І на камінні ростуть дерева (Маврін О. О. Неочікувані здобутки втраченого часу: теорія і методика археографії в УРСР (40-ві – 80-ті роки ХХ ст.): [монографія]
Рецензія на книгу: І на камінні ростуть дерева (Маврін О. О. Неочікувані здобутки втраченого часу: теорія і методика археографії в УРСР (40-ві – 80-ті роки ХХ ст.): [монографія] / НАН України, Археографічна комісія, Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського. К., 2018...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Сiверянський літопис |
|---|---|
| Дата: | 2020 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
2020
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/170741 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | І на камінні ростуть дерева (Маврін О. О. Неочікувані здобутки втраченого часу: теорія і методика археографії в УРСР (40-ві – 80-ті роки ХХ ст.): [монографія] / Д. Гордієнко // Сіверянський літопис. — 2020. — № 3. — С. 207-211. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860270586936164352 |
|---|---|
| author | Гордієнко, Д. |
| author_facet | Гордієнко, Д. |
| citation_txt | І на камінні ростуть дерева (Маврін О. О. Неочікувані здобутки втраченого часу: теорія і методика археографії в УРСР (40-ві – 80-ті роки ХХ ст.): [монографія] / Д. Гордієнко // Сіверянський літопис. — 2020. — № 3. — С. 207-211. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Сiверянський літопис |
| description | Рецензія на книгу: І на камінні ростуть дерева (Маврін О. О. Неочікувані здобутки втраченого часу: теорія і методика археографії в УРСР (40-ві – 80-ті роки ХХ ст.): [монографія] / НАН України, Археографічна комісія, Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського. К., 2018. 352 с.
|
| first_indexed | 2025-12-07T19:06:22Z |
| format | Article |
| fulltext |
207
Дмитро Гордієнко
•
Рецензія
І НА КАМІННІ РОСТУТЬ ДЕРЕВА
МАВРІН О.О. НЕОЧІКУВАНІ ЗДОБУТКИ ВТРАЧЕНОГО ЧАСУ: ТЕОРІЯ І МЕТОДИКА
АРХЕОГРАФІЇ В УРСР 40 ВІ 80 ТІ РОКИ ХХ СТ. : МОНОГРАФІЯ / НАН УКРАЇНИ,
АРХЕОГРАФІЧНА КОМІСІЯ, ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ АРХЕОГРАФІЇ ТА
ДЖЕРЕЛОЗНАВСТВА ім. М.С. ГРУШЕВСЬКОГО. КИЇВ, 2018. 352 с.
DOI: 10.5281/zenodo.3950781
© Д. Гордієнко, 2020. CC BY 4.0
Кожна наука, а найпаче історична, мають свою історію. Не є винятком і архео-
графія, якій на сьогодні вже виповнилося понад 500 років, починаючи від пуб-
лікацій візантійських, середньовічних та класичних пам’яток у Західній Європі
в добу Ренесансу. Українська археографія зароджується майже одночасно з єв-
ропейською і виводиться з кінця XVI ст., проте особливого розвитку здобуває в
другій половині XIX ст. та в першій третині ХХ ст., що було пов’язано насампе-
ред з діяльністю академіка М. Грушевського та його школи. Тотальний розгром
української історичної школи в 1930-ті завдав нищівного удару й по археографії.
На понад шістдесят років перестав виходити започаткований Грушевським «Ар-
хеографічний збірник», підбір джерел до публікацій зумовлювався політичною
доцільністю й завданнями класової боротьби, що, зі свого боку, обмежувало й
історичні дослідження. Вільно українська археографія могла розвиватися лише
в наукових центрах української діаспори, однак відсутність доступу до архіво-
сховищ в Україні обмежувала й саму публікаторську діяльність науковців. Таким
чином і на сьогодні українська історична наука все ще позбавлена повноцінних
корпусних публікацій для провадження широкої дослідницької діяльності укра-
їнських та зарубіжних істориків з історії України. Варто наголосити, що «сирий
архівний матеріал» стає повноцінним джерелом лише після його джерелознав-
чого опрацювання й археографічної публікації. Власне археографія й покликана
«перетворити» пам’ятку минулого в історичне джерело.
