вибору і концепція нової інституційної еконо-
міки акцентують на необхідності усунення недоліків
державного управління. Концепція мережевих форм
державного управління спрямована на використання
інституційних механізмів та заходів з метою подо-
лання як провалів ринку, так і недоліків державного
регулювання [47].
Д. Елазар виділив принципи, за якими система
міжбюджетних відносин об'єднує бюджети різних рів-
нів:
— закріплення в конституції країни розподілу
влади і гарантій незмінності повноважень централь-
ного та регіональних урядів;
— наявність двопалатного парламенту, що пред-
ставляє населення і регіони;
— представництво регіонів на федеральному рівні
через двопалатний парламент;
— право регіонів впливати на процес зміни кон-
ституції країни, але без права змінювати власну кон-
ституцію в односторонньому порядку;
— наявність децентралізованого уряду, причому
повноваження центрального уряду на федеральному
рівні вище, ніж повноваження регіональних урядів на
своєму рівні [48].
Вибір тієї чи іншої моделі міжбюджетного регу-
лювання є досить складною проблемою для кожної
держави, тому дослідження питань класифікації і ви-
бору типів моделей міжбюджетного регулювання знай-
шли широке відображення в працях багатьох науков-
ців і практиків [49-50].
Г. Хьюз і С. Сміт, аналізуючи форми державного
управління у 19-ти країнах Організації Економічного
Співробітництва (ОЕСР), класифікували їх за двома
ознаками (схожості підходів до регулювання між-
бюджетних відносин, співвідношення ролей централь-
ної і субнаціональної влади) з виділенням чотирьох
груп (табл. 1) [51].
Таблиця 1
Класифікація країн-членів ОЕСР за типами моделей міжбюджетного регулювання
№ групи Країни Характеристика
I Австралія, Канада, США, Великобри-
танія, Японія
Регіональні та місцеві органи влади мають значну само-
стійність і фіскальну автономію
II Країни Північної Європи (Данія, Но-
рвегія, Фінляндія, Швеція)
Значну провідну роль відіграють місцеві (регіональні)
органи влади у фінансуванні соціальних витрат
III Австрія, Німеччина, Швейцарія Автономія бюджетів різного рівня і їх активна співпраця
IV Бельгія, Греція, Португалія,
Іспанія, Італія, Франція
Залежність регіонів від центрального уряду
Джерело: Hughes, G.; Smith, S.; Tabellini, G. (1991). Economic aspects of decentralized government: structure, functions
and finance. Economic Policy, 6 (13), pp. 426-459.
СТОЛЯРОВ В. Ф., ШИНКАРЮК О. В., ОСТРОВЕЦЬКИЙ В.В., СТОЛЯРОВА В. В.
2020/№1 207
Питання розробки ефективної багаторівневої
бюджетної системи мають визначальне значення для
будь-якої країни світу. Однак, попри можливість вве-
дення низки базових принципів, умов та критеріїв
формування міжбюджетних відносин, ідеальної моделі
відносин між центральним рівнем та локальними
юрисдикціями на практиці не існує. Означене пояс-
нюється різноманітністю систем державного управ-
ління, що застосовуються у багатьох країнах світу.
Вважається, що децентралізація може привести
до певного поліпшення у наданні суспільних послуг за
рахунок наближення громадськості до процесу прий-
няття рішень, підвищуючи тим самим спроможність
органів управління завдяки досягненню узгодження
уподобань виборців в частині розподілу суспільних ре-
сурсів. В той же час відзначається, що децентралізація
в окремих — до погіршення якості надання послуг,
зростання корупції, дестабілізації макроекономічної
ситуації й гальмування економічного зростання.
У ряді досліджень стверджується, що децентралі-
зація сприяє тому, що органи управління більшою мі-
рою враховуватимуть потреби жителів на своїх терито-
ріях. Інші дослідники, які більш обережні у ствер-
дженнях, вважають, що децентралізація є складним
і неоднозначним явищем, але в кінцевому рахунку —
позитивно впливає на добробут місцевого населення.
Зазначається, що результати децентралізації залежати-
муть від більш широкого контексту, формату та масш-
табів проведених перетворень, якості державного ме-
неджменту. Децентралізація сприяє зниженню сту-
пеня регіональної нерівності, зменшенню видатків
центрального рівня на утримання та розвиток інфра-
структури, дорожнього господарства зокрема, зни-
женню корупції і поліпшенню якості демократичного
управління як у великих містах, так і в дрібних муні-
ципальних утвореннях.
В інших дослідженнях висвітлюються негативні
аспекти децентралізації. Наприклад, введення меха-
нізмів участі населення в окремих азіатських та ла-
тино-американських країнах призвело до виникнення
нових форм отримання ренти на місцевому рівні, а не
до більш прозорого і справедливого розподілу суспіль-
них ресурсів, як передбачалося розробниками відпо-
відної державної політики. Критики децентралізації
стверджують, що місцеві органи є занадто корумпова-
ними та не мають достатніх технічних, людських і фі-
нансових ресурсів для надання широкого спектру різ-
номанітних суспільних послуг, що відповідатимуть
місцевим потребам. А схильність до марнотратства, у
тому числі на проведення сумнівних економічних екс-
периментів, може поставити під загрозу макроеконо-
мічну стабільність.
Особливості формування бюджетів органів місце-
вого самоврядування визначаються моделлю держав-
ного устрою. У світовій практиці використовується де-
кілька таких моделей. Англосаксонська модель, яку
побудовано у Великобританії, прийнята у США, Ка-
наді, Індії, Австралії та інших федеративних державах.
Модель характеризується високим ступенем автономії
місцевого самоврядування.
У країнах континентальної Європи (Франція, Іта-
лія, Іспанія) та більшості країн Латинської Америки,
Близького Сходу застосовується модель, що поєднує
місцеве самоврядування із місцевими державними ад-
міністраціями і характеризується певними обмежен-
нями автономії місцевого самоврядування, наявністю
державних уповноважених тощо.
Відносна значимість місцевих органів влади в ін-
дустріально розвинених країнах визначається шляхом
порівняння двох показників: частки в консолідованих
суспільних видатках і процентного відношення місце-
вих видатків до розмірів ВВП. За обома показниками
лідирують скандинавські країни; за ними йдуть Вели-
кобританія і США, а Канада, Франція і Німеччина за-
микають цей список. Виділяються місцеві органи
влади Данії, на які припадає до 50% всіх витрат, що
становить приблизно 30% ВВП. Серед нових індустрі-
альних країн Нова Зеландія займає відокремлене по-
ложення при рівні місцевих витрат менше 3% ВВП.
Органи місцевого самоврядування Австралії у
сфері інфраструктури контролюють 27% всіх видатків,
для порівняння у Великобританії — 62%, а в країнах
ЄС і ОЕСР — 47 і 41% відповідно.
У Великобританії, США і Канаді понад 60% ви-
датків на місцевому рівні припадає на фінансування
соціальних послуг, спрямованих на розвиток людини,
в той час як в Австралії органи влади на місцях не
займаються цими питаннями. В ОЕСР цей показник
складає в середньому близько 46%. У сфері охорони
здоров'я місцеві органи влади Австралії не відіграють
значимої ролі, проте в Данії вони є найбільш висо-
кими — понад 90%. В середньому в країнах-членах ЄС
і країнах-членах ОЕСР соціальні видатки складають у
середньому близько 28 і 19% відповідно.
У більшості індустріальних країн відмічається
дуже значний ступінь залучення місцевих органів
влади до надання соціальних послуг та діяльності в
сфері охорони навколишнього середовища. В цілому
місцеві органи влади в скандинавських країнах вико-
нують місцеві послуги в максимальному діапазоні, в
тому числі широкий набір послуг, орієнтованих на на-
селення. Місцеві органи влади в Південній Європі
і Північній Америці розташовуються в середньому
діапазоні і більше зосереджені на послугах у сфері
власності. Австралійські місцеві органи влади голов-
ним чином зосереджують діяльність у сфері транс-
порту та утилізації відходів [52].
Обсяг трансфертів у бюджетах регіонів федера-
тивних держав становить від 4% ВВП в Австрії, 4,3%
в Німеччині, 5,1% в Швейцарії, 5,6% в США, до 8%
ВВП в Канаді та Австралії. Їх частка в сукупних над-
ходженнях територіальних бюджетів в країнах ОЕСР
досить висока і становить на рівні 40%, в тому числі в
англосаксонських країнах — 36%, в скандинавських —
34%, в федеративних європейських країнах — 24%, в
інших західноєвропейських країнах (Греція, Бельгія,
Франція, Італія, Іспанія, Португалія, Нідерланди) —
63,2%.
У Скандинавських країнах центральні уряди на-
ділені потужними наглядовими та регулятивними
функціями. Так, в Данії органи місцевого самовряду-
вання перерозподіляють більше 30% валового внут-
рішнього продукту (ВВП). У скандинавській видатко-
вій моделі вагому роль відіграють малі місцеві уряди
(в середньому розміри юрисдикції не перевищують
10 тис. жителів), які в основному знаходяться на са-
мофінансуванні. У Данії і Швеції близько 75%, а в Но-
рвегії — 64% місцевих видатків фінансуються з власних
джерел доходів. Податки на доходи фізичних осіб (ви-
користовуються місцеві ставки, додаткові до ставок
державних податків) є основою місцевих фінансів
СТОЛЯРОВ В. Ф., ШИНКАРЮК О. В., ОСТРОВЕЦЬКИЙ В.В., СТОЛЯРОВА В. В.
208 ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ
(майже 91% податкових надходжень), а податки на
власність складають лише 7% від податкових надхо-
джень [53; 54].
У німецькій моделі в основу закладено принципи
субсидіарності, кооперації і адміністративної ефек-
тивності. В рамках цієї концепції функції розробки
фіскальної політики передані на федеральний рівень,
а зобов’язання з надання послуг — географічно виді-
леним землям і місцевим урядам, яким надано значну
автономію у питаннях забезпечення суспільними по-
слугами. Вся діяльність щодо забезпечення суспіль-
ними послугами місцевого характеру передана на рі-
вень місцевого управління. В середньому місцева
влада керує життєзабезпеченням до 20 тис. осіб, міс-
цеві видатки становлять близько 10% ВВП.
Німецька модель орієнтується на вирівнювання
податкового потенціалу федеральних земель як основ-
ного фактору згладжування горизонтальних бюджет-
но-податкових диспропорцій. Модель реалізується
шляхом перерозподілу надходжень ПДВ і надання ці-
льових трансфертів. Міжбюджетні відносини базу-
ються на «загальних» податках, надходження від яких
розподіляються між усіма її рівнями. При цьому здій-
снюється їх частковий перерозподіл з метою скоро-
чення розривів між «багатими» і «бідними» землями.
Пряма фінансова допомога з бюджетів вищого рівня
відносно незначна за обсягами. Проте є численні
і вельми великі федеральні і спільні програми регіо-
нального розвитку. Унікальність німецької моделі по-
лягає в ефективності застосування даних інструментів.
