Бунчуковий товариш Ніжинського полку Григорій Голуб та заснування ним скиту «Чорний Вир» на Афоні

Мета статті – дослідження родоводу та біографії бунчукового товариша Ніжинського полку Григорія Голуба та заснування ним в 1740-і роки чернечого скиту «Чорний Вир» («Мавро Вир») на Афоні, розкриття ролі української козацької старшини у ктиторській підтримці афонського скиту «Чорний Вир» на Святій...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2020
1. Verfasser:	Шумило, С.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України 2020
Schriftenreihe:	Сiверянський літопис
Schlagworte:	Церковна старовина
Online Zugang:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/170712
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Бунчуковий товариш Ніжинського полку Григорій Голуб та заснування ним скиту «Чорний Вир» на Афоні / С. Шумило // Сіверянський літопис. — 2020. — № 2. — С. 60-80. — Бібліогр.: 39 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-170712
record_format	dspace
spelling	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-1707122025-02-09T21:19:28Z Бунчуковий товариш Ніжинського полку Григорій Голуб та заснування ним скиту «Чорний Вир» на Афоні Gregory Golub: comrade-bunchuk Nezhinsky regiment and the founding of the skete «Black Whirlpool» on mount Athos Шумило, С. Церковна старовина Мета статті – дослідження родоводу та біографії бунчукового товариша Ніжинського полку Григорія Голуба та заснування ним в 1740-і роки чернечого скиту «Чорний Вир» («Мавро Вир») на Афоні, розкриття ролі української козацької старшини у ктиторській підтримці афонського скиту «Чорний Вир» на Святій Горі. Методологія роботи ґрунтується на принципах історизму, представлена відповідно до антропологічного та діалектичного підходу до історичних явищ. Наукова новизна. Вперше детально проаналізовано походження Григорія Голуба з українського козацько-старшинського роду та заснування ним на Афоні чернечого скиту «Чорний Вир», на основі аналізу архівних джерел виявлено маловідомі факти і документи, зокрема щодо діяльності цього українського чернечого осередку на Афоні. Актуалізовано питання генеалогічних зв'язків між ним та гетьманом Оліфером Голубом. Висновки. Докладно досліджено родовід Григорія Голуба та його зв'язки з Чернігівщиною. Встановлено, що Григорій Голуб та його родина є яскравими представниками української козацької старшини кінця XVII – XVIII ст. Автор на основі архівних джерел та свідчень установлює приблизну дату і місце народження Григорія Голуба, час залишення ним військової служби і прийняття чернецтва, заснування ним на Афоні скиту «Чорний Вир» та приблизний час його смерті у віці не менше 80 років. Також стаття містить аналіз різних документів, свідчень та гіпотез про заснування та будівництво на Афоні скиту «Чорний Вир», що дає змогу встановити причетність до цього представників українського козацтва та, зокрема, Григорія Голуба. Також спростовуються упереджені твердження про те, що розбудова скиту «Чорний Вир» здійснювалась начебто не українськими ченцями, та доводяться тісні зв'язки українського чернецтва та козацтва з цим осередком духовності у світовому центрі православного чернецтва на Афоні. Abstract. The aim of the study.The purpose of the article is to study the pedigree an d biography of comrade-bunchuk Nezhinsky regiment Gregory Golub and the establishment of the monastic skete «Black Whirlpool» («Mavro Vir») on Mount Athos in the 1740s. To reveal the role of the Ukrainian Cossacks in the donor support of the Athos skete «Black Whirlpool» on the Holy Mountain. The methodology of work is based on the principles of historicism, presented in accordance with the anthropological and dialectical approach to historical phenomena. Scientific novelty. For the first time, the origin of Grigory Golub from the Ukrainian Cossack-elders family and the establishment of the Black Whirlpool by him on Mount Athos were carefully analyzed. Based on the analysis of archival sources, little-known facts and documents are revealed, in particular about the activities of this Ukrainian monastic monastery on Mount Athos. The issue of genealogical relations between Grigory Golub and Hetman Olifer Golub has been actualized. Conclusions. The genealogy of Grigory Golub and its relationship with the Chernihiv region are studied in detail. It was established that Grigory Golub and his family are outstanding representatives of the Ukrainian Cossack foreman of the late XVII–XVIII centuries. Based on archival sources and evidence, the author establishes the approximate date and place of birth of Grigory Golub, the time of his departure from military service and his adoption of monasticism, institution on Mount Athos skete «Black Whirlpool», the approximate time of his death at the age of about 80 years. The author also analyzes various documents, reviews and hypotheses about the foundation and construction of the Black-Vyrsky monastery on Mount Athos and establishes the fact of participation in this of representatives of the Ukrainian Cossacks and, in particular, Grigory Golub. He also refutes the biased allegations that the construction of the Black Whirlpool skete was not carried out by Ukrainian monks and proved the close ties of Ukrainian monasticism and Cossacks with this center of spirituality in the world center of Orthodox monasticism. 2020 Article Бунчуковий товариш Ніжинського полку Григорій Голуб та заснування ним скиту «Чорний Вир» на Афоні / С. Шумило // Сіверянський літопис. — 2020. — № 2. — С. 60-80. — Бібліогр.: 39 назв. — укр. 2518-7430 DOI: 10.5281/zenodo.3859377 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/170712 94 (477) uk Сiверянський літопис application/pdf Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Церковна старовина Церковна старовина
spellingShingle	Церковна старовина Церковна старовина Шумило, С. Бунчуковий товариш Ніжинського полку Григорій Голуб та заснування ним скиту «Чорний Вир» на Афоні Сiверянський літопис
description	Мета статті – дослідження родоводу та біографії бунчукового товариша Ніжинського полку Григорія Голуба та заснування ним в 1740-і роки чернечого скиту «Чорний Вир» («Мавро Вир») на Афоні, розкриття ролі української козацької старшини у ктиторській підтримці афонського скиту «Чорний Вир» на Святій Горі. Методологія роботи ґрунтується на принципах історизму, представлена відповідно до антропологічного та діалектичного підходу до історичних явищ. Наукова новизна. Вперше детально проаналізовано походження Григорія Голуба з українського козацько-старшинського роду та заснування ним на Афоні чернечого скиту «Чорний Вир», на основі аналізу архівних джерел виявлено маловідомі факти і документи, зокрема щодо діяльності цього українського чернечого осередку на Афоні. Актуалізовано питання генеалогічних зв'язків між ним та гетьманом Оліфером Голубом. Висновки. Докладно досліджено родовід Григорія Голуба та його зв'язки з Чернігівщиною. Встановлено, що Григорій Голуб та його родина є яскравими представниками української козацької старшини кінця XVII – XVIII ст. Автор на основі архівних джерел та свідчень установлює приблизну дату і місце народження Григорія Голуба, час залишення ним військової служби і прийняття чернецтва, заснування ним на Афоні скиту «Чорний Вир» та приблизний час його смерті у віці не менше 80 років. Також стаття містить аналіз різних документів, свідчень та гіпотез про заснування та будівництво на Афоні скиту «Чорний Вир», що дає змогу встановити причетність до цього представників українського козацтва та, зокрема, Григорія Голуба. Також спростовуються упереджені твердження про те, що розбудова скиту «Чорний Вир» здійснювалась начебто не українськими ченцями, та доводяться тісні зв'язки українського чернецтва та козацтва з цим осередком духовності у світовому центрі православного чернецтва на Афоні.
format	Article
author	Шумило, С.
author_facet	Шумило, С.
author_sort	Шумило, С.
title	Бунчуковий товариш Ніжинського полку Григорій Голуб та заснування ним скиту «Чорний Вир» на Афоні
title_short	Бунчуковий товариш Ніжинського полку Григорій Голуб та заснування ним скиту «Чорний Вир» на Афоні
title_full	Бунчуковий товариш Ніжинського полку Григорій Голуб та заснування ним скиту «Чорний Вир» на Афоні
title_fullStr	Бунчуковий товариш Ніжинського полку Григорій Голуб та заснування ним скиту «Чорний Вир» на Афоні
title_full_unstemmed	Бунчуковий товариш Ніжинського полку Григорій Голуб та заснування ним скиту «Чорний Вир» на Афоні
title_sort	бунчуковий товариш ніжинського полку григорій голуб та заснування ним скиту «чорний вир» на афоні
publisher	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
publishDate	2020
topic_facet	Церковна старовина
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/170712
citation_txt	Бунчуковий товариш Ніжинського полку Григорій Голуб та заснування ним скиту «Чорний Вир» на Афоні / С. Шумило // Сіверянський літопис. — 2020. — № 2. — С. 60-80. — Бібліогр.: 39 назв. — укр.
series	Сiверянський літопис
work_keys_str_mv	AT šumilos bunčukoviitovarišnížinsʹkogopolkugrigoríigolubtazasnuvannânimskitučorniivirnaafoní AT šumilos gregorygolubcomradebunchuknezhinskyregimentandthefoundingofthesketeblackwhirlpoolonmountathos
first_indexed	2025-11-30T22:47:18Z
last_indexed	2025-11-30T22:47:18Z
_version_	1850257274353745920
fulltext	60 УДК 94 (477) Сергій Шумило • БУНЧУКОВИЙ ТОВАРИШ НІЖИНСЬКОГО ПОЛКУ ГРИГОРІЙ ГОЛУБ ТА ЗАСНУВАННЯ НИМ СКИТУ ЧОРНИЙ ВИР НА АФОНІ DOI: 10.5281/zenodo.3859377 © С. Шумило, 2020. СС BY 4.0 Мета статті – дослідження родоводу та біографії бунчукового товариша Ніжинського полку Григорія Голуба та заснування ним в 1740-і роки чернечого скиту «Чорний Вир» («Мавро Вир») на Афоні, розкриття ролі української козацької старшини у ктиторській підтримці афонського скиту «Чорний Вир» на Святій Горі. Методологія роботи ґрунтується на принципах історизму, представлена відповідно до антропологічного та діалектичного підходу до історичних явищ. Наукова новизна. Вперше детально проаналізовано походження Григорія Голуба з українського козацько-старшинського роду та заснування ним на Афоні чернечого скиту «Чорний Вир», на основі аналізу архівних джерел виявлено маловідомі факти і документи, зокрема щодо діяльності цього українського чернечого осередку на Афоні. Актуалізовано питання генеалогічних зв’язків між ним та гетьманом Оліфером Голубом. Висновки. Докладно досліджено родовід Григорія Голуба та його зв’язки з Чернігівщиною. Встановлено, що Григорій Голуб та його родина є яскравими представниками української козацької старшини кінця XVII – XVIII ст. Автор на основі архівних джерел та свідчень установлює приблизну дату і місце народження Григорія Голуба, час залишення ним військової служби і прийняття чернецтва, заснування ним на Афоні скиту «Чорний Вир» та приблизний час його смерті у віці не менше 80 років. Також стаття містить аналіз різних документів, свідчень та гіпотез про заснування та будівництво на Афоні скиту «Чорний Вир», що дає змогу встановити причетність до цього представників українського козацтва та, зокрема, Григорія Голуба. Також спростовуються упереджені твердження про те, що розбудова скиту «Чорний Вир» здійснювалась начебто не українськими ченцями, та доводяться тісні зв’язки українського чернецтва та козацтва з цим осередком духовності у світовому центрі православного чернецтва на Афоні. Ключові слова: Григорій Голуб, Петро Калнишевський, Ніфонт Ніколов, Вилчо Баанов, Єлизавета ІІ, Чорний Вир, Мавро Вир, Зограф, Афон, Свята Гора, Греція, Україна, козацтво, скит, чернецтво. Існування на Святій Горі Афон (нині територія Греції) у XVIII – першій половині ХІХ ст. українського «козацького» скиту Різдва Богородиці «Чорний Вир» (відомий також з грецьких документів як «Мавро Вир» (Μαῦρος Βηρός) та болгарських – «Черни Вир») є важливою сторінкою історії та духовно-культурних зв’язків українського чернецтва та козацтва зі світовим центром православного чернецтва на Афоні. Заснований цей скит був на території болгарського Зографського монастиря на Афоні у 1744–1747 рр. у той період, коли давньоруські афонські обителі «Русик» та «Ксилургу» більше не належали слов’янським ченцям і були зайняті греками. Судячи з наявних джерел другої половини XVIII ст., заснування «Чорного Виру» ЦЕРКОВНА СТАРОВИНА________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ 61 Siverian chronicle. 