Українська історіографія совєтського періоду на сьогодні досить добре роз-
крита в працях Б. Крупницького, О. Оглоблина, Я. Калакури, О. Яся, І. Колесник
та інших українських істориків, чого не можна сказати про висвітлення історії
української археографії зазначеного періоду, особливо другої половини ХХ ст.
Заповнити цю прогалину й покликана рецензована монографія О. Мавріна, без-
посереднім предметом якої стали теорія та методика археографії в другий період
історії української археографії совєтського періоду.
Перемога СРСР у Другій світовій війні зберегла тоталітарну систему всере-
дині держави з її тотальним контролем над розумовою діяльністю українських
істориків. На щастя, «на допомогу» прийшов Захід, і з розгортанням Холодної
війни, в ідеологічному протистоянні Заходу совєтський режим потребував залу-
чення історичного аргументу, тим самим стимулював і публікаторську діяльність
джерел з історії України, і, як показує у своїй монографії О. Маврін, попри всю
заангажованість совєтських публікацій, вони зберігають безумовну цінність для
208
Сіверянський літопис. 2020. № 3______________________________________________________________________________________________________________________
дальшого розвитку історичної науки, насамперед у методологічній та теоретич-
ній складовій археографічної праці.
Совєтська історіографія першочергову вагу надавала власне історичним до-
слідженням, що мали інформативно забезпечити авангард партії, відтак, як пока-
зує автор, базові історичні дисципліни – джерелознавство та археографія – були
віднесені до «допоміжних наук». Тим самим не джерела зумовлювали історич-
ні дослідження, а останні – підбірку джерел до публікацій, тим самим зводячи
археографічні публікації, навіть збірники, до функції ілюстративного матеріалу.
Як показує О. Маврін, археографія «джерел до…» особливого розвитку набула в
1970-ті рр., що в своїх рудиментах зберігається і до сьогодні.
Окрім того, разом з іншими сферами гуманітарного знання в підсовєтській
Україні, українська археографія зазнавала на собі значного впливу русифікації:
«сама історія повоєнної археографії – це історія звуження наукової свободи, по-
силення регуляції археографічної діяльності системою влади. І в той же час – це
історія про «опірність» матеріалу» (с. 12). Таким чином, як зазначає О. Маврін:
«Українські радянські археографи, працюючи з матеріалом, що не вкладався в ме-
тодологічні рамки, вироблені на рівні загальносоюзних, змушені були виробляти
власні сенси. Крок за кроком (десятиліття за десятиліттям) поступово окреслюва-
лися окремі риси предмета власне української археографії: «українські історичні
джерела», «українські історичні документи», «українські історичні пам’ятки».
Власне на цьому, виробленому десятиліттями базисі, постала наприкінці 1980-х
років українська археографічна наука з власним предметом, методами і завдання-
ми, що виходили з особливостей українських історичних пам’яток» (с. 10).
Розглядувана монографія складається з чотирьох розділів, що відповідають
прийнятому в дослідженні хронологічно-тематичному підходу.
