Україніка Федора Вовка на сторінках бельгійського фольклорного журналу "Revue des traditions populaires"
Saved in:
| Published in: | Слово і Час |
|---|---|
| Date: | 2020 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
2020
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/171356 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Україніка Федора Вовка на сторінках бельгійського фольклорного журналу "Revue des traditions populaires" / Я. Кравець // Слово і Час. — 2020. — № 1. — С. 110-117. — Бібліогр.: 10 назв. — укp. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-171356 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Кравець, Я. 2020-09-19T11:59:49Z 2020-09-19T11:59:49Z 2020 Україніка Федора Вовка на сторінках бельгійського фольклорного журналу "Revue des traditions populaires" / Я. Кравець // Слово і Час. — 2020. — № 1. — С. 110-117. — Бібліогр.: 10 назв. — укp. 0236-1477 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/171356 uk Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України Слово і Час Штрихи Україніка Федора Вовка на сторінках бельгійського фольклорного журналу "Revue des traditions populaires" Ukrainian Materials of Fedir Vovk on Pages of Belgian Folklore Journal «Revue des traditions populaires» Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Україніка Федора Вовка на сторінках бельгійського фольклорного журналу "Revue des traditions populaires" |
| spellingShingle |
Україніка Федора Вовка на сторінках бельгійського фольклорного журналу "Revue des traditions populaires" Кравець, Я. Штрихи |
| title_short |
Україніка Федора Вовка на сторінках бельгійського фольклорного журналу "Revue des traditions populaires" |
| title_full |
Україніка Федора Вовка на сторінках бельгійського фольклорного журналу "Revue des traditions populaires" |
| title_fullStr |
Україніка Федора Вовка на сторінках бельгійського фольклорного журналу "Revue des traditions populaires" |
| title_full_unstemmed |
Україніка Федора Вовка на сторінках бельгійського фольклорного журналу "Revue des traditions populaires" |
| title_sort |
україніка федора вовка на сторінках бельгійського фольклорного журналу "revue des traditions populaires" |
| author |
Кравець, Я. |
| author_facet |
Кравець, Я. |
| topic |
Штрихи |
| topic_facet |
Штрихи |
| publishDate |
2020 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Слово і Час |
| publisher |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України |
| format |
Article |
| title_alt |
Ukrainian Materials of Fedir Vovk on Pages of Belgian Folklore Journal «Revue des traditions populaires» |
| issn |
0236-1477 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/171356 |
| citation_txt |
Україніка Федора Вовка на сторінках бельгійського фольклорного журналу "Revue des traditions populaires" / Я. Кравець // Слово і Час. — 2020. — № 1. — С. 110-117. — Бібліогр.: 10 назв. — укp. |
| work_keys_str_mv |
AT kravecʹâ ukraíníkafedoravovkanastorínkahbelʹgíisʹkogofolʹklornogožurnalurevuedestraditionspopulaires AT kravecʹâ ukrainianmaterialsoffedirvovkonpagesofbelgianfolklorejournalrevuedestraditionspopulaires |
| first_indexed |
2025-11-25T23:55:33Z |
| last_indexed |
2025-11-25T23:55:33Z |
| _version_ |
1850590457291079680 |
| fulltext |
110 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2020. № 1 (710)
Ярема КРАВЕЦЬ
УКРАЇНІКА ФЕДОРА ВОВКА
НА СТОРІНКАХ БЕЛЬГІЙСЬКОГО
ФОЛЬКЛОРНОГО ЖУРНАЛУ
«REVUE DES TRADITIONS POPULAIRES»
Життєвий шлях і наукова діяльність видатного українсь-
кого вченого-енциклопедиста, антрополога Федора Вовка
(1847—1918) висвітлено в декількох публікаціях на сто-
рінках українських періодичних видань (див.: [1; 4]).
У статті, надрукованій 1967 р. в «Українському історично-
му журналі», говорилося, зокрема, про еміграційну діяльність
ученого, котрий за кордоном студіював анатомічну антрополо-
гію й порівняльну етнографію, проходив школу провідних за-
хідних фахівців й «одночасно працює над розробкою питань
української антропології, етнології, передісторії» [4, 124].