2020. № 2______________________________________________________________________________________________________________________ відбувалося за сприяння та на пожертви українського козацтва представником знатного шляхетського козацько-старшинського роду Григорієм Остаповичем Го- лубом (іноді його прізвище згадується ще й як Голубенко), який облишив військову службу у чині бунчукового товариша, прийняв у Києво-Печерській лаврі чернечий постриг і подався на Афон. У наявних документах XVIII ст. цей Григорій Голуб значиться як ієросхимонах, «будівничий» та засновник «Чорного Виру» на Афоні. Перші вітчизняні дослідження «Чорного Виру» були започатковані автором цієї статті в 2014–2015 рр. під час експедицій до цієї обителі на Афоні. Проведені пошуки в українських та афонських архівах і виявлені там матеріали дозволили, по суті, заново відкрити цей маловідомий афонський скит, завдяки чому було введено у науковий дискурс невідомі факти з історії перебування українських ченців та козаків на Афоні1. У цій статті використані маловідомі документи з Центрального державного історичного архіву України в м. Києві (ЦДІАК України), Інституту рукопису Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського (ІР НБУВ), а також з Архіву Сербського Хіландарського монастиря на Афоні (АСХМА) та Архіву Болгарського Зографського монастиря на Афоні (АБЗМА). Крім того, автором використовуються не так давно знайдені в афонських архівах лист ієросхимонаха Антонія (Булатовича) на ім’я імператора Миколи II за 1912 р.2 та невідомий рукопис румунською мовою під назвою «Memoriu»3, в яких подаються свідчення про «Чорний Вир». Також зібрані та використані свідчення, спостереження, спогади та згадки про «Чорний Вир», які містяться у працях мон. Ігнатія (Деншина)4, єп. Порфирія (Успенського)5, ієросхим. Сергія (Весніна)6, в Енциклопедичному словнику Ф. Брокгауза та І. Ефрона, в «Путівнику по Афону» за 1895 р., «Путівнику» А. Павловського за 1913 р., в афонських нотатках російського емігрантського письменника В. Маєвського (1960-ті рр.) тощо.7 Точну дату заснування скиту «Чорний Вир» поки що не вдалося встановити. Єп. Порфирій (Успенський) та інші автори називали датою заснування скиту 1747 р.8 Проте ніяких документальних підтверджень цьому поки що знайти не вдалося. У 1 Шумило С. В. «Духовное Запорожье» на Афоне. Малоизвестный казачий скит «Черный Выр» на Святой Горе. Киев, 2015. С. 29; Шумило С. В. Афонский скит «Черный Выр» и попытки воссозда- ния нового Русика в XVIII в. на Святой Горе. Афон и славянский мир. Сб. 3. Материалы междунар. науч. конф., посв. 1000-летию присутствия русских монахов на Святой Горе. Киев, 21–23 мая 2015 г. Афон: Пантелеимонов монастырь, 2016. С. 214–246; Шумило С. В. Козацький скит «Чорний Вир» на Афоні у XVIII ст. за маловідомими архівними джерелами. Церква – Наука – Суспільство: питання взаємодії. Матеріали 15-ї міжнародної наукової конференції (29 травня – 3 червня 2017 р.). Київ: Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник, 2017. С. 69–77. 2 Архів Сербського Хіландарського монастиря на Афоні (АСХМА). Лист ієросхимонаха Антонія (Бу- латовича) до російського імператора Миколи ІІ, 1912 р. Переписка (копjалник) Благовештенске Келjе. Хиландар. 1912. Арк. 10–10 зв. 3 Memoriu [аl călugărilor ruși, proprietari de Chilii și Colibe în Sf.Munte al Athonului către Guvernul Majestății Sale Domnului și Împăratului tuturor Rusiilor, unicului Protector natural al compatrioților săi în Turcia]. Арк. 13 зв. (колекція О. Маголи). 4 Описание путешествия отца Игнатия в Царьград, Афонскую гору, Святую Землю и Египет. 1766– 1776 гг. Православный палестинский сборник. Санкт-Петербург, 1891. Т. XII. Вып. 36 (3). С. 12–13. 5 Порфирий (Успенский), еп. Восток христианский. Второе путешествие по Св. горе Афонской в годах 1858, 1859 и 1861 и описание скитов афонских. Москва, 1880. С. 93, 257. 6 Сергий (Веснин), иеросхим. Письма к друзьям своим о Святой Горе Афонской. Санкт-Петербург, 1850. С. 163–166. 7 Афон. Энциклопедический Словарь Ф. А. Брокгауза и И. А. Ефрона / Под редакцией профессора И. Е. Андреевскаго. СПб., 1891. Томъ ІІА. С. 583; Путеводитель по св. Афонской Горе и указатель ее святынь и прочих достопамятностей, с 29-ю видами монастырей и скитов, и картою Афона. Изд. 7-е Афонского Русского Пантелеимонова монастыря. Москва, 1895. С. 60; Путеводитель по Св. Горе Афонской. В память 300-летия царствования дома Романовых / сост. А. А. Павловский. Издание Брат- ства Русских обителей на Афоне, 1913. С. 99; Маевский В. А. Афон и его судьба. Москва, 2009. С. 96. 8 Порфирий (Успенский), еп. Восток христианский. Второе путешествие по Св. горе Афонской... С. 91-93, 257; Путеводитель по св. Афонской Горе. Москва, 1895. С. 60; Путеводитель по Св. Горе Афонской. Афон, 1913. С. 99. 62 Сіверянський літопис. 2020. № 2______________________________________________________________________________________________________________________ той же час болгарський історик Кирил Павлікянов звертає увагу на те, що у 1903 р. ігумен сусіднього монастиря Есфігмен і дослідник афонських старожитностей архім. Герасим Смірнакіс (1862–1935) прокоментував відому йому інформацію про податки, які обителі Афона повинні були виплатити турецькій владі в 1744 р. Згідно з його відомостями, у цей рік руський зографський Мавровирський скит був забов’язаний сплатити османам в якості податку харадж9. За словами К. Павлікянова, згадка про 1744 р. «може означати тільки одне – що Чорновирський скит вперше увійшов до списків про виконання обов’язку зі сплати податків і зборів щонайменше на декілька років (від 1747 р., – прим. С. Ш.) раніше»10. Це цікаве застереження, але й воно не бездоганне, оскільки поруч з існуючими на той час скитами «Ксилургу» і «Чорний Вир» у цьому ж переліку був згаданий ще й Іллінський скит, який був заснований прп. Паїсієм Величковським у 1757 р., а статус скиту він набув лише в 1766 р.11 На нашу думку, у Герасима Смірнакіса допущена помилка щодо датування обкладанання податками, і замість 1744 р. мова мала б йти про вересень 1787 р., що підтверджує наявний в архіві протату Афона документ за цей рік12. Так чи інакше, можемо достеменно говорити про заснування «Чорного Виру» в 40-ві роки XVIII ст., між 1744 та 1747 рр. Заснування скиту до 1744 р. однознач- но виключене, оскільки київський паломник і монах Василій Григорович-Барський саме навесні цього року вдруге відвідав Афон, детально описавши Зографський монастир. І якби на той час «Чорний Вир» вже існував, то він неодмінно згадав би про нього. Григорій Голуб та заснування скиту «Чорний Вир» на Афоні Як вже було сказано, Чорновирська обитель заснована представником знатного шляхетського козацько-старшинського роду з Чернігівщини Григорієм Остаповичем Голубом. Важливі відомості про рід Голубів зібрані у праці В. Модзалевського «Малоросійський родословник»13. У наш час детальну генеалогію українського козацько-старшинського роду Голубів здійснив О.А. Алфьоров у праці «Роль козацько-старшинського роду Голубів в історії України другої половини XVI – кінця XVIII ст.»14 Також відомості про цей рід присутні у працях В.В. Кривошеї та І.І. Кривошеї, С.А. Токарєва та інших15. 9 Σμυρνάκης Γ. Τὸ Ἅγιον Ὄρος. Aθήνα, 1903. Σ. 141. 10 Павлікянов К. Афонский Зографский Скит «Черный Выр» и его казацкое братство – тексты архивных свидетельств (1747–1908 гг.). Доклад на международной научной конференции «Киево-Печерская Лав- ра – Афон – Иерусалим: единство сквозь века». Киев, 20–21 июля 2018 г. Машинопись. Арк. 3. 11 Игнатий, ин. Историческое описание Св. славного Пророка Илии скита, что на Афоне. М., 1860. С. 12; Русский общежительный скит Св. Пророка Илии на Афонской Горе. Одесса, 1883. С. 16, 28. 12 Aρχείο Πρωτάτου. Eπιτομές μεταβυζαντινών εγγράφων. Αθωνικά Σύμμεικτα 2 / X. Γάσπαρης. Aθήνα, 1991. Σ. 68–69. 13 Модзалевский В. Л. Малороссийский родословник. Т. 1. Киев : Тип. Г. Фронцкевича, 1908; Т. 3. Киев : Тип. С. Кульженко, 1912; Т. 4. Киев : Тип. С. Кульженко, 1914. 14 Алфьоров О. А. Роль козацько-старшинського роду Голубів в історії України другої половини XVI – кін. XVIII ст. Дисертація … канд. іст. наук. / Наук. керівн. проф. В. Й. Борисенко. Київ, 2012. 165 с. Машинопис; Його ж. Роль козацько-старшинського роду Голубів в історії України другої половини XVI – кінця XVIII ст. Автореф. … дис. канд. іст. наук. Київ, 2012. 20 с. 15 Кривошея В.В. Козацька старшина Гетьманщини. Енциклопедія. К.: Стилос, 2010; Кривошея В.В., Кривошея І.І., Кривошея О.В. Неурядова старшина Гетьманщини. К.: «Стилос», 2009. С. 385; Криво- шея І.І. Неурядова старшина Української козацької держави (XVII–XVIIІ ст.): довідник. Т. 2. К.: Ви- давець Пшонківський, 2016. С. 226; Кривошея І. І. Мілітарна мандрівка: бунчукове товариство в Су- лацькому поході (1725–1727) в дзеркалі щоденника генерального підскарбія Якова Марковича. Mare Integrans. Studia nad dziejami wybrzeży Morza Bałtyckiego. Tom VIIІ. «Migracje. Podróże w dziejach». Monografi a oparta o materiały z VII Międzynarodowej Sesji Naukowej Dziejów Ludów Morza Bałtyckiego. Wolin 26–28 lipca 2014 / pod redakcją Macieja Franza, Karolia Kościelniaka, Zbigniewa Pilarczyka. Toruń: Wydawnictwо Adamа Marszałekа, 2015. S. 180–198; Токарєв С. А. Козацька старшина Ніжинського полку у другій половині XVII – XVIII ст. Дисертація … канд. іст. наук. / Наук. керівн. проф. О.Б. Ко- валенко. Чернігів: ЧНПУ, 2015. 190 с. Машинопис. 63 Siverian chronicle. 