Перший розділ охоплює 1945–1950-ті рр. й присвячений питанням становлен-
ня та формування засад української археографії. Фактично в той період єдиною
сферою діяльності археографів була едиційна практика. З методики та теорії ва-
гомим здобутком стало розроблення правил видання історичних джерел, перші
з яких були вироблені 1945 р., що стали основою для наступних видань 1950–
60-х рр. Очевидно, саме поява «Правил» 1945 р. й зумовила таку чітку нижню хро-
нологічну межу дослідження. Щодо появи «Правил» 1945 р. автор цілком слушно
зазначає, що вони зумовлені самою логікою совєтської системи і не є наслідком
«розвитку практики публікаторської діяльності»: «радянська історична наука в
основі мала єдину і до того ж досить жорстку марксистську модель, що вимагала
певного підходу до історичного матеріалу» (с. 31). На той час панівним підходом
едиційної практики визначались тематичність і вибірковість, при чому порядок
публікування джерел мав відображати розвиток певного явища. Науковий апарат
мав забезпечити потрібні ідеологічні акценти. Окрім того, ідеологічна складо-
ва досягалась наданням права археографу втручатися в текст джерела шляхом
скорочення, витягів, довільного компонування фрагментів. Самі скорочення, як
зауважує О. Маврін, «були зручною формою для «підгонки» «неслухняного» до-
кумента під потреби висвітлення тієї чи іншої теми» (с. 66). Таке «опрацювання»
наближало публікацію джерел до наративного викладу, за висловом автора, «до
видання історичного дослідження в документах» (с. 36), що значно розширювало
читацьке коло, а «документальна» складова додавала переконаності істинності
викладу. Очевидно, ці ідеологічні історико-просвітницькі завдання зумовили й
домінування у публікації джерел тематичних збірників. Не випадково основни-
ми темами збірників джерел визнавались: «роль КПРС, боротьба народних мас,
трудова й політична активність трудящих» тощо, що, у свою чергу, зумовлювало
ретельність підходу до підбірки джерел «з метою недопущення шкідливої інфор-
мації» (с. 62).
209
Siverian chronicle. 2020. № 3______________________________________________________________________________________________________________________
Проте український матеріал «чинив опір», особливо виразно на матеріалах
іншомовних текстів XIV–XX ст. Відтак О. Маврін і показує, як перебуваючи в те-
нетах загальносоюзної, чи пак «загальноросійської», де були зосереджені голов-
ні археографічні центри, українська археографія не просто існувала, а виробляла
свої власні альтернативні підходи. Саме українські джерела, насичені іншомов-
ними елементами, й підривали універсальні совєтські підходи до публікації іс-
торичних джерел (с. 54). На жаль, у контексті іншомовних текстів жодним чином
автор не висвітлює питання передачі грекомовних текстів, з монографії не відомо,
чи взагалі це питання порушувалось у совєтський період?
Трансформаційним процесам в українській археографії в 1960-ті роки присвя-
чено другий розділ монографії. Саме в цей період «вперше радянська археогра-
фічна наука спромоглася поставити питання теоретичного характеру, спробувала
переосмислити методику» (с. 99). Археографія, окрім едиційної, повертає по-
льову та камеральну складову своєї діяльності. Археографічні пошуки й дискусії
цього періоду знайшли відображення в «Правилах» публікації історичних джерел
1969 р., в яких відбувся суттєвий зсув від тематичності видань до типологічно-
го підходу з акцентуванням уваги на точності передачі текстів пам’яток. 1960-ті
роки дали старт застосуванню кібернетики в українській археографії та джере-
лознавстві, що зумовило появу математичних методів в історичних досліджен-
нях. З іншого боку, застосування ЕОМ в археографії посилило актуальність ско-
рочених, формалізованих форм публікацій джерел. У цей період на якісно новий
рівень вийшла теорія й методика передачі особливостей українських пам’яток
XIV–XVIII ст., які поділяються на пам’ятки XIV–XV ст. та XVI–XVIII ст., до пуб-
лікації яких застосовувались більш спрощені вимоги. Окрім того, виділяються
два підходи до передачі давніх українських текстів: транскрипція та транслітера-
ція, перша – для істориків, друга – філологів.