І трохи далі автори зазначали, що Ф. Вовк, незважаю-
чи на вимушену відірваність од батьківщини, «продовжує
дослідження минулого й сучасного українського народу,
<…> постійно подає відомості про наслідки науково-до-
слідної роботи на Україні» [4, 124].
Доробок цього науковця висвітлено також у моно-
графіях історика та етнолога Оксани Франко — «Федір
Вовк» (1997, Нью-Йорк) та «Федір Вовк — вчений і гро-
мадський діяч» (2001, Київ).
Два некрологи пам’яті Ф. Вовка друкувалися 1918 р. й
належали відповідно Михайлові Грушевському та Петро-
ві Стебницькому. Особливий аспект наукової діяльності
Ф. Вовка втілився в його українознавчих статтях на сто-
рінках авторитетного бельгійського фольклорного журна-
лу «Revue des traditions populaires». Ці дописи — одна із
цікавих ланок понад півторастолітньої історії українсько-
бельгійських літературних взаємин.
ШТРИХИ
ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2020. № 1 (710) 111
Україніка Федора Вовка на сторінках бельгійського фольклорного журналу «Revue des traditions populaires»
У некролозі, надрукованому в журналі «Україна» (1918, кн. 1—2),
науковому трьохмісячнику українознавства, М. Грушевський писав:
«Між утратами, якими записавсь отсей рік в історії нашого життя,
особливо болюча, невіджалувана для нашої науки була страта заслуженого
нашого антропольоґа й археольоґа Федора Кіндратовича Вовка. Лиха доля
вирвала його, саме коли здійснялась його мрія — дістатись на Україну й
на ґрунті послужити культурному відродженню її. І дійсно, від моменту[,]
коли починалось наше культурне й наукове будівництво, потреба його
присутности відчувалась живо — тим живійше, чим більш розвивалось і
поглублювалось воно. По ріжним питанням, в ріжних галузях нашої куль-
турної роботи його досвід, обізнаннє, ерудиція були особливо потрібні
тепер — те[,] що міг він дати по деяким справам, не може дати ніхто. Бо в
них він бував часто не тільки першим, але й єдиним» [2, 1].
Перебуваючи з 1879 по 1905 рр. в еміграції у Франції й у Швейцарії,
учений опублікував низку статей французькою мовою, особливо стосов-
но різних обрядів в Україні, похоронних звичаїв, побратимства на сто-
рінках бельгійського часопису «Mélusine» та у згаданому вище фолькло-
ристичному журналі.
Ф. Вовк, як розповідає М. Грушевський, потрапивши за кордон,
«узброївся ресурсами европейської науки з ріжних галузей її, опинивши-
ся в огнищі світової наукової роботи, ставши перед лицем европейської
культури <…>» [2, 5]. Під впливом В. Антоновича, а також і М. Драгома-
нова «віддається етноґрафічним студіям» [2, 5], які поглиблює історич-
ними й етнографічними пошуками в Румунії та Болгарії. Емігрант-інтелек-
туал «служив джерелом всяких інформацій для французьких етнольоґів
і фольклористів щодо української та росийської етнольоґії й археольоґії і
навпаки[,] старавсь популяризувати в українських кругах нові здобутки,
нові методи французької антропольоґії, котру високо цінив і напрямів і
методів котрої тримавсь» [2, 6].
У цьому некролозі згадано про співпрацю дослідника з Науковим то-
вариством імени Шевченка, де він організував видавництво, присвячене
етнології та археології, надрукував кілька випусків «Матеріалів до україн-
ської етнології». Особисті контакти відомого історика з Ф. Вовком поча-
лися в Парижі 1903 р., куди М. Грушевський приїхав на пропозицію стар-
шого колеги прочитати короткий курс історії України.