2020. № 2______________________________________________________________________________________________________________________ Відповідно до генеалогічних досліджень виявляється, що чорновирський «будівничий» о. Григорій (Голуб) був нащадком видатного гетьмана Оліфера Голуба (†1628) – героя Хотинської битви 1621 р., найближчого соратника і наступника за заповітом гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного. Продовжуючи політичний курс Сагайдачного, Оліфер Голуб боронив права Православної Церкви у Речі Посполитій, поставивши про це категоричну вимогу перед сеймом у Варшаві. Він зміцнив козацьке військо та розбудовував фортифікаційні споруди Запорозької Січі, здійснив успішні походи проти турків і навіть три дні з козацьким флотом стояв облогою під Стамбулом, навівши страху на султана та мешканців османської столиці. Також він був ктитором Київського Богоявленського братства, Києво- Братської школи, «козацького» Трахтемирівського монастиря під Каневом та інших православних святинь16. Усі нащадки гетьмана Оліфера Голуба так чи інакше були пов’язані з козацтвом і належали до козацької старшини. Так, прадід о. Григорія (Голуба) – Іван Григорович Голуб (Багатий, Красненський; †бл. 1669) брав участь у визвольній боротьбі під проводом гетьмана Б. Хмельницького, обіймав посади писаря Насташської сотні (1654 р.) та сотника Красноколядинської (Краснянської) сотні Прилуцького полку (1660-ті рр.), володів млином на р. Реті, мешкав у сотенному м. Красний Колядин Прилуцького полку на Чернігівщині. Тут, у Красному Колядині, починав свою кар’єру і молодий Іван Самойлович, майбутній гетьман, який одружився на доньці Івана Григоровича – Марії Іванівні Голуб17. Таким чином, засновник «Чорного Виру» доводився внучатим племінником гетьману І. Самойловичу. Один з синів Івана Григоровича та дід о. Григорія – Захар Іванович Голуб (†бл. 1690) був «обивателем коропівським» (мешканцем сотенного міста Короп на Чернігівщині) і в 1667–90 рр. входив до складу військового товариства Ніжинського полку, володів скляним заводом, греблею, млином та хутором на р. Реть, на який мав «оборонний універсал» від гетьмана І. Мазепи18. Ще один родич – рідний брат діда о. Григорія, якому він доводився внучатим племінником, – Костянтин Іванович Голуб (теж «обиватель коропівський») обіймав посади батуринського сотника, чернігівського хорунжого полкового, генерального бунчужного та наказного гетьмана (1687 р.) при гетьманському уряді Самойловича19. Батько о. Григорія – Остап (Євстафій) Захарович Голуб (†1707) на початку XVIII ст. мав чин бунчукового товариша Ніжинського полку, був одружений на онуці воронізького сотника Сави Григоровича, володів землями та млином на Кролевеччині. Чин бунчукового товариша мав і його другий син і рідний брат о. Григорія – Павло Остапович Голуб (1727–30-ті рр.)20. Щодо майбутнього афонського ієросхимонаха Григорія (в миру Григорія Остаповича Голуба), то відомо, що народився він на Чернігівщині (імовірно, у сотенному місті Короп) наприкінці 1680-х років. З 1699 р. він навчався у Києво- Могилянській колегії, а в 1720-ті рр. пішов по батьківських стопах: у 1723 р. 16 Алфьоров О. Гетьман Оліфер Голуб – славетний представник Роду. Вісник Київського національного лінгвистичного університету. Серія: «Історія, економіка, філософія». Київ, 2001. Вип. 5. С. 383–385; Його ж. До історії показаченої української аристократії (представника роду Голубів XVI–XVIII ст.). Гетьманський альманах: «До 85-річчя проголошення Української Держави та 130-річчя від дня на- родження Гетьмана Павла Скоропадського». Ч. II. Київ, 2003. С. 147–154. 17 Модзалевский В. Л. Малороссийский родословник. Т. 4. С. 478; Алфьоров О. А. Роль козацько-стар- шинського роду Голубів… С. 101–102, 156–158. 18 Модзалевский В. Л. Малороссийский родословник. Т. 1. С. 296; Кривошея І. І. Неурядова старшина Української козацької держави… С. 226; Кривошея В. В. Козацька старшина Гетьманщини… С. 286. 19 Модзалевский В. Л. Малороссийский родословник. Т. 1. С. 296; Кривошея І. І. Неурядова старшина Української козацької держави… С. 226; Кривошея В. В. Козацька старшина Гетьманщини… С. 286; Алфьоров О. А. Роль козацько-старшинського роду Голубів… С. 156–158; 20 Алфьоров О. А. Роль козацько-старшинського роду Голубів… С. 156–158; Кривошея І. І. Неурядова старшина Української козацької держави. С. 226. 64 Сіверянський літопис. 2020. № 2______________________________________________________________________________________________________________________ отримав чин значкового товариша21, а згодом – бунчукового товариша22 Ніжинського полку на Чернігівщині, у травні 1724 р. був направлений до Полтавського полку за наказом Генеральної військової канцелярії «для примушення полковника до швидкого відправлення козаків у похід»23. У 1725–1727 рр. Григорій Голуб разом з іншими бунчуковими товаришами різних полків Лівобережної України брав участь у Гілянсько-Сулацькому поході (ще його називали Дербентським) на північ Персії24. Очолював цей похід лубенський полковник Андрій Маркович – рідний брат дружини гетьмана І. Скоропадського. Окрім Г. Голуба, у цьому поході брали участь представники знатних родів української козацької старшини М. Скоропадський, В. Кочубей, С. Чуйкевич, С. Лизогуб, А. Борковський, А. Горленко, С. Гамалія, І. Топольницький, М. Корсак, В. Завадовський та багато інших. Серед них був і син полковника А. Марковича – у майбутньому відомий діяч Гетьманщини Яків Андрійович Маркович (1696–1770), який був одружений на доньці наказного гетьмана Павла Полуботка і згодом обіймав посаду генерального підскарбія. В часи походу він ще був бунчуковим товаришем Лубенського полку. Яків доводився небожем Анастасії Маркович-Голуб (1667–1729), а його хрещеним батьком був її чоловік Костянтин Іванович Голуб (двоюрідний дід о. Григорія, якому той доводився внучатим племінником)25. У своїх щоденниках Яків залишив розлогі спогади як про Гілянсько-Сулацький похід, так і про інші події в Україні XVIII ст.26 Родина Голубів (Голубенків) неодноразово здійснювала ктиторську опіку над православними монастирями і храмами. Так, мати о. Григорія – Марія Мойсеївна Голуб – у 1713 р. пожертвувала частину родинного млина на р. Есмань на Гамаліївський Харлампіївський жіночий монастир27. Засновницею цієї обителі була інша представниця родини Голубів – вже згадувана Анастасія Маркович- Голуб – колишня дружина покійного Костянтина Івановича Голуба (двоюрідного діда о. Григорія), а на той час вже дружина гетьмана Івана Скоропадського28. Двоюрідна бабця о. Григорія (рідна сестра його діда) – Пелагея Захарівна Голуб, яка була дружиною переяславського полковника І. Мировича, на власні кошти в 1704–1709 рр. збудувала церкву в Переяславі29. Її син і троюрідний брат о. Григорія – Федір – був генеральним бунчужним і одним з близьких соратників гетьмана І. Мазепи, з яким той емігрував до Молдови, а пізніше при гетьмані П. Орлику 21 Значковий товариш– чин значного військового товариства, надавався гетьманом або Генеральною військовою канцелярією козацькій старшині і козакам. Значкові товариші не підлягали владі сотенної адміністрації і підпорядковувалися в адміністративному і судовому порядках полковнику. За ранговою субординацією йшли за військовими товаришами і були першими після сотників, брали участь у воєнних походах, виконували доручення полкових канцелярій, берегли полкові прапори – значки та сотенні ко- рогви, а також за дорученням полковників керували окремими військовими загонами. Чин значкового товариша, як і всі інші старшинські звання, був скасований російським урядом у 1785 р. 22 Бунчуковий товариш – найвищий ранг значного військового товариства. Чин отримували за вис- лугу перед власником бунчука – гетьманом. Супроводжували гетьманів у походах, перебуваючи «під бунчуком гетьмана» в безпосередньому віданні генеральних бунчужних. Рангом вважалися трохи нижчими за полковників і, при потребі, заміщували полковників у командуванні полком. Як особи, що перебували «в особливій гетьманській протекції», звільнялися від місцевого суду і підпорядковувались безпосередньо суду гетьмана та генерального військового суду. Після скасування гетьманства за на- щадками бунчукових товаришів було визнано право на російське спадкове дворянство. 23 Маркович Я.А. Дневник генерального подскарбия Якова Марковича (1717–1767 гг.). Часть 1. (1717– 1725 гг.). К.: Тип-я Г.Т. Корчак-Новицкого, 1893. С. 98; Модзалевский В.Л. Малороссийский родос- ловник. Т. 1. С. 298; Алфьоров О.А. Роль козацько-старшинського роду Голубів… С. 158; Кривошея І. І. Неурядова старшина Української козацької держави… С. 226. 24 Кривошея І.І. Мілітарна мандрівка: бунчукове товариство в Сулацькому поході... С. 180–198; Кривошея І.І. Неурядова старшина Української козацької держави. С. 226. 25 Модзалевский В.Л. Малороссийский родословник. Т. 3. С. 392. 26 Маркович Я.А. Згад. праця. 27 Модзалевский В.Л. Малороссийский родословник. Т. 4. С. 464. 28 Там само. С. 662. 29 Алфьоров О.А. Роль козацько-старшинського роду Голубів… С. 101–102. 65 Siverian chronicle. 2020. № 2______________________________________________________________________________________________________________________ був генеральним осавулом30. Інша двоюрідна бабця о. Григорія – Марія Захарівна Голуб – була дружиною прилуцького полковника Дмитра Горленка – наказного гетьмана (1705), який теж був одним із найближчих соратників І. Мазепи і після поразки емігрував до Молдови, а після смерті І. Мазепи поряд з П. Орликом і А. Войнаровським висувався кандидатом на гетьманство31. Проте більша частина роду Голубів через родинні зв’язки з І. Самойловичем мала напружені стосунки з гетьманом І. Мазепою, через що у 1708–1709 рр. не виступили на його боці і брали участь в обранні новим гетьманом І. Скоропадського, завдяки чому зберегли свій вплив і володіння в Гетьманщині. Ще один представник роду Голубів у 1740-ві роки став ченцем Києво-Печерської лаври з ім’ям Воніфатій і до 1763 р. значився скитоначальником Китаївської пустині32. Деякі родичі о. Григорія пішли по священницькій лінії в Новгород- Сіверському повіті на Чернігівщині, в результаті чого утворився священницький рід Голубовських33. Інші представники роду Голубів продовжували обіймати різні козацько-старшинські уряди до самої ліквідації полкового устрою в Україні наприкінці XVIII ст. Поступово від роду Голубів пішли відгалуження Голубенків, Голубовських, Алфьорових, Мануйловичів, Зіневичів, Войтенків34. З огляду на перебування впливових родичів в оточенні гетьманів І. Скоропадського та Д. Апостола, перед Григорієм Голубом відкривалась доволі перспективна військо-політична кар’єра. Проте в 1730-ті рр. він полишив військову службу. Відомо, що в 1733 р. він разом із братом Павлом продав свій родинний скляний завод (гуту) біля х. Ретика за 2140 рублів, також продав родинний хутір Голубовичі, а в 1735 р. доручив своїй матері продати за 2000 рублів свої двір і землі в с. Андріївці Кролевецької сотні35. Після цього він у Києво-Печерській лаврі прийняв чернечий постриг з іменем Гурій, а згодом ще й схиму з іменем Григорій і вирушив на Афон, де й заснував між 1744–1746 рр. «козацький» скит «Чорний Вир». Відомостей про старця Григорія (Голуба) лишилося дуже мало, а ті, що є, досить фрагментарні. Де і ким він був рукоположений у священики, наразі невідомо. Не знаємо, як і коли він відійшов від життя. Привертає увагу той факт, що, бувши «начальствуючиючим будівбудівничим» у заснованому ним скиті на Афоні, у листі від 20 серпня 1756 р. він ще підписувався як «ієросхидиякон»36. Але з матеріалів допитів чорновирського ченця Іова (Бутенка) за вересень 1756 р. дізнаємося, що ще за рік до того, у квітні 1755 р., у «Чорному Вирі» «ієросхимонахом Григорієм, яко він того скиту начальником», козак Бутенко був пострижений у ченці37. Таким чином, як видно, весною 1755 р. о. Григорій вже священнодіяв на Афоні як «ієросхимонах», а не «ієросхидиякон». Причина того, що в листі до намісника Києво-Печерської лаври він приховав цей факт, підписавшись лише як «ієросхидиякон», може полягати у тому, що дияконський сан він приймав, ще коли був насельником Києво-Печерської 30 За підтримку І. Мазепи сином Пелагею Захарівну Голуб з дітьми в 1712 р. було арештовано і вислано до Москви, а в 1716 р. заслано до Тобольського краю. Інший її син, Василь, був засланий до Сибіру за зносини з братом Федором і загинув на засланні у 1732 р. Пелагея Захарівна Голуб пробула у засланні 33 роки, у 1745 р. їй разом з сином Дмитром було дозволено повернутися на батьківщину на поруки до родичів із забороною під страхом смерті спілкуватися з сином Федором, який у цей час перебував на Правобережній Україні [див.: Модзалевский В. Л. Малороссийский родословник. Т. 3. С. 547–548]. 31 Модзалевский В. Л. Малороссийский родословник. Т. 1. С. 304–305. 32 Кагамлик С. Києво-Печерська Лавра: світ православної духовності і культури (XVII–XVIII ст.). К.: Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник, 2005. С. 324. 33 Алфьоров О. А. Роль козацько-старшинського роду Голубів… С. 102. 34 Там само. С. 154–162. 35 Модзалевский В. Л. Малороссийский родословник. Т. 1. С. 297–298; Кривошея В. В. Козацька старшина Гетьманщини. С. 728. 