У Великій Британії місцевому управлінню надана
значна автономія у виконанні суто локальних функ-
цій, але воно має доступ лише до обмеженого кола ін-
струментів отримання доходів. Місцеві уряди відігра-
ють домінуючу роль у наданні таких орієнтованих на
обслуговування власності послуг, як утримання доріг,
утилізація побутових відходів, водопостачання і кана-
лізація і обмежену роль щодо суспільних послуг, орі-
єнтованих на людський розвиток, таких як охорона
здоров'я, освіта і соціальне забезпечення. Податки на
власність є основою доходів місцевих урядів. Місцеве
управління зазвичай отримує дві третини власних до-
ходів від надходжень трансфертів з центрального
рівня. Органи місцевого самоврядування не мають
повноважень щодо податків на доходи фізичних осіб.
Роль очільника виконавчої влади невелика, а місцеві
ради відіграють значну роль в ухваленні рішень на
місцевому рівні. В середньому місцеві уряди характе-
ризуються чималими розмірами, охоплюючи близько
120 тис. населення, місцеві видатки складають близько
12% від ВВП [55].
У колишніх британських колоніях роль офіційних
представників влади була посилена для забезпечення
загального нагляду і контролю над місцевими урядами
в інтересах центральної колоніальної адміністрації
[56].
Китайська модель передбачає досить значний
розмір юрисдикцій місцевого державного управління.
Видатки субпровінціального місцевого державного уп-
равління складають 51,4% від консолідованих суспіль-
них видатків. На рівні субпровінціального державного
управління зайнято близько 90% від загальної чисель-
1 Гомруль (англ. Home Rule, «самоврядування») – рух за
автономію Ірландії на рубежі XIX-XX ст. Передбачало влас-
ний парламент і органи самоврядування при збереженні над
ності найманих працівників сфери державного управ-
ління. Окремі функції, належать центральним органам
вдали. Однак страхування на випадок безробіття, со-
ціальне забезпечення, а також система соціального за-
хисту передані провінційному та місцевому держав-
ному управлінню. Ступінь автономії безпосередньо за-
лежить від фіскальних можливостей місцевого управ-
ління, коли багатші юрисдикції ведуть свою власну
політику, а бідні юрисдикції підстроюються до про-
вінцій більш високого рівня.
В Японії у 1960 році було утворено Міністерство
внутрішніх справ, що відігравало основну роль з під-
тримки місцевого управління. Прибуткові податки є
основою фінансування місцевого державного управ-
ління, їх частка сягає до 60% від доходів, одержуваних
з власних джерел, за ними слідують податки на влас-
ність, які складають до 30%, а податки з продажу —
близько 10% [57].
Частка місцевих податків нараховує 31% для пре-
фектур і 33,7% для муніципалітетів. Цікаво, що се-
редня величина становить 23% для префектур і 18%
для муніципалітетів, що відображає дисбаланс у роз-
поділі місцевих податків. Місцевий податок на пере-
дачу нерухомої власності — це різновид місцевого по-
датку: він стягується центральним урядом в адмініст-
ративно-господарських цілях. У частині доходів від
місцевого податку частка надходжень від муніципалі-
тетів становить 57%, другий за величиною — місцевий
податок на споживання. Податок на нерухомість ста-
новить більшу частину податку муніципалітету. Даний
податок, а також прибутковий податок формують
близько 90% загальних податкових надходжень [58].
Північноамериканська (США, Канада) модель
визнає місцеве управління як систему, що створю-
ється за рішенням кожного штату або провінції, але
одночасно намагається надати автономію (право
Гомруля1) місцевим урядам в заздалегідь визначених
областях їх відповідальності — головним чином в на-
данні послуг, орієнтованих на власність. Місцеве дер-
жавне управління виконує середній за обсягом набір
функцій. У середньому юрисдикція місцевого управ-
ління в США поширюється на населення чисельністю
біля 10 тис. чол., в Канаді близько 6 тис. чол. Податки
на власність —основне джерело місцевих доходів. Ви-
трати місцевого державного управління складають
близько 7% від ВВП.
В США податки складають три чверті всіх влас-
них доходів штату (75%) та трохи більше 60% власних
доходів муніципальних утворень. Влада штату сильно
залежить від податків з продажу (як загального по-
датку з продажів, так і податків з продажу за окремими
видами товарів) і від податків на доходи фізичних та
юридичних осіб. Прибуткові податки складають
більше чверті власних податків штату. Майже стільки
ж становлять податки з роздрібних продажів. Податки
на майно становлять близько 44% власних доходів му-
ніципальних утворень і більше 70% всіх податкових
доходів муніципальних утворень. Штати також вико-
ристовують збори за користування послугами, особ-
ливо пов'язані з вищою освітою. Доходи муніципаль-
них утворень формуються за рахунок індивідуальних
зборів [59, с. 387].
островом британського суверенітету, тобто статус, аналогіч-
ний статусу домініону.
СТОЛЯРОВ В. Ф., ШИНКАРЮК О. В., ОСТРОВЕЦЬКИЙ В.В., СТОЛЯРОВА В. В.
2020/№1 209
За рахунок власних джерел в Канаді формується
на рівні 80-85% бюджетних доходів органів місцевого
самоврядування, а решта, на рівні 15-20% надходить у
вигляді трансфертів. Майже дві третини власних дохо-
дів формується за рахунок податків на майно та його
використання.
В Австралії на частку місцевого управління при-
падає тільки 3% від величини збору податків по країні
в цілому і відповідальність за розподіл 6% консолідо-
ваних обсягів витрат громадського сектора. Податки
на власність (ставки) і збори зі споживачів являються
основою (близько 70%) доходів, а фінансові субсидії з
центру і штату покривають близько 20% місцевих ви-
трат. Витрати на транспорт, комунальні зручності, ре-
креацію і культуру складають дві третини від місцевих
видатків.
Місцеве управління в Новій Зеландії має багато
спільного з австралійською моделлю. Значна частина
доходів органів місцевого самоврядування, на рівні
60% їх сукупного обсягу, формується за рахунок по-
датку на власність [60]. Статистичні дані, що характе-
ризують співвідношення податкових надходжень у
країнах-членах ОЕСР, наведено в табл. 2.
Таблиця 2.
Питома вага сукупних та місцевих податкових надходжень країн-членів ОЕСР у ВВП, %
Країна
2000 2010 2014
сукупні місцеві сукупні місцеві сукупні місцеві
Австралія (Australia) 30,4 0,9 25,6 0,9 .. ..
Австрія (Austria) 42,1 1,5 40,8 1,3 43,0 1,4
Бельгія (Belgium) 43,6 1,8 42,4 2,2 44,7 2,1
Канада (Canada) 34,9 2,8 30,4 3,1 30,8 2,8
Чилі (Chile) 18,8 1,5 19,5 1,2 19,8 1,5
Чехія (Czech Republic) 32,5 0,3 32,5 0,4 33,5 0,4
Данія (Denmark) 46,9 14,4 45,3 12,1 50,9 12,6
Естонія (Estonia) 31,0 4,3 33,2 4,4 32,9 4,4
Фінляндія (Finland) 45,8 9,9 40,8 9,9 43,9 10,3
Франція (France) 43,1 4,4 41,6 4,5 45,2 5,9
Німеччина (Germany) 36,2 2,7 35,0 2,8 36,1 2,5
Греція (Greece) 33,2 0,3 32,0 0,9 35,9 1,4
Угорщина (Hungary) 38,7 2,0 37,3 2,4 38,5 2,2
Ісландія (Iceland) 36,2 8,4 33,3 8,5 38,7 9,6
Ірландія (Ireland) 30,9 0,6 27,5 0,9 29,9 0,8
Ізраїль (Israel) 34,9 2,2 30,4 2,4 31,1 2,2
Італія (Italy) 40,6 6,2 41,8 6,4 43,6 6,9
Японія (Japan) 26,6 7,0 27,6 7,1 .. 7,4
Корея (Korea) 21,5 3,2 23,4 3,9 24,6 4,2
Люксембург (Luxembourg) 37,1 2,1 38,1 1,7 37,8 1,2
Мексика (Mexico) 16,5 0,1 18,5 0,2 .. ..
Нідерланди (Netherlands) 36,8 1,2 36,2 1,3 .. ..
Нова Зеландія (New Zealand) 32,5 1,9 30,6 2,2 32,4 2,1
Норвегія (Norway) 41,9 6,3 41,9 5,7 39,1 5,4
Польща (Poland) 33,1 3,0 31,4 4,0 .. ..
Португалія (Portugal) 31,2 2,0 30,6 2,0 34,4 2,5
Словакія (Slovak Republic) 33,6 0,5 28,1 0,8 31,0 0,9
Словенія (Slovenia) 36,6 2,7 36,9 4,0 36,6 3,9
Іспанія (Spain) 33,4 3,0 31,5 2,9 33,2 3,3
Швеція (Sweden) 49,0 14,1 43,2 15,3 42,7 15,8
Швейцарія (Switzerland) 27,6 4,4 26,5 4,1 26,6 4,0
Туреччина (Turkey) 24,2 2,1 26,2 2,4 28,7 2,7
Велика Британія (United Kingdom) 34,7 1,4 32,8 1,7 32,6 1,6
США (United States) 28,2 3,4 23,2 3,9 26,0 3,6
В середньому по країнах ОЕСР
(OECD - Average) 34,2 3,6 32,8 3,7 .. ..
Джерело: Revenue Statistics — OECD countries: Comparative tables. — 2016. URL: https://stats.oecd.org/Index.aspx?
DataSetCode=REV.
В середньому по країнах-членах ОЕСР відміча-
ється падіння податкового навантаження на еконо-
міку. Натомість, зростає частка у ВВП податкових до-
ходів місцевих юрисдикцій.
Проте, в розрізі окремих країн відмічаються сут-
тєві розбіжності стосовно співвідношення сукупних та
місцевих податкових надходжень, а також їх частки у
ВВП.
Найбільшою часткою сукупних податкових над-
ходжень (із врахуванням соціальних внесків) у ВВП
характеризуються північноєвропейські країни: Данія,
Норвегія, Фінляндія, Швеція. В середньому, у цих
країнах на рівні 50% ВВП вилучається із економіки із
подальшим перерозподілом через бюджетну систему.
У той же час, саме північноєвропейські країни мають
найбільш високі показники частки місцевих податків
СТОЛЯРОВ В. Ф., ШИНКАРЮК О. В., ОСТРОВЕЦЬКИЙ В.В., СТОЛЯРОВА В. В.
210 ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ
у ВВП, в середньому на рівні 10%. Такі країни-члени
ЄС, як Австрія, Бельгія, Італія, Іспанія, Німеччина,
Франція, мають частку сукупних податкових над-
ходжень у ВВП на рівні 40%, проте, майже вдвічі їх
меншу в частині місцевих податків.
США, Канада, Австралія, Великобританія, Япо-
нія, Ізраїль мають більш ліберальні режими оподатку-
вання порівняно із північноєвропейськими країнами
та країнами старими членами ЄС.
Частка сукупних податкових доходів у цих краї-
нах коливається на рівні 28-32% ВВП, у той час, як
місцеві податки формують на рівні 5-10% сукупних
податкових надходжень, або від 1 до 3% ВВП цих
країн за відповідний рік. На фоні загального тренду
щодо падіння частки сукупних податкових надходжень
у ВВП, відмічається відповідне зменшення частки
місцевих податків у ВВП.