Особливо значною була робота Ф. Вовка над енциклопедією укра-
їнознавства; її проєкт виник у петербурзькій українській громаді та
був зреалізований під назвою «Украинскій народь въ его прошломъ и
настоящемъ». Під час Першої світової війни, зазначив М. Грушевський,
учений передав до друку два огляди — «Антропологические особеннос-
ти украинского народа» й «Этнографические особенности украинско-
го народа», що «мали служити вихідною точкою для дальших студій і
самого покійного і молодших поколінь дослідників» [2, 9].
112 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2020. № 1 (710)
Ярема КРАВЕЦЬ
Тяжкі умови еміграційного життя, постійні нестатки підірвали здоров’я
вченого; особливо шкідливим був петербурзький клімат; це виявилося
«для нього погибельним в такім пізнім віку; кожна зима звичайно стала
приносити йому недугу, він все більше знемагав і тратив сили. Робив захо-
ди, щоб перенестися на Україну, але несприятливі обставини не давали тому
змоги, і коли нарешті він рушив на Україну — нещаслива пригода перервала
його життя в дорозі, не давши змоги на останку послужити науці й культурі
відродженої України у неї дома» [2, 9—10].
З 1887 р. розпочалося інтенсивне листування між І. Франком і
Ф. Вовком; кореспонденти активно обговорювали різні видавничі про-
єкти, зокрема роботу над словником Otto, для якого вчений-емігрант
писав статті про історика В. Антоновича, Україну, козацтво, Б. Хмель-
ницького, Т. Шевченка. І. Франко високо цінував Ф. Вовка як «визна-
чного українського письменника, етнографа, знавця наддунайських кра-
їн (Румунії та Болгарії)» [5: 49, 162]. Ф. Вовк був для І. Франка надійним
постачальником бібліографічних заміток «про нові книжки французь-
кі, головно цікавіші белетристичні, етнографічні, історико-літературні
і історико-релігійні» [5: 49, 177]. В одному з листів І. Франко просив
адресата надіслати, зокрема, часопис «Revue des traditions populaires»,
в якому той помістив некролог про Михайла Драгоманова одразу після
смерті українського професора.
Першим з українознавчих дописів Ф. Вовка в бельгійському фоль-
клористичному журналі був некролог пам’яті мовознавця О. Потебні,
надрукований у № 1 за 1892 р. У ньому зазначено: «29 листопада (11
грудня) 1891 року помер у Харкові у віці 58 років (насправді — 56 ро-
ків. — Я. К.) один із найвидатніших європейських учених Олександр
Опанасович (Alexandre Afanassiévitch) Потебня, професор Харківського
університету й голова місцевого історико-філологічного товариства»
[6, 59]. Розповівши про професійне зростання дослідника, який під
впливом фольклориста й українського патріота М. Неговського відмо-
вився од юридичної кар’єри і присвятився філологічним студіям, автор
некролога згадав про одну з перших праць Потебні «О некоторых сим-
волах в славянской народной поэзии» (1860). Ученому належить, писав
Ф. Вовк, понад п’ятдесят монографій, серед яких низка праць, присвяче-
них українським прислів’ям та міфології. Ф. Вовк зазначав: «Та найви-
датнішою його працею в галузі фольклору є, безперечно, “Объяснения
малорусских и сродных народных песен” (1883—1887). Це справжній
vade mecum (путівник. — Я. К.) кожного слов’янського фольклориста,
праця, яка вражає глибокою ерудицією та багатством інформації»
[9, 60]. Говорячи про О. Потебню не тільки як видатного філолога, а й
дуже здібного професора, котрий зумів створити цілу школу учнів, автор
некролога наголошував на тому, що це була людина тверда, непохитна й
дуже незалежна у своїх політичних і наукових поглядах. «Цей учений
ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2020. № 1 (710) 113
Україніка Федора Вовка на сторінках бельгійського фольклорного журналу «Revue des traditions populaires»
мав відвагу вибрати об’єктом своїх досліджень мову й усну літературу
своєї країни України, що не дуже заохочували офіційні кола Росії, де, як
знаємо, відомим імператорським указом від 1876 року українська мова
була заборонена в освіті та літературі» [6, 60]. О. Потебня завжди був
палким прихильником академічної свободи й університетського пра-
ва. Більшість його праць, інформував український фольклорист, надру-
ковані у виданні «Филологический вестник» та «Archiv für slawische
Philologie» В. Ягича.