36 ЦДІАК України. Ф. 128. Оп 1.общ. Спр. 156. О присылке в Лавру в уклад иеромонахом Григорием Голубем 49 кипарисных досок с Запорожской Сечи. 1756 г. Арк.1.–1 зв. 37 ЦДІАК України. Ф. 127. Оп. 151. Спр. 68. Арк. 3–3 зв., 5. 66 Сіверянський літопис. 2020. № 2______________________________________________________________________________________________________________________ лаври і саме в такому сані (можливо, навіть без згоди лаврського священноначалля) залишив обитель і подався на Афон шукати «іночеського пустельножительства». А оскільки т. зв. «дикі рукоположення», отримані підданими Російської імперії за межами країни від ієрархів Константинопольського патріархату (на Афоні, у Греції, Молдо-Валахії чи в інших чужоземних державах) без санкції офіційного російського церковного керівництва в той час не визнавались законними, то задля уникнення непорозумінь та зайвих з’ясувань, о. Григорій і приховав від начальства Києво-Печерської лаври отриманий без їхньої згоди сан священика. Проте вже в травні 1768 р. в листі на Запорозьку Січ він підписується як «ієросхимонах», не приховуючи цього факту38. Що стосується років життя старця Григорія (Голуба), то, згідно з кількома документами від 1775 р., на цей час він був ще живим і продовжував керувати та будувати у своєму «черкеському скиту» на Святій Горі39. Оскільки відомо, що з 1699 р. Григорій Голуб навчався у Києво-Могилянській колегії, а з 1723 р. мав чини значкового та бунчукового товариша, то можемо зробити висновок, що військову службу він розпочав не пізніше кінця 1710-х рр. у віці близько двадцяти років. Отже, в 1775 р. йому мало сповнитись не менше 80 років. До наших днів збереглося кілька оригінальних документів, написаних о. Гри- горієм (Голубом) з Афону. Один з них – лист о. Григорія від 20 серпня 1756 р. на ім’я настоятеля Києво-Печерської лаври архімандрита Луки (Білоусовича; 1752–61), яким він передав до Лаври для написання ікон 49 кипарисових дошок, привезених ним з Афону і тимчасово залишених на Зопорозькій Січі40. Процитуємо тут повністю цей та інші документи, оскільки вони мають безпосереднє відношення до засновника «Чорного Виру» старця Григорія (Голуба). У першому відомому нам документі за підписом о. Григорія від 20 серпня 1756 р. сказано: «Подано августа 20 дня 1756 г. № 43. Ясне в Боге Высокопреподобнейшему Господину Его Милости Луке, Святыя Великия Чудотворныя Лавры Печерския Киевския Архимандриту, Всенежайшое доношение № 1081. По нагрешейнешому моему желанию имеючиесь у мене нижайшего в Запорожской Сечи пятдесятъ кипарисни доски, котори отудова Алексий Топчий сможет сюда вивезти: в Святую Киевопечерскую Лавру по укладу отдаю: а понеже в той пустинке где я нижайший нахожусь и церковному пению в книгах крайняя нужда имеется. Того ради вашей Архипастерской святыни всенижайше прошу високомилостиво повелети в тот монастир во место милости Евангелие, Трафолой, и две триоди постную и цветную выдать, за что оная пустинка о душевной Вашей архипастирской святыни спасении вечно богомолитовати о долголетии пребудет. О сем Всенижайше проситъ, ІєросхидиаконГригорий»41. До цього листа була додана резолюція лаврського архімандрита наступного змісту: «Ежели сищутся в церковной казне таковые книги, то за доски кипарисни дать позволяется: а ежели не сыщуться, то о выдачи оные с типографии предаем 38 ЦДІАК України. Ф. 229. Оп. 1. Спр. 166. Арк. 46. 39 ЦДІАК України. Ф. 990. Оп.1. Спр. 1110. Дело о пересылке в Киевскую дух. Консисторию вещей и денег, оставленных при церкви м. Барышевки монахами прибывшими из Афонской горы. 1775 г. 38 арк.; Описание путешествия отца Игнатия в Царьград, Афонскую гору, Святую Землю и Египет. 1766– 1776 гг. Православный палестинский сборник. Санкт-Петербург, 1891. Т. XII. Вып. 36 (3). С. 12–13. 40 ЦДІАК України. Ф. 128. Оп. 1 общ. 1756. Спр. 156. Арк. 2. Дело о присылке в Лавру в уклад от ієросхимонаха Григорія Голуба кипарисных 49 досок с Запорожской Сечи. 1756 р. серпня 20. Під № 75 на 2 аркушах. 41 Там само. Арк.1.–1 зв. 67 Siverian chronicle. 2020. № 2______________________________________________________________________________________________________________________ разсуждению господина отца намесника, и превелебным отцем Соборным Еклесиарху и типографу. По сему исполнено»42. До листа о. Григорія (Голуба) також додано супровідний лист на ім’я настоятеля Києво-Печерської лаври від отамана Дядьківського куреня, який виконував на Запорозькій Січі обов’язки військового писаря, еклесіарха та «будівничого Військової церкви» Онисима Семеновича Кривицького від 13 жовтня 1756 р., яким він повідомляє, що о. Григорій (Голуб) уповноважив його передати до лаври для написання ікон 49 кипарисових дошок і «просил тиє дослати в Киево-Печерскую Лавру, для благ ваших»43. Докладніше цей факт та зв’язки Онисима Кривицького з Афоном буде розглянуто трохи нижче. Другий документ – це лист о. Григорія (Голуба), написаний ним на Афоні у травні 1768 р. на ім’я кошового отамана Війська Запорозького Петра Калнишевського, з якого ми дізнаємося, що засновник «Чорного Виру» і кошовий отаман Запорозької Січі були дуже давно й близько знайомі. У цьому листі на ім’я кошового отець Григорій, зокрема, пише: «Велможному Єго милости пану, Высокородному Господину Атаману Кошовому войска Запорожскаго, Пєтру Івановичу, милостивому моєму благотворитєлю, здравия и спасєния желаю. Вашєя велможности показанноє мнѣ отъ давныхъ лѣтъ прємілостивоє благодѣянїє, и в бытность мою при святой Кїєво-Пєчєрской лаvрѣ милостивоснабдѣтєлноє благотворєнїє навсегда я чувствуя, нє могу прєминовать чтобї при сєй оказїи нєвоздати вашєй вєлможности должнаго моєго благодарєнїя, съ молитствєннымъ поздравлєнїємъ і со всєнижайшимъ поклонєнїємъ. И всєсмирєнно прошу содєржать мєнє убогаго въ прєжнєй вашєй благопрїятсвєнной мілости. Я же за Божїєю помощїю прибылъ во Святую Гору всєблагополучно, и обрѣтаюсь въ построєнномъ мною россійскомъ скитку съ братією, и о здравїи вашємъ всєгда молитствуємъ. И в приношєнїи безкровныя Жертвы имя ваше благолюбєзно поминаємъ. Ныне ж посланъ отъ мене в Кієвъ ради нѣкоторыхъ нуждъ монахъ Іосифъ, бывшїй вашєго Курєня. И єжєли возвратитися неуспѣєтъ, и будєтъ презимовати въ Сѣчи Запорожской, всєусєрдно молю вєлможность вашу нєоставить єго своимъ милостивымъ благопризритєлствомъ. І ащє Вашє благоє произволєнїє будєтъ, на убогїй нашъ скитокъ подати милостыню. Оную да благоволитє вручить єму монаху Іосифу. За что паки о здравїи и о спасєнїи Вашємъ одолжаємся молитвами нашими служити вовѣки. І тако пребудемъ. Вашєя вєлможности Милостиваго Благотворитєля всеусердный благожєлатєль. И богомолєцъ всегдашнїй Иеросхимонахъ Григорій Мая 1768 года, Святая Гора Афонъ»44. У цьому листі о. Григорій повідомляє, що саме він є засновником означенного скиту на Афоні. Це є важливе свідчення, яке заперечує думку деяких дослідників про те, що скит був заснований саме болгарськими ченцями, і начебто українці не мали до цього жодного відношення. Крім того, зі згаданих двох документів ми дізнаємося, що афонський старець Григорій (Голуб), залишивши військову кар’єру та світське життя і заснувавши на Афоні власний скит, продовжував підтримувати тісні відносини як із Запорозькою Січчю, так і з Києво-Печерською лаврою, де раніше він приймав постриг і починав свій чернечий шлях. 42 Там само. Арк. 1.–1 зв. 43 ЦДІАК України. Ф. 128. Оп. 1 общ., 1756. Спр. 156. Арк. 3. 44 ЦДІАК України. Ф. 229. Оп. 1. Спр. 166. Арк. 46. 68 Сіверянський літопис. 2020. № 2______________________________________________________________________________________________________________________ Збереглися й інші документи, які засвідчують, що засновником і будівничим «Чорного Виру» був саме Григорій (Голуб), і що пожертви на цей афонський скит він і його ченці збирали саме в Україні. Зокрема, про це йдеться у справі Київської духовної консисторії від 1775 р., де подані допити «вышедши из турецкой области Афонския горы Зуграфского скита рождества Пресвятыя Богородицы Мавровирского, монахи, Орест да Иосиф», «для испрошения на обитель милостыни, в Киеве и других городах, с пашпортом от строителя иеромонаха Григория», «як бродяги шатаясь по разным местам и не ведомо куда милостыню похищая, даже до Переяславской епархии дошли»45. Так само у спогадах монаха Ігнатія (Деншина), який проживав у «Чорному Вирі» з 1768 по 1775 рр., повідомляється, що «в оному монастирі начальствуючий будівбудівничий Григорій, постриженик Києво-Печерської лаври»46. Інший документ від 1775 р. у справі «Чорного Виру» теж згадує «строітеля ієромонаха Григорія»47. Ще один цікавий документ, де збереглися згадки про заснування «Чорного Виру», знайдений нещодавно молдавським істориком Олександром Маголою в одній із закинутих румунських келій на Афоні – рукопис румунською мовою під назвою «Memoriu». Документ цей ніде ще не публікувався. Датується він кінцем ХІХ ст. і є перекладом зі слов’янського оригіналу звернення руських келіотів та калівітів на Афоні до російського імператора (ім’я відсутнє), в якому повідомляється про стан руського чернецтва на Афоні. Перераховуючи різні втрачені руські обителі Афону, його автори окрему увагу приділяють скиту «Чорний Вир», який румунський перекладач помилково переклав як «Чорний гнів» (Furia-neagră). У цьому документі, зокрема, повідомляються такі деталі про заснування скиту: «З другої половини XVIII століття на Святій Горі не було жодного руського монастиря, де б могли збиратися наші співвітчизники, тому [руські] ченці почали займати усамітнені незалежні келії. Одна з таких келій, зайнятих руськими козаками в часи Імператриці Єлизавети Петрівни, була перетворена на Скит, відомий під назвою «Furia-neagră» (Eara-neagră) (тобто «Чорний-гнів», – прим. С. Ш.) по назві місцевості Мавро-Вир, залежний від монастиря Зуграфа»48. Іншим більш пізнім документом, в якому оповідається історія виникнення скиту «Чорний Вир», є письмовий опис болгарською мовою, укладений єпископом Бранницьким Неофітом (Ніколовим, 1844–1908), який нетривалий час жив у 1899 р. у Зографському монастирі на Афоні. На підставі усного переказу та розповідей старих ченців він склав на початку ХХ ст. короткий опис виникнення скиту49. Окремі уривки з цього документа без належного критичного аналізу були опубліковані болгарською дослідницею К. Бояджиєвою50. Більш розширений огляд документа був здійснений в 2015 р. після отримання в архіві Зографського монастиря повного його тексту51. Описана єп. Неофітом історія заснування «Чорного Виру» наразі є найбільш 45 ЦДІАК України. Ф. 990. Оп. 1. Спр. 1110. Дело о пересылке в Киевскую дух. Консисторию вещей и денег, оставленных при церкви м. Барышевки монахами прибывшими из Афонской горы. 1775 г. 38 арк. 46 Описание путешествия отца Игнатия в Царьград... С. 12–13. 47 ЦДІАК України. Ф. 990. Оп. 1. Спр. 1110. Дело о пересылке в Киевскую дух. Консисторию вещей и денег, оставленных при церкви м. Барышевки монахами прибывшими из Афонской горы. 1775 г. 38 арк. 48 Memoriu [аl călugărilor ruși, proprietari de Chilii și Colibe în Sf.Munte al Athonului către Guvernul Majestății Sale Domnului și Împăratului tuturor Rusiilor, unicului Protector natural al compatrioților săi în Turcia]. Арк. 13 зв. (колекція О. Маголи). 49 Архів Болгарського Зографського монастиря на Афоні (АБЗМА). История за Скито Чернъ Виръ. Препис от писмото на Браницкия епископ Неофит до архимандрита Григория, игумен на Свещената Зографска обител. Рукопис. С. 1–32. 50 Бояджиева Е. Банско и Атон: Мисията на хаджи Вълчо, брата на Паисий Хилендарски, на прага на Българското възраждане. София, 2002. С. 144–152. 51 Шумило С. В. Афонский скит «Черный Выр» и попытки воссоздания нового Русика... С. 214–246. 69 Siverian chronicle. 