Більшість країн використовують змішані моделі,
однак загальна світова тенденція розвитку моделей
державного управління спрямована на оптимізацію
роботи органів місцевого самоврядування на основі
підвищення їх автономії. Вибір тієї чи іншої моделі
міжбюджетного регулювання є досить складним пи-
танням для кожної держави. Існують різні підходи
щодо класифікації країн за типами моделей між-
бюджетного регулювання. Найбільш поширеною є
класифікація за схожістю міжбюджетного регулю-
вання та співвідношення ролі центральної та субна-
ціональної влади.
Наприклад, в країнах Північної Європи (Данія,
Норвегія, Фінляндія, Швеція), у яких ВВП на душу
населення коливається в межах 50-70 тис. дол. США,
органи місцевого самоврядування відіграють значну
роль у фінансуванні соціальних видатків. Половина
сукупних видатків бюджетів цих країн, або від 25 до
35% ВВП, фінансується з місцевих бюджетів. У той же
час, ці країни характеризуються найбільшою часткою
фінансового забезпечення повноважень органів місце-
вого самоврядування за рахунок податків, що лиша-
ються у розпорядженні місцевих органів влади.
Натомість, системи державного управління в Ав-
стрії, Німеччині та Швейцарії характеризуються знач-
ною автономією бюджетів різного рівня на основі їх
активної співпраці. Частка видатків місцевого рівня у
сукупних видатках у цих країнах коливається у межах
17-20%, або 7-8% ВВП. А от, в частині забезпечення
функцій органів місцевого самоврядування за рахунок
власних податкових надходжень, то в Австрії вони
складають до 20% місцевих видатків, у Німеччині — до
35%, а у Швейцарі — понад 60%.
Інші країни Європи, зокрема Бельгія, Португалія,
Іспанія, Італія та Франція, у яких ВВП на душу насе-
лення значно нижчий, ніж у інших країнах ЄС, на
рівні 20 тис. дол. США, зберігають залежність місце-
вих бюджетів від бюджету центрального рівня. Частка
видатків місцевого рівня у сукупних видатках у цих
країнах коливається у межах від 20 до 50%, або від 6
до 15% ВВП. В середньому, від третини до половини
бюджетних видатків органів місцевого самовряду-
вання у цих країнах фінансується за рахунок місцевих
податкових надходжень.
Значимість місцевих органів влади в індустрі-
ально розвинених країнах визначається шляхом по-
рівняння двох показників: частки в консолідованих
видатках і процентного відношення місцевих видатків
до розмірів ВВП.
В табл. 3 представлені статистичні дані щодо пи-
томої ваги бюджетних показників різного рівня у ВВП
в розрізі окремих країн ЄС.
Таблиця 3
Бюджетні показники (видатки та податкові надходження) в розрізі рівнів
державного управління у окремих країнах-членах ЄС у 2015 році
Країни
ВВП
Частка видатків у ВВП,
%
Частка ви-
датків міс-
цевих
бюджетів
у загальних
видатках, %
Частка податкових
надходжень у ВВГІ,
%
Всього,
млрд дол.
США
На душу
населення,
дол. США
загальний
бюджет
місцеві
бюджети
загальний
бюджет
місцеві
бюджети
Австрія 374 43724 51,6 8,6 16,7 43 1,4
Бельгія 455 40106 53,9 7,2 13,4 44,7 2,1
Данія 295 52114 54,8 34,9 63,7 50,9 12,6
Іспанія 1200 25864 43,8 6,0 13,7 33,2 3,3
Італія 1816 29866 50,4 11,5 28,8 43,6 6,9
Німеччина 3358 40996 44,0 7,8 17,7 36,1 2,5
Норвегія 389 74822 48,8 16,1 33,0 39,1 5,4
Португалія 199 19121 48,4 5,9 12,2 34,4 2,5
Фінляндія 230 41973 57,7 23,6 40,9 43,9 10,3
Франція 2422 37675 57,0 11,4 20,0 45,2 5,9
Швейцарія 665 80675 33,9 7,1 20,9 26,6 4,0
Швеція 493 49866 51,6 25,0 49,7 42,7 15,8
Складено авторами.
В середньому, у країнах ЄС місцеві органи влади
шляхом фінансування власних функцій та повнова-
жень перерозподіляють на рівні 10-11% ВВП.
Однак в розрізі країни ЄС відмічаються суттєві
розбіжності в співвідношеннях частки видатків органів
місцевого самоврядування у сукупних видатках та
ВВП. За обома показниками лідерами є скандинавські
країни (Данія, Швеція, Фінляндія). Виділяються міс-
цеві органи влади Данії, які фінансують понад 60%
всіх видатків, що становить понад 30% ВВП. За ними
СТОЛЯРОВ В. Ф., ШИНКАРЮК О. В., ОСТРОВЕЦЬКИЙ В.В., СТОЛЯРОВА В. В.
2020/№1 211
йдуть Італія, Франція, Німеччина та інші країни —
старі члени ЄС. У цих країнах частка видатків бюдже-
тів органів місцевого самоврядування у ВВП колива-
ється в межах 10%, або на рівні 25-30% сукупних дер-
жавних видатків за відповідний період. Замикають цей
список Мальта, Ірландія, Греція, Кіпр.
Потенціал економічного зростання юрисдикції,
її конкурентоспроможність та привабливість для роз-
міщення інвестицій можна охарактеризувати потуж-
ністю доходної бази, пропорціями розподілу фінансо-
вих ресурсів між рівнями бюджетної системи. В ці-
лому, в унітарних країнах рівень централізації бюджет-
них коштів вищий. Натомість, вищий ступінь децент-
ралізації спостерігається у федеративних країнах, зо-
крема у США та Канаді. Значна частина коштів у цих
країнах акумулюється у бюджетах фондів соціального
страхування, місцевих бюджетах та бюджетах членів
Федерації.
У країнах-членах ЄС центральний уряд в серед-
ньому перерозподіляє 22-24% ВВП; уряд штату (землі,
кантону) — 4-5% ВВП, органи місцевого самовряду-
вання — на рівні 12% ВВП, а соціальні фонди — 14-
16% ВВП. В цілому, у ЄС відмічається тенденція щодо
посилення ролі органів місцевого самоврядування в
частині перерозподілу ВВП із одночасним зростанням
їх соціально-економічної значимості.
В Україні за статистичними даними Міжнарод-
ного валютного фонду ВВП на душу населення оці-
нюється в межах 2 тис. дол. США [61]. Органи місце-
вого самоврядування фінансують на рівні 35-40% (12-
14% ВВП) сукупних видатків зведеного бюджету.
Тобто, якщо враховувати, що в Україні через бюджетну
систему в середньому розподіляється 32-34% ВВП (без
врахування Пенсійного та інших соціальних фондів),
то в середньому на одного громадянина України на рік
припадає на рівні 300-350 дол. США фінансування су-
спільних послуг з бюджетів органів місцевого самовря-
дування України. Решта, до 500 дол. США — з Дер-
жавного бюджету України, половина з яких спрямову-
ється на фінансування повноважень органів місцевого
самоврядування у вигляді офіційних трансфертів.
За рахунок податків в Україні фінансується лише
третина повноважень місцевих органів влади. Решта
фінансових потреб органів влади на місцях, головним
чином, соціального характеру (освіта, охорона здо-
ров’я), забезпечується системою міжбюджетних транс-
фертів у вигляді субвенцій, спеціальних дотацій з Дер-
жавного бюджету України.
На рисунку представлена динаміка частки подат-
кових надходжень у ВВП зведеного, Державного та
місцевих бюджетів України. З рисунку видно, що в
Україні, починаючи з 2010 року намітилася тенденція
щодо нарощування податкового навантаження на еко-
номіку1 за рахунок податків, які зараховуються до Дер-
жавного бюджету. Натомість, відмічається падіння
частки місцевих податків, які є основним джерелом
доходів бюджетів органів місцевого самоврядування. В
Україні податкові надходження на місцевому рівні
формують на рівні 80% доходів2 бюджетів органів міс-
цевого самоврядування.
Рисунок. Частка податкових надходжень у ВВП в розрізі рівнів бюджетної системи, %
Після реформи міжбюджетних відносин у 2014
році в Україні намітилася тенденція щодо зменшення
частки власних податкових надходжень у фінансуванні
видатків на місцевому рівні. Якщо у 2005-2010 роках
частка податкових надходжень місцевих бюджетів ко-
ливалася на рівні 42-44%, то за підсумками 2015 року
вона скоротилася до 33%, або майже на чверть. Проте,
1 У розрахунку не враховані обов’язкові соціальні відра-
хування.
у 2016 році було заплановано наростити фінансування
місцевих видатків за рахунок податкових надходжень
до 40%.
Аналогічні тенденції відмічаються також і в струк-
турі податкових надходжень зведеного бюджету Укра-
їни.
2 У розрахунку не враховані обсяги міжбюджетних
трансфертів.
22,2
20,9
24,8 24,7
23,2 23,2
25,6
16,9
14,9
19,4 18,8
17,3 17,7
20,7
5,3 6,0 5,4 5,9 6,0 5,5 5,0
0,0
5,0
10,0
15,0
20,0
25,0
30,0
2005 2010 2011 2012 2013 2014 2015
Податкові надходження - всього Державний бюджет Місцеві бюджети
СТОЛЯРОВ В. Ф., ШИНКАРЮК О. В., ОСТРОВЕЦЬКИЙ В.В., СТОЛЯРОВА В. В.
212 ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ
Частка податкових надходжень Державного бю-
джету України має стійку тенденцію до зростання (з
75% у 2005 році до 80% у 2015-2016 роках). Динаміка
доходів органів місцевого самоврядування, їх струк-
тура, а також частка У ВВП представлені в табл. 4.
Щодо питомої ваги сукупних доходів місцевих
бюджетів України у ВВП, податкових надходжень у
тому числі, то частка перших має стійку тенденцію до
зростання. Так, на інтервалі (2005-2016 роки) відміча-
ється випереджаюче зростання частки сукупних дохо-
дів місцевих органів влади України у ВВП порівняно
із податковими надходженнями до місцевих бюджетів
України: частка податкових надходжень у ВВП лиши-
лася майже незмінною на фоні зростання сукупних
місцевих доходів у обсязі 3% ВВП, або на 25%, — з
12,2% ВВП у 2005 році до 15,2% ВВП у 2016 році.
В Україні найвагомішим джерелом доходів
бюджетів органів самоврядування традиційно лиша-
ється податок на доходи фізичних осіб.
Понад половини податкових надходжень місце-
вих бюджетів та чверть сукупних доходів органів міс-
цевого самоврядування формується за рахунок цього
джерела.