Цікава сторінка творчих взаємин Ф. Вовка з І. Франком — відгук
українського етнографа в № 3—4 «Revue des traditions populaires» за
березень-квітень 1894 р. на вихід першого номера журналу «Житє і сло-
во»: «З великим задоволенням ми можемо сповістити про появу нового
журналу, який щойно збагатив українську літературу. Хоча й не присвя-
чений повністю фольклорові, уже своїм першим виданням він містить
речі дуже дотичні до наших студій» [8, 226]. Автор рецензії наголосив
на особливо вдалому використанні портрета М. Драгоманова, а також
на тому, що видавці надали читачам можливість ознайомитися з біогра-
фією українського вченого. «Видання зроблене дбайливо і грамотно, і
нам залишається тільки побажати нашому новому побратимові гарного
успіху»,— такими словами Ф. Вовк завершував свій допис [8, 227].
Ще одну українознавчу рецензію дослідник помістив 1897 р. в № 2
того ж таки журналу, розповідаючи про двотомний збірник Бориса Грін-
ченка «Этнографические материалы», виданий у Чернігові й датований
1895—1896 рр.: «Майже рік тому <…> ми якраз тут писали, що багат-
ства українського фольклору ще далеко не вичерпані <…>. Тут іще раз
повторюємо ці слова, повідомляючи про надзвичайно багату й дуже гар-
но складену публікацію добродія Грінченка» [7, 227].
На наступній сторінці Ф. Вовк презентував українського колегу,
зазначаючи, що той «вельми знаний в українській літературі як пись-
менник великого таланту». Добре обізнаний у мові й народному житті
України, Б. Грінченко, на думку рецензента, «зробить важливі послуги
етнографії та фольклорові своєї батьківщини. Сподіваючись на це, нам
залишається лише привітати автора з таким яскравим початком».
Некролог «М. Драгоманов», надрукований у № 7 журналу за
1895 р., — це виклад важливіших етапів життя й наукової діяльності ви-
датного українця. Ф. Вовк, авторитетний етнограф і фольклорист, плідно
працював із політичним вигнанцем-інтелектуалом, добре знав його праці.
Подавши розлогу інформацію про життєвий шлях цієї непересічної
постаті (навчання в Гадячі, у Полтавській гімназії, у Київському універ-
ситеті, вимушена еміграція до Женеви, посада професора історії у Вищій
школі Софії), Ф. Вовк писав: «Не місце тут і в цей час давати оцінку
політичній діяльності М. Драгоманова, однак ця діяльність була завжди
щільно пов’язана з його науковими роботами (travaux scientifi ques), осо-
114 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2020. № 1 (710)
Ярема КРАВЕЦЬ
бливо в галузі фольклору. Захищаючи політичні права своєї батьківщи-
ни, працюючи для її національного відродження і для справи федера-
лістської демократії, він не міг залишатися байдужим до самого народу,
його життя і його особливостей. Це були епічні пісні, чи радше історич-
ні, які першими привернули його увагу; він поділяв роботу із професо-
ром В. Антоновичем, котрому припав тягар (qui s’était chargé) історич-
ного пояснення цих пісень. Добірка цих пісень “Исторические песни
малорусского народа”, яку опублікували два науковці в Києві в 1874—
1875 рр., була першим твором цього жанру не лише в Україні, а й у всіх
слов’янських країнах» [9, 430].
Ф. Вовк звернув увагу на те, що дуже ретельно зібрані матеріали видан-
ня, із ґрунтовною критичною основою, супроводжуються «всіма можли-
вими варіантами й дуже ерудованими поясненнями» [9, 430—431].