Третій розділ охоплює 1970-ті роки, що стали періодом «“великого погрому”»
гуманітаристики в Україні, основним натхненником і організатором якого був се-
кретар ЦК КПУ з ідеологічних питань В. Маланчук» (с. 159). Таким чином мето-
дологічні й теоретичні питання українська археографія вирішувала винятково як
складова загальносоюзної/общєросійської, що призвело до суттєвого зниження
рівня української теоретико-методологічної думки. У такій ситуації «основним
завданням українських радянських археографів було припасування загальносо-
юзних археографічних норм, що часто носили досить абстрактний характер, до
особливостей української документальної бази» (с. 304). Зокрема, у 1970-ті роки
український матеріал «чинив опір» актуалізуючи роль наукових описів докумен-
тів, як і камеральної археографії загалом (с. 189).
У центрі уваги дослідників зазначеного періоду були питання предмета, мето-
да та завдань археографії. До вагомих здобутків етапу можна віднести розширен-
ня предметного кола археографії з винятково писемних пам’яток на неписемні,
наприклад, публікації фото-, фоно- та кінодокументів. У теоретико-методологіч-
ному плані саме в 1970 р. були здійснені спроби виділити археографію як окрему
науку, проте «суттєвих зрушень в цьому питанні не було» (с. 175, 227). Єдиним
вагомим здобутком археографії 1970-х років було стрімке кількісне збільшення
публікацій джерел, що в той період зосереджувались у серійних виданнях, з від-
чутним зміщенням уваги в бік документів «радянської доби», та й «дорадянський
період» обмежувався класовою боротьбою кінця XVIII – початку ХХ ст. Можна
припустити, що таке хронологічне й тематичне зміщення було зумовлене успіха-
ми археографії в УРСР саме як української в попередні періоди, коли вона розви-
валась на пізньосередньовічних та ранньомодерних пам’ятках. Саме ці періоди
яскраво увиразнювали українську специфіку порівняно з російською, що для ре-
жиму було цілком неприйнятним.
210
Сіверянський літопис. 2020. № 3______________________________________________________________________________________________________________________
Та, попри всі напрацювання, як показує О. Маврін, совєтська археографія так
і не змогла перейти від «історичного джерела» до «історичної пам’ятки», що зу-
мовлювалось ідеологічними причинами панування марксистсько-ленінської ідео-
логії, яка визнавала лише за документальними пам’ятками «об’єктивний харак-
тер» (с. 167–168). Натомість українська археографія в другій половині 1980-х рр.
чітко поставила в центр своєї уваги пам’ятки, під якими «визнавалися всі пись-
мові залишки минулого» (с. 285).
Відтак четвертий розділ присвячено останньому десятиліттю існування со-
вєтської України, упродовж якого і відбулась трансформація української архео-
графії як складової радянської до власне української археографії, що, як показує
автор, зокрема зумовлювалось впливом концепцій гарвардського осередку укра-
їнської археографії. Загалом це був час «пожвавлення української радянської ар-
хеографії» (с. 236), попри те, що на рівні всесоюзної археографії у 1980-х роках:
«відчувається певний застій, що виражається в поверненні до старих концепцій
археографії замість продукування нових смислів; поява великої кількості нової
лексики, за якою не стояла поява нового явища або проблеми» (с. 229).
Логічним завершенням дискусій у середовищі української археографії другої
половини 1980-х рр. став вироблений «Перспективний план підготовки до друку
та видання джерел з історії України (на період до 2000 року)» (К., 1989), на жаль,
у силу різних обставин повністю не реалізований і до сьогодні. Цей план мав за-
повнити прогалини в опублікованій джерельній базі історії України, тим самим
і стимулювати заповнення «білих плям» в українській історіографії. Як підсумо-
вує автор, «Перспективний план…» – це була «спроба синтезувати все найкраще,
що було накопичено вітчизняною археографією» (с. 293). «Вперше за весь час
існування історичної науки в Україні в центрі уваги опинився весь джерельний
комплекс як певний залишок минулих епох, як продукт людського буття» (с. 294).