Таблиця 4
Динаміка доходів бюджетів органів місцевого самоврядування України у 2005-2016 роках, млн грн
2005 2010 2012 2013 2014 2015 2016
Всього (без урах. оф. трансф.) 30316 80516 100814 105171 101101 120480 152743
Податкові надходження 23589 67576 85852 91191 87334 98218 131066
Податок та збір на доходи
фізичних осіб 16487 51029 61066 64586 62557 54921 74689
Податок на прибуток підприємств 192 390 443 675 260 4277 4638
Акцизний податок 7685 10505
Неподаткові надходження 3542 8769 12636 12128 12258 20148 18999
Інші надходження 3186 4171 2326 1852 1510 2114 2678
Офіційні трансферти 23358 78881 124460 115848 130601 173980 189543
Разом 53660 159397 225274 221019 231702 294460 342286
ВВП 441452 1120585 1459096 1522657 1586915 1979458 2262800
Структура доходів місцевих бюджетів, %
Всього (без урах. оф. трансф.) 56,5 50,5 44,8 47,6 43,6 40,9 44,6
Податкові надходження 44,0 42,4 38,1 41,3 37,7 33,4 38,3
Податок та збір на доходи
фізичних осіб 30,7 32,0 27,1 29,2 27,0 18,7 21,8
Податок на прибуток підприємств 0,4 0,2 0,2 0,3 0,1 1,5 1,4
Акцизний податок 0,0 0,0 0,0 0,0 0,0 2,6 3,1
Неподаткові надходження 6,6 5,5 5,6 5,5 5,3 6,8 5,6
Інші надходження 5,9 2,6 1,0 0,8 0,7 0,7 0,8
Офіційні трансферти 43,5 49,5 55,2 52,4 56,4 59,1 55,4
Разом 100,0 100,0 100,0 100,0 100,0 100,0 100,0
Питома вага доходів місцевих бюджетів у ВВП, %
Всього (без урах. оф. трансф.) * 6,9 7,2 6,9 6,9 6,4 6,1 6,8
Податкові надходження 5,3 6,0 5,9 6,0 5,5 5,0 5,8
Податок та збір на доходи
фізичних осіб 3,7 4,6 4,2 4,2 3,9 2,8 3,3
Податок на прибуток підприємств 0,0 0,0 0,0 0,0 0,0 0,2 0,2
Акцизний податок 0,0 0,0 0,0 0. 0 0,0 0,4 0,5
Неподаткові надходження 0,8 0,9 0,8 0,8 1,0 0,8
Інші надходження 0,7 0,4 0,2 0,1 0,1 0,1 0,1
Офіційні трансферти 53 8,5 7,6 8,2 8,8 8,4
Разом 12,2 14,2 15,4 14,5 14,6 14,9 15,1
Джерело: складено за даними Державної казначейської служби України.
Однак статистичні данні свідчать про наявність
тенденції щодо його зменшення у сукупних доходах
місцевих бюджетів України. Якщо у 2005 році частка
податку на доходи фізичних осіб у сукупних доходах
бюджету складала 30% (3,7% ВВП), то за підсумками
2016 року очікувалось лише 21,8% (3,3% ВВП).
Додатковим фінансовим ресурсом органів місце-
вого самоврядування стала частка податку на прибуток
підприємств, 10% відрахувань якого лишається у роз-
порядженні місцевих органів влади України.
Однак в умовах нестабільності внутрішньої еко-
номічної ситуації в Україні, що характеризується
зменшенням обсягів та переорієнтацією національ-
ного виробництва, скороченням робочих місць та ре-
альних доходів населення, обумовлених несприятли-
вою зовнішньою кон’юнктурою, а також загальносві-
товою тенденцією щодо зменшення оподаткування
прибутків підприємств, за інших незмінних обставин,
складно очікувати перетворення цих доходних джерел
місцевих бюджетів на потужний фінансовий важіль
регіонального розвитку.
Поступово зростає частка адвалорної складової
акцизного податку, яку запроваджено з 2015 році.
Означене обумовлено низькою еластичністю попиту
на підакцизні товари, їх стабільним, відносно рівно-
мірним споживанням в межах території України, а та-
кож інфляційними процесами.
Звертає увагу поступове нарощування доходної
частини бюджетів органів влади на місцях за рахунок
збільшення офіційних трансфертів у фінансуванні
повноважень органів місцевого самоврядування Укра-
їни. Питома вага дотаційної статті джерел фінансу-
СТОЛЯРОВ В. Ф., ШИНКАРЮК О. В., ОСТРОВЕЦЬКИЙ В.В., СТОЛЯРОВА В. В.
2020/№1 213
вання повноважень органів місцевого самоврядування
України у ВВП починаючи з 2005 року зросла у більш
ніж 1,5 раза (з 5,3% ВВП у 2005 році до 7% ВВП у 2010
році та 8,8% ВВП у 2015-2016 роках), у той час, як
частка власних доходних джерел у ВВП лишилася
практично незмінною, в межах 7% ВВП.
У зв’язку з викладеним доцільно виділити тен-
денцію щодо поступового зменшення спроможності
органів місцевого самоврядування щодо фінансування
делегованих та повноважень за рахунок власних дже-
рел, податкових надходжень зокрема. Натомість, зро-
стає навантаження на Державний бюджет України в
частині фінансового забезпечення діяльності органів
місцевого самоврядування. Серед пояснень таких не-
гативних трендів щодо розвитку доходної бази місце-
вого самоврядування в Україні, які ускладнюють фор-
мування та виконання Державного бюджету України,
може бути несприятлива зовнішня кон’юнктура, що
обумовлює незадовільну динаміку основних показни-
ків ключових видів економічної діяльності.
Означене, в свою чергу, негативно впливає на
стабільність обмінного курсу національної валюти,
стимулює розкручування інфляційної спіралі, а також
обумовлює зростання безробіття та скорочення сфери
матеріального виробництва.
Серед внутрішніх чинників слід виділити недо-
вершеність бюджетно-податкового планування, яка
гостро проявляється в процесі переформатування від-
носин Уряду та місцевих бюджетів в умовах створення
ОТГ. У той же час, за інформацією Міністерства ре-
гіонального розвитку, будівництва та ЖКГ України у
2016 році в Україні створено майже 400 ОТГ, які зге-
нерували понад 40 млрд грн додаткових доходів. А з
Державного бюджету України у 2016 році бюджетам
ОТГ перераховано 3,5 млрд грн міжбюджетних транс-
фертів (базова дотація, освітня субвенція, медична
субвенція, інші субвенції та дотації). На 2017 рік пе-
редбачалося 9,6 млрд грн. Отже, нарощування фінан-
сових можливостей ОТГ і в подальшому планувалось
здійснювати за рахунок цільових трансфертів з Дер-
жавного бюджету України без належної уваги до роз-
витку власної доходної бази місцевих органів влади
України.
У порівнянні з країнами-членами ЄС та ОЕСР
Україна займає середні позиції за показниками частки
податкових надходжень Державного та місцевих бю-
джетів у ВВП. Починаючи з 2010 року намітилася
тенденція щодо зростання податкового навантаження
на економіку за рахунок податків на споживання (по-
даток на додану вартість та акцизний податок), які за-
раховуються до Державного бюджету України. Значно,
більш ніж удвічі, скоротилася частка податку на при-
буток підприємств у доходах зведеного бюджету Укра-
їни.
Отже, із прийняттям Податкового кодексу Укра-
їни у 2010 році намітилася тенденція щодо зміщення
податкового навантаження на кінцевих споживачів,
тобто широкі верстви населення із одночасним зни-
женням податкового тягаря на капітал.
У той же час, в умовах сучасної економічної си-
туації в Україні, яка характеризується зниженням реа-
льних доходів населення та звуженням простору для
здійснення підприємницької діяльності для малого
бізнесу перш за все, основні напрями коротко- та се-
редньострокової податкової політики мають бути дещо
уточнені із акцентом на розширення власної доходної
бази адміністрацій місцевого рівня.
Висновки і рекомендації. В цілому, Україна в по-
рівнянні із країнами-членами ОЕСР, займає середні
позиції за показниками частки податкових над-
ходжень Державного та місцевих бюджетів у ВВП. Од-
нак слід враховувати, що обсяг податкових надход-
жень на одного жителя у країнах-членах ОЕСР в 15-
20 разів перевищує відповідний показник по Україні.
Отже, серед основних стратегічних напрямів су-
часної бюджетно-податкової політики, яка має спри-
яти підвищенню результативності та ефективності
процесів децентралізації державного управління в Ук-
раїні шляхом формування економічно-спроможних
ОТГ необхідно виділити наступні:
— підвищення економічної ефективності вітчиз-
няної податкової системи на основі перегляду основ-
них векторів податкової політики з урахуванням де-
централізації державного управління та підвищення
якості адміністрування податків;
— раціоналізація методів фінансування місцевих
бюджетів, бюджетів Об’єднаних територіальних гро-
мад (ОТГ) зокрема, у тому числі на основі заохочення
органів державного управління на місцях в досягненні
результатів на всіх етапах бюджетного циклу;
— підвищення якості, прозорості, доступності
бюджетної інформації щодо формування та виконання
бюджетів ОТГ зокрема, а також швидкості її про-
ходження завдяки впровадженню комплексної інфор-
маційної системи управління фінансами («електрон-
ний бюджет»);
— удосконалення процесів формування бюджетів
на всіх рівнях бюджетної системи України, а також
контролю і моніторингу його виконання з метою під-
вищення ефективності і результативності витрачання
бюджетних коштів.
Одночасно, необхідно вживати заходів щодо ско-
рочення часу, які малі і середні підприємства витрача-
ють на розрахунок і сплату податків, що відбивається
в індикаторах «Ведення бізнесу» (Doing Business) [39].
За підсумками останніх досліджень Україна займає
80 місце. Уваги потребують питання щодо забезпе-
чення зростання показників України в частині прозо-
рості бюджету, які відображаються у «Індекс прозо-
рості бюджету» (Open Budget Index) [27].
Окремо слід виділити роботу, спрямовану на
зростання числа Об’єднаних територіальних громад
(ОТГ), які демонструють задовільний результат в час-
тині управління власними ресурсами на основі більш
широкого використання показників ефективності в
бюджеті ОТГ для відображення цілей і результатів
програм державних витрат.
З метою досягнення основних стратегічних цілей
розвитку бюджетної та податкової системи України в
умовах децентралізації державного управління, ос-
новну увагу доцільно зосередити на виконанні таких
завдань:
— підготовка і реалізація середньострокової про-
грами підвищення якості управління державними фі-
нансами України та ОТГ, а також розробка і удоско-
налення законодавства, необхідного для організації
бюджетного процесу на всіх рівнях бюджетної сис-
теми;
— підвищення прозорості бюджетного процесу на
основі моніторингу якості фінансового менеджменту
головних розпорядників коштів, а також подальшого
розвитку системи державного фінансового контролю
та аудиту на всіх рівнях бюджетної системи України;
СТОЛЯРОВ В. Ф., ШИНКАРЮК О. В., ОСТРОВЕЦЬКИЙ В.В., СТОЛЯРОВА В. В.
214 ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ
— розробка нової трирічної моделі для оцінки та
прогнозування доходів в умовах середньострокового
планування на всіх рівнях бюджетної системи, доходів
ОТГ зокрема;
— надання підтримки ОТГ щодо реалізації прин-
ципів бюджетування, орієнтованого на результат, і се-
редньострокового фінансового планування;
— оновлення та розробка нормативно-правових
документів та системи заходів щодо поліпшення фі-
нансового положення і платоспроможності ОТГ;
— вдосконалення системи міжбюджетних транс-
фертів та оцінки податкового потенціалу з урахуван-
ням впровадження прозорих стимулів з нарощування
ОТГ власної доходної бази;
— розвиток нормативно-правової бази для ОТГ з
аудиту житлово-комунального господарства та бюд-
жетних установ, що надають соціальні послуги.