Дальша розповідь стосувалася видавничої справи М. Драгомано-
ва в Женеві (двотомник «Політичні пісні українського народу з ХVІІІ—
ХІХ ст.»; «Нові українські пісні про громадські справи. 1764—1880 рр.»),
активної роботи в російському імператорському географічному товаристві,
де він брав особливо діяльну участь, зокрема редагував легенди, записи на-
родних традицій та інші фольклорні документи, що «масово надходили до
цього товариства й викликали справжній етнографічний рух у цілій краї-
ні» [9, 431]. 1876 р. з’являється добірка «Оповідання й народні традиції
Малоросії», яка визначила напрям його подальших студій. Ф. Вовк писав:
«Зібравши справді незвичайну бібліотеку традиційних, латинських і грець-
ких малознаних творів, володіючи майже всіма європейськими мовами й
наріччями, наділений винятковою пам’яттю, завжди орієнтуючись у науці,
він особливо взявся вивчати легенди і традиції свого краю, а також інших
слов’янських країн, публікуючи їх у різних журналах. <…> Ґастон Парі не
раз звертав увагу Академії надписів і красного письменства в Парижі на ці
дуже докладні та глибокі дослідження» [9, 431].
Ф. Вовк знайомив читачів журналу з важливими слов’янознавчими
працями, які М. Драгоманов упродовж 1889—1893 рр. друкував у Болга-
рії, а також згадав багато статей ученого в таких журналах, як «Revue des
traditions populaires», «Mélusine», «La Tradition», «Th e Athenaeum»
«Th e Folklore». Автор некролога писав: «… усі ці праці вирізняються
неабиякою ерудицією й дуже чітким застосуванням наукових методів
<…>. Можна сказати без перебільшення, що саме він відкрив для Захід-
ної Європи джерело народних традицій України, Болгарії тощо. А ще
більшою є важливість його робіт для його рідного краю. Українські етно-
графи й фольклористи Рудченко, Чубинський, Манжура, Іванов та інші
зібрали й упорядкували дуже вагому кількість народних традицій, але
саме він почав науково вивчати їх і впровадив у ці студії усе те, що було
вже зроблене в європейській науці» [9, 431—432].
ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2020. № 1 (710) 115
Україніка Федора Вовка на сторінках бельгійського фольклорного журналу «Revue des traditions populaires»
На завершення некролога Ф. Вовк помістив такі підсумкові сентенції:
— М. Драгоманов був першим, хто виявив східні, болгарські та лі-
тературні елементи в легендах свого краю і вказав шляхи їхньої міґрації;
— саме він мав великий вплив на молодшу генерацію дослідників в
Україні й Болгарії, котрі були просвітлені його працями, а, отже, мусили
наслідувати його приклад;
— разом із В. Антоновичем він був першим, хто мав відвагу визнати
й засвідчити фальшивість деяких творів, що подавалися в усіх добірках
як народні пісні.
І далі вказував: «Дослідження фольклору у цих двох країнах (в Укра-
їні й Болгарії. — Я. К.) не може обмежуватися безсистемним нагрома-
дженням документів, відсутністю критики, так само як і стара методика
має уступити місце новим методам дослідження — методам точнішим і
науковішим. Утрата, яку наука України зазнала в особі Михайла Драго-
манова, дуже велика, і ми думаємо також, що вона буде відчутна для тих
науковців Західної Європи, які вивчають слов’янські традиції» [9, 432].
1897 року в т. ХІІ спареного квітнево-травневого номера того ж
журналу Ф. Вовк помістив у розділі «Nécrologie» ще одне пропам’ятне
слово: «Газети сповіщають нам про смерть Пантелеймона Куліша (у тек-
сті — Pantaléon Koulich. — Я. К.), одного з найдавніших, найкращих
традиціоналістів України» [10, 281].
Зупинившись на важливіших сторінках життя письменника, зокре-
ма навчанні в Київському університеті, дослідник ізгадав про сплановане
стажування П. Куліша за кордоном, яке було скасовано через арешт і за-
киди щодо його тісних зв’язків із «гуртком українських патріотів, члени
якого Костомаров, Шевченко, Савич та інші звинувачувались у федера-
лістських республіканських аспіраціях» [10, 281].