Таким чином, як показав О. Маврін, попри всі обмеження та ідеологічний
тиск, українська археографія мала суттєві здобутки, зокрема на всесоюзному рів-
ні. Саме українська археографія заперечувала публікування текстів у скорочено-
му вигляді, наголошуючи на важливості повної публікації, українськими архе-
ографами було запропоновано поруч відтворених текстів публікувати фотокопії
документів. Вагомим здобутком дослідження О. Мавріна є розкриття механізму
«опірності матеріалу» українських пам’яток, що є перспективним у застосуванні
до вивчення історії інших сфер української гуманітаристики совєтського періоду.
Як наголошував В. Гюго, «великі речі знищуються малими». Так мовні елементи
українських пам’яток руйнували ідеологічну концепцію «братніх народів», укра-
їнські археографи свідомо чи не свідомо доводили істинність ідеї, що «мова має
значення», тим самим наближали крах совєтського режиму в Україні.
Натомість найбільшим упущенням у підсовєтський період була польова архео-
графія, яка для українських науковців була переважно теоретичною, позаяк, як
зазначив О. Маврін, в Україні розшукові дії провадили російські археографічні
центри (с. 203–204). Фактично, з боку імперського центру це було пограбування
української національної писемної спадщини, адже виявлені пам’ятки вивозили-
ся за межі України до архівосховищ Москви та Ленінграда.
На жаль, у монографії недостатньо місця приділено середньовічним пам’яткам.
Нижня хронологічна межа української археографії досліджуваного періоду в до-
слідженні обмежена XIII ст., адже «джерела з середньовічної та ранньомодерної
історії практично не видавали» (с. 309), на що існувала негласна заборона. На
сьогодні дискусійним є вживання терміна «давньоруські пам’ятки» (с. 129, 133),
хоча, безумовно, саме такий термін побутував у досліджувану епоху. Тим більше,
що в інших місцях вживається цілком коректний термін «український середньо-
211
Siverian chronicle. 2020. № 3______________________________________________________________________________________________________________________
вічний документ» (с. 220). На жаль, жодним чином не згадані пам’ятки античної
України.
Ідеологічна складова як «регулятор» розвитку археографії совєтського періо-
ду, цілком логічно, наскрізно проходить через усю монографію. Відтак перспек-
тивним є дослідження розвитку української археографії у контексті офіційних
рішень державних органів, насамперед партійних, які у стосунку до історичної
науки регулярно друкувались в офіційних наукових часописах, як, наприклад, пе-
редова стаття: «Задачи исторической науки в свете решений июньского Пленума
ЦК КПСС» у часописі «Вопросы истории» (№ 8, 1963).
Автор розкриває появу в археографії чіткого поділу джерел, архівних опи-
сів тощо на дореволюційні та «радянського періоду» в 1970-ті роки. Проте по-
стає питання співвідношення такого поділу в археографії з історіографією, адже
остання й на сьогодні часто зберігає зазначену «періодизацію»?
Однак попри всі дискусійні моменти, можна впевнено констатувати, що моно-
графія О. Мавріна стала помітним явищем в українській гуманітаристиці, вона
не лише розкриває одну зі сторінок минулого української науки, а й окреслює
низку перспектив, частину з яких, наприклад, вивчення історії зарубіжної україн-
ської історіографії чи вивчення літописної археографії як складової української,
наприкінці книги окреслено самим автором. Розвитку теми сприятиме й вагома
бібліографія та іменний покажчик, додані до книги.
Цитування за ДСТУ 8302:2015
Гордієнко Д. Рецензія : І на камінні ростуть дерева : Маврін О.О. Неочікувані
здобутки втраченого часу: теорія і методика археографії в УРСР (40-ві – 80-ті
роки ХХ ст.): [Монографія] / НАН України, Археографічна комісія, Інститут
української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського. Київ, 2018.
352 с. Сіверянський літопис. 2020. №3. С. 207–211. DOI: 10.5281/zenodo.3950781.
Цитування за стандартом APA
Hordiienko, D. (2020). Retsenziia : I na kaminni rostut dereva : Mavrin O. O.