Наведені рекомендації надають можливість сфор-
мулювати окремі напрями удосконалення податкового
законодавства на основі збалансування інтересів Дер-
жави, органів місцевого самоврядування та платників
податків щодо стабілізації економічної ситуації, а та-
кож сприяння сталому розвитку економічної системи
України.
Керуючись означеним, доцільно поступово змі-
щувати податкове навантаження з мобільних факторів
виробництва (капітал та праця) на немобільні (земля,
природні ресурси), а також на споживання окремих
видів товарів, виробництво яких наносить шкоду на-
вколишньому середовищу (або споживання яких є
шкідливим для здоров’я людини), у комплексі із під-
вищенням ефективності податкового адміністрування
та стимулювання інвестиційної активності, у тому чи-
слі за рахунок удосконалення нормативів податкової
амортизації’.
Доцільно поступово нарощувати частку податку
на прибуток підприємств, що лишається у розпоря-
дженні органів місцевого самоврядування України, а
також вжити заходів щодо удосконалення амортиза-
ційної політики, перетворивши її на потужний інстру-
мент залучення інвестицій, перш за все, високотехно-
логічних.
Означене, крім іншого, сприятиме зменшенню
недоїмки (податкового боргу) зі сплати загальнодер-
жавних податків, податку на прибуток підприємств зо-
крема, а також стимулюватиме зацікавленість органів
місцевого самоврядування України до розвитку ви-
робництв на власних територіях, оскільки податкові
надходження від оподаткування прибутку підприємств
лишатимуться у їх розпорядженні.
Щодо акцизного податку, слід відмітити, що ос-
новними його платниками є виробники та імпортери
підакцизних товарів. Однак виробництво та розмит-
нення підакцизної продукції на території України від-
бувається нерівномірно на відміну від їх споживання.
Зниження специфічних ставок акцизного податку,
який сплачують виробники (імпортери) підакцизної
продукції із одночасним підвищенням адвалорної
складової, яка лишається у розпорядженні органів
місцевого самоврядування, дозволить зміцнити фінан-
совий потенціал місцевих органів влади України.
Окремо слід акцентувати увагу на необхідності
впровадження конкретних заходів, спрямованих на
зростання числа ОТГ, які демонструють кращий ре-
зультат у частині управління власними ресурсами на
основі більш широкого використання показників ре-
зультативності в бюджетах для відображення цілей
і результатів програм державних видатків. Доцільно
впроваджувати середньострокові програми підвищен-
ня якості управління державними фінансами України
та ОТГ на основі оцінки та моніторингу їх фінансо-
вого і податкового потенціалу з урахуванням впро-
вадження прозорих стимулів щодо нарощування ними
власної доходної бази.
Список використаних джерел
1. Про затвердження Положення про єдиний ка-
значейський рахунок: Наказ Державного казначейства
від 26.06.2002 р. № 122. URL: http://zakon2.rada.gov.ua/
laws/show/z0594-02.
2. Податковий кодекс України: Закон України від
02.12.2010 р. № 2755-VI. URL: http://zakon3.rada.gov.
ua/laws/show/2755-17.
3. Бюджетний кодекс України. Стаття 24-1. Дер-
жавний фонд регіонального розвитку. URL: http:
//zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2456-17/page3.
4. Міжнародний Валютний фонд. 2016. URL:
https://www.imf.org/ru/News/Articles/2016/10/08/AM16
-pr16451-Communique-of-the-Thirty-Fourth-Meeting-of
-the-IMFC.
5. Про схвалення Концепції реформування міс-
цевого самоврядування та територіальної організації
влади в в Україні: Розпорядження Кабінету Міністрів
України від 01.04.2014 р. № 333-р. URL: http://zakon3.
rada.gov.ua/laws/show/333-2014-%D1%80.
6. Європейська хартія місцевого самоврядування
від 15.10.1985 р. Рада Європи. URL: http://zakon3.
rada.gov.ua/laws/show/994_036.
7. Про співробітництво територіальних громад:
Закон України від 17.06.2014 р. № 1508-VII. URL:
http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1508-18.
8. Позачергове послання Президента України до
Верховної Ради України. URL: http://www.president.
gov.ua/news/pozachergove-poslannya-prezidenta-ukrayini
-do-verhovnoyi-rad-34118.
9. Про Стратегію сталого розвитку "Україна -
2020": Указ Президента України від 12.01.2015 р.
№ 5/2015. URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/
5/2015.
10. Угода про Коаліцію депутатських фракцій
«Європейська Україна»: Угода Верховної Ради Укра-
їни від 27.11.2014 р. URL: http://zakon3.rada.gov.ua/
laws/show/n0001001-15.
11. Про затвердження Програми діяльності Кабі-
нету Міністрів України: Постанова Кабінету Міністрів
України від 14.04.2016 р. № 1099-VIII. URL: http:
//zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1099-19.
12. Про План законодавчого забезпечення ре-
форм в Україні: Постанова Верховної Ради України від
04.06.2015 р. № 509-VIII. URL: http://zakon5.rada.gov.
ua/laws/show/509-19.
13. Про місцеве самоврядування в Україні: Закон
України від 21.05.1997 р. № 280/97-ВР. Статті 27-42.
URL: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/280/97-%D0
%B2%D1%80.
14. Дем’янчук О. І. Фінансовий потенціал регіо-
нів України як базова основа їх стабільного економіч-
ного розвитку. Наукові записки Національного універси-
тету «Острозька академія». Серія «Економіка» : збір-
ник наукових праць / ред. кол. : І. Д. Пасічник, О. І.
Дем’янчук. Острог : Видавництво Національного уні-
верситету «Острозька академія», 2014. Вип. 27. С. 73—
78.
СТОЛЯРОВ В. Ф., ШИНКАРЮК О. В., ОСТРОВЕЦЬКИЙ В.В., СТОЛЯРОВА В. В.
2020/№1 215
15. Столяров В. Ф. Науково-методичне забезпе-
чення стратегічного планування та державного регу-
лювання регіонального людського розвитку в Україні.
Вісник економічної науки України. 2019. № 2 (37).
С. 223-237. https://doi.org/10.37405/1729-7206.2019.
2(37).223-237.
16. Шинкарюк О.В. Науково-методичні засади
державного регулювання стійкого людиноцентристсь-
кого розвитку регіонів. Економічний вісник Донбасу.
2020. № 1 (59). С. 164-180. doi: 10.12958/1817-3772-
2020-1(59)-164-180.
17. Stolyarov V., Shinkaryuk O., Stolyarova V.
Conceptual Рrovisions of Budget Federalism in the Unitary
State Ukraine. Економічний вісник Донбасу. 2019. № 4
(58). С. 106-110. doi: 10.12958/1817-3772-2019-4(58)-
106-110.
18. Столярова В.В., Овчаренко Т.В., Калашнікова
Л.М. Становлення бюджетного федералізму в Україні
та особливості сучасного Донбасу. Економічний вісник
Донбасу. 2019. № 3 (57). С. 89-102. doi: 10.12958/
1817-3772-2019-3(57)-89-102.
19. Науково-практичний коментар до Бюджет-
ного Кодексу України / кол.авт.; заг. ред. Ф.О. Яро-
шенка; від. вик. наук. ред. В.Ф.Столярова. — 2-е вид.,
доп. та перероб. Київ: Державна навчальнонаукова ус-
танова «Академія фінансового управління», Українсь-
кий державний університет фінансів та міжнародної
торгівлі, 2011. 560 с.
20. Шинкарюк О. В. Становлення та розвиток ін-
формаційно-методичного забезпечення моніторингу
регіонального людського розвитку (в контексті реалі-
зації національних завдань ЦРТ). Моделювання та ін-
форматизація соціально-економічного розвитку України.
2016. №1. С. 40-58.
21. Столяров В.Ф., Шинкарюк О.В. Соціально
адекватний менеджмент регіонального людського ро-
звитку в Українському Донбасі та на Поділлі (ви-
клики, наміри та реалії виміру 2003-2013; 2017-2027):
частина 1: Метрологія людського розвитку та про-
блеми менеджменту в регіоні. Економічний вісник Дон-
басу. 2019. № 2 (56). С. 229-256.
22. Столяров В.Ф., Шинкарюк О.В. Соціально
адекватний менеджмент регіонального людського ро-
звитку в Українському Донбасі та на Поділлі (ви-
клики, наміри та реалії виміру 2003-2013; 2017-2027):
частина 2 Парадигма людяності, гармонії та місії регі-
ону. Економічний вісник Донбасу. 2019. № 3 (57). С. 241-
281.
23. Корнійчук О. О., Столяров В. Ф., Шинкарюк
О. В. Формування механізму державного регулювання
стійкого людського розвитку Хмельницької області
(від ідеї до експерименту: Ч. 1 — Стан і проблеми дер-
жавного регулювання). Економіка та держава. 2017.
№ 3. С. 4-15.
24. Корнійчук О.О., Столяров В. Ф., Шинкарюк
О.В. Формування механізму державного регулювання
стійкого людського розвитку Хмельницької області
(від ідеї до експерименту: Ч. 2 — Перспективи держа-
вного регулювання по-новому). Економіка та дер-
жава. 2017. №4.с.4-15.
25. Reingewertz Y. Fiscal Decentralization — a
Survey of the Empirical Literature. MPRA Paper №9889.
2014. 46 p.
26. Ebel R.D. Fiscal Decentralization and
Intergovernmental Fiscal Relations. World Bank Institute.
Distance Learning Modules. Budapest, 1999.
27. Про відкритість використання публічних
коштів: Закон України від 11.02.2015 р. № 183-VIII.
URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/183-19.
28. Rondinelli D. (1981). Government Decentrali-
zation in Comparative Perspective: Theory and Practice in
Developing Countries. International Review of Admi-
nistrative Sciences, 47, pp. 133-145. https://doi.org/
10.1177/002085238004700205.
29. Prud'Homme R. The Dangers of Decentrali-
zation. The World Bank Research Observer. 1995. №10(2).
P. 201-220. https://doi.org/10.1093/wbro/10.2.201.
30. Brennan G., Buchanan J. The Power to Tax:
Analytic Foundations of a Fiscal Constitution. Cambridge
University Press, 1980. 231 p.
31. Seabright P. Accountability and Decentralization
in Government: an Incomplete Contracts Model. European
Economic Review. 1996. №40(1). P. 61-89. https://doi.org/
10.1016/0014-2921(95)00055-0.
32. Ezcurra R., Pascual P. Fiscal Decentralization
and Regional Disparities: Evidence from Several European
Union Countries. Environment and Planning. 2008. №40
(5). P. 11-85. https://doi.org/10.1068/a39195.
33. Gramlich E. A Policymaker's Guide to Fiscal
Decentralization. National Tax Journal. 1993. №46(2).
P. 229-235.
34. Rodriguez-Pose A., Ezcurra R. Is Fiscal
Decentralization Harmful for Economic Growth?
Evidence from the OECD Countries. Journal of Economic
Geography. 2010. №11(4). P. 619—644. https://doi.org/
10.1093/jeg/lbq025.
35. Stigler G. (1957). The Tenable Range of
Functions of Local Government. In Federal Expenditure
Policy for Economic Growth and Stability, ed. Joint
Economic Committee, Subcommittee on Fiscal Policy,
U.S. Congress, 213—19. Washington, DC: U.S.