Далі український фольклорист розповідав про опублікування «За-
писок о Южной Руси» — надзвичайно примітної добірки, «у якій він
(Куліш. — Я. К.) зібрав значну кількість легенд, традицій, а особливо іс-
торичних пісень, що на той час ставали вже дуже рідкісними через зник-
нення старих українських кобзарів, котрі зберігали їх у своїй пам’яті»
[10, 281].
Ф. Вовк інформував читачів про видавничу діяльність Пантелеймона
Куліша — журнал «Основа», «у якому він також багато місця присвятив
народним традиціям»; про історичні та літературні студії, де особливо
важила полеміка. Автор некролога зазначив, що П. Куліш пізніше нічого
більше про фольклор не писав. «Як добрий знавець мови своєї батьків-
щини, багато працював над українським словником і 1857 р. впровадив
в українську літературу фонетичну орфографію, що її 1874 р. заборонив
царський уряд» [10, 282].
На завершення некролога Ф. Вовк подав вартісні для французько-
мовного читача відомості про перекладацький доробок померлого:
116 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2020. № 1 (710)
Ярема КРАВЕЦЬ
«Окрім історичних праць і декількох романів він надрукував у Львові
(Léopol) український переклад “П’ятикнижжя” (1869 р.). а у Відні —
Євангелій і псалмів. Знаємо також його переклади Шекспіра й декількох
інших авторів» [10, 282].
Варто згадати й докладний звіт у № 9 (т. XV) журналу за вересень
1900 р. про Міжнародний конгрес народних традицій, що відбувся 10—
12 вересня 1900 р. Цікавим був список фольклорних товариств зі своїм
представництвом:
— чехословацьке етнографічне товариство Праги (Т. Волков) (тобто
Теодор Волков. — Я. К.);
— польське фольклорне товариство Лемберґа (Львова. — Я. К.) —
(панове Т. Волков і Зміградський);
— Наукове товариство імени Шевченка у Львові (Лемберґ); Галичи-
на (пан Т. Волков).
Нижче у звіті зазначено, що «добродій Т. Волков зачитав доповідь
добродія Франка про “Традиціоналістський рух у Галичині”, а також допо-
відь доктора Охрімовича про “Сліди сільського комунізму в Галичині”».
Журнал «Revue des traditions populaires», заснований 1886 р., ши-
роко інформував про слов’янський фольклор загалом і український зо-
крема. Уже у вересневому та листопадовому номерах 1887 р. містилися
українські християнські легенди Старого Завіту в перекладах бельгій-
ського професора Ежена Енса; у серпневому номері за 1888 р. та січнево-
му-лютневому номерах за 1889 р. подано українські християнські леген-
ди Нового Завіту в перекладі того ж дослідника.
У подальших номерах журналу друкувалися студії Ф. Вовка про зви-
чаї подорожей в Україні, сани в похоронних обрядах українців, рецензії
на окремі його праці, як-от «Весільні звичаї та обряди», а також його
переклади фольклорних зразків (напр., народна казка «Saint-Georges
dans la légende de l’Ukraine» з етнографічного збірника «Чорноморські
народні казки М. Дикаріва» (Львів, 1896 р.).
Варто згадати ще й ту оцінку досліджень Ф. Вовка, яку дав громад-
ський діяч, письменник і публіцист Петро Стебницький у некролозі
«Професор Хведір Вовк», надрукованому у ч. 11 журналу «Книгарь.
Літопис українського письменства» за липень 1918 р.: «…гірка і болюча
смерть, бо взяла одного з найстаріщих діячів нашого громадського жит-
тя і видатного представника української науки, від котрого ще багато
можна було сподіватись послуг для України і її культури» [3, 617].