2020. № 2______________________________________________________________________________________________________________________ розлогим джерелом з описом тих подій. Проте викладена там інформація є досить тенденційною, до того ж заснованою здебільшого не на основі документів, а переважно на більш пізньому усному переказі. Через це сприймати її необхідно досить критично, оскільки перевірити її на основі документальних джерел поки що не вдалося. Викладена вона в листі на ім’я ігумена Зографського монастиря архімандрита Григорія в період з 1902 по 1908 рр., у відповідь на запит ігумена про ініціативи якихось ченців з меж Російської імперії щодо відновлення «Чорного Виру». Одразу варто зазначити, що єпископ Неофіт був категоричним противником повернення «руських ченців» (хоч українців, хоч росіян) до «Чорного Виру» та відновлення його як «руського скиту». Наприкінці ХІХ –початку ХХ ст. спостерігалося погіршення відносин між урядами Болгарії і Російської імперії, що наклало свій відбиток і на позицію єп. Неофіта, який поєднував духовний сан з дипломатичною діяльністю. Побоюючись, що через «руський скит» у Зографі поселяться ченці з меж Російської імперії, єп. Неофіт у згаданому описі історії «Чорного Виру» намагався в категоричній формі застерегти ігумена Зографа ні під яким приводом не допустити туди знову «руських ченців», і навіть погрожував тому певними карами. З метою обґрунтування своєї позиції він за будь що намагався заперечувати роль і участь «русів» у заснуванні та розбудові цієї афонської обителі і доводив, що скит побудовано саме болгарами. Ігумен сусіднього монастиря Есфігмен і дослідник афонських старожитностей архім. Герасим Смірнакіс (1862–1935) згадував, як наприкінці ХІХ ст., коли російський посол в Константинополі граф М. П. Ігнатьєв відвідав Зографський монастир, Неофіт (Ніколов), який проживав у ньому, не приховував свого небажання приймати в обитель «руських ченців», вважаючи, що вони можуть захопити весь монастир і вигнати з нього болгар52. Напевно, саме з цієї причини Неофіт у відповіді ігумену Зографу, не приховуючи власних симпатій шовіністичного характеру, не просто закликав не допустити передачі «Чорного Виру» назад інокам-русинам, але й доволі тенденційно намагався показати всіх руських святогірців у найнегативніших тонах, обзиваючи їх «п’яницями» та «лжемонахами», і доводячи виняткові права на скит лише болгарських монахів53. Критично сприймати інформацію у творі Неофіта змушують і певні історичні невідповідності, допущені ним. Зокрема, він помилково вважав, що скит «Чорний Вир» був заснований за правління Катерини II (хоча й зазначає – «не пам’ятаю добре») малорусами «з місцевості біля Дунаю, а не з Росії»54, тобто плутає Запорозьку й Задунайську Січі, котрі існували в зовсім різні історичні періоди. Намагаючись заперечити заснування і розбудову «Чорного Виру» «малорусами», болгарський єпископ водночас суперечить сам собі. Так, у цьому ж оповіданні він пояснює появу у «Чорному Вирі» «малорусів» тим, що спочатку вони жили разом з болгарами в Зографському монастирі, однак з часом між ними почався розбрат55. Відстоюючи думку, що «Чорний Вир» був лише «келією», а не самоврядним скитом, єп. Неофіт робить обмовлення, що «чорновирські відлюдники» «за прикладом інших скитів на Святій Горі дали йому («Чорному Виру», – прим. С.Ш.) ім’я Скит, що монастир, в незлобивості своїй і без обжалування визнав».56 Таким чином, навіть Неофіт визнає, що Зограф за «Чорним Виром» визнавав статус самоврядного скита. Про те, що «Чорний Вир» був саме скитом, а не цілковито залежною від 52 Σμυρνάκης Γ. Τὸ Ἅγιον Ὄρος. Aθήνα, 1903. Σ. 560–561. 53 АБЗМА. История за Скито Чернъ Виръ… С. 23–24, 28. 54 АБЗМА. История за Скито Чернъ Виръ… С. 4–5, 14, 19–20. 55 Там само. С. 6. 56 Там само.С. 11. 70 Сіверянський літопис. 2020. № 2______________________________________________________________________________________________________________________ кіріархального монастиря «келією», беззаперечно засвідчує документ з архіву Протату Афона від 12 вересня 1787 р. Цим актом проестоси афонських монастирів повідомляли з Константинополя, що з благословення Константинопольського патріарха та після неодноразових нарад вони постановили із загальної суми податків, які мають сплатити афонські монастирі османській владі, на три руські скити, що діяли на той час на Афоні, а саме – Пантократорський руський Іллінський скит, зографський Мавровирський скит та руський скит «Св. Богородиці» (Ксилургу), покласти обов’язок так само сплатити османам в якості податку харадж у 121 гріш57. Підписаний цей документ представниками 17-ти монастирів Афона. Нині він зберігається в архіві Протату Афона і в 1991 р. був описаний та опублікований у каталозі архіву протатських актів58. Із цього документа випливає, що на 12 вересня 1787 р. «Чорний Вир» вже мав офіційний статус самоврядного скиту, через що повинен був платити податки (хорадж) османській владі на загальних підставах, на рівні з іншими самоврядними скитами та монастирями Афона. Це є важливе свідчення, зафіксоване в актах афонського Протату. Таким чином, за «Чорним Виром» статус скита було визнано не лише монастирем Зограф, але й вищою духовно-адміністративною владою Афона та Константинопольським патріархатом. Легенди про грошові вклади імператриці Єлизавети на банківські рахунки «Чорного Виру» За численними переказами, заснування скиту «Чорний Вр» було здійснено українськими козаками за підтримки російської імператриці Єлизавети Петрівни (1709–1761), яка перебувала в таємному (морганатичному) церковному шлюбі з графом Олексієм Розумовським (Розумом), рідним братом Кирила Розумовського – останнього гетьмана України і Війська Запорозького. Так, у спогадах монаха Ігнатія (Деншина), який проживав у «Чорному Вирі» з 1768 по 1775 рр., повідомляється, що «оний скит збудований від Государині Імператриці Єлизавети Петрівни <…> В архідразі прописане всюди ім’я Всемилостивійшої Государині у вічну її пам’ять»59. При цьому Ігнатій уточнює, що «в оному монастирі начальствуючий будівбудівничий Григорій, постриженик Києво-Печерської лаври»60. Знайти документальні підтвердження цим переказам наразі не вдалося. Згадані вище Чорновирські записи не збереглися. Швидше за все, мова йшла не про особисте виділення імператрицею коштів на скит, а про надання нею дозволу на таке субсидіювання з коштів, зібраних в Україні. Очевидно, о. Григорій (Голуб) був знайомий з колишніми козаками Козелецької сотні (нині Козелецького району Чернігівської області) братами Розумами (Розу- мовськими), через яких і міг отримати дозвіл імператриці Єлизавети на створення козаками власного скиту на Святій Горі. Зокрема, таку протекцію йому міг склас- ти родич і побратим по Гілянсько-Сулацькому походу Яків Андрійович Маркович (1696–1770), який обіймав посаду генерального підскарбія при гетьмані Кирило- ві Розумовському. Саме Яків Маркович у 1742 р. входив до офіційної української козацько-старшинської делегації на коронації імператриці Єлизавети Петрівни, де йому було доручено виголосити вітальну промову на честь нової цариці. Про причетність до розбудови «Чорного Виру» імператриці Єлизавети натякає й рукопис румунською мовою під назвою «Memoriu»61. Болгарські мистецтвознавці 57 Aρχείο Πρωτάτου. Eπιτομές μεταβυζαντινών εγγράφων. Αθωνικά Σύμμεικτα 2 / X. Γάσπαρης. Aθήνα, 1991. Σ. 68–69. 58 Aρχείο Πρωτάτου... Σ. 68–69. 59 Описание путешествия отца Игнатия в Царьград... С. 12–13. 60 Там само. С. 12–13. 61 Memoriu... Арк. 13 зв. 71 Siverian chronicle. 2020. № 2______________________________________________________________________________________________________________________ проф. Асен Василів і проф. Атанас Божков, описуючи храм «Чорного Виру», так само відзначали, що, згідно з легендами, побудований він був за протекції імператриці Єлизавети в 1747 р.62 Такої ж думки дотримувався і болгарский історик Михайло Ковачев63. Водночас, болгарський єпископ Неофіт (Ніколов) вважає спірною думку, що скит і соборний храм обителі були збудовані «русами» за підтримки імператриці Єлизавети, стверджуючи, що останньою було подаровано на скит лише 1000 рублів.64 Про грошовий вклад імператриці Єлизавети на скит «Чорний Вир» повідомляється й у нещодавно знайденому в архіві Хіландарського монастиря листі афонського ієросхимонаха Антонія (Булатовича) на ім’я імператора Миколи II за 1912 р.: «Для підтримання скиту і для утримання братії в ньому імператрицею Єлизаветою був призначений особливий капітал, проценти від якого до цього часу видаються Св. Синоду на цей саме предмет».65 Більш детальної інформації про згаданий грошовий вклад від імені чи за дорученням імператриці Єлизавети відшукати поки що не вдалося. Єдиним натяком на це може слугувати запис в Описі імператорських указів з Санкт-Петербурзького Сенатського архіву за 1740–1762 рр., де під 24 березня 1747 р. згадується «Именной указ об отпуске из штатс-конторы в колегию иностранных дел 1000 руб. на уплату по некоторому векселю»66. Чи має цей чи інший указ імператриці Єлизавети відношення до «Чорного Виру», належить ще з’ясувати. Наразі сума в 1000 рублів, про яку згадує болгарський єпископ Неофіт (Ніколов), збігається з описами указів імператриці. Якщо підтвердиться факт передачі з дозволу імператриці саме на скит в 1747 р. означеної суми, то цілком можливо, що 1747 рік як дата заснування скиту міг бути пов’язаний саме з пам’яттю про цю пожертву, тоді як саме започаткування скиту, імовірно, мало відбутись кількома роками раніше. Цікавий факт – 9 грудня 1747 р. до Московської синодальної контори Св. Синоду в Москву приїздила з Афона делегація Зографського монастиря у складі ієромонахів Даниїла і Матфея для отримання «жалування», яке вони й отримали відповідно до указу Св. Синоду «о причислении из положенной на штат Святейшего Синода сумне, выданных из оной в Святейшем Синоде во оной Изографский монастир» у розмірі 546 рублів67. Судячи з усього, у казні Св. Синоду, який на той час очолював українець архієпископ Стефан (Калиновський), на Зографський монастир з 1747 р. справді було передбачене штатне жалування, що підтверджує свідчення про виділення з доволу імператриці Єлизавети регулярної субсидії на утримання «Чорного Виру», яка мала видаватися через Зографський монастир. Про отримання Зографським монастирем згаданої субсидії на «Чорний Вир», окрім о. Антонія Булатовича, згадує у 1913 р. і дослідник Афона А. Павловський, наголошуючи, що «скит запустілий і хоча отримує з Росії субсидію, але його не відновлюють»68. Так само про субсидію свідчить і вже згадуваний румуномовний документ «Memoriu», який повідомляє, що Зографський монастир «до цього дня отримує регулярно з Росії щорічну суму в розмірі 3000 рублів, яка була призначена 62 Божков А., Василиев А. Художественото наследство на манастира Зограф. София: Наука и изкуство, 1981. 63 Ковачев М. Български ктитори в Света гора. София, 1943. С. 46–50. 64 Описание путешествия отца Игнатия в Царьград... С. 9–11, 21. 65 Бояджиева Е. Банско и Атон: Мисията на хаджи Вълчо, брата на Паисий Хилендарски, на прага на Българското възраждане. София, 2002. Переписка (копjалник) Благовештенске Келjе. Хиландар. 1912. Арк. 10–10 зв. 66 Опись высочайшим указам и повелениям, хранящимся в Санктпетербургском Сенатском архиве за XVIII в. СПб., 1878. Т. III: 1740–1762 / Сост. П. Баранов. С. 192. 67 Російський державний архів давніх актів (РДАДА). Ф. 1183. Оп. 1. Част. 7. Спр. 548 (грудень 1747 р.) 68 Путеводитель по Св. Горе Афонской / сост. А. А. Павловский. Афон, 1913. С. 99. 72 Сіверянський літопис. 