Government Printing Office.
36. Olson M. The Principle of "Fiscal Equivalence":
the Division of Responsibilities Among Different Levels of
Government. The American Economic Review. 1969.
№59(2), P. 479-487.
37. Oates W. (1969). The Effects of Property Taxes
and Local Public Spending on Property Values: An
Empirical Study of Tax Capitalization and Tiebout
Hypothesis. Journal of Political Economy, 77, рр. 957—971.
doi: 10.1086/259584.
38. Oates W. (1972). Fiscal Federalism. New York:
Harcourt Brace Jovanovich.
39. Оценка Бизнес Регулирования. Всемирный
банк. 2016. URL: http://russian.doingbusiness.org/data/
exploreeconomies/ukraine.
40. Frey, Bruno, and Reiner Eichenberger. (1995).
Competition among Jurisdictions: The Idea of FOCJ. In
Competition among Jurisdictions, ed. Lüder Gerken, 209—
29. London: Macmillan. –––. 1996. FOCJ: Competitive
Governments for Europe. International Review of Law and
Economics, 16: 315—27. –––. 1999. The New
Democratic Federalism for Europe: Functional
Overlapping and Competing Jurisdictions. Cheltenham,
U.K., and Northampton, MA: Edward Elgar.
41. Мартинов. А. Ю. Маастрихтський договір. Ен-
циклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смо-
лій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН Ук-
раїни. Київ : Наук. думка, 2009. Т. 6 : Ла – Мі. С. 410.
42. Keen M. Vertical Tax Externalities in the Theory
of Fiscal Federalism. IMF Staff Papers. 1998. №45.
P. 454—485.
43. Tiebout Ch-s. 1956. A Pure Theory of Local
Expenditures. Journal of Political Economy, 64 (5),
рр. 416—424. doi: 10.1086/257839.
44. Brueckner J. 1982. A Test for Allocative Efficiency
in the Local Public Sector. Journal of Public Economics, 19,
рр. 311—331. https://doi.org/10.1016/0047-2727(82)900
59-7.
СТОЛЯРОВ В. Ф., ШИНКАРЮК О. В., ОСТРОВЕЦЬКИЙ В.В., СТОЛЯРОВА В. В.
216 ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ
45. Shah A. 1988. Capitalization and the Theory of
Local Public Finance: An Interpretive Essay. Journal of
Economic Surveys, 2 (3), рр. 209—43. –––. (1989). A
Capitalization Approach to Fiscal Incidence at the Local
Level. Land Economics, 65 (4), рр. 359—75. –––. (1992).
Empirical Tests for Allocative Efficiency in the Local
Public Sector. Public Finance Quarterly, 20 (3), рр. 359—
77.
46. Buchanan J. (1965). An Economic Theory of
Clubs. Economica, 32, рр. 1—14. doi: 10.2307/2552442.
47. Управление на местном уровне в развиваю-
щихся странах: пер. с англ. / под ред. Анвара Шаха.
Москва: Издательство «Весь Мир», 2004. 328 с.
48. Elazar D. J. Exploring federalism. — Tuscoloosa,
Al.; London: The University of Alabama Press, 1991.
49. Gagnon A. G., Keil S. Understanding Federalism
and Federation. Routledge. 2016. 299 р.
50. Burgess M. Federalism and European union: the
building of Europe, 1950—2000/ Routledge is an imprint
of the Taylor & Francis Group. 2000. 305 р. URL:
http://www.untag-smd.ac.id/files/Perpustakaan_Digital_1
/FEDERALISM%20Federalism%20and%20European%20
union%20the%20building%20of%20Europe,%201950-200
0.pdf.
51. Зайдель А.В., Шротен М. Н. Бюджетный фе-
дерализм и финансовые ресурсы регионального разви-
тия — модели сотрудничества и конкуренции. Москва:
Юрайт, 2000. 598 с.
52. Hughes G., Smith S., Tabellini G. (1991).
Economic aspects of decentralized government: structure,
functions and finance. Economic Policy, 6 (13), pp. 426-
459. doi: 10.2307/1344632.
53. Управление на местном уровне в индустриа-
льно развитых странах: пер. с англ. /под ред. Анвара
Шаха. Москва: Издательство «Весь Мир», 2010. 416 с.
54. Лотц Й. Организация и финансирование мес-
тного управления: страны Северной Европы. Управле-
ние на местном уровне в индустриально развитых стра-
нах: пер. с англ. /под ред. Анвара Шаха. Москва: Изда-
тельство «Весь Мир», 2010. C. 272-316.
55. Янг. Д. Місцеве самоврядування в країнах
Скандинавії та Балтії. SKL International. 59 с. URL:
http://decentralization.gov.ua/pics/attachments/Misceve-
samovryaduvannya-v-krayinah-Skandiinaviyi-ta-Baltiyi.
pdf.
56. Chandler J. A. Explaining Local Government:
Local Government in Britain Since 1800. Publish by
Manchester University Press, Oxford Road. 2007. 367 р.
57. Кинг Д. Организация и финансирование мес-
тного управления: Соединенное Королевство. Управ-
ление на местном уровне в индустриально развитых
странах: пер. с англ. / под ред. Анвара Шаха. Москва:
Издательство «Весь Мир», 2010. С. 317-368.
58. Muramatsu Michio and Farrukh Iqbal. (2001).
Understanding Japanese Intergovernmental Relations:
Perspectives, Models, and Salient Characteristics. In Local
38 Anwar Shah Government Development in Postwar Japan,
1—28. Oxford, U.K.: Oxford University Press.
59. Мокида Н. Организация и финансирование
местного управления: Япония. Управление на местном
уровне в индустриально развитых странах: пер. с англ.
/ под ред. Анвара Шаха. Москва: Издательство «Весь
Мир», 2010. С. 194-233.
60. Шрёдер Л. Организация и финансирование
местного управления: США. Управление на местном
уровне в индустриально развитых странах: пер. с англ.
/ под ред. Анвара Шаха. Москва: Издательство «Весь
Мир», 2010. С. 387.
61. Доллери Б. Организация и финансирование
местного управления: Новая Зеландия. Управление на
местном уровне в индустриально развитых странах:
пер. с англ. / под ред. Анвара Шаха. Москва: Издате-
льство «Весь Мир», 2010. С. 242.
References
1. Pro zatverdzhennia Polozhennia pro yedynyi
kaznacheiskyi rakhunok: Nakaz Derzhavnoho kazna-
cheistva vid 26.06.2002 r. № 122 [On approval of the Reg-
ulations on the single treasury account: Order of the State
Treasury of June 26, 2002 № 122]. Retrieved from http:
//zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0594-02 [in Ukrainian].
2. Podatkovyi kodeks Ukrainy: Zakon Ukrainy vid
02.12.2010 r. № 2755-VI [Tax Code of Ukraine: Law of
Ukraine of December 2, 2010 № 2755-VI]. Retrieved from
http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2755-17 [in Ukraini-
an].
3. Biudzhetnyi kodeks Ukrainy. Stattia 24-1.
Derzhavnyi fond rehionalnoho rozvytku [Budget Code of
Ukraine. Article 24-1. State Fund for Regional Develop-
ment]. Retrieved from http: //zakon4.rada.gov.ua/laws/
show/2456-17/page3 [in Ukrainian].
4. International Monetary Fund. (2016). Retrieved
from https://www.imf.org/ru/News/Articles/2016/10/08/
AM16-pr16451-Communique-of-the-Thirty-Fourth-Meet
ing-of -the-IMFC [in Ukrainian].
5. Pro skhvalennia «Kontseptsii reformuvannia
mistsevoho samovriaduvannia ta terytorialnoi orhanizatsii
vlady v Ukraini»: Rozporiadzhennia Kabinetu Ministriv
Ukrainy vid 1 kvitnia 2014 roku №333-r [On Approving
the Concept of Reforming Local Self-Government and
Territorial Organization of Government in Ukraine : Order
of the Cabinet of Ministers of Ukraine of April 1, 2014 No.
333-p]. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/
show/333-2014-%D1%80 [in Ukrainian].
6. European Charter of Local Self-Government of
15.10.1985, Council of Europe. Retrieved from http:
//zakon3.rada.gov.ua/laws/show/994_036 [in Ukrainian].
7. Pro spivrobitnytstvo terytorialnykh hromad: Zakon
Ukrainy vid 17.06.2014 r. № 1508-VII [On cooperation of
territorial communities: Law of Ukraine of June 17, 2014
№ 1508-VII]. Retrieved from http://zakon2.rada.gov.ua/
laws/show/1508-18 [in Ukrainian].
8. Pozacherhove poslannia Prezydenta Ukrainy do
Verkhovnoi Rady Ukrainy [Extraordinary message of the
President of Ukraine to the Verkhovna Rada of Ukraine].
Retrieved from http://www.president. gov.ua/news/ poza
chergove-poslannya-prezidenta-ukrayini-do-verhovnoyi-ra
d-34118 [in Ukrainian].
9. Pro Stratehiiu staloho rozvytku «Ukraina — 2020»:
Ukaz Prezydenta Ukrainy vid 12 sichnia 2015 roku № 5/
2015 [On the Sustainable Development Strategy "Ukraine
2020": Presidential Decree No. 5/2015 of 12 January 2015].
Retrieved from https://zakon5.rada.gov.ua/ laws/show/
5/2015 [in Ukrainian].
10. Uhoda pro Koalitsiiu deputatskykh fraktsii
«Yevropeiska Ukraina»: Uhoda Verkhovnoi Rady Ukrainy
vid 27.11.2014 r. [Agreement on the Coalition of Deputy
Factions "European Ukraine": Agreement of the
Verkhovna Rada of Ukraine dated November 27, 2014].
Retrieved from http://zakon3.rada.gov.ua/ laws/show/
n0001001-15 [in Ukrainian].
11. Pro zatverdzhennia Prohramy diialnosti Kabinetu
Ministriv Ukrainy: Postanova Kabinetu Ministriv Ukrainy
vid 14.04.2016 r. № 1099-VIII [On approval of the Pro-
gram of Activities of the Cabinet of Ministers of Ukraine:
Resolution of the Cabinet of Ministers of Ukraine of April
СТОЛЯРОВ В. Ф., ШИНКАРЮК О. В., ОСТРОВЕЦЬКИЙ В.В., СТОЛЯРОВА В. В.
2020/№1 217
14, 2016 № 1099-VIII]. Retrieved from http://zakon2.
rada.gov.ua/laws/show/1099-19 [in Ukrainian].
12. Pro Plan zakonodavchoho zabezpechennia reform
v Ukraini: Postanova Verkhovnoi Rady Ukrainy vid
04.06.2015 r. № 509-VIII [On the Plan of Legislative Sup-
port of Reforms in Ukraine: Resolution of the Verkhovna
Rada of Ukraine of June 4, 2015 № 509-VIII]. Retrieved
from http://zakon5.rada.gov. ua/laws/show/509-19 [in
Ukrainian].
13. Pro mistseve samovriaduvannia v Ukraini: Zakon
Ukrainy vid 21.05.1997 r. № 280/97-VR. Statti 27-42 [On
local self-government in Ukraine: Law of Ukraine of
21.05.1997 № 280/97-ВР. Articles 27-42]. http://zakon0.
rada.gov.ua/laws/show/280/97-%D0 %B2%D1%80 [in
Ukrainian].