Автор коротко переповів важкий життєвий шлях становлення
Ф. Вовка як дослідника, що «придбав своїм науковим працям європей-
ське признання»; згадав про вимушену еміграцію внаслідок «тих утис-
ків, що в 1876 році спинили на 30 літ весь нормальний хід української
літературної і культурної роботи <…>»; про дослідницькі студії, задля
яких учений «блукав по закордонній Україні, збіраючи етноґрафичний
ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2020. № 1 (710) 117
Україніка Федора Вовка на сторінках бельгійського фольклорного журналу «Revue des traditions populaires»
та фольклорний матеріял». П. Стебницький згадав, що Ф. Вовк разом
із французьким географом Е. Реклю працював «над його знаменитими
томами всесвітньої Географії, студіював в Парижі антропологію, слухав
лекції видатніших представників цієї — нової ще тоді — наукової га-
лузі», а також «писав в французьких спеціяльних виданнях розвідки з
української етноґрафії» [3, 618]. Читаючи лекції з антропології в Пе-
тербурзькому університеті, працюючи в антропологічних комісіях, ула-
штовуючи етнографічні та антропологічні експедиції, учений, на думку
автора некролога, хоч і не завершив обробку зібраного матеріалу, проте
«мав змогу скласти дві цінні праці по антрополоґії та етноґрафії укра-
їнців для 2-го тому видання «Украинскій народъ въ его прошломъ и
настоящемъ (1916 р.)» [3, 619].
«Улюбленою мрією останніх літ життя Ф. Вовка, — нагадував
П. Стебницький, — було написати українською мовою строго наукову
працю по українській етноґрафії, зо всіми тими деталями, додатками та
ілюстраціями, які не могли з тих або инших причин увійти в видання
“Украинскій народъ”. Але і ця праця залишилася після небіжчика, на-
скільки відомо, лиш в початковій стадії» [3, 621].
Розповідаючи про цього харизматичного науковця, який самовідда-
но служив національній культурі, варто повернутися до завершальних
рядків згаданого некролога М. Грушевського: «Його праці розкидані по
ріжних періодичних спеціальних виданнях, українських і закордонних,
за небагатьма виїмками вже неприступні тепер. Обов’язок його учнів —
видати їх в приступнім українськім виданню. Їх не так багато, захід щодо
до того не так великий, а треба се зробити зараз, коли ті праці мають зна-
чіннє актуальне і можуть віддати велику прислугу в науковій роботі, а не
чекати, поки за ними зістанеться тільки значіннє історичне» [2, 10].
ЛІТЕРАТУРА
1. Горленко В. Вовк Федір Кіндратович // Укр. літературна енциклопедія: У 5 т. Київ: Гол.
редакція Укр. рад. енциклопедії ім. М. П. Бажана, 1988. Т. 1. С. 340.
2. Грушевський М. Памяти Федора Вовка. † 29 червня 1918 р. // Україна. 1918. Кн. 1—2.
С. 1—10.
3. Стебницький П. † Проф. Хведір Вовк // Книгарь. 1918. Ч. 11. С. 618—622.
4. Стельмах Г., Приходько М. Ф. К. Вовк (до 120-річчя з дня народження) // Укр. історич-
ний журнал. 1967. № 3. С. 124—126.
5. Франко І. Зібр. тв.: У 50 т. Київ: Наук. думка, 1976—1986.
6. Volkov Th . A. A. Potebnia // Revue des traditions populaires. 1892. Т. VI. № 1. P. 59—60.
7. Volkov Th . B.-D. Hrintchenko. Etnografi tcheskié materialy, etc., 2 vol. Tchernyhov, 1895—
1896 // Revue des traditions populaires. 1897. Т. XII. № 2. P. 123—124.
8. V[olkov] T. Jyttié i slovo. // Revue des traditions populaires. 1894. T. IX. № 3—4.
P. 226—227.
9. Volkov Th . M. Dragomanov // Revue des traditions populaires. 1895. Т. X. № 7.
P. 430—432.
10. Volkov T. P. A. Koulich // Revue des traditions populaires. 1897. Т. XII. № 4—5.
P. 281—282.
Отримано 26 червня 2019 р. м. Львів
|