2020. № 2______________________________________________________________________________________________________________________ Скиту в якості субсидії на його будівництво»69. А єпископ Неофіт (Ніколов) навіть уточнює, що ці кошти монастир тримає в Херсонському банку, і наполегливо рекомендує зографському ігумену негайно забрати їх звідти і перекласти до французького банку «Креді Ліонне» (фр. Crédit Lyonnais)70. Болгарська дослідниця К. Бояджиєва, намагаючись заперечити легенду про допомогу скиту з боку російської імператриці, водночас погоджується, що «в той час Зограф був дуже обмежений матеріально, можливо, вони зверталися по допомогу в Росію. Після того, як Зограф віддав їм (малоруським ченцям, – прим. С. Ш.) землю в районі «Черни Вир», логічно, що імператриця Єлизавета надіслала їм одноразову пожертву в 1000 рублів», якої, на думку дослідниці, не вистачило на будівництво обителі71. Як бачимо, легенди про грошові вклади з дозволу чи за дорученням імператриці Єлизавети на банківські рахунки афонського «Чорного Виру» мають під собою підстави. Через це вже згаданий Антоній (Булатович) в листі від 1912 р. до імператора Миколи ІІ згадував про значні банківські відсотки, які мали набігти за 165 років від покладеної до банку на скит грошової суми. Водночас, саме значення і розміри згаданої пожертви, імовірно, були дещо перебільшені з метою надати обителі більшої значимості та статусності перед обличчям керівництва болгарського та грецьких монастирів на Афоні. Судячи з наявних документів, чорновирські ченці намагалися шукати кошти на обитель, де тільки було можна: як на Запорозькій Січі та по всій Україні, так і в Росії, Молдо- Валахії і навіть Болгарії. Якщо такий вклад й існував, то, швидше за все, він був наданий не самою імператрицею, а за існуючою тоді процедурою з її «височайшого дозволу» через державний скарб Гетьманщини або через синодальну казну чи колегію іноземних справ. Легенди про хаджи Вилчо Болгарський єпископ Неофіт (Ніколов) на початку ХХ ст. у зв’язку зі спробами відновити «Чорний Вир» як «руський скит» намагався заперечувати роль і участь «русів» у заснуванні та розбудові цієї афонської обителі. Не наводячи жодних документальних доказів, він у листі (між 1902–1908 рр.) до ігумена Зографського монастиря архімандрита Григорія намагався спростувати причетність до будівництва Чорновирської церкви «русів» та імператриці Єлизавети, стверджуючи, що споруджена вона (церква) була на пожертви болгарського заможного паломника на ім’я хаджи Вилчо, який, повертаючись з Єрусалима, вирішив залишитись при Зографському монастирі, де й прийняв постриг у схиму з іменем Пафнутій. За словами Неофіта, поселившись у скиту «Чорний Вир», він передав на будівництво скитського храму (кіріакону) 3000 золотих монет, але помер у скиті ще до завершення будівництва церкви72. Цю версію, не розглянувши жодних інших документів і джерел, які стосуються «Чорного Виру», без жодного критичного аналізу та застережень дослівно пере- казує болгарська дослідниця Катерина Бояджиєва і на основі лише цих оповідань Неофіта намагається реконструювати історію скиту, заперечуючи, слідом за ним, факт причетності українців до заснування і розбудови обителі73. Повторюючи вер- сію Неофіта, Бояджиєва з патріотичних міркувань намагається довести, що храм 69 Memoriu... Арк. 13 зв. 70 АБЗМА. История за Скито Чернъ Виръ... С. 30–32. 71 Бояджиева Е. Банско и Атон... С. 154–155. 72 АБЗМА. История за Скито Чернъ Виръ… С. 6–9. 73 Бояджиева Е. Банско и Атон… С. 144–152. 73 Siverian chronicle. 2020. № 2______________________________________________________________________________________________________________________ «Чорного Виру» був збудований саме на пожертви болгарського паломника і купця хаджи Вилчо, а тому, відповідно, і сам скит має вважатись болгарським. Постать хаджи Вилчо Баанова (1704–1769) справді цікава і непересічна, особливо в контексті історії Зографського монастиря. Він був заможним купцем і вважався ктитором слов’янських обителей на Афоні – сербського Хіландарського та болгарського Зографського монастирів, на відновлення та розбудову яких пожертвував чималі кошти. Родом він був зі старовинного містечка Банско, що у південно-західний Болгарії. З цього ж міста походив і видатний болгарський просвітитель, духовний письменник і подвижник прп. Паїсій Хіландарський (1722–1798)74, якого називали родичем і навіть «братом» хаджи Вилчо75. Окрім оповідання Неофіта (Ніколова) початку ХХ ст., жодних інших документів про причетність Вилчо Баанова до розбудови скиту «Чорний Вир» наразі віднайти не вдалося. Не знайдено жодних згадок про нього і в документах XVIII ст., які стосуються насельників цієї афонської обителі. Водночас, оскільки деякі сучасні дослідники повторюють тезу Неофіта, що саме хаджи Вилчо, а не українські ченці, були будівничими «Чорного Виру», спробуємо розглянути ці аргументи і самі відомості про мецената. Відомо, що Вилчо Баанов уперше побував на Афоні лише у 1755 р76. Причому, судячи з усього, по прибутті на Святу Гору він на перших порах (1756–1758 рр.) допомагав не болгарському, а саме сербському монастирю Хіландар77, де подвизався і ніс послух протоігумена його родич прп. Паїсій Хіландарський. Саме тут у 1756 р. він почав масштабне будівництво: від фундаменту до даху відбудував зруйноване південне крило монастиря (три поверхи і дзвіниця), а на місці напівзруйнованого параклісу св. Стефана розпочав будівництво нового – на честь прп. Іоана Рильського. І лише з 1758 р. хаджи Вилчо на прохання ігумена Акакія починає допомагати й Зографу з метою його відновлення та розбудови78. У цей же час, на початку 60-х рр. XVIII ст., до Зографу перейшов з Хіландаря і прп. Паїсій Хіландарський. Як свідчить меморіальний напис на мармуровій плиті в нартексі Успенського храму Зографського монастиря, в 1758 р. хаджи Вилчо почав там будівництво. На його пожертви було збудовано кілька нових монастирських корпусів, через що східне крило обителі іноді називали «хадживилчова махала». Також лівіше від монастирського кафолікону на його пожертви був побудований у 1768 р. ще один храм на честь Успіння Богородиці та інші монастирські будівлі79. За архітектурною формою він схожий на кіріакон «Чорного Виру», а у притворі з лівої сторони і досі збереглося фрескове зображення Вилчо Баанова як ктитора храму. Причому зображений він у світському одязі, а не як чернець. За словами Неофіта, хаджи Вилчо, передавши у цей же час пожертви на будівництво Чорновирського скитського храму (кіріакону), помер ще до його завершення80. Бояджиєва припускає, що хаджи Вилчо помер у 1769 р., за три роки до того прийнявши у Зографі чернечий постриг81. При цьому, бездоказово заперечуючи будівництво скитської церкви українськими ченцями, вона вважає, що її почав будувати хаджи Вилчо на прохання зографського ігумена Акакія не 74 Паисий Хилендарски и неговата епоха, София, 1962; Никитин С. А. Папсий Хилендарский и современная ему южнославянская историография, в сборнике: Славянское источниковедение, М., 1965; Конобеев В. Д. Българското национално освободително движение. Идеология, программа, развитие, София, 1972; Христов Хр. Паисий Хилендарски, София, 1972. 75 Бояджиева Е. Банско и Атон... С. 86–92. 76 Там само. С. 82–83, 92, 96, 109. 77 Там само. С. 110–111. 78 Там само. С. 123. 79 Порфирий Успенский, еп. Второе путешествие по Святой горе Афонской... С. 142. 80 АБЗМА. История за Скито Чернъ Виръ… С. 6–9. 81 Бояджиева Е. Банско и Атон… С. 171, 85. 74 Сіверянський літопис. 2020. № 2______________________________________________________________________________________________________________________ раніше 1766 р82. Але таке припущення не підтверджується жодними документами і продиктоване, швидше за все, бажанням за будь що довести, що храм побудували саме болгари. Водночас, наявні архівні джерела XVIII ст. спростовують такі гіпотези. З матеріалів допитів чорновирського ченця Іова (Бутенка) за вересень 1756 р. відомо, що соборний храм Чорновирського скиту вже тоді був збудований і освячений на честь Різдва Богородиці: «пішов він прямо з реченим ієросхимонахом (Григорієм Голубом, – прим. С.Ш.) у скит, названий Мавровир, де жив світським півтора роки в послушництві різному при келії оного ієросхимонаха. Потім же пострижений він Яков у чернечий чин тим же ієросхимонахом Григорієм, яко він того скиту начальником, минулого 1755 року квітня, а якого числа не пригадує, в церкві Різдва Пресвятої Богородиціз нареченням імені Іов»83. Цей документ від 1756 р. засвідчує, що чорновирський храм на честь Різдва Богородиці був уже збудований ще до появи на Афоні хаджи Вилчо Баанова. Адже, як уже було сказано, вперше він прибув на Святу Гору в 1755 р., а перейшов до Зографу і почав там допомогати будівництву лише в 1758 р. До того, в 1752 р. Вилчо Баанов через свого сина лише разово передавав пожертву на молитовний спомин до Зографу у розмірі «50 грошів» (копійок)84. Таким чином, на 1756 рік Вилчо Баанов ще ніяк не міг бути причетним до будівництва чорновирського храму. Тим паче, не може бути початком будівництва чорновирського храму 1766 рік, на якому наполягала К. Бояджиєва85. Іншим наявним джерелом, яке спростовує гіпотези єп. Неофіта (Ніколова) та К. Бояджиєвої, є спогади чорновирського ченця Ігнатія (Деншина), який повідомляє, що на момент прийняття ним у «Чорному Вирі» чернечого постригу 1768 р. там вже була «церква облаштована чудова хорошої архітектури»86. Більш правдоподібні дати будівництва чорновирського храму називає єп. Порфирій (Успенський), який побував там у 1845–1846 та 1858–1859 рр. За його словами, будівництво там було розпочато в 1747 р. за царювання імператриці Єлизавети Петрівни, а остаточно завершено в 1754 р. при зографському ігумені Акакії87. Ці дати цілком збігаються зі свідченнями чорновирського ченця Іова (Бутенка) за вересень 1756 р., який повідомляв, що на той час храм «Чорного Виру» вже був збудований. Оскільки Порфірій працював в архіві Зографського монастиря та спілкувався з зографськими та чрновирськими ченцями майже по свіжих слідах, невдовзі після закінчення російсько-турецької війни, то його свідчення виглядають більш достовірними, аніж більш пізні свідчення єп. Неофіта (Ніколова) початку ХХ ст. До цього варто додати, що в усіх відомих документах XVIII ст. в якості «будівничого» скиту «Чорний Вир» фігурує саме о. Григорій (Голуб), а не Вилчо Баанов чи хтось інший. Таким чином, згадані джерела і свідчення не підтверджують версію єп. Неофіта (Ніколова), який наполягав, що Вилчо Баанов незадовго до смерті розпочав у «Чорному Вирі» будівництво скитського храму, але помер (бл. 1769 р.) ще до його завершення88. Імовірніше за все, хаджи Вилчо справді міг бути одним з ктиторів і надавати якусь допомогу у розбудові та облаштуванні «Чорного Виру», але навряд чи ця допомога була настільки значущою, як це намагався показати єп. Неофіт. Огляд храму Різдва Богородиці при «Чорному Вирі» засвідчує, що він справді 82 Там само. С. 160. 83 ЦДІАК України. Ф. 127. Оп. 151. Спр. 68. Арк. 3–3 зв., 5. 84 Бояджиева Е. Банско и Атон… С. 108. 85 Там само. С. 160 86 Описание путешествия отца Игнатия в Царьград... С. 12–13. 87 Порфирий Успенский, еп. Второе путешествие по Святой горе Афонской... С. 91–93, 257. 88 АБЗМА. История за Скито Чернъ Виръ… С. 6–9. 75 Siverian chronicle. 