14. Demianchuk O. I. (2014). Finansovyi potentsial
rehioniv Ukrainy yak bazova osnova yikh stabilnoho
ekonomichnoho rozvytku [Financial potential of the re-
gions of Ukraine as a basic basis of their stable economic
development]. Naukovi zapysky Natsionalnoho universytetu
«Ostrozka akademiia». Seriia «Ekonomika» — Scientific
notes of the National University "Ostroh Academy". Series
"Economics", Issue 27, рр. 73-78. Ostroh, Ostroh Academy
National University Publishing House [in Ukrainian].
15. Stolyarov V. F. (2019). Scientific and methodo-
logical support of strategic planning and state regulation of
regional human development in Ukraine. Visnyk
ekonomichnoi nauky Ukrainy, 2 (37), рр. 223-237. doi:
https://doi.org/10.37405/1729-7206.2019.2(37).223-237
[in Ukrainian].
16. Shinkaryuk A. (2020). Scientific and Methodolog-
ical Foundations of State Regulation of Sustainable
CeveroCentric Development of Regions. Ekonomichnyi
visnyk Donbasu — Economic Herald of the Donbas, 1 (59),
рр. 164-180. doi: 10.12958/1817-3772-2020-1(59)-164-
180 [in Ukrainian].
17. Stolyarov V., Shinkaryuk O., Stolyarova V.
(2019). Conceptual Рrovisions of Budget Federalism in the
Unitary State Ukraine. Ekonomichnyi visnyk Donbasu —
Economic Herald of the Donbas, 4 (58), рр. 106-110. doi:
10.12958/1817-3772-2019-4(58)-106-110.
18. Stoliarova V.V., Ovcharenko T.V., Kalashnikova
L.M. (2019). Stanovlennia biudzhetnoho federalizmu v
Ukraini ta osoblyvosti suchasnoho Donbasu [Formation of
budget federalism in Ukraine and features of modern Don-
bass]. Ekonomichnyi visnyk Donbasu — Economic Herald of
the Donbas, 3 (57), рр. 89-102. doi: 10.12958/1817-3772-
2019-3(57)-89-102 [in Ukrainian].
19. Naukovo-praktychnyi komentar do Biudzhetnoho
Kodeksu Ukrainy [Scientific and Practical Commentary to
the Budget Code of Ukraine]. (2011). (2nd ed., rev.). Kyiv,
State Educational and Scientific Institution "Academy of
Financial Management", Ukrainian State University of
Finance and International Trade [in Ukrainian].
20. Shynkariuk O. V. (2016). Stanovlennia ta
rozvytok informatsiino-metodychnoho zabezpechennia
monitorynhu rehionalnoho liudskoho rozvytku (v konteksti
realizatsii natsionalnykh zavdan TsRT) [Formation and de-
velopment of information and methodological support for
monitoring regional human development (in the context of
the implementation of national MDGs)]. Modeliuvannia ta
informatyzatsiia sotsialno-ekonomichnoho rozvytku Ukrainy
— Modeling and informatization of socio-economic develop-
ment of Ukraine, 1, рр. 40-58 [in Ukrainian].
21. Stoliarov V.F., Shynkariuk O.V. (2019). Sotsialno
adekvatnyi menedzhment rehionalnoho liudskoho rozvytku
v Ukrainskomu Donbasi ta na Podilli (vyklyky, namiry ta
realii vymiru 2003-2013; 2017-2027). Chastyna 1:
Metrolohiia liudskoho rozvytku ta problemy menedzh-
mentu v rehioni [Socially adequate management of re-
gional human development in the Ukrainian Donbass and
Podillia (challenges, intentions and realities of the 2003-
2013 dimension; 2017-2027). Part 1: Metrology of Human
Development and Management Problems in the Region].
Ekonomichnyi visnyk Donbasu — Economic Herald of the
Donbas, 2 (56), рр. 229-256. doi: 10.12958/1817-3772-
2019-2(56)-229-256 [in Ukrainian].
22. Stoliarov V.F., Shynkariuk O.V. (2019). Sotsialno
adekvatnyi menedzhment rehionalnoho liudskoho rozvytku
v Ukrainskomu Donbasi ta na Podilli (vyklyky, namiry ta
realii vymiru 2003-2013; 2017-2027). Chastyna 2:
Paradyhma liudianosti, harmonii ta misii rehionu [Socially
adequate management of regional human development in
the Ukrainian Donbass and Podillia (challenges, intentions
and realities of the 2003-2013 dimension; 2017-2027). Part
2: Paradigm of humanity, harmony and mission of the
region]. Ekonomichnyi visnyk Donbasu — Economic Herald
of the Donbas, 3 (57), рр. 241-281. doi: 10.12958/1817-
3772-2019-3(57)-241-281 [in Ukrainian]
23. Korniichuk O.O., Stoliarov V.F., Shynkariuk
O.V. (2017). Formuvannia mekhanizmu derzhavnoho
rehuliuvannia stiikoho liudskoho rozvytku Khmelnytskoi
oblasti (vid idei do eksperymentu: Ch. 1 — stan i problemy
derzhavnoho rehuliuvannia) [Formation of the mechanism
of state regulation of sustainable human development of
Khmelnitsky region (from idea to experiment: Part 1 - state
and problems of state regulation)]. Ekonomika ta derzhava
— Economy and the state, 3, рр. 4-15 [in Ukrainian].
24. Korniichuk O.O., Stoliarov V.F., Shynkariuk
O.V. (2017). Formuvannia mekhanizmu derzhavnoho
rehuliuvannia stiikoho liudskoho rozvytku Khmelnytskoi
oblasti (vid idei do eksperymentu: Ch. 2 — perspektyvy
derzhavnoho rehuliuvannia po-novomu) [Formation of the
mechanism of state regulation of sustainable human devel-
opment of Khmelnitsky region (from idea to experiment:
Part 2 - prospects of state regulation in a new way)].
Ekonomika ta derzhava — Economy and the state, 4, рр. 4-
15 [in Ukrainian].
25. Reingewertz Y. (2014). Fiscal Decentralization —
a Survey of the Empirical Literature. MPRA Paper №9889.
46 p.
26. Ebel R.D. (1999). Fiscal Decentralization and
Intergovernmental Fiscal Relations. World Bank Institute.
Distance Learning Modules. Budapest.
27. Pro vidkrytist vykorystannia publichnykh koshtiv:
Zakon Ukrainy vid 11.02.2015 r. № 183-VIII [On the open
use of public funds: Law of Ukraine of 11.02.2015 № 183-
VIII]. Retrieved from http://zakon3.rada.gov.ua/laws/
show/183-19 [in Ukrainian].
28. Rondinelli D. (1981). Government Decentra-
lization in Comparative Perspective: Theory and Practice
in Developing Countries. International Review of
Administrative Sciences, 47, pp. 133-145. https://doi.org/
10.1177/002085238004700205.
29. Prud'Homme R. (1995). The Dangers of
Decentralization. The World Bank Research Observer,
10(2), рр. 201-220. https://doi.org/10.1093/wbro/
10.2.201.
30. Brennan G., Buchanan J. (1980). The Power to
Tax: Analytic Foundations of a Fiscal Constitution.
Cambridge University Press. 231 p.
31. Seabright P. (1996). Accountability and De-
centralization in Government: an Incomplete Contracts
Model. European Economic Review, 40(1), рр. 61-89.
https://doi.org/ 10.1016/0014-2921(95)00055-0.
32. Ezcurra R., Pascual P. (2008). Fiscal Decen-
tralization and Regional Disparities: Evidence from Several
European Union Countries. Environment and Planning, 40
(5), рр. 11-85. https://doi.org/10.1068/a39195.
СТОЛЯРОВ В. Ф., ШИНКАРЮК О. В., ОСТРОВЕЦЬКИЙ В.В., СТОЛЯРОВА В. В.
218 ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ
33. Gramlich E. (1993). A Policymaker's Guide to
Fiscal Decentralization. National Tax Journal, 46(2), рр.
229-235.
34. Rodriguez-Pose A., Ezcurra R. (2010). Is Fiscal
Decentralization Harmful for Economic Growth?
Evidence from the OECD Countries. Journal of Economic
Geography, 11(4), рр. 619—644. https://doi.org/ 10.1093/
jeg/lbq025.
35. Stigler G. (1957). The Tenable Range of
Functions of Local Government. In Federal Expenditure
Policy for Economic Growth and Stability, ed. Joint
Economic Committee, Subcommittee on Fiscal Policy,
U.S. Congress, 213—19. Washington, DC: U.S. Govern-
ment Printing Office.
36. Olson M. (1969). The Principle of "Fiscal
Equivalence": the Division of Responsibilities Among
Different Levels of Government. The American Economic
Review, 59(2), рр. 479-487.
37. Oates W. (1969). The Effects of Property Taxes
and Local Public Spending on Property Values: An
Empirical Study of Tax Capitalization and Tiebout
Hypothesis. Journal of Political Economy, 77, рр. 957—971.
doi: 10.1086/259584.
38. Oates W. (1972). Fiscal Federalism. New York:
Harcourt Brace Jovanovich.
39. Assessment of Business Regulation. The World
Bank. (2016). Retrieved from http://russian.doingbusiness.
org/data/exploreeconomies/ukraine.
40. Frey, Bruno, and Reiner Eichenberger. (1995).
Competition among Jurisdictions: The Idea of FOCJ. In
Competition among Jurisdictions, ed. Lьder Gerken, 209—
29. London: Macmillan. –––. 1996. FOCJ: Competitive
Governments for Europe. International Review of Law and
Economics, 16: 315—27. –––. 1999. The New
Democratic Federalism for Europe: Functional
Overlapping and Competing Jurisdictions. Cheltenham,
U.K., and Northampton, MA: Edward Elgar.
41. Martynov. A. Yu. (2009). Maastrykhtskyi dohovir
[Maastricht Treaty]. Encyclopedia of the History of Ukraine:
in 10 volumes, Vol. 6 : La – Mi, рр. 410. Kyiv, Nauk.
dumka [in Ukrainian].
42. Keen M. (1998). Vertical Tax Externalities in the
Theory of Fiscal Federalism. IMF Staff Papers, 45, рр.
454—485.
43. Tiebout Ch-s. (1956). A Pure Theory of Local
Expenditures. Journal of Political Economy, 64 (5),
рр. 416—424. doi: 10.1086/257839.
44. Brueckner J. (1982). A Test for Allocative
Efficiency in the Local Public Sector. Journal of Public
Economics, 19, рр. 311—331. https://doi.org/10.1016/
0047-2727(82)900 59-7.
45. Shah A. (1988). Capitalization and the Theory of
Local Public Finance: An Interpretive Essay. Journal of
Economic Surveys, 2 (3), рр. 209—43. –––. (1989). A
Capitalization Approach to Fiscal Incidence at the Local
Level. Land Economics, 65 (4), рр. 359—75. –––. (1992).
Empirical Tests for Allocative Efficiency in the Local
Public Sector. Public Finance Quarterly, 20 (3), рр. 359—
77.