Neochikuvani zdobutky vtrachenoho chasu: teoriia i metodyka arkheohrafi i v URSR
(40-vi – 80-ti roky XX st.): [Monohrafi ia] / NAN Ukrainy, Arkheohrafi chna komisiia,
Instytut ukrainskoi arkheohrafi i ta dzhereloznavstva im. M. S. Hrushevskoho. Kyiv,
2018. 352 s. [Recension : And trees grow on the fi replace : Mavrin, O. O. (2018).
Unexpected achievements of lost time: theory and methods of archeography in the
USSR (40s – 80s of the 20th century). Kyiv, Ukraine]. Siverianskyi litopys – Siverian
chronicle, 3, 207–211. DOI: 10.5281/zenodo.3950781.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-170741 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2518-7430 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T19:06:22Z |
| publishDate | 2020 |
| publisher | Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Гордієнко, Д. 2020-08-04T15:45:09Z 2020-08-04T15:45:09Z 2020 І на камінні ростуть дерева (Маврін О. О. Неочікувані здобутки втраченого часу: теорія і методика археографії в УРСР (40-ві – 80-ті роки ХХ ст.): [монографія] / Д. Гордієнко // Сіверянський літопис. — 2020. — № 3. — С. 207-211. — укр. 2518-7430 DOI: 10.5281/zenodo.3950781 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/170741 Рецензія на книгу: І на камінні ростуть дерева (Маврін О. О. Неочікувані здобутки втраченого часу: теорія і методика археографії в УРСР (40-ві – 80-ті роки ХХ ст.): [монографія] / НАН України, Археографічна комісія, Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського. К., 2018. 352 с. uk Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України Сiверянський літопис Рецензії. Огляди. Анотації І на камінні ростуть дерева (Маврін О. О. Неочікувані здобутки втраченого часу: теорія і методика археографії в УРСР (40-ві – 80-ті роки ХХ ст.): [монографія] Article published earlier |
| spellingShingle | І на камінні ростуть дерева (Маврін О. О. Неочікувані здобутки втраченого часу: теорія і методика археографії в УРСР (40-ві – 80-ті роки ХХ ст.): [монографія] Гордієнко, Д. Рецензії. Огляди. Анотації |
| title | І на камінні ростуть дерева (Маврін О. О. Неочікувані здобутки втраченого часу: теорія і методика археографії в УРСР (40-ві – 80-ті роки ХХ ст.): [монографія] |
| title_full | І на камінні ростуть дерева (Маврін О. О. Неочікувані здобутки втраченого часу: теорія і методика археографії в УРСР (40-ві – 80-ті роки ХХ ст.): [монографія] |
| title_fullStr | І на камінні ростуть дерева (Маврін О. О. Неочікувані здобутки втраченого часу: теорія і методика археографії в УРСР (40-ві – 80-ті роки ХХ ст.): [монографія] |
| title_full_unstemmed | І на камінні ростуть дерева (Маврін О. О. Неочікувані здобутки втраченого часу: теорія і методика археографії в УРСР (40-ві – 80-ті роки ХХ ст.): [монографія] |
| title_short | І на камінні ростуть дерева (Маврін О. О. Неочікувані здобутки втраченого часу: теорія і методика археографії в УРСР (40-ві – 80-ті роки ХХ ст.): [монографія] |
| title_sort | і на камінні ростуть дерева (маврін о. о. неочікувані здобутки втраченого часу: теорія і методика археографії в урср (40-ві – 80-ті роки хх ст.): [монографія] |
| topic | Рецензії. Огляди. Анотації |
| topic_facet | Рецензії. Огляди. Анотації |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/170741 |
| work_keys_str_mv | AT gordíênkod ínakamínnírostutʹderevamavrínooneočíkuvanízdobutkivtračenogočasuteoríâímetodikaarheografíívursr40ví80tírokihhstmonografíâ |