2020. № 2______________________________________________________________________________________________________________________ має більш пізню прибудову з південно-західної сторони у вигляді двоповерхового притвору з двома приділами на першому поверсі, верандою-терасою і двома підсобними кімнатами на другому поверсі. Цей притвор дещо вибивається з цілісної архітектурної композиції храму, що засвідчує його більш пізнє прибудовування. Тож можемо припустити, що він був добудований близько 1766–69 рр., можливо, навіть на пожертви хаджи Вилчо. Так само, імовірно, на його пожертви був облаштований лівий притвор (з окремим вівтарем та іконостасом) на честь болгарського святого прп. Іоана Рильського, тоді як правий притвор облаштований на честь прп. Антонія та Феодосія і всіх Києво-Печерських Преподобних. Пам’ять про таку участь Вилчо Баанова у добудові храму з плином часу могла трансформуватись в усні перекази болгарських ченців про те, що й сам храм було побудовано саме ним, що й записав на початку ХХ століття єп. Неофіт (Ніколов). Бояджиєва звертає увагу на те, що святогірські ченці Никифор та Ієрофей у виданій в 1824 р. праці «Повествованието за опленяванито на Света гора Атонска» повідомляють, що на цей час поміж скитів на Афоні існував «руски скит Черни Вир, тук живеят пятдесет монаси, само руси»89. Ця праця була написана ще до початку грецького повстання 1821 р., тож, за свідченнями очевидців-афонітів, виходить, що до цього часу в «Чорному Вирі» проживало близько 50 ченців. Причому ці очевидці акцентують, що ченці там були саме «руси» і сам скит вони називають «руським», а не болгарським. Так само єпископ Порфирій (Успенський), ієросхимонах Сергій (Веснін), хіландарський бібліотекар о. Сава (Бройер), есфігменський ігумен Герасим (Смірнакіс)90 та інші автори у ХІХ ст. повідомляли, що «Чорний Вир» населяли саме «малоруси»91. Спроби приписати всі заслуги ктиторства як у «Чорному Вирі», так і у Зографському монастирі загалом лише одному Вилчо Баанову виглядають доволі дивно, оскільки у цей період ктиторську допомогу Зографському монастирю здійснювало чимало заможних і відомих людей не лише з Болгарії, але й з України, Молдо-Валахії та Росії. Підтвердженням цьому можуть слугувати численні документи XVIII ст., які збереглися в архівах цих країн, а також і в самому Зографському монастирі. Зокрема, факт збирання таких пожертв засвідчують вже згадувані Пом’янники Зографської обителі92. Також у монастирському Статуті під 1749, 1759, 1766 рр. повідомляється про привезені в Зографську обитель з України та Росії щедрі пожертви у вигляді значних грошових сум, церковного посуду, книг, облачень тощо93. Як уже згадувалося, саме у рік початку будівництва храму «Чорного Виру» у грудні 1747 р. в Московській синодальній конторі відповідно до указу Св. Синоду під головуванням українця і колишнього префекта Київської духовної академії архієпископа Стефана (Калиновського) з державної казни на Зографський монастир 89 Бояджиева Е. Банско и Атон… С. 153. 90 Σμυρνάκης Γ. Τὸ Ἅγιον Ὄρος. Aθήνα, 1903. Σ. 561–562. 91 Порфирий (Успенский), еп. Восток христианский. Второе путешествие по Св. горе Афонской... С. 93, 257; Сергий (Веснин), иеросхим. Письма к друзьям своим... С. 163–166; Сава Хиландарац, мон. Света Гора, прев. Б. Димића. Београд, 1898. С. 112–120; Афон. Энциклопедический Словарь Ф.А. Брокгауза и И.А. Ефрона… С. 583; Путеводитель по св. Афонской Горе... Москва, 1895. С. 60; Путево- дитель по Св. Горе Афонской... Издание Братства Русских обителей на Афоне, 1913. С. 99. 92 Шумило С. В. Нове джерело до біографії І. Мазепи та історії зв’язків української козацької стар- шини з центром православного чернецтва на Афоні. Сiверянський лiтопис: Всеукраїнський науковий журнал. 2016, листопад-грудень. № 6 (132). С. 73–84; Шумило С.В. Представники козацько-стар- шинських родин Чернігово-Сіверщини в афонському Зографському пом’яннику XVII–XVIII ст. Сiверянський лiтопис: Всеукраїнський науковий журнал. 2019, листопад-грудень. № 6 (150). С. 41–63. 93 Мердзимекис Н. Связи Афонского монастыря Зографа с царской Россией. Россия – Афон: тыся- челетие духовного единства. Материалы междунар. науч.-богосл. конф. Москва, 1–4 окт. 2006. М., 2008. С. 254; Дерманский П. Ф., Пивоваренко Л. А. О связях Киево-Печерской Лавры с Болгарией. Духовная культура населения Украины с древнейших времен. Киев, 1991. С. 60. 76 Сіверянський літопис. 2020. № 2______________________________________________________________________________________________________________________ почали виплачувати регулярне «жалування» «из положенной на штат Святейшего Синода сумме, выданных из оной в Святейшем Синоде во оной Изографский монастир»94. З архівних матеріалів Київської губернської канцелярії, Київської духовної консисторії та Києво-Печерської лаври ми дізнаємося про збирання значних пожертв зографськими ченцями по території України на потреби своєї обителі. Так, у 1750–1751 рр. Україну з метою збирання пожертв відвідували ігумен та інші представники Зографського монастиря95. У 1763 р. зографські посланці отримали у друкарні Києво-Печерської Лаври велику партію різноманітних богослужбових і повчальних книг лаврського друку96. В інших документах цього періоду повідомляється про розорення Зографського та інших афонських монастирів турками і татарами (1753 та 1769 рр.), у зв’язку із чим проводився збір пожертв по Україні97. У цей же період в Україні від Зографського монастиря з метою збирання пожертв на потреби обителі перебував ієромонах Ігнатій, який передав на ім’я київського митрополита Арсенія (Могилянського) відповідного листа від 30 травня 1768 р. за підписом ігумена Зографського монастиря архімандрита Акакія98. У цьому листі зографський ігумен красномовно дякує київському митрополиту за надані на Зограф щедрі дарунки на «помощь и искупление обители» и «собирании милостыни», «коим обитель наша и мы последнейшие как в содержании своем, так и во искуплении агарянских даней возимели великую помощь»99. До цього можна додати збережені документи про збирання чорновирськими ченцями пожертв на «Чорний Вир» на Запорозькій Січі та по всій Україні, зокрема і вже згадуваний лист засновника скиту ієросхимонаха Григорія (Голуба) до кошового отамана Війська Запорозького Петра Калнишевського від травня 1768 р., які засвідчують щедрі пожертви, зібрані в Україні як на Зографський монастир, так і безпосередньо на «Чорний Вир». Як видно, твердження єп. Неофіта (Ніколова) та К. Бояджиєвої, що скит «Чорний Вир», як і увесь Зографський монастир, розбудовано винятково на пожертви заможного болгарського ктитора, не відповідають дійсності, оскільки у цьому процесі у той час активну матеріальну участь брали представники різних народів та країн, зокрема й українська козацька старшина100. Таким чином, відповідно до відомих нам документів XVIII ст., є всі підстави вважати, що засновником і «будівничим» скиту «Чорний Вир» на Афоні був саме о. Григорій (Голуб) – нащадок гетьмана Оліфера Голуба (†1628) та представник знатного шляхетського козацько-старшинського роду з Чернігівщини. Цей факт укотре засвідчує існування тісних духовно-культурних зв’язків українського 94 РДАДА. Ф. 1183.Оп. 1. Част. 7. Спр. 548 (грудень 1747 р.) 95 ЦДІАК України. Ф. 59: Киевская губернская канцелярия. Оп. 1. Спр. 1878; ЦДІАК України. Ф. 59. Оп. 1. Спр. 2165. Арк. 155, 190–193, 195–198; ЦДІАК України. Ф. 59. Оп. 1. Спр. 3325. Арк. 15, 16, 29–31, 42–44. 96 ЦДІАК України. Ф. 128: Киево-Печерская Лавра. Оп. 1.тип. Спр. 70. 97 ЦДІАК України. Ф. 59. Оп. 1. Спр. 3325. Арк. 15, 16, 29–31, 42–44. Повідомлення про розорення Афонського Георгієвського Зуграфського монастиря татарами в 1753 р.; ЦДІАК України. Ф. 59. Оп. 1. Спр. 2165. Арк. 155, 190–193, 195–198. Доношение архимандрита Афонского Георгиевского Изуграф- ского монастыря о выдаче паспорта на проезд в Москву. Оригинал. 1752 г.; ЦДІАК України. Ф.59. Оп. 1. Спр. 5961. Арк. 9, 10, 11, 12. Згадка про напад турків на афонські та грецькі монастирі. 1769 р. 98 Інститут рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського (ІР НБУВ). Ф. 312. Спр. 444. 605 с. Книга входящих и исходящих писем митрополита Киевского Арсения (Могилянского) 1767–1768 гг. Л. 851. Приписка: № 108. 99 Там само. 100 Шумило С.В. Нове джерело до біографії І. Мазепи… С. 73–84; Шумило С.В. Представники козацько-старшинських родин Чернігово-Сіверщини в афонському Зографському пом’яннику… C. 41–63. 77 Siverian chronicle. 2020. № 2______________________________________________________________________________________________________________________ чернецтва та козацтва зі світовим центром православного чернецтва на Афоні. Разом з тим, афонський «козацький» скит «Чорний Вир» є важливою складовою історії, духовної культури, традиції і спадщини українського чернецтва у єдиній у світі автономній чернечій республіці. На жаль, існування на Афоні цього скиту по сей день залишається однією з найменш вивчених сторінок в історії як Святої Гори, так і її відносин з церковними та чернечими осередками в Україні. Водночас, цей пам’ятник присутності українців на Афоні має велику духовно-культурну і науково-історичну цінність. References Alfʹorov, O. (2012). Rolʹ kozatsʹko-starshynsʹkoho rodu Holubiv v istoriyi Ukrayiny druhoyi polovyny XVI – kin. XVIII st. [The role of the Cossack-elders kind of Pigeons in the history of Ukraine of the second half of the 16th - the end. 18th]. Dysertatsiya kand. ist. nauk. / Nauk. kerivn. prof. V. Y. Borysenko. Kyiv, Ukraine. Alfʹorov, O. (2001). Hetʹman Olifer Holub – slavetnyy predstavnyk Rodu [Hetman Olifer Golub – Glorious Representative of the Genus]. Visnyk Kyyivsʹkoho natsionalʹnoho linhvystychnoho universytetu. Seriya: «Istoriya, ekonomika, fi losofi ya». Vyp. 5. Kyiv, Ukraine. Alfʹorov, O. (2003). Do istoriyi pokazachenoyi ukrayinsʹkoyi arystokratiyi (predstavnyka rodu Holubiv XVI–XVIII st.) [To the history of the Ukrainian aristocracy shown (representative of the genus Pigeons of the XVI–XVIII centuries)]. Hetʹmansʹkyy alʹmanakh: «Do 85-richchya proholoshennya Ukrayinsʹkoyi Derzhavy ta 130 richchya vid dnya narodzhennya Hetʹmana Pavla Skoropadsʹkoho». Ch. II. Kyiv, Ukraine. Archeío Prōtátou. (1991). Epitomés metabyzantinṓn engráphōn [Athōniká Sýmmeikta 2] / X. Gásparēs. Athḗna, Greece. Afon [Athos]. (1891). Éntsyklopedycheskyy Slovarʹ F.A. Brok·hauza y Y.A. Efrona. Tom IIA. St. Peterburg, Russian Empire. Boyadzhyeva, E. (2002). Bansko y Aton: Mysyyata na khadzhy Vilcho, brata na Paysyy Khylendarsky, na praha na Bʺlharskoto vʺzrazhdane [Bansko and Aton: The Mission of Hadji Valcho, Paisii Hilendarski’s Brother, on the Threshold of the Bulgarian Revival]. Sofyya, Bolgariya. Bozhkov, A., Vasylyev, A. (1981). Khudozhestvenoto nasledstvo na manastyra Zohraf [The artistic heritage of the Zograf Monastery]. Sofyya, Bolgariya: Nauka y yzkustvo. Dermanskyy, P. F., Pyvovarenko, L. A. (1991). O svyazyakh Kyevo-Pecherskoy Lavry s Bolharyey [On the Relations of the Kiev-Pechersk Lavra with Bulgaria]. Dukhovnaya kulʹtura naselenyya Ukrayny s drevneyshykh vremen. Kyiv, Ukraine. Kahamlyk, S. (2005). Kyyevo-Pechersʹka Lavra: svit pravoslavnoyi dukhovnosti i kulʹtury (XVII–XVIII st.) [Kiev-Pechersk Lavra: the World of Orthodox Spirituality and Culture (XVII–XVIII centuries)]. Kyiv, Ukraine: Natsionalʹnyy Kyyevo-Pechersʹkyy istoryko-kulʹturnyy zapovidnyk. Kryvosheya, V. V. (2010). Kozatsʹka starshyna Hetʹmanshchyny [Kozatskaya Chief of the Hetmanate]. Entsyklopediya. Kyiv, Ukraine: Stylos. Kryvosheya, V. V., Kryvosheya, I. I., Kryvosheya, O. V. (2009). Neuryadova starshyna Hetʹmanshchyny [Non-governmental petty offi cers of the Hetmanate]. Kyiv, Ukraine: Stylos. Kryvosheya, I. I. (2016). Neuryadova starshyna Ukrayinsʹkoyi kozatsʹkoyi derzhavy (XVII–XVIII st.): dovidnyk [Non-governmental chief of the Ukrainian Cossack state (XVII–XVII centuries): a handbook]. T. 2. Kyiv, Ukraine: Vydavetsʹ Pshonkivsʹkyy. Kryvosheya, I. I. (2015). Militarna mandrivka: bunchukove tovarystvo v Sulatsʹkomu pokhodi (1725–1727) v dzerkali shchodennyka heneralʹnoho pidskarbiya Yakova Markovycha [The Militant Journey: The Bunchup Society in the Sulacian Campaign (1725–1727) in the Mirror of the Diary of Jacob Markowicz’s General Subsidy]. Mare 78 Сіверянський літопис. 