46. Buchanan J. (1965). An Economic Theory of
Clubs. Economica, 32, рр. 1—14. doi: 10.2307/2552442.
47. Shah Anvar (Ed.). (2004). Local Governance in
Developing Countries. Trans. from Engl. Moscow, All
World Publishing House. 328 р. [in Russian].
48. Elazar D. J. (1991). Exploring federalism. —
Tuscoloosa, Al.; London: The University of Alabama Press.
49. Gagnon A. G., Keil S. (2016). Understanding
Federalism and Federation. Routledge. 299 р.
50. Burgess M. (2000). Federalism and European
union: the building of Europe, 1950—2000/ Routledge is
an imprint of the Taylor & Francis Group. 305 р. Retrieved
from http://www.untag-smd.ac.id/files/Perpustakaan_Di
gital_1/FEDERALISM%20Federalism%20and%20Europe
an%20union%20the%20building%20of%20Europe,%2019
50-200 0.pdf.
51. Zaydel A.V., Shroten M.N. (2000). Budgetary
federalism and financial resources of regional development
- models of cooperation and competition. Moscow, Yurayt.
598 р. [in Russian].
52. Hughes G., Smith S., Tabellini G. (1991).
Economic aspects of decentralized government: structure,
functions and finance. Economic Policy, 6 (13), pp. 426-
459. doi: 10.2307/1344632.
53. Shah Anvar (Ed.). (2010). Local government in
industrialized countries. Trans. from Engl. Moscow, All
World Publishing House. 416 р. [in Russian].
54. Lotz J. (2010). Organization and financing of
local government: Nordic countries. Local government in
industrialized countries. Trans. from Engl. Moscow, All
World Publishing House. Рр. 272-316 [in Russian].
55. Yanh. D. Mistseve samovriaduvannia v krainakh
Skandynavii ta Baltii [Local self-government in the Scan-
dinavian and Baltic countries]. SKL International. 59 р.
Retrieved from http://decentralization.gov.ua/pics/attach
ments/Misceve-samovryaduvannya-v-krayinah-Skandiina
viyi-ta-Baltiyi. pdf [in Ukrainian].
56. Chandler J. A. (2007). Explaining Local Govern-
ment: Local Government in Britain Since 1800. Publish by
Manchester University Press, Oxford Road. 367 р.
57. King D. (2010). Local Government Organization
and Financing: United Kingdom. Local government in
industrialized countries. Trans. from Engl. Moscow, All
World Publishing House. Рр. 317-368 [in Russian].
58. Muramatsu Michio and Farrukh Iqbal. (2001).
Understanding Japanese Intergovernmental Relations:
Perspectives, Models, and Salient Characteristics. In Local
38 Anwar Shah Government Development in Postwar Japan,
1—28. Oxford, U.K.: Oxford University Press.
59. Mokida N. (2010). Organization and financing of
local government: Japan. Local government in industrialized
countries. Trans. from Engl. Moscow, All World Publishing
House. Рр. 194-233 [in Russian].
60. Schroeder L. (2010). Organization and financing
of local government: USA. Japan. Local government in
industrialized countries. Trans. from Engl. Moscow, All
World Publishing House. Р. 387 [in Russian].
61. Dolleri B. (2010). Local Government Organiza-
tion and Financing: New Zealand. Local government in
industrialized countries. Trans. from Engl. Moscow, All
World Publishing House. Р. 242 [in Russian].
Стаття надійшла до редакції 10.04.2020
Прийнято до друку 14.04.2020
Формат цитування:
Столяров В. Ф., Шинкарюк О. В., Островецький В. В., Столярова В. В. Методологічні засади фіскальної
децентралізації доходів в умовах становлення бюджетної федералізації унітарної держави. Вісник економічної
науки України. 2020. № 1 (38). С. 202-218. doi: https://doi.org/10.37405/1729-7206.2020.1(38).202-218
Stolyarov V. F., Shinkaryuk O. V., Ostrovetsky V. V., Stolyarova V. V. (2020). Methodological bases of fiscal
decentralization of incomes in the conditions of formation of budgetary federalization of the unitary state. Visnyk
ekonomichnoi nauky Ukrainy, 1 (38), рр. 202-218. doi: https://doi.org/10.37405/1729-7206.2020.1(38).202-218
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-170675 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1729-7206 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T18:32:50Z |
| publishDate | 2020 |
| publisher | Інститут економіки промисловості НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Столяров, В.Ф. Шинкарюк, О.В. Островецький, В.В. Столярова, В.В. 2020-07-29T15:06:21Z 2020-07-29T15:06:21Z 2020 Методологічні засади фіскальної децентралізації доходів в умовах становлення бюджетної федералізації унітарної держави / В.Ф. Столяров, О.В. Шинкарюк, В.В. Островецький, В.В. Столярова // Вісник економічної науки України. — 2020. — № 1 (38). — С. 202-218. — Бібліогр.: 61 назв. — укр. 1729-7206 DOI: https://doi.org/10.37405/1729-7206.2020.1(38).202-218 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/170675 338.244.47: 336.14:342.2 У статті розкриті організаційно-економічна сутність та фінансовий зміст бюджетної федералізації унітарної держави. Визначено критерії фінансового потенціалу регіону (валовий регіональний продукт як результат фінансово-економічної діяльності території) та перерозподілу фіскальних повноважень органів влади загально-національного, регіонального і місцевого рівнів (досягнення завершеності натурально-речового і вартісного кругообігу складових відтворювальних процесів людського і соціального капіталу згідно завдань державної політики розвитку).
 Систематизовано теоретичні та реальні моделі фіскальної децентралізації різних дослідників і конкретних країн. Узагальнено п'ять концепцій фіскальної децентралізації з орієнтацією на впровадження в Україні соціально адекватного менеджменту в міжбюджетному регулюванні доходів і видатків.
 Наведено основні стратегічні напрями подальшого розвитку бюджетно-податкової політики та головні завдання удосконалення фіскальної децентралізації в умовах створення Об'єднаних територіальних громад. В статье раскрыты организационно-экономическая сущность и финансовое содержание бюджетной федерализации унитарного государства. Определены критерии финансового потенциала региона (валовой региональный продукт как результат финансово-экономической деятельности территории) и перераспределения фискальных полномочий органов власти общенационального, регионального и местного уровней (достижение завершенности натурально-вещественного и стоимостного кругооборота составляющих воспроизводственных процессов человеческого и социального капитала согласно задачам государственной политики развития).
 Систематизированы теоретические и реальные модели фискальной децентрализации различных ис-следователей и конкретных стран. Обобщено пять концепций фискальной децентрализации с ориентацией на внедрение в Украине социально адекватного менеджмента в межбюджетном регулировании доходов и расходов.
 Приведены основные стратегические направления дальнейшего развития бюджетно-налоговой политики и главные задачи совершенствования фискальной децентрализации в условиях создания Объединенных территориальных общин. The article reveals the organizational and economic essence and financial content of the budget federalization of the unitary state. The criteria of financial potential of the region (gross regional product as a result of financial and economic activity of the territory) and redistribution of fiscal powers of national, regional and local levels (achieving completeness of material and value cycle of components of reproductive processes of human and social capital according to tasks development policy).
 Systematized theoretical and real models of fiscal decentralization of different researchers and specific countries. Five concepts of fiscal decentralization are generalized with a focus on the introduction of socially adequate management in Ukraine in the intergovernmental regulation of revenues and expenditures.
 The main strategic directions of further development of fiscal policy and the main tasks of improving fiscal decentralization in the conditions of creation of the United Territorial Communities are given. uk Інститут економіки промисловості НАН України Вісник економічної науки України Фінанси Методологічні засади фіскальної децентралізації доходів в умовах становлення бюджетної федералізації унітарної держави Методологические основы фискальной децентрализации доходов в условиях становления бюджетной федерализации унитарного государства Methodological Bases of Fiscal Decentralization of Incomes in the Conditions of Formation of Budgetary Federalization of the Unitary State Article published earlier |
| spellingShingle | Методологічні засади фіскальної децентралізації доходів в умовах становлення бюджетної федералізації унітарної держави Столяров, В.Ф. Шинкарюк, О.В. Островецький, В.В. Столярова, В.В. Фінанси |
| title | Методологічні засади фіскальної децентралізації доходів в умовах становлення бюджетної федералізації унітарної держави |
| title_alt | Методологические основы фискальной децентрализации доходов в условиях становления бюджетной федерализации унитарного государства Methodological Bases of Fiscal Decentralization of Incomes in the Conditions of Formation of Budgetary Federalization of the Unitary State |
| title_full | Методологічні засади фіскальної децентралізації доходів в умовах становлення бюджетної федералізації унітарної держави |
| title_fullStr | Методологічні засади фіскальної децентралізації доходів в умовах становлення бюджетної федералізації унітарної держави |
| title_full_unstemmed | Методологічні засади фіскальної децентралізації доходів в умовах становлення бюджетної федералізації унітарної держави |
| title_short | Методологічні засади фіскальної децентралізації доходів в умовах становлення бюджетної федералізації унітарної держави |
| title_sort | методологічні засади фіскальної децентралізації доходів в умовах становлення бюджетної федералізації унітарної держави |
| topic | Фінанси |
| topic_facet | Фінанси |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/170675 |
| work_keys_str_mv | AT stolârovvf metodologíčnízasadifískalʹnoídecentralízacíídohodívvumovahstanovlennâbûdžetnoífederalízacííunítarnoíderžavi AT šinkarûkov metodologíčnízasadifískalʹnoídecentralízacíídohodívvumovahstanovlennâbûdžetnoífederalízacííunítarnoíderžavi AT ostrovecʹkiivv metodologíčnízasadifískalʹnoídecentralízacíídohodívvumovahstanovlennâbûdžetnoífederalízacííunítarnoíderžavi AT stolârovavv metodologíčnízasadifískalʹnoídecentralízacíídohodívvumovahstanovlennâbûdžetnoífederalízacííunítarnoíderžavi AT stolârovvf metodologičeskieosnovyfiskalʹnoidecentralizaciidohodovvusloviâhstanovleniâbûdžetnoifederalizaciiunitarnogogosudarstva AT šinkarûkov metodologičeskieosnovyfiskalʹnoidecentralizaciidohodovvusloviâhstanovleniâbûdžetnoifederalizaciiunitarnogogosudarstva AT ostrovecʹkiivv metodologičeskieosnovyfiskalʹnoidecentralizaciidohodovvusloviâhstanovleniâbûdžetnoifederalizaciiunitarnogogosudarstva AT stolârovavv metodologičeskieosnovyfiskalʹnoidecentralizaciidohodovvusloviâhstanovleniâbûdžetnoifederalizaciiunitarnogogosudarstva AT stolârovvf methodologicalbasesoffiscaldecentralizationofincomesintheconditionsofformationofbudgetaryfederalizationoftheunitarystate AT šinkarûkov methodologicalbasesoffiscaldecentralizationofincomesintheconditionsofformationofbudgetaryfederalizationoftheunitarystate AT ostrovecʹkiivv methodologicalbasesoffiscaldecentralizationofincomesintheconditionsofformationofbudgetaryfederalizationoftheunitarystate AT stolârovavv methodologicalbasesoffiscaldecentralizationofincomesintheconditionsofformationofbudgetaryfederalizationoftheunitarystate |