2020. № 2______________________________________________________________________________________________________________________ Integrans. Studia nad dziejami wybrzeży Morza Bałtyckiego. Tom VIII. «Migracje. Podróże w dziejach». Monografi a oparta o materiały z VII Międzynarodowej Sesji Naukowej Dziejów Ludów Morza Bałtyckiego. Wolin 26–28 lipca 2014. Toruń: Wydawnictwo Adama Marszałeka. Kovachev, M. (1943). Bolharsky ktytory v Sveta hora [Bulgarian donors in the Holy Mountain]. Sofyya, Bolgariya. Konobeev, V. D. (1972). Bolharskoto natsyonalnoosvobodytelno dvyzhenye. Ydeolohyya, prohramma, razvytye [The Bulgarian National Liberation Movement. Ideology, Program, Development]. Sofyya, Bolgariya. Maevskyy, V. A. (2009). Afon y eho sudʹba [Athos and his fate]. Moscow, Russia. Markovych, Y. A. (1893). Dnevnyk heneralʹnoho podskarbyya Yakova Markovycha (1717–1767 hh.) [The Diary of the General Sub-Treasure of Yakov Markovich (1717–1767). Part 1. (1717–1725)]. Chastʹ 1. (1717–1725 hh.). Kyiv, Russian Empire: Typohrafyya H.T. Korchak-Novytskoho. Merdzymekys, N. (2008). Svyazy Afonskoho monastyrya Zohrafa s tsarskoy Russyey [Relations of the Athos Monastery of Zograf with Tsarist Russia]. Russiya – Afon: tysyacheletye dukhovnoho edynstva. Materyaly mezhdunar. nauch.-bohosl. konf. Moskva, 1–4 okt. 2006. Moscow, Russia. Modzalevskyy, V. L. (1908). Malorossyyskyy rodoslovnyk [The Little Russian Pedigree]. T. 1. Kyiv, Russian Empire: Typ. H. Frontskevycha. Nykytyn, S. A. (1965). Papsyy Khylendarskyy y sovremennaya emu yuzhnoslavyanskaya ystoryohrafyya, v sbornyke: Slavyanskoe ystochnykovedenye [Papsiy Hilendarsky and his contemporary South Slavic historiography, in the collection: Slavic Source Studies]. Moscow, Russia. Opysʹ vysochayshym ukazam y povelenyyam, khranyashchymsya v Sanktpeterburhskom Senatskom arkhyve za XVIII v. [Inventory of the highest decrees and orders stored in the Saint Petersburg Senate Archive for the 18th century]. (1878). T. III: 1740 – 1762. St. Peterburg, Russian Empire. Opysanye puteshestvyya ottsa Yhnatyya v Tsarʹhrad, Afonskuyu horu, Svyatuyu Zemlyu y Ehypet. 1766–1776 hh. [Description of Father Ignatius’ journey to Constantinople, Mount Athos, Holy Land, and Egypt. 1766–1776]. (1891). Pravoslavnyy palestynskyy sbornyk. T. XII. Vyp. 36 (3). St. Peterburg, Russian Empire. Pavlikyanov, K. (2018). Afonskyy Zohrafskyy Skyt «Chernyy Vyr» y eho kazatskoe brat·stvo – teksty arkhyvnykh svydetelʹstv (1747–1908 h.) [The Athos Zigraphic Skit «Black Swirl» and its Cossack Brotherhood – texts of archival evidence (1747–1908)]. Doklad na mezhdunarodnoy nauchnoy konferentsyy «Kyevo-Pecherskaya Lavra – Afon – Yerusalym: edynstvo skvozʹ veka». Kyev, 20–21 yyulya 2018 h. Mashynopys. Putevodytelʹ po sv. Afonskoy Hore y ukazatelʹ ee svyatynʹ y prochykh dostopamyatnostey, s 29-yu vydamy monastyrey y skytov, y kartoyu Afona [Guide to St. Mount Athos and a signpost of its shrines and other landmarks, with 29 species of monasteries and monasteries, and a map of Mount Athos]. (1895). Yzd. 7-e Afonskoho Russkoho Panteleymonova monastyrya. Moscow, Russian Empire. Putevodytelʹ po Sv. Hore Afonskoy [Guide to the Holy Mount of Athos]. (1913). V pamyatʹ 300-letyya tsarstvovanyya doma Romanovykh. Sost. A. A. Pavlovskyy. Athos, Greece: Yzdanye Bratstva Russkykh obyteley na Afone. Smyrnákēs, G. (1903). Tò Hágion Óros. Athena, Greece. Shumylo, S. V. (2015). «Dukhovnoye Zaporozh’ye» na Afone. Maloizvestnyy kazachiy skit «Chernyy Vyr» na Svyatoy Gore [«Spiritual Zaporozhye» on Athos. Little- known Cossack skete «Black Whirlpool» on the Holy Mountain]. Kyiv, Ukraine. Shumylo, S. V. (2016). Afonskiy skit «Chernyy Vyr» i popytki vossozdaniya novogo Rusika v XVIII v. na Svyatoy Gore [Athos skete «Black Whirlpool» and attempts to recreate the new Rusik in the XVIII century. on the Holy Mountain]. Afon i slavyanskiy 79 Siverian chronicle. 2020. № 2______________________________________________________________________________________________________________________ mir. Sb. 3. Materialy mezhdunar. nauch. konf., posv. 1000-letiyu prisutstviya russkikh monakhov na Svyatoy Gore. Kiyev, 21–23 maya 2015 g. Athos, Greece: Svyato- Panteleimonov monastyr’ na Afone. Shumylo, S. V. (2017). Kozats’kiy skit «Chorniy Vir» na Afoní u XVIII st. za malovídomimi arkhívnimi dzherelami [Cossack skete «Black Whirlpool» on Athos in the XVIII century. by little known archival sources]. Tserkva – Nauka – Suspíl’stvo: pitannya vzaêmodíí̈. Materíali 15-í̈ mízhnarodnoí̈ naukovoí̈ konferentsíí̈ (29 travnya – 3 chervnya 2017 r.). Kyiv, Ukraine: Natsíonal’niy Kiêvo-Pechers’kiy ístoriko-kul’turniy zapovídnik. Shumylo, S.V. (2016). Nove dzherelo do bíografíí̈ Í. Mazepi ta ístoríí̈ zv’yazkív ukraí̈ns’koí̈ kozats’koí̈ starshini z tsentrom pravoslavnogo chernetstva na Afoní [New Source for I. Mazepa’s Biography and History of Relations between the Ukrainian Cossack Elder and the Center for Orthodox Monasticism in Athos]. Siveryans’kiy litopis: Vseukraí̈ns’kiy naukoviy zhurnal. listopad-gruden’. № 6 (132). Chernihiv, Ukraine. Shumylo, S.V. (2019). Predstavniki kozats’ko-starshins’kikh rodin Chernígovo- Sívershchini v afons’komu Zografs’komu pom’yanniku XVII – XVIII st. [Representatives of the Cossack-Elderly Families of the Chernihiv-Sivershchyna in the Athos Zograf Monument of the 17th – 18th centuries]. Siveryans’kiy litopis: Vseukraí̈ns’kiy naukoviy zhurnal. listopad-gruden’. № 6 (150). Chernihiv, Ukraine. Tokaryev, S. A. (2015). Kozatsʹka starshyna Nizhynsʹkoho polku u druhiy polovyni XVII – XVIII st. [Kozatsky Head of Nizhyn Regiment in the Second Half of XVII – XVIII ]. Dysertatsiya kand. ist. nauk. Chernihiv, Ukraine: CHNPU. Uspenskyy, Porfyryy. (1880). Vostok khrystyanskyy. Vtoroe puteshestvye po Sv. hore Afonskoy v hodakh 1858, 1859 y 1861 y opysanye skytov afonskykh [East Christian. Second trip to the Holy Mount of Athos in 1858, 1859 and 1861 and a description of the Athos monks]. Moscow, Russian Empire. Vesnin, Sergiy. (1850). Pis’ma k druz’yam svoim o Svyatoy Gore Afonskoy [Letters to your friends about the Holy Mount of Athos]. St. Peterburg, Russian Empire. ABZMA (Arkhív Bolgars’kogo Zografs’kogo monastirya na Afoní) – ABZMA (Archives of the Bulgarian Zograf Monastery at Athos). Istoriya za Skito Cherni Vir. Prepis ot pismoto na Branitskiya yepiskop Neofi t do arkhimandrita Grigoriya, igumen na Sveshchenata Zografska obitel. Rukopis. ASKhMA (Arkhív Serbs’kogo Khílandars’kogo monastirya na Afoní) – ASChMA (Archive of the Serbian Chilandar Monastery in Athos). List íeroskhimonakha Antoníya (Bulatovicha) do rosíys’kogo ímperatora Mikoli ІІ. Perepiska (kopjalnik) Blagoveshtenske Kelje. Khilandar. 1912. RDADA (Rosíys’kiy derzhavniy arkhív drevníkh aktív) – RSAAA (Russian State Archive of Ancient Acts) F. 1183. Op.1. Chast. 7. Spr. 548 (gruden’ 1747 r.). IR NBUV (Instytut rukopysu Natsionalnoi biblioteky Ukrainy im. V.I.Vernadskoho) – MI VNLU (Manuscript institute of the V. I. Vernadsky National Library of Ukraine). F. 312. Spr. 444. 605 s. Kniga vkhodyashchikh i iskhodyashchikh pisem mitropolita Kiyevskogo Arseniya (Mogilyanskogo) 1767 – 1768 gg. L.851. Pripiska: №108. TsDIAK Ukrainy (Tsentralnyi derzhavnyi istorychnyi arkhiv Ukrainy, m. Kyiv) – CSHAK of Ukraine (Central State Historical Archives of Ukraine in the city of Kyiv). F 990. Op.1. Spr. 1110; F. 59: Kiyevskaya gubernskaya kantselyariya. Op. 1. Spr. 1878; F. 59. Op.1. Spr. 2165; F. 59. Op.1. Spr. 3325; F. 59. Op.1. Spr. 3325; F. 59. Op.1. Spr. 2165; F.59. Op.1. Spr. 5961; F. 127. Op. 151. Spr. 68; F. 128. Op 1.obshch. Spr. 156; F. 128: Kiyevo-Pecherskaya Lavra. Op. 1.tip. Spr. 70; F. 229. Op. 1. Spr. 166. Шумило Сергій Вікторович – головний редактор наукового альманаху «Афонська спадщина», директор Міжнародного інституту афонської спадщини в Україні (вул. Велика Васильківська, 126, м. Київ, 03150, Україна). 80 Сіверянський літопис. 2020. № 2______________________________________________________________________________________________________________________ Shumylo Serhii V. – Editor-in-Chief of the scientifi c anthology «The Athonite Heritage», Director of The International Institute of the Athonite Legacy (126 Velyka Vasylkivska Street, Kyiv, 03150, Ukraine). E-mail: institute@afon.org.ua GREGORY GOLUB: COMRADE BUNCHUK NEZHINSKY REGIMENT AND THE FOUNDING OF THE SKETE BLACK WHIRLPOOL ON MOUNT ATHOS Abstract. The aim of the study.The purpose of the article is to study the pedigree an d biography of comrade-bunchuk Nezhinsky regiment Gregory Golub and the establishment of the monastic skete «Black Whirlpool» («Mavro Vir») on Mount Athos in the 1740s. To reveal the role of the Ukrainian Cossacks in the donor support of the Athos skete «Black Whirlpool» on the Holy Mountain. The methodology of work is based on the principles of historicism, presented in accordance with the anthropological and dialectical approach to historical phenomena. Scientifi c novelty. For the fi rst time, the origin of Grigory Golub from the Ukrainian Cossack-elders family and the establishment of the Black Whirlpool by him on Mount Athos were carefully analyzed. Based on the analysis of archival sources, little-known facts and documents are revealed, in particular about the activities of this Ukrainian monastic monastery on Mount Athos. The issue of genealogical relations between Grigory Golub and Hetman Olifer Golub has been actualized. Conclusions. The genealogy of Grigory Golub and its relationship with the Chernihiv region are studied in detail. It was established that Grigory Golub and his family are outstanding representatives of the Ukrainian Cossack foreman of the late XVII–XVIII centuries. Based on archival sources and evidence, the author establishes the approximate date and place of birth of Grigory Golub, the time of his departure from military service and his adoption of monasticism, institution on Mount Athos skete «Black Whirlpool», the approximate time of his death at the age of about 80 years. The author also analyzes various documents, reviews and hypotheses about the foundation and construction of the Black-Vyrsky monastery on Mount Athos and establishes the fact of participation in this of representatives of the Ukrainian Cossacks and, in particular, Grigory Golub. He also refutes the biased allegations that the construction of the Black Whirlpool skete was not carried out by Ukrainian monks and proved the close ties of Ukrainian monasticism and Cossacks with this center of spirituality in the world center of Orthodox monasticism. Keywords: Grigory Golub, Petro Kalnyshevsky, Nifont Nikolov, Vilcho Baanov, Elizabeth II, Black Whirlpool, Mavro Wir, Zograf, Athos, Holy Mountain, Greece, Ukraine, Cossacks, Scete, Monks. Дата подання: 2 квітня 2020 р. Дата затвердження до друку: 10 квітня 2020 р. Цитування за ДСТУ 8302:2015 Шумило С. Бунчуковий товариш Ніжинського полку Григорій Голуб та заснування ним скиту «Чорний вир» на Афоні. Сіверянський лі топис. 2020. № 2. C. 60–80. DOI: 10.5281/zenodo.3859377. Цитування за стандартом APA Shumylo, S. (2020). Bunchukovyi tovarysh Nizhynskoho polku Hryhorii Holub ta zasnuvannia nym skytu «Chornyi vyr» na Afoni [Gregory Golub: comrade-bunchuk Nezhinsky regiment and the founding of the skete «Black Whirlpool» on Mount Athos]. Siverianskyi litopys – Siverian chronicle, 2, 60–80. DOI: 10.5281/zenodo.3859377.

Бунчуковий товариш Ніжинського полку Григорій Голуб та заснування ним скиту «Чорний Вир» на Афоні

Institution

Ähnliche Einträge